10.03.2012р. Б. / Ізраїльські поштарі відмовляються доставляти в будинки Біблії, які містять Новий Завіт

 

Десятки ізраїльських поштарів з міста Рамат-Гані, що в передмісті Тель-Авіва, відмовилися постачати в житлові будинки християнські Біблії, що містять Новий Завіт, стверджуючи, що доставка таких Біблій заборонена відповідно до єврейських законів Галаха.

 

Галаха – традиційне юдейське право, сукупність законів і постанов юдаїзму, що регламентують релігійне, сімейне та громадське життя віруючих євреїв. Єврейські закони Галаха містяться в Торі, Талмуді.

 

Працівники Поштової компанії Ізраїлю отримали завдання роздати тисячі примірників Нового Завіту, перекладеного на іврит. Але відмовилися виконати завдання, пославшись на те, що роздача Нового Завіту може бути визнана незаконною.

 

"Ми завжди поширювали різні листівки без проблем, незважаючи на те, чи згодні ми з їхнім змістом, чи ні", – розповів один з працівників пошти.

 

"Але цього разу все по-іншому. Це місіонерські матеріали, а в нас є закон, що забороняє це робити. Це не релігійне питання", – додав співробітник Поштової компанії Ізраїлю.

 

Варто зазначити, що прозелітизм (прагнення повсюдно встановити свою віру) в Ізраїлі є законним.

 

Проте в понеділок Поштова компанія Ізраїлю опублікувала неоднозначну заяву в Ynet News, в якій говориться: "Поштова компанія Ізраїлю є державною компанією, що працює відповідно до Поштового закону, який зобов'язує її поширювати будь-яку поштову кореспонденцію. Таким чином, компанія буде здійснювати доставку пошти відповідно до закону".

 

В опублікованій заяві також говориться: "Є неприйнятним, щоб Поштова компанія Ізраїлю брала участь у поширенні місіонерських матеріалів серед єврейських жителів Ізраїлю. Ми маємо пояснити місіонерам, що закон забороняє це робити".

За матеріалами: christiantoday.com

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

09.03.2012р. Б. / «Усі дискусії довкола Львівського псевдособору не зрушено з мертвої точки», - Глава УГКЦ

 

«Дуже часто чуємо про перешкоду для зустрічі із Папою, яку озвучує патріарх Кирило, мовляв, тією перешкодою є уніати в Західній Україні. І це триває вже протягом 20 років — чи не щороку на різних форумах... Але справжньою перешкодою є нездатність визнати свої помилки, зокрема ту, що структуру Російської Православної Церкви було використано сталінським режимом для насильницької ліквідації УГКЦ. До сьогодні всі ці дискусії довкола Львівського псевдособору не зрушено з мертвої точки», - сказав Блаженніший Святослав, Предстоятель УГКЦ, в інтерв’ю газеті «День».

 

Нагадуємо, що 66 років тому, 8-10 березня 1946 року, у Львові, згідно з планом КДБ СРСР, ініціативна група у складі трьох священиків: Гавриїла Костельника, Михайла Мельника та Антонія Пельвецького, як представників трьох єпархій Галицької митрополії (Львівської, Перемишльської та Станіславівської) - ліквідувала Українську Греко-Католицьку Церкву. Жодного єпископа Української Греко-Католицької Церкви на цьому «соборі» не було. Тому, згідно з канонічним правом, Львівський «собор» був лише неканонічним зібранням. Крім того, члени ініціативної групи ще перед псевдособором перейшли на російське православ'я (двоє з них— Михайло Мельник і Антоній Пельвецький — були таємно висвячені на єпископів Російської Православної Церкви).

 

Слід відзначити, що ті священики, які не приєдналися до ініціативної групи, опинилися в радянському концентраційному таборі ГУЛАГу. Серед них і Блаженніший Йосиф (Сліпий), Глава УГКЦ, який керував Церквою із заслання 18 років.

Більш детально про Львівський псевдособор читайте тут.


Департамент інформації УГКЦ

09.03.2012р. Б. / Співробітник Ватиканської обсерваторії: наука допомагає краще пізнати Бога

 

Американський астроном і співробітник Ватиканської астрономічної обсерваторії брат Гай Консальманга зазначив, що вивчення Всесвіту за допомогою науки допомогло йому краще зрозуміти Христа. Виступаючи на міжнародній конференції, яка проходила в Денвері, єзуїт розповів, що сьогодні часто підкреслюється протилежність між релігією і наукою, однак, на його думку, наука є одним з найкращих способів знайомства з Богом. Брат Консальманга є куратором колекції метеоритів Ватиканської астрономічної обсерваторії. Одночасно він займається науковими дослідженнями. Сфера його інтересів: зв'язок між метеоритами і астероїдами, а також еволюція малих тіл сонячної системи. Цій темі він присвятив близько 40 своїх опублікованих наукових робіт.

Ватиканський астроном зазначив, що сучасні атеїсти прагнуть замінити прогалини в розумінні Всесвіту "невидимими силами", під якими вони і розуміють Бога. На його думку, використання Бога просто для заповнення того, про що невідомо, є теологічною зрадою. "Часто Богу відводиться місце якоїсь сили у Всесвіті, в той час як Він є джерелом будь-якого творіння", - підкреслив єзуїт і додав, що ті, хто вірить в Бога, не повинні боятися науки, але бачити у ній можливість краще з Ним познайомитися . Він зазначив, що існують речі, які неможливо пізнати тільки за допомогою фізики та логіки, такі як краса, розум і любов.

За матеріалами radiovaticana.org

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

08.03.2012р. Б. / 8 березня: це цікаво знати

 

Відчувай кожну фарбу, лінію, звук,
пам’ятаючи те, що це ж є елементи
життя й неповторні моменти.
Володимир Винниченко

 

8 березня за григоріанським календарем - 67 день року. До кінця року залишається 298 днів.

 

8 березня святкують: Міжнародний жіночий день

 

Відомо, що своєю появою Міжнародний жіночий день завдячує Кларі Цеткін. З її ініціативи, секретаря Міжнародного жіночого секретаріату, на Міжнародній конференції жінок-соціалісток у Копенгагені в 1910 р. прийняли рішення про святкування Міжнародного жіночого дня.

 

Однак чому саме день 8 березня став символом жіночої боротьби за свої права?

 

Версія 1: радянська офіційна

8 березня обрали на честь страйку, організованого робітницями текстильних фабрик Нью-Йорка 8 березня 1857 року. Вони вимагали покращання умов праці: світлих і сухих робочих приміщень, 10-годинного робочого дня, рівної платні з чоловіками. Демонстранток тоді розігнали.

 

Версія 2: день феміністок

Восьме березня народилося як свято жінок-феміністок. Саме феміністками називала Клара Цеткін жінок, які боролися за свої права. Фемінізм у ті часи був переважно соціалістичного спрямування, адже йшлося про одночасне здобуття політичних (участь у виборах) і соціальних (8-годинний робочий день, оплачувана відпустка по вагітності, рівна зарплата з чоловіками) прав працюючих жінок. І названий цей день був з щиро німецькою ґрунтовністю: «День міжнародної солідарності жінок у боротьбі за економічне, політичне й соціальне рівноправ’я». Вперше свято боротьби жінок за рівні права відзначалося... 19 березня. Його прив’язали до дня перемоги німецьких робітників у барикадних боях далекого 1848 року.

Ініціатива встановити це свято навесні, у березні, належала німецькій соціалістці-феміністці Єлені Ґрюнберг. До 1914 року у різних країнах Європи Міжнародний жіночий день відзначали у різні дні березня – відповідно до політичних і культурних особливостей тих держав. Це було політичне дійство, яке нерідко супроводжувалося зіткненнями соціалісток-феміністок із поліцією й військами. І тільки напередодні Першої світової війни з‘явилася дата 8 березня.

 

Версія 3: свято повій

Робітниці текстильних фабрик Нью-Йорка до вибору дати не причетні. На демонстрації американських жінок 8 березня в 1857 році за свої права боролися повії.

Жінки вимагали, аби матросам видали зарплату, адже останні не мали чим заплатити за інтимні послуги, і станом на 8 березня 1857 року вже добряче заборгували повіям. Поліція розігнала маніфестації, однак галасу жінки наробили.

Історія продовжилася. Цього ж дня, тільки у 1894 р., паризькі повії вийшли на вулиці, вимагаючи визнати їх права і дозволити створити профспілки. А у 1908 році знову ж 8 березня схожі виступи відбулися в Нью-Йорку. У 1910 році 8 березня відомі німецькі революціонерки Роза Люксембург і Клара Цеткін вивела на вулиці німецьких міст місцевих повій, вимагаючи припинити безчинства поліції, дозволити їм створити профспілку і в такий спосіб захистити права жінок найдавнішої професії.

Отже, якби там не було, 8 березня за ідеєю — день, коли жінки мають з подвійною енергією боротися за свої права – проти будь-якої влади і будь-якої політичної, економічної чи суспільної сили, що ці права обмежує.

За церковним календарем 8 березня вшановують священномученика Полікарпа, преподобних Івана, Антиоха, Антоніна, Мусія і Дем’яна — пустельників Сирійських, преподобного Олександра ченця.

 

Іменинниками 8 березня є:

Іван, Дем’ян, Олександр, Полікарп, Мусій.

 

8 березня народились:

1919 — Арсен Каспрук, письменник і літературознавець, дослідник класичної української поезії (І. Франка, П. Грабовського, М. Старицького, В. Самійленка, І. Манжури). Автор текстів пісень «Ти прийди», «Лілея»;

1940 — Леонід Осика, український режисер, сценарист.

 

Події 8 березня:

1917 — 8 березня за новим стилем у Петербурзі пройшли жіночі демонстрації суфражисток з гаслами «Хліба і миру!», на наступний день до пікету підключилися робітники Путилівського заводу, почалися сутички з поліцією.

1946 — псевдособор у Львові під тиском комуністичної влади скасував Берестейську унію 1596 р. Початок знищення Української Греко-Католицької Церкви.

1965 — Міжнародний жіночий день 8 березня оголошено вихідним днем.

 

Чи знаєте ви, що:

2/3 з 300 мільйонів дітей, позбавлених можливості мати освіту, є дівчатами.

4 мільйони жінок і дівчат щорічно є об’єктом продажу на невільничому ринку.

На 20% у мінус відрізняється рівень заробітної плати у жінок і у чоловіків, що займають однакову посаду з однаковими службовими обов’язками.

Жінки краще, ніж чоловіки, розпізнають обличчя.

Жінки не чухають потилицю. По-перше, — вони не люблять демонструвати свою розгубленість, по-друге, — це псує зачіску.

Аліна Астахова, «Рідна країна»


Джерела: CREDO

Мандрівники Христа Царя

08.03.2012р. Б. / Папа: Мовчання є невід`ємною частиною молитви (відео)

Значенню мовчання у взаєминах з Богом присвятив своє повчання Бенедикт XVI, виголошене під час загальної аудієнції у середу, 7 березня. Він зазначив, що воно потрібне для того, щоб прийняти Боже Слово та поглибити наш зв’язок з Богом перед обличчям фізичних і духовних страждань. 

 

За словами Святішого Отця, Христовий хрест не тільки показує Ісусове мовчання, як Його останнє слово, звернене до Отця, але також і те, що Бог промовляє через тишу. Папа підкреслив, що внутрішня і зовнішня тиша є потрібними для того, щоб почути саме таке слово, а тому існує необхідність навчитися цінності мовчання, відкривати сенс зосередження та внутрішнього спокою. Це стосується не тільки особистої молитви, але також участі в літургії. «Тиша, – сказав Бенедикт XVI, – може розчистити внутрішній простір в глибині нас самих, щоб там міг оселитися Бог, щоб Його слово тривало в нас, щоб любов до Нього закоренилася в наших думках і серці та оживляла наше життя». 

Існує також трудний для сприйняття аспект «Божого мовчання», коли нам здається, що Господь не чує нас і нам не відповідає. Святіший Отець зазначив, що ця тиша не означає відсутності. Християнин добре знає, щоб Бог присутній та слухає, навіть в темряві болю, відкинення та самотності. Прикладом непорушної віри в таких умовах є старозавітній Йов.

Свідком та вчителем молитви для нас є Господь Ісус. «Для нас, часто заклопотаних успішністю та конкретними результатами, молитва Ісуса вказує на те, що ми потребуємо зупинитися, пережити хвилини близькості з Богом, «вириваючись» із щоденного гомону, щоб слухати, приступити «до коріння», яке підтримує та живить наше життя», – зазначив Бенедикт XVI, додаючи, що вершиною Ісусової молитви була хвилина смерті, коли Він висловив остаточне «так» волі Отця, показуючи нам, що людська воля знаходить своє сповнення саме в повному поєднанні з Божою. 

«В молитві Ісуса, в Його воланні на хресті до Отця, включені «всі тривоги людства всіх часів, поневоленого гріхом та смертю, всі благання та заступництва історії спасіння... І ось Отець їх приймає, та, понад будь-яку надію, вислуховує їх, воскрешаючи Свого Сина»», – наголосив Святіший Отець, заохочуючи слухачів вчитися від Ісуса, яким повинно бути наше спілкування з Богом. 

За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело:  КРЕДО 

07.03.2012р. Б. / Нунцій – про растаманів, диявола та беатифікацію Шептицького

 

Архієпископ Томас Ґалліксон – новий нунцій Папи Римського, шеф Ватиканської дипломатичної місії в Україні розповів, чому затягується надання УГКЦ статусу патріархату і беатифікація Шептицького, чи може католик слухати Боба Марлі та чи приїде до нас Папа.
 

Як сталося, що Ви, мешканець протестантських США, стали католиком?

 

– Заждіть – але ж майже 25% мешканців США є католиками! Католицька Церква – найбільша конфесія цієї держави, тож називати Сполучені Штати протестантською країною неправильно. Інколи США справді асоціюють із протестантизмом, але католицизм там є і завжди був на дуже міцних позиціях. Прізвище Ґалліксон – норвезького походження. Коли мій батько зустрів мою матір, яка походить з ірландсько-німецької родини, вона була католичкою, а він – ні. І прийняти католицизм він вирішив ще до одруження.

 

Що Вас найбільше вразило під час місії на Карибських островах?

 

– Моє перше призначення нунцієм було на острови Антигуа і Барбуда, де я служив понад шість років. Особливим був сам факт перебування там, серед багатьох народностей, суміші африканської, індійської та китайської культур. Карибські острови є справді незвичайним регіоном, однак вони мають чимало спільного з рештою світу. Знаєте, людські проблеми у чомусь подібні – наприклад, там також є криза в сім’ї. Хоча з цим вони дають собі раду гірше, ніж, скажімо, жителі західних країн... 

 

Не виникало проблем з місцевими віруваннями – наприклад, із культом вуду?

 

– Говорячи про вуду, варто починати з Гаїті. Але там служив свій нунцій, це не була моя «парафія». Іспаномовна частина мешканців Гаїті практикує подібні культи – характерними ж для мого регіону були растамани. Справжня растаманська культура дуже мирна і є просто альтернативним способом життя, хоча в ній присутні суперечливі моменти – наприклад, одяг чи зачіски. Неприємні випадки таки траплялися – люди, які виглядали як растамани, хоча й були несправжніми представниками цієї культури, атакували представників Католицької Церкви. Це було пов’язане з їхніми психологічними проблемами. Але безсумнівно — подібне не стосується істинних растаманів і шанувальників Боба Марлі (сміється. – ZIK).

 

Яке місце України на католицькій мапі світу порівняно з тими ж Карибами?

 

– (Сміється. – ZIK) Католицька Церква ніколи не порівнює своїх дітей – всі вони рівні. Знаєте, батько й мати також не обирають улюбленців серед синів і доньок. Однак Католицька Церква в Україні дуже особлива і, на мою думку, дуже важлива. Тут найбільша в світі Католицька Церква східного обряду. Є й інші місця, де є католики східного обряду (наприклад, у США чи Канаді), але це нечисленні меншини всередині значно більших конфесій. В Україні навпаки – домінантною католицькою громадою є греко-католицька.

 

Коли можна сподіватися візиту Бенедикта ХVI до України?

 

– Не знаю, чи можна очікувати візиту Святішого Отця, зважаючи лише на його вік. Він уже фізично не витримує таких навантажень і, певно, годі сподіватися, аби він подорожував так багато, як раніше. Його запрошували, але мені не відомо про його позитивну відповідь.

 

Як Ви оцінюєте стосунки Святого Престолу з владою Віктора Януковича?

 

– Я не повинен цього оцінювати. На відміну від інших країн, що мають в Україні якісь інтереси (скажімо, Росії, Європейського Союзу чи його окремих членів), єдиним інтересом Святого Престолу завжди були та залишаються справедливість і найкращі умови для життя громадян. Ми підтримуємо процвітання та мир у суспільстві. Різні країни по-своєму реагують на події в Україні чи навіть критикують їх, але Святий Престол не вписується у формат подібних політичних стосунків і ми не лобіюємо нічиїх інтересів.

 

Чи Віктора Януковича запросили до Ватикану?

 

– Він планував візит і мав прибути, здається, 5 чи 6 грудня. Ми готувалися до приїзду, але останнього моменту з якихось причин його було скасовано. А можливо, перенесено.

 

Ваше ставлення до надання УГКЦ статусу патріархату?

 

– УГКЦ хотіла б мати гідність патріархату. Відповідно до ІІ Ватиканського собору, є дві можливості отримати таки статус. Одна з них – це рішення Екуменічної ради, в якій беруть участь єпископи з усього світу і Святий Отець. А інша – рішення Папи Римського. Певно, не варто чекати, що незабаром відбудеться наступна Екуменічна рада, адже нещодавно ми святкували 50-ліття ІІ Ватиканського собору (останній із соборів Католицької Церкви, тривав у 1962-1965 роках. – ZIK), тому у цій справі слід чекати на рішення Папи.

 

Як довго чекати?

 

– Не знаю. Востаннє це питання серйозно піднімали ще за часів Блаженного Івана Павла ІІ – думаю, з нагоди візиту кардинала Гузара на синод, коли він відвідав Святого Отця. Після того ми спитали православний світ про його думку – він відреагував негативно. І на цьому наразі поставлено крапку. Молимося і чекаємо. Загалом Українська греко-католицька Церква має відповідну церковну владу й усі повноваження патріархату – все, крім власне формального статуту.

 

Чи будуть беатифіковані Андрей Шептицький і Йосиф Сліпий?

 

– Сподіваюся цього. Церква працює над цим питанням, але я особисто не знаю, чи всю відповідну документацію переказали до Риму. Існує велика кількість праць Шептицького, котрі потрібно опрацювати, опублікувати й проаналізувати, – я не знаю, на якій стадії перебуває цей процес. Знаєте, щодо людей, які не написали так багато, цей процес проходить швидше... Але сподіваюся цього, особливо після того, як усе більше дізнаюся про його труди – він є великою людиною і особливим даром для Церкви.

 

Папа Іван XXIII якось зауважив – мовляв, усі розумники цього світу разом із ватиканською дипломатією виглядають жалюгідно у світлі простоти Ісуса. Як Ви почуваєтеся, будучи водночас дипломатом, священиком і християнином?

 

– Незабаром після прибуття до Києва я прочитав лекцію у Києво-Могилянській академії з порівняльного релігієзнавства. Тоді я зазначив: «Є речі, які ми вважаємо випадками історії – і я теж є певним випадком». Те, що століттями відбувалося у Західній Європі, призвело до того, що Святий Престол має інтернаціональний характер і власну місію у світовій дипломатії. Для нас дипломатія – це можливість проповідувати Євангеліє, і ми нею користаємось. Я – представник дипломатії не традиційної, а тієї, яку практикує Церква задля поширення основних цінностей, котрі поділяють народи всього світу, – правди, справедливості, людської гідності.

 

Зло породжене лише людською природою чи диявол все ж таки є?

 

– Звісно, диявол справді існує. Загалом ми вважаємо, що людська природа гріховна. Наші прабатьки зробили неправильний вибір і згрішили. Ми всі живемо у його наслідках і наша душа потребує спасення в Ісусі. І в Ньому, через Його кров, маємо змогу очиститись. Існує великий  конфлікт – і кожен повинен вибирати. Коли забуваємо про Бога, ми зав­жди програємо. Але, перебуваючи у Божій благодаті, ми спасенні. З Божого благословення можемо бути переможцями не тільки сьогодні чи завтра, а й назавжди.

 

Ми можемо перемогти себе чи перемогти диявола?

 

– І одне, й інше. Господь переміг гріх і смерть. Диявол же є персоніфікацією... Одне з його імен, котре згадується у Святому Письмі, – наклепник. Це той, хто, зводячи наклепи (наприк­лад, кажучи, що з тобою все не так), може довести нас до відчаю. Але Ісус переміг і це.

 

Чи в Україні дійде до порозуміння й об’єднання між греко-католиками та римо-католиками?

 

– Думаю, особливість кожної традиції збережеться. Часами між ними є напруга, але це знак, що обом слід чинити так, як казав Іван Пав­ло ІІ, – зцілити пам’ять. Слід зцілити вплив минулого, ще з перших років життя… Такі проблеми існують, наприклад, у родині, яка має погані спогади з часів ІІ Світової війни, хоча це не обов’язково  особисті спомини. Найголовніше завдання для священиків і єпископів – допомогти, аби люди, які мають не власні, а загальні уявлення, так звану пам’ять народу, відпустили їх. Люди повинні нав­читися пробачати. Наприклад, хтось мене зранив, але я вже не тримаю зла на цю людину, хоча, скажімо, моя мама й надалі гнівається (сміється. – ZIK). Маму треба навчити пробачати. Адже я пробачив. Певно, саме так це має відбуватися і тут.

Довідка:

Архієпископові Томасові Едварду Ґалліксону 62 роки. Народився у штаті Південна Дакота, США. У 26 років висвячений на священика. На дипломатичну службу Святого Престолу поступив 1985 року, був у місіях в Руанді, Австрії, Чехословаччині, Єрусалимі, Ізраїлі та Німеччині. Вперше Апостольським нунцієм, послом Ватикану, був на Карибських островах. У листопаді 2011 року вручив вірчі грамоти Апостольського нунція в Україні.

газета ZIK №7 (23 лютого 2012р.)

Джерела: ЗІК

Мандрівники Христа Царя

06.03.2012р. Б. / Україна перетворилася у звалище вбитих дітей Європи, – Глава УГКЦ

Майже стільки ж ненароджених немовлят, скільки людей живе в Україні, вбили через аборти від 1991 р. повідомив молоді під час зустрічі у Тернополі 4 березня глава УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук).

 

«За 20 років незалежності України ми свідомо і добровільно вбили 40 мільйонів людей. Це означає, що з карти зникла ще одна така країна, як Україна. Ми вивчали постабортивний синдром. Те явище завжди спихають на жінку, але насправді гріх аборту заторкує все суспільство. Це і жінка та її родина, і лікар. Він теж зазнає важких тортур. І це відображається на його сім’ї, дітях. Коли 40 мільйонів вбили, то ті діти, які народилися – вцілілі, ті, яких не торкнулася вбивча рука їхніх батьків. Це те, що Католицька Церква називає структурами гріха,» – пояснив під час зустрічі з молоддю Тернополя Глава УГКЦ. 

Україна перетворилася у звалище вбитих дітей Європи, адже сюди їдуть позбуватися дітей вже й жінки із країн, де аборти заборонені, сказав першоєрарх. 

«Коли держава покликана захищати добро суспільства, то це добро вимагає заборонити такі вбивства. Зазвичай людина дякує лікареві, який зробив їй добре, провівши операцію. Але за аборт не подякувала ще жодна жінка. Бо підсвідомо вона переживає біль зраненого материнства,» – сказав Святослав Шевчук. 

Єпископи УГКЦ та РКЦ спільно закликають державу заборонити аборти. Аборти – одна з причин масового безпліддя сімей. Але навіть оте безпліддя у нас в країні, як наголошує владика, намагаються подолати неправильним шляхом через штучне запліднення. 

«Для того, щоб отримати одну дитину, потрібно 3-4 вбитих ембріони. Адже запліднюють одразу декілька яйцеклітин, а потім обирають один ембріон. Інші заморожують. Але вони мають термін зберігання. Виникає питання, що з ними робити? І тут приходять люди, які готові їх купити. Людськими ембріонами торгують. Є фірми, які роблять з них жіночу косметику! Тому Католицька Церква не приймає це, бо це не ліквідовує проблеми безпліддя. 

А ще ж буває, що коли проводять штучне запліднення, то розвиваються два ембріони. І от коли жінка «замовляла» одного, іншого абортують. Є і таке явище як сурогатне материнство. Тобто, виходить, що бізнес-леді не мають часу виношувати власну дитину», - описані проблеми потрібно вирішувати шляхом виховання молоді, каже Блаженніший Святослав. 

«У школах хотіли впровадити різні варіанти статевого виховання, які нам за великі гроші пропонує Європейський Союз. Вони зводяться до того, щоб отримати максимум задоволення за мінімум відповідальності. Там навіть практичні заняття передбачені, рольові ігри…»,– зазначив Глава УГКЦ. 

Тому не дивно, що Церква не сприймає таке «виховання». Вона розробила програму «Тіло – храм Святого Духа», згідно з якою сексуальність не виймається штучно з усього комплексу людських стосунків, а подається інтегровано у них.

Водночас Глава УГКЦ закликає батьків відігравати більшу роль у вихованні дітей. 

«Адже є теми, про які не може говорити ні катехит, ні вчитель, а тато й мама. Радянська система усувала батьків від виховання дітей, а тепер часто вони самоусуваються,» – підсумовавав Глава УГКЦ. І таку ситуацію потрібно змінювати. 

 
За матеріалами: РІСУ 

Джерело:  КРЕДО 

06.03.2012р. Б. / Важкі питання: Чи існує справжній образ Ісуса?

 

ПИТАННЯ: Чи існує справжній образ Ісуса Христа?


ВІДПОВІДЬ: Спробуємо відповісти на це запитання, зіславшись на історію всім відомої Туринської Плащаниці.

Плащаниця, що знаходиться у Туринському катедральному соборі, – це лляне полотно, на якому відбився подвійний слід від людини, яка померла внаслідок довгих катувань, що завершилися розп'яттям. Біля відбитка є дві чорні лінії та кілька розривів: це сліди пожежі, яка завдала шкоди Плащаниці у Шамбері у 1532 році.

За переказами, мова йде про полотно, про яке написано в Євангелії. У нього загорнули тіло Ісуса для поховання. Хоча традиція стверджує, а численні наукові дослідження підтверджують, що  йдеться про те саме полотно, поки що не можна сказати, що це доведено остаточно.

Але можна з точністю стверджувати, що Плащаниця з відбитим на ній образом безпосередньо спрямовує нас до роздумів про трагічну реальність страждань Ісуса Христа. Ось чому Папа назвав її «дзеркалом Євангелія».

Перші точні документальні відомості, що стосуються Туринської Плащаниці, датуються серединою 14 століття, коли Жеффруа де Шарні, доблесний лицар і людина глибокої віри, помістив полотно у храмі, збудованому ним у 1353 році в Ліре у Франції.

У першій половині 15 століття, у розпал Столітньої війни, Маргеріт де Шарні забрала полотно з церкви у Ліре (це сталося у 1418 році) і разом з ним вирушила у подорож Європою. Вона була прийнята при дворі герцогів Савойських, яких знали як її батько, так і її другий чоловік Де-ла-Рош. Саме за таких обставин відбулася передача у 1453 році Плащаниці, в контексті цілої низки правових актів між герцогом Людовіко і Маргеріт, родині Савойя.

Починаючи з 1471 року блаженний Амедей IX, син Людовіко, почав роботи з оздоблення  і розширення каплиці замку Шамбері, столиці герцогства, для майбутнього розміщення у ній Плащаниці. Спочатку полотно було покладене під францисканською церквою, а потім остаточно перенесене до Сен-Шапель-де-Сен-Суер. Савойя попросили і отримали у Папи Юлія II схвалення особливого літургійного святкування на честь Плащаниці, яке було встановлено 4 травня. А 4 грудня 1532 року пожежа зруйнувала Сен-Шапель, завдавши значної шкоди Плащаниці, яку потім відновили міські монахині-клариски. Пожежа залишили кілька симетричних отворів (полотно зберігалося у складеному навпіл вигляді). Монахині покрили її лляними клаптиками трикутної форми і закріпили на так званому «голландському полотні».

Еммануїл-Філіберто остаточно переніс Плащаницю до Турину в 1578 році. Відтоді святиня завжди залишалася в Турині, де протягом наступних століть неодноразово виставлялася для публічного і приватного вшанування.

Звичайно, збереження святині часто опинялося у критичному стані. З часом шви і органічні частки стали становити ризик для цілісності тканини. Папський Кустодій (тобто хранитель) Плащаниці кардинал Джованні Сальдаріні скликав спеціальну міжнародну наукову комісію для вивчення оптимальних умов зберігання Плащаниці. Комісія рекомендувала очистити тканину і зберігати її не у згорнутому, а в розкладеному вигляді. У 2002 році професор Флюрі-Лемберг та її співробітниці здійснили надзвичайно делікатну роботу із роз'єднання швів і видалення органічних частинок, а також із заміни закріплюючого полотна. Було також зроблено сканування полотна і здійснено нову фотографічну документацію.

Туринська Плащаниця зберігається у розгорнутому горизонтальному вигляді всередині футляра (без повітря, з інертними газами). Футляр, у свою чергу, захищений багатошаровим саркофагом.

У великій панорамі наукових досліджень Туринської Плащаниці особливе місце займає недавнє відкриття напису арамейською мовою, що сягає епохи Ісуса. Підтвердження її достовірності могло б внести вирішальний вклад у спірне питання про датування Плащаниці. Сенсаційне відкриття французького вченого Тьєррі Кастекса породило безліч дебатів і зацікавило Барбару Фрале, фахівця з історії тамплієрів і співробітницю Ватиканських архівів. Барбара Фрале висунула гіпотезу про те, що священна реліквія один час перебувала в руках у тамплієрів.

 

Плащаниця зникла з каплиці візантійських імператорів під час пограбування Константинополя у 1204 році. Як пояснила автор, на Плащаниці були виявлені єврейські букви, і мова йде, цілком ймовірно, про арамейську мову. Дослідниця уточнює: арамейські написи на тканині Плащаниці виявлені не вперше. Ще у 1978 році їх помітив професор латинської мови з Міланського католицького університету. У 1989-му були знайдені й інші єврейські букви – відкриття належить Мессіні, вченому-гебраїсту. За його словами, ці букви складали частину фрази «Цар Юдейський», тобто ми маємо справу з текстом обвинувачення, висунутого Пилатом проти Ісуса. Напис, знайдений недавно Тьєррі Кастекс, говорить: «знайдено», – але він може означати і «бо знайдено», а також «ми знайшли». Цікаво те, що ця фраза може бути віднесена до уривку з Євангелія від Луки, де сам Лука повідомляє про звинувачення проти Ісуса, з якими Той був приведений до римського правителя. Слова апостола Луки звучать так: «Ми знайшли, що Він розбещує народ наш, і забороняє давати кесареві податок, називаючи Себе Христом Царем».

Потрібно ще зрозуміти, яким чином цей напис з'явився на Плащаниці. Але немає сумнівів, – зазначає Фрале,– що, оскільки йдеться про людину звинувачену і засуджену до смерті, мало  існувати якесь свідоцтво, якесь підтвердження, прикріплене до тіла цієї людини. Треба мати на увазі, що небіжчика, загорнутого у полотно, – за давнім єврейським звичаєм, – неможливо було більше впізнати, і написи були абсолютно необхідними для ідентифікації покійного.

Відкриття Кастекса відкриває новий етап у суперечці щодо датування Плащаниці. Проблеми, пов'язані з датуванням за допомогою радіоактивного вуглецю, багатоскладові, і через широке оприлюднення і рекламу цього факту свого часу виникла величезна плутанина. Відбувалися дебати на міжнародному рівні, у кожного була своя думка. Сенсаційні книги вийшли ще до того, як був представлений результат наукових досліджень. Фрале вважає, що лабораторії з аналізу Туринської Плащаниці користувалися методами, які, хоча і не були тими, що є у нас в розпорядженні сьогодні, були цілком коректні. Однак, проблема полягає у тому, які саме зразки були передані в ці лабораторії, які, звичайно, не могли відмовитися від надісланих зразків і попросити інші, більш відповідні для такого виду досліджень.

Найдавніші документи вказують, що існувала якась тимчасова "дірка" – близько 150 років – після зникнення Плащаниці під час розграбування Константинополя у 1204 році, у період четвертого Хрестового походу, – і до її появи у Франції близько 1350 року. У своїй книзі Фрале висуває абсолютно конкретну тезу про те, в чиїх руках перебувала Плащаниця у той період. Барбара Фрале виявила безліч слідів того, що тамплієри зберігали цей предмет у період між 1260 і 1312 роками, при чому ця подія призвела навіть до зміни їх чину літургії. Тамплієри бачили в Плащаниці свого роду прапор проти розповсюдження єресей, і це пов'язано з написом, знайденим на полотні. Справді, катари й інші єретики стверджували, що Христос не мав справжньої людської плоті і крові, не зазнав Страстей, не вмирав, не воскресав, тому вони не здійснювали Євхаристію, вважаючи її безглуздим ритуалом, так як Христос ніколи не володів істинною плоттю. Свого часу король Франції звинуватив тамплієрів у тому, що вони «таємно поклонялися невідомому «ідолу» – портрету, що зображує людину з бородою», – на думку деяких дослідників, це і була Туринська Плащаниця. Зображення було «вкладене в особливу раку, зроблену так, щоб було видно тільки лик», «воно вшановувалося в повній таємниці, бо саме його існування в лоні ордена було компрометуючим фактом: адже предмет був вкрадений під час огидного пограбування, винуватців якого Папа Інокентій ІІІ відлучив від Церкви; таке ж покарання було призначене IV Латеранським собором 1215 року за незаконне перенесення реліквій».

Спочатку Фрале хотіла з'ясувати, чи не Тамплієри  були авторами арамейського напису. Але коли вона почала його  досліджувати, виявилося, що букви не мають жодного відношення до тамплієрів, оскільки вони сягають епохи, що як мінімум на тисячу років передувала часу заснування Ордену.

У 2010 році з нагоди виставлення Святої Плащаниці в Турині побував Папа Бенедикт XVI. «Той, хто був розп'ятий, – сказав Папа, – хто розділив з нами страждання, як красномовно нагадує нам Св. Плащаниця, – Він же і воскрес і хоче об'єднати нас у Своїй любові». «В Плащаниці ми бачимо, як у відображенні, наші страждання в Страстях Христових: Passio Christi, Passio hominis. Саме тому вона є знаком надії: Христос прийняв хрест, щоб викорінити зло; щоб дозволити нам розгледіти в Його Пасці запоруку того моменту, коли і кожна наша сльоза буде втерта. І більше не буде ні смерті, ні смутку, ні крику, ні болю».

 

За матеріалами: Радио Ватикана

 

На питання читачів відповідає російська служба Радіо Ватикан - rus@vatiradio.va, поштова адреса для запитань -  – Російська служба Радіо Ватикану, 00120 Ватикан.

Читайте також:
Важкі питання. Чи гріх жити разом до шлюбу, дотримуючись цнотливості?
Важкі питання. Чи правда, що Адам прожив 930 років?
Важкі питання. Що значить - хула на Святого Духа не проститься?
Важкі питання. Що означає відлучення від Церкви?
Важкі питання. Вона - католичка, він – розлучений православний. Чи можливий шлюб?
Важкі питання.Чи бачить диявол наші думки?
Важкі питання. Від кого походять люди?
Важкі питання. Протестанти і апостольське спадкоємство
Важкі питання. Як Бог може бути єдиним і в той же час Трійцею?
Важкі питання.Чи нормально для християнина боятися смерті?
Важкі питання. Чому не можуть приступати до Причастя розлучені, котрі вступили в новий шлюб?
Важкі питання. Чи правда, що Бог любить мене?
Важкі запитання: Звідки взялася дружина у сина Адама і Єви?
Важкі питання: Як прийняти Таїнство Хрещення у дорослому віці?
Важкі питання: Чи правда, що євреї досі очікують прихід Месії?


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

05.03.2012р. Б. / Блаженніший Святослав у Тернополі зустрівся з молоддю (відео)

4 березня Глава УГКЦ зустрівся із представниками молодіжних організацій, церковних спільнот та студентами вищих навчальних закладів Тернополя. На захід, що відбувся в Українському домі “Перемога”, прибуло приблизно 800 молодих людей, представники влади, а також Владика Василій Семенюк, Архиєпископ і Митрополит Тернопільсько-Зборівський. 

Онлайн-трансляцію в інтернеті здійснювали інформаційні портали te.20minut.ua та poglyad.te.ua. Організаторами виступили комісія у справах молоді Тернопільсько-Зборівської архиєпархії та веб-ресурс events.te.ua.

прес-служба архиєпархії

04.03.2012р. Б. / Скільки важить гріх?

 

Завдання совісті – розпізнавати гріх: застерігати від нього, викривати його, називати на ім’я, оцінювати його «важкість».

 

«Перепрошую, отче, а чи цілуватися – гріх?» Це «катехитична класика»… Питання ставлять люди щораз то молодші, але слава Богу, що ставлять. Це знак, що їхнє сумління не втратило чутливості до гріха. Частіше можна почути: «Інколи я не йду до церкви в неділю, але щоб це сприймати як гріх, і то тяжкий, – то вже занадто. Зрештою, ми не живемо в середньовіччі. Та й узагалі, Бог є любов». Звичайно, в середньовіччі ми не живемо і Бог є любов, але це не змінює факту, що гріх – це гріх.

 

Ще пів-століття тому Папа Пій ХІІ говорив про втрату почуття гріха. Блаженний Йоан Павло ІІ у повчанні «Reconciliatio et paenitentia» (1982) писав про зростання цього явища. Почуття гріха він назвав термометром моральної свідомості людини. Пошкодження цього термометра тісно пов’язане з затушуванням нашого чуття Бога. Воно не обов’язково є відкритим атеїзмом – це практичне викреслювання Бога зі щоденного життя. Коли людина втрачає точку відліку для сумління, якою є Бог, то втрачається й відчуття гріха.

 

Нищівна сила

 

Прагнучи зрозуміти, чим є гріх, варто сягнути по Книгу Буття. Суттю гріха Адама був непослух – свідоме і добровільне протиставлення людини Богові через порушення Його заповіді. Але гріх не завершується «порушенням припису». Йоно нищівна сила завжди б’є у трьох напрямках.

 

По-перше, гріх є образою Бога, відкиненням Його любові, порушенням завіту, життєдайного зв’язку. Пророки часто порівнюють Бога з нареченим, якого зрадила наречена. Розп’яття відкриває найглибшу правду про гріх: людина здатна визнати Бога злочинцем, викинути Його за межі свого світу.

 

По-друге, гріх нищить міжлюдські зв’язки, що видно на прикладі першої людської пари. Одразу по гріхопадінні Адам не хоче мати нічого спільного зі своєю жінкою, звинувачує її перед Богом. Кожен гріх має більший або менший суспільний вимір, завжди б’є у спільноту, провадить до ізоляції.

 

По-третє, гріх нищить самого грішника. Адам і Єва відчули сором і страх. Вони вже не були вільні, як раніше. Відвертаючись від Бога, людина сама себе відрізає від джерела свого життя. Плід заборонений, бо він отруйний. Гріх має в собі щось від самогубства.

 

Гріх від гріха різниться. Більшим злом є вбивство, ніж прокляття. Зірвати кілька яблук із дерева в сусідському садку – не те, що вкрасти пенсію в самотньої бабці. Сумління «зважує» гріхи. Здорове розрізнення тяжкого й легкого є важливим. Такий поділ гріхів, прийнятий у Церкві, виводиться з Біблії. Святий Йоан пише, що є гріхи на смерть і не на смерть (див. 1 Йн 5,16-17).

 

Як розпізнати смертельний гріх?

 

* Гріх стосується важливої матерії. Отже, йдеться про такі вчинки, які самі по собі є тяжкою провинністю проти Божих заповідей, скеровані проти самого Бога, завдають великої шкоди суспільству або людині. Визначаючи тягар гріха, треба брати до уваги його обставини. Наприклад, насильство щодо батьків тяжче, ніж щодо сторонньої людини; фальшиве свідчення в суді, яке може призвести до несправедливого вироку, є тяжчим, ніж брехня у справі меншої ваги.

 

* Смертельним є гріх, скоєний з повним усвідомленням тяжкої гріховності вчинку.

 

* Остання умова – добровільність. Смертний гріх скоює той, хто чинить його повністю вільно (без примусу, не внаслідок сильного пориву почуттів чи маніпулювання). Отже, смертного гріха людина не чинить випадково чи нехотячи.

 

Повсякденний гріх стосується легкої матерії (тобто не є злом сам по собі), або матерії тяжкої, але вчинений без повного усвідомлення чи повної згоди.

 

Як у всьому цьому не загубитися?

 

На практиці багатьом людям важко розрізнити тяжкі й легкі гріхи. Не раз вони запитують сповідників, чи буде якийсь учинок тяжким гріхом, однак священик може лише вказати на загальні підстави оцінки, бо тільки сам грішник знає всі обставини свого гріха, мотивацію, ступінь усвідомленості та добровільності. Не є тяжким гріх того, хто перед його скоєнням не усвідомлював серйозності зла, а зрозумів уже після. Радше легким, ніж тяжким, був гріх, якого ми не планували, що стався за непередбачуваних обставин, через незнання, як належало поводитися в незвичній ситуації, під натиском хвилі почуттів – остовпіння чи гніву, радості чи пристрасті… «Холодне» планування зла обтяжує сумління.

 

Якщо людина, яка намагається жити по совісті, не може визначити ступеня свого гріха, то її сумніви схиляють до рішення, що гріх був радше легкий. Однак це не можуть бути сумніви за принципом «волію цього не знати». Доки людина не буде певна, що скоїла тяжкий гріх, вона може приступати до св.Причастя. Однак вона має щиро жаліти про всі свої переступи. На сповіді необхідно визнати всі смертні гріхи, які вдасться пригадати. А якщо трапиться тяжко згрішити, то не треба чекати якоїсь «планової» нагоди до сповіді. Що довше відкладати сповідь, то важче на неї зважитися. Людина в тяжкому стані викликає лікаря, не затягуючи хворобу. Визнання повсякденних гріхів за нагоди сповіді з гріха тяжкого теж не буде зайвим. Крім того, формувати своє життя і сумління допомагають регулярні сповіді.

 

А що стосується поцілунків, то вони також не однакові. Можуть бути вираженням сердечності, поваги, ніжності в подружжі чи сім’ї, й тоді вони навіть рекомендовані. Але можуть бути вираженням егоїзму, пошукати еротичних відчуттів, яких людина шукає поза подружнім життям, і тоді вже сам поцілунок буде порушенням шостої заповіді.

Джерела: CREDO

Мандрівники Христа Царя