22.02.2014р. Б. / Глава УГКЦ: "Протягом трьох місяців відбувається колосальне очищення українського суспільства"

Сьогодні Україну перемінять не реформи, які хтось спустить згори черговим циркуляром. Ні, Україну і владу змінять ось ці люди.

Таку думку висловив Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) в ефірі «Радіо Ера» 21 лютого.

Блаженніший Святослав поділився кількома спостереженнями щодо змін в українському суспільстві, які він спостерігає з початку Майдану.

Говорячи про нашу молодь, то, на його погляд, вона за кілька місяців Майдану дуже подорослішала. «Можливо, кожен день протягом тих трьох місяців можна рахувати як рік. А місяць як десятиліття. Тобто наша молодь зробила колосальний стрибок уперед. Непросто подорослішала у своїх думках, у своїх рішеннях, а стала здатною до того, щоб бути відповідальною за свою землю, за свою країну, за свій народ. Саме від молоді сьогодні до нас приходить наше майбутнє», – вважає Глава УГКЦ.

Друге його спостереження – протягом цих трьох місяців відбувається колосальне очищення українського суспільства, його переміни і переображення.

«Розповім дві ситуації, які мене заторкнули до глибини душі. Учора і позавчора під час тих драматичних подій, коли беззбройних людей просто відстрілювали снайпери, до кожного священика, який був на Майдані, стояла черга сповідників. І людям сповідалися на смерть, бо вони знали, що можливо, після тої сповіді вийдуть на барикади, аби віддати своє життя за свою Україну. І коли пізніше я почув, що готується «антитерористична» акція, я запитав: люди добрі, хіба це поведінка терористів. Гадаю, це риторичне питання. Мабуть, багато з тих осіб, які побачили тоді обличчя смерті, передумали всю історію свого життя. І назавжди з того місця вийшли новими людьми», – розповів він.

І ще, за спостереженнями Предстоятеля УГКЦ, люди на Київщині та в самому Києві були збентежені присутністю озброєних найманців, так званих «тітушків». Але люди не злякалися і почали самоорганізовуватися. Люди взяли в свої руки відповідальність за свої сім’ї, будинки, міста, села. «Я б сказав, що така акція є свідченням імунітету проти зла. І саме ця громадянська відповідальність за свою землю є дуже глибоким знаком того, що відбувається очищення українського суспільства. Бо сьогодні Україну перемінять не реформи, які хтось спустить згори черговим циркуляром. Ні, Україну і владу змінять ось ці люди», – переконує Глава Церкви.

УГКЦ також відчула на собі солідарність українського народу, яка вийшла поза будь-які конфесії. Зокрема тоді, коли з’явилися повідомлення, що «тітушки» підбираються до Патріаршого собору Воскресіння Христового, то на захист святині прибуло десятки сміливців, готових захищати її.

Департамент інформації УГКЦ

Воїни Христа Царя

22.02.2014р. Б. / Духовні настанови сучасному християнину від Блаженнішого Любомира (Гузара)

«Щоб дух панував над тілом, а не тіло над духом!»

Уже понад 55 років Любомир Гузар служить Святій Церкві і наставляє вірян у вірі й християнських цінностях. І сьогодні блаженніший владика не перестає давати благословення та поради доброго духовного пастиря. Їх вдалося отримати і християнському порталу «Кіріос».

Благословивши поширення Слова Божого в мережі інтернет нашим порталом, блаженнійший пожартував, що «якби Ісус Христос жив у наш час, то обов’язково би користувався інтернетом». Тому, за його словами, потрібно усіма ефективними способами закликати людей до віри та добра. Тому наша розмова стосувалася повсякчас актуальної теми – духовності християнина.

Сучасному християнину зараз справді важко молитись. Чи то світ став більш агресивним, чи людина слабшою… Ми часто відчуваємо брак молитви щодня – сім’я, робота, подорожі, буденні клопоти. Чим можна цьому зарадити?

То є справа волі. Чому нема молитви? Бо нема рішення, нема волі. Не можна казати: «я не маю часу». Це може бути лиш деколи – наприклад, треба бігти до поїзда чи літака, або хтось несподівано прийшов. Але потрібно сказати собі, наприклад, «вранці поки я іду до роботи, я маю це зробити». Так було тисячу, сто літ тому. Так і тепер: треба вирішити для себе, хотіти молитися. Час є на все: будемо при телебаченні сидіти три години, при комп’ютері п’ять годин, підемо на якийсь фільм чи в театр, бо маємо стільки часу! А на молитву нема часу… Чому себе дурити? Треба собі сказати: буду молитися. І молитися. А якщо я не молився, то мені чогось бракує, я щось не зробив… Звичайно, наскільки я знаю, більшість людей не забувають з’їсти сніданок. А без сніданку можна й жити. Отже, треба собі сказати: «хочу молитися!».

Яким був Ваш шлях до духовного життя?

Знаєте, мені насправді було дуже легко, бо я в дуже побожній родині виростав. Пізніше пішов до семінарії, пізніше став священиком (і до сьогодні ним є). Знову ж таки, сказав собі колись: треба молитися. Священик же має «професійно молитися». Були моменти, коли було важче, були всякі обставини, і, може, тоді менше молився. Не заперечую, що були недосконалості: не робив усе так, як я хотів і повинен був робити. Але, на загал, старався духовно процвітати і сповнювати молитву. Богу дякувати, давав собі раду – то Божа ласка! Якби не молився, було би дуже важко. Це не є така справа сповнити щось, якесь завдання: «ти маєш молитися». Що значить молитися? Молитися – то спілкуватися з Богом. Знаєте, є у нас така приповідка: «з яким пристаєш, таким стаєш». Молитва – то є приставати з Богом. Якщо ти молишся,  то пристаєш із Богом. То не мусить бути дуже довго. Не та молитва добра, що триває годинами.  П’ять, десять, п'ятнадцять хвилин – але дуже серйозно. Не думати ні про що інше, а думати про Бога і молитися. Читати з книжечки, молитовника, чи казати своїми словами, це не важливо. Важливо, чи ми хочемо спілкуватися з Богом. А якщо ми з Ним спілкуємося, то бажання бути з Ним наростає. Кожен із нас має й спокуси. Але, бачите, що ми часом забуваємо? Спокуси – то є нагоди рости. Кожен раз, коли ми долаємо якусь спокусу, ми стаємо сильнішими. І правильно ми вчимося з листа апостола Якова: Господь Бог ніколи не дає нам спокуси понад наші сили. Хтось каже, що не міг не згрішити. Такого нема. Нема спокуси понад нашу силу. Але коли приходить спокуса, потрібно шукати помочі в Бога. Є спокуса – значить, є способи її подолати. Наприклад, є спокуса зробити щось погане. Тоді потрібно починати думати про щось інше. Тоді ми ту спокусу немов «випихаємо» якоюсь іншою думкою. Спокуса, звичайно, приходить ззовні, нас спокушує хтось. Тоді ми відкидаємо спокусу, хоча інколи буває дуже-дуже важко. А тим більше, коли ми до неї «охоче вліземо». Бо буває й таке, що ми собі шукаємо спокус. То тоді дуже тяжко. Але якщо ми свідомо стараємось не піддаватися спокусам, то ми завжди можемо дати собі раду. І це є в житті кожної людини. Навіть Ісус Христос, пригадуєте, мав спокуси. Але відкинув їх. І дав нам прекрасний приклад. Диявол спокушував Його – і спокушатиме кожного з нас. Але спокуси допомагають нам рости.

Церква давно розуміла, що монаші постові приписи для мирян не підходять, тому завжди передбачала для них поблажливість у цьому питанні. Вже у ХХ столітті ми зустрілися з ще більшими послабленнями посту, які, здається, вже сьогодні втрачають актуальність. Чи можна подивитись на піст у якомусь іншому ключі, аніж просто «їсти чи не їсти», «співати чи не співати». Яким є Ваше бачення посту для сучасної людини?

Що таке піст? То не є «їсти чи не їсти, «пити чи не пити», «співати чи не співати». Це є опанувати себе. Наприклад, «хочу з’їсти м’яса» чи «хочу випити келішок горілки» - але відмовляюся. Це не гріх. Але, по-людськи кажучи, ми скріплюємо себе, стаємо сильнішими. Так і легше долати спокуси, якщо ми навчились себе контролювати. Піст – то спосіб контролю. Але є ще й друга річ. Чому я то хочу робити? Я хочу відмовити собі від певної приємності, щоби зробити свій дух сильнішим. Щоб дух панував над тілом, а не тіло над духом. Я показую силу волі, але тільки не для того, щоб показати, який я сильний. Бо бувають люди, які хваляться, що вони постять. Тим і псують собі всю свою заслугу. Але ми не на те постимо, щоб хвалитися тим. А для того, щоб дух панував над тілом. І так ми могли би бути ближчі до Бога. Щоб жили духовним життям і не мали надмірного прив’язання до матеріального. От, скажімо, ми дуже добре бачимо прив’язання у наркоманів. Це узалежнення. Людина не може собі дати ради, конче будучи залежною від того, щоб, наприклад, прийняти певні речовини. Але якщо ми постимо, то піст скріплює силу й дух, а також ми постимо, щоб жити духом.

Як людині, яка стає на духовну стезю, не помилитися у виборі шляху – мирського чи чернечого?

Це визначає покликання. Я уже з десятого року життя хотів бути священиком. Бог дав таку ласку. Але мав і багато товаришів, які не хотіли обирати шлях духовного служіння. Бути священиком, монахом, монахинею – для цього треба мати покликання. Господь Бог кличе і кожен з нас має якесь покликання. Але тут говоримо про так зване духовне покликання. Деяким людям Бог це дає. Чи це значить, що ті люди кращі від інших? Ні. Але то значить, що Господь хоче дати їм це покликання. Зроджується в людині бажання, стає тривалим, тоді ми випробовуємо себе, ідемо до монастиря і перебуваємо там, щоб відчути, чи я там щасливий. Якщо так, то значить, є покликання. І не можна собі сказати: маємо трьох дітей, одна дитина має іти до монастиря. То не так, як батьки хочуть, а як Господь хоче. Якщо навіть усі троє підуть до монастиря, бо їх Бог кличе, то це є Божий дар. І тому треба, якщо це бажання свідоме, розвивається, поглиблюється і ми відчуваємо себе у тому духовно задоволеними, то, значить, маємо покликання. Міг би з’явитися ангел і сказати: «Ти маєш іти до монастиря». Тоді ясно як світ. А покликання, звісно, не є стовідсотково ясним, є сумнів легенький, і це належить до так званого пережиття покликання.  Якщо я цей сумнів долаю, то я скріплюю своє покликання. Мушу вам щиро сказати: я ніколи в житті не сумнівався у своєму покликанні. Я завжди був дуже радий бути священиком. Але дехто з моїх колег мали сумніви. Так, може прийти і момент своєрідного духовного заломлення. Якщо людина себе не пильнує і не береже свого покликання, то це ніби нести вогонь у лампаді: не можна його нести на вітрі, бо вітер його згасить. Не можна цим легковажити, не можна виставляти покликання на непотрібні небезпеки. Його треба берегти, живучи так, щоб оберігати його. То є Божий дар. І ніхто не повинен «пхатися» до духовного стану, якщо не відчуває покликання.

Сьогодні інститут родини суттєво відрізняється від того, яким він був ще століття назад. Як гадаєте: в якому напрямку буде розвиватися сім'я далі?

Я вам можу щиро сказати — я не знаю, як було сто років назад. Раніше, напевне, сім’я була більш соціально вагомою. Согодні, мушу визнати, сім’я  у досить поганій ситуації. Дуже багато людей прямо не знає, не розуміє, що то є — одружитися, мати сім'ю.  Мають до цього дещо легкодушний підхід. Я не знаю, наскільки ви свідомі у любові. Коли я був у любові, я пригадую, мені казали, що половина тих, що одружилися, розлучуються. Половина. А між ними було також багато віруючих людей. Одним словом, не знали, що роблять. Не знали, що це є злука чоловіка і жінки, яка має тривати до смерті, яка дає людям певні зобов'язання один щодо одного — взаємне освячення, виховання дітей і тому подібне. А сьогодні є певне нерозуміння, тому є так багато розлучень. Люди одружуються, але, не проживши разом і року, вже розходяться, не можуть один одного терпіти. Відповідь на ваше питання: мені здається, мусимо дуже серйозно попрацювати, щоби поглибити розуміння, що таке подружній стан. Над тим треба працювати. Бачите, Богу дякувати, вже в багатьох місцях є такі курси підготовки до подружжя. Я думаю, що це є дуже, дуже добре. Щоб ті молоді люди, які хочуть вступати в подружній стан, були свідомі того, що вони роблять. Такі курси часто спонукають людей зважитися сказати: “ні, то не для нас”. Або взагалі не одружуються, або шукають інших партнерів. Це добре, краще такий крок зробити до шлюбу. Така підготовка є дуже потрібна сьогодні. Робляться заходи, може, ще не так багато, як повинно бути... Тепер маємо таку програму, щоби розвинути парохію. Що таке парохія? Парохія — це є спільнота людей, з яких багато є одружені. Отже, якщо ми хочемо зберігати, розвивати парохію, ми мусимо також, як частина того, зберігати, розвивати подружній стан. Щоби парохіяни, люди, які живуть в парохії, які є віруючими людьми, в Бога вірують, щоби вони своє подружжя дуже серйозно трактували, старалися зрозуміти свої обов'язки, свою відповідальність. Одним словом, робляться ті заходи, щоби молодим людям краще пояснити, що вони роблять, що з ними стається, коли вони одружуються. Я щиро надіюся, що в цьому напрямі буде певне покращення ситуації. Так як ви кажете, може, справді, сто років тому люди далеко менше, якщо взагалі, розходилися. Значить, мали краще відчуття тої стабільності подружжя, взаємної відповідальності, відповідальності супроти дітей і так далі.

Сьогодні поширюється таке явище, що ми одружуємось на невіруючих людях, на людях іншої релігії... Якими повинні бути наставлення невіруючим? 

Любов буває між різними людьми. Віруючий із невіруючою чи віруюча з невіруючим. Значить, мусять добре подумати наперед — як вони будуть жити, щоби невіруюча частина не перешкоджала віруючій сповняти свої релігійні обов'язки. Щоби дітей могти виховувати віруючими. Знаєте, є певне ускладнення ситуації, бо саме подружжя в своїй природі не є легка справа. Я не є одружений, але я говорю з того, що я чув. Бо є чоловік і жінка. Дві особи, які є різними. А щастя в подружжі полягає в тому, щоб один одного розуміти, один одного приймати. Вже в нормальній ситуації, де двоє віруючих сходяться, є та різниця [теж], і треба навчитися один одного приймати такими, як вони є. Я особисто мав знайомих, де справді одна сторона була віруюча, а друга ні. Але вони уміли собі це розв'язувати, в такий спосіб, що та різниця їх не розлучувала. Це нелегка справа. Все-ж таки, коли хтось думає вступати в таке подружжя, повинен дуже добре наперед застановитися, як це буде виглядати. Чи будуть обидві сторони толерувати, розуміти один одного.

А чи може, наприклад, дитина вплинути на своїх батьків?

Та певно, що може. Добрі батьки реагують на свою дитину, вони слухають свою дитину, вони шанують свою дитину. І тому дитина в своїй невинності, простоті, може вплинути на своїх невіруючих батьків. І такі є випадки.

Чому, на Ваш погляд, в сьогоднішньому світі все більше стають популярними атеїзм, секти та непрямі гоніння на Церкву?

Господь Бог чомусь це допускає, а диявол це робить. Диявол завжди старається знищити те, що є Боже. І Бог часто допускає це. Чому допускає? Чому допускає на переслідування, чому допускає на існування сектанства і так далі? Ми не знаємо, чому. Може, тому, щоб віруючі люди кріпилися у своїй вірі, боронили свою віру. Як є акція, то є реакція також. Як людей переслідують, то люди реагують. Ми не завжди розуміємо чому і дехто думає, що то завжди є кара. Але це може бути обставина для якихось інших причин. Але без Божої волі це не стається. Бог допускає. Але й нечиста сила, диявол все хоче нам зробити лихе, у цьому нема й найменшого сумніву. Старається, й інколи має успіх. Але завжди стільки, наскільки Господь Бог допустить. Все є в Божих руках. Ні, диявол не може обманути Бога. Диявол може тільки те, що Господь зі своїх причин, не з якоїсь слабості, йому дозволяє.

Сучасна ситуація в Україні — це наслідок наших гріхів і беззаконь. Як весь народ може стати на шлях покаяння? 

Бачите, нелегко. Нелегко. Але щоб увесь народ стовідсотково це зробив, годі. Але щоби велика частина народу застановилася над тим, що діється — це можливо. Сьогоднішня ситуація для нас дуже прикра, критична, але це є момент, якщо при Божій помочі будемо добре працювати, коли ми звертаємося на добрий шлях. Бо ми дотепер ішли шляхом посткомунізму, постбільшовизму, пострадянського. Ще дуже багато радянського в нас до сьогодні є. Наведу вам такий примір. Десь я чув по радіо, що в Україні є ще понад 1500 пам'ятників Леніна. То не є свідоцтво віри. Чому таке прив'язання до Леніна? Правда, за часів більшовицьких всюди ставили Леніна, бо то був їхній символ. Але вже 20 років, а ми їх все ще тримаємо. Чи не варто було б їх позбутись, забрати з постаментів і звезти у музеї? Я думаю, що приходить момент, коли люди починають думати і казати “Чи маємо дальше так жити, за тими принципами, за якими ми жили в радянському раю?” Люди починають застановлятися. Чи маємо ми якісь права, чи маємо якусь гідність, чи можемо дальше один одного оббріхувати, обшахровувати, займатися корупцією і так далі? Я думаю, що ми в критичний, але тим не менш, в непоганий момент живемо. Бо дай Боже, якщо народ буде далі так хотіти  свідомо розвиватися, жити в нормальній державі, в нормальнім суспільстві, то, правдоподібно, в найближчому часі за 5-10 років ми будемо мати  таку державу. Так що то є критичний момент, але не без надії.

В середні віки церква мала значний авторитет і владу в суспільстві, що змінилося, адже сьогодні ми маємо іншу ситуацію?

 

Я не є так певний, що 100 років тому люди були так дуже глибоко віруючими. Я думаю, що сьогодні у тих, що справді віруючі, віра, можливо, й сильніша. Є дуже багато людей, які виросли без віри, бо вони росли в комунізмі, де вчили безбожництва, де вірити було немодно, це було для старих бабусь, як казали. Тому не треба дивуватися, що сьогодні ми маємо таку ситуацію. Що є в нас сьогодні? Дуже багато людей іде до церкви в неділю. Але чи вони є такими добрими християнами від понеділка до суботи? І ще одне. А хто робить корупцію? Хто робить всі ті комедії суспільні? Та то багато з тих людей, що є нібито віруючими. В неділю йдуть до церкви. Але від понеділка до суботи обшахровують, обкрадають. Бо так їх виховували. Я дам вам конкретний приклад. Отже, я, як знаєте, жив довгі роки поза Україною і після 46 років я повернувся в Україну. Коли повернувся, запрошували мене сповідати людей. Я сповідаю, а ніхто не признається до гріха крадежі. Хоча мені кажуть, що всі крадуть.  А ніхто не сповідає того гріха. Люди не вважали крадіж гріхом. Бо така була система, що хто не крав, той не жив. І тільки тепер починає народ усвідомлювати, що крадіж — це гріх. Чому ми маємо корупцію таку страшну? Корупція — це є крадіж. Але чому ми все-таки маємо корупцію? І то не тільки десь там, як-то кажуть, в уряді, у владі. Корупція дуже поширена в народі. Чому? Бо люди не бачать, що це гріх. Нам не треба законів проти корупції, нам треба переконати людей, що приймати, давати хабарі є гріхом і що треба цього оминати.

Яка роль духівника в житті сучасного християнина?

Дуже велика. Священики повинні виховуватися як духівники. Не тільки вміти служити богослужіння, але бути духівником — значить повчати людей як по-божому жити, помагати людям, авторитетно, розумно, мудро. А люди повинні звертатися до священників, шукаючи підтримки, пояснення. Дуже важливо, щоби душпастирі, священики були справді духівниками. “Духівник” походить від слова “дух”. То значить той, хто вчить у Святому Дусі.  На це священики повинні дуже звертати увагу, що вони мають бути саме духівниками. Не тільки відслужив богослужіння і то вже все зробив. Ні, мусять людей вчити, кожномудо помагати в різні способи, старатися людям поодиноким чи групам допомогти ходити по Божій дорозі.

Якщо Україні не вдасться подолати політичну кризу, яким, на Вашу думку, буде становище Церкви?

Церква не згине. Так як була Церква в більшовицькі часи, то буде завжди. Однак, Церква зараз є свобідною. Вона може молитися, може розвиватися. Є певні речі: вона не може мати шкіл… Але може катехизувати. Одним словом, Церква сьогодні має великі можливості. Може й мати засоби масової інформації і т. д. Якби ми потрапили в таке безбожництво, як в більшовицькі часи, то Церква пішла б у підпілля знов. Підемо в катакомби, не дай Боже! Але не думаю, що ми до такого дійдемо. Що би то мусило статися, щоб знищити Церкву? Не знищили Церкву за більшовицьких часів, не знищать і сьогодні.

Інтерв'ю для християнського порталу  вели  Оля Бойко і Настя Рудська.

Джерело: КІРІОС

21.02.2014р. Б. / Єпископ Широкорадюк: Вбивство волає про помсту з Неба

Молитва сильніша за будь-який автомат Калашникова. Про це 20 лютого говорив у своїй проповіді єпископ Станіслав Широкорадюк. Він очолив Месу у соборі св.Олександра, що поруч з Майданом.

 

У проповіді владика наголосив на важливості молитви і святого дня, а також закликав довіряти Ісусу Христу з щирим серцем і молитися, бо «молитва сильніша за будь-який автомат Калашникова». 

Богослужіння у соборі св. Олександра відбуваються за розкладом. Незважаючи на те, що святиня зараз переповнена людьми з Майдану і волонтерами, священики служать Меси і відбуваються молитви Розарія. 

У своїй проповіді єпископ Станіслав Широкорадюк, Апостольський адміністратор Луцької дієцезії, наголосив на тому, що людина сама обирає свій шлях. «Людина може бути як сатана», — сказав владика, зазначаючи, що людина, яка свідомо і добровільно йде на вбивство буде покарана. «Бог суддя справедливий, Який за зло карає», — говорить він і додає, що таке вбивство волає про помсту з Неба. 

«Ким стає людина, яка не знає Ісуса Христа?», — запитує владика Станіслав і далі продовжує, що зараз дуже важливо не лише боротися з тим злом, яке перешкоджає жити, але й з тими, хто не знає Ісуса Христа. 

На завершення проповіді єпископ Станіслав закликав усіх до молитви. Наголосив, що «наша віра є міцною». Потрібно вірити з надією, повністю віддавати себе в руки Ісусу Христу. 

Нагадаємо, єпископ Кам'янець-Подільської дієцезії Леон Дубравський в ефірі Радіо Марія жорстко засудив використання зброї проти власного народу. Владика також наголосив, що «зброя Церкви – це молитва, піст і добрі вчинки. Цим ми можемо перемогти нашого ворога – сатану». 

До молитви і посту закликав 20 лютого вірних і Єпископат РКЦ в Україні

За матеріалами: Католицький Медіа-Центр

Джерело:   КРЕДО 

21.02.2014р. Б. / Звернення військового єпископа УГКЦ до керівного складу та військовослужбовців Збройних Сил України

Ми, військові капелани УГКЦ, з журбою спостерігаємо за розгортанням братовбивчої боротьби на вулицях наших міст.

Ще з більшим острахом сприймаємо заклики та звернення до Збройних сил втрутитися у цей конфлікт, застосувати силу до мирних громадян.

Ті, хто присвячує себе служінню Батьківщині через військову службу, є слугами безпеки і свободи народу. Якщо вони вірно виконують свій обов’язок, то сприяють загальному добру та підтриманню миру.

Громадяни, а особливо представники влади, покликані докладати зусиль, щоб уникнути будь-якого застосування сили. У випадку якщо має місце конфлікт, особливо з застосуванням зброї, відповідальність лежить на людях, які покликані охороняти мир, - військові зобов’язані керуватися, перш за все, своєю присягою, християнським принципом любові до ближнього та докладати всіх зусиль до пошуку миру.

Ми звертаємось до усіх військовослужбовців, особливо керівників: втягування Збройних сил у конфлікт і збройне протистояння з власним народом є неприпустимим. Сліпий послух не є достатнім для виправдання тих, які виконують завідомо незаконні накази. Усі військові мають моральний обов’язок  протистояти злочинним наказам.

Мир і насилля не можуть співіснувати, і там де є насилля, не може бути Бога (пор. 1 Хр 22, 8-9).

+Єпископ Михаїл (Колтун),
Керівник Департаменту Патріаршої курії
Української Греко-Католицької Церкви
У справах душпастирства силових структур України

Джерела: www.kapelanstvo.org.ua

Воїни Христа Царя

20.02.2014р. Б. / Київський патріархат припинив поминання влади в часі Богослужінь

ЗАСІДАННЯ СВЯЩЕННОГО СИНОДУ
УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ
КИЇВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ

від 20 лютого 2014 року під головуванням
Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України ФІЛАРЕТА

МАЛИ МІРКУВАННЯ: 

Про застосування владою вогнепальної зброї проти українського народу.

ДОВІДКА:

20 лютого 2014 р. за повідомленнями засобів масової інформації, даними відеозаписів та свідченнями очевидців, влада почала застосовувати вогнепальну зброю, зокрема снайперську та автоматичну зброю, проти українського народу. Повідомляють про десятки вбитих і сотні поранених.   

УХВАЛИЛИ:

1. Враховуючи, що державною владою не були почуті  неодноразові заклики Церкви до неї не застосовувати зброю проти народу, який обрав владу для служіння собі та Україні, а не для вчинення насильства і вбивств, – припинити з 20 лютого 2014 р. поминання влади під час богослужінь.

2. Закликати владу негайно припинити застосування зброї проти українського народу та нагадати її представникам про особисту відповідальність перед Богом за невинно пролиту кров.

3. Враховуючи настанову Священного Писання про необхідність піднесення молитви за владу та визначення Конституції України, що єдиним джерелом влади в Україні є український народ, на термін до наступного рішення Священного Синоду підносити молитви під час богослужіння за наступною формулою: «за Богом бережену Україну нашу і український народ».

4. Закликати всеукраїнську паству продовжувати посилену молитву про Україну. Закликаємо також підносити молитви за упокій душ загиблих, уздоровлення поранених та припинення братовбивства.

ПАТРІАРХ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ РУСИ-УКРАЇНИ ФІЛАРЕТ
МИТРОПОЛИТ ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ І БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ ЕПІФАНІЙ
МИТРОПОЛИТ ЛЬВІВСЬКИЙ І СОКАЛЬСЬКИЙ ДИМИТРІЙ
МИТРОПОЛИТ БІЛГОРОДСЬКИЙ І ОБОЯНСЬКИЙ ІОАСАФ
МИТРОПОЛИТ ЧЕРКАСЬКИЙ І ЧИГИРИНСЬКИЙ ІОАН
АРХІЄПИСКОП ДОНЕЦЬКИЙ І МАРІУПОЛЬСЬКИЙ СЕРГІЙ
АРХІЄПИСКОП РІВНЕНСЬКИЙ І ОСТРОЗЬКИЙ ІЛАРІОН
АРХІЄПИСКОП ЧЕРНІГІВСЬКИЙ І НІЖИНСЬКИЙ ЄВСТРАТІЙ
МИТРОПОЛИТ ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ І БУКОВИНСЬКИЙ ДАНИЛО
ЄПИСКОП ВІННИЦЬКИЙ І БРАЦЛАВСЬКИЙ МИХАЇЛ
ЄПИСКОП ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ І КРИВОРІЗЬКИЙ СИМЕОН

Джерела: http://www.cerkva.info/

Воїни Христа Царя

20.02.2014р. Б. / На Майдані від рук влади загинув викладач УКУ

Як повідомляють у соціальних мережах серед загиблих майданівців опізнано і тіло одного з викладачів Українського Католицького Унівеситету. «Богдан Сольчаник, викладач УКУ - серед загиблих на Майдані - його опізнав учень. Вічна пам'ять.»

Богдан Сольчаник – викладач Кафедри нової та новітньої історії Українського Католицького Університету у Львові.

Зі святими упокій Христе, душу слуги Свого!

 Джерело:   Воїни Христа Царя

20.02.2014р. Б. / Тітушки готують погром патріаршого собору УГКЦ у Києві, - речник церкви

Керівники Української греко-католицької церкви отримали неперевірену, але отриману з достовірних джерел, інформацію про те, що влада готує чергову провокацію проти УГКЦ.

Про це повідомив на своїй сторінці Facebook прес-секретар УГКЦ о. Ігор Яців.

"Найближчим часом може відбутися атака "тітушок" на притулок для мітингувальників (у народі названий "Патріарша криївка"), який облаштований у Патріаршому соборі на Микільсько-Слобідській. Просимо про поширення, допомогу і готовність".

"Патріарша криївка" - місце відпочинку та поновлення сил активістів Євромайдану при Патріаршому соборі УГКЦ.

Як повідомляв iPress.ua, 13 січня голова української греко-католицької Церкви блаженнійший Святослав Шевчук заявив, що на адресу УГКЦ надійшов лист від Міністерства культури з погрозами позбавити Церкву реєстрації в Україні. Також йшлося про те, що у зв'язку з публічною підтримкою Євромайдану УГКЦ втратить низку культових споруд.

Джерело: IPress.ua

19.02.2014р. Б. / Печать Каїнового злочину

 Вже перший на Землі вбивця наївно хотів був приховати від Бога свій злочин, відповідаючи на питання Творця: «Де Авель, твій брат?» - «Не знаю». Каїн ще й імітував обурення, звинувачуючи у зникненні самого Авеля: «Чи я сторож брата свого?» (Бут. 4:9).

Як мало змінилося за тисячі років у психології убивць! Сучасні каїни також позірно дивуються зникненню їхніх жертв, висловлюють їм співчуття, шукають винних у їхній загибелі – але з удаваним обуренням заперечують цю власну жахливу провину.

Хай вони уважніше вслухаються в Боже слово: «Голос крови брата твого взиває до Мене з землі. А тепер ти проклятий від землі, що розкрила уста свої, щоб прийняти кров твого брата з твоєї руки» (Бут. 10-11). Печать убивці вже покладена на їхнє чоло – чи то вони брали безпосередню участь у цих звірячих репресіях, чи керували ними з-поза лаштунків. Голос крови загиблих і поранених братів і сестер взиває до них і сповіщає неминучий суд. І нехай моляться, аби цей суд відбувся вже за їхнього життя – тут, на землі. Бо в іншому разі страшна доля чекає на них у потойбічному світі, у країні вічних страждань...

Каїнова печать – пересторога і для безпосередньо непричетних до злочину братовбивства. Бо кожен контакт із позначеним цією печаттю, кожен акт співчуття йому або потурання його вчинкам загрожує прийняттям на себе провини за його злочин. Суспільною відповіддю на злочин братовбивства має стати ізоляція злочинців, публічний остракізм – той, який так містко описав Тарас Шевченко:

Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.

Злому, позначеному Каїновою печаттю братовбивства, немає, не повинно бути місця на нашій землі, в колі нашого спілкування.

 

 Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на оф. блог архиєпископа Ігора (Ісіченка).

Джерело: КІРІОС

19.02.2014р. Б. / Громадяни закликають Митрополита Володимира і Синод УПЦ (МП) відлучити Віктора Януковича від Церкви

Релігійний публіцист Тетяна Деркач ініціює громадську петицію до Митрополита Володимира і Синоду УПЦ (МП) про відлучення Віктора Януковича від Церкви та накладення на нього церковної анафеми.

«Ідея відлучення від Церкви представників влади та накладення на них церковної анафеми за злочини, несумісні навіть з мінімальними вимогами до християнина, не нова. Це слід зробити тоді, коли член Церкви, що має особливо високий статус, подає настільки поганий приклад суспільству своєю неадекватною реакцією, що це загрожує розкладанням всьому суспільству.

Публіцист радить усім, хто погоджується з цієїю ініціативою, ставити хрестик під її постом.

«Краще відсікти руку, яка спокушає, ніж втратити все тіло», - зазначає публіцистка, цитуючи відомий образний вислів Христа.

Тетяна Деркач зауважила, що в історії не раз бувало, коли Церква карала свого високопоставленого вірянина.

«Практично аналогічні події відбувалися з імператором Феодосієм і єпископом Амвросієм Медіоланськими. І вже тим більше це обґрунтовано в умовах, коли влада перестала сприйматися як сакральний дар Божий. Президент України - не імператор Візантії. Він є прихожанином конкретної Церкви, яка не тільки отримує від влади такі бажані преференції, а й несе відповідальність за її духовний стан. Відлучена від Церкви людина не зможе вже поїхати на Афон «замолити гріхи», наприклад», - наголосила вона.

На її думку, відлучення Януковича від Церкви зможе призупинити конфлікт між народом та владою.

«Якщо Церква хоче внести свій внесок у врегулювання інституціонального конфлікту в Україні, що виник виключно з вини її прихожан, вона повинна використовувати всі свої наявні інструменти впливу на них, а не тільки безадресно закликати когось неназваного до миру і ненасильства, а потім дивуватися, що її голос не почули", - підсумувала релігійний публіцист.

 Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на RISU.

Джерело: КІРІОС

17.02.2014р. Б. / «Свободу та гідність нам не надає президент чи закон. Ці цінності нам дані Богом…» – Глава УГКЦ у Києві

16 лютого, в Неділю про блудного сина, Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук) під час проповіді на Божественній Літургії в Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ, що у Києві, наголосив, що сьогодні ми переживаємо особливий момент віднайдення гідності українця.
 

«Цей час багато мислителів окреслило як «революція гідності». Та свободу та гідність не надає нам певний президент, чи якийсь закон. Ці цінності нам дані Богом. Тільки тоді, коли ми зблизимося до Бога, то відчуємо власну велич і велич нашої рідної землі», – сказав Глава Церкви.

Також він підкреслив, що в сучасній культурі, яка є переважно споживацькою, людина вартує рівно стільки, скільки вона має: «Якщо вона має достаток, гроші і владу, вона має гідність. Проте, коли вона це все втрачає, вона стає ніким і втрачає власне ім’я». Такі думки сучасного суспільства, на переконання Предстоятеля УГКЦ, є помилковими. Бо, за його словами, гідність людини не залежить від того, що вона має і яке місце вона посідає у суспільстві.

«Бог сотворив людину на свій образ і подобу і дав їй найвищу гідність над усім сотвореним світом. Людина втрачає відчуття власної гідності тоді, коли віддаляється від Бога. Вона починає шукати власну гідність тоді, коли опинилася в безодні гріха. Для того, щоб відчути себе гідною людиною і джерело власного «я», людина повинна повернутися до Бога», – сказав Блаженніший Святослав.

Проповідник пояснив, що ця неділя вже зближає нас до початку Великого посту. І саме в Неділю про блудного сина Церква кличе усіх своїх дітей повернутися до свого Небесного Отця, бо саме шляхом покаяння можна віднайти власне «небесне синівство і власну гідність в Божих і власних очах». «Той, хто кається, крок за кроком, наближається до Бога», – зауважив Глава УГКЦ.

З Предстоятелем УГКЦ у Патріаршому соборі спільно молилися владика Йосиф (Мілян), Єпископ-помічник Київської архиєпархії, священики Київської архиєпархії та численні миряни.

Департамент інформації УГКЦ

16.02.2014р. Б. / Проповідь Блаженнішого Святослава (Шевчука) на свято Стрітення Господнього (повний текст)

«Світильник для стіп моїх і світло для стежок моїх».

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь. Слава Ісусу Христу!

Преподобні всечесні отці, преподобні брати і сестри в монашестві, дорогі в Христі брати і сестри. Сьогодні ми святкуємо свято Стрітення Господнього - свято, яке в центр уваги Церкви ставить подію, яка завершує євангельську розповідь про народження Ісуса Христа. Сьогодні до єрусалимського храму приходить Пречиста Діва Марія і обручник Йосиф. На руках Богородиці ми бачимо 40-денного нашого Спасителя. Можна сказати, що сьогодні до храму Пресвяту родину привів Закон Господній. Тому що, згідно Божого Закону, на згадку про спасіння усіх первенців Ізраїля під час виходу Ізраїля з Єгипту, кожен первенець був богопосвяченою особою. Для того, щоб батьки могли втішатися присутністю цієї дитини, яка є Божою власністю, вони повинні були принести Богові жертву на 40-й день після народження цієї дитини.

Закон Божий у Старому Завіті часом називається «світильником», тому що той, хто виконує Божий Закон, навіть тоді, коли, можливо, ходить серед темряви цього світу, може, навіть до кінця не розуміє усієї глибини цього Закону, має світильник у своїх руках і ніколи не заблукає у тому світі. Але сьогодні ми бачимо, що тим світильником є постать Пречистої Діви Марії. Тому що вона тримає сьогодні у своїх руках у Божому храмі Того, хто є не світильником, але Світлом. Згодом Христос сам скаже про себе: «Я є Світло світу. Хто ходить за Мною, той не блукає у темряві, але має світло життя».

Сьогодні те Світло у храмі побачив праведний Симеон. Він не просто побачив те Світло, але прийняв Його на свої руки. Він готувався перейти від того світу до світу темряви, як колись вважалося у Старому Завіті. Вважалося, що той, хто помирав, відходив у місце, де спочивають усопші, не бачачи більше Божого світла. Але він сьогодні радується, тому що бачить, що те Світло просвічує усіх людей. Його серце сьогодні повне радості і надії, тому що те Боже Світло є Божим Життям, яке оживляє усіх. І він вже не боїться відходу з цього світу. Чому? Тому що на своїх руках він тримає Життя, над Яким не власна уже смерть. Він з тим світильником може іти навіть у країну темряви. Як каже псалмоспівець Давид: «Якщо би я пішов навіть у країну темряви, то я не боюся зла, бо Ти зі мною єси». Богородиця сьогодні є тою, яка є світильником, що подає Світло світові, подає радість тим, які блукають у темряві, просвічує душі усіх, які шукають Бога і питають якою дорогою нам іти у тому земному житті.

«Закон Твій – світильник для стіп моїх».

У це свято Стрітення наша Церква святкує особливий День богопосвячених осіб, тих, які відійшли від того світу для того, щоби стати світильником для того світу, тих, які живуть своє життя відповідно до Божого Закону, який втілюють у своєму житті. Це ті особи, яких ми звикли називати монашеством. Як ми сьогодні хочемо себе запитати, яка роль і місце монашества в житті Христової Церкві, давайте приглянемося ближче до сьогоднішньої події, яку святкуємо у цей день. Пречиста Діва Марія є ця богопосвячена особа, є тим світильником, яка тримає на руках Єдиного Святого, не просто свого первенця, але Єдинородного Сина Божого, Того, Якого вона воплотила у своєму тілі і дала Йому своє власне життя, а сьогодні приносить Його у храм. Але пригляньмося, вона сьогодні робить дуже цікавий жест: вона сьогодні не просто тримає Сина Божого, Світло світу, у своїх руках, вона Його передає.

Симеон, зближаючись до Пречистої Діви Марії, не просто бачить світло, як ми вже сказали, він отримує світло від неї, а разом з ним отримує надію і розуміння того, куди він прямує у своєму житті.

Можемо сказати, що богопосвячена особа, особа, яка живе монашим життям, передає спасіння світу, передає кожному з нас світло Божого Слова і Закону. Але ще більше, богопосвячена особа в Церкві сьогодні кожному передає можливість особисто зустріти живого Христа, який присутній сьогодні у храмі так, як Він був присутній у храмі тоді, коли Симеон і пророчиця Анна отримали Його з рук Пречистої Діви Марії. Особа, яка посвячує своє життя Богові, стає світильником, з якого світить усім нам Христове світло життя.

«Закон Твій – світильник для стіп моїх і світло для стежок моїх».

Недаремно у цей день ми, за звичаєм, посвячуємо світильники, посвячуємо свічки. Це є дуже глибокий символ сьогоднішнього свята. Тому що, в ширшому значенні, богопосвяченою особою є кожен християнин. Бо кожен із нас повинен втілити у своє життя Божі Заповіді. Кожен із нас, коли повинен зробити якесь важливе життєве рішення, повинен мати в руках світильник Божого Слова і Його Закону. Але, щоби впевнено знати куди йти, побачити мету свого життя, слід зустріти живого Бога, який подається йому в руки.

Сьогодні, можливо як ніколи, люди дивляться на Церкву для того, щоб побачити світло, побачити якусь надію. Бо як часто фотографії з міста Києва, які сьогодні по цілому світі розходяться, сповнені темряви, неспокою, непевністю, породжують запитання: куди ж ми йдемо, яку дорогу нам обрати, де нам знайти той світильник, який поведе нас правильною дорогою, з якої ми не повинні ніколи сходити, але якою повинні завжди йти? Сьогодні ми можемо сказати, що тим світлом є Боже Слово, його правда вічна. Хто тримає в руках той світильник Божого Закону, ніколи не помилиться і, прямуючи до високої мети, буде іти завжди шляхетною, праведною, світлою дорогою. А життя християнина повинне просвітити і те місто, і ту країну, і той народ, в якому він живе, тому що християнин повинен посвідчити Богові світло Божого Євангелія, того Христового життя, яким він сповнився у святому храмі.

Нехай Пречиста Діва Марія, яка сьогодні передає Христа Симеонові, передасть Його кожному з вас. Приступивши до Святого Причастя, ви сьогодні отримаєте у своє життя живого Бога, Який є Світлом світу. Нехай вона зробить нас посвяченим Богові Божим народом, який буде ходити Його стежками і у Його світлі побачить світло вічного життя. Амінь.

Слава Ісусу Христу!

Джерело: http://headugcc.info

Воїни Христа Царя