29.04.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.5,21–33:  «Вони удосвіта ввійшли у храм і почали навчати»

Годі сказати чому, але в Церкві склалось таке розуміння, що навчати про Бога, говорити про Нього – це завдання лише священиків. Це, звичайно, неправда. Покликання говорити про Бога – це відноситься до кожного з нас, кожного, хто називається християнином. Християнин – це той, хто для себе відкрив, що Господь важливий і цінний у його житті, і він завжди цією Доброю новиною хоче ділитись з іншими. 

Проповідувати про Господа може бути нелегко тоді, коли ми самі не переконані в тому, що Євангеліє – Добра новина, важлива, радісна і добра для нас особисто. Якщо я в цьому переконаний, цим живу, я неминуче прагну й бажаю ділитись цим з іншим, а отже, проповідувати іншим. І саме це є причиною кризи нашого проповідування: нам нема що сказати, бо ми глибоко самі цього не досвідчили й не пережили. Тому, коли ми боїмось проповідувати, перегляньмо своє життя, свої взаємини з Богом, можливо, найперше нам треба самим Його запізнати!

*** 

Йо.6,14-27:  «Це – я, не лякайтесь!»

Євангеліє розповідає нам, як апостоли пливли в човні серед неспокою природних сил – розбурханого моря і сильного вітру, і мали тоді великий страх і пережиття. Саме в цій ситуації до них приходить Христос. Яка це гарна наука для кожного з нас! У нашому житті ми також маємо різний неспокій, різні проблеми, труднощі, бурі. Важливо пам’ятати, що за цими бурями, за всім стоїть Бог. 

Важливо побачити Бога, зустрітися з Ним, але найперше потрібно втишитися. Ми ж кажемо на Літургії: «В мирі Господеві помолімся!». Якщо зуміємо в мирі поглянути на все, що нас оточує, то зможемо побачити Бога й зустрітися з Ним – із тим, хто стоїть за всім у нашому житті. Бо в кожній бурі, у кожній біді, у всіх труднощах приходить до нас Христос і так само промовляє до кожного з нас: «Не лякайтеся!» 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

29.04.2017р. Б. / Святих мучениць Агапії, Ірини, Хіонії

Святих мучениць Агапії, Ірини, Хіонії

Тропар, глас 4: Агниці духовні, до Агнця і Пастиря Христа були приведені, завершили життя як мучениці й віру зберегли. Тому сьогодні з радісною душею звершуємо гідну великого подиву святу пам’ять вашу, Христа величаючи. 

Кондак, глас 4: Ставши гідними невістами Господа, Ви принесли Йому у дар кров і жертву, страстоносиці й отроковиці Ірино й Агапіє, з Хіонією славною. І ясно освітили божественну світлицю, неустанно просвічувані невимовним світлом. Тому святу і чесну вашу пам’ять духовно святкуючи, Спаса прославляємо, і вірно взиваємо: моліться за нас до Господа. 

У місті Солуні жили три дівиці: Агапія (любов), Ірина (мир) і Хіонія (сніжна білість) – рідні сестри, прекрасні тілом і святі душею, вгодні Богу і милі людям. І ось прийшли часи мучителя Диоклетіяна. Святі сестри сховалися на одній горі, але їх схопили і привели на суд до старости Дулкитія. Разом з ними схопили святого Агатона ісповідника і ще трьох християнок: Касію, Филипію та Євтихію. Дулкитій, засліплений красою святих дів, намовляв їх до відступництва від віри Христової і погрожував найлютішими карами. Однак у відповідь почув те, що чув кожен мучитель: “Краще смерть від мук, як відступитися від Христа!” 

Тоді мучитель наказав кинути святих Агапію і Хіонію у вогонь, а святу Ірину замкнув у в’язниці. З ревною молитвою на вустах дві святі діви ввійшли у вогонь і їхні душі з’єдналися з небесним Обручником – Христом. Дулкитій гадав, що йому дасться бодай святу Ірину привести до гріха, однак віра її була сильнішою, як поганська злоба. А коли він віддав її в руки грішників-безсоромників, святу дівицю невидимо боронили ангели Божі, а вона призивала Ім’я Господа свого і ніхто не смів її зневажити. Тому мучитель наказав її також спалити на вогні (за іншим переданням – застрелити з лука). І так знову три сестри з’єдналися перед престолом Божим і знайшли там сніжно-білу одежу, яка їх покрила, і знайшли вічний спокій, і знайшли любов понад усі любові – Ісуса Христа. Діялося це 290 р. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

28.04.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.5,1–11:  «І страх великий огорнув усіх тих, що чули те»

Бачимо, що чоловік Ананія із дружиною Сафірою вирішили обдурити апостолів. Хоча майно й було їхнє, і ніхто їх не змушував його продавати та жертвувати на Церкву. Однак факт, що входячи у християнську спільноту, вони допустилися брехні, не були до кінця відверті, свідчить про те, що вони не до кінця довіряли Богові, а все ж не переставали покладались на себе і своє багатство. 

Цей приклад показує кожному з нас, що дуже легко перевірити себе, на кого ми уповаємо: на Бога, чи на себе, на друзів, на посаду, на гроші, на маєтки... Однак варто завжди довіряти Богові, бо всі люди – не всемогутні, а все багатство – тлінне. І коли ми більше починаємо довіряти Йому, то все більше починаємо розуміти, що саме Бог є Господом і володарем Вселеної та усього нашого життя!

*** 

Йо.5,30–6,2:  «Шукаю я не своєї волі, лише волі Того, хто послав мене»

Христос у різних випадках вказував на те, що Він не прийшов чинити власну волю, а волю Отця. Ісус показує нам Отця, являє Отця, є іконою Отця. 

Так кожен із нас, хто хоче називатися християнином, покликаний пізнавати волю Божу і чинити її, як це робив Христос. Господь покликав нас до цього земного життя зі своєї любові до кожного нас. І в Господі, який є нашим Творцем, тим, хто подав нам життя, можемо відкривати й пізнавати, що є справжнім добром, правдивим щастям у житті.

Але це не є виявом якогось примусу, що, мовляв, маємо так чинити, бо так хоче Бог. Бог є любов, і те, «що Він хоче», – найкраще, що може бути для нас. Із досвіду свого життя знаємо, що бували плани і справи, на які ми витратили багато здоров’я, часу та зусиль намарно. Тільки Бог знає, що є правдивим добром для нас. Пробуймо все більше шукати й пізнавати Господа, молитися до Бога, щоб дав нам жити Його волею, бо це найкраще добро для нас! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

28.04.2017р. Б. / Святих апостолів Аристарха, Пуда і Трофима; Святого мученика Сави Ґотського; Святих мучениць Василиси та Анастасії

Святих апостолів Аристарха, Пуда і Трофима

Тропар, глас 3: Апостоли святі, моліть милостивого Бога, * щоб відпущення прогрішень подав душам нашим. 

Кондак Апостолів, глас 4: Настало чесне свято апостолів, що просвічує нас і проганяє гріховну імлу від тих, які взивають: явилося світло і прийшло визволення. 

Усі три святі апостоли трудилися разом зі святим апостолом Павлом і стали гідними тої чести, щоб разом з ним в один день загинути від меча в часи цісаря Нерона. Святий Аристарх був одним з 70 Христових учнів. З Діянь апостолів довідуємося, що родом він був з Македонії. Святий Павло вважав його своїм другом (див. Ді. 19, 29). А в наступній главі Діянь (див. Ді. 20, 4) дізнаємося, що Аристарх “солунянин” разом зі святим Павлом проповідував слово Боже в Азії. Апостол Павло поставив його єпископом Солуня. Але коли святого Павла було ув’язнено в Римі, то і святий Аристарх сидів разом з ним, бо читаємо, що: 

“…Аристарх, товариш мій у неволі” (Кол. 4, 10). У листі до Филимона (1, 24) святий Павло називає Аристарха своїм “співробітником”. За іншими джерелами, святий Аристарх був єпископом Апамії Сирійської. 

Святий Пуд був римським достойником. Дім його став прихистком для всіх християн, у нього гостювали обидва верховних апостоли святі Петро і Павло, останній згадує його в другому листі до Тимотея (4, 21). 

Святий Трофим був родом з Азії, з Ефесу (див. Ді. 20, 4). Був він зі святим Павлом в Єрусалимі (див. Ді. 21, 29). Святий апостол Павло поставив його єпископом Арелати в Галії, де навернув поган до пізнання віри Христової. Ув’язнений разом зі святим Павлом, прийняв смерть від меча. 

__________
У той самий день

Святого мученика Сави Ґотського

Близько 373 р. до Ґотії прибув Юній Соранос, римський полководець, якого імператор Валент послав у Скитію проти князя тих сторін Атарода. Тут він довідався, що в цій місцевості недавно постраждали за святу віру багато християн, і написав про це до свого кревняка святого Василія Великого. Святий Василій попросив Юнія прислати йому мощі тих святих мучеників. У цей час в Ґотії перебував єпископ Солуня Асхолій, котрий прибув сюди, щоб у часи переслідувань укріплювати у вірі Христових вірних. З його допомогою Юній Соранос знайшов мощі замученого в 372 р. святого Сави і послав їх до Кападокії разом із посланням Ґотської Церкви, в якому описано мучеництво святого Сави і яке ми тут наводимо: 

“Церква Божа, котра є в Ґотії, Церкві Божій, що є в Кападокії, і всім Церквам християнським, де б вони не перебували. Милосердя, мир і любов Бога Отця і Господа нашого Ісуса Христа нехай сповниться над нами. Слова святого апостола Петра, що кожен народ, який боїться Господа, є йому милий, сповнилися тепер на святому Саві, котрий стався мучеником Господа нашого Ісуса Христа. Бо будучи з роду ґотом і живучи серед злого народу, він умів наслідувати святих людей і з ними в кожній чесноті славив Ісуса і як звізда на небі сяяв. Вже з молодих літ будучи християнином, старався про це, щоб зростати в любові до Бога і стати досконалим, та, поборюючи лукавого, отримати вічну нагороду. Тому не хочемо цього приховувати, а задля виховання вірних задумали ми розповісти вам про його чесні подвиги. 

Був він у вірі простий, побожний, до послуху охочий, тихий, у мові невчений, спокійний, але правду обстоював і уста богохульникам замикав; не був гордий, а, як належить смиренним, покірний, у бесіді лагідний, до всього доброго охочий. У церкві співав і про церкву дуже дбав, грішми і маєтками погорджував, вживаючи їх лишень для конечної потреби, тверезий, стриманий, товариства жінок не шукав, пильнував постів і молитви, остерігався пустої похвали, усіх заохочував до доброго життя, часто виступав як ревний захисник Христової віри. 

Коли ж урядники і пани в Ґотії стали переслідувати християн і наказували їм їсти те, що було пожертвуване чортам, то деякі погани, маючи родичів-християн, підкидали їм м’ясо, яке жертвуване не було і радили їм, щоб у той спосіб ошукати гонителів. Та святий Сава виступив проти цього, він казав, що той, хто так робить, не може бути християнином, оскільки це є згіршення для поган. Тому перестерігав, щоб не дати себе звести дияволові. Тому погани, які таким чином хотіли заховати і захистити своїх родичів-християн, вигнали святого Саву з міста, але невдовзі покликали його назад. 

Коли під час другого гоніння міщани, його сусіди, хотіли присягти, що серед них нема жодного християнина, святий Сава встав і сказав: “За мене не присягайте, бо я християнин”. Тоді вони, приховавши своїх родичів, видали Саву, кажучи, що він один християнин серед них. Коли князь його схопив, то спитав, чи має він якийсь маєток? Йому сказали, що Сава не має нічого, крім одежі, в якій ходить. Тому князь погордив ним: “Такий не може ані допомогти, ані зашкодити”, – і наказав випустити його з в’язниці. 

Під час третього гоніння, коли наближався Великдень, святий Сава пішов до іншого міста, до священика на ім’я Ґутик, щоб з ним відсвяткувати цей великий празник. У тій дорозі він зустрів великого і світлого мужа, який сказав, щоб Сава не йшов до Ґутика, а до священика Сансали, що жив ближче. Святий Сава відповів, що Сансали нема, він утік до Романії (бо не знав, що той уже повернувся), і коли хотів продовжувати дорогу до Ґутика, раптом налетів сильний вітер зі снігом, що не можна було й кроку ступити. Сава повернувся, знайшов Сансалу і відсвяткував з ним Великдень. На третій день після Великодня приїхав до того містечка Атарид, син князя Ротеста, з великою громадою безбожників і вночі схопив Сансалу та Саву, які спали. Священика посадили на віз, а нагого Саву волокли конем по гострій стерні і били його киями і бичами. Так жорстоко вони мучили слуг Божих, але жорстокість мучителів оберталася їм в заслугу. Коли розвиднілося, святий Сава так сказав до своїх неприятелів: “Знаєте, що ви робили зі мною вночі, а тепер гляньте, чи знайдете на мені хоч одну рану?” Вони, побачивши, що не залишилося жодного сліду їх жорстокости, розтягнули його навзнак, прив’язавши міцно до паль, і мучили його цілий день і цілу ніч. Коли настав новий день, Атарид наказав його зв’язаного підвісити до балки. Привівши до нього Сансалу, наказав їм їсти м’ясо жертв, і тим врятуватися від смерти. Але Сансала відповів, що вони цього ніколи не зроблять, хоч би й наказав їх убити чи прибити до хреста. А Сава сказав так: “Це страви вічної згуби, як згублений буде і той, хто це наказує”. Лиш він це сказав, як один зі слуг ударив його мідною палицею так сильно, що думали, що вже вбив святого Саву. Але той навіть не отримав малої рани. 

Тоді Атарид наказав відпустити Сансалу, а Саву втопити в ріці. Сава йшов на смерть з великою радістю, славлячи Господа Бога. Коли стали над рікою, слуги так сказали: “Відпустімо цього невинного чоловіка, а Атарид про це не дізнається!” А святий Сава сказав їм: “Що говорите! Робіть, що вам сказано, чи не бачите того, що я бачу? Ось переді мною стоять ті, які візьмуть мене до вічної слави!” Тоді прив’язали йому до шиї велике дерево і кинули його в ріку й утопили на п’ятий день після Великодня. Сталося це за правління Валентиніяна і Валента у 372 р. Тому цього дня, коли був увінчаний святий мученик, закликайте вірних прославляти Господа, який вибрав собі своїх слуг. Вітають вас браття, котрі з вами терплять гоніння. А Тому, який усіх нас з ласки своєї може привести до вічного царства, слава, честь і поклоніння з Сином і Святим Духом на віки вічні. Амінь”. 

__________
У той самий день

Святих мучениць Василиси та Анастасії

Про святу Василису ми вже згадували 10 березня. Обидві святі, римлянки з достойного роду, були ученицями святого Павла. Це вони поховали тіла святих верховних апостолів Петра і Павла. За це їх схопили і привели на суд. Святих мучениць бичували, потім припікали їм боки смолоскипами, обрізали груди і язики, а під кінець стяли мечем. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

27.04.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.4,23–31:  «Господи, споглянь на їхні погрози й дай Твоїм слугам з повною сміливістю проповідувати Твоє слово»

Від самого початку, коли Господь приніс Добру новину, Церкву завжди, більше чи менше, переслідували або не сприймали у суспільстві. Церква завжди переживала випробування і терпіння, тому маємо так багато мучеників, свідків віри. Однак в усіх обставинах Бог завжди сповняв силою і мужністю своїх апостолів, учнів, своїх свідків, щоби були сильними й мужніми. 

Тому ніколи не варто зважати на обставини, щоб чинити Божу волю, бо вони завжди такі, як є. І в будь-яких обставинах Бог очікує від нас свідчення. Якщо Бог допустив ці обставини, то вірмо, що і дасть нам силу проповідувати Його в цих обставинах!

*** 

Йо.5,24-30:  «Хто слухає моє слово й у Того вірує, хто послав мене, – живе життям вічним»

Бачимо, що Господь вказує людині перспективу, про яку вона навіть не може мріяти і якої не може уявляти, – дарує їй вічність. Люди сучасного світу, які мають багатство, маєтки, хотіли б жити вічно, насолоджуватися тим, чим володіють. Але знаємо, що незалежно від багатства людини, її освіченості, статусу настає час, коли вона мусить відійти. Однак Господь каже нам щось інше – що ми можемо мати життя вічне. 

Що ж значить слухати Боже слово, щоб мати вічне життя? Це не тільки слухати Євангеліє, але цим, що подає нам Євангеліє, жити, тобто впроваджувати це у своє щоденне життя. Через хрещення ми стаємо тими, які «у Христа хрестилися і в Христа зодягнулися»; через святі Таїнства знову ж причащаємося Бога; через молитву доторкаємося Бога, Його Царства – саме через усе це ми починаємо жити Богом і Бог починає жити в нас, і ми починаємо жити тим вічним життям. Це Боже життя перебуває в нас, ми вже стаємо учасниками вічності тут, на землі. Тоді наша земна смерть – це лише «припечатання», ствердження того, що ми вибрали на вічність, – життя з Богом. Через наше повноцінне життя в Церкві ми здатні удостоїтися і стати учасниками життя вічного.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

27.04.2017р. Б. / Святого ісповідника Мартина, папи Римського; Святих мучеників литовських Антонія, Йоана, Євстатія

Житіє во святих отця нашого та ісповідника Мартина, папи Римського

Тропар Святого, глас 8: Православія наставнику, благочестя учителю і чистоти вселенної світильнику, * архиєреїв богонатхненна прикрасо, Мартине премудрий, * ученням твоїм Ти все просвітив, сопілко духовна. * Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Кондак  Святому, глас 4: Священними ісповіданнями прикрасився і завершив життя як мученик, на небеса піднявся ти, Мартине мудрий, і вінцем нев’янучим від Бога був ти вінчаний. Тому святу твою пам’ять звершуємо, кличучи: пом’яни нас, Священноблаженний, стоячи перед Христом. 

Церква вшановує нині пам’ять великого ісповідника і святого мученика папу Мартина, життя і страждання якого є немов би дорогим бісером серед усіх страждань, що Церква Христова впродовж багатьох століть мусила перетерпіти. А якщо, читаючи це житіє, ми мимоволі відчуємо, що на наші очі навертаються сльози, нехай ці сльози стануть гарячою молитвою до святого Мартина, щоб за його заступництвом Церква Христова зажила спокійним життям, а кров її вірних щоб не лилася по всіх усюдах, так, як лилася вона віками. Та нехай на все буде воля Отця небесного. 

Святий Мартин народився в місті Тоді, в Тосканії (Італія). Його батько називався Фабрикій. Молодий Мартин відзначався великими здібностями, всі провіщали йому прекрасне майбутнє, та він шукав найбільшої мудрости, шукав Ісуса і прагнув лиш Йому служити. Він подався до Риму і тут став дияконом, а потім священиком. Він двічі був папським нунцієм (послом) при імператорському дворі в Царгороді. А коли помер папа Теодор I (642-649), його наступником одноголосно вибрано святого Мартина. 

На Сході вже тривалий час ширилася єресь монотелітів, тобто тих, які вчили, що в Ісусі Христі була лишень одна воля і одна дія (енергія). Прибічником єретиків був імператор Конста, проклятий Юда-зрадник святої Церкви, їх прихильником був також безбожний Царгородський патріярх Павло. В житії святого ісповідника Максима (21 січня) ми вже описували тяжкі часи переслідувань, які пережила тоді Христова Церква. Папа Мартин, за порадою святого Максима, скликав до Риму помісний собор, на який прибули 150 єпископів. Собор кинув анатему на Павла і всіх єретиків. 

Розлючений імператор Конста вислав до Риму свого полководця Олімпа, щоб той ув’язнив святого Мартина або вбив, якщо б йому це вдалося, бо знав, що народ усією душею обстоював папу, доброта і святість життя якого прихилила до нього серця всіх вірних. Олімп прибув до Риму, однак зрозумів, що схопити святого Мартина йому не вдасться. Тоді він підкупив одного молодого безбожника, щоб той підступно вбив святого. Була це ніч Христового Різдва. Святий Мартин в церкві, при престолі, молився до новонародженого Дитяти, щоб Божий мир осяяв увесь світ. У цей час безбожний убивця потай, з ножем у руках, наблизився до святого, йому байдуже було те, що діялося в храмі, його не стримало й те, що його жертва – намісник Христа, видимий глава Христової Церкви. 

Та, однак, є ще Бог і Його тверда рука. Бо коли убивця-душогубець ось-ось уже мав сповнити страшний злочин, як нараз сліпота спала на його очі. Він осліп. Переляканий Олімп, боячись, щоб народ його не пошматував, утік з Риму, а невдовзі загинув на Сицилії у війні з сарацинами. Але імператор Конста конче хотів досягти свого; замість Олімпа він вислав до Італії іншого посіпаку, Теодора Каліопу, і дав йому до помочі свого слугу, Теодора Пелюруса, чоловіка, готового на будь-який злочин. Використовуючи зраду, підступи і військову силу вони ув’язнили святого Мартина. Народ хотів відбити свого пастиря, та папа сам спротивився цьому. Він так гаряче бажав страждати за Христа! Багато хто з духовенства хотіли їхати з ним, але і цього також він не дозволив, лишень шість осіб залишилося з ним. У червні 652 р. святого посадили на корабель і повезли на Сицилію, потім возили по різних островах, а дорогою зневажали його і обходилися з найвищим достойником святої Церкви, як з найостаннішим злочинцем. На острові Наксос його тримали під сторожею цілий рік. 

Звідти святого повезли до Царгорода, де його мали звинуватити в бунті проти імператора і в змові з ворогами держави. Дорогою святого слугу слуг Божих мучили вже просто по-звірячому, а прибувши до Царгорода, зразу ж кинули до темної в’язниці, де немилосердно знущалися з нього, хоч він був уже так ослаб, що сам не міг і кроку ступити. Аж 93 дні страждав там святий Мартин, і щойно після того поставили його перед судом суддів запроданців. До суду його мусили занести, бо сам уже не мав сили йти. Викликали підкуплених свідків, вояків, і веліли їм присягати. Тоді папа став просити суддів: “Іменем Божим молю вас, не дозвольте їм присягати, нехай кажуть, що хочуть, та без присяги, а ви робіть зі мною, що хочете, але фальшивою присягою не дозвольте їм погубити свої душі!” Та безбожні лжесудді стали кричати: “Ми знаємо, що робимо, таж ми християни!” 

“Дав би Бог, щоб так було!” – відповів святий Мартин. 

Після того святого винесли на подвір’я, сторожа оточила його, а сам імператор спостерігав, як безбожні і дикі воїни били і зневажали слугу Божого, і то так жорстоко, що аж народ став хвилюватися. З нього здерли весь одяг, крім свити, котру геть чисто пошматували. Пояс і шию його закували в грубі кайдани і побитого й опльованого кинули до в’язниці, де сиділи найбільші злочинці, злодії та вбивці, а волокли його так, що своєю кров’ю він зросив усі сходи. 

Наступного дня імператор відвідав лжепатріярха Павла, що саме лежав на смертній постелі. Дарма, що єретик, а таки злякався він гніву Божого і просив імператора, щоб той уже не переслідував святого Мартина. Та не зміг він зворушити серця злобного святотатника. Через чотири місяці папу заслано було до Херсону, куди прибув він 13 травня 655 р. Тут страждав він від холоду і голоду. У Римі всі наче забули про нього. Тяжко там велося святому, якщо він писав з Херсону так: “Я дякую Богу, що в премудрості своїй дозволяє мені страждати. У цій стороні така нужда, що люди говорять про хліб, але не бачать його. Живемо серед поган, які не мають жодного, навіть природного милосердя. І допомоги нема ніякої. Мене дивує, що всі так залишилися без жодного почуття до мене, що всі мене забули, що їм байдуже живу я чи ні. Однак я за всіх молюся Богові, щоб Він усіх вас тримав у святій вірі. Про моє нужденне і грішне тіло подбає Господь, як буде Йому вгодно. Я надіюся на Його милосердя, що вже невдовзі закінчу це життя, а Він дасть мені ласку завжди чинити Його волю!” 

Так страждав за правду Христовий намісник. Але Бог уже готував йому вічну нагороду – його страждання вже скоро мали закінчитися. 16 вересня 655 р. він помер, забутий усіма, перенісши тяжкі страждання, та за це не позбавлений Божої ласки. Тіло його поховано в Херсоні, а Бог прославив святі мощі численними чудами. Опісля їх перевезено до Царгорода, потім до Риму, де спочивають до нині в церкві Сан Мартіно ді Монті. 

У той самий день

Житія святих мучеників литовських Антонія, Йоана, Євстатія

 

Тропар мучеників, глас 4: Ви відкинули земні почесті і славу, хоробрі й чесні страждальці, мужньо перетерпіли муки заради віри, видавши себе на смерть за життя всіх Владиці. Тому й Христос преславно огорнув вас з небес хмарами, і почестями й вінцями від престолу слави вінчав. Тому стоячи перед ангелами, моліться, щоб спаслися душі наші. 

Кондак мученикам, глас 3: Батьківську оману покинувши, святі Мученики, Ви щиро прийшли до Христа, і були сміливими аж до смерті. Тому й воістину отримали почесті перемоги, неустанно молячи за всіх Владику. 

З південних сторін, де під погідним східним небом проживало стільки мучеників, ісповідників і слуг Божих, перенесімося на хвилю під холодніше північне підсоння, в Литву, до міста Вільна, де з 1341 р. по 1377 р. правив син Гедиміна, Ольґерд, володар більшої частини руських земель. Був це час, коли наша нещаслива Русь втратила вже і волю, і долю, і славу предків. Чужинці завоювали наші землі, а нам залишилися сльози, могили і сумна згадка, що крамоли і незгоди з’їли нашу славу, і жеруть нас донині... 

Ольґерд був поганином, а радше сказати відступником від християнської віри, до котрої, однак, пізніше повернувся, а перед смертю прийняв монаший постриг. У час, коли душа його перебувала в темряві блуду відступництва, було замучено трьох святих, яких нині поминаємо. Антоній і Йоан були рідні брати, обидва прийняли у Вільні святе хрещення з рук священика Нестора, русина. Коли ж вони не підкорилися волі Ольґерда і в пісний день не хотіли їсти м’яса, за це Ольґерд наказав їх кинути до в’язниці, де їх тримали цілий рік. Йоан підкорився спокусі і зрікся віри Христової, а Ольґерд, будучи певний, що так само вчинить і Антоній, випустив обох на волю і знову повернув до кола своїх достойників. Та Антоній і далі явно визнавав, що задля княжої ласки не переступить Божого закону. І за це його знову кинули у в’язницю. А Йоанові совість не давала спокою, тож і він став перед князем і, розкаюючись у своєму гріху, визнав Ісуса. Й обидва брати знову разом страждали у в’язниці. Їхнє кількалітнє страждання було увінчане мученицькою смертю. 14 січня 1347 р. на дубі повісили святого Антонія, а згодом, 24 квітня, на тому ж дубі було повішено і святого Йоана. 

Їх смерть навернула до Христової віри святого Євстатія, молодого достойника з двору Ольґерда. Він прилюдно визнав Христа, не послухав княжого наказу, не зламав посту і за це перетерпів нечувані муки. За наказом князя його жорстоко побили, йому поламали кості, відрізали ніс і вуха, здерли шкіру з його голови, а під кінець повісили на тому ж дубі, на якому постраждали святі мученики Йоан і Антоній. Через кілька років князь не чинив уже християнам жодних перепон; він навіть дозволив їм зрізати той дуб, а треба знати, що у литовців дуб був деревом, посвяченим їх богам. На тому місці християни звели церкву на честь Пресвятої Тройці, і в ній поховали мощі всіх трьох святих мучеників. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

26.04.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.4,13–22:  «Чи воно справедливо перед Богом вас більше слухати» 

Живучи в суспільстві, маємо шанувати порядки, закони, звичаї і традиції цього суспільства, вони певною мірою допомагають якнайкраще функціонувати суспільству, людям. Також маємо розуміти, що Божі закони стоять вище, аніж людські, суспільні закони. Різні держави можуть ухвалювати різні закони, одні – захищають добро людини, інші – шкодять. Однак Божі Закони, навіть ті, яких ми не розуміємо, завжди діють нам на добро. 

Господь створив Вселену, яка існує за Божими законами, і той, хто опирається їм, не може бути щасливим. Саме тому той, хто розуміє вищість Божих законів над людськими примхами, які їм суперечать, ніколи не буде противитись Богові.

*** 

Йо.5,17-24:  «Отець мій творить аж по цю пору, тож і я творю»

Хоч ми й називаємося християнами, віримо в Бога, але часто не навчені побачити Його дію в нашому житті. Навіть незважаючи на те, що Христос став для нас людиною і ми причащаємося Його Тіла і Крові. Часто ми віддаляємо Бога від нашого реального життя, від обставин, у яких перебуваємо. Але дуже важливо вміти бачити Бога в нашому житті, бачити Його в кожній ситуації, яка б не відбувалася. 

Маємо вправлятися в тому, щоб пізнавати дію Бога в житті кожного з нас. Як діти грають у хованки й шукають щось, що є, але заховане, так і ми маємо вчитися знайти Його, бо Він присутній повсякчас, навіть коли нам здається, що Він далеко і лишив нас самих з нашими проблемами. У молитві «Царю Небесний» ми самі про це кажемо: «всюди єси і все наповняєш». Бог завжди присутній у нашому житті, повсякчас діє. Як каже Святе Письмо, ми в Ньому живемо й дихаємо. Спробуймо навчитися пізнавати присутність Бога, який постійно є в нашому житті. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

26.04.2017р. Б. / Святого священномученика Артемона

Святого священномученика Артемона

Тропар, глас 4: I обичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти, * знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння. * Задля того слово істини справляючи, * і задля віри пострадав Ти аж до крови, священномученику Артемоне, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 4: Наслідуючи священні ісповідання, і закінчивши життя як мученик, на небеса піднявся ти, Артемоне мудрий, і прийняв від Бога вінець нев’янучий. Тому святу твою пам’ять святкуємо, взиваючи: пом’яни нас, Священномученику, що стоїш перед Христом. 

У часи Диоклетіяна, переслідувача християн, у місті Лаодикії, у Фриґії, єпископом був Сисиній, а при ньому був старий віком священик, що звався Артемон. Коли переслідування стали найжорстокіші, вони, разом з іншими християнами, зруйнували ідолів у поганській божниці богині Артеміди. Староста Патрикій, розлючений цим, прибув до Лаодикії і хотів вирізати всіх християн, але перед церквою вражений Божою силою упав з коня, і лиш завдяки молитві Сисинія прийшов до тями. Однак Боже чудо, яке сповнилося на ньому, не навернуло поганина-мучителя. Він усе-таки поїхав з міста, лишивши християн у спокої. Дорогою до Кесарії Патрикій зустрів святого Артемона, а той, відповідаючи на запитання про своє ім’я, сказав, що є християнином. Патрикій наказав його зв’язати і кинути до в’язниці в Кесарії. Наступного дня на судилищі староста намовляв святого зректися Христа, але той сказав йому так: “16 років я був читцем, 28 років – дияконом, а 33 роки – священиком, і Христа не зрікся, тож чи мав би я це зробити нині, на старості моїх літ?” 

Ці слова святого страшенно розгнівали мучителя, він наказав розіп’яти святого старця на залізній решітці і палити вогнем, а зверху колоти розпеченими залізними прутами. Святий перетерпів ці муки і голосно молився Богові, він провістив мучителеві, що той скоро загине страшною смертю. Ніч святий Артемон перебув у молитві. Наступного дня Патрикій велів розпалити під величезним котлом, повним смоли, вогонь, щоб кинути туди св. слугу Божого. Коли ж смола закипіла, тоді Бог показав свою силу: Патрикій нахилився над киплячим котлом, і раптом сам упав в нього та загинув. 

Багато поган, серед них і їхній жрець Віталій, увірували в Бога. А святий Артемон став на коліна біля того місця та довго молився, і ось там почало бити з каменя джерело чистої води, якою він охрестив Віталія, навчивши його правди святої віри. Уночі святий Артемон почув голос Божий, що велів йому йти в Азію, в приморську місцевість Вули. Святий пішов туди, він навчав там поган, проповідував святе Євангеліє і багатьох привів до пізнання правди Христової. Близько 310 р. святого Артемона схопили погани і він прийняв за Христа смерть від меча. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

25.04.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.4,1–10:  «Якою силою або яким ім’ям ви це зробили?»

Кожен може пригадати випадки, коли щось сказав чи зробив на стільки несподіване для себе, розуміючи, що лише з Божою поміччю це стало можливим. Чому так? Тому, що в якийсь момент ми стали відкриті на Бога. Господь завжди готовий діяти через нас. Але чи ми завжди вміємо приймати Його силу? 

Чому апостоли були такими сильними у проповідуванні Слова Божого? Це ж були звичайні люди, рибалки. На сучасний лад можемо сказати, що це були селяни, робітники. Однак вони діяли силою Святого Духа. Діяли, Господь давав їм цю силу, а вони приймали її. Через усю історію Церкви люди були слабкі, немічні, безпорадні перед сильними світу цього, але Божою силою могли робити великі речі!

*** 

Йо.3,16-21:  «Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише Ним – світ спасти»

Ми, охрещені люди, ходимо до храму Божого, молимося вранці та ввечері, сповідаємося, причащаємося. Та, однак, мало усвідомлюємо, мало розуміємо те, що Бог провадить нас до найголовнішого – до нашого освячення та остаточно до нашого спасення. Саме цього маємо найбільше прагнути й бажати у своєму житті. Через Христову смерть і воскресіння ми стали учасниками Його Царства й отримали дар спасення. Участь у Його Царстві починається вже під час нашого земного життя. Лише маємо це усвідомлювати й прагнути шукати Бога в кожній ситуації свого життя. Сам Господь Бог обдарував нас спасенням, але питання в тім, чи ми це усвідомлюємо і чи бажаємо цього? 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

25.04.2017р. Б. / Преподобного ісповідника Василія, єпископа Парійського

Преподобного отця нашого й ісповідника Василія, єпископа Парійського

Тропар, глас 8: Православія наставнику, благочестя учителю і чистоти вселенної світильнику, * архиєреїв богонатхненна прикрасо, Василію премудрий, * ученням твоїм Ти все просвітив, сопілко духовна. * Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 2: Запалившись світлом Всевишнього, Блаженний отче, ти просвітлюєш усіх, що з любов’ю вшановують твоє чесне страждання. Василію священностраждальний, моли Христа Бога неустанно за всіх нас. 

За Гелеспонтом, в Мисії, було місто Парія. Єпископом там був муж незвичайної святости на ім’я Василій. Парійське єпископство підлягало митрополитові в Кизику. Коли ж настали часи переслідування християн за проклятого іконоборця Лева Ісавра, тоді святий Василій переніс за правду муки, в’язницю, бичі й всякі страждання. Гнаний з місця на місце, він всюди голосив правдиву віру і захищав її від єретиків. Терплячи переслідування і страждання, помер (згідно з Часословом) 728 р. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

24.04.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.3,19–26:  «Покайтесь і наверніться, щоб ваші гріхи були стерті»

Всі ми прагнемо Бога свідомо чи менш свідомо, шукаємо Його, стараємось жити за заповідями Божими, але часто залишаємось у своїх пристрастях, гріхах і не хочемо змінитись. Це читання каже, що лише покаявшись, усвідомивши, що таке гріх і зло, і навернувшись від гріхів, ми лише тоді можемо навернутись до Бога. 

Ми завжди стоїмо лицем до когось. Якщо стоїмо обличчям до гріха, як його чинимо, то спиною – до Бога. Лише тоді, коли ми стаємо лицем до Бога, навертаємось, стаємо спиною до гріха. Погляньмо, скільки часу упродовж години, дня, місяця, року ми повернені до Бога, скільки часу ми відвернуті від Господа!

*** 

Йо.2,1-11:  «Таж не прийшла година моя!»

Дуже часто у своєму житті ми щось плануємо, а потім мучимо себе та інших, щоб ці плани реалізувати. Однак бачимо з власного досвіду, що з часом усе стає на свої місця. Можливо, не тоді, коли ми цього дуже хотіли й прагнули, але точно у властивий для нас час – час Божий. 

Греки говорять, що chronos – це час, у якому ми живемо, а kairos – це Божий час. Так, як Господь прийшов у свій час, явився у своєму Сині, так Він приходить до кожного з нас у нашому житті. Але ми, люди сучасного світу й сучасної ментальності, хочемо, щоб усе відбувалося швидко, одразу. Певно, це є наслідком того, що ми звикли застосовувати мобільні засоби зв’язку, інтернет, пересуватися сучасним транспортом. 

Мусимо зрозуміти, що в Бога є свій час на кожну подію в нашому житті, як каже українське прислів’я: «Божі млини мелють поволі». Отож маємо вміти очікувати на цей час, а для цього треба довіряти Господові й покладатися на Нього. Тож довіряймо Богові – і Він явить себе в нашому житті й розв’яже всі проблеми, дасть відповіді на всі питання, які маємо!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

24.04.2017р. Б. / Святого священномученика Антипи, єпископа Пергаму Азійського; Преподобного Фармутія

Святого священномученика Антипи, єпископа Пергаму Азійського

Тропар, глас 4: Ідольські хитрощі приборкав ти, Антипо, і подолав ти диявольську силу. Перед богоборцями сміливо Христа визнав єси. З Ангельськими чинами в вишніх оселившись, і Владиці всіх славослов’я приносячи, молишся вдячно за нас, даруючи благодать зцілення. Тому й вшановуємо тебе, священномученику Антипо. Моли Христа Бога, щоб спас душі наші.

Кондак, глас 4: Співпрестольником апостолів і окрасою святителів був ти, Блаженний. Прославився як мученик, засяявши, мов сонце, і всіх просвітлюючи, Антипо священний. І зруйнував глибоку темряву безбожності. Тому й вшановуємо тебе, як божественного священномученика і зцілень подателя. 

Святий Антипа був учнем святого Йоана Богослова (його пам’ять вшановуємо 26 вересня). Сам Ісус Христос каже в Одкровенні святого Йоана, що був “Антипа – свідок мій вірний, був убитий у вас, де мешкає сатана” (Од. 2, 13). Святий Йоан поставив його єпископом Пергаму Азійського, і там Антипа навернув так багато поган, що поганські жерці звинуватили за це святого перед старостою. А були це часи жорстокого переслідування християн за імператора Домитіяна. Староста хотів намовити єпископа до відступництва, погрожуючи йому карами і муками, але святий Антипа сказав йому: “Я – християнин, і нема для мене іншого Бога, як лиш Бог християнський! Ви припиніть кланятися ідолам, не віддавайте чести сотворінню, покиньте ваші забобони і наверніться до Ісуса, поки Він ще дає вам час подумати про душі ваші”. 

Розлючені погани затягли святого до божниці богині Артеміди, де стояв великий, в середині порожній мідний бик. Вони розклали під тим биком вогонь, а коли мідь розпеклася, кинули досередини єпископа Антипу. А святий голосно молився Богові, щоб сила хреста перемогла, щоб усі поклонилися правдивому Богу, щоб заникла і щезла диявольська сила і щоб Боже благословення спочило на вірних християнах. І в тій молитві віддав він небесному Отцеві свою чисту і святу душу. Останки його мощей поховали християни, а з тих мощей текло цілительне миро. Святого священномученика Антипу призивали вірні, якщо в когось боліли зуби, щоб своєю молитвою допомагав недужому, а в давніх місяцесловах навпроти його імени читаємо: “Який має благодать у Бога зцілювати хворобу зубів”. Святий Антипа прийняв мученицьку смерть близько 93 р. 

__________

У той самий день

Преподобного отця нашого Фармутія

Жив преподобний Фармутій близько 300 р. Родом він був із Єгипту і жив у пустелі, у Вірменії, неподалік від місця, де подвизався святий Йоан, який десять років просидів у порожній криниці. Преподобний Фармутій боровся з усякими диявольськими спокусами і, перемігши пекло, прийняв вінець вічної нагороди. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

23.04.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.5,12–20:  «Усі вони перебували однодушно»

Коли придивимось до нашого життя, бачимо, як нам часто бракує цієї однодушності, однодумності. Щоб бути однодумцями з іншими, треба часто вміти вислухати іншу людину і не раз визнавати чиюсь правоту і свої помилки. Ми ж частіше претендуємо на те, що наша думка правильна, не слухаючи іншого? Будь-яка думка завжди суб’єктивна, така, що зазнала впливу обставин, виховання, темпераменту…. 

Щоб пізнавати правду, щоб бачити щось об’єктивно, дуже важливо дивитись з різних сторін, з різних позицій, з різних середовищ. І саме це завжди збагачує нас, чийсь погляд, чийсь підхід чи розуміння. Тому не біймося інших позицій, інших думок, інших переконань. Вони допомагають нам побачити ситуацію чіткіше, доповнити своє розуміння того, що відбувається. І в цьому полягає однодушність. Не у тому, що всі починають думати однаково, а в тому, що єдність урізноманітнює. Коли ми сприймаємо одні одних, то все більше доходимо до цієї правди, якою є Господь. І в цій Божій правді всі ми стаємо однодумні, однодушні та єдині!

*** 

Йо.20,19-31:  «Господь мій і Бог мій!»

Коли чуємо Євангеліє про Тому, то одразу, майже автоматично, наче осуджуємо його. Навіть маємо певний «титул», яким його називаємо, – Невіруючий Тома. Однак питання не в тому, чи Тома був віруючий чи невіруючий, – це був лише один момент його життя. В іншу мить він визнає свого Спасителя Господом і Богом. Але ця ситуація показує, що Тома був правдивий перед Богом. Він у силу свого розуміння, в силу ситуації, в якій опинився, бо не був з апостолами, засумнівався і висловив те, що мав на серці. І саме ця правдивість була важлива. 

Господь очікує від нас, щоб ми не грали ролі. Адже Тома міг легко погодитися з тим, що сказали апостоли, прийняти їхню думку, але він не побоявся сказати те, що насправді думав. 

Це дуже важливо для нас – не грати ролі! Висловлювати Богові те, що переживаємо. Саме тоді Бог явить нам те, що потрібне, аби ми могли сказати, як Тома: «Господь мій і Бог мій!» Ці слова виявляють, що Тома носив у собі віру в те, ким є Христос, – Господом і Богом. Тому не біймося жити в правді перед Богом! Бог хоче, щоб ми жили в правді, бо лише тоді Він може прийти до нас і промовити!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР