07.09.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Гл.4,8–21:  «О мої дітоньки, яких я знову народжую в муках, доки Христос вообразиться у вас!»

Апостол Павло називає своїх учнів-галатів дітоньками, бо відчуває відповідальність за їхнє витривання у правдивій вірі, як їхній духовний батько. Знаємо як батько та мама клопочуться за своїх дітей, щоб вони були добре вихованими, припильнованими, навченими. Так і Павло турбується, щоб вони вповні відображали Христову науку. Це, очевидно, нелегко, тому й каже, що народжує в муках: отже, знову і знову вказує на Ісуса Христа. 

Так само і ми маємо чинити: «народжувати» інших знову і знову. А це значить без останку, без знеохоти, без покладання рук, – безнастанно свідчити іншим людям про Бога, приводити їх до Бога, вказувати їм на Господа. І нехай ніщо нас не зупинить, навіть гріхи і помилки, а навіть злоба інших людей до нас. Вчімося цього в апостола Павла. Він радів з того, що стало і повсякчас міг «народжувати» інших, хоча й у муках, однак щоб Ісус Христос все більше відображався в них і їхньому житті.

***

Мр.6,45-53:  «Будьте ж мужні: це – я, не бійтесь!»

Кожен із нас носить у собі чимало страхів, які найчастіше дають про себе знати в наших життєвих труднощах. 

Щоб їх подолати, найперше маємо пам’ятати, що життєві бурі, як і бурі на морі, з часом вщухають. До того ж у цьому житті немає нічого випадкового – за кожною життєвою бурею є Господь, за всім, що стається, є Його свята воля. Нічого не стається випадково і що за кожною нашою життєвою ситуацією є Бог. 

Побачити Бога значно легше, коли маємо мир, радість і благодать, аніж за скорботами, труднощами, навіть за падіннями. Уміймо навіть у найскладніші й найтяжчі хвилини свого життя зрозуміти, чого Бог хоче нас навчити, а в найбільшій життєвій бурі почути голос Господа Бога, який говорить: «Будьте ж мужні: це – я, не бійтесь!»

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

07.09.2018р. Б. / Повернення мощей св. ап. Вартоломея; Св. ап. Тита; Св. Мина, патр. Царгородського

Повернення мощей святого апостола Вартоломея

Тропар, глас 3: Апостоли святі,* моліть милостивого Бога,* щоб відпущення прогрішень подав душам нашим. 

Кондак, глас 4: Ти явився сонцем Церкви, яке просвічує світлістю науки та страшними чудами тих, які тебе прославляють, Вартоломеє, Господній апостоле. 

Деякі письменники вважають Натанаїла і Вартоломея однією і тією ж особою. Однак насправді це різні особи. Та через плутанину імен ми не можемо з певністю сказати, кого привів святий Филип до Ісуса: Натанаїла, як стверджують святий Августин та святий Йоан Золотоустий, одного з 70 апостолів, чи апостола Вартоломея. Так само не можемо з певністю стверджувати, чи в Єраполі зі святим Филипом (його пам’ять вшановуємо 14 листопада) трудився апостол Вартоломей, чи це був Натанаїл, син Толомея. Тому цю частину подвигу подамо в житії святого Филипа, а з житія святого Вартоломея подаємо те, що з певністю приписується саме йому.

Після зіслання Святого Духа святий Вартоломей трудився в південній Аравії та в Етіопії, де залишив Євангеліє від Матея гебрейською мовою. Його знайшов Пантеній, засновник і вчитель школи катехитів в Олександрії, що згодом проповідував Боже слово в південній Аравії (близько 190 р.). 

Чи проповідував Вартоломей Христову науку і в індійських землях, доказу цього нема, бо, як слушно пише святий Йоан Золотоустий, про життя апостола Вартоломея ми знаємо дуже мало. Всі письменники сходяться на тому, що святий апостол постраждав за Христову віру у великій Вірменії, в місті, що звалося Еровандашет (Арванополь). Мощі святого Вартоломея спочивали в Нефергерді, а за імператора Анастасія І (491-518) були перенесені до міста Дара (обидва міста лежать у Месопотамії). Коли перський король Хозрой здобув Дару і пограбував місто, то, згідно з переданням, мощі святого Вартоломея і ще чотирьох інших мучеників у домовинах викинули в море. Всі домовини, осяяні ясним світлом, попливли ген аж до берегів Італії та Сицилії і прибилися до острова Липари, де домовина святого Вартоломея зупинилася, а інші поплили далі. Єпископ того краю Агатон, за Божим об’явленням, знав, чиї це мощі прибило до берега. Хресним ходом весь народ вийшов на берег і поховав мощі святого, при цьому сталося багато чуд. Святі мощі тут спочивали аж до 838 р. Сарацини, захопивши острів, забрали дорогоцінну домовину, а святі мощі розкидали, однак їх знайшов, зібрав і склав у нову домовину один монах. У 839 р. їх перевезено було до Беневенту, а 983 р. – до Риму. Пам’ять перенесення святих мощей з Липари до міста Беневенту Христова Церква вшановує 25 серпня.

__________
У той самий день

Святого апостола Тита

Тропар, глас 3: Апостоли святі,* моліть милостивого Бога,* щоб відпущення прогрішень подав душам нашим. 

Кондак, глас 2: Приятелем Павла явився єси, апостоле, з ним проголосив ти нам слово Божественної благодаті, проповіднику тайн, Тите всепам'ятний, тому й кличемо: не переставай молитися за нас усіх. 

Святий Тит народився на острові Крит, походив він з багатої і славної родини, тому змалку навчався всякої поганської мудрости, та з часом в його руки потрапили книги Святого Письма Старого Завіту, зокрема пророка Ісаї. Вже тоді, читаючи ці книги, він зрозумів, що поганство не може заспокоїти потреб його серця, що має бути інша, затаєна від нього правда, якої він не знає. І ось на Криті поширилася вістка, що в Єрусалимі, в юдейській землі, явився Пророк і Учитель, що навчає, як треба жити, аби спасти душу, і називає себе Ісусом Христом, Сином Бога живого. Тит подався до Єрусалиму і там слухав науки Христа Спасителя, бачив Його чуда, перебуваючи серед апостолів аж до воскресення і вознесення Ісуса Христа. Коли після Зішестя Святого Духа апостоли стали говорити різними мовами, тоді Тит дуже здивувався, почувши і свою критську говірку з їх уст. 

Зі Святого Письма знаємо, що Тит був найвірнішим учнем святого Павла, він товаришував апостолові у його подорожах, ділив з ним усі труднощі і переслідування. 

Тит, зачислений до сімдесяти апостолів, цілковито посвятив себе проповідуванню святого Євангелія. Коли він познайомився з апостолом Павлом, цього не знаємо. З Послання святого Павла до галатів (див. Гал. 2, 1-3) відомо, що Тит супроводжував Павла до Єрусалиму на перший Собор апостолів. Знаємо також, що Павло двічі посилав Тита до Коринту, щоб там на місці з’ясував деякі спірні питання і навів порядок у тамтешній громаді (див. 2 Кор. 8, 6. 16. 22-23; 12, 18).

Після першого ув’язнення в римській в’язниці святий Павло разом зі святим Титом прибув на острів Крит, і тут настановив його єпископом. Передання оповідає, що правителем Криту тоді був чоловік сестри Тита, Рустил, сина якого воскресив святий Павло. Після цього чуда Рустил зі своїми рідними і багатьма міщанами прийняв хрещення. Тут Павло і Тит розлучилися: апостол пішов далі проповідувати науку Христа Спасителя, а Тит залишився на Криті. 

З Нікополя апостол Павло написав своє Послання до Тита, в якому дав своєму учневі багато добрих порад. Бо нелегко було святому Титові навчати своїх краян, які мали не найліпшу славу. Святий Павло пише, що їх власний пророк назвав їх брехунами, злою худобою і обжирниками – “Свідоцтво це правдиве” (Тит. 1, 13). І тому апостол Павло так навчає святого Тита: “Ти ж говори, що личить здоровому вченню: Старі щоб були тверезі, поважні, помірковані, здорові у вірі, любові, терпеливості. Старі жінки так само нехай поводяться, як освяченим личить: щоб не були злоріки, ані віддані пияцтву, щоб добра навчали, щоб молодих навчали любити своїх чоловіків та дітей, щоб були стримані, чисті, хазяйновиті, добрі, підвладні власним чоловікам, – щоб слово Боже не ганьбилося. Так само і юнаків умовляй, щоб були помірковані, даючи самі себе на зразок добрих діл: повноти в ученні, поважности, здорового та бездоганного навчання; щоб супротивник осоромився, неспроможний нічого злого проти нас сказати” (Тит. 2, 1-8). Крім того, Павло просить, щоб Тит, коли прийде по нього посланець, прийшов до Нікополя, бо задумав там перезимувати (див. Тит. 3, 12). 

Апостол Павло дуже любив його і називав “щирим сином” (Тит. 1, 4); до коринтян він пише, що “я не мав спокою для свого духа, бо не знайшов там Тита, брата мого” (2 Кор. 2, 13); а в іншому місці: “Та Бог, що втішає принижених, утішив нас приходом Тита” (2 Кор. 7, 6). 

Після другого ув’язнення у Римі, святий Павло у Другому посланні до Тимотея пише, що святий Тит пішов у Далматію (2 Тим. 4, 10). Передання оповідає, що після ув’язнення апостола Павла Тит поспішив до Риму і що у Римі він був свідком смерти святого Павла. Потім він повернувся до свого стада й утверджував Христову віру на Криті та на сусідніх островах. Спочив у Бозі в глибокій старості, у віці 95 літ, повний радости, бо в хвилю смерти бачив ангелів, які прийшли забрати його душу. 

Мощі святого Тита спочили в церкві в Гортині. Коли 823 р. сарацини захопили і спустошили острів, то з мощей св. Тита залишилася лиш голова, яку й нині зберігають на Криті. 

__________
У той самий день

Святого Мина, патріярха Царгородського

Святий Мина був священиком і настоятелем гостинниці святого Самсона. Патріярхом Царгорода, після усунення єретика Антима (536 р.), настановив його папа святий Агапіт. Упродовж свого правління він постійно змушений був боротися з єрессю євтихіян. Патріярх Мина провістив, що святий Євтихій, його наступник, буде великим світилом Церкви. Помер 553 р. у глибокій старості. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

06.09.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Гл.3,23–4,5:  «Нема юдея ані грека, нема невільника, ні вільного, немає ні чоловіка, ані жінки, бо всі ви одно у Христі Ісусі»

У людському житті маємо свої взаємини, які нас єднають: родинні, приятельські, за зацікавленнями. Нас часто єднає те, що знаємо одні одних, або належимо до певної групи осіб, до певної нації. І часто так будуємо своє життя, що навіть ми як християни живемо у своєму християнському середовищі, а інших людей, які поза цим середовищем, часто сприймаємо як неблизьких нам. Господь дає нам зрозуміти щось більше: всі ми є у Христі браття і сестри. 

Кожна людина, яку я зустрічаю на своїй життєвій дорозі, мені є братом і сестрою, бо створена на образ того самого Отця. Всі ж ми християни промовляємо до Бога «Отче наш». Запитання для кожного з нас, чи ми віримо в це, що промовляємо? Коли ж усвідомимо собі, що маємо спільного Отця, тоді лише почнемо будувати братерські взаємини одні з одними. Так, може інші особи цього не свідомі, однак я мав би своєю поставою і поведінкою до них це їм показати. Може вони цього не розуміють, але своїм життям я мав би засвідчити їм про це. Це не просто так чинити. Але найперше важливо усвідомити, що маємо спільного Отця, і лише тоді почнемо жити цим крок за кроком. Бачимо, на прикладі святих, що вони завжди старались обдаровували кожну людину любов’ю, усіх приймали як своїх братів і сестер.

***

Мр.6,30-45:  «Дайте ви їм їсти»

Люди, чуючи й бачачи Христа, перебуваючи з Ним, були захоплені настільки, що не звертали уваги на земні речі. Напевно, і нам траплялося в житті, хоч рідко, так перейнятися Богом, щоб не звертати уваги на земні речі. Однак здебільшого в нашому житті є так, що чим більше ми перейняті різноманітними справами й турботами, тим менше зосереджуємося на Божих речах. 

Аналізуючи цей випадок, бачимо, що Христос, усвідомлюючи, що людина тілесна й потребує поживи, коли учні сповістили Йому, що ці люди зголодніли, відповів: «Дайте ви їм їсти». 

У будь-яких обставинах Бог покладається на кожного з нас. Бог не сподівається від нас ні багато, ні мало, а тільки того, що ми спроможні зробити в цій конкретній ситуації. І, як правило, ми завжди можемо щось зробити. Святі особи тому й стали святими, що кожної миті свого життя робили те, що могли. Маємо замислитися над тим, як багато ми спроможні робити в щоденних обставинах нашого життя. Бо так, як Господь сказав до апостолів: «Дайте ви їм їсти», так Він каже кожному з нас: «Зроби те, що можеш, я від тебе саме цього очікую!» 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

06.09.2018р. Б. / Св. свмуч. Євтихія, учня св. Йоана Богослова

Святого священномученика Євтихія, учня святого Йоана Богослова

Тропар, гл. 4: I обичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти,* знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння.* Задля того слово істини справляючи,* і задля віри пострадав Ти аж до крови, священномученику Євтихіє, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Кондак, глас 3: Апостолів сопрестольник і святителів окрасю бувши, Євтихіє, як мученик прославився єси, просіяв, як сонце, просвічуючи всіх, і розорив єси глибоку ніч безбожжя, тому й почитаємо тебе, як воістину Божественного священнотаїнника Христового.

Святий Євтихій був родом з Севастії, в Палестині. Прийнявши Христову віру, він став учнем святого євангелиста Йоана, а також товаришував апостолові Павлові в його подорожах, і був поставлений єпископом. Проповідуючи в багатьох краях святе Євангеліє, він багато терпів за віру. Його ув’язнювали, морили голодом, живцем шматували і палили його тіло, та Господь Бог своєю ласкою визволяв його з рук мучителів. Одного разу, згідно з переданням, коли святого у в’язниці морили голодом, Господь чудесним способом нагодував його, через свого ангела пославши йому хліба.

Святий Євтихій, вірогідно, помер природною смертю в Севастії, за іншими джерелами – був убитий мечем.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

05.09.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Гл.3,15–22:  «Посередника ж нема, коли є хтось один; а Бог один»

Бачимо у Старому Завіті людина через посередництво жертвоприношень приносила своє покаяння перед Богом. Були священнослужителі у Храмі, які приносили ці жертви, були ті посередники, які примиряли людину з Богом. Новий Завіт відкриває щось нове. Вже немає посередників, коли з одного боку – людина, а з другого – Бог. У Ісусі Христі людина отримує цього Посередника, який є правдивим посередником, Він одночасно Бог і людина.

Саме Ісус є тим, який пов’язує людський рід з Богом. Погляньмо, яким близьким став нам Господь. Він став людиною, став одним із нас. Як кажуть отці, Бог став людиною, щоб для людини стало можливо провадити божественне життя. Саме тому Бог стає людиною, щоб сподобити нас божественного життя. Лише в Ісусі Христі ми здатні до цього життя. Тільки маймо відвагу жити цим божественним життям.

***

Мр.6,7-13:  «Наказав їм, щоб нічого не брали на дорогу»

Кожен із нас завжди шукає певності у своєму житті: хоче мати освіту, працю, житло, мати осіб, яким довіряє, та багато чого іншого. Ми хочемо бути впевнені у своєму майбутньому, тому чинимо те чи інше.

Виходячи з цього, бачимо, як часто, хоч і називаємося християнами, шукаємо тієї певності в людях чи обставинах. Часто ми цілком не здатні повірити Господеві і не вчимо себе мати певність у Бозі.

Ніщо не є певним: люди, як і обставини, змінюються, політичні та економічні ситуації також. Жоден банк, жодна політична система не є певними, як і всі люди: сьогодні вони є нашими друзями, а завтра зраджують. 

Отже, нічого певного на землі знайти не можемо, тільки Господь є сталий і незмінний. Це для нас добра вказівка, щоб ми не покладалися ні на що, а в будь-яких обставинах училися шукати впевненості в Богові, довіряти Йому. Усе більше усвідомлювати, що саме наша віра в Спасителя – це єдине, що може дати нам певність у житті.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

05.09.2018р. Б. / Св. муч. Луппа; Св. свмуч. Іринея; Св. Каленика, патр. Царгородського

Святого мученика Луппа

 

Тропар, гл. 4: Мученик Твій, Господи, Луп,* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 1: Стражданням просвітившись як золото в печі, зблиснув єси, мудрий, зорею зцілень і благодаттю відігнав єси тьму демонів, тому всесвяту пам’ять твою святкуємо, богоблаженний Лупе, похвало мучеників. 

Не знаємо, де постраждав святий Лупп, бо навіть найдавніші джерела не згадують цього. Натомість знаємо, що мученицьку смерть він прийняв у часи цісаря Авреліяна, у 275 р. Лупп був невільником, хоч він і визнавав Христову віру, та святе хрещення ще не прийняв. Коли стали переслідувати вірних, погани хотіли його ув’язнити, та Бог чудесним способом врятував його з рук переслідувачів, і Лупп прийняв хрещення. Потім він з власної волі став перед судом, бо боявся, щоб не покарали воїнів, з чиїх рук звільнив його Господь Бог. Не допомогли вмовляння й обіцянки, святий мученик вперто визнавав Христову віру. Тоді його жорстоко побили жилами, а під кінець, за наказом мучителя, стяли мечем. Бог прославив його мощі численними чудами. 

__________
У той самий день

Святого священномученика Іринея

 

Одним з великих світил Христової Церкви, учителем і гарячим поборником Христової віри був святий Іриней, єпископ Ліону (нинішня Франція). Народився святий Іриней близько 120 р., одні джерела стверджують, що походив він з міста Смирни, в Азії, а інші – що з Греції. Він був учнем святого Полікарпа, а той був учнем святого Йоана Євангелиста. Святий Іриней пильно слухав науку святого Полікарпа. Ось що він пише: “За Божою ласкою, ту науку я слухав дуже уважно, і слова, і діла його записував я не на папері, а в глибині свого серця. І слова ті постійно стоять живі передо мною і я, за допустом Господа, завжди повторюю їх у своєму серці”. Крім того, не забував він і про світські науки і зростав у них дуже пильно. Пізніше це йому допомагало легко розвінчувати блуди єретиків і поганських філософів, а його послання, як свідчить святий Єронім, сповнені мудрости і краси. 

Згодом святий Полікарп послав його до Галії, де в місті Лугдуні єпископом був інший учень святого Полікарпа, святий Фотина. З часом він висвятив Іринея на священика. Тут чесноти святого Іринея засяяли так яскраво, що вірні в одному з листів до папи Елевтерія (177-190) писали: “Ми просили нашого співбрата і земляка Іринея передати тобі це послання, а сам він є чоловіком, що ревно дбає про славу Божу”. Обидва святі мужі, Фотина й Іриней, виплекали в Лугдуні й у Вієні та в інших місцевостях Галії ту ниву Христової віри, яку засіяли ще перші проповідники Божого слова – св. апостол Лука і Крискентій, учень св. Павла. Тому погани ополчилися проти них з усією своєю затятістю і в 177 р. почалося страшне, нечуване переслідування вірних. В одному з послань, яке приписують святому Іринею, читаємо таке: “Пером не можна описати і словом не вдасться висловити усієї злоби розшалілих поган, ані мук, які перенесли вірні”. 

Тоді погани схопили дев’яностолітнього єпископа святого Фотину, а оскільки через свою старість він уже не міг іти сам, то вони на руках принесли його до мучителя. Суддя запитав святого старця: “Хто такий християнський Бог?”. 

На це єпископ відповів: “Дізнаєшся тоді, коли будеш цього гідний!” 

Тоді натовп поган накинувся на сивоголового старця і став його жорстоко бити, а потім ледь живого кинули до в’язниці, де святий мученик наступного дня помер. Та ні муки, ані смерть не залякали вірних християн. У посланні до вірних з Лугдуну, яке приписують святому Іринею, говориться так: “Тодішні християни так ревно наслідували Христа, що хоч сягнули великої слави, бо не раз вони ісповідали Ісуса та носили на собі знаки й сліди страждань і мук за віру, та не вважали себе гідними, щоб їх називали мучениками. Вони були дуже чутливі до цього. «Ісусу Христу, – говорили вони, – належить ця назва, бо Він є Первенцем із мертвих і Начальником життя. Мучениками можна назвати тих, подвиг яких Христос прославив ласкою мученицької смерти, а ми є лиш слабкими і покірними ісповідниками». Вони обмивали сльозами наші руки і просили нас молитися за них, щоб могли гідно закінчити свій подвиг. Та на ділі вони довели, що вповні є гідні того звання, доказали це стражданням, смиренням і непохитним духом. Вони віддали себе під кріпку руку Всевишнього і та рука вознесла їх понад усім земним. У їхніх серцях панувала любов, поряд зі смиренномудрієм. Любов спонукала їх захищати пригноблених і бути милосердними до грішних. Вони всіх захищали і нікого не судили, вони прощали ворогам і молилися за своїх мучителів, так, як молився за них святий первомученик Стефан. Вони не вивищували себе над тими, хто впав, а подавали їм руку і скріплювали у вірі, любили їх, як лагідна і милосердна мати любить своїх дітей, і молилися за них до Отця небесного, щоб Він простив їм. Вони полюбили понад усе мир, і в мирі відійшли до небесного Отця, залишивши по собі мир, однодушність та любов”. 

Після мученицької смерти святого Фотини Іриней став єпископом Лугдуна. Його проповіді навертали багатьох до Христової віри, а послання впокоряли єретиків. Бог благословив Церкву і прославив її науку багатьма чудами, які, за словами св. Іринея, творили вірні Христові слуги: “Одні з них, – пише святий, – проганяють дияволів, і то не про чуже око, а насправді, так, що злий дух уже не повертається до того, з кого вийшов. Завдяки цим чудам багато навертаються до Христової віри, і Церква приймає їх під свій покров. Інших Господь Бог наділив даром пророцтва, ще інші повертають хворим здоров’я лишень покладанням на них рук. Є й такі, що воскрешають померлих, і ті живуть ще роки. Ніхто не є в змозі перелічити всіх дарів і ласк, якими Господь наділяє свою Церкву. А Церква, в Ім’я Ісуса Христа, що постраждав за Понтійського Пилата, уділяє ті ласки поганам усього світу, без найменшої користи для себе”. 

Провідною зорею Христової Церкви була любов, готова допомогти навіть найбільшим єретикам. “Ми завжди готові, – пише святий Іриней, – скільки є сил, допомогти заблуканим і подати їм руку, щоб витягнути з прірви, в яку вони впали”. 

Послання святого Іринея сповнені такої любови і Божого духа, що для Христвої Церкви вони є неоціненним скарбом. Коли між Східною і Західною Церквами зайшов спір про те, коли слід святкувати Великдень, тоді святий Іриней своїм авторитетом вплинув на папу Віктора I (190-202), і той спір припинився. У 202 р., за Септимія Севера, почалося нове, ще жорстокіше переслідування християн. Тоді “вулицями Лугдуна (за словами Григорія Турського) плили ріки християнської крови і стільки християн було замучено, що я не міг зібрати ані їх імен, ані їх кількости”. Згідно з переданням, загинуло тоді 19000 вірних, а серед них, після довгих і тяжких мук, закінчив свій земний подвиг і святий Іриней. Він загинув від меча. 

__________
У той самий день

Святого Каленика, патріярха Царгородського

 

Святий Каленик служив священиком у Влахернській церкві Пресвятої Богородиці в Царгороді. Після смерти патріярха Павла, у 693 р. його наступником став святий Каленик. У Царгороді тоді правив безбожний імператор Юстиніян II (685-711), налаштований вороже до патріярха, бо той часто погрожував йому Божим гнівом. Якось імператор вирішив вибудувати собі нову палату, та на заваді стояла йому одна церковця. Він без вагань дав би наказ її зруйнувати, але боявся народу. Тому послав до святого Каленика своїх підручних з наказом, щоб патріярх відчитав молитву на зруйнування церкви, аби перед народом міг сказати, що робить це з дозволу патріярха. Святий Каленик сказав, що Христова Церква знає молитви лиш на будування і благословення храму, але на зруйнування Божого дому молитви немає. Тоді підручні імператора стали погрожувати патріярхові розправою, на що той відповів: “Господь Бог довготерпеливий і Йому нехай буде слава завжди, нині і повсякчас і на віки віків. Амінь”. 

Підручні імператора прийняли ці слова за благословення і церкву зруйнували. 

Та не довго мешкав у новій палаті безбожний цар. Начальник його війська Леонтій, якого він позбавив уряду і наказав ув’язнити, звільнився з в’язниці і став на чолі збунтованого народу. У 695 р. він схопив Юстиніяна, наказав йому відрізати ніс і заслав до Херсонесу, у Крим, на вигнання. Відтоді Юстиніяна стали звати Ринотмет, тобто “з відтятим носом”. Імператором став Леонтій і правив три роки. Та проти нього збунтувалося військо і вибрало царем (698 р.) Апсимара, що сів на престолі як Тиверій III. Він замкнув Леонтія, обрізавши йому ніс, в Далматському монастирі. Та через сім років Юстиніян, заручившись підтримкою болгарського царя Тервелія, пішов на Царгород з великим військом. Тиверій утік, та міщани хотіли захищати місто. Тоді Юстиніян присягнув перед патріярхом Калеником на Євангелії, що не вчинить нікому жодного зла. З цією умовою 705 р. він удруге сів на царському престолі. Однак безбожник не дотримав присяги. Схопивши Леонтія і Тиверія, обох, після тяжких мук, наказав стяти мечем, а патріярха Каленика велів осліпити і в кайданах гнати до Риму, де святого мученика було замуровано у пивниці. Через 40 днів святого Каленика знайшли ще живим, та через три дні він помер (705 р.). Папою тоді був Йоан VI (701-705). Ві сні йому явилися святі верховні апостоли Петро і Павло і веліли поховати тіло святого мученика у храмі, названому на їх честь. І так було зроблено. 

Юстиніян загинув 711 р. на березі Чорного моря. Проти нього збунтувалося військо й убило його. Яке життя, така і смерть. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР 

04.09.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Гл.2,21–3,7:  «Бо коли законом оправдання, то тоді Христос умер даремно»

Чому апостол Павло такий категоричний? Бо вказує на основу християнської віри, що людина спасається не своїми зусиллями і стараннями, а що спасення людині подарував Бог. Бачимо, що через усю історію Старого Завіту людина прагнула виконати закон перед Богом і не могла. Бо не була здатна до цього через свою гріховну природу, яку унаслідувала від Адама і Еви. Ісус Христос як одночасно досконалий Бог і людина, міг цю прірву, яка постала між Богом і людиною, «засипати», міг цю людську природу піднести до божественного життя. 

І тому в нашому житті ми мали б робити все, що в наших силах, але маємо розуміти, що нашими зусиллями і стараннями ми не можемо дати собі ради. Саме Господь обдаровує нас благодаттю, досконалістю і святістю. Ми не своїми силами, а Божою благодаттю можемо творити великі діла на цій землі!

***

Мр.6,1-7:  «І заходився їх посилати по двох, даючи їм владу над нечистими духами»

У покликанні апостолів не можемо знайти ніякої логіки чи розуміння, чому саме їх покликав Господь, адже було багато більш освічених, мудріших: фарисеї, садукеї, книжники. Але Бог вибрав їх, звичайних людей, здебільшого рибалок, та сповнив божественною силою. Завдяки цьому покликанню сьогодні у світі є більше як мільярд християн, і це почалося лише 2 тисячі років тому. 

Бог дав апостолам силу відповісти на це покликання, і так є в житті кожного з нас. Бог кличе нас до цього праведного життя, коли ми отримуємо ласку святого Хрещення. Коли ми сповідаємося, причащаємося, молимося, Бог сповнює нас силою жити свято і праведно. Силою, щоб панувати, мати владу над нечистими духами. Завдяки цій силі жодні найбільш складні, драматичні, проблематичні обставини не можуть нас знищити духовно. Подібно до свічки: якою б сильною не була темрява, вона не може її затемнити. Так і обставини ніколи не можуть керувати нами. 

Яскравим прикладом є життя святих: вони завжди панували над обставинами, хоча їх могли навіть знищувати тілесно, відбирати їм життя. 

Апостолам Господь дав владу над нечистими духами, тому й ми маємо цю владу повсякчас, каже про це й апостол Павло: «Усе можу в укріпляючому мене Христі». 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

04.09.2018р. Б. / Св. муч. Агатоніка і тих, що з ним: Зотика, Теопрепія, Акиндина і Северіянам

Святого мученика Агатоніка і тих, що з ним: Зотика, Теопрепія, Акиндина і Северіяна

Тропар, гл. 4: Мученик Твій, Господи, Агатонік,* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 1: Покликання благе придбав ти, Богомудрий, відвернувся ти від зловір’я мужів лукавих, не злякався єси мук, Агатоніку славний, тому благ був ти наслідником і прийняв із співстраждальцями твоїми вінки достойні. 

Імператор Максиміян, кровожерливий мучитель, послав у Понтійський край старосту Евтолмія, щоб той переслідував християн. В місті Карпин староста ув’язнив св. Зотика та його учнів. Учнів він засудив на хресну смерть, а святого Зотика забрав з собою до Никомидії. Невдовзі Евтолмій ув’язнив ще св. Принкипа, Агатоніка, Теопрепія, Акиндина і Северіяна, і всіх їх, разом зі святим Зотиком, узяв з собою до Фракії, щоб поставити їх перед судом самого імператора. Дорогою воїни так знущалися з мучеників, що в місті Потамі святі Зотик, Акиндин і Теопрепій геть-чисто підупали на силах і не могли йти далі. Тоді жорстокий мучитель наказав їх усіх убити. Решту святих слуг Христових погани погнали далі. Поблизу Халкедону замучили святого Северіяна. Мучеників, що вижили в дорозі, у Візантії віддали в руки катів. Після тяжких мук їх відправили до Селимврії, у місцевість Аммус, де за наказом імператора святих Агатоніка, Принкипа і тих, що були з ними, стяли мечем. Так святі мученики удостоїлися вічної нагороди в небі. Сталося це близько 296 р. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР 

03.09.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Гл.2,11–16:  «Коли ж Кифа прийшов в Антіохію, я виступив одверто йому в вічі, тому, що заслужив на докір»

Щось перед нами постає дуже дивне, а одночасно дуже миле та приємне. Апостол Павло, який є новонавернений, докоряє апостолу Петрові, будучи свідомим, що Ісус Христос сказав: ти Петро – Кифа, і на тобі збудую Церкву. Чому так він робить? Тому що кожній людині властиво помилятись, а Петро також був людиною. Він, прагнучи зберегти єврейські традиції, не завжди відважно засвідчував свою християнську віру. 

Павло ж боронив правду тоді, коли Петро не міг піти за правдою. І тому, які б наші стосунки не були в житті, хто б не був перед нами, ніколи не біймося свідчити правду. Не нападати на когось, не дорікати комусь, не критикувати когось, а свідчити правду.

***

Мр.5,24-34:  «Дочко, тебе спасла віра твоя»

З Євангелія довідуємося, що тисячі людей ходили за Ісусом. Кожен мав на це якісь свої причини: хтось почув, і йому було цікаво це побачити, хтось захопився тим, що говорив Ісус Христос… Проте в Євангелії читаємо, що не так багато зцілялося, не так багато отримало поміч від Господа. Ісус творив чуда, зціляв людей лише через їхню віру.

Христос був, є і буде той самий.

Отже, так само стається в житті кожного з нас тепер, бо як Христос діяв тоді, так діє і тепер і буде діяти в майбутньому. Він допомагав і бажає допомогти кожному в будь-яких сферах життя, однак маємо усвідомити, що для Бога немає нічого неможливого. Річ не в тім, чи Господь може чи не може або хоче чи не хоче, а лише в тому, наскільки я вірю. Віра – це та підстава, яка дає Богові діяти в житті кожного з нас.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

03.09.2018р. Б. / Св. ап. Тадея; Св. мучц. Васси та її дітей: Теогнія, Агапія і Піста

Святого апостола Тадея

Тропар, глас 2: Днесь Едеса град веселиться, бо прийняв через тебе купіль хрещення, і Авгар, від страстей відійшовши, твою пам’ять славить. З ним же і ми співаємо: радості духовної сповни життя наше і пристрасті зціли, Тадеє апостоле, молитвами твоїми. 

Кондак, глас 4: Як зорю пресвітлу Церква придбала тебе апостоле Тадеє, чудесами твоїми просвіщається завжди, спаси тих, які з вірою почитають пам’ять твою. 

Святого Тадея, пам’ять якого нині вшановуємо, треба відрізнити від святого апостола Тадея, одного з дванадцяти апостолів. Святий Тадей, пам’ять якого святкуємо нині, був юдеєм, родом з Едеси. Він слухав науки святого Йоана Хрестителя і прийняв з його рук хрещення. Згодом Ісус Христос вибрав Тадея як одного з сімдесяти своїх учнів. Після Зішестя Святого Духа Тадей пішов до Едеси і охрестив царя Авгара та його двір, а також багато мешканців того міста, зокрема й поганських жерців. Святий Тадей утвердив Христову віру в Едесі, настановив єпископа та священиків і пішов проповідувати слово Боже в Месопотамії, а потім у Фінікію, де у місті Вирит у 44 р. після Р. Хр. помер природною смертю. Згідно з іншим переданням, апостол Тадей прийняв мученицьку смерть у Вірменії. Уже за життя Господь прославив його силою творити чуда, про що згадував цар Авгар у своєму листі до царя Асирії Нарзеса. 

__________
У той самий день

Святої мучениці Васси та її дітей: Теогнія, Агапія і Піста

Тропар, глас 4: Агниця Твоя, Ісусе, Агафія,* кличе великим голосом:* Тебе, жениху мій, люблю і, Тебе шукаючи, страдаю,* і разом з Тобою розпинаюся, і погребуюся хрещенням Твоїм,* і терплю ради Тебе, щоб і царствувати в Тобі,* і вмираю за Тебе, щоб і жити з Тобою,* та як жертву непорочну прийми мене, що з любов’ю пожертвувалася Тобі.* її молитвами як милостивий спаси душі наші. 

Кондак, глас 1: Мук вогонь Духа росою погасила єси, чесна, і до світла божественного і неоречевленого переставилась єси і після смерті блаженної виточуєш краплі зцілень, втихомирюючи розпалення похотей силою духовною. 

У Македонії, в місті Едесі, жив поганський жрець на ім’я Валерій. Він мав жінку Вассу і трьох синів: Теогнія, Агапія і Піста. Жінка і сини сповідували Христову віру. Коли імператор Максиміян почав жорстоко переслідувати християн, то Валерій, дізнавшись, що його жінка і сини є християнами, сам оскаржив їх перед старостою Викарієм (інші джерела старосту називають Клавдій, а ще – Филипом). Так, за доносом жорстокого батька, на його таки очах, усі три сини прийняли мученицьку смерть. Свята Васса перенесла найтяжчі муки, які лиш поганська злоба могла видумати, та не зреклася Христа Спасителя. Мучитель водив її за собою по всій Македонії; всюди піддавав слугу Божу найтяжчим мукам, та Божа сила у видимий спосіб охороняла Вассу. Під кінець її кинули до в’язниці, але самі погани потай випустили святу мученицю, і вона подалася на один з островів у Пропонтиді (Мармуровому морі). Острів той називався Алон. Тут християни прийняли до себе святу Вассу, але Викарій доніс на неї старості того краю, і той велів стяти мученицю мечем. Сталося це близько 295 р. У 450 р. в Халкедоні була церква на честь св. Васси. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

02.09.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Кр.1,21–2,4:  «Хто утверджує нас з вами во Христі й хто помазав нас, то Бог»

Господь наш Ісус Христос через свою смерть і воскресення утвердив нас у покликанні до життя вічного й до Царства Небесного. Тому ніякі наші недоліки, невдачі чи падіння не мають нас збивати з тієї дороги і до того, що нам Бог приготував. Звичайно, наші недоліки, невдачі, падіння знову і знову знеохочують нас, і ми опускаємо руки в тяжких життєвих ситуаціях. Але довіра до Бога – це те єдине, що нам дає силу витривало йти вперед. 

Коли подивитись на приклад святих, то вони також не були ідеальними, кожен із них мав якісь хиби. Всі вони без винятку каялись перед Богом за свої падіння. Але вони добре усвідомлювали те, що Бог повірив у них, вони жили цією вірою і тому витривало йшли до Господа. Не забудьмо, що навіть коли ми знеохотились в собі, або ж в інших особах, Бог надалі вірить, що наше, як і інших осіб, освячення і спасення є можливе.

***

Мт.22,1-14:  «Багато бо покликаних, але вибраних мало»

Це Євангеліє оповідає притчу, де порівнює Небесне Царство з весіллям, яке цар справив для свого сина. Він кличе запрошених на свято, але вони не приходять: кожен має якусь іншу справу. 

Часто ми, як ті запрошені, знаємо, як би мали жити, але не відгукуємося на Боже запрошення, відкладаємо на пізніше досконалість свого християнського життя, і кожен знаходить собі виправдання. 

Скажімо, якщо поглянути на наш день, то скільки часу ми присвячуємо Богові? Чи досить, аби засмакувати те Небесне Царство, яке нам приготоване у вічності? І саме тому Господь вказує, що багато покликаних. Що значить – багато? Це всі покликані, кожний із нас покликаний у кожну хвилю нашого життя ставати учасником цього Царства, цієї царської гостини, цього божественного життя. 

Однак замість того щоб всеціло жити думками про Царство, ми здебільшого переймаємося земним буттям, тілесним справами. Навіть своїх ближніх чи саму себе людина сприймає на тілесному рівні, забуваючи про духовний. Кожна особа покликана насамперед до життя в Бозі, до життя в Дусі. 

Бог запрошує нас у кожну хвилю нашого життя ставати учасниками Його Царства. Господь каже, що вибраних мало, тому що кожен сам вибирає, чи відповісти на Боже запрошення, чи ні.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

02.09.2018р. Б. / Святого пророка Самуїла

Святого пророка Самуїла

 

Тропар, глас 2: Дар прецінний даний був ти неплідній утробі і принесений в жертву, як всепаленя благоприємне, Господеви своєму, послуживши Йому в преподобії і правді, тому тебе почитаєм, пророче Божий Самуїле, як молитвеника за душі наші. 

Кондак, глас 8: Як дар прецінний перед зачаттям відданий Богові, і з дитинства Йому як ангел послужив єси, всеблаженний, і сподобився майбутнє провіщати. Тому кличемо до тебе: «Радуйся, пророче Божий Самуїле, архиєрею великий». 

Ізраїльським народом правили судді. Скинія завіту зберігалася у святині в місті Шіло. Суддею народу і найстаршим архиєреєм був Елі. У місті Рамі жив побожний чоловік з покоління Веніямина на ім’я Елкана. Його дружина побожна і богобоязлива Анна не мала дітей, що у юдеїв уважалося за тяжкий Божий допуст, а часто і за Божу кару. Вона дуже часто давала жертву “на Боже” і просила Господа, щоб поблагословив її подружжя сином, й обіцяла посвятити його на службу святині і ножиці не торкнуться його голови. Вислухав Господь молитви праведної жінки і поблагословив сином на її і чоловіка велику радість. Дитя назвали Самуїлом, що означало “випрошений у Бога”. А коли дитяті виповнилося три роки і його відлучили від грудей матері, тоді Елкана й Анна відвели Самуїла до міста Шіло, принесли жертву Господеві і віддали свого сина священикові Елі, щоб під його наглядом дитя росло на славу Бога і на службу Його святині. 

У святині Анна прославляла Господа молитвою, яка починається словами: “Серце моє у Господі радіє, мій ріг піднявся вгору в моїм Бозі; уста мої відкрилися широко на моїх супостатів, бо я радію Твоїм спасінням” (1 Сам. 2, 1). Цю молитву Христова Церква часто повторює в канонах утрені. Самуїл залишився з Елі у святині; батьки його навідували і сповнювалися радістю їхні серця, коли бачили, як хлопець, одягнений у білий полотняний ефод, служить Богу і молиться Йому своїми невинними устами. 

Елі мав двох синів, Хофні та Пінхас, обидва були священиками. Попри свій молодий вік, серця мали злі і зіпсовані. Вони крали м’ясо, призначене на жертви, обдирали вірних, що давали до храму приноси, і множили всяку нечесть. Про все це знав Елі, він упоминав синів, але, маючи м’яке серце, не карав їх, хоч як батько, архиєрей і суддя повинен був це зробити. Тож Господь Бог через одного з пророків пригрозив йому карою, що мала впасти на весь його рід. Однак і тоді Елі не покарав своїх синів. 

Самуїлу вже виповнилося дванадцять літ. Він спав у кімнатці, поряд зі спальнею Елі, який уже почав досвідчувати на собі Божу кару, бо осліп. Одного разу вночі Самуїла розбудив голос, що кликав його на ім’я. Хлопець подумав, що це Елі його кличе, тож зірвався зі своєї постелі і побіг до старця. Але Елі сказав, що не кликав його, і Самуїл знову ліг до сну. Тої ночі це повторювалося тричі, тоді Елі пізнав, що сам Господь хоче об’явити Самуїлові свою волю. Він сказав хлопцеві: “Іди спати, а коли ще раз почуєш голос, то відповідай так: «Говори, Господи, слуга Твій слухає!»”. І справді, коли Самуїл учетверте почув голос, що кликав його, зробив так, як навчив його Елі. А Господь Бог промовив до нього: “Гляди, я зроблю таке в Ізраїлі, що в кожного, хто те почує, обіуш буде дзвеніти. Того дня я здійсню на Елі все, що я сказав був про його родину, від початку до кінця! Ти об’явиш йому, що я скараю його дім повіки за те злодіяння, бо він знав, як його сини зневажали Бога, а не скартав їх. Тому – клянусь домові Елі! – не загладити повіки ні жертвами, ані офірами провини дому Елі” (1 Сам. 3, 11-14). 

Вранці Самуїл боявся про це розповісти Елі, аж доки той сам не запитав його. А коли Елі почув слова Господа, тоді в глибокому розкаянні сказав: “Він – Господь! Хай чинить те, що Йому довподоби!” (1 Сам. 3, 18). Весь народ дізнався, що Господь уподобав собі Самуїла: “Ввесь Ізраїль, від Дану аж до Версавії, взнав, що Самуїл був наставлений Господнім пророком” (1 Сам. 3, 20). Елі постарів, а його сини продовжували грішити, лукавим був їх шлях перед Господом. 

Невдовзі филистимляни пішли війною проти Ізраїля і розбили його військо. Ізраїльтяни послали до Шіло по скинію завіту, бо вірили, що скинія завіту допоможе їм розбити ворога. Священики, а серед них і обидва сини Елі, принесли скинію; та в наступній битві знову перемогли филистимляни. Тридцять тисяч ізраїльтян впало трупом, загинули від меча й обидва сини Елі. А вороги захопили скинію завіту і відвезли до міста Ашдоду, та поставили в храмі свого божка Дагона. Коли ж старому і сліпому Елі принесли вістку, що його сини убиті, а скинія завіту в руках ворога, він, з великого жалю, упав з крісла і скрутив собі в’язи. Так сповнилася обіцяна Божа кара. 

Не довго скинія завіту була у поган. Уже першої ночі їх божок Дагон упав і розбився. Бог почав карати филистимлян; плоди їхньої землі виїли миші, а тіла їх мужів гнили живцем. Коли впродовж семи місяців кари не припинялися, филистимляни запрягли у воза двох корів, поклали на нього скинію завіту, і корови потягли його просто у землі Ізраїля.

Архиєреєм і суддею Ізраїля після смерти Елі став Самуїл. Він закликав жидів до покаяння, бо вже тоді багато з них стали покланятися поганським божкам. Після тривалої филистимлянської неволі весь народ покаявся. Самуїл зібрав мужів усіx колін у Міцпі і тут приніс Богові жертву. Тоді филистимляни з великим військом знову виступили проти Ізраїля. А Бог прийняв покаяння жидів; жертва, що приніс Самуїл, Йому сподобалася. На филистимлян напала дивна тривога, вони стали утікати, а Ізраїль розбив їхню силу та повернув усі свої міста. Доки Самуїл був суддею, рука Господа завжди охороняла вибраний народ від його ворогів.

Самуїл дуже совісно сповнював свій уряд; він наглядав за всім краєм, а постійно мешкав у своєму рідному місті Раматаїмі. Коли Самуїл постарів, на суддів народу він призначив своїх синів Йоіла і Авію. Однак вони були грішниками і пригнітали свій народ, тому жиди зажадали від Самуїла, щоб вибрав для них царя, як в інших народів. Заболіло серце старого Самуїла на ту невдячність народу до Бога, який сам через суддів царював над Ізраїлем. Самуїл навчав народ, що царська влада тяжітиме над ними, бо цар буде гнати їх синів перед своїм возом, і запряже їх до робити на себе, а дочки їх стануть його невільницями, і братиме десятину зі всього, і вони пошкодують про це, прийде каяття, та буде запізно. Коли ж народ наполіг на своєму, то Господь велів Самуїлові послухати їх голосу. 

Самуїл, за Божим об’явленням, помазав єлеєм Саула, сина Кіша, з покоління Веніямина. Помазання єлеєм було знаком, що Бог покликав Саула до царського уряду, який після священичого уряду є найперший. Невдовзі Самуїл зібрав весь народ, і кинули наперед жереб, з якого покоління мають обрати царя. Жереб випав на коліно Веніямина. А потім кидали жереб, на якого мужа з коліна Веніямина він випаде. Жереб випав на Саула і той став царем. Та лиш після великої перемоги над аммоніями, яку здобув Саул, остаточно утвердилася його влада. Самуїл тоді склав уряд судді, а весь народ йому свідчив, що він за час свого правління ніколи нікого не скривдив і завжди чинив згідно з законом Божим. 

За правління Саула Ізраїль безнастанно боровся з ворогами. Але Саул прогнівив Господа, бо присвоїв собі священичу гідність і сам став приносити жертви. Господь Бог сказав Самуїлові, що за це Він забере у Саула царську владу і передасться іншому. А коли Саул після війни з амалекитянами, всупереч наказу Господа, присвоїв собі частину худоби, забраної у ворогів, Самуїл став перед ним і заповів йому, що Бог покарає непослух, бо не жертви і цілопалення Він хоче, а послуху. Саул пізнав свій гріx і став просити Самуїла, щоб молився за нього, і вхопив пророка за кінець одежі і відірвав шматок, який залишився в його руках. А тоді Самуїл сказав: “Так віддер Господь нині царювання над Ізраїлем від тебе і передасть його іншому, ліпшому від тебе!” Ще раз Самуїл помолився з Саулом, а потім повернувся до свого дому і більше вже не бачив його у своєму житті.

Самуїл, за наказом Божим, пішов до Вифлеєму, до дому мужа, що звався Єссей, бо знав, що одного з його синів має помазати на царя. Було у Єссея вісім синів, та не вибрав Господь сімох старших, а вибрав наймолодшого – Давида, що пас стадо свого батька. Його Самуїл помазав єлеєм і з того часу Дух Божий спочив на Давиді. 

А невдовзі Господь і Самуїла покликав до себе. Помер святий пророк у глибокій старості, мав бо вже близько 98 літ, через на два роки після Саула. Був він з черги 15-ий і останній суддя Ізраїля. Його смерть Святе Письмо описує дуже стисло: “Самуїл умер, і ввесь Ізраїль за ним плакав, і поховали його в Рамі, його місті” (1 Сам. 28, 3). 

Згідно зі свідченням святого Єроніма, мощі святого пророка Самуїла 406 р. було перенесено до Царгорода. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР