20.04.2013р. Б. / Наймолодшим єпископом у світі стане єзуїт

 

Вчора, 19 квітня, Папа Франциск призначив преподобного отця Мілана Лаха, ТІ, Віце-декана Богословського факультету Трнавського університету, єпископом-помічником Пряшівської архиєпархії Словацької Греко-Католицької Церкви.

 

Владика-номінат Мілан народився 18 листопада 1973 в місцевості Кежмарок на теренах Пряшівської архиєпархії. Після навчання на греко-католицькому пряшівському факультеті, вступив до новіціяту Отців Єзуїтів, пізніше продовжив навчання на Богословському факультеті Трнавського університету. Священичі свячення отримав 2001 року в Кошицях. 2009 року захистив докторат з Богослов’я в Папському Східному Інституті, а перебуваючи в Римі, виконував служіння духівника Папської Колегії «Руссікум» та духовного провідника Федерації католицького скаутства Європи в Римі. 

Мілана Лах стане наймолодшим єпископом у світі. Раніше наймолодшим ієрархом був Лінас Водопьяновас - єпископ-помічник дієцезії Тельшяя у Литві. 

Сьогодні архиєпископом і митрополитом Пряшівським та Главою Словацької Греко-Католицької Церкви є владика Ян Баб’як ТІ. 

За матеріалами: Радіо Ватикан 

Джерело:    КРЕДО

19.04.2013р. Б. / Блаженніший Любомир Гузар виступить на Саміті професіоналів-християн

20-21 квітня в Києві, в Інституті філософії ім. Г. Сковороди НАН України (вул. Трьохсвятительська, 4), відбудеться Всеукраїнський саміт професіоналів-християн «Змінюй суспільство через свою професію і переконання».

Доповідачами Саміту станутьне лише відомі українські політики, громадські діячі, підприємці, але й також молоді активісти, які започатковують важливі соціальні ініціативи: Ганна Гопко, відома поборниця куріння у громадських місцях; Віталій Шабунін, голова правління Центру Протидії Корупції;журналіст і політолог Остап Кривдик та багато інших.  Протягом двох днів відбудеться представлення більше десятка важливих суспільно-християнських ініціатив, які мають на меті змінити суспільство на краще. Також відбудуться професійні майстер-класи фахівців із права, медицини, психології та журналістики.  

Довідка
Саміт організовує Альянс професіоналів-християн, метою діяльності якого є розбудова громадянського суспільства на християнських засадах, який об’єднує віруючих фахівців різних конфесій та різних професій (юристів, бізнесменів, журналістів, медиків, освітян, митців) заради професійного зростання, глибшого духовного спілкування, а також служіння через свій фах Богові та людям. (Деталі на www.acp.org.ua).

Додаткова інформація на сайті www.acp-summit.org.ua та за телефоном: 097 759 96 02 (Наталія)

 

Програма

Субота, 20 квітня
8.30-9.45 – реєстрація учасників
10.00-10.40 –  урочисте відкриття (Мирослав Маринович, Володимир Марущенко, Павло Унгурян)
10.40-12.30 – виступи уповноважених представників церков; презентації діяльності християнських професійних спільнот
12.30-13.30 – обід
13.30-13.45 – слово директора (Мирослав Попович)
13.45-14.00 – "Європейські цінності - цінності на основі християнства" (Петро Порошенко)
14.00-14.45 –  "Християнське життя в робочі будні" (БлаженнішийЛюбомир (Гузар))
14.45-15.00 – про громадський рух "Тиждень Подружжя" (Олена Шабуніна)
15.00-15.45 – "Молодь змінить Україну" (Богдан Гаврилишин)
15.45-16.00 – Коледж Європи (Юлія Климко-Оверченко)
16.00-16.30 –"Як християни можуть змінювати суспільство" (Ганна Гопко)
16.30-17.00 "Розбудова ефективної громадської організації" (Віталій Шабунін)
17.00-17.30 – кава-брейк
17.30-18.30 – секційні майстер-класи видатних експертів
18.30-19.30 – вечеря
19.30-19.45 – Презентація проекту "Жива Бібліотека" Співдружності студентів християн України (Оксана Німенко)
19.45-21.00 – дискусія про співпрацю Асоціацій Альянсу між собою та з партнерами (модератор: Анна Лянна)

 

Неділя, 21 квітня
8.00-9.00 – ранкова кава
9:00- 9:30 – спілкування
9.30-10.00 – духовно-практичні настанови (Юрій Черноморець)
10.00-10.30 – свідоцтво (Дмитро Шерембей)
10.30-11.00 – "Професіоналізм і Царство Боже" (Ярослав Лукасік)
11.00-11.15 – Національна ідея України та християнські цінності (Остап Кривдик)
11.15-11.30 – презентація міжнародного громадського руху "Живи" (Оксамита)
11.30-12.00 – кава-брейк
12.00-12.15 – презентація Альянсу "Україна без сиріт" (Руслан Малюта)
12.15-12.30 – презентація громадського руху "Всі разом" (Руслан Кухарчук)
12.30-12.45 – презентація громадського руху "За тверезу Україну" (Юлія Солоха)
12.45-13.00 – презентація ВМГО "Студреспубліка" (Павло Вікнянський)
13.00-13.15 – Обновлення суспільства у Христі. З досвіду формування та розвитку молодих християн-професіоналів у Товаристві українських студентів-католиків "Обнова" (Софія Кернична та Тарас Гриценко)
13.15-13.30 – "Омріяна Україна - ціннісні основи майбутнього" (Олексій Толкачов)
13.30-14.30 – обід
14.30-15.20 – професійні секції (Блок 1)
15.30-16.20 – професійні секції (Блок 2)
16.30-17.30 – офіційне закриття

Джерело:   Воїни Христа Царя

18.04.2013р. Б. / Антирелігійна кампанія радянської влади у 1958-1964 рр. і римо-католицька Церква в Україні

Від редакції: Утиски і переслідування католиків у СССР завдали серйозної рани історичній пам’яті нашого народу. Пропонуємо увазі наших читачів статтю українського науковця  Володимира Байдича опубліковану в 2011 році в «Наукові записки» Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАНУ 2 (52) про долю Римо-Католицької Церкви в Україні в часі антирелігійних гонінь Микити Хрущова 1958 – 1964 рр. Орфографія, стиль і мова автора збережені.

 

Перемога М.Хрущова над однопартійцями-сталіністами у 1957 р. започаткувала новий виток наступу на релігію і церкву в СРСР, що закінчився разом із усуненням Хрущова від влади у жовтні 1964 р. Було декілька обставин, що зумовлювали неуникнення розгортання чергової антицерковної кампанії в СРСР у цей період. Насамперед це стосується тогочасної панівної ідеологічної парадигми, що проголошувала «повну й остаточну перемогу соціалізму в СРСР» й передвіщала побудову комуністичного суспільства у недалекому майбутньому, в якому не мало бути місця для релігійних вірувань, релігійних організацій і віруючих [7, с.271-285].

 

Сформульовані XXI та XXII з'їздами КПРС рішення з викорінення релігії обумовили перебіг антицерковної кампанії на зламі 1950 — 1960-х рр., яка стала останньою спробою радянського політичного керівництва радикально розв'язати релігійне питання в СРСР. Відмінністю кампанії 1958—1964 рр. від попередніх сталінських антирелігійних кампаній стало безпрецедентне використання владою жорстких адміністративних методів для нищення релігійного життя в країні, яке помітно пожвавилося на середину 1950-х рр. і мало позитивну динаміку розвитку. Кампанія була позначена інтенсивним продукуванням радянськими органами влади різних гілок і рівнів великої кількості підзаконних актів, відомчих інструкцій і вказівок, що мали надавати вигляду законності новим формам і методам наступу на релігію і церкву в СРСР.

 

Розпочався цей наступ шляхом внесення до нормативної бази у центрі і на місцях змін, спрямованих на підрив економічних основ життєдіяльності релігійних організацій [4, с. 91—98], унеможливлення їхнього існування, що змушувили релігійні громади «самоліквідовуватися». В Україні наприкінці антицерковної кампанії структура Римо-католицької церкви скоротилась у шість разів: якщо у 1945 р. РКЦ мала 622 громади в 15 областях республіки, то у 1964 р. — 101 громаду у 8 областях [1, Оп. 5. — Спр. 128. — Арк. 208]. Як свідчать архівні документи, апарати уповноважених у справах РПЦ та релігійних культів по УРСР набагато завзятіше, ніж союзні Ради чи відповідні структури в інших радянських республіках, діяли у боротьбі з релігією в період кампанії 1954—1964 рр. [5, с. 85].

 

Безпосередньо заторкнула римо-католиків ухвалена у листопаді 1958 р. «Інструкція про порядок пропуску в СРСР релігійної літератури і предметів релігійного культу». «Інструкція» практично унеможливлювала надходженнярелігійної літератури до римо-католицького духовенства і віруючих. Такого роду видання вони отримували переважно шляхом спілкування із родичами за межами СРСР (переважно з Польщі та Угорщини), дещо вдавалося ввозити в країну іноземним туристам, під виглядом яких до України змушені були приїжджати римо-католицькі священики. «Інструкція» дозволяла кваліфікувати як релігійне видання літературу, в якій містилася будь-яка інформація, дотична до релігії як такої.

 

На виконаня вимог «Інструкції» уповноважений РСРК в Україні П. Вільховий у звіті за 1958 р. доповідав про наявність у республіці римо-католицьких ксьондзів, які «встановили зв'язок з єпископатом католицької церкви в Прибалтійських республіках, отримують через них розпорядження Ватикану, встановили зв'язки з польськими єпископами, отримують літературу, зокрема, календарі» [1, Оп. 4. — Спр. 237. — Арк. 69]. Із прийняттям «Інструкції» заборона отримувати будь-яку літературу релігійного змісту, навіть церковні календарі, набула «законного» підґрунтя.

 

У наступних роках апарат уповноваженого РСРК УРСР ретельно відстежував усі можливі канали надходження інформації до римо-католицьких громад і шукав засоби їхньої ліквідації. Наприкінці 1962 р. республіканське керівництво пропонувало союзному вжити заходів з припинення радіотрансляцій католицьких богослужінь у соціалістичних країнах, оскільки їх активно слухали жителі прикордонних територій УРСР; припинити публікацію відомостей із життя Варшавської, Будапештської курій та Ватикану в суспільно-політичній пресі соціалістичних країн, яка вільно ввозилася і розповсюджувалася на території Радянського Союзу. Уповноважений РСРК по УРСР, усвідомлюючи, що внесенням пропозицій такого роду перевищує і свої повноваження, і рамки закону, зауважував: «З цих питань вартувало б домовитися з відповідними органами соціалістичних країн. При порушенні та вирішенні цих питань ініціатива, нам здається, має виходити від Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР. Ми, розуміємо, питання ці делікатні, але порушувати їх потрібно, оскільки від їхнього розв'язання залежить припинення релігійної пропаганди з сусідніх країн, оскільки вона підігріває релігійні настрої католиків західних областей України, та, мабуть, і Білорусії, можливо, й Литвизаважає нам у нашій роботі з атеїстичного виховання віруючих католицької церкви» [2, Оп. 24. — Спр. 5488. — Арк. 258—259].

 

У 1958—1959 рр. посилюється практика скорочення зареєстрованих громад і зняття з реєстрації духовенства. Ще у 1958 р. у пропозиціях, внесених уповноваженим РСРК по УРСР до союзного центру, пропонувалося в межах СРСР заборонити об'єднання дрібних релігійних громад в одну більшу, щоби полегшити зняття їх з реєстрації, скоротити кількість духовенства, категорично заборонити іноземним туристам ввозити в СРСР релігійну літературу тощо. Боротьбу з релігією пропонувалося «вести по двох лініях: і шляхом посилення науково-атеїстичної пропаганди, і шляхом поступового позбавлення їх організованого керівництва, шляхом гнучкого підсікання їх» [2, Оп. 24. — Спр. 4927. — Арк. 292—294].

 

У запланованих на 1959 р. заходах уповноважений РСРК по УРСР пропонував стосовно структур РКЦ «звести до мінімуму роз'їзди ксьондів до приходів, де немає постійного ксьондза. Цей захід безумовно позначиться на зниженні відвідування віруючими костелів, виконанні релігійних обрядів і сприятиме розпаду громад, які знаходяться у радіусі від 3 до 7 км від костела, де є постійний служитель культу». Активних ксьондзів (Гладисевича з Полонного Хмельницького області, Усиського з Золочева Львівської області, Кизмака з Мукачевого Закарпатської області) влада перереєстровувала з більших парафій на дрібніші «з метою обмеження, а також зручнішого контролю за діяльністю ксьондзів» [1, Оп. 4. — Спр. 237. — Арк. 70].

 

Механізм ліквідації на місцях діючих релігійних громад проходив за типовою схемою: спочатку конфісковувався храм шляхом розірвання договору аренди, потім позбавлявся реєстрації парафіяльний священик і вже після того не залишалося перешкод для зняття з реєстрації громади. Саме таким чином припинила своє легальне існування римо-католицька громада м. Станіслава. Спочатку обласний виконавчий комітет звернувся із судовим позовом до настоятеля костела ксьондза Я.Павіланіса щодо порушення громадою умов аренди приміщення, пам'ятки архітектури XVII ст: громада впродовж десяти років аренди не проводила у приміщенні капітальні ремонтні роботи. Облвиконком вимагав від громади сплатити за ремонтні роботи понад 400 тис. крб. (з яких віруючі спромоглися зібрати трохи більше 3 тис. крб.) і розірвати договір аренди. Міський суд у лютому 1960 р. задовольнив позов у частині розірвання договору аренди, і костел 16 квітня було закрито. Вже 10 червня того самого року обласний уповноважений РСРК знімає з реєстрації ксьондза за звинуваченням у перетворенні костела на «нелегальний центр недобитих залишків уніатських мракобісів», збиранні коштів на ремонт костелу поза його стінами, підготовці дітей до першого причастя, небажанні здати владі ключі від будівлі костелу та «інших порушеннях радянських законів про культи», які в рішенні не уточнюються. Тоді ж уповноважений звертається до виконкому Станіславської облради з поданням про зняття з реєстації громади, і 21 червня рішенням виконкому облради громада римо-католиків Станіслава знімається з реєстрації як «нечисленна і така, що не має будинку для моління». Рішення скеровується до уповноваженого РСРК при Кабінеті Міністрів СРСР для затвердження; останнє було оперативно отримане 12 липня 1960 р. з формулюванням «зняття релігійної громади католиків у м. Станіславі у зв'язку з розпадом» [3, Оп. 2. — Спр. 54. — Арк. 128—129, 132—133, 136—138, 145].

 

Формально законну процедуру було дотримано, громада більше не псувала статистику державних органів влади щодо скорочення релігійної мережі в країні й вважалася такою, що «саморозпалася». У 1959 р. темпи наступу на релігію й церкву в СРСР дещо уповільнилися, але початок 1960 р. ознаменувався новою потужною хвилею адміністрування. Згідно з інформацією радянських контролюючих органів релігійність населення в країні зростала. Тому подальша діяльність режиму була спрямована на радикальне скорочення кількості духовенства як організаторів релігійного життя громад, як центру, довкола якого гуртуються віруючі.

 

21—22 листопада 1960 р. у Києві було проведено нараду уповноважених РСРК при Вінницькому, Житомирському, Закарпатському, Львівському, Тернопільському та Хмельницькому облвиконкомах, присвячену «посиленню контролю за діяльністю католицького духовенства та релігійних громад католиків на Україні» [1, Оп. 24. — Спр. 5205. — Арк. 354—360].

 

Доповідаючи 30 листопада у відділ пропаганди і агітації ЦК КПУ про підсумки наради, уповноважений РСРК по УРСР К.Полонник зазначав, що, «зважаючи на характер католицької церкви, де повним господарем завжди було духівництво, ми основну увагу у своїй роботі по контролю за діяльністю католицьких громад спрямували на позбавлення їх систематичного духовного керівництва, на звуження сфери впливу ксьондзів» [1, Оп. 24. — Спр. 5205. — Арк. 348].

 

З цією метою обласні уповноважені були зобов'язані вжити таких заходів: кожного ксьондза було дозволено реєструвати тільки за однією громадою, заборонивши при тому відвідування інших громад. Виїзди ксьондзів до громад, що не мають постійного священнослужителя, було дозволено здійснювати не частіше одного разу на 2—3 місяці за наявності звернень з боку віруючих, уникаючи при тому видачі дозволів на приїзд ксьондзів до громад на особливо шановані католиками свята. Термін виїзду обмежено 2—4 днями. На місце померлих ксьондзів наказано нових не реєструвати; наказано встановити контроль за діяльністю кожного ксьондза, відвідувати костели під час богослужінь, слухати та аналізувати проповіді ксьондзів і систематично інформувати відповідні органи влади про їхній зміст і спрямованість. Обов'язково карати за кожне порушення законодавства про культи як з ксьондзів, так і виконавчі органи громад. Допомогати веденню ефективної атеїстичної пропаганди серед католиків, підтримуючи тісний зв'язок з лекторами-пропагандистами та редакторами газет і радіо для передачі їм інформації з життя католицьких громад, публікація якої може бути використана для відриву віруючих від релігії [1, Оп. 24. — Спр. 5205. — Арк. 348—349, 355].

 

Це була програма, спрямована на знищення структур Римо-католицької церкви в Україні. Обласні уповноважені у доповідях на листопадовій 1960 р. нараді в республіканській РСРК зазначали, що «вжиті заходи з обмеження роз'їздів ксьондзів до релігійних громад, які не мають постійних служителів культу, себе виправдали. Тривала відсутність ксьондза в громаді веде поволі до затухання її діяльності» [1, Оп. 24. — Спр. 5205. — Арк. 354].

 

У 1960 р. в УРСР було закрито 20 костелів і, відповідно, знято з реєстрації 20 громад, кількість ксьондзів скоротилася до 48 осіб на 133 легально існуючі громади. Щодо діяльності уповноважених РСРК у відповідних областях, то за розпорядженням Києва «вона і далі має бути спрямована на використання всіх законних можливостей для обмеження сфери впливу католицького духовенства, скорочення сітки католицьких громад» [2, Оп. 24. — Спр. 5116. — Арк. 330].

 

Попри розгортання жорсткого наступу на Римо-католицьку церкву, віруючих і духовенство українська влада змушена була констатувати мізерність досягнених результатів. У звіті уповноваженого РСРК по УРСР за 1960 р. містилася констатація неприйнятного для влади факту: «Католицька церква, попри скорочення мережі громад, міцно втримує свої позиції. Кількість віруючих все ще велика. Відвідуваність костелів, що обслуговуються ксьондзами, висока» [2, Оп. 24. — Спр. 5297. — Арк.74 75].

 

16 березня 1961 р. Рада Міністрів СРСР затвердила підготовлену за вказівкою ЦК партії «Інструкцію зі застосування законодавства про культи», якою майже чверть століття керувалися у своїй діяльності усі причетні до сфери релігійно-церковного життя органи влади в країні. На усій території СРСР «Інструкція» запроваджувала жорсткі обмеження в діяльності релігійних організацій, чимало з яких, однак, на той час увійшли вже у повсякденну практику державних органів України. «Інструкція» обмежувала діяльність релігійних громад виключно відправленням культу в стінах храму. Ведення усіх господарських і фінансових справ передавалося в руки виборних органів, а функції духовенства обмежувалися виключно відправленням богослужінь і треб. Підпадали під заборону притаманні релігійним організаціям соціальні, благодійні ініціативи. Заборонялося створювати при громадах дитячі, молодіжні, жіночі гуркти, організовувати паломництва, мати бібліотеки, використовувати зібрані кошти на відновлення занепадаючих храмів та монастирів, надавати допомогу жебракам, яких чимало підгодовувалося при храмах, тощо [10, с. 3—16].

 

На рубежі 1950—1960 рр. набуває поширення т. зв. «індивідуальна атеїстична робота» з віруючими, що зводилася до погроз і покарання окремих осіб за участь у релігійному житті чи родинне виховання дітей у релігійному дусі. Проте в римо-католицькому середовищі України пропагандистські заходи влади натикалися на серйозний внутрішній опір, який владі так і не вдалося зламати і який вона пояснювала виключно слабкістю атеїстичної прапаганди. Уповноважений РСРК по УРСР К. Полонний звертав увагу партійного керівництва республіки на те, що адміністративні заходи проти РКЦ в Україні дають потрібний ефект, але цього замало. «Гірше з науково-атеїстичною пропагандою серед католиків, надто індивідуальною: її, по суті, нема. [...] Католиків на Україні понад 100 тис. По кількості віруючих католицька церква посідає в республіці друге місце (після православ'я). Отож боротьба з католицькою церквою в системі нашої антирелігійної пропаганди повинна посісти чільне місце, чого на сьогодні нема. І лекції, і виступи преси спрямовані, головним чином, проти православія і сектантства [...]. Але якщо ми все-таки маємо в пресі заяви православних і різних сектантів про вихід з релігійних громад і розрив з релігією, то подібних заяв католиків годі шукати — їх немає в жодній газеті. Ні за цей рік, ні за минулий, ні за попередній» [2, Оп. 24. — Спр. 5408. — Арк. 208—209].

 

Керівництво республіканської РСРК, усвідомлюючи низьку ефективність вживаних заходів на згортання релігійності в римо-католицькому середовищі України, вийшло 22 грудня 1961 р. з пропозиціями до вищого партійного керівництва посилити ці заходи з урахуванням місцевої специфіки. Висувалася пропозиція поставити перед директивними органами СРСР питання про закриття католицьких семінарій в Литві, які постачали кадри духовенства для римо-католицьких громад по усьому Радянському Союзу, в т. ч. й для України.

 

«Ксьондзів там уже підготовлено стільки, що їх вистачить на багато років для всіх католицьких громад СРСР, не тільки Литви», — зазначалось у доповідній за підписом К.Полонника. Другим пунктом пропозицій було прохання РСРК до партійного керівництва «схвалити нашу лінію на дальше згортання інституту ксьондзів на Україні, в першу чергу в Закарпатській області». Далі йшли детальні пропозиції, що стосувалися Міністерства культури УРСР, Товариства для поширення політичних і наукових знань УРСР, Політвидаву УРСР, а також газет, комітетів радіомовлення і телебачення областей, де має поширення римо-католицизм, щодо розгортання цілеспрямованої науково-атеїстичної антикатолицької роботи з використанням «місцевого фактажу».

 

Усі антикатолицькі матеріали пропонувалося «обов'язково рецензувати» в апараті уповноваженого Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів УРСР. Уповноважений РСРК по УРСР запевняв партійні органи, що «всі ці заходи разом із посиленням контролю за діяль-ністю кожної католицької громади і кожного ксьондза будуть сприяти дальшому скороченню католицької сітки на Україні» [2, Оп. 24. — Спр. 5408. — Арк. 209—210].

 

З середини 1961 р. влада в Україні посилила практику конфіскації культових споруд у релігійних громад, що виявилася найдієвішим засобом ліквідації «релігійної сітки» із застосуванням методів адміністративного тиску. Радою Міністрів УРСР було ухвалено дві відповідні постанови: «Про деякі факти марнотратства і надання допомоги церковникам у відбудові та реєстрації діючих церков, як пам'ятків архітектури на території республіки» (9 травня) та «Про виключення зі списків пам'ятків архітектури УРСР об'єктів, які не мають визначної цінності» (14 червня).

 

Після прийняття другої постанови з державного реєстру пам'яток архітектури було вилучено 364 об'єкти, через півроку запропоновано зняти з обліку ще 137, а протягом 1962—1963 рр. вилучено ще 241 будівлю. Лише на Львівщині з 73 костелів, які перебували під охороною держави згідно з постановою Ради Міністрів УРСР від 23 березня 1956 р., в новому реєстрі 1961 р. залишилося лише 54 храми. Загалом в Україні на кінець 1964 р. нараховувалося закритими 701 «типова культова споруда», з яких 543 становили римо-католицькі храми [6, с. 6—8; 1, Оп. 2. — Спр. 449. — Арк. 1].

 

Ще трагічнішою була доля звичайних храмів і молитовних будинків, які не підпадали під категорію пам'яток архітектури. їх із прийняттям урядової постанови 1961 р. сотнями почали знімати з реєстрації, прирікаючи на руйнацію і нищення (а громади — на «саморозпад»). Якщо у 1960 р. було знято з реєстрації 747 храмових споруд, то у 1961 — вже 997, а у 1962 р. — 1144. Найбільше храмів було закрито у Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській, Хмельницькій та Вінницькій областях, регіонах традиційного поширення католицизму [8, с. 73].

 

Українських керівних органів влади віддавна непокоїла неможливість тотально проконтролювати прибутки релігійних організацій, парафіяльного духовенства, тоді як з місць надходили відомості про зростання прибутків громад та активну участь віруючих у релігійних практиках, щедрі пожертвування під час богослужінь. Уповноважений РСРК по УРСР у доповідній записці від 30 листопада 1960 р. привертав увагу вищого партійного керівництва країни до факту зростання реальних доходів католицького духовенства та можливе їх приховування від оподаткування: «Приміром, прибуток ксьондза Ужгородського костьолу за весь 1959 рік становив 27 570 карбованців, а за 9 місяців 1960 року — 25 800 крб. Сільські ксьондзи (на Закарпатті. — Авт.) заробляють до 15—20 тис. карбованців на рік. Це суми, що їх духівництво показує для оподаткування, а фактично заробіток ксьондзів може бути більший» [2, Оп. 24. — Спр. 5205. — Арк. 350].

 

Навесні 1962 р. було ухвалене рішення про переведення духовенства країни на тверді оклади, щоби унеможливити отримання ними будь-яких інших «прибутків». Священиків, які продовжували отримувати плату безпосередньо від віруючих, десятками знімали з реєстрації. Напередодні літа 1962 р. сильного удару по релігійних організаціях було завдано запровадженням квитанційного обліку здійснення релігійних обряді: хрещень, вінчань, похоронів, коли духовенство у спеціальних книгах зобов'зане було реєструвати не лише факт здійснення обряду, але й прізвища, паспортні дані, адреси його учасників. Радянські посадові особи мали прямий доступ до інформації такого роду, що нерідко ставало причиною переслідувань віруючих за місцем роботи або навчання. Запроваджений контроль дозволяв до рубля відстежувати пожертви віруючих і уповноважені на місцях звітували до Києва, що, наприклад, під час богослужінь у Пасхальні дні 1962 р. римо-католики Житомирської громади пожертвували 300 руб., тоді як у минулому році пожерти становили 375 руб., віруючі Бердичева — 60 руб., а с. Покостовка Коростишівського р-ну — 47 руб. [1, Оп. 2. — Спр. 426. — Арк. 17—18].

 

Усупереч політиці влади на скорочення кількості римо-католицьких громад і духовенства, прибутки Римо-католицької церкви в Україні упродовж цих років зростали. На Закарпатті у 1963 р. прибутки РКЦ зросли у 2 рази, порівняно 1962 р. Прибутки восьми храмів Житомирської області у 1962 р. становили 7 555 руб., а у 1963 р. — 16 669 руб., храмів м. Львова у 1962 р. — 36 044 руб., а у 1963 р. — 42314 руб. [2, Оп. 24. — Спр. 5908. — Арк. 71—73].

 

Уповноважені на місцях приступили до виконання розпорядження про переведення духовенства на тверді оклади, оскільки вважалося, що такі заходи «сприятимуть, насамперед, підриву матеріальної основи у священнослужителів та релігійних громад, обмеженню діяльності ксьондзів, скороченню кількості обрядовості тощо». Уповноважений РСРК по Львівській області М.Савичев у доповідній записці до республіканського та союзного апарату РСРК від 12 грудня 1962 р. звітував про те, що «священнослужителі Львівської області станом на 10.12.1962 р. повністю уклали угоди з римо-католицькими громадами про перехід на тверді оклади (від 150 до 300 руб. на місяць)». За наслідками проведення кампанії з переведення духовенства області на тверді оклади місцевий уповноважений РСРК висновував, що «ці заходи більшість ксьондзів зустріли позитивно [...] і лише в одному костелі, його служитель культу м. Мостиська Салетник Едуард, переведення ксьондзів на тверді оклади зустрів небажано» [1, Оп. 2. — Спр. 373. — Арк. 63].

 

Про те, що у своїх висновках Львівський уповноважений видавав бажане за дійсне свідчить велика кількість скарг, що їх представники римо-католицьких громад області відразу ж почали надсилати спочатку до республіканської, а потім і до союзної Рад у справах релігійних культів. Уже у січні 1963 р. союзний апарат РСРК почав скеровувати уповноваженому по УРСР скарги місцевих римо-католиків для відповідного реагування, зокрема й віруючих зі згадуваного Мостиська Львівської області, Полонного Хмельницької області [1, Оп. 2. — Спр. 401. — Арк. 4, 11].

 

Голова римо-католицької громади у Полонному І. Вільховський у скарзі до Москви заперечує добровільний характер переведення ксьондза на твердий оклад та введення квитанційного обліку треб, оскільки такі дії було вчинено за наказом обласного уповноваженого, який з цією метою викликав до себе голову громади. Представники громади доводили, що не мають достатньої кількості коштів, аби утримувати спеціального працівника, який мав би вести відповідний облік коштів. Крім того, на парафії у Полонному віруючі ніколи не платили за відправлення треб і таке нововведення, йшлося у листі, викличе невдоволення серед них, а прибутки ксьондзів завжди точно документувалися і відповідно до цього сплачувалися податки. Оскільки жодних інших роз'яснень, окрім усного наказу уповноваженого РСРК по Хмельницькій області, громада не отримала, її голова звертався до Москви з проханням повідомити про офіційні розпорядження державних органів влади з цих питань та їхній зміст [1, Оп. 2. — Спр. 401. — Арк. 5—6].

 

Наведений документ свідчить як про примусовий характер впровадження нових розпоряджень влади, так і про закритий характер переважної більшості документів, якими користувалися партійні та державні органи влади у роботі з релігійними організаціями. Віруючі не мали жодного доступу до цих документів, що робило їх абсолютно беззахисними перед сваволею партійно-державної машини. Проте навіть представники відповідних державних органів на місцях були необізнані з документами, якими керувалися у своїй роботі вищі інстанції, коли приймали відповідне рішення чи спускали вказівки до виконання. Коли уповноважений РСРК по Луганській області звернувся до республіканського уповноваженого ознайомити представників органів влади низового рівня з нормативно-правовою базою, що регулювала тогочасну державну політику щодо релігії та церкви, то отримав з Києва відповідь: "За винятком Декрету РНК РСФРР «Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви», а також постанови ЦК КПРС від 10 листопада 1954 р. з іншими документами, керівники районів ознайомитися не зможуть. Цих постанов на місцях немає і вони туди не надійдуть» [1, Оп. 2. — Спр. 450. — Арк. 101 —104].

 

У розпал хрущовської антицерковної кампанії українське керівництво РСРК звернулося 15 травня 1962 р. з пропозиціями до вищого партійного керівництва республіки та РСРК при Раді Міністрів СРСР щодо застосування специфічних заходів з обмеження діяльності «римо-католицького культу» в країні. Йшлося про безпосереднє втручання у релігійне життя громад з пропозицією поширити нововведення також у Білорусі та республіках Прибалтики. Українське керівництво пропонувало центру зобов'язати керівництво громад скоротити кількість міністрантів (асистентів) під час відправи богослужіння до одного—двох і не більше; заборонити асистувати ксьондзам дітям та підліткам (як це узвичаєно в католицькій Церкві) і надати такий дозвіл лише особам після сорока років; скоротити кількість сповідей одного віруючого до однієї на рік; внести корективи у «майове набоженство» з тим, щоб ліквідувати вечірні молитовні зібрання, натомість замінивши їх спеціальними молитвами на вранішній месі тощо [2, Оп. 24. — Спр. 5589. — Арк. 56—57].

 

Апарат союзного уповноваженого РСРК навіть на хвилі антицерковного наступу в СРСР не міг не висловити свого негативного ставлення до таких явно протизаконних пропозицій українських підлеглих: «[...] Рада зазначає, що пропозиції стосовно питань внутріцерковної діяльності викликають сумніви в їхній правильності й доцільності. По цим питанням бажана усна розмова. Просимо Вас, якщо немає перепон, приїхати до Москви для переговорів» [1, Оп. 2. — Спр. 371. — Арк. 64].

 

На цьому етапі антицерковного наступу центральна влада все ще воліла зберігати видимість законності у своїх діях, залишаючи «реальну політику» на рівні конфіденційних перемовин і вказівок. Останнього, але найжорстокішого, наступу на церкву в СРСР було покладено рішеннями червневого пленуму ЦК КРПС 1963 р., який у надзвичайно складних внутрішніх економічних і політичних умовах, що склалися на той час в країні, переводив увагу партії та народу з реальних гострих проблем сьогодення на пошук «внутрішніх ворогів», рішучу боротьбу з «буржуазними пережитками», тобто релігією і церквою, що так тоді стали називатися [11, с. 8—9, 21—26].

 

До антицерковної кампанії на цьому етапі найактивніше підключилися органи КДБ, його вище керівництво. На виконання рішень вищого політичного керівництва країни ЦК Компартії України прийняв, відповідно, дві постанови «Про поліпшення атеїстичної роботи серед трудящих, які перебувають під впливом релігійного сектантства» (22 січня 1964 р.) та «Про заходи щодо посилення науково-атеїстичного виховання населення в республіці» (2 січня
1964 р.) [2, Оп. 8. — Спр. 3116. — Арк. 21—22; Спр. 3120. — Арк. 37].

 

Ці партійні документи стали легітимацією масових протизаконних дій партійних комітетів та державних органів влади на усіх рівнях, панування беззаконня у політиці щодо релігії та церкви. Адміністративне свавілля чиновників позбулося будь-яких обмежень. Усе це викликало масове обурення та рішучий спротив у лавах усіх без винятку релігійних організацій СРСР, наростав активний опір віруючих переслідуванням з боку влади, набирав сили дисидентський рух. До захисту свободи совісті в СРСР активно у цей час долучилися досі пасивні міжнародні організації, західні політичні та громадські діячі [9, с. 389].

 

Найскладнішою ситуація виявилася в Українській РСР, де, з одного боку, було зосереджено найвищий відсоток релігійних громад СРСР, а з другого, влада якої нехтувала законними обмеженнями у своїх діях задовго до того, як це стало реальністю в інших радянських республіках. 14 травня 1964 р. ЦК Компартії України, запобігаючи вибухонебезпечній ситуації в республіці, змушений бувухвалити постанову «Про факти грубого адміністрування деяких місцевих органів влади щодо віруючих», в якій піддано критиці найодіозніші факти порушень релігійних прав, зокрема методи фізичної розправи над віруючими, застосування силових методів для розгону молитовних зібрань тощо, наказано відповідним органам привести практику адміністрування у відповідність до чинного законодавства [2, Оп. 8. — Спр. 3124. — Арк. 53].

 

З полегшенням духовенство та віруючі сприйняли рішення жовтневого (1964 р.) Пленуму ЦК КПРС про усунення з посади першого секретаря ЦК КПРС М.Хрущова, особа якого в країні та за кордоном асоціювалася із розгорнутою на рубежі 1950—1960 рр. антицерковною кампанією в СРСР. Нові партійні лідери задля зняття критичної напруги у релігійно-церковному середовищі країни та уникнення соціального вибуху, а також покращання міжнародного іміджу СРСР мусили вдаватися до невідкладних заходів з виправлення ситуації.

 

Із завершенням антицерковної кампанії 1958—1964 рр. принципові підходи радянського режиму до питань релігійного життя в країні залишилися незмінними, йшлося лише про неможливість застосування в оновленому історичному контексті тих методів, до яких влада була призвичаєна від часів сталінських репресій і які воліла б застосовувати й надалі, але не мала можливості. Нові обставини вимагали нових методів «подолання релігійних пережитків», що влада й продовжувала робити, але менш брутально, цинічно і зухвало, тобто з врахуванням наслідків хрущовських антирелігійних гонінь.

 

1. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). — Ф. 4648.

2. Центральний державний архів громадських об'єднань України (ЦДАГО України). — Ф. 1.

3. Державний архів Івано-Франківської області (ДАІФО). — Ф. 388.

4. [Б.а.] «Усилить научно-атеистическую работу» //Коммунист. — 1958. — № 17.

5. Войналович В.А. Партійно-державна політика щодо релігії та релігійних інституцій в Україні 1940—1960-х років: політологічний дискурс. — К.: Світогляд, 2005.

6. Войналович В.А., Данилюк Ю.З. Досвід і проблеми охорони пам'яток історії та культури в 60—80-х роках //Охорона, використання та пропаганда пам'яток історії та культури в Українській РСР (Зб. методичних матеріалів у 6-ти частинах). — Ч. 4. — К., 1989.
7. Єленський В. Морозна «відлига». Про антицерковну кампанію кінця 50-х — початку 60-х років // Маршрутами історії / Упорядн. Ю.І.Шаповал; редкол.: Ф.М.Рудич, Курас І. Ф. та ін. — К.: Політвидав України, 1990.

8. Меркатун І.П. Антирелігійна кампанія 50—60-х років на Україні //Український історичний журнал. — 1991. — № 10.

9. Шкаровский М.В. Русская Православная Церковь при Сталине и Хрущеве (государственно-церковньїе отношения в СССР в 1939 — 1964 гг.). — М.: Крутицкое Патриаршее подворье, 1999.

10. Инструкция по применению законодательства о культах. — М., 1961.

11. Ильичев Л.Ф. Очереднь е задачи идеологической работь партии. Доклад на Пленуме ЦК КПСС 18 июня 1963 г. — М.: Политиздат, 1963.

 

Автор: Володимир Байдич

«Наукові записки» Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАНУ 2 (52),2011, Київ, с. 295 – 309

Джерело:   Воїни Христа Царя

18.04.2013р. Б. / Важкі питання. Чи допустимі шлюб і народження дітей при наявності важких генетичних захворювань?

 ПИТАННЯ: У мене серйозне генетичне захворювання, я постійно приймаю ліки. Незабаром збираюся виходити заміж і хочу дитину. Але лікарі відмовляють мене від цього, стверджуючи, що або дитина народиться з важкими дефектами через препарати, які я приймаю, або я повинна буду припинити терапію і тоді ризикую втратити дитину, а якщо і не втрачу, то вона народиться з таким же захворюванням. Що думає Церква з цього приводу? Знаючи про ці ризики, чи можемо ми стати матір'ю і батьком? І якщо ні, чи можемо ми взагалі укласти дійсний шлюб, знаючи, що в нас не буде дітей? І як нам оберігатися?

ВІДПОВІДЬ: Учительство Церкви закликає до відповідального батьківства і материнства.

Говорячи про відповідальне батьківство в енцикліці "Humanae Vitae", Папа Павло VI пояснює: «Залежно від фізичних, економічних, психологічних і соціальних обставин, відповідальне батьківство здійснюється як за допомогою щедрого і зваженого рішення творити численну родину, так і за допомогою рішення, прийнятого через серйозні причини і при повазі морального закону, уникати тимчасово або навіть на невизначений термін народження дітей» (10).

В описаній у запитанні ситуації, хоча ми дуже мало знаємо про правильність лікарського судження в цьому конкретному випадку, авторові запитання, можливо, доречно було б утриматися від дітонародження. Зачаття дитини, коли достеменно відомо про високий ризик патології, не можна назвати відповідальним актом.

Як видно зі слів Павла VI, рішення не мати дітей можна прийняти через серйозні причини навіть на невизначений термін, що може означати на все життя. Однак, додає Святіший  Отець, це рішення повинно супроводжуватися наміром дотримуватися морального закону. А моральний закон не допускає жодних форм контрацепції.

 

Тому в таких випадках можна вдаватися до природних методів планування вагітності. Вони мають високу ефективність, всупереч твердженням і пропаганді багатьох лікарів, особливо в пострадянському просторі, які навмисне – заради лобі виробників контрацептивів – говорять про ненадійність цього методу. Серед таких методів можна назвати, наприклад, метод базальної температури, метод Біллінґса, симпто-термальний метод. Цим методам навчають у сімейних консультаціях при католицьких парафіях у всіх країнах.

Використання будь-яких методів контрацепції, а також перерваного акту, є тяжким порушенням морального закону.

Те, про що Папа Павло VI говорив у "Humanae Vitae", продовжує думку Папи Пія XII, висловлену ще 1951 року в промові до акушерок: «Подружжя можуть здійснювати своє право на інтимне життя також і в дні природного безпліддя. Тоді вони не перешкоджають і  жодною мірою не шкодять реалізації природного акту і його природних наслідків. Перебувати у шлюбі означає завжди використовувати властивий йому вимір, допустимий тільки в цьому статусі. З іншого боку, відмовлятися від первинного боргу (дітонародження) постійно та свідомо, не маючи на те серйозних підстав, було б гріхом проти суті подружнього життя.

Від цього неухильного боргу можуть звільнити навіть на тривалий час, аж на всю тривалість шлюбу, серйозні підстави, які нерідко виникають з медичних, генетичних, економічних і соціальних причин. З цього випливає, що використання тільки неплідних періодів (для вступу в подружній зв'язок) може бути припустиме тільки в моральних межах і за наявності згаданих обставин. Якщо ж, згідно з розумними і справедливими судженнями, немає схожих серйозних причин – особистих чи таких, які стосуються зовнішніх обставин, – то намір подружжя постійно уникати дітонародження в подружньому союзі, продовжуючи повністю задовольняти свою чуттєвість, є не чим іншим, як наслідком фальшивої любові до життя і причин, далеких етичним нормам».

Автор цього запитання пише саме про серйозні причини для уникнення дітонародження. Додамо до цього, що тим, які дотримуються закону Господнього, який повністю відповідає потребам людини, Бог дає безліч милостей. Порушення природного закону, вписаного у природу кожної людини, веде до порушень в усіх аспектах життя.

Ще раз повторимо, що серйозність причин, які змушують уникати народження дітей в шлюбі, треба розглядати залежно від  кожного конкретного випадку і беручи до уваги не тільки одну думку. Наприклад, відомо, що деякі гінекологи в Росії дотепер переконують жінок в неприпустимості пологів після двох кесаревих розтинів або при наявності деяких захворювань. В інших країнах ті ж причини не фігурують у списку протипоказань для пологів, і навіть якщо є певний ризик, він не настільки високий, щоб називати вагітність у цих випадках недоліком відповідальності. Багато чого залежить від лікарів: на жаль, деякі з них, як ми знаємо, навіть при найменшому ризику рекомендують перервати вагітність або, якщо вона ще не настала, уникати її. Тому католикам, які сумніваються в тому, що їхнє батьківство буде відповідальним, настійно рекомендується вислухати думку не одного, а декількох фахівців і бажано звернутися також до католицьких сімейних консультацій, де можуть порадити лікаря, який поважає моральний закон.

Те ж можна сказати і про психологічні або соціальні обставини. У кожному конкретному випадку краще вислухати думку психолога і духівника.

За матеріалами: Радіо Ватикан


Читайте також:
Важкі питання. Чи відлучаються від Церкви, ті, хто користується протизаплідними пігулками?
Важкі питання. Чому дані НАСА не підтверджують дату смерті Ісуса Христа?
Важкі питання. Кого стосується припис щорічної сповіді?
Важкі питання: У чому полягає непогрішність Папи?
Важкі питання. Як Церква могла прославити Жанну Д'Арк? Адже вона закликала вбивати англійців
Важкі питання. Чи можна назвати морально припустимим штучне запліднення, при якому не гинуть ембріони?
Важкі питання. Про підслуховування сповіді
Важкі питання. Кого буде більше – спасенних чи засуджених?
Важкі питання. Як Церква ставиться до шлюбу між віруючими і невіруючими?
Важкі питання. Як християнин повинен ставитися до астрології, до гороскопів?
Важкі питання. Чи будуть відкриті нам всі гріхи людей в Судний день?
Важкі питання. Чи можна християнинові займатися йогою? Чи допомагає вона в християнській медитації?
Важкі питання. Чи може католик обмежитися боротьбою проти нелегальних абортів, за замовчуванням погоджуючись з існуючим законодавством?
Важкі питання. Що поганого в усиновленні дітей одностатевими парами?
Важкі питання. Як Церква ставиться до вакцинації і до знеболювання наркотичними препаратами?
Важкі питання. Як Церква ставиться до великої різниці у віці наречених?
Важкі питання. Чи страждає Бог через вічну загибель Своїх створінь?
Важкі питання. Чи потрібно сприймати повчання священика після сповіді як слова Самого Христа?
Важкі питання. Чи може називатися "сином Божим" людина, що відмовляється від Хрещення?
Важкі питання. Чи не є Хрещення немовлят насиллям над особистістю?
Важкі питання. Чи можна приймати Причастя щодня?
Важкі питання. Чи є нехристиянська віра даром Божим?
Важкі питання. Що відбувається під час Хрещення?
Важкі запитання: Чи є гріхом користуватися неліцензійним програмним забезпеченням?
Важкі питання. Яке відношення до апостольської традиції має догма про взяття Діви Марії на Небо?
Важкі питання. Чому католики вшановують святих і їх мощі?
Важкі питання. Чи може Католицька Церква в майбутньому дозволити висвячування жінок?
Важкі питання. Як розуміти слова апостола Павла "Немає влади не від Бога"?
Важкі питання. Чи можуть чоловік і жінка, розписані тільки в РАГСі, приступати до Сповіді та Причастя?
Важкі питання. Чи залежать від Божественного Провидіння такі дрібниці, як корки на дорогах, зустрічі та запізнення?
Важкі питання. Де у ембріона душа і чи можна його вважати людиною?
Важкі питання. Що таке первородний гріх?
Важкі питання. Чи гріх займатися радіестезією?
Важкі питання. Чи має реінкарнація відношення до походження людей?
Важкі питання. Чи існують особливі випадки, в яких допустиме використання презерватива для католиків?
Важкі питання. Як слід розуміти заклик Бога до воєн і знищення цілих народів у Старому Завіті?
Важкі питання. Що означають слова Ісуса "ви боги"?
Що робити фармацевту-католику, якого змушують продавати протизаплідні засоби?
Важкі питання. Чи можна християнинові дотримуватися кашрут?
Важкі питання. Як відрізнити одкровення Бога від диявольських навіювань?
Важкі питання. Чи можуть помисли бути таким же гріхом, як і дії?
Важкі питання.Чим психотерапевт відрізняється від духівника?
Важкі питання.Чи потрібно прощати тих, хто не просить прощення?
Важкі питання. Як вибирали Римських Пап після святого Петра?
Важкі питання. На якому камені збудована Церква – на Петрі чи на Ісусі Христі?
Важкі питання. Хто такий Антихрист?
Важкі питання. Чи є гріхом для католика перейти у православ'я?
Важкі питання. Навіщо сповідувати гріхи священикові?
Важкі питання. Чи можна молитися за перемогу улюбленої збірної на Чемпіонаті з футболу?
Важкі питання. Чи не відходять католики від Святого Письма в питанні підпорядкованості жінки чоловікові?
Важкі питання. Що сказати людині, яка думає про самогубство?
Важкі питання. Які обов'язки накладає Таїнство Шлюбу, і чи може їх невиконання стати виправданням для розлучення?
Важкі питання. Чому Церква скасувала заборону відспівувати самогубців?
Важкі питання. Чи може гомосексуаліст стати священиком?
Важкі питання. Чи є гріхом ходити на дискотеку?
Важкі питання. Чи є гріхом не перехреститися перед вживанням їжі?
Важкі питання. Чи суперечить християнству психоаналіз Фрейда?
Важкі питання. Два питання від мусульманина
Важкі питання. Чи може диявол вселитися одночасно в кількох людей?
Важкі питання. Багатство і розкіш Церкви
Важкі питання. Католицтво і англіканство
Важкі питання. Що відбувається, якщо мученик в момент смерті не перебуває в стані благодаті?
Важкі питання. Що відбувається з душею при трансплантації органів? Як позбутися сторонніх думок під час молитви?
Важкі запитання. Чи можна контактувати з померлими родичами?
Важкі питання. Хто встановлює день нашої смерті?
Важкі питання. Чи можна християнинові займатися карате?
Важкі питання. Яка різниця між святими і блаженними, між Отцями Церкви і Вчителями Церкви?
Важкі питання. Чи можна молитися за тварин?
Важкі питання.В яких джерелах йдеться про мучеництво апостола Петра в Римі?
Важкі питання. Чому важко потрапити відразу в Рай?
Важкі питання. Чи буде наше тіло у воскресінні таким же, як зараз?
Важкі питання. Чи всі помруть, коли прийде останній день?
Важкі питання. Чи можна причащатися без попередньої Сповіді?
Важкі питання. Чи можна сповідатися у різних священиків?
Важкі питання. Як перемогти страх "поганої Сповіді"?
Важкі питання. Якщо Бог знає все, то навіщо Він створює людей, які підуть в пекло?
Важкі питання. Чому Церква за аборт відлучає, а за вбивство - ні?
Важкі питання. Про реінкарнацію
Важкі питання. Чи гріх жити разом до шлюбу, дотримуючись цнотливості?
Важкі питання. Чи правда, що Адам прожив 930 років?
Важкі питання. Що значить - хула на Святого Духа не проститься?
Важкі питання. Що означає відлучення від Церкви?
Важкі питання. Вона - католичка, він – розлучений православний. Чи можливий шлюб?
Важкі питання.Чи бачить диявол наші думки?
Важкі питання. Від кого походять люди?
Важкі питання. Протестанти і апостольське спадкоємство
Важкі питання. Як Бог може бути єдиним і в той же час Трійцею?
Важкі питання.Чи нормально для християнина боятися смерті?
Важкі питання. Чому не можуть приступати до Причастя розлучені, котрі вступили в новий шлюб?
Важкі питання. Чи правда, що Бог любить мене?
Важкі запитання: Звідки взялася дружина у сина Адама і Єви?
Важкі питання: Як прийняти Таїнство Хрещення у дорослому віці?
Важкі питання: Чи правда, що євреї досі очікують прихід Месії?


Джерело:   Воїни Христа Царя

17.04.2013р. Б. / Папа Франциск закликав не «приручати» Святого Духа

Святіший Отець звернув увагу на схильність сучасних християн до інертності і небажання змін, причина яких дуже часто криється в опорі дії Святого Духа. Папа зазначив, що саме Святий Дух дає можливість Церкві крокувати вперед, до святості, а багато хто не хоче слідувати за Його натхненням, а просто "приручити" Його, забуваючи про те, що Святий Дух - це Бог і віє, де хоче.

 

Святіший Отець закликав не шукати в духовному житті зручності і комфорту, оскільки вони призводять до небезпечної рутини. Франциск звернувся до теми II Ватиканського Собору і нагадав, що він був справою Святого Духа. Папа назвав Івана XXIII, який скликав єпископську асамблею, "хорошим священиком", який послухав Святого Духа і зробив те, чого Він хотів. Понтифік підкреслив, що за минулі 50 років існує прагнення додати Собору своєрідної монументальності, що робиться для того, щоб забути про обов’язковість змін, до яких закликав Собор.

 

Папа Франциск 16 квітня відправив Службу Божу в каплиці Дому св. Марти в інтенції Бенедикта XVI, якому виповнилося 86 років. "Нехай Господь буде з ним, підтримає його і дасть розраду", - побажав Понтифік своєму попереднику.

 

"Чи за ці минулі 50 років ми зробили все, про що сказав Святий Дух за посередництвом Собору?", - запитав Франциск під час проповіді. На його думку, на це питання, на жаль, треба відповісти негативно. "Ми не хочемо змінюватися", - у цьому, за словами Святішого Отця, проблема нереалізації багатьох ідей і постанов II Ватиканського Собору. Прагнення не йти вперед, а повернутися назад, якого дотримуються до сьогоднішнього дня багато хто, за словами Папи, викликано твердістю і лінивством серця.

Папа закликав не чинити опору Святому Духові, бо тільки Він може дати справжню свободу.

За матеріалами http://be.radiovaticana.va


Джерело:   Воїни Христа Царя

17.04.2013р. Б. / Тижневий огляд: Папа і Апостольський Престіл (08.04 – 14.04.)

Понеділок. 8 квітня впанці, Папа відправив Літургію в домі св. Марти. Свою проповідь Святіший Отець присвятив християнській смиренності. Понтифік вказав на те, що для християнина «розвиток» полягає в постійному «приниженні», необхідному для того, щоб збільшувалась Божа любов.

 

На приватних аудієнціях Понтифік прийняв префекта Конгрегації у справах Євангелізації Народів кардинала Фернандо Філоні, кардинала Джеймса Майкла Хавея, архипресвітера Базиліки св.Павла за Мурами та главу Папського Комітету в справах Міжнародних Євхаристичних Конгресів Архиєпископа Пьєро Маріні.

 

Триває цикл зустрічей Святішого Отця з головами дикастерій Римської Курії. На приватних аудієнціях Франциск прийняв префекта Конгрегації у справах єпископів кардинала Марка Уелле та префекта Конгрегації у справах Божого Культу і Дисципліни Таїнств кардинала Антоніо Льовера. Також у понеділок візит ad limina аpostolorum здійснила частина італійського єпископату.

 

8 квітня Папа Франциск зустрівся з головою Ради Євангельсько-Лютеранської Церкви Німеччини Ніколаусом Шнайдером. За словами керівника Прес-служби, Ніколаус Шнайдер висловив Святішому Отцеві свої вітання з нагоди початку понтифікату, а також високо оцінив вибір імені «Франциск», тому що «цей святий по-справжньому промовляє до всіх християн особливо плідним чином».

 

Від 8 до 12 квітня 2013 р. тривала щорічна пленарна зустріч Папської Біблійної Комісії, яку очолює Архиєпископ Ґерхард Мюллер, Префект Конгрегації віровчення. Зібравшись під проводом свого Генерального Секретаря о. Клеменса Стока, ТІ, у ватиканскій резиденції «Дім Святої Марти», члени комісії закінчили вивчення теми «Натхнення та істина Біблії».

 

В понеділок 8 квітня делегація УГКЦ на чолі з Блаженнішим Святославом Шевчуком провела на Святій Землі дві важливі  зустрічі – з Апостольським нунцієм в Ізраїлі Джузеппе Лаццаротто та Патріархом Римо-Католицької Церкви Єрусалима Фуадом Твалем.

 

Вівторок. У вівторок, 10 квітня, Святіший Отець прийняв Генерального Секретаря ООН Пан Гі Муна. Під час зустрічі були обговорені питання, що становлять спільне зацікавлення, зокрема конфліктні та надзвичайні гуманітарні ситуації, перш за все в Сирії, та інші, як от на Корейському півострові та в Африці. Йшлося також про торгівлю людьми, зокрема жінками, про ситуацію біженців та мігрантів. Після зустрічі Пан Гі Мун сказав, що Папа Франциск це «людина миру і діла, це голос тих, хто його позбавлений» та висловив сподівання на майбутню співпрацю.

 

Папа Франциск висловив своє співчуття з приводу смерті колишнього прем’єр-міністра Великої Британії Маргарет Тетчер.

 

Апостольський нунцій в Німеччині, Архиєпископ Жан-Клод Періссет, заявив, що питання свячення жінок не створить революції в Церкві, і той, хто говорить про свячення жінок, «говорить про ніщо». У той же час нунцій зазначив, що можна обговорювати целібат священиків.

 

Середа. Під час загальної аудієнції в середу, 10 квітня, Святіший Отець продовжив роздуми про Воскресіння Господа, цього разу звернувши увагу на його плоди в нашому житті. Папа зауважив, що в Тайні Хрещення особа занурюється у смерть і воскресіння Ісуса. Через Хрещення ми отримуємо «дух усиновлення». «Вже в Старому Завіті пророк Ісая стверджував, що навіть якщо мати забуде про свою дитину, Бог ніколи не забуде про нас, в жодному моменті (пор 49,15). І це прекрасно!», - зауважив Папа. Він додав, що ці наші дитинні взаємини з Богом «не є скарбом, який зберігаємо у якомусь кутику нашого життя». Ці взаємини повинні зростати, черпати поживу із щоденного слухання Божого Слова, молитви, участі в Святих Тайнах, через милосердну любов. «Дорогі брати й сестри, – закликав на завершення Папа Франциск, – тим, хто запитує нас про причини нашої надії, вказуймо на Воскреслого Христа. Вказуймо на Нього через звіщення Божого слова, але, насамперед, своїм життям, як воскреслих. Показуймо радість, яка випливає з буття Божими дітьми, свободу, яку нам дарує життя у Христі, що є справжньою свободою, визволенням від рабства зла, гріха, смерті!», - закликав Понтифік в кінці.

 

Наприкінці загальної аудієнції Папа Франциск звернувся із закликом підтримки постраждалим від землетрусу в Ірані. Понтифік висловив своє молитовне опікунство постраждалими.

 

Посол Іраку при Святому Престолі Хабеб Аль Садр заявив, що Ірак сильно сподівається, що Святіший Отець Фрвнциск «здійснить паломництво на батьківщину Авраама». Він поінформував, що Папі передали офіційне запрошення від влади Іраку відвідати країну.

 

Четвер. У четвер, 11 квітня 2013 р., Папа Франциск прийняв у Ватикані членів Papal Foundation (Папської Фундації) – доброчинної організації американських католиків, які прибули до Риму на щорічне паломництво під проводом кардинала Дональда Вюрла, Архиєпископа Вашингтону. За словами Папи, справа Папської Фундації, це, насамперед, «солідарність з Наступником святого Петра». Тому Понтифік звернувся до доброчинців з проханням і надалі молитися за його служіння, в наміреннях Церкви та за те, щоб «уми та серця наверталися до краси, добра й істини Євангелія». Під час вітання одна пара подарувала Святішому Отцю нову білу шапочку (пілеолус), і запитали, чи міг би Святіший Отець приміряти її. Однак через кілька секунд Папа Франциск зрозумів, що його просили і без жодної застанови вдягнув нову шапочку, а свою віддав у подарунок американській парі.

 

Святіший Отець написав листа на адресу римського «Caritas». Понтифік подякував бідним за близькість і молитовну підтримку, а також запевнив, що він «у їхньому розпорядженні».

 

Цього ж дня Папа Франциск прийняв Прем’єр-міністра Мозамбіку Альберто Клементіно Вакіну

 

Папа Франциск подякував керівництву і вболівальникам клубу «Сан-Лоренсо де Альмагро» з Буенос-Айресу за побажання і слова визнання, які отримав від них невдовзі після свого обрання на Престіл Св. Петра.

 

Папа Франциск назвав великою втратою смерть кардинала Лоренцо Антонетті. Святіший Отець зазначив, що впродовж багатьох років кардинал був старанним співробітником Святого Престолу.

 

Кардинал Курт Кох, голова Папської Ради зі сприяння християнській єдності, в інтерв'ю Радіо Ватикану розповів про стан контактів Католицької Церкви з протестантами. Він поінформував, що Міжнародна комісія з богословського діалогу спільно зі Всесвітньою лютеранською федерацією розробила спеціальний документ під назвою "From conflict to communion" (Від конфлікту до єдності), в якому називається те, що було досягнуто між двома Церквами впродовж останніх 50-ти років.

 

Апостольська Столиця продовжує діалог із Комітетом Ради Європи з боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму. «Moneyval» прийняв пропозицію Ватикану, щоб наступний звіт містив не лише "поточні рекомендації" , але і "ключові". Завдяки цьому Святий Престіл хоче представити повну панораму заходів, вжитих упродовж останнього року, з метою покращення своєї діяльності у сфері запобігання відмиванню грошей і фінансування тероризму.

 

П’ятниця. У п’ятницю вранці Святіший Отець відправив Літургію в Домі св. Марти. За словами Святішого Отця, коли Бог торкається серця людини і дарує їй Свою милість, Він не робить магічного чуда, що здійснюється в один момент. «Бог нас визволяє впродовж часу», – сказав Папа. Святіший Отець наголосив, що християнське життя повинно характеризуватися «нормальністю», в якій потрібно щодня жити з Христом.

 

12 квітня Понтифік відвідав будинок Держсекретаріату, щоб подякувати його працівникам за роботу і допомогу. Папу вітав кардинал Держсекретар Тарчізіо Бертоне.

 

Опівдні цього дня Папа Франциск прийняв учасників щорічної пленарної зустрічі Папської Біблійної Комісії. Звертаючись до учасників пленарного засідання, Святіший Отець наголосив, що тема, яку протягом кількох років поглиблює Біблійна Комісія є дуже важливою не тільки для окремих віруючих, але для всієї Церкви, бо життя та місія Церкви ґрунтуються на Божому Слові, що є душею богослов’я. Папа підкреслив, що, як відомо, Святе Писання є письмовим свідченням Божого Слова, яке доказує Боже Об’явлення. Боже Слово, отже, випереджує та перевищує Біблію. «Тому наша віра не має в осередку тільки книгу, – ствердив Святіший Отець, – але історію спасіння і, понад усе, Особу – Ісуса Христа, Боже Слово, що стало тілом».

 

Субота. Відправляючи ранкову Літургію в домі св. Марти Святіший Отець вказав, що не потрібно «прикрашати» життя, коли справи йдуть погано, оскільки це є ознакою недовіри до Бога. Християнин, навпаки, повинен приймати те, що з ним відбувається, всі уроки життя і «вирішувати проблеми, як це робили апостоли, шукати зустрічі з Ісусом, який завжди поруч, навіть у найтемніші моменти життя».

 

13 квітня Державний секретаріат Ватикану повідомив про те, що Папа Франциск іменував комісію з дев’яти кардиналів, які допомагатимуть йому реформувати ватиканську бюрократію. Згодом у ватиканському Прес-центрі о. Федеріко Ломбарді роз’яснив журналістам це рішення Папи.

 

Американське видання «Time» зарахувало Папу Франциска досписку кандидатів у сотню найвпливовіших осіб 2013 року. Наразі триває голосування, і Святіший Отець займає 22 позицію.

 

Святіший Отець попросив Лісабонського Патріярха кардинала Жозе Полікарпа , щоб від його імені посвятив понтифікат опіці Матері Божої Фатімської.

 

Неділя. Опівдні в неділю 14 квітня перед молитвою «Царице Неба» Святіший Отець прокоментував зібраним прочанам уривок з Діянь апостолів, де повідомляється, що перша проповідь апостолів в Єрусалимі наповнила місто звісткою, що Ісус воістину воскрес, згідно з Писанням, і що Він був Месією. Папа шукав пояснення такої мужності, сили та радості для свідчення. «Зрозуміло, що лише присутністю Воскреслого Господа і дією Святого Духа можливо пояснити цей факт. Те, що Господь був з ними і Дух спонукав їх до проповіді, пояснює цей незвичайний факт. Їхня віра ґрунтувалася на настільки потужному і особистому досвіді померлого і воскреслого Христа, що вони не боялися нікого і нічого, і навіть вважали гоніння за честь, яка дозволяла їм слідувати слідами  Ісуса і уподібнюватися Йому, засвідчуючи своїм життям», - відповід Понтифік.

 

14 квітня Папа Франциск продовжив спілкування зі своїми шанувальниками в соціальній мережі «Твіттер». Святіший Отець помістив тут два короткі повідомлення: «Давайте не будемо забувати: не можна оголошувати Євангелія Ісуса без конкретного свідоцтва життя» та «Поклонятися Богові, значить вчитися бути з Ним, позбавляючись від наших прихованих ідолів і ставлячи Його в центрі нашого життя».

 

У неділю ввечері, Святіший Отець відвідав останню з чотирьох Папських базилік Вічного Міста, де очолив Літургію. Перед початком Святої Меси він помолився біля гробу святого Павла. У своїй проповіді Понтифік звернув особливу увагу на те, що Божі служителі, як і всі вірні, повинні завжди бути готовими служити Господу всім своїм життям так, як це робили апостоли. Однак, як зауважив далі проповідник, все це стає можливим лише тоді, коли ми розпізнаємо Ісуса, Який нас покликав та запросив іти Своїми слідами, та переживаємо з Ним глибокі внутрішні взаємини.

Радимо ознайомитись:

«ПРАВДИВИЙ ХРИСТИЯНИН ЗАВЖДИ Є АПОСТОЛОМ».
«ПАПА ЗАКЛИКАВ КАТОЛИКІВ ВИЙТИ З ОКОПІВ»
Папа Бенедикт про диктатуру релятивізму – уривок з книги «Світло світу. Папа, Церква і знаки часу. Розмова з Петером Зеевальдом»).
Місяць з Папою Франциском.


Джерело:    Воїни Христа Царя

16.04.2013р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (08.04 – 14.04.)

У понеділок, 8 квітня 2013 р.:

Напередодні 40-го дня після смерті першого єпископа Самбірсько-Дрогобицької єпархії УКГЦ та засновника Дрогобицької Духовної Семінарії владики Юліяна Вороновського семінаристи підготували Вечір Пам'яті,щоб вшанувати його світлу пам'ять. Молитва і спогади - ось два аспекти, на яких наголошувалось цього вечора.

 

Делегація УГКЦ на чолі з Предстоятелем Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішим Святославом Шевчуком провела на Святій Землі дві важливі зустрічі– з Апостольським нунцієм в Ізраїлі Джузеппе Лаццаротто та Патріархом Римо-Католицької Церкви Єрусалима Фуадом Твалем.

 

У середу,10 квітня 2013 року:

Завершилося паломництво делегації Української Греко-Католицької Церкви, яку очолив Предстоятель УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук), на Святу Землю. Воно було проведено з нагоди Року віри. Паломництво тривало з 4 по 10 квітня.

 

До Жовківської загальноосвітньої школи № 1 завітав єпархіальний єпископ Михаїл Колтун,щоб провести спільну молитву і благословити викладачів та учнів в часі проведення Тижня духовності.

У повчальному слові, владика Михаїл наголосив, що «найголовніше покликання людини – це любити один одного, батьків, вчителів і весь навколишній світ».

 

У суботу, 13 квітня 2013 р., у приміщенні Львівської духовної семінарії Святого Духа (вул. Хуторівка, 35) відбулися одноденні великопосні реколекції для дружин священнослужителів Львівської митрополії.

 Духовна віднова розпочалась з Архиєрейської Божественної Літургії, яку очолив Високопреосвященний владика Ігор, Архиєпископ і Митрополит Львівський.

 У своєму слові Митрополит закликав дбати про духовний стан та скріплюватись у вірі. «Ніхто із людей не може залишатися на якомусь зайнятому попередньо духовному місці. Течія світу, напади злих духів та тривоги невпорядкованих пристрастей відносить нас назад, коли ми не гребемо духовними веслами вперед, прямуючи до Бога», ─ зазначив проповідник.

 

У неділю, 14 квітня, у Тернополі відбулася багатотисячна Хресна хода. За різними оцінками у ній взяло участь до 15 тисяч вірних. Першим 80-тикілограмовий хрест ніс владика Василій Семенюк, архиєпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський УГКЦ, разом зі священиками. У молитовній процесії, яка йшла центральними вулицями Тернополя приблизно 3 години, взяли участь понад 100 священиків, члени монаших згромаджень, представники влади та молодіжних спільнот, військові, міліція, працівники культури, медицини, освіти.

 

Слово Митрополита Львівськогона П’ятницю четвертого тижня Великого Посту

Слово Митрополита Львівського на четверту неділю Великого Посту

 

Про співжиття Церкви і Держави– Блаженніший Любомир Гузар

 

Нещодавно з ініціативи Комісії УГКЦ у справах освіти та виховання вийшов друком посібник для душпастирів «Перший крок назустріч». Над цим виданням представники Комісії працювали близько року і у ньому розкрито проблеми та виклики, з якими зіштовхується у своїй роботі педагог, представлено християнське ставлення до навчально-виховних питань, містяться практичні поради щодо християнських підходів до виховання.

 

Анонси:

17 квітня об 11:30 у конференц-залі філософсько-богословського факультету УКУ відбудеться зустріч молоді та осіб, які пережили репресії тоталітарних режимів з Блаженнішим Любомиром Гузаром на тему «Мужність свідчити віру».

 

До кінця квітня вийде у світ перша аудіокнига Блаженнішого Святослава (Шевчука), в якій Глава УГКЦ відповідає на 100 запитань молодих людей. Проект реалізовано з ініціативи Департаменту інформації УГКЦ та Комісії УГКЦ у справах молоді. Молоді люди з України та з-за кордону надсилали до Першоієрарха Церкви запитання, які стосувалися міжособистісних стосунків, практичного життя християнина та пояснення Божого Слова.

Джерело:   Воїни Христа Царя