01.09.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.4,1–5:  «Тож не судіть нічого перед часом, поки Господь не прийде й не освітить те, що скрите в темряві»

Завжди, хай навіть на підсвідомому рівні, ми оцінюємо людей, вішаємо на них етикетки: друзі–недруги, близькі–далекі, цікаві–нецікаві, корисні–некорисні… і так до безконечності. Але ж ми не знаємо, якою буде ця людина завтра, можливо, кращою або гіршою для нас та для інших. 

Коли ми судимо когось, то не знаємо до кінця мотивації його поведінки. Відтак будьмо певні, що яким би точним наш засуд нам не виглядав, правдиві мотиви особи знає тільки Бог. Спробуймо сприймати людей такими, які вони є, і намагаймося не судити, а віддати суд Богові, бо він належить тільки Йому.

***

Мт.23,1-12:  «Хто себе вивищить, той буде принижений»

Ми дуже часто хочемо чогось досягти, кимось бути, але зазвичай перебуваємо між двома полюсами: з одного боку – почуття своєї маловартісності, а з іншого – почуття особливої значимості. А причиною першого й другого відчуття є нерозуміння того, що наша вартість є в Господі, який нас створив і відкупив.

У цьому євангельському уривку, коли Господь каже про те, щоб не називати Його ні учителем, ні отцем, ні наставником, то звертає увагу, що учительство, отцівство та наставництво не є самодостатніми, а мають походити від Бога.

Ми є наставниками на землі лише тоді, коли Господь наставляє когось через нас. Священнослужителів називають отцями не як подавців і джерело батьківства, а як тих, що черпають батьківство від Бога і передають це божественне життя.

І ось Господь каже, що хто себе вивищить, той буде принижений, а хто принизить себе, той буде вивищений. Наше вивищення – це те, що ми через себе даємо вивищитися Богові, через наше життя належить слава Богові. Важливо давати Богові можливість вільно діяти через нас. Святі не були суперменами, «над людьми», але через них явилася божественна сила, божественна благодать, божественна міць.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

01.09.2018р. Б. / Св. муч. Андрея Стратилата, і тих, що з ним; Свв. муч. Тимотея, Агафії і Теклі

Святого мученика Андрея Стратилата, сотника, і тих, що з ним

Тропар, глас 5: Земного сану покинувши славу, Небесне Царство унаслідував єси, краплями крові, як пречудними каміннями, нетлінні вінці прикрасив єси і до Христа привів єси собор страстотерпців. З хорами ангельськими в невечірньому світлі Сонце незаходиме - Христа придбав єси, святий Андріє Стратилате, Його ж моли із співстрадниками твоїми завжди, щоб спас душі наші. 

Кондак, глас 4: В молитвах Господеви предстоячи, як зоря перед сонцем ішов ти, і бажаний скарб Царства побачив єси, радістю невимовною сповняючись. Безсмертному Царю якого безкінечні віки Ангели неустанно хвалять, співаєш, Андріє Стратилате, з ними ж молися неустанно за всіх нас. 

Діялося це в часи переслідування християн, яке вчинили Диоклетіян і Максиміян. Вони веліли жорстоко мучити тих, хто визнавав Христа Спасителя. Намісником і начальником військ в Антіохії тоді був Антіох. У нього служив сотник на ім’я Андрей, дуже хоробрий у боях. Він користувався великою шаною і любов’ю у своїх воїнів. Андрей був таємним християнином, хоч і не прийняв ще святе хрещення. Сталося так, що велике перське військо вдерлося в Сирію. Антіох дуже налякався і передав керівництво полками Андреєві, тому його і назвали Стратилатом, тобто головним вождем. Андрей вибрав собі невеликий загін відважних воїнів і виступив проти ворога. Перед самим боєм він так гаряче промовив до своїх воїнів і зворушив їхні серця, що всі вони повірили в Христа Спасителя і з Його Ім’ям на вустах ударили на ворога, що в десять разів пережав їх силою, і розбили його вщент.

Коли ж усі стали прославляли Андрея за його мужність, деякі військові старшини через заздрість оскаржили його перед Антіохом, що він християнин. Антіох поставив святого Андрея перед судом, а коли Христовий воїн і чути не хотів про поганських божків, мучитель наказав розпекти залізне ложе і покласти на нього святого мученика. Той сам зняв із себе одежу і приліг на те ложе, та, за Божою волею, вогонь погас, а святий Андрей встав цілий і здоровий. Народ, бачачи те, почав бунтувати проти Антіоха, що той найвідважніших мужів віддає на муки, бо він також наказав розіп’яти кількох з новонавернених воїнів. Тоді мучитель велів замкнути святого Андрея і всіх, кого він навернув до віри у Христа Спасителя, у в’язниці, а про цю справу написав до Максиміяна. Той наказав випустити святого Андрея на волю, але потім велів оскаржити його в якійсь іншій провині і скарати на смерть, бо боявся, що народ збунтується, якщо такий славний воїн загине за Христову віру. Антіох звільнив святого Андрея, а той узяв з собою всіх новонавернених воїнів, числом 2593, і пішов з ними в Киликію, до міста Тарсу, щоб там прийняти хрещення. Єпископом Тарсу тоді був Петро. Тоді ж у Тарсі перебував єпископ Вереї Нон, вони обидва охрестили Андрея та його воїнів.

Антіох довго не шукав причини, аби замучити святого Андрея. Він оголосив, що Андрей зі своїми воїнами втекли зі служби, і написав до намісника Киликії Селевкія, щоб той або ув’язнив святого Андрея і його дружину, або всіх їх убив. Тимчасом Андрей зі своїми воїнами вирушив до Малої Вірменії. Поблизу Мелитини – 19 серпня, у неділю, о 2-ій годині після обіду – Селевкій зі своїм військом напав на них. Святий Андрей міг легко розбити загін нападників, та не хотів проливати їхньої крови. Він звернувся з гарячою промовою до своїх братів-воїнів, сказав їм, що за хвилю їх чекає вічна нагорода в небі, і вони всі кинули мечі та стали голосно молитися і славити Господа. Селевкій тепер уже сміливо вдарив на них і почалася різня. Святий Андрей з усією своєю дружиною отримав вінець мученика. Сталося це 302 р. Мощі святих мучеників єпископи Петро і Нон поховали на місці, де вони прийняли смерть за Христа. Там, згідно з переданням, витекло джерело цілющої води. 

__________
У той самий день

Святих мучеників Тимотея, Агафії і Теклі

У часи Диоклетіяна, мучителя християн, у Газі, в Палестині, було ув’язнено християнина Тимотея і поставлено перед судом Урвана, старости Кесарії Палестинської. Святий Тимотей був священиком і відзначався великою красномовністю. Коли безбожник Урван став його намовляти до відступництва, тоді святий Тимотей став викривати його поганські блуди, і всі дивувалися з мудрости священика. За це Урван наказав його мучити особливо жорстоко, а під кінець кинути у розпалену піч. У страшних муках святий слуга Божий прийняв мученицьку смерть. Сталося це 304 р. Пізніше в Газі було зведено церкву на честь святого Тимотея, там упокоїлися і його святі мощі. 

У той самий час в Кесарії постраждала свята дівомучениця Текля. Її кинули диким звірам на пожирання. Разом з нею, згідно з Часословом, такою ж смертю загинула свята Агафія. Але є підстави твердити, що тут закралася помилка, бо в інших поважних джерелах читаємо, що зі святою Теклею постраждав святий Агафій. Їх обох, після жорстокого бичування, кинули диким звірам на пожирання. Однак не відкидаємо того, що тоді постраждала також і свята Агафія, бо кількість мучеників і мучениць у той час була дуже велика, а християнська кров просякла землю аж до глибин. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

31.08.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Гл.2,6–10:  «Бог не дивиться на обличчя людини»

У нашому людському житті ми по-різному ставимось до людей. Часто навіть до тих самих людей ми змінюємо ставлення на різних етапах нашого життя. Іноді стається діаметрально протилежно: колишні друзі стають ворогами, а колишні вороги – друзями. Однак Бог завжди ставиться до нас однаково: завжди дивиться на нас, як на тих, за котрих віддав своє життя, як на тих, на чий образ і подобу ми є сотворені. Ми повсякчас є цінні в очах Господніх. 

А ми ж скоріше у своєму житті часто шукаємо цінності в очах інших людей. Натомість, важливо усвідомити, що є Той, для кого ми завжди цінні. Чи ми робимо добро чи зло, Бог ніколи не перестане нас цінувати. Так і ми намагаймося дивитись на інших людей, не зважаючи на їхні вчинки, бо ж всі вони завжди цінні в очах Божих. А отже, мають бути цінними і для нас.

***

Мр.5,22-24. 35–6,1:  «Не бійся! Тільки віруй»

«Не бійтеся!» – саме такими словами розпочав свій понтифікат святий Іван Павло ІІ. 

Хоча ми називаємо себе християнами, ходимо до храму, але часто бачимо, що в нашому житті маємо мало відваги повністю довіряти Богові. Правду кажучи, і мусимо собі в цьому признатися щиро та відверто, ми любимо все контролювати, усе планувати, усе передбачати. І тому дуже часто, коли приходять якісь біди чи клопоти, вони вибивають нас із колії, бо вони нам непідвладні, ми не можемо їх контролювати.

Коли опиняємось у ситуації, на яку не можемо вплинути і якої не можемо змінити, то саме для нас лунають слова: «Не бійся! Тільки віруй». Бачимо, що чоловік, старшина синагоги, до якого Ісус звернувся з цими словами, справді сам не міг нічого змінити, бо його дочка вже померла.

Христові слова для нас завжди є фундаментом і заохоченням: не боятися, мати відвагу, стояти непохитно у вірі. Або, як каже наше богослужіння, «ще й ще…» довіряти Богові, покладатися й уповати на Нього. А довіряти Богові – найпевніша річ. Бог єдиний, хто ніколи нікого не підвів і не підведе. 

Саме тому, щоб ми перемогли свої страхи й покладалися на Нього, Господь звертається до кожного з нас: «Не бійся! Тільки віруй».

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

31.08.2018р. Б. / Святих мучеників Флора і Лавра

Святих мучеників Флора і Лавра

Тропар, глас 4: Досконалу й богомудру двійцю пресвітлу* восхвалімо, вірні,* Флора преблаженного і Лавра всечесного,* які старанно і ясно проповідували усім Тройцю несотворену.* Тому й постраждали до крові,* вінцями пресвітлими прикрасилися,* і моляться Христу Богові, щоб спас душі наші. 

Кондак, глас 8: Як благочесних мучеників і богомудрих страждальців Христових,* преславно вшануймо днесь Флора і Лавра,* і отримаємо благодать і милість їх молитвами,* і визволимося від бід і напастей,* гніву й скорботи в день судний. 

Два брати, святі Флор і Лавр, були каменярами і знали своє ремесло дуже добре, так, що сильно вирізнялися серед інших робітників. Спочатку вони жили у Візантії, та згодом перебралися в Ілирію. Де б не доводилося їм працювати, всюди своїм правдиво християнським життям дивували поган, а сердечними словами приводили їх до пізнання Христової віри. Сталося так, що правитель Ликиній задумав побудувати велику поганську божницю і звернувся до намісника ілирійського краю Ликаона, щоб послав йому добрих майстрів, а той вибрав двох братів Флора і Лавра, як найвправніших. На будові вони навертали робітників поган, а майже весь свій заробіток роздавали вбогим. 

За будовою наглядав поганський жрець Мамертин. Одного разу син жерця на ім’я Атанасій, приглядаючись до роботи святих братів, був необережний і осколок каменя влучив йому просто в око, так, що воно витекло. Розгніваний батько почав ганьбити святих братів, а ті сказали йому, щоб довірив на якийсь час їхній опіці юнака, а вони проситимуть Бога, щоб Він повернув хлопцеві зір. Цілу ніч молилися брати, а потім стали розповідати юнакові про Ісуса Христа, що лиш Він може його зцілити. Хлопець так глибоко перейнявся їх наукою, що увірував у правдивого Бога, а тоді Господь Бог учинив чудо і повернув йому втрачене око. Батько, побачивши сина здоровим, також увірував в Ісуса Христа і став ревним християнином.

На тій будові святі брати навернули близько триста осіб. Коли ж божниця була вже готова, всі новоохрещені одного вечора поставили посеред неї великий хрест і цілу ніч молилися та співали псалми. Коли про це довідався управитель Ликиній, наказав усіх їх спалити живцем, а братів Флора та Лавра віддав на тяжкі муки і потім відіслав їх до Ликаона. Той наказав їх судити і віддати на тяжкі муки, під кінець братів кинули в глибоку криницю і засипали землею. Сталося це близько 120 р. Мощі святих братів мучеників було віднайдено в часи Костянтина Великого й урочисто перенесено до Царгорода. Поблизу церкви святого Филипа було зведено храм у їх пам’ять та монастир, в якому мощі святих братів упокоїлися, а Господь прославив їх численними чудами. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

30.08.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Гл.1,1–10,20–2,5:  «Павло, апостол – не від людей і не через посередництво чоловіка, а через Ісуса Христа і Бога Отця»

Коли ми вчитаємось у ці слова, бачимо, як відважно апостол Павло говорить, що він покликаний Господом на служіння. Знаємо, що Господь дорогою до Дамаска його зупинив, і Павло був глибоко свідомий цього покликання, яке отримав тоді від Господа. 

У житті кожного з нас щодня не стаються такі незвичайні речі, як стались з Павлом. Але однаково маємо розуміти, що наша зустріч відбулася з Господом через наше хрещення і миропомазання. Як також ми стали покликані Господом до цього життя, до свідчення про Бога тут на землі. І це маємо повсякчас пам’ятати. Бог нас покликав до буття, щоб ми несли цю Добру новину всім людям. Господь надіється на кожного з нас, щоб ми людям принесли цю добру новину про нашого Спасителя.

***

Мр.5,1-20:  «Побачивши здалеку Ісуса, він прибіг, уклонився Йому»

У Євангелії спостерігаємо дуже дивну подію: один чоловік має нечистого духа, який нелюдською силою все трощить і якого ніхто не може вгамувати, однак коли поблизу проходить Ісус Христос, то він сам, як каже Євангеліє, біжить до Нього. Господь не зачіпає першим цього чоловіка, але біснуватий сам дає про себе знати, бо злий дух, що є в ньому, об’являє себе словами: «Не муч мене». 

Ця частина Євангелія добре ілюструє ситуацію, яку маємо в сучасному світі. Часто через свою гріховність і неморальність, цей світ хоче дистанціюватися від усіх християнських цінностей. Чому? Тому що вони самим своїм існуванням докоряють йому, мучать його. 

Бачимо, що Церква часто навіть не втручається в суспільні події, які є безбожними, неморальними, або не зачіпає тих осіб, які живуть грішним життям, та вони першими дають про себе знати, виявляючи до Церкви агресію. Тому наше покликання – жити досконалим християнським життям. І таке життя буде найкращою нашою місією, воно буде, образно кажучи, «виганянням злих духів», «екзорцизмом» для цілого світу. Із життя святих відомо, що не тільки їхні тіла переображувалися, а й місця, де вони жили, освячувалися. Тому наше покликання – насамперед бути з Богом, тоді наше життя буде вказувати іншим на те, як їм варто змінити власне життя.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

30.08.2018р. Б. / Св. муч. Мирона; Св. мучеників Павла і Юліянії

Святого мученика Мирона

Тропар, глас 4: Мученик Твій, Господи, Мирон,* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші.

Кондак, глас 4: Від юності Христа полюбивши, Преславний,* і зберігаючи Його божественні заповіді,* до Нього прийшов ти, Мироне всечесний.* І з ангелами усердно молишся,* просячи відпущення гріхів тим,* які вшановують пам’ять Твою. 

Як і тисячі інших святих мучеників, святий Мирон власною кров’ю запечатав своє святе, боговгодне життя. Був він священиком в Ахаї, походив з багатої і славної родини. Та не так походження, як чисте, невинне життя, віддане на службу Богові і вірним, прославило його і вчинило гідним мученицької смерти. Настали часи жорстокого переслідування християн за імператора Деція. На саме Різдво Христа Спасителя, коли святий Мирон навчав вірних, до церкви увірвався староста Антипатер з військом, багатьох вірних убив, а священика велів поставити перед своїм судом. І почалися жорстокі муки. Тіло святого слуги Божого шматували гаками і палили свічками, а потім мученика кинули в розпалену піч, та вогонь не завдав йому жодної шкоди. Побачивши це, староста наказав дерти шкіру з живого тіла. Святий Мирон усе це зносив дуже терпеливо й у найбільших стражданнях вголос молився до Бога. Це так розлютило Антипатера, що він геть втратив глузд і власним мечем себе убив. Святого Мирона відвели на суд до міста Кизика, в Мисії, і там його стяли мечем. Сталося це 251 р. 

__________
У той самий день

Святих мучеників Павла і Юліянії

Житіє святого мученика Павла і його сестри Юліянії

“Великий Бог християнський!” – так кричали погани, коли бачили, як християни задля Імени Христа Спасителя переносили найтяжчі муки, а Бог численними чудами хотів навернути засліплених поган до пізнання правди. А однак кров християнська текла струмками, на місці одних замучених ставали інші і нахиляли свої голови під меч, а тіла свої віддавали на вогонь, щоб дати свідчення Христовій правді. У Птолемаїді Палестинській жив проповідник Божого слова Павло, зі своєю благочестивою сестрою Юліянією. Коли імператор Авреліян в’їжджав до міста, щоб чинити суд над християнами, то святий Павло, на очах самого царя, осінив себе святим хрестом. За це його схопили і привели на суд. На суді він сміливо ісповідав свою віру в Христа Спасителя. 

“Чи не знаєш, що законом заборонено визнавати Христа?” – запитав його лютий Авреліян. 

“Не знаю твоїх безбожних законів, а знаю, що закон мій велить мені честь віддавати Спасителеві моєму”, – відповів святий Павло. 

Мучитель наказав його мучити так довго, поки Христос не визволить його, а Спаситель тримав постійно в опіці слугу свого і той не відчував жодного болю від мук, таких лютих, що лиш від самого їх споглядання погани самі тремтіли. 

І ось серед тих мук стає перед Авреліяном Юліянія і каже:“За що ти мучиш брата мого, котрий нікому не зробив нічого злого?” Мучитель наказав їй поклонитися божкам, бо інакше жорстокі муки чекають і її, та свята відповіла йому, що задля Христа всі страждання для неї є ніщо, бо Спаситель осолодить їх своєю благодаттю. Тоді кати стали мучити і Павла, і його сестру, а святі заохочували себе взаємно до витривалости, прославляли Отця небесного і співали в честь Імени Його. І Бог об’явив силу свою, бо коли їх кинули в котел з розтопленою смолою, то вона лиш охолодила їх тіла. Злобний мучитель наказав принести два залізні ліжка, розпалити під ними вогонь, покласти на них святих мучеників і тіла їх поливати розтопленим смальцем – а вони і тих мук цілком не відчували. Свята Юліянія у час тих катувань упоминала Авреліяна, щоб той увірував в Ісуса і спас свою душу. Та не зм’якло серце засліпленого, натомість два кати, Квадрат і Акакій, увірували і голосно закричали:“Бог християнський – то Бог правдивий!” Аврелій зразу ж засудив їх на смерть, а вони стали голосно призивати Спасителя і самі нахили свої голови під меч, прийнявши хрещення крови і вінець нев’янучий отримавши з рук Отця небесного. 

Наступного дня, після ночі, проведеної у в’язниці, Павло і Юліянія, оздоровлені чудесним способом, знову стали на суді. Їх тіла нещадно шматували залізом, а наслідком цих мук стало те, що новий кат Стратилат увірував в Ісуса, зруйнував поганський жертовник, що стояв там, і за віру свою загинув від меча. Увечері того дня кинули святих мучеників до ями, повної гадюк, однак ангел Божий став біля них на сторожі і гадь не сміла їх доторкнутися. Однак і це не навернуло Авреліяна;він наказав взяти їх на нові муки. Святого Павла велів бити розжареними в вогні залізними прутами, а тим часом намовляв святу Юліянію принести жертву божкам, і він візьме її за жінку, та, осоромлений, мусив визнати своє безсилля. Потім у глибокій ямі розвели великий вогонь, і святі мученики, перехрестившись, з піснею на устах увійшли в полум’я, і цього разу ангел Господній охороняв їх і вогонь не шкодив їм. Упродовж семи днів, заковані в тяжкі кайдани, сиділи Павло і Юліянія у в’язниці, а коли вивели їх на суд, то Авреліян наказав палити залізом їхні обличчя, аж народ, хоч і поганський, став бунтувати. Тоді мучитель велів їх стяти мечем. 

Не прощалися брат із сестрою, бо вони знали, що розлука їх триватиме одну лиш хвилю. Першою свята Юліянія нахилила свою голову під меч, а за нею і святий Павло віддав Богові свою чисту душу. Сім днів тіла їх не хоронили;потім кинули їх на поживу псам, однак ані пси, ані хижі птахи навіть торкнутися їх не сміли. Щойно через сім днів християни змогли забрати мощі святих мучеників і поховати. Діялося це близько 270 р. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

29.08.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Кр.13,3–13:  «Випробовуйте самих себе. Хіба не знаєте самі по собі, що Ісус Христос у вас перебуває?»

Коли дивитися в історію людства, історію Церкви, то найбільше закарбовується в пам’яті людей все негативне: війни, протистояння, конфлікти. Подібно і в нашому житті. Коли у нас все добре, ми на це не звертаємо особливої уваги. Ми здебільшого пам’ятаємо невдачі, падіння і помилки які пережили у житті. Часто навіть думаючи про себе, оцінюємо насамперед свої негативні риси, міряємо себе нашими гріхами. 

Але варто пам’ятати, що в кожному з нас є образ Божий, який маємо розпізнавати все краще й допомагати йому все більше в собі розвиватися і виявлятися. Щоб цей образ щораз більше ставав явним у нашому житті та вів нас до святости. Бо святі – це ті, які розпізнали образ Божий у собі, й дали засіяти цьому образу Божому в них.

***

Мр.4,35-41:  «І затих вітер, і залягла велика тиша»

Марко дуже докладний у своєму Євангелії, так і тут він детально оповідає про те, як Христос і апостоли подорожували човном по Галилейському морі й почалася буря. Учні почали панікувати, бо не могли нічого вдіяти, з’явилася загроза їхньому життю. 

У цей час Ісус Христос спокійно спав. Вони, перелякані й повні емоцій, немовби кажуть Господеві, хоч вголос цього і не промовляють: «Якщо нічим не можеш зарадити, то хоч будь з нами солідарний, щось роби: черпай воду, думай, що можна було б вчинити в цій ситуації. Чому Ти не підтримуєш товариства в біді?» І коли Христос прокидається, бо Його розбудили, то зразу втихомирює бурю. Євангеліє каже, що залягла велика тиша. 

Часто так само буває в нашому житті, коли з’являються різні проблематичні ситуації. Коли ми емоційно на них реагуємо, тоді вони переходять немовби всередину нас, забираючи мир і приносячи неспокій. 

Ця буря принесла неспокій апостолам – і вони впустили цю бурю, цей неспокій до свого серця. Христос же, Той, Який має мир, немовби виливає цей Свій мир назовні – і буря заспокоюється.

Бог закликає нас не давати зовнішнім обставинам керувати нами й приносити неспокій до нашого серця, а вміти в будь-якій ситуації зберігати Божий мир. 

Під час Божественної Літургії ми дуже часто молимося за мир. Перші три прохання саме про це: в мирі Господеві помолімся, за мир з висот… за мир всього світу… Дуже часто повторюємо: «Мир вам». Маємо зберегти цей мир, бо якщо він буде в нас, то й виливатиметься назовні. Як кажуть святі отці: «Здобудь мир – і навколо тебе тисячі спасуться»

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

29.08.2018р. Б. / Перенесення Нерукотворного образу ГНІХ; Св. муч. Діомида

Перенесення з Едеси до Царгорода Нерукотворного образу Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, названого Святим Обрусом

Тропар Образу, глас 2: Пречистому образові Твоєму поклоняємося, благий,* просячи прощення прогрішень наших, Христе Боже,* бо волею благоволив єси плоттю зійти на хрест,* щоб ізбавити тих, що їх створив єси, від неволі ворожої.* Тому благодарственно кличемо Тобі:* Ти радістю сповнив усе, Спасе наш, прийшовши спасти світ. 

Кондак Образу, глас 2: Невимовного і божественного для людей твого промислу,* неописане Слово Отче,* і Образ неписаний, і богописаний,* переможна пісня правдивого твого Воплочення.* Його ж вшановуємо, цілуючи. 

У часи, коли Христос Спаситель навчав і чудами утверджував свою науку, в Месопотамії, між Тигром і Євфратом, правив Авгар. До нього дійшла чутка, що в жидівському краї з’явився пророк, який називає себе Сином Божим і який творить багато чуд:повертає сліпим зір, піднімає з хвороби розслаблених, – і Він ніхто інший, як обіцяний Месія. 

У житті так трапляється, що не завжди той, хто багатий і славний, є щасливий. Так, цар Авгар, при всіх своїх достатках і почестях, був тяжко хворий на проказу. Почувши про чуда Христа Спасителя, послав до Нього послів з таким листом:“Авгар, цар, передає поклін і вітання Ісусові, великому Учителеві, що з’явився в околицях Єрусалиму. Багато чув я про Тебе, про Твої великі діла і про те, що Ти одним словом зцілюєш хворих, виганяєш з людей злих духів і воскрешаєш померлих. А почувши про це, я увірував, що Ти є або Бог, який зійшов з небес, або Син Божий. І прошу Тебе, щоб Ти прибув до мене і зцілив мене, бо вже багато літ я страждаю від тяжкої, невиліковної хвороби. Довідався, що жиди переслідують Тебе і хочуть убити. Тож прошу, прийди до мене, у нас міста прекрасні і тут будеш жити у славі і пошані”. Лист той він передав через послів, до яких долучився й один маляр на ім’я Ананія, щоб змалювати для царя Авгара лик Христа Спасителя. 

Царські посли знайшли Ісуса, коли Він навчав народ. Ананій, сівши збоку, хотів намалювати лице Христа, та хоч який був він славний маляр, однак не зміг намалювати того лиця, яке випромінювало незвичайну красу і дивний блиск. Коли ж Христос відпустив народ, то прочитав листа від царя Авгара і доручив апостолові Томі написати таку відповідь:“Щасливий ти, Авгаре, бо увірував у мене, мене не бачачи. Так бо написано, що не увірують в мене ті, що бачать мене, а ті, що не бачать, – увірують й успадкують небесне царство. Ти просиш мене прибути до тебе, але я маю сповнити те, з чим прийшов на землю, а потім повернутися до Отця небесного, що послав мене. Та після мого вознесення я пошлю до тебе одного з моїх учнів, щоб ти та інші пізнали життя вічне”. 

Потім, як оповідає нам передання, Христос умив своє лице, витер його рушником, на якому явився найкращий і найвірніший відбиток святого Лику. Цей образ, який називаємо “Нерукотворним образом Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа”, Спаситель разом з листом передав послам царя Авгара і вони вирушили до Едеси, головного міста їхнього краю. Коли хворий цар перечитав листа і поцілував образ, то враз став здоровий, лиш на лиці залишилися сліди прокази. Однак і вони щезли тоді, коли згодом до Едеси прибув Тадей, один з 70-ти учнів, якого послав апостол Тома. Тадей навернув царя до Христової віри, а після хрещення останній знак хвороби пропав. За прикладом царя навернулося дуже багато народу. Авгар наказав прикрасити Нерукотворний образ дорогоцінними перлами, оправити в дорогу раму і повісити в ніші над брамою міста, щоб усі подорожні віддавали йому честь. Перед тією іконою день і ніч горіла лампада. 

Та через якийсь час, за правління одного з наступників Авгара, про пошану до святого образа забули, й усе місто впало в темряву поганства, залишилась лиш невеличка громада християн. Спитаєте, як це могло статися? Дуже легко. Тоді війни не припинялися, населення міст змінювалося, приходили інші племена, займали міста і приносили з собою поганський звичай. Коли ж поганство в Едесі стало панівним, тоді єпископ цього міста вночі замурував нішу, в якій був Нерукотворний образ, разом з палаючою лампадою. Минув якийсь час і люди гетьчисто забули про той образ. Так тривало аж до 545 р., коли перський цар Хозрой захопив той край і взяв в облогу місто Едесу. Все місто було у великій тривозі, бо кожної хвилі могутня ворожа сила могла захопити мури і почати жорстоку різню. А коли християни день і ніч молилися у церквах, тоді Господь Бог об’явив єпископові Едеси Євлалію, що над головною брамою міста замуровано ікону Спасителя. Єпископ пішов зі священиками і вірними, велів відняти плиту, що закривала нішу і знайшов Нерукотворний образ, перед яким горіла лампада, що чудесним способом до цього часу так і не вигоріла. З ревними молитвами зняли святу ікону і хресним ходом обнесли її довкола мурів міста, при цьому лице Спасителя на образі сяяло такою красою, що перське військо впало в тривогу і стало в паніці втікати. Слава про це велике чудо поширилося по всіх околицях, зі всіх сторін приходили люди, щоб поклонитися Нерукотворному образові. 

Минули сотні літ. На царському престолі сів Костянтин Багрянородний (912-959). Місто Едеса була в руках безвірних сарацин. Тоді імператор викупив у них Нерукотворний образ, заплативши дванадцять тисяч тодішніх грошей і випустивши на волю двісті полонених сарацинів знатного походження. Нерукотворний образ перенесли до Царгорода і поклали в царських палатах, у церкві, що звалася Фарос. Сталося це 944 р. А коли святу ікону несли хресним ходом через Царгород, тоді один розслаблений з вірою поглянув на нього і став здоровий. Пізніше Нерукотворний образ перенесли до Риму; однак інші джерела стверджують, що святу ікону мешканці міста Генуї перевезли до рідного міста і помістили в церкві святого Вартоломея, де вона зберігається і нині. 

У нашому народі поширена ікона святої Вероніки, на якому благочестива жінка тримає в руках полотно із зображенням лику Христа Спасителя. Як оповідає передання, коли Христос Спаситель ніс хрест на Голготу, а кривавий піт заливав увінчане терням Його чоло, тоді якась побожна жінка подала Йому рушник витерти піт і кров з лиця. На тому рушникові залишився нерукотворний образ, відбитий потрійно, бо полотно було складене втроє. Образ святої Вероніки зберігається в Римі, у храмі святого Петра. Папа Сикст IV (1471-1484) писав, що в храмі святого Петра в Римі зберігаються неоціненні скарби, зокрема мощі багатьох мучеників і образ Вероніки, а особливо спричинився до широкого почитання цього образа папа Григорій XIII (1572-1585). 

Є ще згадка про третій Нерукотворний образ, з міста Камуліян, у Кападокії, який було перенесено до Царгорода. Про цей образ згадується на Другому Вселенському соборі в Нікеї (787). 

У цих образах нехай буде честь і слава Спасителеві світу на віки вічні, – одна, свята, силь- на, що весь світ огортає і нахиляє до стіп Того, хто є нашим життям і спасінням. 

__________

У той самий день

Святого мученика Діомида

 

Тропар мученика, глас 4: Мученик Твій, Господи, Діомид,* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак мученика, глас 2: Істинний і непереможний страстотерпець благочестя й благодаті,* став ти небесним хранителем таємниць, Діомиде преславний,* перемігши мучителя, став переможцем* і прославився переможними вінцями. 

Святий Діомид був родом з міста Тарсу, в Киликії. Будучи лікарем, а при цьому ревним і гарячим християнином, він цілковито посвятився служінню ближнім;оздоровляв їх від тілесних хвороб і навертав до Бога грішних, приводив до пізнання правди поган, відвідував в’язнів і допомагав їм усім, чим міг. 

Та почалося жорстоке переслідування християн за Диоклетіяна. Лютий імператор, довідавшись про славні подвиги святого Діомида, що перебував тоді в Нікеї, наказав його ув’язнити і привести до Никомидії, бо хотів сам його судити. Коли воїни везли святого мужа на суд, він попросив їх, щоб дозволили йому помолитися. Святий зліз із підводи, став на коліна і в молитві віддав Богові свою праведну душу. Воїни, що його везли, відтяли йому голову, аби цим засвідчити імператорові, що Діомид уже не живе. Коли вони це зробили, то осліпли, і лиш тоді, коли пізнали свій гріx і стали просити допомоги у святого мученика, прозріли та завдяки цьому чуду навернулися і прийняли Христову віру. Святий мученик Діомид серед вірниx був у великому почитанні. Імператор Костянтин Великий на його честь побудував у Царгороді, біля “Золотих воріт”, прекрасну церкву, яку згодом перебудував і розширив імператор Василій Македонянин. При тій церкві був монастир, а поблизу розташована в’язниця, – та сама, де страждав папа святий Мартин та багато інших святих ісповідників та мучеників. Святий Діомид постраждав 298 р.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

28.08.2018р. Б. / Успення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії

⊕ Успення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії

Тропар, глас 1: У різдві дівство зберегла Ти,* в успенні світа не оставила Ти, Богородице.* Переставилася Ти до життя, бувши Матір’ю Життя.* І молитвами Твоїми* ізбавляєш від смерти душі наші. 

Кондак, глас 2: В молитвах невсипущу Богородицю* і в заступництвах незамінне уповання* гріб і умертвіння не втримали.* Бо як Матір Життя до життя переставив Той,* Хто вселився в утробу приснодівственну.

Часослов так пояснює нинішній великий празник:“Пресвятої Діви Марії і Богородиці празники і величання Церква святкує багато разів у році, бо Вона є найдостойніша такого величання. Завдяки Їй ми повстали з гріховного упадку, через Неї смерть була подолана і людське єство оживотворилося. Вона бо перевищує всяке єство ангельське і чоловіче. Вона є жезл, на якому розпустився цвіт – Христос. Вона перед Різдвом Діва, в Різдві Діва і Мати і після Різдва Діва, бо пророк про Неї сказав:«Ось Дівиця зачала і породить Сина, і дасть Йому ім’я Еммануїл» (Іс. 7, 14). І хоч у Її пам’ять є багато празників, однак Успення Богородиці переважає усі. У цей бо день усі з упованням можуть сказати:«Блаженна є з усіх родів», – бо ніхто перед смертю не є цілковито блаженний. А якщо Вона за життя вже удостоїлася бути блаженною, то тим більше після успення. Якщо бо і до успення мала ласку у Сина і Бога, то тим більше і після успення, бо преставилася Вона до життя вічного не лишень душею, але, як віруємо, і тілом;Вона бо є Матір’ю життя. Не могло прецінь зіпсуватися тіло Тієї, від якої Слово Боже прийняло тіло. Якщо Енох та Ілля удостоїлися бути перенесені з тілом, то тим більше достойною була Діва Марія, щоб у тілі переселитися до неба. Вона породила Господа нашого Ісуса Христа у 15 років;після розп’яття і вознесення Господа в домі Йоана Богослова прожила також 15 літ. Заснула вічним сном у 48 р. від Різдва Христового, за царювання Клавдія. Прожила вона 63 роки. А святий Епіфаній каже, що після вознесення Вона перебувала в домі Йоана 24 роки, в такому разі прожила Богородиця 72 роки. На Її похорон, за допустом Божим, зібралися всі апостоли, крім Томи, і поховали Її в Гетсиманії. На третій день після похорону прийшов апостол Тома сумний, бо не судилося йому бути на похороні, і захотів побачити гріб. Прийшов з іншими апостолами до гробу, та не знайшли тіла Пресвятої Богородиці. І всі повірили, що, за дивним допустом Божим, була взята з тілом з гробу в небесні хороми” (Часослов).

Про життя Пресвятої Богородиці Діяння апостолів згадують тільки те, що разом з апостолами, коли на них зійшов Дух Святий, була і Вона. Знаємо, що Спаситель на хресті віддав свою Матір під опіку Йоану, “і від тієї хвилі учень узяв Її до себе” (Йо. 19, 27). І знаємо те, що найсвятіша і найдосконаліша, сяюча всіма чеснотами, джерело любови і ласки, святість святости, Мати Бога Вишнього, кивот спасіння нашого, Пречиста Діва, та, прославити яку не в змозі ангели, а не то що люди, Пренепорочна Марія пережила свого Сина. Яке Вона провадила життя, того ми не зрозуміємо ніколи, тут розум наш губиться. Якщо про святих кажемо, що вони за життя душею вже перебували в небі, то що тоді казати про Царицю всіх святих, святість якої була така світла і ясна, як сяйво сотні сонць? Але прийшов час, коли Господь хотів узяти Її до себе. Згідно з переданням, що сягає ще апостольських часів, Пречиста Діва, мешкаючи в домі святого Йоана, дуже часто відвідувала ті місця, які Христос Спаситель освятив своїм перебуванням, а найчастіше молилася на Єлеонській горі і біля гробу свого Сина, з якого Він у славі воскрес. Апостоли і вірні ставилися до Пречистої Діви з якнайглибшою пошаною;повертаючись до Єрусалиму зі своїх подорожей, вони спішили до Неї, бо ж, після Христа Спасителя, Вона була для них найсвятіша. Її молитви скріплювали їх до нових подвигів, давали їм силу, наповнювали жаром їхні серця і розпалювали найбільшу любов до Того, який там, у небі, приготував їм місця біля себе. Коли вони думали про хвилину смерти Матері Божої, то просили Бога, щоб дав їм бути разом з нею. І справді, за молитвами Пречистої, Бог чудесним способом зібрав їх усіх у хвилину Її успення, окрім св. апостола Томи, який тоді далеко, аж в Індії, проповідував слово святого Євангелія. 

Ангел Гавриїл за три дні благовістив Пречистій хвилину Її успення. Зібралися всі апостоли та багато вірних, оточивши убоге ложе вмираючої. А Її лице сяяло надзвичайним блиском святости, бо ось над нею сам Син Її Христос Спаситель підносився з усіма ангелами, хори небесні співали “Радуйся, благодатна”, а Її молитва, остання на землі, огорнула цілий світ. Тут, у світі, Вона ще раз духом пригорнула всіх своїх дітей і ще раз доручила їх своєму Синові. Він віддав весь світ під опіку Її материнства, а Вона прийняла всіх – і добрих, і злих. І ось тепер, коли рука Сина підносить Її на престол вічної слави, Вона духом прирікає, що не залишить нас сиротами, що не перестане бути нам Матір’ю, що там, у небі, де царюватиме над ангелами і святими, не забуде бідних, слабких і грішних, але все-таки милих Їй дітей цієї землі. 

Пречиста Діва померла. Зі співами псалмів Її тіло загорнули в плащаницю і поховали в гробі під Єлеонською горою, поблизу того місця, де Спаситель перед страстями вмивався кривавим потом. На третій день прибув апостол Тома. Разом з усіма апостолами він пішов до гробу Пречистої Діви. Та знайшли гріб порожнім, залишилася лиш плащаниця та пелени, в які було загорнуто тіло. Тоді всі повірили, що Христос воскресив до життя тіло Богородиці і переніс до неба. Ця віра пережила віки, живою вона є і нині. “Пречиста Діва не повернулася на землю, а перебуває в небесних оселях;бо як могло розкластися те тіло, яке носило в собі життя вічне?” – каже святий Йоан Дамаскин. 

І, здається, нічого не змінилося. Лишень там, у небі, Ісусе Христе, “праворуч Тебе стоїть Цариця в золоті офірськім” (Пс. 45(44), 10). “І знамення велике видно було на небі – жінка, одягнена в сонце, і місяць під стопами її, а на голові її вінець із дванадцяти зірок” (Од. 12, 1). І ангели, успення Пречистої бачивши, здивувались, як Діва восходить із землі на небо, і питають всі лики небесні:“Хто то здіймається в пустині, неначе стовпи диму, в кіптяві мірри й кадила, всіх пахощів купецьких” (П.п. 3, 6). Якщо око не бачило, вухо не чуло, розум наш пойняти не може, що Бог приготував у небі для тих, що люблять Його, то хто зрозуміє нагороду, якою Спаситель вінчав свою матір? Сила Її понад усі сили і влада Її понад усю владу, а понад владу і силу є Її любов до нас. 

У свято Успення Пресвятої Богородиці і Діви Марії думкою своєю линемо туди, до Єрусалиму, коли апостоли ховали тіло Пречистої. І жаль обіймає серце, що нема вже серед нас на землі тієї, яка стояла під хрестом, і до гробу клала свого Сина і сім мечів у серці мала. Та коли піднесемося думкою до неба, коли пригадаємо, що Вона і там для нас є найліпшою Матір’ю, що вона є нашим упованням і покровом, то вже не похоронний настрій, а почуття найглибшої любови до неї палає в наших серцях, і велемовно співаємо:“Хваліте Ім’я Господнє, хваліте раби Господа”, який на престол слави возніс Царицю неба і дав нам Матір, Заступницю та спасіння християнського роду.

Гріб, де поховали Пречисту Діву, від давніх часів був у великому почитанні. Імператор Теодосій Великий звів тут величну церкву, та коли перси захопили Єрусалим, то спалили її. Пізніше, під час хрестових походів тут було зведено церкву, яка стоїть і нині. Понад землею видно лиш невеличку капличку, чотирикутної форми. З каплиці сходи ведуть до підземелля. На середині сходів, навпроти одна одної, розташовані дві каплички. В одній стоїть престол святих Йоакима і Анни, в другій – престол святого Йосифа. Зійшовши сходами до самого низу, входимо до підземної церкви. Майже посередині церкви стоїть каплиця з гробом Пречистої Діви. Ось тут колись спочивало тіло Пречистої Діви. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

27.08.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Кр.12,10–19:  «Бо коли я немічний, тоді я міцний»

Апостол Павло вказує, що йому були милі його немочі, погорди, нестатки, переслідування. У нашому ж щоденному житті важко одразу пізнати, хто є віруючий, а хто невіруючий. Але саме життя, сповнене непростих життєвих ситуацій, показує, ким ми є, бо саме тоді засвідчується наша віра. Так само апостол Павло вказує на те, що коли він немічний, тоді він сильний, сильний в Ісусі Христі. 

Напевно кожен із нас має досвід того, як він бореться зі своїми недоліками і хибами, слабкостями і гріхами. Дуже часто не можемо дати собі ради. І це велика правда: ми не можемо дати собі ради самі. І коли почуваємось безпомічними й немічними, це нормальний стан для людини. Бо лише тоді, коли ми це собі усвідомимо, Господь може діяти, прийти та дати нам свою благодать і силу. А коли ми самі намагаємось вирішити свої проблеми, то ж тоді практично не потребуємо Господа. Тому часто наше відчуття немічности та слабкости – це нагода зрозуміти, що Господь здатний зробити все для того, хто покладається на Нього і довіряє Йому.

***

Мр.4,10-23:  «Немає бо нічого схованого, що не має стати явним»

Коли проаналізувати наше життя, то можемо спостерегти, як у різних ситуаціях ми граємо різні ролі. По-різному поводимося в тих чи інших середовищах, інакшою є наша поведінка з різними людьми. Буває, що деколи, неочікувано навіть для нас, наша поведінка стає незвичною, особливо в складних ситуаціях. Якраз тоді, коли маємо якісь біди чи проблеми, можемо побачити справжнє наше внутрішнє «я» – чим ми насправді живемо. 

І такі випадки, про які кажемо: «Я від себе того не очікував», чи коли хтось інший може про нас сказати: «Як він міг таке зробити?», ілюструють ці слова з Євангелія: те, що було тайним, вийшло на яв. 

Тому складні ситуації Бог дає саме для того, щоб ми побачили, хто ми є насправді. Проблеми і труднощі в нашому житті Господь допускає для того, щоб ми немовби побачили себе в дзеркалі. Ті чи інші обставини і людей Бог нам посилає для того, щоб усе, що в нас сховане, вийшло на яв.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

27.08.2018р. Б. / Передпр. Успення Пресвятої Богородиці; Св. прор. Міхея; Перенесення чесн. мощ. прп. Теодосія, іг. Печерського

Передпразденство Успення Пресвятої Богородиці

Тропар передсвяття, глас 4: Люди, заздалегідь тіштеся,* з вірою плещіть руками і в любові зберіться,* днесь радуючися і світло воскликуючи всі з веселістю,* Божа бо Мати має з земного до висот перейти славно.* Її піснями повсякчасно як Богородицю славимо. 

Кондак передсвяття, глас 4: У славній пам’яті Твоїй* вселенна, оздоблена безтілесним духом,* розумно з веселістю взиває до Тебе:* Радуйся, Діво, християн похвало. 

Завтра ми воздаватимемо славу Успенню Пресвятої Богородиці. Ангели на небі ликують, бо це ж пам’ять тої хвилини, коли Пречиста, вознесена на небо, засіла на престолі нев’янучої слави. І ми також маємо поділяти цю радість. Адже наша Мати небесна, Вона чесніша від херувимів, Вона славніша від серафимів, Вона – заступниця християн;Вона – наш покров. Тож з чистим серцем маємо воздавати хвалу Її Успенню. Не задля лишень звичаю поспішаймо до церкви. Будьмо дітьми, що біжать до найліпшої Матері, спішімо до Неї виплакати всі наші біди, все наше горе. І погляньмо у своє серце, чи воно чисте, невинне, чи не забруднене гріхом? А якщо забруднене, то хто вимолить нам ласку покаяння і прощення, як не Пречиста? Тому з плачем і сльозами поспішаймо до Неї, молімо Її і плачмо перед Нею. 

__________
У той самий день

Святого пророка Міхея

Тропар пророка, глас 2: Пророка Твого Міхея пам’ять, Господи, празнуємо.* Тому молимо Тебе:Спаси душі наші. 

Кондак пророка, глас 4: Благодать Пресвятого Духа у тебе вселилася,* маючи тебе за чисте й непорочне вмістилище,* і пробудила твою душу,* щоб майбутнє як теперішнє пророкував ти явно,* пророче Міхеє, проповіднику Христовий.* Тому не переставай молитися за нас, що гідно вшановуємо твою пам’ять. 

Із цим іменем було два пророки. Перший жив у часи святого пророка Іллі. Він провістив Ізраїльському цареві Ахавові, що той загине у війні з сирійцями. За це прислужник царя Седекій ударив пророка в лице, а Ахав наказав кинути святого Міхея у в’язницю і тримати там аж до його повернення. Та не судилось цареві повернутися, бо під час битви Ахав “ввечорі сконав” (1 Цар. 22,35). Сталося це близько 897 р. до Р. Хр. Пророка Міхея убили жиди. 

Другий пророк на ім’я Міхей був родом з Морешету, поблизу Елевтерополя. Був він шостий з-посеред 12 менших пророків і жив у часи пророка Ісаї. Він пророкував у Єрусалимі за царів Йотама, Ахаза і Єзекії, у 740-696 рр. до Р. Хр. Його пророцтва записані в книзі, що налічує 7 глав. Іменем Божим він упоминає жидівський народ, що зійшов на манівці, і закликає його до покути, погрожуючи карами всім, хто відступив від свого Бога, а особливо тим, що гнобить бідний народ. До глибини серця зворушують слова пророцтва, які нагадують грішникам їх невдячність перед Господом, який так каже до них:“О мій народе, що я тобі зробив? Чим тебе скривдив? Відповідай мені! Я вивів тебе з Єгипетського краю і викупив тебе з дому неволі. Послав я був перед тобою Мойсея, Арона та Марію” (Міх. 6,3-4). 

Але злий кінець чекає грішний рід, якому сам Господь погрожує:“Тому я й почав тебе карати й пустошити за гріх твій. Ти будеш їсти, та насититись не зможеш, твій голод буде у твоїм нутрі. Набік відкладеш, але не сховаєш;а що сховаєш, те віддам мечеві. Ти будеш сіяти, але не жатимеш, будеш оливки давити, але олією маститися не будеш;і виноград, – але вина не питимеш” (Міх. 6,13-15). Однак тим, що покаються, Бог обіцяє свою благодать. “Хто Бог, як Ти, що провину прощаєш і даруєш переступ останкові Твого спадкоємства? Він не затримає гнів свій повіки, бо любить милосердя. Він знову змилосердиться над нами, розтопче наші беззаконня. Ти кинеш у глибінь моря всі гріхи їхні” (Міх. 7,18-20). 

Святий пророк Міхей дуже чітко провіщає народження Спасителя в Вифлеємі. “Ти ж, Вифлеєме–Ефрато, занадто малий єси, щоб бути між тисячами Юди. З тебе вийде мені той, хто має бути Володарем в Ізраїлі;Його походження із давніх-давен, з днів споконвічних” (Міх.5, 1). 

Святий пророк Міхей помер своєю смертю, бо жиди боялися його вбити. Його мощі, за Божим об’явленням, було знайдено в часи Теодосія Великого на місці, де колись було його рідне село Морешет, коло Елевтерополя. 

__________
У той самий день

† Перенесення чесних мощів прп. Теодсія, ігумена Печерського

Тропар преподобного, глас 8: Православія наставнику, благочестя й чистоти учителю,* вселенної світильнику,* монахів богонатхненна окрасо, Максиме премудрий,* ученнями твоїми все просвітив ти, сопілко духовна,* моли Христа Бога, щоб спас душі наші. 

Кондак преподобного, глас 8: Послідовником Отців був ти, Преподобний,* наслідувавши їхнє життя,* учення, вдачу і стриманість,* молитву й чування.* Тому маючи сміливість перед Господом,* випроси прощення прогрішень і спасіння нам, що співаємо тобі:* радуйся, отче Теодосію. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

26.08.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.16,13–24:  «Чувайте, стійте у вірі, будьте мужні, кріпіться. Нехай усе у вас діється в любові»

Апостол повчає коринтян, якими вони мають бути християнами, звертає увагу на те, щоб вони були обачними, вказує, щоб вони стояли і були тверді у своїй вірі, були мужніми, витривалими, кріпкими, але поряд із тим завершує це повчання словами: «Нехай все у вас діється в любові». Звичайно, можна перегнути палку в обачності, можна, декларуючи свою віру, причиняти прикрість іншим, наша мужність також може завдати комусь болю. Тому потрібно пам’ятати, що підставою усіх стосунків є любов.

Як сказав святий Августин, коли людина любить, то вона може робити будь-що, бо ж любов – це є Господь. Усе має діятись з любові до інших. І тому на збудування будь-яких наших стосунків з іншими є завжди один фундамент – любов.

***

Мт.21,33-42: «Послав він слуг своїх до виноградарів, щоб узяти від них плоди, йому належні»

Бачимо, що чоловік, який має виноградник і все приготував, щоб з того виноградника отримувати вино, винаймає його іншим особам. Коли ж настає час винозбору, очікує, щоб вони йому принесли плоди. Ці особи дуже жорстоко ставляться до слуг, яких господар посилає: одних б’ють, інших каменують. Урешті-решт вони вбивають сина, якого він послав. 

Наше життя дане нам Господом, «винайняте» нам Богом, щоб ми його правильно вживали і використовували. Якби ми не мали життя, то все інше не мало б якоїсь цінності чи вартості. Лише в контексті нашого життя все інше може мати якусь вартість. Якщо Бог подарував нам життя, то Він очікує, щоб ми правильно його використовували й приносили Йому плоди в тих чи інших життєвих станах. Господь дав життя, а краще сказати, позичив – вручив. Воно остаточно не є нашою власністю, ми лише використовуємо його й колись станемо перед Богом, щоб принести з нього плоди. 

Це подібно до того, коли хтось має скарб, гроші й старається найкраще вкласти їх, щоб справа приносила прибуток, – або в якийсь банк, або в бізнес. Так і наше життя – це величезний скарб. І питання в тому, куди ми його вкладаємо. А ми неминуче кудись його вкладаємо. Якщо ми вкладаємо його правильно, то потім у вічності будемо мати відсотки з цього, прибутки. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

26.08.2018р. Б. / Преподобного Максима Ісповідника

Преподобного отця нашого Максима Ісповідника

Тропар, глас 8: Православія наставнику, благочестя й чистоти учителю,* вселенної світильнику,* монахів богонатхненна окрасо, Максиме премудрий,* ученнями твоїми все просвітив ти, сопілко духовна,* моли Христа Бога, щоб спас душі наші. 

Кондак, глас 6: Світло трисяйне вселилося в душу твою,* показавши тебе вибраною посудиною, Всеблаженний,* яка виявляє усім божественні й неосягненні помисли,* і Тройцю безначальну і пресущну всім проповідував ти* Максиме Блаженний. 

Святий народився 580 р. у Царгороді в побожній і багатій родині. Закінчивши найвищі школи, з часом став радником імператорського двору. А часи тоді для Христової Церкви були дуже важкі. Єресь ширилася за єрессю;лиш відійшло аріянство, а вже прийшла єресь монотелітів, які навчали, що в Ісусі Христі є лише одна воля і одна “енергія”. А що найгірше, що на чолі єретиків стали Сергій, патріярх Царгородський, і Кир, патріярх Олександрійський, один з негідних наслідників святого Атанасія Великого, а також сам імператор Іраклій підтримував їх. Натомість Софроній, патріярх Єрусалимський, рішуче виступив проти єресі. 

Святий Максим, бачачи, яким переслідуванням піддається Христова Церква, покинув тоді світське життя і вступив у монастир Хрисопіль, поблизу Царгорода. В 638 р. імператор Іраклій, за намовою Сергія, видав наказ, що нікому не вільно говорити ані за, ані проти монотелітської єресі. В той спосіб мав би нібито установитися мир між церквами, однак єретикам розходилося в тому, щоб вірні святій вірі єпископи і священики не поборювали єретичних блудів. Проти наказу імператора виступив на Заході папа Йоан IV (640–642) і в перший же рік свого понтифікату кинув клятву на єретиків. На Сході проти єресі прилюдно виступив святий Максим, який на той час уже був ігуменом хрисопільської обителі. Він став обходити африканські землі і всюди остерігав вірних перед єрессю, а також поборював її своїми посланнями. 

Померли єретики Сергій і Кир, невдовзі помер і Іраклій, перед смертю відкликавши свій наказ, але спокою Христова Церква не знайшла. На патріяршім престолі в Царгороді лжепатріярхи почали один одного проганяти. Одного з них на ім’я Пир (якого прогнав лжепатріярх Павло), святий Максим навернув до правди, та єретик, задля почестей, знову впав у відступництво, і після смерти Павла ще раз кілька місяців сидів на патріяршому престолі. 

На трон сів імператор Конста II – звір, а не чоловік. Він наказав власного брата Теодосія супроти його волі висвятити на диякона, а потім велів його убити. (З того часу кожної ночі до нього приходив убитий, зодягнений у церковні ризи, подавав йому чашу, повну крови, і говорив:“Пий, брате, пий!”) Конста видав на користь єресі такий самий наказ, як Іраклій, при цьому став мучити вірних гірше за поганина. Тоді папа Римський святий Мартин (649–653;його пам’ять вшановуємо 14 квітня) зібрав у Римі в лятеранській церкві собор, на якому було виклято єретиків монотелітів, про що папа повідомив весь світ. Розлючений Конста велів папу ув’язнити, віддати на муки і відправити у вигнання в Херсон, де святий ісповідник 655 р. помер.

На Лятеранському соборі був присутній також і святий Максим з двома своїми учнями (обидва звалися Анастасій, один був священиком, а другий монахом). Святий Максим так правдиво представив на соборі страждання Христової Церкви, зухвальство єретиків, безбожне втручання імператора до справ святої віри, що звернув на себе увагу цілої держави. За це імператор наказав Максима й обох його товаришів ув’язнити там-таки, в Римі, звідки їх було перевезено до Царгорода, де у в’язниці перетерпіли два роки. Потім їх заслано до Тракії:святого Максима – до міста Визія, а учнів його – одного до Первери, другого до Месемврії. Всі вони страждали тут від голоду, не мали навіть чим прикрити свого тіла. А коли імператор вислав до Максима своїх юдів-спокусників, щоб намовили його до відступництва, то святий ісповідник навіть не хотів з ними говорити. То ж його знову привели до Царгорода, знову мучили, били, плювали в лице і ледь живого вкинули знову до в’язниці в Первери. 

І втретє, тоді вже 75-літній, святий Максим став перед царгородським судом, цього разу вже з двома своїми учнями Анастасіями, і знову явно і сміливо виступив проти єресі. За це кати їх роздягли і прилюдно били жилами, а потім відтяли їм язики, щоб не навчали вірних. Та великий у чудах своїх Господь учинив так, що, хоч без язиків, усі три мученики ісповідники говорили ще ліпше, як до цього часу. Наступного дня кожному з них відтяли праву руку і водили їх містом, зневажаючи як таких, що пішли проти волі імператора єретика.

У кінці їх було засуджено на вигнання, голих, поранених і скатованих так, що святого Максима мусили нести на ношах. У Скитії, в місті Схимарі, Максима вкинули у в’язницю, де святий, провістивши годину своєї смерті, помер 13 серпня 662 р., на 82 році життя. Анастасій монах помер у в’язниці ще перед святим Максимом, а Анастасій священик жив до 666 р. Він зробив собі дерев’яну руку, якою міг тримати перо, і описав життя і муки преподобного Максима Ісповідника. Помер як вірний син Христової Церкви, святість якої боронив до останньої хвилини життя.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР