31.08.2013р. Б. / Мітинг чування як протест проти гомодиктатури

У Парижі заборонено протестувати проти «сімейної політики» уряду. Поліція не дозволила провести Мітинг чування, який 31 серпня мав був відбутися у французькій столиці.

Чування — це форма вираження протесту проти легалізації так званих «одностатевих шлюбів». Чувальники не влаштовують маніфестації, але зустрічаються в одному місці, запалюють свічки і мовчать, читають ключові для нашої цивілізації тексти, іноді співають.

Ця ініціатива спонтанно захопила практично всю Францію. У ній беруть участь, насамперед, молоді люди.

Мітинги чування відбуваються з 11 серпня, щоразу у різних містах. 29 серпня такий мітинг відбувся в Нанті. А 31 серпня запланований останній етап Мітингу в Парижі. Учасників Мітингу чування не хвилює заборона поліцейських.

«У цій країні існує свобода пересування. Мені не потрібно нічий дозвіл для того, щоб читати на вулиці тексти Камю або Бернаноса», — заявив Готьє Біс, представник учасників Мітингу.

Нагадаємо, у квітні Франція стала 14-ю країною, що легалізувала одностатеві «шлюби». Це рішення супроводжувалось багатомільйонними акціями противників закону.

За матеріалами: katolik.ru

Джерело:   КРЕДО

30.08.2013р. Б. / Про мудрих і немудрих дів

Роздуми до Слова Божого на п’ятницю ХХІ звичайного тижня, рік І

Притча про мудрих і немудрих дів дуже яскраво описує нашу ситуацію очікування на прихід Царства Божого.

Царство Боже – це те, чого чекає наше серце, це повнота любові, добра, милосердя, повнота щастя. Всі ці наші очікування може заспокоїти лише Бог. Він є нашим щастям, тому в притчі Він постає в постаті нареченого, нареченого нашої душі.

Поки живемо на землі, ми повинні чекати. Чекаємо серед мороку цього світу, в якому ще не бачимо того, до чого ми покликані, ми ще не усвідомлюємо, до яких висот кличе нас Господь (пор. 1 Кор 2, 9). Єдине, що в нас є, це дар віри, який символізують ці лампи з олією. І єдине, про що ми можемо дійсно подбати тут на землі – це про те, щоб здобувати цю благодать в нашому житті, шукати «горішнього» (Кол 3, 1), не зупинятися лише на земних вартостях, які теж важливі, але не є головним в нашому житті: «Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають. Бо де твій скарб, там буде і твоє серце» ( Мт 6, 20-21).

Зовнішніх благ я так чи інакше все одно позбудусь: «Нагим вийшов я з материнської утроби, нагим і повернусь туди. Господь дав, Господь і взяв» (Іов 1, 21). Єдине, чого ми не можемо позбутись, це того, що є в нашому серці. Мудрість мудрих дів полягає в тому, що в їхньому серці було достатньо віри і терпеливості, що не можна здобути за один раз. Якщо ми занадто дивимось на матеріальну сторону нашого життя, то занедбуємо віру, занедбуємо життя нашої душі, бо «Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете Богові служити – і мамоні» (Мт 6,24).

Можливо, немудрі діви не зовсім немудрі в справах земного життя: вони, добре радять собі в цьому житті, все вміють, можуть і іншим порадити, але бракує їм Божої мудрості, про яку говориться: «Острах Господній – початок мудрости» (Прип 1, 7).

Коли немудрі діви звертаються до мудрих з проханням дати їм олії до ламп, то мудрі відмовляють не з огляду на брак милосердя, просто це неможливо – кожен має в своєму серці те, що сам запрацював своїм життям, сам вповні відповідає за свої вчинки і не може своїми заслугами поділитися з іншими, бо перед Богом кожен буде відповідати особисто за своє життя. Ми не зможемо виправдатися добротою і вірою наших родичів, не зможемо також виправдовуватися тим, що інша людина нас спонукала до гріха, та людина буде відповідати за свій гріх, а я за свій. Кожен, отже, має подбати про свою душу сам, особисто шукаючи Божого милосердя і Божої благодаті.

о. Кирило Лесько

Джерело:   КРЕДО

30.08.2013р. Б. / Патріарх Святослав: Як віднайти себе

Про Божу мудрість наших предків, світоглядний вимір Київського християнства та різні погляди на нього, потребу духовної переміни українського суспільства, роль освячення Патріаршого Собору в Києві та шлях майбутнього розвитку УГКЦ, напрямні єднання українських Церков київської традиції, глобалізаційні виклики, пошук нових підходів в особистому житті людини та власний триб життя сьогодні розповідає Глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук.

— Софійність українського християнства княжої доби XI-XIII століття, як духовний, релігійно-філософський й етнонацоінальний феномен наших предків не може не викликати захоплення. Хотілося б почути від Його Блаженства, думки з цього приводу, особливо коли поглянемо на стародавню Україну у світоглядному й геополітичному контекстах, враховуючи її положення між Сходом і Заходом.

— Нам потрібно пояснити, в чому полягає софійність Київського християнства, як розуміння і Всесвіту, і суспільства, і людини в ньому. Знаємо: все те що Господь Бог сотворив — сотворив Премудрістю своєю, і за незбагненним Своїм Промислом надає кожному народові особливі дари, покликання, місію і завдання. Отож, коли говорити про софійність українського християнства княжої доби, то тут мова йде про особливе завдання, яке Господь Бог покладає на цей християнський центр — Київ, який зродився внаслідок хрещення рівноапостольного святого князя Володимира. Завдання, в якому закладено потенцію над-ціннісного щодо людства загалом, коли ми розглядаємо Київське християнство у порівнянні до Єрусалиму, Риму, Константинополя. На мою думку, софійність Київської доби християнства княжих часів полягала саме в тому, що поклала нові цивілізаційні основи як для однієї з наймогутніших держав —  Київської Русі, так і для території всієї Східної Європи тих часів і вказала вірні орієнтири розвитку українському народові на майбутнє. Ми бачимо, що Собор Софії Київської став центром, де наші князі та єпископи намагалися виконати окремі завдання й сповнити власні покликання, які вони отримали у хрещенні Володимировому, коли  розпочалася загальна християнізація на державному рівні. Безперечно, що ця мудрість лежала на векторі європейських спільнот, залишаючись своєрідним мостом між Сходом і Заходом. Наведу лишень один промовистий факт: не випадково християнський Захід вважав Володимирове Хрещення рівно вартісним, а королівські доми католицьких Європи й Скандінавії прийняли 25 принцес із Київської Русі лишень в домонгоський період, і навіть на думку нікому з них не спадало їх перехрещувати. Під час нашої зустрічі в Галичі, я звернув увагу, що Європа будувалася навколо своїх катедральних соборів, що були богословськими, науковими, культурними центрами, які заклали фундамент європейської цивілізації. Тим шляхом йшла і Україна. Під цим оглядом, собор Софії у Києві й Успенський Собор у Галичі, і є тими знаковими оазами софійності, навколо яких сформувалася ідентичність українського народу.

— Розкажіть про світоглядний вимір Київського християнства. Зокрема, праці і чин перших українських митрополитів як продовжувачів кирило-методіївської традиції на вітчизняному ґрунті, де софійний аспект носить характер довірливого діалогу-взаємовідносин людини з Богом.

— Це не є питання, щоби вичерпно відповісти в межах газетної шпальти. Але коли мова йде про особливі шляхи чи обличчя Київського християнства, то перед нами виринають постаті святих просвітителів Кирила й Методія. Бо вони слугують напрямними від візантійського до слов’янського християнства, а відтак і до Київського. Шлях інкультурації, вживлення Христової мудрості й Слова Його Євангелії в культуру слов’ян спричинило великий цивілізаційний прорив наших предків. Під цим оглядом «Руська правда», тобто закони старої української держави часів Ярослава Мудрого чи не найяскравіший приклад в цьому плані, коли сам звід законів фактично виступає як правдиве визнання християнської віри. Як відомо, в «Руській правді» відсутні смертна кара й членопошкодження. Очевидно, що саме в цьому ключі й слід шукати контексти довірливого діалогу чи радше взаємин між Богом і людиною… Коли ж згадаємо про першого русича-митрополита Іларіона на митрополичому престолі та князя Ярослава Мудрого, то бачимо, як від самих початків староукраїнської держави мужами йшлося про власний особливий шлях Київського християнства, завдяки якому розквітала слов’янська душа та первісне розуміння Христа у світлі Божественної благодаті. Це спричинило колосальний цивілізаційний прорив у світоглядних засадах українського народу, та уклало початок новій культурі. Але тут ще є одна важлива річ, про яку я хотів згадати. Ми знаємо, що Господь Бог є Творцем історії, софійна хода якої виступає не хаотичним процесом, а виявом Божественної Премудрості Його Провидіння щодо долі і місії кожного народу і тої чи іншої Церкви. І на цьому історичному шляхові вісь «Київ—Галич» сьогодні бачиться нам як вісь розбудови Європи. А наша Церква сьогодні особливо стає виразним виявом поєднання Західної і Східної традицій християнства, й показує нам власну місію як продовжувачів Київського християнства, а з другого боку відкриває нам шлях нашого покликання й розвитку в майбутньому.

— «Нам потрібна духовна трансформація суспільства», — так Ви означуєте необхідність і потребу змін і нових підходів в своєму житті для сучасної людини.

— Хрещення України означає передусім долучитися до певної внутрішньої духовної традиції, до її перейняття на особистісному рівні. Знаємо, що наслідком Хрещення стала потужна переміна тогочасного суспільства, яке стало жити за духовними законами. Сьогодні ж, якщо ми будемо підходити до святкування Хрещення тільки як до зовнішньої події, яка лишень пригадує нам певну історичну дату, а не має відношення до мого особистого життя, то таке святкування нічого корисного душі не принесе. А тому ми, як ніколи, насправді потребуємо глибокої духовної трансформації нашого суспільства. Як в часах рівноапостольного Володимира Великого, ми потребуємо могутнього єднального чинника, який би надав нового імпульсу для будівництва єдності нашого народу в сучасних цивілізаційних пластах і культурних обставинах. Особливо, коли побачимо ту велику кількість негативних тенденцій що працюють на роз’єднання нашого народу й на роздвоєння свідомості сучасної людини. Але сама людина не зможе цього стану змінити, лишень за дією Божественної благодаті, яка приходить згори від Подателя кожного життя й усіх небесних ласк.

— Нещодавно Папа Франциск зауважив: «Дорогі друзі, очевидно, необхідно дати хліба тому, хто голодний, це є актом справедливості. Але існує також ще глибший голод, голод щастя, який може заспокоїти лише Бог».  І додав, що ігноруючи фундаментальні основи, на яких тримається уся країна, тобто духовні засади, жодне суспільство не буде здатним дійти до справжнього розвитку людини та спільного добра. А далі Папа перечислив основні складові нематеріального добра людини: життя, яке нам дарував Господь, сім’я, що є основою співжиття і ліком проти суспільного розкладу, освіта, яка не обмежується лише переданням інформації, здоров’я, що повинно прагнути добробуту цілої особи включно з її духовним виміром, безпека яку можна досягти лише перемінюючи серце людини. Отож, про серце людини і про її щастя…

— У своєму слові Святійший Отець робить ретельний аналіз сучасної глобалізованої культури, яка тепер заливає різні континенти і всі країни й з одного боку нівелює старі культури, а з іншого — глибоко впливає на людину, на її стосунки з Богом і з ближнім. Тепер сучасна людина відчуває себе дуже одинокою, я би сказав, круглою сиротою. Коли в кінці ХІХ століття Ніцше говорив за «смерть Бога», то сьогодні за підсумком ХХ століття можемо говорити за «смерть ближнього».—Тобто, людина залишається сама в своїй самотності з якої душа її постійно волає про допомогу. Очевидно, тому Папа говорить про серце людини, осердя людської особи, яка щоденно потребує Бога і так само потребує ближнього. На жаль, в культурі сьогодення, як несе на собі печать зречення Бога і печать смерті ближнього, спостерігаємо поламання звичайних міжособистісних стосунків. За її агресивного розвитку, сучасна людина не вміє спілкуватися зі своїм ближнім, а той ближній щораз більше стає далеким. Отож, говорячи про вартісні орієнтири, Папа знову пригадує нам, як не бути безбатченком а віднайти Бога Отця, як людині навчитися любити ближнього, без чого не має ні суспільства, ні цивілізації. Врешті, як віднайти себе.

— Сьогодні в нашому суспільстві спостерігаємо два діаметрально протилежних погляди як на християнство стародавньої України, так і на його подальший розвиток. Один — «собіратєльній» від «Рускаґо міра» за плечима якого майорять прапори візантійського цезаропапізму Москви-Третього Рима та монгольських традицій у сфері взаємовідносин між державою а Церквою. Другий —  на засадах християнського демократизму та науки Євангелії «Богові Боже, кесарю — кесареве», за яких внутрішньо-церковне життя відділене від держави. Це протистояння носило б  виключно богословсько-теоретичний характер і не було би тривожним, якби новітня «братня» імперія сусідів не намагалася політичного й релігійного домінування в сучасній українській державі, де відсутня чітка й зрозуміла всім громадянам державна національна ідеологія а громадянське суспільство лишень «спирається на ніжки»…

— Іншими словами, маємо два розуміння стосунків між Церквою і державою. Одне з них сьогодні проектується з боку Росії — це так звана ідея державної Церкви. Тобто, коли Церква обслуговує інтереси держави, а держава відповідає на потреби Церкви. З іншого боку маємо європейський католицький погляд на це питання, коли між державою і Церквою відсутнє підчинення. Церква на Заході ніколи не хотіла бути інструментом тої чи іншої державної структури, але навпаки намагалася бути джерелом внутрішньої свободи в умовах тої чи іншої культури чи держави. Коли ж мова заходить про нашу УГКЦ, то ми ніколи у своїй історії не були державною Церквою. І тепер наша Церква цього не прагне. Чому? Бо на моє переконання сьогодні Україна не потребує державної Церкви, але потребує християнської спільноти яка би могла євангелізувати, тобто переродити, трансформувати наше суспільство на християнських засадах. Спільноти, яка могла би насправді привнести християнські вартості у сучасну культуру. І від того, наскільки вільною буде Церква у сучасному українському суспільстві залежатиме майбутнє українського християнства як такого, так і самого суспільства. Ми добре знаємо, що на пострадянському просторі державні структури завжди сприймаються вороже, така ж доля чекає й на державну Церкву, як на щось чуже, накинуте зовні. А християнство — внутрішня релігія серця, як навчає апостол Павло: «у християн Закон Божий написаний на їхніх серцях», — а не в зовнішніх правилах, які хтось нас заставляє чи силує виконувати.

— Якими Ви бачите напрямні майбутнього розвитку УГКЦ у плані єднання українського християнства? До речі, одного разу для себе звернув увагу, що літургійний текст «Отче наш» у всіх православних номінацій з греко-католицькою включно звучать по-різному. То чи не пора звести, принаймі, текст Літургії до одних слів, яка устами ієрея у соборній молитві вірних просить Господа Вседержителя кожного дня: «І дай нам єдиними устами і єдиним серцем славити і оспівувати пречисте і величне ім’я Твоє — Отця і Сина і Святого Духа нині, і повсякчас і навіки вічні».

— Я би тут розмежував поняття єдності на декілька рівнів. Якщо мова заходить про майбутню єдність християнських Церков в Україні, це питання значно глибше ніж питання певного духовного тексту чи навіть Господньої молитви «Отче наш». Сьогодні перед християнами України виникає велика низка спільних викликів, але всі вони зводяться до одного знаменника: як нам залишитися живими й правдивими християнами, які живуть в глибокої єдності з Богом, а відтак відкриті і мають здатність і бажання будувати єдність зі своїм ближнім. Від цього залежить наше майбутнє християн як таких. Це ми бачили раніше: чим Церква більше переслідувана, тим більше вона здатна будувати єдність, як тільки вона починає виконувати не властиву їй роль у державних чи геополітичних інтересах, то тоді виникають серйозні перепони, що можуть мати місце навіть в середині тої самої Церкви. В контексті роботи Всеукраїнської Ради Церков ми маємо на сьогодні унікальний досвід духовного екуменізму як спільні відповіді на суспільні виклики. Особливо, коли заходить мова про спільне свідчення моральних цінностей у нашому соціумі. Бо, насправді, чим ми у цій сфері ближче будемо до Господа Бога, тим ближче будемо один до одного. Це є один рівень.

Другий рівень: намагання творити єдність там, де ми сьогодні можемо бути єдиними. Я думаю, що думка про витворення спільних єдиних духовних текстів — це є щось дуже цікаве що можемо робити разом. На жаль, ми поки що не маємо таких спільних груп науковців, які би могли такі переклади робити. Бо як відомо, що справа перекладів літургійних текстів на сучасну українську мову є  порівняно молода. Хоч цей шлях абсолютно відповідає традиції кирило-методієвського християнства. Маю надію, що в недалекому майбутньому матимемо і спільний текст Божественної Літургії Певні кроки у цьому напрямку вже є, до прикладу, новий переклад Святого Письма основі праці Українського Біблійного Товариства, яке би могли вживати і католики, і православні, і протестанти..

— 18 серпня 2013 року відбулося освячення Патріаршого Собору в Києві. Під цим оглядом, згадуються слова Заповіту Патріарха Йосифа Сліпого: «Здвигну світильник твій...» Що думає з цього приводу майбутній Патріарх Святослав?

— Я би хотів сказати, що освячення Патріаршого Собору — справді безпрецедентна історична подія для УГКЦ як символ її відродження на українських землях, адже наступного року будемо згадувати 25-у річницю виходу УГКЦ з підпілля. Освячення собору показує наше коріння як Церкви Київського християнства, яка повертається до свого осідку. Наступний вимір цього собору — храм який збирає не лишень греко-католиків в Україні та поза її межами, але й кличе до єдності усіх спадкоємців київського християнства. Тобто, патріарший собор пригадуватиме нам софійність київського християнства та відкриватиме дорогу у майбутнє, яке ми бачимо в єдності усіх Церков київської традиції.

— Які плануються заходи з нагоди 25-ї річниці виходу УГКЦ з підпілля?

— Ми хочемо, щоби пам'ять підпільної Церкви в Україні, як особлива духовна спадщина, була донесена не лишень до широкого загалу нашого суспільства, але й за кордоном. З одного боку, ми бажаємо щоби кожна наша архієпархія створила свій комітет по відзначенню цієї дати, а відтак і наш Постуляційний центр також збирає необхідні матеріали для того, щоби ця світла пам'ять про героїв, мучеників та осіб підпільної УГКЦ була збережена для майбутніх поколінь і знайшла продовження в сучасному житті Церкви.

— В Галичі бачив як Ваше Блаженство розмовляв з молоддю її мовою. Отож, декілька слів про мету й засоби УГКЦ у щоденній праці з молоддю.

— Сьогодні ми бачимо як стрімко міняється культура спілкування, за якої різні суспільні групи й середовища утворюють свій формат, свою мову і категорії мислення особливо в молодіжному середовищі. Тому Церкві сьогодні дуже важливо вміти правильно спілкуватися з молоддю, тобто передавати слова Христового Євангелія її словами. Бо молодь потребує знайти для себе відповіді на життєво важливі питання, особливо тоді коли закладаються основи цілого життя особи. Мені дуже приємно, що за вашим спостереженням, молодь розуміє той спосіб в який я до неї звертаюся, але я також розумію, що усім нам душпастирям потрібно постійно шукати ключа до серця молоді. А це можливе лишень за умови відвертого спілкування й щирого зацікавлення її проблемами та конкретною працею над їх вирішенням. Молодь — майбутнє нашої Церкви, яка має перейняти традицію віри своїх попередників. І лишень тоді, коли ця молодь у Христі Ісусі отримає питання на свої відповіді сьогодні вона стане потужною християнською опорою і Церкві і суспільству завтра.

— Як проводите відпочинок: духовний аспект—література—скрипка—спорт—походи в гори? Словом, яке маєте уподобання в розривках.

— Відпочивати в сучасному світі ми, на жаль, не вміємо, але я вчуся.  Намагаюся тримати досить чіткий розпорядок дня: Правило віри — молитва—це фундамент який мене тримає і надає необхідну духовну поживу. Й інтелектуальна пожива мусить бути присутня в щоденному раціоні християнина. Тому кожного дня роблю розважання над Святим Письмом, а твори святих отців є певним інструментом правильного розуміння Божого Слова. Окрім цього, я також намагаюся бути в курсі сучасної публіцистики і художньої літератури, щоби мати відчуття розуміння й сприйняття сучасних інтелектуальних напрямних і пошуків і щоби могти відповідно з тим середовищем вести бесіду. Наскільки це є можливо, особливо коли перебуваю у своїй резиденції у Києві, намагаюся кожного дня годину часу займатися спортом і побігати зранку. Коли мова йде про скрипку, то за наявних обставин не часто беру її в руки, тому що можу заважати іншим людям, які мешкають в нашому домі. А граю на скрипці лишень тоді, коли я абсолютно сам. Намагаюся не поривати зв’язку з природою, люблю походити в лісі з друзями і поспілкуватися з ними поза тими формальностями, які оточують Главу Церкви. Десь, як і всі, мушу шукати виходу зі своєрідної ізоляції, в яку штовхає сьогодні людину сучасна культура. А розпорядок дня і самодисципліна допомагають  гармонійно поєднувати ці різні сторони нашого буття.  

Роман ІВАСІВ

Джерела: www.galychyna.if.ua

Воїни Христа Царя

29.08.2013р. Б. / Постанови Синоду Єпископів УГКЦ

Від 11 до 18 cерпня 2013 року Божого в м. Києві проходив Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, у якому взяли участь 35 єпископів з України, країн Центральної та Західної Європи, Пiвнiчної і Пiвденної Америки та Австралiї. Публікуємо Постанови цього Синоду.

На славу Святої, Єдиносущної, Животворящої і Нероздільної Тройці,
Отця, і Сина, і Святого Духа,
і на добро ввіреного нам Божого люду. Амінь

БОЖОЮ МИЛІСТЮ
І В ПОВНОМУ СОПРИЧАСТІ
З РИМСЬКИМ АПОСТОЛЬСЬКИМ ПРЕСТОЛОМ
СВЯТОСЛАВ,
Верховний Архиєпископ Києво-Галицький
Української Греко-Католицької Церкви
Високопреосвященним і Преосвященним владикам,
всечесним отцям духовним, преподобним ченцям і черницям
та мирянам помісної Української Греко-Католицької Церкви

ПРОГОЛОШУЮ ТА ОПРИЛЮДНЮЮ

Постанови
Синоду Єпископів
Української Греко-Католицької Церкви
Київ, 11–17 серпня  2013  року Божого

1. Затвердити розпорядок сесійних засідань Синоду Єпископів УГКЦ 2013 року.
2. Затвердити порядок денний Синоду Єпископів УГКЦ 2013 року.
3. Взяти до уваги стан виконання рішень Синоду Єпископів УГКЦ 2012 року.
4. Затвердити звіт про діяльність Патріаршої курії УГКЦ за минулий рік.
5. Затвердити підсумки звітів комісій та відділів патріаршого рівня за минулий рік.
6. Затвердити документ «Напрямки нової євангелізації в УГКЦ» (див. Додаток 1).
7. Доручити робочій групі з реалізації Стратегії’2020 координувати впровадження в життя Напрямків нової євангелізації в УГКЦ.
8. Визначити як пріоритет програми «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом» на 2014 рік розвиток місійного духу у вірних УГКЦ.
9. Взяти за основу документ «Місійність богопосвячених осіб в УГКЦ».
10. Доручити Канонічному відділу в співпраці з Пасторально-міграційним відділом Патріаршої курії розробити Духовно-пасторальний правильник для священнослужителів, які діють на територіях, де немає ієрархічних структур УГКЦ.
11. Затвердити фінансовий звіт Патріаршої курії УГКЦ за 2012 рік.
12. Затвердити бюджет Патріаршої курії УГКЦ на 2014 рік.
13. Затвердити фінансовий звіт фонду «Андріїв гріш» за 2012 рік.
14. Взяти до уваги звіт робочої групи з реалізації Стратегії’2020 за 2012–2013 роки.
15. Доручити робочій групі з реалізації Стратегії’2020 збирати статистичні дані в єпархіях щодва роки, починаючи з першої половини 2014 року.
16. Прийняти фінансовий звіт робочої групи з реалізації Стратегії’2020 за минулий міжсинодальний період та затвердити бюджет її діяльності на період від серпня 2013 року до серпня 2014 року.
17. Поблагословити дальшу працю робочої групи з опрацювання Партикулярного права УГКЦ.
18. Доручити Патріаршій літургійній комісії вивчити питання Місяцеслова та запропонувати варіант офіційного Місяцеслова УГКЦ.
19.  Доручити Патріаршій літургійній комісії:
20. запропонувати офіційну назву та літургійний статус святкового дня поминання новомучеників УГКЦ, згідно з літургійними приписами;
21. укласти і представити на затвердження службу новомученикам УГКЦ.
22. Доручити Патріаршій літургійній комісії опрацювати питання визначення днів літургійного календаря для поминання поодиноких блаженних новомучеників УГКЦ.
23. Доручити Патріаршій літургійній комісії впорядкувати питання видання літургійних текстів.
24. Для щорічного поминання дня освячення Патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві:
25. встановити 18 (5) серпня свято Спомину освячення Патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві;
26. доручити Патріаршій літургійній комісії укласти і подати на затвердження службу цього свята.
27. Затвердити з внесеними доповненнями та поправками тематичний зміст програми Катехуменату в УГКЦ.
28. Доручити Патріаршій літургійній комісії до кінця 2013 року укласти літургійні чини, потрібні для застосування практики катехуменату в УГКЦ, та подати їх на перегляд Постійному Синодові Єпископів УГКЦ.
29. Впровадити в єпархіях УГКЦ програми катехуменату для дорослих.
30. Створити робочу групу для написання Катехизму УГКЦ для молоді в такому складі:

- Преосв. вл. Петро (Стасюк), опікун робочої групи;
- о. д-р Мирон Бендик, голова робочої групи;
- о. Андрій Зелінський, ТІ;
- о. Олег Кобель;
- о. Дмитро Синейко;
- о. Іван Гаваньо;
- о. Матей Гаврилів, ЧСВВ;
- с. Атанасія Сметаняк, ЗСПР;
- Марія Кохановська, працівник Комісії у справах молоді;
- о. Тарас Барщевський;
- Назар Дуда;
- преп. с. Луїза Цюпа, СНДМ. 

1. Доручити робочій групі з написання Катехизму УГКЦ для молоді розробити концепцію Катехизму і представити її на наступній після посинодальної сесії Постійного Синоду Єпископів УГКЦ.
2. Створити Відділ морського апостоляту УГКЦ на загальноцерковному рівні.
3. Обрати Преосв. вл. Петра (Стасюка) головою Відділу морського апостоляту УГКЦ.
4. Дати згоду на зміну назви «Пасторально-місійний відділ Патріаршої курії УГКЦ» на «Пасторально-міграційний відділ Патріаршої курії УГКЦ».
5. Дати згоду на зміну назви «Патріарша комісія священичого виховання УГКЦ» на  «Патріарша комісія у справах духовенства УГКЦ».
6. Проголосити блаженного священномученика Василя Величковського покровителем пенітенціарного капеланства УГКЦ.
7. Провести VI Сесію Патріаршого Собору УГКЦ у вересні 2015 року в Івано-Франківську.
8. Визначити темою VI Сесії Патріаршого Собору УГКЦ тему: «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом».
9. Доручити єпархіальним єпископам провести впродовж 2014 року єпархіальні собори на тему «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом» у рамках підготовки до  VI Сесії Патріаршого Собору УГКЦ.
10. Затвердити такий склад голів синодальних комітетів:

1) Екуменічний комітет – Блаженніший Святослав;
2) Літургійний комітет – Преосв. вл. Венедикт (Алексійчук);
3) Комітет духовенства – Преосв. вл. Кен (Новаківський);
4) Комітет монашества – Преосв. вл. Степан (Меньок);
5) Комітет у справах мирян – Преосв. вл. Володимир (Ковбич);
6) Комітет катехизації і християнської освіти – Преосв. вл. Петро (Стасюк);
7) Богословський комітет – Преосв. вл. Борис (Ґудзяк);
8) Комітет беатифікацій і канонізацій – Високопреосв. вл. Ігор (Возьняк);
9) Канонічно-правничий комітет – Преосв. вл. Володимир (Ющак);
10) Комітет подружжя і сім’ї – Преосв. вл. Дмитро (Григорак);
11) Пасторально-місійний комітет – Високопреосв. вл. Василь (Семенюк);
12) Комітет суспільних комунікацій – Преосв. вл. Тарас (Сеньків);
13) Комітет культури – Преосв. вл. Діонісій (Ляхович);
14) Комітет суспільної справедливості та благодійної діяльності – Преосв. вл. Гліб (Лончина);
15) Комітет екології – Преосв. вл. Михайло (Колтун);
16) Комітет у справах молоді – Преосв. вл. Браєн (Байда);
17) Фінансовий комітет – Високопреосв. вл. Володимир (Війтишин);
18) Комітет моряків цивільного флоту – Преосв. вл. Петро (Стасюк);
19) Комітет емігрантів і біженців – Преосв. вл. Йосиф (Мілян).

1. Доручити єпархіальним єпископам упродовж 2014 року належним чином відзначити у своїх єпархіях 25-ту річницю легалізації УГКЦ в Україні.
2. Встановити з 1 листопада 2014 року до 1 листопада 2015 року Рік пам’яті слуги Божого митрополита Андрея Шептицького.
3. Доручити Високопреосв. владиці Ігореві (Возьнякові) сформувати та очолити оргкомітет з відзначення Року пам’яті слуги Божого митрополита Андрея Шептицького.
4. Провести наступний Синод Єпископів УГКЦ 7–14 вересня 2014 року Божого у Львові–Брюховичах.
5. Визначити головною темою Синоду’2014 тему: «Управління дарами».
6. Призначити відповідальним за підготовку головної теми Синоду Єпископів 2014 року Преосвященного владику Давида (Мотюка).

Ці постанови набирають чинності 3 вересня 2013 року Божого,
у день Святого апостола Тадея

+ Святослав (Шевчук),
Верховний Архиєпископ
Української Греко-Католицької Церкви
+ Богдан (Дзюрах),
Секретар Синоду Єпископів
Української Греко-Католицької Церкви

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
22 серпня 2013 року Божого

Додаток 1

НАПРЯМКИ НОВОЇ ЄВАНГЕЛІЗАЦІЇ В УГКЦ 

І. Розвиток місійного духу у вірних УГКЦ.

1. Проголосити час від Вознесіння до Зіслання Святого Духа «Декадою місійності УГКЦ».
2. Визначити такі рівні розвитку місійного духу в Церкві:
1) особистий та парафіяльний:

• практикувати молитву за укріплення у вірі та поширення віри;
• ділитися вірою через свідчення життя;
• ділитися дарами (таланти, час, матеріальні засоби) задля поширення віри;
• звернути особливу душпастирську увагу на роль християнської сім’ї в плеканні та передаванні віри;
• розвивати практики й програми, які сприяють духовному зближенню Сходу і Заходу України, а також вірних УГКЦ із різних частин світу.

2) єпархіальний:

• розвивати євангелізаційні програми для нових адресатів місії Церкви;
• розвивати програми душпастирської опіки над українськими емігрантами, зокрема в західних країнах;
• здійснювати заходи задля забезпечення духовної опіки вірних у місцях їхнього нового перебування в межах наявних структур УГКЦ Північної та Південної Америки;
• розвивати програми повернення до Церкви непрактикуючих християн (на кшталт програми «Welcome home» в Торонтонській єпархії);
• розвивати програми євангелізації різних суспільних категорій людей (представники сфери культури і науки, освіти, судочинства, медицини, політики тощо);
• розвивати програми євангелізації змішаних подружжів;
• розвивати різні види капеланського служіння;
• розвивати програми душпастирської практики семінаристів на місійних територіях;
• розвивати програми духовної та матеріальної взаємодопомоги між парафіями на місійних теренах і парафіями, деканатами та єпархіями УГКЦ.

3) загальноцерковний:

• вивчати можливості та способи здійснення місійної діяльності ad gentes.
• започаткувати морський апостолят УГКЦ.

3. Покласти на робочу групу з реалізації Стратегії’2020 відповідальність за опрацювання та координацію впровадження в життя Напрямків нової євангелізації в УГКЦ.
4. Визначити як пріоритетний напрямок формації духовенства УГКЦ на 2014 рік розвиток місійного духу в УГКЦ.
5. Просити Главу і Отця УГКЦ створити в рамках робочої групи підгрупу з розвитку та втілення в життя Напрямків нової євангелізації в УГКЦ.

ІІ. Створення Інституту нової євангелізації. 

1. Доручити робочій групі з реалізації Стратегії’2020 розробити концепцію та програму діяльності Інституту нової євангелізації.
2. Просити єпархіальних єпископів при прийнятті кандидатів до семінарії зважати не лише на потреби місцевих єпархій, а й на місійні потреби УГКЦ та Вселенської Церкви.
3. Доручити ректорам семінарій УГКЦ та відповідальним за священичу формацію виховувати в семінаристів дух посвяти, зокрема готовність приймати священство в неодруженому стані.

ІІІ. Впровадження програм підвищення кваліфікацій екзархальних та єпархіальних управлінь на місійних теренах. 

1. Доручити Патріаршій курії УГКЦ:

• організувати для єпископів курси з управління в місійних обставинах;
• вивчити реальний стан кадрового забезпечення екзархатів та єпархій;
• організувати вишкіл та підвищення кваліфікації кадрів, зустрічі для супроводу та обміну досвідом тощо.

IV. Фінансове забезпечення місійної діяльності УГКЦ. 

1. Просити єпархіальних єпископів та Отця і Главу УГКЦ:

• створити єпархіальні та загальноцерковний місійні фонди для забезпечення місійної діяльності УГКЦ;
• упродовж Декади місійності в УГКЦ проводити збір пожертв у всіх парафіях УГКЦ на місійні потреби єпархії та Церкви;
• скерувати певну частину зібраних коштів на загальноцерковні місійні потреби;
• створити систему священичої солідарності задля матеріальної допомоги духовенству на місіях.

2. Призначити головою Всецерковного місійного фонду Преосв. вл. Петра (Стасюка).

Джерела: http://news.ugcc.org.ua

Воїни Христа Царя

29.08.2013р. Б. / Слово Митрополита Львівського на празник Успіння Пресвятої Богородиці

Слово Митрополита Львівського на празник Успіння Пресвятої Богородиці

Лк 10,38-42; 11,27-28.

Доброчесні отці,
Святкова радісно налаштована громадо,
безмежно вдячний Господу Богу за вас, достойні та любі молільники села Чишки, та за вашу молитовну участь в торжестві Успіння Божої Матері! З року в рік святкуємо це величне свято, молимося до Матері Бога та надіємося на позитивну зміну нашого життя також, благаємо у неї переміни на краще життя усіх осіб, які прихильні Церкві! Богородиця – перед Різдвом Діва, у Різдві дівоцтво зберегла, ставши Матір’ю і по Різдві залишилася Дівою. Здійснилося сказане пророком: «Ось, діва матиме в утробі й породить сина, і дадуть йому ім'я Еммануїл...» (Мт 1,23). Святий Учитель Церкви навчає, що дівоцтво після неслухняності Адама відлетіло, віддалилося із раю, а Син Божий, прийшовши на землю повертає його, звільняючи від далекого «заслання», бо сам родився від діви, являючи так свою матір дівою (пор. св. Ів. Золот., «Бесіда про насолоду майбутніми благами і нікчемство теперішніх» п.4). Господь вибрав її перед віками, знав, що вона у чистому сповіданні збереже віру в єдиного Бога. Вона не похитнулася ніколи у вірності та любові Бога, жодна пляма невірності чи похибки не діткнула її душі та серця. У книзі Мудрості пишеться: «Щаслива безплідна, яка без плями, яка не знала гріховного ложа …» (Мудр 3,13). А пресвята Богородиця породила Ісуса Христа у незвичайний спосіб в чистоті й праведності, бо сам ангел їй сказав: «… Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий» (Лк 1,35). Вона єдина із усього людського роду «знайшла особливу ласку в Господа» й привела на світ того, Спасителя, хто визволив увесь людський рід від гріховного засилля. Глибока застанова Марії при зустрічі з ангелом принесла освячуючий та спасенний результат для усіх людей доброї волі нашої планети. «Діва була у всьому гідна подиву; … коли почула привітання (ангела), не відразу віддалася радості й повірила сказаному, але затривожилася й роздумувала: що могло значити це привітання» (св. Ів. Золот., Бесіда IV на Мт п.5). Марія, Мати Божа, тільки примножувала добра до отриманої благодаті від Господа. Божий дар знайшов надзвичайно духовно плодоносну ріллю в душі Марії, бо те, що було дано їй,  принесло плід в необмежене число більше разів. Цю ласку освячення, цей незаслужений та незбагненний дар необхідно прийняти від Бога усім та з ним співпрацювати, щоб осягнути щасливу вічність. Хоч про Марію мало описано у Святому Писанні, нічого не говориться про її життя після сходження Святого Духа на апостолів та на неї, однак, присутність Марії, для прикладу в Єрусалимі, давала апостолам велике натхнення та відвагу до проповідування Божого Слова. Молитва Марії, її рівновага та внутрішній спокій, витискали глибокий знак любові та ревності за Божі справи в душах учнів Христових. Марія часто служила апостолам допомогою та порадою у тяжких хвилинах їхнього життя. Богородиця – найсвятіша на землі після Ісуса Христа із усього людського роду. Вона найкраще розуміла важливість проповідування науки Христової між народом, всебічно знала ціну його смерті та воскресіння. Про неї скромно написано у Святому Писанні, однак, її мовчанка, заглиблення у молитві до Бога, піст та інші жертви, приносили багатий духовний урожай в душах учнів Христових й тих, хто слухав їхніх навчань. Людині неможливо збагнути праведного життя Марії, заглиблення її ума в Божі справи та її любові до Господа!

Сьогодні святкуємо торжество Успіння пресвятої Богородиці. Не виражаємося словами, що вона померла, лише, заснула. Святі автори її життя описують, що на похованні тіла Марії не було апостола Томи, який проповідував в Індії. Він прибув у чудесний спосіб на третій день після того, як її тіло поклали до гробу. Бажав побачити її, але, коли відкрили гріб – тіла не було. Господь забрав її святе тіло на небо, як це відбулося із пророком Іллею, однак, спосіб переносу тіла у вічність залишився великою таємницею, подібно, як спосіб втілення Божого Сина в її лоні. Хоч відійшла до неба, однак, не залишила нас, пам’ятає про нас й наші потреби. Сам Бог з усім небом вітали Марію, оточену його славою та сяйвом праведності! Любімо Марію, бо вона не тільки нас любить, але й допомагає нам у ділі нашого освячення та спасіння. Щиро практикуймо молитву до Матері Божої, часто призиваймо її на поміч, особливо тоді, коли злі сили нападають нас, тривожать та бажають погубити нас. Апостол вчить: «Ми знаємо, що ми від Бога і що ввесь світ лежить у лихому» (1Ів 5,19). Благаймо пресвятої Богородиці, щоб допомагала нам та світові визволятися від гріховного впливу, ради терпіння та воскресіння її Сина, Ісуса Христа!  Практикуймо сердечну молитву до Богородиці, молімося акафісти, молебень та на вервиці до неї, носімо її іконку чи медальйон, бо вона може випросити багато добра для душі у Господа.  Радіймо з того, що у нашому народі та на наших землях побудовано багато церков у честь Марії, творяться її ікони, написані книги про її чеснотливе життя в Господі, співаються пісні та існує музика на її прославу, створені різні Маріїні дружини, існують монастирі під іменем Богородиці тощо. Хто молиться до неї, хто просить її про спасіння душі, така особа необхідно буде спасенна. До Марії годиться віднести такі слова: «Я мати красної любові, остраху, знання й благої надії, я даю вічні блага всім моїм дітям і тим, що від Бога призначені» (Сир 24,18). Пресвята Богородице, рятуй нас, щоб не загинути марно! Бажаємо бути у небі з тобою! 

+ Ігор
 
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ
28.08.2013 с. Чишки, Пустомитівський р-н.


Джерела: www.ugcc.lviv.ua

Воїни Христа Царя

28.08.2013р. Б. / Послання Голови Патріаршої катехитичної комісії до катехитів УГКЦ з нагоди Дня Катехита

Що було споконвіку, що ми чули, що бачили нашими очима, що оглядали і чого руки наші доторкалися, про Слово життя, – 2 а життя об’явилось, і ми бачили й свідчимо й звістуємо вам життя вічне, що в Отця перебувало й нам явилося, – 3 що ми бачили й чули, звістуємо й вам, щоб і ви мали спільність із нами. А наша спільність – з Отцем і з його Сином Ісусом Христом. 4 І це ми вам пишемо, щоб наша радість була повна”(1 Йо 1, 3-4)

Всечесніші отці, преподобні брати і сестри, дорогі катехити, співпрацівники у Божому винограднику!

Слава Ісусу Христу!

Перш за все від імені Церкви бажаю щиро Вас всіх привітати з Днем Катехита, 29 вересня, та висловити сердечну подяку за Вашу посвяту і відданість у катехитичному служінні протягом 2013 року. Цей рік справді був насиченим важливими церковними подіями, які глибоко позначилися на житті нашої Церкви і кожного з нас: Рік Віри, 1025-річчя Хрещення Русі-України, посвячення Патріаршого Собору в Києві.

Хай Господь Ісус-Учитель благословить Вас щедрими дарами, а Святий Дух надихає та вказує нові шляхи, як навчати і виховувати у вірі, як звіщати Христа, як передавати віру новим поколінням. Ми живемо в часі, в якому все швидко змінюється, як, також, і ставлення до релігії, до Бога, Церкви, до християнських цінностей. Ми з Вами покликані і послані Церквою звіщати Христа і Його науку – євангелізувати і катехизувати. Ми покликані сьогодні передавати віру та духовне багатство Володимирового Хрещення.

Бажаю поділитися з Вами інформацією про важливі події та подати деякі напрямні для нашого катехитичного служіння:

1. Нова Євангелізація в УГКЦ. 

Сьогодні уся Христова Церква потребує нової євангелізації, нового поштовху до звіщення Христової благовісті. Нова євангелізація є пріоритетним напрямком діяльності нашої Церкви. Як нам звіщати Христа сьогодні? Сьогодні всі ми свідомі постійного заклику Церкви до нової євангелізації, до пошуку нових методів та шляхів, нового стилю нашого катехитичного служіння. Цього нового стилю ми можемо завжди навчитися від Ісуса Христа. Споглядаючи пильно Ісуса Христа, живучи з Ним і в Ньому, через читання та слухання Його Слова, участь у Святих Таїнствах, участь у літургійних богослужіннях, особисту та спільнотну молитву, ми стаємо здатними навчитися нового способу, пізнавати особливі шляхи, мову та методи як звіщати Євангеліє і як свідчити Христа. Від Ісуса Учителя ми постійно вчимося мистецтва Слова і слів, якими маємо промовити до серця сучасної особи. Нова євангелізація є закликом до кожного з нас особисто. Вона повинна здійснюватися у наших родинах, парафіях, єпархіях.

Нова євангелізація покликана пробудити життя Церкви на різних рівнях, а особливо на парафіяльному рівні, на чому наголосив Блаженніший Святослав у своєму Пастирському листі «Жива парафія – місце зустрічі з Живим Христом». Наша Церква звертає особливу увагу на парафію, як місце зустрічі з Христом. Перша складова Живої Парафії є Боже Слово і катехизація. Адже наше катехитичне служіння має бути на всіх рівнях і для всіх вікових категорій. Сподіваюся, що кожен катехит нашої Церкви є добре ознайомлений зі стратегією «Жива парафія – місце зустрічі з Живим Христом», та є активно заангажований в її реалізації.

Синод єпископів нашої Церкви, який відбувся у Києві з 11 по 17 серпня 2013 року, цього року особливо працював над темою Нової Євангелізації. Нова євангелізація потребує нових методів, форм та способів передання віри. Основними адресатами нової євангелізації мають стати особи, які є охрещені у нашій Церкві, але не живуть церковним життям. Іншим напрямком нової євангелізації мають стати нехристияни. У цій діяльності нової євангелізації і буде проявлятися місійний дух нашої Церкви. Місійною має стати кожна парафія, кожна єпархія та екзархат у цілому світі. Уся наша катехизація має стати місійною і виховувати до місійності. Ми свідомі, що катехизація не є лише вивчення правд віри, а, разом з навчанням, вона має виховувати у вірі та воцерковлювати тих, кого катехизуємо.

2. Програма катехуменату для дорослих. 

Синод єпископів затвердив тематичний зміст програми катехуменату. Ця програма має дві головні цілі: перша ціль – підготовка дорослих до Святого Таїнства Хрещення. Друга – допомогти тим, що охрещені, але з різних причин не були євангелізовані, катехизовані та воцерковлені. Програма катехуменату в короткому часі буде видрукувана та офіційно передана до застосування.

Катехизуючи дорослих, сьогодні потрібно поставити наголос на катехизації родин. Ми маємо катехизацію дітей, але особливу увагу слід звернути на катехизацію батьків, дітей яких катехизуємо.

3. Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха» 

Катехизм УГКЦ – основна Книга Віри – має бути настільною книгою. Це – офіційне вчення нашої Української Греко-Католицької Церкви, ухвалене Священним Синодом УГКЦ згідно з приписами канонічного права.

Чи всі батьки, дітей яких ми катехизуємо, вже мають, читають і вивчають Катехизм? Чи у всіх родинах Святе Письмо і Катехизм є настільними книгами? На важливості цього наголосив Блаженніший Святослав у своєму Пастирському листі «Жива парафія – місце зустрічі з Живим Христом». У катехизації дорослих Катехизм нашої Церкви є основою і тому використовуймо всі нагоди для його втілення у життя. Важливо читати його в часі катехитичного навчання, вивчати його, активно застосовувати у катехитичній діяльності.

Зараз Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха» активно перекладається різними мовами. Сподіваємося, що в скорому часі ми всі зможемо користати з цих перекладів у нашій катехитичній та пасторальній праці.

4. Катехизм УГКЦ для молоді

Синод єпископів у рамках Патріаршої Катехитичної комісії створив робочу групу для здійснення цього завдання. Головою цієї робочою групи призначено всесвітлішого отця Мирона Бендика. Перше організаційне засідання відбулося 26 серпня 2013 року, у Львові. Зараз робоча група активно працює над концепцією Катехизму для молоді та методологією праці над ним. Просимо про молитву в цій справі для добра усієї Церкви.

5. Ключі розуміння Катехизму УГКЦ

Робоча група по написанню Катехизму зараз працює над Ключами розуміння Катехизму УГКЦ «Христос – наша Пасха» (компендіум) для кращого вивчення, сприйняття і засвоєння основних правд віри. Було проведено ряд робочих зустрічей, на яких опрацьовано зміст Ключів розуміння Катехизму УГКЦ. До цієї книги також буде включений словник богословський термінів, котрі вже є у Катехизмі та будуть вживатися у тексті Ключів розуміння. Сподіваємося, що ця книга допоможе краще використовувати навчання, подане у Катехизмі «Христос – наша Пасха» у катехитичному служінні.

6. Катехитичний конгрес у Римі та  участь УГКЦ у ньому

26-29 вересня 2013 року у Ватикані відбудеться Міжнародний Катехитичний Конгрес. Катехити з різних країн світу будуть брати у ньому участь. Тема конгресу «Катехит – свідок віри». Єднаймося з катехитами всієї нашої Церкви молитвою! Наша Церква братиме активну участь як у Конгресі, так і на Всесвітній прощі катехитів.  Сподіваємося, що участь у прощі та конгресі стануть доброю нагодою до зміцнення єдності між катехитами та оновленням катехитичного служіння.

Як голова Патріаршої Катехитичної Комісії, висловлюю щиро подяку всім працівникам Патріаршої катехитичної комісії, особливо преподобній сестрі Луїзі Цюпі, СНДМ за її неустанну і невтомну працю на ниві катехитичного служіння. Також вдячний та всім головам катехитичних комісій в Україні та на поселеннях за Ваше катехитичне служіння у єпархіях та екзархатах. Всецерковні зустрічі катехитів, як відбувалися минулого року у Канаді та Україні, засвідчили мені, що наша Церква має надзвичайно посвячених та відданій своїй праці координаторів катехитичної діяльності. Милостивий Бог винагородить Вашу жертовну працю.

Заохочую Вас активно здійснювати стратегію розвитку УГКЦ «Жива парафія – місце зустрічі з Живим Христом», дбати про початковий та постійний вишкіл і формацію катехитів. Перед нами сьогодні є багато викликів, але пам’ятаймо – З нами Бог! Не біймося! Ми маємо благословення і довір’я Церкви. Сміливо, з посвятою, смиренням та з новим запалом ідімо вперед!

Хай Божа благодать супроводить всіх Вас,

+ Петро Стасюк

Голова Патріаршої катехитичної комісії

Львів, 27 серпня 2013 року

Джерела: http://kk-kgva.org.ua

Воїни Христа Царя

27.08.2013р. Б. / Блаженніший Любомир Гузар: про оновлення християнства

Головною подією у святкуванні 1025-річчя хрещення України-Русі для Української греко-католицької церкви стало освячення патріаршого собору Воскресіння Христового у Києві. Понад двадцять тисяч вірних із різних країн світу прибули, аби побачити омріяний символічний храм єдності УГКЦ, робота над яким розпочалася ще 2002 р. Про важливість новозведеного собору, ймовірність визнання патріархату, прагнення об'єднати Київську церкву, намір перепоховати кардинала Йосипа Сліпого — у розмові з "великим будівничим" Української греко-католицької церкви кардиналом Любомиром Гузаром.

— Владико, освячення храму — свідчення того, що Українська греко-католицька церква прямує до патріархату. Чи не першочергове завдання у побудові патріаршого устрою — це досягнення внутрішньої єдності церкви. Як вирішує цю проблему УГКЦ, структури якої розкидані по всьому світу?

— Бажання церкви мати патріархат сягає ще XVI ст. Питання стало дуже актуальним у минулому столітті з ініціативи блаженнішого Йосипа Сліпого. Тоді ми були розділені політично. Україна входила до Радянського Союзу. Приблизно півтора мільйона наших вірних розсіялися по Америці, Австралії, Західній Європі. Але крок за кроком ми почали відчувати внутрішню єдність. Велику роль відіграли поїздки Йосипа Сліпого, — своєю присутністю, словом він звертав увагу людей на те, що ми є одна церква. Пізніше, коли Україна стала свобідною, блаженніший Мирослав-Іван Любачівський повернувся з Італії та почав вживати заходів для побудови символічного храму, який би об'єднував усіх вірних. Тоді це не вдалося. Але сьогодні ми маємо цей собор. Це не є "одна із церков Києва" — вона для всіх нас. Українці з різних куточків світу почали складати пожертву на будівництво цього храму. Приїхали люди з Бразилії, Канади на освячення собору Воскресіння Христового і кажуть: "Наш храм". Тому, бачите, ця будова є дуже важлива, бо дає відчути внутрішню єдність, яка є природою патріархату. Щиро надіємося, що скоро патріархальний устрій для нашої церкви буде формально визнано. Це справа не престижу, а єдності.

— Блаженніший, ви говорите про формальне визнання. Тобто УГКЦ вже вважає себе патріаршою структурою?

— Ні. Ми стараємося діяти по-патріаршому, тобто утверджуючи внутрішню єдність. Дуже велику увагу звертаємо на проведення Синодів. На них з'їжджаються всі єпископи УГКЦ, яких разом з емеритами 45. Стараємося, щоб були присутні всі, навіть із найвіддаленіших країн світу, аби забезпечити внутрішню єдність практично. Час від часу збираються монахи, миряни. Ми згадуємо блаженнішого Святослава на літургії як патріарха — це вияв нашого бажання. Але бажання — ще не дійсність. Ми хочемо, щоби Вселенський собор визнав структуру нашої церкви як патріаршу. Проте не відомо, коли це станеться. Значно швидше патріархат може визнати Папа Римський.

— У посланні, яке зачитав на освяченні собору легат Папи кардинал Аюдріс Юзас Бачкіс, зазначалося, що його присутність свідчить про близькість, турботу та любов Папи Франциска. Доволі абстрактно. УГКЦ відома позиція Апостольської столиці?

— Можу з власного досвіду розповісти про Івана-Павла II. Виразно пригадую момент, коли ми були в Римі на постійному Синоді. Багато людей казали: "Навіщо надокучаєте Папі з вашим патріархатом?" А Іван-Павло II схвалював, що ми порушуємо це питання. Навіть назвав наші дії "святою настирливістю". Як і Бенедикт XVI, — він не був противником. Обоє казали, що ще не настав час. Говорили духовно: "Хотіли би ми відчути Божий палець". Це непросте завдання. Безумовно, ми бажаємо, щоб якнайшвидше відбулося формальне визнання. Але мусимо також розуміти: є певні обставини, які утруднюють процес. Проблеми крок за кроком зникають. Згадуючи 60–70-ті рр. минулого століття, можу сказати, що відтоді відбулися дуже великі зміни. Люди сьогодні вже не байдужі до подій, скажімо, в Канаді чи Австралії. Чому? Бо відчувають, що є братами та сестрами. Сьогодні ми маємо собор, а отже — внутрішню єдність, якої ще не було п'ятдесят років тому. У тих-таки 70-х роках не було одностайності з приводу потреби патріархату. Були також не зовсім церковні способи мислення. Дехто думав, що йдеться про престиж церкви. Пізніше був момент, коли наших єпископів зібрали в Конгрегації для східних церков у Римі — кардинал-префект Акілле Сильвестріні хотів знати нашу думку. Він запитував кожного присутнього владику, і всі відповіли, що патріархат УГКЦ потрібен. Одне слово, вже була одностайність. Декілька років тому я видав послання "Що таке Патріярхат?" Аби люди розуміли, що це засіб для кращого церковного життя, а не ціль у собі.

 Не можу сказати, що півстоліття тому я сам усе дуже добре розумів. Я не є пророком, проте відчуваю, що наблизився момент, коли відбудеться формальне визнання. Ми вже дуже близько до повного розуміння патріаршого устрою. Але, напевно, нам ще треба працювати, щоб укріпитися, краще усвідомити, про що йдеться. Це є паралельне дійство — дозріваємо не лише ми. 

— Як бути з сумнівами вірних щодо здатності українських владик керувати церквою, адже дехто довіряє Ватикану більше? 

— Мені здається, що треба позбуватися комплексу меншовартості. Наші люди загалом замало звертають увагу на власну ідентичність, на те, що з Божою допомогою витримали дуже критичний час, коли існувала радянська держава. І ми не зреклися своєї церкви. Наша ціль тепер — єдність. І нам треба розуміти це поняття глибоко. Навіть мусимо прагнути об'єднати Київську церкву. Бо тисячу попередніх років вона була одна, а сьогодні — поділена. Треба вживати певних заходів, щоб це долати. Хоч і нелегко. Століттями ми віддалялися з різних причин, але остаточно — через нашу людську неміч.

— Кожна держава хоче контролювати церкву. Наскільки інтенсивно до цього вдається теперішня влада? Чи завжди виходить зберегти свободу?

— Для такого типу влади, яку маємо сьогодні, властиве бажання все контролювати. Особливо церкву. Тому що в ній виховуються люди, які думають та діють згідно зі своїми переконаннями. Державі це не вигідно, бо такими людьми керувати важко. Та ми повинні виховувати в тому ж дусі, починаючи змалку. Не для того, аби перебрати владу чи створити іншу державу паралельно. Церква повинна дбати, щоб кожен громадянин діяв згідно зі своїм сумлінням. От вам приклад корупції, про яку багато говорять. Але чому так? Бо замало людей стараються не включати її у своє життя. Ми не позбудемося корупції доти, доки не будемо мати людей, переконаних, що це справді погано. Дуже часто говоримо, що професори в університетах беруть хабарі. Уявіть собі, що з п'ятьох один відмовився. То четверо будуть гніватися. Отже, він мусить проявити внутрішню духовну силу і діяти згідно з переконанням.

— В УГКЦ гостро стоїть питання виділення земельних ділянок під будівництво храмів. Блаженніший Святослав розповідав, що більш як за десять років церква не одержала нічого. Як вдалося отримати місце для головного собору — Воскресіння Христового? 

— Так, ми маємо труднощі з виділенням земельних ділянок у Києві. Я вже не кажу — поза містом. Хтось дістає дуже легко, а хтось — надто складно. І навіть якщо дадуть, то потім відбирають. Блаженніший Мирослав-Іван Любачівський старався, щоб у Києві був катедральний храм. Він навіть мав благословити землю, але вийшла група людей з протестом. Пізніше була пропозиція будувати на території, де тепер діє греко-католицька церква св. Василія Великого. Проте це не надто добре місце для собору. Коли мером був Олександр Омельченко, то запропонував землю на лівому березі. Однак виникли великі проблеми — потрібно було людей виселяти. Згодом екзархом став владика Василь Медвіт. Йому довелося важко потрудитися, щоби отримати цю ділянку, на якій тепер стоїть храм.

— Собор будують у новому стилі. Автор мозаїки Воскресіння Христа Євген Андрухів розповідав про новизну техніки. Казав, що ініціатором саме такого виконання були ви, блаженніший. Що має символізувати модерність?

— Що церква живе. Що ми йдемо вперед. Я колись був душпастирем в Америці. Мав нечисленну громаду, навіть двісті людей у ній не було. Вони прагнули побудувати храм. Дуже цікаво: сказали, що не хочуть повторювати церкву, яка вже є в Україні. Мали бажання звести модерний храм, але український. Собор Христового Воскресіння не є копією будівлі, спорудженої в минулому. Ми мали засідання фахівців-мистецтвознавців, була дискусія. Мені сподобалася думка: цей храм будований у XXI ст. і повинен віддзеркалювати українство цього часу. Слід споруджувати храми відповідно до стану нашої душі сьогодні.

— У крипті храму 27 місць. Чиї тлінні останки планується перевезти?

— Неістотно, скільки. Наприклад, у соборі св. Софії в Римі 12, бо стільки було місця. Ми хотіли би перенести тлінні останки блаженнішого Йосипа Сліпого. Тимчасово вони перебувають у Львові. Та його бажання — бути похованим у Києві. Може, наступного року нам вдасться перенести мощі до собору. Взагалі, він писав у своєму "Заповіті" про поховання в Софії Київській. Це складна справа. Напевно, ми не робитимемо драматичних заходів, щоб повністю виконати бажання патріарха. Зрозуміймо оцю річ: маємо чотири гілки Київської церкви і чотири храми. Чи означає це, що вони мусять навіки залишитися свідками поділу? Ні. Ми надіємося повернутися до первісної єдності — мати один великий собор Софії Київської та єдиного патріарха для всіх українців-християн.

— Перед відзначенням 1025-річчя хрещення України-Русі ви висловлювали свої думки стосовно того, як слід відсвяткувати цю подію. Святкування відбулися, зокрема, на державному рівні. Як ви їх оцінюєте?

— Я не брав участі у святкуванні на державному рівні. Але ставлю питання: чи політики, громадяни, які відзначали цю дату, стали кращими християнами після цього? Чи менше є хабарництва? Якщо так, то ми гідно провели подію. Коли ні — то це був великий показ без змісту. Бо сенс свята — обнова християнства. Це святкування не події, а стану душі. На урядовому рівні відзначення потрібне настільки, наскільки держава є християнською. Бо що тоді сталося? Київська Русь уже була великою державою. Не треба було ставати нею, залишалося лише охрестити її. Те ж саме сьогодні. Відзначення не має сенсу, якщо немає релігійного змісту. Наскільки тепер, через понад тисячу років, ми справді є християнами? У церквах було відновлення обітів хрещення. Думаю, це надзвичайно важливо. Рано чи пізно ми повинні замислитися, що сталося. Устами хрещених батьків ми відреклися гріха. Наскільки наше життя сьогодні це віддзеркалює? Оце важливо, а парад — це зовнішнє. 

— Чого варто позбутися українцям, що вони мають у собі змінити, аби будувати церкву і в контексті 24 серпня — незалежну Україну?

— Треба, щоб були цінності. За нами багато поганого, особливо з минулого. Наприклад, те, що нав'язували нашим людям за сімдесят років комуністичного режиму. Були також і непогані речі. Але загалом що сталося? Ми одне одного боїмося, не довіряємо, дбаємо, щоб перш за все було вигідно нам, не думаємо про те, як діяти чесно. Та якщо працюватимемо над собою, прагнутимемо набути гарних думок, звичок, тоді матимемо велике майбутнє. І кожен наступний День Незалежності буде ще кращим, бо перед нами — виправдана надія, що житимемо у справедливому, правдивому, щирому суспільстві. Чому святкування 1025-річчя могло бути дуже корисним? Бо мало пригадати людям, що означає жити по-християнськи.

Оксана ЗАГАКАЙЛО

Джерела: http://gazeta.dt.ua

Воїни Христа Царя

26.08.2013р. Б. / Слово Митрополита Львівського на 9-ту Неділю по зісланні Святого Духа

1Кр 3,9-17; Мт 14,22-34.

Вітаю усіх вас, дорогих й достойних молільників міста Пустомит, у цей святковий недільний день. Дуже важливо, щоб кожна людина пам’ятала на необхідність спільної молитви, яка відбувається у церкві.

Нещодавно ми перебували в Києві на Синоді, де одна із працівниць готелю «Братислава» у розмові сказала, що вона католичка, але у церкву ходить рідко, тільки тоді, коли відчуває у цьому потребу. А таку необхідність молитися у церкві ця жінка відчуває раз у рік або в кілька років. Неохоче й дуже рідко заходить у православну церкву тому, що там заставляють покривати голову платком.

Заповідь святої Церкви закликає людей, щоб приходити у церкву кожної неділі та свята на спільну молитву, сповідатися частіше й причащатися. Християни  не повинні тільки глядіти на те, як їм ведеться чи живеться. Якщо добре, коли усього доволі, тоді, ніби, церква не потрібна. Коли ж біда, щось не складається, людські плани руйнуються, тоді, так мислить певна частина людей, потрібно бігти у церкву, щоб молитися й просити Бога про відвернення нещастя від родини чи особи. А це тільки знак для мудрих людей, пересторога, що може бути ще гірше і то на усю вічність.

Неправильно та не достатньо думати тільки про вигідну теперішність, Господь закликає нас до вічного життя. Сам Христос, воскреснувши, прийшов із того боку світу після смерті, а по сорока днях знову відійшов, вознісся на очах апостолів вгору, запевняючи всіх про існування вічного іншого світу. Та й за життя на землі, Син Божий навчав й багато разів пригадував про вічність, нагороду або покарання, безсмертність душі…

Людина – просте й духовно загадкове створіння. З одного боку, створена Богом із пороху, але - у цей порох Господь Бог вдихнув свого живого й невмирущого духа. Тіло – смертне, дух, що мешкає у тілі людини – безсмертний. Святий апостол Павло називає людей «Божою нивою і Божою будівлею». З цього випливає, що люди не належать до себе, лише до Бога. Одне й друге мають своє призначення: нива зростити урожай, будівля служить для мешкання людей або подібних функцій. Будівля повинна бути міцною, пов’язаною, хоч складена з різних кімнат, однак, від фундаменту до самого даху повинна становити одну, міцну цілісність. Так і людина, щоб бути Божою будівлею, має тісно в’язатися з Господом Богом своїм бездоганним життям. Завдання народів наступне: будувати своє життя на основі, яка називається Ісусом Христом.

Відома духовна слабість людей, нестійкість у доброму, схильність чинити гріх. Це щось, що відриває людину від Бога, чинить її неспосібною жити з Богом, ставить у ряди ворожі Богові. Апостол перестерігає, щоб уважати на те, як будується життя людини. Воно буде випробуване після смерті, бо кожне діло стане явним, всякі людські таємниці втратять свої заслони. Тому необхідно відкидати гріховні пропозиції злих сил. Святий Учитель Церкви навчає: «Гріх – це  безодня, яка затягує  в глибину і гнітить» (св. Ів. Золот., Бесіда VIII на 1Кр п.4). Цей же святий звертається до людей, щоб не впадати у відчай через багато вчинених гріхів, але пам’ятати, що Господь любить людину й бажає нашого спасіння (див. там же). Беззаконня, що входить в душу людини, необхідно спалити через щире визнання сповідникові-священикові та покаяння. Краще, щоб усяка нечисть згоріла тепер, ніж це мало б статися після того, коли душа з’явиться перед Богом на суд.

Святий апостол Петро так відізвався до Симона, який бажав за гроші купити свячення: «Покайся, отже, за лукавство своє і проси Господа, може буде відпущена тобі ця думка твого серця» (Ді 8,22). Звичайно, що милосердя Бога дуже велике до грішників, бо він, навіть людям каже, щоб прощати ближньому сімдесят раз по сім (пор. Мт 18,22).

Подумаймо, що населення планети Земля становить сім мільярдів осіб, майже усі грішать (виключимо немовлят) і то не один раз в день, а Господнє милосердя більше й готове завжди прощати, щоб людині, тільки не забракло бажання шукати милосердного Христа. Люди радо шукають себе та задоволення своїх бажань, побиваються про своє здоров’я й різні вигоди, а каятися у гріхах, нажаль, більшість забуває. Тому ми, як вірні християни, стараймося часто благати Господа, щоб прощав беззаконня не тільки нам, але усім іншим, хто цього не розуміє.

Святий апостол називає людей Божим храмом, а це несе велику відповідальність, щоб Дух Божий перебував у цій святині. Людина має необхідність стати святим храмом, бо інакше стане храмом беззаконня й усякої погані. Бережімо нашу душу від зла! Хай Святий Дух наповнить храм нашої душі своїми святими дарами!

Ми посвятили у цій церкві новий престол, на якому приноситься безкровна жертва. Тут перебуває Господь зі своїми благами, святими дарами для людей. Бо на престолі – Христос, «… джерело садів, криниця води живої…» (Пп 4,15).

У Старому Завіті уже було відомо про жертовник чи престол, де відбувалися відповідні обряди. У книзі Буття написано: «Ной спорудив Господеві жертовник, узяв усякого роду чистих тварин… і приніс усепалення на жертовнику» (Бут 8,20). У наших церквах на престолах приноситься безкровна жертва хліба й вина, що стаються Тілом та Кров’ю Ісуса Христа. Сам Син Божий приносить себе в жертву за освячення й спасіння людського роду. І ми користаємо з цього, бо, очистивши свою душу від гріховного пороку, причащаємося Тіла Христового на вічне життя. Тому престол – найважливіша річ у церкві, що приготована для служіння Служби Божої.

Крім того, що на ньому є кивот, в якому знаходиться святе Причастя, у ньому спочивають мощі святих, необхідні для служіння Літургії. На престолі й навколо нього усе повинно бути чистим. Зайві речі не сміють лежати на престолі, як тільки ці, що приписує устав. Квіти теж, не можуть стояти на престолі, щоб з них не осипався пилок, не розливалася вода, потім бруднилися обруси тощо. За цією чистотою необхідно пильно слідкувати священикові й самому не бути причиною накладання предметів на престол.

Це – Божий престол, тому ставляться великі вимоги, щоб слідкувати за його чистотою! У книзі царів написано, що при будові Єрусалимської святині «… каміння брали вже готове з каменолому, так що в храмі при роботі не було чути ні молота, ні сокири, ані гуку від якогось іншого залізного знаряддя» (1Цар 6,7). Яке величне ставлення до будови старозавітної святині, а тут престол, на якому спочиває сам Божий Син.

Дякую священикам Юрієві та Ростиславові, церковній громаді й усім тим, хто вкладав свої кошти та працю, щоб виготовити цю святу річ! Вважаю, що це велика честь для тих осіб, що вклали свою частку у виготовлення престолу Божого. Хай Господь благословляє вас щедрими дарами й гідним здоров’ям!

+ Ігор

Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ
25 серпня 2013 р.Б. Храм Успення Пресвятої Богородиці, м. Пустомити


Джерело: www.ugcc.lviv.ua

Воїни Христа Царя

25.08.2013р. Б. / Мультфільми, профінансовані державою за останні п’ять років (video)

Протягом п’яти останніх років в Україні державними коштами виготовлено 16 мультфільмів. Про це повідомила прес-служба Державного агентства України з питань кіно у відповідь на запит "Тиждень.ua". Сім анімаційних фільмів виготовили 2007 року. Так ДП "Українська студія анімаційних фільмів" створила анімаційні фільми "О, Париж", "Врятуй і збережи", "Маленький-великий фінік", "Театральний роман", "Чарівний горох" і "Червона жабка".

Чи не найбільш відомий є мультфільм "Чарівний горох".

​Того ж року у ТОВ "Новаторфільм" з’явився мультфільм "Стати твердим". 2008 року стоврено лише один мульт-серіал "Моя країна-Україна" (ТОВ "Новаторфільм).

Як повідомляють у агентстві, протягом 2009-2010 років не вдалось закінчити виробництво жодного мультфільма. Проте вже 2011 року вдалось розпочати роботи над анімаційнійними стрічками "Професіонали" (ТОВ "Новаторфільм") й "Ескімоска" (ТОВ "Кіностудія дитячих та юнацьких фільмів ім. О.Ханжонкова).

2012 року українські мультиплікатори працювали над мульт-серіалами "Моя країна – Україна" (8 серій), "Професіонали" (3 серії), "Ескімоска" (26 серій). 2013 року закінчилось виробництво мультфільмів "Птахи", "Корова", "Лежень" (ДП "Українська студія анімаційних фільмів"), "Дідочок задумав женитися" (ТОВ "Новаторфільм"), "Літа мої" (Кіностудія "Борисфен С"), "Жуйка" (ТОВ "Новаторфільм"), а також серіалу "Моя країна – Україна".

"Наразі для прокату готується перший повнометражний анімаційний фільм "Хто боїться дядечка Бабая" (ДП "Українська студія анімаційних фільмів")", – повідомили у прес-службі ​Як стверджують у відомстві, на українську анімацію 2011 року держава виділила 13 млн 847 тис. грн, а 2012 року – 21 млн 569 тис. грн. Цього року фінансування складає лише 2 млн 332 тис. грн (станом на 1 серпня).

Гірша ситуація із повнометражними ігровими дитячими фільмами, оскільки за роки незалежності, як стверджують в агентстві, їх вийшло всього два. "Прикольна казка" став першим українським музичним художнім фільмом-казкою для сімейного перегляду, знятий за підтримки Державної служби кінематографії України та Міністерства культури Естонії, режисером якого Романом Ширманом.

​Його прем'єра відбулась в Україні у лютому 2008 року, а вже у грудні фільм вийшов у прокат. Цього року закінчили роботу над створенням дитячого повнометражного фільму для сімейного перегляду "Іван-сила", який розповідає про життя відомого силача Івана Фірцака.

Прем’єра фільму відбудеться всередині вересня у Канаді на кінофестивалі сімейного та дитячого кіно "TIFF". Після цього пройде прем’єра в Україні, і стрічка піде в прокат. Як повідомлялось, у квітні цього року український мультиплікаційний цикл "Народна мудрість" виробництва НТКУ отримав нагороду Універсального багатокультурного фестивалю кіно.

Джерело: УКРАЇНСЬКА ПРАВДА