06.08.2011р. Б. / Івано-Франківська міськрада ухвалила звернення щодо Бандери і Шухевича

Депутати Івано-Франківської міської ради звернулися до Президента України Віктора ЯНУКОВИЧА та Генерального прокурора України Віктора ПШОНКИ з вимогою зупинити судове свавілля в державі.

Як повідомили УНІАН в Івано-Франківській міській раді, про це йдеться в ухваленому сьогодні на позачерговій сесії Івано-Франківської міської ради, що відбулася з ініціативи фракції ВО «Свобода», зверненні «щодо протиправного рішення Вищого адміністративного суду України про позбавлення звань Герой України Степана Бандери та Романа Шухевича».

«Ми, депутати Івано-Франківської міської ради, обурені рішенням Вищого адміністративного суду, який залишив у силі рішення Донецького окружного адміністративного та Донецького апеляційного адміністративного судів про визнання незаконними указів Президента України В.ЮЩЕНКА про присвоєння Степанові Бандерi та Романові Шухевичу звань Героїв України», - йдеться у документі.

На думку депутатів, «приймаючи це політично ганебне і юридично нікчемне рішення, судді, очевидно, керувались не правовими аргументами, а вказівками найвищих керівників держави, що є зайвим свідченням узурпації усіх гілок влади, яку послідовно проводить правлячий режим». Автори звернення не виключають, що «наступними рішеннями цих судів буде позбавлення звань Герой України Олекси Береста, Василя Стуса та пожежників аварії на Чорнобильській АЕС».

«Вважаємо рішення Вищого адміністративного суду України зумисне спланованим заходом напередодні 20-ї річниці Незалежності України – свята, яке влада на чолі з В.ЯНУКОВИЧЕМ відверто ігнорує, - наголошують депутати. - Саме тому вона синхронно ухвалила рішення про відмову на гідному рівні відзначати День Незалежності і, водночас, через «ручний» суд, протиснула рішення про позбавлення звань Героїв України Романа Шухевича та Степана Бандери».

Івано-Франківська міськрада вважає. що «такою поведінкою влада лише підтвердила, що вона є всього лише московською окупаційною адміністрацією, бо лише окупанти борються з національними героями та зневажають Незалежність».

«Висловлюючи позицію громади міста, ми, депутати Івано-Франківської міської ради, звертаємося до Президента України В.ЯНУКОВИЧА та Генерального прокурора України В.ПШОНКИ з вимогою зупинити судове свавілля в державі, облишити спроби чинити протизаконні дії і маніпулювати цінностями героїчного минулого нашої країни та гідно відзначити 20-у річницю Незалежності України, - наголошують депутати міськради. - Переконані, що відверта українофобська політика, результатом якої стають подібні судові рішення, викликають масовий спротив українців, для яких національні герої залишаться героями всупереч будь-яким рішенням влади та судовим вирокам».

Джерело:
УНІАН

05.08.2011р. Б. / Українці не цінять свою незалежність і бояться свободи, - Патріарх Любомир (Гузар)

Українці не цінять достатньо і не вміють користуватися даром незалежності своєї держави, а свободи бояться, оскільки не хочуть приймати відповідальності, яка тісно пов’язана з нею. Таку думку в спеціальному інтерв’ю для РІСУ висловив колишній Глава УГКЦ Патріарх Любомир (Гузар).

«Мені здається, що ми не користаємо достатньо із того дару незалежності. Бо незалежність народу, держави - то приблизно так само, як незалежність особи, - сказав, зокрема, владика Любомир. - Людина повинна бути свобідною, щоби бути собою. Господь Бог дає нам це і каже: "Якщо будете сповняти мій закон, що Бог дав ще на горі Синай (а пізніше Ісус Христос поширив це в Нагірній проповіді), якщо будете це робити, то будете свобідними, будете вільними". Не знаю, чи ми достатньо вміємо цінувати свободу. Бо свобода – це не робити, що тобі хочеться, не сваволя. Свобода – це могти робити добро, щоби бути свобідним. Хто сповняє волю і закон Божий - той свобідний, не є зв’язаний, не є поневолений».

Владика нагадав про історичні передумови такого стану речей – те, що впродовж майже всього ХХ століття українці перебували під окупацією різних держав і різних режимів: австрійська окупація, польська, маленький проміжок часу визвольних змагань, а пізніше більшовицька окупація, німецька, знову більшовицька. На думку Патріарха, ця перманентна відсутність власної незалежності глибоко проникла у свідомість українців і спричиняє ще й сьогодні певний страх перед незалежністю, перед свободою: «Мені здається, що ми не використовуємо ще достатньо ту незалежність, свободу, яку ми одержали 20 років тому. Є різні на це причини. Може бути пряме незнання, страх бути свобідним, бо свобода – це й відповідальність. Одно слово, ми боїмося бути свобідними, боїмося наслідків нашої свободи – тобто відповідальності. У суспільному вимірі, мені здається, ми щойно йдемо до використання тої незалежності, свободи. Ми ще не зробили того, що ми повинні були зробити, хоча, як я сказав, маємо підставу, маємо можливість», - вважає Патріарх Любомир.

На запитання, чи відповідає сьогодні незалежність України тим уявленням про неї, якими жила українська діаспора далеко від рідної землі, владика Любомир зазначив: «Уявлення були різні, але то були дуже теоретичні уявлення. Може, спеціалісти, які знають історію, процеси людської поведінки, могли собі все це уявляти, але не такі пересічні люди, як я. Я не пригадую, щоб були якісь великі дискусії на тему, якою буде Україна конкретно. Ми говорили "незалежна, самостійна, багата, країна талановитих людей". То можна було так сказати теоретично, але як практично то буде виглядати, наприклад, така річ, отой брак довіри, брак ініціативи, страх перед відповідальністю… Були певні дискусії, але то вже в 90-ті роки. Пригадую, були вже навіть статті в західноєвропейських медіа на ті теми. Але, знаєте, це все треба було побачити, пережити.

Коли ми жили за кордоном в тих таборах чужинців, як нас тоді називали, то були там представники різних народів. Я пригадую, як на нас завжди справляла гарне враження литовська група. Чому? Вони були вільними практично 20 років від Першої світової війни до Другої світової війни. Але вони були людьми дуже серйозними, зрілими, я би сказав, не тільки вміли добре поводитися, а й співжити, співпрацювати, бо вони пережили 20 років незалежності. Ми цього не мали. І годі було мріяти, що то буде якнайкраще. Але що конкретно це мало значити, я не знаю, чи хтось з нас уявляв собі, як то буде».

«Я думаю, те, що ми пережили за останні 20 років, є цілком закономірне. Ми є люди, які щойно пробуджуються до свободи, починають вчитися бути свобідними в повному значенні того слова: внутрішньо свобідними, зовнішньо свобідними, людьми, свідомими своєї гідності, гідності інших людей. Ми щойно вчимося», - наголосив колишній Глава УГКЦ.

Нагадаємо, 24 серпня цього року Україна святкуватиме 20-річчя своєї незалежності. Саме 24 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України, що прийнято вважати датою утворення держави Україна в її сучасному вигляді.

Джерела:
РІСУ
Мандрівники Христа Царя

Міжнародний семінар в Яремче зібрав студенів трьох національностей

e-mail від Відправити Натисніть Ctrl+D щоб додати в закладки

Студенти трьох національностей – українці, поляки та євреї – взяли участь у VI міжнародному міжрелігійному молодіжному семінарі «Ковчег-2011 – Діти єдиного Бога», який з 27 липня по 4 серпня відбувається у Яремче.

Український Католицький Університет шостий рік долучається до організації цього заходу. Через взаємопізнання до подолання стереотипів – основна місія зустрічі.

За тиждень роботи семінару учасники зустрілися з ученими, громадськими діячами, митцями трьох країн. Це, зокрема, історики Арон Вайс з Ізраїлю та Ярослав Грицак із України, дисиденти та правозахисники Мирослав Маринович та Семен Глузман, польський психолог Марія Ціхонь-Бітка, директор центру «Ткума» та директор музею історії євреїв України і історії Голокосту Ігор Щупак та інші, повідомляє Прес-служба УКУ.

До навчально-пізнавальної програми додалася й інтерактивна складова «Ковчегу»: дискусії, круглі столи, психологічні тренінги. Окремо пройшли український, польський та єврейський дні з майстер-класами для ближчого пізнання національної культури та традиції.

Український день «Ковчегу» відкрив історик, професор УКУ Ярослав Грицак, який говорив про питання історичної пам’яті. На його думку, українська історична пам'ять є глибоко поділеною і фрагментарною, це здебільшого (хоч і не зовсім) є ефектом останніх п’яти років. «До прикладу, питання мови – досить болісне для українців, тому його не варто розглядати на політичному рівні. А в Україні через мовне питання політики мобілізують свій електорат.

На диво, попри розкол Україна функціонує як стабільне суспільство, життєздатність якого вища навіть, ніж у Росії», – зазначив історик.

Фільм Романа Ширмана «І буде новий день» про українсько-єврейські стосунки презентував віце-ректор УКУ Мирослав Маринович. «Спільна історія не може і не мусить бути уніфікованою, – зазначив правозахисник. – Ми постійно вважаємо і змушуємо інших думати, що наш погляд на історію єдино правильний. А історію потрібно позбавити вибухово агресивних сил, так би мовити розмінувати. Нам треба почути один одного, бо без розуміння болю наших народів не буде міжнаціонального порозуміння. На жаль, українці ще не пройшли процесу очищення пам’яті», – вважає Мирослав Маринович.

Організатори молодіжного семінару «Ковчег-2011 – Діти єдиного Бога» – Генеральне консульство Республіки Польща у Львові, Федерація польських організацій в Україні, центр вивчення Голокосту «Ткума» (Дніпропетровськ), Український Католицький Університет та Палац культури імені Гната Хоткевича за підтримки фонду «Допомога полякам на Сході» та американського єврейського розподільчого комітету «Джойнт».

Довідка

Перший «Ковчег» стартував у 2006 року, і відтоді семінар проходить щороку. Попередні п’ять семінарів проходили в Унівській лаврі, де в роки Другої світової війни місцеві греко-католицькі священики рятували від газових камер єврейських, польських та українських дітей. Тематикою попередніх семінарів були переважно питання драматичної спільної історії українського, польського та єврейського народу.

http://www.credo-ua.org/2011/08/48761

"Русскій мір" вимирає. Населення Сходу України і Росії стрімко зменшується, Заходу України не змінюється

Урбаністичне населення не відтворює саме себе, а ознакою Донбасу стають вимираючі «шахтарські посьолки». Мешканцями цих селищ є не україномовні українці. На Волині й Буковині скорочення населення також, по суті, не відбувається. Давно зрозуміло, що в Росії відбувається демографічна криза, яка вочевидь обертається на катастрофу, - одна з причин колоніальна політика. Про демографічні і мовні тенденції в Україні та Росії ТЕКСТАМ розповідає науковий співробітник Українського етнологічного центру Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського Національної академії наук України Анатолій Момрик

Записав: Олесь Кульчинський
Графіка: http://pollotenchegg.livejournal.com/

Варто говорити про проблему подвійної ідентичності в Україні, а не про вимирання російського етносу.Практично всі, хто за часів СРСР визнавали себе росіянами, насправді були ними лише частково. Практично ж ,як свідчили соцопитування , більшість з них була народжена в україно-російських сім’ях, або перебувала в змішаному шлюбі.

Після ж розпаду СРСР ці всі люди, звісно, постали перед вибором національної ідентичності. Таким чином обидва переписи, останній радянський 1989 року та український 2003-го, показали, що кількість росіян у країні скоротилася на три мільйони. Спочатку це, безумовно, викликало певний шок, заявки про вимирання росіян, тощо. Але ж причина тут була проста.

Три мільйони з 12-мільйонної спільноти росіян змінили свою ідентичність. Хоча й це не все. У Західній Україні, серед мешканців, що й далі визнавали свою російську ідентичність, різко – до чверті, а то й третини – зросла кількість тих, які назвали рідною мовою українську. Гадаю, наступний перепис населення не лише підтвердить ці показники, але й простежуватиметься більш значне скорочення чисельності російської меншини в Україні.

Ця тенденція неухильна. І в цьому разі, на мою думку, вона свідчить не про вимирання чи міграцію, а саме про зміну ідентичності. До речі, ця статистика обернено пропорційна тій, що в Росії. Якщо там кількість наших співвітчизників досі налічувала три мільйони, то зараз упала вдвічі. Але тут нам потрібно виділити іншу проблему в сучасних етнічних процесах. На Сході процентне відношення між людьми, для яких рідною є українська мова та тих, для яких – російська, приголомшливо змінилося.

Згідно з тими ж переписами в Східній Україні начебто відбулася спонтанна русифікація. І насамперед відсоток україномовних українців різко скоротився на Донбасі. Але ж усе далеко не так просто. Поміркуймо: адже пропорція змінилася саме за рахунок отих трьох мільйонів росіян, які переінакшили ідентичність на українську. Вони-то залишилися російськомовними. Отож постає питання : це є прогрес українського етносу, бо його кількісно побільшало, чи це трагедія, бо він стає російськомовним?

Маємо на нашій етнічній мапі дві протилежні тенденції, крім того, і дається взнаки довготривалий процес скорочення слов’янського населення на всьому пострадянському просторі. Адже він почався ще за періоду застою, коли подружжя в СРСР стали народжувати по одній дитині.

Та, якщо завдяки мусульманському населенню загалом у СРСР наслідки такого сімейного перевороту спочатку були непомітні, то тепер на наших очах відбуваються серйозні речі: почало відходити покоління дідів і бабусь цих однодітних сімей. Таким чином один онук уособлює чотирьох людей, і скорочення населення відбуватиметься й надалі – його кількість неминуче падатиме, як і по цілій Європі.

Якщо розглянути демографічні процеси в Західній та Східній Україні, то таки матимемо особливості – доволі цікаві й несподівані. Скажімо, в Закарпатській області період скорочення населення тривав усього-на-всього один рік. Загалом же населення там і далі зростає.

На Волині й Буковині скорочення населення також, по суті, не відбувається. Звідси на Західній Україні ситуація зовсім інша, ніж на Східній. Там і досі є чимало сіл, де традиційно багатодітні родини.

Мова йде про греко-католицькі сім’ї Галичини та протестантські – Волині й Буковини. Натомість урбанізований український Схід, де переважали переселенці й радянське за культурою населення, ще за «ударних стройок п’ятілєток» одразу перейшов на однодітні пари.

Урбаністичне населення не відтворює саме себе, а ознакою Донбасу стають вимираючі «шахтарські посьолки». Причому переважно мешканцями цих селищ є не українці з їх рідною мовою, а росіяни, або російськомовні українці.

Отож, можемо говорити, що українці в Західній Україні зростають, а росіяни Східної – скорочуються. Важливим також є питання, що вимирання відбувається в неблагополучних соціальних групах, відірваних від традиційної духовності, моралі та культури.

Ідеться про людей, які покидали свої села десь у Росії чи Білорусії й виросли в стандартній культурі вбогих радянських містечок. Тим паче шкідлива промисловість цих регіонів приплюсувала сюди й таке поняття як: «відправити на хімію». Усі вони поповнювалися насильно, коли за Хрущова ввели «умовний термін покарання». Людей, які скоїли дрібні правопорушення штибу хуліганства, і відправляли туди працювати на хімічні підприємства без права їх покинути.

Відповідно, рівень кримінальності цього населення завжди зберігався доволі високий і тим самим упливав на стан благополуччя, зокрема, на рівень алкоголізму й наркоманії. Також потрібно брати до уваги географічну зону зі сприятливими кліматичними умовами для наркотичних культур.

.

А як відомо, непропорційно високий, порівняно з Західною Україною, ріст наркоманії на Донбасі, в Миколаївській, Запорізькій та інших областях бере початок ще з Радянського Союзу. Та й істотних змін тут не відбувається. Те ж і з алкоголізмом, притаманним російським селам та спричиненим в Україні їхніми переселенцями.

У цьому плані ситуація принципово не змінилася з дореволюційного часу, коли шахтарські селища, отримуючи зарплатню, на тиждень ішли в «запой», і шахти просто ставали. Сюди-таки потрібно приплюсувати й фактор СНІДу, що поширюється на теренах Південно-Східної України через наркоманію.

Безперечно, є такий острах, що міграція на Захід змінить етнічну ситуацію в Україні. Але, страхи перебільшені концептуально не змінить. На жаль, зробити тут якісь підрахунки неможливо, тому що не існує жодних достовірних статистичних даних про кількість українців, яка назавжди емігрувала на Захід. Зрештою, самі ж українці, які виїхали, не зможуть сказати, хто з них повернеться назад. Причому не відобразить нам цієї картини й майбутній перепис.

Не треба також не забувати й про трудову міграцію українців зі Східної України до Росії, котра досі була малопомітно виражена. Гадаю, ця міграція пропорційно цілковито може врівноважити виїзд західноукраїнського населення в Європу.

Частково етнічні зсуви в Україні можна пов’язати з електоральними, себто значно більшою кількістю голосів виборців за помаранчевих кандидатів останніми роками, ніж у 90-ті – за представників правих партій. Але хіба що частково. Усе ж правий електорат підтримували схильні до індивідуалізму мешканці Центрально-Західної України.

Утім, якщо зараз окремі політологи ведуть мову про те, що мапа помаранчевих областей збігається з колишньою територією Речі Посполитої, то скажу більше: їхня межа відповідає й відповідатиме тому кордонові, що існував на цих територіях завжди.

За помаранчеву або ж українську ідею проголосували мешканці прабатьківщини слов’ян, себто Дніпровсько-Дністровського межиріччя, яке має абсолютно чіткі межі – болото Прип’яті на півночі, межа лісостепу зі степом – на півдні. Кіровоградщина та Полтавщина, що виступили за помаранчевих, якраз і сягають цієї межі.

Ця ж територія фактично й була осереддям Київської Русі, значною мірою вона дублює й розквіт Галицько-Волинського князівства. Це-таки територія Корони Польської та Великого князівства литовського періоду його максимального розквіту часів князя Вітовта; це-таки територія Речі Посполитої початку ХVII сторіччя; це-таки територія Гетьманської України часів Хмельницького та після нього.

І цю ж таки територію за Другим універсалом визнав, власне, Україною Тимчасовий уряд Росії, іншими словами, п’ять тодішніх губерній: Волинську, Київську, Полтавську, Подільську, Чернігівську. Саме тут українці, слов’яни, мешкають останнє тисячоріччя. Усі теперішні вибори й чітко проводять цю історичну межу. І наразі я не бачу можливостей змінити цю межу. Адже, по-перше, ми не спостерігаємо трудової міграції з Західної України на Східну, лише – на Київщину та в окремі регіони на території Північного Причорномор’я.

По-друге, панівною мовою в східних регіонах залишається російська. Покоління дідів, яке розмовляло українською на Сході вимирає, а на зміну їм приходять російськомовні онуки. Звісно, вони знають українську мову навіть краще, ніж їхні батьки, однак вона не є їм рідною, а – вивченою, навченою. І хоча ми маємо українську міську культуру в Чернівцях, Львові, Луцьку чи Рівному, однак сумніваюся, що в найближчих поколіннях вона запанує у великих мегаполісах, іншими словами, в наших містах-мільйонниках.

Села, які оточують ці міста, на сьогодні володіють значно меншим демографічним ресурсом, ніж у минулому, відповідно й перетворення їх на міські окраїни, як у Києві, також стає неможливим. Якщо цей фактор функціонував у дев’ятнадцятому та першій половині двадцятого сторіччя, то нині він відійшов. Наприклад, єдина українська школа в Харкові за радянського часу належала селу, яке тільки-но ввійшло до складу міста. Тепер такі варіанти більше неможливі.

Можна сказати, що інформацію про згадані демографічні процеси збирає й частково аналізує наш держкомстат. Частково над нею також працюють в Інституті демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України. Утім, і там, і там радше обробляють сухі статистичні дані.

Науковців же, які досліджують ці процеси саме як етнографічно-історичні, дуже мало. Наразі дисертація по цій тематиці на основі останніх переписів незабаром захищатиметься в Харкові.

Давно зрозуміло, що в Росії відбувається демографічна криза, яка вочевидь обертається на катастрофу.

Насамперед тут маємо статистичні дані про різке скорочення народжуваності, й одним із наслідків тут є невпинний притік населення в Росію з Далекого Сходу.

Протилежного маятника міграції надалі не буде. Окрім того, ось уже понад тридцять років, як вимирає «російське чєрнозємья». Ще одним свідченням такої катастрофи є відсутність трудового ресурсу в Росії. Вона нездатна забезпечити собі економічне зростання без сусідніх країн, чим і пояснюється велика міграція в РФ із країн Центральної Азії.

Cподівання, що основним джерелом «трудового ресурсу» стане Україна, в Росії не виправдалися, а єдиним «трудомістким» регіоном на її території став Кавказ. Таким чином економічне зростання там неухильно поєднуватиметься зі збільшенням неросійського населення.

Наразі вже половина населення, що народжується в Росії, це – неросіяни. А офіційно у віковій популяції до десяти років неросіяни загалом становлять четвертину мешканців РФ. Якщо ж склад національної меншини в будь-якій країні перевищує цифру в 25 відсотків від загальної кількості мешканців, це може спричинити міжетнічні конфлікти, що й відбувається наразі в багатьох регіонах Росії.

Владні спроби зупинити ці процеси – украй нечіткі, й загальмувати наближення цієї катастрофи неможливо. Адже процес деградації та скорочення населення почався ще за часів Брежнєва з вимирання «російського чєрноземья», половини самої серцевини Росії.

Це також можна зачислити до наслідків колоніальної політики Росії, коли тамтешнє населення в якості колоністів – як свого часу давні греки, або кілька сторіч тому англійці та іспанці з португальцями – спочатку масово виїжджало на Кавказ, відтак, починаючи зі сталінських часів, сюди добавилися Центральна Азія, Прибалтика та Молдова, певна річ, Україна. Отже, молодь виїжджала з регіону «російського чєрнозємья», й, звісно, не поверталася, залишалися тільки старі люди.

Реально там уже існують пустельні території, де, скажімо, розташувався райцентр, а в радіусі шістдесяти - дев’яносто кілометрів – жодного села. Відповідно, заселити їх більше неможливо, оскільки там – ні роботи, ні тих, хто бажає оселятися. А втім «у колоніях», на Далекому Сході, що за розмірами дорівнює кільком Європам, мешкає всього сім мільйонів людей.

Напротивагу лише в трьох областях Китаю, що пролягають уздовж південних берегів Амура, живе сто мільйонів осіб. Розміщення населення абсолютно непропорційне, і цілком реально, що воно вплине на історію в майбутньому.

Якби не кордон, ці російські пустелі вже давно були б заселені китайцями. Проте російський страх перед китайською експансією настільки великий, що наразі цій міграції стоять на заваді безліч юридичних перепон. Тому де-факто, ніякої масової міграції китайців у Росію поки-що не відбувається. Істерія на цю тему насправді безпідставна.

Натомість одну з найсерйозніших проблем для Росії вже становить ісламський Схід на півдні. Одразу після розпаду СРСР із країн Центральної Азії «додому» переселилися аж п’ять мільйонів росіян – на пограниччя з Казахстаном і Поволжям. Тим часом у самій РФ уже - 20% мусульман.

Експансія російської культури настільки сильна, що вона цілком здатна асимілювати у російський простір кавказців та азійські нації. Не будучи росіянами, ті можуть стати носіями російської мови, культури або ментальності вже на мусульманському ґрунті.

Сценарій же розпаду Росії на основі демографічно-етнічних зсувів стане ймовірнісним лише за умови, що до них додадуться й чинники максимальної економічної нестабільності та зміни сучасних владних еліт. Тоді можна очікувати змін, що кардинально вплинуть і на ситуацію в Україні.

Однак такі прогнози – це й значна частка далекої від науки емоційності, окрім того є лише одним із варіантів дальшого розгортання історії. Я ж, як науковець, намагаюся бути об’єктивним, отже, щонайперше ставлю за мету не доводити, а спростовувати їх.

_________________________

Сайт TEXTY.org.ua існує завдяки пожертвам наших читачів.

Фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.

Наш рахунок на ПейПел: ykarchev@gmail.com Наш гаманець у гривнях на ВебМані
U336801545841
Гроші на рахунок можна слати і на телефон
096 551 68 93 - це Київстар

, телефон тільки для збору пожертв, зв'язатися з нами можна по емейлу texty.org.ua равлик gmail.com

Якщо ви зробили пожертву, то просимо повідомити нас по емейлу texty.org.ua равлик gmail.com і вказати, на яку платіжну систему ви переслали кошти

02.08.2011р. Б. / Греко-католицька молодь їде в Мадрид!

Греко-католицька молодь їде в Мадрид!

e-mail від Відправити Натисніть Ctrl+D щоб додати в закладки

Близько 550 молодих людей представлятимуть УГКЦ на Світовому Дні Молоді, який незабаром відбудеться в Мадриді. Цьогоріч близько мільйона молоді з'їдеться з усіх куточків світу, щоб разом молитись, розважатись, спілкуватись та заманіфестувати свою віру у Розп’ятого та Воскреслого Христа.

 

Як інформує сайт УГКЦ, до цього свята також долучиться група молоді УГКЦ з різних регіонів України, а також з Канади та деяких країн Європи. Вперше українська молодь взяла участь у Світовому Дні Молоді у 1991 році.

Мета Світового Дня Молоді – зробити можливим пізнання Христа для сучасної молодої людини. Цьогорічне свято молоді пройде під гаслом із послання Апостола Павла: «Вкорінені й збудовані на Христі, зміцнені у вірі».

За повідомленням Комісії у справах молоді УГКЦ, вже понад рік тому Церква розпочала приготування до цієї події. Комісія у справах молоді УГКЦ взяла участь у двох підготовчих зустрічах в Мадриді. Також було здійснено переклад послання Папи Бенедикта XVI до молоді. Окрім цього українською мовою перекладено сайт Світового Дня Молоді, створено українську інтернет-сторінку цієї події, проведено низку промоційних та інформаційних заходів, налагоджено тісну співпрацю з головним оргкомітетом у Мадриді та посольством Королівства Іспанії для забезпечення віз учасникам з України.

«Дуже важливо, щоб для кожного учасника Світового Дня Молоді ця подія стала паломництвом віри, а не лише нагодою пізнати інші країни чи міста», – зазначив голова Комісії у справах молоді УГКЦ о. Ростислав Пендюк. Для досягнення цієї мети окремі групи проводили свої підготовчі зустрічі, обговорювали послання Папи, разом молились. Також у самій Іспанії молодь братиме участь у молитовних чуваннях і служитиметься Божественна Літургія також і у Східному обряді.

Таке чисельне зібрання молоді усього світу є нагодою не лише для пізнання інших культур і народів, але й для представлення власної самобутності – культурної та духовної. «Ті, хто любить свій народ і свою Церкву, можуть стати добрими свідками та промоторами для інших людей. Ми віримо, що молодь нашої Церкви, яка братиме участь у Світовому Дні Молоді в Мадриді, стане такими добрими свідками», – пояснив о. Ростислав.

Нагадаємо, що ХХVI Світовий День Молоді пройде в Мадриді (Іспанія) з 16 по 21 серпня. Свята Меса, якою розпочнеться День Молоді, відбудеться в центрі Мадрида. З 16 по 19 серпня триватиме Фестиваль Молодих, на якому молодь представлятиме свою культуру, мови та досвід. Папа Бенедикт XVI приїде до іспанської столиці 18 серпня. Привітальну церемонію Папи Римського заплановано в центрі Мадрида на 16 годину. Наступного дня ввечері молодь візьме участь у хресній дорозі, яка буде проходити головними вулицями міста. 20 серпня учасники вирушать з Мадрида у восьми кілометрове паломництво на колишнє літовище Чотирьох Вітрів, де відбудеться молитовне чування з Бенедиктом XVI. В цьому часі в спеціальних палатках буде відбуватися адорація Пресвятих Дарів.

Кульмінацією Світового Дня Молоді буде Свята Меса в неділю 21 серпня під супроводом Святішого Отця. Після її закінчення буде проголошено наступне місце міжнародної зустрічі молоді.

Світовий День Молоді започаткував Папа Іван Павло II у Квітну неділю 1984 року, коли закликав молодь Рима спільно відсвяткувати Рік Покути. У 1985 році Святіший Отець оприлюднив послання, звернене до молоді всього світу, а також встановив Світові Дні Молоді. Вони проходили в Буенос-Айресі (близько мільйона молодих людей), Сантьяго-де-Компостела, Ченстохові, Денвері, Манілі (близько 4 млн.), Парижі, Римі, Торонто, Кельні, Сіднеї. Світові дні молоді відбуваються раз на два-три роки. 

За матеріалами: РІСУ
http://www.credo-ua.org/2011/08/48587 

31.07.11р. Б. / Захисники життя бойкотують продукцію фірми Senomyx (ЗЛО)

Каліфорнійська фірма Senomyx з Сан-Дієго, яка використовувала при тестуваннях нових смаків та ароматів клітини вбитих через аборт дітей, намагається приховати своїх бізнес-партнерів. Активісти закликають бойкотувати також PepsiCo, головного клієнта Senomyx.

Захисники життя стверджують, що при досліджені смакових підсилювачів, Senomyx використовувала стовбурові клітини HEK 293, які походять з нирок вбитих під час аборту дітей. Представники американської організації Божі діти заради життя (Children of God for Life) стверджують, що біотехнологічна фірма намагається зараз приховати своїх бізнес-партнерів, прибираючи їхні назви зі свого сайту в інтернеті. На офіційній сторінці можна прочитати те, що ця фірма «використовуючи відокремлені людські рецептори, створила власний рецепт смаку».

За матеріалами: DEON.PL

Джерела:

DEON

КРЕДО

"...використовувала при тестування нових смаків та ароматів клітини вбитих через аборт дітей..."

Якщо ви думаєте, що ці жахливі злочини здійснюються десь, а не в нас, то ви гірко помиляєтеся. Україна давно вже є в першій десятці країн по кількості зроблених абортів на душу населення (понад 1000000 щороку).

То хто ж насправді найбільші у світі фашисти: загнані в глухий кут імперським злом ірландські терористи, ісламські фундаменталісти, українські екстремісти - націоналісти?! Чи все ж таки, якщо дивитись правді у вічі, оті "правильні" пані і панове, дами і господа, сери і серухи..?! Одні з них є призвідцями дітовбивства, інші дають згоду волі на вбивство власних дітей, а ще інші, так звані "врачі" (бо лікарями їх назвати совість не дозволяє), які готові за мамону занапастити власну душу, щоб здійснити акт дітовбивства, доконують той жахливий злочин - аборт... Якщо ви всі не безумці, які полюбляють смакувати "ПЕПСІ" та "КОКА" -коли і, у вас є бодай трохи живої совісті, то повинні сказати "НІ!" гріху дітовбивста, а також активно брати участь у боротьбі проти цього зла. І, якщо у вас бракує духу до більш радикальних методів боротьби, то, бодай, беріть участь у протестах та пікетах.

Але, якщо ви настільки безумні та закаменілі на серці, що спроможні на все це зло дивитися "крізь пальці", то ви вже, в такий спосіб, прилучаєтесь до тих убивць і добровільно обираєте для себе дорогу смерті, а не життя...

Схаменіться НЕДОЛЮДИ! Будьте ЛЮДИ!

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.