21.11.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Субота 25 тижня 

Євангеліє

Лк.9,37–43:  «О невірний та розпусний роде! Доки я буду з вами та терпітиму вас?»

 Христос виконав усе, щоб спасти кожного з нас: «смертю смерть подолав і нам дарував життя вічне»!

З одного боку – ми знаємо це, усвідомлюємо, розуміємо, навіть можемо іншим це пояснити. Але наскільки нам тяжко жити вірою в це в нашому реальному житті! Наскільки нам тяжко довіряти Богові! Наскільки тяжко покладатись на Бога! Погляньмо на наше життя: наскільки ми цією вірою живемо, наскільки цю віру ми застосовуємо у щоденних ситуаціях? Наскільки мало від нас потрібно – дати відповідь на Боже милосердя, але і це не часто ми можемо зробити.

---

Апостол

Гал.1,3–10:  «Коли хто проповідує інше Євангеліє ніж те яке ви прийняли нехай буде проклятий»

Для нашого християнського розуміння ці слова апостола можуть звучати надто твердо та категорично. Але маємо розуміти, що апостол говорить про дуже важливу істину – Христос прийшов на землю і приніс Добру Новину, грецькою мовою це звучить Євангеліє. Він проповідував своїм учням, і усім людям про спасіння. І Христос не тільки проповідував, а Сам Собою являв цю Добру Новину, бо Він є істина, правда і єдиний Посередник, Бог, Який став Людиною.

Христос і проповідував Євангелію, і Він є сам є знаком Доброї Новини. Тому апостол вказує, що не можемо говорити про якусь іншу Євангелію, про якусь нову іншу дорогу, про якісь інші знання про Бога. Так інші релігії вчать про пророків – просвічених людей, але в християнстві Сам Бог являє себе.

 У християнстві Бог через особу Ісуса Христа показує людині правдиву дорогу до Себе. 

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

20.11.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

П'ятниця 25 тижня  

Євангеліє

Лк.13,31–35:  «Скільки разів Я хотів зібрати твоїх дітей!»

Старий Заповіт – Заповіт Бога з людиною – нам ілюструє, що з одного боку є Бог, Той, Хто дотримував і дотримує того Заповіту, а з другого – людина, яка завжди відходила від Бога, впадала в різні гріхи.

У Новому Заповіті ця закономірність продовжується: Бог – завжди вірний людині, вірний Своєму слову, але ми, люди, кожен з нас зокрема багато разів показував, чинячи гріхи, що він невірний Богові. Однак коли приходимо до сповіді, то, незважаючи на свою невірність, завжди маємо певність, що Бог нас прийме, бо Він незмінно дотримується цього Заповіту любові до нас. 

І так буде завжди, Бог вірно дотримає кожне своє слово! Але чи ми стараємось бути вірними Йому…?

---

Апостол

2Сол.3,6–18:  «Не втомлюйтеся добро чинити»

Погляньмо на наші людські стосунки. З ким ми як правило є близькі? Хто найчастіше є нашими друзями? Ті, що нам щось роблять і кому ми щось робимо, ті, що нам в чомусь послуговують і кому ми послуговуємо, ті, що нас підтримують і яких ми підтримуємо. І так на жаль є навіть між нами християнами.

Апостол вказує на щось більше в очах Господніх, аніж дружба з тими людьми, які нам вигідні. Це є чинити добро кожній людині в кожній обставині, за яке не передбачається взаємності. Бо якщо ми зробимо добро і по-людськи очікуємо якоїсь подяки, певного визнання, похвали, якщо нас дуже болить, що цього не зауважили, то ми забуваємо про Господню винагороду.

Але Господь закликає не втомлюватися, не очікувати на визнання на заплату, не очікувати на якусь оцінку, «не втомлюватися чинити добро» будь-кому і будь-коли. Запам’ятаймо цей заклик і вірмо, що Господня винагорода більша за будь-яку земну. Робімо добро і збираймо скарби на Небі!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

19.11.2015 / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Четвер 25 тижня 

Євангеліє

Лк.13,1–9:  «… як не покаєтесь, усі загинете так само»

Бог каже, що Він прийшов, щоб грішників спасти. І головна ціль Божої дії в нашому житті – це наше освячення, а остаточно – наше спасіння. Бог любить нас, тому й прагне нас освячувати і спасати. І тому Бог допускає ті чи інші події в нашому житті, ті чи інші ситуації, через які Він промовляє, а ми маємо можливість відгукнутись.

Тому коли сьогодні в Євангелії Господь згадує про галілеян, на яких впала башта, то каже, що це були знаки для людей, щоб люди побачили, подумали, чому так діється. Скільки подібних подій, коли Бог говорить до нас, проходить в нашому житті щодня, щомісяця, щороку – ми їх не зауважуємо!

Знайдімо хвилю, найкраще ввечері, і застановляймося, що відбулося і що Бог хотів сказати мені тими чи іншим подіями в моєму житті. Спочатку це буде тяжко, але коли ми будемо в тому вправлятися, то так навчимося все краще розуміти, що Бог нам промовляє!

---

Апостол

2Сол.2,13–2: «Бог вибрав нас від початку, щоб Ви осягнули славу нашого Господа Ісуса Христа»

Ці слова, якщо над ними роздумувати, можуть для нас стати громом серед ясного неба. Бог нас вибрав, Бог нас покликав! Ми, кожен з нас зокрема, є вибраним Богом, щоби жити в Царстві Небесному. Бог нас вибрав, коли ми ще були грішниками, Бог нас вибрав, коли ми ще Його не вибрали, Бог нас запросив, коли ми ще цього не знали.

Про це важливо завжди нам пам’ятати: чи ми живемо досконало чи грішно, що Бог нас обрав, ми є обрані, а справа лише в тім, чи ми відповімо на Його заклик. Через смерть і воскресіння Ісуса Христа, ми стали учасниками Царства Божого, але це стає завершеним лише тоді, коли ми цього самі бажаємо. Це немов би хтось немовби нам купив білет на поїзд, але чи ми захочемо їхати, чи ні, це вже наше рішення.  

Ми отримали безцінне запрошення перебувати в Царстві Небесному, але чи ми ним скористаємось, залежить лише від нас!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

18.11.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Середа 25 тижня 

Євангеліє

Лк.12,48–59:  «Коли, отже, йдеш з противником своїм до уряду, намагайся визволитися від нього в дорозі»

Деякі Отці Церкви вважають, що в цьому рядку супротивник, якого Ісус мав на увазі, – це наша совість, наше сумління. Остаточно, наша совість – це голос Божий, який промовляє до нас. Євангеліє, заповіді Божі – це той голос, яким Господь промовив до усіх. Але у нашій совісті Він промовляє особисто до нас. Тому завжди варто «дружити» з нашою совістю, вслухатися в неї, йти за її голосом.

Що більше ми будемо дослухатися до своєї совісті, то будемо навчатись все краще чути голос Божий і нам легше буде чинити Божу волю. Тому Господь нас закликає примиритися з нашою совістю. Жити в мирі зі своєю совістю – бути в мирі з Богом. І лише у тім мирі маємо надію, що колись зустрінемося з Богом! 

---

Апостол

2Сол.2,1–12:  «Тайна беззаконня діє вже тепер»

Ми постійно очікуємо, що у нашому житті якось все впорядкується, стане на місце все в суспільстві, в якому ми живемо, в сім’ї, в парафії, в Церкві. Але скільки б ми не жили, не докладали старань, бачимо, що не можемо до кінця впорядкувати ні самі в собі, ні довкола себе. Що є причиною цього – наша гріховність, первородний гріх, наша зраненість. Саме тому нам у всьому бракує цілісності, будь-яка справа, яку ми робимо, буде недосконалою. Саме тому ілюзії побудувати рай на землі, як бачимо з історії, багато разів увінчувалися неуспіхом і розчаруванням.

Маємо прийняти реальність нашого життя: де є людина, там існує недосконалість. Щобільше: де існує людина, там існує гріх. Ніколи не маємо очікувати, що впорядкуємо все навколо себе, що настане ідеальний порядок. Лише в Царстві небесному є досконалий порядок, бо там є Господь.

Царство Небесне, коли ми в Бозі, для нас є вже тут на землі. У Бозі впорядковуємо себе і відчуваємо присмак Царства Божого, де існує досконалість, впорядкованість та справедливість!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

17.11.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Вівторок 25 тижня 

Євангеліє

Лк.12,42–48:  «Від усякого, кому дано багато, багато від нього й вимагатимуть»

Часто ми сприймаємо все добре, що з нами відбувається, як закономірне, навіть у тому, що ми є такими, як є, нерідко найперше бачимо свою заслугу. Але що було би з нами, якщо б ми мали інших батьків, виросли в іншому середовищі, народилися в іншій державі, в іншій політичній чи економічній ситуації? Напевно,  наше життя склалося б зовсім інакше, і можливо, у нас були б значно серйозніші труднощі, значно складніші проблеми…

Значить, нам багато Господом дано. Про це дуже важливо пам’ятати, а найперше – зауважити, що це все саме Бог нам дав! Як багато маємо дібр, яких би могли не мати, завдяки тому, що наш Бог, великий і милосердний, всім своїм багатством обдарував всіх нас!

 І серед всього найголовніше наше багатство – що маємо Господа!  

---

Апостол

2Сол1.10-2.2:  «Не дайте легко вивести себе з рівноваги»

Як бачимо зі свого щоденного досвіду, дуже легко є вийти з рівноваги. Хтось щось скаже, що нам не подобається, і це нас дратує, робить хтось нам зауваження – це забирає в нас почуття миру.

Погляньмо, як багато чого нами керує, наскільки ми залежні від постави тих чи інших людей чи життєвих ситуацій. Апостол вказує тут нам про те, щоби ми не давали себе вивести з рівноваги, щоб ми в будь-яких життєвих ситуаціях вміли довірятися Богові, пам’ятали, що Господь є Цар над царями, Пан над панами, що Він остаточно контролює кожну ситуацію, що Бог є за всім, що стається.

Тож уміймо заховувати мир і не давати вивести себе з рівноваги, щоб не діялось в нашому житті, бо лише у мирі зможемо залишатися в Божій присутності, чути Його голос і чинити діла, гідні Божих дітей.

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

16.11.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок 25 тижня 

Євангеліє

Лк.12,13–15;21–31:  «Шукайте Його Царства, а це вам додасться»

Може траплятись з нами, що коли ми пізнаємо християнство, то більше нам може здаватися, що воно закликає відмовитися від цього земного буття і лише цілковито зосередитись на Богові. Занедбати все, що ти тут робиш, свої громадські та подружні обов’язки, а перейнятись лише Господом. Але це цілковито не так.

Зі свого власного досвіду знаємо, що зміцнюючи свої стосунки з Богом, перемінюючись внутрішньо, бачимо переміни в усіх ділянках життя, у всіх своїх справах.

Саме тому Господь каже: «Шукайте найперше Царство Небесного», бо де є Царство, там є Бог! Адже коли ми знаходимо найперше Бога, тоді Господь додає: «Все додасться вам!» Значить, і все інше вирішиться!

У Бозі ми починаємо розуміти, що є правдивим добром для нас; що, як і коли ми маємо чинити і як будувати свої стосунки з іншими!

---

Апостол

2Сол.1,1–10:  «Мусимо за вас брати повсякчас дякувати Богові»

Спитаймо себе сьогодні, як часто у нашому серці з’являється почуття вдячності, найперше вдячності до Бога, що дав нам наше життя, наших батьків, друзів, виховання, ті чи інші здобутки. Погляньмо, скільки ми всього маємо, за що ніколи не дякували або навіть не застановлялися, що це є Божим даром!

Найчастіше ми йдемо у зворотному напрямку, тобто розвиваємо в собі здатність бути всім невдоволеними, нарікати, мати претензії до обставин, до людей. Може, не маємо відваги мати претензій до Бога, але часто маємо якісь невдоволення тим, що Він допускає у нашому житті.

Саме тому маємо розвинути в собі це почуття вдячності, за все добро яке отримали від Бога. Також вчімося дякувати людям, що вони нам роблять стільки добра, тоді побачимо, що ми насправді є значно багатшими, аніж ми собі думали!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

15.11.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

24 Неділя 

Євангеліє

Лк.8,41–56:   «Дочко, віра твоя спасла тебе!»

Коли ми уважніше приглянемося до Євангелія, то можемо зауважити, що навколо Христа ходили великі тлуми людей. Годі сказати, чому їх було так багато. Хтось – з цікавості, хтось тому, що бачив, що він поважна особа, і хотів бути ближче Нього. Хтось – ще з інших якихось потреб, усвідомлених чи не усвідомлених. Але, певно, що було мало тих людей, які були свідомі, що Христос є Господь, а Господь може творити чуда.

 Тому в Євангелії серед тисяч людей ми бачимо небагато тих, які зцілювалися. А зцілювала їх саме їхня віра. Бог міг оздоровлювати тисячі цих людей, але зцілювалися одиниці – саме ті, хто з вірою приходив. Бачимо, що ця жінка – серед того тлуму всіх, які штовхали Христа,  одна-єдина «доторкнулась» вірою.

 Як і в нашому житті: ми, здавалось би, приходимо до Бога, але чи ми доторкаємось довірою до Нього? Бог «потребує» нашої довіри, щоб щось дати нам. Бог може все, але може все лише через нашу віру!   

---

Апостол

Еф.2,14–22:  «Ви більше не чужинці і не приходні, а співгромадяни святих і  домашні Божі»

У цьому світі людина може займати різні становища більше чи менше впливові, хоче більше утвердитися на цій землі, хоче щоб її зауважили інші. Однак Господь вказує, що важливим є зовсім інше: ми не просто чужинці, приходні, які мають хвилюватися за своє земне становище, але співгромадяни святих, співгромадяни, учасники Царства Божого.

І це співгромадянство має кожна людина, яка живе на землі, бо після своєї смерті та Воскресіння Господь робить усіх учасниками Царства Небесного. Але його, як і громадянство якоїсь з країн, теж треба спершу прийняти, а тоді за цим небесним громадянством жити.

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя