07.07.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом

Рм.13,11–14,4:  «Відкиньмо, отже, вчинки темряви й одягнімось у зброю світла»

Апостол Павло говорить категорично, щоб ми відкинули діла темряви. Якщо задуматись, то зрозуміємо, що кожне, навіть найменше, діло темряви віддаляє нас від світла! А часто в житті ми дозволяємо собі на двозначні вчинки, на двозначні слова. Не виконуємо домовленостей, дозволяємо собі прогрішення, гріховні думки, слова. І це все нас підточує. Одна думка до іншої приходить і складає велику проблему, один вчинок допасується до другого і починаються великі труднощі в нашому житті.

Ніколи і в ніякий спосіб не можемо погодитись на найменший гріх. Маємо одягнутись у зброю світла і завжди поступати за голосом Божим, за своєю совістю. Тільки так зможемо бути справжніми воїнами Божими.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

07.07.2018р. Б. / Різдво пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Йоана

⊕ Різдво пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Йоана

Тропар, глас 4: Пророче і предтече пришестя Христового,* достойно звеличати Тебе не в силі ми, що любов’ю Тебе почитаємо,* бо неплідність матері і отча безгласність розрішилися славним і чесним твоїм різ двом* – і воплочення Сина Божого світові проповідується.

Кондак, глас 3: Перше неплідна днесь Христового предтечу родить* і він є сповненням усякого пророцтва,* бо кого пророки проповідували,* на того він у Йордані руку поклав.* Явився Божого Слова пророк, проповідник, разом і предтеча.

Святий Вернард пише:“Церква почитає смерть святих своїх, бо їхні життя і смерть були святі. Та щодо Йоана Хрестителя вона освячує і його різдво, бо різдво те було святе і воно було джерелом радости, і є власне тим винятком, що вирізняє Йоана серед інших, різдво яких не випереджували такі знаки, які випереджували різдво святого Йоана”. А святий Августин говорить так:“Пророки, патріярхи, апостоли, мученики не народилися пророками, патріярхами, апостолами і мучениками, а народилися, як і всі люди, благодать же Святого Духа вони отримали щойно після свого народження, натомість святий Йоан народився вже як Хреститель. Він ще навіть не народився, а вже пророкував, а оскільки не міг ще устами пророкувати, то знаком виказав свою радість. Він отримав скоріше Божого, як людського духа”. І тому “він більший від усіх, бо всіх він перевершив піднесеністю своїх чеснот” (св. Климентій Олександрійський), і “дивний є той, хто як чоловік перевищив святість ангелів” (св. Йоан Золотоустий). “Йоан перевищує всіх, стоїть над усіма, над патріярхами і пророками, і кожен, хто народився від жінки, нижчий від Йоана” (св. Амвросій), бо “він прийняв початок благодаті скоріше, як природу людську” (св. Амвросій), і “Йоан гідний того, що сам Спаситель дає свідчення його величі” (св. Вернард).

І справді, великим мав бути той, кого так величають найбільші учителі Христової Церкви, про якого сам Ісус Христос сказав:“Істинно кажу вам, що між народженими від жінок не було більшого від Йоана Хрестителя” (Мт. 11, 11). А ось як оповідає нам Євангеліє від Луки про зачаття і різдво святого Йоана Хрестителя:“Був за часів Ірода, царя юдейського, один священик на ім’я Захарія, з черги Авії, та його жінка з дочок Арона на ім’я Єлисавета. Вони були обидвоє справедливі перед Богом і виконували всі заповіді та накази Господні бездоганно. Але були бездітні, бо Єлисавета була безплідна, і вони обидвоє були в літах похилі.

І ось одного разу, коли Захарія за порядком своєї черги служив перед Богом, згідно зі звичаєм священичої служби, випав на нього жереб увійти в святилище Господнє і покадити. А вся сила народу під час кадіння молилася знадвору. Тоді з’явивсь йому ангел Господній, ставши праворуч кадильного жертовника. Захарія, побачивши його, стривожився, і страх напав на нього. Ангел же сказав до нього:«Не бійся, Захаріє, бо твоя молитва вислухана;жінка твоя Єлисавета породить тобі сина, і ти даси йому ім’я Йоан. І буде тобі радість і веселість, і багато з його народження радітимуть;бо він буде великий в очах Господніх;не питиме ні вина, ні напою п’янкого, і сповниться Духом святим вже з лона матері своєї, і багато синів Ізраїля наверне до Господа, їхнього Бога. І сам він ітиме перед ним з духом та силою Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей і неслухняних до мудрости праведних, щоб приготувати Господеві народ прихильний».

Захарія ж сказав до ангела:«По чому знатиму це? Я бо старий, і жінка моя на схилі свого віку». Ангел озвавсь до нього:«Я Гавриїл, що стою перед Богом, і мене послано з тобою говорити та принести тобі цю благовість. І ось замовкнеш і не зможеш говорити аж до дня, коли це здійсниться, за те, що ти не повірив словам моїм, які здійсняться свого часу».

Люди ж чекали Захарії і дивувались, що він так забарився у святині. Коли ж він вийшов, не міг до них говорити, і вони зрозуміли, що він видіння бачив у святині. Він же давав їм знаки й зоставсь німий.

А як скінчилися дні його служби, він повернувся до свого дому. Після тих днів зачала Єлисавета, його жінка, й таїлася п’ять місяців, кажучи:«Так учинив мені Господь у ці дні, коли зглянувся, щоб зняти мою ганьбу між людьми»” (Лк. 1, 5-25).

А потім здійснилася велика тайна святого Благовіщення. Той сам ангел Гавриїл звістив Пречистій Діві благу вість. “Тими днями Марія, зібравшися, пустилася швидко в дорогу в гірську околицю, в місто Юди. Увійшла вона в дім Захарії і привітала Єлисавету. І як почула Єлисавета привіт Марії, здригнулася дитина в її лоні, і Єлисавета сповнилася Святим Духом” (Лк. 1, 39-41). Тут відбулася зустріч Пречистої Діви з тіткою Її Єлизаветою, яка промовила пророчі слова (див. Лк. 1, 42-45). І відповідь Пресвятої Богородиці:“Величає душа моя Господа...” (див. Лк. 1, 46-55), що з Її серця і вуст піднеслися до неба.

“Тим часом настав Єлисаветі час родити, і вона вродила сина. Її сусіди та родина почули, що Господь виявив їй своє велике милосердя, і радувалися з нею. Восьмого дня прийшли обрізати хлоп’я і хотіли назвати його ім’ям його батька – Захарія;його ж мати заговорила, кажучи:«Ні, він зватись буде Йоан». Кажуть до неї:«Та у твоїй родині нема нікого, хто звався б таким ім’ям». І знаками спитали його батька, як би хотів, щоб той назвався. І попросивши табличку, він написав:«Йоан – його ім’я». Всі тому дивувались. Тієї ж хвилини відкрились його уста і язик розв’язався, і він почав говорити та благословити Бога. І страх напав на всіх їхніх сусідів;по всіх гірських околицях Юдеї про все це говорили. Усі, що про те чули, берегли в своїм серці й казали між собою:«Що воно з того хлоп’яти буде?» І справді рука Господня була з ним. А Захарія, його батько, сповнився Святим Духом і почав пророкувати:«Благословен Господь, Бог Ізраїля, що навідався і звільнив народ свій і що підняв нам спасенну потугу в домі Давида, слуги свого;як то Він сповістив був устами святих своїх від віку пророків, що нас спасе від наших ворогів та з рук всіх тих, що нас ненавидять, що вчинить милосердя з нашими батьками, що згадає на святий союз свій;клятву, якою Він був поклявся Авраамові, нашому батькові, що дасть нам, звільненим з рук ворогів, служити йому безстрашно у святості та справедливості, перед ним увесь вік наш. А ти, дитино, пророком Вишнього назвешся, бо ти ходитимеш перед Господом, щоб приготувати Йому дорогу, дати Його народові знання спасіння через відпущення гріхів їхніх, завдяки сердечній милості нашого Бога, з якою зглянулось на нас Світло з висоти, щоб освітити тих, що сидять у темряві та в тіні смертній, щоб спрямувати наші ноги на дорогу миру». Дитя ж росло й скріплялося на дусі та перебувало в пустині аж до дня свого об’явлення Ізраїлеві” (Лк. 1, 57-80).

Про молодість святого пророка Святе Письмо подає дуже скупі відомості:дитя росло і кріпилося Духом і перебувало в пустелі аж до публічної появи перед Ізраїлем. Молодим “Йоан залишає світ, утікає від людей, забуває про все і свій погляд звертає лишень у висоту Божества” (св. Вернард), а “життя Йоана Хрестителя було нічим іншим, як одним безперервним постом” (св. Василій). Покутою він приготовляється до звершення свого великого посланництва, його життя своєю суворістю перевищує життя всіх пустельників, і “жодної плями не могло бути на тому, у кого була повнота благодаті” (св. Євсевій). Та послухаймо, що каже Святе Письмо:“Того часу з’явився Йоан Хреститель і проповідував у пустині Юдейській. Він говорив:«Покайтесь, бо наблизилося небесне царство». Це ж той, що про нього говорив пророк Ісая:«Голос вопіющого в пустині:Приготуйте Господню дорогу, вирівняйте стежки Його».

А той Йоан мав одежу з верблюжого волосу й пояс ремінний на крижах у себе;їжа ж його була – сарана й мед дикий.

Тоді виходили до нього Єрусалим і вся Юдея, і вся околиця йорданська 6. і приймали хрещення від нього в річці Йордані, сповідаючись у своїх гріхах. Побачивши, що сила фарисеїв та садукеїв іде на хрещення до нього, він до них мовив:«Гадюче поріддя! Хто вас навчив тікати від наступаючого гніву? Принесіть же плід, гідний покаяння, і не гадайте, що можете самі собі казати:Маємо за батька Авраама. Кажу бо вам, що Бог з цього каміння може розбудити (до життя) дітей Авраама. Сокира вже при корінні дерев:кожне дерево, що не приносить доброго плоду, зрубають і в вогонь кинуть. Я вас хрещу водою на покаяння, а той, хто йде за мною, від мене потужніший, і я негідний носити Йому взуття. Він вас хреститиме Духом Святим і вогнем. Лопата вже в руці в Нього, і Він очистить тік свій та збере свою пшеницю до засіків, а полову спалить вогнем невгасним»” (Мт. 3, 1-12).

“Люди питали його:«Що ж нам робити?» Він відповів їм:«Хто має дві одежі, нехай дасть тому, що не має. А хто має харч, нехай так само зробить». Прийшли також митарі хреститись і йому мовили:«Учителю, що маємо робити?» А він сказав їм:«Нічого більше понад те, що вам призначено, не робіть». Вояки теж його питали:«А ми що маємо робити?» Він відповів їм:«Нікому кривди не чиніть, фальшиво не доносьте і вдовольняйтесь вашою платнею»” (Лк. 3, 10-14). Так святий Йоан “звіщав народові Добру Новину” (Лк. 3, 18). Аж настав день, коли сам Спаситель прийшов прийняти хрещення від Йоана. Йоан спротивився цьому, кажучи:“Мені самому треба хреститися в Тебе, а Ти приходиш до мене?” (Мт. 3, 14), однак підкорився волі Спасителя, охрестив Його і став свідком Богоявлення – він почув голос Отця небесного:“Це Син мій любий, що Його я вподобав” (Мт. 3, 17).

“Хрещення Йоана – це кінець Старого і початок Нового Завіту;Йоан Хреститель був початком Євангелія Ісуса Христа” (св. Кирило Єрусалимський). Він не припиняв проповідувати і після хрещення Ісуса, однак про це вже розповімо з нагоди празника Усікновення Чесної Голови Йоана Хрестителя (28 серпня). Нині честь і поклін віддаймо Різдву святого Йоана, Предтечі і Хрестителя Христового, і просімо його, щоб своїми молитвами вимолив нам покаяння і вічну пам’ять про те, що “сокира вже при корінні дерев:кожне дерево, що не приносить доброго плоду, зрубають і в вогонь кинуть” (Мт. 3, 10). 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

06.07.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.4,5–8:  «Тож не судіть нічого перед часом»

У своєму житті ми постійно когось оцінюємо, чіпляємо етикетки, засуджуємо... А з часом розуміємо, що наші судження були помилковими. Ми, звичайно, можемо мати свою думку і свій погляд, але маємо бути свідомими, що наша думка і наш погляд завжди обмежені. Саме тому апостол вказує, щоб ми не судили передчасно. 

У повноті людину і ситуацію бачить лише Бог. І в повноті лиш Він може об’єктивно когось «судити». Але бачимо, що Суд Божий буде в часі зустрічі людини з Господом. Навіть Бог, знаючи людину і ситуацію, не судить передчасно. Тому не судімо й ми!

***

Мт.13,44-54:  «Подібне ще Царство Небесне до купця, що шукає добрих перел. Знайшовши одну дорогоцінну перлину, йде, продає все, що має, і купує її»

Знаючи право і закон, за яким жили до і за часів Ісуса, можемо зрозуміти цю притчу дуже добре. Тоді якщо хтось знаходив щось на землі іншого, то мусив віддати тому, чия була земля. Тому зрозуміло, що цей євангельський купець, знайшовши перлину, хоче купити всю землю, бо перлина вартує набагато більше, ніж сама земля. 

Цим прикладом Господь показує, наскільки вартісне життя з Богом, наскільки цінне Небесне Царство. На прикладі святих бачимо, що вони продавали все, що мали, тобто нічого не шукали в цьому житті, бо добре зрозуміли для себе цінність вічного життя. Адже будь-які посади, здобутки, які будуть тривати декілька років чи навіть декілька десятків років, не можуть гарантувати нам вічного щастя. 

Чому ми чинимо гріхи? Чому нам бракує ревності, якої не бракувало апостолам і першим християнам? Бо ми не усвідомлюємо, яку перлину приготував нам Господь, що нам приготовано бути учасниками вічного життя. Лише коли усвідомимо, що приготував нам Бог, учасниками чого маємо бути, лише тоді настане глибока й велика переміна нашого життя. Тож нічим не будемо занадто дуже перейматись і ні про що не будемо через мірно дбати, але найперше будемо шукати Господа, його Царства і життя вічного!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

06.07.2018р. Б. / Св. мучениці Агрипіни

Святої мучениці Агрипіни

Тропар, глас 4: До любові безсмертного Жениха побігши, тлінне зненавиділа єси, тіло занедбавши, а муки, які завдавали тобі, з любов’ю терпіла єси, взиваючи:прийми мене в любов Твою, мене, пожертвувану Тебе ради, Христе – Царю віків. Його ж милістю звесели тих, які день радості твій почитають, Агрипино мученице прехвальна. 

Кондак, глас 4: Світлих подвигів твоїх світлоносний день настав, я вкий їх почитаючи, Божественна Церква всіх кличе весело взивати тобі:радуйся, діво і мученице, Агрипино всечестна. 

Святa Агрипіна, діва, постраждала в часи переслідувань Валеріяна. Була вона родом з Риму, де й прийняла мученицьку смерть. Мучителі закували її, били спочатку різками, а потім сучкуватими палицями, поламали їй кості і кинули у в’язницю. Та невдовзі її ще раз взяли на муки, під час яких свята дівиця, молячись до Бога, віддала чисту свою душу в Його руки. Сестра святої Агрипіни Васса, роздавши весь свій маєток бідним, забрала мощі мучениці і разом зі святим Парамоном та дівами Павлою і Агатонікою перевезла їх до Сицилії. Потім вони відплили до Африки, де всі постраждали за Христа. 

Свята Агрипіна була замучена близько 256 р. Бог прославив гріб святої діви і мучениці багатьма чудами. Так, біля нього зцілилася донька благочестивої християнки Євпраксії, яка в подяку за це возвела над гробом на честь святої Агрипіни величаву церкву. Приблизно в ХІ ст. частину мощей святої мучениці було перенесено до Царгорода. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

05.07.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.3,18–23:  «Мудрість цього світу – глупота в Бога»

Коли поглянути на цей світ, то багато людей хочуть почуватися і виглядати важливими й мудрими. Також зустрічаємо багато справді мудрих і досвідчених людей, які нам допомагають чи порадами, чи знаннями. Але однаково, на кого б ми не поглянули, то побачимо, що їхнє знання чи мудрість – обмежені. І не тільки обмежені, а й суб’єктивні, бо часто дуже мудрі люди не можуть знайти між собою порозуміння, тому що бачать ту чи ту проблему з різних перспектив і різного розуміння. 

Тому апостол каже, що саме ця людська мудрість – глупота в Бога, бо всі ми бачимо по-своєму, дивимось на світ зі свого вікна, зі своєї перспективи. І лише коли ми наближаємось до Бога, живемо молитовним життям, духовним життям, все більше здобуваємо ту мудрість, яка може бачити світ з різних боків, тобто Божими очима.

***

Мт.13,36-43:  «Хто має вуха, нехай слухає!»

Ми у своєму житті багато чого чули й багато знаємо. Але чи те, що ми чули, ми справді почули? У народі часто кажуть, що в одне вухо влітає, а в друге вилітає. Скільки інформації ми чули за своє життя? Для прикладу, як багато прочитали книг, почули проповідей, наук, мали реколекцій? Але одна річ – слухати, а інша – почути. Тому Господь говорить. «Хто має вуха, нехай слухає!» 

Треба завжди вслухатися, «вчуватися», або, як кажемо на богослужінні, – «Будьмо уважні». Господь постійно щось нам промовляє і навчає нас – так само, як Він промовляв до своїх учнів, апостолів. Навколо Ісуса ходили тисячі, проте лише одиниці вслухалися, послухали й пішли за Ним. 

І дотепер Господь промовляє не тільки до вибраних осіб, а до мільярдів людей, а точно до всіх, однак не всі йдуть за Ним. Ідуть ті, які не тільки слухають Його, а вслухаються і чують, що Господь промовляє до них. Тож вслухаймося, як через події та обставини в нашому житті Господь промовляє до кожного з нас!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

05.07.2018р. Б. / Св. свмуч. Євсевія, єп. Самосатського; Свв. муч. Галактіона та Юліянії

Святого священномученика Євсевія, єпископа Самосатського

Тропар, гл. 4: I обичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти,* знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння.* Задля того слово істини справляючи,* і задля віри пострадав Ти аж до крові, священномученику Євсевіє, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Кондак, гл. 4: Благочестно у святительстві поживши і мучеництва шлях пройшовши, ідольські жертви загасив єси, святителю Євсевіє, і як дерзновенний перед Христом Богом, моли, щоб спаслися душі наші.

Коли в 360 р. святого Мелетія було обрано патріярхом Антіохії, а цей вибір підтримали і таємні аріяни, тоді акт того обрання передали святому Євсевієві, єпископові Самосатському. 

Самосати – невелике місто над Євфратом, що належало до Антіохійської митрополії. Коли святий Мелетій, сівши на престол, виступив проти аріян, бо виявився правдивим пастирем Христового стада, його відправили у вигнання. Аріян же підтримував імператор Констанцій, син Костянтина Великого. Тоді і святий Євсевій розірвав усякі стосунки з аріянами, бо бачив, що вони взагалі не хочуть підкорятися голосові Церкви. Аріяни зажадали, щоб єпископ Євсевій повернув акт обрання патріярха Мелетія, та він відповів їм, що зробить це тільки тоді, коли всі, хто підписав той акт, зберуться разом і зажадають цього. Сам імператор писав до святого Євсевія у справі цього акту, погрожуючи, що якщо він не віддасть цього документу, тоді його посланець має наказ відтяти йому праву руку. 

“Ось маєш, рубай!” – сказав святий єпископ і простягнув обидві руки. 

Посланець від’їхав ні з чим, бо мав наказ тільки налякати Євсевія, а імператор дивувався його сміливості і часто згадував про цей випадок при дворі. 

Коли помер Констанцій, його наступником став богохульник Юліян Відступник, який почав жорстоко переслідувати християн і мучити їх гірше за найлютіших поганських мучителів. Тоді більшість владик і священиків страждали у вигнанні або загинули в страшних муках. Юліян думав, що коли він знищить пастирів, тоді вівці розбіжаться. Святий Євсевій, незважаючи на велику небезпеку, переодягнувся воїном і йшов від міста до міста, через Сирію, Фінікію і Палестину, всюди скріплював вірних у Христовій вірі, навчав, висвячував священиків, настановляв єпископів. Тоді він і переніс страшні муки, про що читаємо в писанні Григорія Богослова, в якому, після смерти Юліяна Відступника, святий письменник закарбував на віки безбожність цього імператора. Про Євсевія Самосатського святий Григорій пише так:“Коли все тіло його було глибоко покраяне ременями, він, ледь дихаючи, не лишень не зважав на ці тяжкі муки, але, побачивши, що деякі частини тіла ще не були покалічені, став звинувачувати мучителів у тому, що вони зневажають його тим, що не всьому його тілу віддали шану, а залишили ще дещо не покаліченим, і сам показував на гомілку, на якій не було ще жодної рани, і просив її також не щадити”. 

Після смерти Юліяна Відступника, державою дуже коротко правив побожний Йовиніян, та через кілька місяців на престол сів цісар Валент, затятий аріянин, який, однак, тривалий час не смів чіпати Євсевія Самосатського. У 370 р. святий Євсевій причинився до того, що владичий престол у Кесарії Кападокійській обійняв Василій Великий. Згодом, через два роки, св. Василій відвідав святого Євсевія в Самосатах і сердечно просив його приїхати до нього у Кесарію, однак тому проханню так і не судилося бути виконаним. Уже 373 р. Валент прислав свого посланця з присудом для єпископа Євсевія відбути у вигнання до Тракії. Святий порадив посланцю, щоб до вечора той не залишав його помешкання, бо якщо б мешканці Самосати довідалися б, з якою метою він приїхав, то повстали б й убили його. У місті так ніхто і не побачив, як єпископ Євсевій, в супроводі одного вірного слуги, забравши лишень одну подушку і молитвослов, увечері потай вийшов з міста, сів на човен і поплив Євфратом до міста Зевгма. Коли вранці про це дізналися мешканці Самосати, в місті вчинився великий плач, а багато сіли на човни і, наздогнавши святого, припали йому до ніг і просили не лишати їх сиротами на поталу аріянам. Та святий Євсевій пояснив їм, що було б гріхом не слухати влади, поки вона не наказує того, що суперечить вірі, поблагословив їх, дав науку, як зберігати Христову віру, подякував за золото та інші речі, які йому хотіли дати в дар, та котрих він не прийняв, і пустився до Тракії, де замешкав поблизу Дунаю. А в Самосатах на владичому престолі сів аріянин Євномій, але невдовзі добровільно його звільнив, бо бачив, що церква порожня і ніхто його не визнає єпископом. Та прийшов інший на ім’я Лукій, прогнав багатьох священиків, але й тоді ніхто не йшов за його голосом. 

А святий Євсевій страждав у вигнанні. Тракію зайняли ґоти, святий ледве врятувався, він був змушений перебратися до Істри. Єдиною втіхою у вигнанні для нього були листи, які він отримував від Василія Великого і Григорія Богослова. Лиш тільки після смерти Валента (378 р.), наступником якого став православний імператор Ґраціян, єпископ Євсевій повернувся до Самосат. За згодою патріярха Мелетія, він провів візитацію всієї митрополії, всюди висвячував священиків, відбирав церкви в аріян і призначав єпископів. Так, у місті Доліхіни, в Сирії, в якому було багато аріян, святий Євсевій поставив єпископом Марина. Коли вони разом входили до міста, одна аріянка з горішнього вікна скинула на голову святого Євсевія цеглу, від отриманої рани святий через кілька днів помер. Його останнім проханням було, щоб убивцю не притягали до суду. Помер святий мученик 380 р. Його тіло перевезли до Самосати, а згодом – до Царгорода, де воно спочило в церкві святого Йоана Євангелиста і прославилося багатьма чудами. 

__________

У той самий день

Святих мучеників Галактіона та Юліянії

Про життя святих не знаємо нічого, окрім згадки, що святий Галактіон постраждав у Царгороді. Однак Христова Церква почитає їх пам’ять, і хоч подвиг їхній нам не відомий, за те він відомий на небесах. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

04.07.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.2,9–3,8:  «Я молоком поїв вас, не їжею, ви бо не могли їсти її, та й тепер ще не можете, бо ви ще тілесні»

Коли подивитись на наші стосунки з Богом, бачимо наскільки Він довготерпеливий, наскільки Господь довго чекає, щоб ми змінювались крок за кроком. Коли ми чинимо якісь гріхи чи прогрішення, Він не вимагає, щоб ми однієї миті стали досконалими. Бог свідомий того, що ми потребуємо часу що б змінитись. А ми цього, на жаль, не свідомі. Свідченням того є те, як часто ми кидаємось до крайнощів або нічого не робимо, або хочемо все й одразу. 

Стараймось у своєму духовному житті робити крок за кроком, змінюватися і працювати над собою стало, розуміти, що все вирішиться і прийде в свій час. Так само до інших ставмося терпеливо, розуміючи, що вони потребують часу, щоб змінитись і стати іншими.

***

Мт.13,31-36:  «Царство Небесне подібне до зерна гірчиці, що його взяв чоловік та й посіяв на своїм полі»

Гірчичне зерно за розміром подібне до зерна маку, навіть ще менше. Цим прикладом Господь хоче показати, що Царство Небесне починається з чогось дуже і дуже малого. 

До прикладу, коли ми читаємо життя святих, часто захоплюємося їхнім подвигом, їхнім життям, хочемо бути подібними на них. Але зрозуміймо, що ці святі не стали святими в одну мить, не через одну молитву, яку промовили, не через якийсь один добрий вчинок, який зробили. Вони ставали святими крок за кроком. Через кожну подію у своєму житті, через кожну ситуацію, через кожну обставину вони освячувалися. І так само є в житті кожного з нас.

Наближення до Господа відбувається в нас не тільки через кожну подію чи кожну людину, а через кожну хвилину, навіть через кожну мить нашого життя. І так само, як Господь вказує, наскільки це зерно гірчиці є малим, але важливим, так можемо говорити про наше життя: наскільки важливими для нас є всі маленькі речі та справи. Адже всі вони здатні наблизити нас до Бога, і саме вони чинять нас учасниками Його Небесного Царства.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

04.07.2018р. Б. / Св. муч. Юліяна Тарсійського

Святого мученика Юліяна Тарсійського

Тропар, глас 4: Мученик Твій, Господи, Юліан,* у страданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 2: Непереможного воїна благочестя і істини суголосника і поборника, всі достойно восхвалімо Юліана днесь і до нього заклично:моли Христа Бога за всіх нас. 

Багато часу минуло з тих пір, як в Антіохії, у дафнійському передмісті, в церкві над гробом мученика-юнака Юліяна святий Йоан Золотоустий виголосив пречудесну похвальну проповідь на честь та славу Господа і на возвеличення заслуг святого мученика. Святий Юліян народився в Киликії. Батько його був поганином, вельможею, а мати – християнкою. Після смерті чоловіка вона перебралася до Тарсу. Коли почалося переслідування християн за Диоклетіяна, святому Юліянові тоді виповнилося 18 літ. Його схопили і привели до старости Маркіяна. Мучитель цілий рік тримав його у в’язниці, майже щодня намовляв до відступництва. Однак юнак був стійкий у своїй вірі, тому староста часто віддавав його на муки. Крім того, він водив святого мученика за собою по всій Киликії та всюди віддавав на нові муки, щораз то жорстокіші. Кати різали його тіло, рвали плоть аж до костей, припікали вогнем і бичували, а святий зносив усе терпеливо і молився Богу, прославляючи Ім’я Спасителя, слава якого споконвічна.

Врешті Юліяна привели до Егеї. Та перш ніж кинути до в’язниці, йому силоміць поклали в уста м’ясо з жертвоприношень ідолам, бо гадали, що християни, як жиди, дотримуються закону лишень зовнішньо. Однак те м’ясо не могло осквернити слугу Божого, який щиро служив своєму Богу. До Егеї прийшла мати святого, яка слід в слід мандрувала за ним. Маркіян три дні пускав її до сина, бо думав, що вона вмовить його до відступництва. Та ні! Правдиво християнська мати сльозами обмила рани сина і молила його:“Сину мій, правдою іди і правді служи, будь витривалим, і Христос стане твоєю нагородою!” Через три дні матір і сина привели до мучителя і тут вони почали славити і величати Господа. Розлючений староста наказав матір святого Юліяна побити, відтяти їй п’яти обох ніг і випустити на волю. А святого Юліяна велів кинути в мішку, з ядовитими зміями, у море. Сталося це 288 р. Море винесло тіло мученика на берег і одна християнка поховала його в Олександрії Киликійській, звідки святі мощі згодом було перенесено до Антіохії. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

03.07.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.1,1–9:  «Я завжди дякую моєму Богові заради вас»

Напевно, небагато з нас є осіб, які вміють дякувати, які навчилися це робити з цілого серця. Бо часто, коли дякуємо, то робимо це формально. Задумуймось, чи достатньо ми відчуваємо вдячність до батьків за те, що вони для нас зробили, вдячність до друзів, знайомих, для всіх людей, які трапились нам на життєвій дорозі. 

Бачимо, апостол дякує римлянам за те, що вони були відкриті на Бога, за те, що Бог міг діяти в них, за те, що вони були готові жити за Божими заповідями і чинити Божу волю. Тобто дякує за те, що через них прославляється Боже Царство на землі. Так і ми: за все, що веде нас до Бога, прославляє Його на землі, вміймо дякувати людям і головне – Богові!

***

Мт.13,24-30:  «Щоб, виполюючи кукіль, ви часом не повиривали разом з ним пшениці. Лишіть, нехай росте до жнив одне й друге разом»

Дуже і дуже часто в нашому житті ми невдоволені людьми та обставинами. Однак маємо все більше усвідомлювати, що всі ситуації, які маємо, послані нам від Господа. Звичайно, можемо мати претензії до людей, котрих зустрічаємо на своїй дорозі, до хвороб, які маємо, до труднощів у праці – і тому дуже часто виникає бажання змінити щось навколо себе. 

Не раз сподіваємося, що стануться якісь зміни й що тоді заживемо легко та просто. Ми не усвідомлюємо, що це Бог дає нам обставини нашого життя, тих чи інших людей, тому стараймося прийняти все це як дар від Господа. Бо саме все те, що Євангеліє називає куколем, усе, що входить до історії нашого життя, – усе це потрібне для нашого спасення. Як правило, ми багато не розуміємо, не бачимо в цьому логіки, але Господь допускає це, бо часто саме через це ми перемінюємося й освячуємося. Уміймо прийняти насамперед наше життя, як також цілковито все і всіх, що Бог нам дав, дає і ще дасть. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

03.07.2018р. Б. / Св. свмуч. Методія, єп. Патарського

Святого священномученика Методія, єпископа Патарського

Тропар, глас 1: Кров твоя, мудрий, таїнственно взиває від землі, як і Авелева до Бога, богомудрий святителю Методіє, ясно проповедав ти Боже воплочення. Тому й осудив єси помилку Орігенову, і переставився єси в Небесний чертог. Моли Христа Бога, щоб спас душі наші. 

Кондак, глас 4: Священнотаїнником Святої Тройці, і проповідником повелінь Божественних надрозумових, і православних утвердженням був єси, Методіє, злославні умисли викрив ти, правовір’я ради аж до крові як священномученик явившись, і Христу із Ангелами предстоячи, моли, щоб спастися нам. 

“Ревний поборник правди”, як його назвав святий Епіфаній, святий Методій був єпископом Олімпу і Патари в Ликії, а згодом Тиру в Фінікії. Мученицьку смерть прийняв у грецькій Халкиді. Святий Єронім і святий Анастасій Синаїт дуже високо цінували його вчені й красномовні книги, зокрема “Пир десяти дівиць”, “Пояснення книги Буття” і “Пісню пісень”, а також численні послання проти блудів Оригена. Постраждав близько 310 р. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

02.07.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.16,17–24:  «Ваша слухняність дійшла до всіх»

Апостол Павло висловлює визнання і подяку до римлян за їхнє поступування, віру, за їхнє життя, вказує на те, що їхня слухняність стала знаною іншим людям. Апостол виділяє слухняність тому, що в нашому житті ми часто неслухняні Богові, бо не готові почути Його. І не рідко причиною цього може бути наша хронічна неуважність. На Літургії ми багато разів чуємо: «Будьмо уважні». 

Ми неуважні до того, хто говорить з нами, не уважні до того, що діється навколо нас, не уважні до того, як диявол нам підкидає різні спокуси. Коли ми стаємо уважні, то все більше починаємо помічати і спостерігати Господа, який діє в нашому житті. Коли ми уважні, то в будь-яких обставинах нашого життя зуміємо пізнати і зустрітись з Господом. А це передумова того, щоб слухатися Бога – бути уважним і побачити Його у своєму житті!

***

Мт.13,10-23:  «Слухом почуєте, та не зрозумієте, і дивлячись, не побачите, − бо серце в цього народу затовстіло»

Часто бачимо, що різні люди мають ніби «різні» сумління: хтось дуже сумлінний, іде за голосом своєї совісті, а хтось може робити вчинки дуже недобрі, а то й великі гріхи, і, здається, сумління його не мучить. Звичайно, це не так. 

До кожного з нас Бог промовляє через його сумління. І кожен з нас це «своє» сумління може розвивати в собі – тоді воно стає все більше чутливим до голосу Божого. Або ж, навпаки, − через наші гріхи сумління перестає бути тою струною, якої Господь може легко торкатися, – тоді воно стає все менш чутливим. 

Маємо розуміти: щоразу, коли йдемо за голосом свого сумлінням, коли робимо добрі діла, поступово змінюємося в позитивний бік, стаємо ще більше чутливими до Господа і до того, щоб чинити Божу волю. А кожен наш гріх віддаляє нас від Бога. І не тільки віддаляє, а й робить нас зачерствілими, не дає пізнавати Божої волі. Тому кожний наш життєвий вибір або наближає нас до Господа, а згодом ще більше наблизить, або віддаляє – тоді в майбутньому ця дистанція між нами та Богом лише зростатиме. То ж стараймося з усіх сил завжди йти за голосом сумління, і це все більше й більше наближатиме нас до нашого Господа!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

02.07.2018р. Б. / Св. ап. Юди, брата Господнього по плоті; Св. муч. Зосими

Святого апостола Юди, брата Господнього по плоті

Тропар, глас 1: Як Христового родича знаючи Тебе, Юдо,* священно славимо Тебе як мученика непохитного,* що лесть переміг і віру зберіг.* Тому, днесь всесвяту твою пам’ять празнуючи,* розрішення гріхів молитвами твоїми приймаємо. 

Кондак, глас 2: Сильним умом як вибраний ученик явився Ти* і як стовп непоборний Церкви Христової поганам проповідував Ти слово Христове,* навчаю чи вірувати в єдине божество.* Ним прославлений, прийняв Ти дар оздоровлень,* зціляючи недуги тих, що до Тебе прибігають, апостоле Юдо всехвальний. 

Святий Юда, якого євангелисти Матей (Мт. 10, 3) та Марко (Мр. 3, 19) назвали Тадеєм (що означає – “той, який хвалить”), був сином Марії Клеопової, родички Пречистої Діви, і тому його, як і рідних його братів – Якова, згодом єпископа Єрусалиму, одного з 70 апостолів, та Симона Зилота, одного з 12 апостолів, називають, згідно з єврейським звичаєм, братами Господніми. Часом трапляється, що якийсь недоук плете дурниці, що Ісус Христос мав братів, аби піддати сумніву Божество Христа Спасителя і тайну Його Воплочення. Тут ми з’ясували значення слів “брати Господні”, тож поясніть це іншим, і не вступайте в розмову з хулителем, який своє неуцтво, своє зіпсування і тупоту хоче приховати дурними та грішними висловами. 

Святий Юда був одним з 12 апостолів;він усюди ходив з Христом Спасителем, слухав Його науку, був свідком Його чуд;охоплений Христовою любов’ю, він прагнув привести до спасіння весь світ. Коли Спаситель, навчаючи апостолів, сказав:“Той, у кого мої заповіді, і хто їх береже, той мене любить. Хто ж мене любить, того мій Отець полюбить, і я того полюблю і йому об’явлю себе” (Йо. 14, 21), тоді “Юда ж – не Іскаріотський – мовить йому:«Господи, що таке сталося, що не світові, а нам Ти себе об’явиш?» Ісус же озвався до нього, кажучи:«Коли хтось мене любить, то й слово моє берегтиме і злюбить його мій Отець, і прийдемо ми до Нього, і в Ньому закладемо житло»” (Йо. 14, 22-23). А після Вознесіння Христа Спасителя всі апостоли, а серед них і Юда, “…пильно й однодушно перебували на молитві разом з жінками і Марією, матір’ю Ісуса, та з Його братами” (Ді. 1, 14-15). Коли апостоли розійшлися проповідувати слово Боже, святий Юда пройшов Юдею, Галилею, Самарію, Ідумею, а згодом Аравію, Сирію, Месопотамію та Едесу. Свій апостольський шлях він закінчив у Вірменії, де прийняв мученицьку смерть за Христову віру. У нього, прив’язаного до дерева, стріляли стрілами з луків доти, аж доки святий не віддав Богові свого духа. За іншими джерелами, святий Юда навчав також і в Персії, і тут постраждав за віру разом зі святим Симоном. А ще інші твердять, що він помер природною смертю в Едесі.

Оскільки вже тоді виникали єресі, наприклад николаїтів (схвалювала всяку розпусту) симонітів і гностиків (обидві дуже близькі;гностики навчали, що зміст святого Євангелія приховує інший зміст, зрозуміти який можуть лишень обрані душі), то святий Юда написав до Церков в Азії коротке послання, яке входить до канону Святого Письма. У своєму посланні святий апостол перестерігає вірних перед безбожниками, “які благодать Бога нашого обертають на розпусту й відрікаються від нашого єдиного Владики і Господа Ісуса Христа” (Юда 1, 4). Вони, як колись їх попередники в Содомі і Гоморі, оскверняють свої тіла, не визнають Божого верховенства і є богохульниками. Та горе їм, що пішли Каїновою дорогою, бо на них чекає суд за всі їх злочини. Далі впоминає вірних, щоб вони не згіршувались, бо вже апостоли провістили, що прийдуть безбожні хулителі, що ходитимуть у похотях і нечистоті. Вірні нехай скріпляються у Христовій вірі, надіючись на милосердя Господа нашого Ісуса Христа для життя вічного. Заблуканих нехай карають, нехай інших виправляють любов’ю, і нехай стережуться гріха. “Тому ж, хто може зберегти вас від занепаду й поставити перед славою своєю непорочними в радості, єдиному Богу, Спасу нашому, через Ісуса Христа, Господа нашого – слава, велич, сила і могутність перед усіма віками і нині й по всі віки! Амінь” (Юда 1, 24-25). 

__________
У той самий день

Святого мученика Зосими

Діялося це за часів імператора Траяна, гонителя християн. Староста Писидії Домитіян довідався, що в Аполонії є воїн на ім’я Зосима, який покинув службу, охрестився і тепер проповідує Христа. Він наказав схопити святого і привести до себе. Святий Зосима сміливо визнав, що є християнином, і тоді його кинули до в’язниці. Цілу ніч він молився, а наступного дня так само, як і вчора, голосно величав Христа Спасителя. Мучитель наказав бичувати святого, так, що кров заливала землю, а потім велів покласти його на розпечене мідне ліжко. Нараз почувся голос із неба:“Не бійся, Зосимо, бо Я є з тобою!” Цей голос почули погани і сам Домитіян; одні кричали, що то чари, а інші славили Христа і голосно казали, що великий Бог християнський. 

Наступного дня мучитель взяв святого Зосиму з собою до міста Кононим. Тут натягнули мученикові на ноги залізні чоботи, набиті цвяхами, прив’язали його до коней і гнали по шляху, але й ця мука, як і всі попередні, за волею Божою, не завдали жодної шкоди святому Зосимові. У в’язниці, куди кинули його на голодну смерть, святому явилися два ангели, які втішили його і нагодували. А через кілька днів, коли мучитель зрозумів, що є безсилим перед святим і жодними муками його не злякає, наказав ще раз жорстоко побити святого, припікати ребра свічками, шматувати залізом тіло, а під кінець убити сокирою. Святий Зосима постраждав 19 червня близько 109 р. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

01.07.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.10,1–10:  «Моя молитва до Бога за них, щоб вони спаслися»

Є особи, які дорогі нашому серцю, ми за них турбуємось, дбаємо, переживаємо, щоб вони були щасливі, здорові, що б все добре у них було в житті. Але життя, яким би воно не було – чи більше труднощів, чи менше, чи більше вигод, чи менше – воно закінчиться, і перед нами буде вічність. Тому в житті важливо найперше дбати про освячення і спасення наше як і кожної людини.

На силу ми не можемо когось спасати і освячувати. Але важливий для нас є інструмент, на який вказує апостол і чим можемо допомогти для них, це – молитва. Маємо пам’ятати в молитві тих людей, яких Бог поставив на нашій життєвій дорозі, взивати до Господа, щоб вони провадили життя досконале, щоб вони ішли дорогою спасення.

***

Мт.8,28–9,1:  «І почали кричати: ”Що нам і Тобі, Сину Божий? Прийшов єси сюди, щоб нас мучити перед часом?”»

Христос ходив Гадаринським краєм і не звертався ні до кого, хто не потребував Його. А тут двоє біснуватих самі дають про себе знати, самі виявляють себе і свій стан. Це показує дуже надважливу річ для кожного з нас. Христос був Богом, отже, був святим. І ця Його святість не давала злим духам почуватися комфортно, тому вони виявляли себе.

Так само і в нашому житті: що більше будемо прямувати до досконалості і ставати святими, то більше будемо змінювати світ, впливати на тих чи інших людей, їхні недоліки, вади, також на ситуації чи проблеми, які є навколо нас. Дуже і дуже важливою є праця над собою, переміна себе, зростання в досконалості, у святості. Коли ми самі змінимось, то тоді ми навіть мимоволі будемо навертати, преображувати, зцілювати інших навколо себе. Отже, праця над собою – важлива річ не лише для нашого власного спасення, а для спасення цілого світу!&

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

01.07.2018р. Б. / Св. мучеників Леонтія, Іпатія і Теодула

Святих мучеників Леонтія, Іпатія і Теодула

Тропар (г.4): Мученик твій, Господи, Леонтій, у своїм стражданні прийняв нетлінний вінок від тебе, Бога нашого; мавши бо твою силу, він переміг мучителів і подолав нікчемне зухвальство демонів; його молитвами спаси душі наші. 

Кондак (г.2): Мучителів лукаві підступи посоромив єси і еллінів служіння безбожне викрив, возсіяв єси богорозуміння всім людям навчанням благочестя, богомудрий мучениче. Тому пам'ять твою почитаємо з любов’ю, премудрий Леонтіє. 

Було це в часи правління римського імператора Веспасіяна (69-79). Адріан, призначений старостою Фінікії, випросив в імператора дозволу переслідувати християн. Прибувши до Фінікії, він дізнався, що в місті Триполіс начальником війська є грек Леонтій, муж великої хоробрості, надзвичайно милосердний до бідних, чесний і християнин. Останнє власне і було провиною в ті часи. Адріан вислав поперед себе сотника Іпатія з відділом війська, щоб той ув’язнив Леонтія і тримав у в’язниці аж до приїзду самого Адріяна. Дорогою Іпатій тяжко захворів. Та вночі явився йому ангел у вигляді світлого молодця і сказав: “Поклич тричі на поміч того Бога, якому поклоняється Леонтій, – і будеш здоровий”. 

Іпатій оповів вранці свій сон іншому сотникові, Теодулові, і, за його порадою, зробив так, як йому велів ангел: тричі візвав до Леонтієвого Бога – і здоровий устав з ліжка. Тепер уже обидва сотники мали велику охоту якнайшвидше зустрітися з мужем, який вірує в такого могутнього Бога. А коли прийшли до Триполіса, назустріч їм вийшов Леонтій. Вони, не знаючи його, спитали: “Де тут живе Леонтій, муж чесний, до якого послав нас сам староста Адріан, бо хоче з Леонтієм зустрітися і віддати йому шану?” 

Слуга Божий відповів: “Ходімо, я відведу вас до нього”. 

Іпатій і Теодул пішли за ним, а святий Леонтій привів їх до свого дому, погостив їх красненько, а потім каже: “Я Леонтій, тепер можете мене ув’язнити!” 

Обидва сотники були здивовані добротою цього мужа і, спізнавши Божу ласку, припали до його ніг та стали просити, щоб допоміг їм пізнати правдивого Бога, який чинить великі чуда, а сповідники Його живуть так свято, як Леонтій. Він навчив їх правд Христової віри й охрестив. Адріан, довідавшись про це, негайно прибув до Триполіса і наказав усіх трьох кинути до в’язниці, а наступного дня поставив їх перед судом. 

Святі мученики сміливо стали перед своїм мучителем, вони прилюдно визнали Христову віру, не слухали намов, не злякалися погроз, лиш голосно призивали Ім’я Христа Спасителя. Адріан наказав святого Леонтія жорстоко бичувати жилами, а потім кинути до в’язниці. Обох сотників також спочатку бичували, потім припікали їх вогнем, а під кінець сокирою відрубали їм голови. Наступного дня Адріан велів поставити перед собою Леонтія і запитав його, чи надумав принести жертву богам. 

“Нічого надумувати мені не треба, – відповів святий мученик, – ліпше ти надумайся і охрестися, щоб спастися!” 

А мучитель з насмішкою запитав: “Яке ж то спасіння, чи не те часом, якого зазнали Іпатій і Теодул?” 

На це святий Леонтій сказав так: “Смерть, до якої ти їх засудив, для них є спасінням і початком вічного життя, але вас, що не віруєте у Христа, чекає смерть тіла і душі – і вічні муки пекла!” Адріан наказав припікати святого вогнем, а під кінець прив’язати його до чотирьох стовпів і забити до смерті. У таких муках з молитвою на устах і з надією в серці святий Леонтій закінчив свій земний подвиг 73 р. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР