10.12.2011р. Б. / «Ми дуже серйозно ставимося до присутності нашої Церкви в сучасному інформаційному просторі», - Глава УГКЦ

 

«Ми дуже серйозно ставимося до присутності нашої Церкви в сучасному інформаційному просторі. Зокрема, плануємо створити інтернет-телебачення, соціальну мережу, а ця прес-конференція є виявом поваги до роботи журналістів», - сказав Блаженніший Святослав (Шевчук) 9 грудня 2011 року на прес-конференції в м. Одесі в рамках душпастирського візиту до Одесько-Кримського екзархату УГКЦ.

За словами Глави УГКЦ, розвиток церковних мас-медіа є одним із пріоритетних завдань Церкви. Сьогодні ведеться дискусія стосовно того, що створювати: друкований орган чи інтернет видання, з якого б могли черпати інформацію єпархії та екзархати в Україні та закордоном. «Ми розуміємо, що таке видання, яке б говорило правду про нашу Церкву, є вкрай потрібним», - наголосив очільник греко-католиків.

Крім того, Блаженніший відзначив, що часто доводиться спостерігати, як українське суспільство живе у полоні радянської ідеології у ставленні до тої чи іншої Церкви чи історії України взагалі. «Треба розуміти, що ідеологія не завжди має щось спільне із історичною правдою або справедливістю», - резюмував він.

«Видання, яке б відкривало такі істини, нам дуже потрібне і, сподіваюся, що незабаром ми будемо його мати», - сказав на завершення Предстоятель УГКЦ.

Слід відзначити, що 10 грудня Глава УГКЦ відвідає Одеський порт і зустрінеться із представниками різних конфесій.

Департамент інформації УГКЦ

09.12.2011р. Б. / Єдиним злом, якого Церква може та повинна боятися, є гріх її членів

 

Єдиним злом, якого повинна боятися Церква є гріх її членів. На це звернув увагу Папа Бенедикт XVI 8 грудня 2011 р., під час покладання квітів перед статуєю Непорочнозачатої Діви Марії на Іспанській площі Риму. Згідно з давньою римською традицією, Святіший Отець прибув на цю площу з нагоди урочистості Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії.

Церемонія розпочався молитвою, далі прозвучало читання з Книги Одкровення, а перед покладенням квітів Папа звернувся до присутніх із повчальним словом. Він зазначив, що зображення Пресвятої Марії на цій статуї відображає прочитаний уривок зі Святого Письма: «І знамення велике видно було на небі – жінка, одягнена в сонце, і місяць під стопами її, а на голові її вінець із дванадцяти зірок» (Одкр 12,1). «Яке ж значення цієї картини? – запитав Бенедикт XVI, відповідаючи: Вона зображає, одночасно, Богородицю та Церкву».

Насамперед, ця жінка – це Марія, зодягнена в сонце, тобто в Боже світло. Цей символ також висловлює Її особливий стан повноти благодаті, непорочності. Під ногами у неї місяць, символ смерті, адже Богородиця повністю є учасницею Христової перемоги над гріхом та смертю. «Подібно, як смерть вже не має жодної влади над воскреслим Ісусом, так само через особливі благодать та привілей Всемогутнього Бога, Марія також має її за собою, подолала її», – зазначив Папа, пояснюючи, що ця дійсність виявляється у двох великих таємницях Її життя – в зачатті без первородного гріха та у внебовзятті з душею та тілом. Зрештою, усе земне життя Богородиці було перемогою над смертю.

Далі бачимо корону з дванадцяти зірок. «Цей символ, – пояснив Святіший Отець, – представляє дванадцять поколінь Ізраїля та означає, що Пречиста Діва Марія є в центрі Божого народу, всієї спільноти святих». Цей символ впроваджує до другої великої інтерпретації образу жінки, зодягненої у сонце. Крім Марії, вона також уособлює Церкву, християнську громаду всіх часів. Книга Одкровення змальовує її як жінку при надії, що означає, що вона носить у своєму лоні Христа, якого має народжувати світові, повинна нести людям Ісуса.

«І саме тому, що несе Ісуса, Церква зустрічає спротив злобного ворога, представленого в апокаліптичному видінні у вигляді величезного червоного дракона», – вів далі Бенедикт XVI, вказавши на те, що не зумівши знищити Ісуса, Який через смерть та воскресіння піднісся до Божого трону, зазнавши одного разу і назавжди поразки на небесах, цей дракон скеровує свої напади на жінку – Церкву, яка перебуває в пустелі світу. «Але в кожній епосі Церкву підтримують світло та сила Бога, Який у пустелі живить її хлібом Свого слова та Пресвятою Євхаристією», – наголосив Папа, додаючи, що саме тому, не зважаючи на різні труднощі та переслідування, Церква, в результаті, є переможницею.

«Єдиним підступом, якого Церква може та повинна боятися, є гріх її членів. В той час, як Марія є Непорочною, вільною від будь-якої плями гріха, Церква є святою, та, одночасно, заплямлена нашими гріхами», – сказав на завершення Бенедикт XVI, звертаючи увагу на те, що саме через це Божий народ, у своєму паломництві на землі звертається до своєї Небесної Матері з проханням про допомогу, щоб «Вона супроводжувала його на дорозі віри, щоб заохочувала бути старанними в християнському житті та підтримувала надію. І ми потребуємо цього, особливо у цей важкий період», – сказав Святіший Отець.

Джерела: Радіо Ватикан

Мандрівники Христа Царя

08.12.2011р. Б. / П`ять речей, про які найбільше шкодують люди перед смертю

 

Одна жінка (у даному випадку її ім'я неважливе) багато років працювала у хоспісі. Її обов'язок – полегшення стану помираючих пацієнтів. Отож, вона буквально проводила з ними останні дні та години їхнього життя. Зі своїх спостережень вона склала своєрідний рейтинг основних речей, про які шкодують люди, що підійшли до самого краю життя.

Отже, 5 найпоширеніших речей, про які шкодують люди перед обличчям смерті:

1. Я шкодую, що у мене не було сміливості, щоб жити життям, правильним саме для мене, а не життям, якого очікували від мене інші.

Саме про це помираючі найбільше шкодують. Коли люди усвідомлюють, що їхнє життя майже закінчене, вони можуть озирнутися назад і легко побачити, які їх мрії залишилися не реалізованими. Більшість людей навряд чи намагалися виконати навіть половину своїх мрій і повинні були померти, знаючи, що це трапилося лише внаслідок вибору, який вони зробили чи не зробили.

Дуже важливо спробувати реалізувати принаймні деякі з ваших основних бажань на своєму життєвому шляху. Коли ви втрачаєте своє здоров'я стає вже занадто пізно щось робити. Здоров'я приносить ту свободу, яку далеко не всі розуміють, поки не втрачають його.

2. Мені шкода, що я так багато працював.

Це почуття було у кожного пацієнта чоловічої статі, про якого я піклувалася. Вони сумували за своєю молодістю і за своїми стосунками. Деякі жінки також висловлювали жаль з цього приводу. Але оскільки більшість їх було старшого покоління, вони, в основному, не займалися зароблянням коштів для сім'ї. Всі чоловіки, з якими я працювала, глибоко шкодували про те, що витратили велику частину свого життя на одноманітну працю для здобування засобів для існування.

Спрощуючи свій спосіб життя, можна скоротити вимоги щодо доходів, які ви думаєте вам потрібні. Створюючи більше простору у вашому житті, ви стаєте щасливішими і відкритішими для нових можливостей.

3. Мені шкода, що у мене не було сміливості висловити свої почуття.

Багато людей придушували свої почуття, щоб зберегти певні взаємовідносини з іншими. У результаті вони погоджувалися на посереднє існування і ніколи не ставали такими, якими б вони хотіли себе бачити. Виникнення багатьох хвороб було пов'язане із почуттям гіркоти і обурення.

Ми не можемо управляти реакціями інших. Хоча спочатку люди можуть реагувати на зміни, які ви вносите у відносини, небажаним для вас чином, проте у кінцевому рахунку це піднімає відносини на новий, здоровіший рівень. Найкраще тим чи іншим способом усувати нездорові відносини з вашого життя.

4. Мені шкода, що я не підтримував стосунки зі своїми друзями.

Часто ці люди дійсно навіть не усвідомлювали всієї користі підтримки контактів зі своїми старими друзями, поки до їх смерті не залишалося кілька тижнів, і вже не завжди була можливість їх розшукати. Багато хто опинився настільки зануреним у своє власне життя, що дозволили їх дружбі багато років проходити повз них. Було багато щирого жалю про те, що їхній дружбі не було приділено стільки часу і зусиль, яких ця дружба заслуговувала. Всі сумують за своїми друзями, коли помирають.

Будь-якій людині, котра провадить активний спосіб життя, притаманне применшення значення дружніх відносин. Але коли ви стоїте на порозі смерті, матеріальні сторони життя втрачають своє значення. Звичайно, люди хочуть, щоб їхні фінансові справи були в якомога більшому порядку. Але не гроші і не статус зберігають в кінцевому рахунку своє значення. Вони хочуть принести якусь користь тим, кого люблять. Але зазвичай вони вже занадто хворі і втомлені, щоб якось справитися з цим завданням.

5. Мені шкода, що я не дозволив собі бути щасливішим.

Цей вид жалю був напрочуд загальним. Багато людей до кінця не розуміли, що їхнє щастя – це справа вибору. Вони були підпорядковані звичкам і сформованим уявленням. Вони перебували у полоні «комфорту» звичного способу життя. Через страх перед змінами вони прикидалися перед іншими і перед самими собою в тому, що були задоволені своїм життям.

Життя – це вибір. Це ваше життя. Вибирайте свідомо, вибирайте мудро, вибирайте чесно. Виберіть щастя.

За матеріалами www.20khvylyn.com

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

07.12.2011р. Б. / «ЖИВА ПАРАФІЯ – МІСЦЕ ЗУСТРІЧІ З ЖИВИМ ХРИСТОМ»

 

Дорогі у Христі! Господь наш Ісус Христос перед вознесінням на небо звернувся до своїх учнів із закликом: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи, христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28, 18–20). Цей заклик Христа звіщати Добру Новину стосується не лише перших Христових учнів – апостолів, він зобов’язує Церкву в усі часи, аж до кінця віків. Українська Греко-Католицька Церква, здійснюючи це доручення Божественного Спасителя, п’ять років тому вустами єпископів Священного Синоду окреслила мету свого служіння як «Святість об’єднаного Божого люду». Святість – це Божий дар, покликання кожного християнина. «Це ж саме воля Божа: освячення ваше», – нагадує св. Павло в Посланні до солунян (1 Сол. 4, 2–3). Місцем, де найчастіше зароджується, зростає і дозріває святість християнина, є парафія. Тому Синод Єпископів УГКЦ 2011 року, бажаючи духовного відновлення всієї нашої Церкви, звернув особливу увагу на парафію – основну частку Божого люду, яка під проводом єпископа як свого отця і вчителя віри, змагає до святості. Програма, що її затвердив Священний Синод, називається «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Завданням цієї душпастирської програми є допомогти всім вірним нашої Церкви навчитися «жити на вподобу Богові» (1 Сол. 4, 1), щоб таким чином зростати у святості і в єдності в Ісусі Христі.  Над основними складовими елементами живої парафії хотів би я застановитися в цьому Пастирському посланні.

Боже Слово
«Слово Христове нехай у вас перебуває щедро: навчайтесь у всякій мудрості й напоумляйте одні одних», – настановляє нас св. Павло в Посланні до колосян (Кол. 3, 16). Через Боже Слово ми пізнаємо Христа, зустрічаємося з Ним і входимо у живі відносини з Ним. «Незнання Святого Письма – це  незнання Христа», – казав св. Єронім. Ми хочемо в наших парафіях наслідувати перших християн, щоб Слово Боже стало основою нашого церковного, парафіяльного, родинного, суспільного і особистого буття. Наполегливо заохочую душпастирів до належної підготовки проповіді на основі проголошеного Божого Слова, так щоб це Слово ставало «живим і діяльним» в житті ваших парафіян, здатним кормити їх, давати їм відповіді на актуальні проблеми сьогодення та надихати їх на служіння.

Боже Слово має принести видимі плоди у нашому щоденному житті, бо лише ті, хто це Слово зберігає, тобто виконує, назвуться блаженними у Господа (пор. Лк. 11, 28). У наших парафіях не повинно бути жодної родини, яка б не мала Біблії. Всіх вірних закликаю до щоденного читання Святого Письма, найкраще – через участь у біблійних гуртках при парафії та через молитовне читання вдома. Ще одною незамінною книжкою для нашого духовного зростання має стати нещодавно проголошений  Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха» як підручник віри для всіх вірних нашої Церкви – дітей, молоді й дорослих.  Митрополит Андрей (Шептицький) називав Катехизм фундаментом християнського життя.

При цій нагоді прагну підкреслити, що кожен віруючий має обов’язок щоразу глибше пізнавати правди святої віри протягом усього свого життя, а духовенство не має права уникати обов’язку навчати віри своїх вірних не лише проповіддю, але й катехитичним служінням. Коли йдеться про катехизацію, то в нашому розумінні – це постійний процес входження в таїнство Церкви, який стосується не лише дітей, які готуються до прийняття Святих Таїнств. Постійна і безперервна у віковому сенсі катехизація дітей, молоді, дорослих і старших – необхідна умова живої парафії. Наостанок підкреслю, що так само як і Святе Письмо, Катехизм нашої Церкви має бути настільною книгою кожного члена наших спільнот, оскільки він є дуже цінною допомогою для правильного розуміння і читання Божого Слова.

Святі Таїнства і молитва
Боже Слово є основою християнського життя, а його джерелом і водночас вершиною  –Пресвята Євхаристія. Зібрана на Божественній Літургії парафіяльна громада єднається зі своїм невидимим Головою – Христом, і з усіма святими й ангелами, творячи в такий спосіб таїнственне єднання неба й землі, дочасності й вічності. Служба Божа, яку законно поставлений священик служить у єдності та від імені свого єпископа, є також часом будування Церкви – Тіла Христового, Головою якого є сам Господь. Немає ціннішого моменту в нашому земному житті, як Служба Божа. Тому свята неділя, день Господній, має бути в пошані кожного християнина, а участь у Святій Літургії повинна вважатися не обов’язком, що його мусимо виконати з наказу Церкви, натомість прийняттям дару від самого нашого Господа, який прагне зустрітися з нами, щоб наповнити нас своєю благодаттю і любов’ю. «Не можемо жити без неділі!» – заявляли християни перших століть і радше йшли на мученицьку смерть, ніж погоджувалися під тиском поган працювати в неділю. Це гасло мусимо зробити своїм і ми, християни ХХІ століття, та наполегливо оберігати святість і недоторканність дня Господнього.

Члени живої парафії беруть живу участь у Святих Таїнствах, регулярно, по змозі навіть щодня, збираються на Богослужіння, щоб прославити Небесного Отця, щоби часто сповідатися і приймати Святе Причастя. У живій парафії прицерковні організації поєднують свою діяльність з молитвою, черпаючи з неї силу і натхнення. Не менш важливою є також наша приватна молитва – особиста і родинна, яка слугує продовженням церковної літургійної молитви. Наші парафії, а в них наші сім’ї мають знову стати школою молитви для всіх вірних.

Служіння ближньому
Ще одним важливим елементом, який виражає внутрішню природу Церкви та виявляє, наскільки живою є та чи інша парафія, – це дияконія, або служіння любові чи «харитативна діяльність». Це служіння ближньому випливає  з нашого закорінення в Христі. Діяльна любов ближнього є покликанням і завданням кожного без винятку християнина. Лише віра, чинна любов’ю, провадить до спасіння (пор. Гал. 5, 6). Натомість віра без діл – мертва (пор. Як. 2, 26). «Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших, ви мені зробили» (Мт. 25, 40), – каже Господь Ісус.

Погляньмо навколо себе: скільки у світі є нещастя і убогості, самотності і смутку, болю і страждання! Всі ці прикрі явища нашого земного життя – це для нас запрошення до чинної любові, яка є виявом живої віри. Господь хоче відкрити наші очі на нужду світу, щоб ми навчилися по-справжньому любити і виявляли нашим ближнім Божу любов – увагою до них, сердечним співчуттям, підтримкою, словом потіхи і розради, а головно, ділами милосердя. Лише тоді зможемо вважатися живими християнами, а наші парафії стануть місцем, де піклуються про сироту, заступаються за вдову, допомагають убогому і розділяють страждання із хворими. Так об’являтимемо світові материнське обличчя Церкви та станемо живим знаком присутності Бога серед людей, згідно зі словами св. Августина: «Якщо бачиш любов, бачиш Пресвяту Трійцю». 

Провід
Парафія – це спільнота вірних, які під проводом єпископа з душпастирями здійснюють своє покликання до єднання з Богом-Отцем через Господа Ісуса Христа у Святому Дусі. Господь Ісус безнастанно діє в наших спільнотах через Святого Духа, посилаючи Його дари на розбудову і зростання свого Тіла. Святий Павло навчає про це так: «І він [Христос] сам настановив одних апостолами, інших – пророками, ще інших – євангелистами і пастирями, і вчителями, для вдосконалення святих на діло служби, на будування Христового тіла, аж поки ми всі не дійдемо до єдности в вірі й до повного спізнання Божого Сина, до звершености мужа, до міри повного зросту повноти Христа» (Еф. 4, 11–13). Церковний провід парафіяльної спільноти звершується під проводом єпископа як голови і отця. А кожна парафія має бути організованою спільнотою, в якій під опікою свого пароха та у співпраці з ним кожен служить іншому тим даром, що його дістав від Господа.

Отже, церковний провід не є виконанням певного адміністративного уряду, а передусім – служінням Богові та ближньому. На практиці це означає, що в живій парафії має бути діяльною парафіяльна і душпастирська рада. Окрім цього, в парафії слід мати добре сформованих і зрілих співпрацівників священика, які допомагатимуть йому провадити катехитичні школи, церковні братства, благодійні заклади, молодіжні організації і молитовні групи. Одним із найважливіших обов’язків проводу парафіяльної спільноти є розпізнавання Божої волі та пошуки найкращих способів втілення її в життя.

Плекання і служіння єдності
Діяння святих апостолів показують глибоку єдність, яка існувала між членами першої спільноти Христових учнів: «Громада вірних мала одне серце й одну душу, і ні один не називав своїм щось з того, що кому належало, але все в них було спільне» (4, 32). Цей духовний стан першої християнської спільноти можна виразити словом «сопричастя/койнонія», що вказує на єдність, згоду та співжиття. Бути Церквою – це  перебувати в сопричасті Святого Духа, в благодаті Господа Ісуса і в любові Бога-Отця. Єдність Церкви є, такими чином, іконою єдності осіб Пресвятої Трійці. Ця єдність проявляється на різних рівнях: на рівні Вселенської і помісної Церкви, єпархії та окремої парафії. Трапляється, що через нашу неміч і гріховність ми не віддзеркалюємо цієї єдності. Будучи свідомими цього, всі ми маємо цінувати і плекати її, зберігаючи повне сопричастя з наступником апостола Петра – Святішим Отцем, з ієрархією нашої Церкви, з місцевими єпископами та душпастирями, які діють від їхнього імені.

Парафія є спільнотою спільнот. У ній існують різні молитовні групи, братства та молодіжні організації. Всі вони покликані укріплювати єдність і любов між членами парафіяльної спільноти. Підтримуючи одні одних молитвою, обмінюючись Божими дарами та співпрацюючи в дусі Христового служіння, зможемо втілювати у життя синодальну програму «Святість об’єднаного люду Божого». 

Ми не можемо бути байдужими до того, що діти Володимирового Хрещення нині поділені й відчужені між собою. Христос на Тайній вечері молився до Отця Небесного за своїх учнів, «щоб усі були одно» (Ів. 17, 21). У світлі цих Христових слів нині бажаю щиро попросити вас усіх: молімося за єдність Церкви, молімося за поєднання усіх Церков київської традиції, а насамперед, у дусі Христової любові намагаймося уникати будь-яких висловів чи дій, які могли б завдати шкоди нашим братам і сестрам у Христі чи образити їх. Хоч часом ми самі стаємо об’єктами наруги і утисків, не піддаваймося спокусі відповідати злом на зло. Для нас нехай стане заповітом молитва Христа за своїх кривдників і повчання апостола народів: «Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рим. 12, 21).

Місійний дух парафіяльної спільноти
Ісус Христос сказав до своїх учнів: «Ви – сіль землі… Ви – світло світу» (Мт. 5, 13–14), – і тим самим закликав нас виходити за межі нашої церковної спільноти, щоб нести у світ Христову науку, щоб перемінювати світ Христовим Духом. Відновлена Святим Духом церковна спільнота самим своїм буттям стає живою проповіддю Христа, присутнього у ній. Тут доречно згадати один із улюблених висловів блаженного Папи Івана ХХІІІ, що «парафія – це  "криниця посеред села", до якої усі приходять, щоб втамувати спрагу». Бажаємо, щоб наші парафії ставали такими духовними криницями, щоб до них горнулися люди та знаходили покріплення і силу, любов і благодать, одне слово – спасіння.

Повертаючись до Господнього заклику, яким ми починали це Послання, зауважимо: Ісус Христос навчає нас, що маємо бути готовими свідчити про Нього не лише своїм життям, а й словом. Сьогодні нерідко трапляється, що християни соромляться визнати свою віру, приховують її мовчанкою і пасивністю там, де треба відважно боронити Христову Церкву та стати на захист прав і гідності людини. Наші душпастирські ініціативи, катехизація, Богослужіння, читання Слова Божого тощо мають зробити нас стійкими й непохитними у вірі, а також завжди готовими «дати відповідь кожному, хто у нас вимагає справоздання про нашу надію» (пор. 1 Пет. 3, 15).

З особливим визнанням і подякою хотів би згадати сьогодні тих священиків та богопосвячених осіб, які, керуючись місійним духом, несуть духовну опіку нашим вірним поза межами матірної землі, зокрема емігрантам, як рівно ж тим, хто звіщає Боже Слово в’язням, військовослужбовцям та усім, котрі ще не пізнали і не зустріли Христа. Вся Церква повинна підтримувати їх та молитися за силу Духа для них у цьому важливому служінні.

Дорогі у Христі! Слухаючи чи читаючи ці рядки, не один з вас, можливо, подумав: хто ж має здійснювати ці такі важливі й потрібні завдання? Хто повинен подбати про те, щоб наші парафії були справді живими? Може, єпископ? Може, наш парох разом з іншими душпастирями? Може, ще трохи катехити чи богопосвячені особи, якщо їхній монастир знаходиться на території парафії? Відповідь на ці запитання проста: за оживлення парафії несе відповідальність кожен із нас. Заповіді Христові стосуються всіх без винятку вірних. Всі ми творимо Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву. Тому всі маємо бути «живими каменями» у будівлі нашої парафії, яка є втіленням цієї Церкви в нашій місцевості.

Тому закликаю вас усіх: відчиніть двері своїх душ і домівок Христові, дозвольте Його Святому Духові вас перемінити, очистити і скріпити Божою любов’ю! Запрошую усіх – мирян, богопосвячених осіб і духовенство – до оновлення нашого церковного буття на рідних землях і на поселеннях. Скріплені Божою благодаттю та довірою до Його Святого Провидіння, яке впродовж віків провадить нашу Церкву, берімося до праці!

Поручаю всіх вас, дорогі у Христі, материнському заступництву Пресвятої Богородиці. Вона, наша Небесна Ненька, нехай провадить нас до свого Божественного Сина! Нехай моляться за нас святі покровителі української землі, а особливо – блаженні новомученики минулого століття. Вони ціною важких страждань, а часто найвищою жертвою власного життя, робили нашу катакомбну Церкву справді живою і життєдайною. Їхній приклад і їхнє заступництво нехай будуть для нас знаком надії та запорукою Господнього благословення у нашій праці.

Благословення Господнє на Вас!
+ СВЯТОСЛАВ

Дано у Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
02 грудня 2011 року Божого

Джерела: www.if-eparchia.org.ua

Мандрівники Христа Царя

06.12.2011р. Б. / Глава УГКЦ відкидає звинувачення представника ПЦвУ МП у перетягуванні віруючих до своєї конфесії

 

Глава УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук) відкидає звинувачення місцевого представника "Православної" Церкви в Україні (Московського "патріархату") у прозелітизмі (перетягування віруючих до своєї конфесії).

Як передає кореспондент УНІАНу, Предстоятель УГКЦ перебуває у Кіровограді, щоб зустрітися з вірними греко-католиками, а також з керівництвом міста та області.

«Наша присутність на цій території не є прозелітизмом. Ми йдемо до своїх. Це право кожного вірного - мати свого пастиря. Ми не є новоприбулими на території сучасної Кіровоградщини. Коли йдеться  про присутність вірних греко-католиків, наших храмів, то такий історичний стан тут існував», - зазначив Глава УГКЦ.

За його словами, він не вперше приїжджає до Кіровограда, оскільки має в цьому місті рідних. «Це мій перший пастирський візит до Одесько-Кримського екзархату, але Кіровоград мені як рідне місто, бо тут проживали дві рідні сестри мого батька. Однієї з них уже немає. Мої тітки приїхали сюди за розподілом після закінчення вишу», - повідомив Блаженніший Святослав.

Після Кіровограда він планує відвідати Херсон, Одесу та Крим.

Департамент інформації УГКЦ

"Наша присутність на цій території не є прозелітизмом..."

У цьому коментарі хотів би нагадати нашим російським, "православним" братам, у Христі Ісусі, що "кожна несправедливість є зло і беззаконня", бо коли це, раптом,  стало прозелітизмом (перетягуванням) йти українському священикові до потребуючого духовної опіки українця на УКРАЇНСЬКІЙ, Богом даній, землі?
А з іншого боку, як кажуть їхні одноплемінці: "Чья би корова мичала, а твоя молчала!" Бо бувши чужинцями та зайдами, мали б сидіти тихо, доки в українців не увірвався терпець, а не репетувати "Гвавт!" не маючи на те ні вагомих підстав, ні жодного права.
Ті, "православні" попи вже дістали своєю нахабністю, - гадюче поріддя, яке прикривається Господом нашим, Ісусом Христом, і за відсутністю любові - чинить зло та сіє беззаконня у нашому українському, знедоленому (за гріхи наші) суспільстві.

Катехит парафії Преображення Господнього р. Б. Леонід.

05.12.2011р. Б. / Церква заохочуватиме українців серйозно думати, за кого віддавати свій голос на наступних виборах

 

Церква заохочуватиме український народ справді серйозно поставитися до питання, за кого віддавати свій голос на наступних виборах. Про це Глава УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук) заявив в інтерв’ю порталу «Оглядач», яке готується до опублікування, коментуючи Звернення традиційних Українських Церков до вірних та до всіх людей доброї волі з нагоди двадцятиліття референдуму на підтвердження Акту проголошення незалежності України.

За його словами, сьогодні багато говорять про громадянське суспільство, про відповідальність наших людей за свою державу, бо це є те, чого Церква вчить своїх вірних.

«Ми не можемо очікувати, що хтось за нас побудує нам нашу державу, – каже Блаженніший Святослав, – і не можемо скидати відповідальність за ситуацію в суспільстві на ту чи іншу групу політиків. Як на мене, політичні сили повинні розуміти, що джерелом влади в демократичному суспільстві є народ». І народ, на його переконання, повинен це показати, це заманіфестувати.

«Ми вітатимемо будь-який прояв свідомого відповідального громадянського суспільства і заохочуватимемо наших людей справді серйозно думати, за кого віддавати свій голос», – наголосив Предстоятель Церкви.

Він також нагадав, що Церква не один раз закликала людей до того, що «голосами не можна торгувати, що даючи голос за ту чи іншу політичну силу, ми все-таки беремо відповідальність за те, які вчинки ця сила робитиме».

Тому, каже Глава, Церква очікує відповідального прояву від громадянського суспільства в контексті тих виборів, які відбудуться наступного року.

«Водночас ми ніколи не заохочували й ніколи не заночовуватимемо голосувати за певну політсилу», – підкреслив Блаженніший Святослав. Бо, за його переконанням, з боку духовних лідерів повинен лунати голос правди. «Якщо замовкне голос правди, то говоритиме голос месника. А тоді цей голос стане певною мірою некерований», – завершив Глава Церкви.

Департамент інформації УГКЦ