14.05.2016р. Б. / Святого пророка Єремії

Житіє святого пророка Єремії

 

Тропар, глас 2: Пророка Твого, Господи, Єремії, святкуючи пам’ять, молимось його ради спасти душі наші. 

Кондак, глас 3: Очистивши Духом, великий пророче і мучениче, твоє світлосяйне серце, славний Єреміє, пророцтва дар з висот прийняв єси і взивав ти велегласно навкруги: сей Бог наш і не додасться інший до Нього, Який воплотився і явився на землі. 

Про свого Бога Ізраїль забув. Забув невдячний народ про добродійства Того, хто вивів його з дому неволі, з-під влади Єгипту. Порохом припав жертовник правдивого Бога, у вертеп, в яскиню поганства перемінений став храм Соломона, жиди поклонялися Ваалу та іншим божкам, заледво знайшлася душа, яка зберігала Божий закон. Дарма, що Бог посилав пророків, аби словом невимовної любови навертали заблуканих; однак жиди не покаялися, не злякалися погроз – тож кара Божого гніву нависла над ними. Дійшло до того, що жиди забули навіть на празник Пасхи, який відновив цар Йосія, один з найпобожніших царів. 

У такий час, за правління царя Йосії, появився серед жидівського народу пророк Єремія, і став чутний його голос волаючого в пустелі. Пророк так сповнений був любови до Бога і до свого народу, що лиш найбільш закаменілі серцем жиди могли наважитися каменувати його. Та саме так і сталося.

Єремія народився 627 р. до Різдва Христового. У першій главі його пророцтва читаємо, що був він сином священика Хілкії з міста Анатот, поблизу Єрусалиму, “до якого надійшло слово Господнє за часів Йосії, сина Амона, царя юдейського, тринадцятого року його царювання” (Єр.1,2). Бог віддавна призначив його своїм пророком. “Перш, ніж я уклав тебе в утробі, я знав тебе; і перш ніж ти вийшов з лона, освятив я тебе; пророком для народів я тебе призначив” (Єр.1,5). Єремія мав тоді лиш 15 років і боявся, що не в змозі буде проголошувати слово Того, хто послав його. Та Господь сказав йому: “Не кажи: Я дитина, – бо до всіх, до кого я пошлю тебе, ти підеш, і все, що накажу тобі, ти говоритимеш. Не страхайсь перед ними, бо я з тобою, щоб тебе врятувати, – слово Господнє” (Єр.1,7-8). І простяг Бог руку свою, і торкнувся уст його та сказав: “Ось я поклав мої слова тобі в уста. Оце настановляю тебе я нині над народами й над царствами, щоб ти викорінював і руйнував, вигублював і валив, будував і насаджував” (Єр. 1,9-10). Тоді став Єремія посеред Єрусалиму і почав проповідувати. Словами Господа Бога виказував невдячність жидівського народу, що навіть не питав, де “Господь, що вивів нас із землі Єгипетської, водив нас пустинею, степовою землею та проваллями, ґрунтами сухими й під смертною тінню, землею, що нею ніхто не проходить і ніхто в ній не оселюється” (Єр. 2, 6), і який привів їх в обіцяну землю і дав посмакувати плодів її. І небо вжахнулося, бо жиди осквернили землю Божу і в ніщо ставили достоїнство свого Бога; їх священики забули на Нього та пророкували в ім’я Ваала і пішли за ідолами, потопаючи в нечистоті та беззаконні. Вони не побоялися, що Бог вразив синів їх, що меч убив пророків їх. Невіста не забуває дбати свою красу і діва не забуває прикраси на грудях своїх, а “мій народ мене забув, – безліч днів тому” (Єр. 2, 32). 

Був ще час випробування, бо Господь наказав Єремії: “Іди й промов оці слова вголос на північ і скажи: Повернися, зраднице, Ізраїлева дочко, – слово Господнє; не покажу тобі мого обличчя у гніві, я бо милосердний, – слово Господнє, – не гніватимусь повіки!” (Єр. 3,12). Та жиди не послухали слова Божого і не злякалися, коли Господь устами Єремії погрозив їм, що нашле на них ворога, і той знищить їх поля та сади, уб’є синів і дочок і “зруйнує міста-твердині, що на них звіряєшся, мечем звоює” (Єр.5,17). Але жиди вибрали “ліпше вмерти, а ніж жити” (Єр.8,3), “вони ж не слухали й не нахиляли вуха свого” (Єр.7,24). Священики і старшина переслідували пророка Єремію, та слово Боже сповнилося дуже скоро. 

Єгипетський фараон Нехо, тобто кривий, ідучи на допомогу асирійському цареві, зайняв Єрусалим. Йосія вийшов з військом проти нього, “але Нехо вбив його, ледве його побачив” (2 Цар. 23, 29). Наступником Йосії став його син, 23-літній Йоахаз, який правив лиш три місяці. “Він чинив те, що було Господеві не довподоби, цілком так, як робили його батьки” (2 Цар. 23, 32). Фараон скинув безбожника з трону, а на його місце посадив його брата Йоакима і наклав на жидівську землю данину 100 талантів срібла і талант золота на рік. Безбожного ж Йоахаза заслав до Єгипту, де той помер. 

І знову Єремія став посеред народу, провіщаючи майбутні кари і погрожуючи зруйнуванням Єрусалиму. Тоді жерці і лжепророки схопили його і привели до старшини, домагаючись смерти пророка за те, що він тривожить народ і провіщає зруйнування міста. Однак святий пророк був безстрашний там, де йшлося про сповнення Божої волі. Він так сказав на суді: “Господь послав мене пророкувати проти цього дому й проти цього міста всі ті слова, що ви чули. Тим то направте ваші путі й ваші вчинки, слухайте голос Господа, Бога нашого, і Господь відведе те лихо, що виповів був на вас. Що ж до мене, то ось я – в руках ваших. Чиніте зі мною, що на погляд ваш добре й праве. Тільки затямте собі гаразд, що коли вб’єте мене, то безвинну кров накличете на себе й на це місто та й на його мешканців, бо Господь справді послав мене до вас проректи всі ці слова до вух ваших” (Єр.26,12-15). Судді побоялися засудити Єремію, “бо він промовляв… ім’ям Господа” (Єр.26,16), та народ не побоявся та продовжував грішити. 

Єремія ж, за Божим словом, наклав на свою шию ярмо і так ходив містом, навчаючи і закликаючи до покаяння, однак все було надаремно. Навуходоносор, цар Вавилону, захопив Єрусалим, забрав Йоакима в неволю, а з ним пророка Даниїла, трьох юнаків Ананію, Азарію і Мисаїла та багато знатних жидів. Невдовзі Йоаким повернувся до Єрусалиму і як підвладний Навуходоносора правив далі, та не довге було його правління. Жиди, уповаючи на свою силу, підбурили його не платити данини Навуходоносорові. А коли Єремія виступив проти цього і провістив довгу, 70-літню, неволю, озлоблені жиди кинули його до в’язниці. Тут, за словом Господа, святий пророк став диктувати своєму учневі Варухові всі пророцтва, від хвилі, коли Господь велів йому проповідувати. Варух усе записав, а потім, за наказом Єремії, прочитав їх у святині. Довідавшися про це, Йоаким наказав спалити книгу, а Єремію і Варуха вбити, однак Господь Бог відвів від них смерть. 

Тимчасом його пророцтво мало сповнитися, бо коли Йоаким перестав платити данину, прийшов Навуходоносор, захопив місто, убив Йоакима, труп його викинув на гноєвище за мурами, пограбував святиню, забрав св. посудини, а на престолі посадив Йоахина, сина Йоакима. Але й той, хоч і було йому лише 18 років, був повний лукавства перед очима Господа, тож через три місяці забрав його Навуходоносор у неволю, а з ним пророків Єзекиїла і Мардохея і весь достаток з царської палати, і 10000 мужів, ремісників, усіх старшин і князів, так, що в місті “зостались лише прості, вбогі селяни” (2 Цар. 24, 14). На престолі впокореного міста засів Седекія. А святий Єремія, вдруге записавши у в’язниці книгу своїх пророцтв, продовжував закликати до покаяння і провіщав, що це лиш початок кари. Однак не покаявся ні народ, ні цар, бо той, уклавши союз з фараоном Єгипту Хофрою, сподівався на його поміч; дарма, що Єремія пророкував йому неволю. На десятому році правління Седекії жиди, підбурені псевдопророками, збунтувалися проти Навуходоносора. І знов халдеї взяли в облогу Єрусалим. 

Седекія покликав до себе Єремію і спитав його поради, що робити. Святий пророк сказав здатися, щоб уникнути гіршого зла. Але цар не послухав, а пророка велів замкнути у в’язниці. Війська Навуходоносора зняли облогу, бо почули, що жидам на поміч іде фараон Єгипту. Єрусалим сповнився радістю; всі були певні, що єгиптяни розіб’ють Навуходоносора. І знову посеред загальної радости почувся голос перестороги, це святий Єремія провіщав найбільше нещастя – зруйнування храму. За це його кинули у глибоку криницю, однак придворний Седекії наказав його витягнути, врятувавши від смерти, та цар знову наказав замкнути святого пророка у в’язниці. 

Та недовгою була радість жидів. Прийшов Навуходоносор та ущент розбив військо єгиптян і знову взяв в облогу місто. Дуже скоро в місті настав голод. Седекія хотів утекти, його впіймали і привели до Навуходоносора. Вавилонський цар наказав на очах Седекії убити його синів, а йому самому виколоти очі й вислати до Вавилону. Невузардан, начальник війська, зайняв Єрусалим “та й спалив Господній храм і царський палац, усі будинки в Єрусалимі, усі, що були більші, пустив димом” (2 Цар. 25, 9). Він зруйнував мури міста, забрав усе добро і погнав у неволю жидівський народ, а в Єрусалимі “з бідних людей краю… лишив трохи, щоб обробляли виноградники й поля” (2 Цар. 25, 12). Сталося це 586 р. до Р. Xр. Такий був кінець юдейської держави – гнів Божий навис над нею; слова Його, які голосив устами свого пророка, сповнилися. 

Вийшов святий пророк Єремія з в’язниці і своїми очима побачив те, що давно провіщав жидам – руїни святині і міста. Навуходоносор наказав не чинити жодної кривди св. Єремії, а якби він хотів, відвезти його до Вавилону і вшанувати всякими почестями. Отак погани вміли віддати честь пророкові, який у своїй батьківщині зазнав лиш переслідувань. Святий Єремія залишився в Єрусалимі. Насамперед він зберіг вічний вогонь зруйнованої святині, заховавши його у безводній криниці. Коли жиди повернулися з вавилонської неволі, в тій криниці знайшли воду, полили нею жертву, призначену на спалення, і від тієї води загорілися дрова жертовника – святий вогонь ожив чудом, як чудом спав колись з неба. Також Єремія заховав у печері скинію завіту, якої, однак, жиди після повернення вже не знайшли. Святий пророк плакав гіркими сльозами над руїнами Єрусалиму і храму, він записав ту пречудесну, зворушливу пісню, котра тепер становить частину Святого Письма і називається “Плач Єремії”. 

Але й після всього того, що сталося, жиди, які залишилися в Єрусалимі, не покаялися, хоч і відчули на собі сповна Божий гнів. Вони збунтувалися проти начальника міста Годолії і, боячися гніву Навуходоносора, бунтівники втекли до Єгипту й забрали з собою святого Єремію. Прожив він там чотири роки в молитвах, вчинивши багато чуд, якими звеличив його Господь. Він провістив, що жиди, які втекли до Єгипту, там і загинуть. За це його безбожні одноплемінники укаменували. Так святий пророк помер мученицькою смертю в єгипетському місті Тафнісі (у Нижньому Єгипті, біблійний Цоан). Невдовзі після його смерти Навуходоносор захопив Єгипет і наказав вигубити там усіх жидів. 

Крім книги своїх пророцтв, яка має 52 глави, і “Плачу Єремії”, він написав також послання до жидів, що були у вавилонській неволі. У Другій книзі Макавеїв читаємо, що славний вождь Юда Макавей, коли мав виступити за свободу Юдеї проти Антіоха сирійського, побачив ві сні пророка Єремію, той подав йому золотий меч і сказав: “Візьми цей святий меч, дар від Бога; ним розіб’єш ворогів” (2 Мак. 15, 16). І Бог подав перемогу Юді, а той прославив Ім’я Господа і Вседержителя та Його святого пророка. 

Через 250 років після смерти Єремії Олександр Македонській переніс мощі пророка до Єгипту, у місто Олександрію, яке сам заснував, і мощі святого поховано на місці, що звалося Тетрафиль. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

13.05.2016р. Б. / Святого апостола Якова, брата святого Йоана Богослова і Св. Катерини Сієнської (стигматичка і Учитель Церкви)

Житіє святого апостола Якова, брата святого Йоана Богослова

 

Тропар, глас 3: Апостолом Христовим був Ти вибраний* і Богослова возлюбленого єдинородний брат, всехвальний Якове;* гріхів відпущення випроси тим, що співають Тобі,* і душам нашим велику милість. 

Кондак, глас 2: Божественний голос, що кликав Тебе, почувши, любов отця відхилив Ти* і прийшов єси до Христа, Якове славний, з рідним твоїм* і з ним удостоївся Ти бачити Господнє божественне переображення. 

Ісус Христос “…побачив інших двох братів: Якова, сина Заведея, та Йоана, його брата, що в човні з батьком Заведеєм лагодили свої сіті, і їх покликав. Вони зараз же, кинувши човна і свого батька, пішли слідом за Ним” (Мт. 4, 21-22). Так оповідає євангелист Матей про покликання двох великих апостолів Якова і його рідного брата євангелиста Йоана. Спаситель “відразу їх покликав. І ті, покинувши батька Заведея в човні з наймитами, пішли слідом за Ним” (Мр. 1, 20). Покинули все: батька, дім, свої заняття, бо знали, що щасливий той, хто йде за голосом Спасителя, і що “…кожний, хто задля імени мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину” (Мт. 19, 29). 

Святий Яків був сином Зеведея. Матір його звалася Саломія. Вона йшла за Христом на Голготу, вона страждала в душі з Ісусом, вона олією пахучою хотіла намастити Його тіло. Вона, разом з іншими жінками мироносицями, була одна з перших, кому ангел Божий возвістив при гробі воскресіння Ісуса. Батьки добре виховали синів, бо, як стверджує святий Епіфаній, святий Яків, як і святий Йоан, зберігав упродовж свого життя дівицтво. Тому вони так само, як і святий Петро, якого Спаситель любив за його непохитну віру і любов до себе, були Його вибраними учнями. Святий Симеон назвав синів Зеведея “Воанергес”, тобто сини грому, як знак, що їх будуть чути, як звуки грому, всі, яким проповідуватимуть Євангеліє. Петра, Якова і Йоана Спаситель брав зі собою у відповідальні хвилини; вони були присутні під час воскресіння дочки Яіра (“І не дозволив іти нікому з собою, окрім Петра, Якова та Йоана, брата Якова” (Мр. 5, 37)); вони були свідками його преображення (“По шістьох днях узяв Ісус Петра, Якова та Йоана, його брата, повів їх окремо на високу гору і преобразився перед ними: обличчя Його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло” (Мт. 17, 1-2)); вони були на горі Єлеонській, коли Спаситель перед своїми страстями молився до Отця небесного (“І взяв Петра з собою і двох синів Заведея, і почав скорбіти та тужити” (Мт. 26, 37)). 

За це вони віддавали своєму Учителеві велику любов. Одне село в Самарії не бажало прийняти Ісуса Христа, коли Він з учнями йшов до Єрусалиму, Яків і Йоан хотіли випросити в покарання небесний вогонь на те село, та “Ісус, обернувшись, почав їм докоряти” (Лк. 9, 56). 

В іншому місці Святого Письма читаємо, як вони звернулися одного разу з проханням до Спасителя: “Зволь нам, ...щоб ми сиділи: один праворуч, другий ліворуч від Тебе у Твоїй славі” (Мр. 10, 37). Не з гордости просили вони про це, а з великої любови до Ісуса, біля якого хотіли бути найближче. З тої ж таки любови, коли Спаситель запитав їх: “«Не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку я п’ю, і хреститися хрещенням, яким я хрещусь?» Ті Йому відповіли: «Можемо»” (Мр. 10, 38-39). Тоді Спаситель провістив їм майбутні страждання: “Чашу, яку я п’ю, питимете, і хрещенням, яким я хрещуся, хреститиметесь” (Мр. 10, 39). А хто з Ісусом хрещенням мучеництва хрестився, той і засяде з Ним у Його небесній славі. 

Після зіслання Святого Духа Яків проповідував Євангеліє в Іспанії, де, згідно з переданням, навернув лиш дев’ять осіб і повернувся до Єрусалиму. Тут навернув він поганського філософа і чарівника Єрмогена та його учня Філита, обидва вони стали його вірними учнями. У той час Ірод Аґриппа, піддавшись жидівським підшептам, став переслідувати вірних у Єрусалимі: “Під ту пору цар Ірод підняв руку, щоб гнобити деяких із Церкви. Він стяв мечем Якова, Йоанового брата” (Ді. 12, 1-2). Засуджений на смерть, святий Яків мав утіху з того, що один з ворогів, які поставили його перед Іродом на смерть на ім’я Йосія, навернувся, визнав Ісуса і перед смертю попросив у Якова прощення. Святий Яків відповів коротко: “Мир тобі!” – і обидва нахилили свої голови під меч. Святий Яків був першим з дванадцяти апостолів, який через одинадцять років після вознесіння Спасителя (44 р.) отримав вінець мученика. 

Його тіло забрали учні і перевезли до Йопії, а звідти до Ірії. Поблизу того міста (за словами папи Лев III) побудували вони невелику церковцю і там поховали тіло святого апостола, а самі пішли до Іспанії проповідувати Євангеліє. При гробі залишилися два учні, Теодор та Атанасій, вони заснували християнську громаду і заповіли, щоб після смерти їх тіла покласти при гробі святого Якова. І так сталося. Згодом у місті Компостела (провінції Галіція, в Іспанії) було побудовано величаву церкву, в якій склали мощі святого Якова, де вони спочивають і до нині. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

***

Свята Катерина Сієнська (стигматичка Учитель Церкви)

Катерина Сієнська (1347-1380), крім особистої святості, відзначилася ще й тим, що стала важливою політичною фігурою в непростий час Авіньйонського полону пап. Напевно можна сказати, що друге навряд чи вдало би вийшло без першого. Входити у політичні справи, не маючи міцної опори в душі, вельми небезпечно що для людини, що для суспільства.

          Отже, неписьменна майже до самої смерті Катерина, донька фарбувальника тканин із Сієни, зверталася з листами до герцогів, правителів, кардиналів, пап, уділяла їм рад, настанов, картала і благала. Звісно, листи писали секретарі – біля неї було чимало прихильників, які звали її «дольче мамма», така вона була «божа» і мила у поведінці. Саме Катерина Сієнська заопікувалася примиренням Флоренції з Папою (примиренням – означає, що місто Флоренція цілком конкретно воювало з Папською областю, а не друкувало визивні статті у пресі), поверненням видимого глави Католицької Церкви з французького Авіньйону в Рим, на столицю святого Петра, «де й належить бути Вам як Папі».

          Мабуть, багатьом відомо, що Катерина Сієнська мала видіння з дитинства, присвятила себе Богові у 7-річному віці, через що не бажала виходити заміж, попри наполягання матері, і вдома у них тривало жорстке протистояння. Донна Лапа звільнила служницю, і Катерина провадила весь дім. А враховуючи, що вона була 23-ю дитиною, клопотів у неї не бракувало. Втім, завантаженість роботою допомогла їй відкрити «внутрішню каплицю» в серці, де людина завжди може перебувати з Богом. І свята писала, що це і є шляхом для кожної людини, що в монастирі, що в миру: жити в цій внутрішній келії самопізнання, де людина постійно народжується заново для вічного життя.         

          Отже, Свята Катерина приєдналася до товариства мантеллаток (з чого пізніше постав Третій Орден, а Катерина тепер є його покровителькою), ходила до лікарні Санта Марія делла Скала, де доглядала хворих, свідомо беручись за найвідразливіші випадки – тобто опікуючись тими, ким інші гидували. Коли прийшла чума, Катерина з друзями безстрашно приходила допомагати хворим, також і сама копала могили, за потреби. Своїми заощадженнями ділилася з бідняками. В різних справах і ситуаціях вона вміла зробити правильний вибір: навіть коли у видінні Ісус запропонував їй золоту корону і терновий вінок, вона вибрала терни.

          Померла у 33 роки, після видіння, що Бог витискає її серце і його кров’ю кропить Церкву. В смерті була щаслива.

         Найвідоміший твір – «Діалог», розмова душі з Богом. Проголошена 1970 року Вчителем Церкви.                  

          Співпокровителька Рима, Італії, Європи.

         

В іконографії зображається в одязі домініканки (білий одяг, чорний плащ), зі стигматами. Її атрибути: лілія і книга, розп’яття і терновий вінок, серце на книзі, диявол під ногами, ангели, що вінчають її трьома коронами, тіара в руці.

На своєму тілі вона носила стигмати – знаки ран Христових, але до самої смерті вони залишалися невидимими. Мала також невидиму обручку, знак заручин із Христом. Вісім років св.Катерина жила Євхаристійном постом – тобто не вживала іншої їжі, крім Причастя. Це та інші її чудесні відзнаки були дарами Божими. Віруючий же знає, що не дари визначають святість, а вірність та відданість Богові.

Джерело:    ПАЛОМНИЦЬКИЙ ЦЕНТР

Катерина Сієнська (1347-1380), крім особистої святості, відзначилася ще й тим, що стала важливою політичною фігурою в непростий час Авіньйонського полону пап. Напевно можна сказати, що друге навряд чи вдало би вийшло без першого. Входити у політичні справи, не маючи міцної опори в душі, вельми небезпечно що для людини, що для суспільства.

          Отже, неписьменна майже до самої смерті Катерина, донька фарбувальника тканин із Сієни, зверталася з листами до герцогів, правителів, кардиналів, пап, уділяла їм рад, настанов, картала і благала. Звісно, листи писали секретарі – біля неї було чимало прихильників, які звали її «дольче мамма», така вона була «божа» і мила у поведінці. Саме Катерина Сієнська заопікувалася примиренням Флоренції з Папою (примиренням – означає, що місто Флоренція цілком конкретно воювало з Папською областю, а не друкувало визивні статті у пресі), поверненням видимого глави Католицької Церкви з французького Авіньйону в Рим, на столицю святого Петра, «де й належить бути Вам як Папі».

          Мабуть, багатьом відомо, що Катерина Сієнська мала видіння з дитинства, присвятила себе Богові у 7-річному віці, через що не бажала виходити заміж, попри наполягання матері, і вдома у них тривало жорстке протистояння. Донна Лапа звільнила служницю, і Катерина провадила весь дім. А враховуючи, що вона була 23-ю дитиною, клопотів у неї не бракувало. Втім, завантаженість роботою допомогла їй відкрити «внутрішню каплицю» в серці, де людина завжди може перебувати з Богом. І свята писала, що це і є шляхом для кожної людини, що в монастирі, що в миру: жити в цій внутрішній келії самопізнання, де людина постійно народжується заново для вічного життя.

          На своєму тілі вона носила стигмати – знаки ран Христових, але до самої смерті вони залишалися невидимими. Мала також невидиму обручку, знак заручин із Христом. Вісім років св.Катерина жила Євхаристійном постом – тобто не вживала іншої їжі, крім Причастя. Це та інші її чудесні відзнаки були дарами Божими. Віруючий же знає, що не дари визначають святість, а вірність та відданість Богові.

          Отже, св.Катерина приєдналася до товариства мантеллаток (з чого пізніше постав Третій Орден, а Катерина тепер є його покровителькою), ходила до лікарні Санта Марія делла Скала, де доглядала хворих, свідомо беручись за найвідразливіші випадки – тобто опікуючись тими, ким інші гидували. Коли прийшла чума, Катерина з друзями безстрашно приходила допомагати хворим, також і сама копала могили, за потреби. Своїми заощадженнями ділилася з бідняками. В різних справах і ситуаціях вона вміла зробити правильний вибір: навіть коли у видінні Ісус запропонував їй золоту корону і терновий вінок, вона вибрала терни.

          Померла у 33 роки, після видіння, що Бог витискає її серце і його кров’ю кропить Церкву. В смерті була щаслива.

         Найвідоміший твір – «Діалог», розмова душі з Богом. Проголошена 1970 року Вчителем Церкви.                   

          Співпокровителька Рима, Італії, Європи.

          В іконографії зображається в одязі домініканки (білий одяг, чорний плащ), зі стигматами. Її атрибути: лілія і книга, розп’яття і терновий вінок, серце на книзі, диявол під ногами, ангели, що вінчають її трьома коронами, тіара в руці.

- See more at: http://bpc.org.ua/svyati-orden-dominikan/sv-kateruna-siyenska-stugmatuchka-uchutel-cerkvu/#sthash.tauEAm2P.dpuf

Катерина Сієнська (1347-1380), крім особистої святості, відзначилася ще й тим, що стала важливою політичною фігурою в непростий час Авіньйонського полону пап. Напевно можна сказати, що друге навряд чи вдало би вийшло без першого. Входити у політичні справи, не маючи міцної опори в душі, вельми небезпечно що для людини, що для суспільства.

          Отже, неписьменна майже до самої смерті Катерина, донька фарбувальника тканин із Сієни, зверталася з листами до герцогів, правителів, кардиналів, пап, уділяла їм рад, настанов, картала і благала. Звісно, листи писали секретарі – біля неї було чимало прихильників, які звали її «дольче мамма», така вона була «божа» і мила у поведінці. Саме Катерина Сієнська заопікувалася примиренням Флоренції з Папою (примиренням – означає, що місто Флоренція цілком конкретно воювало з Папською областю, а не друкувало визивні статті у пресі), поверненням видимого глави Католицької Церкви з французького Авіньйону в Рим, на столицю святого Петра, «де й належить бути Вам як Папі».

          Мабуть, багатьом відомо, що Катерина Сієнська мала видіння з дитинства, присвятила себе Богові у 7-річному віці, через що не бажала виходити заміж, попри наполягання матері, і вдома у них тривало жорстке протистояння. Донна Лапа звільнила служницю, і Катерина провадила весь дім. А враховуючи, що вона була 23-ю дитиною, клопотів у неї не бракувало. Втім, завантаженість роботою допомогла їй відкрити «внутрішню каплицю» в серці, де людина завжди може перебувати з Богом. І свята писала, що це і є шляхом для кожної людини, що в монастирі, що в миру: жити в цій внутрішній келії самопізнання, де людина постійно народжується заново для вічного життя.

          На своєму тілі вона носила стигмати – знаки ран Христових, але до самої смерті вони залишалися невидимими. Мала також невидиму обручку, знак заручин із Христом. Вісім років св.Катерина жила Євхаристійном постом – тобто не вживала іншої їжі, крім Причастя. Це та інші її чудесні відзнаки були дарами Божими. Віруючий же знає, що не дари визначають святість, а вірність та відданість Богові.

          Отже, св.Катерина приєдналася до товариства мантеллаток (з чого пізніше постав Третій Орден, а Катерина тепер є його покровителькою), ходила до лікарні Санта Марія делла Скала, де доглядала хворих, свідомо беручись за найвідразливіші випадки – тобто опікуючись тими, ким інші гидували. Коли прийшла чума, Катерина з друзями безстрашно приходила допомагати хворим, також і сама копала могили, за потреби. Своїми заощадженнями ділилася з бідняками. В різних справах і ситуаціях вона вміла зробити правильний вибір: навіть коли у видінні Ісус запропонував їй золоту корону і терновий вінок, вона вибрала терни.

          Померла у 33 роки, після видіння, що Бог витискає її серце і його кров’ю кропить Церкву. В смерті була щаслива.

         Найвідоміший твір – «Діалог», розмова душі з Богом. Проголошена 1970 року Вчителем Церкви.                   

          Співпокровителька Рима, Італії, Європи.

          В іконографії зображається в одязі домініканки (білий одяг, чорний плащ), зі стигматами. Її атрибути: лілія і книга, розп’яття і терновий вінок, серце на книзі, диявол під ногами, ангели, що вінчають її трьома коронами, тіара в руці.

- See more at: http://bpc.org.ua/svyati-orden-dominikan/sv-kateruna-siyenska-stugmatuchka-uchutel-cerkvu/#sthash.tauEAm2P.dpuf

Св. Катерина Сієнська (стигматичка Учитель Церкви)

Св. Катерина Сієнська (стигматичка Учитель Церкви)

13.05.2016р. Б. / Папа: Християни трудяться на користь єдності, «кукільники» вносять поділ

Ісус молиться за єдність християн, але в Церкві зустрічаються «кукільники», які вносять поділи та руйнують громади своїм язиком. Роздумам над молитвою за єдність учнів, яку Спаситель виголосив під час прощальної вечері перед Своїми страстями, Папа Франциск присвятив проповідь під час Святої Меси в «Домі святої Марти» у четвер, 12 травня 2016 року.

Під час Тайної вечері Ісус молився за те, щоб Його учні та послідовники творили єдність на зразок Його єдності з Отцем. А це для того, щоб «світ увірував». «Єдність християнських громад, християнських родин є свідченням, – зазначив Наступник святого Петра. – Вони свідчать про те, що Ісуса послав Отець. І, водночас, досягти єдності в християнській спільноті, в парафії, єпископстві, в християнській інституції чи родині – це одне з найважчих завдань».

За словами Святішого Отця, коли поглянемо на історію Церкви, то чимало подій змусять нас соромитися, адже траплялися навіть війни між християнами. А там, де християни воюють між собою, «там відсутнє свідчення». «Ми повинні, – сказав він, – дуже перепрошувати Господа Бога за цю історію! Історію поділів, і не лише в минулому… Також і сьогодні! А світ бачить, що ми поділені, та каже: “Нехай вони спочатку погодяться між собою, а тоді подивимося… Як це, що Ісус воскрес, а вони, Його учні, не знайдуть згоди”».

Як зауважив Глава Католицької Церкви, «ми навіть у святкуванні Пасхи не є єдиними», наводячи діалог між двома католиками, один з яких був західного, а інший – східного обряду: “Мій Христос воскресне післязавтра. А твій коли?”. «І таке можемо зустріти в усьому світі. Тому світ не вірить», – додав він, зазначаючи, що «через диявольську заздрість у світ увійшов гріх», через що також і в християнських громадах «малощо не звичним» стало те, що в них присутні егоїзм, заздрощі, поділи.

За словами Папи, такий стан призводить до того, що починаються взаємні обмови. Він розповів, що людей, які пліткують, в Аргентині називають «кукільниками», тобто тими, хто сіють кукіль, вносячи поділи. Адже поділи починаються з язика, який «здатний знищити сім’ю, спільноту, суспільство, посіяти ненависть і війни». Замість того, щоб шукати зрозуміння, для декого зручнішим здається обмовляти та нищити добре ім’я ближнього.

«Обмовляти означає обливати іншого брудом. Той, хто пліткує, той забруднює і нищить. Нищить добре ім’я, нищить життя, дуже часто діючи без причини та проти істини», – зазначив Святіший Отець, пригадавши, що Ісус, натомість, молився за те, щоб ми творили єдність. Тому і ми повинні випрошувати у Господа Бога благодаті протистояти силі диявола та гріха, «що спонукають нас до поділів».

«Просімо, – підсумував проповідник, – благодаті єдності для всіх християн. Великої благодаті і малих щоденних ласк для наших громад і родин. А також просімо благодаті вміти прикусити язика!».

Джерела:   Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

12.05.2016р. Б. / Святих дев’ять мучеників, що в Кизиці і Преподобного Мемнона Чудотворця

Святих дев’ять мучеників, що в Кизиці

 

Тропар, гл. 4: Мученики Твої, Господи, * у страданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого. * Мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 2: Твердий і всесвітлий лик мучеників дев’яти, трисонячного божества ісповідники на суді йому взивали: Кров і душі наші із тілами, як непорочну жертву приносимо Тобі, Владико, до ликів небесних Твоїх нас долучи, як Бог милостивий. 

Імена тих святих – Теогнид, Руф, Антипатр, Євтих (Теостих), Артем, Магн, Теодот, Танмасій і Филимон. Усі вони постраждали в Кизиці, в Малій Азії при Гелеспонті, біля Тріади, за часів гонителя Диоклетіяна. Коли настало переслідування християн, тоді святі стали голосно прославляти Ім’я Ісуса, через це озлоблені погани поставили їх перед судом. Вони витерпіли всі муки, перенесли їх без нарікань і вкінці загинули всі від меча. 

Коли ж за Костянтина Великого віру Христову вже можна було явно ісповідати й поширювати, тоді мешканці міста Кизика склали мощі святих у збудованій на їх честь церкві. Бог прославив ці мощі багатьма чудами, особливо вони допомагали хворим на пропасницю і водяну слабість.

У той самий день
Преподобного отця нашого Мемнона Чудотворця
 

Тропар, гл. 8: В Тобі, отче, дбайливо зберігся образ, * бо, прийнявши хрест, Ти пішов слідом за Христом * і ділом навчав Ти погорджувати тілом, бо воно проминає, * а дбати про душу – єство безсмертне. * Тим-то з ангелами разом радується, * преподобний Мемноне, дух твій. 

Кондак, глас 8: Як зорю світловидну, яка чеснотами і чудес зорями світ просвіщає, всі тебе возхваляємо, блаженний, бо став ти причасником божественної світлості і до сяєва нехахідного прийшов єси, Мемноне, тому й світлоносну пам’ять твою завжди почитаємо, Спаса прославляючи.

Не знаємо, де і коли жив святий Мемнон. У старовинних церковних книгах читаємо, що преподобний Мемнон був наставником монахів, його життя було так сповнене чеснот, що Бог дав йому силу творити чуда. Так, він врятував потопаючих на морі, коли вони призвали його на поміч. Святий своєю молитвою прогнав у ріку саранчу, що нищила посіви. У місцевості, де не було води, він випросив у Бога джерело з водою. Помер святий Мемнон у глибокій старості. 

Його мощі Господь прославив багатьма чудами, хворим вони повертали здоров’я. Коли траплялося нашестя сарани, тоді християни призивали на допомогу преподобного Мемнона. Свята Церква називає його Чудотворцем. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

11.05.2016р. Б. / Святих апостолів Ясона і Сосипатра та Святих мучеників Максима, Дади, Квінтиліяна і Св. Кирила, єп. Турівського

Святих апостолів Ясона і Сосипатра

 

Тропар, гл. 3: Апостоли святі, моліть милостивого Бога, * щоб відпущення прогрішень подав душам нашим. 

Кондак, глас 4: Явились ви зорями пресвітлими, просвічуючи всю вселенну світлом проповіді, апостоли божественні, Ясоне і Сосипатре, спасайте ж тих, які з вірою почитають вас. 

Вони обидва були учнями святого апостола Павла і належали до числа 70 апостолів. Про них святий Павло згадує у своєму Посланні до римлян (див. Рим. 16, 21) і називає їх родичами. Святий Ясон родом був із Солуня, він мав там свій дім, у якому приймав святого Павла з Силою. За це він багато перетерпів від жидів (див. Ді. 17, 1-9). Святі Ясон і Сосипатр, проповідуючи віру Христову, прийшли на острів Корфу, на Йонійському морі, і тут возвели церкву на честь святого Стефана, а Бог прославив їх багатьма чудами. Коли ж за це їх кинули у в’язницю, вони там навернули сімох злочинців: Саторнія, Якісхола, Фавстияна, Януарія, Марсалія, Євфрасія і Мамія, яких мучитель наказав за це кинути в котел з киплячою сіркою, воском і смолою, і там вони віддали свої душі за Христа Спасителя. Так само постраждав і сторож в’язниці, котрий навернувся; його четвертували, а під кінець стяли йому голову. 

Надійшла черга і двох святих апостолів. Їх мучили тяжко, а вони все мужньо перетерпіли і славили Господа, багато народу, бачачи це, навернулося, а серед інших і дочка мучителя на ім’я Керкира. Мучитель наказав цю свою рідну дитину спалити у в’язниці, її обклали дровами і запалили, а коли свята дівиця ще залишалася жива, її повісили на дереві, душили димом і врешті добили стрілами. Так в небі стало на одну святу більше. Святі Ясон і Сосипатр деякий час сиділи у в’язниці, туди приходило багато поган, а вони їх навчали віри Христової і хрестили. Їх мучитель вирушив морем на сусідній острів, де переховувалося багато християн, та судно його розбилося і він загинув. Таким чином обидва святі вийшли на волю і продовжували навчати народ. 

Але коли прийшов новий староста, він наказав схопити святих і кинути в киплячу смолу. Однак Бог остудив вогонь і святі мученики вийшли з тієї страшної купелі цілком здорові. Побачивши це чудо, мучитель, повірив у Христа і, славлячи Ім’я Його, припав до ніг святих, а вони охрестили його і дали йому ім’я Севастіян, тобто чесний. З того часу обидва святі апостоли вже без перепон навчали і науку свою скріплювали багатьма чудами. Святий Ясон, згідно з переданням, був єпископом Тарсу, а святий Сосипатр – Іконії. Померли святі в дуже глибокій старості. 

У той самий день
Святих мучеників Максима, Дади, Квінтиліяна
 

Тропар, гл. 4: Мученики Твої, Господи, * у страданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого. * Мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 1: Твердістю душі наблизившись до страждань непереможними перед багатьма злочинами облесника явились ви, мученики, ангелам уподібнені, тому вся вселенна почитає боротьбу вашу і чесні страждання, якими ви прославилися. 

Діялося це в нижній Мисії над Дунаєм (сьогодні це Болгарія) у місті Доростолі. В часи переслідування християн за імператора Максиміяна, старости тих сторін Тарквитій і Гавиній наказали ув’язнити трьох селян села Озовія за те, що вони були християнами. Називалися вони Максим (він був читцем), Дада і Квінтиліян. Коли мучитель запитав їх, хто вони, святий Максим відповів: “Ми християни, бо віруємо у Христа Спасителя, а є бідними робітниками, і трудом рук наших заробляємо собі на небо!” 

Про те, щоб принести жертву божкам, вони не хотіли навіть чути, тож їх кинули у в’язницю. Там вони цілу ніч молилися і вели побожні розмови. Їм явився ангел Божий і скріпив їх у надії, що Бог прийме їх чесний подвиг. Наступного дня мучитель наказав їх бити так, що тіло відпадало від костей, а потім велів відвести їх до рідного села Озовії і там стяти мечем. Мученицьку смерть святі прийняли близько 300 р. 

У той самий день
Св. Кирила, єп. Турівського
 

Тропар, глас 4: Благочестя ревнителю і поборник, іноків і стовпників похвало, святителю Туровської пастви преславний, златословесний учителю, світлим ученням богорозуміння свого просвітив ти краї Русі, в молитві до Бога благодатний грішників помічниче, Кириле богомудрий, моли Христа Бога, щоб утвердились ми, співвітчизники твої, у Православії, благочесті і однодумності. 

Кондак, глас 5: Триваючи в молитвах, послуху і благочестя поборником добрим був єси, терпенню і смиренню навчав ти паству свою, чеснотами преподобності і правди стадо Христово просвітлюючи, і медоточними словами всю землю Русі годуючи, на праву путь заповідей Господніх силою духа твого наставляв єси всіх, і нині просвіти, як сонце, людей гріхами затьмарених і до покаяння нас приведи. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

10.05.2016р. Б. / Святого священномученика Симеона, родича Господнього

Житіє святого священномученика Симеона, родича Господнього

 

Тропар, глас 1: Як Христового родича, Симеоне священноначальниче, і мученика твердого, який оману погубив і віру зберіг, священно восхваляємо тебе, тому днесь священну пам’ять твою святкуючи, приймаємо за молитвами твоїми прощення гріхів. 

Кондак, глас 4: Як зорю превелику церква має богоглаголивого Симеона, світловодителя, кличучи: Радуйся, мучеників чесний вінче. 

Святий Симеон походив з роду Давида. Його батько Клеопа був братом святого Йосифа Обручника, а мати Марія – своячкою Пречистої Діви, і тому він був по крові свояком, (по-єврейськи – братом) Ісуса Христа. Святі апостоли Яків Молодший і Юда Тадей були рідними братами святого Симеона. Його батько і мати були одними з перших учнів Спасителя; його мати Марія стояла під хрестом Спасителя на Голготі (див. Мр. 15, 40) і була при тому, як Ісуса клали до гробу (див. Мр. 15, 47). Вона, разом з іншими жінками мироносицями, почула від ангела радісну вістку, що Спаситель воскрес (див. Мр. 16, 1-9). Святий Симеон був свідком чудес Спасителя і слухав Його науку. Коли після зіслання Святого Духа апостоли й учні розійшлися проповідувати слово святого Євангелія, Симеон залишився в Єрусалимі, щоб допомагати в душпастирстві своєму братові Якову, єпископові Єрусалиму (його пам’ять вшановуємо 23 жовтня (5 листопада) і в неділю по Різдві Христовому). А коли у 28-ий рік після воскресіння Христа Спасителя єпископ Яків прийняв мученицьку смерть, тоді Симеон став єпископом Єрусалиму. Над містом, котре каменем убивало пророків і розіп’яло на хресті Бога і Спасителя свого, навис Божий гнів, жиди збунтувалися проти римлян, за що чекала їх сувора кара. Християни, передбачивши зруйнування Єрусалиму, яке відбулося 70 р., залишили місто ще до облоги і поселилися разом зі святим Симеоном в містечку Пелла, що розташоване було поблизу. Тут святий Симеон скріплював вірних у вірі Христовій, число яких було вже дуже велике; тут у безнастанних молитвах він віддавав славу Ісусові Христу, який приніс спасіння нещасливому людському родові. 

Після зруйнування Єрусалиму святий Симеон з вірними повернувся до міста, яке починало відбудовуватися, і продовжував опікуватися своєю паствою. А треба знати, що вже тоді стали виникати єресі і диявол заводив роздор серед вірних. До того ж жиди, де тільки могли, переслідували християн. Хоч як вони ненавиділи римлян, однак там, де йшлося про Христову віру, вони підлещувалися і підплачували римським урядникам, щоб лиш ті судили і видавали їм в руки ісповідників Ісуса, Спасителя нашого. Уже за імператорів Веспасіяна і Домитіяна римляни ув’язнювали й убивали всіх, що походили з роду Давида, та Бог заховав Симеона для добра святої Церкви. Але за правління Траяна прийшов час, щоб святий Симеон дав явне, кров’ю скріплене свідчення про Ісуса. Деякі з фарисейського роду і фарисейської злоби жиди донесли Аттикові, намісникові Палестини, що Симеон є з роду Давида, і Аттик наказав його, тоді вже 120-літнього старця, ув’язнити. Упродовж кількох днів святий Симеон терпів усілякі муки, а під кінець був розіп’ятий на хресті, де з молитвою на вустах віддав Богу чисту і святу свою душу. Святий опікувався своєю єрусалимською паствою 43 роки; замучено його було 107р. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

 Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

09.05.2016р. Б. / Священномученика Василія, єпископа Амасійського, і святої дівиці Глафіри

Житіє святого священномученика Василія, єпископа Амасійського, і святої праведної дівиці Глафіри

 

Тропар, гл. 4: I обичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти, * знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння. * Задля того слово істини справляючи, * і задля віри пострадав Ти аж до крови, священномученику Теодоте, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 4: Царським повелінням зневаживши, царство небесне отримав єси, Василіє, в ньому ж ликуючи, поминай нас, які пам’ять твою почитаємо, священномучениче. 

Святий Василій був єпископом Амасії. Він брав участь в Анкирському соборі (314 р.) і в соборі Неокесарійському. Святий Атанасій називає святого Василія “Великим” за те, що він ревно боронив святу віру від єретиків. Йому випало бути єпископом у часи найбільших переслідувань християн, і сам він прийняв мученицьку смерть невдовзі перед тим, коли світло Христової віри засяяло над усім світом. 

Коли Римська імперія розділилася на дві частини, за правління Костянтина Великого східною частиною управляв Ліциній. Він удавав із себе прихильника християн, але згодом став їх мучити і переслідувати, замикати і руйнувати церкви, бо, як казав, християни моляться за Костянтина, а не за нього. При цьому він провадив розпусне життя. Була при дворі цісаревої дуже красива дівиця на ім’я Глафіра (Красна). Імператор наказав своєму наближеному Венигну, щоб обіцянками схилив дівчину до гріха. Глафіра, почувши злобні обіцянки підлесника, який для свого пана виконував цю брудну службу, розповіла все цісаревій, а та потай відправила Глафіру, переодягнену юнаком, в супроводі кількох вірних слуг з Никомидії. Розлючений імператор наказав знайти дівчину, до якої запалав пристрастю, та Глафіра щасливо утекла від погоні і сховалася в Амасії. Її прийняв у свій дім християнин Квинтій, він послав по єпископа святого Василія, якому Глафіра все розповіла. Святий Василій наказав їй нікому не показуватися, бо за нею шукають, а якщо б імператор довідався, що вона переховується в Амасії, то всіх амасійських християн не минуло б люте переслідування. 

У той час святий Василій будував в Амасії першу християнську церкву, а Глафіра, яка провадила святе, побожне і досконале життя, пожертвувала на цю будову всі свої дорогоцінності і гроші, що мала для своїх потреб, а ще вона написала листа до цісаревої, в якому повідомила про те, де вона переховується, і просила про пожертву на будову церкви. Цісарева радо переслала великий дар на церкву і написала листа до святого Василія, в якому просила єпископа про благословення і поручила Глафіру його опіці. Того листа перехопив слуга імператора Венигн і доніс про все Ліцинію. Цар наказав схопити святого Василія і Глафіру та в кайданах привести до Никомидії. Та поки той наказ надійшов до Амасії, Глафіра померла і була зачислена до лику святих дівиць. 

Отож перед судом безбожного Ліцинія став лиш святий Василій. Його звинуватили в непослуху царській волі і в тому, що визнає Христа Спасителя. Перед допитом святого кинули у в’язницю. За своїм єпископом з Амасії прийшли два його диякони, Партеній і Теотим, і замешкали вони у побожного християнина Елпідифора. Той підкупив сторожа в’язниці і кожної ночі вони втрьох ходили до святого Василія і разом довгі години перебували на молитві. А коли наближався день суду, святий Василій, якому Бог об’явив день його кончини і майбутню небесну славу, усю ніч з товаришами своїми перебув на молитві. Він кілька разів повторив слова псалма: “Взяв би крила зірниці, осівся б на край моря, – і там рука Твоя мене б водила, і Твоя десниця мене б тримала” (Пс. 139(138), 9-10), – бо знав, що помре від меча, а тіло його кинуть у море. 

Після молитви попрощалися вони не з плачем і розпукою, а так, як належить християнам, яких смерть розлучає на короткий час, а небо всіх разом з’єднає на всю вічність. Святий Василій доручив, щоб замість нього єпископом Амасії став Євтихій, син Калістрата (так і сталося, Євтихій брав участь у Нікейському соборі). 

Коли святий Василій став перед судом, він не злякався гніву Ліцинія, що всіма способами хотів його схилити до відступництва. Імператор наказав бити святого жилами, потім стяти мечем, а тіло кинути в море. Над берегом моря святий єпископ став на коліна, підніс руки до неба і голосно молився за Церкву, за свою паству і за своїх мучителів, яким простив зі щирого серця. Потім поцілував своїх дияконів й Елпідифора і нахилив голову під меч. Сталося це 28 березня (10 квітня) 322 р. Тіло святого і голову кинули в море у різних місцях. Та Бог чудесним способом з’єднав тіло з головою і вода винесла його на берег, а диякони підняли мощі свого єпископа, з яких ішов чудесний запах. Так сповнилися слова псалма, що і на дні моря удержить праведника десниця Господа. 

Тіло святого Василія перевезено було до Амасії і поховано в новій церкві, яку він побудував, 26 квітня (9 травня). Саме в цей день свята Церква вшановує пам’ять свого священномученика. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

08.05.2016р. Б. / Томина Неділя

Наступна неділя після Христового Воскресення має різні назви. 

Неділя Томина — від події у святому Євангелії, де говориться про зустріч апостола Томи з воскреслим Христом.

Неділя Антипасхи, що з грецької означає “замість Пасхи”, бо для перших християн вона була наче повторенням празника Пасхи. У Щоденнику паломництва Сильвії Аквітанської (IV ст. ) читаємо, що восьмого дня після Христового Воскресення в Єрусалимі були окремі торжества та, що того дня читали святе Євангеліє про навернення апостола Томи.

Неділя Нова, або Оновлення, бо вона перша після Пасхи і в ній наче оновлялося празнування Пасхи. Цього дня Ісус Христос своєю появою обновив для апостолів радість свого Воскресення. “У цей день, — каже синаксар Томиної неділі, — в другу неділю по Пасці, празнуємо оновлення Христового Воскресення і святого апостола Томи діткнення”.

Неділя Біла, або “в білому”. Колись давно новохрещенці, прийнявши хрещення у Велику суботу, упродовж цілого Світлого тижня ходили в білих одежах, а в неділю Томину при осібній церемонії ці одежі скидали. Західна Церква до сьогодні називає цю неділю “неділя в білому”.

Неділя Провідна. Деякі автори виводять цю назву від того, що ця неділя проводить і продовжує празник Пасхи. У нашого народу був звичай у Томину неділю організовувати проводи, тобто поминання померлих, осібною трапезою та молінням за душі померлих на цвинтарі.

Святкування восьмого дня після Пасхи, як завершення торжеств світлої седмиці, з давніх-давен вважалося окремим празником. Темою богослужень цього празника, як і седмиці, що наступає після нього, є євангельська подія, що описує появу Ісуса Христа восьмого дня після Воскресення та зворушливе навернення і визнання віри святого апостола Томи. Про значення святкування цього празника святий Григорій Богослов († 389) у своєму слові в Томину неділю так каже: “Давній і в добрій цілі установлений закон шанує день оновлення, або радше кажучи, з днем оновлення шанує нові добродійства. Чи ж не був днем оновлення і перший воскреслий день, що наступив по священній і світлоносній ночі? Чому даємо цю назву сьогоднішньому дневі? Той (тобто Великдень) був днем спасення, а цей — днем згадки про спасення. Той день розділяє собою погребання і воскресення, а цей — є днем зовсім нового народження… Справжню онову ми сьогодні празнуємо, переходячи від смерти до життя. Тож скиньте зі себе старого чоловіка й оновіться та жийте в обнові життя”.

Наша Церква святкує пам’ять святого апостола Томи 6 жовтня, а латинська — 21 грудня. Про апостольську працю апостола Томи святий Йоан Золотоустий у проповіді на Томину неділю виголошує таку похвалу: “Він колись був слабшим від инших апостолів у вірі, а за ласкою Божою став відважнішим і невтомнішим, як вони всі. Він своєю проповіддю обійшов майже всю землю, не боячись проповідувати Боже слово народам лютим, диким і кровожадним”. Традиція каже, що святий апостол Тома загинув смертю мученика за Христову віру в Індії.

о. Юліян Катрій, ЧСВВ. “Пізнай свій обряд”

Джерело:   Храм Блаженного Миколая Чарнецького

---

  Неділя Томина

Ів. 20, 19-31.
Простягни твою руку і вклади її у бік мій

Незвичною є поведінка Ісуса у випадку навернення апостола Томи. Який ласкавий і милосердний Христос, як він з любов’ю допомагає Томі віднайти віру. Хоч Тома своїм невірством віддалився від Бога, Ісус перший вийшов на зустріч Томі, щоб порятувати його душу, кажучи до нього: „Подай сюди твій палець і глянь на мої руки” (Ів. 20, 27). А це свідчить про те, що Ісус настільки любить нас, що готовий піти на любу жертву, щоб спасти душу людини.

Тома, доторкнувшись особисто Ісуса через його рани, негайно утвердився у вірі і любові, залишився вірним Христові до кінця свого життя.

Історія навернення Томи навчає, що тільки особиста зустріч з Христом зміцнює віру людини, єднає тісно дві особи. Людині потрібно мати лише щире бажання навернутися і відкрите серце на Божу любов. Якщо духовне життя християнина обмежується лише до рівня дотримання релігійних традицій і звичаїв, а не переростає у особистий зв’язок віри і любові, тому не дивно, що в таких осіб часто виникають сумніви у вірі, зневіра, знеохота, розчарування, недбалість у виконанні християнський обов’язків.

У наступні неділі після Пасхи ми побачимо, як особиста зустріч з воскреслим Христом утвердила віру жінок мироносиць, оздоровила хворих.

За прикладом Христа ми також маємо бути готові жертвувати всім земним, задля Христа, для добра своєї душі, якщо любимо Бога. Бо справжня любов є жертовна, спільне добро ставить вище особистого задоволення.

Один священик, що був місіонером у Китаї, розповів про одного чоловіка, який був особливо недовірливим до нього. Він увесь час усе в нього випитував, задавав неприємні питання, перевіряв чи отець дійсно живе за тими правилами, що проповідує. Та отець все це покірно сприймав і терпеливо зносив. Крок за кроком, день за днем скресала крига недовіри між ними. В один день отець побачив, що цей чоловік почав йому довіряти, почав вірити в його слова.

За деякий час в тій місцевості почалися переслідування християн імператором і цей чоловік переховував отця у своєму домі, наражаючи на небезпеку усю свою родину. Він до останніх днів свого життя залишився вірним Христові і тій добрій Новині, що проповідував отець-місіонер.

Бувають такі люди, що вимагають переконливих доказів, щоб повірити будь-чому. Але коли вже повірять, коли вже довіряють, то будуть вірними за будь-яких, навіть найгірших обставин.

За прикладом апостола Тома хай наша віра і любов зажди провадить нас до з’єднання з Христом, довір’я його любові і милосердю, вірності в різних обставинах життя, щоб саме в Ньому ми зажди бачили джерело свого справжнього щастя.

о. Михайло Чижович, редемпторист

Джерело:   РЕДЕМПТОРИСТИ