31.05.2014р. Б. / Християнська радість – це радість у надії

«Смуток ваш у радість обернеться», – обіцяв Христос своїм учням, і ця обітниця стала темою проповіді, яку Папа Франциск виголосив під час нинішньої ранішньої Святої Меси в каплиці ватиканської резиденції «Дім святої Марти». Він зазначив, що християнську радість, яка є «радістю в надії», неможливо придбати, а лише отримати, як Господній дар.

 

Книга Діянь Апостолів розповідає про святого Павла, як про дуже відважного апостола, а це тому, що він «був сильним у Господі». Очевидно, що іноді не бракувало й страху, адже, за словами Святішого Отця, в житті кожного з нас є хвилини, коли ми боїмося. В таких хвилинах приходить спокуса «понизити панку», «шукати компроміси зі світом». Апостол Народів знав, що те, що він чинив, не подобалося ні юдеям, ні язичникам, але необхідність переносити переслідування та долати проблеми його не зупинила. 

Папа зауважив, що це спонукає нас замислитися над власними побоюваннями та страхами. Зрештою, також й Ісус під час молитви в Гетсиманському саду відчував страх, а у Своєму прощальному слові казав учням, що «світ радітиме» їхніми стражданнями. «І ми повинні сказати собі правду: не все християнське життя є святом. Не все! Неодноразово доводиться плакати. Коли захворієш, коли в сім’ї проблеми з дитиною, з чоловіком чи дружиною, коли бачиш, що зарплати не вистачає до кінця місяця, а в тебе хвора дитина, коли бачите, що неможливо сплатити позику за домівку й будете змушені виселитися… Маємо багато проблем, багато…», – підкреслив проповідник, додавши, що існує ще інший смуток, який відчуваємо тоді, коли крокуємо «хибною дорогою», коли намагаємося «купити радість» за допомогою гріха, а в результаті отримуємо «внутрішню пустку». Натомість, християнська радість – це «радість в надії, яка надходить». 

«У хвилини випробування ми її не бачимо. Це радість, яка очищується у випробуваннях, очищується щоденно.» – вів далі Святіший Отець, пригадавши Христову обітницю: «Ваш смуток у радість обернеться!». Очевидно, не є легко, прийшовши до хворого, який дуже страждає, сказати: «Не хвилюйся, завтра радітимеш». І, за його словами, цього не слід робити, але потрібно допомогти цій людині відчути цю радість, як це чинив Ісус, а допоможе в цьому «акт віри», мовляв, «не знаю, Господи, як це буде, але вірю, що буде саме так». 

Щоб пояснити смуток, який перемінюється в радість, Ісус використав приклад жінки, яка багато страждає під час пологів, але про все забуває, пригорнувши новонароджене дитя. Такою є радість, «яка залишається». В деяких хвилинах життя вона може бути прихованою, «її не відчуваємо в поганих хвилинах життя, але пізніше приходить саме вона: радість в надії». 

«Бути відважними у стражданнях, думаючи про те, що опісля приходить Господь, приходить радість, після темряви сходить сонце. Нехай же Господь дасть нам всім цю радість в надії. А ознакою того, що ми її маємо, – підсумував Папа Франциск, – є мир». 

За матеріалами: Радіо Ватикану 

Джерело:   КРЕДО 

30.05.2014р. Б. / Спільне покликання бути місійними

У свято Вознесіння Господнього, згідно з рішенням Синоду Єпископів, в Українській Греко-Католицькій Церкві розпочалася Декада місійності. Цей період триватиме до Зіслання Святого Духа і має на меті звернути увагу всієї Церкви на спільне покликання бути місійними.

 

Протягом цих десяти днів в усіх парафіях УГКЦ будуть роздумувати над тим, якою повинна бути місія християн третього тисячоліття у світі. 

«Цими днями ми будемо готуватися здійснювати апостольське служіння відповідно до покликання охрещеного Божого люду. Ми не можемо затримати тільки для себе всі ті дари, які отримали від воскреслого Христа. Разом з апостолами слід проповідувати правду про єдиного Бога в трьох особах і робити Його учнями всіх тих, хто ще не знає правдивого Бога», – сказав під час проповіді в урочистість Вознесіння Блаженніший Святослав Шевчук, Глава УГКЦ. 

Блаженніший Святослав додав, що Декада місійності є також і часом очікування Духа Святого, і періодом підготовки до нашої християнської місії. 

Для того щоб пройти зупинками Декади за визначеною щоденною програмою, варто користуватися нещодавно виданим «Путівником Декади місійності». На початку видання пояснюється значення цього періоду в житті Церкви, а далі – дні Декади з відповідним Божим Словом, роздумами, молитвою, завданням, читанням Діяння апостолів. Цю книжечку кожен вірний зможе придбати у своїй парафії. Також вийшла окремим виданням Інструкція для священиків щодо Декади місійності. У цій Інструкції наголошується, що головною дійовою особою Декади місійності є Святий Дух, який «діє потужно, торкаючись і навертаючи людські серця». 

За матеріалами: Департамент інформації УГКЦ 

Джерело:   КРЕДО 

30.05.2014р. Б. / Папа і Патріарх Константинопольський разом відзначать річницю Нікейського Собору

«Ми вирішили залишити в спадок собі та нашим наступникам зустріч у Нікеї в 2015р., щоб відсвяткувати після 17-ти століть перший по- справжньому екуменічний Собор, на якому було оголошено "Credo"», - заявив після зустрічі з папою Франциском в Єрусалимі Патріарх Константинопольський Варфоломій І.

 

Вона відбулася 25-26 травня 2014 інтерв'ю агентству "AsiaNews" православний ієрарх розповів про подальші кроки, які будуть зроблені в цілях зміцнення єдності між католиками і православними. На додаток до спільних торжеств 1700-річчя Нікейського Собору, восени 2014 в Єрусалимі - а не в Нові-Сад в Сербії, як планувалося раніше - пройде пленарне засідання Міжнародної спільної комісії з теологічним діалогом між Римо-Католицькою Церквою та Православною Церквою, - повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на Радіо Ватикан.

Православно-католицький діалог є тривалою подорожжю, в якому "всі повинні брати участь без лицемірства", сказав Варфоломій І, звертаючись до проблем у діяльності Комісії з 1993 р. Ми з моїм братом Франциском подорожували по Святій Землі не з жахом, як Клеопа і Лука в дорозі до Еммаус, але з твердою надією, якої вчимося від нашого Господа, сказав Патріарх. 

Він переконаний, що в Єрусалимі розпочнеться новий етап діалогу католиків і православних. Перший Вселенський Собор відбувся в 325р. у Нікеї (сьогодні турецьке Ізнік). Він зібрав єпископів Сходу і Заходу. На ньому було затверджено текст Символ віри (Credo), який доповнили на Соборі в Константинополі в 381 р. Він донині використовується під час св. Меси та Літургії.

Джерело:   КІРІОС

29.05.2014р. Б. / Пособник терористів патріарх РПЦ Кирил звинуватив УГКЦ в антиросійській політичній діяльності

Патріарх Московський Кирил заявив, що політична діяльність однієї з трьох найбільших на Україні Церков -  Української Греко-Католицької Церкви під "русофобськими гаслами" в останні місяці кинула "глибоку тінь" на відносини між Російською православною церквою і Ватиканом.

Про це повідомляють РИА «Новости». Українська Греко-Католицька церква зберігає східну обрядовість, але визнає своїм главою Римського Папу. Більшість греко-католиків проживають на заході України, проте Греко-Католицька Церква позиціонує себе як загальноукраїнська, йдеться в повідомленні.

"В останні місяці у зв'язку зі складною політичною ситуацією на Україні на ці відносини (РПЦ та Римо-Католицької Церкви) кинута дуже сумна і глибока тінь. Українська Греко-Католицька Церква, підпорядкована Святому Престолу, займається прямою політичною діяльністю, на жаль використовуючи різкі русофобські гасла і заяви, супроводжує свої публічні декларації прямими випадами проти Російської Православної Церкви", - сказав патріарх у середу під час прийому в МЗС Росії, повідомляє інформагентство.

Як відомо, УГКЦ є проукраїнською церквою, користується авторитетом і повагою у сотень тисяч своїх вірних.

У свою чергу, є неспростовні докази зв'язку РПЦ, очолюваної наближеним до президента Росії Володимира Путіна патріархом РПЦ Кирилом (Гундяєвим) з терористами на сході України. У зв'язку з чим Московський патріархат стрімко втрачає в Україні своїх прихожан.

За матеріалами http://argumentua.com

Джерело:   Воїни Христа Царя

28.05.2014р. Б. / Єпископ Ян Собіло розповів про ситуацію католиків на Донбасі

Складна політична ситуація в Донбасі є серйозною перешкодою для нормального душпастирства Церкви. Багато священнослужителів уже кілька тижнів поспіль не можуть відправляти Літургію у своїх спільнотах.

 

Єпископ-помічник Харківсько-Запоріжжської дієцезії Ян Собіло розповів про стан Церкви у регіоні. «Ситуація стає щораз важчою кожного дня. Повстанці та сепаратисти паралізували місто. У Краматорську кілька днів тому з автомата обстріляли каплицю. Вікна розбиті, віруючі бояться прийти на Службу Божу. Священик, навіть якщо б вірні зібралися, не може дістатися туди, бо ця частина міста оточена. Така ж ситуація у Луганську, Донецьку, Слов'янську, Горлівці. 

Люди духовно паралізовані, тому навіть бояться говорити з будь-ким, тому що не знають, чи сусід думає, як вони, чи це часом не сепаратист. Ми також знаємо про неприязнь до Католицької Церкви з боку деяких сепаратистів. Там з’явилося чимало так званих «військових», які викрикують антихристиянські гасла. Це складна ситуація. Така ситуація, в якій ми дуже просимо про молитву. Насамперед, щоб не знищив нас страх, щоб наші парафіяни і священики, можна сказати, як «маленьке Вестерплатте», захищали свої парафії.  Священики були і залишаються з людьми. Моліться, щоб мужньо вистояли до кінця, і щоб Бог скоро вирішив ситуацію, щоб все це закінчилося мирно». 

За матеріалами: Католицький Оглядач

Джерело:   КРЕДО 

28.05.2014р. Б. / Важкі питання. Наскільки детально треба говорити про свої гріхи на сповіді?

ПИТАННЯ: Кожного разу, коли я йду на сповідь, то сумніваюся, чи правильно каюсь у своїх гріхах. Не могли б ви дати точну схему, що і як говорити, як називати свої гріхи, наскільки заглиблюватися в подробиці?

ВІДПОВІДЬ: Існує дуже багато схем іспиту совісті, який ми робимо, готуючись до сповіді. Нагадаємо, що сповідання тяжких (смертних) гріхів є обов'язковим, сповідання ж повсякденних (буденних) гріхів факультативно, але бажано. Немає якоїсь єдиної схеми.

У сповіді необхідно перераховувати всі смертні гріхи, які ми пам'ятаємо, їхню кількість (хоча приблизно) і вид. Говорити потрібно чітко і без зайвих слів, не заглиблюючись у деталі, але вказуючи на ті обставини, які змінюють вид і тяжкість гріха. Наприклад, недостатньо сказати про гнів, якщо в гніві ми підняли руку на людину. І якщо ця людина – мати або, скажімо, священнослужитель, то про це теж треба сказати, оскільки гніваючись ми грішимо проти ближнього, ображаючи його, а піднімаючи руку, ми грішимо проти його недоторканності, але у випадку матері ми грішимо ще й проти заповіді про шанування батьків, а у разі священика – здійснюємо і святотатство.

Знову ж, якщо ми обмовили ближнього, нашкодивши його репутації, то недостатньо сказати «осуджував», – треба назвати гріх, оскільки свідомий наклеп – це смертний гріх.

З приводу розрізнення між смертними і повсякденними гріхами можна звернутися до наших попередніх питань, в яких ми багато разів порушували цю тему.

Нагадаємо, що на сповіді обов'язково каятися в таких смертних гріхах (скоєних свідомо і за згодою волі), як: участь у спіритичних сеансах, звернення до ворожок, магів та цілителів; богохульство; пропуск Літургії без поважної причини в неділю і приписані свята; причащання без попереднього сповідання смертних гріхів; замовчування смертних гріхів на Сповіді; вчинення аборту або порада зробити аборт; вживання наркотиків, пияцтво; гріхи проти цнотливості – наодинці з собою або з іншими людьми (перелік цих гріхів можна знайти в Катехизмі Католицької Церкви); навмисний перегляд аморальних видовищ і журналів; наклеп на ближнього.

Сповідування повсякденних гріхів не є обов'язковим, але бажаним. При іспиті совісті треба відповісти собі на такі запитання: чи не ухиляюся я від молитви? Чи приділяю увагу своєму духовному життю, чи прагну до святості? Чи виконую обіцянки, дані Богові? Чи був я причиною страждань для моїх батьків, дружини, дітей? Чи ставлюся з повагою до батьків, до старших, чи виконую свої обов'язки в навчанні та на роботі? Чи ставлюся з любов'ю до своїх близьких? Чи прощаю образи, уникаючи помсти? Чи борюся з нечистими помислами і фантазіями? Чи поміркована моя мова? Чи шанобливо ставлюся до чужого майна? Чи не прагну до нечесного прибутку? Чи засуджую інших, чи сію розбіжності та сварки? Чи обманюю? Чи належу до людей з підозрілістю і упередженням? Чи був я скромним і цнотливим у своїй поведінці? Чи не дивився на інших людей з хіттю? Чи заздрю чужим благам? Чи не ставився до інших з почуттям переваги і гординею?

Нагадаємо також порядок здійснення Таїнства сповіді. Спочатку треба сказати священикові, скільки часу минуло від останньої сповіді. Потім перерахувати всі смертні гріхи, а далі – інші, всі, що пам'ятаємо. Наприкінці каянник, як правило, вимовляє акт каяття. У будь-якому випадку, якщо ми не знаємо, як підходити до сповіді, достатньо попросити священика про допомогу, і він задасть нам необхідні запитання і підкаже порядок вчинення цього Таїнства.

За матеріалами: ru.radiovaticana.va

Джерело:   Воїни Христа Царя

27.05.2014р. Б. / Папа: до чого може привести відмова від Бога (+video)

Меморіал жертвам Голокосту Яд ва-Шем — нагадування про те, до чого може привести відмова від Бога, сказав Святіший Отець учора, 26 травня 2014 р., відвідуючи цей меморіал за планом поїздки у Святу Землю. Сьогодні для українців чимало слів Папи звучать по-особливому, відлунюючи у наших гарячих подіях.

 

Слова з третього розділу Книги Буття: «Де ти, Адаме?» стали лейтмотивом промови-роздумів Папи Франциска у єрусалимському меморіалі Голокосту Яд ва-Шем. Папа підкреслив руйнівну дійсність зла, зверненого проти людини, яке завжди перебуває у контрасті з гідністю людської особи, створеної на Божий образ і подобу. 

До меморіалу, поставленого в пам’ять про 6 млн. жертв Голокосту, Святішого Отця супроводжували президент Ізраїлю Шимон Перес і прем’єр-міністр Беньямін Нетаньяху. Під час зворушливої церемонії пролунав текст, написаний молодою єврейкою з Румунії, яка під час Голокосту померла у концтаборі разом зі своєю дитиною. Всі вшанували пам’ять «Праведників світу», людей, які ризикували життям заради рятування переслідуваних євреїв; серед таких було й чимало католиків і служителів Церкви зокрема. 

У Залі пам’яті Святіший Отець запалив лампаду вічного вогню, який нагадує про винищення євреїв у 21 нацистському таборі. Двоє молодих івритомовних католиків з Яффи і Тель-Авіва допомогли Папі покласти вінок із білих і жовтих квітів на урну з прахом євреїв Освенціма. Далі Папа Франциск привітав шістьох, які вижили в часи Голокосту: серед них одного польського єврея, який виріс у католицькій сім’ї. Папа був помітно зворушений і кожному з них поцілував руку.

Для Папи єрусалимський меморіал — це нагадування про те, до чого може привести ідолопоклонство й відмова від Бога Живого. Роздуми Франциска значною мірою складалися з запитань, які можна знайти на сторінках Старого Завіту і автором яких був Бог, а адресатом — людина. Минули століття, але для сучасних людей вони звучать ще більш актуально: «Хто ти, людино? Ким ти стала? На які жахіття ти тепер здатна? Що примусило тебе так низько впасти? Що стало причиною такої нелюдяності й морального розпаду? Хто тебе заразив гординею хазяїна добра і зла? Хто переконав тебе видавати себе за бога?» 

«Ти не тільки катувала й мучила своїх своїх братів, але й принесла їх у жертву самій собі, бо ти вознеслася, зображаючи бога», — із гіркотою вимовив Понтифік. 

Папа завершив свою промову молитвою, просячи вберегти нас від цього жахіття. «На нас упало найбільше зло з усього, що будь-коли творилося під небом. Господи, почуй мою молитву. Вислухай моє прохання, Боже милосердний. Вибав нас від цієї жахливої жорстокості. Дай нам благодаті соромитися того, на що були здатні ми, люди, соромитися цього найбільшого ідолопоклонства: презирства і нищення нашої плоті, створеної Тобою з пороху земного та оживленої Твоїм диханням життя. Нехай цього ніколи більше не повториться, Господи, ніколи! ’Адаме, де ти?’ Ось ми тут, Господи, і соромимося того, на що була здатна людина, створена на Твій образі подобу. Згадай нас у милості Твоїй». 

Наприкінці цього візиту папі Франциску подарували картину 14-річного польського єврея, який загинув в Освенцімі: на ній молодий художник зобразив свою мрію про свободу та новий світ. 

Перед візитом до меморіалу Папа побував біля Стіни плачу, єдиної вцілілої стіни Єрусалимського храму. Святіший Отець умістив у ній конверт із молитвою, в якій він словами 122 псалму просить «Бога Авраама, Ісака і Якова» про мир для Єрусалима. 

Джерело:   КРЕДО

26.05.2014р. Б. / Молитва, повна довіри

Коли учні попросили свого Наставника, аби навчив їх молитися — що принесло нам слова «Отче наш», — вони зробили це з потреби серця, але ще й трохи із заздрості до учнів Йоана Хрестителя, який навчив своїх учнів розмовляти з Отцем (пор. Лк 11, 1). Звідси ми робимо висновок, що як Йоан «навчив їх», то це мало бути щось інакше, ніж традиційна молитва ізраїльтян, бо вони таку вже знали.

 

Таким чином, Йоан Хреститель може послужити прикладом, що ілюструє істину: духовні вчителі потрібні, серед іншого, для того, щоби вчити нас молитви, тобто — як говорити до Бога і як Його слухати. У виняткових випадках, коли ми маємо справу з великими містиками, повторюється ситуація зі згаданого 11 розділу Євангелія від Луки: то сам Господь Ісус навчає своїх вірних молитви, а вони переказують її іншим, тим самим збільшуючи багатий скарб духовності. 

Притча про несподівану бурю

 

Серед пребагатого змісту «Щоденника» св. Сестри Фаустини знайшлося й отаке оповідання: «Збудила мене велика гроза, вітер шаленів і дощ, ніби хмару прорвало, щомиті вдаряли блискавки. Я стала молитися, аби гроза не заподіяла ніякої шкоди; й тоді почула такі слова: Промов цю коронку, якої Я тебе навчив, і гроза припиниться. Я одразу ж почала молитися цієї короночкою, і навіть ще не закінчила її, як гроза раптово стихла, і я почула слова: Нею випросиш усе, якщо те, про що проситимеш, буде згідне з Моєю волею». 

Ця коротка історія, записана вже майже під кінець «Щоденника», дивовижно нагадує досвід старозавітних пророків. Вони бо — про що нам трапляється забувати, — перш ніж були підготовлені до виконання своєї місії, мусили пройти особливий шлях, аби завдяки власному досвіду стати достовірними, набратися довіри і певності, що Бог їх провадить, а зрештою, щоб не дали знеохотити себе спротиву і навіть ворожості, яка їх зустріне, коли почнуть виконувати свою місію. 

Згадаємо тут — виключно як приклад, яких можна чимало відшукати у Старому Завіті, — випробування пророка Єзекиїла, коли Бог виводить його на поле, повне висхлих костей (пор. Єз 37, 1-14). Показавши йому насамперед хаос стародавнього цвинтаря — лежать там висхлі, білі кості, — Бог наказує Єзекиїлові «пророкувати», молитися над ними, аби внаслідок цього обернувся назад процес розкладу. Ціле це чудо було поділене на кілька етапів, під час яких Бог велів пророкові молитися ревніше. Наприкінці пролунала мораль, із якої Єзекиїл довідався, що все це було для того, аби він сам став мудріший. 

Описаний вище досвід Сестри Фаустини був дуже подібний: спершу Бог аранжував певну ситуацію, небезпека якої привела сестру до переживання свого безсилля і страху, а потім підказав їй, що вона має робити. Розв’язанням усього виявилася молитва. Під кінець Фаустина довідалася, що все це сталося для того, аби вона сама стала мудрішою. 

Молитва, що втихомирює бурі

 

Коли людина стає перед Богом на молитву, то незалежно від наміру, з яким приходить, і благодаті, яку хоче випросити, перш ніж забереться до суті справи, яка їй самій видається найсуттєвішою і невідкладною, — мусить подумати про себе. Зустріч із Богом має насамперед заспокоїти і перемінити мою власну душу, а тільки потім я можу приступати до обговорення справ, із якими прийшов. Той, хто молиться — неважливо, про що і за кого, — насамперед молиться за себе. 

Це тому ті, хто далеко від Бога, яких не єднає із Ним сердечний зв’язок, неспроможні нічого випросити. Їхні молитви як анонімні листи: нібито порушують серйозні справи, але невідомо, з якою метою ані з якої причини. Молитва не може бути абиякою розмовою заради залагодження певних справ, нехай і найблагородніших. Вона має ставати особистою зустріччю, яка здійснюється у кліматі довіри та любові. Якщо ми хочемо про щось просити Бога, то мусимо до Нього прийти або принаймні духовно до Нього наблизитися. 

" Зустріч із Богом має насамперед заспокоїти і перемінити мою власну душу, а тільки потім я можу приступати до обговорення справ, із якими прийшов. Той, хто молиться — неважливо, про що і за кого, — насамперед молиться за себе. 

Коронка до Божого Милосердя Дивлячись на життя св. Сестри Фаустини, на шлях формування в ній духовності, яка з часом, зокрема після канонізації, стала оригінальною школою духовності, що в певному аспекті відповідає сьогодні дуже багатьом людям, — не можна в усьому цьому процесі проминати ролі духовних керівників, які протягом життя допомагали Сестрі Фаустині розпізнати Голос Бога. Сюди входить також і духовний авторитет самого Згромадження Сестер Божої Матері Милосердя. Духовність згромадження чи ордену також є своєрідним «наставником», який формує позицію і спосіб світосприйняття своїх членів. Однак, з огляду на містичний характер переживань святої черниці, слід смиренно визнати, що остаточним Авторитетом і Вчителем для неї був сам Ісус Христос. На певному етапі її життя Ісус наблизився до неї у винятковий спосіб і дозволив їй себе пізнати — більше, ніж будь-кому іншому, але також і більше розповідаючи їй про себе. Шлях, яким пройшла Фаустина, на взірець усіх слуг Божих, які будь-коли ходили по землі, був шляхом виникнення особливого зв’язку. Він приніс такі плоди, що Бог і звичайна монашка стали одне одному близькими. Ісус насамперед багато їй дав (перша, ретроспективна частина «Щоденника» містить чимало прикладів таких дарів), аби, своєю чергою — коли Сестра Фаустина почала відчувати радість від Його присутності, — щоразу більше їй про себе розповідати. Коли ж натомість Фаустина набралася довіри і почала проявляти свою безмежну прив’язаність, Господь допустив її до участі у своїй місії. Молитва, якою є Коронка до Божого Милосердя, народилася на межі цих двох етапів: довіри і готовності виконувати місію. Сестра Фаустина записала: «Увечері, коли я була у своїй келії, я побачила Ангела, виконавця гніву Божого. (…) Почала просити Ангела, аби затримався на кілька хвилин, а світ чинитиме покуту. Однак моє прохання було нічим перед лицем гніву Божого. Тієї миті побачила я Пресвяту Трійцю (…) В ту ж саму мить відчула у своїй душі міць благодаті Ісуса, яка мешкає в душі моїй. (…) Почала благати Бога за світ словами, які почула зсередини. Коли я так молилася, побачила безсилля Ангела, і він не міг виконати справедливої кари, яка слушно належала за гріхи. З такою внутрішньою міццю я ще ніколи не молилася. Слова, якими я благала Бога, отакі: Предвічний Отче, жертвую Тобі Тіло і Кров, Душу і Божество Твого наймилішого Сина, Господа нашого Ісуса Христа, за гріхи наші та цілого світу; заради Його тяжких страждань, будь милосердний до нас та цілого світу» (Щоденник, 474-475). Цей опис становить перший слід волання про милосердя для світу. То ще не була Коронка, яку ми знаємо нині, а тільки «внутрішньо почуті слова». Фаустина перелякалася кари Божої, на яку заслужив грішний світ. Отож, слухняна духовному натхненню, стала говорити Богові про свій страх, — а що цей страх і біль ще більше би посилилися, якби Бог здійснив свою справедливу кару на грішному людстві, то в побоюванні перед тим страхом, який міг би вийти поза межі того, що вона здатна була знести, Сестра Фаустина почала просити про милосердя для світу і для себе. І то насамперед для себе, й тому Бог вислухав молитву, саме з огляду на саму Фаустину. 

" Ті, хто далеко від Бога, яких не єднає із Ним сердечний зв’язок, неспроможні нічого випросити. Їхні молитви як анонімні листи: нібито порушують серйозні справи, але невідомо, з якою метою ані з якої причини. 

Бог хотів, аби «внутрішньо почуті» слова не були виключно одноразовим натхненням, тому наступного дня відбулося чергове об’явлення, пов’язане з першим. Фаустина написала про це так: «Наступного дня вранці, коли я ввійшла до нашої каплиці, почула внутрішньо такі слова: Скільки разів увіходиш до каплиці — промов одразу ж цю молитву, якої Я тебе вчора навчив. (…) Насамперед прочитаєш одне «Отче наш» і «Радуйся, Маріє», і «Вірую в Бога», потім на зернятках «Отче наш» говоритимеш такі слова: Предвічний Отче, жертвую Тобі Тіло і Кров, Душу і Божество улюбленого Сина Твого, Господа нашого Ісуса Христа, на ублагання за гріхи наші й цілого світу; на зернятках «Радуйся, Маріє» говоритимеш такі слова: «Заради Його тяжких страждань будь милосердний до нас і цілого світу. На завершення трикратно промовиш такі слова: Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас і цілий світ» (Щоденник, 476).

 

Довіра гори пересуває

 

Багато з молитов, які ми традиційно промовляємо перед Господом — якщо йдеться про слова або ситуацію, в якій вони лунають, — є спогадами певних переживань минулого. Промовляючи «Отче наш», згадуємо Господа Ісуса в описаній на початку сцені з учнями. При «Радуйся, Маріє» спадає нам на думку сцена Благовіщення. У молитвах Святої Меси не бракує посилань як до Старого, так і до Нового Завіту, а їх ідентифікація вельми сприяє плідному переживанню Євхаристії. 

Натомість коли ми читаємо Коронку до Божого Милосердя, варто згадати просту черницю, яка так сильно довірилася Богові, аж не вагалася говорити Йому про все, що їй видавалося важливим: про себе та інших. А довіряла вона Йому безмежно, оскільки знала, що Бог щедрий у дарах своїх. Ця безмежна довіра здається найглибшою таємницею плідної молитви: уповання на Бога, який діє. 

Якщо ми самі прагнемо дієво молитися словами Коронки, то мусимо повторювати їх у дусі Фаустини — не як магічне заклинання Бога, а як «слова, почуті внутрішньо». І вірити, що Бог насправді хоче проявити до нас своє милосердя. 

Якуб Колач SJ, deon.pl
 
Фото: Nasza wiara 

Джерело:   КРЕДО 

26.05.2014р. Б. / Тижневий огляд: Папа і Апостольський престіл (19.05 – 25.05)

У понеділок, 19 травня 2014 р., Папа Франциск прийняв Короля Бахрейну, острівної країни у Перській затоці, Його Величність Хамада II ібн Ісу аль-Халіфа. Темою розмови було питання забезпечення миру на Близькому Сході та сприяння мирному співжиттю між різними складовими частинами суспільства. Опісля Папа Франциск прийняв Прем’єр-міністра Республіки Польщі Дональда Туска, який висловив задоволення з приводу запланованої на 2016 рік подорожі Святішого Отця до його країни з нагоди Всесвітнього Дня Молоді.

Під час Святої Меси, яку Папа Франциск очолив у понеділок, в каплиці «Дому святої Марти», Святіший Отець  поділився думками про Святого Павла.  Апостол народів міг євангелізувати безупинно, тому що його серце отримувало силу від Святого Духа. Саме таке серце, закорінене у Святому Дусі, повинен мати  кожен християнин, вважає Папа.

У вівторок, 20 травня, стало відомо, що Кардинал Йосиф Бозаніч, архиєпископ Загреба, запевняє про свою молитовну підтримку Глави УГКЦ та українського народу. Кардинал вважає, що така кризова ситуація в Україні є запрошенням до молитви і дій, щоб шукати миру, що «його дарував нам Господь своєю смертю на хресті й своїм славним воскресінням».

Святіший Отець заснував при Конгрегації віровчення спеціальну комісію, яка вивчатиме апеляції духовенства в питаннях найсерйозніших злочинів (так зв. Delicta graviora).  Головою комісії Папа Франциск призначив архиєпископа Хосе Луїса Малагана, якого також призначив членом Конгрегації віровчення.

Ватикан продовжує розвивати правові інструменти щодо запобігання незаконних фінансових операцій і зміцнює оперативний потенціал своїх інституцій у цій галузі. Про це йдеться в останньому річному звіті за 2013 рік, опублікованому Управлінням Фінансової Інформації.

В середу, 21 травня, українська військова делегація взяла участь у загальній аудієнції з Папою Франциском.  Делегація українських військовослужбовців на чолі з владикою Михайлом (Колтуном), керівником Департаменту Патріаршої курії Української Греко-Католицької Церкви у справах душпастирства силових структур України, отримала нагоду особисто привітатися з Папою Франциском, попросити про молитву та отримати благословення Святішого Отця.

В цей день Папа Франциск направив співчуття у зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою на півночі Колумбії, де в результаті пожежі в міжміському автобусі загинули близько 32 дітей і більше 20 отримали поранення. Папа запевнив у своїй молитві про вічний спокій для жертв трагедії і висловив духовну близькість сім'ям тих, хто загинув. Він побажав пораненим швидкого одужання. Трагічна подія сталася в неділю, 18 травня 2014.

Також на завершення загальної аудієнції на площі св. Петра в середу,  Понтифік закликав вірних приєднатися до його молитви за жертви повені в Боснії і Герцеговині та Сербії.  Ще Святіший Отець закликав "всіх вірних молитися, щоб через заступництво Матері Допомоги католики в Китаї продовжували вірити, сподіватися і любити, і за будь-яких обставин залишалися основою гармонійного співіснування зі своїми співгромадянами".

Пропонуємо Вашій увазі текст папської катехези під час загальної аудієнції 21 травня 2014 року про дар знання: http://catholicnews.org.ua/papa-pro-dar-znannya

Архиєпископ Сеула Андрю Йом Су Чжун став першим католицьким кардиналом, який відвідав Північну  Корею. У південнокорейському уряді висловили сподівання, що візит єрарха буде корисним для поліпшення відносин між сусідніми країнами, які перебувають у стані конфлікту з 1953 р.

У Ватикані, в зв’язку  Чемпіонатом світу з футболу, який скоро розпочнеться в Бразилії,  і як  кожне масове свято,  є можливістю для використання людей, було представлено  світову ініціативу монахів проти боротьби з торгівлею людьми.

Настоятель Товариства Ісусового о. Адольфо Ніколас заявив про своє рішення відмовитися від посади. Скликання 36 Генеральної конгрегації буде проголошене під кінець 2014 року.

21 травня Ульф і Біргітта Екман офіційно стали членами католицької Церкви. Це відбулося під час вечірньої Меси в монастирі бригідок у Дюрсгольмі, поблизу Стокгольма. Святу Месу очолив єпископ Швеції Андерс Арбореліус OCD. Ульф і Біргітта також прийняли сакрамент Конфірмації. Ульф Екман є засновником швецької євангелістської харизматичної церкви «Слово Життя».

У четвер, 22 травня 2014 р., вранці, під час проповіді в каплиці ватиканської резиденції «Дім святої Марти», Папа Франциск  наголосив, що відзнакою та печаттю християнина є радість, навіть серед болю та страждань. «Християнин без радості не є християнином, або ж він захворів. Іншого варіанту не існує! Щось не так з його духовним здоров’ям!»

Вірменська Католицька Церква почала кампанію проти абортів. Вірменські католики публічно засвідчили, що вони проти абортів. 21 травня в місті Гюмрі (раніше Ленінакан) католицькі священики з групою віруючих організували ходу проти абортів. Учасники з плакатами, що закликають зупинити аборти і гаслами «Не убий!», пройшли від вулиці Вардананц до міського пологового будинку м. Гюмрі.

Прес-секретар віденської архиєпархії Міхаель Прюллер заявив, що Католицька Церква не змінить свою позицію стосовно гомосексуалізму навіть після перемоги Кончіти Вурст на Євробаченні. «Ми не змінимо своєї позиції через пісню. Тим, хто живе в гомосексуальних стосунках, необхідно допомогти  зрозуміти, що це не є Божим планом. Якщо вони не здатні дотримуватися вчення Церкви , вони повинні у смиренні визнати це, просити Господа про допомогу, сповідатися і спробувати більше не грішити. Ми не можемо змінити Божий задум. Але ми повинні пам'ятати, що Господь нескінченно милосердний з нашими гріхами».

В суботу, 24 травня 2014 р., розпочалося Апостольське Паломництво Святішого Отця до Святої Землі. Першим етапом цього паломництва є відвідини Хашемітського Королівства Йорданії, потім – Палестина та Ізраїль. Офіційна церемонія привітання пройшла  в королівському палаці та була поєднана з візитом ввічливості до Їх Величностей Короля та Королеви Йорданії. Наступник святого Петра склав йорданській владі подяку за зусилля, покладені на пошук миру в Близькосхідному регіоні, де, на жаль, тривають сильні конфлікти, наголосивши на невідкладності «мирної розв’язки сирійської кризи та справедливого подолання ізраїльсько-палестинського конфлікту».

Також в Йорданії Папа зустрівся з біженцями і молоддю з особливими потребами.

У неділю, 25 травня 2014 р., вранці Папа попрощався з Йорданією та гелікоптером відлетів до Вифлеєму, 75 кілометрів на захід від Амману. Церемонія привітання відбулась у Президентському Палаці, після якої Глава Католицької Церкви здійснив візит ввічливості до Президента Палестинської держави Махмуда Аббаса (Абу Мазена) та зустрівся з представниками влади та громадянського суспільства. Святіший Отець побажав «палестинському й ізраїльському народам та їхній владі» розпочати шлях миру з тією відвагою та стійкістю, які для цього необхідні.

Після церемонії привітання Святіший Отець вирушив на площу Ясел, яка розташована перед базилікою Різдва Христового, щоб відслужити Святу Месу. Біля так званої «стіни безпеки», роз’єднувального бетонного муру заввишки вісім метрів, який відгороджує Ізраїль від Палестини, Святіший Отець помолився, доторкнувшись до стіни  рукою. У богослуженні, яке відправлялось латинською та арабською мовами, взяли участь численні вірні. Проповідь Папи Франциска під час Святої Меси у Вифлеємі: http://catholicnews.org.ua/papa-francisk-u-vifleiemi-svyata-liturgiya-na-ploshchi-yasel-pered-bazilikoyu-rizdva-hristovogo

У неділю Папа Франциск та Вселенський Константинопільський Патріарх Вартоломей І, зустрічаючись у Єрусалимі, підписали Спільну декларацію.

Пропонуємо Вашій увазі текст цієї декларації: http://catholicnews.org.ua/spilna-deklaraciya-papi-rimskogo-franciska-ta-vselenskogo-patriarha-vartolomeya-i-ierusalim-25

Джерело:   Воїни Христа Царя

25.05.2014р. Б. / Біля стіни, що розділяє Палестину й Ізраїль

Після зустрічі з президентом Палестини Мухаммадом Аббасом Папа Франциск подався до базиліки Різдва у Віфлеємі. По дорозі він спинився, аби помолитися біля стіни, яка розділяє Палестину й Ізраїль.

За матеріалами: Беларуская рэдакцыя Ватыканскага Радыё 

Джерело:   КРЕДО