04.07.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Субота  5 тижня після П’ятдесятниці

Євангеліє

Мт. 9,9–13: «Здорові не потребують лікаря, лише хворі»

Коли ми почуваємось здоровими, то нам і на гадку не приходить йти до лікарні, лікуватися. Але коли захворіємо, шукаємо допомоги, поради, консультації, щоби повернути здоров’я, щоби спробувати зцілитися. І бачимо, що кожен хворий мусить мати бажання піти до лікаря, лікарі самі не шукають хворих і не затягують їх до лікарні, але хворий має зрозуміти, що потребує лікування і прийти до лікаря.

Подібно в духовному житті. Бог готовий завжди нас лікувати і прийняти до своєї «лікарні», лишень ми б відчули, що хворі й потребуємо допомоги. І це важливо для нас. А Бог знайде, які ліки і які  процедури нам приписати, як нас лікувати. Лише маємо усвідомити і зрозуміти свою хворобливість. Маємо пізнавати себе. Бо лише знаючи свої слабості, свої хвороби, можемо усвідомити що потребуємо допомоги і сцілення від Господа.

---

Апостол

Рим. 8,14–21: «Спадкоємці ж Божі – співспадкоємці Христа, якщо ми страждаємо разом із ним, щоб разом з ним і прославитися» 

Бачимо, що дорога до воскресіння Ісуса Христа не Була солодкою, легкою і простою: від народження в убогості до завершення ганебною смертю на Хресті. Це була дорога, яку не легко було пройти. Наше життя також сповнене різних страждань, невигод, терпінь, хрестів. Але коли ми вміємо в Бозі і з Богом це все пройти, то нас це приводить до переміни, до з’єднання з Христом, до зустрічі з Ним і до Воскресіння з Ним.

Завжди сприймаймо труднощі та страждання, які маємо, як нагоду співстраждати з Христом, співтерпіти, щоб могти разом з Ісусом зустрітись у Вічності.  

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

03.07.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

П’ятниця   5 тижня після П’ятдесятниці 

Євангеліє

Мт. 13,4–9: «Інше впало на добру землю і вродило одне в сто разів, друге в шістдесят, а інше в тридцять»

Бог завжди сіє, завжди промовляє до кожного з нас. Ніхто не може поскаржитись, що Богові до нього байдуже. Але чи ми даємо, щоб ті Божі зерна, які падають в нас проростали?

Найбільше Бог промовляє до нас через наше сумління. Але часто ми йдемо всупереч сумлінню. Ми не даємо, щоб ці зерна проростали в нашій душі. Що більше, ми будемо вслухатися в Господа і коли більше будемо жити за нашим сумлінням, що більше будемо давати, щоб ці зерна падали, то більше це сумління буде розвиватись. Тоді більше ми будемо цією родючою, плідною землею, в якій буде проростати Божа мудрість. Як поле потрібно постійно обробляти, щоб мати якийсь плід, так і нашу душу потрібно обробляти, вправляти, спрямовувати до Бога.

Бог сіє в кожну мить нашого життя і не перестає ніколи сіяти, Він хоче, щоб кожне зерно проросло. Вміймо ці зерна приймати і приносити добрі плоди! 

---

Апостол

Рим. 16,1–16: «Вітайте Прискиллу та Акилу, співробітників моїх у Христі Ісусі»

Бачимо, що апостол Павло передає вітання для дуже багатьох осіб. Про всіх них він пам’ятає, нікого не забув, про всіх турбується і дбає. Важливо і нам дбати про інших людей, турбуватися, клопотатися і переживати. Переважно наші стосунки бувають такі мимолітні, тимчасові. Ми не звертаємо уваги на їхнє продовження, пам’ять про цю людину.

Пам’ятаймо про всіх, кого Бог дав нам в нашому житті, через яких Бог зробив стільки добра, які дозволили Богу через них зробити для нас стільки добра. І дозволяймо Богові робити добро іншим через нас!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

02.07.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Четвер 5 тижня після П’ятдесятниці 

Євангеліє

Мт. 12,46–13,3: «Бо хто чинить волю мого Отця, що на небі, той мій брат, сестра і мати»

Родинні стосунки сильніші порівняно з політичними, економічними, стосунками у колективі, бо вони завжди триваліші. Ми завжди в родині більше допомагаємо одні одним, підтримуємо. У сьогоднішньому Євангелії Господь вказує, що є щось більше за ці стосунки. Хоч тілесно між собою ми є браття, сестри, батьки, діти, але наш Небесний Отець, від Котрого походить наше життя і буття, вважає своїми близькими тих, хто чинить Його волю.

Коли ми чинимо Божу волю, тоді змінюємось, преображаємось і все більше стаємося подібними до нашого Отця. Саме тому ті, хто є в Бозі, не зважаючи на те, що не завжди перебувають між собою у родинних зв’язках, є братами і сестрами, як сказав Ісус.

 Господь завжди чекає на близькість з нами, на можливість назвати нас братом, сестрою, дитиною, але осягнення цієї близькості є в наших руках. У нашому житті ми можемо ставати ближчими до Бога  або ж ставати дальшими від Нього, стараймося наближатися до нашого Творця і тоді Він наблизиться до нас!

---

Апостол

Рим. 15,17–29: «Тепер же йду в Єрусалим, святим служити»

Завжди хочемо доброго ставлення від інших людей, щоб нам допомагали, підтримували, потішили. І так само інші сподіваються цього від нас. Бачимо, що апостол нам показує цей приклад служіння іншим християнам. Він вказує на те, що йде їм служити. Подивімося на наше життя, на наші спроможності, таланти, ситуації, на те, що ми виконуємо. Яким би іншим був світ, якби ми сприймали все, як нагоду послужити іншим, і якби інші сприймали, що мають нагоду послужити нам. Вже тут на землі ми б сповнялись цією радістю перед смаком Царства Небесного.

Уміймо почати самі служити іншим людям, незалежно як вони ставляться до нас, усім тим, яких Бог нам дав. І рано чи пізно ми побачимо, як це бажання служити передасться їм. І ми не тільки створимо навколо себе атмосферу любові, а й іншим дамо шанс ставати кращими.

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

01.07.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Середа 5 тижня після П’ятдесятниці 

Євангеліє

Мт. 12,38–45: «Тоді він іде, бере з собою сім інших духів, гірших від себе, і вони входять і оселюються там, і останнє того чоловіка буде гірше, ніж перше»

Знаємо, що гріхи, які ми чинимо, навіть коли про них ніхто не знає, нас непокоять, забирають мир і спокій. Тому ми стараємось їх позбутись, прагнемо змінитися. І нам це може вдаватися, більше чи менше.

Однак коли ми лише позбуваємось цих гріхів, все одно «місце», яке вони займали, залишається пусте. Коли ми на це «місце» не набуваємо чеснот, то є небезпека, що кожен гріх може повернутись, до того ж, тягнути за собою ще й інші гріхи, тяжчі.

Позбуваючись наших недоліків, наших вад і пристрастей, стараймося розвивати в собі добрі, гарні позитивні риси, євангельські чесноти. А це, направду, неможливе без постійного перебування в Бозі, бо лише Його силою можемо статися сильними і відбити натиск зла!

---

Апостол

Рим. 15,7–16: «Тому приймайте один одного, як і Христос прийняв вас у Божу славу»

Наше життя є таким, що ми, всі люди вражені первородним гріхом, завдаємо болю, кривди, терпінь, страждань одні одним. Але маємо завжди, щоб не ставалось і хто б нам не завдавав болю, з відкритістю, доброзичливістю, з приязністю ставитись до кожної людини. Кожен з нас шукає цієї приязні та любові від інших.

Будьмо певні, що так як ми робимо іншим прикрості, однак самі очікуємо любові, так і ті, що кривдять нас, шукають того самого і на те сподіваються. Часто, коли подивитись на наше життя, то в наших стосунках бракує просто людськості, щоб ми були людьми до кожної людини. Почнімо з себе, навіть якщо нам не будуть відповідати взаємністю, то як будемо поводитись, як Божі діти, то будемо мати ще більшу втіху – від нашого Отця.

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

30.06.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Вівторок 5 тижня після П’ятдесятниці

Євангеліє

Мт. 12,14–16;22–30: «Кожне царство, розділене в собі, запустіє»

Дуже часто ми є розділеними самі в собі: в одних випадках чинимо добро, а в інших ми здатні до зла. Одні люди знають нас з доброї сторони, а інші можуть за нашою поведінкою не розгледіти, що ми Христові учні.

Ми називаємо себе християнами і часто дозволяємо злу існувати в нас. Ми ж маємо бути в цьому принципові, не дозволяти собі бути внутрішньо розділеним, бо ж ми храм Святого Духа, а не місце злих думок і намірів. Бо все це зле, на що ми дозволяємо перебування в нас, віддаляє нас до Бога, наближає ж до диявола.

Якщо навіть ми не можемо дати раду слабостям, немочам в дану хвилю, то завжди маймо бажання їх позбутися. Просімо Божої помочі і ніколи не погоджуймось з думкою, що ми маємо право мати деякі гріхи, що з цим можна жити. Завжди мусимо прагнути до святості, тоді неминуче нас щораз більше буде сповнювати світло і цілісність, щораз будемо жити нероздільним внутрішнім царством небесним.

---

Апостол

Рим. 14,9–18: «Вважайте на те, щоб не класти нічого перед братом, об що він спотикнувся б або й упав»

Апостол вказує на дуже важливу річ, щоб ми не створювали для іншої людини якихось випробувань, які є понад її силу. Погляньмо на Бога. Бог ніколи не дає трудності, обставин, ситуацій, які б були понад нашу людську силу і понад наші спроможності. Бог завжди дивиться, що ми можемо, і поволі, в міру наших спроможностей накладає на нас тягарі.

Будьмо обережні, коли ми є з іншими людьми, щоб і ми не завдавали їм випробувань, труднощів, клопотів, понад їхню силу. Ми маємо дбати про ближнього, тобто вести його до Божого Царства, а не віддаляти.

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

29.06.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок 5 тижня після П’ятдесятниці 

Євангеліє

Мт. 12,9–13:  «Чи можна зціляти в суботу? 

Господь залишає вибраному народові свої заповіді, третя з яких – сьомий день святкувати, це значить, що цей день належить Богові. Але людина так захоплюється виконанням своїх приписів щодо цього дня, що забуває для Кого цей день посвячений. В наслідок цього людина так часто забувала про іншу особу, яка сотворена на образ і подобу Бога. Конкретної Божої людини, що потребує її допомоги, а часом і у цей сьомий день.

Господь творить чудеса зцілення в суботу, щоб показати велику вартість людини, навчити нас, наскільки важливо цінувати інших людей, бачити в них образ Божий. Можливо, цей образ потьмарився з часом, може, він зранений, можливо, життя завдало йому болю, можливо, у декому він затерся, але у кожній людині є цей образ Божий. Кожна людина є цінною в очах Бога.

За кожну людину Господь віддав своє життя, тому так важливо цінувати кожну людину, за яку Бог приніс таку велику жертву – Свого Сина!

---

Апостол

Рим. 12,4–5,15–21: «Як в одному тілі маємо багато членів, і всі члени не виконують тої самої роботи, отак і ми: численні – одне в Христі тіло, кожен один одному член»

Погляньмо на людське тіло, на будь-який з членів цього тіла, і ми можемо зауважити, що всі вони служать один для одного, всі вони потребують один одного. Одне, що є самодостатнє в організмі, однак саме це руйнує весь організм – ракова клітка. Вона не потребує інших. Вона живе сама для себе і через це руйнує і вбиває організм. Усі ж справжні члени тіла живуть і служать одні для одних.

І так мало б бути і в Церкві Христовій. Ми мали б служити одні для одних різними нашими знаннями, вміннями і дарами, які маємо від Бога. Ніщо так не тішить нашого Господа, як наше бажання і намагання служити іншим членам Божої родини – членам Христової Церкви!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

29.06.2015р. Б. / ПІДТРИМАЙМО БУДІВНИЦТВО ХРАМУ НА ПОЛТАВЩИНІ!

Влітку цього року розпочинається будівництво храму парафії св. пророка Іллі (Українська греко-католицька Церква) в селищі Білики (Кобеляцький район Полтавської області).

Члени релігійної громади будуть вдячні за будь-яку допомогу у справі спорудження храму.

Зараз, під час війни, ми повинні добре усвідомлювати, що міцна українська Церква – це запорука сили нашої нації.

Номер рахунку ПриватБанку – 5168742345429116 (Валявка Роман Богданович).

Для відправки послугою Western Union: м. Кобеляки (Полтавська область), Валявка Роман Богданович (просимо повідомити телефоном або електронною поштою).

Джерела:  http://banderivets.org.ua

Воїни Христа Царя

28.06.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Неділя 4 тижня по П’ятдесятниці 

Євангеліє

Мт. 5,1–16: «Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи  Мене ради. Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі»

Сьогодні  Господь називає блаженствами те, що ми по-людськи вважаємо терпінням, несправедливістю, і чого не бажаємо ні собі, ні своїм близьким. Коли настають проблеми, ми швидше хочемо їх позбутись, навіть якщо згадати що шлях до блаженства проходить через труднощі, все одно нелегко сприйняти, що Господь послав їх нам.

Часами першим, що ми можемо відчути у трудних і проблеиатичних ситуаціях є злість: на ближніх, на ворогів, на себе, на Бога. Але якщо сприйняти кожну з цих ситуацій як ту, що її дарував Господь, щоб ми перемінювались, ставали ближче до Нього, зростали в Ньому, тоді ми зможемо відшукати той сенс, який закладений у кожній події. Уміймо всі невигоди нашого життя сприймати, як нагоди стати ближчими до Бога, ставати активнішим учасником Його Царства!

---

Апостол

Рим. 8,28–39: «Хто нас відлучить від Христової любови? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?»

Апостол Павло категорично вказує, що ніщо зовнішнє, щоб не діялось і не відбувалось, не може нас віддалити від Христа. Згадаймо тут приклад мучеників, навіть коли їм відбирали життя, але не могли відібрати від них Господа. Більше того, вони раділи, що можуть потерпіти задля Господа!

Ми ж часто є невдоволені щоденними обставинами, нарікаємо на них, маємо претензії до когось чи до чогось. Це значить, що нам бракує розуміння, що все є так, як нам дав Господь. Вміймо розуміти, що ті обставини трудні, складні та проблематичні, вони не є понад нашу силу. Які б труднощі нам ставали на перешкоді, ми завжди можемо залишитися з Богом.

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя