Євангеліє від Йоана 1,1-17:
1 Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог.
2 З Богом було воно споконвіку.
3 Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього.
4 У ньому було життя, і життя було – світло людей.
5 І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява.
6 Був чоловік, посланий Богом, ім’я йому – Йоан.
7 Прийшов він свідком – свідчити про світло, щоб усі з-за нього увірували.
8 Не був він світло – був лише, щоб свідчити світло.
9 Справжнє то було світло – те, що просвітлює кожну людину. Воно прийшло у цей світ.
10 Було у світі, і світ ним виник – і світ не впізнав його.
11 Прийшло до своїх, – а свої його не прийняли.
12 Котрі ж прийняли його – тим дало право дітьми Божими стати, які в ім’я його вірують;
13 які не з крови, ані з тілесного бажання, ані з волі людської, лише – від Бога народилися.
14 І Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми славу його бачили –
славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого.
15 Свідчить про нього Йоан, і проголошує, промовляючи: «Ось той, про
кого я говорив: Той, що йде за мною, існував передо мною, був раніше за
мене».
16 Від його повноти прийняли всі ми – благодать за благодать.
17 Закон бо був даний від Мойсея, благодать же й істина прийшла через Ісуса Христа.
Вступ
Згідно із Життям Константина (Vita Constantini ХІV, 13-14)
перед тим, як вирушити в Моравію, св. Кирил опрацював алфавіт, щоб могти
писати на слав’янській мові, розпочинаючи відразу і перекладати Святе
Письмо: те саме Євангеліє від Йоана, а точніше, від слів “Споконвіку
було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було – Бог”. Це були, отже,
перші слова Євангелія, які наші предки почули на зрозумілій їм мові.
Цими словами, можемо сказати, що і
відкрито “двері віри” і нам всім, хто пішов за прикладом
рівноапостольних князів Володимира і Ольги, святого Йосафата, святих
новомучеників та сотні тисяч віруючих, які почули Слово Євангелія і
прийняли його у своє життя.
Наша Церква читає і слухає це Євангеліє саме сьогодні – у світлий день
Христового Воскресіння, в день Христової перемоги над смертю, в день і
нашої Пасхи. Так, як 1150 років тому, св. Кирило розпочинав своє
післанництво до слов’ян цими словами, так і ми сьогодні, почнімо оці
біблійні коментарі на Євангелія, які супроводжуватимуть нас у всі неділі
цього року.
Контекст
Вистачає почати читати цей уривок, як уже почуваємося неначе піднесені
на небо, перенесені на самі початки сотворення, щоб і самим почути оте
Слово, “яким постало все”. А все ж таки цьому надприродному піднесенню
не бракує і здорового реалізму, який пригадує нам сумну можливість для
людини залишитися поза цим божественним світом. Світло і тінь
чергуються, переплітаються, але все ж таки автор нас веде до споглядання
тріумфу світла, життя, Слова, що стає тілом, саме для того, щоб
дозволити добру перемогти зло.
Хоч деякі науковці ставлять під сумнів Йоанове авторство Прологу через
присутність деяких віршів, які на перший погляд, переривали б
послідовність гімну (вв. 6-8 і 15), а також через наявність деяких
термінів, які більше не з’являються в Євангелію, то все ж таки слід
звернути увагу на те, що Пролог побудований за схемою концентричної
структури, згідно з якою тема розвивається по колу, з повтореннями
[1],
а не прямолінійно. Щодо термінів, які більше не з’являються в
Йоанівських писаннях, то знаходимо лише 4 такі терміни із 252 в цілому
Пролозі. Насправді численні теми тісно пов’язані з Євангелієм, а також і
з іншими Йоанівськими писаннями, що видно з наступної таблиці, яка може
послужити для особистої призадуми над текстом і молитви:
|
Тема |
Пролог Йоана |
Йоанівські писання |
|
Передіснування Слова |
в. 1 і в. 15 |
Йо 17,5 |
|
Божество Слова |
в. 1 |
Йо 10,30; 20,28 |
|
Його посередництво |
в. 3 |
Йо 3,17; 10,9 |
|
У Ньому було життя |
в. 4 |
Йо 5,26 |
|
І життя було світло людей |
в. 4 і в. 9 |
Йо 8,12; 9,5 |
|
Світло світить у темряві |
в. 5 |
Йо 3,19 |
|
Свідчення Йоана |
вв. 6-8.15 |
Йо 1,19-34; 5,33 |
|
Світло приходить у світ |
в. 9 |
Йо 3,19 12,46 |
|
Світ не пізнав його |
в. 10 |
Йо 16,3; 1 Йо 3,1 |
|
Свої його не прийняли |
в. 11 |
Йо 5,43 |
|
Вірити в його ім’я |
в. 12 |
Йо 2,23; 3,18 |
|
Діти Божі |
в. 12 |
Йо 11,52 |
|
Христове тіло |
в. 14 |
Йо 6,51-56; 1 Йо 4,2 |
|
Бачити славу |
в. 14 |
Йо 11,40 |
|
Істина в Ісусі Христі |
в. 14 і в. 17 |
Йо 8,32; 14,6 |
|
Ніхто Бога не бачив |
в. 18 |
Йо 6,46а; 1 Йо 4,12 |
|
Хто від Отця – той Його бачить |
в. 18 |
Йо 4,46б |
Це порівняння дає нам право стверджувати, що Пролог укладено,
застосовуючи ті самі богословські елементи, що і в Євангелію. Оскільки
Пролог представляє більш зріле богослов’я від Євангелія, то досить
імовірно був укладений вже після написання самого Євангелія, а відтак
поміщений на сам його початок, як урочистий вступ до нього.
Деякі терміни і теми Прологу краще можна зрозуміти, якщо взяти до уваги
літературу мудрості СЗ. Саме вона представляє нам Мудрість, яка
знаходиться при Богові, і отже, провадить його творчою діяльністю, а
вкінці досягає і людей, приносячи їм великі дари своїм приходом (див.
зокрема Приповідки 8,23-31 і Сираха 24,1-32). Перший текст говорить про
Мудрість, яка перед віками, споконвіку, перебуває з Богом і разом з Ним
творить світ; відтак дарує свої благодаті людям, які покликані її
слухатись. Другий текст підкреслює першенство Мудрості над усіма іншими
речами, а відтак її перебування серед Ізраїльського народу та її
доброчинства для нього.
Підсумовуючи, можемо сказати, що Пролог Євангелія є твором святого
апостола і євангелиста Йоана, який уклав його саме як урочистий вступ до
свого Євангелія. У його укладанні він послужився мудрісним переданням,
яке подало йому деякі терміни і загальну структуру.
Коментар
Євангелист Йоан розпочинає своє Євангеліє інакше від інших
євангелистів. Його зацікавлення не обмежується публічним життям Ісуса
(як Марко), ані не має наміру досліджувати дитинство Ісуса (як Матей і
Лука). Натомість, автор нас відразу впроваджує в таїнство Бога. Однак,
він не пропонує нам філософсько-богословські роздуми про таїнство
Пресвятої Тройці, а розповідає історію спасіння. Оскільки йдеться не про
спекулятивне богослов’я, але про втілене, конкретне богослов’я, його
увага зосереджується більше на відношенні Бог-люди, ніж на Божій
природі.
Відношення Слова-Логоса до Бога (вв.1-2)
Перший вірш Прологу дуже насичений і подає нам опис самої природи
Слова-Логоса; другий вірш відтворює його в синтетичний спосіб. Аж чотири
рази з’являється дієслово “бути” в минулому часі (недоконаному) для
того, щоб висловити дію, яка продовжується в безконечності. В такий
спосіб автор бажає висловити вічність, яка надходить час.
“Споконвіку” нагадує нам сотворення з книги
Буття 1. В такий спосіб автор хоче нам сказати, що Слово передувало
сотворенню, було присутнє в час створення, тому що існувало споконвіку.
Застосування дієслова “було” висловлює існування, яке ніколи не мало
початку. Отже, не йдеться про якусь дійсність, яка почала існувати
раніше за інші, але йдеться про вічну дійсність.
Йоан у своєму Пролозі застосовує як титул особи грецький іменник “Логос” – Слово.
Цей термін відсилає нас до філософії Платона і стоїків. Здається, що
першим, хто говорив про “логос” був Геракліт, а відтак вже Платон. Для
платонізму Логос був вічною і всюдиприсутньою дійсністю, що втілюється у
вогонь – первісну дійсність; Логос передає людям слово і, оскільки всі
можуть його сприйняти, є також критерієм правди. Для стоїків логос є
іманентною причиною світу. Вже цього вистачає, щоб зрозуміти наскільки
йоанівський Логос є відмінний від грецького: для Йоана, Логос – це
правдива особа, трансцендента. Йоан використовує Логос в біблійному
сенсі слова, а не в грецькому сенсі розуму, тому і
наближається більше до поняття мудрості. Отже, подібність між
Йоанівським логосом і грецьким є лише лексична: вживається той самий
термін, логос, на позначення двох цілком відмінних дійсностей.
“І з Богом було Слово”. Дослівно: “Слово було
звернене до Бога”. З цим твердженням ми довідуємося про вічні відносини
Слова з Отцем. З цього походить, що перед якою-будь діяльністю на зовні,
Слово тісно пов’язане з Отцем, у постійному сопричасті. Можемо навіть
сказати, що споглядання і близькість з Богом передують якій-небудь
діяльності, навіть самому сотворенню, про яке піде мова у в.3.
І Слово було Бог. Третій раз повторюється
дієслово “було”, поєднуючи підмет “Слово” з присудком “Бог”. Грецький
текст поміщає присудок “Бог” перед підметом (дослівно: “і богом було
Слово”) для того, щоб підкреслити дуже чітко і ясно божественну природу
Логоса. Якщо його існування споконвіку дозволяло це передбачити, його
близькість з Отцем була майже доказом цього, то тепер знаходимо
беззастережне твердження. Логос має ту саму природу, що і Отець: він є
Богом, тієї самої природи. Тому Ісус зможе сказати: Я і Отець – одно (Йо
10,30).
Першу річ, про яку нам каже Йоан про Ісуса з Назарету – це його божа
природа, це його найглибше і найправдивіше буття, що пов’язує його з
Отцем. Йоан, отже, іде біблійним шляхом об’явлення, а не шляхом
людського розуміння; він вирушає від божества для того, щоб представити
нам людськість, а не вирушає від людськості, щоб дійти до божества.
Творча дія Слова (в.3)
Представивши спершу Логос, Йоан тепер розповідає нам про його діло,
розпочинаючи з його втручання у сотворення. Вірш можна зрозуміти двояко,
оскільки “те, що постало” з другої частини вірша, можна прочитати в два
різні способи: 1) “Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без
нього” (як у нашому тексті), і 2) “Ним постало вже і ніщо не постало без
нього. Те, що постало у Ньому, було життя людей”. У кожному разі ідея
залишається та сама: Логос є єдиним посередником усього сотворення.
Факт, що Логос бере активну участь у сотворенні, означає, що сотворення
є актом об’явлення. Усе сотворення несе на собі слід Слова (Логоса);
саме тому книга Мудрості 13, 1 і Послання до Римлян 1,19-20 стверджують
можливість для людини піднятися до Бога завдяки сотворінню. Галілей
говорив про дві книги: книгу Біблії і завжди відкриту книгу природи.
Отже, людина спроможна своїм розумом осягнути знаки Божої присутності у світі.
Відношення Логоса до людства (вв.4-5)
Зараз переходимо від космічної перспективи сотворення до
антропологічної перспективи спасіння. Тут переплітаються поняття “життя”
і “світла”; а спілкування життя відбувається у формі просвітлення,
тобто об’явлення. Метою є життя, а це досяжне, коли входиться в світлу
сферу Логоса.
Дія світла є
постійною; однак, на своєму шляху, світло знаходить велику перешкоду:
темряву. Таким чином автор нам представляє контраст між світлом і
темрявою, контраст, який, зрештою, пронизує усе Євангеліє.
Протиставлення належить до морального і надприродного світу: світло
позначає Боже і Христове Царство, як царство добра, справедливості,
істини і любові; натомість, темрява окреслює царство Сатани як царство
зла і несправедливості. Автор, однак, оминає можливий дуалізм, який
пояснював би світло і темряву як два принципи – принципи добра і зла.
Текст чітко говорить про світло, яке “світить” споконвіку і, незважаючи
на намагання темряви, буде переможним. “І не пойняла його темрява” слід
зрозуміти не тільки в сенсі “не обняла” (переклад Куліша) чи “не
обгорнула” (переклад Огієнка), а як “не подолала” (див. Мудр. 7,30), “не
перемогла”, оскільки саме грецьке дієслово містить в собі ідею атаки з
наміром заблокувати (таку думку висловлювали вже Оріген і св. Йоан
Золотоустий та більшість грецьких Отців Церкви).
Посеред жорстокого реалізму, який визнає не лише існування зла,
названого тут темрявою, але також і його напади на світло, утверджується
певність, що Боже світло ніколи не було переможене і ніколи таким не
буде. Гімн випромінює здоровим оптимізмом.
Йоан – свідок світла (вв.6-8)
Речення починається різким ἐγένετο “був”, яке вказує на минущість і
часовість, в чіткому протиставленні до ἦν (було) Слова, яке вказує на
вічність. Насправді відразу вказано, що йдеться про чоловіка – суттєво
інакше єство від Логоса. Поки що не сказано його імені, а лише
вказується на його функцію. Про нього кажеться, що він “посланий Богом”;
можемо сказати, що знаходимося в присутності апостола (так дослівно
зазначає грецький текст), тому що сам Бог вибрав його для якоїсь окремої
місії. Лише зараз подано і його ім’я, Йоан, яке єврейською мовою
означає “Бог милосердиться”. Метою післанництва Йоана є свідчення
Світлу, яке означає не лише вірно передати те, що бачилося чи чулося,
але і стати гарантом і запорукою баченого/почутого.
Свідчення Йоана набирає універсального значення, уникаючи будь-якого
гетто і ламаючи вузькі обмеження ментальності. У в. 7 знаходимо саме
“усі”, що відноситься до всіх людей, без огляду на соціальний статус, на
расу, на релігію. Зацікавлення пересунулося з “усього” у
в. 3 на “всіх людей” у цьому вірші: чи то йдеться про творчу і космічну
дію Слова, чи про свідчення Йоана: відчуваємо тут свіжий вітерець
універсалізму.
Логос просвітлює усіх людей (в.9)
Це універсалістичне відкриття знаходить свій відгомін у в.9, де Логос
названо справжнім світлом, що “просвічує кожну людину”. Отці Церкви
бачили у цьому твердженні свого роду основу, щоб стверджувати, що і
погани були підготовлені отримати Христа, так як і юдеї через Святе
Письмо, завдяки чому, прийнявши Христове світло, також беруть участь в
благодаті Слова. На жаль, через різні обставини, ця ідея довго не
знаходила свого відображення в Учительстві Церкви аж до ІІ Ватиканського
Собору, де вперше в одному соборовому документі – Lumen gentium – цю
думку озвучено в наступний спосіб: “Боже Провидіння не відмовляє
конечних до спасіння засобів тим, що без вини ще не прийшли до виразного
пізнання Бога та намагаються, не без Божої благодаті, досягнути
праведності життя. Скільки бо в них добра й правди, все те Церква уважає
як приготування до Євангелія та дане Тим, хто просвічує кожного
чоловіка, щоб міг спастися” (LG 16).
Відкинення і прийняття Логоса (вв.10-13)
Велич такого дару просвітлення-спасіння, запропонованого усім,
розбивається об сумну можливість глухого відкинення. В. 10 описує
трагічну ситуацію відкинення зі сторони людей. Знаходимо тут слово
“світ”, яке в термінології Йоана має три значення: космічне,
антропологічне і моральне. Світ, в космічному значенні, означає усе
створіння, або землю на якій живуть люди, і як такий, “світ” є добрий.
Світ, в антропологічному значенні, окреслює людей і сам по собі він є не
тільки добрий, але і улюблений Богом. З третім значенні слова світ Йоан
окреслює тих людей, які підкорилися владі темряви і противляться Богові
і його Синові.
Однак, найбільше непокоїть те, що ця ворожість походить саме від тих,
від яких очікувалося доброзичливе сприйняття. Євангеліє говорить про
“своїх”. На щастя, не все втрачено. На противагу відкиненню декого,
знаходимо прийняття іншими. Прийняття Слова міняє на онтологічному рівні
ситуацію людей, оскільки, увійшовши в Божу близькість, вони відчувають
на собі те, що вони стали дітьми Божими. Йдеться, однак, про дар, про
надприродний дар, про дар згори. Щоб саме підкреслити, що нова ситуація
надходить природні можливості, в. 13, перед тим як запропонувати в
позитивний спосіб, подає три заперечення, щоб дійти висновку, що новий
статус є передусім Божим даром. Тому так акцентовано на протиставлення
між «бути народженим у природний спосіб» і «народитися від Бога». Це
різниця між людським і божественним, між звичним, природним і
надприродним.
Втілення Логоса і його свідки (в.14)
У цьому вірші гімн досягає своєї кульмінації. Після довгої перерви,
повертається термін Логос, хоч в цілковито інакшій ситуації. Перед тим
Йоан його представив як вічне і божественне Слово, посередника
сотворіння і носія світла для усіх людей. Тепер Логос представлено
повитого в людськість, яка позначає кожну людину.
Про Слово сказано, що воно “стало тілом”. У біблійній мові “тіло” не
відноситься тільки до плоті, або до якоїсь матеріальної частини людини, а
позначає усю людину, як створіння у його земському і смертному аспекті.
Коли протиставлене до “Духа”, тіло окреслено як осідок гріха. Однак, у
в.14 “тіло” просто позначає цілковиту людськість, історичність факту,
досвідченого і незаперечного, історичної дійсності Ісусового тіла.
Конкретність висловлена також і дієсловом “оселилося”, яке дослівно
означає “розп’ясти намет”. Для бедуїна, людини пустелі, намет – це дім
і, отже, розп’ясти намет стає синонімом замешкати.
Цікаво зауважити, що грецьке дієслово “оселилося” (ἐσκήνωσεν) містить ті самі приголосні, що і єврейське дієслово шекінах, яке
означає Божу присутність. Можливо, це не просто випадково? Важливіше,
однак, зауважити, що Боже замешкання серед свого народу пронизує усе
біблійне передання: у часи Виходу Бог замешкав у наметі зборів (Вих
33,7-11), а відтак, в обіцяній землі, Бог замешкав у храмі (1 Цар
8,10-11). Пророки звіщали замешкання Бога на Сіоні, а мудрісне передання
представляло Мудрість, яка поклала свій намет у Якова (Сир 24,8). Ця
хвиля доходить аж до книги Одкровення, яка і закінчує цю тему (Од
21,3-4). Пролог стверджує у в.14 що людськість Христа є тим кивотом, в
якому можна знайти Божу присутність: його тіло – це новий намет, новий
храм, як це буде стверджено дещо пізніше (пор. 2,19.21).
Друга частина в.14 впроваджує новий елемент: “ми”, яке відсилає нас до
апостольського “ми”, до “ми” свідків. Християнська віра основується на
авторитетному свідченні осіб, які можуть підтвердити те, що звіщають.
Об’єктом їхнього свідчення є Ісус Христос. Після ствердження його
людськості, висловлена терміном “тіло”, автор Прологу знову поміщає
особу Ісуса у божественний світ, висловлений терміном “слава”. У СЗ
слава сповнювала намет зборів і храм, а зараз вона знаходиться в особі
Ісуса, в якому люди можуть зустріти і побачити цю божу славу. Чому і як?
Тому що Ісус є “єдинородний Син”, сповнений благодаті та істини. Це два
типові терміни союзу Бога з людиною. Перший, благодать, висловлює
доброту Бога, який схиляється над людьми щоб простити їм гріхи і
відновити союз; стає також синонімом милосердя. Другий термін, істина,
вказує на Божу прикмету, завдяки якій Він залишається вірний своїй
обітниці. Благодать Слова подібна до Божого милосердя, до божої доброти,
яка нахиляється над людиною, щоб обдарувати її своїми дарами. “Правда” є
синонімом об’явлення, таїнства або задуму спасіння.
Свідчення Йоана (в.15)
Йоан свідчить і його свідчення здійснилося: його голос вже більше
ніколи не замовкне, тому що звучатиме всюди і назавжди на користь
Логоса. Йоан поєднує
два рівні: рівень часовості (той що йде за мною) і рівень важливості
(існував передо мною, був раніше за мене). Хронологічно Йоан прийшов
раніше за Ісуса, оскільки народився шість місяців раніше, але в
дійсності, щодо важливості, він іде після Ісуса.
Повнота дару: об’явлення (вв.16-18)
В. 16 говорить про дві благодаті, які чергуються: за благодаттю, тобто
даром Закону, – що позначив життя єврейського народу, відрізняючи його
від усіх інших народів через його приналежність до Господа – тепер
слідує дар, який дарує Логос. В. 17 уточнює думку, посилаючись ясно на
Мойсея і Ісуса Христа.
Пролог закінчується в.18, яким наша Літургія розпочинає євангелське
читання в Світлий понеділок, впроваджуючи цим віршем свідчення Йоана
Хрестителя.
18 Ніхто й ніколи Бога не бачив.
Єдинородний Син,
що в Отцевому лоні,
– той об’явив.
Спочатку стверджується, що Бога не можна бачити. Максимум було допущено
Мойсеєві і частково Ісаї… але і це дуже далеко від очікувань людей.
Старозавітня аксіома, що Бога не можна бачити залишається непорушним
правилом.
Однак, зараз щось міняється докорінно. Автор повертається до Логоса,
названого “Єдинородним Сином” (або Єдинородним Богом, як подають деякі
рукописи), що “в лоні Отця”, які вказують на близькість і ніжність. Цим
практично і окреслені умови, чому він, і тільки він, може об’явити нам
Отця. Людина, у Христі, вже більше не є сиротою, але зустрічає Бога в
особі Ісуса з Назарету. Сам Ісус це підтвердить, відповідаючи Филипові,
який хотів бачити Бога: “Скільки я часу з вами, а ти мене не знаєш,
Филипе? Хто мене бачив, той бачив Отця” (Йо 14,9).
Вкінці Прологу читач поставлений в ідеальну позицію, щоб слідкувати за
розвитком Євангелія, тому що має в руках ключі, щоб правильно розуміти
Ісуса, як тоді, коли він здійснюватиме знаки, і коли говоритиме про
таїнство Отця. В. 18 – це наче місток між Прологом і рештою Євангелія, а
весь Пролог, у свою чергу стає прекрасними дверима в саме Євангеліє,
але також і в цей наш духовний подвиг недільних євангельських читань,
коментарів до них, роздумувань і молитви.
