09.06.2012р. Б. / У Римі презентують книгу «Патріарх Йосиф Сліпий у документах радянських органів державної безпеки (1939-1987)»

 

Українська Греко-Католицька Церква в Італії з нагоди року Патріарха Йосифа Сліпого запрошує на презентацію двотомника «Патріарх Йосиф Сліпий у документах радянських органів державної безпеки (1939 – 1987)».

 

- 9 червня (субота) о год. 16:00 в конференц-залі при Соборі Святої Софії (Via di Boccea, 478);

 

- 10 червня (неділя) о год. 11:00 при українській парафії Свв. Сергія і Вакха в Римі (Piazza Madonna dei Monti, 3).

 

Книгу презентуватиме упорядник видання Володимир Сергійчук, академік Академії наук вищої школи України, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

 

У виданні вперше публікуються матеріали радянських спецслужб про різні аспекти життя і діяльності Патріарха Йосифа Сліпого, протоколи допитів, агентурні справи тощо.

 

Постать Патріарха Йосифа Сліпого, Глави УГКЦ, який провів 18 років (1945-1963) в ув'язненні та на заслані, стала символом опору тоталітарній радянській системі та викликає сьогодні особливий науковий інтерес. Збірка документів з'явилася з нагоди 120-ої річниці від народження Патріарха.

Додаткова інформація за тел.: +39 320 951 0506 (о. Марко Ярослав Семеген)

Прес-служба УГКЦ в Італії

Джерело:   Воїни Христа Царя

22.03.2012р. Б. / 120-річчя Патріарха Йосифа Сліпого відзначать на державному рівні

 

Верховна Рада постановила відзначити на державному рівні 120-річчя від дня народження Патріарха Української греко-католицької церкви Йосифа Сліпого (Йосипа Коберницького-Дичковського).

 

Як передає кореспондент УНІАН, за ухвалення відповідної постанови проголосував 361 народний депутат з 412, зареєстрованих в сесійній залі.

 

Заходи з відзначення 120-річчя Патріарха Йосифа Сліпого відбуватимуться протягом всього поточного року.

 

Парламент рекомендував Кабінету міністрів України утворити оргкомітет та розробити і затвердити план заходів з відзначення на державному рівні 120-річчя Патріарха Й.Сліпого.

 

Крім того, ВР рекомендувала органам влади сприяти виданню праць Патріарха Й.Сліпого; організувати проведення у Києві науково-практичної конференції на тему: «Роль Патріарха Йосипа Сліпого в державотворенні України та формуванні національної ідентичності українського народу»; ініціювати питання щодо здійснення заходів зі збереження та реставрації об’єктів, пов’язаних з його діяльністю.

 

Національному банку України ВР рекомендувала випустити пам’ятні монети із серії «Видатні діячі України» із зображенням Й.Сліпого, а “Укрпошті” - видати серію поштових конвертів та здійснити випуск та спецпогашення марок з його портретом.

 

Довідка УНІАН. Й.Сліпий народився 17 лютого 1892 року у с. Заздрість Теребовлянського району на Тернопільщині.

 

30 вересня 1917 року митрополит Андрей Шептицький висвятив Й.Сліпого на священика, після чого той продовжив навчання в Інсбрукському католицькому університеті (Австрія), де здобув ступінь доктора богослов’я. Потім навчався у Римі.

 

У 1925 році митрополит А.Шептицький призначив Й.Сліпого ректором Львівської духовної семінарії, що в 1929 році була реорганізована у Богословську академію. 1 листопада 1944 після смерті А.Шептицького митрополитом Галицьким стає архієпископ Й.Сліпий.

 

11 квітня 1945 р. його арештували. Після річного слідства в київській тюрмі КДБ військовий трибунал засудив Й.Спілого до 8 років табірних робіт. Й.Сліпому приписали контрреволюційну діяльність, шпигунство на користь Ватикану, вороже ставлення до СРСР. Відсидівши один строк, митрополит Й.Сліпий був засуджений ще до трьох. У 1953 році його відправлено на 5 років до Сибіру. У 1957 р. засуджений на 4 роки каторжних робіт. Колегія Верховного суду УРСР 27 вересня 1962 р. ухвалила “визнати Й.Сліпого особливо небезпечним рецидивістом та визначити йому для відбування покарання у виправно-трудових колоніях особливого режиму”.

 

Під тиском світової громадськості та завдяки зусиллям Ватикану Верховна Рада СРСР своєю постановою від 12 січня 1963 року звільнила митрополита з ув’язнення з умовою “безповоротного вигнання з батьківщини”.

 

9 лютого 1963 р. Й.Сліпий прибув до Риму, де прожив і пропрацював 21 рік.

 

Помер Й.Сліпий 7 вересня 1984 року в Римі. Похований в криті Собору Св. Софії, а через 8 років після смерті, згідно з його заповітом, 29 вересня 1992 року домовину з тілом покійного перевезли до Львова і поховали в крипті Собору Св. Юра поруч з А.Шептицьким.

Джерела: УНІАН-релігії

Мандрівники Христа Царя

 "...за ухвалення відповідної постанови проголосував 361 народний депутат з 412, зареєстрованих в сесійній залі..."

Я дякую Всевишньому за те, 

що мене били в тюрмах і на волі!

Дякую Йому за те, що мене били,

а не величали раби!

Партріарх Йосип Сліпий

...І ось тепер, ми з вами бачимо, як ці "раби" будуть відзначати 120-річчя Патріарха на державному рівні. Держави, яка носить горду назву - Україна, але є мачухою для всіх українців, бо керують нею чужинці за своєю волею, а ми у великій нужді терпимо покарання за наші гріхи. Господи, ми уклінно просимо Тебе, - змилуйся над нами, бо таке "відзначення" може легко перетворитися у блюзнірство над пам'яттю блаженного Патріарха Йосипа.

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

23.02.2012р.Б. / У Тернопільсько-Зборівській митрополії представили тему Року мирян

 

Як УГКЦ відзначатиме Рік покликання мирянина розповів голова Патріаршої комісії у справах мирян Юрій Підлісний 22 лютого в Марійському духовному центрі "Зарваниця". Доповідач представив концепцію та план заходів комісії на 2012 рік та пояснив завдання і очікувані результати. У засіданні взяли 70 делегатів Тернопільсько-Зборівської архиєпархії та Бучацької єпархії, серед яких: Єпарх Бучацький Кир Дмитро Григорак, синкел у справах мирян Тернопільсько-Зборівської архиєпархії отець-митрат Василь-Павло Репела, протосинкел Бучацької єпархії о. Володимир Заболотний, отці-декани, священники, лідери мирянських організацій.

 

За словами Юрія Підлісного, у 2012 році на міжєпархіальному рівні відбудуться: конкурс “Жива парафія очима мирянина”, тренінг “Постановка цілей і досягнення”, круглий стіл “Роль Церкви у суспільних процесах”, проща до Страдча у День мирянина 26 червня 2012 року. На рівні єпархії заплановані: День мирянина “Бути свідком Христа у світі: в родині, парафії, громаді, на місці навчання і праці...”, проща до єпархіального відпустового місця, ярмарки (презентації) загальноцерковних мирянських товариств. У деканатах та парафіях рекомендується провести зустрічі на тему “Роль та місія мирянина на парафії” та презентації мирянських товариств та рухів.

 

Владика Дмитро говорив про важливість духовного життя кожного священника і мирянина. “Священники повинні бути лідерами на парафії, духовно опікуватися спільнотами та дбати про живий контакт з кожним парафіянином”.

 

Про професійні прощі до відпустового місця Зарваниця розповіла голова комісії у справах мирян Тернопільсько-Зборівської архиєпархії Анна Зварич. За її словами, основною темою професійних прощ у 2012 році є постать Патріарха Йосифа Сліпого. Також заплановано піші прощі “Стежками Патріарха” із с. Заздрость (де народився Йосиф Сліпий) до с. Зарваниця.

Після засідання синкел у справах мирян о.-митрат Василь-Павло Репела відвідав колегіум для дівчат "Знамення", що у Зарваниці. Священик заохотив колегіанток до доброго навчання, особливо до вивчення іноземних мов. “Ви щасливі тому, що отримуєте не тільки знання, а й зростаєте, як особистості, добрі і ревні християнки”.

Джерела: www.tze.org.ua

Мандрівники Христа Царя

09.02.2012р. Б. / Послання митрополита Василія Семенюка з нагоди 120-ї річниці від дня народження Патріарха Йосифа Сліпого

 

Послання митрополита Василія Семенюка з нагоди 120-ї річниці від дня народження Патріарха Йосифа Сліпого 

 

Слава Ісусу Христу!

17 лютого 2012 року Божого минає 120-та річниця з дня народження Ісповідника віри, великого духовного провідника українського народу Слуги Божого Патріарха Йосифа Сліпого. З цієї нагоди хочу привернути вашу увагу на значущості постаті Патріарха Йосифа для Української Церкви і народу та застановитися над витоками його християнського родинного виховання, що стало надійним фундаментом на все життя.

 

Блаженніший Патріарх, Кардинал Йосиф Сліпий - Глава Української Греко-Католицької Церкви (1944 по 1984 рр.), народився 17 лютого 1892 року у селі Заздрість на Тернопільщині. Початкову освіту здобув у народній школі рідного села. У 1911 закінчив з відзнакою Тернопільську Українську гімназію.

 

Богословські студії розпочав у Львівській Духовній Семінарії на свято Покрови 1911 року. А вже на початку 1912 року продовжував навчання в Інсбруці (Австрія). У 1916 році захистив докторську працю.

 

27 вересня 1917 року висвячений на священика. Після завершення габілітаційної праці в Інсбруку та магістерських курсів у Папському Григоріанському Університеті в Римі, у 1922 році повернувся до Львова та став професором догматики, а згодом у 1925 році ректором Львівської Духовної Семінарії та в 1928 році ректором Львівської Богословської Академії.

 

З 1930 року стає дійсним членом  наукового товариства імені Тараса  Шевченка, бере активну участь  у міжнародних конференція та конгресах. Автор цінних богословських, наукових праць.

 

З 1935 року крилошанин, архидиякон Митрополичої Капітули, нагороджений митрою. У 1939 році іменований Екзархом Великої України, отримує єпископську хіротонію та призначається  правонаступником Митрополита Андрея Шептицького.

 

З 1 листопада 1944 року, після смерті слуги Божого Андрея Шептицького став Митрополитом Української Греко-Католицької Церкви.

 

У ніч з 10 на 11 квітня 1945 року  був заарештований, вивезений у Київ і там засуджений на позбавлення волі.

 

Після 18-ти років ув’язнень та тортур у радянських тюрмах та таборах Сибіру, 27 січня 1963 року випущений на волю.

 

9 лютого 1963 стараннями Папи Івана ХХШ виїхав у вільний світ до Рима, де розпочинає активну та плідну діяльність на захист поневоленого українського народу перед світовою спільнотою. Згуртовує українців розкиданих по цілому світі. Відроджує українські релігійні, наукові та культурні установи у центрах проживання українців. Ревний прихильник Патріаршого устрою для Української Церкви.

 

10 жовтня 1963 року виступив з промовою на ІІ Ватиканському Соборі.

 

8 грудня 1963 року проголошує офіційне відкриття в Римі Українського Католицького Університету ім. Климента Папи.

 

23 грудня 1963 року іменований Папою Павлом VІ Верховним Архиєпископом Української Греко-Католицької Церкви з Патріаршими правами. У 1965 року  піднесений Папою Павлом VІ  до гідності Кардинала.

 

28 вересня 1969 року відбулося урочисте посвячення Собору Святої Софії в Римі, духовної святині українців зведену стараннями Патріарха Йосипа Сліпого.

 

7 вересня 1984 року перестало битися серце Блаженнішого Патріарха і Кардинала Йосипа Сліпого.

 

9 вересня 1992 року тіло Патріарха Йосифа згідно з Заповітом перепоховане у крипті Львівського архикатедрального собору святого Юра.

 

Блаженніший патріарх  Йосиф Сліпий  був і залишається  серед інших достойників українського народу - духовним провідником, ісповідником віри, незламним захисником людської гідності, визнаним богословом, науковцем, письменником світового значення. Усе своє життя, не втрачаючи надії навіть у найважчі часи для нашого народу, Блаженніший Патріарх Йосиф жертвував себе на вівтар служіння Богові та Україні.

 

У споминах уже на схилі літ, складаючи Заповіт, Патріарх Йосиф у ньому завдячує своїй родині за закладену основу християнських та загальнолюдських цінностей: «Народився я і був вихований в українській християнській, хліборобській, глибоковіруючій, родині. Вона передала мені і защіпила в мені віру в Христа і любов до Нього!... Батьки, християнська родина - це основа здорового суспільства народу, нації. Це запорука їх росту і сили!»

 

Цими словами Патріарх також звертає і нашу увагу на важливість у вихованні та формуванні особистості, християнської родини, домашньої атмосфери, де гармонійно поєднані повчання та передання особистого досвіду живої віри з наочним прикладом життя від батьків до дітей. Ніщо так не виховує дитину, як приклад батьків. У великому сімействі Сліпих панувала  гармонія, де діти щодня мали перед собою приклад батьків у вірі, молитві працелюбності посвяті суспільній українській справі, повазі до досвіду і традиції попередніх поколінь. Працьовита заможна родина не виховувала зверхніх паничів, які би дбали про збільшення власного достатку та зручностей, але повноцінних людей, свідомих патріотів, які вчилися розумно і з користю розпоряджатися також і матеріальними статками. Діти  мали приклади практичного втілення любові і посвяти Церкві та Українській справі, у них виховувалось природне відчуття приналежності до свого народу, бо саме ця родина була меценатом та фундатором будівництва церкви у Заздрості, а згодом також і початкової школи, сільської бібліотеки та інших починань.

 

Пригадуючи сьогодні нашого славного земляка Патріарха Йосифа, подивляючи подвиг його життя і служіння, маємо нагоду застановитись над станом наших родин, про те, як виховуються наші діти, чи мають приклад живої віри у родинній хаті?

 

Заохочую з нагоди 120-тої річниці від дня народження Слуги Божого Патріарха Йосифа Сліпого, впродовж 2012 року на усіх парафіях Тернопільсько-Зборівської Митрополії провести урочисті академії, організувати виховні заходи, читання Заповіту, дні духовної віднови з екскурсіями до музейного комплексу с. Заздрість, аби черпати приклад віри з життя та науки Патріарха, безцінної духовної спадщини нашого народу.

Благословення Господнє нехай перебуває з усіма вами!

+ ВАСИЛІЙ Семенюк
Архиєпископ і Митрополит Тернопільсько-Зборівський
Дано при Митрополичій Катедрі м. Тернополя
дня 31січня 2012 року Божого


Джерела: http://www.buchacheparchy.org.ua

Мандрівники Христа Царя

17.12.2011р. Б. / «У Йосифа Сліпого була далекоглядність Андрея Шептицького»

 

Особистий секретар Глави УГКЦ о. Іван Дацько — про Патріарха і про сучасну релігійну ситуацію

Про кардинала Йосифа Сліпого, главу Української греко-католицької церкви (1944 — 1984), говорив увесь світ ще до того, як у Радянському Союзі почули термін «горбачовська перебудова». Про його звільнення клопотав американський президент Джон Кеннеді, а стараннями Папи Івана XXIII йому було дозволено виїхати у вільний світ — до Риму. В жовтні 1963-го він виступив із промовою на ІІ Ватиканському Соборі, де, всупереч традиції, його вітали оплесками. Після 18 років ГУЛАГу він ще чверть століття керував Церквою. Попрощатися з ним прийшов Папа Іван Павло ІІ, і знову, всупереч традиції, поцілував його руку. Згідно із заповітом, 7 вересня 1992-го тіло Патріарха Йосифа перепоховане у крипті Львівського кафедрального собору св. Юра.

Отець доктор Іван ДАЦЬКО був одним із найближчих співробітників Патріарха. Після виходу УГКЦ із підпілля працював генеральним вікарієм Львівської архієпархії, канцлером Патріаршої курії. Згодом був відповідальним за зовнішні справи і зв’язки УКГЦ. З 2005-го очолює Інститут екуменічних студій. З 2008-го — голова Релігійного товариства «Свята Софія в Римі». «День» цікавився в отця Івана спогадами про Патріарха Йосифа Сліпого, а також говорив про християнське обличчя України сьогодні.

— Як так сталося, що Патріарх Йосиф Сліпий обрав вас одним з найближчих співробітників?

— Замолоду я був дуже активним та ідеалістом! У 19 років, на п’ятому семестрі теологічних студій, щось штовхнуло просити Патріарха прийняти мене під свою юрисдикцію. На той момент добре знав мови: англійську, німецьку, італійську. До того ж не було так багато охочих працювати з ним. А я був наймолодший. Патріарх прийняв мене, вислухав і вислав на студії в Інсбрук (Австрія). Можу сказати, що в нас склалися стосунки, як між дідусем і внуком. Зауважу, що дідусь був дуже суворий, такого австрійського покрою, але він мене любив. Я був його особистим секретарем від 12 січня 1976 року, коли мені було 28, і аж до самої смерті Патріарха у вересні 1984 року.

— Чи довіряв Патріарх людям?

— Він був дуже обережний: ще довго після звільнення з таборів, коли вів важливі розмови, вмикав голосно радіо, просив перевірити кабінет, чи, бува, не ведеться прослуховування. Я теж не мав його повної довіри відразу. Спочатку виконував дрібні доручення: чи то написати різдвяне привітання, чи принести якусь посилку, але, зважаючи на те, що я знав англійську, німецьку та італійську, Патріарх Йосиф доручав мені писати важливу документацію: звернення до Папи, кардиналів, різні меморандуми. Я думаю, що він нікому на сто відсотків не довіряв! Хоч і був дуже суворий, та часом забував усі свої титули й обов’язки і залишався милим дідусем для всіх нас. Як на мене, то в особі Патріарха Йосифа виявилася далекоглядність Митрополита Андрея Шептицького, який, вибираючи його своїм наступником, знав, що він вистоїть проти натиску совєтських служб і збереже Церкву — і Йосиф Сліпий витерпів 18 років ГУЛАГу! То була епоха великих ісповідників віри: в Польщі був Стефан Вишинський, у Чехії — кардинал Беран. Видається, що нині немає таких сильних духом, твердих людей. Такі люди не мають дипломатичного типу мислення — говорять про те, що відчувають і у що вірять.

— Розкажіть про Патріарха Йосифа Сліпого як національного лідера. Що гуртувало людей навколо нього?

— Не знаю, чи можете собі уявити, який мало ефект те, що він вийшов на волю. Він вселив у нас віру, що наша Церква жива і зможе витерпіти всі переслідування. До того ж він вселяв у нас, емігрантів, гордість за свою землю. Всі запам’ятали його слова, що «кості й крові зрікатися не можна!» Як провідник він був надзвичайно енергійною людиною: ледве вийшов на волю, а вже малу семінарію перетворив у папську, розпочав справу патріархату, заснував католицький університет, відновлює чернецтво. Цікавим є те, що аргументом Папи Івана XXIII перед Хрущовим було те, що Митрополит Сліпий уже надто старий і його треба випустити, аби він спокійно доживав віку в монастирі. А він жив іще 25 років і встиг зрушити всю еміграцію й не тільки. Патріарх Йосиф на весь світ заявляв про право українців на самостійну, соборну державу. Його приймали королі Іспанії та Бельгії, президент Італії, ФРН та інші достойники. Він був голосом вільної України.

— Який момент із життя Патріарха ви запам’ятали найбільше? Що його найбільше характеризувало?

— Наприкінці понтифікату Папи Павла VI нам видавалося, що нас уже ніхто не розуміє. Я звернувся до Патріарха Йосифа, нарікаючи: «Ваше Блаженство, що ж це таке відбувається: Синоду не можна скликувати, патріархату не визнають, обмежені права духовенства... Чому ж воно так?» А він мені каже: «Брате, які ви ще наївні. Все могло бути набагато гірше: вас могли ще бити й принижувати. Запам’ятайте, зло довго тривати не може!» Він мав глибоку віру, що настануть кращі часи. Він видавав різні книжки українською мовою: богословського чи історичного характеру. Тираж у тисячу примірників уже був завеликий для наших потреб, а Патріарх Йосиф щоразу замовляв півтори тисячі, мовляв, решта піде в Україну. Нам бракувало місця для зберігання тих книжок, деякі з них псувалися, але Патріарх був переконаний, що прийде час, коли в Україні люди відчують потребу в такій літературі. Так і сталось: у 1990 році, коли глава УГКЦ повернувся до Львова, люди хапали з наших рук ці книжки.

Патріарх Йосиф не був сентиментальною людиною: я ніколи не бачив, щоб він плакав. Лише раз у нього ледь чутно заламався голос на похороні владики Степана Чміля, салезіянина, якого він особливо любив і, думаю, що він у нього сповідався. Патріарх Йосиф був чоловіком, який сам від себе багато вимагав.

— А від інших?

— О, ще більше! Кажуть, що ознака святості — це вимагати від себе якнайбільше, а від інших якнайменше. Він багато вимагав і від близьких. Патріарх Йосиф страшенно не любив сидіти без діла... Він ніяк не міг пробачити совєтам, що 18 найкращих років свого життя мерзнув у Сибіру. Казав, що за цей час устиг би зробити багато доброго. Патріарх Йосиф був людиною молитви. Після Служби Божої він ще довго залишався в каплиці. Я любив за ним спостерігати, бо в часі молитви він був справжній. Знаю, що Патріарх Йосиф дякував Богові за все, та часом мені здавалося, наче він сперечався з Ним. Міг по столу вдарити, мовляв, чому ж воно так, Господи?! То були не дивацтва, а глибока розмова з Богом.

— Попрощатися з покійним Патріархом прийшов Папа Іван Павло ІІ. Відомо, що він поцілував перстень Патріарха Йосифа, хоча за ватиканським протоколом цього робити не повинен був. Розкажіть про цей візит. Це лише приклад ввічливості чи цей папський жест має щось означати в історії УГКЦ?

— Я мав змогу бачити перстень на руці Сліпого лише двічі: під час вручення йому кардинальського титулу й під час прибуття архієпископа Василія Величковського до Риму в лютому 1972 р. Папа Іван Павло ІІ дуже цінував Патріарха Йосифа. Папа наголошував на тому, що інші кардинали не можуть говорити з ним так, як це було дозволено кардиналові Сліпому. За час свого понтифікату Іван Павло ІІ цілував руку лише двом кардиналам — своєму вчителеві Стефанові Вишинському та Йосифові Сліпому. Патріарх помер зранку 7 вересня 1984 року, а Іван Павло ІІ вже мав запланований візит до Канади. Тоді він відклав його, аби вшанувати пам’ять Патріарха Сліпого. Прилетівши гелікоптером у семінарію, нині колегію св. Покрови, він зайшов до собору святої Софії, потім помолився навколішки, покропив тіло, а тоді поцілував руку Йосифа Сліпого. Цей жест є виявом надзвичайної пошани. В 1990 році Іван Павло ІІ згадував, як Патріарх Йосиф сказав йому, що він буде найбільшим Папою, якщо визнає наш патріархат. Папа цього не виконав, хоча й багато посприяв.

— Щодо питання історичної відповідальності... Минуло 20 років, а комунізм не відчуває себе винним ні в злочинах проти Церкви, ні навіть у тому, що занапастив стільки людських життів. Це спрацьовує християнський принцип прощення чи саме так виглядає справедливість?

— Пам’ятаю, як Патріарх Йосиф нас часто питав: «Що про вас скаже історія? З яким багажем, добрим чи поганим, ти станеш перед Богом?» Для нього було важливо залишити для наступних поколінь добрий спадок. Він належав до тої формації священиків, які робили так званий іспит совісті. Тобто аналізував не лише свої власні вчинки, а й глибоко роздумував над тим, що потребує його народ і що він може для цього зробити. Якби Патріарх Йосиф жив сьогодні, то виразно сказав би деяким владним людям, що так далі жити не можна. Пророків люблять по смерті, а за життя їх убивають в Україні. Бо пророки говорять правду, а вона особливо болить тим, на кому шапка горить. Нині бракує такої відповідальності й політикам, а то й декотрим церковнослужителям. Патріарх Йосиф критично, хоч і з великою любов’ю, оцінював Україну, кажучи, що в нас кожен другий — геній, але що з того, якщо він безхребетний і нечесний.

— Патріарх Йосиф Сліпий протягом одного року після звільнення зміг заснувати УКУ ім. Папи Климента в Римі, а через шість років вже було урочисто освячено Собор св. Софії в Римі. Яким ви бачите стан духовної освіти за цих 20 років так званої нашої волі?

— У Церкві є ще багато невирішених питань. Попри все, можемо похвалитися чималими здобутками. Ми відновили структуру Церкви. До цього часу мали й маємо добрих глав Церкви. Маю надію, що ми служимо добрим моральним авторитетом для вірних. Ми намагаємося підтримувати якісну, некорумповану освіту. Підтримка науки — це закон, який також залишив нам Патріарх Йосиф і його попередник Митрополит Андрей Шептицький. Звісно, що теперішній розвиток УКУ є великою заслугою нашого покоління, особливо отця-ректора Бориса Ґудзяка. Та ми лише пожинаємо те, що засіяли наші попередники! За свою історію Церква замало інвестувала у мирян, — сьогодні ми не боїмося це робити. В Римських папських університетах навчається понад 200 наших студентів, з яких значна частина є мирянами й мирянками. Причому вивчають не лише богослов’я, а й мистецтво та інші науки. Я є президентом Інституту екуменічних студій, де навчається також багато світських журналістів!

— Ви згадали, що очолюєте Інститут екуменічних студій. Прошу, дайте фахову оцінку міжконфесійного діалогу в Україні.

— Екуменізм — це праця для єдності Церков. Навіть більше — це відновлення єдності. Адже конфесії були створені не Христом, а людьми. Христос заснував одну Церкву, а ми поділилися заради власних слабостей, гордості, заздрості та браку терпимості. У християнстві Східної Європи під словом «екуменізм» дехто помилково вважає навернення до свого, тобто до того, у що вірю я. А так не має бути. Не можна ніколи поступатися правдами віри. Однак, якщо ми хочемо бути єдиними, то маємо визнавати, де зробили помилку й де треба просити прощення. Католицька церква за понтифікату Івана Павла ІІ визнала свою провину за інквізицію, хрестові походи та інше. УГКЦ також просила прощення у своїх православних братів. Про це неодноразово говорив Патріарх Мирослав-Іван Любачівський, під час візиту Папи в Україну Патріарх Любомир це повторив. Блаженнійший Святослав уже це повторював. На жаль, чомусь Російська православна церква не має сили й відваги просити прощення. Ми чекаємо, що колись хтось візьме на себе відповідальність за наслідки Львівського псевдособору в 1946 році. Сумно, але деколи в мене складається враження, що забагато християн звикли до поділеної Церкви й їм наче комфортно так жити.

— Насамкінець, отче, скажіть, що додає вам сили?

— Тримають мене слова мого небесного покровителя Івана Хрестителя, які він сказав при зустрічі з Христом: «Я маю маліти, а Він має рости».

Софія КОЧМАР, спеціально для «Дня», Львів


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

"Я дякую Всевишньому за те, що мене били в тюрмах і на волі! Дякую Йому за те, що мене били, а не величали раби!"

Патріарх Йосип Сліпий