29.09.2018р. Б. / Вервиця вулицями міста Львова

7 жовтня 2018 року вулицями Львова пройде вже традиційна загальноміська Вервиця, на яку запрошені духовенство, миряни, громадські та релігійні організації, представники влади, освітнього і культурного середовища міста, і всі люди доброї волі.

Молитовна хода розпочнеться біля храму Архистратига Михаїла (вул. Винниченка, 22), пройде центральними вулицями міста і завершиться в підніжжі пам’ятника праведного митрополита Андрея.

Джерело:      Прес-служба Львівської Архиєпархії УГКЦ

28.09.2018р. Б. / «Не біймося труднощів, перешкод і нашого національного розп’яття», – Блаженніший Святослав

“Церква запрошує віднайти у своєму житті, серці та життєвих пошуках місце, час і простір для Чесного і животворящого Хреста. Сучасна людина не вміє долати труднощів, їх перемагати, бо вона втікає від того, що вважає тяжким і непідсильним”.

На цьому наголосив Патріарх УГКЦ Блаженніший Святослав під час своєї проповіді до вірних у Патріаршому соборі Воскресіння Христового у Києві у четвер, 27 вересня, з нагоди свята Воздвиження Чесного і Животворного Хреста – одного з найбільших християнських свят.

«Таїнство Хреста виявляє нам щось значно глибше, адже саме в цей момент Бог виявив до кінця свою силу, любов і присутність біля людини, яка страждає. Не біймося труднощів, перешкод і нашого національного розп’яття. З нами є животворящий  Хрест і у ньому ми стаємо переможцями, у ньому є наша сила і мудрість», – наголосив Предстоятель УГКЦ.

Окрім цього, духовний лідер греко-католиків згадав про свій візит до Литви, під час якого один з єпископів влучно зазначив про те, що «Творець є найближчим до того, хто страждає, а також до того, хто є розп’ятим». «Сьогодні Україна є розп’ятою. Проте Всевишній є найближчим до вас», – зауважив владика.

За словами Глави Церкви, це свято пов’язане з однією історичною подією. Римські хроніки кажуть, що у IV столітті імператор Констянтин вирішив здійснити, мабуть, першу археологічну експедицію. Він послав до Єрусалиму свою матір Єлену з чітким завданням – знайти Хрест, на якому помер Ісус Христос. Тому це свято є завершенням експедиції. Воно має важливу історичну складову.

«У момент віднайдення скарбу, який шукали, можливо, з практичних причин його піднесли на висоту для того, щоби ці великі скупчення людей могли побачити те, за чим так довго і так давно шукає імператор. Проте вознесіння, піднесення цього Хреста – містичне пережиття Церкви – побачили як момент великої прослави Того, хто вчора був принижений», – додав Блаженніший Святослав.

Він переконаний, що кожен з нас є запрошений духовно пережити цю подію, оскільки сучасна людина уникає труднощів, шукає насолоди, однак не бере на себе жодної відповідальності…

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ

26.09.2018р. Б. / II Міжнародний конгрес катехитів «Катехит – свідок Таїнства» пройшов у Ватикані

З 20 по 23 вересня 2018 року у Ватикані відбувся другий Міжнародний конгрес катехитів під назвою «Катехит – свідок Таїнства», організований Папської радою сприяння новій євангелізації (PCPNE). Це вже другий конгрес, присвячений поглибленому обговоренню Катехизму Католицької Церкви, де особливо розглядався зв'язок літургійного життя та проголошення віри.

«Ми покликані бути свідками Пасхального таїнства Христа. Для цього потрібно стати свідками Істини, пізнати та глибоко пережити її в любові. Що більше Істина об’являється як Таїнство, то більше людина спроможна увійти в нього і зрозуміти суть власного існування», – сказав у вступному слові з нагоди відкриття конгресу архиєпископ Ріно Фізикелла, президент Папської ради сприяння новій євангелізації.

Учасники Конгресу мали нагоду почути доповіді про Таїнство, його значення та важливість для сучасної людини, про необхідність керигматичної катехизи у процесі християнського втаємничення, а також взяти участь у обговоренні цих тем у малих групах та під час круглого столу.

У суботу, 22 вересня, до учасників Конгресу звернувся Святіший Отець Франциск. У своєму зверненні він, зокрема, наголосив, що живе свідчення зустрічі з Христом та участь у Святих Таїнствах є передумовою плідної катехизації. Пригадавши першу свою зустріч із катехитами, що відбулася 2013 року, він повторив свій заклик, з яким тоді звернувся до них: «Будьте катехитами, а не працюйте катехитами!» Покликання катехита полягає в тому, щоб словами, життям і свідченням провадити людей на шляху зустрічі з Христом. Катехит повинен щодня живитися Божим Словом, щоб з «ефективністю й правдоподібністю» передавати Його іншим. Святіший Отець наголосив, що катехит – не вчитель на уроці, а катехизація – не урок. Катехизація – це ділення досвідом життя, свідчення віри, що запалює серця і зароджує прагнення зустріти Христа.

У Конгресі взяло участь понад півтори тисячі учасників зі сорока восьми країн. Делегатами від Української Греко-Католицької Церкви були Назар Дуда та с. Луїза Цюпа (СНДМ). Проведення наступного Міжнародного конгресу, який об’єднає катехитів усього світу, планується через три роки – 23-26 вересня 2021 року.

Повідомила Марія Шипка

Джерело:     Департамент інформації УГКЦ

25.09.2018р. Б. / Йога, яка привела мене до входу в пекло (свідчення)

Коли мені було дев’ятнадцять років, мене дуже цікавила йога. Я почала поглиблювати її за допомогою вправ, які повинні були поліпшити мій фізичний стан тіла, після того, я також працювала над своєю психікою: все передбачуване і необхідне для повного розуміння йоги. Я купувала книги, газети, багато читала; крок за кроком я намагалася завоювати “справжнє щастя”, тобто єднання зі Всесвітом. Я докладала чимало зусиль і практикувала по декілька годин щоденно. Через три роки я вже знала, як без особливих труднощів керувати своєю енергією. Ще потрібно було навчитися накопичувати її в одному місці і відкритись до Всесвіту. Я була готова.

Нарешті одного вечора, коли я залишилася одна, й мене ніхто не турбував, я вирішила спробувати досягти це величезне щастя, якого дуже бажала. Не маючи надто великих труднощів, я зуміла акумулювати всю свою енергію, моє тіло стало дуже важким, без почуттів, начебто було чуже для мене. Я відчувала, що я вільна, як я виходила, я була легкою, мені було добре, дуже добре…

Моя мета полягала в об’єднанні з деякою невизначеною енергією, вона повинна була змусити мене відчути обіцяне щастя… Але замість цього я раптом відчула як щось почало мене поглинати, затягувати всередину. Це було щось дуже негативне, страшне, жахливе, темне… Я не могла позбутися цього, навіть якщо би й бажала повернутися в себе саму, повернутися до мого тіла! Я не можу описати жах та відчуття безнадії, які відчувала — я хотіла повернутися… але ця річ затягувала мене… поглинала мене… Я подумала, що, напевно, потрапила у пекло, і я відразу ж втекла в думку про Доброго Бога. У той же час все зникло, і я знову повернулася до себе.

В паніці, нерухомою, я залишилася лежати на землі аж до наступного ранку. Ледь могла дихати, я була стероризована. Я відвідала пекло, або принаймні я пройшла місце, яке було дуже подібним, всупереч усім обіцянкам, написаним у посібниках про йогу, я не відчула обітниці довгоочікуваного щастя. Коли я практикувала йогу, моє життя проходило добре. Я навіть отримала певні навики, наприклад: я знала, як в кінцевому підсумку вирішилися деякі ситуації в житті моїх друзів, результати іспитів…. Я насолоджувалася, бо це давало мені відчуття переваги над іншими, я знала набагато більше, ніж вони.

Я не задумувалася, щоб проаналізувати, звідки походять ці можливості, вони були мені вигідними, і це було достатньо. Зате все змінилося після тієї ночі. Я вирішила завершити з йогою раз і назавжди, щоб більше не мати справи з цим світом. Те, що мене найбільше пригнічувало, полягало в тому, що я з нікому не могла розповісти про те, що трапилося, бо боялася бути висміяною або виглядати божевільною.

Після цього більше ніколи не повернулася до практики йоги, але щось змінилося в моєму житті та сталися дивні речі. Я відчувала, як те, що було на моїй стороні, зараз починає мене знищувати. Я виростала у католицькій вірі, молилася щодня, щонеділі ходила на Службу Божу, хоч це було більше через звички і традиції, ніж від бажання серця. Але тепер іти в церкву було неможливо. Вже на шляху до церкви, мені було зле, щось поглинало мої сили. Я не була хвора, але у мене крутилася голова, не могла йти, мене нудило.

У церкві я завжди ставала близько до виходу, я не могла увійти всередину. Багато разів, бачачи мою блідість і слабкість, хтось приносив мені крісло. Я абсолютно не розуміла, що відбувається зі мною. Почала запізнюватися на Службу Божу, щоб скоротити час страждання. Мені здавалося, що хтось краде мою енергію, саме моє життя. Все це тривало три роки. Я була виснажена. Завжди боялася поговорити про це з кимось, навіть якщо мені справді необхідна була допомога. Бажання покласти край цьому жахливому стражданню ставало частішим. Я бажала собі смерті.

Але хтось хотів мене врятувати… В дитинстві я мала особливе почуття до Пречистої Діви Марії, приносила Їй квіти до церкви, говорила з Нею. Багато років тому, дуже дорогій людині, пообіцяла щодня молитися бодай одну маленьку частину вервиці. Я дотрималася своєї обіцянки, хоча часто „маленька частина“ складалася лише з промови однієї молитви „Богородице Діво“. Але саме ця маленька молитва, під час трьох років пекла, спонукала мене постійно пригадувати ту саму наполегливу думку: „Іди, іди прийми Євхаристійного Ісуса, Він дасть тобі силу!2. Я не вірила, що могла б зробити для мене маленька остія (частичка).

Колись, у минулому, я приймала Причастя, і нічого особливо не пам’ятала. Але ця думка ставала щораз наполегливішою, доки я вже не мала більше сил продовжувати. Побачивши церкву, мені знову стало погано, я тремтіла, боялася; згадки про Богородицю наповнювали мої думки богохульством, що мене дуже обтяжувало, бо я завжди любила Її. У всьому цьому неспокої, я завжди відчувала бажання йти і отримати Ісуса в Євхаристії. І я зробила постановила таке обіцянку: „Гаразд, Господи, я обіцяю Тобі, що увесь рік буду кожну неділю причащатися, але Ти, будь ласка, допоможи мені, бо я відчуваю себе дуже зле!“ Я розумію, що я поставила Бога перед ультиматумом. Своє слово я дотримала, навіть якщо мені коштувало багато.

Щоразу дорога до церкви, до Причастя, була тортурою, кілька разів я навіть втрачала свідомість. Через деякий час я зауважила, що ця негативна сила слабшала. Відчувала, що всередині виростає щось нове — велике та позитивне. Нічого не розуміла, але відчувала, що це єдиний спосіб врятуватися.

Минув рік, я пішла до церкви, задоволена що „завершилося завдання“, після якого я більше не буду зобов’язана причащатися і тим самим почувати себе погано. Під час причастя люди йшли до священика, а я сиділа нерухомо на своєму місці. Коли священик закінчив роздавати Євхаристію, я відчула у моєму серці щось настільки дивне, мені було дуже сумно, так, ніби прощаєшся з дорогою людиною, яка від’їжджає. Сльози потекли по моєму обличчю, я зрозуміла, що мені бракувало Ісуса, тут я зрозуміла, що маленька остія (частичка) — це Бог в Особі, який приходив всередину мене. Мені було сумно, що я добровільно не приймала Його, не впускала. У той момент я сприйняла багато речей, які раніше не розуміла.

Тепер я завжди намагаюся бути в священній ласці Божій, брати участь у Євхаристії. Бажаю, щоб Ісус жив у моєму серці і щоб Він наповнював його любов’ю. І навіть якщо не ховає мене від проблем та хрестів, Він ніколи не залишає мене наодинці. Моя битва зі злом коштувала багато років і не закінчилася, але Бог захищає мене.

Те, що мене дуже лякає, — бачити, скільки людей граються зі ворожінням, магією та багато іншим злом… Я знаю що це означає і до яких наслідків це може принести. Саме тому я вирішила дати це свідчення, щоб попередити про небезпеку! І наостанок, відчуваю велику вдячність Пресвятій Богородиці, яка врятувала мене, через цю маленьку „частину“ вервиці, через одну „Аве Марію“, яку я промовляла завжди.

Переклад Ієром. Даниїл Дербаль зі сайту: http://www.gesuemaria.it/magia/611-lo-yoga-mi-ha-portato-allingresso-dellinferno.html

Джерела:   dyvensvit.org

Воїни Христа Царя

23.09.2018р. Б. / Папа: Литва має що запропонувати міжнародній спільноті

У своїй першій офіційній промові в рамках Апостольської подорожі до країн Балтії Глава Католицької Церкви поділився думками про те, що означає святкувати річницю незалежності та про важливість гостинності й відкритості.

Відмінності через діалог, відкритість та зрозуміння можуть перетворитися в міст поєднання між європейським сходом і заходом. На це, серед іншого, звернув увагу Папа Франциск у своїй першій промові на литовській землі, виголошеній під час зустрічі з представниками влади, дипломатичного корпусу та громадянського суспільства, що відбулася у суботу, 22 вересня 2018 р., на площі перед президентським палацом у Вільнюсі після візиту ввічливості до Глави Держави.

Черпати з минулого сили для теперішнього й майбутнього

Назвавши «причиною радості та надії» можливість розпочати паломництво до країн Балтії з литовської землі, яка за словами святого Івана Павла ІІ, сказаними 25 років тому, є «мовчазним свідком палкої любові до релігійної свободи» і подякувавши Президентові Далії Ґрібаускайте й усім литовцям за гостинність, Папа звернув увагу на те, що його візит відбувається в «особливо важливий період життя» Литви, яка відзначає 100-річчя проголошення незалежності, а цей період був позначений «численними випробуваннями та стражданнями».

«Відзначати сто років незалежності означає призупинитися, відновити в пам’яті прожите, щоб увійти в контакт з усім тим, що сформувало вас як націю та віднайти ключі, які допоможуть дивитися на виклики теперішнього й у такий спосіб прямувати до майбутнього в кліматі діалогу та єдності між усіма мешканцями, щоб ніхто не був виключений. Кожне покоління покликане засвоїти боротьбу й досягнення минулого та в теперішньому шанувати пам’ять предків. Не знаємо, яким буде завтра, але з певністю знаємо, що кожна епоха має завдання зберегти “душу”, яка її сформувала та допомогла їй перетворити кожну ситуацію болю й несправедливості в шанс зберегти живим і дієвим коріння, що принесло плоди сьогодення. І ваш народ має сильну “душу”, що допомогла витривати й будувати», – сказав Глава Католицької Церкви.

Місце для кожного

У цьому контексті Святіший Отець звернув увагу на те, що протягом історії Литва зуміла знайти місце для представників різних народів (литовців, татар, поляків, росіян, білорусів, українців, вірмен, німців, євреїв) та віросповідань (католиків, православних, протестантів, старо-католиків, мусульман, юдеїв), які жили в мирі «до приходу тоталітарних ідеологій, що розбивають здатність приймати та гармонізувати відмінності, сіючи насильство й недовіру». Черпати сили з минулого означає «відновити й зберігати завжди живим» те, що стало запорукою спроможності зростати як нація і не піддаватися, тобто, «толерантність, гостинність, взаємопошану та солідарність».

За словами Папи, в світі, де зростають голоси, що «сіють поділи й протистояння» та проголошують, що «єдиним можливим способом гарантувати безпеку та виживання культури є усування інших», литовці можуть запропонувати «своє оригінальне слово», яким є «прихистити відмінності». «Через діалог, відкритість та зрозуміння вони можуть перетворитися в міст поєднання між європейським сходом і заходом. Це може стати плодом зрілої історії, запропонований вами, як народом, міжнародній спільноті та, зокрема, Європейському Союзові», – сказав Глава Католицької Церкви, зауважуючи, що литовці «на власному тілі» пережили спроби «нав’язування єдиної моделі».

Молодь – майбутнє й теперішнє

Святіший Отець також підкреслив, що черпати сили з минулого означає «присвячувати особливу увагу наймолодшим», які «не лише є майбутнім, але й теперішнім країни», якщо й далі перебуватимуть «в єдності з корінням народу». «Народ, в якому молоді знаходять простір для зростання та праці, допоможе їм почуватися головними дійовими особами побудови суспільства та спільноти. А це уможливить усім з надією підвести погляд у майбутнє», – сказав Папа, запевнивши у тому, що Литва може, як і дотепер, розраховувати також і на внесок і співпрацю Церкви в дбанні про те, «щоб ця земля змогла здійснити своє покликання бути землею-мостом спільності та надії».

Джерело:      НОВИНИ ВАТИКАНУ