14.09.2012р. Б. / «Прокурене майбутнє». Вчені з`ясували, що канабіс значно знижує інтелект

 «Прокурене майбутнє»: під таким заголовком в редакційній статті ватиканської газети «Оссерваторе Романо» наводяться результати дослідження про вплив канабіса на людський мозок.

 

Шокуючі підсумки багаторічного вивчення несправедливо званих «легкими» наркотиків - таких, як марихуана, - були опубліковані в кінці серпня Американською академією наук. Наслідки куріння канабіса - найпоширенішого в світі наркотику - вивчалися на прикладі 1037 осіб, які народилися в 1972 і 1973 роках. Новозеландські і англійські вчені стежили за ними протягом двох десятиліть: настільки довгострокове дослідження за участю такої кількості людей було проведено практично вперше. І якщо когнітивні наслідки куріння марихуани — таких як порушення пам'яті та уваги, втрата інтересу до життя та інші, - були відомі і раніше, то вразливість підліткового мозку в далекій перспективі була доведена вперше.

Результати останнього дослідження підтверджують, що у тих, хто почав курити марихуану в підлітковому віці і потім постійно вживав канабіс як мінімум чотири рази на тиждень, коефіцієнт інтелекту знижується на вісім пунктів. Це зниження інтелекту помітили не тільки науковці, а й рідні та близькі досліджуваних суб'єктів.

По-друге, дослідники з'ясували, що припинення або зменшення вживання наркотику не призвело до відновлення інтелектуальних здібностей. Тобто нанесена шкода виявилася незворотньою і мала значні наслідки для повсякденного життя цих людей.

Таким чином, вживання канабіса знаходиться в прямій взаємодії з розвитком мозку, який повністю формується до двадцяти років. І якщо врахувати, що, наприклад, у Франції 24 відсотки хлопців і дівчат у віці 16 років вживають канабіс, то легко здогадатися про поширеність і небезпеку цього феномена.

Крім того, дослідження показали, що у підлітків, які вживають  канабіс, ризик розвитку депресії збільшується в п'ять разів.

За матеріалами www.radiovaticana.org

Джерело:   Воїни Христа Царя

31.08.2012р. Б. / Православні в Хмільнику обіцяють різню у випадку зведення каплиці УГКЦ

Джерело: kriminal.ictv.ua

Дозвіл на розроблення паспорту прив’язки для розміщення тимчасової споруди – каплички на розі вулиць Некрасова та Свердлова у м.Хмільник на Вінничині, рішення про надання якого релігійній громаді (парафії) Святого Івана Богослова Української Греко-Католицької Церкви ухвалила міська рада, викликав хвилю протестів з боку духовенства УПЦ МП.

Своєрідний протест під час зібрання, за участі керівництва міста, виказали настоятелі міських храмів Московського Патріархату.

Благочинний храмів Хмільницького району отець Михаїл Шикирун, висловив від імені духовенства та парафіян занепокоєння цією подією, повідомив про «збирання підписів невдоволеними прихожанами храмів, а також закликав представників влади проявити мудрість та поміркованість в цьому питанні».

Настоятелі інших православних міських храмів зазначили, що «історично цього віросповідання у Хмільнику не було, а отже – потреби у зведенні каплички немає».

Варто зазначити, що це зібрання відбувалося без представників греко-католицької громади. Настоятеля релігійної громади Святого Івана Богослова Української ГКЦ отця Олександра мають намір запросити на досесійне засідання, проведення якого заплановано 3 вересня цього року.

Історія греко-католицької громади у Хмільнику пов’язана з іменем Слуги Божого о. Романа Бахталовського ЧНІ, який приїхав до міста у 1976 р. і незважаючи на заборону радянської влади, через служіння при римо-католицькій парафії, міг підпільно опікуватися греко-католиками. 22 листопада 2006 року розпочато беатифікаційний процес Слуги Божого о. Романа.

Варто пригадати, що до о. Романа Бахталовського у 1978 р. приїхав на студії з сторії Церкви, догматики та морального богослов'я, тоді брат Ігор Возьняк, а тепер Архиєпископ і Митрополит Львівський.

Особливу роль в житті парафії сповнила мати Агафія (в миру Параскевія Юріївна Скрегунець), настоятелька Згромадження сестер Непорочного Серця Марії Фатімської, яка виступила ініціатором офіційного реєстрування громади у державних органах 27 листопада 1992 р.

Джерела: pravo-hm.org.ua / www.ugcc.lviv.ua

Воїни Христа Царя

05.07.2012р. Б. / Релігійні лідери наполегливо закликають пРезидента не підписувати «вибухонебезпечний мовний законопроект»

 

«Те, що зараз відбувається – це шлях у прірву, шлях до громадянського конфлікту і розвалу держави». Про це заявили глави українських Церков і релігійних організацій у Відкритому листі до Президента України Віктора Януковича щодо мовного питання. 

 

«З жалем вимушені відзначити – до нашого голосу не прислухалися. 3 липня 2012 року суперечливий мовний законопроект було оголошено прийнятим Верховною Радою України», – так глави конфесій відреагували на розгляд у другому читанні законопроекту Ківалова та Колесніченка. 

«Глибоко помиляються ті, хто вважають цю подію перемогою. Це – Піррова перемога. Це – «перемога» над громадянським порозумінням і основоположними принципами парламентаризму, які за визначенням покликаний відображати суспільний компроміс», – наголошують глави Церков і релігійних організацій. 

На їх переконання, «поглиблення мовного розділення, посилене політичним протистоянням, далі поглиблює суспільний розкол і розхитує основи української державності». 

Глави конфесій наполегливо закликають Президента «не підписувати вибухонебезпечний мовний законопроект, накласти на нього вето і повернути до Верховної Ради для справжнього повноцінного розгляду та вироблення збалансованого рішення». 

На думку релігійних провідників, збалансована мовна політика в Україні повинна одночасно захищати державний статус української мови та сприяти розвитку і функціонуванню мов національних меншин. 

Відкритий лист до Президента України підписали: 

Патріарх Філарет, предстоятель Української Православної Церкви Київського Патріархату;
 

Святослав, Верховний Архієпископ Києво-Галицький Української Греко-Католицької Церкви;
 

Єпископ Маркіян Трофим’як, керуючий справами Римсько-Католицької Церкви в Україні;
 

В'ячеслав Нестерук, президент Всеукраїнського союзу об'єднань євангельських християн-баптистів;
 

Михайло Паночко, старший єпископ Всеукраїнського союзу церков християн віри євангельської – п'ятидесятників;
 

Василь Райчинець, старший пресвітер Союзу вільних церков християн євангельської віри України;
 

В’ячеслав Горпинчук, єпископ Української Лютеранської Церкви;
 

Андрій Гамбург, пастор Німецької євангелічно-лютеранської церкви України;
 

Шейх Ахмед Тамім, голова Духовного управління мусульман України;
 

Григорій Комендант, президент Українського Біблійного Товариства.

"Українська" Православна Церква (в єдності з Московським патріархатом), хоч і не долучилась до цього звернення, проте поширила офіційний коментар голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків архієпископа Митрофана з цієї проблематики. У ньому наголошується, що Церква занепокоєна суспільною напругою, що виникла внаслідок законопроекту № 0973. 

«"Українська" Православна Церква залишає на розсуд хворого суспільства питання статусу російського язика в Україні. Разом з тим, їхня Церква виступає категорично проти того, щоб дискусії навколо мовного питання розділяли українське суспільство та загрожували цілісності Української Держави», – зазначено у коментарі. 

За матеріалами: ІРС

Джерело:    КРЕДО

02.05.2012р. Б. / Голос волаючого в пустелі

 

Минулого тижня в ефірі ТВі Архиєпископ-емерит Блаженніший Любомир кардинал Гузар висловив сумнів, щодо можливості діалогу з теперішньою українською владою. Прокоментувати цю заяву Блаженнішого Любомира спеціально для "Католицького Оглядача" люб'язно погодився відомий журналіст п. Віталій Портников.

 

Кардинал Любомир Гузар, який задумався про можливість діалогу з владою в ситуації відмінності цінностей між нею і суспільством, підняв одне із найболючіших для пострадянського суспільства питань. Ми з певною часткою невпевненості можемо говорити, що будь-які виразні моральні цінності проглядаються у суспільства. Але вже напевно ми не помічаємо їх у влади, що діє навіть не з погляду доцільності політичної, а погляду доцільності фінансової. І там, де припиняється ця доцільність,-зникає її інтерес.

Тут навіть не питання в тому, варто чи ні проводити такий діалог. Проблема в тім, що він все одно не може відбутися. Влада вибудовує якусь декорацію державних інтересів, захисту національної культури, зовнішньої політики, яку завгодно. Але про це не говорять серйозно, це виключно завіса, за якою ховаються банальний розпил і відкат, корупція, неповага до власних громадян. І до будь-кого, хто говорить про національні інтереси серйозно, в колах можновладців ставляться як до небезпечного божевільного або просто як до заздрісного демагогa, який намагається і собі урвати масніший шматок.

Тому питання навіть не в тому, чи прийнятний діалог. Проблема в тім, що він не можливий – тому що сторони говорять про різне. Це і є класичний приклад ситуації з присутністю цінностей у одних – і відсутністю в інших. І поки це не зміниться, голос розуму так і буде гласом волаючого в пустелі.

Віталій Портников спеціально для "Католицького Оглядача"

Джерело:  Воїни Христа Царя

30.04.2012р. Б. / Українське християнство перед лицем аморальної влади

Українські християни живуть у суспільстві, яке стрімко втрачає будь-які моральні орієнтири та обмеження. Воно, суспільство, усе ще здатне реагувати на резонансні злочини, але це переважно реакція віртуальна, а не реальна. У соціальних українських джунглях виживати стає дедалі складніше, тому для доброї частини соціуму «єдиним» виходом залишається або втеча за кордон, або втеча у віртуальний світ Інтернету та соціальних мереж.

Не те щоб утікачі не хотіли змін, вони їх хочуть. Хочуть, але сучасний український дехристиянізований менталітет, у якому християнство є лише частиною фольклору, не дає ані відповідей, ані орієнтирів, як вийти з ситуації перманентного жаху. І жах нашого українського буття породжує нову парадигму соціального реагування: «Краще жахливий кінець, аніж безкінечний жах». Краще втікати з Батьківщини, заплющувати очі і вуха, поринути у віртуальний світ, аніж зіткнутися з жахами щоденного українського буття.

Що більше ця парадигма пускає коріння в український менталітет, то скоріше українське суспільство наближається до свого краху. Найактивніші та найздібніші, але неагресивні члени соціуму самі виключають себе з нього, агресивна ж частина усе більше радикалізується. Наслідки такого стану просто і легко можна передбачити – насильницький крах суспільства з невідомими наслідками.

У цій ситуації зарадити може лише чітка й активна позиція українських християн. Позиція, яка за свій фундамент матиме особисту вірність Христу і Його Церкві, відчуття власної відповідальності за себе і свій народ та відкритість до сприйняття та нострифікації досвіду інших охрещених народів.

АМОРАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ

Минулого тижня Церква беатифікувала (проголосила блаженним) о. П’єра Адріана Тулорожа, священика, який своєю смертю засвідчив вірність християнським ідеалам, в період найкривавішої фази так званої Великої Французької революції. У цей період революціонери проводили тотальну дехристиянізацію та атеїзацію Франції.

Передвісником цього стала Цивільна конституція клиру від 12 липня 1790 року, яка фактично створювала автокефальну церкву у Франції. Понад 70% клиру відмовилися складати присягу і приєднуватися до цієї «церкви». Більшість християнського люду залишилась вірна своїй вірі. А вже 1793 Робесп’єр і його маніяки почали впроваджувати культ розуму, оскверняючи церкви і масово вбиваючи священиків, монахів, монахинь, простих мирян та чудом ще вцілілих єпископів.

Революційний бухгалтер,
французька гравюра кінця ХVІІІ ст.

Французьку революцію часто намагаються показати у позитивному світлі, забуваючи про 4,5 млн. жертв цієї різанини, більшість з яких – 91% [1] – були простими селянами та робітниками. Також часто закривають очі на геноцид, влаштований революціонерами проти повсталих селян Вандеї, які не хотіли миритися з дехристиянізацією. Варто зазначит, що під прикриттям боротьби з спекуляцією та мародерством революціонери знищили тисячі людей, хоча реальних спекулянтів і мародерів серед вбитих було не більше 0,1% [2].

Зате корупція, продажність, пригноблення і знищення усіх незгідних з радикально ліберальними ідеями революції заполонили Францію від краю до краю. Народ опинився повністю деморалізований державним революційним терором. І лише католицький клир, який залишився вірний Христу і Його Церкві, був єдиною опорою знедоленого народу, виконуючи своє служіння підпільно і під постійною загрозою смерті. Не зважаючи на те, що церковні структури були повністю знищені.

Напередодні революції Церква у Франції виявилась глибоко враженою ліберальними ідеями та галіканським націоналізмом [3].  Провалля між вищим і нижчим клиром набуло мало не рабовласницького характеру. Лібералізм та продажність клиру набирали усе гротескніших форм [4].  У такій ситуації Церква у Франції не змогла дати належного опору зазіханням революційної французької держави.

Аморальна влада французьких революціонерів не отримала належної відповіді з боку Церкви. Ніхто не спромігся у революційній істерії звернути увагу народу на страшні наслідки, які несе войовничий лібералізм. Щобільше, на початку цієї революції велика частина французького католицького клиру вітала революцію, особливо знедолене нижче духовенство, стан якого мало чим різнився від стану більшості селян, яких це духовенство обслуговувало.

Цей історичний урок добре нам показує небезпеку церковної аполітичності, поширення ліберальних ідей в церковному середовищі та «розколу» Церкви на «високу» і «низьку». Якщо прагнемо нормального церковного життя то мусимо пильнувати, щоб згадані випадки та подібні до них тенденції не заполонювали нашого церковного життя.

Будь-яка аморальність влади, чи то ліберальної, чи консервативної, будь-які кримінальні дії з боку властьімущих, будь-яка соціальна несправедливість мусить наражатися на гостру критику Церкви. Інакше Церква може втратити свою віродостойність в очах суспільства. Будь-яке поширення у церковному середовищі ідей, які надгризають православність (ортодоксію) Католицької Церкви, мусить знаходити рішуче засудження і за потреби суворе покарання з боку Церкви. Будь-яка спроба розшарування між вищим і нижчим клиром, між клиром та мирянами треба не лише попередити, але і вміло лікувати, якщо вона вже є. Теперішня ситуація Церкви в Україні просто кричуще вимагає від Церкви пильнувати свого послання і не продаватися за сповидний мир чи дешеву популярність.

КОНСЕРВАТИВНА РЕВОЛЮЦІЯ

Лібералізм для Церкви є рівно ж такий небезпечний, як і будь-яке інше збочення. Події в США яскраво свідчать про це. Після ІІ Ватиканського Собору Католицька Церква США взяла курс на зближення з американським суспільством, яке включало професійні піар-кампанії, певну лібералізацію, обминання гострих етичних тем, гіпервідкритість Церкви, а особливо церковної єрархії перед суспільством. Усе це вродило кризою покликань і віри. Цікавим є той факт, що американські католики були вимушені продавати свої церкви у 80-90х роках ХХ століття не стільки через зменшення кількості вірних, як через брак священиків, а тому неспроможність цих вірних обслуговувати.

Дуже скоро гіпервідкритість зірвала з церковної єрархії серпанок сакральності. Владу єпископа почали розцінювати, як владу будь-якого виборного служителя чи функціонера. Єпископат стрімко почав втрачати авторитет серед самих католиків. А от авторитет у суспільстві, попри оптимістичні очікування, не зріс. І це – цілком природно. Адже влада в Церкві кардинально різниться від будь-яких інших форм влади. Вона, на відміну від усякої людської влади, має сакральний характер. ЇЇ встановили не люди, а Бог, і тому часто її функціонування суттєво різниться від функціонування людської влади, вона не завжди підпадає під закономірності соціології, психології чи антропології.

Звісно, дитячі уявлення, що священик чи монах нічого не їдять, чи подібні до них, викликають усмішку. Але і в уяві більшості вірян богопосвячені особи і клир є істотами інакшого порядку. Знаючи це, противники Церкви дуже добре цим користуються, висвітлюючи в ЗМІ клерикальні «неподобства». Повна відкритість Церкви перед світом є власне тим, що фактично руйнує ареол містичності церковної влади. Без цього розуміння Церква приречена на висвітлення у ЗМІ у ролі таких собі мікімаусів для забави натовпу, який з часів римської імперії майже не змінився у своєму прагненні хліба і видовищ.

Це не означає, що Церква має закритися перед світом і зайняти позицію ворожості до ЗМІ. Ні. Церква має бути відкритою, але не виставляти, як екзбіціоніст, свою інтимність на загальний огляд. Блаженний Папа Іван Павло ІІ свого часу говорив, що перед світом Церква має бути домом з скляними стінами, через які усе видно. Але це зовсім не означає, хоч декому дуже б хотілося, що у цьому домі виходок і лазничка теж мають мати скляні стіни.

Коли журналістів цікавить, у якому магазині купують білизну для єпископів, яким милом вони миються, якою косметикою вони користуються, то, задовольняючи їхню цікавість, Церква таки впадає в своєрідний екзбіціонізм, втрачаючи ареол сакральності. Отож, відкритість річ корисна, вона нівелює дурні домисли, але екзбіціонізм позбавляє Церкву авторитету, зводячи її до рівня біснуючогося натовпу.

Ліберальність, замовчування гострих моральних питань, аполітичність – усе це сприяє дезорієнтації вірних, позаяк позбавляє їх чіткої і здорової ортодоксальної науки Церкви та робить їх нечутливими до заяв Учительського Уряду Церкви. Властиво це надзвичайно дієво провокує кризу віри і серед мирян і серед клиру.

Усе це і деякі меш важливі речі й спровокували кризу Церкви в Америці.

Але останнім часом намітилися тенденції цілком протилежні: американський єпископат зайняв виразну позицію, щодо ліберальних реформ президента Обами, йдучи на конфлікт з діючою американською Адміністрацією, що за «аполітичності» було б неможливим кроком. У американських єпископів був вибір: або «мудро» промовчати на поставлену вимогу до католиків фінансувати аборти, чого домагається містер Обама і його команда, або піти на конфлікт з єдиною супердержавою у світі. Щоб утриматися на плаву в американському суспільстві, політична мудрість, очевидно, підказувала шлях пошуку компромісів з найліберальнішою до тепер американською Адміністрацією. Мудрість ж євангельська вказувала на шлях безкомпромісного обстоювання права католиків США на сповідування католицької віри у повноті її православності, тобто на конфлікт з Адміністрацією єдиної світової супердержави. Богу дякувати, американські єпископи обрали шлях безкомпромісної боротьби за православність Католицької Церкви.

Саме це призвело до різкого зростання авторитету Католицької Церкви в США, і це на тлі постійної фабрикації педофільних скандалів ліберальними ЗМІ. З американськими католиками солідаризуються тепер і різні протестантські конфесії, що у 80–90х роках ХХ століття було немислимим.

Саме зріст чутливості до православності Церкви і боротьба за цю православність, безкомпромісність у цій боротьбі і породили те, що можемо зараз спостерігати в американській Церкві – своєрідну консервативну революцію. Випадок з Конференцією вищих настоятельок жіночих монаших згромаджень США слід також розглядати як частину цієї революції.

Минулого тижня стало відомо про те, що американська Церква переживає зараз своєрідний бум покликань до священичого стану. На думку одного з найавторитетніших католицьких закладів США, єзуїтського Джорджтаунського Університету, який досліджував цей феномен, саме креативний консерватизм американського єпископату став причиною зросту кількості покликань. Цікаво, що у досліджені зазначають: саме такі «консервативні» практики, як молитва на вервиці та адорація Найсвятіших Тайн, які теперішні літургісти люблять висміювати, є найкращими промоторами священичих покликань.

Американське світське видання «The Wall Street Journal», уже назвало цю консервативну революцію переможним католицизмом, приписуючи цей несподіваний успіх новій лінії американської Церкви, завдяки так званим креативним консерваторам – єрархам, яких папа Бенедикт XVI останнім часом призначає у найважливіші єпархії.

Усе це підтверджує, що Церква лише тоді є Переможною Церквою, коли Вона не витрачає свої сили на шизофренічний пошук своєї ідентичності, не йде на компроміс ні з модними богословськими віяннями, ні зі світом, а безкомпромісно звіщає Євангеліє Христове у Його повноті. Лише тоді Церква здатна протиставитися аморальності влади і суспільства. І не просто протиставитися, а вийти переможцем з конфліктної ситуації.

УКРАЇНА У СТАНІ АМОРАЛЬНОСТІ ВЛАДИ

Проблема аморальності української влади, яка тягнеться від моменту проголошення української незалежності, за теперішнього режиму набула фатальних ознак.

Розрив між багатими та бідними, зубожіння населення, упослідження Конституції, утиски та постійні спроби дискредитації Церкви, різноманітні спроби обмеження економічного добробуту Галичини та Волині, лицемірне потакання квазіліберальним тенденціям і показна побожність, відбілювання злочинів комунізму, «реформа» освіти, тотальна корупція і хабарництво, постійні спроби задушити будь-які паростки демократії, переслідування інакомислячих та політичних опонентів, розгул різних форм бандитизму, сповзання суспільства до дикої суміші тотального визиску, тоталітаризму та хаосу, знищення судочинства, перетворення податкової адміністрації на інструмент тиску і вибивання грошей, постійні спроби знищення економічної свободи, розгул беззаконня навіть у структурах, покликаних оберігати законність, перетворення законів на інструмент знищення середнього класу і повне позбавлення прав нижчих суспільних прошарків – це ще далеко не всі наслідки діяльності нинішнього режиму в Україні.

Такий стан речей уже не загрожує лише встановленням диктатури, а повним розвалом держави: або через її розпад, або через окупацію іншими державами.

У цей же ж час українське суспільство, знищене тоталітарними режимами ХХ століття, не завжди виявляє розуміння небезпек, які несуть йому войовничі ідеології. Усе це, помножене на, принаймні, тристалітню відсутність демократичних традицій на Сході й перервану демократичну традицію на Заході України та відсутність громадянського суспільства, робить українське суспільство особливо відкритим на небезпеку встановлення і лівої, і правої, чи взагалі безідеологічної диктатури. Щобільше, зараз в Україні диктатуру майже встановлено.

У цій непростій ситуації голос Церкви, як ніколи, потрібен українському соціуму. І найбільше йому потрібен голос саме УГКЦ. Оскільки ця Церква є практично національною (за своєю формою) та католицькою (за своєю суттю). Саме ця Церква здатна промовити до цілого українського суспільства зрозумілою йому мовою і через свою пов’язаність з Вселенською спільністю Католицької Церкви, через абсорбцію досвіду Католицької Церкви дати суспільству саме ці рецепти, які йому є вкрай необхідними.

Адже саме Вселенська Церква виробила чітку соціальну доктрину та окреслене християнське оцінювання того чи іншого політичного режиму. Правдиве католицтво, окрім чітких суспільних моральних та релігійних орієнтирів, саме завдяки своїй вірності Христовій Євангелії здатне перестрашеного індивіда перетворити на вільну і відповідальну людину. І саме УГКЦ покликана бути тим посередником, який досвід і науку Католицької Церкви перенесе на український ґрунт.

Не дивно, що саме УГКЦ уже надіслала українському суспільству кілька застережних знаків. Зокрема саме реакція о. Бориса Ґудзяка на спробу працівників СБУ схилити його до співпраці з органами принаймні на якийсь час пригальмувала наступ режиму на свободи громадян. Свого часу і Лист Синоду єпископів УГКЦ до Януковича був також знаком тривоги для українського суспільства, щоправда, суспільство залишилося тоді глухим, як і президент Янукович.

Також суспільство практично не почуло спільний заклик католицьких єпископів України обох обрядів стосовно захисту сімейних цінностей та гостро і неадекватно зреагувало на заклик до припинення аморального вбивства ненароджених. Адже аборти є одною з основних причин депопуляції України, а без нормальної, захищеної та стабільної сім’ї неможливе існування самого народу як такого.

Останнім, але надзвичайно тривожним сигналом у низці церковних закликів є заява Архиєпископа-емерита Блаженнішого Любомира Гузара про те, що у випадку, коли теперішня влада продовжуватиме сповідувати принципи відмінні від принципів, які сповідує громадськість, то діалог з такою владою буде неможливим. Якщо взяти до уваги того, хто говорить, і тих, про кого це говориться, то цю заяву можна трактувати лише однозначно: «Діалог з режимом Януковича є неможливим». Про це особливо гостро свідчать події минулого тижня. Звісно, що окрім криків-ґвалтів на форумах іншої реакції українського соціуму ця заява не викликала. А шкода. Якщо настільки толерантна і вирозуміла людина, як Блаженніший Любомир, заявляє про фактичну неможливість діалогу між владою і суспільством, оскільки очікувати зміни поведінки від теперішнього режиму просто нереально, то це означає не що інше, як встановлення влади, яка не зважає на потреби суспільства – а це не що інше, як тиранія. Таким є невтішній діагноз теперішніх українських реалій.

І саме в цій ситуації Церква не може собі дозволити будь-якого компромісу з тиранією, який означатиме для Неї громадянську смерть і втрату будь якого авторитету в українському суспільстві. Тому саме тепер, як ніколи раніше за останніх 20 років української незалежності, Церква мусить відкинути усякий компроміс та без агресивності, але рішуче і твердо, звіщати повноту Христової Євангелії українському суспільству. І це є завданням не тільки церковної єрархії, але і завданням кожного з нас.

Перш за все, кожен, хто вважає себе католиком, в теперішній українській ситуації просто зобов’язаний вивчити соціальну доктрину Католицької Церкви, і не лише соціальну.

По-друге, кожен, хто себе вважає католиком в Україні, зобов’язаний відкинути усякі власні уподобання і дослухатись до Учительського Уряду Церкви.

І на сам кінець. Кожен католик в Україні повинен не забувати про потребу безкомпромісної вірності Христові та Його Святій Церкві, не лише зберігаючи православність свого католицького віросповідання, але й живучи згідно з вченням Католицької Церкви, даючи у цей спосіб свідчення віри зболеному і розчарованому українському суспільству.

Виконуючи ці вимоги, можемо мати надію на краще майбутнє. Лише так! Інакше не слід очікувати не те що доброго, а навіть нормального майбутнього ні для себе, ні для прийдешніх поколінь.

о. Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:  Воїни Христа Царя

10.03.2012р. Б. / Ізраїльські поштарі відмовляються доставляти в будинки Біблії, які містять Новий Завіт

 

Десятки ізраїльських поштарів з міста Рамат-Гані, що в передмісті Тель-Авіва, відмовилися постачати в житлові будинки християнські Біблії, що містять Новий Завіт, стверджуючи, що доставка таких Біблій заборонена відповідно до єврейських законів Галаха.

 

Галаха – традиційне юдейське право, сукупність законів і постанов юдаїзму, що регламентують релігійне, сімейне та громадське життя віруючих євреїв. Єврейські закони Галаха містяться в Торі, Талмуді.

 

Працівники Поштової компанії Ізраїлю отримали завдання роздати тисячі примірників Нового Завіту, перекладеного на іврит. Але відмовилися виконати завдання, пославшись на те, що роздача Нового Завіту може бути визнана незаконною.

 

"Ми завжди поширювали різні листівки без проблем, незважаючи на те, чи згодні ми з їхнім змістом, чи ні", – розповів один з працівників пошти.

 

"Але цього разу все по-іншому. Це місіонерські матеріали, а в нас є закон, що забороняє це робити. Це не релігійне питання", – додав співробітник Поштової компанії Ізраїлю.

 

Варто зазначити, що прозелітизм (прагнення повсюдно встановити свою віру) в Ізраїлі є законним.

 

Проте в понеділок Поштова компанія Ізраїлю опублікувала неоднозначну заяву в Ynet News, в якій говориться: "Поштова компанія Ізраїлю є державною компанією, що працює відповідно до Поштового закону, який зобов'язує її поширювати будь-яку поштову кореспонденцію. Таким чином, компанія буде здійснювати доставку пошти відповідно до закону".

 

В опублікованій заяві також говориться: "Є неприйнятним, щоб Поштова компанія Ізраїлю брала участь у поширенні місіонерських матеріалів серед єврейських жителів Ізраїлю. Ми маємо пояснити місіонерам, що закон забороняє це робити".

За матеріалами: christiantoday.com

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

28.02.2012р. Б. / ПЦвУ (МП) вже вважає себе законним власником Почаївської лаври

 

Депутат від Партії регіонів Василь Горбаль – автор законопроекту №9690 «Про повернення об’єктів культурної спадщини релігійним організаціям», що був зареєстрований 12 січня 2012 року, запевнив, що його дітище має перспективи бути ухвалене парламентом. Про це він розповів 24 лютого на прес-конференції на тему «Чи повернуть Почаївську Лавру Православній Церкві в Україні (МП)?», інформує Православіє в Україні.

 

Разом із депутатом участь у брифінгу взяли намісник Почаївської Лаври архиєпископ Почаївський Володимир (Мороз), прес-секретар Предстоятеля ПЦвУ (МП) протоєрей Георгій Коваленко та соліст гурту «Брати Карамазови» Олег Карамазов. Усі вони в один голос запевняли, що повернення Почаївської лаври та Кременецького Богоявленського монастиря ПЦвУ (МП) є відновлення історичної "справедливості".

 

Василь Горбаль повідомив, що Кабміну доручено у 3-місячний термін вирішити питання відносно передачі об’єктів, розташованих в Кременецькому районі, Свято-Богоявленському жіночому монастирі Тернопільської єпархії та Почаївської Свято-Успенської Лаври Православній Церкві в Україні, а об’єктів, розташованих у Києві – Києво-Печерської Лаври без права відчуження і зміни цільового призначення переданих об’єктів. Депутат запевнив, що цей закон має перспективи. За його словами, список об’єктів культурної спадщини може навіть поповнитись, оскільки до нього звертаються представники інших релігійних організацій, які також піднімають питання щодо повернення релігійним організаціям культових будівель, які були відібрані за радянських часів.

 

Архиєпископ Почаївський ПЦвУ (МП) Володимир (Мороз) зауважив, що після розвалу СРСР культові споруди повертали усім конфесіям, окрім ПЦвУ(МП). Тому повернення Почаївської лаври їхній конфесії владика Володимир називає відновленням історичної справедливості.

 

«У Тернопільській області парафіям УГКЦ станом на 1 січня 2003 року передано у власність 669 храмів, з яких 264 є пам’ятниками історичного значення, Греко-католицькій громаді в місті Львові передано у власність древні пам’ятки історичного і культурного значення: Собор Святого Юра, Онуфріївський монастир, Преображенський собор, церква святого Андрія та ряд інших храмів і церковних споруд. З приводу цього ніхто не дискутував і не проводив ніяких громадських слухань. Натомість споруди Лаври ввели у Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник, з якого в 2003 році з Божою допомогою вдалося вийти», - сказав намісник Почаївської Лаври.

 

Прес-секретар Предстоятеля ПЦвУ протоєрей Георгій Коваленко нагадав, що в усьому світі церковне майно вже давно належить саме громаді та Церкві і що ПЦвУ досі не має статусу юридичної особи. А соліст гурту «Брати Карамазови» Олег Карамазов зізнався, що йому просто соромно бути учасником дискусії щодо повернення Почаївської Лаври Церкві, оскільки церковне повинно належати Церкві.

 

Законопроект №9690 «Про повернення об’єктів культурної спадщини релігійним організаціям», як раніше повідомляла РІСУ, викликав чимало дискусій у суспільстві. Глава УГКЦ Святослав (Шевчук), наприклад, заявив, що процедуру повернення церковного майна в Україні слід проводити вкрай обережно, не фаворизуючи при тому жодну із конфесій.

 

«Коли мова йде про передачу у власність культових споруд тій чи іншій конфесії я вже неодноразово висловлювався, що це не можна робити, фаворизуючи одну конфесію, бо і Католицька Церква, і Православна були покривджені у часи комуністичного режиму», - заявив Патріарх Святослав.

 

Передача церковних будівель, на його думку, повинна проходити прозоро, з урахуванням інтересів усіх конфесій.

 

Проти прийняття законопроекту № 9690, виступає і Патріарх УПЦ КП Філарет. Глава Київського Патріархату, звернтався навіть із листом до Віктора Януковича, де висловив своє занепокоєння, імовірною приватизацією Москвою українських святинь – Києво-Печерської та Почаївської лавр. Він застеріг Президента Україні, що у разі ухвалення цього законопроекту у державі серйозно погіршатся міжконфесійні стосунки.

 

Невдоволення законпроект викликав також в учасників руху «Українські святині – українському народу» У Тернополі, Києві, Луцьку, Рівному, Львові, Черкасах, Сумах й інших містах України вони провели громадські слухання та його обговорення цього контраверсійного законпроекту.

 

Як заявив координатор руху ««Українські святині – українському народу» Степан Барна, «у разі ухвалення цього законопроекту найвидатніші українські духовні й історичні святині опиняться в руках Російської церкви й Кіріла-Гундяєва».

 

Степан Барна нагадав, що під тиском громади подібний законопроект депутатів від Партії Регіонів Шенцева та Бута був відкликаний у 2011 році з парламенту.

 

«Тоді ми зібрали понад 100 тисяч підписів з вимогою зняти цей законопроект з розгляду. Сьогодні ми знову починаємо боротьбу проти нової антиукраїнської ініціативи регіоналів та комуністів. В тому числі через збір підписів й акції протесту», – зазначив Барна.

Джерела: РІСУ

Мандрівники Христа Царя

"Вовки в овечих шкірах..."

Та допоки ж це гадюче поріддя в "православних" одежах буде жити кривдою і брехнею, а не істиною? СХАМЕНІТЬСЯ НЕДОЛЮДИ, будьте люди! Невже ж ви не боїтеся Бога? Та ж ваші душі вмить оселяться в місці, де буде "плач і скрегіт зубів"!  І чим вам тоді допоможе та брехня, якою ви живете сьогодні? Чи несправедливо загарбані вами українські Святині? Де і в чому ви знайдете собі бодай якесь виправдання за свій злий намір, вибір та вчинки?

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.