25.02.2012р. Б. / Конкурс «Жива парохія очима мирянина»

 

Положення конкурсу «Жива парохія очима мирянина»

1.    Загальна інформація

Короткий опис конкурсу: Оголошується конкурс серед мирян усіх парохій УГКЦ в Україні на найкращий текст про те, якою повинна бути Жива Парохія.

Кожен учасник описує своє бачення Живої Парохії. Це може бути опис існуючої парохії
(у цьому випадку можна додати декілька фотографій), або опис бажаного стану парохії.

УВАГА!!! У текстах поданих на конкурс обов’язково потрібно описати роль та місце мирянина у творенні живої парохії.

Журі обирає 5 кращих текстів. Серед цих текстів обирається переможець, який нагороджується цінним призом. Решта 4 тексти відзначаються грамотами лауреатів конкурсу. Окрім того, усі 5 лауреатів отримують запрошення на тренінг для мирянських лідерів, який організовує щороку Комісія УГКЦ у справах мирян.

 

1.1. Засновник конкурсу

Комісія УГКЦ у справах мирян;
Єпархіальні комісії у справах мирян;
Керівник конкурсу: Юрій Підлісний, голова Комісії УГКЦ у справах мирян;

Адреса Комісії УГКЦ у справах мирян: 79000 м. Львів, площа святого Юра, 5 Патріарша курія

e-mail: myrjany@ugcc.org.ua

1.2. Мета конкурсу – провести конкурс по усіх парохіях і загострити увагу на темі року «Покликання мирянина», головною складовою якої є питання ролі і місця мирянина у творенні Живої Парохії.

 

1.3. Завдання конкурсу.

Залучити мирян до активнішої участі у розвитку своїх парохій.

 

1.4. Цільові групи та очікувані результати

Цільова група: Усі бажаючі: парафіяни, усіх вікових груп, учасники мирянських спільнот, товариств та рухів

Очікувані результати: Збір існуючого досвіду, думок, ідей, напрацювань, які можна використати як методичні пропозиції для єпископів та парохів

 

2. Організація конкурсу

Порядок проведення конкурсу:
-         Оголошення початку конкурсу: по усіх парохіях у перший тиждень Великого Посту 27.02 – 04.03.2012 р.
- Кінцевий термін подачі творчих робіт: 1травня 2012 р.
-         Оголошення лауреатів та переможця: 4 червня 2012 р.
-         Нагородження лауреатів та переможців: 26 червня 2012 р.

Умови конкурсу:
-         Тексти на тему Конкурсу необхідно написати у часовому проміжку між 3 березня та 1 травня 2012р.
-         Тексти подані на конкурс повинні містити опис Живої Парохії, а також опис ролі та місця мирянина у творенні Живої Парохії.
-         Готовий текст надіслати на електронну адресу Комісії УГКЦ у справах мирян: myrjany@ugcc.org.ua
-         Тексти подані на конкурс повинні бути набрані на комп’ютері і відповідати таким технічним умовам: обсяг тексту не більше як 3 аркуші паперу формату А-4, Шрифт – Times New Roman, розмір шрифта – 14, міжрядковий інтервал 1,5.
-         Текст повинен містити інформацію про учасника конкурсу: Ім’я та прізвище, адреса, ел.-пошта, моб.тел. парохія та єпархія.
-         ОДИН УЧАСНИК ПОДАЄ ОДИН ТЕКСТ
-         Тексти, які не відповідають цим критеріям, до конкурсу не приймаються і не розглядаються.

 

3. Критерії оцінювання робіт та журі:

-         Самостійність, оригінальність, відповідність темі конкурсу.
-         Журі конкурсу: члени Комісії УГКЦ у справах мирян, а також залучені священики та богослови з Українського Католицького Університету.
-         4 Лауреати та переможець отримують письмове підтвердження про те, що вони стали лауреатами, а також інформацію про час та місце вручення грамот та цінного приза переможцю.
-         Лауреати та переможець отримують запрошення на участь у тренінгу для мирянських лідерів.

Повідомив о. Олег Кобель,
Голова Комісії у справах мирян та сім’ї


Джерела: stryi.ugcc.org.ua

Мандрівники Христа Царя

24.02.2012р. Б. / «В одній вірі – розмаїття обрядів» - новий номер часопису «Католицький Вісник»

 

Католицькому духові притаманна гармонія єдності та різноманітності. У цій гармонії будується Церква з пошаною до кожної, навіть найменшої її частки. В Україні католики належать до двох традицій: латинської, представленої Римо-Католицькою Церквою та візантійської, представленої Українською Греко-Католицькою Церквою та Мукачівською Єпархією Візантійського Обряду. Тож щоб пізнати багатство Католицької Церкви, яким Господь щедро обдарував Україну, та розібратися в деяких поняттях, "Католицький Вісник" присвятив Тему номера таким питанням: що таке обряд; що означає бути церквою sui juris, себто – свого права; яким є співвідношення латинського та східних обрядів; що означає "греко-католик"; хто такий патріарх; яку логіку та структуру мають східні обряди Католицької Церкви. Детальніше читайте в рубриці Тема номера.

 

Історія Церкви важлива для правильного розуміння знаків часу, які ставить перед нами сьогодення. "КВ" започатковує новий проект "Історія Церкви". Перший матеріал нової рубрики – це історичні портрети трьох людей, життя і діяльність яких є підтвердженням переваги вірності Церкві над амбіціями, літургійними відмінностями та національними примхами. Перший портрет –  Єпископ Рима Пій ХІ – папа, який дорожив скарбами.

 

Про витривалість у вірі та служіння своїй пастві талановитого та мужнього католицького мелькітського Патріарха Максима V читайте в рубриці Обличчя Собору.

 

Спільнота "Домашня Церква" (Рух Світло-Життя) святкує 20-річчя своєї діяльності в Україні. Інтерв’ю з модератором руху о.Мирославом Зайцем – у рубриці Церква в Україні.

 

Про символи та знаки Великого посту у візантійській традиції йтиметься в рубриці У Спільноті Церкви. Рубрика Домашня Церква розповість, що необхідно для дитини, аби вона виросла повноцінною особистістю, здоровою душевно й тілесно.

 

Також у свіжому "КВ" ви знайдете коментарі до літургійних читань та літургійний календар латинського та візантійського обрядів, а Кіноклуб запропонує фільми для перегляду всією родиною.

 

Заохочуємо не пошкодувати грошей на свіжі новини з життя Церкви та інформацію для свідомого формування своєї віри.

 

Приємного читання!

***

"КВ" – двотижневик католиків України, до 2008 р. відомий як "Парафіяльна Газета". Кожен часопис – мов маленька енциклопедія, призначена збагатити життя Церкви в Україні та кожного українського католика зокрема. Тут є і свіжі новини з життя Церкви в Україні та світі, сучасні катехитичні матеріали, католицький погляд на культуру, суспільство та історію… Батьки та діти також знайдуть в часопису багато цікавого для свого зростання у вірі.

Запитуйте "КВ" у своїх парафіяльних кіосках або передплачуйте в будь-якому відділенні "Укрпошти". Передплатний індекс – 01101, тел. редакції в Києві – (044) 503 30 22.

Джерела: www.catholic-media.org

Мандрівники Христа Царя

24.02.2012р. Б. / Будьте покірні, великодушні та з’єднані між собою, не поступайтесь поглядам світу

 

23 лютого 2012 р., відбулась традиційна зустріч Папи із парохами своєї римської дієцезії, адже, Святіший Отець є також і єпископом Риму. Ця зустріч відбувається на початку Чотиридесятниці й Бенедикт ХVІ проводить молитовне читання Святого Письма, тобто Lectio Divina.

 

З нагоди цьогорічної зустрічі, що відбулась у четвер після Попільної Середи, Святіший Отець поділився своїми роздумами над уривками з 4-го розділу Послання святого Павла до Ефесян (Еф 4, 1-16), де, зокрема, апостол закликає бути покірними й лагідними, довготерпеливими, стараючись зберігати єдність духа, жити по правді та в любові.

 

Святіший Отець звернувся до священиків із заохотою бути вірними Божому покликанню, зростати в покорі, лагідності, великодушності, наголосивши, що саме відсутність покори руйнує єдність, а покора – це основна чеснота єдності і тільки так зростає єдність Христового Тіла, яким є Церква.

 

Бенедикт ХVІ також підкреслив важливість Року Віри, який у католицькій Церкві розпочнеться 11 жовтня цього року, у п’ятдесяту річницю відкриття Другого Ватиканського Собору, висловлюючи сподівання на катехитичне оновлення, щоб краще пізнати віру, більше пізнати Христа та щоб зростала єдність в істині.

 

Бенедикт ХVІ звернув також увагу на те, щоб не поступатись поглядам світу, диктатурі засобів масової інформації. «Лише у свободі дітей Божих, що спільно вірять у Тіло Христове, ми будемо насправді вільними й здатними відповісти на виклики нашого часу», – сказав Святіший Отець.

Джерела: Радіо Ватикан

Мандрівники Христа Царя

23.02.2012р.Б. / У Тернопільсько-Зборівській митрополії представили тему Року мирян

 

Як УГКЦ відзначатиме Рік покликання мирянина розповів голова Патріаршої комісії у справах мирян Юрій Підлісний 22 лютого в Марійському духовному центрі "Зарваниця". Доповідач представив концепцію та план заходів комісії на 2012 рік та пояснив завдання і очікувані результати. У засіданні взяли 70 делегатів Тернопільсько-Зборівської архиєпархії та Бучацької єпархії, серед яких: Єпарх Бучацький Кир Дмитро Григорак, синкел у справах мирян Тернопільсько-Зборівської архиєпархії отець-митрат Василь-Павло Репела, протосинкел Бучацької єпархії о. Володимир Заболотний, отці-декани, священники, лідери мирянських організацій.

 

За словами Юрія Підлісного, у 2012 році на міжєпархіальному рівні відбудуться: конкурс “Жива парафія очима мирянина”, тренінг “Постановка цілей і досягнення”, круглий стіл “Роль Церкви у суспільних процесах”, проща до Страдча у День мирянина 26 червня 2012 року. На рівні єпархії заплановані: День мирянина “Бути свідком Христа у світі: в родині, парафії, громаді, на місці навчання і праці...”, проща до єпархіального відпустового місця, ярмарки (презентації) загальноцерковних мирянських товариств. У деканатах та парафіях рекомендується провести зустрічі на тему “Роль та місія мирянина на парафії” та презентації мирянських товариств та рухів.

 

Владика Дмитро говорив про важливість духовного життя кожного священника і мирянина. “Священники повинні бути лідерами на парафії, духовно опікуватися спільнотами та дбати про живий контакт з кожним парафіянином”.

 

Про професійні прощі до відпустового місця Зарваниця розповіла голова комісії у справах мирян Тернопільсько-Зборівської архиєпархії Анна Зварич. За її словами, основною темою професійних прощ у 2012 році є постать Патріарха Йосифа Сліпого. Також заплановано піші прощі “Стежками Патріарха” із с. Заздрость (де народився Йосиф Сліпий) до с. Зарваниця.

Після засідання синкел у справах мирян о.-митрат Василь-Павло Репела відвідав колегіум для дівчат "Знамення", що у Зарваниці. Священик заохотив колегіанток до доброго навчання, особливо до вивчення іноземних мов. “Ви щасливі тому, що отримуєте не тільки знання, а й зростаєте, як особистості, добрі і ревні християнки”.

Джерела: www.tze.org.ua

Мандрівники Христа Царя

22.02.2012р. Б. / Послання Папи Бенедикта XVI на Великий Піст 2012

Послання Папи Бенедикта XVI на Великий Піст 2012

«Зважаймо один на одного, заохочуючи до любові й до діл добрих» (Євр. 10, 24).

Браття і сестри!

Великий піст дає нам ще одну нагоду замислитися над серцем християнського життя – любов'ю. Адже це справді сприятливий час, щоб через Слово Боже і святі тайни ми відновили свій шлях віри, як особистий, так і спільнотний. Це шлях позначений молитвою, діленням, тишею і постом, час очікування пасхальної радості.

 

Цього року хочу запропонувати декілька думок у світлі короткого біблійного тексту, взятого з Послання до євреїв: «Зважаймо один на одного, заохочуючи до любові й до діл добрих» (Євр. 10, 24). Це речення з уривку, у якому автор закликає надіятися на Ісуса Христа як первосвященика, який здобув для нас прощення та доступ до Бога. Плодом прийняття Христа є життя, основане за трьома богословськими чеснотами, що означає прийти до Господа «із щирим серцем у повноті віри» (Євр. 10, 22), непохитно тримати «визнання нашої надії» (Євр. 10, 23), стараючись разом із братами постійно «поступати з любов'ю і робити добрі діла» (Євр. 10, 24). Також для того, щоб підтримувати цю євангельську поведінку, важливо брати участь у літургійних та молитовних зустрічах спільноти, зважаючи на есхатологічну ціль – повне сопричастя у Бозі (Євр. 10, 25). Акцентую увагу на 24 стиху, який у кількох словах пропонує цінне і завжди актуальне повчання про три аспекти християнського життя: увагу до ближнього, взаємність і особисту святість.

 

1. «Проявімо увагу»: відповідальність щодо ближнього.

Першим елементом є запрошення звернути увагу: тут вжито грецьке слово катаноейн, яке означає добре спостерігати, бути уважним, дивитися з усвідомленням, зауважувати якусь дійсність. Ми читаємо про це в Євангелії, коли Ісус запрошує учнів «спостерігати» за птахами у небі, які хоч і не працюють важко, однак є об'єктом турботливого Божого Провидіння (пор. Лк. 12, 24), і «усвідомити» колоду в своєму оці перед тим, як дивитися на скалку в оці брата» (пор. Лк 6, 41). Чуємо про це також у іншому уривку того ж Послання до євреїв, де є запрошення «звернути увагу на Ісуса» (3, 1), апостола і верховного священика нашої віри. Отже, слово, яке відкриває наше звернення, запрошує затримати погляд на іншому, а передусім на Ісусові, і бути уважними одні до одних, не бути чужими, байдужими до долі братів.

 

Натомість часто стикаємося з протилежним почуттям – байдужістю, яка народжується з егоїзму, прикритого маскою пошани до «приватної сфери». Сьогодні також сильно звучить голос Господа, який кличе кожного з нас дбати про іншого. Сьогодні також Бог кличе нас бути «сторожами» наших братів (пор. Бут. 4, 9), встановлювати стосунки, характерними для яких є взаємна турбота, увага до добра іншого та до всього його добра.. Велика заповідь любові до ближнього вимагає і спонукує до усвідомлення відповідальності щодо тих, які, як і я, є створіннями та дітьми Божими: бути братами в людському вимірі, і в багатьох випадках також і вірі, – що мусить спонукати нас до того, щоб бачити в іншому правдивого іншого мене, якого безмежно любить Бог. Якщо ми розвиваємо цей погляд братерства, з нашого серця природно буде випливати солідарність, справедливість, а також співчуття. Слуга Божий папа Павло VI стверджував, що світ страждає сьогодні передусім від відсутності братерства: «Світ хворий. Його біль не так у розтраті ресурсів чи в захопленні цих ресурсів кимсь, як у браку братерства між людьми і народами» (Енц. Populorum progressio, 26 березня 1967, №66).

 

Бути уважним до іншого означає бажати добра йому чи їй у всіх аспектах – фізичних, моральних і духовних. Здається, що сучасна культура втратила відчуття добра і зла, тому потрібно акцентовано підтвердити, що добро існує і виграє, тому що Бог є «добрий і робить добро» (Пс. 119, 68). Добро – це те, що піднімає, захищає і сприяє життю, братерству і сопричастю. Бути відповідальним щодо ближнього означає бажати і робити добро іншому, бажаючи, щоб також і він відкрився на логіку добра. Цікавитися братом означає хотіти розплющити очі на його потребу. Святе Письмо застерігає від небезпеки затвердіння серця через своєрідну «духовну анестезію», яка робить людей сліпими до страждання інших. Євангелист Лука переказує дві притчі Ісуса, в котрих є приклади такої ситуації, яка може виникнути в серці людини. У притчі про доброго самарянина священик і левіт байдуже «проходять повз» нещасного, якого обікрали і побили розбійники (пор. Лк. 10, 30 – 32). У притчі про багача розповідається про чоловіка перенасиченого благами, який не помічає страждань бідного Лазаря, котрий помирає з голоду перед його дверима (пор. Лк. 16, 19). В обох випадках маємо справу з чимось протилежним до «вияву уваги», погляду любові і співчуття. Що ж є на перешкоді цьому людяному і турботливому погляду на брата? Інколи це матеріальне багатство і ситість, інколи пріоритетність власних інтересів і власних переживань. Ми не повинні бути ніколи нездатними «мати милосердя» до тих, які страждають, а серце ніколи не повинні надміру переповнювати наші справи і наші проблеми, роблячи нас глухими до крику бідного. Натомість саме покірність серця і особистий досвід страждання можуть стати джерелом внутрішнього пробудження до співчуття та емпатії: «Праведний знає справу бідних, а розбещений не має зрозуміння» (Прип. 29, 7). Так стає зрозумілим блаженство «тих, які плачуть» (МТ. 5, 4), тобто тих, які зможуть вийти із самих себе, щоб зворушитися болем інших. Зустріч з іншим та відкривання серця на його потреби є нагодою до спасіння та блаженства.

 

«Звернути увагу» на брата означає також турбуватися про його духовне благо. І тут я хочу пригадати аспект християнського життя, який на мою думку, призабули, – братнє виправлення для вічного спасіння. Сьогодні практично всі стали дуже чутливими до теми турботи і любові щодо фізичного і матеріального блага інших, але майже завжди мовчать про духовну відповідальність за братів. Так не було в ранній Церкві та у спільнотах зі справді зрілою вірою, де хвилювалися не тільки про тілесне здоров'я брата, а також про здоров'я його душі, скерованої до останнього призначення. У Святому Письмі читаємо: «Докоряй мудрому – він тебе полюбить. Дай мудрому пораду, він стане ще мудрішим. Навчи праведника, і він знання побільшить» (Прип. 9, 8 і наст.). Сам Христос наказує докоряти братові, який грішить (пор. Мт 18, 15). Дієслово, яке вживають, щоб передати братнє виправлення, – еленкейн, – те саме, яке вказує на пророчу місію властивого християнам викриття генерації, яка віддається злу (пор Еф. 5, 11). Традиція Церкви серед діл милосердя для душі називає також «Грішника навернути». Важливо відродити цей вимір християнської любові. Не можна мовчати на зло. Думаю тут про ставлення тих християн, які з людської поваги чи просто зі зручності пристосовуються до загальної ментальності замість того, щоб застерегти своїх братів від способу думання і дій, які є протилежними до істини, і не йдуть дорогою добра. Однак християнським докором не має керувати дух засудження чи звинувачення. Ним завжди керує любов і милосердя, він витікає зі справжнього піклування про благо брата. Апостол Павло стверджує: «Коли би хтось попав у якусь провину, то ви, духовні, такого наставляйте духом лагідности, пильнуючи себе самого, щоб і собі не впасти у спокусу» (Гал. 6, 1). У нашому світі, просякнутому індивідуалізмом, необхідно знову відкрити важливість братнього виправлення, щоб разом іти до святості. Навіть «праведник впаде сім разів» (Прип. 24, 16), як каже Писання, бо всі ми є слабкі та недосконалі (пор 1 Ів. 8, 1). Отже, великим служінням є допомагати і дозволяти, щоб нам допомогли читати правдиво себе самих для покращення свого життя і доброго курсу шляхом Господнім. Завжди потрібний погляд, який любить і виправляє, який знає і впізнає, який розуміє і прощає (пор. Лк. 22, 61), бо так робив і робить Бог з кожним із нас.

 

2. «Одні одним»: дар взаємності.

Таке «сторожування» щодо інших контрастує з ментальністю, яка, обмеживши життя тільки до земного виміру, не бачить його в есхатологічній перспективі і приймає будь-який моральний вибір во ім'я індивідуальної спільноти. Таке суспільство, як теперішнє, може стати глухим як до фізичного страждання, так і до духовних і моральних вимог життя. Не так повинно бути у християнській спільноті! Апостол Павло запрошує шукати те, що спонукає до «миру та до взаємного збудування» (Рм. 14, 19), допомагаючи «ближньому на добро, для збудування» (Рм. 15, 2), не шукаючи власної користі, «лише для багатьох, щоб спаслися» (1 Кор. 10, 33). Це взаємне виправлення і заохочення в дусі побожності і любові повинно бути частиною життя християнської спільноти.

 

Учні Господа, з'єднані з Христом через Євхаристію, живуть у спільноті, яка зв’язує їх одні з одними як членів одного тіла. Це означає, що інший мені належить, що його життя і його спасіння стосуються мого життя і мого спасіння. Торкаємось тут дуже глибокого елементу сопричастя: наше існування взаємозв'язане з існуванням інших, як у добрі, так у злі; як гріх, так і дія любові мають також суспільний вимір. У Церкві, містичному тілі Христа, справджується така взаємність: спільнота не перестає каятись і просити прощення за гріхи своїх синів, але також постійно радіє і ликує зі свідчень чеснот і любові, які в ній проявляються. «Різні члени нехай дбають однаково одні про одних» (1 Кор. 12, 25), – стверджує святий Павло, бажаючи, щоб ми були одним тілом. Любов до братів, виявом якої є милостиня, – типова великопосна практика поруч з молитвою і постом – закорінена у цій спільній приналежності. Навіть у конкретному переживанні щодо найбідніших кожен християнин може висловити свою участь в єдиному тілі, яким є Церква. Взаємна увага до інших – це також визнання добра, через яке Господь діє у них, і подяка з ними за чуда благодаті, які добрий і всемогутній Бог продовжує чинити в своїх дітях. Коли один християнин помічає в іншому діяння Святого Духа, то повинен тільки радіти щодо цього і возносити славу Отцеві Небесному (пор. Мт. 5, 16).

 

3. «Щоб заохочувати нас взаємно в любові і добрих ділах»: іти разом у святості.

Цей вислів із Послання до євреїв (Євр. 10, 24) спонукає нас бачити універсальний заклик до святості, постійний шлях у духовному житті, прагнути більших харизм і щораз вищої та пліднішої любові (пор. 1 Кор. 12, 31 – 13, 13). Ціллю взаємної уваги є взаємний стимул до реальної щораз більшої любові, «як світло зірниці, що світить дедалі ясніше, поки день не стане повний» (Прип. 4, 18), очікуючи на те, щоб жити незахідний день у Бозі. Час, даний у нашому житті, є цінним для того, щоб сповнити добрі діла в любові до Бога. Так сама Церква росте і розвивається, щоб досягти повної зрілості у Христі (пор. Еф. 4, 13). У такій динамічній перспективі зростання звучить звернення, яке спонукає нас взаємно осягати повноту любові і добрих діл.

 

На жаль, завжди є небезпека спокуси бути літеплими, придушувати Духа, відмовлятися «торгувати талантами», які були нам подаровані для добра нашого та інших (пор. Мт. 25, 25 і наст.). Ми всі отримали духовне і матеріальне багатство для сповнення божественного плану, для добра Церкви і для особистого спасіння (пор. Лк. 12, 21; 1 Тм. 6, 18). Духовні наставники пригадують, що той, хто в житті віри не йде вперед, той іде назад. Дорогі брати і сестри, приймімо завжди актуальне запрошення прагнути до «високої мірки християнського життя» (папа Іван Павло ІІ, Апост. лист «Novo Millenio ineunte», 6 січня 2001, № 31). Мудрість Церкви щодо визнавання і проголошення блаженними і святими деяких зразкових християн є також у тому, щоб викликати в інших бажання наслідувати їхні чесноти. Святий Павло закликає: «Пошаною один одного випереджайте» (Рм. 12, 10).

 

Перед світом, який вимагає від християн відновленого свідчення любові і вірності Господу, нехай всі відчують невідкладну потребу почати змагатися у любові, у служінні і в добрих ділах (пор. Євр. 6, 10). Цей заклик є особливо сильним у святому часі приготування до Пасхи.

 

З побажанням святого і плідного Великого посту, поручаю вас заступництву Пресвятої Діви Марії і від серця уділяю всім апостольське благословення.

                                   З Ватикану, 3 листопада 2011 р. Б.


Переклад Прес-служби УГКЦ в Італії


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

22.02.2012р. Б. / У Римі обговорювали труднощі молодих сімей

 

  Будувати тривку сім’ю, яка б сприяла загальному добру суспільства. Це одна із тем, яка розглядалась під час наукового семінару, що відбувся у Римі, в Папському Латеранському університеті і був присвячений першим рокам подружжя. 

 

Йшлося також і про труднощі молодих сімей в період кризи, не тільки економічної. Перші роки подружжя є вирішальними для дальшого спільного життя і у сучасному суспільстві, коли переважно працюють і чоловік, і дружина, дедалі важче знайти рівновагу між часом, на сім’ю і на професійне життя. Мета полягає в гармонізації цих двох аспектів, наголосив один із доповідачів, професор Карл Андресон. Не існує рецептів на негайне вирішення цього питання. Молоді подружжя повинні зрозуміти, що мають покликання і до сімейного життя, і до професійного, та що ці два покликання вкорінені у християнському покликанні до любові, де вони можуть знайти рівновагу, коли починають з’являтися різні проблеми. 

Доктор Франческо Беллетті звернув увагу на легковажне ставлення до сім’ї з боку ЗМІ, адже родина переважно представлена як непослідовне, безвідповідальне середовище, де ніколи не існує планів «назавжди». 

О. Карло Роккетта з Перуджі підкреслив, що нерідко подружні пари недооцінюють Святу Тайну Подружжя, завдяки якій вони ніколи не є самотніми – Христос крокує поруч із ними. Треба допомогти подружнім парам усвідомити богословську цінність цієї Святої Тайни, яка не є тільки церемонією чи благословенням. У світлі Святого Письма і науки Церкви подружжя – це нерозривний союз, заснований самим Богом. Свята Тайна – це видимий знак, завдяки якому люди, які її отримують, збагачуються невидимою Божою благодаттю. Тому і подружня пара, що укладає шлюб перед Богом і Церквою, отримує Божу благодать, яка їх освячує і зміцнює, перетворює їхні серця, вчиняючи здатними любити одне одного як Христос полюбив Церкву. 

За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело:   КРЕДО

21.02.2012р. Б. / Любомир Гузар: «Найважливішим є контакт між людьми. Техніка не може цього замінити»

 

На Вашу думку, що чекає Україну у найближчі кілька (5-10) років: розвиток і рух вперед чи деградація?

 

Що буде, залежить від того, що ми будемо робити. Як будемо чесно будувати, солідно, послідовно, згідно з Божою волею, то будемо мати розвиток і гарне майбутнє. Як будемо поводитись не гідно і не будемо працювати, будемо жити за негативними принципами, тоді прийдемо до упадку.

 

Чи можуть сьогодні українці, не намагаючись підлеститись до когось, самостійно розвиватися, будувати свою країну?

 

Я думаю, що це єдиний шлях. Ми не повинні вважати, що хтось нам щось дасть, бо кожна держава дбає про себе. Ми маємо розуміти, що наше майбутнє залежить тільки від нас. Варто сказати і про те, що є держави, яким не вигідно, аби Україна була самостійною і незалежною. Втім, всяка розбудова залежить лише від того, хто у ній зацікавлений – від народу.

 

Нас будуть шанувати, нас будуть цінувати, з нами схочуть говорити тільки, якщо ми покажемо нашу власну зрілість, нашу здібність будувати державу. Хочу підкреслити, що ми маємо всі потрібні елементи для того, аби розбудувати хорошу країну: прекрасну землю, гарний край, громадян, багато з яких працьовиті та відповідальні. Але мусимо щиро бажати розбудови держави не задля власних інтересів, а на благо суспільства.

 

Українці готові до цього будівництва?

Власне, у цьому і є наша слабкість. Ми маємо зрозуміти, що все залежить від нас і що тільки власними зусиллями можна збудувати країну. Наша ментальність ще не готова визнати того, що нам ніхто нічого не дасть. Не треба шукати нічого іншого, окрім блага усього народу.

 

Ви завжди кажете про те, що відкриті до спілкування з молоддю і що це приносить Вам велике задоволення та заспокоєння. А чи готова молодь говорити з Вами? Які Ваші спостереження?

 

Я не знаю, про це треба у них запитати. Я з ними завжди говорю, але не знаю чи вони мене слухають. Я дуже сподіваюся, що вони чують те, що я кажу, роблять висновки з цього і використовують мої поради у житті. Я би хотів, аби так було, але на жаль, я не в силах вирішувати за них.

 

Можу сказати єдине: мені дуже залежить вчасно передати їм те, що я можу. Щиро радий, що я в тому не єдиний. Хочу передати молодим людям найкращі здобутки нашого народу, аби вони правильно користувалися ними. Хочу, аби наша країна процвітала, аби вона розвивалася, аби була гідним місцем для життя достойних людей.

 

Що сьогодні може стати рушієм для молоді? Як не впасти у відчай від тотального безсилля?

 

Ви не є безсилі. Ви дуже сильні, якщо бажаєте добра, якщо стараєтеся, якщо гуртуєтеся, якщо намагаєтеся спільними силами творити добро, жити чесно, жити творчо. Ви маєте велику силу. Це стосується як української молоді, так і молоді усього світу. Кожне нове покоління інше, воно будує щось нове. Головне, аби його не зіпсували. Важливо, якими ідеалами ви будете жити.

 

На жаль, сьогодні є такі люди, які намагаються молодь використати для своїх вузьких цілей: створюють різні забави, аби зробити молодь байдужою до головного. Але, то є дурна і короткозора політика – вона не гідна. Ми маємо перед молоддю ставити ідеали і заохочувати її до творчої праці.

 

Ви не є безсилі – ви можете зробити себе такими, коли нічого не будете робити. Але, якщо ви стараєтеся, працюєте, творите – ви живете. Головне, не думати про безсилля. Ви вже будуєте сьогодення, не думайте про свою самотність, нас багато і ми разом.

 

А українська молодь зіпсована?

 

Я вважаю, що сьогодні дуже багато гарних людей. Ті питання, які молодь мені задає під час різних зустрічей, свідчать про їхню високу свідомість і розуміння того, що відбувається у суспільстві. Але я розумію й те, що є люди, які навмисне намагаються цю свідомість зруйнувати, купити. Це є страшний злочин. Але, на щастя, є й ті люди, які намагаються цю молодь підбадьорити, підняти, пригадати їй найкращі високі ідеали.

 

Ми маємо щось лише тоді, коли прагнемо до чогось величного і чистого. Ми будемо пропащими, якщо будемо думати лише про задоволення власних потреб.

 

Мені шкода нашої молоді ще й через те, що ми абсолютно мало для неї працюємо. Старше покоління має робити більше. Чому так багато молодих людей хочуть виїжджати з України закордон назавжди? Тому, що ми не створили для них відповідних сприятливих умов, аби творити і розвиватися тут. Це також можна назвати злочином.

 

Ми маємо відпускати молодь вчитися за кордон, але й маємо зробити так, аби ці молоді люди повернулися додому і застосовували свій досвід на благо держави.

 

Я би сказав, що ми маємо робити так, як робили японці. У XIX-XX століттях вони відправляли свою молодь для навчання і переймання досвіду за кордон. Вони вивчали різні сфери людського життя і тоді поверталися додому. Саме тому, Японія за відносно короткий час стала великою і потужною державою. Я не кажу, що це єдино вірний шлях. Для Японії це теж принесло чимало проблем, але їх можна було й оминути.

 

Тому, ми мусимо забезпечити нашій молоді можливість розвиватися у своїй державі і не блукати десь світом: Західною Європою, Америкою.

 

Якось Ви сказали, що «Церква має виховувати людей вільними, свободолюбними, моральними». Українська церква справляється з цим завданням?

 

Думаю, до певної міри – так. Але я не є цілком упевнений, що ми робимо усе, що повинні робити. Гадаю, що ми робимо замало. Якщо ще у містах щось робиться і є якісь результати, то по селах молодь, немовби, забута, занедбана, залишена напризволяще. Тут церква могла би зробити набагато більше.

 

У 20-их роках минулого століття церква дуже багато зусиль приклала для того, аби виховати свободолюбиве покоління, здорове покоління, покоління, яке навіть було готове покласти життя за свою державу, свій народ. Це величезний здобуток тогочасної церкви. Тому, я не думаю, що ми сьогодні так само інтенсивно працюємо. Хоча, не можна сказати, що ми бездіяльні. Ми працюємо над тим, аби виховати лідерів, які зможуть показати молоді приклад, заохочувати її до кращого і правильнішого життя. Духовенство має відіграти дуже інтенсивну роль у цьому процесі.

 

Як гадаєте, хто є слухачем Вашої аудіокниги «Суспільство і влада»?

 

Ця книжка для усіх, хто хоче її послухати. Я ніколи не думав писати для якоїсь однієї групи людей. Сподіваюся, що книжку прослухає якомога ширше коло читачів, яке не буде обмежуватися релігійними чи якимись іншими переконаннями. Буду щиро радіти, якщо хтось візьме з тієї книжки щось корисне для себе.

 

Розвиток інформаційних технологій в Україні, зокрема, інтернету, позитивно впливає на становлення молодої особистості? На Ваше переконання, від Всесвітньої мережі більше користі чи негативу?

 

Поговорім, для порівняння про язик. Ним можемо висловити свою любов до Господа, розповісти про свою пошану та любов до ближнього, але ним же ми можемо і наробити чимало клопотів. Те саме з інтернетом - це є засіб комунікації.

 

Ліна Костенко писала: «З душі у душу найкоротша відстань. Чому так часто транспорту нема?». Інтернет, то є спілкування, а воно має бути душевним. Силу поганого слова інтернет помножує у десятки і сотні разів.

 

Проблема інтернету в тому, що ми не можемо визначити, що це: інформація чи формація? Сьогодні навіть діти володіють великою кількістю інформації, знають ті речі, про які я навіть не підозрював у дитинстві. Але вони не знають, що з цим усім робити.

 

Інформація має допомагати людині краще розуміти світ, бути мудрішою, вміти ширше дивитись на явища. Це дуже складний процес. Думаю, що батьки мають не лише контролювати те, скільки годин дитина проводить в інтернеті, а й те, що саме вона там читає, чи збагачується інтелектуально, чи росте духовно.

 

Як молоді не зловживати вседоступністю інформації і вседозволеністю інтернет-простору?

 

Це мають робити батьки. Саме вони формують світогляд дитини у перші 10-15 років життя. Вони мусять поставити собі питання: приносить воно шкоду чи розвиток?

 

Дитина з п’ятнадцяти-дванадцяти років має мислити критично. До того її ведуть за руку батьки, вони знають, що дитині потрібно, а що ні. У цей же час молода людина має сама розуміти чи з користю вона проводить час біля комп’ютера. Дитина має розуміти, який саме вплив на неї має та чи інша інформація. У цьому можуть допомогти тільки батьки, школа та духовенство.

 

З’явилися сайти, на яких можна зробити віртуальний візит до храму чи замовити богослужіння онлайн. Як Ви до цього ставитесь? Чи не є це богохульством?

 

Називати це богохульством досить за сильно. Це явище не є поняттям церкви.

 

Релігія – це не є знання про Бога. Релігія – це зустріч з Богом. Така зустріч може бути лише особиста. Чи може бути справжньою зустріч в інтернеті чи, скажімо, чи можна замінити її спілкуванням по телефону? Ні. Зустріч – це коли особи зустрічаються фізично, особисто. З Господом Богом все так само. Спілкування з ним не має бути механічним, масовим. Це явище добре лише з тієї точки зору, що ми можемо подивитися літургію, яку правлять, скажімо, у Римі. Завжди добре почути хорошу проповідь, гарну музику, але якщо ти бачиш це тільки через монітор, воно не гріє твого серця.

 

То Ви проти цього?

 

Я, на загал, не є проти цього, але і не за. Воно просто не співпадає з головною метою. Порівняйте п’єсу переглянуту по телевізору з тою, яку ви відвідали у театрі – різниця колосальна.

 

Ми мусимо не забувати, що найважливішим є контакт між людьми. Техніка не може цього замінити.  Особисто я, краще б зустрічав невелике коло чинних людей, ніж дивився на тисячі байдужих.

Росана Бісьмак



Джерела: internetua.com

Мандрівники Христа Царя

21.02.2012р. Б. / 22 лютого - Міжнародний день підтримки жертв злочинів та зловживання владою

 

Тюремне душпастирство повинно бути особливо пильним, щоб не перетворити християнську любов до в’язнів на атаку законного правосуддя чи байдужість до злочинної поведінки. Тісна робота з в’язнями та вияв до них християнського милосердя не повинні помилково прийматися за виправдання скоєних ними злочинів. Адже суспільство не може відмовлятись від правосуддя. Якщо люди порушують права інших, справедливо накласти на них покарання та вимагати компенсації. Несправедливо ігнорувати права жертв. Але несправедливо також і карати невинну людину, як і несправедливо не карати тих, хто порушив законні права інших.  

22.02.2012 відзначається Міжнародний день підтримки жертв злочинів та зловживання владою. У нашому пенітенціарному служінні у в'язницях ми маємо пам'ятати про постраждалих.

 

З історії.

У стремлінні приборкати зростання злочинності та покарати правопорушників потреби реабілітації жертв злочинів часто залишалися непоміченими. Нераз суди карають іменем закону, нехтуючи проблемами постраждалих від злочинів, які потребують надолуження та примирення. Нерідко жертви злочину очікують помсти від засудженого винуватця й роками живуть у страху. Злочинець за колючим дротом часто так і не переживає каяття, а лише озлоблюється, витісняючи свою провину зі сфери своєї відповідальності. Також тюремне ув'язнення у багатьох випадках є міра покарання, якій можливо було б знайти більш ефективну альтернативу. Вже у середині 70-х років XX сторіччя зародилося Відновне правосуддя як рух за зміну поглядів на проблему злочину і покарання. Підхід, що лежить в його основі, орієнтований на надання можливості сторонам конфлікту і суспільству в цілому самим впоратися з наслідками злочину.

У вересні 1985 року VII конгрес ООН щодо запобігання злочинності та поводження з правопорушниками запропонував Декларацію головних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою. А 29 листопада 1985 року Генеральна Асамблея ООН прийняла цю декларацію, вперше розробивши універсальні принципи підтримки і захисту жертв злочинів та зловживання владою. 22 лютого 1990 року уряд Англії опублікував „Хартію жертв злочинів”. З того часу у світі відзначають Міжнародний день підтримки жертв злочинів.

Тема взаємного прощення та примирення незмінно також звучить в Неділю Сиропусну, перед початком Великого поста, що випадає 26 лютого. Отже, цим двом датам буде присвячена зустріч волонтерів душпастирства з вихованцями Прилуцької виховної колонії для неповнолітніх правопорушників у суботу 25 лютого.

Джерела: prison-pastoral.blogspot.com

Мандрівники Христа Царя

20.02.2012р. Б. / У Києві почав діяти Центр Академічного Душпастирства

 

У Києві почав діяти Центр Академічного Душпастирства Київської Архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви. Як передає кореспондент SoborNews, про це повідомили у курії Київської Архиєпархії УГКЦ.

За словами керівника Центру о. Володимира Мальчина, сьогодні щонайменше 10% київських студентів є греко-католиками, які приїхали на навчання до Києва із Західної України. «В умовах мегаполісу, будучи далекими від рідних та близьких людей, студенти дуже часто втрачають свою віру та забувають дорогу до храму. Церква покликана вийти їм на зустріч та запропонувати підтримку, відкривши їм Світло Христової науки». – зазначає священик.

У понеділок 20 лютого за ініціативи Центру у Київському національному лінгвістичному університеті відбудеться зустріч студентської молоді з Блаженнішим Любомиром Гузаром на тему «Культура і культури». Отець Володимир каже, що найближчим часом в Києві  організують також щотижневі Літургії для студентів із літургічною катехизою.«Ми розпрацювали чимало проектів, які допоможуть студентам духовно розвиватися. Серед них є молитовні, пізнавальні, а також розважальні заходи. Деякі проекти вже діють, а тепер ми лишень сприятимемо їх популяризації серед студентської молоді» – ділиться планами керівник Центру.

Метою Центру є пастирська опіка викладачів та студентів київських вишів та тих вузів, які знаходяться на території Київської Архиєпархії УГКЦ. В кінці січня цього року із викладачами київських вузів зустрівся київський єпископ-помічник Владика Йосиф Мілян. На зустрічі вирішили створити київське товариство викладачів греко-католиків. Ще з жовтня 2006 р. в Києві діє київське товариство українських студентів-католиків «Обнова», яким Центр Академічного Душпастирства духовно опікується та співпрацює.

Отець Володимир зазначає, що Центр радо співпрацюватиме з установами, які мають подібну місію, а також з інституціями із інших конфесій. «Ми готові до співпраці з усіма, хто зацікавлений у духовному розвитку київської студентської молоді» – підсумував священик.

Довідка:
За підрахунками Головного управління статистики м. Києва  в столиці діє 116 вищих навчальних закладів, в яких навчається понад 500.000 студентів (2010-2011).
Більше дізнатися про зустріч з Блаженнішим Любомиром Гузаром можна за тел.097 798 98 85 (Христина)

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

20.02.2012р. Б. / Навчальний курс з Методу розпізнавання плідності

 

Інститут родини та подружнього життя
Українського католицького університету

Всеукраїнський благодійний фонд
"За гідність людини"

З  2 березня  по  21 квітня  2012 року

(з перервою на Великодні свята)

 

проводять навчальний курс з

 

Методу розпізнавання плідності

(Методу природного планування сім'ї)

 

Тривалість курсу – 72 академічні години (36 занять)

Заняття відбуватимуться в такий час:

щоп’ятниці з 18:00 по 21:00

і щосуботи з 9:00 по 16:00

в приміщенні філософсько-богословського факультету

Українського католицького університету

за адресою вул. Хуторівка, 35а

в 216 авд. (2-ий поверх)

Матеріальна підтримка для проведення навчального курсу - 350 гривень з особи.

 

Щоб стати учасником,

потрібно зареєструватися,
надіславши лист-прохання на адресу olkuka@ucu.edu.ua

Відповідальна особа – Олеся Кука

 

Радо запрошуємо всіх зацікавлених!

 

 

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

19.02.2012р. Б. / Вбила свою дитину, тепер рятує інших

 

Ось незвичайна історія Кейтлін Ітон. Присвячуємо її тим, хто вважає, що захисники життя не мають що запропонувати вагітним жінкам у їхніх проблемах.

 

Був 1980 рік. Кейтлін мала трохи більше 20 років. Саме розійшлася з чоловіком. А хвилину тому вийшла з клініки, де було вбито її ненароджену дитину, зачату від іншого чоловіка. Жінка ледве трималася на ногах. Схлипуючи, осіла на бордюр. Присягаю Богові, що як коли-небудь зустріну жінку, яка стоїть перед таким вибором, то зроблю все, аби цей вибір був інакшим, ніж зробила я… Минали тижні, а Кейтлін усе ще несла в собі живий спогад про сум жінок, які лежали на брудних матрацах у поопераційній залі. «Мені не можна було ні побачити дитину на УЗД, ні почути биття її серця», – згадує вона по роках. І додає, що у певному розумінні вдячна за той страхітливий досвід, бо завдяки йому зрозуміла, наскільки важливим є труд заради жінок і дітей.

 

Отож Кейтлін Ітон створила в Каліфорнії мережу клінік (Birth Choice Health Clinic), де надається повна опіка матерям і ще не народженим дітям. Від 2006 року в них уже побували 70 тисяч відвідувачок. Від аборту врятовано 3100 дітей.

 

Могутнім знаряддям у боротьбі за життя є УЗД.

 

– У нас найкраща, найсучасніша тривимірна апаратура кольорового УЗД Кожна мама бачить своє дитятко на екрані й чує биття його серця, – каже Кейтлін і додає, що завдяки цьому 77% жінок, які думали зробити аборт, вирішили народити дитину.

 

Осередки, засновані Кейтлін Ітон, надають певну медичну опіку, порадню всиновлення, не оминаючи також духовної сфери. Там організовувано заняття, на яких опікуватися дітьми вчаться не тільки жінки, а й чоловіки, частина яких раніше могла намовляти партнерок до аборту. Провадяться регулярні заняття для жертв постабортного синдрому, а також програми сексуального утримання для підлітків. У цих клініках немає абортів і контрацепції.

Джерело: CREDO