10.10.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Субота дев'ятнадцятого тижня 

Євангеліє

Лк.5,17–26:  «Бачачи їхню віру, Ісус мовив: «Чоловіче, прощаються тобі твої гріхи!»

 Бачимо в Євангелії, що тисячі людей ходили за Христом, а лише деякі зцілювалися. Зцілювалися ті, хто довіряв Богові, хто на Нього покладався цілковито. Саме віра цих людей була тим, що дозволяло їм отримувати зцілення від Господа.

 Сьогоднішнє Євангеліє не вказує про чоловіка, який був хворий, розслаблений – чи він вірив, чи не вірив, навіть чи бажав, чи не бажав оздоровитися, а на те, що його принесли, певне, його друзі. І саме через їхню віру Господь прощає йому його гріхи і оздоровлює його.

 І це дуже важливо для нас, що через нашу віру, нашу молитву за когось Бог може робити чудеса за нашою вірою, за нашою молитвою. Не лише дати нам, але й іншим. Тому наша віра має спроможність зробити багато чудес не лише для себе, але і для інших осіб.

---

Апостол

1Кор.15,58–16,4:   «А шодо збірки на святих, то робіть і ви так, як я був наказав Церквам галатським»

Інколи, коли заходить справа про речі матеріальні, про гроші, ми як християни до кінця не можемо собі дати раду. Ніби кажемо, що це матеріальне, земне, про це не потрібно дбати, але бачимо, що ніхто не може без матеріальних речей і грошей обходитись.

Не в тім річ щоб щось мати чи не мати, посідати чи ні, потрібно вміти цим керувати. Кажуть, що нема бідних чи багатих. Є ті, кому Бог дав багатства і гроші, і ті, котрі потребують цього. Отже, ті, котрим Бог дав, мають добре розподіляти ці багатства для власних потреб і потреб потребуючих. Тому важливо розуміти, коли Бог посилає якісь багатства, гроші, добра, що це не лише дає для нас. А коли ми вміємо більше віддавати, то Бог може більше покласти знову. У житті маємо такий досвід не раз. Коли ми дали, віддали, допомогли, може, з останнього, то Бог повертає нам вдесятеро. Тож вміймо тими багатствами, які Бог дав, ділитися з іншими людьми.

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

09.10.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

П'ятниця дев'ятнадцятого тижня 

Євангеліє

Лк.6,17–23:  «Радійте того дня і веселіться, бо ваша нагорода велика в Небі»

 На перший погляд може здаватися дивним таке висловлювання Господа після того, як Христос називає блаженними або щасливими вбогих, голодних, тих, кого ненавидять, тих, хто плаче… І каже тоді ще з цього радіти. Коли подивимось на світ і людей, то вони завжди хочуть бути в достатку, мати щастя, певність. Однак на дорогах Божих це буває не раз досить по іншому.

 Так, людина завжди прагне мати стабільність у житті, щастя, радість. Але мусимо собі признати, що саме наші життєві труднощі і клопоти показують правдиво, ким ми є, яке наше духовне життя і які наші стосунки з Богом. Коли ми будуємо своє буття лише на земному фундаменті, то вся будівля «завалиться» в час нашої смерті. Лише в того, хто живе з Богом, смерть не може нічого забрати. Тому саме не раз наші проблеми наближають нас до Бога, показуючи непевність всього земного.Так часто буває, що саме ці труднощі є для нас доброю нагодою наблизитись і з’єднатися з Господом.

---

Апостол

Фил,1,27–2,4:   «…бо ж вам дана ласка Христа: не тільки вірувати в нього, але за нього також і страждати»

Часто в житті є так, що наша внутрішня особистість є одна, але в житті ми живемо по-іншому. Часто трудні, кризові ситуації дають нам пізнати самих себе, інколи це те, чого ми не знали і не підозрювали про себе.

Якщо говорити про свідчення Христа, то саме тому в ранній Церкві був знак мучеництва. Бо мученики – це ті, корі переживали трудні обставини, іноді на грані життя і смерті. Так само наше життя. Трудні обставини, наше мучеництво – це нагода свідчити про Бога. Легко бути християнином в ідеальних обставинах. Але правдиве християнство показується тоді, коли треба виявити певну жертву, певну терпеливість, тоді показується наше свідчення. Тому Бог і дає нам такі труднощі, де маємо нагоду свідчити про Господа.

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

09.10.2015р. Б. / Католики-конвертити просять Отців Синоду бути скандальними в очах сучасників

Відомі особи, котрі перейшли у католицизм, написали відкритого листа Отцям Синоду з проханням бути настільки ж «скандальними» в очах сучасників, як Христос був у очах апостолів.

Адресований Папі та Отцям Синоду «Відкритий лист до Синоду від 100 новонавернених» закликає їх «підтримати вчення Христа про нерозривність шлюбу з тією ж відданістю та тими ж радісними і відважними свідченнями, які Католицька Церква проявляла протягом усієї своєї історії». Особи, котрі підписали листа, пояснили, що саме вчення про шлюб і сексуальність, яке сьогодні широко критикується навіть духовенством, допомогло їм прийти до Церкви, а той факт, що вона продовжувала дотримуватися цих істин тоді, коли суспільство почало їх відкидати, особливим чином вплинув на їхнє рішення.

У листі, скерованому до отців Синоду у середині вересня, а нещодавно опублікованому публічно, підписанти виступають проти пропозицій послаблення дисципліни Церкви для розлучених та повторно одружених, включаючи також «шлях покаяння», висунутий кількома з отців. Ці пропозиції, на їхню думку, не беруть до уваги «реальної сімейної кризи», яка лежить в основі розлучення та інших проблем, таких як контрацепція, співжиття та гомосексуалізм. Лист завершується висловленням надії конвертитів, що їхнє свідчення про силу церковного вчення додасть наснаги Отцям Синоду.

На запитання про першопричину листа організатор акції Марґарет МакКарті, працівник Інституту наук про шлюб та сім’ю, відповіла, що вона зрозуміла, наскільки важливим було питання шлюбу та розлучення для християнства на його початку. Вчення Ісуса про нерозривність шлюбу шокувало навіть Його учнів, котрі сказали: «Було б краще взагалі не одружуватися!». «Але вчення Ісуса робить шлюб привабливим "знаком вічності", — говорить вона, — оскільки дозволяє нам зустріти Бога». Те ж саме можна сказати про бажання перших християн мати дітей та християнського ставлення до жінок та усього створіння, адже усе це відображає віру і практику, абсолютно відмінну від язичницької. «Багатьох конвертитів привабила стійкість Католицької Церкви в питаннях "тілесного" людського існування не лише через моральну суворість, а й тому, що таке ставлення є виразом привабливості Христа — Слова, що стало тілом».

Листа підписали понад 130 осіб, котрі приєдналися до Католицької Церкви уже в дорослому віці; багато із них були протестантськими проповідниками. Серед осіб, котрі підписали звернення оксфордський професор Джон Фінніс; директор Коаліції проти репродуктивної торгівлі Алана Ньюман; соціолог Марк Реґнерус; Джей Річардс, редактор «The Stream»; автор «Захоплення цнотою» Дон Еден; бібліолог Скотт Хан; Елізабет Кантор з видавництва «Regnery Publishing»; Томас Фарр, представник Центру зі справ Релігії, Миру та Світу в Берклі, а також його колеги Тімоті і Ребека Шоу; письменник Девід Міллс; філософи Дж. Будзішевскі, Лаура Гарсія та Шеріф Гіргіс.

Колишній виконавчий редактор «First Things» Девід Міллс разом із дружиною відкрили для себе католицьке вчення про шлюб, будучи членами Єпископальної Церкви. «Виявивши глибоку мудрість Католицької Церкви у проповідуванні того, що відкидали майже всі, кого ми знали, — розповідає Девід Міллс, — ми зрозуміли, що хочемо бути її частиною». Чоловік переконаний: Синод має промовляти до людей у той же спосіб, як «церковне вчення промовило до нього».

Називаючи себе «поверненцем», оскільки відійшов від Церкви, маючи 14 років, філософ Френк Беквіт з Бейлорського університету повернувся почасти тому, що вчення Церкви видалося йому дуже привабливим. Він стурбований тим, що, «хоч Синод і не має церковного права змінювати католицьке вчення стосовно цих питань, однак, він може представити світові свої висновки оманливою мовою, в результаті чого наступні покоління католиків будуть позбавлені повноти доктрини».

«Якби не милосердя, ми усі були б втрачені, тому що істина кидає нам виклик, особливо у цій сфері, — вважає Марк Реґнерус, соціолог Техаського університету. — Істина без милосердя жорстока, але так само жорстоке і милосердя, котре ігнорує істину. Воно не має жодного сенсу».

Зростаючи у пресвітеріанській вірі, Регнерус був «досить бездумним» щодо питання шлюбу. Ознайомлення із коротким викладом «теології тіла» св. Йоана Павла ІІ просто ввімкнуло для мене світло і змусило ніяковіти від моїх звичаїв та спрощеної індивідуалістичної думки в цих питаннях. Це дійсно навчило мене, і навчає досі», розповів він.

За матеріалами: Aleteia 

Переклад: Анастасія Подлюк, СREDO

Джерело:   Воїни Христа Царя

08.10.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Четвер дев'ятнадцятого тижня 

Євангеліє

Лк.6,12–19:  «…Покликав своїх учнів і вибрав з них дванадцятьох, яких назвав апостолами»

 Кожен із нас може оповісти історію свого життя, своїх стосунків з Богом, своєї дороги до Бога. Може назвати тих чи інших осіб, які впливали на вирішальні ситуації в нашому духовному житті. І це, звичайно, правда, але не повна, бо усе дав у наше життя Бог, обставини, як також і тих осіб, які нам допомогли.

 Так само, коли говоримо про апостолів – то не вони вибрали Бога, а саме Бог їх вибрав і покликав. Це велика таємниця Божого покликання. Тому кожного з нас Бог кличе йти за собою в унікальний і неповторний спосіб,  кожному Бог дає цю спроможність і можливість, кожен до цього здатний. Але варто побачити всі ці події в нашому житті, не як набір випадковостей, але усвідомити собі, що в цьому всьому є Боже Провидіння – Бог нас обирає, приготовляє і робить спроможними іти за Ним саме в тих обставинах, де ми живемо і серед тих людей, які є навколо нас.   

---

Апостол

Фил.1,20–27:   «Тягне бо мене на обидва боки… для мене бо життя – Христос, а смерть прибуток.»

У цьому розділі бачимо це роздвоєння у апостола народів. Коли він, пізнавши Господа, навернувшись, так прагне Його, що бажає повної зустрічі з Христом, яка стається після смерті. Цей приклад може стати в пригоді й тим, хто ще не знає свого Бога, бо може вказувати наскільки цінним є Господь для тих, хто Його запізнав.

Лиш тоді, коли ми досвідчимо Бога, впізнаємо Його, будемо прагнути Його понад усе, лиш тоді ми станемо спроможні передавати Його іншим. Бо лиш те, що ми маємо і посідаємо в Бога  можемо дати для інших людей...

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

07.10.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Середа дев'ятнадцятого тижня 

Євангеліє

Лк.5,33–39:  «Прийдуть дні, коли візьмуть від них молодого, тоді будуть постити в ті дні»

 Ми знаємо, що перебуваючи в Церкві, ми зустрічаємось з певними обмеженнями. Для прикладу пости, а маємо їх аж чотири в цілому році,  серед них Великий Піст – строгіший за інші. Сучасній людини може здаватися, що це неважливо для духовного життя і для чого взагалі постити?

Однак піст – дуже важливий і суттєвий, ми це бачимо ще від Євангелія через цілу історію Церкви. Бо піст – це не лише те, що мене обмежує в чомусь. Скоріше навпаки – усуває все те, що мені не дає бути з Богом, адже кожен з нас має якісь свої прив’язання. Тому кожному з нас є від чого «постити», в чомусь себе обмежувати, від чого ми є залежні.

 Піст для нас важливо розпочинати з малого, обмежувати себе в тому чи іншому, що мені є під силу. Не потрібно накладати на себе одразу великих обмежень. Краще постійність в малих речах, ніж робити навіть великі подивиги, але лише час від часу.  

---

Апостол

Фл.1,12–20:  «…чи то сповидно, чи по правді, Христос проповідується, і я тому радий…»

На початку цього читання апостол вказує, що дехто проповідує Христа із заздрощів та з суперництва, нещиро, але є такі, що проповідують з любові. Апостол Павло, незважаючи на те, що розумів різні мотиви, міг прийняти цих людей однаково, допустити їхню потрібність і дати їм право так жити і проповідувати. Знаючи, що Бог діє незважаючи на людські комбінування, хитрощі, крутійства, він прагнув, щоб Добра Новина звучала, незалежно від причини, через яку її проповідують.

Так і ми маємо робити у нашому житті. Замість звертати увагу на те, як та людина живе, перше маємо вслухатися, як через її слова чи поведінку Бог хоче промовити до нас. Бо Бог завжди «проповідується» через інших людей, але нерідко самі вони не є прикладом для наслідування. Однак досконалим прикладом є Сам Господь, тому вміймо побачити Його, Який діє через всіх людей: добрих, милих, недобрих, святих, грішників…

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

06.10.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Вівторок дев'ятнадцятого тижня 

Євангеліє

Лк.5,12-16:    «Господи, якщо хочеш, можеш мене зробити чистим»

 Коли придивитися до наших молитов, може навіть найщиріших, то вони дуже часто пов’язані з тим, що ми найчастіше висловлюємо Богу якісь наші прохання, благання. Часто ми сумуємо, коли того чи іншого Бог нам не дасть, не реалізує. Ми не до кінця вдоволені. Але, однак, мусимо розуміти, що Господь найкраще знає, що є правдивим добром для нас. Бо ж саме Він найбільше свідомий того, що дійсно є корисним для нас. Часто те, що ми просимо, може навіть і близько не бути для нас добром.

 Тому дуже варта уваги для всіх нас сьогоднішня молитва цього чоловіка, який казав до Господа в своїй потребі – проказі: «Якщо хочеш, можеш мене очистити». А Бог може хотіти лише того, що є правдивим добром для нас. Тому в наших проханнях ми мали б завжди додавати «якщо хочеш», «якщо така буде Твоя воля», «якщо це є правдивим добром для нас». 

Маємо висловити, і це дуже важливо, Богові своє прохання, свою думку, позицію, але завжди додати: «Якщо це є корисне, добре для нас, якщо це Твоя воля, якщо Ти цього хочеш».

---

Апостол

Фл.1,8–14:  «…мої кайдани додали сміливості в Господі, ще більш набрати відваги безстрашно проголошувати слово Боже»

Будьмо чесні зі собою: коли приходять труднощі, випробування, проблеми в наше життя, ми стараємось швидше їх вирішити, молимось Богові, щоб скоріше вони нас оминули. Але якщо все, навіть найгірші випробування, переслідування, кайдани, все це посилає нам Господь, то Він потребує, щоб ми в цих обставинах свідчили про Нього.

Якщо ми у кожній ситуації зберігаємо християнську поставу, то робимо це не тільки заради себе, але й заради інших людей. Своїм прикладом ми вчимо інших, якою б мала бути людина, християнин, якою б мала бути людська, а тим більше християнська поведінка. Тому вміймо приймати труднощі та кайдани, як нагоду свідчення нашого християнства!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

06.10.2015р. Б. / Священним обов’язком Церкви є захистити і зберегти сім’ю. Виступ Блаженнішого Святослава на Синоді Єпископів у Ватикані

«Сучасна сім’я в Україні позначена труднощами посткомуністичного суспільства, яке переживає швидку суспільно-культурну емансипацію», – про це розповів Блаженніший Святослав Шевчук, Глава УГКЦ, доповідаючи вранці 6 жовтня 2015 р. під час третього загального засідання Синоду Єпископів. Його доповідь стосувалася 9,10,11 та 53 пунктів Робочого документу.

«Наша Українська Греко-Католицька Церквa готується до спогадування в наступному році 70-ї річниці своєї насильницької ліквідації Сталіном в Радянському Союзі та примусового приєднання до Російської Православної Церкви, – розповів Блаженніший Святослав. – З цього часу розпочалася хресна дорога єпископів, священиків, монахів та монахинь, і, насамперед, численних християнських родин, які були вирвані зі своєї землі та переселені у просторі сибірські пустелі».

За словами Глави УГКЦ, в цей період переслідування Церкви, «саме впокорені та переслідувані родини стали вогнищами, в яких збереглася віра в Бога, де нові покоління отримали дар віри, стаючи справжніми домашніми Церквами». «У їхніх домах, – пригадав Блаженніший Святослав, – підпільні священики могли знайти сховок та місце для Господнього вівтаря, де серед нічної тиші звершували Пресвяту Євхаристію та уділяли інші Святі Таїнства».

За словами Глави УГКЦ, після розпаду Радянського Союзу  з’явились нові виклики у вигляді масової міграції. «Віруючі родини, особливо, віруючі мами – підкреслив він, – знову вкоренили нашу Церкву в країнах нашої нової присутності, особливо, у західній Європі. Часто ці українські мами та бабусі повернули християнські та загальнолюдські цінності у численні італійські, іспанські, португальські та інші родини. Численні похилі віком люди в цих країнах відійшли до вічності, примирившись з Богом та отримавши маслосвяття саме завдяки українській доглядальниці».

Зазначивши, за протягом ХХ сторіччя за мігрантами до країн Америки, Австралії, Європи і навіть Далекого Сходу слідували священики, доповідач ствердив, що саме «віруюча українська родина», перенісши свою Церкву до кожного куточка світу, «виконувала і далі здійснює місію, залишаючись вірною її моральному та аскетично-духовному вченню».

«І навіть в теперішньому періоді війни в Україні, перед обличчям ще одного виклику, спричиненого дійсно важкою економічною кризою, християнська сім’я виявилася гостинною до переселенців та джерелом небаченої раніше сили солідарності», – зауважив Блаженніший Святослав, вказавши на те, що згідно з оцінками ООН в Україні нараховується приблизно 1,5 мільйонів переселенців, більшість з яких отримали допомогу саме від «українських сімей, як фундаментальної клітини суспільства».

У світлі цього Глава УГКЦ сказав: «Сьогодні я повинен ствердити: в минулому родина захистила і зберегла Церкву. Сьогодні священним обов’язком Церкви є захистити і зберегти сімֹ’ю – сім’ю, як вірний, нерозривний та плідний союз між чоловіком та жінкою».

«Мої вірні, – додав Блаженніший Святослав, – попросили мене звернутися до Отців Синоду та пригадати, що ми, єпископи, не є господарями об’явленої істини про сім’ю, але її слугами. Наші люди очікують сьогодні від нас підтвердження та наголошення вчення Церкви про сім’ю, уточнене та викладене блаженним Папою Павлом VI та святим Папою Іваном Павлом ІІ. Святі і побожні родини, утверджені у вірі, самі знаходитимуть найкреативніші способи, щоб дати відповідь на виклики сучасного суспільства та навчать нас, як виявити милосердя до тих, які зазнають труднощів. Ми не можемо розв’язати всіх проблем, якими світ випробовує сім’ю, але можемо звіщати істину Євангелія про родину та допомогти наступним поколінням ступити з Божою допомогою на цей шлях до святості», – підсумував Глава УГКЦ.

Джерела:    радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

05.10.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок дев'ятнадцятого тижня 

Євангеліє

Лк.4,37–44:  «Я маю й іншим містам звіщати Добру Новину про Царство Боже»

Наше християнство дуже часто індивідуальне: живу з Богом, ходжу до Сповіді, молюся… Однак чи усвідомлюємо ми, що Бог є для всіх нас і наш Отець. Ми ж є Його діти, і кожна людина, яка живе на землі, є дитиною Божою. Моє християнське життя воно не є лише моє особисте – воно дотичне мого ближнього, мого брата і сестри в Христі. Тому кожному важливо бути свідомим того, що ми відповідальні за те, щоб доносити Бога і звіщати Добру Новину іншим людям.

Погляньмо кожен на своє життя: чи часто ми говоримо про Бога в наших щоденник життєвих обставинах. Дуже часто ми соромимось, вважаємо, що не випадає якось про це розмовляти, хвилюємось, що про нас подумають. Але ж найперше вартувало б подумати, що ці люди, які нас оточують, наші в Бозі браття і сестри, які шукають Бога і очікують, може, не завжди свідомо, що ми їм звістимо про їхнього Небесного Отця.

---

Апостол

Фл.1,1–7:   «Дякую Богові моєму щоразу…за участь вашу в Євангелії від першого дня і досі»

Наше християнське життя починається тоді, коли ми усвідомили ту благу новину Євангелії, яку явив Христос своїм приходом на землю. І усе наше християнське життя – це відповідь на Божу пропозицію, яку Він дає нам у Добрій Новині. Не перша наша відповідь, не перше покаяння, а усе життя, кожна його хвилина.

Кожен наш вчинок, кожне наше слово, навіть кожна наша думка – це участь в житті Євангельському. Так ми стаємо причасниками цієї Доброї Новини, так ми щохвилини вибираємо: бути далі з Богом, чи ні. Тому, в кожній хвилі нашого життя ми або причащаємось цією Доброю Новиною, або ні. Вміймо витривати, щоб ні на хвилину не охолонути, не забути ту першу любов до Господа, а з щораз більшою любов’ю Йому казати «так»!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

04.10.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Вісімнадцята неділя 

Євангеліє

Лк.5,1–11:   «…На твоє слово закину сіті»

 У житті, буває, настають хвилини знеохочення, відчаю, коли опускаються руки. Часто, коли зустрічаємо людей, які у відчаї і нічого не можуть вдіяти, то нам здається, що і ми нічого не можемо для них зробити. І, з людського погляду, це правда.

 Сьогодні бачимо, що апостоли не можуть зловити риби, це їм не вдається, однак замість зневіритись і впасти у відчай апостол Петро на слово Христа закидає сіті. Тобто: він йде супроти того, що підсказує йому людська логіка, а діє силою своєї віри, довіри до Христа. Так і ми маємо жити цією вірою в наших обставинах, навіть якщо та реальність, яку ми бачимо, виглядає безнадійно, яку неможливо змінити. І як апостоли довірили свою ситуацію Христові та кинули сіті, тому й зловили багато риби, так і в нашому житті, якщо будемо діяти всупереч обставинам і довіряти Богові, то будемо здобувати багато!

---

Апостол

2Кор.9,6–11:  «Нехай дає кожний, як дозволяє серце»

Майже всі ми, коли час від часу задумуємось, що я можу зробити в цьому світі, як я можу перемінити когось, як я можу змінити моральну, політичну чи економічну ситуацію, почуваємось безпорадними. Певно ж, що маємо найперше змінювати себе, і тоді все навколо зміниться. Як також усвідомимо й те, чого Бог від нас хоче у тій чи іншій ситуації: щоб ми зробили те, на що ми здатні.

У кожній ситуації ми щось здатні зробити, як каже сьогоднішнє Євангеліє, як дозволяє серце. Кожен може зробити щось, що є в його силах, а тоді Бог це помножить. Тому не турбуймося про великі речі. Дивімось, що ми можемо зробити в конкретній проблемі, з цією конкретною людиною. А ми завжди щось можемо і на щось здатні. Коли зробимо хоч щось, то Бог зуміє це помножити. Не біймося робити речі малі, а з них неминуче вийдуть речі великі!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя