24.11.2012р. Б. / Бенедикт XVI про Колегію кардиналів як обличчя Церкви

«Колегія кардиналів є обличчям Вселенської Церкви», – так сказав Бенедикт XVI, звертаючись до учасників консисторії, яка відбулася 24 листопада в базиліці св. Петра. Під час неї Святіший Отець призначив шість нових кардиналів.

 

У своїй проповіді Папа зосередився на понятті «католицький». Він нагадав, що Христос називав себе «Сином Людським», «щоб показати справжню суть свого месіанізму, своєї місії, орієнтованої на всю людину і кожну особу, перевершуючи будь-які етнічні, національні та релігійні особливості». Бенедикт XVI зазначив, що саме наслідуючи Ісуса, Церква прагне долати будь-які поділи. Бенедикт XVI нагадав, що навколо апостолів виникали християнські спільноти, і незважаючи на те, що вони перебували в різних регіонах, залишалися єдиною і Вселенською Церквою. «Коли апостоли говорили про Церкву, вони не говорили про власну спільноту, але про Церкву Христа, і наполягали на єдиній ідентичності, соборній і повністю «Католицькій», яка реалізується в кожній місцевій Церкві», – підкреслив Папа.

 

«У світло та перспективу єдності та вселенськості Церкви включена також Колегія кардиналів: яка є різноманіттям облич, і тому відображає вигляд Вселенської Церкви. Про цю консисторію я хотів би особливо підкреслити, що Церква – це Церква всіх народів, і тому її виражають різні культури на різних континентах. Це Церква П'ятидесятниці, яка в поліфоніі голосів підносить єдиний гармонійний спів до живого Бога», – сказав Папа.

 

Звертаючи до нових кардиналів, Бенедикт XVI нагадав про їхні обов'язки вірності Христові та Євангелії та про обов’язок послуху Святій Апостольській Римській Церкві. «Отримуючи червону бірету, пам'ятайте: вона свідчить, що ви повинні бути готовими до мужньої поведінки, аж до пролиття власної крові, заради зміцнення християнської віри, злагоди та миру народу Божого. У той же час вручення персня буде супроводжуватися настановою: «Знай, що з любов'ю до Князя Апостолів зміцнюється твоя любов до Церкви», – нагадав єрархам Папа. Бенедикт XVI зазначив, що через ці жести і символи кардинали здобувають особливу роль у Церкві.

За матеріалами be.radiovaticana.va

Джерело:   Воїни Христа Царя

23.11.2012р. Б. / «Запитаймо себе сьогодні, що для нас означає бути віруючим?» — Патріарх УГКЦ

 18 жовтня 2012 року Блаженніший Святослав (Шевчук), Патріарх УГКЦ, після участі у святкуваннях 400-річчя монашества на Чернечій горі у Добромилі та 130-річчя Добромильської реформи відвідав греко-католицьку громаду м. Хирів, що на Старосамбірщині Львівської області.

Звертаючись до вірних УГКЦ цього міста, Патріарх УГКЦ розповів їм про те, що 2013 рік Святіший Отець проголосив Роком віри. За його словами, Папа Римський у своєму слові з нагоди відкриття цього Року зауважив, що ми, віруючі християни, члени Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви, повинні впродовж цього періоду показати сучасному світові істинність і красу православної віри.

 

Слава Ісусу Христу!

Преосвященний Владико, всечесні отці, дорогі в Христі брати і сестри, ви, можливо, знаєте, що цей рік в Католицькій Церкві Святішим Отцем є названий Роком віри. Якраз 11 жовтня, коли ми разом святкували п’ятдесят років від початку ІІ Ватиканського Собору, того Собору, який запросив Католицьку Церкву простягти руку тим, хто, можливо, не є сьогодні з нами в одній Церкві. Там, на площі святого апостола Петра, разом з католицькими єпископами з цілого світу Папа той Рік віри відкрив. Але у своєму слові з нагоди відкриття Року віри він сказав, що дуже б хотів, щоби у тому році ми з вами, як віруючі християни, як члени Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви, показали сучасному світові істинність і красу нашої віри.

 

Синод наших єпископів, відгукуючись на заклик Святішого Отця, теж проголосив Рік віри і у нашій Українській Греко-Католицькій Церкві. Власне владика Ярослав є покликаний Синодом, щоби очолити програму переживання нашою Церквою того такого особливого року. Але спитаймо себе сьогодні: «А що то таке віра? Що означає вірити чи бути віруючим?» Хтось може сказати, що віра – це є приналежність до якоїсь конфесії, той має таку віру, а той – таку. Я скажу: «Ні».

 

Згідно вчення Церкви, яке черпається із Святого Письма, основується на поясненнях Отців Церкви, віра – це є Божий дар. «Як є тільки один Бог, так є тільки одна віра, є тільки одне хрещення» — каже апостол Павло. Чому? Бо віра – це є Божий дар. Бог хоче поділитися з нами усім тим, що Він має. Бог хоче поділитися зі мною і з вами своєю любов’ю, бо Він є любов, своїм вічним щастям, для якого Він нас з вами сотворив. Все те, що має Бог у собі, він хоче дати людині. І це є віра, як Божий дар. Але так само віра – це є якась чеснота, тобто це є здатність людини той дар прийняти, адже, як я хочу щось комусь подарувати, а він не хоче того дару прийняти, то в мене тоді є зв’язаними руки. Віра, як чеснота – це є відкритість людини, щоб цей дар прийняти, взяти від Бога те, що Бог мені хоче дати. І така людина, яка приймає від Бога Його силу, Його мудрість, може гори рухати. Тому коли апостоли просили Ісуса Христа збільшити їхню віру, Він сказав: «Якби ви мали таку маленьку віру, як гірчичне зерно, ви би сказали отій горі двигнутися і вона би вас послухала. Чому? Тому що вашими устами би діяла слава Божа».

 

Я приїхав сюди, знаючи, що тут, в цьому місці є особливі люди, які живуть вірою. Якщо хтось сьогодні хоче мене спитати де можна побачити справді віруючих людей в Українській Греко-Католицькій Церкві, я їм скажу: «Приїдьте до Хирова, подивіться на тих людей, для яких віра була силою під час неможливих переслідувань, для яких віра була основою їхнього життя. Вони за ту віру готові були страждати, годинами на морозі стояти. Але ті люди по сьогодні мають доказувати, що вони не є приходнями на тій землі, що та віра, якою вони живуть, є вірою прабатьківською, яка нам була передана як найдорожчий скарб». І тому я сьогодні, наслідуючи слова владики Ярослава, хочу вам подякувати, схилити перед вами свою голову і сказати: «Дякую вам за те, що ви любите свою Церкву, за те, що ви є католиками там, де є це тяжко, за те, що ви насправді не відріклися тої прабатьківської віри навіть тоді, коли, можливо, хтось від вас цього вимагав чи навіть, я би сказав, потребував. І що ви лишилися дітьми Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви». Але так само я хочу вас про щось попросити. Я знаю, що, можливо, ви мене також щось хочете попросити, але я у вас щось хочу попросити, бо це є заклик Папи до всіх католиків у цілому світі. Так само, як Господь Бог хоче поділитися усім своїм багатством з людиною, і ми це називаємо вірою, вірою, яка спасає, дає життя вічне, так само кожен віруючий є покликаний своєю вірою ділитися. Ми не можемо затримати цей дар Божий тільки для себе. Якщо ми є справді віруючими християнами, ми повинні цю віру передавати іншим. Кожен з нас став християнином, бо хтось нам ту віру передав. Ми мали або добру віруючу бабусю, або дідуся, тата, маму, можливо когось рідного і близького, які нас навчили перших слів молитви, які нас за руку привели до тої правдивої Церкви. Ми є віруючими, бо нам хтось посвідчив ту віру, нам її передав. Я дуже прошу вас, щоб ви не соромилися сьогодні тою вірою ділитися з вашими близькими. Ви маєте обов’язок передати ту віру вашим дітям, бо колись вас Господь Бог про це спитає. Священика, єпископа і навіть Патріарха Церкви колись Господь Бог спитає: «Чи ви ту віру засівали, плекали в Божому народі?» Але без вас, дорогі в Христі, без справді віруючих християн Церква не може жити. Тому простягніть свою руку і приведіть до Церкви когось, хто, можливо, ще сьогодні тої ласки віри не має або не знає де її знайти. Тому, дякуючи за ваше свідоцтво, я дуже прошу вас, щоб ви не занедбали його, бо це є величезний скарб.

 

Я хочу вам розказати одну історію. Коли перші українські поселенці приїхали до Південної Америки, до Бразилії і до Аргентини, то перше, що вони будували, це була не їхня хата, бо часом вони роками жили у землянках, ми бачили таке в Канаді. Перше, що вони будували, це була церква. Навіть тоді, коли ще не було священика, який в тій церкві міг би їм правити, але це був дім Божий, в якому вони збиралися з усіх усюд для того, щоби разом стояти перед Божим обличчям і до Нього молитися. І потім ті українці змінили ту землю.

 

Один чоловік розказував про українця, який приїхав на чужину і почав там господарювати, ту культуру, ту віру, які привіз, він почав проявляти. Одного разу питає місцевого індіанця:

— Чи в вас тут грушки ростуть?

Той каже: — Ні.

— А яблуні ростуть?

— Ні.

— А мандарини ростуть?

— Ні.

— А я все ж таки посаджу.

— Як посадиш, то буде рости.

 

На тій землі наші люди защепили те, що вони справді могли привезти як найдорожчий скарб у своєму серці. Вони не мали великих грошей, великих достатків, але те, що їх зберегло як українців, як людей, це була їхня віра в Бога. Я дуже прошу вас справді той скарб доцінити, його берегти, його передавати.

 

Святий апостол Павло каже у своєму посланні до римлян: «Я не соромлюся Євангелія, бо воно є сила Божа на спасіння кожному, хто вірує. Бо праведник з віри буде жити». Я, можливо, ще не раз завітаю до вас, може через п’ять років, може через десять. Побачимо, скільки Господь Бог кожному з нас відміряє. Але кожного разу, коли я буду сюди приїжджати, я хочу бачити повну церкву віруючих людей перед собою, щоби це передавання віри, та наша церковна традиція, це наше життя ніколи не перервалося. Нехай всемилостивий Бог усіх вас щедро благословить!

Слава Ісусу Христу!

Джерела: http://headugcc.info / http://ugcc.tv

Воїни Христа Царя

22.11.2012р. Б. / Про що говорили на Синоді Єпископів УГКЦ

 

П’ятдесят восьма сесія Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства Української Греко-Католицької Церкви відбулася в Реколекційно-відпочинковому центрі Львівської архиєпархії УГКЦ у Брюховичах (біля Львова) 19−20 листопада.

 

У синодальних засіданнях брали участь усі єпископи Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ та преподобний отець-архимандрит Сергій (Гаєк), Апостольський візитатор для греко-католиків Білорусі. 

На початку Синоду Блаженніший Святослав повідомив присутніх про участь УГКЦ у Папському Синоді, а Владика Богдан (Дзюрах) розповів про підготовку до урочистого проголошення блаженного мученика Володимира Прийми Покровителем мирян УГКЦ. Членів Синоду також було поінформовано про правові акти Верховної Ради, Кабінету міністрів та Адміністрації Президента України, що стосуються релігійного життя. 

Для поглиблення головної теми минулої сесії Синоду Верховного Архиєпископства – життя священика в парафії – було заслухано проміжний звіт робочої групи з опрацювання Душпастирської інструкції «Добрий пастир», який склав о. д-р Володимир Ждан, голова цієї робочої групи. 

Значну частину синодальних засідань було присвячено опрацюванню синодальних документів, а саме: документа щодо візитації парафії єпископом, який представляв Владика Тарас (Сеньків); «Устав парафії», що його представив Владика Дмитро (Григорак); «Норми служіння Божественної Літургії»; та «Душпастирський катехитичний порадник Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ», який було затверджено в цілості. Синод також затвердив на річний випробувальний термін Положення про порядок підготовки та розгляду синодальних документів і прийняв у першому читанні проект душпастирського звернення «Неділя – день Господній», який представляв Владика Ярослав (Приріз).

Серед інших тем було обговорено питання про збереження культурно-мистецьких надбань Церкви, яке доповіла д-р Даніела Стоділка з Канади, та затверджено протокол канонічно-душпастирської розмови і формуляри, що їх потрібно заповнювати перед уділенням таїнства Подружжя. Також було заслухано інформацію про діяльність Бюро УГКЦ з питань екології та референтів з питань екології в єпархіях і екзархатах Верховного Архиєпископства, яку представив проф. Володимир Шеремета. 

Синод уважно розглянув інформацію про випадки залучення духовенства Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ до агітації на минулих виборах та ствердив, що така незаконна діяльність суперечить суті Церкви та є зловживанням її авторитету. Як наслідок розгляду цього питання, було вирішено створити Комісію для вивчення поведінки духовенства на минулих виборах до Верховної Ради України та  доручити Преосвященному Владиці Богданові (Дзюраху) очолити робочу групу з опрацювання проекту «Правильника щодо поведінки духовенства під час виборчих кампаній в Україні». 

У розділі фінансового блоку питань було заслухано звіт про діяльність заснованого УГКЦ недержавного пенсійного фонду «Покрова», який склав отець Василь Копичин, голова Ради цього Фонду, визнано потребу навчання основ пенсійного забезпечення в контексті фінансово-економічної грамотності в церковних навчальних закладах Верховного Архиєпископства та  обговорено питання про фінансово-господарське життя Церкви. 

Про діяльність комісій Верховного Архиєпископства відзвітував отець Петро Рак, керівник Відділу церковних комісій. 

20 листопада в архикатедральному соборі Святого Юра, що у Львові, єпископи Синоду відслужили поминальну Літургію за покійним єпископом Михайлом (Гринчишиним), Апостольським екзархом для українців Франції, країн Бенілюксу та Швейцарії, який помер на 83-му році життя 12 листопада. 

П’ятдесят дев’яту сесію Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства Української Греко-Католицької Церкви вирішено провести у лютому 2013 року.

За матеріалами: Департамент інформації УГКЦ

Джерело:    КРЕДО

22.11.2012р. Б. / Бенедикт XVI: Покарання злочинців має сприяти їхньому виправленню

Дискусії про пенітенціарну систему частіше стосуються санкцій, процесуальних моментів або того, щоб покарання відповідало скоєним злочинам, однак, меншу увагу приділяють питанню "справедливості" щодо гідності та прав ув'язнених. Про це сказав Бенедикт XVI під час зустрічі з керівниками пенітенціарних установ країн членів Ради Європи, яка відбулася 22 листопада у Ватикані. За словами Святішого Отця, суспільство зацікавлене в тому, "щоб повернути собі людину, яка зможе зробити цінний внесок у добро всіх", а не ще небезпечнішого злочинця. На думку Папи, впродовж останніх років у цій сфері "досягли певного прогресу, але шлях залишається ще довгим". Понтифік наголосив, що справа не стосується тільки поліпшення умов утримання засуджених, але гарантування їм більш ефективних методів підтримки і виховання.

"Оскільки людська справедливість у цій сфері може враховувати Божественну справедливість і керуватися нею, треба, щоб перевиховуючу функцію покарання не вважали чимось додатковим або вторинним у пенітенціарній системі, але навпаки – кульмінаційним і кінцевим моментом. Метою "реалізації справедливості" не є виключно покарання злочинця, але прагнення, щоб під час покарання робилося все можливе для виправлення і поліпшення цієї людини. Якщо це не відбувається – не реалізується справжня справедливість", – зазначив Святіший Отець.

Бенедикт XVI наголосив на важливій і складній ролі тюремного персоналу, яка, за його словами, пов'язана з місією Христа, Який прийшов кликати не справедливих, а грішників. Понтифік закликав працівників в'язниць підтримувати ув'язнених і сприяти народженню в них найбільш благородних і глибоких аспектів, життєвого ентузіазму та бажання власної краси, властивої тим, хто відкриває, що носить в собі образ Самого Бога.

За матеріалами:  radiovaticana.org

Джерело:   Воїни Христа Царя

22.11.2012р. Б. / Бенедикт XVI: Художник – свідок краси віри

"Художник – це привілейований свідок краси віри", – написав Бенедикт XVI у посланні до учасників щорічного засідання Папських академій, яке відбулося 21 листопада в Римі. Зустріч була присвячена зв'язку між красою, мистецтвом і вірою.

 

"Краса віри не може бути перешкодою для створення художньої краси, тому що, в певному сенсі, є її життєвою тканиною і останнім горизонтом", – зазначив Папа. За його словами, "справжній художник – це захисник краси світу, і завдяки своїй особливій естетичній чуйності та інтуїції може глибше, ніж інші, зрозуміти і прийняти красу віри, а потім висловити її та передати за допомогою своєї мови". "Художник, через свій унікальний і оригінальний внесок, може брати участь у покликанні та місії Церкви, особливо, коли через різні форми мистецтва хоче реалізувати твори безпосередньо пов'язані з досвідом віри і культу або літургійною діяльністю Церкви", – зазначив Святіший Отець.

Бенедикт XVI нагадав слова о. Джованні Баттіста Монтіні, майбутнього папи Павла VI, який вважав, що "перед сакральним мистецтвом стоїть проблема вираження невимовного". На його думку, художникові потрібен містичний досвід, щоб передати "кілька променів небаченого Світла". Павло VI казав, що сакральне мистецтво народжується "в художника смиренного і віруючого, який молиться, шукає, перебуває в мовчанні та доброті й чекає власної П'ятидесятниці".

Бенедикт XVI закликав усіх християнських художників керуватися цими словами Павла VI і зробити зі свого художнього досвіду духовний шлях, "на якому всі виміри людського існування будуть задіяні у свідченні краси віри в Ісуса Христа, вияві хвали Бога, Який освітлює історію людства".

За матеріалами:  radiovaticana.org

Джерело:   Воїни Христа Царя

Оголошення 

Слава Ісусу Христу!

Релігійна громада  Преображення Господнього УГКЦ м. Дніпродзержинська  проводить    захід  із  вшанування  пам'яті  жертв голодомору-геноциду  українців 1932-1933рр .

"В  1932–1933 роках ,  був навмисно зорганізований радянською владою голод  , що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території України та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці".

Ви можете долучитися до вшанування пам'яті невинно заморених голодом найперше взявши участь у молитві за померлих, яка відбувається в  храмі на території будівництва (пр. Комсомольський , 1А), а також склавши посильну пожертву на свічку пам'яті, яка буде запалена  в суботу 24 листопада о 16:00 год. біля хреста.

Заохочуємо Вас також запалити свічку в вікнах своїх осель в день скорботи 24 листопада о 16:00 год. - це буде знак того, що Ви пам'ятаєте і молитися за них.

"Упокой Господи душі невинно заморених голодом"

21.11.2012р. Б. / Проповідь Блаженнішого Святослава на свято Архистратига Михаїла (відео)

Сьогодні, 21 листопада 2012 року, на свято Архистратига Михаїла, Згромадження Редемптористів розпочало святкування 100-ліття своєї діяльності на Україні . 

Святкування розпочалися Архиєрейською Літургією у львівському храмі свмч.Йосафата, яку очолив Блаженніший Святослав.

Відеозапис проповідь Патріарха УГКЦ під час Літургії:

 

 

http://catholicobserver.org/

 

У Святковій Літургії спільно із Блаженнішим Святославом співслужили: Владика Ігор Возьняк, Архиєпископ і Митрополит Львівський, Владика Степан Меньок, Екзарх Донецько-Харківський, Владика Михаїл Колтун, Єпарх Сокальсько-Жовківський, Владика Браєн Байда, Єпарх Саскатунський, Владика Ярослав Приріз, Єпарх Самбірсько-Дрогобицький, Владика Іриней Білик, Єпископ-емерит Бучацької єпархії, Владика Богдан Дзюрах, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ та численне духовенство.

Під час проповіді Блаженніший Святослав пригадав про останній Папський Синод, який нещодавно відбувався у Римі і був присвячений темі віри у Католицькій Церкві. За словами Блаженнішого Святослава, єпископи, які з’їхалися на Синод відзначили плачевний стан сучасної людини, який можна охарактеризувати словом «в’язень».

Пригадуємо, що служіння редемтористів для українців розпочалося від бельгійського місіонера о. Ахіля Деляре, який в 1906 році змінив латинський обряд на візантійський, щоб працювати з українськими емігрантами в Канаді. Вражений невтомною працею бельгійських отців, Митрополит Андрей Шептицький, пропонує їм розпочати подібну місійну працю і в Західній Україні (тоді частина Австро-Угорської імперії). У травні 1913 року Митрополит Шептицький та Генеральний уряд редемптористів підписали угоду про заснування монастиря в Галичині, а вже в серпні цього ж року до України прибули о. Йозеф Схрейверс та ще 5 отців і один брат.

За 100 років своєї діяльності Львівська провінція Найсвятішого Відкупителя дала Церкві чотирьох священномучеників, багатьох ісповідників віри та невтомних працівників на Господній ниві.

Джерела: http://ugcc.org.ua

Воїни Христа Царя

21.11.2012р. Б. / Важкі питання. Як розуміти слова апостола Павла "Немає влади не від Бога"?

ПИТАННЯ: Як розуміти слова святого апостола Павла «Немає влади не від Бога» (Рим. 13,1)?

ВІДПОВІДЬ:  Влада як така існує для загального блага: без координуючої влади неможливе впорядковане і мирне співжиття людей. Влада покликана вирішувати суперечки, захищати права всіх, перш за все найбільш слабких і беззахисних.

Влада має ту ж природу, що й саме суспільство. Тому влада відноситься до природного права, тобто встановленого  самим Богом. Людська влада, таким чином, походить від Божественного благовоління.

Але якщо Бог постановив, що людське співтовариство повинно координуватися владою, то можна приписувати Його вподобанням те, що на чолі суспільства стає та чи інша людина. Це може залежати зовсім не від благовоління Бога, а від поганого рішення людей. І в цьому випадку ми говоримо не про волю Бога, а про Його допуск.

Те ж саме можна сказати відносно політичних режимів, що спотворюють природу влади. І якщо влада - від Бога, то не можна стверджувати, що той чи інший режим теж угодний Богу.

Звернемося до сторінки чудової енцикліки Папи Івана XXIII «Pacem in terris»:

«Життя в суспільстві не може бути упорядкованим  і плідним, якщо відсутня влада, яка забезпечує порядок і в належній мірі сприяє досягненню загального блага.

Така влада, як вчить св. Павло, походить від Бога: "Бо немає влади не від Бога" (Рим.  13,1). Ці слова апостола св. Іван Золотоустий тлумачить наступним чином: "Що ти кажеш? Чи кожен окремий правитель поставлений Богом? Ні, я цього не кажу: тут мова йде не про кожного правителя окремо, але про правління як таке. Факт же, що існує влада і що є володарі і ті, що підкорюються, не походить від випадковості, але від встановлення Божественного Провидіння "["Проповідь на Послання до Римлян (глава 13, рядки1-2) ": PG 60, 615]. Бог  дійсно  створив людей соціальними за своєю природою, і так як не може бути суспільства, яке "встояло б, якщо немає кого-небудь, що стоїть над іншими та спонукає кожного діями і сукупністю якихось заходів до спільної мети, то, отже, влада, яка управляє, - невід'ємний елемент громадянського співіснування; ця влада - не інакше як і саме суспільство, - носить природний характер і, значить, походить від Бога "(26).

Отже: хоча всяка влада від Бога, з цього не випливає, що все, що вона наказує, походить від Бога і угодне Богові.
Якщо розпорядження влади правомірні, то послух владі рівноцінний слухняності Богу.

Але якщо розпорядження влади несправедливі, то їх, безумовно, не можна приписувати Богові. А якщо вони суперечать Закону Божому, то їм не слід підкорятися.

Ось ще цитата з «Pacem in terris»:

«Влада - не якась неконтрольована сила, навпаки, це - здатність керувати, узгоджуючи з розумом. Отже, її керуюча сила виникає з морального порядку. "Той абсолютний порядок творінь і їх призначення, який показує, що людина - самостійна особистість, наділена обов'язками і недоторканними правами, і яка є початком і завершенням її суспільного життя, поширюється і на державу як на необхідний інститут, наділений владою, без якої воно не могло б існувати ... І оскільки абсолютний порядок, розглянутий у світлі здорового глузду і перш за все - християнської віри, не може мати іншого джерела окрім Бога, Який є Особистість і наш Творець, отже, гідність політичної влади - гідність участі у владі Бога" (27).

І далі:

«Тому людська влада може мати моральну силу тільки якщо вона внутрішньо пов'язана з авторитетом Бога і є його частиною [пор. Лев XIII. Енцикліка "Diuturnum illud", Acta Leonis XIII, II, 1880-1881, р. 274].

Таким чином зберігається гідність особи громадян, оскільки справжній сенс покори громадській владі полягає не в підпорядкуванні людини людині, але в акті шанування Бога, Творця і Промислителя, Який влаштував так, щоб життя в суспільстві регулювалося відповідно до Ним же встановленого порядку; пошановування Бога не принижує, а піднімає і облагороджує нас, окільки "servire Deo regnare est" (служити Богу - значить царювати)» (29).

«Коли її закони (тобто закони влади) та постанови суперечать зазначеному порядку і, отже, суперечать волі Бога, вони не мають зобов'язуючого для совісті характеру, оскільки "Бога потрібно слухатися більше, як людей!" (Ді. 5,29). У такому випадку, сама влада перестає бути такою і перетворюється в насильство: "Людський закон є таким настільки, наскільки він узгоджується з розумом і, отже. походить від вічного закону. Коли закон суперечить розуму, він називається несправедливим; в цьому випадку він перестає бути законом  та є, скоріше, насильством" (30).

За матеріалами: Радіо Ватикан


Читайте також:
Важкі питання. Чи можуть чоловік і жінка, розписані тільки в РАГСі, приступати до Сповіді та Причастя?
Важкі питання. Чи залежать від Божественного Провидіння такі дрібниці, як корки на дорогах, зустрічі та запізнення?
Важкі питання. Де у ембріона душа і чи можна його вважати людиною?
Важкі питання. Що таке первородний гріх?
Важкі питання. Чи гріх займатися радіестезією?
Важкі питання. Чи має реінкарнація відношення до походження людей?
Важкі питання. Чи існують особливі випадки, в яких допустиме використання презерватива для католиків?
Важкі питання. Як слід розуміти заклик Бога до воєн і знищення цілих народів у Старому Завіті?
Важкі питання. Що означають слова Ісуса "ви боги"?
Що робити фармацевту-католику, якого змушують продавати протизаплідні засоби?
Важкі питання. Чи можна християнинові дотримуватися кашрут?
Важкі питання. Як відрізнити одкровення Бога від диявольських навіювань?
Важкі питання. Чи можуть помисли бути таким же гріхом, як і дії?
Важкі питання.Чим психотерапевт відрізняється від духівника?
Важкі питання.Чи потрібно прощати тих, хто не просить прощення?
Важкі питання. Як вибирали Римських Пап після святого Петра?
Важкі питання. На якому камені збудована Церква – на Петрі чи на Ісусі Христі?
Важкі питання. Хто такий Антихрист?
Важкі питання. Чи є гріхом для католика перейти у православ'я?
Важкі питання. Навіщо сповідувати гріхи священикові?
Важкі питання. Чи можна молитися за перемогу улюбленої збірної на Чемпіонаті з футболу?
Важкі питання. Чи не відходять католики від Святого Письма в питанні підпорядкованості жінки чоловікові?
Важкі питання. Що сказати людині, яка думає про самогубство?
Важкі питання. Які обов'язки накладає Таїнство Шлюбу, і чи може їх невиконання стати виправданням для розлучення?
Важкі питання. Чому Церква скасувала заборону відспівувати самогубців?
Важкі питання. Чи може гомосексуаліст стати священиком?
Важкі питання. Чи є гріхом ходити на дискотеку?
Важкі питання. Чи є гріхом не перехреститися перед вживанням їжі?
Важкі питання. Чи суперечить християнству психоаналіз Фрейда?
Важкі питання. Два питання від мусульманина
Важкі питання. Чи може диявол вселитися одночасно в кількох людей?
Важкі питання. Багатство і розкіш Церкви
Важкі питання. Католицтво і англіканство
Важкі питання. Що відбувається, якщо мученик в момент смерті не перебуває в стані благодаті?
Важкі питання. Що відбувається з душею при трансплантації органів? Як позбутися сторонніх думок під час молитви?
Важкі запитання. Чи можна контактувати з померлими родичами?
Важкі питання. Хто встановлює день нашої смерті?
Важкі питання. Чи можна християнинові займатися карате?
Важкі питання. Яка різниця між святими і блаженними, між Отцями Церкви і Вчителями Церкви?
Важкі питання. Чи можна молитися за тварин?
Важкі питання.В яких джерелах йдеться про мучеництво апостола Петра в Римі?
Важкі питання. Чому важко потрапити відразу в Рай?
Важкі питання. Чи буде наше тіло у воскресінні таким же, як зараз?
Важкі питання. Чи всі помруть, коли прийде останній день?
Важкі питання. Чи можна причащатися без попередньої Сповіді?
Важкі питання. Чи можна сповідатися у різних священиків?
Важкі питання. Як перемогти страх "поганої Сповіді"?
Важкі питання. Якщо Бог знає все, то навіщо Він створює людей, які підуть в пекло?
Важкі питання. Чому Церква за аборт відлучає, а за вбивство - ні?
Важкі питання. Про реінкарнацію
Важкі питання. Чи гріх жити разом до шлюбу, дотримуючись цнотливості?
Важкі питання. Чи правда, що Адам прожив 930 років?
Важкі питання. Що значить - хула на Святого Духа не проститься?
Важкі питання. Що означає відлучення від Церкви?
Важкі питання. Вона - католичка, він – розлучений православний. Чи можливий шлюб?
Важкі питання.Чи бачить диявол наші думки?
Важкі питання. Від кого походять люди?
Важкі питання. Протестанти і апостольське спадкоємство
Важкі питання. Як Бог може бути єдиним і в той же час Трійцею?
Важкі питання.Чи нормально для християнина боятися смерті?
Важкі питання. Чому не можуть приступати до Причастя розлучені, котрі вступили в новий шлюб?
Важкі питання. Чи правда, що Бог любить мене?
Важкі запитання: Звідки взялася дружина у сина Адама і Єви?
Важкі питання: Як прийняти Таїнство Хрещення у дорослому віці?
Важкі питання: Чи правда, що євреї досі очікують прихід Месії?


Джерело:   Воїни Христа Царя

20.11.2012р. Б. / Патріарх УГКЦ закликав ділитися своєю вірою, адже «ми не можемо затримати цей Божий дар тільки для себе»

18 листопада 2012 року Блаженніший Святослав Шевчук, Патріарх УГКЦ, після участі у святкуваннях 400-річчя монашества на Чернечій горі у Добромилі та 130-річчя Добромильської реформи відвідав греко-католицьку громаду м. Хирів, що на Старосамбірщині Львівської області. Звертаючись до вірних УГКЦ цього міста, Патріарх УГКЦ розповів їм про те, що 2013 рік Святіший Отець проголосив Роком віри ( слухати). За його словами, Папа Римський у своєму слові з нагоди відкриття цього Року зауважив, що ми, віруючі християни, члени Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви, повинні впродовж цього періоду показати сучасному світові істинність і красу католицької віри.

 

Крім цього, Патріарх УГКЦ повідомив, що Синод Єпископів УГКЦ, відгукуючись на заклик Святішого Отця, також проголосив Рік віри і в УГКЦ, програму проведення і організацію якого очолить Владика Ярослав (Приріз), Єпарх Самбірсько-Дрогобицький.

 

«Запитаймо себе сьогодні, що для нас означає бути віруючим. Відповідно до вчення Церкви і Святого Письма, віра - це Божий дар, і якщо є один Бог, є одна віра і одне хрещення.  Віра - це дар, яким Господь хоче поділитися із нами усіма», - сказав промовець. Патріарх УГКЦ також наголосив на тому, що віра є і чеснотою, яка виявляється у здатності людини прийняти цей дар.

 

«Хочу сказати, що в Хирові є особливі люди, які живуть вірою, адже для вас віра була силою під час неможливих переслідувань, була основою життя. Я сьогодні приїхав вам подякувати і схилити перед вами голову за те, що ви любите свою Церкву, що ви є католиками там, де це важко. Адже ви не відреклися прабатьківської віри тоді, коли, можливо, цього хтось у вас вимагав, ви залишилися дітьми Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви», - звернувся до парафіян Патріарх і Отець Церкви.

 

Наостанок Блаженніший Святослав наголосив на тому, що кожен віруючий покликаний своєю вірою ділитися, адже «ми не можемо затримати цей дар Божий тільки для себе». «Простягніть свою руку комусь і приведіть до Церкви когось, хто ще не знає тієї ласки віри», - додав на завершення свого слова проповідник.

 

Наприкінці зустрічі Блаженнішого Святослава із вірними УГКЦ у м. Хирові Владика Ярослав Приріз, даруючи Патріархові Церкви хрест, як символ перемоги і воскресіння над злом, сказав: «Ми будемо про вас пам’ятати в молитві, як діти про свого батька».

Департамент інформації УГКЦ

19.11.2012р. Б. / Християнин не має права на відчай – шанс є завжди!

Виступаючи в одному з американських університетів, Апостольський нунцій в США Високопреосвященний Архиєпископ Карло Марія Вігано висловив думку, яка надзвичайно точно передає те, що відбувається у суспільствах, які переслідують чи утискають своїх членів за їхню віросповідну приналежність. На думку єрарха, проблема переслідування починається з «небажання приймати суспільну роль релігії».

 

У США після виборів залишилась велика проблема у державно-церковних стосунках. Спірний закон про медичне страхування, який всіма силами просуває Адміністрація президента Обами, загрожує серйозним суспільним конфліктом в США. Католицька Церква не підпорядковується закону, який зобов'язує роботодавців проти своєї совісті оплачувати робітникам у межах медичного страхування витрати на контрацепцію, аборти і стерилізацію, – каже ординарій єпархії Лінкольна, штат Небраска, єпископ Джеймс Конлі.

 

І проблема не тільки в американській Адміністрації, але перш за все в середовищі самих американських католиків. Архиєпископ Карло Марія Вігано, Апостольський Нунцій у США, заявив, що є певна загроза для релігійної свободи в Сполучених Штатах, яка з'явилася тому, що деякі впливові католицькі громадські діячі та викладачі університетів перебувають у союзі з противниками церковного вчення.

 

Цей стан не виник випадково. Свого часу після ІІ Світової війни велика частина американських католиків щосили старалася сподобатися американському суспільству, яке ніколи не відзначалося прихильним ставленням до Католицької Церкви. У 70-х– 80-х роках ХХ століття це прагнення зродило потужний ліберальний «рух» в середині американського католицтва. Бажаючи сподобатись суспільству, американські католики потрапили в пастку, в яку свого часу потрапив і юдейський цар Манаше, який хотів сподобатися асирійським «союзникам» і тому запровадив в Юдеї релігійні звичаї далекі від монотеїзму Тори, стаючи фактичним руйнатором релігійного життя народу і одним з призвідників катастрофи Юдейської держави та Вавилонського вигнання юдеїв.

 

Святий Апостол Павло свого часу закликав римлян не уподібнюватися до цього світу (див. Рим 12, 2). І виглядає на те, що частина американських католиків про це забула, сплутавши поняття «посьогоднішнення», інкультурації та банального компромісу з нехристиянським лібералізмом. Тому замість того, щоб промовити світу зрозумілою для нього мовою, самі стали частиною світу.

 

І не потрібно думати, що українським католикам не загрожує щось подібне. Адже українське суспільство ніколи не «страждало» прихильністю до Католицької Церкви. Старання українських католиків сподобатися українському суспільству, чи хоча би бути ним почутими, попри хаотичність та дещо не відповідність таких старань, усе ж таки присутні. Помножені на одвічне українське прагнення до екуменічного діалогу такі старання можуть стати серйозним випробуванням для українських католиків.

 

Також небезпеку становить і заполітизованість, антиклерикалізм та секуляризм українського суспільства, які фактично творять суспільну думку, яка не готова сприйняти суспільну роль релігії та прагне повністю ігнорувати присутність християнства в українському суспільному житті.

 

Поведінка української влади, особливо після останніх виборів, не те що є постійним порушенням елементарних моральних та етичних норм. Ця політика усе більше відзначається дрейфом в сторону непошанування релігійних переконань власних громадян. Скандальний закон «Про свободу совісті та релігійні організації» фактично повертає стан державно-церковних відносин до епохи розвинутого брежнівізму. Протести опозиції на тлі мочання самих українських вірян суттєво нездатні змінити ситуацію. Скандальні пропозиції українського міністерства охорони здоров’я про трансплантацію органів «за замовчуванням» у кримінальному українському суспільстві піднімають чимало етичних питань. Тепер українське суспільство може стати не лише постачальником людського м’яса на світові ринки у переносному значенні – торгівля людьми, яких ділки продають у рабство звичайне і сексуальне, але й постачальником людського м’яса у повному розумінні цього слова. Громадяни України можуть стати просто дичиною, яку відстрілюватимуть заради пересадки органів.

 

Крах економіки, суспільна несправедливість, моральний розпад, наступ на основні людські свободи, і практично безпомічне суспільство – такі невтішні ознаки української реальності. Зовсім не дивно, що в головах багатьох людей панує хаос, а в серцях відчай і зневіра.

 

Якщо українські католики не прокинуться найближчим часом – то часу після цього найближчого часу в них може просто вже не бути, і не лише в них – українське суспільство усе більше деградує. Терпіти сміттєву яму на власному подвір’ї довго не будуть. Розуміння цього, бажання врятувати хоча б частину суспільства від повної деградації мало би спонукати українських католиків до активніших дій.

 

Ще не все втрачено. І сумні пісеньки про неможливість будь-що зробити – є виразом відсутності розуміння того, що не уряд, не президент, не міжнародна спільнота, не олігархи, а Бог є господарем історії.

 

Українським католикам потрібно, як ніколи до того, у цей депресивний час об’єднатися у спільній молитві.

 

Свого часу Юзеф Пілсудцький приписував порятунок Польщі перед большевицькими ордами не доблесті своїх військ, а молитві коліноприклонених поляків. Австрія після ІІ Світової війни отримала назад свою самостійність не завдяки здібності своїх політиків, чи відвазі військових, а спільній щоденній молитві вервиці.

 

Навіть минулотижневий приклад маленької Хорватії може бути також і нам, українським католикам, прикладом для наслідування: молитва не лише оборонила народ і Церву свого часу, молитва визволила невинно засуджених.

 

Сербська агресія 1991 року поставила молоду Хорватську Державу на межу існування. Проти озброєного до зубів агресора стала майже беззбройна малесенька армія хорватської гвардії з вервичками на шиї. Вервичка, Літургія, молитва – це реальна зброя хорватської перемоги. Сербський агресор першими старався знищити католицькі церкви і цвинтарі, добре розуміючи, що народ без опори на Католицькій Церкві та власному корінні стане легкою здобиччю. А стара куртизанка Європа давала новим державам Словенії та Хорватії не більше двох тижнів на існування. І мило спостерігала за сербським геноцидом над хорватами, а потім над боснійцями. Та Бог – Господар історії – розсудив інакше.

 

Молитвою хорвати перемогли агресора.

 

Але… Міжнародний Гаазький трибунал, так неначе там засіли віддані «екуменісти», всіма силами старався поставити агресора і жертву на один і той же ж рівень.  Політикою цього правосудного органу було гасло «Усі винні». Свого часу, засудивши на підставі вигаданих і абсурдних звинувачень хорватських генералів Анте Ґотовіну та Младена Маркача на тривалі терміни ув’язнення, цей суд засудив також і Хорватську Державу як злочинну організацію, яка прагнула провести етнічні чистки. І це все на основі «доказу», вигаданого самою Гаазькою прокуратурою про те, що кожен снаряд, який впав 200 метрів від цілі свідчить про прагнення до етнічних чисток!

 

Здавалося, що не лише невинні люди проведуть велику частину свого життя у тюрмі, але й Хорватська Держава, хорватський народ увійдуть в історію з клеймом геноцидності.

 

Судова боротьба, як виглядало, не принесе успіху. Хорватський єпископат за місяць до кінцевого вироку Апеляційного суду Гаазького міжнародного трибуналу попросив вірних про піст за справедливий вирок. А ніч перед оголошенням кінцевого вироку, уся Хорватія поринула у молитовне чування.

 

І чудо сталося!

Уже 16 листопада ЗМІ повідомили, що Апеляційна Рада Міжнародного Гаазького трибуналу відкинула всі звинувачення стосовно хорватських генералів Анте Ґотовіни та Младена Маркача. Цим самим і з Хорватської Держави та народу, Міжнародний трибунал скинув усі звинувачення у геноцидності. Додатковим аргументом у цьому є те, що головував на цьому суді єврей, який пережив Голокост, який на власному досвіді знає, що означає бути жертвою геноциду. Суддя Теодор Мерон – народжений у польському Каліші, вижив у Голокості. Від дійсно вигострив своє відчуття справедливості, коли на власному досвіді відчув усі жахи геноциду.

 

Народному піднесенню не було меж. І чудо це мало своє продовження – визволені від несправедливого засуду генерали дали суспільству, яке на цьому етапі перебуває під впливом антикатолицьких сил, свідчення своєї віри. Одразу ж після прильоту до Загребу обидва генерали взяли участь у Архиєрейській Літургії в Загребській Архикатедрі, цим вони засвідчили, що тільки вірність Богу, Святій Католицькій Церкві, власному народові таі самому собі є тим стержнем, який дає змогу людині не зламатися ні перед загрозою фізичної агресії, ні перед несправедливим правосуддям. Недільні відвідини генералами марійських санктуаріїв за свідчили черговий раз, що тільки з Богом людина може розраховувати на перемогу над злом. Хорватська щоденна газета «Večernji list» зуміла взяти інтерв’ю в Анте Ґотовіни. На запит газетярів, щоб він хотів сказати хорватській молоді, генерал відповів: «Нехай будуть оптимістами і нехай вірять у своє майбуття, нехай вірять у себе. З Божою поміччю та за заступництвом Матері Божої все буде добре».

 

Це свідчення віри важливим є не лише для хорватського суспільства. Українське суспільство також його потребує. Свідчення віри невеликого європейського народу, якому Боже Провидіння виділило життєвий простір, як і нам, на зламі тектонічних плит європейської цивілізації, може і в наших серцях збудити віру та вказати на реальний шлях вирішення наших проблем.

 

Ми мусимо не боятися давати свідчення нашої віри. Мусимо докладати зусиль, щоб донести до українського суспільства Радісну Новину Христового Спасіння. Часто ми боїмося говорити про це, часто втікаємо від того, щоб говорити про те добро, яке робить Церква суспільству. Цими днями саме про це у Ватикані говорив відомий рок-співак. Лідер ірландської рок-групи «U2», Боно, який 16 листопада перебував у Ватикані, де серед інших зустрівся із кардиналом Пітером Тарксоном, главою Папської Ради «Справедливість і мир», вважає, що Католицька Церква замало хвалиться тим, що Їй вдалося осягнути.

 

Мусимо перестати боятися давати справедливу оцінку том, що відбувається в суспільстві, прикриваючись гаслами про аполітичність Церкви. Церква є понад політичними баталіями. Але Вона, як досконале суспільство, що об’єднує віруючих в Христ, не може мовчати на несправедливість, Вона не може закривати очі на злочини і не ставати в обороні знедолених та гнаних.

 

Богу дякувати, українські католицькі владики мають правдиве розуміння Церкви і ЇЇ ролі в нашому народі. Минулого тижня владика Борис Ґудзяк звернувся з листом підтримки політичного ув’язненого Юрія Луценка. Людині, що невинно терпить, така підтримка багато значить. Аважлива вона і всьому нашому суспільству. 

 

Також і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав остудив дещо гарячі голови, коли заявив: «Ми впевнені, що зможемо знайти шляхи для того, щоб загоїти рани минулого, прощаючи та просячи прощення… Ми переконані, що шлях примирення між Українською Греко-Католицькою Церквою та Російською Православною Церквою, на основі історичного та душпастирського реалізму, є дієвим способом відновлення діалогу та створення нової моделі екуменічних стосунків».

 

Саме історичний реалізм, який відкрито говорить про взаємні рани і образи, який не вирівнює винуватість жертви і її мучителя, спроможний дати правдиве і тривке взаєморозуміння між Церквами.

 

Треба і нам – простому клиру і мирянам – своєю молитвою та переосмисленням власних переконань у світлі ортодоксної віри Католицької Церкви оновити свою католицьку православність. Тільки віра любов’ю діяльна може нам дати шанс на дійсно достойне і свобідне існування на цьому світі, та відкрити дорогу вічного спасіння.

 

Католик не має права на «розкіш» відчаю. Бо він не веде якоїсь власної боротьби, відмінної від боротьби усіє Церкви Христової, Яку пекельні ворота не переможуть. Мусимо віднайти у собі силу віри і стати в Її обороні.

 

Не очікуймо, поки це зроблять католики в Америці чи в Європі. Робімо це й самі. Найперше – молитвою і щоденним свідченням віри.

о.Орест-Дмитро Вільчинський


Джерело:   Воїни Христа Царя

18.11.2012р. Б. / Бенедикт ХVI закликав і невіруючих жити так, ніби Бог існує

Бенедикт ХVI надіслав спеціальне послання до учасників ініціативи Папської ради з культури "Двір язичників", яка 16-17 листопада пройшла в португальських містах Гімарайнші і Бразі на тему «Цінність людського життя".

 

У своєму  посланні Папа зазначив, що святість життя відноситься до моральної спадщини людства. "Життя це не щось, чим я можу вільно розпоряджатися, але дар, який потрібно вірно охороняти", - написав Папа до учасників зустрічі віруючих і невіруючих, які зібралися в Португалії. Святіший Отець зазначив, що розум може цінувати цінність життя, але тільки нескінченна і всесильна любов Бога дає життя вічне. "Ця впевненість оголошується Церквою", написав Святіший Отець.

 

Папа підкреслив, що Бог любить кожну людину, і кожен заслуговує на гідне життя. "У наш час людина часто відштовхується від Творця і Спасителя. Вона  довіряє більше самому собі, ніж Богу, зачинившись у будинку без вікон, і ніби  хоче забезпечити собі світло і тепло", - зазначив Папа.

 

За словами Понтифіка, ми повинні відкрити заново ці вікна, подивитися на простір неба і землі з метою правильно користуватися ними. "Цінність життя виявляється тільки тоді, коли Бог існує", - пояснив Папа. Папа закликав також і невіруючих жити так, як "ніби і для них Бог існує", навіть і тоді, коли вони не мають сили вірити.

 

"Жодна проблема не може бути повністю вирішена, якщо Бог не стоїть в центрі життя, коли Йому не повернеться видимість і не дасться вирішальна роль в нашому житті", - написав Папа. "Той, хто відкривається на Бога, не стає чужим для світу і людей, але зустрічає братів", - написав Бенедикт ХVI.

За матеріалами http://be.radiovaticana.va

Джерело:   Воїни Христа Царя

18.11.2012р. Б. / Між кухнею і каплицею

До ХХ століття безсумнівно легше було стати святим, залишаючись побожним монахом або цнотливою монашкою. Ну ще, можливо, дівою-мученицею або невинним дитям. Подружжя? Про їхню святість говорилося головно тоді, коли вони під кінець життя вдовіли й замикалися по монастирях або, залишаючись у світі, складали обіти чистоти.

Однак це не означає, що святі миряни у Церкві почали з’являтися виключно коли їх став виносити на вівтар папа Йоан Павло ІІ. Загалом беручи, вони були в ній наявні від самого початку.

 

На початку

Монаше життя у Церкві почало формуватися лише у IV ст., отож складно класифікувати святих, які жили раніше, відповідно до сьогоднішніх правил. Чи народжена близько 291 року св.Агнеса була мирянкою? Вона бо не жила у монашій спільноті, оскільки таких тоді не існувало, – але склала обіти чистоти, а життя своє віддала, коли її засудив на смерть власний батько, розгніваний, що вона відкидає багатого жениха.

Чи можна назвати мирянкою св.Агату, яка після прийняття таїнства Хрещення постановила жили у дівоцтві, й була спершу ув’язнена та приречена на тортури залицяльником, якому відмовила, а потім кинута на розпечене вугілля, де померла? Чи була мирянкою св.Луція, яка обіти чистоти склала ще в дитинстві, а коли відкинений наречений ви дав її властям як християнку, і її примушували до проституції, то вона виколупала собі очі, щоб себе спотворити? То був час, коли Церква ще не знала консекрації жінок, але хіба ж вони не були консекровані принесенням своїх обітів та вірністю, з якою їх дотримувалися?

 

Матері

Облишмо їх і пригляньмося до тих, щодо чийого світського стану сумнівів немає. У ІІ ст. жили дві добре знані нам на ім’я жінки: Перпетуя і Феліцита, катехуменки. Обидві були молодими заміжніми жінками, коли їх звинувачено у сповідування християнства, хоч вони ще й охрещені не були, і замкнено їх у в’язниці Карфагена. Феліцита тоді була на восьмому місяці вагітності, а закон забороняв виконувати вирок смерті на вагітних. На затяжні й важкі пологи дивився охоронець, який усе цинічно коментував.

Перпетуя на момент ув’язнення мала сина-немовля, якого їй приносили до в’язниці, щоб годувала. Обидві жінки були засуджені до розірвання дикими звірами. Перед смертю вони ще встигли прийняти хрещення. Загинули від гладіаторських мечів, оскільки звірі лише поранили їх.

Стародавньою святою матір’ю була також св.Моніка – матір св.Ангустина, яка жила вже в часи після Міланського едикту й не загинула мученицькою смертю, але Церква винагородила мучеництво її 16-річних страждань і молитви про навернення сина, канонізувавши її.

 

Вдома й у світі

Перші святі матері не мали нагоди поєднувати материнство з іншими видами активності у світі. Але св.Здислава Чеська, мати чотирьох дітей, яка жила на початку ХІІІ ст., виховувала своїх дітей ідеально і – завдяки маєткам чоловіка – в добрих матеріальних умовах; вона мала змогу апостолувати. Окрім своєї сім’ї, турбувалася також про євангелізацію довколишніх земель, налагодила задля цього співпрацю з домініканцями, яким заснувала два монастирі у Яблонному і Турові. Бетифікував її 1907 року папа Пій Х.

 

Удома і в келії

Важче, і водночас набагато цікавіше для нас подружнє життя мала блаж.Дорота з Монтовів (пруське Groß Montau), яка жила у XIV ст. Вона хотіла вступили до монастиря і вже у 6-річному віці мала стигмати, але батьки видали її за гданського зброяра. Швидко виявилося, що вони зробили помилку: Адальберт, справді, був заможний, але полюбляв розкішне життя, гулянки, часто бував п’яний, влаштовував скандали, бив дружину й замикав її, щоб не могли йти до церкви.

Дорота народила дев’ятеро дітей, але під час епідемії померло троє з них, а потім ще п’ятеро. Можливо, всі ці події зробили так, що Адальберт дещо пом’якшав і разом із Доротою почав відбували паломництва по європейських санктуаріях. По смерті чоловіка Дорота вирішила віддати себе служінню Богові у спосіб, неймовірний для нас: маючи 46 років, спершу оселилася в тісній комірчині дому однієї побожної жінки у Квідзині, а потім (діставши згоду єпископа) веліла замурувати себе живцем у келії при тамтешньому кафедральному храмі, де перебувала 14 місяців, і годували її через малесеньке віконце, до смерті. Біля її гробу молився король Владислав Ягелло, повертаючись із переможної битви під Грюнвальдом, а беатифікаційний процес розпочав уже 1404 року папа Боніфацій ІХ.

 

При дворі

Однак не гадаймо, ніби мирянами-святими проголошувано тільки жінок. Сер Томар Мор, канцлер Англії за часів короля Генріха VIII, любив життя, свою дружину Джейн і дітей, а потім, як Джейн померла, – наступну дружину, яка хоч і мала незносний характер, та була добра до дітей. Томас пробував стати монахом, якийсь час провів у картезіанців, але швидко зрозумів, що то не його шлях. Він жив у високому світі, при королівському дворі, і міг би перебувати там у безпеці й достатку, якби не спротивився королю у важливому питанні. Коли король не отримав від папи підтвердження недійсності першого подружжя й попри це вирішив одружитися з Анною Болейн, проголошуючи себе за цієї нагоди главою Церкви в Англії (що стало початком англіканства), Томас відмовився від посади канцлера, щоб не брати участі в урочистостях проголошення акту супремації (головування). За це йому стяли голову й виставили на палі над Темзою.

Подібно як Томас Мор, жертвою переслідувань з боку англікан був св.Річард Гвін, чоловік і батько шістьох дітей, учитель із прекрасною університетською освітою. Кілька разів його арештовували за сповідування «папізму» і вимагали відступитися від вселенської віри. Зрештою його засудили на смерть, повісили, а потім чвертувати. По ньому залишилися, зокрема, написані гельською мовою сатири на «нове» духовенство.

 

Бачити світло

У пошуках святих мирян можна ще на хвилинку зупинитися біля маловідомої святої Анни Марії Тайджі, італійки, матері сімох дітей, яка досконало поєднувала сімейне життя з побожністю та містичним досвідом. Вона мала «дар сонця», бачила світло, яке постійно її супроводило і не згасало ніколи, за всі 47 років її життя. Анна могла бачити в ньому, наприклад, суспільні на політичні події у Європі та Церкві. Передбачила поразку Наполеона у Росії, скасування рабства в Америці, французьку революцію – і все це поміж пранням і готуванням обідів для чоловіка й дітей, зберігаючи смирення і постячись за грішників.

 

На будь-якому шляху

Якби захотіти назвати всіх святих, канонізованих до понтифікату Йоана Павла ІІ, папи, який так сильно дбав про приклади для святості саме таких людей, – то, певно, забракло б місця у грубезній книжці. Наступні шереги святих поставив перед нами сам блаженний Йоан Павло ІІ. Це дає велику надію, що святим таки справді можна стати на будь-якому шляху – ба навіть на півдорозі між кухнею і каплицею.

Моніка Бялковська, deon.pl
За матеріалами CREDO


Джерело:     Воїни Христа Царя