ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 13 травня 2017 р.

13.05.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.12,1–11:  «Стерегли Петра у в’язниці, а Церква молилась ввесь час Богові за нього»

Знаємо, що не увесь вибраний народ сприйняв те, що проповідували апостоли. Навпаки, вони переслідували їх, кидали до в’язниці, вбивали… Але бачимо, що тоді чинила Церква: не нападала на в’язниці, не намагалася силою боронити Петра ані підкупити сторожів, – Церква молилась. Молитва – це те, що преважливе в нашому житті. Так, ми маємо намагатися зробити все можливе, все, що від нас залежить, діяти по-людському правильно у складних ситуаціях, але найбільше треба молитися. Треба навіть молитися, щоб зрозуміти, що потрібно робити. 

Молитва – це перебування з Богом, яке нас просвітлює, яке руйнує кайдани й мури найперше в нашій свідомості, щоб ми змогли подивитися на ситуацію Божими очима, а тоді – змінює і ситуацію. Бачимо, як Церква молилася за Петра, з’явився ангел, кайдани впали, і Петро неочікувано став вільним. Так само відбувається у кожній нашій життєвій ситуації: якими б складними не були обставини, якщо молимося повсякчас, то Бог дасть нам усе, що ми потребуємо!

*** 
Йо.8,31-42:  «І спізнаєте правду, і правда визволить вас»

Скільки б ми не жили в цьому світі, скільки б не вчились і не здобували досвіду, однак жити правдою самі не зможемо. Бо кожен із нас в силу різних пережиттів, які мав, в силу різних досвідів, стереотипів завжди суб’єктивно сприймає дійсність. Кожен із нас глибоко вражений суб’єктивізмом. 

Лише Бог може обдаровувати нас щораз більшою повнотою розуміння правди, добра, справедливості. Саме наближення до Бога перемінює нас, дає змогу правдиво розуміти, яким є наше життя, як маємо чинити, як жити. Пошук Бога, пошук правди і справедливості завжди й неминуче відбивається на всіх аспектах нашого життя. Саме тоді, коли ми вкорінюємось у Бозі, стаємо по-справжньому вільними. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

13.05.2017р. Б. / Святого апостола Якова, брата святого Йоана Богослова

Святого апостола Якова, брата святого Йоана Богослова

Тропар, глас 3: Апостолом Христовим був Ти вибраний* і Богослова возлюбленого єдинородний брат, всехвальний Якове;* гріхів відпущення випроси тим, що співають Тобі,* і душам нашим велику милість. 

Кондак, глас 2: Божественний голос, що кликав Тебе, почувши, любов отця відхилив Ти* і прийшов єси до Христа, Якове славний, з рідним твоїм* і з ним удостоївся Ти бачити Господнє божественне переображення. 

Ісус Христос “…побачив інших двох братів: Якова, сина Заведея, та Йоана, його брата, що в човні з батьком Заведеєм лагодили свої сіті, і їх покликав. Вони зараз же, кинувши човна і свого батька, пішли слідом за Ним” (Мт. 4, 21-22). Так оповідає євангелист Матей про покликання двох великих апостолів Якова і його рідного брата євангелиста Йоана. Спаситель “відразу їх покликав. І ті, покинувши батька Заведея в човні з наймитами, пішли слідом за Ним” (Мр. 1, 20). Покинули все: батька, дім, свої заняття, бо знали, що щасливий той, хто йде за голосом Спасителя, і що “…кожний, хто задля імени мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину” (Мт. 19, 29). 

Святий Яків був сином Зеведея. Матір його звалася Саломія. Вона йшла за Христом на Голготу, вона страждала в душі з Ісусом, вона олією пахучою хотіла намастити Його тіло. Вона, разом з іншими жінками мироносицями, була одна з перших, кому ангел Божий возвістив при гробі воскресіння Ісуса. Батьки добре виховали синів, бо, як стверджує святий Епіфаній, святий Яків, як і святий Йоан, зберігав упродовж свого життя дівицтво. Тому вони так само, як і святий Петро, якого Спаситель любив за його непохитну віру і любов до себе, були Його вибраними учнями. Святий Симеон назвав синів Зеведея “Воанергес”, тобто сини грому, як знак, що їх будуть чути, як звуки грому, всі, яким проповідуватимуть Євангеліє. Петра, Якова і Йоана Спаситель брав зі собою у відповідальні хвилини; вони були присутні під час воскресіння дочки Яіра (“І не дозволив іти нікому з собою, окрім Петра, Якова та Йоана, брата Якова” (Мр. 5, 37)); вони були свідками його преображення (“По шістьох днях узяв Ісус Петра, Якова та Йоана, його брата, повів їх окремо на високу гору і преобразився перед ними: обличчя Його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло” (Мт. 17, 1-2)); вони були на горі Єлеонській, коли Спаситель перед своїми страстями молився до Отця небесного (“І взяв Петра з собою і двох синів Заведея, і почав скорбіти та тужити” (Мт. 26, 37)). 

За це вони віддавали своєму Учителеві велику любов. Одне село в Самарії не бажало прийняти Ісуса Христа, коли Він з учнями йшов до Єрусалиму, Яків і Йоан хотіли випросити в покарання небесний вогонь на те село, та “Ісус, обернувшись, почав їм докоряти” (Лк. 9, 56). 

В іншому місці Святого Письма читаємо, як вони звернулися одного разу з проханням до Спасителя: “Зволь нам, ...щоб ми сиділи: один праворуч, другий ліворуч від Тебе у Твоїй славі” (Мр. 10, 37). Не з гордости просили вони про це, а з великої любови до Ісуса, біля якого хотіли бути найближче. З тої ж таки любови, коли Спаситель запитав їх: “«Не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку я п’ю, і хреститися хрещенням, яким я хрещусь?» Ті Йому відповіли: «Можемо»” (Мр. 10, 38-39). Тоді Спаситель провістив їм майбутні страждання: “Чашу, яку я п’ю, питимете, і хрещенням, яким я хрещуся, хреститиметесь” (Мр. 10, 39). А хто з Ісусом хрещенням мучеництва хрестився, той і засяде з Ним у Його небесній славі. 

Після зіслання Святого Духа Яків проповідував Євангеліє в Іспанії, де, згідно з переданням, навернув лиш дев’ять осіб і повернувся до Єрусалиму. Тут навернув він поганського філософа і чарівника Єрмогена та його учня Філита, обидва вони стали його вірними учнями. У той час Ірод Аґриппа, піддавшись жидівським підшептам, став переслідувати вірних у Єрусалимі: “Під ту пору цар Ірод підняв руку, щоб гнобити деяких із Церкви. Він стяв мечем Якова, Йоанового брата” (Ді. 12, 1-2). Засуджений на смерть, святий Яків мав утіху з того, що один з ворогів, які поставили його перед Іродом на смерть на ім’я Йосія, навернувся, визнав Ісуса і перед смертю попросив у Якова прощення. Святий Яків відповів коротко: “Мир тобі!” – і обидва нахилили свої голови під меч. Святий Яків був першим з дванадцяти апостолів, який через одинадцять років після вознесіння Спасителя (44 р.) отримав вінець мученика. 

Його тіло забрали учні і перевезли до Йопії, а звідти до Ірії. Поблизу того міста (за словами папи Лев III) побудували вони невелику церковцю і там поховали тіло святого апостола, а самі пішли до Іспанії проповідувати Євангеліє. При гробі залишилися два учні, Теодор та Атанасій, вони заснували християнську громаду і заповіли, щоб після смерти їх тіла покласти при гробі святого Якова. І так сталося. Згодом у місті Компостела (провінції Галіція, в Іспанії) було побудовано величаву церкву, в якій склали мощі святого Якова, де вони спочивають і до нині. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

пʼятниця, 12 травня 2017 р.

12.05.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.10,44–11,10:  «Що Бог очистив, ти не погань»

Бог в одному реченні відкриває для нас усю свою любов до нас, любов Творця до свого творіння. Він так полюбив нас, що очистив нас кров’ю свого Сина. Якби ми більше про це роздумували, то менше грішили б, бо розуміли б, що вже не належимо самі собі. 

Людському розумові непросто сприйняти цю істину, але для Бога кожна особа важлива, бо за кожного з нас Ісус віддав своє життя. Жоден гріх не може занечистити людину, перекреслити її цінності й важливості в Божих очах, жодне зло не може перекреслити нам можливості до навернення. Тому не зважаймо на те, яким було наше попереднє життя, каймося за кожен гріх, щоб наше майбутнє було з Богом. Господь нас очистив до життя досконалого, праведного і святого, але чи цього ми прагнемо і хочемо?

*** 
Йо.8,21-30:  «Помрете у гріхах ваших. Бо коли не увіруєте…»

Знаємо з власного досвіду, наскільки складно змінитися, навіть коли дуже цього хочемо. Деколи працюємо над собою днями і місяцями, навіть роками, а потім у якийсь момент повертаємося до того ж самого. 

Бог деколи це допускає, щоб ми усвідомили: самі не можемо собі зарадити в тих чи інших спокусах чи проблемах. Але все можливо в Бозі. Знамениті слова каже апостол Павло: «Я все можу в Тім, хто мене підкріпляє, в Ісусі Христі». Тому розуміймо, що віра в те, що в Бога все можливе, може перемінити кожного з нас і все наше життя.

+ВЕНЕДИКТ

12.05.2017р. Б. / Святих дев’ять мучеників, що в Кизиці; Преподобного Мемнона Чудотворця

Святих дев'ять мучеників Кизицьких: Феогнид, Руф, Антипатр, Феостих, Артема, Магн, Феодот, Фавмасій і Филимон (286-299)

Тропар, гл. 4: Мученики Твої, Господи, * у страданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого. * Мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 2: Твердий і всесвітлий лик мучеників дев’яти, трисонячного божества ісповідники на суді йому взивали: Кров і душі наші із тілами, як непорочну жертву приносимо Тобі, Владико, до ликів небесних Твоїх нас долучи, як Бог милостивий. 
Імена тих святих – Теогнид, Руф, Антипатр, Євтих (Теостих), Артем, Магн, Теодот, Танмасій і Филимон. Усі вони постраждали в Кизиці, в Малій Азії при Гелеспонті, біля Тріади, за часів гонителя Диоклетіяна. Коли настало переслідування християн, тоді святі стали голосно прославляти Ім’я Ісуса, через це озлоблені погани поставили їх перед судом. Вони витерпіли всі муки, перенесли їх без нарікань і вкінці загинули всі від меча. 
Коли ж за Костянтина Великого віру Христову вже можна було явно ісповідати й поширювати, тоді мешканці міста Кизика склали мощі святих у збудованій на їх честь церкві. Бог прославив ці мощі багатьма чудами, особливо вони допомагали хворим на пропасницю і водяну слабість.

__________
У той самий день
Преподобного отця нашого Мемнона Чудотворця

Тропар, гл. 8: В Тобі, отче, дбайливо зберігся образ, * бо, прийнявши хрест, Ти пішов слідом за Христом * і ділом навчав Ти погорджувати тілом, бо воно проминає, * а дбати про душу – єство безсмертне. * Тим-то з ангелами разом радується, * преподобний Мемноне, дух твій. 

Кондак, глас 8: Як зорю світловидну, яка чеснотами і чудес зорями світ просвіщає, всі тебе возхваляємо, блаженний, бо став ти причасником божественної світлості і до сяєва нехахідного прийшов єси, Мемноне, тому й світлоносну пам’ять твою завжди почитаємо, Спаса прославляючи.

Не знаємо, де і коли жив святий Мемнон. У старовинних церковних книгах читаємо, що преподобний Мемнон був наставником монахів, його життя було так сповнене чеснот, що Бог дав йому силу творити чуда. Так, він врятував потопаючих на морі, коли вони призвали його на поміч. Святий своєю молитвою прогнав у ріку саранчу, що нищила посіви. У місцевості, де не було води, він випросив у Бога джерело з водою. Помер святий Мемнон у глибокій старості. 

Його мощі Господь прославив багатьма чудами, хворим вони повертали здоров’я. Коли траплялося нашестя сарани, тоді християни призивали на допомогу преподобного Мемнона. Свята Церква називає його Чудотворцем. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

четвер, 11 травня 2017 р.

11.05.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.10,34–43:  «Господь не дивиться на особу»

Господь не дивиться на нас через призму наших гріхів, чи через призму наших здобутків. Це ми одних людей любимо, бо вони нам приносять взаємну любов чи якусь користь, інших не любимо, бо вони нас кривдять. Бога ми не можемо детермінувати, поставити в рамки і примусити за свої чесноти любити, а за гріхи не любити. Для Бога ми завжди цінні й люблені. 

Немає різниці, якими ми були чи якими ми будемо завтра. Господь віддав за нас життя, каже Святе Писання, коли ми були ще грішними. Тому Бог дивиться на кожну людину через призму її цінності в Його очах. Відтак кожного Він створив і кожен із нас важливий, цінний і потрібний для Господа, люблений, і про це ніколи не забуваймо.

*** 
Йо.8,12–20:  «Ані мене не знаєте, ані Отця мого»

Наші знання про Бога частіше обмежуються знанням молитов, правд віри, Божих заповідей, Євангелія, церковних традицій, обрядів, історії Церкви. Однак святі отці нам кажуть, що знати про Бога і знати Бога – це різні речі. 

Пізнання Бога ми здобуваємо особисто, а не через вивчення чогось. Пізнаємо Господа через молитву – особисту чи спільну, через святі Таїнства, через читання Святого Письма та інше. І це дуже важливо, тому що лише знаючи Бога особисто, можемо цей досвід передати комусь іншому. Адже коли ми не знаємо Бога з власного досвіду, то ніколи не можемо говорити про Нього правдиво. 

Один із професорів філософії казав, що тепер є дуже багато докторів філософії, багато професорів філософії, але мало філософів. І так тепер не раз є з нами: багато знаємо про Бога, але чи ми знаємо самого нашого Бога?

+ВЕНЕДИКТ

11.05.2017р. Б. / Святих апостолів Ясона і Сосипатра; Святих мучеників Максима, Дади, Квінтиліяна; Св. Кирила, єп. Турівського

Святих апостолів Ясона і Сосипатра

Тропар, гл. 3: Апостоли святі, моліть милостивого Бога, * щоб відпущення прогрішень подав душам нашим. 

Кондак, глас 4: Явились ви зорями пресвітлими, просвічуючи всю вселенну світлом проповіді, апостоли божественні, Ясоне і Сосипатре, спасайте ж тих, які з вірою почитають вас. 

Вони обидва були учнями святого апостола Павла і належали до числа 70 апостолів. Про них святий Павло згадує у своєму Посланні до римлян (див. Рим. 16, 21) і називає їх родичами. Святий Ясон родом був із Солуня, він мав там свій дім, у якому приймав святого Павла з Силою. За це він багато перетерпів від жидів (див. Ді. 17, 1-9). Святі Ясон і Сосипатр, проповідуючи віру Христову, прийшли на острів Корфу, на Йонійському морі, і тут возвели церкву на честь святого Стефана, а Бог прославив їх багатьма чудами. Коли ж за це їх кинули у в’язницю, вони там навернули сімох злочинців: Саторнія, Якісхола, Фавстияна, Януарія, Марсалія, Євфрасія і Мамія, яких мучитель наказав за це кинути в котел з киплячою сіркою, воском і смолою, і там вони віддали свої душі за Христа Спасителя. Так само постраждав і сторож в’язниці, котрий навернувся; його четвертували, а під кінець стяли йому голову. 

Надійшла черга і двох святих апостолів. Їх мучили тяжко, а вони все мужньо перетерпіли і славили Господа, багато народу, бачачи це, навернулося, а серед інших і дочка мучителя на ім’я Керкира. Мучитель наказав цю свою рідну дитину спалити у в’язниці, її обклали дровами і запалили, а коли свята дівиця ще залишалася жива, її повісили на дереві, душили димом і врешті добили стрілами. Так в небі стало на одну святу більше. Святі Ясон і Сосипатр деякий час сиділи у в’язниці, туди приходило багато поган, а вони їх навчали віри Христової і хрестили. Їх мучитель вирушив морем на сусідній острів, де переховувалося багато християн, та судно його розбилося і він загинув. Таким чином обидва святі вийшли на волю і продовжували навчати народ. 

Але коли прийшов новий староста, він наказав схопити святих і кинути в киплячу смолу. Однак Бог остудив вогонь і святі мученики вийшли з тієї страшної купелі цілком здорові. Побачивши це чудо, мучитель, повірив у Христа і, славлячи Ім’я Його, припав до ніг святих, а вони охрестили його і дали йому ім’я Севастіян, тобто чесний. З того часу обидва святі апостоли вже без перепон навчали і науку свою скріплювали багатьма чудами. Святий Ясон, згідно з переданням, був єпископом Тарсу, а святий Сосипатр – Іконії. Померли святі в дуже глибокій старості. 

__________
У той самий день
Святих мучеників Максима, Дади, Квінтиліяна

Тропар, гл. 4: Мученики Твої, Господи, * у страданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого. * Мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 1: Твердістю душі наблизившись до страждань непереможними перед багатьма злочинами облесника явились ви, мученики, ангелам уподібнені, тому вся вселенна почитає боротьбу вашу і чесні страждання, якими ви прославилися. 

Діялося це в нижній Мисії над Дунаєм (сьогодні це Болгарія) у місті Доростолі. В часи переслідування християн за імператора Максиміяна, старости тих сторін Тарквитій і Гавиній наказали ув’язнити трьох селян села Озовія за те, що вони були християнами. Називалися вони Максим (він був читцем), Дада і Квінтиліян. Коли мучитель запитав їх, хто вони, святий Максим відповів: “Ми християни, бо віруємо у Христа Спасителя, а є бідними робітниками, і трудом рук наших заробляємо собі на небо!” 

Про те, щоб принести жертву божкам, вони не хотіли навіть чути, тож їх кинули у в’язницю. Там вони цілу ніч молилися і вели побожні розмови. Їм явився ангел Божий і скріпив їх у надії, що Бог прийме їх чесний подвиг. Наступного дня мучитель наказав їх бити так, що тіло відпадало від костей, а потім велів відвести їх до рідного села Озовії і там стяти мечем. Мученицьку смерть святі прийняли близько 300 р. 

__________
У той самий день
Св. Кирила, єп. Турівського

Тропар, глас 4: Благочестя ревнителю і поборник, іноків і стовпників похвало, святителю Туровської паств преславний, златословесний учителю, світлим ученням богорозуміння свого просветив ти краї Русі, в молитві до Бога благодатний грішників помічниче, Кириле богомудрий, моли Христа Бога, щоб утвердились ми, співвітчизники твої, у Православії, благочесті і однодумності. 

Кондак, глас 5: Триваючи в молитвах, послуху і благочестя поборником добрим був єси, терпенню і смиренню навчав ти паству свою, чеснотами преподобності і правди стадо Христово просвітлюючи, і медоточними словами всю землю Русі годуюч, на праву путь заповідей Господніх силою духа твого наставляв єси всіх, і нині просвіти, як сонце, людей гріхами затьмарених і до покаяння нас приведи. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

середа, 10 травня 2017 р.

10.05.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.14,6–18:  «Глянувши на нього пильно і побачивши, що він має віру щоб спастися»

Апостол Павло, сповнений Духом Святим, міг пізнавати й бачити тих людей, які так само, як і він, жили в Господі. І він побачив особу, яка була готова, мала віру, щоб спастися. 

Можемо сказати, що подібно у нашому житті діє Бог. Коли бачить нашу віру, нашу готовність і здатність прийняти Його дар, Його заклик, одразу дає нам за нашою вірою. І якщо наша віра зростає, ми отримуємо від Господа все, можна сказати, автоматично й одразу усе те, чого ми потребуємо. Вірмо, відкриваймося на Божу дію, будьмо такими, якими Він нас передбачив і створив!

*** 
Йо.7,14-30:  «Хто говорить сам від себе, той слави власної шукає»

Зазвичай ми приймаємо ті чи інші рішення в нашому житті на основі свого людського досвіду, людського розуміння. Кожен живе так, а не інакше залежно від того, які мав чи має виховання, труднощі. Саме тому між нами багато конфліктів, непорозумінь, бо кожен бачить ті чи інші життєві ситуації по-своєму. 

Що більше ми будемо наближатися до Бога, то все більше між нами будуть зникати непорозуміння, то об’єктивніше будемо підходити до тих чи інших ситуацій і швидше приймати адекватні рішення. Бо лише в Господі ми пізнаємо все в повноті. 

У світлі Божої правди пізнаємо, як маємо ставитися до інших. І з цього випливає дуже важлива річ. Духовне життя не є чимось таким, що відбуваються саме по собі, духовне життя – це фундамент для всього іншого. Як каже св. Августин: «Коли Бог є на першому місці, то все на відповідних місцях». Коли я налагодив стосунки з Господом, то все інше в моїх стосунках з ближніми, у моїй праці, у моєму бізнесі теж зумію налагодити. Будьмо свідомі, що час, «відведений» на Бога, – молитва, сповідь чи святе Причастя – принесе сторицею плоди в усіх ділянках нашого людського життя.

+ВЕНЕДИКТ

10.05.2017р. Б. / ПЕРЕПОЛОВЕННЯ П’ЯТИДЕСЯТНИЦІ; Святого священномученика Симеона, родича Господнього

ПЕРЕПОЛОВЕННЯ П’ЯТИДЕСЯТНИЦІ

У середу після неділі Розслабленого, коли буде половина П’ятдесятниці, а саме між Пасхою і празником Зіслання Святого Духа, Східна Церква святкує празник Переполовення, або Переділення. Синаксар цього дня так пояснює появу празника: “У середу Розслабленого празнуємо празник Переполовення П’ятдесятниці задля почести двох великих празничних днів — Пасхи і П’ятдесятниці. Переполовення обидва ці празники з’єднює і сполучує”. Празник Переділення має восьмиденне попразденство до середи після неділі Самарянки. 

Основу цього празника Церква взяла зі святого Євангелія, де сказано, що Ісус Христос в половині свята Кучок “увійшов у храм і почав навчати” (Йо. 7, 14). Він говорив про Своє Боже післанництво та про таїнственну воду: “Моя наука не моя, — казав Христос, — а того, хто послав мене… Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і п’є! Хто вірує в мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть!”. “Так Він про Духа казав, що його мали прийняти ті, які увірували в Нього” (Йо. 7, 16 і 37-39). Цей празник уже був у практиці за часів святого Йоана Золотоустого († 407). Укладення служби празника Переполовення приписують Анатолію, царгородському патріярхові 458), святому Андрієві Критському († 740), святому Йоану Дамаскину († к. 749) і святому Теофану Ісповіднику († 817). 

Празник Переполовення має на меті скріпити нашу віру у воскреслого Христа, заохотити до виконання Божих заповідей та приготувати до Господнього Вознесення і Зіслання Святого Духа. На хвалитних стихирах утрені цього дня співаємо: “Просвітившися, брати, Воскресенням Спаса Христа, і досягши переполовення Господнього празника, щиросердечно зберігаймо Божі заповіді, щоб ми стали достойні і Вознесення празнувати й одержати прихід Святого Духа”. 

о. Юліян Катрій, ЧСВВ. “Пізнай свій обряд”
 
__________
У той самий день
Житіє святого священномученика Симеона, родича Господнього

Тропар, глас 1: Як Христового родича, Симеоне священноначальниче, і мученика твердого, який оману погубив і віру зберіг, священно восхваляємо тебе, тому днесь священну пам’ять твою святкуючи, приймаємо за молитвами твоїми прощення гріхів. 

Кондак, глас 4: Як зорю превелику церква має богоглаголивого Симеона, світловодителя, кличучи: Радуйся, мучеників чесний вінче. 

Святий Симеон походив з роду Давида. Його батько Клеопа був братом святого Йосифа Обручника, а мати Марія – своячкою Пречистої Діви, і тому він був по крові свояком, (по-єврейськи – братом) Ісуса Христа. Святі апостоли Яків Молодший і Юда Тадей були рідними братами святого Симеона. Його батько і мати були одними з перших учнів Спасителя; його мати Марія стояла під хрестом Спасителя на Голготі (див. Мр. 15, 40) і була при тому, як Ісуса клали до гробу (див. Мр. 15, 47). Вона, разом з іншими жінками мироносицями, почула від ангела радісну вістку, що Спаситель воскрес (див. Мр. 16, 1-9). Святий Симеон був свідком чудес Спасителя і слухав Його науку. Коли після зіслання Святого Духа апостоли й учні розійшлися проповідувати слово святого Євангелія, Симеон залишився в Єрусалимі, щоб допомагати в душпастирстві своєму братові Якову, єпископові Єрусалиму (його пам’ять вшановуємо 23 жовтня (5 листопада) і в неділю по Різдві Христовому). А коли у 28-ий рік після воскресіння Христа Спасителя єпископ Яків прийняв мученицьку смерть, тоді Симеон став єпископом Єрусалиму. Над містом, котре каменем убивало пророків і розіп’яло на хресті Бога і Спасителя свого, навис Божий гнів, жиди збунтувалися проти римлян, за що чекала їх сувора кара. Християни, передбачивши зруйнування Єрусалиму, яке відбулося 70 р., залишили місто ще до облоги і поселилися разом зі святим Симеоном в містечку Пелла, що розташоване було поблизу. Тут святий Симеон скріплював вірних у вірі Христовій, число яких було вже дуже велике; тут у безнастанних молитвах він віддавав славу Ісусові Христу, який приніс спасіння нещасливому людському родові. 

Після зруйнування Єрусалиму святий Симеон з вірними повернувся до міста, яке починало відбудовуватися, і продовжував опікуватися своєю паствою. А треба знати, що вже тоді стали виникати єресі і диявол заводив роздор серед вірних. До того ж жиди, де тільки могли, переслідували християн. Хоч як вони ненавиділи римлян, однак там, де йшлося про Христову віру, вони підлещувалися і підплачували римським урядникам, щоб лиш ті судили і видавали їм в руки ісповідників Ісуса, Спасителя нашого. Уже за імператорів Веспасіяна і Домитіяна римляни ув’язнювали й убивали всіх, що походили з роду Давида, та Бог заховав Симеона для добра святої Церкви. Але за правління Траяна прийшов час, щоб святий Симеон дав явне, кров’ю скріплене свідчення про Ісуса. Деякі з фарисейського роду і фарисейської злоби жиди донесли Аттикові, намісникові Палестини, що Симеон є з роду Давида, і Аттик наказав його, тоді вже 120-літнього старця, ув’язнити. Упродовж кількох днів святий Симеон терпів усілякі муки, а під кінець був розіп’ятий на хресті, де з молитвою на вустах віддав Богу чисту і святу свою душу. Святий опікувався своєю єрусалимською паствою 43 роки; замучено його було 107 р. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

вівторок, 9 травня 2017 р.

09.05.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.10,21–33:  «Встань, бо я теж людина»

На своїй життєвій дорозі ми зустрічаємо багато неординарних особистостей, визначних, часто досить побожних, а то і святих людей. Часто зустрічаємо людей, які мають колосальний вплив на наше духовне життя, на наше навернення. Нерідко ми дуже захоплюємось цими сильними особами, вважаємо їх важливими й цінними. І це нормально, бо людина шукає зразків для наслідування й авторитетів. 

Однак у всіх обставинах і особах важливо бачити, що їх послав Господь, і ніщо і ніхто не є випадковістю у нашому житті. Будь-які особи як такі не є ані досконалими, ані святими. Вони були і є лише тими, хто дозволив Богові діяти в собі, прийняли Його дар життя у святості. І вони стали великими людьми, тому що Бог великий, і Він залишив відбиток своєї величі в тих людях. Тож побачмо за кожною особою присутність Божу.

*** 
Йо.7,1-13:  «Ще мій час не надійшов»

Греки окреслювали час словом «chronos» (все відбувається хронологічно, хронометр – пристрій, який вимірює час). Ми живемо в цьому часі: є наше минуле, яке вже відбулося, наше майбутнє, якого ми завжди очікуємо, і теперішній час, даний нам Богом. 

Інше розуміння часу – «kairos» – час Божий. Божий час полягає не в тім, що Господь якось особливо діє в нашому житті, бо ж Він діє повсякчас, а в тім, що для нас важливо вміти бачити Того, який приходить. Бога, який приходить у наше життя, який промовляє до нас, який діє повсякчасно. 

Дуже важливо вміти зустріти Бога, а найбільше – дякувати Йому, коли Він дає себе нам пізнати, коли це є час Його відвідин.

+ВЕНЕДИКТ

09.05.2017р. Б. / Святого священномученика Василія, єпископа Амасійського, і святої праведної дівиці Глафіри

Житіє святого священномученика Василія, єпископа Амасійського, і святої праведної дівиці Глафіри

Тропар, гл. 4: I обичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти, * знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння. * Задля того слово істини справляючи, * і задля віри пострадав Ти аж до крови, священномученику Теодоте, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 4: Царським повелінням зневаживши, царство небесне отримав єси, Василіє, в ньому ж ликуючи, поминай нас, які пам’ять твою почитаємо, священномучениче. 

Святий Василій був єпископом Амасії. Він брав участь в Анкирському соборі (314 р.) і в соборі Неокесарійському. Святий Атанасій називає святого Василія “Великим” за те, що він ревно боронив святу віру від єретиків. Йому випало бути єпископом у часи найбільших переслідувань християн, і сам він прийняв мученицьку смерть невдовзі перед тим, коли світло Христової віри засяяло над усім світом. 

Коли Римська імперія розділилася на дві частини, за правління Костянтина Великого східною частиною управляв Ліциній. Він удавав із себе прихильника християн, але згодом став їх мучити і переслідувати, замикати і руйнувати церкви, бо, як казав, християни моляться за Костянтина, а не за нього. При цьому він провадив розпусне життя. Була при дворі цісаревої дуже красива дівиця на ім’я Глафіра (Красна). Імператор наказав своєму наближеному Венигну, щоб обіцянками схилив дівчину до гріха. Глафіра, почувши злобні обіцянки підлесника, який для свого пана виконував цю брудну службу, розповіла все цісаревій, а та потай відправила Глафіру, переодягнену юнаком, в супроводі кількох вірних слуг з Никомидії. Розлючений імператор наказав знайти дівчину, до якої запалав пристрастю, та Глафіра щасливо утекла від погоні і сховалася в Амасії. Її прийняв у свій дім християнин Квинтій, він послав по єпископа святого Василія, якому Глафіра все розповіла. Святий Василій наказав їй нікому не показуватися, бо за нею шукають, а якщо б імператор довідався, що вона переховується в Амасії, то всіх амасійських християн не минуло б люте переслідування. 

У той час святий Василій будував в Амасії першу християнську церкву, а Глафіра, яка провадила святе, побожне і досконале життя, пожертвувала на цю будову всі свої дорогоцінності і гроші, що мала для своїх потреб, а ще вона написала листа до цісаревої, в якому повідомила про те, де вона переховується, і просила про пожертву на будову церкви. Цісарева радо переслала великий дар на церкву і написала листа до святого Василія, в якому просила єпископа про благословення і поручила Глафіру його опіці. Того листа перехопив слуга імператора Венигн і доніс про все Ліцинію. Цар наказав схопити святого Василія і Глафіру та в кайданах привести до Никомидії. Та поки той наказ надійшов до Амасії, Глафіра померла і була зачислена до лику святих дівиць. 

Отож перед судом безбожного Ліцинія став лиш святий Василій. Його звинуватили в непослуху царській волі і в тому, що визнає Христа Спасителя. Перед допитом святого кинули у в’язницю. За своїм єпископом з Амасії прийшли два його диякони, Партеній і Теотим, і замешкали вони у побожного християнина Елпідифора. Той підкупив сторожа в’язниці і кожної ночі вони втрьох ходили до святого Василія і разом довгі години перебували на молитві. А коли наближався день суду, святий Василій, якому Бог об’явив день його кончини і майбутню небесну славу, усю ніч з товаришами своїми перебув на молитві. Він кілька разів повторив слова псалма: “Взяв би крила зірниці, осівся б на край моря, – і там рука Твоя мене б водила, і Твоя десниця мене б тримала” (Пс. 139(138), 9-10), – бо знав, що помре від меча, а тіло його кинуть у море. 

Після молитви попрощалися вони не з плачем і розпукою, а так, як належить християнам, яких смерть розлучає на короткий час, а небо всіх разом з’єднає на всю вічність. Святий Василій доручив, щоб замість нього єпископом Амасії став Євтихій, син Калістрата (так і сталося, Євтихій брав участь у Нікейському соборі). 

Коли святий Василій став перед судом, він не злякався гніву Ліцинія, що всіма способами хотів його схилити до відступництва. Імператор наказав бити святого жилами, потім стяти мечем, а тіло кинути в море. Над берегом моря святий єпископ став на коліна, підніс руки до неба і голосно молився за Церкву, за свою паству і за своїх мучителів, яким простив зі щирого серця. Потім поцілував своїх дияконів й Елпідифора і нахилив голову під меч. Сталося це 28 березня (10 квітня) 322 р. Тіло святого і голову кинули в море у різних місцях. Та Бог чудесним способом з’єднав тіло з головою і вода винесла його на берег, а диякони підняли мощі свого єпископа, з яких ішов чудесний запах. Так сповнилися слова псалма, що і на дні моря удержить праведника десниця Господа. 

Тіло святого Василія перевезено було до Амасії і поховано в новій церкві, яку він побудував, 26 квітня (9 травня). Саме в цей день свята Церква вшановує пам’ять свого священномученика. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

понеділок, 8 травня 2017 р.

08.05.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.10,1–16:  «Що Бог очистив, ти не погань»

Що для нас означає смерть і воскресення Христа – Бог визволив від диявольського полону кожну людину і Всесвіт. Усе тепер належить Богові, але ми маємо це розуміти і цим жити, як вільні, як Його спадкоємці. Диявол хіба обманом і спокусою може нас відводити від Бога, але ніхто і ніщо саме собою не може бути віддалене від Господа, бо Бог уже викупив нас від неволі гріха. 

Які б трудні ситуації ми не переживали, якими б складними й непростими були обставини для нас, які б не мали падіння, повсякчас пам’ятаймо, що Господь уже все і всіх відкупив. Бог уже все очистив, Йому все належить. І наша віра, покладання на Бога, життя в Його авторитеті дасть нам силу проходити через нелегкі обставини нашого життя.

*** 
Йо.6,56-69:  «Господи, а до кого ж іти нам? Це ж у Тебе – слова життя вічного!»

Ми називаємо себе людьми віруючими, бо, як нам видається, віруємо в Бога, ходимо до храму, сповідаємося, причащаємося, молимося. Але коли придивитися до нашого щоденного життя, до наших щоденних обов’язків, де наша віра мала б виявлятися, стає очевидним, як мало ми живемо Богом. Приймаємо рішення на основі свого людського досвіду і вміння, своїх підходів, своїх критеріїв. Не маємо глибокого розуміння, що Христос – це джерело життя, що в Христа є життя вічне. 

Маємо більше відкривати для себе й розуміти, що Христос Господь – альфа і омега, початок і кінець, що в Ньому здобуваємо повноту всього. Тому відповідь на всі питання – початок і кінець нашого життя: завжди й повсякчас шукати Бога, бути з Богом і діяти в Бозі. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

08.05.2017р. Б. / Святого апостола і євангелиста Марка

Святого апостола і євангелиста Марка

Тропар, глас 3: У верховного Петра Ти навчався,* апостолом Христовим був Ти і, як сонце, засяяв Ти країнам:* олександрійцям був Ти прикрасою, блаженний,* Єгипет від лести через Тебе звільнився,* євангельським твоїм ученням просвітив Ти все, як світло, стовпе церковний.* Ради цього, пам’ять твою вшановуючи, світло празнуємо, Марку богогласний.* Моли Бога, що Його Ти благовістиш,* щоб прогрішень відпущення подав душам нашим. 

Кондак, глас 2: З висоти прийнявши благодать Духа, розрушив Ти красномовні видумки, апостоле,* і, всі народи зловивши, Марку всеславний, Твоєму Владиці Ти привів,* проповідуючи божественне Євангеліє. 

Святий євангелист Марко був жидом. Святу віру він пізнав уже після воскресіння Ісуса Христа, до котрої навернув його апостол Петро. Святий Марко допомагав апостолу Петру писати послання, а той любив його як свого сина. Про це можна дізнатися зі слів самого святого верховного апостола: “Вітає вас Церква, що у Вавилоні, вибрана з вами, і Марко, мій син” (1 Пт. 5, 13). Разом з апостолом Петром Марко прийшов до Риму, тут він за розповідями свого учителя близько 40 р. написав своє Євангеліє, яке Петро схвалив і похвалив. Євангеліє від Марка починається з розповіді про святого Йоана Хрестителя, який був “голосом вопіющого в пустелі” (див. Мр. 1, 3), тому на іконах євангелиста Марка бачимо намальованого лева, який символізує пустелю.
Святий Петро послав святого Марка проповідувати Євангеліє до Єгипту. І поніс святий євангелист світло Христової науки до Олександрії, Пентаполю, Либії та інших поганських народів. В Олександрії заснував він християнську церковну громаду, число вірних росло, а про святість життя навернених святим Марком в Олександрії пише учений і чесний жид Філон (добрий знайомий апостола Петра з Риму): “Насамперед вони погорджують усяким дочасним добром і нічого на землі свого власного не хочуть мати. В кожному місті, де живуть, мають доми, посвячені на молитву, в тих домах чесно служать свої тайни, слухають читання книг пророків і піснями, згідно зі своєю наукою, величають Бога. Деякі з них виходять з міста і, покинувши всякі світські заняття, залишаються жити в пустелі, бо знають, що товариство людей є перешкодою до великих чеснот. Умертвлення тіла – це основа, на якій будують інші чесноти. Ніхто з них не їсть і не п’є до заходу сонця, вина не п’ють і м’яса споживають мало, хліб присмачують тільки сіллю. Серед них є і жінки, призвичаєні до такого життя, багато з них у дівицтві вже постаріли, не з примусу, а добровільно, задля чесноти чистоти посвятилися вони на дівицтво. На молитву встають рано, окремо чоловіки і окремо жінки. Є й такі, що впродовж семи неділь безнастанно постять. Сьомий день у них – святий. Священики і диякони служать в церквах правило, а над усіма є найвищий єпископський престол”. 

Погани і жиди бачили, що число християн щораз більшає, вони чули і бачили, що святий Марко чудами утверджує віру Христову, бо хворих оздоровляє і померлих воскрешає. Тож уся їхня злість обернулася проти нього і кілька разів святий змушений був іти з Олександрії до Пентаполю та в інші міста, і в кожному з них він настановляв єпископів, висвячував священиків і дияконів та проповідував науку Христа Спасителя. Він уклав і передав вірним Службу Божу, яка називалася Літургія святого Марка. І нині деякі молитви з неї копти використовують у своїй літургії. В Олександрії християни мали церкву на місці, що звалося Букол (волівня). Там, коли святий євангелист на Пасху правив Службу Божу, на нього напали погани і силоміць виволокли на вулицю. Тут його зв’язали, закинули на шию мотузку і тягнули святого вулицями міста по гострому камінню. Кров святого заливала землю, тіло шматками відпадало, а він голосно величав Господа і прославляв Його Ім’я. Потім святого Марка кинули до в’язниці. 

Вночі явився Спаситель і промовив до нього: “Мир тобі, Марку, євангелисте мій!” 

А той, припавши лицем до землі, радісно вигукнув: “Слава Тобі, Ісусе Христе, єдина втіхо і надіє моя!” 

Наступного дня погани волочили по камінню святого Марка доти, доки той у муках не віддав душу свою в руку небесного Отця. Тіло мученика хотіли спалити, однак вітер погасив вогонь. Вірні забрали святі мощі і поховали при церкві 25 квітня (8 травня) 68 р. 

Близько 815 р. святі мощі євангелиста було перенесено до Венеції, де возноситься одна з найкращих церков у світі – церква святого Марка. Мощі св. Марка були у великому почитанні серед вірних як в Олександрії, так і у Венеції. Ще в четвертому столітті приходив до Олександрії святий єрей Філором, аби поклонитися тим святим мощам, над якими було возведено величаву церкву з монастирем, що стояв ще у восьмому столітті.
До сьогодні Олександрійська Церква, яка завжди була, після Римської, найвизначнішою, називається престольною Церквою святого Марка. До шостого століття в Олександрії зберігався плащ святого Марка, яким вкривали кожного нововозведеного на престол патріярха. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

неділя, 7 травня 2017 р.

07.05.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.9,32–42:  «Петро став на коліна й почав молитися»

Коли читаємо про Ісусових учнів й апостолів, маємо запитати себе, чому ми не діємо в такому авторитеті, як діяли вони. Чому не робимо чудес, не проповідуємо так, щоб народи наверталися… Хибно було б думати, що ці люди були незвичайними чи Бог тепер не дає нам того авторитету діяти в Його Ім’я, як давав колись своїм першим послідовникам. 

Якщо їх щось і вирізняло, то це те, що вони, маючи досвід Бога, могли з такою довірою до Нього звертатись, що Бог творив все нові чудеса. А Бог, який був тоді, тепер той самий. Чому ж Бог тепер не чинить чудес? Хіба тому, що не може? Хіба тому, що дари Святого Духа зараз не потрібні в житті християнської спільноти? 

Якщо знаємо, що Бог – Той самий, який був, отже проблема в нас, найімовірніше – в нашій довірі до Нього. А наша довіра зростає тоді, коли ми щораз більше на Нього уповаємо і маємо внаслідок цього плоди. Це немов би замкнене коло, якщо ми більше довіряємо Богові, то маємо більше плодів, а внаслідок цього зростає і наша віра. Тож все більше покладаймося на Бога, а Бог як чинив чуда, про які читаємо на сторінках Євангелія, а не раз і в нашому житті, готовий ще не мало зробити чудес.

*** 
Йо.5,1-15:  «Не маю нікого, пане, – одрікає йому недужий, – хто б мене, коли ото вода зрушиться, та й спустив у купіль»

Бачимо, що в особі Христа Бог «показує» себе людям і виявляє своє божество, свою любов до людини в конкретних обставинах, у конкретній потребі. 

Це засвідчує і сьогоднішній випадок. Христос приходить і зауважує біля купелі недужого, який хворіє тридцять вісім років. Це була купіль, у якій люди зцілювалися. Але, як оповідає цей недужий, не було того, хто б його до цієї купелі допровадив, коли зрушується вода. Уявімо собі лише, що всі тридцять вісім років цей чоловік потребував допомоги іншої особи і не було нікого, хто б перейнявся його потребою! 

Але ця історія не унікальна, погляньмо довкола себе: скільки є людей, які роками чекають на мою допомогу... Відкриймо широко свої очі, аби побачити цих людей, які очікують на нашу допомогу не днями чи місяцями, а роками!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР