28.04.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.9,20–31:  «Зараз же почав у синагогах проповідувати Ісуса»

Бачимо, які разючі зміни відбулись із Савлом. Той, який на початку був противником християнства і християн, ставши апостолом, стає свідком Ісуса Христа, не соромиться і не боїться проповідувати Того, Кого раніше засуджував. У цьому немає нічого дивно, бо правда визволяє людину від обставин, від думки інших, навіть від свого минулого. 

І для нас, щоб у повноті бути тим, ким нас призначив Бог, так само важливо жити в правді, зустрітися з тим, хто є Правдою. Лише тоді ми зможемо відкритися на переміни, як це зробив Павло, і без страху й тягарів нести своє служіння!

***

Йо.15,17–16,2:  «Ось що вам заповідаю: щоб ви любили один одного!»

Це вказівка, можемо сказати, заповідь, доручення Господа, щоб ми любили одне одного. Адже Бог є любов, як каже євангелист Йоан Богослов, а хто перебуває в любові – перебуває в Бозі. Якщо ми любимо одне одного, то даємо можливість Богові перебувати між нами. Ми, як правило, у своєму житті очікуємо на цю любов від інших людей. Сподіваємося, плекаємо надію, спраглі цієї любові. Зауважуємо, що інші дуже часто до нас байдужі, не люблять нас, не цінують. Але ніде в Євангелії ми не знаходимо, щоб Ісус казав: «Очікуйте і сподівайтесь любові від інших!» Євангеліє нам каже, щоб саме ми любили інших. Коли любимо інших, то не лише здобуваємо одну з чеснот, але, люблячи інших, даруючи їм любов, даруємо їм самого Бога (бо ж Бог є любов). Коли дамо їм Бога, вони можуть зустрітися з Ним і, зустрівшись з Господом, самі даруватимуть нам любов. Отож, незважаючи на те, якими є інші люди, що вони роблять, як вони до нас ставляться, завжди вміймо жити цією заповіддю Божою – любити кожного свого ближнього і через цю любов давати йому нагоду зустрітися з Богом.

ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

28.04.2018р. Б. / Св. апп. Аристарха, Пуда і Трофима; Св. муч. Сави Ґотського; Св. мучч. Василиси та Анастасії

Святих апостолів Аристарха, Пуда і Трофима

Тропар, глас 3: Апостоли святі, моліть милостивого Бога, * щоб відпущення прогрішень подав душам нашим. 

Кондак Апостолів, глас 4: Настало чесне свято апостолів, що просвічує нас і проганяє гріховну імлу від тих, які взивають: явилося світло і прийшло визволення. 

Усі три святі апостоли трудилися разом зі святим апостолом Павлом і стали гідними тої чести, щоб разом з ним в один день загинути від меча в часи цісаря Нерона. Святий Аристарх був одним з 70 Христових учнів. З Діянь апостолів довідуємося, що родом він був з Македонії. Святий Павло вважав його своїм другом (див. Ді. 19, 29). А в наступній главі Діянь (див. Ді. 20, 4) дізнаємося, що Аристарх “солунянин” разом зі святим Павлом проповідував слово Боже в Азії. Апостол Павло поставив його єпископом Солуня. Але коли святого Павла було ув’язнено в Римі, то і святий Аристарх сидів разом з ним, бо читаємо, що: 

“…Аристарх, товариш мій у неволі” (Кол. 4, 10). У листі до Филимона (1, 24) святий Павло називає Аристарха своїм “співробітником”. За іншими джерелами, святий Аристарх був єпископом Апамії Сирійської. 

Святий Пуд був римським достойником. Дім його став прихистком для всіх християн, у нього гостювали обидва верховних апостоли святі Петро і Павло, останній згадує його в другому листі до Тимотея (4, 21). 

Святий Трофим був родом з Азії, з Ефесу (див. Ді. 20, 4). Був він зі святим Павлом в Єрусалимі (див. Ді. 21, 29). Святий апостол Павло поставив його єпископом Арелати в Галії, де навернув поган до пізнання віри Христової. Ув’язнений разом зі святим Павлом, прийняв смерть від меча. 

__________
У той самий день

Святого мученика Сави Ґотського

Близько 373 р. до Ґотії прибув Юній Соранос, римський полководець, якого імператор Валент послав у Скитію проти князя тих сторін Атарода. Тут він довідався, що в цій місцевості недавно постраждали за святу віру багато християн, і написав про це до свого кревняка святого Василія Великого. Святий Василій попросив Юнія прислати йому мощі тих святих мучеників. У цей час в Ґотії перебував єпископ Солуня Асхолій, котрий прибув сюди, щоб у часи переслідувань укріплювати у вірі Христових вірних. З його допомогою Юній Соранос знайшов мощі замученого в 372 р. святого Сави і послав їх до Кападокії разом із посланням Ґотської Церкви, в якому описано мучеництво святого Сави і яке ми тут наводимо: 

“Церква Божа, котра є в Ґотії, Церкві Божій, що є в Кападокії, і всім Церквам християнським, де б вони не перебували. Милосердя, мир і любов Бога Отця і Господа нашого Ісуса Христа нехай сповниться над нами. Слова святого апостола Петра, що кожен народ, який боїться Господа, є йому милий, сповнилися тепер на святому Саві, котрий стався мучеником Господа нашого Ісуса Христа. Бо будучи з роду ґотом і живучи серед злого народу, він умів наслідувати святих людей і з ними в кожній чесноті славив Ісуса і як звізда на небі сяяв. Вже з молодих літ будучи християнином, старався про це, щоб зростати в любові до Бога і стати досконалим, та, поборюючи лукавого, отримати вічну нагороду. Тому не хочемо цього приховувати, а задля виховання вірних задумали ми розповісти вам про його чесні подвиги. 

Був він у вірі простий, побожний, до послуху охочий, тихий, у мові невчений, спокійний, але правду обстоював і уста богохульникам замикав; не був гордий, а, як належить смиренним, покірний, у бесіді лагідний, до всього доброго охочий. У церкві співав і про церкву дуже дбав, грішми і маєтками погорджував, вживаючи їх лишень для конечної потреби, тверезий, стриманий, товариства жінок не шукав, пильнував постів і молитви, остерігався пустої похвали, усіх заохочував до доброго життя, часто виступав як ревний захисник Христової віри.

Коли ж урядники і пани в Ґотії стали переслідувати християн і наказували їм їсти те, що було пожертвуване чортам, то деякі погани, маючи родичів-християн, підкидали їм м’ясо, яке жертвуване не було і радили їм, щоб у той спосіб ошукати гонителів. Та святий Сава виступив проти цього, він казав, що той, хто так робить, не може бути християнином, оскільки це є згіршення для поган. Тому перестерігав, щоб не дати себе звести дияволові. Тому погани, які таким чином хотіли заховати і захистити своїх родичів-християн, вигнали святого Саву з міста, але невдовзі покликали його назад. 

Коли під час другого гоніння міщани, його сусіди, хотіли присягти, що серед них нема жодного християнина, святий Сава встав і сказав: “За мене не присягайте, бо я християнин”. Тоді вони, приховавши своїх родичів, видали Саву, кажучи, що він один християнин серед них. Коли князь його схопив, то спитав, чи має він якийсь маєток? Йому сказали, що Сава не має нічого, крім одежі, в якій ходить. Тому князь погордив ним: “Такий не може ані допомогти, ані зашкодити”, – і наказав випустити його з в’язниці. 

Під час третього гоніння, коли наближався Великдень, святий Сава пішов до іншого міста, до священика на ім’я Ґутик, щоб з ним відсвяткувати цей великий празник. У тій дорозі він зустрів великого і світлого мужа, який сказав, щоб Сава не йшов до Ґутика, а до священика Сансали, що жив ближче. Святий Сава відповів, що Сансали нема, він утік до Романії (бо не знав, що той уже повернувся), і коли хотів продовжувати дорогу до Ґутика, раптом налетів сильний вітер зі снігом, що не можна було й кроку ступити. Сава повернувся, знайшов Сансалу і відсвяткував з ним Великдень. На третій день після Великодня приїхав до того містечка Атарид, син князя Ротеста, з великою громадою безбожників і вночі схопив Сансалу та Саву, які спали. Священика посадили на віз, а нагого Саву волокли конем по гострій стерні і били його киями і бичами. Так жорстоко вони мучили слуг Божих, але жорстокість мучителів оберталася їм в заслугу. Коли розвиднілося, святий Сава так сказав до своїх неприятелів: “Знаєте, що ви робили зі мною вночі, а тепер гляньте, чи знайдете на мені хоч одну рану?” Вони, побачивши, що не залишилося жодного сліду їх жорстокости, розтягнули його навзнак, прив’язавши міцно до паль, і мучили його цілий день і цілу ніч. Коли настав новий день, Атарид наказав його зв’язаного підвісити до балки. Привівши до нього Сансалу, наказав їм їсти м’ясо жертв, і тим врятуватися від смерти. Але Сансала відповів, що вони цього ніколи не зроблять, хоч би й наказав їх убити чи прибити до хреста. А Сава сказав так: “Це страви вічної згуби, як згублений буде і той, хто це наказує”. Лиш він це сказав, як один зі слуг ударив його мідною палицею так сильно, що думали, що вже вбив святого Саву. Але той навіть не отримав малої рани. 

Тоді Атарид наказав відпустити Сансалу, а Саву втопити в ріці. Сава йшов на смерть з великою радістю, славлячи Господа Бога. Коли стали над рікою, слуги так сказали: “Відпустімо цього невинного чоловіка, а Атарид про це не дізнається!” А святий Сава сказав їм: “Що говорите! Робіть, що вам сказано, чи не бачите того, що я бачу? Ось переді мною стоять ті, які візьмуть мене до вічної слави!” Тоді прив’язали йому до шиї велике дерево і кинули його в ріку й утопили на п’ятий день після Великодня. Сталося це за правління Валентиніяна і Валента у 372 р. Тому цього дня, коли був увінчаний святий мученик, закликайте вірних прославляти Господа, який вибрав собі своїх слуг. Вітають вас браття, котрі з вами терплять гоніння. А Тому, який усіх нас з ласки своєї може привести до вічного царства, слава, честь і поклоніння з Сином і Святим Духом на віки вічні. Амінь”. 

__________
У той самий день

Святих мучениць Василиси та Анастасії

Про святу Василису ми вже згадували 10 березня. Обидві святі, римлянки з достойного роду, були ученицями святого Павла. Це вони поховали тіла святих верховних апостолів Петра і Павла. За це їх схопили і привели на суд. Святих мучениць бичували, потім припікали їм боки смолоскипами, обрізали груди і язики, а під кінець стяли мечем.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

27.04.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.8,40–9,19:  «Савле, Савле! Чого мене переслідуєш?» 

Савло був ревним у тому, щоб переслідувати християн, «дихаючи погрозами і вбивством», він шукав за Господніми учнями. Ця ревність була в ньому, бо він по своєму розумінню прагнув служити Богові. І Бог, бачачи його ревність, з’явився йому, вказав на його помилковість і запросив на правдиву дорогу. Бачимо весь той процес, у якому з ревного Савла стає ревний Павло, місіонер серед багатьох народів, який написав найбільше послань і перетерпів за Христа. 

Однак усі добрі плоди ревність Павла дає лише після зустрічі з Ісусом Христом. Це доказ того, що, не знаючи Бога, ми не можемо чинити правдивого добра, однак, і того, що ніколи літеплість не веде до зустрічі з Ним. Маємо бути відважні та рішучі, щоб шукати Бога і Його правди. Навіть коли стається, що ми помиляємось, Бог ніколи не посоромить наші пошуки, коли ми щиро шукали правди.

***

Йо.6,48-54:  «Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина й не питимете Його кров, не матимете життя в собі»

Кожен із нас багато разів брав участь у Літургії, під час Літургії приймав Євхаристію – Тіло і Кров Христа, як ми кажемо – причащався. Але дуже малим є в нас усвідомлення того, Кого ми приймаємо, з Ким зустрічаємося, Кого причащаємося. Ми не замислюємося, що це є те, що дає нам вічне життя, що робить нас учасниками вічного життя, що робить нас учасниками божественного життя. Тому задумуймося, міркуймо над цією величною подією – Причастя Тіла і Крові Господньої, що дає нам змогу брати участь у житті Бога й ставати учасниками Небесного Царства.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

27.04.2018р. Б. / Св. ісп. Мартина, папи Римського; Св. мучч. литовських Антонія, Йоана, Євстатія

Святого ісповідника Мартина, папи Римського

Тропар, глас 8: Православія наставнику, благочестя учителю і чистоти вселенної світильнику,* архиєреїв богонатхненна прикрасо, Мартине премудрий,* ученням твоїм Ти все просвітив, сопілко духовна.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Церква вшановує нині пам’ять великого ісповідника і святого мученика папу Мартина, життя і страждання якого є немов би дорогим бісером серед усіх страждань, що Церква Христова впродовж багатьох століть мусила перетерпіти. А якщо, читаючи це житіє, ми мимоволі відчуємо, що на наші очі навертаються сльози, нехай ці сльози стануть гарячою молитвою до святого Мартина, щоб за його заступництвом Церква Христова зажила спокійним життям, а кров її вірних щоб не лилася по всіх усюдах, так, як лилася вона віками. Та нехай на все буде воля Отця небесного. 

Кондак Мартинові, глас 4: Священними ісповіданнями прикрасився і завершив життя як мученик, на небеса піднявся ти, Мартине мудрий, і вінцем нев’янучим від Бога був ти вінчаний. Тому святу твою пам’ять звершуємо, кличучи: пом’яни нас, Священноблаженний, стоячи перед Христом. 

Святий Мартин народився в місті Тоді, в Тосканії (Італія). Його батько називався Фабрикій. Молодий Мартин відзначався великими здібностями, всі провіщали йому прекрасне майбутнє, та він шукав найбільшої мудрости, шукав Ісуса і прагнув лиш Йому служити. Він подався до Риму і тут став дияконом, а потім священиком. Він двічі був папським нунцієм (послом) при імператорському дворі в Царгороді. А коли помер папа Теодор I (642-649), його наступником одноголосно вибрано святого Мартина. 

На Сході вже тривалий час ширилася єресь монотелітів, тобто тих, які вчили, що в Ісусі Христі була лишень одна воля і одна дія (енергія). Прибічником єретиків був імператор Конста, проклятий Юда-зрадник святої Церкви, їх прихильником був також безбожний Царгородський патріярх Павло. В житії святого ісповідника Максима (21 січня) ми вже описували тяжкі часи переслідувань, які пережила тоді Христова Церква. Папа Мартин, за порадою святого Максима, скликав до Риму помісний собор, на який прибули 150 єпископів. Собор кинув анатему на Павла і всіх єретиків. 

Розлючений імператор Конста вислав до Риму свого полководця Олімпа, щоб той ув’язнив святого Мартина або вбив, якщо б йому це вдалося, бо знав, що народ усією душею обстоював папу, доброта і святість життя якого прихилила до нього серця всіх вірних. Олімп прибув до Риму, однак зрозумів, що схопити святого Мартина йому не вдасться. Тоді він підкупив одного молодого безбожника, щоб той підступно вбив святого. Була це ніч Христового Різдва. Святий Мартин в церкві, при престолі, молився до новонародженого Дитяти, щоб Божий мир осяяв увесь світ. У цей час безбожний убивця потай, з ножем у руках, наблизився до святого, йому байдуже було те, що діялося в храмі, його не стримало й те, що його жертва – намісник Христа, видимий глава Христової Церкви. 

Та, однак, є ще Бог і Його тверда рука. Бо коли убивця-душогубець ось-ось уже мав сповнити страшний злочин, як нараз сліпота спала на його очі. Він осліп. Переляканий Олімп, боячись, щоб народ його не пошматував, утік з Риму, а невдовзі загинув на Сицилії у війні з сарацинами. Але імператор Конста конче хотів досягти свого; замість Олімпа він вислав до Італії іншого посіпаку, Теодора Каліопу, і дав йому до помочі свого слугу, Теодора Пелюруса, чоловіка, готового на будь-який злочин. Використовуючи зраду, підступи і військову силу вони ув’язнили святого Мартина. Народ хотів відбити свого пастиря, та папа сам спротивився цьому. Він так гаряче бажав страждати за Христа! Багато хто з духовенства хотіли їхати з ним, але і цього також він не дозволив, лишень шість осіб залишилося з ним. У червні 652 р. святого посадили на корабель і повезли на Сицилію, потім возили по різних островах, а дорогою зневажали його і обходилися з найвищим достойником святої Церкви, як з найостаннішим злочинцем. На острові Наксос його тримали під сторожею цілий рік. 

Звідти святого повезли до Царгорода, де його мали звинуватити в бунті проти імператора і в змові з ворогами держави. Дорогою святого слугу слуг Божих мучили вже просто по-звірячому, а прибувши до Царгорода, зразу ж кинули до темної в’язниці, де немилосердно знущалися з нього, хоч він був уже так ослаб, що сам не міг і кроку ступити. Аж 93 дні страждав там святий Мартин, і щойно після того поставили його перед судом суддів запроданців. До суду його мусили занести, бо сам уже не мав сили йти. Викликали підкуплених свідків, вояків, і веліли їм присягати. Тоді папа став просити суддів: “Іменем Божим молю вас, не дозвольте їм присягати, нехай кажуть, що хочуть, та без присяги, а ви робіть зі мною, що хочете, але фальшивою присягою не дозвольте їм погубити свої душі!” Та безбожні лжесудді стали кричати: “Ми знаємо, що робимо, таж ми християни!” 

“Дав би Бог, щоб так було!” – відповів святий Мартин. 

Після того святого винесли на подвір’я, сторожа оточила його, а сам імператор спостерігав, як безбожні і дикі воїни били і зневажали слугу Божого, і то так жорстоко, що аж народ став хвилюватися. З нього здерли весь одяг, крім свити, котру геть чисто пошматували. Пояс і шию його закували в грубі кайдани і побитого й опльованого кинули до в’язниці, де сиділи найбільші злочинці, злодії та вбивці, а волокли його так, що своєю кров’ю він зросив усі сходи.

Наступного дня імператор відвідав лжепатріярха Павла, що саме лежав на смертній постелі. Дарма, що єретик, а таки злякався він гніву Божого і просив імператора, щоб той уже не переслідував святого Мартина. Та не зміг він зворушити серця злобного святотатника. Через чотири місяці папу заслано було до Херсону, куди прибув він 13 травня 655 р. Тут страждав він від холоду і голоду. У Римі всі наче забули про нього. Тяжко там велося святому, якщо він писав з Херсону так: “Я дякую Богу, що в премудрості своїй дозволяє мені страждати. У цій стороні така нужда, що люди говорять про хліб, але не бачать його. Живемо серед поган, які не мають жодного, навіть природного милосердя. І допомоги нема ніякої. Мене дивує, що всі так залишилися без жодного почуття до мене, що всі мене забули, що їм байдуже живу я чи ні. Однак я за всіх молюся Богові, щоб Він усіх вас тримав у святій вірі. Про моє нужденне і грішне тіло подбає Господь, як буде Йому вгодно. Я надіюся на Його милосердя, що вже невдовзі закінчу це життя, а Він дасть мені ласку завжди чинити Його волю!”

Так страждав за правду Христовий намісник. Але Бог уже готував йому вічну нагороду – його страждання вже скоро мали закінчитися. 16 вересня 655 р. він помер, забутий усіма, перенісши тяжкі страждання, та за це не позбавлений Божої ласки. Тіло його поховано в Херсоні, а Бог прославив святі мощі численними чудами. Опісля їх перевезено до Царгорода, потім до Риму, де спочивають до нині в церкві Сан Мартіно ді Монті. 

__________
У той самий день

Святих мучеників литовських Антонія, Йоана, Євстатія

Тропар мучеників, глас 4: Ви відкинули земні почесті і славу, хоробрі й чесні страждальці, мужньо перетерпіли муки заради віри, видавши себе на смерть за життя всіх Владиці. Тому й Христос преславно огорнув вас з небес хмарами, і почестями й вінцями від престолу слави вінчав. Тому стоячи перед ангелами, моліться, щоб спаслися душі наші. 

Кондак мученикам, глас 3: Батьківську оману покинувши, святі Мученики, Ви щиро прийшли до Христа, і були сміливими аж до смерті. Тому й воістину отримали почесті перемоги, неустанно молячи за всіх Владику. 

З південних сторін, де під погідним східним небом проживало стільки мучеників, ісповідників і слуг Божих, перенесімося на хвилю під холодніше північне підсоння, в Литву, до міста Вільна, де з 1341 р. по 1377 р. правив син Гедиміна, Ольґерд, володар більшої частини руських земель. Був це час, коли наша нещаслива Русь втратила вже і волю, і долю, і славу предків. Чужинці завоювали наші землі, а нам залишилися сльози, могили і сумна згадка, що крамоли і незгоди з’їли нашу славу, і жеруть нас донині... 

Ольґерд був поганином, а радше сказати відступником від християнської віри, до котрої, однак, пізніше повернувся, а перед смертю прийняв монаший постриг. У час, коли душа його перебувала в темряві блуду відступництва, було замучено трьох святих, яких нині поминаємо. Антоній і Йоан були рідні брати, обидва прийняли у Вільні святе хрещення з рук священика Нестора, русина. Коли ж вони не підкорилися волі Ольґерда і в пісний день не хотіли їсти м’яса, за це Ольґерд наказав їх кинути до в’язниці, де їх тримали цілий рік. Йоан підкорився спокусі і зрікся віри Христової, а Ольґерд, будучи певний, що так само вчинить і Антоній, випустив обох на волю і знову повернув до кола своїх достойників. Та Антоній і далі явно визнавав, що задля княжої ласки не переступить Божого закону. І за це його знову кинули у в’язницю. А Йоанові совість не давала спокою, тож і він став перед князем і, розкаюючись у своєму гріху, визнав Ісуса. Й обидва брати знову разом страждали у в’язниці. Їхнє кількалітнє страждання було увінчане мученицькою смертю. 14 січня 1347 р. на дубі повісили святого Антонія, а згодом, 24 квітня, на тому ж дубі було повішено і святого Йоана. 

Їх смерть навернула до Христової віри святого Євстатія, молодого достойника з двору Ольґерда. Він прилюдно визнав Христа, не послухав княжого наказу, не зламав посту і за це перетерпів нечувані муки. За наказом князя його жорстоко побили, йому поламали кості, відрізали ніс і вуха, здерли шкіру з його голови, а під кінець повісили на тому ж дубі, на якому постраждали святі мученики Йоан і Антоній. Через кілька років князь не чинив уже християнам жодних перепон; він навіть дозволив їм зрізати той дуб, а треба знати, що у литовців дуб був деревом, посвяченим їх богам. На тому місці християни звели церкву на честь Пресвятої Тройці, і в ній поховали мощі всіх трьох святих мучеників. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

26.04.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.8,26-39:  «Ангел же Господній промовив до Филипа»

У Діяннях апостолів не раз можемо зауважити, як послідовно діє Бог у кожній ситуації в житті апостолів: він не лише відкриває їм свою волю, а завжди дає силу її виконувати. Знаємо, що Бог завжди той Самий: Дух Святий як промовляв до апостолів колись, так і промовляє до нас тепер, але питання в тім, наскільки ми відкриті й готові робити те, що Він нам каже. 

Не забуваймо, що у взаєминах із Богом перешкоди є лише з нашого боку – Бог завжди готовий нам відкритись і дати пізнати свою волю. Якщо ми переборемо свій страх і будемо йти за голосом Духа Святого, то Бог нас вірно вестиме через усі ситуації. Будьмо ж і ми такими відкритими й вірними, як Він!

***

Йо.6,40-44:  «Ніхто не спроможен прийти до мене, коли Отець, який послав мене, не приведе його»

Звичайно, ми, християни, стараємося жити досконалим християнським життям, виконувати заповіді, втілювати Євангеліє у своє життя. І нам це більше чи менше вдається. 

Однак мали б усвідомлювати, що жодне наше зусилля та праця самі собою не дадуть нічого. Потрібно не лише покладатися на свої знання, здібності, силу, а й уповати на Божу благодать, Божу силу. Завдяки їй ми є, живемо, можемо і маємо все у своєму житті. 

Не варто захоплюватися тим, що нам вдається, бо завтра це може не вдатися – можемо помилитися, впасти. Водночас – ніколи не маємо падати духом, коли нам щось не вдається, бо в Бозі немає речей неможливих. Каже нам Господь. «Все можливе для того, хто вірує». Тож віруймо, що з Богом і в Бозі все можливе для кожного з нас!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

26.04.2018р. Б. / Св. свмуч. Артемона

Святого священномученика Артемона

Тропар, глас 4: I обичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти, * знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння. * Задля того слово істини справляючи, * і задля віри пострадав Ти аж до крові, священномученику Артемоне, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 4: Наслідуючи священні ісповідання, і закінчивши життя як мученик, на небеса піднявся ти, Артемоне мудрий, і прийняв від Бога вінець нев’янучий. Тому святу твою пам’ять святкуємо, взиваючи: пом’яни нас, Священномученику, що стоїш перед Христом. 

У часи Диоклетіяна, переслідувача християн, у місті Лаодикії, у Фриґії, єпископом був Сисиній, а при ньому був старий віком священик, що звався Артемон. Коли переслідування стали найжорстокіші, вони, разом з іншими християнами, зруйнували ідолів у поганській божниці богині Артеміди. Староста Патрикій, розлючений цим, прибув до Лаодикії і хотів вирізати всіх християн, але перед церквою вражений Божою силою упав з коня, і лиш завдяки молитві Сисинія прийшов до тями. Однак Боже чудо, яке сповнилося на ньому, не навернуло поганина-мучителя. Він усе-таки поїхав з міста, лишивши християн у спокої. Дорогою до Кесарії Патрикій зустрів святого Артемона, а той, відповідаючи на запитання про своє ім’я, сказав, що є християнином. Патрикій наказав його зв’язати і кинути до в’язниці в Кесарії. Наступного дня на судилищі староста намовляв святого зректися Христа, але той сказав йому так: “16 років я був читцем, 28 років – дияконом, а 33 роки – священиком, і Христа не зрікся, тож чи мав би я це зробити нині, на старості моїх літ?” 

Ці слова святого страшенно розгнівали мучителя, він наказав розіп’яти святого старця на залізній решітці і палити вогнем, а зверху колоти розпеченими залізними прутами. Святий перетерпів ці муки і голосно молився Богові, він провістив мучителеві, що той скоро загине страшною смертю. Ніч святий Артемон перебув у молитві. Наступного дня Патрикій велів розпалити під величезним котлом, повним смоли, вогонь, щоб кинути туди св. слугу Божого. Коли ж смола закипіла, тоді Бог показав свою силу: Патрикій нахилився над киплячим котлом, і раптом упав в нього і загинув. 

Багато поган, серед них і їхній жрець Віталій, увірували в Бога. А святий Артемон став на коліна біля того місця та довго молився, і ось там почало бити з каменя джерело чистої води, якою він охрестив Віталія, навчивши його правди святої віри. Уночі святий Артемон почув голос Божий, що велів йому йти в Азію, в приморську місцевість Вули. Святий пішов туди, він навчав там поган, проповідував святе Євангеліє і багатьох привів до пізнання правди Христової. Близько 310 р. святого Артемона схопили погани і він прийняв за Христа смерть від меча. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

25.04.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.8,18–25:  «Дайте й мені таку владу, щоб той, на кого я покладу руки, прийняв Святого Духа»

Симон хотів купити Дари Святого Духа, хотів придбати те, що не можемо придбати. Він не міг зрозуміти закономірності духовного життя, що все, що ми маємо, не можна ні купити, ні продати, бо все – Божий дар! Що більше, не можна «купити» Святого Духа! 

Дух Святий приходить до нас, коли ми приготовляємось, коли ми смиренні, коли працюємо над собою. Ми не можемо змусити Бога нам щось дати, бо Дух Святий приходить туди, де є родюча рілля, готова приносити Його плоди! Інколи ми стаємо схожі на того Симона, коли намагаємось торгуватися з Богом, пропонувати Йому якийсь наш подвиг взамін за те, чого ми просимо. Не страждаймо на духовну симонію, працюймо найперше над собою, і Святий Дух обов’язково сповнить нас своїми дарами!

***

Йо.6,35-39:  «Я – хліб життя. Хто приходить до мене – не голодуватиме»

Як часто в житті ми панікуємо, маємо великий страх іноді перед незначними речами, переживаємо, як поводитися в певній ситуації, з тою чи іншою людиною, як вирішити якусь проблему, як розв’язати конфлікт, як влаштувати своє майбутнє. 

Коли опиняємося в такому становищі, то бачимо, наскільки ми слабкі у своїй вірі, довірі до Бога. Наскільки ми не усвідомлюємо того, що саме Він керує нашим життям, що без Його волі не впаде й волосинка з нашої голови. 

ог є Той, хто завжди дбає про нас, завжди турбується про нас і пильнує нас. Уміймо на Нього покладатися, уміймо довіряти Йому, уміймо бути свідомими того, що Господь, який дав нам життя, кожну його мить підтримуватиме нас і дасть все, що ми для цього потребуємо.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

25.04.2018р. Б. / Преп. ісп. Василія, єп. Парійського

Преподобного ісповідника Василія, єпископа Парійського

Тропар, глас 8: Православія наставнику, благочестя учителю і чистоти вселенної світильнику,* архиєреїв богонатхненна прикрасо, Василію премудрий,* ученням твоїм Ти все просвітив, сопілко духовна.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Кондак, глас 2: Запалившись світлом Всевишнього, Блаженний отче, ти просвітлюєш усіх, що з любов’ю вшановують твоє чесне страждання. Василію священностраждальний, моли Христа Бога неустанно за всіх нас.

За Гелеспонтом, в Мисії, було місто Парія. Єпископом там був муж незвичайної святости на ім’я Василій. Парійське єпископство підлягало митрополитові в Кизику. Коли ж настали часи переслідування християн за проклятого іконоборця Лева Ісавра, тоді святий Василій переніс за правду муки, в’язницю, бичі й всякі страждання. Гнаний з місця на місце, він всюди голосив правдиву віру і захищав її від єретиків. Терплячи переслідування і страждання, помер (згідно з Часословом) 728 р..

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

24.04.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.8,5–17:  «Филип, прийшовши в місто Самарію, проповідував їм Христа»

Коли читаємо про апостолів, які проповідували всюди, куди б не приходили, то маємо пам’ятати, що і наше завдання – завжди проповідувати Ісуса Христа, свідчити людям про Бога, вказувати людям на нашого Творця. Чи ж ми так робимо, чи всюди і всім проповідуємо про Христа, чи взагалі цього не чинимо. 

Часто нас пробирає страх, як інші це сприймуть, що про це потім скажуть, як будуть до нас ставитись... Однак результати – не наші турботи, наша справа свідчити про Господа. Ісус Христос сказав: ідіть і будете моїми свідками. Якщо ми не будемо свідчити, то ті, хто мали б почути наше свідчення, можуть не зустрітись з Ісусом Христом, бо не було кому на Нього вказати. Саме тому маємо бути милосердними до інших і вказувати на Ісуса Христа тим, хто Його ще не знайшов.

***

Йо.6,27-33:  «Не Мойсей дав хліб вам з неба, лише Отець мій дає вам хліб правдивий з неба»

Кожен з нас чогось досягає в житті, чимось володіє, щось має – і це добре, бо Бог є Творець і хоче, щоб ми також творили на цій землі, бо створені на Його образ і подобу. Але дуже важливо зрозуміти, що не своїми здібностями, досвідом, розумом усе робимо, а що це Господь дав нам ті чи інші таланти, змогу та обставини. 

Що значить уміти побачити Господа в нашому житті? Це зважати не лише на свої здібності, а на те, що ми все отримали як дар від Бога. Уміймо бачити за всім, що нам вдається, на що ми спроможні, не лише свої можливості та заслуги, а Господа, з волі і милосердя якого ми все це можемо!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

24.04.2018р. Б. / Св. свмуч. Антипи, єпископа Пергаму Азійського; Преп. Фармутія

Святого священномученика Антипи, єпископа Пергаму Азійського

Тропар, глас 4: Ідольські хитрощі приборкав ти, Антипо, і подолав ти диявольську силу. Перед богоборцями сміливо Христа визнав єси. З Ангельськими чинами в вишніх оселившись, і Владиці всіх славослов’я приносячи, молишся вдячно за нас, даруючи благодать зцілення. Тому й вшановуємо тебе, священномученику Антипо. Моли Христа Бога, щоб спас душі наші.

Кондак, глас 4: Співпрестольником апостолів і окрасою святителів був ти, Блаженний. Прославився як мученик, засяявши, мов сонце, і всіх просвітлюючи, Антипо священний. І зруйнував глибоку темряву безбожності. Тому й вшановуємо тебе, як божественного священномученика і зцілень подателя.

Святий Антипа був учнем святого Йоана Богослова (його пам’ять вшановуємо 26 вересня). Сам Ісус Христос каже в Одкровенні святого Йоана, що був “Антипа – свідок мій вірний, був убитий у вас, де мешкає сатана” (Од. 2, 13). Святий Йоан поставив його єпископом Пергаму Азійського, і там Антипа навернув так багато поган, що поганські жерці звинуватили за це святого перед старостою. А були це часи жорстокого переслідування християн за імператора Домитіяна. Староста хотів намовити єпископа до відступництва, погрожуючи йому карами і муками, але святий Антипа сказав йому: “Я – християнин, і нема для мене іншого Бога, як лиш Бог християнський! Ви припиніть кланятися ідолам, не віддавайте чести сотворінню, покиньте ваші забобони і наверніться до Ісуса, поки Він ще дає вам час подумати про душі ваші”.

Розлючені погани затягли святого до божниці богині Артеміди, де стояв великий, в середині порожній мідний бик. Вони розклали під тим биком вогонь, а коли мідь розпеклася, кинули досередини єпископа Антипу. А святий голосно молився Богові, щоб сила хреста перемогла, щоб усі поклонилися правдивому Богу, щоб заникла і щезла диявольська сила і щоб Боже благословення спочило на вірних християнах. І в тій молитві віддав він небесному Отцеві свою чисту і святу душу. Останки його мощей поховали християни, а з тих мощей текло цілительне миро. Святого священномученика Антипу призивали вірні, якщо в когось боліли зуби, щоб своєю молитвою допомагав недужому, а в давніх місяцесловах навпроти його імени читаємо: “Який має благодать у Бога зцілювати хворобу зубів”. Святий Антипа прийняв мученицьку смерть близько 93 р.

__________
У той самий день

Преподобного Фармутія

Жив преподобний Фармутій близько 300 р. Родом він був із Єгипту і жив у пустелі, у Вірменії, неподалік від місця, де подвизався святий Йоан, який десять років просидів у порожній криниці. Преподобний Фармутій боровся з усякими диявольськими спокусами і, перемігши пекло, прийняв вінець вічної нагороди.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

23.04.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.6,8–7,5;47–60:  «Вони ж закричали голосом великим і, затуливши вуха свої, кинулись на нього разом»

У цьому місці згадуємо первомученика Стефана, якого схопили за те, що він проповідував слово Боже. Бачимо, що його проповідь була натхненна Святим Духом – він споглядає Господа і свідчить про це людям, але ті не хочуть чути: «затуливши вуха, кинулись на нього». Звучить страшно! 

Однак і в нашому житті часто буває щось подібне. Коли обставини промовляють про щось, вказують на те, що нам треба слухати і прийняти, коли хтось говорить щось важливе для нас. Однак дуже часто ми «затуляємо» свої вуха, не хочемо слухати, не хочемо змінюватись, не хочемо каятись. Намагаймося щораз більше зауважувати Божу присутність в нашому житті і «чути» Господа, який повсякчас промовляє через людей, через обставини, через кожну подію, і наближатися до Нього!

***

Йо.4,46-54:  «І увірував сам, та й увесь дім його»

Євангеліє розповідає, як до Ісуса Христа приходить царський урядовець просити про зцілення свого сина. Його син був не просто хворий, а вже мав вмирати. І бачимо, що Господь відсилає урядовця додому, стверджуючи, що його син живий-здоровий. Цей чоловік, повернувшись до свого дому, справді бачить зцілення сина. Бачимо, що його довіра до Ісуса, як і кожного, хто покладає на Нього надії, цілком виправдалася. 

Кожен із нас отримує якісь Божі знаки в житті, очевидну Божу допомогу. Бог постійно діє в нашому житті. І дуже важливо для нас, коли бачимо цю Божу дію, зростати в нашій вірі. Бо, як каже Євангеліє, «вони увірували в Нього». Бог посилає нам ті чи інші знаки для того, щоб ми зростали у вірі. Однак часто, після того як Бог вислухає наші молитви, ми швидко забуваємо про Нього. 

Бог дає нам знаки, зцілення, мудрість у складних ситуаціях, вирішення наших проблем, щоб ми зростали у вірі в Нього.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

23.04.2018р. Б. / Св. мучч. Терентія, Африкана, Максима, Помпнія та тих, що з ними

Святих мучеників Терентія, Африкана, Максима, Помпнія та тих, що з ними

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи* у страданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого, * мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * Їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак мученикам, глас 2: Настала сьогодні радісна пам’ять мучеників, Терентія премудрого та війська його. Зустріньмося разом, щоб прийняти зцілення. Бо вони прийняли від Бога благодать Духа святого, щоб зціляти недуги душ наших. 

Сталося це за Деція, гонителя християн. В Африці мучитель Фортунатіян ріками проливав християнську кров. Багато вірних утекло і сховалося від гонителів. Та знайшлося 40 воїнів християн, котрі явно виступили і стали голосно визнавати Христа. Усіх їх привели до мучителя, а той наказав затягнути їх силоміць до божниці і заставити взяти участь у поганських забобонах. Та святі слуги Божі голосно прославляли Христа Спасителя і картали поган, вказуючи їм на їхнє засліплення і нерозум. Тоді Фортунатіян наказав святих Терентія, Африкана, Максима і Помпнія кинути до в’язниці, а решту 36 воїнів християн віддав на муки. З числа тих мучеників на ім’я знаємо лиш святих Зинона, Олександра і Теодора. Усіх їх били сукуватими палицями і жилами, кололи гострим розпеченим залізом, а рани натирали сіллю та оцтом. 

Святі мученики все це стійко терпіли і голосно молилися, величаючи Господа Бога нашого. Під кінець мучитель наказав усіх їх стяти мечем. Та перед цим мали вони ще одну втіху, бо поганська божниця, в якій їх мучили, з допусту Божого завалилася. Сповнені душевної радости, співаючи псалми, нахилили вони свої голови під гострі мечі і до неба прибуло нове число святих мучеників. 

Тоді мучитель наказав привести святих Терентія, Африкана, Максима і Помпнія. Їх палили на суді вогнем, а вони величали Бога, що уникнуть вогню вічного. Закованих, їх на ніч знову кинули до в’язниці, підлога в якій була викладена гострим залізом. А вночі, коли вони молилися, Бог послав їм ангела утішителя і той звільнив їх з кайданів, нагодував і скріпив душу на майбутній подвиг. Наступного дня, після страшних мук, їх кинули в яму, повну ядовитих гадюк, та ті повзали в ногах слуг Божих і не кусали їх. Під кінець мучитель наказав усіх їх стяти мечем. Діялося це близько 250 р. В часи імператора Теодора Великого тіла святих Терентія і Африкана було перенесено до Царгорода в церкву святої Евфимії. Мощі святих мучеників, за словами святого Йосифа Піснеписця (його пам’ять вшановуємо 4 квітня), прославилися багатьма чудами. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

22.04.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.6,1–7:  «Ми ж будемо пильно перебувати у молитві і служінні слова»

Ми спостерігаємо непросту картину з життя перших християн, коли зростає їхня кількість, починаються замішання, бо стає складніше припильнувати усі служіння й одночасно не занедбати проповідування Євангелія і молитви. Саме тому апостоли обирають дияконів – мужів доброї слави, які мають пильнувати служіння ближнім. 

Цей уривок нам вказує, наскільки важливо молитися і віддавати славу Богові, величати та проповідувати. Щоб навіть через такі благородні служіння, як допомога бідним, вдовам і хворим, не можна занедбувати молитви. Це для нас великий знак, що без глибоких стосунків з Богом, ми не можемо служити ближньому!

***

Мр.15,43–16,8:  «Купили пахощів, щоб піти і намастити Його»

Уявімо собі той час, коли Христа арештували, били й насміхалися з Нього, коли Він переносив усі бичування, ішов Хресною дорогою, падаючи, знемагаючи від болю та спраги, коли Його розіп’яли і Він помер на Хресті. Жінкам і апостолам, як людям, було нелегко пережити це. Кожен з них не був до кінця готовий до такого перебігу подій, тому робив, що міг, і поводився так, як міг. 

Жінки не могли віддати останньої шани Ісусові Христові, бо заходила субота, а в суботу не можна було працювати. Тому вони йдуть до гробу рано-вранці наступного дня після суботи, аби вшанувати Його – намастити Його миром. 

Приклад цих жінок вчить нас, що для християнина важливо придивлятися до потреб інших, прислухатися до того, як Бог хоче через нас простягнути до когось руку допомоги. Про кого подбати? Кому вділити свою увагу, зусилля, старання, час? Уміти побачити потребу іншого – цього Бог, без сумніву, завжди очікує від нас. Уміймо ж, як ті жінки, рано-вранці, тобто за першої ж можливості, побачити того, хто нас потребує, і, не вагаючись, допомагати.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

22.04.2018р. Б. / Святого мученика Євпсихія

НЕДІЛЯ МИРОНОСИЦЬ

Святого мученика Євпсихія

Тропар, глас 4: Мученик Твій, Господи, Євпсихій,* у страданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 1: Вправно звершивши добрий подвиг, переміг ти ворога супостата, Мученику, почесті й чудеса від Бога прийнявши. Тому Церква всіх вірних тебе прославляє у цей день, славно вшановуючи. 

Діялося це 362 р., за правління Юліяна Відступника. Уся Кесарія Кападокійська була християнська, та все ще залишалися останні осередки поган. Дві поганські божниці християни зруйнували ще перед Юліяном Відступником. Залишилася лиш одна, божниця Фортуни. Жив у Кесарії юнак знаменитого роду, багатий і дуже побожний на ім’я Євпсихій. Так сталося, що в день поганського свята на честь богині щастя Фортуни Євпсихій справляв своє весілля. Запрошені гості, християни, забавлялися побожними розмовами, а не пиятикою і розпусними співами та сміхами, як це у нас часто буває. А коли через вікно побачили поган, що, осмілілі через опіку імператора відступника, явно справляли на вулицях свої поганські забобони, тоді серце святого Євпсихія загорілося любов’ю до Бога; він заохотив своїх гостей і, забуваючи про те, що це день його весілля, повів їх до божниці Фортуни, де вони розбили ідолів, а святиню зруйнували. 

Про це донесли Юліянові, і той запалав страшним гнівом. Євпсихія та інших християн кинули у в’язницю, багатьох жителів Кесарії замучили до смерти, багатьох прогнали, церковні маєтки розграбували, священиків і клириків забрали до війська. А святого Євпсихія, що не хотів навіть слухати їх вмовлянь зректися Христа, взяли на муки, живцем рвали його тіло, палили свічками йому боки, а під кінець стяли мечем. Та поганство вже не піднеслося в Кесарії, не відновилася божниця, загинув клятий Юліян, а віра Христова пригорнула до себе світ. Над гробом святого було зведено величаву святиню. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР