26.03.2011р. Б. / Анатолій Бабинський: люди так не вибирають. Це перст Божий на нашій Церкві

Люди так не вибирають. Якщо ми співставимо цей виборчий Синод і його результат з будь-якими іншими виборами в нашому суспільстві, не тільки в українському, то зможемо побачити, як діє Бог. Він просто руйнує нашу логіку.

Владика Святослав, за моїм підрахунком, став 80-тим митрополитом Київським, який є прямим спадкоємцем очільників Київської Церкви від митрополита Михаїла І. І хоч довгий час осідок глави нашої Церкви перебував поза Києвом із зрозумілих причин, владика Святослав все ж вже є другим главою нашої Церкви, який провадитиме Церквою з першопрестольного міста.

Щодо самої особи владики, то мені найперше, що прийшло на думку, коли я почув про цей вибір, що я в свій час дуже погано здав в нього екзамен, але потім вже на 5 курсі, то вже краще вчився і здав інший предмет дуже добре. То якось соромно стало, тепер перед патріархом, що погано вчився.

Якщо говорити більш серйозно, то я думаю, що це саме той кандидат, який зараз потрібен нам. По-іншому і не могло бути, адже ми всі молились, щоб Дух Святий чував над нами і цими виборами, може навіть не до кінця усвідомлюючи свої потреби. Перед виборами експерти називали низку якостей, якими повинен володіти новий глава УГКЦ, щоб добре провадити Церкву в сучасному світі. Звичайно, серед єпископату було багато людей до яких ці лекала прикладали і скажу, так я спостеріг, що вони добре прикладались кільком людям. Називались імена, і скажу, що це дуже добре, що серед єпископів, і не тільки, є кілька людей, які вповні володіли необхідними якостями. Бо хоч главу обрали, ніхто з тих єпископів нікуди не зникне, вони будуть й надалі служити Церкві всіма своїми силами і талантами. Але у всіх «рейтингах», якось не звучало ім‘я наймолодшого з єпископів з далекої Аргентини, який десь там в Південній Америці служить і місіонерствує. Чисто так по-людськи - це абсурд, що вибрали саме його. Так виглядає, що проповідь отця Бориса в неділю задала провідний імпульс синодальним владикам «Бути з Богом». І наша логіка зазнала краху.

Я вже читав багато коментарів, не маю, що додати до них. Всі основні точки вже вловлені. Наступною поживою для обговорення вже стануть перші слова нового глави, яких ми вже з нетерпінням чекаємо. Я зустрів кілька коментарів, які описували вибір з більше такої технічної сторони. Що ніби, це просто результат якогось ідеологічного протистояння, компроміс. Але це дуже «плоско». Бо за тією ж вже посоромленою логікою, 41-річний глава Церкви, то все таки виглядає дуже надовго. Якщо мислити логікою домовленостей, компромісів, то – це найбезглуздіше, що могли зробити єпископи. Тому я ще раз кажу: люди так не обирають. Це перст Божий на нашій Церкві.

Спеціально для "Католицький Оглядач" п.Анатолій Бабинський, головний редактор часопису "Патріярхат"

Джерела:

Мандрівники Христа Царя

26.03.2011р. Б. / Греко-католики Італії чекають зустрічі з новообраним Главою Церкви

Виборчий Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, зібраний у Львові-Брюховичах 21-24 березня, відповідно до приписів Кодексу Канонів Східних Церков та Партикулярного права Української Греко-Католицької Церкви, обрав Верховного Архиєпископа УГКЦ. Сьогодні, 25 березня 2011 року, у Ватикані повідомлено про те, що Святійший Отець Венедикт XVI потвердив і поблагословив цей вибір. Обраний Глава УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук) склав перед Синодом Єпископів визнання віри та обітницю вірно виконувати свій уряд.

Інторонізація новообраного Глави Української Греко-Католицької Церкви запланована на 27 березня 2011 року у Патріаршому Соборі Воскресіння Христового у Києві.

Очевидно, через далеку відстань не зможемо бути учасниками торжеств у Києві, але з Божого провидіння новообраний Глава УГКЦ разом з високопоеосвящениими Митрополитами та Постійним синодом прибудуть до Риму. Тому від імені Преосвященного владики Діонісія (Ляховича), Апостольського Візитатора для українців греко-католиків в Італії та Іспанії і Оргкомітету запрошуємо усіх вірних до спільних молінь у Римі з нагоди обрання нового Глави нашої Церкви за наступним розкладом:

У середу, З0 березня 2011 року, на площі Св. Петра у Ватикані відбудеться загальна аудієнція із Святішим Отцем Венедиктом VI, під час якої буде представлено новообраного Верховного Архієпископа УГКЦ. Бажаючі взяти участь в аудієнції повинні прибути на площу Св Петра о годині 8.30. Розпочнеться аудієнція о годині 10.30. Оргкомітет поклопочеться про розповсюдження вхідних квитків для прибулих завчасно на площу Св. Петра українців.

В неділю, 3 квітня 2011, о годині 10.00 відбудеться Архієрейська Божественна Літургія з нагоди Введення на престіл новообраного Верховного Архієпископа в прокатедральному Соборі Святої Софії у Римі, яку очолить Блаженніший Святослав (Шевчук).

Джерела:

Прес-служба УГКЦ в Італії

Воїни Христа Царя

УВАГА!

29 березня о 11.00 у Комунарському районному суді (вул. Малиновського, 7) м. Запоріжжя розпочнеться слухання по справі трьох українських патріотів(Ігора ЗАГРЕБЕЛЬНОГО, Віктора ДАВИДЕНКА, Артема ЦИГАНКА), яким бандитська влада інкримінує підпал антидержавного комуністичного притону (так званий райком).

31 березня о 10:00 Жовтневому районному суді (вул. Дзержинського, 6) м. Запоріжжя режим внутрішньої окупації України розпочинає судилище над дев’ятьма членами та прихильниками ВО «Тризуб» ім. С.Бандери (Анатолієм ОНУФРІЙЧУКОМ, Василем АБРАМІВЕМ, Пилипом ТАРАНОМ, Романом ХМАРОЮ, Віталієм ВИШНЮКОМ, Олексієм ЗАНУДОЮ, Василем ЛАБАЙЧУКОМ, Юрієм ПОНОМАРЕНКОМ та Едуардом АНДРЮЩЕНКОМ), які відпиляли голову незаконно встановленому бюсту ката українського народу Сталіна.

За додатковою інформацією звертатися за телефоном: (097) 684-31-83

Підтримаймо українських націоналістів!

Геть промосковський, кримінально-олігархічний режим внутрішньої окупації!

Слава Національній революції!

Джерела:

ВО "ЖІНОЧА СІЧ"

25.03.2011р. Б. / Нового Предстоятеля нашої Церкви інтронізують у Патріаршому соборі УГКЦ у Києві

Уведення на престол нового Глави УГКЦ відбудеться у неділю, 27 березня, у Патріаршому cоборі Воскресіння Христового у Києві (вул.Микільсько-Слобідська, 5, неподалік станції метро «Лівобережна»).

Урочиста Літургія розпочнеться о 10.00. Прохання телегрупам та фотокореспондентам розташуватися для роботи завчасно.

Акредитація для ЗМІ: електронною поштою press@ugcc.org.ua; телефоном: +38 050 583 59 89

Джерело:

Департамент інформації УГКЦ

25.03.2011р. Б. / Помер Владика Юліян (Ґбур)

Сьогодні, 24 березня, о 5.15, на 69 році життя, після тривалої важкої хвороби відійшов у вічність Владика Юліян (Ґбур), титулярний єпископ Стрийської єпархії, перший Єпарх цієї єпархії.

Владика Юліян народився 4 грудня 1942 року у с. Брижава біля Перемишля. У 1947 році під час операції «Вісла» переселений з батьками на північ Польщі.

Середню освіту здобув у Місійній семінарії в Нисі. Філософію і богословія студіював у Вищій духовній семінарії монашого чину. Рукопокладений на священика 21 червня 1970 року. Душпастирював для греко-католиків у Кракові, Гурово-Ілавецькому та Острому Барді (Польща). У 1982-1991 роках виконував обов’язки декана Ольштинського деканату. Декретом Примаса Польщі Стефана кардинала Вишинського від 11 червня 1983 року призначений візитатором для греко-католиків у Польщі та консультантом Примаса у справах управління Українською Греко-Католицькою Церквою. З 26 квітня 1991 року – протосинкел Перемишльської єпархії.

30 березня 1994 року призначений Єпископом-помічником Львівської архиєпархії. Хіротонія відбулася 7 липня 1994 року у Львові. У 1996-2001 роках – Секретар Синоду Єпископів УГКЦ. Від 18 листопада 2000 року – Єпархіальний єпископ Стрийської єпархії. Був головою Митрополичої комісії УГКЦ у справах соціальної комунікації.

Під час Синоду у 2001 році склав обов’язки Секретаря Синоду Єпископів УГКЦ.

20 січня 2010 року, згідно з кан. 233, § 1 ККСЦ, повідомлено, що Папа Венедикт XVI у зв’язку зі станом здоров’я відкликав Владику Юліана від виконання уряду Єпарха Стрийської єпархії, зберігаючи за ним тільки титул Єпарха Стрийської єпархії.

Сьогодні, під час роботи Виборчого Синоду, всі його учасники спільно помолилися за упокій душі свого співбрата у єпископському служінні. Похорон, у якому візьмуть участь члени Синоду Єпископів УГКЦ, відбудеться у суботу, 26 березня, у Стрию (початок о 9.00).

Блаженніший Любомир висловив співчуття вірним Стрийської єпархії

Блаженніший Любомир (Гузар) висловив співчуття духовенству, монашеству та мирянам Стрийської єпархії з приводу смерті Владики Юліана (Ґбура). У листі йдеться: «Сьогодні милостивий Господь покликав до себе свого вірного слугу Владику Юліана (Ґбура). Така подія звичайно викликає два види почуттів. Перше почуття − це біль втрати. Так ми сприймаємо майже кожну смерть.

Тому бажаю висловити своє щире співчуття Вам, Преосвященний Владико, духовенству, монашеству та мирянам Стрийської єпархії. Скеровую свої співчуття також і до наших єпископів, з якими покійний співпрацював особливо тісно як Секретар Священного Синоду. Рівно ж співчуваю вірним Львівської архиєпархії, яким на початку свого перебування в Україні покійний служив як Єпископ-помічник. Звісно, висловлюю сердечне співчуття рідні покійного, яка проживає в Польщі. Дякуємо вам, що попри нелегкі обставини ви дали на служіння Богові людину, яка щиро любила свою церковну традицію та своє батьківське походження.

Як вже було згадано, у такі хвилини у нас з’являється ще одне почуття. Зазвичай ми оплакуємо померлих, і це природно для нашої людської природи. Однак наша скорбота має бути дуже короткою, бо свята віра вчить нас, що смерть − це не кінець, а тільки перерва у нашому спілкуванні, перехід до щасливої вічності з Богом. Тому, хоч це і дивно звучить, ми повинні радіти, коли хтось із наших близьких осягнув мету свого життя.

Дозвольте навести тут один спогад. Коли відбувалося введення покійного Владики Юліана на престол Стрийської єпархії, у своєму зверненні до численно зібраного народу він мовив: «Найважливіше для мене − сказати вам, що всіх вас люблю». У цьому, на мою думку, був секрет його душпастирського служіння і тих успіхів, яких йому вдалося досягнути, і сили в терпіннях, що їх йому довелося переносити.

Дорогі у Христі! Поручаймо Божій милості спільно у молитвах світлої пам’яті Владику Юліана (Ґбура), випрошуючи для нього вічної нагороди.

Вічна пам’ять покійному Владиці Юліанові!»

Джерело:

Департамент інформації УГКЦ

25.03.2011р. Б. / У Грузії зацікавилися освітнім досвідом УКУ у сфері біоетики

22-23 березня у Тбілісі проходила дводенна зустріч ініційована Римо-католицькою церквою та православним патріархатом Грузії. Головна тема конференції – проблема сурогатного материнства. Про сурогатне материнство та маніпуляцію людським життям учасникам конференції розповів керівник Школи біоетики УКУ, член-кореспондент Папської Академії «Pro Vita» о. д-р Ігор Бойко.

На думку о. д-р Ігоря Бойка, сурогатне материнство стало своєрідним бізнес-проектом, для заробляння грошей, хоча прикривається ця практика благородними намірами. «Ніхто у цьому процесі не думає про дитину, яка буде зранена – з часом у неї можуть початися проблеми на психологічному рівні щодо самоідентифікації. Дитину не можна сприймати як певну річ, яку можна замовити. Дитина – це найперше дар любові», – наголосив експерт.

За словами о. д-ра Ігоря Бойка, більшість європейських країн засуджують це явище, воно заборонене законом. Наприклад, в Італії за сурогатне материнство, або намовляння до такого кроку можна заплатити штраф 600тис. євро або сісти за ґрати до трьох років. «Натомість в Україні ця практика абсолютно дозволена, ще й розрекламована багатьма клініками, які мають практику штучного запліднення».

Учасники конференції також обговорили напрацювання Українського католицького університету в сфері біоетики. Тут вже два роки діє програма з біоетики, на якій викладають західноєвропейські та українські фахівці. Успішні випускники програми мають можливість згодом навчатися в університетах Італії, Австрії та інших європейських країнах. Програму з біоетики в УКУ підтримує канадська лабораторія молекулярної біології.

Прес-служба УКУ

Джерела:

Департамент інформації УГКЦ

24.03.2011р. Б. / Екзорцист Василь Пантелюк: «Біси у Донецьку та Одесі однакові»

В інтерв'ю порталу «Православні католики Одеси» відомий донецький екзорцист отець Василь Пантелюк розповів, чи відрізняються біси в різних регіонах України, з якої причини вони опановують людей, і як від них захиститися.

- Отче Василю, скажіть, чи відрізняються люди, одержимі бісами в Одесі та Донецьку?

- Ні. І в Донецьку, і в Одесі, і у Львові проблема одна й та ж: гріх. Гріх кидає людину в безодню духовних проблем, звідси й одержимості.

- До кого потрібно звертатися людям, яких обплутав диявол?

- Для цього існує Христова Церква, якій Бог передав владу над нечистою силою. Церкві для лікування людей Господь також дав і відповідні засоби - молитви, мощі, освячені масла, хрест, ладан - все це руйнує силу диявола.

- Але ж далеко не будь-яка церковна людина може виганяти диявола? Навіть не кожен священик, чи не так?

- Для подібного служіння потрібно мати благословення єпископа. Будь-яка людина, що має дар екзорцизму, повинна мати письмове благословення, яке підтверджує, що вона діє від імені Церкви, а відповідно, має повноваження від Христа.

Якщо екзорцист приїжджає в іншу єпархію - то дозвіл двох єпископів на проведення таких молитов, свого, і місцевого.

- Чи має принципове значення, до якої саме Церкви належить екзорцист?

- З духовної точки зору людина, що потребує духовного лікування, може приходити і до православних, і до католицьких, і до греко-католицьких екзорцистів. Головне, щоб у екзорциста був справжній дар від Бога, бо це не людина, а Христос звільняє від бісів.

- Яким має бути приготування до процедури вигнання бісів? Що повинен робити одержимий?

- Перед власне приготуванням необхідно переконатися, що людина, якій потрібна допомога, охрещена, воцерковлена (тобто регулярно відвідує Церкву, веде духовне життя і приймає святі Таїнства), вінчана (якщо перебуває в шлюбі). Це дуже важливі попередні умови, в іншому разі процес вигнання бісів може бути істотно ускладнений, а звільнення від біса недовготривалим. Важливо також освятити квартиру, якщо вона ще не була раніше освячена священиком. Потім, вже ближче до дня проведення екзорцизму, слід сповідатися, якийсь час постити, звертатися до Бога з молитвами.

До речі, деякі дізнаються про свою одержимість вже безпосередньо під час молитов, які виганяють бісів.

- Церква не втомлюється повторювати, що для християн неприпустимо звертатися до магів і екстрасенсів, тим не менше, люди часто не сприймають ці поради всерйоз. Наскільки такі застереження виправдані з точки зору екзорциста?

- Переважна більшість екстрасенсів є язичниками, а це значить, що під час сеансу екстрасенс фактично може звертатися до диявола. Допомоги від цього не буде, а духовний стан пацієнта стає ще гірше. Потім дуже багато років іноді доводиться відмолювати людину. Церква застерігає про небезпеку і забороняє звертатися до ворожок, відьом і інших окультних «цілителів», але радить звертатися по допомогу тільки до Бога.

Скажу, що близько 85% людей, які побували у ворожок та екстрасенсів, приходять до Церкви вже уражені. Чому? Через контакт з дияволом. Таку картину ми регулярно спостерігаємо. Тим більше, вони зараз легалізуються і входять до державного каталогу професій, законно відкривають салони і здійснюють такі згубні «лікування» людей.

Іноді людина може сама не знати, від якого джерела у неї сила. Навіть у трави не можна домішувати заговори. Людина повинна вести духовне життя щоб лікувати, і мати благословення Церкви. Використання ритуалів спіритизму, органів тварин, яйця, магнетизм Церква забороняє, наші засоби - чиста молитва, ладан, свята вода, благословення, мощі святих, ікони, які мають цілющу силу, а не кавова гуща, вуду, рейки, сучасні види чорної та білої магії і т.п. Молодь цікавить негативна містика, але містика позитивна - церковна - незрівнянно сильніше.

- Як ви ставитеся до передачі «Битва екстрасенсів»?

- Перш за все не забувайте, що «Битва екстрасенсів» - телевізійне шоу. Це більше шоу-бізнес, ніж містика. Але навіть у такому прочитанні передача зайвий раз підтверджує, що диявол існує. Адже люди реально, прямо звертаються до нього, до духів, самі називають себе відьмами і тим свідчать свою вірнопідданість бісам.

- Наскільки небезпечні всілякі сатанинські символи? Адже вони в нашій країні продаються у багатьох магазинах, і багато людей навіть не підозрюють про їх справжнє значення ...

- Що таке символ? Символ вказує на певну реальність. Взяти, приміром, татуювання: по Біблії - це огида перед Богом. Вчора я хрестив у в'язниці людину, яка просиділа 30 років і засуджена на довічне ув’язнення. У нього відбулося переосмислення, він прийняв Христа, дуже свідомо. Навіть у камерах людина пізнала істину, хоча багато років служив гріху, але навернувся. А там своя культура, символи. Але що ж йому робити зі своїми татуюваннями? Вони так і залишаться з ним на все життя після хрещення. Але сили вже не матимуть, бо людина покаялася і відвернулася від гріха.

Хрест - символ порятунку, з'єднання неба і землі, знак спокутування, символ Божої любові. Кожен християнин носить хрест. Подібно до цього, пентаграми можуть нести негативний заряд, навіть якщо не було заговору над символом.

Був випадок, коли жінка не практикувала, але просто читала книги з магії. Вона була вражена демонами, і стала одержимою. Тобто навіть зовнішні знаки не простимі. Один раз я побачив дівчину з перевернутим хрестом. На моє запитання, вона відповіла, що поклоняється дияволу і просить у нього допомоги. Але це абсурд! Не можна поєднувати поняття допомоги та поняття диявола - диявол людині ніколи не допоможе! Його мета - полонити людську душу, знищити її, духовно вбити. «як лев ревучий, шукаючи кого пожерти» (1Пет.5: 8).

- Що взагалі викликає одержимість?

- Перш за все - важкий гріх або довгострокове перебування у важкому гріху. Гріх руйнує душу людини, і вона стає вразливою для вроків і злих духів.

- Чи може одержимість пройти сама з плином часу, як, скажімо, нежить?

- Одержимість пройти може. Але тільки у випадку, якщо людина веде високодуховне життя. Іноді при сповіді, або при хрещенні диявол залишає людину. В іншому випадку одержимість або псування може зняти тільки церковний служитель.

Михайло Шелудько

Джерело:

КРЕДО

VirtaPay

VirtaPay
VirtaPay - віртуальний банк майбутнього!
Поспішайте зареєструватися поки він працює ще у тестовому режимі і готовий з вами поділитися реальними грішми у вигляді бонусу 25$ за реєстрацію та ще по 20$ за кожен вхід та активність.

23.03.2011р. Б. / В 11-му столітті північні сусіди не мали мови, бо й сусідів не було... Або чому взялися за Інститут українознавства

Декого дуже цікавить наше приміщення і наша земля... Табачник обдурив Кабмін... В 11-му столітті північні сусіди не мали мови, бо й сусідів не було...

З ініціативи головного чиновника від освіти Дмитра Табачника, Національний науково-дослідний інститут українознавства (ННДІУ) перетворили на “Національний науково-дослідний інститут українознавства та всесвітньої історії”. Реорганізацію установи в колективі назвали її “фактичним знищенням”. Про подальшу долю інституту ми запитали в директора інституту українознавства Петра Кононенка.

Петре Петровичу, ви вже опікуєтеся і “всесвітньою історією”?

Петро Кононенко Про розпорядження щодо реорганізації нашого інституту, прийнятого Кабміном, ми дізналися з повідомлення по “5-му каналу”. Це грубе порушення юридичних і моральних норм. Адже має бути ухвала колективу інституту, а нам ніхто нічого не повідомляв навіть. Але на цьому порушення не закінчилися. Міністр Табачник зробив пропозицію щодо реорганізації на засіданні Кабміну, і робив її без ухвали колегії міністерства. Це була його особиста ініціатива. За це в будь-який країні він би одразу позбувся посади. Вийшло, що він обдурив Кабмін.

У розпорядженні було прописано, що воно дійсне в разі виходу указу президента. Таке враження, що диктувались умови і президенту. Так само несподівано ми дізнаємося з преси про відповідний указ Януковича.

А чому не можна було створити окрему установу з вивчення всесвітньої історії?

Що таке зробити інститут всесвітньої історії? Перше, треба, щоб була концепція. А її немає. Кадрів – немає. Фінансування – немає. Це вже не про мільйони йде мова. Це технології, міжнародні центри і зв’язки, створення ще однієї світової системи. Це, очевидно, можна було б робити на базі Інституту історії. Але за моєю інформацією, Інститут історії від цієї революційної ідеї пана Табачника відмовився. Тепер вирішили з ходу атакувати нас: а раптом вдасться?

Усе це нав’язується колективу, з яким ніхто не розмовляв. Досі в нас немає жодного документа, яким би нас хоча б інформували про ці нововведення.

Ми давненько запримітили, що декого дуже цікавить наше приміщення і наша земля. Просто так це не взяти. Тоді як? Реорганізація, котру мислили як ліквідацію. Створюється інститут історії, туди саджаються свої люди. І яка там світова історія? Це світова трагедія, що у цивілізованій країні можливі такі варіанти.

Зараз з кого спитати? З президента – він одержав подання Кабміну. З Кабміну? Він одержав подання міністра. А тут уже треба ставити крапку. А де були міністри і економіки, і фінансів, і соцполітики? А хто з них запитав, на якій основі робиться ця пропозиція і що далі?

Не виконувати укази президента не можна, але хто має виконувати? Якщо до мене прийдуть і спитають: чого не виконуєте? Я скажу: а в мене немає ніяких матеріалів, що це звернення до мене.

Сьогодні експерти виступають з критикою нової “мовної і літературної концепцій” від Міносвіти. Ваш інститут як профільну установу Табачник запрошував до розробки цих “концепцій”?

Ні. Найгірше, що за реформу беруться непрофесіонали. Табачник уявлення не має про школу, крім того часу, коли він сам туди ходив. Як кажуть: “печально, когда сапоги начнет точать пирожник, а пироги печать сапожник”. А в нас взялися саме в цьому ключі вирішувати освітні питання.

Мова – єдина категорія, яка об’єднує суспільство. Ніщо інше – ні економіка, ні культура, ні церква. А чому мову протиставляють? Бо тоді можуть поділити. Ця політика згубна для держави.

Сьогодні великі дискусії з питань мови. Часом диву даєшся. А треба лише почитати історію. У 1924 році вийшла хрестоматія української мови. Авторами статей були двоє видатних вчених – російський Олексій Шахматов і український Агатангел Кримський. І вони показують, що вже в 11-му столітті українська мова була структурована. Так, в 11-му столітті наші сусіди не мали своїх мов, бо не було сусідів.

В “Ізборнику Святослава” написано, що руська мова настільки багата й важлива, і в ній можна знайти щонайменше 27 тропів. Це тільки 11-е століття. Я почитав твори сучасних письменників – у багатьох стільки немає.

Дуже важливий у цьому плані літопис Аскольда. Як він повідомляє, у 860 році кагани Аскольд і Дир на чолі 60-тисячного сухопутного війська і кілька сот кораблів пішли на Константинополь. Коли імператорам доповіли, що руси напали, вони сказали: простягнути ланцюги й не пускати. Але скоро повідомили, що руси вже в Константинополі. Тоді зібралися за круглим столом і уклали угоду, за якою Аскольду й Диру, їхньому війську і всім мешканцям Руської держави надавалися широкі можливості – торгувати й рухатися по всій Візантійській імперії і брати участь у важливих громадських та політичних подіях.

Візантійські імператори зобов’язалися сплатити данину київським каганам, зокрема Київському князівству, Переяславському і Чернігівському, і запропонували: чи не перейняли б Аскольд і Дир їхню віру. Тоді Аскольд запитав: а чим ваша віра краща за інші? Його повели в розкішні храми. А потім він зізнався, що в нього проблеми з очима й поцікавився: чи не могла б їхня релігія в цьому допомогти. Його залишили в храмі. І на ранок Аскольд бачив. Тоді він сказав: добре, я приймаю вашу релігію. Але христився на своїй землі. І першим у 860 році хрестив киян. Володимир Великий не був першохрестителем. Він надав християнству статус офіційної релігії. Церква це знає. У 870 році Патріарх Константинопольський прислав у Київ єпископа. Це вже була канонічна церква. Це була материнська церква, з якої все розвивалося.

Сьогодні нам пропонують теорію “Рускава міра” і кажуть: пора об’єднувати землі й захищати всіх православних. Кажуть, “рускій мір” будується на “істинному православ’ї”, тобто російському. Кажуть: ви не справжні, от ми справжні. Але ж Юрій Долгорукий за своєю військовою дружиною привів хрестителів у 12-му столітті. Чому ж зараз мати повинна бути упосліджена, оголошена несправжньою?

Нам кажуть, що ми маємо відмовитися від “неправильних” поглядів, написати спільну історію. А що таке спільна історія?

Ні про якого Аскольда й Дира не згадувати, а визнати теорію “єдиного східнослов’янського племені”, єдиної віри і єдиної держави. Пізніше це буде самодержавіє, православіє і народність. Відомі імперські речі, які рішуче не сприймалися українським менталітетом, бо коли там було самодержавіє, тут були демократичні ідеали.

Коли наші князі приймали християнство, у цей час до римських імператорів звернулися моравські князі Коцел і Ростислав з проханням дати своїх мудреців, які б допомогли їм створити азбуку, бо люди хотіли читати священні книги, і не було кому їх перекласти. Імператор спитав, хто згоден займатися цією справою? І пішли, зокрема, Кирило і Мефодій у Моравію, Болгарію, Чехію, Польщу, Русь, обійшли все, вивчили й доповіли імператору (про це йдеться у літописі Аскольда): якщо в основу покласти руську мову і збагатити її певними елементами інших мов, то можна створити грамоту, якою можна буде перекладати і нею послуговуватися.

Кирило і Мефодій не творили мови. Вони робили алфавіт, поклавши в основу живу руську мову. Вони називали руську мову найрозвиненішою. А тепер нам доводять, що українська мова – це чийсь діалект. Це ж сором! Є документи.

Які сьогодні права української мови в Україні. Табачник бідкався, що на “багатомільйонний російськомовний Київ” лише 7 російських шкіл?

А я запитаю: а скільки українських у Москві? У Санкт-Петербурзі? В усій Росії? Там же мільйони українців!

Чому росіяни не визнають українську мову? Бо визнати мову – визнати народ.

Чи треба в Україні вивчати російську? Бажано. Але чому не вивчати японську, китайську, індійську? Чому потрібно зациклитися на одній мові? Це ж і є та асиміляція, яка суперечить природному началу. Нема мови – нема людини. Немовля – це той, хто не мовить. От бувають і народи немовлята. Україну хочуть зробити таким немовлям. Як агресивно захоплюють Інтернет, телебачення, вузи!

Сьогодні армію не пошлеш завойовувати сусідів. Тоді винайшли інший спосіб – релігію. Патріарх Московський Кiрiл – ніякий не церковник. Він не займається питаннями душі, безсмертя, людини і Бога. Це політик, для якого єдина мета – імперія. Як її збудувати? Він вважає, що пустивши по колу релігійну карту.

Ідея дати можливість обрати мову навчання – це блюзнірство. Бо прийде хлопець із села угорського, румунського, татарського – то хто ж у нього буде приймати цими мовами іспити? Очевидно, він має складати їх російською. А це означає, що університети скрізь мають поновити кафедри російської мови. Це ігнорування всіх мов і витіснення державної мови.

В Англії щороку додають до словника десь 800 слів. А в нас слова зникають. Ніхто не підрахував, скільки. Мова усихає. Є люди, які керують нами, але на знають української, державної мови. Українська мова – це не предмет ні в школі, ні у вузі. Це конституційна норма.

Не можу не запитати вас про спільні підручники чи посібники з історії, пропоновані Табачником...

Панові Табачнику не подобаються підручники з історії, бо вони не подобаються ідеологам “рускава міра”.

Як можна написати спільну історію? Німці з поляками вже 20 років пробують домовитися. Нічого не виходить. Німці з французами теж намагалися. І вирішили, що нічого з того не буде. У кожного народу, у кожної людини є своя історія.

Збираються писати історію Росії і України. А як без Туреччини, без Молдови, без Угорщини, без Польщі, без Білорусі, без Литви?

Що ми знаємо про наших сусідів турків? Про їхні набіги? Звичайно. А наші набіги – були? Були. А коли Богдан Хмельницький починав похід – хто був його союзником? Кримські татари, які були під турецьким началом. Турецьке і кримське ханство не раз нам забезпечувало протекторат. А ми історію написали з точки зору інтересів Росії.

Якою буде спільна історія? Ми знову будемо придатком у всіх сферах. У тому числі в державності, праві, хоча ми мали “Руську правду”, коли ще не було наших сусідів. Ми мали конституцію Пилипа Орлика, коли у світі були три перші національно-демократичні республіки: Нідерланди, Англія і Україна – козацька держава.

Історик Михайло Грушевський пише про залишки поселення в теперішньому селі Мезин на Чернігівщині. Цьому селищу 18-20 тисяч років. Ясно, що наші сусіди не зацікавлені його згадувати, бо воно належить нам. Якщо проаналізувати, як будувалося там житло, як робилися комунікації, які були малюнки, скульптура, то подібні хати і подібні планування були при Трипіллі, а це до нашої ери. І знову тоді про наших північних сусідів ще мова не йшла.

Торік Міжнародний конкурс з української мови ім. Петра Яцика мало не зірвався, через те, що Міносвіти на чолі з Табачником одноосібно вийшло з числа організаторів конкурсу. У вас днями теж відбудеться Міжнародний конкурс з українознавства для учнів 8 – 11 класів. Чи допомагає вам Міносвіти у його проведенні?

Якщо люди намагаються усунути українську мову з аспірантури, але при цьому пропонується вступний іспит з російської, – тут політика цілком очевидна.

На словах вони підтримують конкурс. Назвали цифру, що 7,5 мільйона дітей взяли в ньому участь. Це було блефом. Аби в нас стільки дітей стали аматорами української мови, у нас би мовного питання не виникало.

Нам надіслали 587 рефератів. Причому найбільше – з Донбасу. Це означає, що Україна жива, що б вони не робили.

Розмовляла Анна Ященко

Джерело:

УНІАН

...“рускій мір” будується на “істинному православ’ї”, тобто російському. Кажуть: ви не справжні, от ми справжні...

Та коли ж, нарешті, ті тупоголові москалі та наші безбатченки, зрозуміють одну просту ІСТИНУ - на брехні далеко не в'їдеш, хіба тільки до ПЕКЛА, бо той, хто полюбив неправду - зненавидів власну душу. А вони, як бачимо, так ту брехню полюбили, що вже нею тільки й живуть...

Катехит парафії Преображення Господнього р. Б. Леонід.

23.03.2011р. Б. / У Житомирі вимагають не віддавати храм Московському патріархату

У Житомирі біля будівлі облдержадміністрації пройшла акція з вимогою не допустити передачі Хресто-Воздвиженського храму православній церкві Московського патріархату в Україні.

Як передає кореспондент УНІАН, в ході акції парафіяни і священики Української православної церкви Київського патріархату та активісти обласної організації ВО "Свобода" вимагали від влади області "повернути Українській православній церкві в Житомирі Хресто-Воздвиженську церкву та не передавати її Українській православній церкві Московського патріархату". (Днями керівництво місцевої влади, виступаючи на обласному телебаченні, заявило, що має намір передати приміщення Хресто-Воздвиженської церкви, в якому зараз розташований Музей природи, УПЦ МП - УНІАН).

Акція пройшла під гаслами "Церква наша не в Москві», «Україна не Москва!» та іншими.

Керуючий Житомирською єпархією УПЦ КП, архієпископ Житомирський і Овруцький ІЗЯСЛАВ провів під час акції молебень і передав звернення обласній владі з проханням повернути УПЦ КП зазначений храм.

"Саме наша церква після здобуття Україною незалежності проводила у Хресто-Воздвиженському храмі богослужіння, а за кілька років зареєструвалася в Україні російська церква, яка стала висловлювати претензії щодо цього храму", - сказав представникам ЗМІ отець ІЗЯСЛАВ.

За словами священика, "у 2002 році люди із Преображенського собору, що підпорядковується російській церкві, побили прихожан, які якраз молилися у Хресто-Воздвиженській церкві". "Ця кримінальна справа була відкрита, а потім терміново закрита. У міліції нам сказали більше не проводити там молебні, бо знов можуть бути бійки", - сказав владика ІЗЯСЛАВ.

Одночасно з пікетуванням відбулося засідання комісії при обласній раді, що вивчає історію будівництва і використання будівлі цього храму в Житомирі. На засіданні було прийняте рішення про те, що розташований зараз у Хресто-Воздвиженському храмі Музей природи тимчасово переїде у кінотеатр "Космос". Про передачу будівлі будь-яким релігійним конфесіям на засіданні наразі не йшлося.

Джерело:

Мандрівники Христа Царя

..."Ця кримінальна справа була відкрита, а потім терміново закрита. У міліції нам сказали більше не проводити там молебні, бо знов можуть бути бійки"...

А чи не дико, на Вашу думку, виглядає цей факт, що на 20-му році "так званої незалежності України" - нема кому захистити українців в Україні? Ба, більше! Бо той, хто має обов'язок захищати право українців, не тільки його, те право, нехтує, а ще й погрожує відмовляючи в елементарних потребах душі - молитві, мовляв: "Дивіться, якщо підете до храму молитися і там вас наб'ють, то ви самі собі винуваті, бо ж ми вас застерігали...". З вичайно, ці, з дозволу сказати "правоохоронці" (чи правдивіше лівоохоронці) - злодії в Законі, які не тільки замаскувалися під українських охоронців права, вдягнувши українські однострої, але й усунули навіть будь-яку можливість захистити цих християн, бо ж перед цим, за висмоктаними з пальця кримінальними статтями, пересадили по в'язницях тих, хто міг би це зробити - хлопців з ВО "Тризуб" ім. С. Бандери.

Отже й висновок: люди, хто вам винен, що ви настільки віддалилися від Господа нашого Ісуса Христа, що перебуваючи у темряві беззаконня, навіть незауважили того, в чиї руки ви передали владу охороняти ваші права. То ж покайтеся зі свого беззаконня, наверніться від темряви невідання до світла Істини і тоді, прозрівши, зможете не тільки добачити правдивих ваших охоронців, але й знайдете спокій душам вашим. І потім живучи в мирі з власною совістю та в сопричасті один з одним і з Христом, "ворог більше не пануватиме над вами, вашими тілами та вашим товаром за своєю волею..." (Неем.9,27-37)

Катехит парафії Преображення Господнього р. Б. Леонід.

21.03.2011р. Б. / Слово Владики Ігоря (Возьняка), Адміністратора УГКЦ, на початок Виборчого Синоду

Високопреосвященні та Преосвященні Владики, звертаюсь до Вас з коротким важливим словом, як до пастирів Христової Церкви та Господніх слуг. Перед нами дуже важливе завдання: вибір Глави нашої Церкви. Вірю, що жодні замішання не стануть нам на перешкоді, бо маємо віру в Бога, на якого покладаємося. Звичайно, що ми з Вами та наш вірний люд Церкви молиться й вірить у дорий вибір, бо інакше бути не може. Ніхто з нас, кажу це з переконання, не керується дешевими земськими поглядами та передбаченнями, але усі бажаємо сповнити волю Божу якнайкраще.

Коли звернемося до Святого Письма трудно зрозуміти, яким способом Господь вибирав провідників для свого народу, дивуємося цьому. Чому? Тому що, вважаю, ніхто із нас не вибрав би Мойсея на пророка та провідника, він сам говорив: «...бо я тяжкоустий та тяжкоязикий» (Вих. 4, 10), Сьогодні, так нам здається, потрібна людина, щоб була вмілим провідником нашого Синоду і добре проповідувала, і вміла спілкуватися з людьми чи специфічно із ЗМІ тощо. А Господь додав Мойсеєві брата Арона, який був речником пророка, тим самим вказав на потребу певних радників у керуванні. Пригадаймо теж про пастуха овець Давида, коли пророк Самуїл з волі Господньої прийшов до Єссея помазати одного із його синів на царя. Самуїл, побачивши Еліява, сказав: «Справді – перед Господом помазанець його!» (ІСам. 16, 6). Але Господь заперечив і промовив до пророка, щоб той не дивився на обличчя та зріст. Бог дивиться інакше: « .... Чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце» (ІСам. 16, 7). Сім синів, яких Єссей вважав гідними на царя, не вибрав Бог, сім раз помилився Єссей.

Про Давида, що був юнацького віку, батько навіть думки не допускав, що пастуха овець призначено на царя. Коли прийшов Давид, Господь промовив до Самуїла: «Устань, помаж його, – бо це він!» (ІСам. 16, 12). Господь дивиться по-іншому ніж люди, і навіть не завагався призначити його на царя, хоч знав наперед про тяжкий гріх Давида з Ветсавією (пор. ІІСам. 11, 4) та вбивство Урії, чоловіка Ветсавії (пор. ІСам. 11, 15). Коли б нам відомо було про подібні дії священика, ми ніколи не пропонували б таку особу на єпископа. Господь, однак, вибрав хоч би і Юду на апостола, що видав його на смерть.

Багато інших випадків знайдемо у Святому Письмі, які ми не потвердили б, а Бог вибирав на царів осіб дитячого та юнацького віку. Наприклад Йорам став царем Ізраїлю, коли йому було 18 років (пор. ІІСам. 3, 1). Сім літ було Йоасові, як став царем і царював 40 років (пор. ІІСам. 12, 1). Азарія став царем, маючи 16 років (пор. Сам. 15,1). І знайдемо ще багато місць, коли на царів вибраного народу покликалися молоді особи. Так що вік молодих і старших не грав великої ролі, лише серце, що було слухняне Богу, добрим людям та добрій пораді. Багато з них добре урядували, інші зламалися, впали у гординю, були невірні Богу, поклонялися ідолам та народ до цього спонукали, а через те ставали невільниками інших народів. Коли каялися, Господь прощав їм та ставив їх на престоли. Пригадаймо Савла, пізнішого ревного апостола Павла, який після навернення, без зайвих запитань до Господа, охрестився і став вірним учнем Христа аж до пролиття крові. А Син Божий вибрав Савла на апостола, що був перед тим учасником вбивства св. архидиякона Стефана! Той, хто гонив його вірний люд, переслідував та дихав жорстокою ненавистю до християн, став одним із ревних проповідників слова Божого і віддав життя за Христа.

Коли ізраїльський народ падав низько, грішив проти Бога, Господь посилав пророків, щоб картали людей та закликали до покаяння. Жодні погрози не допомагали юдеям, ізраїльтянам, тобто, вибраному народові, бо ті вбивали навіть пророків. І Господь ніби був у тривозі, кого послати до цього бунтівного народу. Пророк Ісая пише: «І почув я голос Господа, що говорив: Кого я пошлю, і хто піде для нас? - А я відказав: Ось я, - пошли ти мене» (Іс. 6, 8). І Бог послав охочого пророка Ісаю, щоб він говорив до народу, який сам зголосився до цієї місії.

Дивні Божі дороги, незрозумілі людям його стежки, бо Господь милосердний та довготерпеливий. Не змінив свого вибрання Син Божий відносно апостола Петра, який його відрікся. А Спаситель був вірний своєму вибору, призначив його на Голову своєї Церкви і не відступив від цього. Коли ж апостол Петро став поміж братів, яких було 120 осіб, пригадав про Юду, що ганебно відійшов від них. Вони вирішили вибрати когось на його місце. Поставили двох: Йосифа на прізвище Юст та Матія. Вони молилися і сказали: «Ти, Господи, всіх серцезнавче, покажи з двох одного, кого Ти вибрав» (Ді. 1, 24). Жереб впав на Матія. Вибір по жеребу апостоли приймали як Божу волю.

Уся Церква молилася за вибір намісника св. апостола Петра і вибрали на Святішого Отця, останнім часом (2005р.), теперішнього Папу Римського Венедикта XVI, якому було вже за 75 років. Так що дороги Божі незбагненні, його стежки недоступні.

Ми також молимося всією нашою Церквою до милосердного Бога, щоб вказав не з двох, а багатьох осіб, кого він уподобав собі, щоб піклувався його стадом, святою Українською Греко-Католицькою Церквою.

Хай Святий Дух просвітить нас, як зібраних апостолів під час П'ятидесятниці, щоб наш вибір Глави Церкви, був глибоко відповідальним перед Богом. Хай Господь благословить нас та посилає рясно світла Святого Духа. Чинімо наш вибір з цілковитим відданням себе у Господні руки, щоб ми пізнали його волю та слідували за нею.

Ти сам, милостивий і Чоловіколюбче, вислухай нас, коли взиваємо до Тебе, зокрема у цей день вибору Глави нашої Церкви, просвіти своїх учнів, твоїх єпископів-слуг, щоб вони сповнилися невичерпної твоєї ласки та з гідністю виконали твою святу волю.

Святий Душе, покеруй нами своєю невимовною мудрістю і силою, вкажи нам свого вибранця, щоб ми, наповнені духом премудрості, розуму та остраху з честю здійснили завдання, яке стоїть перед нами у ці дні виборів.

Хай Святий Дух просвічує нас, а Пресвята Богородиця покриє нас своїм омофором.

+ Ігор (Возьняк), Адміністратор УГКЦ

Джерело:

Департамент інформації УГКЦ

20.03.2011р. Б. / Члени Синоду УГКЦ молитвою і духовними роздумами готуються до обрання нового Глави Церкви

20 березня 2011 року, в рамках підготовки до Виборчого Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, який обере нового Отця і Главу УГКЦ, в Архикатедральному соборі Святого Юра у Львові було відслужено Архиєрейську Божественну Літургію. Саме з Літургії розпочався день молитви і духовної застанови, мета якого: через спілкування з Богом старатися пізнати Його волю щодо особи наступного Предстоятеля УГКЦ.

У Службі Божій, яку очолив Адміністратор УГКЦ Високопреосвященний Владика Ігор (Возьняк), взяли участь усі єпископи УГКЦ з України та з-за кордону, які беруть участь у роботі Синоду. Проповідь виголосив о. д-р Борис Ґудзяк, ректор Українського католицького університету, який призначений провідником дня духовної застанови і молитви.

«Сьогодні, коли перед Синодом стоїть питання вибору нового провідника, Патріарха і Глави нашої Церкви, для нас з вами є лише один критерій – бути з Богом, бути з великим Богом. Усунувши усі можливі шори і обмеження, відкривши дух і серце, обіймімо молитвою наших архиєреїв, підтримуймо їх своїм постом, милостинею і чуванням (три головні добрі діла, які особливо потрібно практикувати під час Великого посту, – авт.) у цих днях. Звертаймося до Бога. Він не залишить нашу Церкву. Він знімає страх спільноти, що зараз питає: хто нас вестиме далі? Бо Він – це Бог, який словами пророка Ісаї промовив до свого слуги: Я, Господь, покликав тебе до перемоги», – зокрема у проповіді сказав о. Борис.

У коментарі для Департаменту інформації ректор УКУ розповів, що у своїх духовних науках говоритиме про три особи Пресвятої Тройці: Отця, Сина і Святого Духа. «Кожний духовний крок, а вибір Глави Церкви мав би передусім бути таким духовним актом, має мати за фундамент нашого Господа Бога. Науки будуть про Отця – великого Бога, про Сина, який применшує себе, щоб бути з нами і про відношення між Отцем і Сином у Святому Дусі. Саме Святий Дух є тим, хто сходить, відвідує людину, Церкву. Владикам найбільше потрібно натхнення Святого Духа, щоб у мирі, радості, впевненості чинити Божу волю своїм вибором», – сказав о. Борис.

Після Літургії єпископи та численні миряни спільно помолилися тричі молитву «Царю небесний» і один раз «Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь» в намірі успішного проведення виборчого Синоду. Саме так, згідно із розпорядженням Адміністратора УГКЦ, моляться у ці дні у всіх храмах УГКЦ після завершення богослужінь. Тоді владики ще помолилися у крипті собору Святого Юра, де зокрема спочивають тлінні останки трьох провідників УГКЦ у минулому столітті: Митрополита Андрея (Шептицького), Патріарха Йосифа (Сліпого) та Патріарха Мирослава Івана (Любачівського).

Як ми уже повідомляли, Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви для обрання Верховного Архиєпископа розпочнеться 21 березня у Реколекційному центрі імені Патріарха Йосифа Сліпого у Львові – Брюховичах. Для участі у його роботі прибули 40 архиєреїв УГКЦ з цілого світу.

Усі члени Синоду Єпископів мають активний голос у виборах. Кожен єпископ має право на один голос. Голосування через заступника або листом заборонене. Тільки члени Синоду, секретар і лічильна комісія можуть перебувати в кімнаті для виборів. Голосування є таємним.

Зазвичай потрібно отримати дві третини голосів, щоб бути обраним. За цієї процедурою голосування відбуватимуться упродовж трьох днів чотири рази на день. Після дванадцятьох безрезультатних голосувань Главу Церкви обиратимуть простою більшістю. Коли вимога зменшується до абсолютної більшості, число кандидатів повинне бути зменшене до двох з найбільшою кількістю голосів.

Джерело:

Департамент інформації УГКЦ