НЕДІЛЬНА ШКОЛА ДЛЯ ДОРОСЛИХ (+програма і розклад)

НЕДІЛЬНА ШКОЛА ДЛЯ ДОРОСЛИХ

(два класи)

Що дає катехизація дорослим?

Щоб відповісти на це запитання, спробуємо проаналізувати деякі життєві історії: перша – з життя однієї жіночки, яка після деякого часу життя у шлюбі сказала: «Коли я виходила заміж за свого чоловіка, він не пив, не палив, не говорив поганих слів, а тепер, після кількох років спільного життя, він і палить, і п’є, і матюкається…». Для багатьох цю проблему можна звалити на дружину, яка «зіпсувала чудового молодця…», на «тяжке життя».

Розглянемо інший життєвий випадок. У молодому віці дівчина була порядною, чесною особою, але з часом стає грубою, хитрою, підступною людиною. Виникає слушне питання: «Що сталося з людиною?» Знову хочеться багатьом «перекласти вину» на: «життя», «працю», «друзів», «невдалий шлюб». Ще іншим взагалі захочеться наклеїти на особу ярлик «пороблено», треба шукати когось, хто зможе відробити. Але вся справа виглядає набагато складніше: нема благословення Божого. Звідки ми його можемо взяти? Як його зберегти?

Коли Христос надоумлював фарисеїв, то сказав, що кожен гріх проститься людині, а гріх проти Святого Духа не проститься (Лк. 12,10). Противитися Святому Духову – це опиратися натхненню Святого Духа, противитися добру, справедливості і правді, особливішою провиною є упиратися пізнанню правд християнської віри.

Як у нашому житті ми можемо противитися Святому Духові? Кожна людина отримує в дар від Бога віру, і цей дар вона має проростити, як маленьке зерно. З малого зерна виростає велике дерево, або це зерно гине. Так само і наша віра: якщо вона не росте, то «загниває». Якщо людина не піднімається дорогою досконалості, то котиться вниз (тут можна порівняти слова Ісуса Христа про того, хто поклав руку на плуг і оглядається назад (Лк. 9,62)). Від цього падіння не застрахований ніхто. Кожен, хто не стає на шлях поглиблення своєї віри, тобто вдосконалення життя вірою, той неминуче у духовному житті втрачає свої чесноти. Цей процес людина може навіть не вгледіти, але він, на жаль, існує. Єдиний спосіб його уникнення – не противитися Святому Духові у пізнанні Божих істин і втіленням цих знань у життя. Без цього не можемо розраховувати на Божу опіку і Боже благословення у повній силі.

Над постійним поглибленням віри Божого люду в нашій Церкві зобов’язаний дбати єпископ, разом із своїми помічниками священиками і катехитами, через катехитичне навчання.

Дорогі дорослі, ми маємо від Бога поручений талант – нашу віру. Від нас залежить, чи ми його закопаємо, чи помножимо. Тому не шкодуймо часу на катехизацію і молитву, бо час, присвячений справам Божим, вам сторицею окупиться: щасливим життям у сім’ї, добрим вихованням дітей, реалізацією себе у житті. Але найбільший дар, який отримаєте, – це зближення з Богом. Нехтування цими можливостями може перекреслити вам щастя вже тут на землі і навіть може комусь коштувати вічності… Слушно кажуть, що: «вчасно викладений катехизм з однієї сторінки, у майбутньому може замінити цілий наряд поліції». Скільки сьогодні навколо нас тих, які мають розбиті сім’ї, зранені серця, зазнають зневаги від власних дітей, мають проблеми з алкоголізмом, наркоманією чи ігроманією. А все через те, що своєчасно не навчилися вибирати правдиві цінності, бо… лінувалися.

Дорогі батьки, ви маєте більше змоги, аніж катехити, передати віру вашим дітям, бо ви з ними проводите більше часу; але якщо самі її не будете мати, то не зможете передати цього майбутнім поколінням. Від вашого життя залежить, чи діти будуть жити християнськими вартостями, чи тими "вартостями", які пропонує світ. Бо діти будуть більше дивитися на приклад вашого життя, а не на слова. Тому живіть самі християнськими цінностями, станьте на шлях поглиблення віри, якщо не у церкві, то маєте обов’язок це робити вдома: присвятіть хоча б півгодини на тиждень для читання Святого Письма і вивчення катехизму. Якщо самі будете вивчати свою віру, то пам’ятайте, що для зростання у вірі (через катехизацію) краще, щоб були особи, зрілі у ній або катехити, яким Церква доручила важливу місію, бо самому можна вчинити багато помилок.

Примітка:

При нашому храмі можна записати дітей на різні вікові групи катехитичної школи, починаючи від 3 років.

Для катехизації молоді і дорослих теж існує катехитична школа:

Щонеділі, після завершення Божественної Літургії, прийти за адресою:
м. Кам'янське
вул. Звенигородська б. 12а, кв. 74
(це неподалік від храму, кілька хвилин пішки)
Телефон: +38 098 20 80 911 бр. Леонід, катехит

НЕДІЛЬНА ШКОЛА ДЛЯ ДОРОСЛИХ

(два класи)

МОЛИТВА ПЕРЕД НАВЧАННЯМ

Милосердний Господи, пошли нам милість Духа Твого Святого, що подає нам розум і зміцнює духовні сили наші, щоб ми, уважно переймаючи науку, виросли Тобі, Творцеві нашому, на славу, батькам нашим на радість, Церкві й Україні на користь. Амінь.

МОЛИТВА ПІСЛЯ НАВЧАННЯ

Дякуємо   Тобі,   Боже,   Творцеві   нашому,   що   Ти   сподобив   нас   милості   Твоєї вислухати  навчання.  Благослови  наших  начальників, батьків  та  вчителів,  що ведуть нас до пізнання добра, і пошли нам розум та силу продовжувати навчання наше. Амінь.

ПРОГРАМА І РОЗКЛАД

Перший клас: для ПОЧАТКІВЦІВ
(та випускників дитячої НШ)

Початок занять об -11:00

1. Символ Віри
2. Декалог (10 Божих Заповідей)
3. Блаженства
4. Таїнства
5. Літургіка
6. Тіло - храм Святого Духа (Програма УГКЦ за 2007р. Б.)

МЕТА: закорінення у вірі

***
Другий клас: для ВОЦЕРКОВЛЕНИХ

Початок занять о ~13:00

1. Основи герменевтики (для правильного читання книг Ст. Заповіту Святого Письма)
2. Ісусові притчі  (Повний цикл з 38 притч)
3. Історія Церкви (Основи історії Вселенської Церкви та Церкви в Україні)
4. Тринітарне богослов'я (Основи понять про Одного і Триєдиного Бога)
5. Павлівський корпус (Повчальні листи Апостола народів)
6. Есхатологія (Наука про останні речі)
7. Богородична Вервиця (Поглиблене пізнання та практичне застосування 20 Таїнств, "ВЕРВИЦЯ - ШКОЛА ДУХОВНОЇ САМООСВІТИ")
8. Патристика та Патрологія
9. Секти та єресі (Знання основних протестанських церков, організацій та рухів, а також взаємини через спілкування в екуменічному діалозі)

МЕТА: практичне втілення віри у життя та ділення вірою з ближніми

Джерела: Преображення ГНІХ

Блог парафії Преображення Господнього

04.12.2018р. Б. / Про Вісімдесяту сесію Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ

30 листопада – 1 грудня 2018 року Божого під головуванням Патріарха УГКЦ Блаженнішого Святослава в Патріаршому центрі у Львові відбулася Вісімдесята сесія Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства Української Греко-Католицької Церкви.

Перед Синодом владики мали спільні реколекції для греко-католицьких та римо-католицьких єпископів.

У першій половині дня, перед початком синодальних засідань, відбувся семінар по головній темі Сесії – «Катехитичне служіння», який приготовила Катехитична комісія Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ.

Після вступних синодальних формальностей Отці Синоду переглянули та взяли до уваги стан виконання рішень Сімдесят дев’ятої сесії Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ.

При розгляді головної теми цієї Сесії Синоду Єпископів Верховного Архиєпископства синодальні отці заслухали доповідь про стан виконання рішень Синоду єпископів УГКЦ 2018 року щодо питань катехитичного служіння, яку виголосив отець Андрій Стадницький, голова Катехитичної комісії Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ. Після детального обговорення цього питання Отці Синоду прийняли відповідні синодальні рішення.

В контексті опрацювання синодальних документів владики розглянули у повторному другому читанні та затвердили Типовий єпархіальний статут мирянського руху «Матері в молитві» над яким працювала робоча група під керівництвом владики Володимира (Ґруци). Після повторного першого читання було доопрацьовано та направлено на друге читання Програму душпастирства покликань до богопосвяченого життя, яку опрацьовує Комісія у справах монашества під керівництвом владики Михаїла (Бубнія). Також, у першому читанні було розглянуто Звернення Синоду єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ про зцілення ран війни, яке представляв владика Богдан (Манишин), голова Координаційної Ради з питань душпастирства у критичних ситуаціях та Програми формації вихователів семінарій (ректорів, віце-ректорів, економів, префектів та духівників) і нової редакції документа «Напрямки підготовки кандидатів до священства в УГКЦ» із врахуванням викликів та особливостей сучасної культури, які представили владика Богдан (Данило), голова Патріаршої комісії у справах духовенства  та о. Ігор Бойко, ректор Львівської Духовної Семінарії.

Синод також обговорив питання про ідентичність нашої Церкви в світлі новітніх суспільних та еклезіальних викликів, яке представив о. Андрій Зелінський, та відреагував на новітню суспільно-політичну ситуацію опрацювавши та прийнявши відповідне звернення зі закликом до посиленої молитви та посту в час особливих випробувань для нашої державності.

Особливу увагу Отці Синоду звернули на проблематику епідемічного поширення недуги алкоголізму в Україні та душпастирство тверезості УГКЦ, як один з кроків виходу із кризи. Доповідав на це питання  о. Ігор Козанкевич, Керівник загальноцерковного реабілітаційного центру “Назарет”.

З детальною інформацією про діяльність Українського Католицького Університету у минулому році та представленням планів на майбутнє перед владиками виступив о. Богдан Прах, ректор УКУ.

Синод розглянув та поблагословив до виконання план заходів з вшанування у 2019 році блаж. cвщмч Омеляна Ковча у зв’язку із 135-річчям від дня народження, 75-ми роковинами мученицької смерті та 10-літтям проголошення його Покровителем душпастирів УГКЦ, який представив владика Богдан (Дзюрах).

Значну частину синодального часу владики присвятили розгляду резолюцій ІІІ Всеукраїнського З'їзду мирян УГКЦ, які, разом з детальною інформацією про приготування та перебіг цього форуму, доповів о. Василь Білаш, голова Комісії у справах мирян.

Отці Синоду детально розглянули питання та прийняли відповідні рішення щодо капеланського служіння в молодіжних громадських організаціях патріотичного спрямування, яке доповідав о. Олексій Медик, капелан Пласту-НСОУ.

Вісімдесят першу сесію Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства Української Греко-Католицької Церкви вирішено провести в лютому 2019 року Божого.

Секретаріат Синоду Єпископів
Києво-Галицького Верховного Архиєпископа
УГКЦ

Джерело:       Департамент інформації УГКЦ

03.12.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Тм. 2,20–26:  «Слузі ж Господньому слід бути не сварливим, а до всіх привітним»

Знаємо, що до різних людей ми по-різному ставимось: з одними нам приємно бути з перших хвилин знайомства, інших – можемо уникати чи непривітно реагувати на їхню появу. На це впливає дуже багато чинників, свідомих та несвідомих. Апостол же нам вказує на важливу річ – бути привітними до всіх, до кожної людини, яку послав нам Господь.

Кожна людина, як кожен з нас, очікує привітності, доброти, кожна людина стає цілковито інакшою, коли ми до неї ставимось з любов’ю та з миром. Спробуймо у своєму щоденному житті уникати стереотипів, які ми маємо щодо когось, а все більше стараймось бути відкритими на кожну людину. 

Якщо кожну людину будемо готові прийняти, допомогти, усміхнутися, сказати добре слово, добре думати про неї, то ця привітність завжди повернеться до нас. Можливо, не усі й не відразу ставитимуться до нас так само, але Бог знає серце і вчинки кожного, тому найголовніше те, що за наші старання нам буде очікувати нагорода на Небі!

***

Лк. 19,37-44:  «Кажу вам: Коли оці замовчать, кричатиме каміння»

Не так давно, за комуністичних часів, влада хотіла, щоб Церква мовчала. І зовнішньо виглядало, що наша Церква була практично знищена, здавалося, що цієї імперії ніхто не зможе подолати. Але пам’ятаємо, що сталося з Радянським Союзом. 

Відтак знаємо, що Бог є сталий, і ніхто й ніщо не може воювати з Ним, позаяк Творець незмінний, а все інше змінне. Саме Господь, без сумніву, берегтиме свою Церкву. Й оскільки Бог прагне промовляти до серця кожної людини – чи в комуністичні часи, чи тепер, – то Він робить усе, щоб людина почула. 

Якщо треба, щоб ми почули, то може статися щось таке, коли «каміння кричатиме». Як у народі кажуть: «Поки грім не загримить – чоловік не перехреститься». Бог хоче спасення людини, хоче добра для кожної особи. Небесний Отець промовляє в нашому житті, тому будьмо уважні до того, що Він хоче нам сказати тією чи іншою подією. Адже Господь завжди говорить! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

03.12.2018р. Б. / Передсвяття Введення в храм Пресвятої Богородиці

Передсвяття Введення в храм Пресвятої Богородиці

Тропар передсвяття, глас 4: Радість усім передвіщає нині Анна,* родивши супротивний печалі плід – єдину приснодіву,* яку і приводить, як сущий храм Бога Слова і Матір чисту,* молитви діючи,* днесь із радістю у храм Господній. 

Кондак передсвяття, глас 4: Днесь радістю сповнилася* вся вселенна* у славетному празнику Богородиці,* зовучи: Вона є тінь небесна. 

“Нині боговмістима святиня – Богородиця, приводиться до храму Господнього, і Захарія Її приймає; нині «святеє святих» радується, і ангельський хор таїнственно ликує. З ними і ми святково з Гавриїлом заспіваймо: Радуйся, благодатна! З Тобою Господь, що має велику милість”.

Так співає свята Церква в день передсвяття завтрашнього свята. Ми кожної хвилини, кожної години маємо згадувати Пресвяту Богородицю; як дитина до матері спрямовує всі свої думки, так і ми повинні їх звертати до Пречистої, бо хто про Марію думає, серця того не заплямує жодна грішна думка; хто словами величає Марію, слова того завжди будуть чисті; хто кожне діло посвятить на славу Марії, той напевно до свого діла не додасть гріха. І добре знаємо, хто побожно зверне очі свої до ікони Богородиці, душу того пройме новий струмінь ласки, втіхи і нової любови до Пренепорочної Матері нашої. І тому де лиш можемо, там поміщаємо Її ікону, щоб вона промовляла до нашого серця, щоб нагадувала нам вічно, що поряд з Нею ми не є сиротами, – вона наша Матір, сильна і могутня, яка про нас дбає, яка нас любить і заступається за нас і якій вічну славу і честь ми повинні воздавати.

Перед кожним Богородичним празником ми закликаємо всіх очистити свою душу. Чому так чинимо? Ідіть завтра до церкви і погляньте, скільки там народу молиться, слухає проповіді, а нераз і плаче. Та, однак, скільки серед того народу є такі, які прийшли до церкви обтяжені численними тяжкими гріхами? Ці люди або не розуміють і не знають, в якому стані їх душа, або їм це байдуже, вони мають віру, вони хочуть бути спасенні, та нічого не роблять для цього, хіба що ходять до церкви, але не переймаються тим, що днями, тижнями, місяцями, а нераз і роками живуть у тяжких гріхах, а життя може закінчитися навіть і завтра. Про таких людей можна сказати, що вустами вони почитають Марію, але серце їх далеко від Неї. Тому ми постійно пригадуємо, що добре є перед святом приглянутися до власної совісти. Бо насправді не любить, не славить і не почитає Пречистої Діви той, хто грішними вустами Її призиває і ранить Її душу, якщо в гріхах голосить Її славу.

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

01.12.2018р. Б. / «Треба говорити людям про Бога», — владика Венедикт (Алексійчук) про перший рік свого служіння у Чикаго

Минулого року владику Венедикта (Алексійчука) призначили Правлячим єпископом єпархії Святого Миколая у Чикаго. Тоді мирянське середовище заполонило інформаційний прострір повідомленнями, де усі згадували щось приємне про владику або засмучувалися з приводу його переїзду до Чикаго, адже у них забрали “нашого владику”. Тому Департамент інформації УГКЦ вирішив розпитати владику Венедикта про те, як минув його перший рік у новому середовищі, а також з якими викликами він зустрівся, і, звісно, про завдання і стратегію Чиказької єпархії. Тож про це і не тільки дізнавайтесь далі у нашій розмові.

“Я ПЕРЕКОНАВСЯ, ЩО В АМЕРИЦІ ЛЮДИ МОЖУТЬ ЖИТИ СВЯТО, ПРАВЕДНО І ДОСКОНАЛО”

- Владико, минає рік вашого служіння в Чикаго. Чого ви навчилися за цей період?

- На мою думку, завжди можна навчитися чогось в будь-якій ситуації від будь-якої людини й в будь-яких обставинах. Тому для мене це не є чимось таким, чого я (наприклад) не знав, а навчився. Якщо говорити про певні відкриття, які, можливо, для себе відкрив — не було чогось грандіозного (особливого).

Проте я ще більше усвідомив, зустрічаючись з різними людьми, що тут єпархія є величезною: територіально вона займає майже 15 територій України. Наприклад, у нас є парафії з останньої хвилі еміграції, а також є парафія, у якої немає жодної особи, яка б мала українське коріння.

Відвідуючи наші парафії, я ще більше переконуюсь, що люди шукають Бога, вони прагнуть Його, їхня душа свідомо чи несвідомо та в різний спосіб хоче пізнати Господа.

Окрім цього, які б обставини не були ззовні, але є моменти, які є сприятливими для людини для життя з Творцем. Ми можемо часом собі думати, що десь краще жити з Богом, а десь гірше, десь більш побожні люди, а десь менш побожні. Я переконався, що тут люди можуть жити свято, праведно і досконало. Ми можемо вчитися цій посвяченості, тим християнським ідеалам, які тут ми можемо зустріти в людей в Америці.

“АМЕРИКАНЦІ Є НАДЗВИЧАЙНО ЖЕРТОВНИМИ”

- Існує такий стереотип, що США є надто матеріалізованою країною. Чи є виправданий такий стереотип? Чи є тут більше спокус для мирянина, аніж в Україні, щоб бути духовною особою?

- Звичайно, це стереотип. Америка пропонує іншу парадигму буття, ніж Україна. Якщо в Україні в різних сферах є певна невпорядкованість, то Америка добре впорядкована в будь-яких ділянках. Тому людині у матеріальному плані завжди є привабливо потрапляти в цю систему, бо ти працюєш, тоді ти маєш кошти, тоді за допомогою цих коштів ти можеш собі забезпечити своє достойне життя. Це є дуже гарний погляд на життя.

Однак виникає інша спокуса, що ти так і можеш застрягнути на тому, що ціле життя матимеш лише дві речі: заробляти гроші і витрачати їх. Ти захопишся цим зароблянням грошей і не зауважиш важливості духовного життя. І тому ця спокуса є. Можливо, в Україні вона виглядає по-іншому.

Варто зауважити, що Америка ніколи не була атеїстичною державою. Це не є країни Європи, які могли в той чи інший спосіб, в ті чи інші століття переживати атеїзм. Для американця віра є дуже важливою. Якщо він є віруючою людиною, то немає значення, яку він позицію займає у суспільстві: чи він є мільйонером, чи він є робітником, але вони визнають свою віру в Бога. Це для нас, зокрема для України і Європи, щось таке дивне, бо ми в Україні деколи маємо своєрідну ментальність. Мовляв, це моя особиста справа — віра в Бога, і я не повинен це показувати, бо це мої особисті стосунки. В Україні можуть ходити до церкви, але щоденне життя людей буде цілковито інакше. В Америці, якщо людина декларує, що він/вона є християнином/християнкою, то це демонструється і в його реальному житті.

Американці є надзвичайно жертовними. А нелегко бути жертовним ззовні, сповидно, коли внутрішньо того ми не маємо. Тому американський світ чіткий в цьому плані: людина або віруюча, або невіруюча.

“КОЖНА ЛЮДИНА ПОТРЕБУЄ ЧУТИ ВСЕВИШНЬОГО”

- Владико, як ви переживали те, що у Львівській архиєпархії ви могли проповідувати до тисяч людей, а тут їх може бути лише кілька осіб, або кілька десятків?

 

- Часом мене питають, чи я сумую за Україною. Я ні разу не сумував, скільки я тут перебуваю, бо ніколи не прагнув, не мав жодної мрії (стремління) проживати в Америці, але я себе тут комфортно почуваю. Я не знаю, де я продовжу своє життя, скажім, через десять років, на якому континенті і в якій державі. Бог покаже.

Як для мене, не є питання у кількості людей. Кожна людина потребує чути про Всевишнього. Одне з фундаментальних питань в житті — це пізнавати Божу волю і чинити її. Звичайно, це гарні слова, але важливо знайти своє місце в житті, яке є найкраще для тебе. У людському організмі кожні органи виконують свої завдання: серце не хоче стати ниркою, а нирки — печінкою. Кожне з них має унікальне покликання. І я дивлюся на своє життя, на різні його моменти, які вони є унікальними.

Я починав своє свідоме життя в медицині. Я навіть дотепер пригадую свій перший виклик на станції швидкої допомоги, де я працював, потім було моє навчання в педінституті, згодом навчання в семінарії, я став неодруженим священиком, працював на парафії... Дотепер я пригадую свою парафію і час від часу її відвідую.

- А де це було?

- Це було село Бистриця, біля селища Східниця (Львівська область). Гарне чудесне село в горах. Потім після священичого у мене було інше покликання — монаше. В контексті монашого покликання, я мав досвід служіння в Білорусі. Це цілковито інша дійсність. Я служив білоруською мовою, проповідь говорив на білоруській, часом плавно переходив на українську, бо були україномовні парафіяни, і закінчував московитським язиком.

Бог мене закликав у Сент-Кетерінс (Канада) — це ще інше покликання в монашому житті — де я служив на двох наших парафіях. Потім був ще досвід настоятеля монастиря в Уневі, де я був ним 11 років — це ще інше покликання. Згодом я й потрапив до Львова.

Я приїхав з села, нікого і нічого не знав, а у Львові — поважна львівська інтелігенція, тому це ще інше моє буття-покликання. А тепер також зовсім інше...

І за чим мені сумувати? За Львовом? За Уневом? За Канадою?...

Тому я намагаюся жити там, де мене Всевишній поставив у конкретний момент мого життя, і пробую якось зрозуміти, що те, що Він мені дав — це Він дав мені в цей момент найважливіше, те, що англійською мовою ми говоримо present time. Present – також означає дарунок, час, який мені Богом подарований, мій унікальний час.

Коли я буду сумувати, то потрібно збирати речі і їхати в Україну. Всюди є плюси і мінуси. Тому я маю глибоке переконання, що Бог дав мені бути тут. Чому? Моє завдання це вже якось відкрити і зрозуміти.

“ЛЮДИ ПОТРЕБУЮТЬ ЧУТИ ДОБРУ НОВИНУ І ВОНИ МАЮТЬ ПРАВО ПОЧУТИ ЇЇ НА МОВІ, ЯКА ЇМ ЗРОЗУМІЛА”

- Владико, ви згадували про мови, якими вам доводилося служити в Білорусі. Відповідно, як бути з питанням мови богослужінь, а також збереження української мови в єпархії в Чикаго? Які настанови ви даєте своїм священикам? Тобто вони повинні володіти/служити Літургії українською, чи англійською, чи, можливо, іспанською?

- На мій погляд, люди потребують чути Добру Новину і вони мають право почути її на мові, яка їм зрозуміла. Я вважаю,  що важлива і українська, і англійська мова. Я бачу, що успіх наших парафій полягає саме в тому, коли вони є більш відкритими. Я би казав, що ми завжди маємо мати (символічно) для наших церков двоє дверей: одні — англомовні, а інші — україномовні. Звичайно, у нас є надзвичайно різноманітні парафії, де є більше англомовних, україномовних і навіть “мішані”. Найкраще, коли ми вживаємо дві мови. Кожна парафія виробляє свою систему. 

- Якщо говорити не тільки про мову, а й про духовність, культуру, державні свята та про українську ідентичність загалом... Чи немає небезпеки, що постане питання, на кшталт, чи йти мені до тієї церкви на інший кінець міста, якщо біля мене є храм, але іншого обряду?

- Для мене це є звичайне питання української автентичності. Я вважаю, що значно важливіше, щоб ми йшли до питання нашої християнської автентичності. У чому полягає, на мій погляд, християнська автентичність? Ми маємо нашу традицію, наш обряд, нашу духовність, саме наші українські традиції — це певний досвід століть, тисячоліття; ми допомогли відкрити шлях до Бога і багато людей цим шляхом дійшли до Нього, до святості, до праведності, і ми маємо цим досвідом ділитися.

Тому, в чому полягає, як на мене, наша ідентичність? У тому, що ми ділимося з усіма, хто приходить до наших церков, нашим досвідом шляху до Небесного Отця, яким йшли наші попередники. Тому багато людей приходить до наших церков.

У житті, якщо хтось закохався в когось, то він хоче вивчити мову коханої людини, тому що хоче з нею порозумітися. Якщо хтось закохається в нашу традицію, коли ми самі цією традицією будемо жити, то він неминуче для себе буде відкривати мову. Найважливіше, щоб ми як Церква і громада жили закорінені в цій християнській традиції.

“ЗА ПЕРШИЙ РІК МЕНІ ВДАЛОСЯ ОБ’ЇХАТИ ДЕСЬ 80% ПАРАФІЙ”

- Якими ви бачили свої першочергові завдання, яка була стратегія рік тому і тепер?

 

- Перша моя освіта — медична. В медицині важлива річ — це діагностування. Коли неправильно поставити діагноз, то неправильним буде і лікування. Тому, коли я приїхав сюди, я не мав плану. Я хотів спочатку діагностувати. Тому за цей перший рік мені вдалося об’їхати десь 80% парафії, а наступних 2-3 місяці я збираюся відвідати інші, щоб зорієнтуватися. Адже ти не можеш будувати стратегію, коли ти не відчуваєш і не знаєш дійсності. Для мене важливо відчувати ситуацію, яка вона є.

Я звернув увагу на те, щоб витворити певну структуру єпархії. Думаю, десь на 80% ми вибудували цю структуру. Ми випрацювали достатньо добру інструкцію-положення, яке допомагає кожній парафії виробити свою стратегію. Кожна парафія у нас є унікальною.

У єпархіальній курії у нас є п’ять відділів. Перший відділ займається справами розвитку і стратегії. До цього відділу входить місійний інститут. Цей інститут є для того, щоб допомогти священикам працювати місійно та мав би зробити ще іншу річ — допомогти мирянам також працювати місійно. Адже наші священики мають лише доступ до мирян, які приходять до церкви. Багато українців, які є за межами церкви. Хто до них може дійти? Миряни, які ходять до церкви. А як вони можуть дійти? А вони не знають. І тому це завдання інституту, якщо спрощено казати, допомогти принести цю Добру Новину для людей, які не ходять до церкви.

Другий відділ — фінансово-юридичний, який забезпечує нам економічну та юридичну базу. Третій відділ — канцелярія, тобто справи з паперами та документами.

Четвертий відділ — пасторальний, який охоплює п’ять комісій (які працюють у своїй ділянці) — це біблійно-катехитична, молодіжна, мирян, літургійна, а також комісія, яка займається оздоровленням. Вони працюють та функціонують разом.

Останній відділ — відділ у справах священиків та їх родин, а також монашества.

Крім того, у нашій єпархії ми маємо два надзвичайно гарних монастирі, які є англомовні. Адже у них немає жодної особи, яка б мала українське коріння.

“КАЛЕНДАР НАС НЕ СПАСАЄ. НАС СПАСАЄ ІСУС”

- Владико, у вашій єпархії є парафії, які користуються юліанським календарем, а інші — григоріанським і навіть новоюліанським. Що повинна роботи УГКЦ у питанні з календарем, (особливо) коли це стосується парафій закордоном?

 

- Я думаю, що УГКЦ повинна говорити про це питання. Я ніколи не чув, щоб була зроблена якась конференція, щоб були дискусії, щоб на тій чи іншій зустрічі були присутні священики, єпископи, чи миряни. Ми поширюємо тільки різні загальні вислови. А треба говорити, дискутувати!

Ми нерідко говоримо про Ісуса Христа як про Слово. Я переконаний, що слово й з маленької літери також нас спасає. Воно вирішує багато справ. Календар нас не спасає. Нас спасає Ісус. Людям треба принести Христа і календар тут виконує не основну, а другорядну функцію.

На мою думку, проблема УГКЦ полягає у тому, що ми втікаємо від цього питання. УГКЦ має унікальний досвід, як ми вже згадували, різних календарів закордоном і нам набагато легше взяти цей досвід, аніж, наприклад, нашим православним братам.

Є небезпека, що про це не говорять. А коли про певні речі не говорять, то є небезпека, що хтось це може вирішити за нас. Тому моя порада дуже проста — про це треба говорити на всіх рівнях: на рівні мирян, священиків і єпископів.

- Кажуть, якщо хтось бажає святкувати Різдво 7 січня, то це він з Путіним буде святкувати, а якщо 25 грудня, то з цілим світом... Як реагувати на подібні думки?

- Я вважаю, що це не є добрий аргумент. Він не є християнський, а достатньо політизований. А ми не можемо політизовані підходи вживати в Церкві. Є небезпека зводити церковні питання у політичну площину, але тоді рішення не будуть церковні, а політичні. Я переконаний, що це питання можна вирішити, але про цю проблему потрібно говорити.

Я трішки “приперчу”. Ось ми маємо в Америці проблему сексуальних зловжинь з боку представників Церкви. Але правдою є, що такі зловживання є поодинокі, а є тисячі інших випадків зловживань з боку прийомних батьків, вчителів, тренерів, ровесників, десь на таборах, під час навчання... Про ці випадки не трублять, а всі говорять про 0,1% випадків з представниками Церкви. Яка тут проблема? Церква замовчувала ці зловживання, а потрібно було їх викривати і про них говорити. Подібно, потрібно говорити про питання календаря.

“МИ ПОВИННІ СВІДЧИТИ ПРО БОГА ТАМ, ДЕ ВІН НАС ПОСТАВИВ”

- З унікальним випадком зустрівся в день святкування 50-ліття парафії Святих Володимира і Ольги, коли у бенкетній залі поруч сиділи священик Української Православної Церкви Київського Патріархату і священик Української Православної Церкви Константинопольського Патріархату. Як виглядає екуменічний діалог у вашій єпархії? Які його перспективи, коли нададуть Томос Православній Церкві в Україні? Що ж буде відбуватися тут?

- Унікальність ситуації, про яку ви згадали, є ще й у тому, що представники цих двох Церков не можуть між собою зустрітися, а тільки можуть зустрітися на майданчику греко-католиків. Вони, нажаль, не приходять на заходи, події одне до одного. Вони приходять до греко-католиків. А це говорить про унікальність нашої Церкви.

Унікальність нашої Церкви — модель єднання. Цю модель ми несемо тисячу років! Яка наша модель? Я, для прикладу, є стовідсотковим єпископом Католицької Церкви і нічим не відрізняюся від православного єпископа, навіть бородою (сміється). У цьому є унікальність УГКЦ, бо вона репрезентує Церкву першого тисячоліття.

Православні останні півстоліття говорять про екуменізм. А греко-католики показують, що не треба говорити про екуменізм. Ми вам репрезентуємо єдину Церкву, Церкву першого тисячоліття. Єдність можлива.

У греко-католиків є почуття меншовартості. Ми думаємо, якими ж ми маємо бути: більш східними, чи більш західними? Будьмо собою! І хто, як не ми, повинні говорити про єдність Церкви на нашому прикладі, маємо свідчити цю єдність.

Якщо говорити про те, що ми повинні робити тут, у Чикаго? То, звичайно, ми повинні прикладати більше зусиль, щоб бути тим майданчиком для пошуку порозуміння і долання перешкод на шляху до єдності.

- На завершення розмови хочемо побажати вам великих успіхів у розбудові єпархії Святого Миколая у Чикаго.

- Приблизно за місяць до того, коли помер Блаженніший Любомир, я мав з ним розмову, бо він свого часу жив у США. І я запитав його: “Що, ваше Блаженство, ви можете мені найважливіше сказати з цього приводу? Я їду до Америки, ви були там. Він відповів словами, які є для мене дорогі і важливі: “Треба говорити людям про Бога”. Це я усвідомив і стараюся робити. Навіть, коли я говорю про певні структури, ці структури мають лише службове покликання знову ж таки допомагати людям говорити про Бога. Ми повинні свідчити про Бога там, де Він нас поставив.

Над інтерв’ю працювали Оксана Войтко та о. Ігор Яців
Департамент інформації УГКЦ

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ

30.11.2018р. Б. / Папа: тримаймося здалеку від поганізації життя

Про занепад Вавилону та Єрусалиму, про кінець світу та кінець людського життя, про поганізацію, тобто наслідування язичництва сьогоднішнім суспільством, та про необхідність жити надією в Ісуса Христя проповідував Папа Франциск у каплиці «Дому святої Марти» 29 листопада.

Про кінець світу та кінець життя, що є неминучим для кожної людини, проповідував Папа Франциск під час проповіді у каплиці «Дому святої Марти» у Ватикані у четвер, 29 листопада 2018 р., коментуючи два біблійні уривки, прочитані під час Святої Меси, де головною думкою були протиставлення: знищення й надія, поразка та перемога, християнське життя й життя світу.

Падіння Вавилону

Єпископ Риму, коментуючи уривок книги Одкровення, що є останньою книгою Нового Завіту, наголосив на долі міста Вавилону, що буде знищене великою перемогою, засуджене Господом за свої гріхи, побачить правду про себе, а саме, що воно стало «житлом бісів та оселею всякого нечистого духа». День суду покаже його зіпсуття та марноту вдаваного щастя. У ньому було так багато пар, багато людей, але там не буде любові. Зіпсуття того міста розпочалося із середини, а закінчиться Господнім криком: «Досить показовості цього світу». Це і є кризою цивілізації, яка є зарозумілою, самодостатньою, диктаторською; тому й закінчує у такий спосіб.

Єрусалим, відкритий на поган

А Єрусалим побачить інший занепад, пов’язаний з іншим зіпсуттям: поведінкою невірності любові. Адже те місто не було спроможним розпізнати Божу любов в Його Сині. Святе Місто буде покаране Господом, бо його топтатимуть погани за те, що двері його серця були відчинені перед поганськими народами.

У цьому контексті Глава Католицької Церкви зазначив, що сьогодні ми стаємо свідками поганізації життя. А в християнському світі вона проявляється тоді, коли ми живемо немов би християни, але, насправді, наше життя є поганським. Тому варто себе запитати: «Чи я живу як християнин, як християнка? Чи моє життя є справді християнським?» Як неможливо змішувати воду та олію, задля їхньої відмінної консистенції, так не можна жити християнським та поганським життям одночасно – це є суперечністю.     

Спасіння є для тих, хто надіється на Господа

Опираючись на прочитані біблійні уривки, Папа Франциск зазначив, що також і нашому житті існують трагедії, однак, християни, незважаючи ні на що, повинні дивитись на горизонт, адже ми викуплені Ісусом Христом і Він прийде, аби нас спасти. Це вчить нас переживати різні випробування і не входити у різного роду договори із світськістю та поганством, які провадять до знищення, але жити надією, дивлячись на горизонт, очікуючи Христа Спасителя. «Надія є нашою силою: йдімо вперед», – закликав Святіший Отець, зазначаючи наприкінці проповіді, що, аналізуючи історію, можемо зауважити те, як усі імперії, далекого та недавнього минулого, занепали або були знищені. Така сама доля чекає й великі міста нашого часу, а також і нас самих, якщо ми далі будемо крокувати тим шляхом поганізації. «Відкриймо серце в надії та тримаймося здалеку від поганізації життя», – закінчив Папа Франциск.     

Джерело:   НОВИНИ ВАТИКАНУ

29.11.2018р. Б. / План читання Біблії на Різдвяний піст

На сайті ДивенСвіт є можливість ще глибше відкривати для себе велику містерію Христового народження. Інтернет-сервіс пропонує читачам план читання Біблії на цілий Різдвяний піст. 

"Ви мабуть вже чули про традицію прочитувати Новий Завіт протягом Великого посту. Ось ми стрічаємо Різдвяний піст, і це є також нагода більше дізнатись про народження Ісуса Христа. Хто такий Ісус Христос? Для чого Він став людиною? Які пророцтва Старого Завіту це передрекли? Як це сповнилось? Відповіді на ці та інші питання можна знайти читаючи Святе письмо за пропонованим планом. Пропоную приєднатися до цієї захопливої мандрівки, під час якої читатимете різноманітні книги Біблії – п’ятикнижжя, псалми, малі та великі пророки, Євангеліє та послання Апостолів", - йдеться у повідомленні.

План оснащений посиланнями на розділи в онлайн Біблії (читачам пропонують звернути увагу, що самі уривки є, як правило, менші за цілий розділ, тож вони не мусять читати весь розділ, а лише вказаний уривок). Також є вказані теми уривків (про що йдеться), та значення уривків. Всього є чотири значення: особа відповідає на питання “Хто такий Ісус Христос?”, мета – “Для чого Ісус став людиною?”, пророцтво – пророкування приходу Ісуса Христа, сповнення – як ці пророцтва виконались у народженні Ісуса Христа.

Онлайн документ цього плану читання для роздруку

"Раджу також паралельно слухати Різдвяні аудіо реколекції від о. Корнилія Ярмака – глибокі роздуми про Ісуса Христа! Бажаю Вам гарного та плідного Різдвяного посту! З Богом!" - пише автор.

За матеріалами ДивенСвіт

Джерело:    Прес-служба Івано-Франківської архиєпархії УГКЦ

28.11.2018р. Б. / 10 настанов Владики Венедикта на Різдвяний піст

“Піст – це насамперед духовне приготування”. Так вважає Владика Венедикт – Єпископ єпархії Святого Миколая УГКЦ з осідком у Чикаго (США). Його думки та поради про Різдвяний піст та як його варто провести  – у цій статті:

1. Для Церкви існує дві найбільші події в житті Ісуса Христа: Його Воскресіння, через яке Він нам подарував життя вічне, а також Його народження, тобто воплочення Сина Божого. Подібно, як християни готуються до Великодня, щоб гідно зустріти це свято, так само вони повинні усвідомлено зустріти Різдво.

2. Спонтанність – це добре, але тоді, коли вона побудована на доброму приготуванні. Тому Церква заповідає час Різдвяного посту для доброго приготування і усвідомленого переживання Різдва Господа нашого Ісуса Христа.

3. В давнину церковна традиція підкреслювала, що під час Різдвяного посту не вживається м’ясо, а риба вживається в неділю. Якщо хтось може цього дотримуватися і сьогодні – це похвально. Якщо ж ні, рекомендовано не вживати м’яса в середу і п’ятницю.

4. Люди, які перебувають в надзвичайних обставинах, від яких вони залежні і не можуть обирати їжу, – звільнені від посту.

5. Я не люблю їсти м’яса, тому піст для мене є легким. Тому мені слід було б від чогось іншого відмовитися (вживання солодощів, перегляд телевізійних передач).

6. Ми часто залежні від багатьох речей, тому цей час посту – період виявляти свої залежності. Ідеться не лише про алко- чи наркозалежних, тепер вже є й інтернетозалежність. Під час цього періоду ми повинні визволитися від своїх залежностей. Бо лише так ми можемо гідно зустріти народження Христа.

7. Я б радив, щоб кожен із нас в загальному був обережним із вживанням алкоголю. Є люди, які під час посту відмовляються від цього.

8. Питання полягає не у строгості посту, бо він полягає не лише у вживанні або невживанні чогось. Піст – це насамперед духовне приготування.

9. Потрібно починати з малого, бо ніхто не народжується святим чи грішним. Такими стають. Тому, коли мова йде про піст, потрібно подумати, від чого ми можемо легко і реально відмовитися. Таким чином крок за кроком цю свободу ми зможемо відвойовувати.

10. Піст, відверто кажучи, не потрібен Богу. Він потрібен нам, щоб ставати вільними і свобідними.

За матеріалами: Фундація Духовного Відродження

Джерело:      ДИВЕНСВІТ

27.11.2018р. Б. / Кардинал Мюллер про кризу зловживань та її зв’язок із гомосексуалізмом серед священства

Кардинал Герхард Людвіг Мюллер, колишній префект Конгрегації доктрини віри (2012-2017), нещодавно дав інтерв’ю LifeSiteNews, в якому говорив про глибину проблеми кризи сексуальних зловживань серед клиру.

Кардинал Мюллер наголосив на тому, що Церкві потрібно вирішувати проблему практикуючого гомосексуалізму серед клиру, зазначаючи, що «гомосексуальну поведінку клиру в жодному разі не можна толерувати».

За його словами, лідери Католицької Церкви досі недооцінюють цю проблему. «Те, що МакКаррік, разом зі своїм кланом і гомосексуальною мережею, подібно до мафії, ввели хаос в Церкві, пов’язане із недооцінюванням морального розбещення гомосексуальних актів серед дорослих», - говорив він.

Кардинал Мюллер також дорікає Ватикану за те, що вчасно не почали проводити серйозного розслідування, як тільки пішли чутки про МакКарріка, а також вважає, що необхідним є публічне вибачення. Він зазначає, що «необхідно видати дуже чітке публічне пояснення цих подій та особистих зв’язків, а також того, наскільки поінформованими були представники Церковної влади на кожному етапі; таке пояснення повинно також включати відкинення хибного оцінювання осіб та ситуацій».

Кардинал Мюллер висловив критику «катастрофічній помилці», якою були зміни до Канонічного Права, внесені 1983 року, відповідно до яких у порушенні Шостої Заповіді з боку священиків, гомосексуалізм більше навіть не згадується, і містить менш жорстокі покарання священиків-порушників.

Повертаючись до справи кризи зловживань, німецький прелат пояснив, що у Церкві «частиною кризи є те, що немає бажання бачити справжні причини і їх прикривають з допомогою слоганів пропаганди гомосексуального лобі. Перелюб з підлітками та дорослими є смертельним гріхом, який жодна влада на землі не може проголосити морально нейтральним. Він називає ідеологію ЛГБТ всередині Церкви «атеїстичною» і додає, у світлі нещодавнього Молодіжного синоду в Римі, що терміну «ЛГБТ» немає місця в документах Церкви.

Щобільше, враховуючи жорсткіше вирішення випадків сексуальних зловживань в часи його праці в Конгрегації доктрини віри, кардинал Мюллер вважає, що гомосексуальне лобі у Ватикані було раде його звільненню: «Та може бути так, що вони були раді бачити, що я більше не задіяний в Конгрегації доктрини віри у розгляді випадків сексуальних злочинів, особливо щодо хлопців-підлітків».

Обговорюючи можливі причини його раптового звільнення з Конгрегації доктрини віри – щодо якого Папа Франциск жодних пояснень не дав – кардинал Мюллер повертається до свого захисту католицької доктрини про подружжя стосовно післясинодального звернення «Amoris Laetitia» Папи Франциска. Він каже: «Amoris Laetitia  повинне цілком відповідати Об’явленню, а не ми повинні відповідати Amoris Laetitia, принаймні не в тому тлумаченні, яке в єретичний спосіб суперечить Слову Божому. І було б зловживанням влади карати тих, хто наполягає на ортодоксійному тлумаченні цієї енцикліки та усіх папських вчительських документів».

Німецький кардинал нагадує про правдиву роль Папи як оборонця Віри і каже: «Вчительський уряд єпископів і Папи стоїть за Словом Божим у Святому Письмі та Традиції і Йому служить. Католик не може сказати, що Папа, як окрема особа, отримує напряму від Святого Духа Об’явлення, а потім може інтерпретувати його відповідно до власних примх, а інші повинні сліпо і мовчки слідувати за ним».

Повне інтерв’ю кардинала Герхарда Людвіга Мюллера для LifeSiteNews читайте згодом на «Католицькому оглядачі».

Джерело:  Воїни Христа Царя

24.11.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Гл. 3,8–12:  «Праведний з віри буде жити»

Що таке віра? Це уповання на Бога у будь-яких обставинах, довіра до Господа, що все Він допускає тільки для нашого добра. Наші життєві обставини завжди випробовують нашу віру, виявляють те, наскільки ми покладаємося на Бога в різноманітних обставинах. 

Усе наше життя – випробування нашої віри, і що складніша ситуація, то легше виявити наскільки сильною є наша віра. Тому завжди розвиваймо нашу віру в Бога, пильнуймо своє серце, щоб повсякчас уповало і покладалося лише на Господа. 

Пригляньмося до свого життя: скільки разів ця наша віра «спрацювала» і тоді дала свої результати. Наше життя дає нам досвід того, що покладатися на Бога варто, та цю довіру до Бога треба в собі розвивати. Що більше будемо покладатися, вірити, тоді в свою чергу наша віра зростатиме. Йдімо до цього крок за кроком, відтак цими нашими малими кроками дійдемо до великої віри!

***

Лк. 9,57-62:  «Іди за мною!»

Християнство завжди очікує від людини радикалізму. Христос вчить: «Кажіть: так – так, ні – ні» або вказує: «Не будьте літеплі: або гарячі, або холодні». 

Ми часто привчаємося жити поверхневою християнською культурою, звикаємо молитися, ходити до церкви, як також сповідатися, причащатися. Ми також ділимо наше буття на церковне і, як часто кажуть, на особисте. Але Бог очікує від нас, що ми будемо йти за Ним у всіх ділянках свого життя. Не тільки в церкві під час Святої Літургії ви маємо виявляли свою віру. Бог очікує, щоб ми були вірні Йому всюди, щоб ми йшли за Ним повсякчас, щоб виконували Його заповіді й жили за Євангелієм кожної миті нашого життя. Тому від християнства не можна взяти відпустки, поїхати на вихідні чи зробити перерву... Християнство в нашому житті або є, або його немає. Християнства не буває наполовину. 

+ВЕНЕДИКТ 

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

23.11.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Тм. 4,4–8; 16:  «Бо тілесна вправа до дечого лише корисна, а благочестя на все корисне»

Часто наші взаємини з Богом ми будуємо на виконанні тих чи тих приписів і заборон, але Бог хоче від нас чогось більшого. Не лише вправляння у добрих вчинках, уникання заборон, різних тягарів, які ми на себе понакладали. Бог хоче, щоб ми жили в благочесті, в праведному й чесному житті. 

Бо лише коли ми перебуваємо з Господом, Він відкриває нам, що таке благочестиве – добре і чесне життя. Бо наше щоденне життя показує, ким ми є у середині, ким ми є насправді. Ми не можемо бути у близьких стосунках з Богом і поводитись як ті, хто не знає Його. Тому що Божа дитина, якою є кожен із нас, покликана прославляти Бога своїм життям і кожним своїм вчинком. 

Наше життя завжди і повсякчас засвідчує нам і тим, хто нас оточує, наскільки глибокі наші стосунки з Богом. То ж вчімося на власних помилках, падіннях і стараймось наближатись щораз більше до Бога, саме тоді будемо сповнені правдивого благочестя.

***

Лк. 16,15-18; 17,1-4:  «Бог знає серця ваші; бо що в людей високе – осоружне Богові»

Коли уважніше приглянутися до життя кожного з нас, то мусимо визнати самі перед собою щиро й відверто, що зазвичай нашою поведінкою керують зовнішні обставини. Це значить, що нам важлива думка людей: що вони скажуть, як ми будемо виглядати, як нас будуть сприймати, що нам буде доброго чи поганого від конкретного нашого вчинку... 

Саме тому у своєму житті ми часто граємо ролі, інші навіть можуть цього не зауважити, та й ми самі не до кінця усвідомлюємо це. Але Євангеліє каже, що Бог знає наші серця. Для Бога дуже важливо, що ми носимо в серці. Звісно, нам не так легко змінитися, припинити грати роль ту чи іншу роль. Однак якщо будемо шукати й досвідчувати у своєму серці Бога, щоразу частіше питати, чого Господь від нас хоче, як Бог дивиться на цю ситуацію, то й думка про те, щоб подобатися іншим, з часом перестане нам дошкуляти. 

Мусимо собі щиро визнати, що для нас у житті дуже часто важливіша не думка Бога, а думка людей. Але люди думають сьогодні так, а завтра – інакше. А Бог вічний і незмінний. І коли ми живемо в цій сталості, Божій незмінності, то для нас не важлива думка оточення: сьогодні нас похвалили, завтра – скартали, але для нас щоразу важливішим буде те, як це сприймає Бог. 

Жити в правді – це те, що людині приносить найбільше щастя. Життя в правді приносить людині правдиве буття, бо вона не грає ролі, а є тим, ким насправді є в цю мить. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

22.11.2018р. Б. / У соборі Святої Софії за участю Глави УГКЦ презентують факсимільне видання Галицького Євангелія 1144 року

23 листопада 2018 року о 10:00 у Києві, у Національному заповіднику «Софія Київська», за участю Отця і Глави Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Святослава, відбудеться презентація факсимільного видання Галицького Євангелія 1144 року та наукового збірника «Духовна спадщина Давнього Галича».

Галицьке Євангеліє – це рукописне Євангеліє 1144 року. Найдавніший з точно датованих слов'янських рукописів Четвероєвангелія. Рукопис створено в Галицько-Волинському князівстві.

Презентація видань відбудеться у рамках Біблійної конференції з нагоди відзначення Року Божого Слова в Україні.

Як розповів Департаменту інформації УГКЦ о. доктор Роман Островський, віце-ректор з навчальної частини Київської Трьохсвятительської духовної семінарії УГКЦ, презентація має на меті представити одну з найдавніших пам'яток Київської Русі – Галицьке Євангеліє. Для українців це священний текст має не лише історичне і культурне, але й духовне значення.

Особливість цього Євангелія підкреслив Блаженніший Святослав у м. Крилосі 6 серпня 2018 року: «Галицьке Євангеліє вказує на тяглість і спадкоємність релігійно-культурної традиції Галицько-Волинського князівства та її тісний зв’язок із золотоверхим Києвом, звідкіля Слово Боже, об’явлене у Святому Письмі, дійшло до Прикарпаття й воплотилося в серцях русичів-галичан. Примітно, що тривалий час Галицьке Євангеліє зберігалося на Крилоській горі в катедральному храмі Успення Пресвятої Богородиці, який є одним із символів єдності київського християнства».

Під час презентації у соборі Софії Київської буде продемонстровано факсиміле Галицького Євангелія, бо сам оригінал знаходиться у Москві у Державному історичному музеї. Свого часу його вивезли з України і до цього часу Галицьке Євангелія не повернулося.

Біблійна конференція з нагоди відзначення Року Божого Слова в Україні триватиме один день і включатиме два пленарні засідання:

Перше засідання (10:00 - 12:00) у Софії Київській;

Друге засідання (14:00 - 20:00) у Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ (вул. Микільсько-Слобідська, 5).

У Патріаршому соборі буде представлено документ Папської біблійної комісії «Натхнення та правда Святого Письма». На цьому майданчику буде дискусія більш вузького характеру: науково-біблійного, дослідницького, співвідношення людського слова та Слова Божого, зокрема те, як його інтерпретувати.

Джерело:     Департамент інформації УГКЦ

21.11.2018р. Б. / Хлопець, котрий зцілився за заступництвом Падре Піо

Маттео Піо Колелла було всього 7 років, коли він захворів на смертельну хворобу. Лікарі вважали, що на оздоровлення хлопця немає жодної надії, однак він одужав повністю. Саме його оздоровлення стало чудом, яке проклало шлях для канонізації св. Падре Піо в червні 2002 року.

Колелла, котрому зараз 27 років, дав ексклюзивне інтерв’ю для іспаномовної CNA з нагоди виходу в Мадриді фільму «El Misterio del Padre Pío» (Таємниця Отця Піо). Фільм – документальний і містить свідчення Колелли.

«Я погано почувався», - пригадує він.- «Я сказав мамі, що не хочу іти до школи, однак вона змусила мене піти, бо на той час я не любив ходити до школи. Того ж вечора, коли мама зайшла до мене в кімнату сказати «на добраніч», я не впізнав її, тому мене одразу завезли до лікарні».

20 червня 2000 року Колеллі поставили діагноз «гострий грибковий менінгіт», спричинений бактерією. Хвороба уразила його нирки, дихальну систему та згортання крові. Його одразу прийняли до клініки «Дім полегшення страждань», яку заснував отець Піо у Сан-Джовані Ротондо.

Наступного  дня Колелла впав у кому. Його здоров’я різко занепадало, і лікарі вважали його випадок безнадійним, думаючи, що він помре впродовж кількох годин.

Поки Колелла перебував у критичному стані, його мати Марія Лусія пішла молитись до гробу Падре Піо і просити про зцілення свого сина.

«Перебуваючи в комі,», - пригадує Колелла,- «я бачив у сні Падре Піо, котрий стояв праворуч, і трьох ангелів – ліворуч. Один ангел мав золоті крила і білий одяг, а двоє інших – білі крила і червоний одяг. Падре Піо сказав мені не хвилюватись, бо я швидко одужаю. До речі, моє зцілення було чимось на кшталт воскресіння Лазаря».

І саме так сталось. Лікарі вважали Колеллу клінічно мертвим, однак він повернувся до життя.

Молодий чоловік вдячний отцю Піо за його заступництво. Він каже, що вважає цього святого наче своїм дідусем, на котрого він може покластись.

«Я завжди вважав, що отримав надзвичайну ласку, за яку повинен бути вдячним. Коли я розмовляю з кимось, хто не вірить, тоді кажу: «Я тут. Для науки це неможливо пояснити, однак існує інше пояснення, яке нам не зрозуміти».

Джерело:  Воїни Христа Царя

20.11.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Тм. 1,8–14:  «Бо Він визнав мене вірним, поставивши на службу»

Апостол Павло добре усвідомлює, що свого часу він був гонителем християн, однак отримав від Бога особливе завдання. Він дуже гарно каже про це своє покликання: поставив мене на службу. Павло усвідомлював, що йому доручено завдання в усьому світі, служіння іншим. 

Не завжди легко нам розуміти, мати свідомість того, що там, де ми є, при тих чи інших обов’язках чи справах – це є місце, де Бог мене поставив. Ми завжди мріємо про зміну обставин, зміну людей навколо себе. Нам не віриться, що це місце, на якому ми стоїмо, ці обов’язки, які ми маємо – це саме те місце, де ми маємо служити Господеві та людям. Великою річчю буде для мене, коли я усвідомлю, що обставини, де Бог мене поставив, що я роблю, це те, в що мені Господь поручив. Бог мене поставив на це місце, щоб я служив Йому і служив людям, яких Він мені посилає.

***

Лк. 14,25-35:  «Сіль – добра річ, але коли сіль звітріє, чим її приправити?»

Господь під цією сіллю розуміє нас – християн. Знаємо, що колись сіль була дуже дорога, бо лише нею люди могли консервувати продукти. І так само, щоб і світ не зіпсувався, щоб існував, а навіть щоб сам себе не знищив, потрібна наявність солі – християн.

Солі для консервування потрібно небагато, але вона зберігає продукти придатними для споживання, а ця сіль – християни, про яку говорить Господь, зберігає світ. 

Тому не маємо оглядатися, що нас небагато, що всі решта живуть інакше, а маємо розуміти, що наше життя в Бозі зберігає, консервує цей світ від розкладання. 

Інша якість солі – додавати смаку. До страв треба зовсім небагато солі, щоб змінити їхній смак. Так само й християни своїм існуванням додають смаку цьому життю. І також не обов’язково, щоб цієї солі було багато. Але треба, як каже Євангеліє, щоб ця сіль була доброї якості. 

Тож у християн, як у солі, є два завдання: зберігати цей світ від зіпсуття, консервувати його, як також додавати йому смаку, тобто вказувати правдивий сенс життя.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

19.11.2018р. Б. / Проповідь Кардинала Пітера Тарксона. Храм Святого Олександра, 18 листопада 2018

Ми згромадилися у цьому священному місці, усвідомлюючи численні виклики та труднощі, які сьогодні вражають українську націю. Ми тут як люди віри, які глибоко та особисто зустрілися з хрестом Ісуса Христа, і це, зрештою об’єднує нас як людей надії.

Земне життя нашого Господа, як і історія Церкви, навчає нас, що віра і надія можуть залишатися міцними навіть тоді, коли навколишній світ коливається між сонцем і дощем, між світлом та періодами темряви. Останнім часом Україна зіткнулася з темрявою, але наша надія залишається непохитною, тому що Христос пообіцяв, що буде з нами завжди, до кінця часу.

Читання, які ми почули, зосереджені на боротьбі між світлом і темрявою, між важкими часами та надією на нове життя. У Євангелії Ісус говорить про переворот, який відбудеться в останні дні перед Його поверненням: За тих же днів, після того горя, сонце затьмиться, місяць не дасть свого світла, зорі спадуть з неба, і сили небесні стрясуться (Марко 13, 24-25).

Але слова Христа не є словами без надії. Насправді він стверджує, що в цей день Бог пошле ангелів, щоб зібрати всіх вибраних з чотирьох сторін землі.

Ця сама таємниця описується пророком Даниїлом в першому читанні, яке ми почули. Він також говорить про «час скрути, якої не бувало від тоді, як постали люди, аж до сих пір» (Даниїл 12,1), в дійсності, період тьми і страждань. Проте пророк Даниїл нагадує нам, що Бог завжди нестиме Своє світло у світ, особливо коли небеса затьмаряться. Так, будуть труднощі, але «розумні сяятимуть небесним сяйвом, – і ті, хто наверне багатьох до справедливості, неначе зорі, повіки, назавжди» (Даниїл 12, 3).

Євангелист Йоан виражає ту саму істину, коли пише про втілення і присутність Христа в цьому світі: «І світло світить у темряві, і темрява не огорнула його» (Йн 1,5).
 
У книзі пророка Даниїла, подібно як і в Євангелії, присутність ангелів також є невід’ємною частиною у боротьбі між світлом і темрявою. Даниїл сповнений надії, що в цьому бою він не буде один: «В той час устане Михаїл, князь великий, який стоїть на варті синів твого народу» (Даниїл 12, 1).
 
Це читання має особливе значення для Української Нації. Святий Михаїл з самих початків є покровителем і захисником українського народу. Він – небесний князь, до якого звертався народ цієї нації з приводу численних своїх страждань.Його статуї та зображення знаходяться на церквах та пам’ятниках Києва та інших міст. Св. Михаїл та ангели можуть багато навчити нас у ці дні конфліктів і насильства, оскільки вони нагадують нам, що ми не самотні.

На сторінках усього Святого Письма ми знаходимо три основні завдання або функції, які виконують ангели Божі: перш за все, ангели поклоняються Богові. Розпочинаючи від Книги Буття аж до Книги Апокаліпси ми знаходимо цілу серію сцен, в котрих ангели вшановують Бога на небесах і голосно виспівують Йому пісні прослави.

По-друге, ангели звіщають послання. Слово “ангел” з грецької мови перекладається “angelos”, що буквально означає “посланець”. Архангел Гавриїл приніс звістку Пречистій Діві Марії про народження Месії. Архангел Михаїл принесе послання  миру пророку Даниїлу, тоді коли він буде стомлений та змучений. Ангели приносять нам послання Божої любові, саме там, де нам найбільше необхідно його почути.

Але, по-третє, і це безперечно, ангели Божі повністю посвячуються ще одній найважливішій місії: вони боряться, щоб захистити нас і супроводжувати шляхами миру та вести нас до вічного світла, до якого Бог нас кличе. Вони не втомлюються і ніколи не перестануть захищати нас і чувати над нами в нашій подорожі до Господнього дому.

Як саме Бог кличе кожного з нас, наслідувати місію ангелів через те, як ми живемо в нашому християнському житті? Навіть якщо ми не є ангелами, ми, тим не менше, виконуємо ті самі завдання в нашому особливому покликанні, як послідовники Ісуса Христа.

Ми також поклоняємось Богу в цьому місці. Разом з ангелами співаємо Його хвалу і вшановуємо Господа життя. Ми поклоняємося Богу, який приходить до нас у Пресвятому Таїнстві, і ми отримуємо “Хліб Ангелів”, який дає нам силу виконувати місію, до якої Він нас покликав у ці нелегкі часи.

По-друге, ми приносимо Боже послання про надію та спасіння у роздертий світ. Одним з найважливіших аспектів ініціативи “Папа для України” було допомогти відчути батькам та дітям, що постраждали від насильства війни, що вони не самотні. Всі ми покликані принести це послання надії тим, хто найбільше його потребує. Ми, як ангели, посланці Божі, які приносять Євангелію надії та послання милосердя іншим. У минулому році, під час зустрічі з громадою Папської української колегії Святого Йосафата у Римі, Папа Франциск закликав майбутніх українських священиків бути «світочами, палаючи посеред ночі»… нагадуючи всім, особливо бідним та страждаючим, а також тим, хто робить зло і сіє насилля та знищення», що світло Боже є тут, посеред цього світу.

Якщо ми маємо мужність нести Боже послання страждаючим, ми також сяємо, як зірки посеред неба, ми стаємо світочами, щоб освітлювати ніч і допомагати оточуючим нас бачити обличчя Бога.

Нарешті, ми наслідуємо приклад ангелів, коли боремося за тих, хто не має голосу, за тих, кого відкинули, за страждаючих і потребуючих. Ініціатива “Папа для України” допомогла сім’ям та громадам пережити  жорстокість зими, забезпечила охорону здоров’я тим, чиї лікарні та центри охорони здоров’я були знищені, розподілила серед молодих матерів та дітей їжу, необхідну для життя.

Саме так сьогодні потрібно вести правдиву та благородну битву. Ми всі можемо приєднатися до цієї епохальної боротьби за гідність та захищати права всіх українців, які шукають їжу, житло, медичну опіку та громадські структури, зруйновані війною.

Слід зробити ще багато чого, і наші громади все ще уразливі, оскільки завжди є серйозні небезпеки, які супроводжують війну. Однак, наскільки похмурим б нам не здавався світ, сам Господь нагадує нам, що ми ніколи не є покинуті.

Святий Архангел Михаїл нехай нас супроводжує а Євангельське послання нехай нас надихає. Останнє слово у цьому світі створеному Богом, ніколи не буде за темрявою, тому що, так як ми почули в першому читанні: «Розумні сяятимуть небесним сяйвом, – і ті, хто наверне багатьох до справедливості, неначе зорі, повіки, назавжди» (Даниїл 12,3).

Джерело:    АПОСТОЛЬСЬКА НУНЦІАТУРА В УКРАЇНІ

17.11.2018р. Б. / «Якщо Господь на першому місці – все інше на своєму місці», - Митрополит Володимир до студентів (+VIDEO)

17 листопада відзначається Міжнародний день студента. Це свято встановлено 17 листопада 1946 на Всесвітньому конгресі студентів, що відбувся в Празі, на згадку про чеських студентів-патріотів. З нагоди свята, Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Владика Володимир Війтишин звернувся до студентів, вітаючи їх з професійним святом.

"Напевно, найвеселіші і діяльні часи в житті людини, це студентські роки, роки звершень, закоханостей, поривів і розчарувань. Це, здавалося б, довгий час, який дуже і дуже швидко минає. І тільки те, що ви здобудете протягом цього часу – насправді важливе та закарбується у вашій пам’яті назавжди", - йдеться у привітанні.

Владика наголосив на тому, що ми живемо в той час, коли дуже складно прожити без фахових інтелектуальних знань, а тому наше майбутнє в великій мірі залежить від сьогоднішніх набутих навиків студентів.

"Однак, ще більшою мірою, наше майбутнє залежить від Того хто є осереддям усього знання. Ним є Господь Ісус, Боже Слово та Божа Мудрість. Будучи з Ним ви не осоромитеся, а постійно матимете сили і відваги звершувати ваші заповітні мрії", - вважає духовний лідер греко-католиків Прикарпаття.

Владика Володимир також процитував св. Августина, який в свій час сказав: «Якщо Господь на першому місці – все інше на своєму місці».

"Якщо заглянемо до історії сьогоднішнього свята, побачимо найперше сміливість та віру в свої переконання. І сьогодні, дорогі студенти, живемо в такі часи, коли мусимо чітко розрізняти що є біле, а що чорне; де є правда, а де – лукавство. Будьте сміливі і ви у відстоюванні своєї ідентичності, правди свого народу і своєї християнської віри!", - заохотив Митрополит Володимир.

Джерело:       Прес-служба Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ