31.03.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр.12,28–13,8:  «Братня любов нехай перебуває!»

Іноді здається, що є дуже мало хвиль у житті, коли ми відчуваємо цю любов. Усі ми шукаємо любові від інших, підтвердження, що ми комусь потрібні, важливі, цінні, варті того, щоб на нас витратити свій час. Але задумаймось, чи достатньо ми цінуємо інших людей. 

Важко іншим дарувати свій час, своє співчуття, емоції, фізичну допомогу, а саме це є критерієм нашого християнства, бо є виявом любові. Бог є любов, і де є любов, там є Бог. Якщо в наших стосунках є ці проблиски любові, то це проблиски усвідомлення присутності Божої. Це найважливіше, за що маємо змагатися між собою – за взаємну любов, за присутність Божу в нашому житті. Тож даруймо іншим любов, дбаймо і плекаймо її, і сам Господь перебуватиме між нами!

*** 

Йо.11,1-45:  «Коли віруєш, то побачиш славу Божу»

Епізод про воскресення Лазаря звільняє нас від приземленого думання. Згідно з людською логікою, людським розумінням особа не тільки вже померла, а її тіло вже розкладається. Однак бачимо, що стається щось, що цілком суперечить законам природи, людській логіці, – воскресення, повернення до життя Лазаря, яке дарує йому Господь. 

Ми звикли жити в цьому світі за своєю людською логікою, маємо своє розуміння того, що відбувається. Але бачимо, що ця логіка часто має свою обмеженість. 

Ця подія показує нам, як може діяти Бог через віру людини. Через усе Євангеліє проходить, з одного боку, Божа всемогутність, а з іншого – віра людини. Тому наше життя в Бозі будуймо саме на тому – на нашій довірі до Нього. Кожен наш гріх – це відхід від Небесного Отця. Наша довіра – це прямування за Богом. Тому хай яким складним видається нам життя, будьмо свідомі: завдяки нашій вірі Бог може багато зробити в нашому житті.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

31.03.2018р. Б. / Св. Кирила, архиєп. Єрусалимського; Св. мучч. Олександри, Клавдії, Євфрасії та інших

ЛАЗАРЕВА СУБОТА

Святого Кирила, архиєпископа Єрусалимського

Тропар, глac 4: Правилом віри і образом лагідности,* учителем повздержности явила Тебе Твоєму стаду всіх речей істина.* Ради цього придбав Ти смиренням високе, убогістю – багате,* отче, священноначальнику Кириле.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 1: Язиком твоїм, мудрий, надхненням божественним провістив єси людей твоїх єдину Тройцю почитати, нерозділену єством, а особами. Тому, радуючись, всесвяту пам’ять твою святкуємо, тебе як молитвеника перед Богом ставлячи. 

Великим слугою Божим, учителем Церкви, поборником аріян та ісповідником віри Христової був святий Кирило, пам’ять якого нині вшановуємо. Після смерти не менш ревного подвижника Церкви, єпископа Єрусалимського Максима, якому за оборону Христової віри аріяни викололи одне око і перетяли стегна на нозі, єпископом Єрусалиму став святий Кирило (351 р.). 

Владу над Єрусалимською Церквою захопив був аріянин, єпископ Кесарійський Акакій, а що святий Кирило безстрашно сповідував святу віру, то Акакій почав проти нього ворогувати. 

Сталося так, що в Єрусалимі настав великий голод. Святий Кирило роздав бідним усе, що мав, а коли не залишилося більше грошей, продав деякі меншою мірою потрібні церковні посудини і обдарував тими грошима голодних. З цього скористався Акакій, він скликав зборище аріянських єпископів і звинуватив Кирила у використанні церковних посудин зі святотатською метою. Імператор Констанцій, прихильний до аріян, відправив святого Кирила у вигнання. 

Святий ісповідник подався до Тарсу Киликійського, утвердив тут у вірі єпископа Сильвана й допомагав йому в його пастирській праці. У 359 р. в Селевкії відбувся помісний собор Східної Церкви, на якому було засуджено Акакія, а святому Кирилові наказано повернутися до Єрусалиму. Однак того ж таки року імператор, за намовою Акакія, знову прогнав святого Кирила. 

На престолі сів Юліян Відступник, а святий Кирило повернувся до Єрусалиму. Юліян, ворог святого хреста Христового, покровитель поган і жидів, наказав відбудувати святиню Соломона в Єрусалимі і виділив на це великі гроші. Зрадівши, жиди зі всіх сторін горнулися до Єрусалиму, а дорогою руйнували християнські церкви (в Дамаску, Олександрії та ін.). Було це 362 р. Імператор прислав своїх будівничих, а нагляд за роботою доручив своєму приятелеві Аліпіюсові. Жиди давали гроші, жінки їх жертвували на будову свої дорогоцінності, а всі вони власноруч носили камінь і пісок. Християни зажурилися, але святий Кирило голосно сказав при жидах, що всі їхні наміри до нічого не приведуть і що сповниться те, що сказав Спаситель, вказуючи на святиню Соломона:“Надійдуть дні, коли з усього, що ви бачите, не лишиться камінь на камені, який не був би перевернений” (Лк. 21, 6). І невдовзі жиди самі в тому пересвідчилися. Як оповідає історик поганин Аміян Марцелин, коли жиди звезли дуже багато вапна, гіпсу і піску, тоді зірвався вітер і геть чисто усе розніс. Наступного дня стався великий землетрус і зруйнував рештки фундаментів сплюндрованої римлянами святині. А коли жиди попри те почали закладати фундамент, тоді стався другий землетрус, який звів нанівець їхню роботу, повалив сусідні доми і багато робітників загинуло. З викопаних на будові ровів вилітали вогненні кулі і на одежі жидів випалювали знак святого хреста. А вночі над руїнами сяяв великий світлий хрест як знак перемоги і слави Христа. Жиди і Юліян змушені були відмовитися від подальшої будови, а багато з них повірили і охрестилися. 

За імператора Валента, безбожного аріянина, святого Кирила знову відправили у вигнання (264 р.), і лиш через 10 років, за царя Ґраціяна, він повернувся до Єрусалиму, де в незвичайній святості, в молитві і постах трудився над своїм стадом. У 381 р. він узяв участь у Царгородському соборі. Він збагатив святу Церкву численними посланнями, сповненими Божого натхнення, в яких поборює аріянську єресь, тлумачить Службу Божу, говорить про верховну владу римських папів, про присутність Ісуса Христа у святих таїнствах, про молитви за померлих тощо. Святий керував Єрусалимською Церквою 35 років, а помер 16 березня близько 386 р.

__________

У той самий день

Святих мучениць Олександри, Клавдії, Євфрасії та інших

Мученицьку смерть святі дівиці прийняли 20 березня 237 р. в Амисії Пафлагонійській над Чорним морем (в Миссоні) за імператора Максиміяна. Олександру, Клавдію, Євфрасію, Матрону, Юліянію, Теодосію, Дерфуту і її сестру привели на суд. За наказом мучителя кати били їх жилами, палили свічками, живцем шматували тіло, а під кінець кинули у вогонь. Святі мучениці отримали подвійний вінець – вінець дівицтва і мучеництва, і нині вони моляться за нас Богу, щоб дав нам ласку в безвинності душі стати перед Його судом і спас нас від усякого лукавства, як спас святих мучениць від спокус мучителів. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

30.03.2018р. Б. / ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 30 березня

ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 30 березня 2018р. Б.

Греко-католицький календар:
Преп. Олексія, чоловіка Божого

Іс. 66,10-24

10. Радуйтеся з Єрусалимом і веселіться, ви всі, заради нього, що його любите! Возрадуйтеся з ним радістю всі, що за нього журилися, 11. щоб могли ссати й насичуватися з грудей його втіхи, щоб могли впиватись і розкошувати багатством його слави. 12. Так бо говорить Господь: «Ось я спрямую до нього мир рікою, потоком зливним будете ви звідти славу народів усмоктувати. І вас носитимуть при боці, й на колінах вас будуть голубити. 13. Як утішає когось рідна мати, так я буду вас утішати, і найдете втіху в Єрусалимі. 14. Побачите це, і звеселиться ваше серце; немов трава, квітнутимуть ваші кості. Рука Господня об’явиться його слугам, а його гнів – його супостатам.» 15. Бо ось Господь прийде у вогні, і наче вихор – його колісниці, щоб вилити свій гнів пожаром, свої погрози – полум’ям вогненним. 16. Бо вогнем судитиме Господь усю землю, мечем – усяке тіло; багато буде побитих Господом. 17. Ті ж, які святяться, очищують себе, щоб увійти в сади за кимось, що всередині; ті, що їдять свинину, гидоту й мишей, усі загинуть, – слово Господнє. 18: «Я знаю їхні діла й думки їхні. Я прийду, щоб зібрати всі народи та язики, і вони прийдуть та узріють мою славу. 19. Я дам їм знак і пошлю врятованих з-поміж них до народів: до Таршішу, Путу, Луду, Мешеха й Рощу Тувала та Явану й до далеких островів, що ніколи про мене не чували й не бачили моєї слави. І возвістять народам мою славу. 20. І приведуть усіх братів ваших з-поміж усіх народів у дар Господеві на конях, колісницях, на носилах, на мулах та верблюдах – на мою святу гору в Єрусалим, – слово Господнє, – так, як сини ізраїльські приносять дари в чистій посудині у дім Господній. 21. З них я теж візьму у священики й левіти, – слово Господнє. 22. Бо так, як нове небо й нова земля, що я створю, стоятимуть передо мною, – слово Господнє, – отак буде стояти ваше потомство і ваше ім’я. 23. І що нового місяця і щосуботи приходитиме всяке тіло, щоб передо мною поклонитися, – слово Господнє. 24. І коли вийдуть, то побачать трупи людей, що проти мене збунтувались. Червяк їхній не помре, вогонь їхній не погасне. Вони будуть осоружні всім людям.»

Бт. 49,33–50,26

33. А коли Яків скінчив наказувати своїм синам, простягнув він свої ноги на ліжко й віддав духа та приєднався до свого роду. 1. Припав Йосиф на лице своєму батькові й плакав над ним та цілував його. 2. Потім Йосиф повелів своїм слугам, лікарям, набальсамувати батька, й лікарі забальсамували Ізраїля. 3. Сорок днів пішло на те, бо стільки днів треба було на бальсамування. Єгиптяни ж оплакували його сімдесят днів. 4. А як минули дні жалоби, Йосиф сказав дворові фараона: Коли я знайшов ласку в очах ваших, скажіть фараонові таке: 5. Батько мій заприсягнув мене словами: Ось я вмираю. В моєму гробі, що його я викопав собі в Ханаан-краю, там мене поховаєш! Отож дозволь мені піти та поховати свого батька, і я повернуся.” 6. Фараон відповів: “Іди й поховай свого батька, так, як він тебе заприсягнув.” 7. І вийшов Йосиф ховати батька свого, а з ним пішли всі двірські фараона, вельможі його роду та й усі старші єгипетського краю, 8. і ввесь дім Йосифа та його брати з домашніми його батька; тільки своїх дітей та овець своїх і стада свої лишили вони в Гошен-землі. 9. Вийшли з ним і колісниці й вершники: був це вельми великий почет. 10. Прийшли ж вони до Атад-току, що по тому боці Йордану, й ридали там вельми великим та важким риданням; і справив він по своєму батькові сімденну жалобу. 11. А як мешканці краю, ханааняни, бачили цю жалобу коло Атад-току, то сказали: “Тяжка це жалоба для єгиптян.” Тим то й названо його ім’ям Авел-Міцраїм, що є по тому боці Йордану. 12. Сини його, отже, зробили так, як він велів їм; 13. вони бо занесли його в Ханаан-край і поховали його в печері на полі Махпела, яку вкупі з полем купив був Авраам на власне кладовище в Ефрона, хеттита, проти Мамре. 14. Після похорону батька повернувся Йосиф у Єгипет, він і його брати й усі, що ходили з ним ховати його батька. 15. Побачивши Йосифові брати, що помер їх батько, сказали: “Ануж Йосиф зненавидить нас (тепер) та й направду відплатить нам за все те лихо, що ми йому заподіяли.” 16. І послали до Йосифа сказати: “Батько твій перед своєю смертю так заповідав, кажучи: 17. Ось так промовте до Йосифа: Прости братам твоїм, будь ласка, вину за гріх їх, вони бо зло вчинили тобі. Та ти прости тепер, будь ласка, провину рабам Бога твого батька.” І заплакав Йосиф, як вони це говорили до нього. 18. Тоді прийшли ще його брати і, впавши перед ним, сказали: “Ось ми – твої раби.” 19. А Йосиф каже до них: “Не бійтеся! Хіба ж я замість Бога? 20. Ви зло задумали на мене, але Бог обернув це на добре, щоб зробити так, як воно й є сьогодні: спасти життя багатьом людям. 21. Не бійтесь, отже, я годуватиму вас і дітей ваших.” І втішив їх і говорив до них зичливо. 22. І пробував Йосиф у Єгипті, він і дім його батька. А жив Йосиф сто десять років. 23. Йосиф бачив дітей Ефраїма до третього покоління; також діти Махіра, сина Манассії, народилися в Йосифові прийми. 24. Нарешті Йосиф сказав до своїх братів: “Я вмираю, але Бог напевно навідається до вас і виведе вас із цього краю в край, що про нього клявся Авраамові, Ісаакові та Яковові.” 25. І взяв Йосиф у синів Ізраїля таку клятву: “Як Бог навідається до вас, ви заберете звідси мої кості.” 26. І помер Йосиф мавши сто десять років, а вони забальсамували його й поклали у труну в Єгипті.

Прип. 31,8-31

8. Відкрий твої уста на користь німого, | для всіх, що їм виречено погибель. 9. Відкрий твої уста, суди по правді, | розсуди діло бідного та сіромахи. 10. Жінку цнотливу – хто її знайде? | Ціна її вища над перлини! 11. Серце її мужа покладається на неї; | йому не бракуватиме прибутку. 12. Вона чинить йому добро, не зло, | покіль віку в неї. 13. Дбає про льон та вовну, | радо працює власними руками. 14. Вона, немов ті кораблі купецькі, | здалека хліб привозить. 15. Встає удосвіта, дає домашнім їжу, | і пай своїм слугиням. 16. До поля придивляється і його купує, | і з власних рук дорібку виноградник садить. 17. Стан вона свій підперізує міцно, | й береться жваво до роботи. 18. Бачить, що її праця процвітає, | світло її вночі не гасне. 19. Руки до кужеля простягає, | а пальці її держать веретено. 20. Вона для вбогого розтуляє долоню, | нужденному подає руку. 21. Сніг не страшний для її хати, | бо вся її сім’я одягнена подвійно. 22. Покривала вона собі готує, | льон тонкий і порфіра – її одежа. 23. Мужа її шанують у воротях, | як засідає зо старшинами краю. 24. Вона тче тонке полотно й продає, | і пояси купцеві доставляє. 25. Сила й гідність – її одежа, | і вона собі сміється з прийдешнього дня. 26. Уста свої з мудрістю відкриває, | доброта науки на язиці в неї. 27. Ретельно наглядає за ходом справ у хаті, | хліба не знає їсти, нічого не робивши. 28. Діти її встають і її величають, | муж її теж її вихваляє. 29. Сила було жінок цнотливих, | ти ж перевищила усіх їх. 30. Краса – річ оманлива, врода – марна; | жінка, що Господа боїться, – така хвали достойна! 31. Дайте їй з того, що надбали її руки, | і нехай її вчинки хвалять її при брамі.

Джерело:      CREDO

30.03.2018р. Б. / Преп. Олексія, чоловіка Божого

Преподобного Олексія, чоловіка Божого

Тропар, глас 4: Возвисившись до чесноти і ум очистивши, бажане і остаточне осягнув єси. Безстрастям же прикрасивши життя своє і піст особливий прийнявши совістю чистою, в молитвах як безплотний перебуваючи, возсіяв єси у світі як сонце, преблаженний Алексіє. 

Кондак, глас 2: Дім батьків своїх як чужий сприймаючи, оселився ти у ньому як жебрак, і після переставлення вінець слави прийнявши, дивним на землі явився єси, Алексіє, чоловіче Божий, ангелів і людей радосте. 

Жив у Римі багатий вельможа Євфиміян, а жінка його звалася Аглаїда. Бог благословив це подружжя, вислухавши їх молитви, і дав їм сина, якого вони назвали Олексій. Дитя зростало в благочесті, а ставши юнаком, Олексій побажав посвятити себе служінню Богові. Він потай носив на собі волосяницю й умертвляв своє тіло. За волею родичів він одружився з дівицею чесною і багатого роду, але зразу ж після вінчання потай залишив свою палату і в убогій одежі поїхав до Лаодикії, а звідти в Месопотамію, до міста Едеси, де поклонився нерукотворному образові Христа Спасителя і як бідний жебрак стояв серед убогих у притворі церкви Пресвятої Богородиці. А в Римі, в його палаті, панував плач і сум’яття. Ніхто не знав, де подівся Олексій;мати плакала, побивалася молода жінка, а батько розіслав усюди слуг на його пошуки. 

Деякі з них були в Едесі, навіть дали йому милостиню, та в убогому жебраку не впізнали свого пана. Через 17 років, які святий Олексій провів у молитві та пості, Бог об’явив людям його святість, а Олексій, щоб уникнути людської похвали, сів на корабель, щоб у Тарсі, при церкві святого Павла, закінчити своє життя. Однак на морі корабель потрапив у бурю, яка прибила його до однієї італійської пристані, поблизу Риму. Святий Олексій побачив у цьому Божу волю і рушив до дому свого батька, якого зустрів, коли в супроводі численних слуг той виходив з дому. Преподобний Олексій став його так просити:“Дозволь мені, бідному і нужденному, стояти в кутку коло брами твоєї палати і годуватися рештками твого столу, і Бог нагородить тебе, а якщо маєш кого в дорозі, то поверне його до твого дому!” 

Пригадав собі Євфиміян при цих словах свого сина Олексія і просльозився. Він наказав влаштувати біля брами кімнатку для жебрака і доручив одному зі слуг приносити йому їжу. А святий Олексій, ніким не впізнаний, прожив тут ще 17 років. Дні і ночі молився, жив лишень хлібом, усяку страву, яку приносили йому з палати, роздавав бідним. Слуги не раз насміхалися з нього, штовхали, били, обливали водою, а він усе зносив терпеливо, без жодного нарікання. У неділю завжди ходив до церкви і приймав святі таїнства. Часто чув також плач матері і жінки, які через стільки років не забули про нього, і пам’ять його обливали рясними слізьми. 

А коли Бог об’явив йому, що наближається година його смерти, він записав на папері усе своє життя і в гарячій молитві готувався до смерти. Папою тоді був Інокентій I. Під час Служби Божої, яку папа правив в присутності імператора Гонорія в церкві святих Апостолів, Бог об’явив йому, щоби в домі Євфиміяна шукали чоловіка Божого, святого. Папа і цар поспішили в дім Євфиміяна й запитали його, чи часом серед його слуг немає кого, хто б святістю свого життя перевищив усіх. Тоді слуги звернули увагу на святого Олексія, бо ж, як казали, той жебрак постить, молиться і терпеливо зносить усякі зневаги. Євфиміян побіг до келії слуги Божого і побачив, що той уже лежить неживий, лице його сяє, як сонце ясне, а в руках тримає папір, якого, однак, Євфиміян витягти з-поміж пальців не зміг. Довідавшись про це, цар наказав посеред палати поставити коштовне ложе і на ньому покласти тіло Божого чоловіка. 

Папа, імператор і всі решта припали на коліна, а папа просив, щоб святий дозволив їм пізнати його ім’я. І тоді папір вже легко вийняли з його руки, прочитали і дізналися, що тим святим слугою і чоловіком Божим був син Євфиміяна – Олексій.

А сивоголовий батько його припав на коліна і з плачем став обнімати святе тіло. І мати його Аглаїда зросила сльозами мощі свого сина, і заплакала жінка преподобного Олексія, яка тепер залишилася вдовою. Народ з усього міста оточив палату, так, що коли папа і цісар несли святе тіло до церкви, не можна було пропхатися, і хоч навмисне кидали посеред натовп гроші, щоб завдяки цьому звільнити дорогу, та ніхто не лакомився на гріш, а всі хотіли побачити святі мощі. 

Впродовж семи днів лежало тіло преподобного у церкві святого Боніфатія, в якій вінчався колись святий Олексій, а потім поховано мощі святого у цій же церкві, в дорогоцінному гробі. Господь прославив св. мощі численними чудами та зціленнями. Святий Олексій помер 17 березня 411 р. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

29.03.2018р. Б. / ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 29 березня

ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 29 березня 2018р. Б.

Греко-католицький календар:
Св. муч. Савина; Св. муч. Юліяна; Св. свмуч. Олександра, папи Римського

Іс. 65,8-16

8. Так говорить Господь: «Коли у винограднім гроні повно соку, кажуть: Не нищ його, бо в ньому є благословення! – Так само я зроблю заради слуг моїх: я не знищу всього. 9. Я виведу з Якова потомство, з Юди – спадкоємця гір моїх. Вибрані по них успадкують, слуги мої там житимуть. 10. Шарон буде вигоном для отари, Ахор-долина – пасовиськом для худоби на користь мого люду, що мене шукає. 11. Вас же, що покинули Господа, що забули про мою святу гору, що готуєте стіл для Гада, наповнюєте чашу вщерть для Мені, – 12. я вас під меч призначу; усі ви схилитесь, і вас зітнуть, бо я кликав, та ви не обзивались, говорив, але ви не зважали, творили зло на очах у мене, вибрали те, що мені не довподоби.» 13. Тому Господь Бог так говорить: «Ось слуги мої будуть їсти, ви ж будете голодувати. Ось слуги мої будуть пити, а вас мучитиме спрага. Ось слуги мої будуть веселитися – ви ж будете стидатися. 14. Ось слуги мої будуть співати з радости серця, ви ж голоситимете з болю серця, ридатимете із скрухи духа. 15. Ви ім’я ваше лишите вибраним моїм на проклін: «Хай Господь уб’є тебе!» А слуг своїх він назве іншим ім’ям, 16. так що хто буде на землі благословенний, буде благословенний Богом правди; і хто на землі буде клястися, буде клястися Богом правди. Бо забудуться давні злидні, зникнуть з очей у мене.

Бт. 46,1-7

1. Вирушив Ізраїль зо всім, що було в нього, і, прийшовши у Версавію, приніс жертви Богові свого батька Ісаака. 2. А вночі Бог у видиві сказав до Ізраїля: “Якове, Якове!” Він же озвався: “Я тут!” 3. І сказав: “Я – Бог, Бог батька твого. Не бійся зійти в Єгипет, бо там я виведу з тебе великий народ. 4. Я сам перейду з тобою в Єгипет, я й виведу тебе напевне назад, а Йосиф рукою своєю закриє тобі очі.” 5. І вирушив Яків з Версавії, а сини Ізраїля повезли Якова, свого батька, і всіх дітей та жінок на возах, які послав був фараон, щоб його взяти. 6. Забрали вони з собою і худобу і своє майно, що його були надбали в Ханаан-краю, і прибули в Єгипет – Яків, а з ним усі його домочадці. 7. Синів своїх і синів своїх синів, дочок своїх і дочок своїх синів – усе своє потомство привів він із собою в Єгипет.

Прип. 23,15–24,5

15. Мій сину! Як серце твоє мудре, | то й моє серце теж буде радіти, 16. і моє нутро буде веселитись, | коли уста твої казатимуть праві речі. 17. Нехай твоє серце грішникам не заздрить, | але будь у Господнім страсі повсякденно, 18. бо будучина існує напевне, | і твоя надія не буде марна. 19. Слухай, сину мій, і будь мудрий, | справляй серце твоє на путь (праву). 20. Не бувай з тими, що впиваються вином, | ані між тими, що обжираються м’ясом, 21. бо п’яниці й ненажери зубожіють, | а довге спання їх вбирає у лахи. 22. Слухай батька, що породив тебе; | не зневажай матері, коли вона старенька. 23. Придбай правду й не продавай її, | – мудрість, навчання й розум. 24. Праведного батько веселитиметься вельми, | і хто мудрого породив, буде ним радіти. 25. Нехай радіють батько твій і мати; | нехай веселиться та, що тебе породила. 26. Дай мені, сину, твоє серце, | і твої очі нехай доріг моїх пильнують, 27. бо блудниця – то глибока яма, | вузька криниця – чужинка. 28. Неначе харцизяка, вона засідає | і між людьми зрадників множить. 29. У кого: “Ой” – у кого: “Ой, леле”? | У кого сварка, у кого скарги? | У кого рани без причини? | У кого очі червоні? 30. У тих, що при вині засиджуються довго; | у тих, що ходять смакувати вино пахуче. 31. Не приглядайся до вина, яке воно червоне, | як гарно світиться у кубку, | як лагідненько ллється. 32. Потім воно вкусить, як гадина, | утне, немов зміюка. 33. Тобі ввижатимуться дивні речі, | серце твоє буде дурниці говорити; 34. і будеш немов той, що дрімає серед моря, | або як той, що вгорі лежить на щоглі. 35. “Били мене, та мене не боліло, | товкли мене, та не знав я нічого. | Коли ж я прокинусь? | Я буду знов того шукати!” 1. Злим людям не завидуй, | ані бажай їх товариства, 2. бо серце їх міркує про насильство; | їхні уста говорять лише лихо. 3. Дім мудрістю будують | і розумом його скріплюють; 4. знанням сповнюються комори; | всяким дорогим і красним майном. 5. Мудрий чоловік потужний; | муж знання збільшує силу.

Джерело:      CREDO

29.03.2018р. Б. / Св. муч. Савина; Св. муч. Юліяна; Св. свмуч. Олександра, папи Римського

Святого мученика Савина

Тропар, глac 4: Мученик Твій, Господи, Савин * у страданнях своїх прийняв вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого. * Мавши бо кріпость Твою, мучителів подолав, * сокрушив і демонів зухвальства безсильні. * його молитвами спаси душі наші.

Кондак, глас 2: Паросток божественний, нев’янучий цвіт, лоза многоплідна, богоносний Савине, тих, які вірно почитають пам’ять твою, радістю сповни і молися безупинно за всіх нас.

Діялося це за мучителя Диоклетіяна. В єгипетський Тиваїді, в місті Єрмополь, жив ревний християнин на ім’я Савин. На час переслідування він разом з іншими християнами залишив місто і сховався в селі. Однак знайшовся зрадник, який за два золотих показав місце, де переховувався святий, і мучитель Аріян послав воїнів, щоб схопити святого Савина. Воїни, ведучи слугу Божого дорогою з Єрмополя до Антинополя, зустріли мучителя Аріяна і він тут же на місці наказав катувати святого Савина. З його хребта стали дерти пояси, так, що ті звисали аж до землі. Та святий мученик не видав навіть зойку, а молився лишень духом. Тоді один з поган на ім’я Висамвон сказав, що через страх і муки святий втратив глузд і притомність, але, почувши це, Савин голосно сказав:“Я не втратив притомности, душа моя є біля Бога мого, а ваші муки ніщо для мене. Христос більше терпів за нас!” 

Мучитель наказав відпровадити святого до Антинополя. Однак коли він сів на корабель, щоб переправитися на другий бік ріки, корабель навіть не рушив з місця, поки здивований Аріян не вигукнув:“Один є Бог християнський!” Однак, прибувши до Антинополя, Аріян неначе забув про чудо, яке сталося з ним;він наказав поставити святого Савина перед судом, звинуватив його в чарах і присудив палити його тіло смолоскипами, а під кінець велів утопити в ріці Ніл. Тут святий мученик закінчив свій славний земний подвиг. Діялося це близько 305 року. Разом з ним померли мученицькою смертю ще 6 християн. 

__________
У той самий день

Святого мученика Юліяна

Житіє святого мученика Юліяна описує святий Йоан Золотоустий у проповіді, яку він виголосив над гробом мученика в день його празника в Антіохії, у церкві Дафнійського передмістя. Родом з Тарсу, в Киликії, святий Юліян був служителем церкви. В часи переслідування християн за Диоклетіяна його поставили перед судом. Мучитель, мабуть, Маркіян, тримав святого довго у в’язниці, а потім водив його по цілій Киликії та спокушав його різними обітницями, але святий лишень молився Богові і просив про дар витримати до кінця. Тоді Маркіян наказав бити святого жилами, припалювати його боки, а під кінець запхали його в мішок з ядовитими зміями і кинули в море. Хвилі винесли тіло мученика поблизу Олександрії Киликійської, де одна благочестива жінка його чесно поховала. Пізніше святі мощі було перенесено до Англії. 

__________
У той самий день

Святого священномученика Олександра, папи Римського

Святий Олександр був з ряду п’ятим папою і час його правління припадає на 109-119 рр. Згідно з переданням, він навернув у Римі багатьох вельмож, а також начальника міста Гермеса, з жінкою, дочкою, сином і 1250 невільниками, яким після хрещення той дав волю. 

Довідавшись про те, імператор Гадріян послав з Селевкії до Риму старосту Авреліяна, щоб усіх новонавернених засудити. Авреліян схопив святого Олександра і Гермеса і наказав їх замкнути у в’язниці, начальником якої був чоловік на ім’я Квирин. Святий Олександр навернув у в’язниці того Квирина, оздоровив його дочку Бальбину і охрестив їх разом з 200 в’язнями, яких навчив правд Христової віри. Серед в’язнів були два християни, священики: 81-літній Евантій, котрий вже два роки сидів в тій в’язниці за Христа, і Теодул. Квирин наказав в’язням, щоб вони йшли на волю, але їхні серця палали такою спрагою потерпіти за Христа і спокутувати давні гріхи, що жоден не покинув в’язниці. 

Авреліян, довідавшись про нові навернення, жорстоко закатував Квирина, потім Гермеса і всіх новонавернених. Святого Олександра наказав бити, палити вогнем і шматувати його тіло залізом, так само мучив і святих Евантія і Теодула. А коли їх кинули у палаючу піч, і вогонь навіть не торкнувся їх одежі, тоді Авреліян наказав обох священиків стяти мечем, а святого Олександра заколоти ножами. Свою смерть святі мученики прийняли близько 119 р. Мучитель Авреліян невдовзі захворів на тяжку пропасницю і, з болю відкусивши собі язика, помер. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

28.03.2018р. Б. / ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 28 березня

ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 28 березня 2018р. Б.

Греко-католицький календар:
Св. мучч. Агапія, Пуплія, Тимолая, Ромула, двох Олександрів, і двох Діонисіїв

Іс. 58,1-11

1. Кричи на все горло, не стримуйсь! Піднеси, немов сурма, твій голос! Вкажи моєму народові його злочини, домові Якова його переступи! 2. Вони день-у-день мене шукають, хочуть мої дороги знати, наче народ, що чинить справедливість, не відкидає закону Бога свого. Вони питають у мене справедливих законів, хочуть, щоб Бог був близько. 3. «Навіщо нам постити, як ти не бачиш; себе умертвляти, як ти не знаєш?» Таж ви в день посту виконуєте ваші справи, гнобите всіх робітників ваших. 4. Ви постите на те, щоб правуватися та сваритись і немилосердно бити кулаком. Не так ви нині постите, щоб голос ваш було чути на небі. 5. Хіба такий піст мені довподоби, день, коли хтось умертвлює себе? -Схиляти голову, немов тростина, вереття і попіл під себе підстелювати, – чи це назвеш ти постом та днем, Господові вгодним? 6. Ось піст, який я люблю: кайдани несправедливости розбити, пута кормиги розв’язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати, 7. з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись. 8. Тоді світло твоє засяє, як зірниця, загоїться негайно твоя рана, спасіння твоє буде йти поперед тебе, Господня слава – слідом за тобою. 9. Тоді візвеш, і Господь відповість, ти крикнеш, і він скаже: – Ось я! Коли ти викинеш із-посеред себе утиск, перестанеш погрожувати пальцем і безбожно говорити, 10. коли голодному ти віддаси хліб твій, наситиш пригніченого душу, тоді засяє твоє світло в пітьмі, тьма твоя буде, немов південь. 11. Господь завжди буде тебе водити, наситить твою душу за посухи, зробить міцними твої кості. Ти станеш, мов сад зрошений, мов джерело, якого води не висихають.

Бт. 43,26-31; 45,1-16

26. Коли ж Йосиф прийшов додому, піднесли йому гостинця, що його мали з собою, і поклонилися йому лицем до землі. 27. Тоді він спитав їх про здоров’я та й сказав: “Чи здужає ваш батько старенький, про якого ви мені говорили? Чи він живий ще?” Вони відповіли: 28. “Здоров раб твій, наш батько; він ще живий”, і схиливши голови, поклонились до землі. 29. А він, підвівши свої очі, побачив Веніямина, свого брата одноматірного, та й питає: “Чи це ваш найменший брат, що про нього ви мені казали?” і додав: “Бог нехай милує тебе, мій синку!” 30. І хутенько вийшов, бо серце його зворушилось на вигляд брата і сльози зависли на очах його; він пішов у світлицю й там заплакав. 31. По тому ж, умивши собі обличчя, вийшов, переміг себе й каже: “Подавайте лишень страви.” 1. Тут Йосиф не міг себе стримати перед усіма, які стояли коло нього, і закричав: “Виведіть усіх від мене!” І не зосталося при Йосифові нікого, коли він признавався своїм братам. 2. І заплакав він уголос так, що почули єгиптяни й почув дім фараона. 3. Та й каже Йосиф до братів своїх: “Я, – Йосиф! Чи ще живий мій батько?” Та брати його не могли йому відповісти, бо стривожились перед ним. 4. А Йосиф каже до своїх братів: “Приступіть лишень до мене.” І вони приступили. Та й каже він знову: “Я, – Йосиф, ваш брат, якого ви продали в Єгипет. 5. Але ви тепер не завдавайте собі жалю і не ятріть себе, що продали мене сюди: на те бо, щоб зберегти вас при житті, Бог послав мене перед вами. 6. Оце ж два роки голоду на землі, а ще п’ять років не буде ні оранки, ні жнив. 7. Бог послав мене перед вами, щоб зберегти на землі решту вас і врятувати життя ваше великим рятунком. 8. Отож не ви мене сюди послали, а Бог; він і зробив мене батьком фараонові, владикою всього його дому та управителем усього Єгипетського краю. 9. Поспішайте ж та до мого батька і скажіть йому: Так говорить син твій Йосиф: Бог зробив мене владикою всього Єгипту; прийди до мене, не гайся! 10. І осядешся в краю Гошен та й будеш біля мене, ти і твої діти й діти дітей твоїх, і твої отари й стада твої і все, що в тебе. 11. Я буду там утримувати тебе, – ще бо п’ять років буде голод, – аби не потрапив ти в злидні, ти й твоя родина і все, що є в тебе. 12. Ось бачите на власні очі й бачить Веніямин, брат мій, на власні очі, що це я своїми устами говорю до вас. 13. Ще повідайте моєму батькові про всю мою славу в Єгипті та про все, що ви бачили, й поспішіть та приведіть сюди мого батька.” 14. Тоді припав він на шию Веніяминові, своєму братові, та й заплакав. А й Веніямин плакав на його шиї. 15. Далі обцілував усіх своїх братів і плакав їм на шиї. А після того розмовляли брати з ним. 16. В палатах же фараонових розповсюдилася чутка, що прибули брати Йосифа. Зраділи на те фараон та і його слуги.

Прип. 21,23–22,4

23. Хто стереже уста і язик свій, | той стереже від лиха свою душу. 24. Нахаба, чванько – таке ім’я насмішника, | що поводиться з надмірною пихою. 25. Бажання ледаря для нього вбивче, | бо його руки уникають роботи. 26. Грішник щодня чогось бажає жадібно, | а праведний дає, не жалує нічого. 27. Жертва злих – гидота, | а надто, як вони її з злим наміром приносять. 28. Брехливий свідок загине, | а людина, що вміє слухати, завжди матиме слово. 29. Зла людина прибирає самовпевнений вигляд, | а праведний вважає на свої вчинки. 30. Супроти Господа немає ні мудрости, | ні розуму, ні ради. 31. Коня готують на день бою, | але від Господа перемога. 1. Добре ім’я ліпше, ніж великі багатства, | а доброзичливість – ніж срібло та золото. 2. Багач і бідний стрічаються: | Господь створив їх обидвох. 3. Обачний бачить лихо, й ховається, | а легковажні йдуть далі – й зазнають кари, 4. Нагорода за покору – острах Господній, | багатство, слава й життя.

Джерело:      CREDO

28.03.2018р. Б. / Св. мучч. Агапія, Пуплія, Тимолая, Ромула, двох Олександрів, і двох Діонисіїв

Святих мучеників Агапія, Пуплія, Тимолая, Ромула, і двох Олександрів, і двох Діонисіїв

Тропар, глac 4: Мученики Твої, Господи, * у страданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого. * Мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * їх молитвами спаси душі наші.

Кондак, глас 8: Лик святих мучеників із семи осіб постраждавши сильно за Тройцю божественну, благодаттю погубив множества ворогів мисленних і долучившись духом до хорів умів небесних. Їх молитвами ущедри нас, Чоловіколюбче.

Діялося це в Кесарії Палестинській. За наказом гонителя Диоклетіяна християн публічно мучили в амфітеатрах і в цирках, пускали на них диких звірів. Тоді-то перед мучителем Урваном стало шестеро юнаків-християн: Пуплій, два Олександри, родом з Єгипту, Тимолай, Ромул, піддиякон з Діосполя, і Діонисій з Фінікії. Вони визнали, що є християнами і хочуть постраждати за святу віру. Урван наказав їх кинути до в’язниці, де до них приєднався Агапій з Гази і його слуга Діонисій єгиптянин. Всі вони перетерпіли тяжкі муки, а під кінець їх було стято мечем. Сталося це близько 305 р.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

27.03.2018р. Б. / ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 27 березня

ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 27 березня 2018р. Б.

Греко-католицький календар:
Преп. Венедикта; Св. муч. Олександра, пресв. в Пидні

Іс. 49,6-10

6. Він мовив: «Того мало, що ти слуга мій, щоб відновити потомство Якова, щоб привести назад тих, які спаслися з-поміж: Ізраїля. Я зроблю тебе світлом народів, щоб моє спасіння дійшло до кінців світу.» 7. Так говорить Господь, Спаситель Ізраїля і його Святий, до зневаженого людьми, до погордженого в народі, до слуги у можновладних: «Царі побачать тебе і встануть, князі поклоняться заради Господа, що об’явивсь як вірний, заради Святого Ізраїля, що тебе вибрав.» 8. Так говорить Господь: «Я вислухаю тебе в час сприятливий, у день спасіння тобі допоможу. Я збережу тебе і поставлю тебе у завіт народу, щоб обновити землю, щоб розділити спустошену спадщину, 9. щоб сказати в’язням: Виходьте!, а тим, що в пітьмі: Покажіться! Вони пастимуться при дорогах; їхні пасовиська будуть по всіх верховинах. 10. Ні голоду, ні спраги не зазнають; не вдарить на них ні палючий вітер, ані сонце, бо той, що жалує їх, буде їх водити, приведе їх на джерела водні.

Бт. 31,3-16

3. Тоді Господь сказав до Якова: “Повертайсь на твою батьківщину, до твого роду, а я буду з тобою.” 4. Отож Яків послав покликати Лію й Рахиль на поле, де були його отари, 5. і каже до них: “Бачу я з обличчя вашого батька, що він не такий до мене, як раніше, але Бог мого батька був зо мною. 6. Ви ж самі знаєте, що я всіма своїми силами працював для вашого батька. 7. А ваш батько ошукав мене й міняв десять раз мені платню, тож Бог не дав йому скривдити мене. 8. Як скаже було так: Клапчасті будуть твоя платня, то всі вівці котилися клапчастими. А як скаже: Строкаті будуть твоя платня, то всі вівці котилися строкатими. 9. І так забрав Бог скотину від вашого батька й дав мені. 10. Раз якось, коли парувалися, підвів я свої очі й уві сні бачу: аж ось козли, які спинались на самиць, були смугнасті, клапчасті і красі. 11. І каже до мене в сні ангел Божий: Якове! А я озвавсь: Я тут! 12. Тоді він каже: Підведи свої очі й глянь: усі козли, що спинаються на самиць, смугнасті, клапчасті й красі, бо я бачив усе, що Лаван чинить тобі. 13. Я – Бог Бетела, де ти помазав стовпа, де ти мені пообіцявся. Тепер же встань, вийди з цього краю, й повертайся в рідну землю.” 14. Тоді Рахиль і Лія відповіли йому, кажучи: “Хіба для нас є ще якась частина в домі нашого батька? 15. Хіба не за чужих він нас уважає? Він же продав нас і зажер нашу ціну. 16. Все багатство, що його Бог забрав від нашого батька, воно наше й наших дітей. Тож роби тепер усе, що Бог тобі каже.”

Прип. 21,3-21

3. Чинити справедливість і суд – | ліпше в очах Господніх, аніж жертва. 4. Гордий погляд і бундючне серце | – ґрунт для гріха безбожних. 5. Задуми трудящого змагають до користі, | а кожен поквапний зазнає нестатків. 6. Надбання скарбів язиком брехливим | – марна пустота, що веде до смерті. 7. Насильство злих самих же їх погубить, | бо вони зрікаються правдиво чинити. 8. Крива дорога ледачого, | а чистого вчинки – праві. 9. Ліпше сидіти на краю покрівлі, | ніж з жінкою сварливою у спільній хаті. 10. Злого душа бажає зла; | в очах його і приятель не знаходить ласки. 11. Коли картають глузуна, недоросток стає розумним; | як мудрого навчають, він приймає науку. 12. Праведний назирає дім лихого, | а злих кидає в нещастя. 13. Хто затуляє вухо на крик бідака, | той сам кричатиме, та слухати ніхто не буде. 14. Дарунок, даний тайкома, гнів спиняє, | а в пазусі гостинець – лють запеклу. 15. Чинити правосуддя – праведному радість, | а лиходіям жах. 16. Людина, що збивається з розумної дороги, | в громаді тіней буде спочивати. 17. Хто любить радість, той буде злиденним; | хто любить вино та олію, той не розбагатіє. 18. Злий послужить на викуп справедливого, | а зрадливий – на викуп праведних. 19. Ліпше сидіти в землі пустинній, | ніж із жінкою сварливою та злісною. 20. В хаті мудрого дорогоцінні скарби й олія, | але дурний їх прогайнує. 21. Хто йде за справедливістю й милосердям, | – знайде життя й повагу.

Джерело:      CREDO

27.03.2018р. Б. / Преп. Венедикта; Св. муч. Олександра, пресв. в Пидні

Преподобного Венедикта

Тропар, глac 8: В Тобі, отче, дбайливо зберігся образ, * бо, прийнявши хрест, Ти пішов слідом за Христом * і ділом навчав Ти погорджувати тілом, бо воно проминає, * а дбати про душу – єство безсмертне. * Тим-то з ангелами разом радується, * преподобний Венедикте, дух твій. 

Кондак, глас 6: Благодаттю божою збагатився єси, ділами ж звістив ти звання і явився єси, Венедикте, угодником Христа Бога в молитвах і постах, сповнений дарів Духа Божого, і був єси недужим – зцілитель, і ворогам – прогонитель, і заступник скорий для душ наших. 

Ким святий Василій Великий був для монашого життя на Сході, тим став святий Венедикт для монашого життя на Заході. Перший і другий спрямували це життя на правильну дорогу, перший і другий уклали правило, з’єднали монахів в мудро проваджений чин і обидва стали наріжним каменем, на якому монашество Христової Церкви осягнуло висот надзвичайної святости. 

Святий Венедикт народився близько 480 р. в Нурсії, в Італії, в багатій родині. Його батько називався Евтропій, а мати – Абунданція. Ім’я Венедикт означає “благословенний”. Уже в молодості, попри велике благочестя, він мав велику схильність до наук. Тож батьки послали його до Риму. Та вже в 16 років, надивившись на безсоромне життя своїх товаришів, покинув школу і Рим, полишив батьків і багатство, а сам пішов у місцевість Афильо, а згодом до Субіяко, посеред Апенінських гір, поблизу ріки Аніо, де знайшов собі глибоку й неприступну печеру, в якій став служити Богові. Монах з поблизького монастиря на ім’я Роман приносив йому часу до часу хліб, давав дзвінком знати про себе і на мотузці спускав хліб у печеру. Тут, нікому невідомий, упродовж трьох років готувався Венедикт до великого посланництва, яке мав сповнити. А були то роки важкої душевної боротьби, бо диявол наводив на нього такі страшні тілесні спокуси, що святий Венедикт, аби їх побороти, нагий кидався на гостре терня та в пекучу кропиву, щоб лиш приборкати власне тіло, і щоб мати доказ, що монах лишень в постах та в умертвленні тіла може залишитися чистий духом і нескверний тілом. 

Через три роки пастухи знайшли печеру святого і, як пише святий Григорій Великий, думали, що то якийсь звір, бо замість одежі він мав на собі лиш овечу шкіру. Невдовзі люди стали горнутися до нього і просити про молитви. Монахи сусіднього Виковарського монастиря його настійливо просили, щоб став їм настоятелем. Довго відмовлявся святий Венедикт, прикриваючись своєю молодістю, та врешті-решт погодився. Однак, коли він пересвідчився, що монахи ті ведуть зовсім не монаше життя, і став навертати їх на правдиву дорогу та вимагати від них виконання монаших приписів, то дійшло до того, що деякі з них подали йому у вині отруту. 

Святий Венедикт перехрестив напій і келих випав з його рук і розбився, а святий зрозумів, у чому річ. Тоді, зібравши монахів, попрощався з ними і повернувся до своєї печери. Та коли до нього почали приходити багато учнів, Венедикт збудував для них 12 монастирів по 15 монахів у кожному і став їх наставником. Два вельможі, Євтихій та Тертулій, віддали під його духовний провід своїх синів, Мавра та неповнолітнього Плакида, і обидва ті юнаки згодом стали гідними учнями свого учителя і великими святими. 

Одного разу слабкий ще тілом Плакид, пішовши по воду, упав у річку, а хвиля швидко його понесла. Венедикт, сповнений Святим Духом, побачив цю пригоду і наказав Маврові, щоб спішив рятувати Плакида. Мавр побіг по воді немовби по сухій землі, навіть не усвідомлюючи цього, і врятував потопаючого Плакида. А врятований казав, що йому здавалося, немовбито його рятує сам Венедикт. Не злічити тих чуд, якими Господь прославив святого Венедикта, багато з них описав святий Григорій Двоєслов, який сам провадив монаше життя за правилом святого Венедикта, і те правило завів у монастирі святого Андрея у Римі, який він заснував. 

На невдовзі один зі священиків на ім’я Флорентій, що мешкав близько Субіяко, завидуючи Венедиктові, став зводити наклеп на нього. Тоді святий, щоби не давати засліпленому нагоди до гріха, волів залишити свій монастир, тож попрощався з братією і пішов у бік Неаполя. Однак щойно він відійшов завалився дім, в якому мешкав наклепник Флорентій, і той загинув під руїнами. Святий Мавр наказав наздогнати Венедикта і повідомити йому про випадок, а святий, почувши про це, заплакав над нещастям нерозкаяного грішника, однак не повернувся, а пішов далі, у місцевість, що звалася Монте Касіно. Тут ще процвітало поганство, а посеред одного з гаїв стояв ідол божка Аполона. Святий Венедикт став тут проповідувати Слово Боже і навернув поган;гай, посвячений божкам, наказав зрізати, поганські ідоли розбити, а на їх місці звести дві каплиці, одну – в пам’ять святого Мартина, а другу – в честь святого Йоана Хрестителя.

А коли і тут зібралося багато учнів, то святий Венедикт збудував великий монастир, що стоїть донині і називається Монте Касіно. Тут він написав монаше правило, яке впродовж багатьох віків було єдиним у Західній Церкві. В тому правилі святий Венедикт зосередив найбільшу увагу на трьох основних чеснотах монашого життя:на убожестві, чистоті і послуху. Свою волю монах має підкорити наказам настоятеля, а серце відірвати від усього, що земне. Жоден монах не сміє нічого мати у своїй власності, все має бути спільне. В основі досконалости кладе любов до ближнього, наказує виявляти найбільшу турботу до слабших і служити їм неначе самому Спасителеві. Так само треба зі щирого серця приймати гостей і подорожніх, а пригощаючи їх стравою, не забувати і про потреби їхньої душі, бо не самим хлібом живе чоловік, і з тою метою наказує прочитати щось зі Святого Письма. Монахам своїм наказує займатися роботою ума і рук, бо тоді лиш будуть справжніми монахами, коли житимуть трудом власних рук. Неділя – час богослужень і читання Святого Письма. Доручає їм мовчання, самоту, молитви, смирення та інші чесноти. 

А все, що наказував їм, робив сам і був живим прикладом досконалого життя, в якому, попри свою святість, завжди мусив поборювати диявола, бо той усюди і в будь-який спосіб намагався напакостити його великій справі. Слава про його святість поширилася далеко, а король гунів, жорстокий кровопивця Тотила, ідучи з військом поблизу Монте Касіно, хотів пересвідчитися, чи правда те, що кажуть про чуда святого Венедикта. Одного зі своїх полководців він велів одягти у свої одежі і з численними слугами послав його до монастиря. Однак святий Венедикт, побачивши його здалека, сказав:“Скинь, сину, з себе те, що не твоє”, – і вражений поганин повернувся до короля і все розповів йому. Тоді Тотила сам прийшов до Венедикта й, побачивши його, упав перед ним лицем до землі. Святий підніс його і сказав:“Ти накоїв багато зла і багато зла тепер чиниш;Рим займеш, за море перейдеш, будеш жити ще дев’ять літ, а десятого року вмреш!” 

І так сталося. Господь Бог дав святому Венедиктові дар провидіння. Він провістив, що монастир Монте Касіно буде зруйновано, та Бог спасе монахів, які там будуть в той час. І справді, в часи святого Григорія Двоєслова лонгобарди захопили і спалили монастир, однак з братії ніхто не постраждав, а монастир невдовзі було відбудовано. Так само святий провістив і день своєї смерти, а за шість днів наказав приготувати для себе гріб.

У день смерті святий звелів занести себе до церкви, тут прийняв святі таїнства і посеред гарячої молитви на руках своїх учнів віддав свого духа небесному Отцю. Справа, яку він розпочав, процвітала. Його правило прийняли всі монастирі Заходу. Монахи його чину йшли в найглибші пустелі і робили з них квітучі міста. Молитвою просвіщали серця і навертали до Христа, а руками рубали ліси, укладали дороги, навчали обробляти землю, будували церкви та інші будівлі. Вони просвітили і облагородили цілу Європу, вони навернули Англію і Німеччину та інші краї. У монастирях монахи переписували книжки, малювали образи, плекали музику і спів, писали книги, описували історію країн, збирали неоціненні скарби для спраглих науки майбутніх поколінь. Був час, коли чин св. Венедикта налічував понад 60000 монахів, з нього вийшло тисячі святих, тисячі єпископів, до 200 кардиналів і 28 пап. Повагу і заслуги цього чину, ученість його монахів шанують нині навіть ті, які не належать до святої Церкви. І все це діло рук святого Венедикта, бо дух його почив на ділі його, а Бог благословив труди його учнів. 

__________
У той самий день

Святого мученика Олександра, пресвітера в Пидні

Святий Олександр, поки ще був поганином, до пізнання правдивої науки Ісуса Христа, переслідував християн. Однак Бог послав йому свою благодать, і він з гонителя став ревним проповідником Христової віри. За одними джерелами, постраждав він у Тракії 272 р., за імператора Аврелія; за іншими, прийняв мученицьку смерть у місті Пидна, поблизу Солуня, в Македонії, за імператора Максиміяна, 303 р. Віки минули, тисячі літ перейшло, а свята Церква постійно поминає ім’я того, хто душу свою поклав за віру Христову. Нині він молиться за нас, а ми призиваймо його до помочі, бо велика ласка і сила тих, які душу свою поклали за Христа. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

26.03.2018р. Б. / ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 26 березня

ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 26 березня 2018р. Б.

Греко-католицький календар:
Перенес. мощей свят. Никифора, патр. Царгород.

Іс. 48,17–49,4

17. Так говорить Господь, твій Викупитель, Святий Ізраїля: Я Господь, Бог твій, який тебе на добро наставляє, який тебе веде по дорозі, що нею маєш ходити. 18. Якби ж то ти вважав на мої повеління! Щастя твоє було б, мов річка, а справедливість твоя – як хвилі в морі. 19. Немов піску, було б твого потомства; тих, що вийдуть із твого лона, немов його зернят; ім’я твоє не щезло б, не зникло б з-перед мене.» 20. Виходьте з Вавилону! Утікайте від халдеїв! Голосно, весело вістіть, оголосіть це! Ширіть це аж до кінців світу! Скажіть: «Господь викупив Якова, свого раба.» 21. І не зазнали вони згаги, як він вів їх через пустиню. Він вивів для них воду із скелі, розколов скалу, і потекли води. 22. Немає, каже Господь, для злих миру. 1. Слухайте мене, острови, вважайте, ви, далекі народи! Господь покликав мене від утроби, від лона матері моєї назвав моє ім’я. 2. Зробив уста мої, немов гострий меч, сховав мене в тіні своєї руки. Виробив мене, наче гостру стрілу, сховав мене у своєму сагайдаці. 3. І сказав мені: «Ти слуга мій, у тобі я прославлюся.» 4. А я сказав: «Дарма я трудився, на ніщо витрачав силу. Та моє право у Господа, моя заплата в Бога мого.»

Бт. 27,1-41

1. Як постарівся Ісаак та вже й зір його притупився, недобачав, то покликав він Ісава, свого старшого сина та й каже йому: “Сину мій!” Той відповів: “Тут я.” 2. А він каже: “Оце я старий, не знаю дня моєї смерті. 3. Візьми твоє знаряддя, твій сагайдак і твій лук, та й піди в поле й піймай для мене дичину, 4. та й зготуй мені смачну страву, так, як я люблю, і принеси мені; нехай я з’їм, щоб за те благословила тебе моя душа перед смертю.” 5. Ревека ж чула, як Ісаак говорив до Ісава, свого сина. І вийшов Ісав у поле вполювати дичину для батька. 6. Тоді Ревека й каже до Якова, сина свого так: “Оце чула я, як твій батько говорив до Ісава, твого брата: 7. “Принеси мені дичини і зготуй для мене смачну страву: нехай я з’їм і благословлю тебе перед Господом, заки ще помру”. 8. Тепер же мій сину послухай мене, що я тобі наказую. 9. Піди но в отару і принеси мені звідти двоє козенят гарненьких, а я зготую з них смачну страву для твого батька, як він любить. 10. Тоді внесеш її твоєму батькові, щоб він її з’їв і щоб благословив тебе перед своєю смертю.” 11. Але Яків каже до Ревеки, своєї матері: “Таж Ісав, мій брат, мужчина волохатий, а я гладенький. 12. Ануж мій батько помацає мене, і в його очах я буду як той, що глузує з нього, і так я наведу на себе прокляття, а не благословення.” 13. Тоді каже до нього його мати: “На мені буде твоє прокляття, мій сину! Ти слухай тільки мене та піди і принеси мені (козенят).” 14. Пішов же він, узяв їх і приніс своїй матері; а вона зготувала смачну страву, як любив його батько. 15. І взяла Ревека щонайдорожчу одежу Ісава, свого старшого сина, що була в неї дома, і одягла в неї Якова, свого молодшого сина, 16. а козлячими шкірами обгорнула його руки і гладеньке тіло в нього на шиї. 17. Тоді дала вона в руки Яковові, своєму синові, смачну страву і хліба, що зготувала. 18. Він же пішов до свого батька й каже: “Тату мій!” А цей відізвався: “Я тут! Хто ти мій сину?” 19. Тоді Яків каже до свого батька: “Я – Ісав, твій первісток. Я зробив так, як ти мені велів. Підведись, прошу, сядь та з’їж моєї дичини, щоб твоя душа благословила мене.” 20. А Ісаак каже до свого сина: “Як же ж хутко ти це знайшов, мій сину!” Той відповів: “Бо Господь, Бог твій, наслав мені.” 21. На це Ісаак до Якова: “Підійди лишень до мене, нехай обмацаю тебе, мій сину, чи ти справді мій син Ісав, чи ні?” 22. І підійшов Яків до Ісаака, свого батька, а він обмацав його й каже: “Голос – голос Якова, руки ж – руки Ісава.” 23. Однак не впізнав його, бо руки його були, як руки в Ісава, брата його, волохаті, тож і благословив його. 24. По тому спитав: “Чи ти справді мій син Ісав?” А цей відповів: “Я!” 25. Той же сказав: “Подай мені, нехай з’їм я дичини мого сина, щоб моя душа благословила тебе.” І подав йому, й він з’їв; приніс йому й вина, й він випив. 26. Тоді каже до нього Ісаак, його батько: “Підійди лишень та поцілуй мене, мій сину!” 27. Він же підійшов і поцілував його. І занюхав Ісаак запах його одежі й поблагословив його та й сказав: “Ось запах сина мого, неначе запах поля, що Господь благословив його. 28. Дай же, тобі, Боже, росу з неба й родючу землю. Та ще й пшениці й вина подостатком! 29. Нехай народи тобі служать і племена приклоняться перед тобою. Будь володарем над братами твоїми, й сини матері твоєї нехай приклоняться перед тобою. Проклятий хай буде, хто тебе проклинає, а благословен, хто тебе благословляє!” 30. Та сталось, як Ісаак скінчив благословляти Якова і Яків щойно вийшов від Ісаака, свого батька, прийшов Ісав, брат його, з полювання. 31. Він теж зготував смачну страву, приніс її до свого батька й каже до нього: “Хай тато підведуться і з’їдять дичини свого сина, щоб душа їх благословила мене.” 32. Тоді Ісаак, його батько, спитав: “Хто ти?” Він же відповів: “Я – син твій, твій первісток, Ісав.” 33. Ужахнувся Ісаак жахом великим та й питає: “А хто ж той, що піймав дичину, приніс мені, й я з’їв спокійно все, заки ти прийшов, і я поблагословив його, так він благословенний і буде?” 34. Коли Ісав почув слова свого батька, скрикнув він великим і жалісним голосом та сказав до батька свого: “Благослови мене, мене також, мій тату!” 35. А той мовив: “Прийшов твій брат підступно й узяв твоє благословення.” 36. Ісав і каже: “Хіба не названо його Яків; він бо два рази вже обійшов мене! Забрав моє первородство, а ось тепер узяв моє благословення?” 37. На це відозвавсь Ісаак, кажучи до Ісава: “Я, бачиш, його поставив володарем над тобою і всіх його братів дав йому за слуг; хлібом і вином забезпечив його. Що ж, отже, мій сину, можу я для тебе зробити?” 38. Тоді Ісав каже до свого батька: “Хіба одне благословення в тебе, тату? Благослови й мене, мій батьку!” Та й заридав Ісав уголос. 39. Тут батько його, Ісаак відповів йому, кажучи: “Без родючої землі буде твоя оселя, і без роси, що падає з неба. 40. Ти житимеш з меча твого і будеш на послугах у твого брата. Але станеться, що звільнишся, скинеш ярмо з свого карку.” 41. Та й зненавидів Ісав Якова за благословення, що ним благословив його батько його, і сказав собі Ісав у серці: “Прийдуть дні плачу по моєму батькові, тоді уб’ю Якова, брата свого.”

Джерело:      CREDO

26.03.2018р. Б. / Перенесення мощей св. Никифора, патр. Царгорода

Перенесення мощей святого Никифора, патріарха Царгорода

Тропар, глас 8: В терпінні твоїм отримав ти відплату свою, отче преподобний, в молитвах безупинно терпівши, бідних возлюбивши і їх пригостивши, молися ж Христу Богу, Никифоре милостивий, блаженний, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 1: Лик патріарший святу твою пам’ять похвалами і піснями, Никифоре, почитає. В переставленні бо, славний, душу твою прийняв Господь. Тому днесь чесна церква величаючи тебе, славить Христа царя, єдиного чоловіколюбця.

Житіє святого Никифора, патріярха Царгородського, подано 2 червня, коли Церква вшановує його пам’ять. Святого Никифора, ревного захисника Христової віри, 13 березня 815 р. за наказом безбожного імператора іконоборця Лева Вірменина було відправлено у вигнання на острів Проконис, де він через 13 років, 2 червня 828 р., помер. Коли з Божою поміччю іконоборська єресь було подолано і свята Церква зажила у мирі, а патріярший престол обійняв св. Методій (замість неповнолітнього царя Михаїла державою тоді управляла його мати Теодора), мощі святого Никифора було перенесено до Царгорода. Патріярх святий Методій особисто, з багатьма єпископами і священиками, прибув на Проконис, і тут у церкві монастиря святого Теодора, побудованого святим Никифором, було знайдено його тіло, що збереглося нетлінним. Щиро помолившись, мощі переклали до нової домовини, яку святий патріярх Методій та єпископи перенесли на корабель і повезли до Царгорода. Домовину з мощами святого зустрічало ціле місто; цар та інші достойники домовину несли на раменах до церкви святої Софії. Цілий день і цілу ніч не припинялися молитви вірних, а наступного дня вранці мощі перенесено було до церкви святих апостолів.

Патріярх Методій відслужив Службу Божу, після чого тіло святого поклали у гріб. Торжество це відбулося 13 березня 846 р., у той самий день і місяць, коли безбожний імператор тридцять один рік тому засудив святого Никифора на вигнання. В часі перенесення святих мощей Бог возвеличив їх багатьма чудесними оздоровленнями хворих.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

25.03.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр.9,11–14:  «Власною кров’ю, – увійшов раз назавжди у святиню і знайшов вічне відкуплення»

Ми дуже рідко цінуємо себе і своє життя, інших людей, яких Бог дає нам на нашій життєвій дорозі, ті події, які стаються. Можливо, ми не навчені цінувати те, що ми маємо в житті, не вміємо відчути важливості цього. Кожен із нас, ми самі та наші ближні, дуже цінні для Бога і в очах Божих. За кожного з нас Бог віддав своє життя, пролив свою кров. 

Якщо ми куплені такою дорогою ціною – безцінною кров’ю Христа – то це свідчення великої нашої цінності. Тому коли ми не маємо в собі певності, пам’ятаймо, що Бог завжди має певність за нас, якщо віддав за нас своє життя і пролив свою кров, отже ми важливі для Нього.

***

Мр.10,32-45:  «Син Чоловічий буде виданий первосвященикам та книжникам, і засудять Його на смерть, і видадуть Його поганам; і насміхатимуться з Нього, плюватимуть на Нього, бичуватимуть Його й уб’ють, Він же по трьох днях воскресне»

Коли вдивляємося в життя нашого Спасителя, то бачимо, що воно містить різні моменти. Були приємні: Благовіщення, Народження, Його Переображення, Воскресення. Але також було багато моментів важких: коли Його заарештували, бичували, плювали на Нього, насміхалися з Нього… І це все було в житті Ісуса Христа, нашого Господа. 

Подібно і в нашому житті – як каже апостол: «Хто з Христом страждав, той з Христом воскресне», – ми ніколи не зможемо обминути того, через що пройшов Господь. У народі кажуть: «Христос терпів і нам велів». Так само, як Спаситель пройшов через зраду, глум, біль, зневагу і навіть був убитий, так і кожному з нас доводиться переживати щось із того, про що говорить це Євангеліє. 

Можливо, не раз ми відчуваємо від інших несправедливе ставлення, зазнаємо приниження, неприйняття, відкинення – але пам’ятаймо, це не є щось таке, чого б не мало бути в нашому житті. Ми часто вважаємо, що таких моментів не мало б існувати, але й це Бог допускає в нашому житті – значить, недаремно. І коли вміємо те все прийняти, як з рук Божих, і з Ісусом Христом пройти всі випробування, то так, як із Христом страждаємо, так і з Христом воскреснемо. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

25.03.2018р. Б. / Преп. ісп. Теофана Сигріянського; Св. Григорія Двоєслова, папи Римського

Преподобного ісповідника Теофана Сигріянського

Тропар, глас 5: Повздержністю життя прикрасивши і члени умертвивши, переміг ти ворожі знущання, отче Теофане, і переставився єси до Бога у життя вічне, як причасник достойний, молячись безупинно за душі наші. 

Кондак, глас 2: З висот прийнявши одкровення божественне, з поспіхом відійшов ти від балачок житейських і усамітнившись, преподобний, чудес дію прийняв ти і дару пророцтва удостоївся, позбавившись багатства і дружини. 

Теофан – означає “богоявлений”. Народився святий близько 755 р. в Царгороді, де його батько Ісаак був високим цісарським достойником, а мати Теодотія, як і її чоловік, була ревною ісповідницею Христової віри. Батько Теофана помер, коли йому не виповнилося і 12 років, а після смерти батька хлопцем заопікувався імператор Лев Хазаріс. Понад усяку земну мудрість Теофан полюбив мудрість Христової віри. А коли, сповнюючи волю царя і матері, він одружився з Іриною, дочкою вельможі Лева, то обоє з жінкою з першої хвилі по вінчанні пожертвували Богові чисте ангельське життя, і так жили вони в дівицтві, в молитвах і милостині. Імператор нерадо дивився на те, і щоби відірвати їх від майже монашого життя, наказав Теофанові їхати до Малої Азії, до міста Кизика, і там приборкати бунт, який підняв народ. 

Коли ж дорогою, пливучи разом з жінкою рікою Риндакос, Теофан побачив на Пропонтидському березі на Сигріянських горах численні монаші лаври, то він з жінкою часто сходив з човна і спішив по благословення до затворників і монахів. Якось Теофан надибав порожню печеру і мав велику охоту залишитися тут на все життя, але явився ангел і пообіцяв йому, що колись згодом він буде тут жити, однак тепер нехай спішить сповнити покладений на нього обов’язок. 

Бо ж усяка влада є від Бога і її треба слухати, а послух – це мати всіх чеснот, як її називає святий Августин. Теофан познайомився в тій дорозі з пустинником Григорієм Синкелом, а той віщим духом провістив йому те саме, що святий уже чув від ангела, і ще дещо – святий удостоїться вінця мученика. Поїхав Теофан до Кизика і навів там лад. У часі свого побуту у тому місті він часто заходив на довгі молитви до сигріянських монастирів, а опісля повернувся до Царгорода. Коли померла його мати, а невдовзі його тесть і цар, тоді Теофан з жінкою Іриною роздали велику частину свого майна і попрощалися обоє, і завмерли для земного життя. Ірина вступила до жіночого монастиря у Витинії. Згодом перебувала вона в монастирі на Княжім острові і в Калонимі, і жила так свято, що Бог перед смертю дав їй ласку творити чуда. Померла свята Ірина в ласці небесного Отця і осягнула вінець тієї слави, яка вінчає в небі святих дів, що посвятили себе небесному Нареченому. 

Святий Теофан посвятився монашому життю в Сигріянських горах, на місці, що звалося Поліхронія. Там він побудував монастир і проживав зі старцем Григорієм, про якого ми вже згадували. Згодом перебрався до Калониму, бо там мав своє сільце, яке продав і за виручені гроші побудував монастир, до якого покликав монахів з обителі Теодора, званої Монохерарія. І сам жив тут як звичайних монах, підкоряючись владі ігумена, якого сам призначив, у молитві і в переписуванні святих книг, з продажу яких монахи утримувалися. Коли ж після смерти ігумена монахи наполягали на тому, щоб преподобний Теофан став їх настоятелем, він потай покинув монастир й оселився в тій печері, де колись явився йому Божий ангел. Однак і тут стали збиратися навколо нього учні, він побудував монастир, назвав його “Велике Село” і, на прохання братії, став їх ігуменом. 

Під час Собору в Нікеї (Сьомий Вселенський собор 787 р.) він брав участь у нарадах, і всі дивувалися з великого убожества святого Теофана, який, вимучений постами, в подертій рясі приїхав на ослиці до Нікеї. Тоді слава про його життя була вже велика, бо Бог наділив його даром оздоровляти хворих. У віці 50 років святий Теофан тяжко занедужав, однак усі болі зносив з відданням себе Божій волі, навіть не думаючи про те, щоб випросити собі ласку оздоровлення. 

Та настав для Христової Церкви час страшних переслідувань, бо зайняв престол імператор Лев Вірменин – єретик, іконоборець, що як поганин мучив і проганяв патріярхів і владик. Знаючи, яку вагу має слово святого Теофана, цар наказав, попри хворобу святого, привезти його до Царгорода. Тут через своїх урядників безбожник обіцяв святому ласку і достаток, якщо долучиться до єресі, а потім погрожував, що зруйнує його монастир, якщо не підкориться його волі. Однак святий велів так йому відповісти:“Маєтки не потрібні на старість тому, хто добровільно покинув їх у своїй молодості;мій монастир під опікою Бога, і що ж може статися, як не те, що Він схоче? Спалиш монастир, то монахи будуть жити у печерах;віри з серця їм не вирвеш. А мук я не боюся, накажи розкласти вогонь, і я, хоч слабий, знайду сил, щоб самому увійти в нього!” 

Два роки святий Теофан мучився у в’язниці. А потім лютий цар наказав спалити його монастир, монахів страшно побили і розігнали, а святого наказав бити жилами по хребті та животі і напівживого вигнати на острів Самотракію, де через 23 дні святий закінчив свій мученицький подвиг. Він помер 12 березня близько 820 р. Після смерти мучителя Лева монахи відбудували монастир “Велике Село” і перенесли сюди мощі святого Теофана. Святий Теофан лишив по собі літопис, в якому описав події Церкви і держави, починаючи з 285 аж до 813 року. Працю на літописом почав його сподвижник Григорій Синкел, який дійшов до 285 р. 

__________
У той самий день

Святого Григорія Двоєслова, папи Римського

Тропар, глас 4: З висот від Бога благодать прийнявши, Григоріє славний, і силою Його утверджений, слідами євангелія зволив ти ступати, і від Христа відплату за труди отримавши, всеблаженний, моли Його, щоб спас душі наші. 

Кондак, глас 4: Подобоначальником явився єси начальника пастирів – Христа, іноків стада, отче Григоріє, до огорожі небесної наставляючи, і звідти навчив єси стадо Христове заповідям Його. Нині ж з ними радуєшся і ликуєш в палатах небесних. 

Один з найбільших учителів Церкви і найбільших пап римських, світило правди, мудрости і благочестя, святий Григорій Великий народився близько 540 р. у Римі в багатій і славній, в одній з найзнатніших родин Риму, з родини Аниціїв. Батько його, Гордіян, був сенатором, мати звалася Сильвія. Вона, як і її дві сестри, Тарсилла та Омеліяна зачислені до лику святих. Родичем Григорія був папа святий Фелікс ІІІ. Уже з молодих літ святий Григорій відзначався великою мудрістю. Він прославився як учений філософ, був відомий своєю красномовністю, тож уже юнаком він став сенатором, а згодом, близько 574 р., претором, тобто начальником міста Риму. 

Однак дух його рвався до справ високих, шукав царства Божого, бо пізнав, який дріб’язковий та бідний цей світ, і яка нетривка його слава. Тож після смерти батька частину свого майна Григорій роздав убогим, на Сицилії побудував шість чоловічих монастирів, а сьомий – у Римі, віддавши під покров Андрея Первозванного, під Скаврійським пагорбом. У тому монастирі, склавши свої преторські повноваження, він залишився як звичайний монах, а вчителями досконалого життя йому стали два монахи, Іларіон та Максиміян. Монастирське життя було дуже строге, внаслідок безнастанних постів уже в перші роки свого служіння він тяжко захворів, і хвороба ця його не відпускала аж до самої смерти. Попри своє убожество він роздавав бідним усе, що мав. Якось прийшов до нього один корабельник, і став просити про допомогу, бо його корабель розбився, а він потрапив у великі борги. Святий сказав йому дати 6 золотих. Той чоловік приходив двічі цього дня і двічі дістав таку саму суму грошей, а на третій раз, коли у святого уже не залишилося грошей, дав йому срібний полумисок, в якому мати Григорія присилала варену ярину. Корабельник узяв полумисок і вже більше не повертався. Одного разу святий Григорій побачив на торговищі невільників, яких привели на продаж, людей сильних і красивих тілом, і довідався, що вони походять з поганського краю, з Британії. Тоді він пішов до тодішнього папи Венедикта І (574-578) і попросив його, щоби послав до Британії священиків проповідувати Христову науку;бо там, де приймається свята віра, невільництво мусить відступити. Папа охоче погодився і призначив на цю справу його. Невдовзі святий Григорій з кількома монахами пустився в дорогу. Однак коли довідалися про це в Римі, то враз і духовенство, і миряни стали просити папу, щоб повернув Григорія, бо без нього Рим пропаде! Таку велику шану вже тоді мав у народі святий Григорій. І справді, папа повернув його і зробив одним із семи дияконів Риму, а була це дуже висока церковна гідність. 

Наступник Венедикта І, папа Пелагій II (578-590), призначив Григорія (579 р.) своїм нунцієм у Царгороді, при дворі імператора Тиберія I. Тут, не зважаючи на свою високу гідність, святий Григорій разом з монахами, що прибули з ним, провадив тихе і строге монаше життя. Тут він написав пояснення до “Книги Йова”, одне з найцінніших писань святої Церкви. Наступник Тиберія, імператор Маврикій, мав глибоку шану до святого Григорія, який був хресним батьком сина імператора. 

З Царгорода святий Григорій повернувся до Риму 585 р. й осів у своєму монастирі, де його було приневолено прийняти ігуменство. А коли папа Пелагій II помер, то на його місце вибрали Григорія. Однак святий не хотів прийняти цього вибору, який, крім того, мав ще затвердити сам імператор. Григорій потай написав до імператора Маврикія, аби він не накладав на нього такий великий тягар. А поки чекали на відповідь, то святий Григорій ходив вулицями міста і закликав народ до покаяння, бо гнів Божий навис над Римом. Пошесть, від якої одним з перших помер папа Пелагій, збирала в місті багате жниво. Однак цар, проти волі святого, відписав, що не знає нікого гіднішого на папський престол ніж Григорій. Тоді слуга Божий утік з Риму і сховався в горах, аби дочекатися там виборів нового папи. Однак весь народ став молитися і постити, і Бог послав вогненний стовп і вказав на місце, де переховувався Його слуга. Григорія силоміць привели до Риму, де він, підкорившись Божій волі, 3 вересня 790 р. зайняв престол святого Петра, і став одним з найбільших папів римських. В численних листах він жалівся, що на нього покладено такий великий обов’язок, а в окремій книжці написав, яким тяжким є посланництво кожного душпастиря. Ця книга, правдивий скарб мудрости, впродовж довгих віків у Західній Церкві була посібником для кожного священика і єпископа. А те, що він написав, святий затверджував своїм прикладом. Смирення його було надзвичайне, любов до бідних не знала меж. При столі його щодня сиділи вбогі, а тим, хто соромився просити милостині, він посилав їжу і гроші до дому. До всіх ласкавий, опікун вдів і сиріт, голосив він усюди і завжди закон не суворости, а любови і прощення. Натомість для священиків і єпископів, які негідно сповнювали свої обов’язки, був він справедливим суддею;для таких він не знав пощади. 

Оповідають, що якось на обіді, серед дванадцяти запрошених убогих знайшовся тринадцятий, якого ніхто, окрім папи Григорія, не бачив. А коли святий Григорій поспитав його, хто він, то почув відповідь:“Я той, котрому ти дав колись 18 золотих і полумисок своєї матері!

Вже тоді Бог призначив тебе своїм намісником і спадкоємцем на престолі святого Петра”. І в ту ж хвилю Божий ангел, а це був він, щез з очей його. Папа Григорій своїм коштом утримував 3000 монахинь, безнастанні молитви яких мали вимолювати для Церкви Христової миру і Божої благодаті. Також він допомагав багатьом чоловічим монастирям. З папського двору він відправив усіх світських достойників, а на їх місце поставив убогих священиків. 

А попри все те він безнастанно дбав про поширення Христової віри. До Англії, куди сам колись пускався в дорогу, вислав на проповідування слова Божого єпископа святого Августина (не плутати зі святим Августином, учителем Церкви, пам’ять якого вшановуємо 28 серпня). 

Святий Григорій навернув багатьох єретиків і остаточно викорінив в Італії рештки аріянської єресі. Крім того, над Італією тоді нависала вічна загроза, лонгобарди грабували країну і вже були зайняли більшу частину західних земель. Завдяки папі Григорію, князь лонгобардів Агилюльф, за намовою своєї жінки, дозволив повернутися єпископам католикам, яких він як затятий аріянин прогнав, до своїх єпархій;свого сина охрестив за католицьким обрядом, а в 593 р. відступив від стін Риму, задовольнившись викупом, і врешті-решт 599 р. уклав мир і дозволив спокійно зітхнути стривоженим римлянам. 

Там, де була в цьому потреба, святий Григорій упоминав імператорів і князів, це досвідчив на собі цар Маврикій, котрий не раз відступав перед рішучістю папи. А поза тим святий Григорій не відпочивав ані хвилини, незважаючи на тяжку хворобу, від якої знемагало його тіло. Він сам проповідував і писав багато книг і послань, для Західної Церкви уклав порядок богослужень, затвердив науку про чистилище і про почитання святих мощей та ікон, запровадив так званий григоріянський спів. Він описав життя італійських подвижників у діялогах, тобто в той спосіб, начеб двоє людей, розмовляючи, оповідали щось один одному, і тому-то названо його “Двоєсловом”. Йому приписують укладання Літургії Напередосвячених Дарів, яку правиться у Великий піст у середу і п’ятницю та в перші три дні Страсного тижня. Однак, вірогідно, що цю Літургію уклав Царгородський патріярх Герман, якого також називають “Двоєсловом”, а папа Григорій лишень затвердив її. Монахам він наказував якнайменше займатися буденними справами, навчав їх берегти послух та убожество і пильно читати Святе Письмо. А сам був такий смиренний, що говорив:“Я завжди готовий слухати тих, які ганять мене, приятелями вважаю лиш тих, хто має відвагу вказати мені на мої помилки і допомагає мені виправитися”. Коли царгородські патріярхи присвоїли собі титул “вселенських”, тоді папа Григорій став себе назвати “слуга слуг Божих”, так і донині називають себе всі його наступники. 

А що довше тривало його життя, тим більше він страждав, бо хвороба його набирала сили. Однак, часто прикований хворобою до ліжка, він все це приписував своїм гріхам, усіх просив про молитви, свої страждання здавав на Божу волю і трудився для святої Церкви без упину і без огляду на себе, аж доки не прийшов час віддати святу свою душу в руки небесного Отця. Помер святий Григорій 12 березня 604 р. На папському престолі він сидів 13 років, 6 місяців і 10 днів. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР