18.03.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр.10,32–38:  «Не покидайте, отже, цього вашого довір’я, бо воно має велику нагороду»

У нашому житті ми не раз кажемо до інших людей: не будь таким довірливим, бо ти маєш голову на плечах, маєш сам думати, не дозволь себе використати, обдурити. Чому так є? Бо часто нашу довіру інші люди використовують собі на користь, а нам на шкоду. Нерідко буває, що нас хтось обманув, обхитрив, скористався нашою довірливістю. То ж всі ми маємо негативний досвід довіри до людей. Тому часто закриваємось від інших, не маємо відваги вірити їм. І це якоюсь мірою позначається на нашій довірі до Бога. 

Ми не вміємо всеціло довіритись Богові. Погляньмо на малих дітей, які довіряють своїм батькам у всьому. Саме тому Господь ставить дітей у приклад, щоб і ми були, як діти, щоб мали таку ж певність щодо Бога, як діти щодо батьків. Які мають переконання, що немає речей неможливих для батьків. 

Наскільки ми покладаємось на Бога, чи більше – на свої здобутки, на свій досвід, на своє пізнання, на свій розум. І це правда, що багато нам допомагає наш досвід, наші знання, але ми також бачимо наскільки цей наш досвід і знання нас підводять. Тож все більше покладаймося на Бога. Звичайно, робити маємо все що можемо і на що здатні, але все більше віддаваймо себе самого, свою долю, та кожну людину Господеві!

*** 

Мр.2,14-17:  «Той устав і пішов слідом за Ним»

Євангеліє розповідає про покликання одного з апостолів, хоч усі решта апостолів – хто б це не був: Андрій, Петро, Матей та всі інші – зразу йшли за Ісусом, коли чули Його запрошення. Вони не відкладали це на потім. Саме тому апостоли виконали те призначення, яке для них передбачив Бог. 

Скільки разів до нашого серця приходили ті чи інші добрі думки, а ми їх відкладали на потім або взагалі забували про них… Пам’ятаймо, що в нашому духовному житті дуже важливо не відкладати, а відразу йти за тим, що Бог кладе нам на серце, і рішуче втілювати це в життя. Не відкладати, а цим жити. 

Коли Бог нас до чогось кличе, то знає, що ми здатні це здійснити. Наша проблема полягає в тому, що ми часто знаходимо виправдання, чому не виконуємо того чи іншого. Бог знає нас краще за нас самих, інакше Він не доручав би нам того, чого ми не зможемо зробити. Якщо відчуваємо, що Бог кладе нам щось на серце, коли приходить якась добра думка чи бажання зробити добрий вчинок, – не відкладаймо, робімо це негайно!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ.КАЛЕНДАР

18.03.2017р. Б. / Святого мученика Конона; Святого мученика Конона Городника

Житіє святого мученика Конона

Тропар, глac 4: Як дівственника предивного і мученика непохитного, блаженного страдника, що владу проти бісів прийняв, Конона піснями возхвалімо і до нього закличмо: «Моли Христа, щоб спас душі наші». 

Кондак, глас 3: Чистотою як ангел на землі поживши, тому й співбесідником ангелів бути сподобився єси і батьків до пізнання Христа привів єси і, єдиного Бога у Тройці ісповідавши, постраждав ти до крові, мучениче Кононе, моли Його безперестанно за всіх нас. 

У селі Видана, біля міста Ісаврії, жив побожний християнин Конон, син Нестора і Нади. Він, пізнавши правдиву віру, охрестив своїх родичів. Його батька, святого Нестора, погани замучили за віру Христову. Конон мав жінку Анну, однак жили вони у чистоті, як брат і сестра. А коли Бог покликав до себе його матір, а згодом і жінку, то він почав провадити самітницьке життя, таке богомільне, що Господь наділив його даром творити чуда. Так, своєю молитвою зруйнував він на очах поган їхніх божків, і багато невірних після цього прийняли святе хрещення. Бог дав йому силу проганяти бісів і зцілювати хворих, тому навіть погани дуже шанували святого старця. За імператора Деція, гонителя християн, прибув в Ісаврію мучитель Магн і віддав Конона на тяжкі муки. Довідавшись про це, погани села Видана силою відбили святого, так, що Магн перелякався й утік. Святий Конон, засмучений, що не вдалося йому в муках віддати духа за Христа, повернувся до свого села, де, проживши ще два роки, помер близько 250 р.

__________
У той самий день

Житіє святого мученика Конона Городника

У Назареті Галилейському, там, де Спаситель світу ріс і міцнів, сповняючись мудрістю (див. Лк. 2, 40), народився цей святий Конон. Згодом він перебрався в Памфілію, біля міста Мандр, де доглядав город і продавав ярину. За цісарства Деція мучитель Публій наказав його схопити і поставити перед собою на суд. Святий Конон прилюдно визнав Ісуса Христа. Тоді Публій наказав йому в п’яти позабивати цвяхів і гнав його перед своїм возом так довго, аж поки святий не впав на дорозі і в руки Отця небесного віддав свою чисту душу. Діялося це близько 250 р. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ.КАЛЕНДАР

17.03.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім читанням Святого Письма (Бут.8,4-21)

Бут.8,4-21:  «Тоді Ной спорудив Господеві жертовник, узяв усякого роду чистих тварин і всякого роду чистих птахів і приніс усепалення на жертовнику»

Бачимо, що після того як води потопу спадають і Ной виходить на землю зі своєю родиною і всіма звірами, птахами, плазунами, то молиться до Бога молитвою подяки й приносить жертву за своє спасення. Скільки нам ще треба вчитися, щоб уміти так дякувати Богові – щиро і вчасно! 

Ми часто маємо претензії до людей, а коли мали б відвагу, то висували б претензії і до Бога. Але ми не можемо побачити й усвідомити, як багато різних благ, скільки всього Бог нам дарував, скільки є того, що нам допомагає, що нас збагачує, що підтримує наше життя!

Важливо зупинятися, щоб придивлятися до життя, уміти побачити, чим Господь нас обдарував, і вміти за все це Йому дякувати!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

17.03.2017р. Б. / Преподобного Герасима, що на Йордані; Святого мученика Павла і його сестри Юліянії

Преподобного отця нашого Герасима, що на Йордані

Тропар, глас 8: В постах – безплотне, у чуваннях – сильне, в спокусах – непереможне і в молитвах – безупинне, у всьому ж – зібране життя провадячи, богоносний отче Герасиме, ангелів здивував єси і бісівські полчища прогнав. Вірних же серця звеселяєш, блаженний, тому й звір впокорився тобі. Ти ж, дерзновення до Бога маючи, моли, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 4: Запалився ти дбанням про вишнє, жорстокість йорданської пустелі понад всі насолоди світу поставив єси. Тому впокорився тобі звір аж до смерті, отче, послушний і жалобний на гробі помер твоїм, якого Бог так прославив, до Нього молячись і нас, отче Герасиме, поминай. 

В пустелі надйорданській за правління Теодосія Молодшого осів був монах, родом з Ликії, на ім’я Герасим. До цього він жив у єгипетський Тиваїді, згодом у святого Євтимія (пам’ять його вшановуємо 20 січня) в пустелі Рува, а потім прийшов над Йордан, поблизу Єрихону, і став духовним отцем 70 монахів, для яких побудував лавру з монастирем для монахів-послушників, які недавно вступили в монастир. 

У ті часи самітницьке життя практикували досвідчені монахи, загартовані в чеснотах і благочесті, а новачки – спільне життя, під керівництвом побожних ігуменів, які утверджували їх у чеснотах. 

Життя святого Герасима в лаврі було дуже суворе. Впродовж п’яти днів монахи перебували на самоті, у своїх пустельних келіях. Там вони молилися і плели кошики. Харчувалися лиш хлібом та овочами, кожен мав лиш один одяг і одне горнятко на воду. В суботу всі сходилися до монастиря, тут спільно служили церковне правило, сповідалися і причащалися, в неділю на спільній трапезі їли теплу страву і знову поверталися до своїх келій. Вогню в келіях не вільно було розкладати. А первовзором для всіх і першим посником був сам преподобний Герасим. Упродовж усього Великого посту він нічого не їв, єдиним його кормом було святе причастя. Святий часто ходив на тривалий час у пустелю разом зі своїм учнем святим Киріяком (його пам’ять вшановуємо 29 вересня), який вступив до монастиря 467 р.

Бог нагородив святого Герасима особливими дарами. Так, Він об’явив йому смерть святого Євтимія (473 р.). Преподобний Герасим бачив його душу, яку ангели підносили на небо, і, взявши зі собою Киріяка, пішов на похорон. Оповідають, що якось у пустелі прийшов до нього лев, який поранив лапу гострою терниною. Святий вийняв її з рани, а лев, лагідний, немов ягня, з того часу залишився зі святим Герасимом, який назвав його Йордан. Лев пильнував осла, що пасся поблизу, і носив на спині відра з водою. А коли преподобний Герасим помер, лев упав на його могилі (що була поблизу монастирської церкви) мертвий. Помер святий Герасим 5 березня 475 р., за своє святе життя він отримав нагороду, яку Отець наш небесний приготував усім, які Його люблять. 

__________
У той самий день

Святого мученика Павла і його сестри Юліянії

“Великий Бог християнський!” – так кричали погани, коли бачили, як християни задля Імени Христа Спасителя переносили найтяжчі муки, а Бог численними чудами хотів навернути засліплених поган до пізнання правди. А однак кров християнська текла струмками, на місці одних замучених ставали інші і нахиляли свої голови під меч, а тіла свої віддавали на вогонь, щоб дати свідчення Христовій правді. У Птолемаїді Палестинській жив проповідник Божого слова Павло, зі своєю благочестивою сестрою Юліянією. Коли імператор Авреліян в’їжджав до міста, щоб чинити суд над християнами, то святий Павло, на очах самого царя, осінив себе святим хрестом. За це його схопили і привели на суд. На суді він сміливо ісповідав свою віру в Христа Спасителя. 

“Чи не знаєш, що законом заборонено визнавати Христа?” – запитав його лютий Авреліян.

“Не знаю твоїх безбожних законів, а знаю, що закон мій велить мені честь віддавати Спасителеві моєму”, – відповів святий Павло. 

Мучитель наказав його мучити так довго, поки Христос не визволить його, а Спаситель тримав постійно в опіці слугу свого і той не відчував жодного болю від мук, таких лютих, що лиш від самого їх споглядання погани самі тремтіли. 

І ось серед тих мук стає перед Авреліяном Юліянія і каже: “За що ти мучиш брата мого, котрий нікому не зробив нічого злого?” Мучитель наказав їй поклонитися божкам, бо інакше жорстокі муки чекають і її, та свята відповіла йому, що задля Христа всі страждання для неї є ніщо, бо Спаситель осолодить їх своєю благодаттю. Тоді кати стали мучити і Павла, і його сестру, а святі заохочували себе взаємно до витривалости, прославляли Отця небесного і співали в честь Імени Його. І Бог об’явив силу свою, бо коли їх кинули в котел з розтопленою смолою, то вона лиш охолодила їх тіла. Злобний мучитель наказав принести два залізні ліжка, розпалити під ними вогонь, покласти на них святих мучеників і тіла їх поливати розтопленим смальцем – а вони і тих мук цілком не відчували. Свята Юліянія у час тих катувань упоминала Авреліяна, щоб той увірував в Ісуса і спас свою душу. Та не зм’якло серце засліпленого, натомість два кати, Квадрат і Акакій, увірували і голосно закричали: “Бог християнський – то Бог правдивий!” Аврелій зразу ж засудив їх на смерть, а вони стали голосно призивати Спасителя і самі нахили свої голови під меч, прийнявши хрещення крови і вінець нев’янучий отримавши з рук Отця небесного. 

Наступного дня, після ночі, проведеної у в’язниці, Павло і Юліянія, оздоровлені чудесним способом, знову стали на суді. Їх тіла нещадно шматували залізом, а наслідком цих мук стало те, що новий кат Стратилат увірував в Ісуса, зруйнував поганський жертовник, що стояв там, і за віру свою загинув від меча. Увечері того дня кинули святих мучеників до ями, повної гадюк, однак ангел Божий став біля них на сторожі і гадь не сміла їх доторкнутися. Однак і це не навернуло Авреліяна; він наказав взяти їх на нові муки. Святого Павла велів бити розжареними в вогні залізними прутами, а тим часом намовляв святу Юліянію принести жертву божкам, і він візьме її за жінку, та, осоромлений, мусив визнати своє безсилля. Потім у глибокій ямі розвели великий вогонь, і святі мученики, перехрестившись, з піснею на устах увійшли в полум’я, і цього разу ангел Господній охороняв їх і вогонь не шкодив їм. Упродовж семи днів, заковані в тяжкі кайдани, сиділи Павло і Юліянія у в’язниці, а коли вивели їх на суд, то Авреліян наказав палити залізом їхні обличчя, аж народ, хоч і поганський, став бунтувати. Тоді мучитель велів їх стяти мечем. 

Не прощалися брат із сестрою, бо вони знали, що розлука їх триватиме одну лиш хвилю. Першою свята Юліянія нахилила свою голову під меч, а за нею і святий Павло віддав Богові свою чисту душу. Сім днів тіла їх не хоронили; потім кинули їх на поживу псам, однак ані пси, ані хижі птахи навіть торкнутися їх не сміли. Щойно через сім днів християни змогли забрати мощі святих мучеників і поховати. Діялося це близько 270 р. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

16.03.2017р. Б. / Святих мучеників Євтропія, Клеоніка і Василиска

Святих мучеників Євтропія, Клеоніка і Василиска

Тропар, глac 4: Мученики Твої, Господи, * у страданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого. * Мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * їх молитвами спаси душі наші.

Кондак, глас 1: Тройцю чесну, тройця мучеників перед множнством народів ісповідала і долучилась до хорів безплотних стражаючи. Їх днесь з вірою возхвалімо, святкуючи священну і спасительну для світу пам’ять їх. 

Діялося те за часів гонителя Максиміяна. У понтійському місті Амасія мученицький вінець отримав воїн Христовий святий Теодор Тирон, пам’ять якого Церква відзначає 17 лютого і в першу суботу Великого посту. Замучений був він за наказом Публія, який невдовзі сам загинув наглою смертю. А у в’язницях Амасії мучилися товариші святого Теодора, Євтропій і Клеонік та його братанич Василиск. Після Публія прийшов інший, не менш лютий мучитель, Асклипіодот. Одного дня наказав він привести на свій суд усіх трьох в’язнів. Коли їх мали виводити з в’язниці, враз небесне світло осяяло темний льох, а важкі двері самі відчинилися перед тими, що йшли визнавати Спасителя і Бога свого. З піснею на устах стали вони перед здивованим мучителем і голосно ісповідали Христа Ісуса. Асклипіодот став погрожувати їм муками, на що красномовний Євтропій сказав йому так: “Безумний! Ти погрожуєш нам муками? Та ними погрожував нам і твій попередник Публій, і ось нині він сам потрапив у пекельні муки. Ти не налякаєш нас, бо немає сили, котра б відірвала нас від Христа Спасителя, за якого ми готові понести і страсті, і найлютішу смерть!” 

Тоді поганин наказав бити Євтропія по устах, але той далі голосив славу Отця небесного. Звернувся потім мучитель до Клеоніка і Василиска, але й ті сміливо відповіли йому: “Ти чув слова Євтропія, він говорив і за себе, і за нас, бо як Пресвята Тройця є одне, так само і ми нерозлучні у вірі і в надії на поміч Спасителя!” 

Мучитель наказав і їх бити, так, що тіло куснями відпадало від костей, а вони призивали на поміч Ісуса і святого Теодора Тирона. І ось враз земля похитнулася, кати впали на землю, кайдани мучеників розсипалися, і їм явився Спаситель, разом зі святим Теодором, і сказав такі слова: “Витерпіть до кінця, й імена ваші будуть записані в книзі життя!” 

Перелякані кати відмовлялися далі мучити святих, дарма, що Аскипіодот кричав, що це чари, а самі погани голосно говорили: “Ми бачили Бога християнського і чули ангельський голос!” Мучитель наказав відвести Клеоніка і Василиска до в’язниці, а Євтропія до своєї палати, де обіцяв йому всяку ласку, велів принести дорогі одежі і запрошував його сісти разом з ним до обіду. Однак слуга Христовий сказав сміливо, що гріх християнинові ставати на шлях нечестивих і приставати з грішниками: “Не спокусиш мене золотом, ані достатками, – говорив святий мученик, – слава царя твого ніщо для мене, а катування твої дорогі мені понад усе. Закінчуй діло своє і дай мені у смерті з’єднатися з Богом і Царем моїм – Ісусом!” 

Так говорив святий Євтропій, й осоромлений мучитель відіслав його до в’язниці, де всі троє цілу ніч провели в гарячій молитві. 

Наступного дня вранці пішов мучитель, зі своїм двором, до поганської божниці і наказав привести туди святих мучеників, щоб вони принесли божкам жертву. А святі, ставши посеред поганського натовпу, славили Господа і просили Його так: “Почуй, Господи, нашу молитву, подай доказ своєї могутности, зруйнуй злобу поганську і на тому місці нехай буде принесена Тобі безкровна жертва, гідна Твоєї слави!” 

І знову затряслася земля і божки поганські самі розсипалися в порох, а голос з неба промовив: “Молитва ваша вислухана!” Тепер мучитель наказав бити їх жилами, живцем дерти їх тіло, рани натирати гірчицею, лити на них розтоплену сірку, котра, однак, спливала по них мов зимна, освіжаюча вода. І знову кинули їх до в’язниці, а була то для святих Євтропія і Клеоніка остання ніч їхнього життя. Наступного дня мучитель засудив їх на хресну смерть і наказав випровадити за місто, де вже були вкопані два хрести. Св. Василиска велів він відвести до в’язниці. Коли обидва мученики побачили місце розп’яття, то з очей їх потекли сльози вдячности, що Бог дозволив їм померти такою смертю, яку Він, Спаситель світу, сам прийняв на себе.

“Хресту Твоєму поклоняємся, Владико!” – молилися вони і на хресті віддали в руки Отця небесного свої чисті душі. Сталося це 3 березня близько 290 р. Про славні подвиги святого Василиска прочитаємо 28 травня, у день, коли Церква вшановує його пам’ять. Ім’я Євтропій означає “моральний”, Клеонік – “слава перемоги”, а Василиск – “малий король”. Мощі двох святих прославилися багатьма чудами. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

15.03.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім читанням Святого Письма (Бут.7,6-9)

Бут.7,6-9:  «І ввійшов Ной, сини його, жінка його й жінки синів його з ним у ковчег перед потопом вод»

Нам добре відома подія, коли праведник Ной входить до ковчега і за ним зачиняються двері. Знаємо, що сталося на землі після цього з усім живим, і лише Божий люд і ті тварини, які були з Ноєм, врятувалися в ковчезі. 

Цим ковчегом для нас, християн, є Церква. Поки ми є в Церкві (бо якщо ми в Церкві, то ми з Богом), то ніякі води, ніякі шторми, ніякі бурі нам не страшні. Якщо ж ми без Бога, поза Його Церквою, то життєві ситуації, проблеми можуть не лише інколи впливати на нас, а й задавати ритм нашому життю. 

Тому ми мали б турбуватись про те, наскільки ми є з Богом. Наскільки ми є з Церквою. Адже наскільки ми є з Богом і в Церкві – настільки ніхто й ніщо не зможе нам зашкодити в нашому житті. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

15.03.2017р. Б. / Святого священномученика Теодота, єпископа Киринейського

Святого священномученика Теодота, єпископа Киринейського

Тропар, глac 4: I обичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти, * знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння. * Задля того слово істини справляючи, * і задля віри пострадав Ти аж до крови, священномученику Теодоте, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 3: Море зловір’я осудив ти і ідольського безбожжя оману правовір’я вірою вразив єси і всепаленням божественним бувши, чудотворінням орошуєш світу краї, отче святителю Теодоте, моли Христа Бога, щоб дарував нам велику милість. 

Родом святий Теодот був з Галатії. Святий, з дитинства вихований у чеснотах і відданий молитві, трудився спочатку на острові Кипрі, де навернув багатьох до Христової віри, а згодом став єпископом Киринеї. За імператора Ліцинія, гонителя християн, мучитель Савин велів ув’язнити Теодота, а той, довідавшися про це, сам добровільно став перед судом і сказав: “Ось я добровільно стаю перед судом, щоб дати ісповідь Бога мого, Ісуса Христа, якому служу”. 

Савин наказав бити святого, а коли той усі муки зносив дуже терпеливо, то мучитель велів шматувати тіло його залізними гаками, так, що було видно голі кості. У цих стражданнях святий вголос молився і просив, щоб зміг і найтяжчі муки задля Христа перетерпіти. Коли опісля вели його до в’язниці, то святий Теодот так повчав поган: “Не думайте, що муки мої залишаться без нагороди, бо якщо земний цар вінчає воїна, котрий задля нього пролив кров і терпів рани, то наскільки більшою буде нагорода небесного Царя, задля якого я, хоч і негідний, терплю”. 

Через п’ять днів почалися нові муки, бо гонителя розлютила витривалість святого, який не боявся жодних погроз, а славив Господа і Спаса свого і нашого, Ісуса Христа. Святому у п’яти забили цвяхи і змушували його ходити, а потім поклали його на залізне ложе, під яким запалили вогонь. А коли той вогонь став обпалювати його тіло, то святий вголос призивав Спасителя, славив Його і молився: “Отче небесний, дай мир святій Твоїй Церкві, подай, щоб сила хреста поборола поганство, щоб усі пізнали і прославляли Ім’я Твоє на віки віків!” 

Багато поган, бачачи це, увірували в Ісуса і голосно Його величали. Тоді мучитель наказав кинути святого у в’язницю, де він довго страждав. 

Та прийшла година, коли хрест здобув перемогу над поганською злобою. Імператор Костянтин Великий здолав Ліцинія і дозволив християнам вільно ісповідати Христа Спасителя. Опустіли темниці, і святий Теодот вийшов на волю. Два роки ще управляв він Церквою в Киринеї. Помер святий 2 березня 320 р. Бог увінчав ісповідника і ревного святителя свого, котрий, прикрашений вінцем Божої слави, нині молиться за всіх нас, щоб мали силу так, як він, витривати у всяких труднощах і зберегти віру й любов до Того, який стане колись вічною нашою нагородою. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

14.03.2017р. Б. / Преподобної мучениці Євдокії

Преподобної мучениці Євдокії

Тропар, глас 8: Правильністю розумною душу твою прив’язала єси до любові Христової, тліне, гарне, дочасне забуттям пробігла єси як учениця Слова. Перше постом пристрасті умертвила, а відтак стражданням ворога осоромила, тому Христос подвійних вінців сподобив тебе, Євдокіє славна, страстотерпице преподобна, моли ж Христа, щоб спаслись душі наші. 

Кондак, глас 4: В стражданні твоїм подвизавшись добре і по смерти освячуєш чудес потоками, всехвальна, нас, які з вірою прибігаємо в божественну церкву твою. Тому, святкуючи, молимо тебе, преподобна мученице Євдокіє, щоб ізбавитись нам від недуг душевних і почерпнути чудес благодать. 

Cвята Євдокія була самарянкою. Жила вона за часів імператора Траяна в місті Іліополі, в Келисирії. Як поганка, вона нічого не чула про Христа Спасителя і Його науку, хоч в Іліополі було багато християн, були священики і був на той час єпископ на ім’я Теодот. Євдокія була найвродливішою жінкою в місті, й водночас найбільшою блудницею і грішницею. Плюгаве життя її було всім відоме; вона зібрала величезне майно і була згіршенням для всієї околиці.

Якось одного разу через Іліополь проходив монах Герман, настоятель чоловічого і жіночого монастирів, і зупинився на ночівлю в кімнаті, яку відділяла від помешкання Євдокії лишень тонка стіна. Вночі, як зазвичай, Герман став вголос молитися і читати фрагменти зі Святого Письма, де йшлося про страшний суд і про пекельні кари за гріхи. Євдокія все те чула і вранці, зацікавлена цим, покликала Германа до себе. Монах розповів їй про головні засади Христової віри, про злобу гріха і кару за нього так переконливо, що Євдокія, зворушена до глибини серця, припала до його ніг і благала, щоб спас її душу від вічної загибелі. Герман сказав покликати одного священика з місцевого духовенства і вони порадили Євдокії, щоб упродовж семи днів вона молилася і розважала про свої гріхи і щоб постом готувала свою душу до пізнання Божої благодаті. Через сім днів вони відвідали її, та перед ними стояла вже не та Євдокія. Перед ними була вбого одягнена каяниця, молитви і сльози якої прийняв Спаситель, як прийняв Магдалину і як приймає кожного грішника, що розкаюється у своїх гріхах. Євдокія прийняла з рук єпископа Теодота святе хрещення, весь маєток роздала бідним, а сама почала життя каяниці – убоге, самітницьке, посвячене постам, молитві і сльозам. 

За якийсь час Герман наказав їй піти до жіночого монастиря, того самого, якого був настоятелем, і постриг її в черниці. В монастирі Євдокія жила так свято, що, після смерти ігумені, її вибрали наставницею всіх сестер, а Бог наділив її даром творити чуда.

Аврелій, голова міста Іліополя, був переконаний, що Євдокія весь свій маєток узяла зі собою до монастиря. Тому він послав свого сина з відділом воїнів, щоб її привели до нього. Однак дорогою до монастиря його син упав трупом. Тоді Аврелій, за порадою інших, просив помочі у преподобної Євдокії, і вона своїми молитвами воскресила юнака, після чого Аврелій зі своєю родиною навернувся. Згодом його син став єпископом, а донька Геласія вступила до монастиря, ігуменею якого була свята Євдокія. Пізніше начальником Іліополя став мучитель Діоген. Він наказав забрати Євдокію з монастиря і поставити її перед судом. Свята прилюдно стала сповідувати Христа Спасителя, і тоді Діоген наказав чотирьом воїнам її бити. Бог, однак, прославив її у муках своїми чудами, так, що сам мучитель навернувся, прийняв святе хрещення і став прикладом ревного Христового ісповідника. Однак у волі Господній було, щоб Його вірна служниця отримала вінець мучениці. Коли в Іліополі начальником став Вінкентій, він послав до монастиря відділ воїнів і 1 березня (близько 120 р.) голова мучениці Євдокії упала від удару меча, а душа її піднеслася до Спасителя. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

13.03.2017р. Б. / Преподобного ісповідника Василія, співпосника святого Прокопія; Преподобних Марини, Кири і Домніки

Преподобного отця нашого й ісповідника Василія, співпосника святого Прокопія

Тропар, глас 1: Пустинним жителем і в тілі ангелом, * і чудотворцем показав Ти себе, богоносний отче наш Василіє. * Постом, чуванням, молитвою небесні дарування прийнявши, * зціляєш недужих і душі, що з вірою прибігають до Тебе. * Слава Тому, що дав Тобі кріпость, * слава Тому, що вінчав Тебе, * слава Тому, що діє тобою всім зцілення. 

Кондак, глас 2: З вистоти прийнявши одкровення божественне, вийшов ти, мудрий, з світу балачок і як монах жив преподобно, чудес дію прийняв і недуг зцілення благодать, Василіє, всеблаженний, всященніший. 

Церква називає святого ісповідника Василія співпосником святого Прокопія, пам’ять якого відзначали ми вчора. Вони разом служили Господу, разом терпіли муки, ув’язнення, разом вийшли на свободу, і продовжили жити самітницьким життям аж до смерти. Нехай же обидвом їм буде слава, честь і поклоніння, а нам нехай вимолять вони у Бога милосердя і ласки спасіння. 

__________ У той самий день

Преподобних Марини, Кири і Домніки

Преподобні Марина (Марана) і Кира жили в Сирії, у місті Вереї. Були вони з багатого роду, але задля Христа все покинули й осіли за містом у печері. Життя провадили в молитві, мовчанні і в таких суворих постах, що лишень небесна Божа сила утримувала їх при життю. Крім того, вони накладали на себе такі тяжкі окови, що під ними не могли навіть випростатися. Біля їх печери була хатина, де вели монаше життя їхні бувші служниці. Лиш двічі вони залишали свою печеру. Вперше, коли пішли до Єрусалиму поклонитися святим місцям. Вони йшли 20 днів, нічого впродовж цього часу не споживаючи, і лишень в Єрусалимі дещо з’їли. Другий раз пустилися в дорогу, також постячи, аби поклонитися мощам святої Теклі в Ісаврії. І так в тяжких покаянних трудах прожили святі діви близько 40 років. Їх життя описав Теодорит, єпископ сусіднього міста Кира, він відвідував їх у печері і бачив ті окови. Померли святі близько 440 р. 

Цілком подібне було життя святої Домніки, яке також описав єпископ Теодорит. Вона в городі своєї матері поставила собі будку, в якій проживала в постах і молитві, ходила до церкви, а свою матір і братів спонукала до того, щоб вони роздавали милостиню і прикрашали Божі доми. (Цю святу посницю слід відрізнити від іншої святої Домніки, пам’ять якої вшановуємо 8 січня.) 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

12.03.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр.1,10–2,3:  «Мусимо вважати дуже пильно на те, що почули, щоб, бува, нас не знесло з дороги»

Щодня чуємо різні новини, різні думки, нові пропозиції. Часто в сумі цих багатьох нових знань і пропозицій можемо загубитись і втратити орієнтир. Тому завжди маємо мати цей сильний стержень, основу наших стосунків з Богом. Бо коли ми з Господом, то ніякі обставини не можуть нас вибити з колії, коли ми є з Ним, то ніщо нас не може забагато хвилювати. Бо з нами є Бог. 

Через призму віри можемо подивитися на все, що діється в нашому житті. Святий Августин казав: коли Бог – на першому місці, то все інше буде на своїх місцях. Коли Його немає на першому місці, то щось інше неминуче займе перше місце. Скажімо собі правду, скільком різним справам і обов’язкам ми приділяємо надто багато часу та уваги. Скільки подій впливають на нас і ми ними переймаємось, саме вони знову і знову збивають нас з дороги і ми забуваємо про Бога. 

Тому зізнаймось собі щиро, є багато чого, що віддаляє нас від Господа, і намагаймось у шкалі пріоритетів поставити взаємини з Богом на перше, чільне місце!

*** 

Мр.2,1-12:  «Що легше – сказати розслабленому: Відпускаються тобі гріхи, а чи сказати: Встань, візьми твоє ліжко й ходи?»

Не дивно, що євреям, які дуже звикли до своїх традицій, було складно сприйняти особу Ісуса Христа і Його поведінку. Випадок із розслабленим влучно це підкреслює. Адже здоров’я за часів Ісуса не просто цінували, а вважали виявом Божого благословення. І Господь зцілює розслабленого, повертає йому здоров’я, навіть більше – відпускає йому гріхи. Так Він виявляє своє Божество. І, здавалося б, саме тоді всі присутні мали зрозуміти, Хто перед ними. Для сучасного християнина, який розуміє, що Ісус Христос – Той, хто дає зцілення, Той, хто своєю кров’ю змиває наші гріхи, ця ситуація логічна. Але як часто у своєму житті, коли перебуваємо в ситуації цього розслабленого, шукаємо зцілення і прощення в нашого Господа? 

Мати добре здоров’я – великий дар від Бога, однак часто ми це усвідомлюємо лише тоді, коли хворіємо. А наскільки більшим даром є можливість мати добре духовне здоров’я через Боже прощення, багато християн усвідомлюють лише під час Великого посту. Кожна людина в глибині свого серця усвідомлює свої гріхи, але, ніби адвокат, виправдовує себе, свої вчинки. У час Великого посту людина має нагоду проаналізувати свій душевний стан, покаятися й приступити до Божого прощення. 

Покаяння – це великий дар, який дав нам Бог, однак не для того, щоб ми користали з нього лише раз на рік. Якщо усвідомлюємо свій гріх – більше чи менше, – то завжди якнайшвидше приходьмо до Бога, перепрошуймо Його і змінюймося. Бо ж каже Господь: «Хто без гріха?» Хіба ми буваємо без гріха? Тому частіше прибігаймо до Бога з покаянням, взиваючи про прощення, і так швидше перемінимося, станемо досконалішими, праведними та святими. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

12.03.2017р. Б. / Преподобного ісповідника Прокопія Декаполита

Преподобного отця нашого й ісповідника Прокопія Декаполита

Тропар, глac 8: Потоками сліз твоїх Ти неродючу пустиню управив * і з глибини зітханнями Ти в трудах приніс стократні плоди, * і був Ти світильником вселенної, сіяючи чудесами, Прокопіє, отче наш. * Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 2: Церква, зірницю отримавши, розганяє всяку імлу злослав’я, почитаючи тебе, небеснотаїнику, Прокопіє преславний. 

У палестинській землі, на схід від галилейского озера, була місцина, що звалася Декаполіс. Тут за часів жорстокого імператора Лева Ісавра, який ширив іконоборську єресь, жив благочестивий монах Прокопій, що ревно дбав про чистоту Христової віри і безстрашно поборював єресь. Лукавий імператор велів упіймати його разом з іншими ісповідниками і віддати в руки мучителів. Ті жорстоко били святого, шматували його тіло гаками, а потім кинули у в’язницю. Аж до смерті імператора Лева мучився святий Прокопій, а опісля, випущений на свободу, повернувся до самітницького життя в молитві і пості. Перебуваючи у великій святості, віддав він свою чисту душу в руки Сотворителя. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР