ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

суботу, 8 серпня 2015 р.

08.08.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Субота десятого тижня 

Євангеліє
Мт.17.24-18.4:  «Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Царство Небесне»

Кожен з нас мав справу з дітьми. Діти є дуже довірливі. Часом їм дуже боляче, коли батьки або інші особи їх обманюють. Обман – це велика кривда для дітей.

І чому ж Бог за приклад ставить нам дітей? Чи ми так само довіряємо Богові? Довіряємо й покладаємося на Господа у всьому, як діти покладаються на своїх батьків і не мають страху, бо знають, що батьки відвернуть будь-яку загрозу, яка має статися в їхньому житті. Вони ніколи не мають у цьому сумніву. Чи ми є такими? Можемо повчитися цьому у дітей – так само покладатися на Господа.

 Дуже часто прагнемо контролювати все, планувати, передбачити. І це все є дуже суттєво і важливо в житті, але з досвіду знаємо, що не можемо завжди і повсякчас всього робити. Ми маємо зробити все, що від нас залежне, що в наших силах і спроможностях, а опісля не боятися покладатись на Бога, довіряти Богові.

 Так як та дитина віддає свою руку в руку батька чи матері й не має страху, де заведуть її батьки, так і ми не маймо страху віддати своє життя в руки Божі, пам’ятаючи, що Бог запровадить кожного з нас туди, де найкраще.



Апостол
Рм.15,30–33: «Благаю вас… ревно змагатися зо мною в молитвах за мене до Бога»

Коли говоримо про допомогу, в нас часто з’являється асоціація, що хтось допоможе нам фізично, ми комусь допоможемо. Але апостол нам сьогодні говорить про іншу допомогу, про допомогу молитвою. Наскільки часто ми молимось, щоб допомогти іншим. Коли думаємо про допомогу для інших ми майже завжди виключно думаємо про допомогу зовнішню, матеріальну.

Апостол вказує на іншу допомогу, про яку ми здебільшого забуваємо, про допомогу молитвою. Можемо молитись за будь-кого з друзів, ворогів, близьких, далеких і тих, які перебувають біля нас, тих, які померли чи живі. Усім можемо допомогти молитвою. Яке велике знаряддя маємо і як рідко його вживаємо!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

пʼятницю, 7 серпня 2015 р.

07.08.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

П'ятниця десятого тижня 

Євангеліє
Мт.22,23-33:  "Бог не мертвих, але Бог живих" 

 У кожній людині є внутрішня спрага і потреба шукати Бога. Тому ми стараємося приходити до храму, виконувати ті чи інші релігійні практики. Кожен по-своєму, в міру свого виховання, формації. Однак нам непросто побачити, що Господь не є Богом далеким, але бере реальну, активну участь у житті кожного з нас.

 Дуже важливо побачити, що наше життя – це не набір яких випадковостей, але те, що Господь є присутній за кожною подією в моєму житті: що я не випадково народився в певному народі, в певний історичний час, мав таких батьків, але Бог це все дав мені. І тому Бог від нашого народження, аж до відходу у вічність бере активну участь у нашому житті. І так, як ми лише з живою людиною можемо мати стосунки, так вчімся будувати стосунки з Богом живим.

 Тому життя прожити – не тільки виконувати ті чи інші обовязки, але дуже важливо побачити присутність Божу за кожною подією, за всім, що відбувається. І тоді кожна подія нашого життя для нас немов би оживе, бо за всім і в усьому будемо зустрічатися з нашим Господом.



Апостол
2Кор.1,12–20:  «Що ми – ваша слава, як і ви – наша в день Господа нашого Ісуса Христа»

Усі ми в світі взаємозв’язані. Якщо я роблю щось добре, тим самим я потягаю до цього добра, «заражую» цим добром інших. Якщо хтось робить щось добре, так само мене потягає цим. І зворотньо  – так само стається зі злом.

Тому коли робимо добро, ми являємо Бога свідченням добра для інших. Коли інші роблять щось добре,  то також дають нам побачити цю божественну сутність, якій вони дають діяти через них. Тож робімо добро на збудування одні одних і на проповідування Слова Господа нашого Ісуса Христа!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

четвер, 6 серпня 2015 р.

06.08.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Четвер десятого тижня 

Євангеліє
Мт.21,43-46:  «Тому кажу вам: Відніметься від вас Царство Боже й дасться народові, що буде приносити плоди його»

Щиро кажучи, ми ніколи не усвідомлюємо, що маємо в своєму житті якусь особливу місію, покликання, завдання. Як не прикро, але так з нами є. Однак кожна людина мала б принести плоди в своєму житті. Тому Господь каже, що відніметься Царство Боже і дасться народові, що буде приносити плоди його.

 Кожен з нас спосібний принести плоди в своєму житті. І дуже важливо для кожного з нас бути свідомим того, що я здатний, що я спроможний, що я маю всі можливості приносити плоди, що я маю для цього все.

 І кожна життєва ситуація, кожна подія, кожні обставини: милі чи не милі, трудні чи не трудні, легкі чи проблематичні -  є нагодою приносити плоди. І тому ми або приносимо плоди, або  їх не приносимо. Не буває ситуацій нейтральних, як ми себе дуже часто тішимо. У кожній життєвій ситуації Бог очікує і сподівається, щоб ми приносили плоди.



Апостол
2Кор.1,1–7: «Бо як маємо в нас надмір Христових страждань, так є в нас через Христа й надмір утішення»

 Дуже важливо бачити за всім, що діється в нашому житті, Бога. Звичайно, в нашому житті ми хочемо, щоб було якомога більше гарних миттєвостей, шукаємо тих чи інших приємних ситуацій, подій. А зворотно, коли приходять труднощі і проблеми і клопоти, ми їх уникаємо, хочемо, щоб це якомога швидше пройшло. Але одне і друге є дане Богом.

Що б не відбувалося в нашому житті, будемо бачитись і зустрічатись завжди з Богом. Що би не ставалося в житті, ми будемо розуміти, що це дає мені Господь, що через це і в цьому приходить до мене Бог. Тоді ми навчимося приймати Бога в радості та в горі! 

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

середу, 5 серпня 2015 р.

05.08.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Середа десятого тижня 

Євангеліє
Мт.21,28-32:  «Істинно кажу вам, що митарі й блудниці вас випереджують у Царстві Божім»

Дивними для нас можуть видаватися слова нашого Спасителя, що «митарі й блудниці вас випереджують у Царстві Божім». Коли людина робить гріх і зло, однак має відвагу собі в цьому признатися, це вже є добра основа до перемін.

 Христос каже, що Він прийшов не до праведників, а до грішників.  Чому так? Тому що Бог прагне допомогти кожній людині, бо любить кожну людину, а це - однаково праведника і грішника. Але ця Божа поміч може прийти лише туди, де хтось відчуває в цьому потребу. Людина, коли вона усвідомлює свої гріхи, слабості, немочі  може отримати від Бога допомогу. Це подібно до того, як є з хворобою… лікарі ж не бігають за людьми, намагаючись кожного вилікувати. Людина, яка усвідомлює себе хворою, приходить до лікаря і він її лікує. Так само і людина, яка відчуває, що має потребу в помочі Божій, приходить до Господа і Господь допомагає їй.

Саме тому Господь каже, що митарі й блудниці випереджують нас у Царстві Небесному, тобто це значить ті, які усвідомили свій стан гріховності. Не ті, які чинять гріх, випередять, а ті, які свідомі свого гріха і свідомі свого стану, але потребують цієї Божої помочі.

Бог є Той, Який завжди прагне нам допомогти, але Він може допомогти лише коли ми будемо відчувати потребу Його помочі. 



Апостол
1Кор.16,4–12:  «Надіюсь бо деякий час у вас перебувати, коли те Господь дозволить»

Який гарний приклад подає нам апостол Павло. Він мав дуже різні плани, наміри, багато проповідував, багато подорожував, мало затримувався на місці. Для того, щоб це все робити, мусів складати плани, мати певні задуми. Але поруч з цим він завжди шукав Божої волі. Він, певно, пропонував Господові свої плани, але завжди вибирав те, чого від нього чекав Бог. Це було для нього найбільшим добром.

І так само для нас пізнавати і чинити Божу волю є правдивим і найбільшим добром. Ще ніхто ніколи не був засоромлений, якщо хотів подобатися Богові. Бо хоч і на землі така людина, яка живе для Бога і Його Царства, може не завжди отримати своєї нагороди, то точно отримає її у Вічності. 

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

05.08.2015р. Б. / У Патріаршому Соборі Воскресіння Христового відбудуться нічні чування

molytva_za_ukrainu16

Заохочуємо усіх вірних УГКЦ, а особливо Київської архиєпархії, взяти участь у нічних чуваннях за мир та зцілення українського народу від гріховних ран. Моління звершуватимуться в ніч з 21 на 22 серпня 2015 року, при Патріаршому Соборі Воскресіння Христового УГКЦ у Києві.  (ст. м. “Лівобережна”)

Початок о 22.00.

У програмі молінь: Божественна Літургія та Утреня, Ісусова молитва та вервиця, Акафіст і молитви на різн потреби, а також духовні науки та пісні.

Молімось за Україну разом!

Прес-служба Київської архиєпархії УГКЦ

вівторок, 4 серпня 2015 р.

04.08.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Вівторок десятого тижня 

Євангеліє
Мт.21,23-27:  «То й я вам не скажу, якою владою я чиню це»

Первосвященики і старші народу запитали Христа: «Якою владою ти це чиниш? Хто тобі дав цю владу?».

 Бачимо, що Христос не дає їм відповіді. Просто вказує на особу Йоана Хрестителя, бо саме Йоан свідчив про Нього. Юдеї боялися відповісти Христові, тому що вони не могли подивитися правді в очі, прийняти свідчення Йоана.

 Подібно є і тепер. Так як тоді діяв Христос, діяв Йоан Предтеча, так і Господь досі діє в нашому житті. Тільки треба хотіти побачити присутність Божу в нашому житті. Бог постійно до нас промовляє через ті чи інші події. Він постійно прагне нам щось сказати. Бог має що нам сказати. Наше сумління, яке є голосом Божим, також нам дуже часто багато говорить. Отже, ми маємо бути готовими почути цей голос Божий, який промовляє через наше сумління, почути Бога через події, які стаються в нашому житті. Бо ж Бог діяв і діє, лиш би ми бажали цього Бога побачити за всім, що відбувається в нашому житті.  



Апостол
1Кор.15,29–38:  «Протверезіться належно та не грішіть, бо деякі з вас Бога не знають»

Ми багато знаємо про Господа, про християнство, катехизмові правди, розуміємо, як би мали ми поводитись, як християни, можемо багато інших навчати, настановляти, вказувати, але бачимо, яким, часто, далеким наше життя християн є від того, яким воно б мало бути. Іноді ми так живемо, немов би Бога не існувало, живемо так, немов би ми були володарями свого життя.

То ж зрозуміймо, що Бог є, ми ходимо перед Ним і живемо перед Його лицем. Пізнаймо Бога, перестаньмо грішити і йдімо до святості. 

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

понеділок, 3 серпня 2015 р.

03.08.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок десятого тижня 

Євангеліє
Мт.21,18-22:  «Істинно кажу вам, що коли матимете віру й не завагаєтесь, ви зробите не тільки таке з смоковницею...»

Практично всі чуда, про які ми читаємо в Євангелії, відбуваються лише тоді, коли в людей є віра. І бачимо, що за Христом ходили тисячі людей, натовпи, однак, тільки одиниці зцілялися через віру. Так як діялось тоді, так діється і тепер – віра для нас є тим знаряддям, яке забезпечує наш зв’язок з Богом.

 «Бог смертю смерть подолав і дарував нам життя вічне». І наша віра допомагає нам це життя в Бозі приймати. Апостол Павло каже, що все можливо для того, хто вірує. У Бога немає речей неможливих і, образно кажучи, Бог узалежнюється саме від нашої віри, адже лише тоді Бог може діяти в нашому житті. А коли придивитися до нашого життя і нашої молитви, то дуже часто знаходимо Богові оправдання, чому Він нам не дає того чи іншого; Бог не дає, бо я недостойний, бо я грішний. Бог не потребує нашого оправдання, Бог потребує нашої віри.



Апостол
1Кор.15,12–19:  «А коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша»

Апостол звертає фундаментальну й принципову увагу на подію воскресіння Христового. Саме ця подія є каменем християнства. Для нас Воскресіння є настільки важливим саме через те, що ми отримали надію вічного буття. І через свою смерть і воскресіння Господь  робить нас учасниками життя вічного.

Основною ціллю в християнстві є вказати людині на життя вічне, якого вона стала учасником через смерть і воскресіння Ісуса. Але чи ми свідомі цього і на скільки від цього змінюється наше життя. Чи ми вповні використовуємо цю нагоду прилучитися до вічності?

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

03.08.2015р. Б. / Папа: сенс існування — вічність!

Повернувшись із канікул, які зовсім не були відпочинком, Папа Франциск ще не поновив аудієнцій, але вже повернувся до спільної марійної молитви у неділю.

В читаному 2 серпня уривку з Євангелія Ісус нагадує нам, що істинне значення нашого земного існування криється у вічності, тому заохочує зміцнювати віру в Нього. На це звернув увагу Папа Франциск у своїх роздумах перед молитвою «Ангел Господній». Прочитавши молитву разом з усіма присутніми на площі св. Петра і вділивши всім Апостольське благословення, Папа привітав прочан із Рима, Італії та з-за кордону.

Згадуючи Євангеліє дня, в якому Ісус говорить про потребу шукати не хліба щоденного, а поживи на вічність, якою є Він сам, Папа зазначив, що ці слова становлять заклик вийти поза себе, відкритися на іншу, значно ширшу перспективу. Господь Ісус не легковажить необхідності заспокоювати земні людські потреби, однак підкреслює, що є важливіші справи, а пожива, яку Він дає, не підлягає зіпсуттю, бо триває вічно.

Святіший Отець пояснив, що йдеться про «голод життя, вічності, який може втамувати тільки Ісус, бо Він є “хліб життя”», а справжня суть нашого земного існування, яке проминає, лежить у вічності, і в такій перспективі — вічності — слід розглядати історію людей з їхніми стражданнями й радощами. Слова Ісуса, що Він є «хліб життя», надають сенсу і надії на часто крутій дорозі нашого життя і підкреслюють особливе значення Євхаристії у нашому існуванні, підкреслив Папа.

Ось повний текст його роздумів:

Дорогі брати і сестри, добридень.

Цієї неділі ми продовжуємо читати шостий розділ Євангелія від св. Йоана. Після помноження хлібів люди стали шукати Ісуса і зрештою знайшли Його поблизу Капернаума. Він розуміє підстави такого ентузіазму в слідуванні за Ним і виразно це називає: «Шукали Мене не тому, що бачили знаки, але тому, що їли хліб і наситилися» (Йн 6, 26). По суті, ці люди йдуть за Ним з огляду на хліб матеріальний, яким Він попереднього дня втишив їхній голод, помноживши хліб; вони не розуміли, що той хліб, який ламали для багатьох, був вираженням любові самого Ісуса. Надавали більшого значення тому хлібу, аніж його подателю. Перед лицем такої духовної сліпоти Ісус підкреслює потребу вийти поза цей дар і відкрити, пізнати подателя. То сам Бог є даром і дарителем. І так ось у вигляді цього хліба і цього жесту люди можуть знайти Того, хто це дає, а ним є Бог. Він закликає відкритися на перспективу, яка стосується не тільки щоденних турбот про їжу, одяг, благополуччя чи кар’єру. Ісус говорить про іншу поживу, яка не зазнає нищення і якої варто шукати і приймати її. Він заохочує: «Працюйте не на ту їжу, яка проминає, але на ту, що залишається на життя вічне, і яку дасть вам Син Людський» (в. 27). Це означає — шукайте спасіння, зустрічі з Богом.

Цими словами Він хоче дати нам зрозуміти, що окрім голоду фізичного людина носить у собі інший — ми всі відчуваємо цей голод — важливіший, якого неможливо вдовольнити звичайною їжею. Йдеться про голод життя, голод вічності, що його тільки Він може втишити, оскільки то Він є «хліб життя» (в. 35). Ісус не усуває піклування і шукання хліба щоденного, ні, Він не відкидає турботи про це все, що може зробити життя багатшим. Але Ісус нагадує нам, що справжнє значення земного існування прагне до мети у вічності, полягає у зустрічі з Ним, який є Даром і Дарителем, і нагадує нам, що людську історію з її стражданнями і радощами потрібно розглядати у перспективі вічності, тобто у цій перспективі остаточної зустрічі з Ним. А ця зустріч осяює всі дні нашого життя. Якщо ми думаємо про цю зустріч, про цей великий дар, про малі дари нашого життя, також і про страждання, — ці турботи будуть просвітлені надією цієї зустрічі. «Я хліб життя. Хто до Мене приходить, не голодуватиме; хто в Мене вірує — не матиме спраги ніколи» (в. 35). І це алюзія до Євхаристії — найбільшого дару, який заспокоює нашу душу й тіло. Зустріч і прийняття в нас Ісуса — «хліба життя» — надає сенсу і надії на часто крутих стежках нашого життя. Але цей «хліб життя» даний нам із певною метою, тобто щоб ми могли вдовольнити духовний і матеріальний голод братів, проголошуючи Євангеліє повсюди. Свідченням своєї братньої та солідарної позиції щодо інших ми уприсутнюємо Христа і Його любов серед людей.

Нехай Пресвята Діва підтримує нас у шуканні й наслідуванні Її Сина Ісуса, «істинного хліба», який не зазнає нищення і триває усе вічне життя.

Промовивши молитву «Ангел Господній» та вділивши благословення, Папа привітав присутніх на площі паломників з усього світу і побажав усім хорошої неділі:

Дорогі брати і сестри,
скеровую свої вітання до вас усіх, вірних із Рима та прочан із різних країн.

Вітаю молодих іспанців із Сісур Майор, Елісондо і Пампелуни, а також італійців із Бадіа, Сан Маттео делла Дечіма, Цульяно і Грумоло Педемонте. А також вітаю кінне паломництво архибратства «Parte Guelfa» із Флоренції.

На сьогодні припадає спомин «Прощення з Ассизі» [українська назва — «відпуст Порціункули». — Прим. пер.]. Це могутній заклик наблизитися до Бога у таїнстві милосердя і прийняття Святого Причастя. Є люди, які бояться наблизитися до сповіді, забуваючи, що ми там зустрічаємо не суворого суддю, а безконечно милосердного Отця. Це правда, що коли ми йдемо до конфесіоналу, то відчуваємо певний сором. Це стосується всіх, нас усіх, але мусимо пам’ятати, що також і цей сором є благодаттю, яка готує нас до приходу в обійми Отця, який завжди прощає і завжди прощає все.

Зичу вам усім доброї неділі. І прошу — не забувайте молитися за мене. Смачного обіду, і до побачення.

неділю, 2 серпня 2015 р.

02.08.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Дев'ята неділя

Євангеліє
Мт.14,22-34:  «Господи, коли це ти, повели мені підійти водою до тебе!»

Сьогоднішній приклад про Петра, який йшов по воді, відкриває нам дуже велику правду християнського життя. Коли апостоли побачили особу, яка йде по воді, то настрахалися. Коли ж вони впізнали, що то є Христос, то Петро, після Його слів, почав іти до Ісуса по воді. Доки Петро дивився на Христа – він ішов, але тільки-но почав усвідомлювати, що він людина і що йде по воді, а людині невластиво ходити по воді, почав тонути.

 Так буває і в нашому житті. З історії Церкви знаємо, що взірцем християнина є мученики, які завжди, не взираючи на обставини, жили вірою. І доки ми живемо вірою, не взираємо на зовнішні обставини, ми наче можемо йти по воді.

Коли ми старємось якось реально, по людські дивитись на обставини, то відразу починаємо тонути. У християнстві не тільки песимізм, але й навіть реалізм, як також ідеалізм не є можливий, в християнстві можливо жити лише вірою. Лише віра дає нам спроможність йти попри будь-які обставини, віра і вдивлення в Ісуса Христа. І тому наша віра – це те, що дає нам фундамент, основу, щоб попри будь-які життєві бурі і невзгоди, будь-які ситуації йти понад усім і через усе у відповідь на те, що нам допомагає йти через ті реальності життя наш Господь.  



Апостол
1Кр.3,9–17:  «Ми бо співробітники Божі»

Бог, створюючи людину на свій образ і подобу, не просто запланував людину, щоб вона жила сама, але створив її, щоб вона володіла землею, пильнувала все довкола. Бог створив людину в своїй любові, бо не хотів тішитись життям і буттям сам в собі і дав людині велику місію, щоб вона була Його співробітником.

Людина також має творити, співтворити з Богом. Тому ми ніколи не можемо бути творцями самі в собі.  Маємо в Бозі відкривати для себе і все більше пізнавати цю місію, чого Бог очікує і сподівається від нас. І кожен з нас, яким би він не був, молодим чи старим, більше освіченим чи менше, більше духовним чи менше, кожен з нас покликаний співтворити з Богом, співпрацювати.

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя