23.05.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Субота 6-го тижня після Воскресіння

Євангеліє

Ів. 14, 10–21: «І все, що попросите в Моє Ім’я, те вчиню»

Бачимо, що ці слова двічі повторюються у сьогоднішньому Євангелії. Господь ніби робить себе заложником нашого прохання. Ставить нас тими, котрі можуть «керувати» Богом, віддає Себе в наші руки,  говорить: все, чого б ви не попросили, дам вам. Коли б ми були свідомі цього, нас би огортав страх і великий жах, що Бог настільки нам довіряє, настільки віддається в наші руки.

Маймо усвідомлення, що Бог нам дарував, що ми можемо отримати через нашу віру, а з іншого боку – будьмо свідомі, коли щось просимо Бога, наскільки це дійсно є добром для нас.

Коли просимо, завжди вміймо казати, як сказав Христос: нехай не Моя воля буде, але Твоя. Бо дається нам за нашою вірою. Вміймо в цих пошуках віддаватись на Божу волю, бо лише Він знає, що є правдивим добром для нас!

---

Апостол

Ді. 20, 7–12:  «Хлопця привели живого і втішалися безмірно»

Бачимо незвичну ситуацію, коли Павло проповідує, а один юнак, який слухав його, задрімав і впав з третього поверху. Діяння апостолів каже, що його підняли мертвим. Звичайно, усім присутнім могло видатися, що треба шукати якісь знаки, зв'язок між проповіддю і смертю. Однак якщо ми чогось не розуміємо, то не варто відразу приписувати цьому якісь знаки.

Не стараймося одразу робити висновки, коли бачимо ситуацію лише поверхнево. Вміймо побачити найголовнішу річ, що за тою подією є Господь, що Він допустив це. Часом не знаємо чому, з якої цілі, але важливо прийняти це з рук Божих і побачити за цим Бога. І коли ми зуміємо це зробити, то буде так, як і в цьому епізоді, коли хлопця привели живого, так і в нашому житті, щоб не ставалося, ми будемо жити в Господі!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

22.05.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

П’ятниця 6-го тижня після Воскресіння

Євангеліє

Мт. 13, 44–54: «Подібне ще Царство Небесне до купця, що шукає добрих перел. Знайшовши одну дорогоцінну перлину, йде, продає все, що має, і купує її»

Знаючи право і закон, за яким жили до і за часів Ісуса, можемо зрозуміти цю притчу дуже добре. Якщо хтось знайшов би щось на землі іншого, то мусів би віддати тому чия це була земля. Тому зрозуміло, що цей купець, знайшовши перлину хоче купити усю землю, бо перлина вартує набагато більше, ніж сама земля.

Цим Господь промовляє до нас, наскільки вартісне життя з Господом, наскільки вартісне Царство Небесне. На прикладі святих ми бачимо, що вони все продавали, що мали, нічого не шукали в цьому житті. Бо добре зрозуміли, що пізнали для себе цінність вічного життя. Не якісь посади, здобутки, які будуть тривати декілька років чи декілька десятків років, можуть запевнити нам щастя, а лише те, що веде у вічне життя.

Чому ми робимо гріхи? Чому нам бракує ревності, якої не бракувало апостолам і першим християнам. Бо ми не свідомі того, яку перлину Господь нам приготував, що учасниками життя вічного ми здатні бути, що Господь нам може дати. Лиш усвідомивши, що нам Бог приготовив, чого учасниками маємо бути, лиш тоді наступить глибока і велика переміна нашого життя. Бо ні за що не будемо дуже перейматись чи дбати, але найперше будемо шукати Господа, Його Царства і життя вічного!

---

Апостол

Ді. 19, 1–8:  «Увійшовши у синагогу, три місяці там промовляв відважно, бесідуючи і переконуючи про Царство Боже»

Інколи нам здається, коли ми читаємо Діяння апостолів чи Послання, що від проповіді апостолів люди наверталися дуже легко. Однак і тоді по-різному бувало. Деякі люди з першого слова приходили до Бога, легко приймали Господню науку, інші були твердосердими, закоріненими в своїх переконаннях.

Бачимо в цьому випадку, як апостол Павло мусів змагатися і переконувати про Царство Боже. Це для нас дуже важливий приклад. У нашому житті також не є легко проповідувати. Іноді ми можемо сказати комусь про Бога – і він одразу змінить своє життя і поступки. Але в більшості знаємо, що треба людям повторювати, говорити, знов і знов, ще і ще звертати на це увагу. Так само і апостоли прикладали зусилля, старання і труди, щоб отримати результат, так і ми, коли будемо трудитись, прикладати зусилля і старання, результат неминуче буде. 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

22.05.2015р. Б. / «Декада місійності звертає увагу на те, що саме миряни відповідальні за несення людям Христа», - владика Венедикт

21 травня цього року ми святкували Вознесіння ГНІХ. Вдруге в УГКЦ цим святом розпочалася Декада місійності тривалістю у десять днів до Зіслання Святого Духа. Про те як правильно пережити період Декади місійності та про свято розповідає владика Венедикт, голова Патріаршої літургійної комісії УГКЦ.

Преосвященний владико Венедикте, відомо, що на сороковий день після свого Воскресіння Ісус Христос вознісся на небо. Якщо поглянемо на сторінки Святого Письма, то помітимо, що цифра сорок часто в них присутня. З чим це пов’язано?

Відповіді на це питання «чому» не існує. У кожного із нас є своя версія цього пояснення. Тільки у вічності ми пізнаємо оце «чому». Багато хто сходиться на думці, що сорок означає повноту повнот. Якщо детальніше поглянути, то чотири символізує сторони світу, що і являє усю повноту його. Десять це повнота усього числення (від 1 до 10). Якщо помножимо одну повноту на іншу, то й отримаємо усяку повноту. Як і в Старому, так і в Новому Заповіті, знаходимо цифру сорок.

На мій погляд, це тільки символіка, бо Господь творить усе у повноті. Тому важливо побачити за цією символікою наше життя, яке являє повноту. Бо в нашому житті Бог у повноті дає нам усе чого ми потребуємо. Бо Він любить кожного і бажає нам тільки добра.

В цьому аспекті нам важливо усвідомити, що наше життя Богом нам дане. І Бог нам дає певну місію і завдання. Тому важливо бачити життя, як повноту, що нам Бог дає.

Чи є якесь пояснення того, чому Ісус після свого Воскресіння не залишився на землі, щоб продовжувати навертати інших і творити чуда?

Відповіді на це питання навряд чи ми знайдемо, бо не можемо знати контексту тих подій. Це Господній задум та промисел. Не зрозуміємо чому Бог прожив так мало, чому почав проповідувати тільки в тридцять. На це немає відповіді. Це Божий промисел до об’явлення правди про Добру Новину.

Це так само, як те, що ми користуємося мобільними телефонами, але не усвідомлюємо чому їх механізм функціонування саме такий. Так само, ми не можемо усього осмислити, щоб зрозуміти. Однак, християни приймають усі Господні дії із вірою. Тому з вірою приймаємо те, що Його місія, яку Він виконував, як Син Божий, була виконана саме так. Таким був задум Бога, щодо нашого спасіння. Переконаний, у вічності нам прийде розуміння усього.

Вже вдруге в УГКЦ на це свято розпочинається Декада місійності. Поясніть чому уведена така церковна практика?

Ми стали віруючими тому, що наші батьки у свій час передали нам віру. Тому і продовжується християнство вже понад 2000 років, щоби покоління поколінню передавало цю віру про Добру Новину. Якщо цього не буде, Церква в наступному поколінні перестане існувати. Через Декаду місійності Церква прагне звернути увагу на те, що ми покликані ділитися своєю вірою. Бо кожен із нас покликаний проповідувати Євангеліє на тому місці, де Бог нас поставив. Церква звертає увагу, що це є покликанням кожного християнина. І це не справа тільки священнослужителів. Бо духовні особи проповідують людям, які приходять до храму. Однак саме миряни часто є в такому середовищі, де є люди далекі від Церкви і віри. І саме на вірних лежить відповідальність нести людям Христа. Тому період Декади є вишколом в якому мирянам пригадується їхня відповідальність.

Спеціально до Декади УГКЦ видала ряд видань, як для мирян, так і для душпастирів. В них подано на кожен день роздуми та молитва. Порадьте, владико, як правильно нам пережити цей період?

Ці видання кожен може дістати у своїй парафії. Перебування в храмі на тих богослужіннях, які передбачені Декадою, та роздумування над тими текстами допоможе правильно її пережити. Проте, найперше, все залежить від нас і нашої відкритості на це. Потрібно прагнути цього. Тоді ми станемо готовими нести Ісуса Христа кожній людині, яка трапляється на нашому шляху.

Розмовляла Руслана Ткаченко

Джерело:  Департамент інформації УГКЦ

21.05.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Четвер 6-го тижня після Воскресіння

Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа 

Євангеліє

Лк. 24, 36–53:  «А як Він благословляв їх, віддалився від них і почав возноситись на небо»

Вдивляючись в особу Ісуса Христа, розуміємо, що Він, незважаючи на те, що є Другою Особою Божою, як Людина жив в часі, мав своє народження, розвивався, проповідував, пройшов Хресну Дорогу, страждав, воскрес і вознісся.

Так само і кожному з нас Бог дав різні етапи життя, обставини, ближніх. Вміймо ці обставини цінувати, побачити за ними невипадковість, яку дає нам Бог. Через  цей конкретний момент, обставини, Господь окреслює нашу місію, в цьому житті, показує, чого Він від нас очікує.

Ісус показав нам своїм життям, що навіть Він, мав місію окреслену в часі та беззастережно слухався волі Отця, так і ми маємо окреслену місію, час і обставини, яку маємо намагатися зрозуміти і виконати. Стараймося цю місію, яку передбачив для нас Господь, виконати якнайкраще!

---

Апостол

Ді. 1, 1–12:  «Ісус робив та що навчав від початку аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких собі вибрав»

Бог, який є Альфою і Омегою, Початком і Кінцем нашого буття, завжди діяв в історії людства і діяв в житті кожного нас. У Старому Заповіті Господь в різний спосіб промовляв до вибраного народу. В Новому Заповіті Бог діяв через Ісуса Христа, Сина Божого, який народився як людина, прожив певний відлік часу, був розп’ятий, воскрес і вознісся, лишив цей люд, до якого прийшов.

Тепер ми живемо в часі, коли діє в особливій мірі Дух Святий. Але всюди Бог діяв і діє. Чи це Бог Отець чи Син, чи Дух Святий. Так і в нашому житті. Які б його етапи не відбувалися, щоби не діялось, але Бог завжди присутній. Щоб не ставалось, чи це були приємні ситуації, чи трудні та складні, чи ми були повні ласки і благодаті після Сповіді та Причастя, чи ми після падіння і гріха, але Бог як діяв завжди в історії, так і діє в житті кожного з нас. 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

20.05.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Середа 6-го тижня після Воскресіння 

Євангеліє

Мт. 13, 31–36:  «Царство Небесне подібне до зерна гірчиці, що його взяв чоловік та й посіяв на своїм полі»

Гірчичне зерно за розміром подібне до  зерна маку, навіть ще менше. Цим прикладом Господь хоче вказати, що Царство Небесне починається з чогось дуже малого.

До прикладу коли ми читаємо життя святих, ми часто захоплені їхнім подвигом, їхнім життям, їхніми вчинками. Ми часто хочемо бути подібними на них. Але зрозуміймо, що ці святі не стали святими в одну мить, не через одну молитву, яку промовили, не через якийсь добрий вчинок, який вони зробили. Вони ставали святими крок за кроком. Через кожну подію в своєму житті, через кожну ситуацію, через кожну обставину вони освячувались. І так само є в житті кожного з нас.

Наближення до Господа відбувається в нас не тільки через кожну подію, чи через кожну людину, але через кожну хвилину, через кожну секунду нашого життя. І так як Господь вказує, наскільки це зерно гірчиці є малим, але важливим, так можемо говорити про наше життя, наскільки для нас є важливими всі дрібниці. Бо всі дрібниці спосібні наблизити нас до Бога. Усі дрібниці спосібні зробити нас учасниками Його Царства Небесного.

---

Апостол

Ді. 18, 23–28:  «І він, прибувши, багато допомагав тим, що увірували, завдяки ласці»

Коли поглянути на наше життя, то кожен зауважить багато ситуацій і обставин, коли, здавалося б, він не міг щось сам зробити, чи не міг знайти правильне рішення, чи не знав, як і що сказати, як повестися. Але кожен може розпізнати в своєму житті моменти, коли він починав робити правильно.

З відстані часу бачимо, що дає нам поступати правильно в тій чи іншій життєвій ситуації, коли ми по-людськи обмежені в своєму знанні чи досвіді? Це – Божа ласка. Коли ми уповаємо на Господа, які б обставини в нашому житті не були, що б навколо нас не відбувалося, але все можемо в укріпляючому нас Христі. Всюди можемо діяти завдяки Божій ласці. Божа ласка може діяти через будь-кого, хто покладається на Спасителя!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

19.05.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Вівторок 6-го тижня після Воскресіння

Євангеліє

Ів. 12, 19–36: «Хто ходить у тьмі, не відає, куди йде»

Кожен може оглянутись назад, у своє минуле, і побачити, скільки недобрих рішень прийняв, а часто й таких, які призвели до прогрішень, падінь. Це стається тому, що ми діємо під впливом своїх переживань, під впливом тих чи інших пожадань і пристрастей. Якщо б ми опиралися на Бога і Його волю, то, без сумніву, бачили б заздалегідь, що може стати для нас згубним – і втікали б від того.

Дуже важливо мати бажання не ходити в темряві, і ходити в світлі. А світло – це є Бог. Що ближче ми наближаємось до Господа, то більше в Його світлі починаємо розуміти, які приймати рішення, які робити кроки, як будувати своє життя, як ставитись до ближніх, коли потрібно мовчати, а коли говорити.

У Бозі ми здобуваємо певність і твердість у прийнятті рішень, стаємо відважними і правдиво покірними, а не боягузами. Перебування у світлі, у Господі допомагає ухвалювати правильні рішення.

---

Апостол

Ді. 17, 19–28:  «Те, отже, чому ви, не відаючи його, поклоняєтеся, те я вам звіщаю»

Кожна людина створена на образ Божий, вона шукає Бога як свого Творця. Кожна душа є за своєю природою християнською, як каже Тертуліан. Кожна людина шукає Бога, шукає як би Його прославити, як віддати честь. А в силу того, що не кожна людина вихована в християнському середовищі, вона не завжди може свого Творця пізнати і відкрити для себе.

Однак за кожним добрим вчинком, намірами, за доброю волею, які можемо зауважити в кожній особі, можемо побачити цю спраглість за Богом, яку ніхто і ніщо не може задовольнити. А ми, християни, своїм життям і поставою мали б показувати людям, що цю відвічну спрагу кожної людини ми реалізували в нашому житті. Тоді люди будуть розуміти, якщо ми пізнали істинного Бога, цією правдою живемо, то й вони це зможуть!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

18.05.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом

Понеділок 6-го тижня після Воскресіння

Апостол

Ді. 17, 1–15: «Христові треба було страждати й воскреснути з мертвих»

Знаємо, що Христос прийшов чинити волю Отця. Прийшов, щоб принести людям спасіння, прийшов, щоб виконати те, що мав би зробити. У нашому житті також діється ця Господня воля. Вона звершилась, коли ми народились в певний час, в певних обставинах, в певному народі. Божа воля здійснюється, коли ми перебуваємо в тих чи інших життєвих обставинах, чи страждаємо і терпимо, чи маємо радісні новини.

Маємо бути довірливими до Бога, що Бог нас веде через усі обставини, веде до головного, щоб ми перемінилися. Бо так, як Господь виконав волю Отця, так і наше завдання пізнавати і відкривати для себе, яка воля Отця для кожного з нас на цій землі, і її чинити.

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Цар

17.05.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Неділя 6-та після Воскресіння

Сліпородженого

Євангеліє

Йо.9,1–39: «Хто згрішив: він чи батьки його, що сліпим родився?» 

Ісус Христос у своїй відповіді на запитання апостолів, „Хто згрішив: він чи батьки його, що сліпим родився?” (Ів. 9, 2), вказує не на людську, а на Божу причину недуги сліпого від народження, кажучи: „Ні він не згрішив, ні батьки його, але щоб діла Божі виявилися на ньому” (Ів. 9, 3). Брак зору від народження став для сліпого нагодою зустріти і пізнати у своєму житті Месію Христа, Божого Сина та свідчити перед людьми свою віру в Нього, як очікуваного Спасителя світу.

Оздоровлення Ісусом чоловіка сліпого від народження пригадує нам цю просту і важливу правду, що тільки з Христом і в Христі ми можемо знайти повну і вичерпну відповідь на злободенні питання щоденного життя, відкрити їх глибоке людське і духовне значення для нас.

Ми з вами - покоління сліпонароджених. Ніхто, напевно, з нас не заперечить, що більшість з нас народились в час, коли Церква була переслідувана, а ми не мали правдивих знань про Бога. Можливо, для темних сил було би так вигідно, щоб ми залишались сліпими, і вони хотіли, щоби ми так і померли. Але Милостивий Господь з нами поступив так, як із євангельським сліпцем. Не питаючи нас, помазав гряззю, немов святим миром, і  дуже багато людей прозріли. В них відкрились духовні очі. Подібно вони, як сліпонароджений, мусіли потім свідчити перед фарисеями із спецвідділів та були у вигнанні перед офіційною владою, відбували покарання за свої релігійні переконання.

Хто у вирі життя шукає не тільки тимчасового спокою, а шукає Бога, той зрозуміє, що нічого у житті немає випадкового чи без сенсу, але все має вартість і значення, бо хто знаходить у вирі життя Бога, той знаходить у Ньому вартість себе, сенс життя, дорогу до справжнього щастя! 

---

Апостол

Ді. 16, 16–34:  «Павло та Сила опівночі молилися і співали Богу»

Апостолам не було легко. Після того, як почали проповідувати, одразу ж були переслідувані, терпіли, не раз були арештовані. Знаємо, що майже всі апостоли загинули мученицькою смертю. Однак вони ставились до переслідувань і арештів, як до частини процесу проголошення Доброї Новини. Оскільки Христос сказав, що переслідували його і переслідуватимуть Його послідовників, то апостоли тішились, що можуть йти тою самою дорогою, що йшов Христос. Тому коли Павло і Сила були у в’язниці, вони не зважали на те, де вони, а далі славлять і благословлять Бога.

У нашому житті мало би відбуватися так само: жодні події не мали б нас віддаляти від Бога, перешкоджати славити Його. Часто від нас не залежить, що з нами діється, що діється навколо нас. Але в кожній життєвій ситуації ми можемо бути з Богом, можемо молитися і славословити Бога. А Бог в свою чергу знайде, як вирішити цю ситуацію. Бачимо і тут в дивний спосіб Господь знайшов вихід: стався землетрус, всі двері повідкривалися і кайдани поспадали. Якщо ми молимось, то і в нашій ситуації Бог обов’язково зробить все, щоб захистити нас!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя