28.01.2012р. Б. / Зустріч голови Катехитичної комісії з настоятелями монаших Чинів і Згромаджень Львівської архиєпархії

 

Нещодавно відбулася зустріч голови катехитичної комісії Львівської Архиєпархії УГКЦ з настоятелями монаших Чинів та Згромаджень, які виконують своє служіння на теренах Львівської Архиєпархії УГКЦ. Дана зустріч відбулася за присутності Преосвященнішого владики Венедикта, Єпископа - помічника Львівської Архиєпархії УГКЦ.

 

На зустрічі голова Катехитичної комісії Львівської Архиєпархії о. Павло Цвьок представив звернення Митрополита Ігоря щодо катехизації у сільській місцевості, до якої заохочується членів монаших спільнот. Даний проект ставить за мету пожвавлення катехизації в сільській місцевості.

Повідомила с.Меланія, директор катехитичного осередку
Львівської Архиєпархії УГКЦ


Джерело: ugcc.lviv.ua

Мандрівники Христа Царя

28.01.2012р. Б. / В УПЦ КП вважають, що відбулося захоплення ПЦвУ (УПЦ МП)

 

В УПЦ КП прокоментували інформагентству "Комерсант-Україна" рішення Синоду єпископів УПЦ (МП), який 26 січня відбувся під головуванням старшого за хіротонією постійного члену Священного Синоду митрополита Одеського і Ізмаїльського Агафангела.

Як вже повідомляла РІСУ, Синод Української Православної Церкви (Московського Патріархату) скасував раніше створену комісію з трьох архиєреїв, які під час хвороби митрополита Володимира колегіально керували Київською єпархією. Ця функція передана в одноосібне ведення намісника Києво-Печерської лаври митрополита Павла (Лебедя). Крім того, архиєпископ Олександр знятий з посади настоятеля споруджуваного кафедрального храму Воскресіння Христового "з метою удосконалення адміністративно-фінансової діяльності при будівництві". Від посади заступника настоятеля кафедрального храму відсторонений і прес-секретар Митрополита Володимира протоєрей Георгій Коваленко.

В УПЦ КП вважають, що рішення Синоду є неканонічними."Рішення про призначення митрополита Павла керуючим Київською єпархією не відповідає канонам, оскільки Митрополит Володимир живий, і саме він вважається керуючим єпархією. Делегувати свої повноваження він міг лише сам, а зараз це зробили за нього, по суті, влаштувавши рейдерське захоплення у церкві, – заявив секретар Синоду УПЦ КП архиєпископ Євстратій (Зоря) .– Схоже, що тепер митрополит Агафангел хоче змінити статут, забрати владу у Митрополита Володимира і очолити УПЦ (МП)".

Джерела: РІСУ

Мандрівники Христа Царя

27.01.2012р. Б. / Діти та молодь УГКЦ візьмуть участь у християнській інтелектуальній грі брейн-ринг

 

У контексті проведення 2012 року, як Року Святих Таїнств, діти та молодь єпархій, екзархатів УГКЦ України запрошуються Катехитичною комісією Києво-Галицького Верховного Архиєпископства до участі у  християнській інтелектуальній грі брейн-ринг на тему: « Святі Таїнства в житті Церкви».

Про це повідомив о. Михайло Гарват, голова Катехитичної комісії Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ. Гра буде проходити у кілька етапів, а саме: на всеукраїнському рівні – 10 листопада 2012 року, єпархіальному - 27 жовтня 2012 року, деканальному - 20 жовтня 2012 року, а також у парафіях. Подібний захід вже проводився  у Стрийській єпархії УГКЦ, тому Голова Катехитичної комісії  цієї єпархії, о. Андрій Бінас, висловив сподівання, що на всеукраїнському рівні вдасться залучити велику кількість дітей та молоді, а також допомогти їм зрозуміти важливість Святих Таїнств у щоденному житті.

Питання для гри будуть сформовані на основі методичного порадника «Святі Таїнства у житті Церкви, який виданий Катехитичною комісією Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ та оргкомітетом організації та проведення Року Святих Таїнств.

«Найкращим місцем приготування для гри є парафіяльна катехитична школа, місцевий священик та катехит повинні зацікавити та допомогти нам у приготуванні цього заходу», - пояснив о. Михайло Гарват, голова організаційного комітету з проведення Року Святих Таїнств.

Департамент інформації УГКЦ

27.01.2012р. Б. / Сьогодні розпочинається навчання у Школі Духовності та Євангелізації

 

У контексті підготовки до святкування 1025-річчя Хрещення Русі-України, 2012 рік УГКЦ в Україні відзначатиме як Рік Святих Таїнств. Відповідно до програми, заплановано заходи на загальноцерковному та єпархіальному рівнях.

За благословенням Преосвященного владики Венедикта, Єпископа-помічника Львівської архиєпархії, Комісія з питань євангелізації Львівської Архиєпархії започаткувала Школу Духовності та Євангелізації Львівської Архиєпархії.

Інавгурація Школи відбулася 30 грудня – 1 січня 2012 року конференціями які провадив Ректор Львівської Духовної Семінарії Святого Духа, Директор Інституту постійної формації духовенства, протоієрей Миколай Фредина, на тему: «Таємниця Воплочення» - як початок відкуплення людини».

Наступні лекції присвячені тематиці значення Святих Таїнств у житті християнина будуть проводитись при монастирі Отців Редемптористів (ЧНІ), вул. Замарстинівська, 225, В цій школі можуть взяти участь усі бажаючі, незалежно від віку, які прагнуть глибше пізнати Євангелію Ісуса Христа, бажають духовно зростати, хочуть здобути та систематизувати вже набуті богословські знання.

Щомісяця будуть відбуватись конференції присвячені певній темі. Активна участь у них дасть можливість поглянути на духовне життя християнина з різних сторін.

Під час конференцій кожен з учасників матиме нагоду духовної розмови із священиком. Учасники можуть брати участь у всіх богослужіннях, котрі відбуваються у монастирі.

Теми конференцій у 2012 році

27-29 січня - «Життя з Богом - початок духовного життя. Таїнства християнського життя – співдія Бога і людини».

Ієромонах Йона Максім.

24-26 лютого - «Християнин – хто він? Таїнства християнського втаємничення: Хрещення. Миропомазання. Євхаристія».

о. Роман Тереховський.

23-25 березня –«Чи ти дбаєш про здоров’я душі і тіла? Святі таїнства зцілення: Покаяння та Єлеопомазання».

о. Орест Фредина.

27-29 квітня – «Сенс християнського служіння. Таїнства служіння: Подружжя та Священство»

о. Володимир Ждан.

25-27 травня – «Розпізнавання знаків Божого Провидіння в сучасному світі».
о. Любомир Ржиський.


Джерело: www.ugcc.lviv.ua

Детальніша інформація

26.01.2012р. Б. / Бенедикт XVI: єдність настане відповідно до Божої волі, а не нашої

 

25 січня в Базиліці св. Павла за мурами відбулася урочиста вечірня з нагоди свята Навернення св. апостола Павла. Її очолив Бенедикт ХVI. У своїй проповіді Папа нагадав історію св. Павла, який з жорсткого противника Церкви перетворився на невтомного апостола. Понтифік сказав, що навернення Павла по дорозі до Дамаску показує, що подібна зміна не є результатом інтелектуального процесу чи особистих зусиль. Це – плід благодаті Божої, як і навернення від аморальності до моральності.

За повідомленнями Радіо Ватикану, Святіший Отець нагадав про поділи, які існують між християнами. "Об'єднані у Христі, ми покликані розділяти Його місію, яка полягає в несенні надії туди, де панують несправедливість, ненависть і безнадія. – сказав Понтифік. – Розділення між нами затьмарює світло нашого свідчення про Христа. Повна єдність, якої очікуємо з творчою надією і про яку з вірою молимося, не є другорядною перемогою, але найважливішою перемогою для блага людської сім'ї", - сказав Бенедикт ХVI.

Святіший Отець зазначив, що в сьогоднішній культурі, перемога часто пов'язана з ідеєю швидкого успіху. У християнській перспективі, проте, перемога є тривалим і складним процесом змін і зростання в благодаті. Ця перемога "прийде по волі Божого часу, не нашого, і вимагає від нас глибокої віри та терпеливості", - підкреслив Папа. За його словами, терпляче очікування не пов'язане з пасивністю чи слабкістю, але готовністю відповісти на будь-яку можливість спілкування та братерства, які Господь дарує нам. І хоча дорога до єдності нелегка і довга, на думку Святішого Отця, вже є позитивні знаки відновленого братерства і загального почуття відповідальності перед лицем великих проблем, від яких страждає сучасний світ.

Джерело:   Мандрівники Христа Царя

25.01.2012р. Б. / Без жертви на Сході неможливо, – священик УГКЦ в Донецьку

 

У Донецьку УГКЦ – просто тобі взірець для наслідування. Тут займаються з молоддю, опікуються ВІЛ-інфікованими, в’язнями, дітьми вулиці тощо. Тут нема тарифів на ритуальні послуги, а в храмах дійсно лікують і душу, й тіло.

Як ведеться греко-католикам на сході України, розповів настоятель донецького катедрального храму Покрови Пресвятої Богородиці о. мітрат Василь (Пантелюк). Каже, «слава Богу, що у нас священики такі сильні у служінні Господу Богу. Випадкових тут нема, бо тут потрібна жертва. Жертва від людини. Без жертви тут, на Сході, неможливо».

Про те, у чому полягає така жертовність, як вона проявляється і які провокує наслідки, розпитувала кореспондентка ЗІКу.

– Розкажіть, а як ви сюди потрапили – аж у Донецьк?

– Ну, як кажуть, потрапив (усміхається). То був 1993 рік. На все воля Божа і з благословення наших владик з Івано-Франківська колись приїхав тут один такий вже покійний нині о. Микола. І каже мені: «На Донеччині нема кому служити». Якраз на Різдво Господа нашого Ісуса Христа не було кому служити. Каже, що лишаємося без служби. Ну до різних священиків зверталися. Нікого, бо всі зайняті, нема можливості й таке інше. Та і не було так тоді священиків. Звернулись до мене і я тоді з чотирма сумками приїхав – у 1993 році, щоби святкувати Різдво. І з того часу вже 19 рік тут, у Донецьку.

Не було нічого тут спочатку. Одна жінка потім пожертвувала будинок для богослужінь. Не було ні тих храмів, що зараз, ні територій наших. Тепер Церква процвітає. Донецьк є насамперед духовним центром Східної України. Він є економічним і політичним центром, але й духовним. Звідси управляється сімома областями Східної України. Тут є владика, Донецько-Харківський екзарх Степан (Меньок), який відповідальний за ці території. І його помічник, владика Василь (Медвід). У цю нашу таку структуру духовну входять Донецька, Луганська, Сумська, Полтавська, Запорізька, Дніпропетровська і Харківська області – 7 областей. Зараз у Донецьку тут є вже три великі парафії. Ми побудували молодіжний центр. Побудований також і наш монастир сестер-служебниць. Катехичний центр, один з найбільших на Сході, такий, як у Львові. Випуск іде катехитів, які мають добру педагогічну освіту і даємо ще духовну освіту. Вже десь більше 100 катехитів випустили за цей час. Добудовуємо церкву Миколая Чудотворця. Приблизно десь 10 каплиць є у місті. Ми служимо у всіх тюрмах і колоніях Донецька. У СІЗО є каплиця св. Пантелеймона. Тут ще є така 24 колонія – там у нас каплиця Миколая Чудотворця теж. Десь так 3700 в’язнів перебувають під нашою опікою.

Так само благодійні структури. В нас є Карітас-Донецьк, працюють три соціальних центри – для дітей вулиці, також це є ВІЛ-інфіковані та кризові сім’ї. Наші центри опікуються приблизно 500 дітьми. Ми співпрацюємо з фондом Рината Ахметова («Розвиток України» – ЗІК) і в опіці нашій десь близько 200 сімей кризових. Є свої футбольні команди дитячі, щоб малі не попали на вулицю, не стали дітьми вулиці.

Щодо дітей, які є без опіки, у нас є мобільна станція, яка їздить містом. Ми шукаємо по підвалах таких дітей, які тікають зі шкіл чи сімей. І наше завдання – повернути дітей назад у сім’ї. Деколи бувають випадки, що діти тікають на вулиці і з благополучних, нормальних сімей. Може статися щось на кшталт батьки телефон не такий купили чи інше, усяке буває. То ми дітей вертаємо в сім’ю.

– Скільки загалом парафій на Донеччині?

– Загалом на наших територіях служить до 60 священиків. Це Донецько-Харківська єпархія. Приблизно 30 священиків у нас служать в Донецькій та Луганській області. І на даний час усього в нас є приблизно 70 парафій на цих всіх територіях. Найбільше на Донеччині. Зараз тільки тут будуємо до 11 храмів.

– А яким чином залучає Церква нових парафіян?

– Знаєте, деколи є такою тайною, що одна людина проходить, а інша вертається і хоче зайти в храм. Деколи як то зерно, яке ми сіємо: одно дає ріст, а інше у кам’янистий ґрунт падає. Я думаю, що віра від Бога, але в наш храм різні люди звертаються. Особливо для лікування хворіб – дуже багато ми приймаємо таких хворих з усієї України. З Донеччини, з усіх областей. Коли потребують такої допомоги, то у нас проходять молитви лікувальні від різних хворіб. Так само і молитви екзорцизму є над людьми, котрі опановані дияволом.

Служіння нашої Церкви є різностороннє. Є служби, які займаються катехичною працею. Сестри-монахині ведуть тут у нас недільну школу, де займаються діти. Так само це є служби молодіжні, служби для потреб сім’ї, капеланські служби, які служать у військових частинах у донецьку або в тюремних установах пенітенціарної системи. Можна сказати, що церква приймає участь у всіх сферах нашого життя – так уже ввійшло.

До розмови втручається заступник голови місцевої «Просвіти» Марія Олійник, що багато допомагає Церкві.

– Подобається парафіянам ще те, що тут завжди людей вислухають. Після служби і отець Василь, і всі священики – вони вислуховують людей. І найосновніше. Якщо станеться якась біда, наприклад похорон, у нашій Церкві нема якихось тарифів чи такси. Навіть якщо людина не має грошей, хоронять.

Далі знову продовжив о. Василь.

– І хрестимо, і вінчаємо. У нас нема тарифів на такі речі.

– А яким чином тоді церква забезпечує собі нормальне матеріальне становище?

– Ну, то тільки добровільні пожертвування. Якщо людина бажає, то є її воля. Може кинути скільки хоче: чи гривню, чи дві. У нас тут так само на нашій території благодійна є трапезна, де кожен день ми годуємо усіх потребуючих.

– А чи є меценати, що якісь серйозні внески роблять? Тому що церква збудована, ще кілька будівництв ведеться, на це потрібні солідні кошти.

– Я думаю, що це тримається у нас на простих людях. То, як кажуть, лепта бідної людини. Ми вдячні усім. Я не скажу, що нема – у нас є окремі благодійники, які багато сприяють, а так більше у нас допомога іде – це фактично допомога з Німеччини від благодійних організацій.

– Якщо говорити про духовність і духовенство у регіоні, то чи потрібна освіта мирянам і священикам, які стереотипні чи неправильні уявлення про Церкву є у новонавернених, коли вони приходять перший раз?

– Я скажу, що за останній час досить рівень духовності піднявся. Більше люди пізнають традиції нашого народу українського. Тут і вертеп є у нас на Донеччині, як Церкви нашої так й інших організацій громадських, які колядують, щедрують. Навіть конкурси вертепів у нас в центрі міста в Донецьку відбуваються. І на Пасху теж багато цікавого. У нас бувають загальноконфесійні великі концерти різдвяні і пасхальні. Тому скажу, що у загальному духовність піднялась на Донбасі. Багато храмів побудовано спільних. Багато і московського, і київського патріархату. І протестантських дуже багато є направлень разом з тим. Уже не порівняти з тим, як колись було – що 1-2 храми на Донецьк, мільйонне місто. Зараз, хто куди бажає, може піти і свої духовні потреби задовольнити. Але, разом з тим, у нас тут завжди йде певна катехізація і євангелізація людей. Підготовка до першої сповіді, до причастя, до хрещення, до вінчання. Проводять її тут у нас монахині. Два дні на тиждень у нас проходить така підготовка. Кожен вівторок і суботу о 15:30 люди приходять сюди у храм і тут проводять певні такі науки. Є певний цикл цих наук.

Бо колись було, що бабці ходили 10-15 років у храм і не знали, що там дають по сповіді – що таке святе причастя. А зараз ми стараємося, щоби люди якийсь мінімум такий духовний мали, особливо ті, які до нас приходять. І так уцерквонюються люди, визнають традиції нашого народу.

Ще скажу так, що дуже багато є російськомовного населення, які приходять до нас. Росіяни чи люди, які є українці, але не вміють розмовляти по-українськи. То так у нас розмовляють і на російській мові, як хто собі хоче. Але моляться всі по-українськи. «Отче наш» всі моляться по-українськи. Церква дає певну таку духовність, духовну культуру свого народу. Вивчаємо і народні традиції.

– Але народні традиції часто мають язичницьке коріння.

– Ні, у нас нема такого тут. Є зв’язані з Христом, віншуваннями і святкуваннями християнськими. Церква учить, щоб згідно божественної науки люди почитали Господа Бога.

– А чи проводяться якісь реколекції або чи їдуть деінде парафіяни на християнські заходи?

– Обов’язково. Наприклад, того року наші паломники були на римо-католицьке Різдво 25 грудня на Божественній літургії у святішого отця Бенедикта Папи Римського. І чудовніша ялинка є українська на площі центральній Ватикану, і весь світ знає про Україну. Надіємося, що 2012 рік для нас краще принесе і ця надія є завжди у нашого народу. І ми молимося, щоби наш народ вийшов з тих різних криз економічних. Ми бачимо різні проблеми і я думаю, що з тої ями ми тільки за допомогою молитви і праці зможемо вийти – опираючись на Господа Бога, виконуючи його заповіді. Завжди молимося за наш народ, за Донецьк так само. Щоб усі були з Богом, пізнавали Господа і за краще життя наше.

Так само у нас є дуже багато реколекцій. Це є і молодіжні, і наші парафіяльні, і в нас зараз є біблійний гурток при монастирі. Так само зараз у нас є направлення особливе – це є харизматичне направлення дарів Святого Духа. Проводяться молитви, де Господь людям що приходять на ці молитви, дає різні дари: говоріння мовами, пророчества, лікування.

– Але такі дари є дуже серйозною відповідальністю. Люди готові до того?

– Там є певна послідовність, школи. Поступово здобувають духовну освіту. Ці школи у нас проходять у різних місцях: у Дніпродзержинську, в Бахчисараї. Так само і для священників проводяться спеціальні реколекції завжди. На одуховнення до нас приїжджають різні священики, монахи. І проводяться реколекції різних направлень. Для катехитів одні, для молоді інші. Цей процес одуховнення проходить постійно.

– А як співіснують конфесії у Донецьку?

– Я скажу, що ми співпрацюємо. Мирно живемо. Таких проблем немає, що виходили б за певні християнські норми.

– Ви розповідали, що у Донецьку є монастир. Хтось з місцевих вибирає для себе шлях чернечества?

– Пам’ятаю одного такого з Донецького національного університету. Він був сам політолог, батько його – професор агронавтики. Хотів познайомитися якось із нашою церквою – у нього було завдання написати реферат. Прийшов до нас до церкви цей студент. Написав. І на стільки став то переживати, заглиблюватися у нашу мученицьку церкву, вивчаючи, що вона пережила. Сибір і все інше, що була майже знищена, що це є церква-мучениця. Він це почав вивчати. І, знаєте, у ньому прокинулося покликання до монашества. Він такий перший у нас покликаний до монашого життя. Зараз він у Львові викладає у духовній семінарії. Його ймення є Пантелеймон – він поміняв мирське ім’я. Вчився він у Римі, в університеті там. Освічена дуже людина. Один, напевно, буде з провідних богословів. Виходець з Донецька. У Брюховичах там у вас, у семінарії отців-василіян.

І так само тут у нас педагог один. Теж має таке покликання. То він у монастирі у Львові. З Макіївки є монахиня – у Греції зараз. Там є наші заробітчани і так її Бог покликав.

– А у тому монастирі жіночому, що в Донецьку, про котрий ви згадували?

– На цей момент є три сестри. Одна з Бразилії була – сестра Кекилія, яка теж тут багато потрудилась. Хто з Кам’янець-Подільська, хто з Івано-Франківська чи зі Львова – по-різному буває. Але я маю на увазі, що з України. Тільки сестра Кекилія була з Бразилії, що приїхала служити в Україну. Десять років служила вона у Донецьку і багато зробила тут для міста. І зараз знову вона у Бразилії...

– Яка ситуація зі священиками по селах? Чи є до них якісь вимоги? Бо свого часу були такі розмови, що служать по селах люди, непідготовлені зовсім.

– У нас достатня освіта (у наших священників) – це приблизно 7 років навчання. Подальші студії продовжують і в Польщі, і в різних європейських країнах. В середньому 12 років вчаться.

– Ікони на Донеччині малюють? Зокрема, до храму іконостас замовляли чи свої, донецькі, робили?

– Будемо говорити, що ми теж творимо якусь культуру, іконопис новий. Як незалежність у нас є, так і тут. Традиція є, вона українсько-візантійська. Із своїми притаманними тільки нам рисами. Навіть Росія того немає. Це якісь елементи народного побуту, як ото вишивка на одязі святих. Це і лагідний Бог – не як у Росії. Зараз у церкві усі ці роботи, які ви бачите, особливо з дерева та вітражі – це робили майстри зі Львова. Також у нас тут є училище мистецьке. То звідти (Церква сприяла, брала участь) ми возили студентів у Косівське училище. На якісь свята чи літні канікули – щоб ділились досвідом. Наші катехити робили зустрічі також в училищі в Донецьку і викладали про церковне мистецтво. Ділились досвідом між церквою і донецькими митцями. І так само зі Львова ми проводили виставки ікон у наших центральних музеях. Багато людей відвідували їх.

– Церква стільки всього робить. Це все обов’язково? Що, на вашу думку, входить в обов’язки священика?

– Кажуть, що для священика характерні мають бути певні риси. Це побожність, безкорисність і мусить людина служити Господу Богу і людям. І, напевно, у нас на Сході більше таких священників і є. Бо, знаєте, тут не їздили, щоби за чимось. Тут приїжджали на голе місце, де нічого нема. Подвижники такі, віддані Богу. І треба було будувати храми, вчити людей. Не йшлося про якийсь заробіток, кошти, а треба було вкладати багато сил і життя своє. Щоби розуміли, що потрібно для України. Бо на Сході фактично церков не було ніде. І треба було вчити. Тож за цим призовом господнім, проповідуючи, наші священики йшли. Були різні громади, часом все починалося з 1-2 людей. Переважно то були наші люди, які поверталися із заслань, різні репресовані. І на таких певних людях збудувалася наша перша громада, віддана національній справі українській.

– От знаєте, у лікарів є такий ефект вигорання на роботі. У священників такого не буває? Коли втомлюєшся і нічого не хочеться робити, крім прямих обов’язків – службу відправити тощо?

– Побожність і безкорисність – це є як задатки у священика. Але ясно, що фізично вже навіть ми трохи постаріли. Приїхали сюди молодими. Пройшло вже фактично 20 років. Церква наша вже стоїть, гряде якийсь певний новий етап розвитку. У нас зараз екзархат, а далі вже буде розвиток до єпархії як структури і митрополії. На Західній Україні у нас уже було піднесення до митрополій – Івано-Франківська, Львівська і Тернопільська. Так само ці процеси будуть тут проходити, на Сході. Ясно, що до нас приїжджають нові священики, молоді і теж ревні, теж сильні та освічені. І ми ту допомогу також відчуваємо. Вони, знаєте, як то Бог говорив, мусять помножувати таланти. Я коли приїхав, то десь 12 парафій зареєстрував і роздавав іншим священикам у різних місцях Східної України. Так само і з тих, хто приїде – одержать одну парафію, а муситимуть помножити хоча би на 3, на 4. Ці таланти Божі треба помножувати в служінні і так буде. Зараз у нас є два кандидати до екзархату. Один з Бурштина, брат Олександр, і з Золочева – брат Степан. Ми їх готуємо служити, де буде потреба. Бо вони вже певне піддияконське свячення мають, далі буде дияконське і, якщо Бог їм поможе витримати до кінця, то будуть священичі свячення. Вони позакінчували студії відповідно. Один вчився 7 років, другий до 12-ти. Різними мовами володіють, харизматики та удуховлені люди. Але той процес навчання у людини завжди проходить – до самої смерті. Якщо би священику спинитись, не вчитись – це кінець. Завжди він має йти на два кроки вперед, мати бачення.

– Якщо намагаєтеся бути на два кроки вперед, то які виклики перед греко-католицькою церквою у 2012 році у Донецьку бачите?

– Я думаю, що це є в світі виклики. Ми бачимо, що якийсь є певний моральний занепад людей. Проблема Євросоюзу – це є гомосексуалізм і узаконення його. На Сході ми стараємось боротися з такими речами і у нас тут всі конфесії виступають. У нас зареєстрували першу церкву ЛГБТ, зареєстрували як товариство громадське сотника Корнилія. Ми не можемо на це закривати очі, не приймати ніякої участі, бо бачимо, що зараз у Європі робиться. Це як норма життя стала. Ми проти такої норми життя. І так само узаконення відьмацтва. По телебаченню бачимо усі ці виступи і знаємо, що це велике зло. Також знаємо, що всі держави, які займались такими речами – то є мерзота перед Богом. І переважно розпадались такі держави. Ми з такими речами боремося. Так що церква виступає у законному порядку та робить певні свої заяви, аби таких речей у нас на Україні не було в теперішній час.

Розмовляла Василина Думан (Донецьк–Львів–Донецьк),
Західна інформаційна корпорація


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

25.01.2012р. Б. / Реалізація стратегії розвитку УГКЦ на місцях буде здійснюватися через координаторів

 

23 - 25 січня 2012 року у Львові-Брюховичах під проводом Владики Кена (Новаківського), керівника робочої групи для реалізації Стратегії розвитку УГКЦ, проходить зустріч із координаторами від архиєпархій, єпархій та екзархатів УГКЦ України, ректорами семінарій, представниками з Аргентини та Португалії щодо впровадження Стратегії розвитку УГКЦ на період до 2020 року.

Подібні зустрічі, як ми повідомляли раніше, відбулися 6 - 9 грудня 2011 року у Відні для координаторів Центральної та Західної Європи та 12 - 15 грудня в Оттаві для Південної та Північної Америки і Австралії. Ця, третя, зустріч дасть можливість співпрацювати з координаторами всієї нашої Церкви.

На початку засідання Владика Богдан (Дзюрах) представив Пастирський лист Блаженнішого Святослава «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Тоді присутніх ознайомили з документом «Instrumentum laboris» та розпочали роботу над ним. Цей документ базується на шістьох складових елементах живої парафії, представлених у посланні Блаженнішого Святослава. Під час зустрічі у Брюховичах будуть також розроблені пропозиції до душпастирського парафіяльного плану на 2012 рік.

На завершення зустрічі координатори, окрім робочої версії «Instrumentum laboris», отримають також інші матеріали, які готуватимуть наших священнослужителів до втілення концепції «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом» відповідно до рішень Синоду Єпископів УГКЦ.

«Спільні молитви, обмін думками дозволили глибше поміркувати над станом парафіяльного життя в Україні», – сказав у коментарі Владика Кен.

Департамент інформації УГКЦ

25.01.2012р. Б. / Архиєпископ Д’Розаріо про духовне зростання сімей

 

Сім’ї покликані відігравати більшу роль в Церкві та робити свій вклад у її зростання. З таким закликом до християнських родин звернувся архиєпископ Дакки, столиці Бангладешу, Патрік Д’Розаріо, під час нещодавнього обговорення душпастирського плану місцевої Церкви на 2012 рік.

 

Особливу увагу ієрарх звертає на важливість участі сімей в житті Церкви, що є обов’язком, який народжується в лоні самої ж сім’ї. «Кожна родина, – пояснив він, – це домашня Церква, тому що з раннього віку саме тут діти здобувають перші елементи віри». Не всі мають можливість вчитися в католицьких школах, або ж навчаються у школах, в яких немає вчителів християнської релігії. Тому, зазначає архиєпископ, «обов’язок передавати віру та виховувати дітей у вірі лежить на батьках».

У цьому контексті Голова Бангладешського єпископату радить католицьким родинам збиратися в групах, які б налічували 10-12 сімей, творячи малі спільноти під проводом духівника, щоб вчитися бути дозрілою домашньою Церквою. «Якщо члени домашньої Церкви є зрілими та вміють обмінюватися любов’ю, дружбою та єдністю, вони зможуть внести мир і щастя в свою родину та стати позитивною закваскою для суспільства», – наголосив архиєпископ Д’Розаріо.

За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело:   КРЕДО

24.01.2012р. Б. / Тижневий огляд: Папа і Апостольський Престіл (15 – 21 січня)

 

Неділя. У неділю, 15 січня, перед проказуванням молитви «Ангел Господній» Святіший Отець Бенедикт XVI поділився з вірними навчанням на тему покликання. Приводячи приклади зі Святого Письма, Папа наголосив на тому, що на дорозі віри, роль духовного проводу є вирішальною, особливо тоді, коли йдеться про відповідь на покликання Господа до служіння у богопосвяченому стані. Понтифік зазначив, що для того, аби наслідувати Христа, зрікшись закладення власної сім’ї для цілковитого служіння великій родині, якою є Вселенська Церква, переважно служить приклад та заохочення «старшого брата», зазвичай, священика, а також немалу роль відіграють батьки, які своєю правдивою та радісною вірою і подружньою любов’ю вчать дітей будувати усе своє життя на Божій любові.

Після молитви Папа Бенедикт, з нагоди Всесвітнього дня мігрантів та біженців, звернувся зі словами підтримки до представників імміграційних спільнот Риму. Також Папа закликав усіх приєднатись до Тижня молитов за єдність християн, який триватиме з 18 по 25 січня.

Понеділок. У понеділок були здійснені нові призначення у Церкві маронітів Лівану та Сирії. Отця Мішеля Ауна було призначено єпископом Жбеілу (Ліван).

Новим єпископом Батруну (Ліван) було обрано отця Муніра Кхайраллана. Він зайняв місце владики Поля-Еміля Сааде, відставку якого прийняв Папа Бенедикт XVI.

Владика Массуда Массуда, єпископ Латакві (Сирія) подав у відставку через досягнення вікового обмеження. На його місце Святіший Отець призначив отця Еліаса Слайман Слайман.

Вівторок. 17 січня кардинал Держсекретар Тарчізіо Бертоне призначив нового генерального директора Ватиканської друкарні - видавництва «L'Osservatore Romano». Ним став салезіянин, о. Серджіо Пелліні.

Цього ж дня до Господа відійшов 80-тирічний владика Колін Кемпбелл, колишній почесний єпископ Антігоніш (Канада).

Середа. Катехиза загальної аудієнції зі Святішим Отцем була присвячена темі єдності християн, оскільки саме в середу розпочався Тиждень молитов за єдність усіх християн. На початку Папа Бенедикт XVI розповів про історію зародження цієї традиції. Тоді він звернув увагу на те, що за справу єдності між християнами відповідальна уся Церква, всі охрещені, «які повинні причинятися до зростання вже існуючої часткової єдності між християнами, прямуючи до повного сопричастя в істині та любові». Тому молитва за єдність не є прерогативою лише цього одного тижня в році, але повинна стати частиною молитовного життя всіх християн, в усіх місцях, особливо там, де зустрічаються і працюються разом люди різних традицій.

На завершення Папа звернувся до усіх зібраних в залі ім. Папи Павла VI, серед яких була група членів Гільдії римських юристів. «Я хочу заохотити вас виконувати вашу делікатну професію, завжди залишаючись вірними істині, яка є основною заповіддю для втілення справедливості»,– зазначив Святіший Отець.

Повідомляється, що минулого тижня до Ватикану було надіслано другу відповідь Братства св. Пія Х, сформульовану відповідно до вимог Апостольської Столиці. Першу відповідь, отриману 21 грудня, єрархи вважали неадекватною. Другий текст зараз уважно розглядають у Комісії Ecclesia Dei, яка власне займається перемовинами з Братством традиціоналістів.

Архиєпископ Томас Менампарампіл, SDB, подав у відставку з посади Архиєпископа Митрополії Гувахаті (Індія). На його місце Святіший Отець призначив архиєпископа Джона Мулачіра.

Четвер.  У рамках Тижня молінь за єдність християн, 19 січня у Ватикані відбулась традиційна зустріч Вселенського Архиєрея Бенедикта ХVІ з екуменічною делегацією Євангельсько-Лютеранської Церкви Фінляндії. Звертаючись до членів екуменічної лютеранської делегації, Папа Бенедикт ХVІ підкреслив, що спільне прагнення до повної, видимої єдності християн вимагає терпеливого чекання та довірливої надії на те, що єдність усіх християн в єдиній Церкві – це, насправді, дар від Бога, а не власне досягнення.

Цього ж дня Бенедикт XVI прийняв на аудієнції групу американських єпископів, які прибули до Риму в межах візиту «ad limina apostolorum». У своїй промові до єрархів Папа зазначив, що в Америці баланс між культурою і релігією закріплений в конституції країни і сьогодні важливо його дотримуватися перед новими культурними течіями, «які не лише є протилежними моральному вченню юдейсько-християнської традиції, але навіть ворожими християнству за своєю природою». Святіший Отець зазначив, що відповідно до проблем дуже важливо займатися вихованням і освітою мирян, які, маючи критичний погляд щодо домінуючої культури, мали б мужність протистояти секуляризму та спробам відокремити Церкву від участі в житті суспільства.

У четвер, 19 січня, Папа Бенедикт XVI призначив владику Вільяма Чарльза Скурлу, Єпарха Пассейку Піттсбургської Візантійської Митрополії (США), новим Архиєпископом-Митрополитом Піттсбургським.

Святіший Отець прийняв зречення з уряду владики Саліма Сейґа, Вікарія для Йорданії та єпископа-помічника Єрусалимського латинського патріарха. На його місце було призначено Високопреосвященнішого Маруна Еліяса Лахама, дотеперішнього Архиєпископа Тунісу.

У віці 83-ох років спочив у Бозі Архиєпископ Джованні де Андреа, почесний віце-президент відділу зайнятості Апостольського престолу.

П’ятниця. 20 січня в залі Павла VI у Ватикані відбулась зустріч Папи Бенедикта XVI з 7-ма тисячами учасників «Неокатехуменального шляху». Під час зустрічі відбулось затвердження літургійних практик, якими позначений згаданий шлях християнського втаємничення. Цим актом, довершеним після 15-річного вивчення питання Конгрегацією Божественного Культу та Дисципліни Святих Тайн, завершується затвердження «Неокатехуменального шляху». Папа зазначив, що наслідування Христа вимагає особистого пошуку Його, щоб іти разом з Ним. Воно вимагає відмовитися від закритості в самому собі і боротися з індивідуалізмом. Під час аудієнції Святіший Отець поблагословив 17 нових місійних осередків руху, 12 з яких – в Європі, 4 – в Америці та 1 в Африці.

У цей день Бенедикт ХVI також прийняв на аудієнції студентів і викладачів римського колегіуму «Капраніка». У своїй промові Святіший Отець закликав присутніх брати приклад зі своєї небесної покровительки св. Агнеси, яка жила для Христа, з Христом і у Христі, повністю жертвуючи своє життя потребам свого часу.

Міланський театр «Перила» поставив виставу під назвою «Про концепцію образу Божого Сина», яка викликала велике занепокоєння серед католиків Італії. Отець Федеріко Ломбарді ствердив, що «цей твір є образливим для християнських релігійних спільнот» і закликав християн сильно і спільно відреагувати на таку неповагу.

Цього дня вічно спочив 77-мирічний Архиєпископ Роберт Фортуна Санчес, почесний Архиєпископ-Митрополит Санта-Фе (США).

Субота. 21 січня, з нагоди початку нового судового року, Папа Бенедикт XVI зустрівся з членами Трибуналу Римської роти, судової дикастерії Римської курії і Святого Престолу. Святіший Отець закликав співробітників Трибуналу інтерпретувати право відповідно до природного і божественного закону, в гармонії з яким має бути кожна норма, для того, щоб мати раціональний і юридичний характер. Понтифік зазначив, що «християнська постійність полягає у тому, щоб завжди більше любити закон, бажати розуміти його і застосовувати з вірністю».

 21 січня в каплиці папи Урбана VII в Апостольському палаці у Ватикані відбулася церемонія вручення Бенедикту ХVI двох ягнят (це відбувається в день пам’яті св. Агнеси – мучениці, яку зображають з ягням на руках).

З їхньої вовни роблять так звані «паллії», якими Святіший Отець обдаровує нових Архиєпископів-митрополитів 29 червня, на свято святих апостолів Петра і Павла. Паллій Архиєпископів символізує послух Папі та їхню особливу близькість до Святого Престолу.

В цей день титулярним Архиєпископом Сан Леоне Святіший Отець призначив отця Проспера Греха, O.S.A.

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

24.01.2012р. Б. / Важкі питання. Чи правда, що Бог любить мене?

 

ПИТАННЯ: Чи правда, що Бог любить мене, навіть якщо я не достойна Його любові? Я постійно згадую про тяжкі гріхи, з яких мені довелося сповідатися. Бог настільки чистий і святий, що мені здається, Він не зможе пробачити мені все. Але Він вміє читати в серці, а значить, бачить, чого я хочу, але не можу бути Його образом. Чи правда, що Він любить мене таку, якою я є? Чи бачить Він бажання мого серця? У своєму житті я не зробила нічого особливого, і все одно іноді буває дуже важко ...

ВІДПОВІДЬ: Ніхто з нас не заслужив любові Господа. По-перше, тому, що Його любов до нас абсолютно безкорислива, а по-друге, через наші гріхи. Автор запитання пише: «Я постійно згадую про тяжкі гріхи, з яких мені довелося сповідатися». Це нагадує слова царя Давида з 50-го Псалма: «Гріх мій завжди переді мною».

Свята Тереза Авільська писала, що немає більш жорстокої смерті, аніж смерть у свідомості, що ти образив Господа. Ця свята досягла високих ступенів пізнання Бога і Його благодаті, і тим не менше її тривожила пам'ять про нанесені Йому образи і про невдячність Богу. Спогад про наші гріхи допомагає нам залишатися в смиренні і спонукає до добрих вчинків.

Чи любить нас Бог такими, якими ми є, з нашими гріхами? Звичайно ж. Він любить нас, але не наші гріхи. Гріхи - це справжнє зло, яке безпосередньо чи опосередковано породжує безліч страждань у світі. Але Бог любить нас тому, що ми - Його сотворіння і Його діти. Він любить нас тим більше, що ми слабкі, вразливі, схильні до спокус. Його любов - не абстрактне почуття, а вилиття дарів і милосердя для нашого спасіння, якими Він позбавляє нас від того, що приносить нещастя.

Господь не тільки бачить наші бажання, але Він сам їх і пробуджує. Святий Павло писав: «Бог викликає в вас і хотіння  і діяння  за своїм уподобанням» (Фил 2,13). І ще: «Бог один і той самий, який усе в усіх робить " (1 Кор 12,6 ). Іноді ми вживаємо вираз: «Бог винагородив за те чи інше». Але було б правильніше говорити, що Він винагороджує Свої справи, як стверджував Блаженний Августин.

«У своєму житті я не зробила нічого особливого», пише автор. Наше життя як таке - це всього лише мить. Але коли в неї входить Бог і живе в ньому Своєю благодаттю, Він надає життю вимір вічності. І те мале, що ми робимо з любові до Бога, залишається для Нього навічно.

За матеріалами radiovaticana.org

На питання читачів відповідає російська служба Радіо Ватикан - rus@vatiradio.va, поштова адреса для запитань -  – Московитська служба Радіо Ватикану, 00120 Ватикан.

Читайте також:
Важкі питання.Чи бачить диявол наші думки?
Важкі питання. Від кого походять люди?
Важкі питання. Протестанти і апостольське спадкоємство
Важкі питання. Як Бог може бути єдиним і в той же час Трійцею?
Важкі питання.Чи нормально для християнина боятися смерті?
Важкі питання. Чому не можуть приступати до Причастя розлучені, котрі вступили в новий шлюб?


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

Вода, яка дарує життя та благодать

 

Отець Орест Фредина, парох церкви Різдва Пресвятої Богородиці, про Богоявлення, освячену воду, душпастирські відвідини та як до них підготуватися.

У часі зимових свят маємо багато нагод відчути Божу присутність і Його любов до нас. Однією з них є празник Богоявлення, який у народі ще називають Йордан чи Водохреща.

В цей день ми отримуємо благодать через освячену воду, чи, як здавна казали в Галичині, водицю. А після свята маємо пастирські відвідини – до нашої домівки завітає священик.

Про те, як має християнин користати з цих нагод, як готуватися, чого вчитися і як переживати їх, “Пошта” спілкувалася з парохом церкви Різдва Пресвятої Богородиці (УГКЦ), що на Сихові, отцем Орестом Фрединою.

– Отче, скажіть, будь ласка, що це за свято Богоявлення?

– Саме слово “Богоявлення” вже каже нам, що Бог явився. У стихирах співаємо, що перший празник був світлий, а цей славний. Бо у першому празнику мудреці принесли Господеві дари, а в цьому празникові слуга охрестив Владику. У першому – звіщали новину ангели, а тут Бог-Отець своїм голосом об’являє: “Це Син мій улюблений, у Ньому моє благовоління”, у вигляді голубиному сходить Святий Дух і Син стоїть у воді – Пресвята Трійця. Бог у такий спосіб об’являє себе світові. Під час хрещення у ріці Йордан Іван Хреститель, чоловік повний Святим Духом, об’явив цілому світові: “Це –  Агнець Божий, який бере на себе гріхи світу”.

Гріх – це перепона між нами і Богом , яка не дає нам можливості Його відчувати, чути, знати, розуміти. Люди, які входять у воду на заклик Івана Хрестителя, у ній залишають свій бруд, нечистоту, від цього води стають дуже важкі, а від дотику Господа все наскрізь пронизується чистотою і отримує святість, а він бере на себе тягар наших гріхів, щоб знов нас зробити причасними до Божественної радості.

– За давньою традицією маємо в цей день Велике водосвяття. У радянські часи в школах “розвінчували” релігію і дуже виступали проти святої води, напевне, відчували її силу. В чому вона?

– Це вода, яка дарує життя. І перші християни завжди з великою побожністю ставилися до цієї води. Митрополит Андрей у своєму требнику зазначає, що був звичай навіть щодня кропити своє помешкання свяченою водою. З крапельками водиці отримуємо благодать Святого Духа – Духа, який все оживляє, який дарує життя.

–  Побутує думка, що треба якнайшвидше набрати води, тоді вона благодатніша. Чи це так?

– За час безбожного режиму в людей виробилися певні, я б навіть сказав, нехристиянські звичаї. Наше розуміння і розуміння Боже – дуже різні. Господь каже, що щасливий той чоловік, який може себе посвятити для інших, щастя таку душу ніколи не покине. Коли люди думають, що, ставши комусь на ногу і першим зачерпнувши води, осягнуть благодать, то вони дуже помиляються. Благословенний той, хто довше почекає, пропустить усіх поперед себе, хто в такий спосіб у чистоті душі набере святої води і в такому стані донесе її додому. Ознака раба, поневоленої людини в тому, що вона вважає, ніби може вчепитися двома руками за святість та зачерпнути її собі. Так не буває. Бо каже Ісус: “Що ти зробив одному з найменших, то ти зробив мені”.

Набрати через голови свяченої води можна, може, вона й просвітить комусь очі й розум, але це неправильно. В такі великі свята, коли святкуємо Бога, величаємо Його, віддаємо хвалу, славу, приймаємо дари, дуже важливо, щоб ми глянули один на одного як на брата, як на того, хто Богові найрідніший, найдорожчий. Коли так навчимося ставитися, отримаємо в свою душу правдиву побожність. Бо це якраз і є правдивою духовністю – дивитися на світ очима Бога.

– Скільки потрібно свяченої води?

– Багато. Перші християни, коли збиралися, пили саме цю воду, з неї отримували освячення, чистоту думок, покріплення. Це вода, яка причащає нас життям. Тому її брали багато. І навіть требник приписував щомісяця в церкві освячувати воду, щоб ми могли з неї користати, брати окроплювати свої домівки.

– Чи можна набрати її пізніше, скажімо, ввечері?

– Ми стараємося, щоб люди мали таку можливість, та тут часом і 15 т води не вистачає. Раджу людям, коли йдемо на це богослужіння, набрати у свій дзбанок  звичайної води, бо вся вода, яку ми принесли в намірі, щоб вона була освячена, освячується молитвою. Навіть, якщо туди не те що хрест, а навіть крапля води з кропила не потрапила. В часі молитов отримуємо цю ласку. Краще з собою принести дзбанок, а якщо не вистачатиме, то наступного дня прийти до церкви і попросити.

– У чому святість води, чи залежить вона від нашого ставлення?

– Фарисеї, які вважали себе праведними, стояли поруч Ісуса, ставили Йому дуже мудрі запитання, не впізнали у ньому Бога. Святість води від нашої гріховності не залежить, а, навпаки, її омиває, дарує чистоту. Але наше ставлення має дуже велике значення, бо коли вживаємо цю водицю у магічний спосіб, без розуміння, що ми діти Божі, що в такий спосіб на нас виливається дар життя, то дуже багато втрачаємо. Можемо бути поруч з такою дивною присутністю Духа, а вести себе, як люди, що знов уповають на речі, а не на живого Бога. У святості води маємо насамперед бачити Бога, який дає нам благодать у такий спосіб.

– Після Йордану є такий звичай, що священик ходить по домівках, для чого це?

– Священик має обов’я­зок не тільки час від часу щось відправити, а й знати тих людей, яких Бог любить, за яких Він пролив свою кров. Саме слово “душпастир” передбачає, що він має цікавитися життям своїх людей, бо він є батьком цілої парохіяльної родини. Важливо пам’ятати, що душпастирські відвідини, це, з одного боку, післанництво Бога до людей, коли до них приходить їх священик, і це післанництво для священика, коли він приходить до парафіян і вчиться дивитися на них, як на дорогих для Бога дітей, питає чи, може, хто хворий, чи є яка потреба в кого. Цікавиться, чим живуть люди, щоб знати, до кого Бог його послав душпастирювати, молиться разом із родиною. Спільна молитва конкретної сім’ї зі своїм священиком стягає на родину величезну благодать.

– Яка процедура відві­дин: парафіяни запрошують чи священик йде, а люди просто відчиняють двері?

– По-різному: за записом чи так, що священик йшов до того, хто почує дзвінок і відчинить двері. Цьогоріч спробували на парафії, аби люди заповнили бланк запрошення і прийдемо до тих, хто чує наш голос. І не просто, щоб священик зайшов, поспівав, покропив і пішов. Хочемо, хай це буде хвилинка, п’ять, але в повній увазі для цієї родини. Ми одна велика сім’я. Ми так Богом сотворені, що потребуємо подати один одному руку, потребуємо допомоги. Для того треба один одного знати. Що більше знаємо, то більше любимо, що більше любимо, то більше готові присвятити один одному життя.

– Як приготуватися до цих відвідин?

– Просимо людей, щоб у часі відвідин приготуватися: застелили стіл, поставили дві свічки, образок, трохи йорданської води та кропило. Але якщо хто не встиг, то нічого страшного, бо священик має зі собою воду та кропило і також окропить помешкання.

– Побутує думка, що коли не прибрано, не закінчений ремонт, то священика не запрошують?

– Це велика помилка, бо священик також людина. Дуже часто Господь до нас приходить, коли ми того не сподіваємося. Але й ми можемо дуже гарно напастувати мешти і забути приготувати серце, а можемо мати все перевернене в хаті, та коли маємо щире відкрите серце, то запевняю, що і на небі велика радість, і в того священика, який приходить і бачить, що тут діти Божі: вони щось складають, будують, живуть, виховують дітей, розвиваються.

– Часом ці відвідини називають освяченням дому. Чи так це?

– Ми маємо багато нагод до освячення себе і того, що нас оточує: сповідь, причастя, свята вода, просфора, тому відвідини також є нагодою до нашого освячення, однак чин освячення дому є зовсім інший та трохи довший, і коли священик йде з відвідинами, то вже розраховує, що дім є освячений.

– Колись священик не заходив у помешкання до тих, хто живе без шлюбу, чи так є і нині?

– Ми живемо у такому світі, де люди намагаються робити вигляд, що вони побожні і жити без Господа. Це дуже небезпечно – обманювати себе. Якщо люди живуть без шлюбу, то це означає, що вони живуть у стані тяжкого смертного гріха. Священик має цікавитися, щоб допомогти знайти шляхи виходу з цього. По-людському цих людей можна зрозуміти, але у всі часи Божі заповіді залишаються незмінними. Шлях спасіння полягає саме в них, а як ми їх порушуємо, то робимо гірше собі.

– Чи молиться священик з такою родиною?

– За словами апостола Павла, християнська родина – це домашня церква. Де ж люди живуть без шлюбу, там церкви нема, там є гріх. Тут, у місті, ми часом заходимо і в такі помешкання. Молитися і просити благословення ніколи не є гріхом. Насамперед у тому розумінні, що це молитва за їх навернення, щоб і вони пізнали, що для них зараз є найбільш необхідне – розуміння свого стану і потреби навернення.

– Зазвичай під час відвідин люди складають пожертву, чи вона є обов’язкова?

– Коли люди складають пожертву – це добра практика, але це річ добровільна, і, коли хто не має доброї волі, то краще того не робити, щоб зайвий раз не нарікати. Похвально, коли хто від себе відірве і віддасть на Боже, але священик не йде за тим. Наша трагедія, що думаємо, що хтось прийде і маємо за то заплатити.

Мене часом запитують, скільки коштує шлюб, чи скільки треба заплатити за хрестини. Я маю дуже просте пояснення – у вас ніколи за все життя не буде таких грошей, щоб ви могли за це заплатити. Це коштує Вічність, Небесне царство, це відкрите небо, це кров Бога. За це заплатити неможливо. Найбагатший чоловік на цьому світі не має стільки, щоб за це заплатити. Але пожертва – це моє ставлення до Бога. Бідна вдовиця поклала дві лепти, тоді коли інші, заможні, вкидали дуже багато. Однак Ісус каже, що вона дала більше за всіх.  

Ольга Хворостовська


Джерела: www.lvivpost.net

Мандрівники Христа Царя

23.01.2012р. Б. / Тижневий огляд: переслідування християн (15-21 січня)

 

16 січня повідомляється, що у 2011 році зафіксовано 2141 випадків агресії і гонінь на християн в Індії, – такі дані оприлюднила організація Світський Католицький Форум (CSF), яку підтримує Архиєпископ Бомбею, кардинал Освальд Грасіас.

Представник великого муфтія Джамму і Кашміру, переважно мусульманського штату Індії, оголосив, що шаріатський суд засудив 80-річного голландського католицького священика-місіонера і протестантського пастора за звинуваченням у примусовому наверненні мусульман у християнство.

У Пакистані християни живуть у гірших умовах, ніж раби. Влада не реагує, навіть коли ґвалтують і катують їхніх дітей. Так описує ситуацію, в якій перебувають послідовники Христа в районі Карачі, католицький політик Майкл Джавед.
Минулого 2011 року у Пакистані було звинувачено 161 особу за порушення горезвісного «закону про богохульство», а 9 осіб вбито.

За даними 17 січня читаємо, що Архиєпископ Савіо Хон Тай Фай, секретар Конгрегації Євангелізації Народів, дав оцінку кампанії інформаційного агентства "AsiaNews", яка має на меті звільнення у Китаї католицьких єпископів і священиків, кинутих владою у в'язниці і трудові табори. 

Юзеф Надархані, іранський протестантський пастор, засуджений в 2010 році до смерті за відмову від ісламу і перехід до християнства, знову відхилив запропоновану йому можливість вийти з в'язниці на волю, повернувшись в іслам.

18 січня з’явилося кілька повідомлень, зокрема про те, що за словами представників Коптської Церкви в період з січня по листопад 2011 р. близько 100 тис. коптів покинули Єгипет, рятуючись від насильства.

У Судані кілька невідомих осіб увірвалися на територію парохії св. Жозефіни Бахіти і викрали двох католицьких священиків.

Згідно з інформацією за 19 січня читаємо, що Церква Пакистану відкинула пропозицію компенсації, яку їй висловила влада провінції Пенджаб. Адміністрація запропонувала християнській спільноті нові ділянки в заміну на зруйновані минулого тижня каплицю, школу та притулок Карітасу.

Чергові три терористичних напади, під час яких загинуло щонайменше семеро людей, організували члени радикальної мусульманської секти Боко Харам в Нігерії.

Ставлення до католиків у Боснії та Герцеговині повинно бути таким самим, як і до інших представників суспільства. Таку позицію висловив кардинал Вінко Пуліч, Архиєпископ Сараєво.

20 січня повідомляється, що двоє священників, яких викрали 15 січня почуваються добре. Тривають перемовини щодо їхнього звільнення.

Поліція Філіппін розслідує смерть австралійського священика-місіонера, тіло якого знайшли у річці.

Архиєпископ Джон Онаєкан в Абуджі, Нігерія, повідомив, що телефонні текстові повідомлення, що поширюються на півночі країни, попереджають "про плани деяких мусульманських груп щодо вбивства християн на півночі певної ночі".

Християнські журналісти Пакистану висловили побоювання про власну безпеку після того, як на початку цього тижня було вбито репортера.

За даними 21 січня читаємо, що ісламський трибунал у Кашмірі вимагає вигнання з країни п'ятьох християнських місіонерів та передачі контролю над школами, які провадить Церква в Індії.

Католицькі єпископи Іраку звертають увагу на те, що боротьба за владу між шиїтами, сунітами і курдами б’є по християнській меншості в цій країні.

Викрадачі двох священиків зажадали викупу за їхнє звільнення.


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

22.01.2012р. Б. / Блаженніший Святослав у День Соборності: Сьогодні вчергове намагаються поділити Україну, перетворити нас на народ, який сидить у темряві

 

Предстоятель Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) закликає вірних святкувати День Соборності, бо ні для кого не секрет, що сьогодні хтось вчергове намагається поділити Україну, віддати тим чи іншим державам, «перетворити нас на народ, який сидить у темряві».

Глава УГКЦ символічно припустив, якби сьогодні Ісус Христос ступив на береги того українського Йордану-Дніпра, своїм оком оглянув би Україну, сказав би ті самі слова, що колись у Галелеї: «Поганська українська Галелея», бо за всі роки існування нашого народу через нашу територію перейшло дуже багато людей, скільки різних релігій, ідей, особливо безбожницьких, нищили розуміння пізнання істинного Бога і забирали світло в нашого народу. Скільки різноманітних держав намагалися розшматувати українську землю, а відтак і український народ, роблячи його слугою інших народів.

«Можливо, – каже Блаженніший Святослав, – сьогодні Христос дає нам особливий новий початок і каже: «Цьому народові, який сидить у темряві, засяяло світло велике». Оте світло виходить від нас з вами – від християн, які покликані освітити своїм християнським життям ту землю, на якій живемо, і принести Боже Слово, яке ми сьогогодні чуємо й отримуємо у святому храмі».

Проповідник відзначає цікаву річ, що сьогоднішній День Соборності співпадає з початком проповідування Ісуса Христа.

«Ми ще цей день деколи називаємо Днем злуки, коли Західна і Східна Україна заманіфестували цілому світові, що ми є єдиним великим народом, – наголошує він. – І ми можемо лишитися одним великим європейським народом, одним з найбільших європейських народів лише тоді, коли будемо соборною державою, яка об’єднує, огортає всіх дітей цього народу, які є дітьми одної і тої ж матері землі, більше того – живуть одними й тими ж духовними і культурними цінностями. Тому сьогоднішній день – День Соборності – нам треба святкувати. Це одне зі свят, яке може дуже багато дати нам, тим, хто сьогодні його переживає. Бо ні для кого не секрет, що сьогодні хтось вчергове намагається поділити Україну, віддати тим чи іншим державам, перетворити нас на народ, який сидить у темряві».

На його переконання, сьогодні нам засяяло велике світло: «Ця єдність є одним з виявів Божого життя, бо Бог є єдиний і кожен, хто єднається з Богом, отримує здатність творити єдність, перш за все, зі своїм братом, який живе поруч».

За його словами, ми християни хочемо в християнський спосіб відсвяткувати й пережити цей День Соборності, бо маємо розуміти, що «не вибори і не партії дадуть єдність нашому народу».

Блаженніший Святослав наголошує, що єдність має набагато глибший фундамент, яким може бути духовна єдність. Він переконаний, що до того часу, доки християни в Україні не будуть поєднані в одну єдину родину, до того часу український народ і ця соборність не матиме того фундаменту, бо його основою має бути ця непорушна скеля, якою є Христос.

«Тому сьогодні в нашій Церкві ми розпочинаємо тиждень молитви за єдність між християнами. Ми сьогодні просимо в нашого Спасителя, аби подав нам духовну єдність, щоб та духовна єдність пронизила всі сторони духовного життя нашого народу. І в черговий раз, живучи в тому світлі, яке сьогодні просвічує кожну людину, яка приходить на світ, ми просимо Господа: в єдності сила народу, Боже, нам єдність подай», – завершив Блаженніший Святослав.

Департамент інформації УГКЦ