Роздуми до Слова Божого на п’ятницю ХХІ звичайного тижня, рік І
Притча про мудрих і немудрих дів дуже яскраво описує нашу ситуацію очікування на прихід Царства Божого.
Царство Боже – це те, чого чекає наше серце, це повнота любові, добра, милосердя, повнота щастя. Всі ці наші очікування може заспокоїти лише Бог. Він є нашим щастям, тому в притчі Він постає в постаті нареченого, нареченого нашої душі.
Поки живемо на землі, ми повинні чекати. Чекаємо серед мороку цього світу, в якому ще не бачимо того, до чого ми покликані, ми ще не усвідомлюємо, до яких висот кличе нас Господь (пор. 1 Кор 2, 9). Єдине, що в нас є, це дар віри, який символізують ці лампи з олією. І єдине, про що ми можемо дійсно подбати тут на землі – це про те, щоб здобувати цю благодать в нашому житті, шукати «горішнього» (Кол 3, 1), не зупинятися лише на земних вартостях, які теж важливі, але не є головним в нашому житті: «Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають. Бо де твій скарб, там буде і твоє серце» ( Мт 6, 20-21).
Зовнішніх благ я так чи інакше все одно позбудусь: «Нагим вийшов я з материнської утроби, нагим і повернусь туди. Господь дав, Господь і взяв» (Іов 1, 21). Єдине, чого ми не можемо позбутись, це того, що є в нашому серці. Мудрість мудрих дів полягає в тому, що в їхньому серці було достатньо віри і терпеливості, що не можна здобути за один раз. Якщо ми занадто дивимось на матеріальну сторону нашого життя, то занедбуємо віру, занедбуємо життя нашої душі, бо «Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете Богові служити – і мамоні» (Мт 6,24).
Можливо, немудрі діви не зовсім немудрі в справах земного життя: вони, добре радять собі в цьому житті, все вміють, можуть і іншим порадити, але бракує їм Божої мудрості, про яку говориться: «Острах Господній – початок мудрости» (Прип 1, 7).
Коли немудрі діви звертаються до мудрих з проханням дати їм олії до ламп, то мудрі відмовляють не з огляду на брак милосердя, просто це неможливо – кожен має в своєму серці те, що сам запрацював своїм життям, сам вповні відповідає за свої вчинки і не може своїми заслугами поділитися з іншими, бо перед Богом кожен буде відповідати особисто за своє життя. Ми не зможемо виправдатися добротою і вірою наших родичів, не зможемо також виправдовуватися тим, що інша людина нас спонукала до гріха, та людина буде відповідати за свій гріх, а я за свій. Кожен, отже, має подбати про свою душу сам, особисто шукаючи Божого милосердя і Божої благодаті.
Царство Боже – це те, чого чекає наше серце, це повнота любові, добра, милосердя, повнота щастя. Всі ці наші очікування може заспокоїти лише Бог. Він є нашим щастям, тому в притчі Він постає в постаті нареченого, нареченого нашої душі.
Поки живемо на землі, ми повинні чекати. Чекаємо серед мороку цього світу, в якому ще не бачимо того, до чого ми покликані, ми ще не усвідомлюємо, до яких висот кличе нас Господь (пор. 1 Кор 2, 9). Єдине, що в нас є, це дар віри, який символізують ці лампи з олією. І єдине, про що ми можемо дійсно подбати тут на землі – це про те, щоб здобувати цю благодать в нашому житті, шукати «горішнього» (Кол 3, 1), не зупинятися лише на земних вартостях, які теж важливі, але не є головним в нашому житті: «Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають. Бо де твій скарб, там буде і твоє серце» ( Мт 6, 20-21).
Зовнішніх благ я так чи інакше все одно позбудусь: «Нагим вийшов я з материнської утроби, нагим і повернусь туди. Господь дав, Господь і взяв» (Іов 1, 21). Єдине, чого ми не можемо позбутись, це того, що є в нашому серці. Мудрість мудрих дів полягає в тому, що в їхньому серці було достатньо віри і терпеливості, що не можна здобути за один раз. Якщо ми занадто дивимось на матеріальну сторону нашого життя, то занедбуємо віру, занедбуємо життя нашої душі, бо «Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете Богові служити – і мамоні» (Мт 6,24).
Можливо, немудрі діви не зовсім немудрі в справах земного життя: вони, добре радять собі в цьому житті, все вміють, можуть і іншим порадити, але бракує їм Божої мудрості, про яку говориться: «Острах Господній – початок мудрости» (Прип 1, 7).
Коли немудрі діви звертаються до мудрих з проханням дати їм олії до ламп, то мудрі відмовляють не з огляду на брак милосердя, просто це неможливо – кожен має в своєму серці те, що сам запрацював своїм життям, сам вповні відповідає за свої вчинки і не може своїми заслугами поділитися з іншими, бо перед Богом кожен буде відповідати особисто за своє життя. Ми не зможемо виправдатися добротою і вірою наших родичів, не зможемо також виправдовуватися тим, що інша людина нас спонукала до гріха, та людина буде відповідати за свій гріх, а я за свій. Кожен, отже, має подбати про свою душу сам, особисто шукаючи Божого милосердя і Божої благодаті.
о. Кирило Лесько
Джерело: КРЕДО
Немає коментарів:
Дописати коментар