29.06.2013р. Б. / Блаженніший Святослав у Варшаві зустрівся з Маршалками Сейму та Сенату Польщі

Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) 28 червня Варшаві провів зустріч з Маршалком Сейму Республіки Польща Евою Копач та з Маршалком Сенату РП Богданом Борусевичем.

Нагадаємо, що візит Патріарх УГКЦ до Польщі пов'язаний з вшануванням пам’яті 70-их роковин жертв злочину на Волині. «Вірю, що цей візит буде значним кроком, що всі слова і дії призведуть до того, що історія буде переказана правдиво й точно, - сказав Маршалек Копач. Інформує про зустріч прес-служба канцелярії Сейму.

"Як люди віруючі, як християни, мусимо засвідчити нашу віру, щоб наше минуле не випромінювало негативних емоцій. Важливо, щоб промовляли не наші емоції, а наша християнська совість", - наголосив Патріарх УГКЦ під час зустрічі з Маршалком Сенату.

Головною темою зустрічі зі спікером Парламенту Польщі було питання польсько-українського примирення в контексті 70-их роковин Волинської трагедії. Ева Копач та Патріарх УГКЦ погодилися, що постійно потрібно підтримувати зусилля щодо примирення та діалогу країн, церкви та суспільства.

«Нас об’єднує трагічна історія, але думаючи про сьогодення, ми повинні також пам'ятати про минуле», - сказав Блаженніший Святослав. Він закликав, щоб «спільний діалог був формою спільної терапії, яка лікує рани минулого».

Патріарх Церкви також висловив повагу до польського народу та подякував за прийом і позитивний перебіг свого візиту до Польщі.

У ході зустрічі також обговорили документи пам'ять волинських злочину і його жертв. Спікер Парламенту висловив вдячність за спільну Декларацію з нагоди 70-их роковин трагедії на Волині, яку підписали сьогодні представники УГКЦ та РКЦ Польщі та України.

«Декларація є вираженням того, що справа польсько-українського примирення є дуже важливою справою», - наголосив Блаженніший Святослав. Він також запевнив, що Декларацію буде прочитано у церквах в Україні й поширено в українському суспільстві.

Ева Копач згадала також про поточну роботу над проектом резолюції Сейму щодо Волинської трагедії. Вона підкреслила, що обговорення цього проекту викликає багато емоцій, як у Польщі, так і в Україні. «Хочемо, щоб цього року ювілей урочистостей пройшов у атмосфері примирення, на основі історичної правди і відповідного вшанування жертв», - заявила Маршалек Сейму.

Ева Копач також звернулася з проханням до Патріарха УГКЦ спорудити в Луцьку хрест у пам'ять про Волинську трагедію. Вона також запропонував організувати в Польщі та Україні виставку, що показала б дій двох країн, які вжиті для польсько-українського примирення, у тому числі ініціативи бл. Папи Івана Павла II.

Спікер польського Парламенту висловила подяку Блаженнішому Святославові за підтримку польської меншини у Львові, яка отримала від місцевої влади ділянку під будівництво польського дому.

У зустрічі також взяли участь віце-спікер Сейму, польський співголова Парламентської Асамблеї та України Цезарій Грабарчик, голова Комісії національних та етнічних меншин Мирон Сич, глава канцелярії Лех Чапля та посадові особи УГКЦ: Патріарх УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук, архиєпископ Іван Мартиняк, Митрополит Перемишльсько-Варшавський, архиєпископ Ігор Возьняк, Митрополит Львівський, архиєпископ Володимир Війтишин, Митрополит Івано-Франківський, архиєпископ Василь Семенюк, Митрополит Тернопільсько-Зборівський.

Департамент інформації УГКЦ

Воїни Христа Царя

28.06.2013р. Б. / Папа Франциск прийняв делегацію Константинопольського патріархату

 

«У нашому світі, голодному та спраглому істини, любові, надії, миру та єдності, задля самого ж нашого свідчення, важливо, врешті, могти одноголосно звіщати добру новину Євангелія та спільно служити Божественні Таїнства нового життя у Христі!» – наголосив Папа Франциск, приймаючи сьогодні, 28 червня, делегацію Константинопольського патріархату, яка прибула до Ватикану на урочистість святих Петра і Павла. Цього року її очолює митрополит Пергамський Йоанніс Зізіулас, Співголова Спільної міжнародної комісії в справі богословського діалогу між католиками й православними. Пригадаємо, що ватиканська делегація також щороку бере участь в святкуваннях у Стамбулі пам’яті святого Апостола Андрія, покровителя Константинопольського патріархату.

 

Вітаючи православних гостей, Святіший Отець зазначив, що започаткований 1969 року звичай обміну делегаціями з нагоди престольних празників є приводом радості, адже «братерська зустріч є суттєвим елементом дороги до єдності». «Шукання єдності між християнами є невідкладним завданням, від якого ми сьогодні, більше, ніж коли-небудь, не можемо звільнитися», – сказав він, цитуючи також митрополита Йоана, який сказав, «що шукання єдності – це не розкіш, а імператив». 

«Ми добре знаємо, що єдність, насамперед, є Божим даром, за який ми повинні неустанно молитися, але перед кожним з нас стоїть завдання приготувати умови, обробити ґрунт серця, щоб прийняти цю надзвичайну благодать», – сказав Папа Франциск, відзначивши при цій нагоді «фундаментальний вклад», який у цю справу робить праця Міжнародної змішаної богословської комісії. «Ця комісія, – сказав він, – вже опрацювала багато спільних текстів, а тепер вивчає делікатне питання богословських та еклезіологічних взаємин між першістю та синодальністю в житті Церкви. Значущим є те, що сьогодні вдається разом у істині та любові роздумувати над цими темами, починаючи від того, що нас єднає, однак, не приховуючи й того, що ще нас розділяє». 

Святіший Отець зазначив, що вірить у те, що «зусилля спільних роздумів» у відповідний час принесуть плоди, і його втішає той факт, що «католики і православні поділяють ту саму концепцію діалогу, який не шукає богословського мінімалізму для досягнення компромісу, але ґрунтується, радше, на поглибленні єдиної істини, яку Христос дарував Церкві, і яку ніколи не перестаємо краще пізнавати під проводом Святого Духа». 

«Ось чому, – підсумував Папа, – ми не повинні боятися зустрічі та діалогу. Він не віддаляє нас від правди, а, радше, через обмін дарами, веде нас, під проводом Духа істини, до повноти істини». 

За матеріалами: Радіо Ватикан 

Джерело:   КРЕДО 

27.06.2013р. Б. / «Гадаю, що процес беатифікації Митрополита Андрея до 2015-го року завершиться..», - Патріарх УГКЦ у Страдчі

«У 2015 році в УГКЦ відзначать 150-річчя із дня народження Митрополита Андрея (Шептицького). Тому гадаю, що процес беатифікації Митрополита Андрея до цього часу заверщиться. Сподіваюся, що через два роки ми будемо прославляти Блаженного Митрополита Андрея», - про це сказав Блаженніший Святослав Шевчук, Патріарх УГКЦ, відповідаючи на запитання журналістів під час Всеукраїнської прощі до Страдчу, що на Львівщині, присвяченій пам’яті страдецьких блаженних мучеників – о. Миколая Кондрата і дяка Володимира Прийми, Дню мирянина та Року віри.

Відповідаючи на запитання журналіста про те, яким має бути сучасний мирянин, Патріарх УГКЦ зауважив, що «він повинен бути подібними до гірського озера, яке є глибоким і криштально чистим». Предстоятель Церкви також поділився своїми міркуваннями щодо значення паломництва у житті мирян. На його думку, той хто йде на Прощу, пускається в дорогу, якою і є Ісус Христос. «Той хто йде у паломництво, шукає правдивої істини, якою є Ісус Христос. Усі ми хочемо жити повним життям, а таке життя і є  Христос», - пояснив він.

Одразу після страдецького паломництва Верховний Архиєпископ УГКЦ вирушив до Польщі, щоб, за його словами, зробити ще один крок у справі українсько-польського примирення. «Думаю, що дуже важливо нам, українцям, пошанувати той біль, який мають поляки, зокрема, Волинську трагедію. Ми ж маємо теж бути речниками свого народу і теж маємо говорити про свій біль», - пояснив Патріарх УГКЦ.

Як повідомив журналістам Блаженніший Святослав, 27 червня у Варшаві він візьме участь у Панахиді з нагоди 70-х роковин Волинської трагедії. Також  Патріарх УГКЦ зустрінеться із Президентом Польщі. Патріарх також зазначив, що 28 червня у Варшаві ієрархи Римо-Католицької Церкви в Польщі та Української Греко-Католицької Церкви підпишуть польсько-українську декларацію щодо 70-ліття Волинської трагедії.  «Основні тези тексту зводяться до того, що ми разом хочемо продовжувати справу примирення. Я скажу слова прохання про прощення, які виголосив мій попередник Блаженніший Любомир перед Блаженним Папою Римським Іваном Павлом ІІ, говорячи, що так сталося історично, що багато синів і дочок України скривдили своїх польських братів. Ми просимо прощення. Таку сама формулу прощення від імені поляків виголосить владика Юзеф Міхалік», - додав він.

Департамент інформації УГКЦ

Воїни Христа Царя

26.06.2013р. Б. / Папа: Як ми переживаємо те, що ми є Церквою?

«Йдучи до храму, ми повинні пригадувати свою власну історію, як Ісус мене зустрів, як Ісус крокував зі мною, як Ісус мене любить і благословить», - свою катехизу під час загальної аудієнції 26 червня Папа присвятив визначенню Церкви як храму.

 

Святіший Отець вказав, що слово «храм» наводить на думку будинок, будівлю, місце молитви, зустрічі з Богом. Пригадується історія ізраїльського народу, про яку розповідає Старий Завіт. Великий храм Соломона в Єрусалимі був місцем зустрічі з Богом на молитві; всередині храму знаходився Ковчег Завіту, знак присутності Бога серед людей. Ковчег вміщував Скрижалі Завіту, манну та посох Арона, нагадуючи, що Бог завжди був із Своїм народом, супроводжував його у мандрівці, спрямовував його кроки. «Храм пригадує цю історію, – сказав Папа. – Також і ми, йдучи до храму, повинні пригадувати свою власну історію, історію кожного з нас, як Ісус мене зустрів, як Ісус крокував зі мною, як Ісус мене любить і благословить». 

Те, що було прообразом у древньому Храмі, вказав Єпископ Риму, силою Святого Духа здійснилось у Церкві. Церква – це «Божий дім», місце присутності Бога, де ми можемо знайти і зустрінути Господа. Церква – це Храм, де мешкає Святий Дух, Який оживляє, провадить і підтримує. І якщо запитаємо, де можемо зустрінути Бога, де можемо увійти у спілкування з Ним через Ісуса Христа, де можемо знайти світло Святого Духа, що просвічує наше життя, то відповідь буде одна – у Церкві. В Божому люді, між нами, що є Церквою. 

Старозавітній Храм був споруджений людськими руками, вони прагнули збудувати «дім» для Бога, щоб мати видимий знак його присутності серед людей. З Воплоченням Божого Сина сповнилось пророцтво Натана, сказане до царя Давида: «Не цар, не ми «даємо дім» для Бога, але сам Господь «будує Свій дім», щоб замешкати між нами, як це записав святий апостол Іван у своїй Євангелії. Христос – це живий Храм Отця. Сам Христос будує Свій «духовний дім», Церкву, яка споруджена не з матеріального каміння, але з «живого каміння», яким є ми. Святий апостол Павло каже до християн з Ефесу, що вони «побудовані на підвалині апостолів і пророків, де наріжним каменем – сам Ісус Христос. На ньому вся будівля, міцно споєна, росте святим храмом у Господі; на ньому ви теж будуєтесь разом на житло Бога в Дусі» (Еф 2,20-22). «Як це прекрасно! – наголосив Папа. – Ми є живим камінням Божої будівлі, глибоко з’єднані з Христом, що є каменем підтримки, і з’єднані також між нами. Ми не відокремлені, ми є Божим людом, цим є Церква: Божим людом». 

Папа Франциск наголосив, що це Святий Дух із Своїми дарами накреслює різноманітність, багатство Церкви і з’єднує все і всіх, будуючи духовний храм, в якому не складаємо матеріальних жертв, але жертвуємо нас самих, наше життя. Церква не є сплетінням речей та інтересів, але Храмом Святого Духа, Храмом, в якому діє Бог, Храмом, в якому кожен із нас даром Хрещення є живим каменем. Це вказує, що ніхто не є непотрібним у Церкві. Всі ми потрібні, щоб будувати цей Храм! Ніхто не є другорядним. Всі однакові в Божих очах, всі ми рівні, всі ми є братами! Ніхто не є анонімним: всі ми творимо і будуємо Церкву. Але це запрошує нас замислитись також і над тим, що коли бракує цеглини нашого християнського життя, чогось не вистачає для краси Церкви. Всі ми повинні принести в Церкву наше життя, наше серце, любов, наші думки, нашу працю. Всі разом! 

Далі Папа поставив запитання: «Як ми переживаємо те, що ми є Церквою? Чи ми є живим камінням чи, так би мовити, камінням втомленим, знудженим, байдужим? Християнин повинен бути жвавим, радіти з того, що він є християнином! Чи відкриваємось на дію Святого Духа, щоб бути активною частиною наших спільнот, чи замикаємось у собі самих, кажучи: я дуже зайнятий, це не моє завдання»? 

«Нехай Господь дасть нам Свою ласку, Свою силу, щоб ми були глибоко з’єднаними з Христом, наріжним каменем, пілястром, каменем підтримки нашого життя і всього життя Церкви. Молімось, щоб оживлені Його Духом, ми завжди були живим камінням Його Церкви», – закінчив Папа Франциск свою катехизу під час загальної аудієнції 26 червня. 

За матеріалами: Радіо Ватикан 

Джерело:   КРЕДО 

26.06.2013р. Б. / В Євросоюзі звернуть увагу на захист релігійної свободи

Міністри закордонних справ Європейського Союзу 24 червня в Люксембурзі затвердили керівні вказівки щодо заохочення і захисту свободи релігії та віросповідання. 

 

«Порушення та зловживання щодо свободи релігії та віросповідання, що здійснюються як державними, так і недержавними суб'єктами, є загальними і складними, та стосуються людей у всіх частинах світу, не виключаючи й Європу», – йдеться в документі. Міністри підтвердили зобов'язання поважати, захищати і заохочувати свободу релігії та віросповідання на території всіх держав-членів. Вони підтвердили рішучість ЄС, щоб нагадувати про них у своїй зовнішній політиці, як про права, котрі належить шанувати у всьому світі. 

Ще донедавна ця проблема зустрічалася з байдужістю у Європарламенті, зауважує Конрад Шиманьски, член Європейського Парламенту. «Вважалося, що це не найважливіше і не найтерміновіше, що це можна по-різному інтерпретувати, що підґрунтя може бути не обов'язково релігійного характеру, що може стосуватися також інших проблем. Сьогодні усвідомлення цього є більшим, оскільки Євросоюз звикає до того, що у цій справі потрібно реагувати», - сказав Конрад Шиманьски.

Керівні вказівки ЄС з радістю прийняла Комісія Єпископатів Європейського Співтовариства COMECE. Наразі COMECE найважливішими бачить три питання: підкреслення важливості аспекту колективної поваги до свободи віросповідання, а не лише її порушень щодо конкретних осіб, визнання повного права батьків на виховання дітей відповідно до своїх релігійних переконань, а також більша чутливість до релігійних питань при застосуванні принципу недискримінації. 

Своє визнання цього документа також висловив Комітет «Церква і суспільство» Конференції Європейських Церков. Спільнота різних конфесій, представлених у цій організації, брала активну участь у громадських консультаціях з цього питання. Вони рішуче наполягали, щоб європейські країни ввели чіткі правові рішення з цього питання, що дозволить рішучо засудити всі форми порушення прав людини. Свобода релігії та віросповідання є надзвичайно важливим і фундаментальним правом, як для всіх релігійних громад, так і для кожної людини. 

За матеріалами: Католицький Оглядач

Джерело:   КРЕДО 

25.06.2013р. Б. / Папа скасовує титули і привілеї

 

Папа Франциск вирішив скасувати традицію надання почесного титулу Джентельмена Його Святості за заслуги перед Ватиканом. Цей звичай Папа вважає архаїчним, непотрібним і шкідливим, – написала в суботу газета «Corriere della Sera».

 

Відмова від титулів і пов'язаного з ними церемоніалу та парадних фраків – це наступний крок Папи Франциска, який прагне простоти, скромності та не хоче, щоби Ватикан і його найближче оточення трактували як двір. 

За повідомленням найбільшої італійської газети, Папа Франциск «навіть не хоче чути» про надання почесного титулу Gentiluomo del Papa, тобто світського сановника Папського Дому, особам, які працювали для Ватикану, чи його благодійникам. Папа не має наміру визнавати такого титулу, що дає право – як прийнято вважати – для членства в «найбільш ексклюзивному клубі світу». 

Цю відзнаку отримали, наприклад, спадкоємці найстаріших аристократичних родин Риму. Імена її власників з'являються в папських щорічниках. 

Однак кавалером Його Святості – нагадує газета – став також, наприклад, колишній глава урядового комітету у справах громадських робіт Анджело Балдуччі, якого звинувачують в Італії в гігантських зловживаннях та участі в секс-скандалі. 

Цей титул, що присвоюється за заслуги перед Святим Престолом, Балдуччі отримав за участь в організації святкування Великого Ювілею 2000 року в Римі. Його позбавили цієї гідності 2010 року. 

 Титул сановника Папського дому з 2007 року має нещодавно заарештований колишній номер два італійських спецслужб, а останнім часом їхній радник Франческо Ла Мотта, якого звинуватили в розкраданні 10 мільйонів євро з фонду на утримання церков. 

Варто нагадати, що у фінансових скандалах були задіяні в минулому також й інші володарі титулу Джентльмен Його Святості, який запровадив разом з цілим церемоніалом та привілеями щодо участі в офіційних папських аудієнціях Папа Павло VI 1968 року. 

За матеріалами: Католицький Оглядач

Джерело:   КРЕДО 

25.06.2013р. Б. / Церкви і суспільство Європи старі та змучені, – кардинал Скола

«Європі загрожує занепад; її громадські суспільства і Церкви старі та змучені. Ми повинні радикально переосмислити себе», – говорив в інтерв’ю для італійської газети «La Stampa» Архиєпископ Мілану, кардинал Анджело Скола. Про релігійну свободу, державний секуляризм та важливість бідності  в Церкві він спілкувався з ватиканістом Андреа Торніеллі.

Чи протести в Туреччині є останньою главою в «арабській весні»?

— Це цивільний протест, викликаний низкою факторів, включаючи спробу ісламізувати країну та зростаючий авторитаризм. Це ще один тривожний знак, який Європа повинна дуже серйозно взяти до уваги.

Захід хотів експортувати демократію, але тепер виглядає безпомічним перед обличчям різанини, що триває у Сирії…

— Дуже важливо вміти слухати: єпископи Близького Сходу є проти збройного втручання і вважають, що ми, на Заході, не коректно інформували про так званих «повстанців», багато з який належать до груп фундаменталістів. Звичайно, що серйозну відмінність, яка розділяє мусульманських шиїтів і суннітів на цій території, усі можуть легко бачити.

Чому християни у цих країнах часто сумують за старими режимами?

— Бо під цими авторитарними режимами їм завжди була гарантована свобода і захист. Проте це не виправдовує диктатури і звірства, які вони чинили. І ми, представники Заходу, повинні боротись із спокусою просто розмовляти про це за чашкою чаю в наших кімнатах, думаючи, що ми можемо висувати якісь судження про ситуацію, про яку в переважній більшості нічого не знаємо. «Експорт демократії» – це нереальний вибір. Потрібно більше часу, терпеливості  та іншої концепції відносин між цими народами і Європою».

Чому Європа стоїть осторонь і спостерігає як західні християни втрачають право голосу?

— Європейське громадське суспільство і наші Церкви старі та змучені. І це зрозуміло: на наших плечах тяготять століття складних ситуацій та питань. Ми не хочемо цього визнавати, але Європа знаходиться на грані занепаду. Нам потрібен новий синтез. Провидіння дарувало нам велике пробудження з новим Папою, котрий пропонує нам почати з початку, повернутися до основ людського досвіду. Церквам Європи слід віднайти відвагу побачити це як відправну точку.

Якими, на Вашу думку, є відносини між секуляризованим суспільством і релігіями?

— Як християни, ми не очікуємо якогось особливого ставлення. Але це не означає, що інституційна влада має нейтралізувати релігії і культури, створюючи щось на кшталт нічиєї землі. Позитивний нейтралітет слід проявляти тоді, коли хтось має справу з релігіями і культурами. Вони є природного характеру і повинні мати змогу виражати свою природу, а також порівнювати себе з іншими баченнями реальності, з урахуванням досягнення взаємного визнання.

Дехто каже, що християни мають своє бачення сім’ї, а інші мають право дотримуватись свого бачення.

— Це так. Однак якщо це означає, що ми, християни, не маємо шансу висловлювати свою думку у цьому питанні, то тоді це помилково. Якщо я переконаний, що сім’я, яка базується на подружжі між чоловіком і жінкою та є відкритою на життя є доброю для суспільства. і не ділюся цим баченням, тоді я позбавляю суспільство чогось важливого. Це дуже важливо, хоча і досі не до кінця розуміється. І спроби нейтралізувати певні принципи, які є головними для Церкви, демонструють відсутність розуміння динамізму плюралістичного суспільства. Для того, щоб мало місце ефективне законодавство, першочерговими є помірне і послідовне порівняння.

Ведуться постійні розмови про визнання одностатевих союзів…

— Гарантувати окремі права усім – це одна річ. Нападати на сім’ю, прямо чи опосередковано, — це цілком інша річ.

Ви не вважаєте, що у політиці християни зосередились лише на певних цінностях, які «не піддаються обговоренню», нехтуючи інші?

— Принципи мають порядок важливості: спочатку бачення людини, а потім соціальне життя, яке виходить звідти. Однак навіть Св. Тома говорив, що блага призначені для усіх, тому усі блага, навіть приватні, даються нам у користування. Якщо я справедлива людина, коли вирішую щось купити, то не можу ігнорувати проблему голоду в світі. Європейцям слід переосмислити складне питання фінансів у ставленні до продукції. Ми розглядали відносини між етикою і політикою, а не відносини між економікою і політикою. Ми дозволяємо собі підпорядковуватись капризам ринку наче вони є природною необхідністю, а не предметом культури.

Яким є Ваше враження після перших трьох місяців понтифікату Франциска?

— Я вражений силою його свідчення, його стилю життя і ставлення до людей. Я вважаю, що це великий дар. Виглядає на те, що він усвідомлює важливість прийняття рішень і цілком здатний їх приймати.

А як щодо запальної промови Папи до Єпископської конференції Італії? Ви не вважаєте її недооціненою?

— Франциск є великою провокацією для усіх вірних, а тим більше для єпископів. Провидіння дало нам це пробудження. Кожен з нас намагається слідувати за Папою у свій спосіб. Це займе якийсь час…

Папа говорив про хворобу егоцентризму, закликаючи нас вийти з себе самих…

— Це серйозна проблема. Ми дійсно занадто егоцентричні на усіх рівнях. Від жовтня минулого року ми працюємо над новим пастирським проектом під назвою «Il campo è il mondo» (Поле – це світ), бо ми усвідомлюємо, що велика життєдайна сила наших спільнот часто є зосередженою на самих собі. Ми беремо участь у багатьох ініціативах, проте не завжди є здатними бути істинними свідками. Однак вийти на зовні не означає створювати нейтральний простір, це означає свідчити, що Ісус є доброю звісткою для сучасного людства, якому важко любити, яке зранене відносинами, для демографічного застою, який нам загрожує, для неспроможності будувати справедливість і створювати місця праці для молоді, а також для поверхневого міркування, присутнього у політиці.

Що Ви думаєте з приводу заклику Франциска до бідної Церкви?

— Причиною того, що наші Церкви не є бідними є наша складна історія: згадайте лише важливість, яка надається бюрократії у різних церковних органах. Бідність має на увазі баланс між засобами і метою. Церковне життя має повернутись до основ, воно має бути тверезим і зосередженим на проголошенні Євангелія, відкладаючи осторонь усе зайве.

А яка Ваша думка стосовно рішення Папи призначити вісьмох кардиналів-радників?

— Рішення Бенедикта XVI піти у відставку також було закликом до пробудження: одна людина не спроможна дати раду завданню, яке має настільки важливе значення. На обговореннях, що передували Конклаву, ми вирішили – не маючи на меті підривати примат Папи – що було б доречно для нового Папи знайти нові шляхи управління Церквою.  Створення такої групи є позитивним, і я вважаю, що в цьому напрямку можна приймати й інші кроки.

За матеріалами Vatican Insider

Джерело:   Воїни Христа Царя

25.06.2013р. Б. / Папа: Сьогодні більше мучеників, ніж у перші сторіччя

«Хто бажає спасти свою душу, той її втратить, але хто втратить своє життя задля мене, той його збереже», – цей євангельський уривок вибрав Папа для роздумів перед молитвою «Ангел Господній» у неділю 23 червня, яка зібрала на площі святого Петра у Ватикані понад вісімдесят тисяч прочан з усього світу.

 

«Мученики є найдосконалішим прикладом втрати життя за Христа», – наголосив Святіший Отець, додаючи, що в наші часи маємо більше мучеників, ніж це було у перших віках християнства, чоловіків і жінок, ув’язнених, вбитих лише тому, що вони – християни. Він також звернув увагу на щоденне мучеництво, яке не веде смерті, але означає «втратити життя за Христа», з любов’ю виконуючи свої обов’язки. А численну молодь, яка була присутня на площі, Папа закликав: «Запам’ятайте добре: не бійтесь іти проти течії! Будьте мужніми! І так, як ми не хочемо їсти зіпсованої їжі, не будемо нести з собою ці зіпсовані цінності, які руйнують життя і позбавляють надії. Вперед!» 

За словами Святішого Отця в Ісусових словах, записаних у 9-му розділі Євангелії від святого Луки, вміщена суть послання Христа і вона висловлена за допомогою дуже вдалого парадоксу, який дає нам можливість пізнати Його манеру висловлення, майже почути Його голос. Що означає «втратити життя за задля Христа?» Це може статись двома способами: відкрито визнаючи віру, або неявно, захищаючи правду. Мученики є найвищим прикладом принесення себе у жертву за Христа. Протягом двох тисяч років величезна кількість чоловіків і жінок пожертвували життям, щоб залишитись вірними Христові та Його Євангелію. Також і сьогодні в багатьох частинах світу є багато, багато – більше, ніж у перші віки – дуже багато мучеників. Вони віддають життя за Христа, йдуть на смерть, щоб не відректись Христа. «Такою є наша Церква! – наголосив Папа Франциск. – Сьогодні у нас більше мучеників, ніж у перші сторіччя!».

Святіший Отець вказав, що існує також і щоденне мучеництво, яке звершується у буденному житті і яке не веде до смерті, але також і воно означає «віддати життя за Христа», з любов’ю виконуючи свій обов’язок, йдучи за логікою Христа, логікою жертви. Папа згадав численних батьків та матерів, які щодня втілюють у життя свою віру, конкретно жертвуючи своїм життям задля добра родини, а скільки-то священиків, ченців, черниць великодушно служать задля Царства Божого! Скільки-то молодих людей відмовляються від своїх інтересів, щоб присвятити себе дітям, неповносправним, похилим віком... «Вони також є мучениками! – підкреслив Папа. – Щоденними мучениками, мучениками повсякденності!» Святіший Отець додав, що існує також багато осіб, християн і нехристиян, які віддають своє життя за правду. А Христос сказав, що Він є Істиною, отже, хто служить істині – служить Христові. Прикладом такої людини був святий Йоан Хреститель, який був вибраний Богом, щоб приготувати шлях Христові. Він вказав ізраїльському народові на Ісуса, як на Месію, як на Агнця Божого, Який бере на Себе гріх світу. Він загинув за правду, викривши перелюб царя Ірода та Іродіади. 

«Як багато людей платять дорогою ціною за те, що стоять по боці правди! Скільки-то чесних людей воліють іти проти течії, щоб не відступати від голосу совісті, голосу істини!».

Папа Франциск закликав молодь не боятись іти проти течії, коли у нас хочуть відібрати надію, коли пропонують зіпсовані цінності, які можуть зашкодити. Молодь повинна першою йти проти течії і пишатись цим.

За матеріалами: Радіо Ватикан 

Джерело:   КРЕДО 

25.06.2013р. Б. / Папа: Християнин не може бути антисемітом

«Задля нашого спільного коріння християнин не може бути антисемітом!» – ствердив Папа Франциск, приймаючи 24 червня представників Міжнародного єврейського комітету в справі міжрелігійних консультацій, який об’єднує різні єврейські організації і до якого входять представники всіх трьох гілок юдаїзму (ортодоксальної, консервативної та ліберальної), різних національних та міжнародних організацій, Головного рабинату Ізраїля та посольства Ізраїля у Ватикані.

 

Понад 40 років згаданий Комітет має регулярні контакти з Апостольською Столицею, які, за словами Папи, зміцнили взаєморозуміння та дружні зв’язки. 

Святіший Отець привітав офіційну групу представників єврейських організацій і спільнот єврейським привітом Шалом – «Мир», зазначаючи, що під час свого служіння як архиєпископ Буенос-Айреса він мав нагоду підтримувати щирі дружні стосунки з представниками єврейської спільноти. Як сказав Папа, вівся діалог про релігійну ідентичність, про образ людини в Святому Письмі, про те, як вийти назустріч спільним викликам сучасного, зісвітченого суспільства. 

Святіший Отець звернувся до декларації «Nostra aetate» про стосунки між Католицькою Церквою та нехристиянськими релігіями, яку 1965 року оприлюднив Другий Ватиканський Собор, стверджуючи зв’язки Церкви з народом, вибраним Богом, та засуджуючи будь-яку форму антисемітизму. 

Папа заохотив представників Міжнародного єврейського комітету в справі міжрелігійних консультацій продовжувати шлях діалогу, залучаючи до нього молоді покоління. Він підкреслив потребу спільного свідчення на користь пошанування людської гідності та миру, які є Божими дарами. Папа просив молитись за нього, запевнивши і свою молитву. 

За матеріалами: Радіо Ватикан 

Джерело:   КРЕДО 

24.06.2013р. Б. / Йдіть проти течії і пишайтеся тим, що робите це (повний текст)

Доброго дня, дорогі брати і сестри!

У Євангелії сьогоднішньої неділі знову звучать одні з найбільш вражаючих слів Ісуса: «Бо хто захоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу задля мене, той її врятує» (Лк. 9,24).

У цій фразі міститься суть послання Христа, і вона виражена за допомогою вельми дієвого парадоксу, який показує нам Його манеру говорити, ніби дає почути Його голос ... Але що значить «втратити життя за справу Ісуса»? Це може відбуватися двома способами: явно, сповідуючи віру, або неявно, захищаючи істину. Мученики є вищим прикладом принесення себе в жертву за Христа. За дві тисячі років величезна кількість чоловіків і жінок пожертвували життям, щоб залишитися вірними Ісусові та Його Євангелії. І сьогодні, в багатьох частинах світу, є багато, багато, – набагато більше, ніж у перші століття, – багато мучеників, які віддають своє життя за Христа, які йдуть на смерть, щоб не відкинути Ісуса Христа. Це наша Церква: сьогодні в нас більше мучеників, ніж у перші століття! Але є також мучеництво щоденне, яке не веде до смерті, але й воно означає «втратити життя» за Христа, виконуючи свій обов'язок з любов'ю, слідуючи логіці Ісуса, логіці дару, жертви. Подумаймо про це: скільки тат і мам щодня втілюють на практиці свою віру, конкретно приносячи в жертву своє життя заради блага родини! Подумаємо про них! Скільки священиків, монахів, монахинь щедро несуть своє служіння заради царства Божого! Скільки молодих людей відмовляються від своїх інтересів, щоб присвятити себе дітям, інвалідам, людям похилого віку ... І це теж мученики! Мученики кожного дня, мученики повсякденності!

Крім того, є також багато людей, християн і не християн, які «втрачають своє життя» заради істини. А Христос сказав нам: "Я є істина", отже, хто служить істині – служить Христові. Одним з цих людей, які віддали життя за істину, є Іван Хреститель: завтра, 24 червня, відзначається велике свято, торжество його народження. Він був обраний Богом, щоб приготувати шлях Ісусові, і Іван вказав народу Ізраїлю на Ісуса, як на Месію, на Агнця Божого, що взяв на Себе гріх світу (пор. Ів. 1,29). Іван присвятив усього себе Богові та Ісусові, котрого Він послав. Але що сталося в результаті? Він помер за справу істини, коли викрив перелюб царя Ірода і Іродіади. Скільки людей платять дорогою ціною за свою прихильність до істини! Скільки чесних людей вважають за краще йти проти течії, щоб не перечити голосу совісті, голосу істини! Праведники, які не бояться йти проти течії! І ми теж не повинні боятися! Серед вас багато молоді. Вам, молоді, я кажу: Не бійтеся йти проти течії, коли в нас хочуть відняти надію, коли нам пропонують ці спотворені цінності, – які подібні до зіпсованої їжі, якщо її з'їсти, вона викликає отруєння. Ми повинні йти проти течії! І ви будьте в цьому першими! Йдіть проти течії і пишаєтеся тим, що робите це. Вперед! Будьте мужніми і йдіть проти течії! І пишаєтеся цим!

Дорогі друзі, приймемо з радістю це слово Ісуса. Це правило життя, запропоноване всім. І св. Іван Хреститель нехай допоможе нам застосовувати його на практиці. На цьому шляху нам передує, як завжди, наша Матір, Пресвята Марія, Вона втратила Своє життя заради Ісуса, аж до Хреста, і отримала його в повноті, з усім світлом і красою Воскресіння. Нехай допоможе нам Марія краще засвоювати логіку Євангелія.

Після читання молитви Angelus Папа сказав:

Запам'ятайте добре: Не бійтеся йти проти течії. Будьте мужні! І так само, як ми не хочемо їсти зіпсовану їжу, не будемо нести ці спотворені цінності, які гублять життя і позбавляють надії. Вперед! Бажаю всім щасливої неділі! Моліться за мене, і бажаю вам доброї трапези!

Текст взято зі сторінки http://ru.radiovaticana.va




Джерело:   Воїни Христа Царя

23.06.2013р. Б. / Зіслання Святого Духа. П`ятидесятниця

Коротка історія

Світлий празник Пасхи завершується не менше світлим і великим празником Святої П’ятдесятниці. По Христовому Різдві і Воскресінні цей празник належить до найбільших празників нашого церковного року. Зіслання Святого Духа це - наче вінець і печать на ділі спасіння людського роду, що його доконав Божий Син. В дні св. П’ятдесятниці сам Святий Дух помазує апостолів на проповідників Христового Благовістя. В дні Зіслання Святого Духа родиться і починає діяти Христова Церква. Святий Дух її провадить, просвічує, освячує і зберігає на дорозі правди.

СТАРОЗАВІТНЯ П’ЯТДЕСЯТНИЦЯ

Євреї у давнину щорічно святкували три великі празники: празник Пасхи, празник П’ятдесятниці і празник Кучок. Свою назву празник має від того, що це був 50-тий день після празника Пасхи, а також 50-тий день від початку жнив. Первісно 50-ця це було свято жнив і подяки. Того дня за приписом закону приходили до Єрусалиму великі маси євреїв з усіх усюдів, навіть з далеких країв, щоб подякувати Богові за земні плоди та зложити з них у храмі свою жертву. В пізніших часах до празника 50-ці, як свята жнив, долучився ще й історичний мотив: річниця надання Божого Закону на горі Синай 50-го дня після виходу з Єгипту.

ХРИСТИЯНСЬКА П’ЯТДЕСЯТНИЦЯ

Апостоли й перші християни як празник Пасхи, так і празник 50-ці перейняли від Старого Завіту й задержали його назву, бо і для них це був 50-ий день після Пасхи, але надали йому цілком іншого змісту і значення. Головний мотив святкування 50-ці для новозавітньої Церкви це подія приходу Святого Духа на апостолів. Звідси цей празник має ще назви, День Зіслання Святого Духа або День Святої Тройці.

В понеділок після празника 50-ці святкує наша Церква празник Святого Духа. А це тому, що Східна Церква з давен-давна має звичай, щоб наступного дня по великім празнику віддавати честь тим особам, що виконували головну роль в дні празника. День св. П’ятдесятниці святкує саму подію зіслання Святого Духа на апостолів, а понеділок призначений на віддання особливої чести Святому Духові, як третій Божій Особі.

На осібну увагу заслуговує вечірня понеділка, яка звичайно правиться не в неділю вечором, але зараз по Св. Літургії коло полудня в сам день 50-ці. Поєднання вечірні з Літургією пояснює о. Дольницький тим, щоб усі присутні на Літургії могли взяти участь у коліноприклонних молитвах. Ця вечірня відзначається тим, що крім інших молитов має три довші покутного змісту молитви, що їх мав написати св. Василій Великий (+ 379).

Про ікону

У празнику Зіслання Святого Духа сповняється обіцянка Христа, що після Його відходу на небо Отець пішле учням і Церкві іншого Утішителя, Святого Духа, який дасть повне навчання всього, що Христос об'явив (Йо. 14, 26). Оскільки учні не змогли зразу прийняти все, а Христос казав, що має ще „багато” що їм оповісти, то зробити це мав Святий Дух: „Дух істини... наведе вас на всю правду” (Йо. 16, 13).

Великі майстри східної ікони воліли зосередити свою увагу на найважливішому: на народженні Церкви. Як не дивно, але тут нема постаті Богородиці. Проте не забуваймо, що апостоли сидять на кріслах, як учасники Вселенського Собору. Посеред них бачимо порожнє, але освітлене місце: це невидимий, але завжди присутній Христос, Глава свого містичного Тіла.

Іконографічна композиція цього празника має вгорі традиційний півкруг неба, який символізує Божу присутність. З неба спливають світлі промені дарів і ласк Святого Ду­ха. Звичайно зображені Апостоли, які сидять півколом. Півколо – це символ об'єднання Церкви. Над усіма Апостолами є вогненні язички, якими проявилася присутність Святого Духа (Ді. 2, 3). Другий прояв – шум вітру – неможливо зобразити візуально, але його можна відчути посеред­ньо – у виразах збудження та схвильованості Апостолів, бо во­ни, крім цього, почали говорити різними мовами (Ді. 2, 4). Вог­ненні язички саме й нагадують про цей дар мови. Крім того, во­гонь очищує та гріє, отже, вог­ненні язики – це вияв нового, теплого відношення любові між Богом та людьми. Як колись Бог об'я­вився Мойсеєві у горіючому кущі, так і тепер – у вогненних язиках.

Колись, при будівництві вавилонської вежі, Бог покарав гордість будівничих тим, що замішав їх язики-мови, бо це був бунт проти Бога. Тепер же Святий Дух дає Церкві новий дар язиків-мов, щоб таким способом сповнилася місія поширення Божої правди. Св. Йоан Предтеча пророкував, що Христос буде христити водою і вогнем (Мт. 2, 11). Це сповнилося у Христовому хрищенні та у Зісланні Святого Духа.

Св. Павло, який історично не був присутній при цій події, як і при Вознесінні, тим не менше зображений на іконі. Він символізує всіх неприсутніх, в тому числі й нас, яких у Церкві Христовій надихає та навчає Святий Дух.

У нижній частині композиції, в темноті, часто зображена алегорична людська постать. Це Космос, тобто всесвіт, який, обтяжений гріхами Адама та людства, чекає у темряві на просвічення та очищення. В прос­тертих руках він тримає рушник, щоб прийняти Божі ласки.

Архітектура й стіни символізують Христову Церкву, яка є видимою спільнотою всіх віруючих. Хто шукає правди, той може знайти Христа й наглядно бачити Його у навчанні Церкви та у відданому житті вірних.

Тропар та кондак

Тропар, глас 8: Благословен єси, Христе Боже наш, що премудрими рибаків явив, зіславши їм Духа Святого, і ними уловив вселенну. Чоловіколюбче, слава тобі.

Кондак, глас 8: Коли ти, зійшовши, язики змішав, розділив ти народи, Всевишній. Коли ж вогненні язики ти роздавав, у з'єднання всіх ти призвав. І одноголосно славимо Пресвятого Духа.

Діяння святих апостолів 2, 1-11

В ті дні, коли настав день Пятдесятниці, всі апостоли були однодушно вкупі. Аж ось зненацька залунав із неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи. і з'явились їм поділені, мов вогонь, язики, і сіли на кожному з них. Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм говорити. Були ж у Єрусалимі між юдеями побожні люди з усіх народів, що під небом. І як зчинився той шум, зійшлася сила народу і збентежилася, бо кожний чув, що вони говорили його мовою. І дивувалися всі, і чудувалися кажучи один до одного: Хіба ось всі, що говорять, це не галилеяни? Як же воно, що кожний з нас чує нашу рідну мову: партяни, мідяни, еламії і мешканці Месопотамії, Юдеї й Кападокії, Понту й Азії, Фригії й Памфілії, Єгипту й околиць Лівії, що біля Кирени, римляни, що прибули, юдеї і проселіти, крітяни й араби, як ми їх чуємо, як вони нашими мовами проголошують величні діла Божі!?

Євангеліє від Івана 7, 37-52; 8, 12

Останнього великого дня свята стояв Ісус і кликав на весь голос: Коли хто спраглий, нехай прийде до Мене і п'є! Хто вірує в Мене, як каже Писання: Ріки води живої потечуть із нутра його. Так Він говорив про Духа, що мали прийняти ті, які увірували в Нього. Бо не прийшов був ще Дух Святий, тому що Ісус не був ще прославлений. Деякі з народу, чуючи ті слова, казали: Він справді пророк. Інші говорили: Він — Христос. Ще інші мовили: Чи Христос прийде з Галилеї? Хіба не сказано в Писанні, що Христос має прийти з роду Давида, з села Вифлеєму, звідки був Давид? І виник роздор через Нього серед народу. Деякі хотіли Його схопити, та ніхто не наклав на Нього рук. Вернулись слуги до первосвящеників та фарисеїв, і ті їх питають: Чому ви Його не привели? Слуги відповіли: Ніколи чоловік не говорив так, як Цей чоловік говорить. Фарисеї казали: Чи й ви дали себе звести? Невже хто зі старшини або фарисеїв увірував у Нього? Та проклятий народ, що не знає закону! Озвавсь до них Никодим, що приходив до Нього вночі, один із них: Хіба закон наш судить чоловіка, не вислухавши його спершу і не довідавшись, що він робить? Ті йому у відповідь сказали: Чи й ти з Галилеї? Розсліди і побачиш: з Галилеї пророки не приходять. І знову говорив до них Ісус, кажучи: Я — світло світу. Хто йде за Мною, не буде ходити в темряві, а матиме світло життя.

Проповідь

У світі постійно відбуваються зміни. Про усе, що відбувається ми не можемо знати. Нам відомо тільки про певні речі та зміни, що знаходяться близько нас. Такі зміни зауважуємо у наших ближніх, в природі та у собі. Ми міняємо наш життєвий стан, коли одружуємося чи виходимо заміж, міняємо також місце праці. Відбуваються внутрішні зміни моральних якостей людини, зміни у природі, тощо. І навіть те, що змінюється близько нас ми не завжди вміємо зауважити.

У своїх розмовах та навчаннях Ісус Христос неодноразово обіцяв апостолам послати Святого Духа, що мав навчити їх багатьох справ, а найбільше Божої справи – побожного життя. Апостоли залишалися у світі, щоб, керовані Святим Духом, трудилися над освяченням та спасінням людського роду. Їхнє завдання - проповідувати слово Боже, яке, знайшовши місце у душі людини, змінює її на краще. Людина своїми стараннями та силами не здібна самостійно змінити свого духовного життя на краще. А Господь завжди очікує можливості діяти у людині через Святого Духа, щоб вчинити її своїм помешканням (пор. І Кр 6,19). Спаситель прийшов у світ спасати й відшукати те, що загинуло через гріх, щоб своїм світлом та силою вчинити людину здібною жити праведно й, таким способом увійти, у мешкання Небесного Царства. Життя у цьому світі нінащо не пригодиться людині, коли вона розминеться і не здобуде вічного щастя. Тому нам потрібно навчатися жити так, як цього бажає Святий Дух, якого Ісус Христос послав апостолам і Він не перестає діяти до сьогодні у святій Церкві, тобто, в людях, що співпрацюють з ним. «А Утішитель Святий Дух, якого Отець в ім'я моє зішле, той навчить вас усього і все вам нагадає, що я сказав вам» (Ів. 14,26).

Святий Дух нагадує нам та промовляє до нашого духа, щоб уникати всього того, що оскверняє людину. В іншому разі Він, Господь, не може залишатися у людині, коли вона дозволяє приходити злу до її серця. Бог – ревнивий і не терпить жодного бруду. «Не можете ви служити Господеві і чужим богам, бо Він - Святий Бог, Бог ревнивий... Як покинете Господа й служитимете богам чужоземним – він відвернеться від вас, і після того, як був до вас добрий, наведе на вас лихо й вигубить вас» (Іс. Н 24,19-20). Ісус Христос попереджав, що не можна одночасно служити Богові та мамоні. Такого служіння не існує. Це людина може себе потішати й думати, що вона служить Богові, коли ніби молиться до Нього, складаючи руки, а разом з тим поповнює грішні вчинки. За кожною людиною стоїть вибір: служити Господеві, через любов, або божкам – вчиняючи гріхи., Господь опускає, особу що прихиляється до гріхів, і тільки через щире покаяння, простивши людині прогрішення, він знову повернеться до чистого серця та чистої душі. Коли людина намагається прозрівати, тобто, наладнати своє життя із Богом, це означає, що вона дозволяє Святому Духові діяти у ній. В іншому випадку, Господь не буде втручатися у життя людини, що віддалася в руки ворога Божого і служить противникові.

Святий Дух старається показати людині її безглузде життя, але вибір покинути його та перепросити Бога завжди залишається за дією людини. Слід пам'ятати, що Господь відчиняє нам духовні очі та пропонує поєднання з ним. Праведний Симеон не знав про прихід Спасителя та зустріч з ним, лише: «Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерті перш, ніж побачить Христа Господа» (Лк 2,26). Святий Дух усилено трудиться над тим, щоб допомагати нам в освячені та спасінні нашої душі.

Апостоли з Матір'ю Божою зібралися на молитву й однодушно тривали у ній так, як їм вказав сам Христос. У вказаний день почули шум, неначе подув буйного вітру, та побачили ніби вогняні язики над собою. Вони не злякалися, але відчули у собі велику зміну, про яку самі не сподівалися, хоч були свідомі що отримають Духа з висоти. Стали говорити різними мовами, не вивчаючи їх. В одну мить Святий Дух дав їм такий дар. Вийшли мужньо зі свого укриття й стали безстрашно проповідувати слово Господнє, навчаючи, зокрема, про Ісуса Христа, як Божого Сина. Зник страх в учнів Христа, а чужоземці почули звернення до них у їхній рідній мові. Їм проповідувалося діло спасіння, в якому вони почули про розп'ятого Господа, що віддав з любові до них своє життя, відчиняючи ворота Небесного Царства. Сталася велика зміна в боязливих та непевних учнях Господніх.

Людина боїться зміни. А в цьому випадку, коли Святий Дух наповнив апостолів, як ми дізналися із читання Діянь, відбулося щось неймовірного: шум, ніби віяння вітру та язики, немов вогонь. Святий Дух приносить зміну до людини, бо випалює усе негідне, гидке та грішне у її душі. Святий вітер трощить усе, що йому не подобається, розкидає та ламає усякі грішні прив'язання, очищує душу, вчиняє її світлою, прозорою та здібною спілкуватися з Богом. Особа спілкується з Ним зі страхом, але це така боязнь, що обертається для людини премудрістю, освяченням та спасінням. Мудрець потверджує: «Страх Господній – то ненависть до зла» (Прип 8,13); «Страх Господній – то слава й честь, веселощі й вінок раювання» (Сир 1,11).

Любімо нашого Бога-Творця, Любов та Світло. Він усюди є, усе наповнює добром, любов'ю, миром та спокоєм. Прислуховуймося до Святого Духа, який промовляє до нас через Святе Писання, внутрішні натхнення та побожні повчання святої Церкви: «Бо ніколи пророцтво не було проголошене з волі людини, лише, ведені Святим Духом, промовляли святі люди від Бога» (2 Пт 1,21). Прийди до нас, Святий Душе! Повій у наше серце та загрій нашого холодного духа святим вогнем Своєї любові. Амінь.

+Владика Ігор (Возьняк)

Отець Церкви про празник

Святий Дух невпинно повіває чудовим запахом — приємним, солодким і незрозумілим для людського роду. Але хто пізнав цю втіху Духа та Його насолоди, крім тих, що удостоїлись, аби Він вселився в них? Святий Дух вселяється в душі, які каються не інакше, як після багатьох трудів. Чимало подібного бачимо і в світі. Дорогоцінні камені, наприклад, не здобуваються інакше, як тільки з великим трудом. Шукаючи того Духа, святі знайшли Його, і Він є правдивою многоцінною перлиною, про яку згадує Євангеліє (Мт. 13:45-46) в притчі про купця, що шукав справжню коштовність, а знайшовши, пішов, продав усе й купив її. Присутність Духа засвідчує й інша притча про скарб, захований в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає те, що має, і купує те поле (Мт. 13:44). Нікого так не випробовують спокуси, як тих, що отримали Святого Духа. І наш Господь, коли на Нього після хрещення зійшов Святий Дух у вигляді голуба, був ведений Духом у пустиню, де диявол спокушував Його усіма своїми спокусами, але нічого не зміг Йому вдіяти, як і пишеться про це в Євангелії від Луки: "І закінчивши всі спокуси, диявол відійшов від Нього до якогось часу" (Лк. 4:13). Господь же Ісус повернувся до Галилеї в силі Духа. Так і всіх, хто прийняв Духа і хто бореться та перемагає, Святий Дух скріплює й подає силу перемагати кожну спокусу.

Серафим, якого бачив пророк Єзекиїл (Єз. 1:4-9), є образом вірних душ, що намагаються досягнути досконалості. Він мав шість крил, всіяних очима. Мав також чотири обличчя, які дивилися на чотири боки: одне обличчя подібне до обличчя людини, друге обличчя подібне до тельця, третє — до лева, четверте — до орла. Перше обличчя Серафима (з людським обличчям) означає вірних, які, живучи у світі, зберігають заповіді, на них покладені. Якщо хтось з них вступить до монашества, то він стає подібним до обличчя тельця, тому що несе важкі труди у виконуванні монаших правил та здійснює більші тілесні подвиги. Хто, удосконалившись в приписах спільного життя, переходить до усамітнення і вступає у боротьбу з невидимими демонами, той уподібнюється до вигляду лева — царя диких звірів. Коли ж переможе він невидимих ворогів, опанує пристрасті й підкорить їх собі, тоді буде підхоплений вгору Святим Духом і побачить Божі видіння. Тут уподібниться до обличчя орла: його розум тоді буде бачити все, що може статися з ним із шістьох сторін, тим самим нагадуючи шестикрилого Серафима з численними очима. Так він цілковито стане духовним Серафимом й успадкує вічне блаженство.

Чистота, безперервний і незмінний спокій, повне милосердя та інші прекрасні чесноти, котрі вінчаються благословенням, є заповідями Божими. Намагайтесь сповнити ці веління Духа, якими оживляються ваші душі і за посередництвом яких приймете ви Господа: вони ж є безпечним шляхом...

Із творів Св. Антонія Великого

Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.
А також ікону Зіслання Св. Духа.

Джерела: www.ugcc.org.ua

Воїни Христа Царя