10.09.2011р. Б. / В Італії триває Міжнародна екуменічна конференція

e-mail від Відправити Натисніть Ctrl+D щоб додати в закладки

 

XIX Міжнародна екуменічна конференція східної духовності розпочалася 7 вересня у монастирі Бозе на півночі Італії. У форумі беруть участь представники різних християнських Церков – Католицької, Православних та протестантських спільнот, як також богослови східної і західної традицій.

 

Головне завдання форуму – розгляд основних принципів східного догматичного вчення. Нинішня конференція, яка закінчується 10 вересня, присвячена дослідженню теми «Слово Боже в духовному житті Церкви». З благословення Блаженнішого Святослава від Української Греко-Католицької Церкви участь у конференції бере о. Ігор Шабан, голова Комісії Християнської Єдності. 

Роботу форуму привітальним словом відкрив настоятель монастиря Енцо Б’янко, який відзначив, що «місією обителі в Бозе є знаходження шляхів для зближення християн». Брат Енцо також представив найбільш відомих учасників конференції. Після цього пролунало привітання від папи Римського Бенедикта XVІ, Вселенського Патріарха Варфоломія, Патріарха Антіохійського Ігнатія VІ та глави Папської ради для сприяння християнській єдності кардинала Курта Коха. 

Після оголошення привітань розпочались робочі засідання конференції, які зокрема акцентували увагу на наступних темах: Біблія в літургії; наявність схоластичних тенденцій в літургічних тлумаченнях святих отців Церкви; актуальність історико-критичного методу екзегези Святого Письма; уподібнення християнина Христу за допомогою Євхаристії; Слово в житті народу Божого: святитель Іоанн Златоуст; Преподобний Єфрем Сирин, співак слова Божого; Біблія в духовному досвіді отців пустині.

Довідка

Перша Міжнародна екуменічна конференція відбулася в 1993 році з ініціативи нинішнього настоятеля монастиря Енцо Бянко. Конференція збирає найбільш авторитетних фахівців у сфері богослов'я й світської науки, ієрархів високого рангу і вважається однією з найбільш ефективних «комунікативних площадок» для просування діалогу між східною й західною галузями християнської традиції. 

За матеріалами: ecumenism.com.ua 
Джерело:
http://www.credo-ua.org/2011/09/50561 

09.09.2011р. Б. / Миряни також покликані євангелізувати

 

«Ідіть по всьому світу і проповідуйте Євангеліє всьому створінню» (Мк.16;15)

      За Божим провидінням з 15 по 18 серпня цього року мені пощастило побувати у школі Євангелізації Св. Апостола Андрія, яка проводила курс «Історія Спасіння» у смт. Брюховичі біля Львова у Василіянському  Інституті філософсько-богословських студій. У курсі взяли участь 97 учасників з різних куточків України (Галичина, Закарпаття, Харківщина, Київ, Вінниця) а також з Італії та Португалії.

     В подяку за безмежне Боже милосердя до нас, під проводом Святого Духа, хочу поділитися наскільки це можливо, своїми переживаннями, глибиною і простотою почутого, розумінням того, що є життя в повноті, життя християнське.

     Курс проводив католицький проповідник, мирянин Карлос Аґуейо із Ґвадалахари (Мексика), якого Бог покликав до життя з конкретною місією - бути євангелізатором. Допустивши невиліковну хворобу (рак), Бог дав йому можливість зустрітися з воскреслим Ісусом, який зцілив його і доручив йому місію євангелізувати та допомагає її виконувати. Його свідчення були дуже переконливими і сильно вразили всіх присутніх. Це таких, як Карлос стосується вислів, який є гаслом школи св. ап. Андрія: «Бог не вибирає здібних, а робить здібними тих, кого вибирає». Він йшов до радості – через терпіння, до перемоги – через боротьбу, до світла – крізь темряву ночі. Саме такий шлях визначений для кожного християнина. Наші земні випробування насправді є благословенням Небес, тому що ведуть нас до прекрасного Небесного Царства і іншого шляху до Неба просто немає.

      У курсі брали участь священики, монахи, монахині різних згромаджень та миряни, греко-католики та римо-католики, які бажають глибше пізнати Бога, можливо, змінити спосіб свого життя, по – новому поглянути на важливість молитви, пізнати Божий план спасіння людства, а також зрозуміти що Історія Спасіння є нашою власною історією, а наша власна історія є частиною Історії Спасіння.

     Учасники курсу, за допомогою розгляду головних етапів Плану Спасіння мали можливість пізнати критерії спасительної Божої дії в історії, в духовний спосіб усвідомити, що Історія Спасіння є власною історією кожної людини зокрема. Найважливіше є те, щоб Слово Боже, яке часто не сприймається багатьма людьми, пройшло через наші серця і розум. Знаючи історію нашого спасіння ми можемо допомагати іншим людям, вказати шлях, як пережити теперішню кризу – брак прагнення Бога.  Адже велика кількість охрещених людей не ототожнюють свій шлях з життям Церкви, яка у Плані спасіння: одна, свята, католицька, апостольська. Церква – Таїнство нашого спасіння, яку Ісус побудував на скелі віри апостола Петра, який визнав божественність Ісуса Христа. Не можна відділити Ісуса від Церкви, так як не можна відокремити голову від тіла (1 Кор. 12; 12). Ісус Христос є Головою Церкви, а ми її членами – містичним тілом Христовим. Він дає їй життя і силу, є присутній постійно в Пресвятій Євхаристії, яка є даром над усіма дарами. Церква відкриває двері для всіх, хто вірить, Церква говорить те що хоче Бог, вона дає правильні пояснення Божої науки.

    Неважливо є те, щоб вивчити Біблію напам’ять, але як вчить нас Пречиста Діва Марія, важливим є знаходити час і пізнавати те, чого хоче навчити нас Ісус – істинний Син Божий, Спаситель усіх людей, який був, є і буде в нашому житті, який є центром Історії Спасіння. Святий євангеліст Лука каже, що «Марія оці всі слова зберігала, розважаючи у своїм серці». Вона повірила в ангельське звістування, погодилася стати знаряддям, щоб Слово Всевишнього змогло прийняти людське тіло.

Ми ж слухаємо все і віримо, що каже нам світ, а не чуємо що каже нам Бог, допускаємо зло в наше життя. А Бог дає нам обітницю, яка є обітницею для всієї Історії Спасіння: добро переможе зло (Бут. 3;15). Тож з довірою і любов’ю віддаймо себе до рук Бога, який допоможе зрозуміти нам, чого від нас очікує. Ісус любить нас, називає своїми друзями (Ів. 15;15), йде нам назустріч, йде поруч з нами – хоче супроводжувати нас у житті.

     Саме цей час призначений нам Богом, щоб змінитися, зцілитися і почати нове життя, як сказано в Євангелії від Марка: «Сповнився час, і Царство Боже близько; покайтеся і вірте в Євангелію»(1;14). Все це можливо, потрібно тільки зробити Ісуса центром свого життя. Він запрошує нас стати, як діти – очистити наші серця Словом Божим. Ісус живий сьогодні, Він посеред нас, навчає, оздоровляє. Важко описати все, що відбулося за ці дні: різні свідчення, переживання, зцілення фізичні і духовні. Всі присутні через дію Святого Духа відчули і прийняли безмежну Божу любов. Святий Дух торкався наших сердець, щоб вони відкрились на слова Правди, Він проникав в кожну людину переконуючи, що Бог відповідає на наші потреби посилаючи відповідну особу у відповідний час.

      Тепер, коли світ так потребує Бога і свідчення нашої віри, не можна зустрівши Христа не показати Його іншим. Саме ця особлива зустріч з живим Богом спонукала мене свідчити про все, що я почула, побачила, пережила (хоча більшість словами передати важко) і в різний спосіб поділитися з усіма, тому що Ісус сказав кожному: «Іди до свого дому, і повідай їм, що Господь зробив для тебе і як змилосердився над тобою» (Мр. 5;19).

      Найсильніше відчуття того, чому Бог покликав мене на цей курс, це зрозуміння, що Старий Завіт є невід’ємний від Нового Завіту, а єднає їх Марія, наша люба Матінка, яка навчає нас вірності Божому Слову. Я побачила духовними очима, як події Старого Завіту ведуть нас до Ісуса. На курсі ми просто перейшли Історію Спасіння, як власну, ми порівнювали себе з різними персонажами Біблії, в різних періодах (Адамом, Євою, Каїном, Давидом, пророками і суддями і т.д.)

У моїй свідомості глибоко закарбувалися слова одного священика, який наголошував, що Старий Завіт даний ізраїльському народу, а нам Бог дав Новий Завіт, за яким ми повинні жити. Бог доручив мені 200 спільнот «Матері в молитві», які на своїх зустрічах моляться, читають Святе Письмо; послав в моє життя людину, яка була мені духовно близька, а зараз перейшла з нашої Церкви до «єговістів». Я часто мов запрограмована користувалася фразою: «Ми живемо в Новому Завіті». Наші неправильні думки часто роблять нас рабами і тоді ми наче ізраїльський народ крокуємо по пустині.

Але в перший день курсу Бог дав мені любов до Старого Завіту, розглядаючи етапи Iсторії Спасіння, я побачила там себе неодноразово. Якщо раніше постійно говорила, що Старий Завіт незрозумілий, складний, то тепер буду всім розказувати про його важливість у Плані Божому, який люди часто не розуміють, а не розуміють тому, що не знають цього прекрасного Божого плану.  Дякую милосердному Богу за таку важливу в моєму житті подію, яка пояснює: коли ми не знаємо минулого, то і не маємо майбутнього. В моїй уяві Святий Дух показав дерево в якому корінь – Старий Завіт, а стовбур – Новий Завіт, і це залишиться в моєму серці назавжди! Дякую Богу, що в такий короткий термін прокрутив перед нами колесо Історії Спасіння, дозволивши побачити себе в її різних періодах і обставинах, а також краще засвоїти це через інсценізації учасниками курсу всіх подій.

     Хочу поділитися ще одним свідченням Божої дії. Прокинувшись раненько після першої ночі перебування в монастирі, побачила перед очима білий простір, хоча в кімнаті ще було темно, не розуміла чи очі в мене закриті чи відкриті. Почала так роздумувати, Боже Ти – Світло в цьому темному світі і даєш Себе нам. Ти запалив мене, щоб як свічка, світила іншим, щоб осягнула спасіння і розказала про нього іншим. Ти очистив мене. Ти відкрив нову сторінку в моєму житті…

Але найбільш вразливішим поясненням для мене стало, коли Карлос запропонував відкрити останню сторінку Біблії, де є чистий аркуш,  і сказав що саме тут має бути написане наше свідчення Бога, наші стосунки з Господом, які є продовженням Історії Спасіння. Вся Історія Спасіння є свідченням того, що Бог бачить мене, тебе, нас. Він є перед нашими очима, навколо нас, усередині нас, у кожній нашій клітинці. Він бачить кожну нашу справу, думку, дивиться на нас вдень, стоїть біля нас вночі… Кожен має написати останню сторінку, що Христос зробив у твоєму житті, які чуда Ісус зробив у твоєму житті, як Дух Святий діє в твоєму житті. Якщо не написати свою сторінку в Історії Спасіння, то вона буде не повна, адже наша власна історія є частиною Історії Спасіння.

       Це  мізерна часточка того, що могла досвідчити я, яка є ще меншою, але в цьому велич нашого Бога, який проявив Себе в кожному з присутніх, які ділилися своїми переживаннями.

       Завжди коли мені хочеться щиро дякувати Богу, висловити щось, зробити щось для Нього мені недосяжне, я чую голос Божий в моєму серці: «Роби те, що ти робиш!», пам’ятаючи про те що ми лише інструмент в Божих руках. А тепер на школі, після свідчення Карлоса, в моєму серці записалися ще й такі слова Ісуса: « Прошу тебе не перебільшувати, а говорити те, що є». Правда, Ісус – великий, і не можна додати до Його величі щось більше.

        Отже, ми християни покликані євангелізувати. Ісус вибрав апостолів, тому що хотів співпраці людей із Ним, щоб Добра Новина ширилася по всьому світу, «щоб увірували ви, що Ісус Христос - Син Божий, а увірувавши, - щоб мали життя в Його Ім’я». Він прийшов, щоби нас врятувати. Знаходився в постійному пошуку принижених і переслідуваних, хворих і скалічених, щоби допомогти їм. Саме тому Месія йшов від міста до міста, від села до села, утішав, навчав, благословляв і оздоровляв людей. Ісус і сьогодні зціляє, Він живий і якщо віримо, що Він Дорога, Правда і Життя, тоді все нам можливо. Обітниця Бога – вічне життя – сповниться в нас, якщо слухаючи, говоримо: Ісус – Месія, сповіщений пророками, Він Спаситель. Ісус є вирішенням всіх проблем, ми покликані сказати це всім людям, задля цього нам дається Святий Дух. Ідім до  Ісуса, який любить нас, дав своє життя за нас. Ми потребуємо постійного спілкування з Ним через молитву, слухання Його через читання Святого Письма. Він спасає і повністю міняє наше життя. Христос – центр нашого життя, мати Його в своєму житті – мати постійну радість. Він – шлях і кінцева мета історії спасіння – вічне життя.

        Щира подяка всім організаторам, які з Божою допомогою передбачили і врахували все, що Бог приготував, в особливий спосіб о.Теодору Пилявському, ЧСВВ, під керівництвом якого все відбувалося в простоті і доступності, в сльозах і радості. Неможливо не згадати з подякою Богу о.Йоана Лубіва, ЧСВВ, який приїхав з Ліссабона (Португалія) і перекладав протягом всього курсу з іспанської мови, братів Дієґо Пезука, ЧСВВ та Партенія Підчеху, ЧСВВ, всіх священиків і монахів, які послужили нам. Все це є свідченням і переконанням, що Бог є вічна Любов, що нею мов з цілющого джерела наповнювалися всі.

          Боже, Ти можеш все, дай бажання і можливість усьому українському народу вчитися в школі Святого Апостола Андрія, яка є великим Твоїм даром для нас. Благослови всіх, кого Ти кличеш виконувати таку потрібну людству місію – євангелізувати, сповіщати Слово Боже цілому світу, нести це Слово багатьом. Дай їм  мудрість, витривалість, наповни їхні серця Своєю любов’ю.

                                                                                                           
Тетяна Сівак, Ужгород

http://catholicnews.org.ua/miryani-takozh-poklikani-yevangelizuvati#point

09.09.2011р. Б. / Застосування практики катехуменату в УГКЦ - тема чергового дня синодальних нарад

Перша половина синодальних нарад у четвер була присвячена розглядові питання про застосування практики катехуменату в УГКЦ. За словами Владики Богдана (Дзюраха), «катехуменат – це певна духовна мандрівка, шлях, який проходили кандидати до Хрещення в перших століттях існування Церкви, щоб стати живими і повноцінними членами Церкви. Цей процес втаємничення кандидата в таїнства християнської віри та в християнський стиль життя міг тривати два, три, а навіть більше років. Упродовж цього часу людина під проводом досвідченого християнина чи священнослужителя пізнавала основні правди віри, а головно вчилася на прикладі життя християн та через щоразу глибшу участь у житті християнської спільноти, що означає бути Христовим учнем».

УГКЦ скерувала свій погляд до практики катехуменату два роки тому, коли за рішенням Синоду Єпископів 2009 року була створена робоча група для вивчення можливості застосування цієї практики в нинішніх обставинах церковного життя.

За задумом синодальних отців, досвід катехуменату повинен слугувати Церкві у двох напрямках: під час підготовки нехрещених до прийняття святих таїнств християнського втаємничення (Хрещення, Миропомазання та Євхаристія), а також для поглиблення віри у вже охрещених членів Церкви, які через обставини атеїстичного режиму не мали змоги бути повністю впровадженими у церковне життя і залишилися суто «номінальними» християнами, «в яких віра так і не стала мірилом щоденних намірів і вчинків».

Цьогорічний Синод Єпископів УГКЦ розглянув перші напрацювання робочої групи, яку очолює с. Луїза Цюпа, СНДМ, і прийняв їх за основу для дальших кроків. Зокрема робочій групі доручено розробити низку підручників і посібників, на основі яких душпастирі та катехити зможуть проводити курс катехуменату з дорослими, котрі бажають прийняти Хрещення в УГКЦ. Окрім цього, будуть опрацьовані літургійні чини, необхідні для застосування практики катехуменату і уділювання Святих Таїнств згідно з цією програмою. Завдання підготувати такі літургійні чини доручено Патріаршій літургійній комісії.

Матеріали, підготовлені робочою групою, стануть у пригоді душпастирям також для впровадження на своїх парафіях курсів поглиблення духовного життя для тих парафіян, які, хоч були охрещені, ніколи не мали нагоди пройти ґрунтовну катехизацію та поглибити своє духовне життя. «Таким чином планується подолати прірву, яка нерідко існує між тим, що християни визнають устами, і тим, чим вони живуть у щоденному, родинному та професійному житті», - відзначив Владика Богдан.

Застосування практики катехуменату стане складовою частиною ширшої Стратегії розвитку Церкви на період до 2020 року, над яким працює цьогорічний Синод Єпископів УГКЦ. На закінчення розгляду питання про катехуменат владики отримали примірник нещодавно виданого Катехизму УГКЦ.

Секретаріат Синоду Єпископів УГКЦ
Джерело: www.ugcc.org.ua

08.09.2011р. Б. / Представники конфесій стурбовані політикою Уряду у сфері комунальних тарифів

6 вересня відбулось засідання Секретаріату Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій. Зустріч проходила в Українському Домі Біблії під головуванням представника Українського Біблійного Товариства, повідомляє Інститут релігійної свободи.

На початку засідання до присутніх з привітанням звернувся Головуючий у ВРЦіРО Григорій Комендант.

Найбільшої уваги здобуло питання про запровадження Урядом нового порядку оформлення віз для в'їзду в Україну, який ускладнив цю процедуру для священнослужителів-іноземців.

Окрім представників конфесій у обговоренні цієї проблематики взяли участь радник Відділу візової політики Департаменту консульської служби МЗС України Віталій Мошківський, заступник голови Держкомнацрелігій Микола Новиченко та виконавчий директор Інституту релігійної свободи Максим Васін.

Учасники засідання також ознайомились із процесом формування структури та кадрового складу Міністерства культури України, на яке покладено обов’язки з реалізації державної політики у сфері релігії. За словами Миколи Новиченка, у Міністерстві досі тривають організаційні процеси, які не дозволяють повноцінно приступити до виконання визначених законом завдань у сфері державно-церковних відносин.

Крім цього, з ініціативи ВРЦіРО та згідно президентського доручення, найближчим часом буде відновлено роботу Комісії з питань забезпечення реалізації прав релігійних організацій при Кабінеті Міністрів України, яка не працювала останні два роки.

Представники конфесій висловили стурбованість у зв’язку із погіршенням умов їх духовного та соціального служіння через рішення Уряду про скасування усіх пільг для релігійних організацій на комунальні послуги. Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій вирішила звернутись із роз’ясненнями стосовно такої державної політики до Президента та Прем’єр-міністра України.

Примітно, що 21 квітня 2011 року Президент Віктор Янукович заявив на зустрічі з членами ВРЦіРО: “Україна є багатоконфесійною країною, що обумовлює проведення виваженої політики у релігійній сфері. Вона спрямована на створення сприятливих умов для діяльності релігійних організацій”.

На завершення засідання представники конфесій вирішили організаційні питання проведення низки заходів за участі глав конфесій, які заплановано провести у найближчі місяці. Зокрема, мова йшла про проведення тематичного Круглого столу спільно з Фондом Конрада Аденауера, чергового засідання Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій та зустрічі з послами провідних країн.

У засіданні Секретаріату ВРЦіРО взяли участь представники:

    Православної Церкви в Україні (в єдності з Московським патріархатом);
    Української Православної Церкви Київського Патріархату;
    Української Греко-Католицької Церкви;
    Римсько-католицької Церкви в Україні;
    Всеукраїнського Союзу Церков євангельських християн – баптистів;
    Церкви християн віри євангельської України;
    Української лютеранської Церкви;
    Об'єднання іудейських релігійних організацій України;
    Вірменської Апостольської Церкви;
    Духовного управління мусульман України;
    Українського Біблійного товариства.

Джерело: Інститут релігійної свободи, м.Київ
www.irs.in.ua 

08.09.2011р. Б. / В. Стретович назвав цинізмом розмови про розвиток діалогу «Держава-Церква» і підняття тарифів для релігійних організацій

Цинічно говорити про діалог держави і Церкви, сприяння і співпрацю, а при цьому збільшувати тариф для релігійних організацій за користування газом, водою та електроенергією як для суб'єктів господарської діяльності, підприємців. Цю тезу висловив засновник Християнсько-Демократичного Союзу, народний депутат України з фракції «НУ-НС» Володимир Стретович, коментуючи Постанову Кабміну №869, що встановила новий порядок формування тарифів на комунальні послуги, повідомляє сайт депутата.

 

Ця постанова скасувала рішення попереднього уряду про встановлення цін при оплаті комунальних послуг для релігійних організацій на рівні тарифів як для населення і віднесла церкви до групи фізичних осіб-підприємців та суб'єктів господарської діяльності.

 

На думку народного депутата, держава, прирівнявши релігійні організації та церкви до підприємців, не розуміє потреби прихожан і стан розвитку конфесійних відносин. «Те, що одна конфесія може собі дозволити будувати і утримувати великі храми, отримуючи допомогу ззовні, не означає наявність такої ж можливості в інших українських церков», - сказав Стретович. «Держава має дбати про створення рівних умов та можливостей для реалізації права громадян на свободу совісті та віросповідання», - наголосив він.

 

Уряд з точністю до навпаки зрозумів позицію Глави Держави, висловлену на зустрічі з членами Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, про те, що державно-конфесійна політика спрямована на створення сприятливих умов для діяльності релігійних організацій. «Підвищення тарифів на оплату комунальних послуг є створенням несприятливих умов», - підкреслив Володимир Стретович.

 

Нагадаємо, що прийняттю Постанови Кабміну №182 про встановлення цін на тарифи для релігійних організацій як для населення активно сприяла партія Християнсько-Демократичний Союз.

 

Як вже повідомлялося, з лютого 2011 року тариф на електроенергію для релігійних організацій було збільшено на 30%. У квітні парламент ухвалив урядовий законопроект, згідно з яким релігійні організації були позбавлені права набувати в довгострокову оренду майно державної та комунальної власності без проходження конкурсних процедур, а перед цим Кабмін майже удвічі збільшив плату за його оренду.

 

Джерело: РІСУ

07.09.2011р. Б. / «Спокуса проти віри є останнім нападом ворога», – Бенедикт XVI

 

«Дорогі брати й сестри, сьогодні знову відновлюємо аудієнції на площі Святого Петра, тому у «школі молитви», яку разом переживаємо під час катехиз у середу, хочу розпочати роздуми над деякими Псалмами, які, як я говорив у червні, творять виняткову «книгу молитви»», – цими словами Папа Бенедикт XVI розпочав своє повчання, виголошене 7 вересня під час загальної аудієнції, яка вперше після літнього відпочинку Папи відбулася на площі Святого Петра у Ватикані.

Бенедикт XVI розпочав з 3-го Псалма, який, за його словами, є «стогоном та благанням, пронизаним глибокою довірою, у якому впевненість у Божій присутності стає основою молитви, яка випливає із ситуації крайніх труднощів, у якій перебуває той, хто молиться».

Традиція приписує цей псалом цареві Давидові, який втікає від свого сина, що узурпував трон та примусив його залишити Єрусалим. «У голосінні псалмоспівця, – зазначив Святіший Отець, – кожна людина може впізнати почуття болю, гіркоти, а, одночасно, довіри до Бога, які, згідно з біблійною розповіддю, супроводжували втечу Давида зі свого міста».

Псалом починається словами: «Господи, як багато моїх ворогів, багато їх повстали проти мене. Багато тих, що мені кажуть: «Нема йому спасіння в Бозі!»». Це нагадування про кількість та велич ворогів служить для висловлення абсолютної диспропорції між молільником та його переслідувачами, що дає підстави його голосінню, і, в той же час, першим його словом є «Господи!», призивання Бога. Вороги, однак, пробують захитати його віру, кажуть, що Господь не може його спасти. «Це – найбільша спокуса, якою випробовується віруючий, спокуса втратити віру, втратити довір’я до Божої близькості», – сказав Бенедикт XVI, додаючи: «Мені здається, що тут цей Псалом заторкує нас дуже особисто в багатьох проблемах. Нас спокушає думка, що може навіть Бог не спасе мене, бо не знає мене, або не може це зробити. Спокуса проти віри є останнім нападом ворога, і ми повинні йому протистояти, щоб зустріти Бога та віднайти Життя».

У дійсності, псалмоспівець відповідає: «Але ти, Господи, щит мій навколо мене, ти моя слава, підносиш голову мою вгору. Я голосно візвав до Господа, і Він вислухав мене з гори святої своєї». Чисельності ворогів протистоїть лише «Ти» Господнє, але воно значно сильніше від безлічі противників. Людина більше не сама, бо Господь вислуховує голосіння пригнобленого. «Це переплетення людського благання та божественної відповіді є ключем до зрозуміння усієї історії спасіння», – зазначив Папа, пояснюючи, що заклик молільника є вираженням віри в Божу близькість. «Дуже важливою у нашій молитві є наявність переконання та впевненості у присутності Бога», – наголосив Бенедикт XVI.

«Я ліг собі й заснув, і пробудився, – бо Господь мене зберігає. Я не боюся безлічі людей, що навколо мене обсіли», – каже далі псалмоспівець. Не зважаючи на небезпеку, молільник спить спокійно, що є вираженням повної довіри до Бога, впевненості у Його близькості. А далі, після призивання Господа, молільник описує Божу перемогу, зокрема й те, що знищені уста супротивників, тому більше не зможуть злословити та сіяти сумніви щодо віри.

«В хвилини болю, небезпеки, гіркоти з приводу нерозуміння чи образи, слова цього Псалма відкривають наше серце на впевненість віри, яка дає втіху. Бог завжди близько, також і в труднощах, проблемах, темних періодах життя, Він вислуховує, відповідає та спасає Своїм способом», – сказав на завершення Бенедикт XVI, зазначаючи, що для цього потрібно вміти розпізнавати Його присутність та погодитися на Його спосіб. «Нехай же Господь дарує нам віру, поспішить на допомогу нашій слабкості та вчинить нас здатними молитися в кожній нашій тривозі, в болісних ночах сумнівів та довгих днях терпіння», – побажав Папа, а тоді привітав присутні групи прочан різними мовами.

Промовляючи італійською, Святіший Отець звернувся до юнаків і дівчат: «Дорога молоде, – сказав він, – повертаючись після канікул до звичних занять, умійте кожного дня знаходити час на розмову з Богом та поширювати довкола себе Його світло та мир». А промовляючи до хворих, Папа побажав знаходити «розраду у Господі Ісусі, Який продовжує своє діло відкуплення в житті кожної людини». На зустріч з Римським Архиєреєм прибули також пари, які нещодавно уклали подружжя. Їм Бенедикт XVI пригадав про важливість молитви, кажучи: «Навчайтеся молитися разом, в домашньому колі, для того, щоб ваша любов завжди була справжньою, плідною та тривкою». 

За матеріалами: Радіо Ватикан
Джерело:
http://www.credo-ua.org/2011/09/50428 

06.09.2011р. Б. / Церква не повинна мовчати на суспільну несправедливість, – Анжело Баньяско

e-mail від Відправити Натисніть Ctrl+D щоб додати в закладки  

Кардинал Анжело Баньяско. Фото: perlacitta.it 

 

«Багато хто хотів би, щоб Церква мовчала, тому кожне її слово сприймається, як втручання у політичне та суспільне життя. Проте Церква не може мовчати, ні «домовлятися», коли йдеться про незмінні цінності», сказав голова Єпископату Італії кардинал Анжело Баньяско під час інавгурації літньої школи фундації Magna Carta. Це престижна ініціатива, у якій беруть участь представники уряду, вчені, підприємці, письменники, інтелектуали. 

 

Кардинал Баньяско зазначив, що християни мусять бути «сіллю» також у суспільному житті. Місія політики не полягає виключно у пасивному записуванні змін, щоб пізніше їх затвердити, а у критичному погляді на суспільні та культурні зміни, що відбуваються.

Голова Єпископату Італії підкреслив, що Церква повинна бути критичним голосом у суспільстві, в якому владу, здається, отримують «сильніші та хитріші».

Кардинал Баньяско підкреслив, що спроби звести Церкву лише до присутності у сакристії, обмежити її голос лише відмовлянням молитов та виконуванням благодійних справах, віддзеркалюють загальну тенденцію, коли говорять про свободу, одночасно забираючи її у декого. Як же інакше можна пояснити дії, коли святістю світської держави вважається свобода совісті, але у той же час католикам наказують відмовитись від цінностей віри, яка формує їх совість? 

Кардинал Баньяско також зазначив, що ті голоси, які найбільше присутні та звучать найголосніше у публічному житті, не обов’язково говорять правду. Тому що домінація не дорівнює істині. 

За матеріалами: Radio Watykańskie 
Джерело:
http://www.credo-ua.org/2011/09/50344 

06.09.2011р. Б. / Блаженніший Любомир: Найгірший осуд для нас, коли молоді люди кажуть: та вони такі самі, як ми

e-mail від Відправити Натисніть Ctrl+D щоб додати в закладки  

Для того щоб наша Церква могла жити, розвиватися та справді служити своєму народові, вона понад усе потребує осіб, які мають моральний авторитет. А такими в нашій церковній спільноті мають бути, власне, богопосвячені особи, як приклад та заохочення до справді християнського буття. 

 

Цю думку висловив Блаженніший Любомир (Гузар) у своїй доповіді «Чого Церква очікує від богопосвячених осіб у сучасному світі». Сам колишній Глава УГКЦ не зміг приїхати на Собор. Його доповідь відкрила другий день Патріаршого Собору, тема якого «Посланництво богопосвячених осіб». 

«Моральний авторитет – це не почесний титул, а результат дуже наполегливої, послідовної та сумлінної праці над собою, – зауважив духовний лідер УГКЦ. – Байдуже, чи люди називатимуть богопосвячених осіб моральними авторитетами, але важливо, щоб наші монахи та монахині, ченці та черниці, посвячені миряни ними справді були, щоби члени нашої Церкви – від найстарших до наймолодших – сприймали богопосвячених осіб як моральних авторитетів. А народ стосовно цього є непомильним». 

Блаженніший Любомир також звернув увагу на питання зменшення кількості покликань. У деяких частинах УГКЦ ця проблема є особливо гострою, але брак приросту відчутний повсюди. Стосовно цього він сказав: «Нам бракує живих прикладів богопосвяченого життя, які, неначе магніт, притягали б вірних до наших монастирів, чинів, згромаджень та інститутів молодих людей». 

«Найгірший осуд для нас, коли молоді люди кажуть: та вони такі самі, як ми. Богопосвячені особи не повинні бути такими самими, як всі інші – вони повинні бути настільки кращими, щоб світська молодь не сміла себе до них прирівнювати чи злегковажити їхнім прикладом. Бо інакше наше майбутнє під знаком запитання», – підсумував Верховний Архиєпископ-емерит. Нагадаємо , з 31 серпня до 4 вересня в Прудентополі (Бразилія) відбувалась Vсесія Патріаршого Собору УГКЦ, присвячена богопосвяченому життю. На соборові наради прибули єпископи, священики, монахи та миряни УГКЦ з тридцяти архиєпархій, єпархій та церковних осередків в Америці, Європі, Азії та Австралії. Завданням Собору є створити необхідні умови для розвитку покликань до богопосвяченого життя та здійснення послаництва в Церкві та суспільстві. 

За матеріалами: Департамент інформації УГКЦ
Джерело:
http://www.credo-ua.org/2011/09/50312 

05.09.2011р. Б. / Православні патріархати підтвердили неканонічність претензій РПЦ на Україну

 

 Глави п’яти найдавніших православних церков наголосили на необхідності дотримуватись тих канонічних кордонів, які були установлені при заснуванні національних православних церков.

1-3 вересня у Фанарі, резиденції Вселенського Константинопольського патріарху, відбувся Собор п’яти найдавніших православних церков. Окрім іншого, на соборі були прийняті рішення, які напряму стосуються українського православ’я. 

На Собор у Константинополь (Стамбул) до Вселенського патріарха Варфоломія прибули представники Олександрійського, Антіохійського, Єрусалимського патріархатів та архієпископ Кіпру. 

На цьому соборі дійсно були присутні уповноважені представники глав перших п’яти історичних православних церков світу. На зустрічі було обговорено ряд проблем загальноправославного характеру і питання, пов’язані з усуненням перепон до скликання запланованого Всеправославного Собору. 

За результатами цієї зустрічі були прийняті: «Послання Предстоятелів Найдавніших Церков» та «Комюніке про підсумки роботи Собору Предстоятелів Найдавніших престолів на Фанарі». У документах сказано про необхідність подальшої діяльності з підготовки скликання Великого Собору Святої Православної Церкви. Також піднімаються питання щодо діяльності православних церков на Близькому Сході, необхідності зусиль політичних та релігійних лідерів світу для встановлення миру в цьому регіоні. Також виражається солідарність та підтримка усім віруючим різних релігійних конфесій, які страждають від дискримінації й переслідувань. Підкреслюється необхідність продовження екуменічного діалогу з представниками інших християнських конфесій та проведення діалогу з двома іншими монотеїстичними релігіями світу.

Окремо слід відзначити, що у підсумковому комюніке Собору сказано: "крім того, зважаючи на останні події, що мали місце в Православній Церкві, Собор наголошує на необхідності для всіх православних Церков поважати і суворо дотримуватися географічних кордонів своїх юрисдикцій, в тому вигляді, як вони встановлені священними канонами та Томосами про створення цих Церков". 

Таким чином Собор п’яти найдавніших Апостольських православних церков підтвердив неодноразові заяви Константинопольського патріархату, щодо неканонічності твердження Російської православної церкви про свої претензії на Україну. Нагадаємо, що у Томосі від 13 листопада 1924 року Вселенський Патріарх Константинополя Григорій VII заявляв: "вiддiлення вiд Нашого Престолу Київської Митрополiї й залежних вiд неї Православних Митрополiй Литви та Польщi, а рівно ж прилучення їх до Святої Московської Церкви наступило не за приписами канонiчних правил, а також не дотримано всього того, що було установленно вiдносно повної церковної автономiї Київського митрополита, який носив титул Єкзарха Вселенського Престолу".

Під час зустрічі офіційної делегації Константинопольського патріархату з президентом України 24 березня 2005 р. глава делегації Вселенського престолу архиєпископ Скопельський Всеволод (Майданський) заявив: "Матір Церква, Константинопольський патріархат, вважає, що її дочка - Московський патріархат - має ту канонічну територію, яка існувала в цій Церкві до 1686 року. Підпорядкування Київської Митрополії під Московську Церкву (1686) було здійснено Патріархом Діонiсієм без згоди і затвердження Святого і Священного Синоду Великої Церкви Христової".

А 26 липня 2008 року у своєму Зверненні до Українського народу Патріарх Варфоломій сказав: «Українська Церква сім століть належала до канонічної юрисдикції Вселенського Патріархату, тобто від часу хрещення Великим Київським князем (988 р.) аж до її анексії до Російської держави за Петра І (1687)». 

Своїм Комюніке п’ять найдавніших православних церков підтвердили, що погоджуються з тим, що визнають Російську православну церкву (як і інші національні церкви) в тих межах, в яких вони були утворені. У випадку з РПЦ - це територія Московського царства й московського патріархату до 1686 року, тобто до приєднання до них земель Україні та Білорусі. 

Також у спільному комюніке наголошено на необхідності прискорення підготовки проведення Святого й Великого Собору Церков. Підкреслюється, що с лютого місяця ця підготовка фактично зайшла в глухий кут, через існуючу процедуру. Відомо, що представники РПЦ, не погоджуючись з рішеннями підготовчих міжцерковних нарад, блокують подальші кроки. Тому, в комюніке пропонується скликати Зустріч Патріархів і глав всіх Автокефальних Православних Церков для розгляду даних питань й прискорення підготовки скликання Всеправославного Собору 

За матеріалами: Український тиждень
Джерело:
 КРЕДО

Ліна Костенко радить

Равнєніє на трибуну

Ліна Костенко радить, як відзначити 20-ліття Незалежності України

-AAA+

І все-таки парад потрібен. Державне свято, 20-ліття Незалежності, як же без параду? Це ж фактично перша така урочиста дата – повноліття молодої держави. Люди повинні побачити її честь і славу, її оборонну міць, її провідників і достойників, відчути ритм карбованих кроків у самому серці столиці. Досі ж так і було, а на ювілей не буде?!

Отже, треба споруджувати трибуну. Там, де й завжди, під величавим монументом Незалежності. На трибуні мають стояти всі чотири президенти нашої держави і приймати парад.

Не хочуть військовий, на військовий немає коштів, – то в нас же є ціла армія державотворців. 20 років працювали, здійснювали реформи, творили демократичну правову державу, яка посіла гідне місце у світі.

Стрункими рядами мають пройти депутати всіх скликань на чолі зі спікерами, помічниками й заступниками, зі всім штатом й апаратом Верховної Ради, фракціями й комітетами, тушками й перебіжчиками. Секретаріати й Адміністрації всіх президентів із відділами й колегіями, нацрадами й консультантами, речниками, радниками й референтами. Міністри всіх урядів на чолі з прем’єр-міністрами, судимими й несудимими, тут сущими й деінде. Усі розлогі гілки влади, на яких рясно повсідалися керівники й управлінці всіх рангів і спеціалізацій. Словом, усе те воїнство, завдяки якому Україна тріумфально здобулася на четверте місце серед найгірших економік світу й за різними показниками доганяє як не Гвінею, то Гондурас. Щоб народ міг побачити, кого він годував й утримував 20 років, чиї засідання, пільги й закордонні вояжі, державні дачі й курорти так щедро оплачував. І замислився, урешті, чи варто годувати таку армію ще й наступні 20 років.

Має продемонструвати свої досягнення судова гілка влади, генеральні прокурори й заступники, судді, слідчі, а також міліція, Служба безпеки, усі розділи й підрозділи державної охорони, – теж ціла армія, що стоїть на сторожі законів і покликана вбегти суспільство від внутрішніх і зовнішніх небезпек. Високо над собою вони мають пронести портрети Ґонґадзе й Александрова, Чорновола й Гетьмана, усіх убитих і закатованих у відділах міліції, померлих і зниклих за нез’ясованих обставин. Та й самовбитого двома пострілами в голову Кравченка, і Кирпу, і Кушнарьова, чиї загадкові загибелі багато чого б прояснили в чорних кросвордах нашого правосуддя.

Конституційний Суд у червоних мантіях мав би нести перекинуту догори дриґом Конституцію, інтерпретовану в різний спосіб залежно від поточних потреб влади.

Мають пройти судді-колядники з торбами грошей на плечах, спіймані й не спіймані на гарячому функціонери й корупціонери, кожен із тавром свого злочину, тримаючи рівняння на президентів своєї країни, які теж стоять на трибуні з вивісками на шиях, – хто що здав за ці 20 років. Хто флот і ядерну зброю, хто промисловість і стратегічні об’єкти, хто помаранчеву революцію, хто взагалі Україну.

Так що, мабуть, це було слушне рішення – скасувати військовий парад, бо то ж було хоч приїде президент якої із сусідніх держав, привітає султан Брунею. Все ж таки міжнародний рівень. А тепер навіть президент Росії навряд чи приїхав би. Бо ж як не здавай Україну, все одно братній державі хочеться, щоб її просто не було. І в Європі тепер ми – ізгої, пристойні політики із тутейшими на трибуну не стануть.

Та й народ у нас несвідомий. Ще прихопить із собою помідори чи яйця й закидає трибуну, незважаючи на зростаючу дорожнечу, або змиє кого потужним струменем із бранспойта. А так стоїть мовчки обабіч Хрещатика аж до Майдану, спостерігає цей парад, який давно вже на часі, і робить свої висновки.

Окремою колоною мають пройти заслужені люди України, у всьому блиску орденів і медалей, мабуть, похнюпивши голови, бо дехто ж таки совісно працював, а результату не видно, перемололо в пащі системи. Інкорпоровані в цю колону, мають пройти Герої України, бажано – пронумеровані, бо якщо Україна має стількох Героїв, то ця кількість повинна ж колись перейти в якість і представити переконливі приклади героїзму.

Мають пройти рейдери в чорних масках, озброєні ломами й пістолетами.

Директори шахт із тисячами трун загиблих за ці роки шахтарів.

Банкіри, угинаючись під вагою грошей ошуканих вкладників.

Промчати мажори, давлячи всіх на своєму шляху.

Має пройти маршем п’ята колона з транспарантами «Руки прочь от русского языка!» Слідом – кликуші й попи з кадилами і прокльонами на всіх, хто не вони. Мав би вивести на парад свій «Всеукраинский союз воинских сил» тезко автомата Калашникова, що надало б парадові особливого військового шарму. А також мали б продефілювати всі видимі й невидимі блоки «русского единства», шовіністи і ксенофоби всіх мастей і на повен голос нарешті відверто озвучити своє кредо: «Украина для русских!»

У всьому розмаїтті знамен мають пройти повз трибуну всі принаявні в Україні партії, скільки їх є, щось до двохсот, великих і малих, і зовсім мізерних, з авторитетними лідерами на чолі, навіть якщо якийсь лідер очолює сам себе.

Гордо й піднесено повинні пройти «противсіхи» з осатанілою натхненницею «противсіхства» на мітлі.

І над усім цим у київському небі пролітають яскраві повітряні кулі – оранжеві, біло-сині, біло-червоні, синьо-жовті й зовсім червоні. Із них приязно виглядають олігархи і з батьківською усмішкою махають народові рукою.

Насамкінець із космосу спуститься київський мер, обвішаний амортизуючими пакунками з китайською гречкою, приземлиться на сходах мерії і поспіває улюбленому електорату в мікрофон. Це буде художня частина параду. Дехто з журналістів виконає заячий зиѓзаѓ по пеньочках президентської резиденції. Прес-секретарка Гаранта станцює граціозний пірует із тортом, а Генпрокуратура дасть лиха закаблукам під «Мурку». Підписанти вірнопідданських листів зроблять акробатичний номер – собачу стойку сервілізму. Депутати-кнопкодави програватимуть віртуозні етюди голосування за відсутніх колег. Депутати-костоломи демонструватимуть мистецтво бойових прийомів. Міністр освіти жонглюватиме підручниками з української історії. Каріатида гуманітарної політики підпиратиме плечем падаючу стелю нашої духовності. Зірка української естради, народна артистка України проспіває новий популярний хіт «Я дєвочка твоя в шикарном авто». Парламентський диригент однією рукою здиригує ораторію «Україна для людей», і нинішній наш прем’єр зіграє соло на газовій трубі.

Завершує всю цю святкову феєрію сірий автозак, обклеєний портретами Юлії Тимошенко, який пропихають крізь протестуючий натовп «Беркути» і «Грифони», обліпивши його, як чорною ікрою, своїми касками, кому ламаючи ребра, кого збиваючи з ніг, кого волочачи по асфальту.

За цим автозаком, як у Росії колись Пугачова, везуть заґратовану клітку із членом попереднього уряду, екс-міністром внутрішніх справ. З інших кліток виглядають ще кілька фігурантів сюрреальних судових процесів.

Молодий перспективний суддя Родіон Кирєєв підморгує народові бровою.

Вєрка Сердючка співає свій інваріант державного гімну: «Ще не вмерла Україна, єслі ми гуляєм так!»

Чотири президенти на трибуні прикладають руки до сердець.

Країною проходить всеукраїнська акція «Україна – 20». Це, очевидно, якийсь новий тип відзначення державних свят. Судячи з рекомендацій радіо, це виглядає так: люди збираються у містах і селах біля пошт, у святкових національних строях, намалювавши на обличчях, руках чи й просто на папері цифру 20. Співають, танцюють і обмінюються побажаннями.

Неважко здогадатися, якими.

Ліна Костенко
газета "День".

Зустріч донецької молоді з владикою Андрієм Сапеляком

Наша Церква суттєву увагу в своїй діяльності відводить вихованню молоді. Засвоєння релігійних норм може проводитись в різний спосіб, але найцікавішим є той, що переживається особисто, залишає відбиток в серці та душі. Молодь Донецька мала нагоду отримати власний досвід в цьому складному питанні. Під проводом нашого пароха о. Ростислава Муховського ми здійснили поїздку до духовного центру отців Сілезіян на Дніпропетровщині, а зокрема до владики Андрія Сапеляка.

На власному досвіді ми переконались, наскільки складною та кропіткою є праця з молоддю: необхідно враховувати сучасні інтереси та захоплення підростаючого покоління, вміти їх застосовувати в рамках духовного життя. Але отці та брати вміло використовують досягнення сучасного цифрового світу в своїй роботі – фільми, ігри, словом, все, що викликає зацікавлення в дітей. Ми, власне, стали учасниками проведення квесту (своєрідної гри-пошуку), завдяки якій не тільки краще стали орієнтуватися на місцевості, а й переконалися в засвоєнні вихованцями отців певних релігійних чеснот. І хоча автор цих рядків опинився в команді, що посіла друге місце (з двох наявних команд), все ж таки ми виконали завдання квесту, яке полягало в складанні слова «доброта».

Владика, не зважаючи ні на які складнощі, зумів приділити нам свою увагу. Ця людина вражає… Особисто спілкуючись з Папою Іваном Павлом ІІ, керуючи Малою Семінарією в Римі (яку засновано у Франції), опікуючись громадою українців в Аргентині, він залишився небайдужим до проблем України й до сьогодні. Владика переконаний, що сучасний світ накладаючи своєрідний відбиток на світогляд молоді, все одно залишає місце в ньому для Бога. На його думку, кожна молода людина, так чи інакше шукає віру, духовну основу свого буття, тому завдання Згромадження Салезіян і своє власне він вбачає в залученні молоді на шляхи, що ведуть до Христа. Владика Андрій легко і невимушено спілкувався з нами, повчання та науки в його устах приймали форму батьківських настанов. Жартівлива форма знаходження спільної мови з незнайомими людьми є своєрідним «коником» владики. Проте, «коників» у нього багато: знає п’ять іноземних мов, пише духовні книжки… Закінчив він свою зустріч з нами сподіванням, що молодь сама буде виступати місіонерами та здійснювати євангелізацію між своїми однолітками і друзями та поблагословив кожного з нас. На кінець фото на память про цю знамениту для нас зустріч.

Крім духовної складової нашого візиту (отці нам гостинно запропонували спільну молитву), ми мали можливість поплавати в хвилях славетного Дніпра, а також нам влаштували невеличку екскурсію, нагодували смачним обідом. Так, ми під час нашої поїздки «знайшли доброту». Величезна подяка отцю Василю, отцю Володимиру, та брату Олегу – Салезіянам у Верхньодніпровську за такий щирий гостинний прийом.

Руслан, учасник зустрічі

 Джерело:
 http://ugcc.dn.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=266:2011-08-01-21-13-38&catid=34:news