29.03.2014р. Б. / Коментар Євангелія на 4-ту Неділю Великого посту (Мк 9, 17-31)

17 І відказав йому один з народу: «Учителю, привів я до тебе сина мого, що має німого духа, 18 і де тільки його вхопить, кидає його об землю так, що піниться, скрегоче зубами, дерев’яніє. Просив я учнів  твоїх, щоб його вигнали, та не змогли». 19 Він же у відповідь каже їм: «О роде невірний! Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму? Приведіть но його до мене». 20 І привели його до нього. Скоро дух угледів його, притьмом того затряс, і повалившись той на землю, запінившися, почав качатися. 21 Спитав же його батька: «Скільки часу як це йому сталося?» – «З дитинства»,– відповів той. 22 «І часто він кидає його у вогонь і в воду, щоб його погубити. Та якщо можеш, поможи нам, змилосердившись над ним». 23 Ісус же каже йому: «Щодо того – якщо можеш – то все можливо тому, хто вірує». 24 І вмить батько хлопчини викрикнув крізь сльози: «Вірю, поможи моєму невірству!» 25 Ісус же, побачивши, що збігається народ, пригрозив нечистому духові, кажучи: «Німий та глухий душе! Наказую тобі: Вийди з нього й не входь більше в нього». 26 І, закричавши та сильно його затрясши, вийшов з нього. І наче змертвів той, тож многі казали: «Вмер він». 27 Але Ісус, узявши його за руку, підвів його, і той устав.

 28Коли ж увійшов у дім, то учні його питали його на самоті: «Чому ми не могли його вигнати?» 29Він  відповів їм: «Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом».

30 Вийшовши звідти, проходив крізь Галилею, і він не хотів, щоб буть-хто знав. 31Навчав бо своїх учнів і казав їм: «Син Чоловічий буде виданий у руки людям, і вб’ють його, і, вбитий, по трьох днях, воскресне».

[32 Та вони не розуміли цього слова й страхалися його запитувати.]

1. Приготування

1.1. Прочитати уривок Мк 9, 17-31

1.2. Прочитати: Мт 17, 14-23; Лк 9, 37-45

1.3. Зробити аналіз:

       * Де відбуваються події?

* Хто є головними героями?

* Визначити сцени відносно подій та героїв.

1.4. Контекст: Мк 8, 27 – 9, 32

Прочитати, проаналізувати зв’язок із уривком.

2. Нарис

2.1. Повідомлення із контексту

Починаючи з тієї хвилі, коли учні побачили в Ісусі Месію (Христа, Помазаника), він роз’яснює їм ціль свого приходу до людей і зустрічає нерозуміння, бо люди придумали собі свого месію, зробили собі ідола.

Ісус почав рухатися з Кесарії Филипової в напрямку Єрусалиму. Від найвіддалинішої землі, що належала до володіння Ізраїлю до центру, до Єрусалиму, де має статися відкуплення людського роду.

Учні йдуть з ним, але вони немов глухі та німі до слів Учителя, коли він їм розповідає про те, що  його очікує в Єрусалимі. Зрозуміти ж до кінця навчання Ісуса, відкрити серце для Слова Божого, та звіщати його науку можна лише після подій, що сталися у Єрусалимі. Ось чому розповідь про позбавлення людини німого та глухого духа поміщена між двома згадками про воскресіння (Мк 9, 10. 31).

2.2. Читання тексту

17 І відказав йому один з народу: «Учителю, привів я до тебе сина мого, що має німого духа,

Цей вірш підкреслює зв’язок із попереднім матерілом, бо тут поміщена відповідь одного з народу, серед якого були й книжники, на поставлене Ісусом запитання. Підкреслюється, що велася суперечка між народом та учнями Ісуса (Мк 9, 14-16). Коли підходить Ісус – суперечка припиняється. Люди полишають нерозв’язаними питання, які щойно були для них дуже важливими, і біжать назустріч Ісусові, вітаючи його.

Один із народу починає розповідь, щоб показати Ісусові причину суперечки. Ця розповідь знаходиться у 17-18 віршах. Цікаво, чому чоловік, який привів свого сина для того, щоб його оздоровити, звертається до Ісуса не словом лікарю, що більш би підходило, але словом учителю. Тим більше дивно виглядає це тому, що сам Ісус дає зрозуміти, що він є лікарем (Мк 2, 17), який оздоровляє від хворіб тілесних та душевних (Мк 1, 34). Можливі два пояснення:

* чоловік звертається так до Ісуса, бо всі його кликали учителем;

* євангелист вкладає це звертання в уста цього чоловіка, щоб підкреслити щось, що не відразу кидається в очі.

Звернемо увагу тепер на саме прохання. Батько привів сина, і син має німого духа.

Дух, у грецькому тексті πνευμα (пнеума), у Марка означає Духа, що сходить від Отця на Сина (1, 10. 12) (вживається без прикметника), те ж саме значення (Дух-Бог) має, коли вживається з прикметником святий αγιος (хагіос) (3, 29; 13, 11); дух (бадьорий), що є в учнів на противагу кволому тілу (14, 38); разом з прикметником нечистий ακάθαρτος (акатартос) вказує на противника Бога (1, 27; 3,30; 5,8…); та тільки в цьому оповіданні вживається з двома прикметниками: німий та глухий.

Чому, отже, цей дух характеризується якраз такими прикметами: глухий та німий?

18 і де тільки його вхопить, кидає його об землю так, що піниться, скрегоче зубами, дерев’яніє. Просив я учнів  твоїх, щоб його вигнали, та не змогли». 

Цей вірш описує те, що стається з хлопцем під дією духа. Дух цей кидає його об землю, немов хоче повернути його туди, звідки людина була взята; немов отим киданням до землі хоче вибити з неї віддих життя, що його отримала людина від Творця (Бут 2, 7). При киданні з уст людини не виходить віддих життя, бо тільки Творець може сам забрати його від своїх творінь, і тоді вони гинуть та повертаються у свій порох (Пс104, 29), але виходить піна. Дієслово αφρίζω (афрідзо) пінитися вживається у всьому Новому Завіті лише два рази і обидва у цьому оповіданні. Духу цьому, що панує над людиною, вдається витиснути з неї лише суміш води та повітря, але позбавити її Божого духа він не здатний. Є також інші ознаки – скрегіт зубами та одерев’яніння. Скреготати τρίζω (трідзо), що його вставляє тут Марко, вжито лише раз у всьому Новому Завіті, його ж синонім βρυγμός (брігмос) скреготання, вживається Матеєм для описання того, що буде з грішниками після останнього суду (Мт 8, 12; 13, 42. 50). Так як з приходом Сина Божого наблизилось Царство Боже до людини (Мк 1, 15), так і для опанованої злим духом наблизився час суду. Ще один термін ξηραίνω (ксерайно) ставати сухим, лежати сухим, в українському перекладі дерев’яніти. Сухим стається тоді, коли втрачається вода, а нового її надходження немає.  Цим дієсловом євангелист вказує на те, що люди, які грішать – покидають джерело води живої (Пс 36, 10; Єр 2, 13), а ті копанки, що собі викопують натомість, не дають доброго результату, бо злий дух має силу перекрити доступ до них.

Також висловлено причину суперечки: учні не змогли вигнати. Учні Ісусові, не зважаючи на те, що постійно знаходяться поруч з учителем, слухають його слова, бачать його вчинки, залишаються немовби також опанованими отим німим та глухим (так уточнює Ісус у 9, 25) духом, що не дає їм чути.

Тому дух цей характеризується прикметами, які вказують на його спосіб дії. Завдання його полягає в тому, щоб не дати змоги почути Євангеліє (Благу Вість), а також перешкодити людині звернутися до Творця про допомогу, перебувати з ним у розмові.

19 Він же у відповідь каже їм: «О роде невірний! Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму? Приведіть но його до мене».

До кого звернені ці слова? До всіх присутніх включно з учнями. Рід απιστος (апістос), де α (а) – заперечна частка до віри πίστις (пістіс), означає рід без віри.

Людський рід є без віри, і тому наступні вислови немов хочуть звернути увагу читача у минуле, коли Господь говорив до народу, що його він визволив із неволі, коли він вирішив перебувати з ним, оселившись в шатрі серед нього (Вих 25 – 40). Господь прийшов до свого народу, але як і сам передбачає змушений буде його залишити через те, що «народ цей устане й почне блудувати слідом за чужими богами землі, до якої простує; мене ж покине і зламає мій союз» (Втор 31, 16).

Господь прийшов до людей прийнявши тіло, знаходиться серед своїх, але свої його не прийняли (Йо 1, 11). Тому цими словами (Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму?) Ісус застерігає людей від помилки, що її зробили вже люди в минулому: відійшли від Господа. Після відходу життя стає нестерпним, тоді вже людина говорить: «Чи не тому спостигло мене це горе, що немає мого Бога серед мене?» (Втор 31, 17).

Відхід стається через невіру. Ті ж, які потім хочуть повернутися до Господа, шукають спосіб причаститися до діл Божих. Людині ж треба зробити лише одне: вірувати в того, кого він послав (Йо 6, 28-29).

Апостол Павло навчає у Посланні до Римлян (10, 17): «Віра із слухання, а слухання через Слово Христове». Необхідно слухати, щоб почути та повірити, і тоді вже перебувати у молитві, яка єднає з Богом. Тому Ісус наказує привести опанованого німим та глухим духом, щоб позбавити людину його впливу, щоб відкрити їй вуха та уста її серця.

20 І привели його до нього. Скоро дух угледів його, притьмом того затряс, і повалившись той на землю, запінившися, почав качатися.

Коли дух побачив, перед ким він знаходиться, то юнак вже не зміг встояти на ногах. Бо стояти на ногах означає перебувати в правді, мати чисте серце. Кожна людина є грішною, але як пише псалмопівець, блаженний є той, хто з безбожниками не ходить та шукає замилування у Господньому законі, він подібний до дерева, що стоїть, посаджене над потоками водними, безбожник же на суді не встоїться, і буде розвіяний, як полова (Пс 1). Людина, опанована духом, валиться з ніг перед Ісусом та качається у поросі, немов хоче злитися з ним і стати невидимою для очей Господніх, немовби хоче повернутися туди, звідки була взята – у порох, і тим виконати те, що передбачив Бог: «Бо ти є порох і вернешся в порох» (Бут 3, 19). Цією сценою євангелист вказує на те, що перед Ісусом людина визнає свій жалюгідний стан переступника заповіді Божої і, отже,– усвідомлює свій стан, позначений смертю.

21 Спитав же його батька: «Скільки часу як це йому сталося?» – «З дитинства»,– відповів той.

Маємо тут вияснення Ісусом про час, відколи цей хлопчина знаходиться у такому стані. Чи Ісус не знав цього? Чи може він хоче вказати на щось інше, ставлячи це запитання? У Євангелії від Івана в 9 главі описується зустріч Ісуса з чоловіком, який від народження був сліпий, і там піднімається питання про те, хто згрішив: він чи його батьки, що цей чоловік народився сліпим. Євреї хворобу пов’язували завжди з гріхом, тобто через гріх починалися болячки. Часом розумілося, що навіть без гріха можна було попасти у складне становище, бо Бог випробовує людину (Прип 3, 11-12). Та ж проблематика ставиться у книзі Йова, де приятелі Йова намагаються його переконати в тому, що Бог благословляє добрих, наділяючи всіми благами і проклинає поганих (грішних), позбавляючи їх як здоров’я, так і матеріальних благ. Але насправді воно є не зовсім так бо, той, хто краде, стає багатим, той, хто позбавляє когось хліба, сам споживає його донаситу, той, хто спричиняє комусь біль, сам того болю не відчуває. Дуже часто людина вважає, що голод, бідність, страждання є злом від якого треба хоронитися за будь-яку ціну, тому намагається “видерти” для себе якомога більше хліба, накрасти стільки, щоб забезпечити все своє життя. Коли ж нарешті вона зрозуміє, що зло не полягає в тому, що людина голодна, але в тому, що доводить когось до голоду, що страждання не є злом, але ним є приносити страждання? Бог же завжди стає на бік пригноблених, знедолених, бідних, переслідуваних.

Можливо запитанням, що його ставить батькові Ісус, євангелист хоче дати щось зрозуміти читачеві? Чи є якийсь зв’язок між прикметами злого духа та хвилею з якого це все почалося?

22 «І часто він кидає його у вогонь і в воду, щоб його погубити. Та якщо можеш, поможи нам, змилосердившись над ним».

У грецькому тексті завершення прохання є дещо іншим: змилосердившись над нами.

Батько додає від себе певну інформацію, про яку Ісус не питав. Тим він хоче додати певних фарб до картини, щоб підкреслити конечну необхідність здоров’я для дитини. Дух не просто опановував ним від дитинства, але чинить неймовірні речі з ціллю загубити душу хлопчини.

На початку діяльності Ісуса хвора людина, просячи про оздоровлення, висловилася: «Якщо хочеш, то можеш мене очистити» (Мк 2, 40).  Тут маємо якщо можеш. Батько бо розуміє всю гіркоту становища: дитина на порозі смерті, а ті, про яких чув, що виганяли численних бісів, що оздоровлювали хворих (Мк 6, 13), виявилися безсилими вилікувати його сина. Але ось стоїть той, хто дав владу над нечистими духами тим (Мк 6, 7), які намагалися допогти, але виявилися безпорадними. Чи зможе вигнати він? Віра, яка заставила батька привести свого сина сюди, захиталася, але не пропала, бо не обізлився він на невдах, не забрав сина назад додому. Побачивши Ісуса він побіг йому на зустріч (Мк 9, 15), бо покладав на нього останню надію.

Тепер батько вже просить не лише за сина, але й за себе самого, тому й вжито першу особу множини. Віра захиталася, але ти, якщо можеш, допоможи, не можна відкладати більше, бо вона може пропасти, вилікуй мого сина і вилікуй мою захворілу віру. Допоможи нам!

Для євреїв було дуже важливо мати дітей. Син – це продовження роду.  У дитині людина бачить продовження себе самого. Син цей від дитячих років опанований німим та глухим духом, отже батько також опанований ним, тому й просить про допомогу для обох, для роду, для людського роду.

23 Ісус же каже йому: «Щодо того – якщо можеш – то все можливо тому, хто вірує».

Ісус переносить наголос на людину. Він прийшов, щоб спасти те, що загинуло (Мт 18, 11), і тим вже виконав свою частину спасаючої діяльності. Людина ж повинна відповісти на Слово Боже, що несе спасіння, і відповідь ця має бути відповіддю віри. Нераз зустрічаємо в Євангеліях вислів з уст Ісуса: віра твоя спасла тебе, яким підкреслюється доконаність його приходу при співдії людини.

24 І вмить батько хлопчини викрикнув крізь сльози: «Вірю, поможи моєму невірству!»

Людина зрозуміла, що поправити становище можна лише при співпраці з Богом. Співпраця – спосіб діяльності, притаманний самому Богові (Йо 5, 19; Бут 1, 26), який поширюється і на людину. «Без мене ж ви нічого чинити не можете. Якщо хтось у мені не перебуває, той, мов гілка, буде викинутий геть і всохне» (Йо 15, 5-6). Той, хто не має зв’язку з Ісусом – всохне, тобто опиниться в такому стані, в якому опинилася людина під дією німого духа (Мк 9, 18). Тепер зрозуміло чому духа характеризує сама людина як німого, бо перед Ісусом вона говорить правду: я є німа з тобою, я є Каїном, якому нічого тобі сказати.

25 Ісус же, побачивши, що збігається народ, пригрозив нечистому духові, кажучи: «Німий та глухий душе! Наказую тобі: Вийди з нього й не входь більше в нього».

Характерною особливістю євангелиста Марка є представлення великих вчинків Ісуса немов огорнених таємницею. Дуже часто після чуда Ісус наказує не говорити нікому про те, що сталося, проголошення же цих всіх діл повинно розпочинатися, за його задумом, із воскресінням (Мк 9, 9).

Це чудо займає особливе місце, бо описує останнє вигнання злого духа з людини. Із розумінням особливості цього чуда краще можна зрозуміти слова, що їх говорить Ісус. Звернення, проголошене Ісусом, не має одного адресата, але більше. Слова є безпосередньо звернені до духа, що вселився у хлопчину, але вони також звернені і до учнів, що стоять поруч і є свідками того, що відбувається. Учні є також немов опановані отим німим та глухим духом, бо перебуваючи з Ісусом, слухають його слова, але їх не розуміють, немов не чують, а, отже, і не здатні говорити. Вони не в силі прогнати цього духа, бо й вони є опановані ним. Ісус чинить чудо: повертає можливість людині чути Слово Боже та розмовляти з ним. Це стається тоді, коли батько сягнув кризи віри до самого дна, і звідти засвідчив свою віру. Учні також повинні перейти шлях, що його пройшов батько. Учнів чекає також криза віри із смертю Ісуса і коли вони її пройдуть, тоді вже полишить їх глухий та німий дух і не повернеться більше.

У цьому вірші  Ісус підкреслює те, чого людина не бачить. Людина бо визнає себе німою, але Христос вказує й на те, що вона є не тільки німою, але й глухою. Скільки Ісус перебував зі своїми учнями, постійно їх навчаючи, але вони не чули його слів, в них є свої уявлення про месію, і їх вони хочуть бачити втіленими в життя (Мк 8, 31-33). Тому це чудо євангелист описує такими словами, щоб кожна людина могла зрозуміти потребу позбутися німого та глухого духа.

26 І, закричавши та сильно його затрясши, вийшов з нього. І наче змертвів той, тож многі казали: «Вмер він».

Закінчення чуда є прекрасним. Той, хто навчиться чути Господа та відповідати йому, є Новою Людиною. Розповідь немов охоплює тему створення людини і тему воскресіння, що є також створенням нової людини.

Тема сотворення. І побачив Ісус в поросі земному людину. І сказав:«Вийди з нього», і сталося. І побачив Бог людину, і відділив Бог людину від злого духа. І назвав Бог людину другом своїм (Йо 15, 14), злого духа назвав противником (1Пт 5, 8).

Немов змертвів, бо потребувалося ще вдихнути в ніздрі Адама, що виринув із земного пороху, віддих життя,– лише тоді людина стає живою душею (Бут 2, 7).

27 Але Ісус, узявши його за руку, підвів його, і той устав.

Тема воскресіння. Ісус бере за руку юнака, так як він узяв був дочку Яїра, і тоді дух її повернувся до неї (Лк 8, 55), і вона встала. Господь піднімає людину і дає їй можливість подальшої співпраці. Слово ηγειρεν (егейрен – аорист  від εγείρω – егейро – піднімати) вживається і для описання воскресіння з мертвих Ісуса (Рим 10, 9). Євангелист не вказує на те, що коли хлопець встав, то Ісус відпустив його руку і наказав іти звідтіля, як це за звичай бувало. Юнак немов і надалі тримається руки того, хто його підняв, і разом з ним та його учнями входить в οικός (ойкос) дім, що в Марка означає дім, де присутній Господь.

28 Коли ж увійшов у дім, то учні його питали його на самоті: «Чому ми не могли його вигнати?»

У цьому οικός (ойкос) учні питають на самоті. Для чого треба було підкреслювати, що вони зайшли в дім? Можна було опустити цей іменник, як це робить Матей (Мт 17, 19). Марко хоче підкреслити важливість дому Господнього, бо цим терміном він вказує на Єрусалимський храм (Мк 2, 26), отже, на кожний подальший храм, куди приходять учні Ісуса на молитву, храм, де він перебуває у тілі і крові. Тут людина повинна практикувати життя без німого та глухого духа.

29 Він  відповів їм: «Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом».

У цьому храмі отримують учні відповідь на питання, що в них виникає. Тепер вказується на спосіб життя, який потрібно вести, щоб цей дух знову не ввійшов у людину: молитва, тобто спілкування з Богом.

У старших рукописах слова піст немає, це є мабуть пізніша вставка.

30 Вийшовши звідти, проходив крізь Галилею, і він не хотів, щоб буть-хто знав.

Можна зрозуміти бажання Ісуса, щоб ніхто не знав, що він іде до Єрусалиму. Євреї очікували приходу месії, що мав принести звільнення, але вони уявляли собі це звільнення зовсім не так, як це розумів сам Месія. Євреї розуміють під звільненням політичну діяльність, Христос же несе звільнення від гріха. Це Марко дуже добре показав у історії, де він вперше вживає термін Син Чоловічий (Мк 2, 1-12). Євреї очікують месію сильного та славного, їм не вкладається в голові, що він може бути спаплюжений, обпльований та вбитий.

31 Навчав бо своїх учнів і казав їм: «Син Чоловічий буде виданий у руки людям, і вб’ють його, і, вбитий, по трьох днях, воскресне».

Тих же, хто є його учнями, Ісус правдиво вчить про те, що має статися з ним, та в чому є його прослава і сила. Таким чином він намагається їх застерегти також і від того, щоб вони не зневірилися у ході подій, але чекали на воскресіння, яке дасть світло для всіх тепер незрозумілих обставин.

Це є друге із трьох поучень-передбачень, що їх дає Ісус своїм учням по дорозі до Єрусалиму, в яких ідеться про смерть та воскресіння (Мк 8, 31; 9, 31; 10, 33). У всіх трьох випадках учні не розуміють свого вчителя.

В першому випадку Петро намагається вказати учителеві свій погляд на те, як мають проходити події у Єрусалимі, що стосуватимуться Ісуса. Петро поступає так, як це чинить сатана-спокусник, що не поділяє задумів Господніх і старається їх перекрутити.

У третьому випадку учні Яків та Йоан просять Христа, щоб він їм зробив те, чого попросять. На що Ісус їм каже, що вони не знають чого просять.

У другому випадку їх стан описано так: 32Та вони не розуміли цього слова й страхалися його запитувати. Чи мають ще учні Ісуса (ми) в собі німого  та глухого духа?

3. Матеріал для читання:
Пс 91; 124; Євр 11.

4. Молитва уривком
4.1.Ввідна молитва
4.2.Читання уривку
4.2.1 Тиша
4.2.2 Ділення словом  чи стишком, що справили враження

4.3. Друге читання того ж уривку
4.3.1 Тиша
4.3.2 Ділення особистою звісткою Бога

4.4. Третє читання
4.4.1 Тиша
4.4.2 Ділення спонтанною молитвою на Боже слово

o. Євген Станішевський

Джерела: http://pcc.ugcc.org.ua

Воїни Христа Царя

29.03.2014р. Б. / Сповідь — це не суд

Папа Франциск сповідає під час Всесвітнього дня молоді у Бразилії

У всіх дієцезіях та парафіях потрібно подбати про Таїнство Покаяння. Добре було б, аби в кожній парафії вірні знали, коли можуть зустрітися зі священиками. Сповідь повинна бути досвідом поєднання і милосердя, а не судом чи засудженням. 

На цьому наголосив Папа Франциск, приймаючи у п’ятницю, 28 березня, учасників курсу про сповідництво, організованого Апостольською Пенітенціарією. 

Це вже 25 раз поспіль Ватикан організував кількаденний курс для молодих священиків, як також для тих, хто готується до священичого служіння, маючи на меті висвітлити богословський, духовний, моральний і канонічний аспекти Таїнства Покаяння, наголосити на його суті, значенні і найважливіших елементах та допомогти священнослужителям знайти відповіді на актуальні запитання, пов’язані зі сповіддю. 

Наступник святого Петра поділився з присутніми кількома важливими думками. Насамперед, він пригадав, що головною дійовою особою Таїнства Примирення є Святий Дух, адже прощення, яке воно уділяє – це «нове життя», яке передав воскреслий Господь, кажучи учням: «Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються». Тому, сповідники покликані завжди бути «мужами Святого Духа», радісними і сильними свідками Христового Воскресіння. 

 «Це свідчення можна відчитати в обличчі, почути в голосі священика, який з вірою та “помазанням” уділяє Святу Тайну Покаяння. Він приймає каяників не з наставленням судді, ні, тим більше, звичайного приятеля, але з Божою любов’ю, любов’ю батька, який бачить сина, що повертається, і вибігає йому назустріч, любов’ю пастиря, який віднайшов загублену овечку», – сказав Папа, підкресливши, що серце священика повинно вміти зворушуватися, але не з приводу чуттєвості, а від глибини Божого милосердя. 

«Другий аспект: якщо Примирення передає нове життя Воскреслого та оновлює хрещальну благодать, тоді вашим завданням є великодушно дарувати її ближнім», – вів далі Святіший Отець, зауваживши, що священик, який не дбає про це, схожий до пастиря, який не намагається шукати загублених ягнят. Але «милосердя є серцем Євангелія». 

Папа також звернув увагу на те, що вірні часто зазнають труднощів у приступанні до сповіді, як з практичних мотивів, так і задля природного сорому розповідати іншій людині про свої гріхи. Тому, священики повинні багато працювати над собою, щоб «ніколи не ставати перешкодою, але завжди сприяти наближенню до милосердя і прощення». У цьому контексті Святіший Отець пригадав про існування випадків, коли люди не йдуть до сповіді, бо були погано потрактовані священиками, яким забракло такту, розсудливості, пастирської любові. 

Папа закликав сповідників ситавитися до каяників, як батьки, наслідуючи доброту Небесного Отця. 

«Але потрібно остерігатися двох протилежних крайнощів: твердості і надмірної поблажливості. Жодна з них не приносить добра, оскільки, в дійсності, не бере до уваги особу каяника. Милосердя, натомість, завжди вислуховує згідно з Божим серцем і бажає супроводжувати душу на дорозі примирення», – зауважив Наступник святого Петра. 

Врешті, Папа визнав існування багатьох труднощів, які стоять на перешкоді сповіді, але «ми знаємо, що Господь бажав залишити цей безмірний дар Церкві, даючи охрищеним впевненість у Отцевому прощенні». А тому «дуже важливо», щоб у Церкві, в дієцезіях та на парафіях, особливо дбали про служіння цієї Святої Тайни прощення та спасіння. 

За матеріалами: Радіо Ватикану

Джерело:   КРЕДО 

28.03.2014р. Б. / Святіший Отець закликав італійських політиків відкритися Богові

У часи Ісуса був правлячий клас, який віддалився від народу, залишив його і був нездатний на інше, крім наслідування власної ідеології та заглиблення в корупцію, зазначив Папа Франциск у своїй проповіді під час ранкової Літургії 27 березня 2014 року.

У Літургії з Папою, що відбулася у ватиканській базиліці св. Петра, взяли участь 493 члени італійського парламенту. Звертаючись до присутніх, Папа нагадав, що всі сили правителів народу в часи Христа були спрямовані на захист власних інтересів та внутрішні «війни». Тому коли об'явився Месія, вони Його не визнали, і навіть більше, звинуватили в тому, що Він зціляє силою сатани. «Серця цього народу, цієї групки, з часом затверділи настільки, що для них було неможливо почути голос Господа. І з грішників вони перетворилися на людей зіпсованих, а таким дуже складно повернутися назад. Грішникові – можливо, тому що Господь милостивий і чекає всіх, але зіпсовані зосереджені на своїх зіпсованих речах. Тому вони себе виправдовували, бо Ісус через свою простоту і силу Божу заважав їм», – зазначив Папа.

Папа Франциск наголосив, що «особи, які помилилися дорогою», пручалися порятунку через Божу любов, відкинули її і стали адептами «теології обов’язку», а не «теології віри і свободи». «У діалектиці свободи є добрий Бог, Який нас дуже любить! Але в логіці обов’язку немає місця для Бога: все треба робити, саме треба... Вони перетворилися на людей хороших манер, але поганих звичок. Ісус їх називав «побіленими трунами», – зазначив Папа, говорячи про правлячий клас у часи Христа.

За словами Святішого Отця, Великий піст нагадує про те, що Бог любить всіх і тому необхідно «докласти зусиль, щоб відкритися» Йому. Він закликав подумати про заклик Господа до любові та йти шляхом спасіння, яке приходить через «теологію віри», а не «теологію обов’язку».

За матеріалами: be.radiovaticana.va

Джерело:   Воїни Христа Царя

27.03.2014р. Б. / Невідома сторона УГКЦ – Донбас

У контексті останніх подій, що сталися в Криму, переконана, у більшості українців виникало питання стосовно дальшої долі найближчої до вже колишньої автономної республіки частини нашої держави – Східної України. Усіх бентежить, чи продовжуватиме свою політику захисту росіян в Україні Путін на східних теренах Української держави, а також те, яка доля спіткає патріотичну Українську Греко-Католицьку Церкву.

Мало не з дитинства ми знаємо про російськомовний Донецьк і Харків. Така слава про цей край була завжди, не лише зараз. Проте сучасна мова про Донбас має глибоке політичне забарвлення. Не думаю, що варто засуджувати жителів Сходу в їхній, можливо, невиразній патріотичності, національній малоактивності.

Гадаю, щоб зрозуміти, чому так склалося, потрібно бодай раз у житті ступити на землю українського степу, вдихнути аромат шахтарського чорнозему і просто поспілкуватися з тамтешніми старожилами. Бо ж якби було все так вороже, то ніколи б на цих землях не прижилася Церква, яку здавна позиціонували «бандерівською» і яка рясно засіяла своїми храмами цей український степ. Це свідчить про те, що тут є люди, які потребують душпастирської опіки, можливо, повчального українського слова, котре несуть греко-католицькі отці.

Одного разу мені таки довелося побувати в Донецьку. Звичайно, що після серця України Києва і її душі Львова тут відчувається сильний контраст: звідусіль лине російська мова, вивіски на вітринах магазинів тією ж мовою, дещо інший клімат, мало української символіки. Проте і тут щонеділі чути Боже Слово, яке звучить не лише для вихідців Західної України, а й для корінного населення. Принаймні таку картину я споглядала в катедральному соборі УГКЦ Покрову Пресвятої Богородиці в Донецьку.

Помітила, що прихожан у головному храмі УГКЦ на цих теренах стало стільки, що він не може вмістити всіх охочих. Мушу підкреслити, що більшість людей, які були тієї неділі на Божественній Літургії, спілкувалися російською. Мені навіть радісно було з того, що так є. Бо УГКЦ не обмежується лише українцями, а значить і не спирається лише на одну національність і мову. Власне, про те, в якому становищі зараз перебуває УГКЦ на Донбасі на тлі останніх подій спілкуємося з владикою Степаном (Меньком), першим і поки єдиним Екзархом Донецько-Харківським УГКЦ, який душпастирює тут уже 12 років.

Яке було ставлення до УГКЦ на початках розвитку екзархату? Чи воно змінилося?

Після Помаранчевої революції відчувалося більше свободи, аніж напередодні. Нам вдалося отримати земельні ділянки для будівництва храмів. Проте вже в часи «регіоналів» ставлення до нас дещо змінилося. Воно стало більш прискіпливим. Коли я приходив до Донецької міської ради і казав, що я єпископ, мені заявляли, що «бандерівську Церкву» тут  розвивати не дадуть. Бо це, за словами високопосадовців, розпалюватиме ворожнечу.

Потім ми активно стали співпрацювати з регіональним БФ «Карітас». Спільними зусиллями реалізовували соціальні проекти, щоб допомагати дітям вулиці, ВІЛ-інфікованим. Ті проекти, які мало б робити місто, ми взялися втілювати в життя. Це позитивно вплинуло на ставлення до нас місцевого люду. Після цього нам вдалося налагодити стосунки з владою, зокрема з міським головою.

Одного разу, коли проходив Постійний Синод Єпископів УГКЦ в Донецьку, наші владики зустрілися з мером Донецька. Також змінилося ставлення влади до нас після відвідин Блаженнішим Святославом, Главою УГКЦ, екзархату з нагоди 10-ї річниці його заснування. Предстоятеля Церкви прийняли на високому рівні, як у Донецьку, так і в Харкові. Не було аж такого ворожого настрою.  

На жаль, було кілька випадків вандалізму стосовно нашої Церкви, зокрема в Харкові, коли у вікна храмів кидали каміння, розмальовували стіни… Нині я не відчуваю, щоб були якісь погрози чи щось подібне. Бо, щиро кажучи, зараз не до нас. Зараз розгортається суто політична боротьба.

Як себе проявили донеччани під час Євромайдану?

Я простежую в Донецьку значний розвиток патріотичного руху. Бачу, як активно продається українська символіка в магазинах. Молодь стала дуже активною. Ця інтервенція мобілізувала людей до єдності.

Як гадаєте, чи зупиниться очільник Російської Федерації на Кримі? Чи піде далі?

Бачимо, що в Криму панує російський шовінізм. Чомусь там УГКЦ не сприймають. Там насторожує людей навіть сама назва «Українська», що трактується як національна патріотична Церква. Путін мав охоту йти на Схід України. Тому сюди були заслані цілі групи, які підбурювали народ. Якби він пішов сюди, то почалася б війна, яка привела б до розпаду Росії як такої, скоріш за все навіть світова війна… Ви ж розумієте: якщо Путін підійде впритул до Польщі, Естонії, то цього вже ніхто не терпітиме. Навіть деякі росіяни усвідомлюють наслідки такої нерозумної політики. Не можу зрозуміти тих державних мужів Росії! Виходить, що в них такий страх перед своїм Президентом, який був у часи правління Сталіна.

Чи правда, що в Донбасі більшість людей проросійськи налаштовані?

Нещодавно в мітингу в Донецьку на підтримку єдності України взяло участь більше як 10 тисяч людей (ви це спостерігали з телеекранів). Проте певна частина людей налаштована по-іншому: їх ще підбурюють ті, яких сюди для цього спеціально привозять. Потрібно розуміти, що «корінні східняки» не мають такого національного виховання, як «західняки».

Наприклад, міліціонери стоять перед дилемою: чи буде їх звинувачувати український народ у тому, що вони на боці держави, чи прийде Путін і буде їх брати за барки, якщо вони відстоюватимуть гідність України?! Загалом же, мушу визнати: тут поки немає чіткого розуміння, що потрібно відстоювати гідність України. Я завжди всім кажу, що як немає цілісної системи національного виховання, то люди стають рабами, котрі служать за гроші.

Якщо, не приведи Боже, вам чи вашим священикам погрожуватимуть, як це було в Криму, що робитимете?

Поки що нам ніхто не погрожує. Навіть якщо буде така загроза, я не покину екзархат і своїх священиків.

Руслана Ткаченко, Департамент інформації УГКЦ

Джерело:   Воїни Христа Царя

26.03.2014р. Б. / Тижневий огляд: Папа і Апостольський престіл (17.03 - 23.03)

Прощати, щоб зазнати милосердя – це шлях, який веде до миру в наших серцях та в світі. Таку думку висловив Папа Франциск, проповідуючи під час ранкової Святої Меси в каплиці ватиканської резиденції «Дім святої Марти» у понеділок, 17 березня 2014 р., коментуючи заклик Ісуса «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний». Святіший Отець зазначив, щоб нам сприйняти наставлення милосердя потрібні дві речі: «пізнання себе самих» та «велике серце».

17 березня Святіший Отець Франциск прийняв на особистій аудієнції Блаженнішого Святослава, Главу Української Греко-Католицької Церкви. Блаженніший Святослав розповів про події, які відбулися в Україні протягом останніх місяців. Папа Франциск висловив свою солідарність і близькість до народу України та його страждань.

Святіший Отець прийняв Президента Аргентини Крістіну Фернандес де Кіршнер, котра відвідала Ватикан як приватна особа в зв’язку з річницею о понтифікату свого співвітчизника.

У проповіді під час ранкової Святої Меси у вівторок, 18 березня 2014 р., в каплиці «Дому святої Марти» Папа Франциск, говорив про справжній сенс навернення. Він перестеріг від небезпеки вважати себе кращим за інших, адже «всі ми потребуємо бути виправданими».

«Великий Піст є для того, щоб направити, впорядкувати, перемінити життя, щоб наблизитись до Господа. Ознакою того, що ми далекі від Бога є лицемірство. Бо лицемір не потребує Бога, думає, що сам себе спасає, і прикидається святим. А ознакою того, що ми наблизились до Господа Бога через покаяння, просячи прощення, є дбання про потребуючих ближніх», – зазначив Папа, побажавши всім «світла, щоб пізнавати те, що діється у нас всередині, та відваги навернутися».

Темі виховання у світлі постаті святого Йосифа присвятив своє повчання Папа Франциск під час загальної аудієнції у середу, 19 березня 2014 р. Папа зазначив, що святий Йосиф був опікуном Божого Сина, та запропонував приглянутися до цього «опікунства» у перспективі виховання. «Погляньмо на святого Йосифа, – сказав він, – як на приклад вихователя, який оберігає та супроводжує Ісуса на шляху Його зростання “мудрістю, літами й благодаттю”. На завершення, Папа Франциск пригадав, що цього дня у багатьох країнах відзначається день батька, а тому склав щирі побажання всім присутнім на площі батькам, зазначаючи, що молиться за те, щоб вони були «завжди дуже близькими до своїх дітей».

Людина, яка покладає надію на себе саму, на власні багатства чи ідеології, приречена бути нещасливою, а той, хто покладається на Господа Бога, навіть під час засухи приносить плоди. Про це, коментуючи біблійне читання з книги пророка Єремії, проповідував Папа Франциск під час ранкової Святої Меси у четвер, 20 березня 2014 р., в каплиці «Дому святої Марти» у Ватикані. За словами проповідника, ця слабкість довіряти собі, своїм друзям та людським можливостям, більше ніж Богові, притаманна нам усім. А це веде нас «на дорогу нещастя». «Просімо у Господа благодаті, щоб усім нам дав мудрість покладати надію лише на Нього, а не на речі чи людські сили, лише на Нього», – закликав Папа Франциск.

20 березня у Ватикані Папа Франциск  прийняв на аудієнції перезидента Чорногорії Філіпа Вуяновича. На зустрічі Святіший Отець  і Президент обговорили проблеми балканського регіону та інтеграції цієї країни до європейських та євро-атлантичних структур.

У четвер 21 березня Папа Франциск зустрівся у Ватикані з працівниками і керівництвом сталеливарного заводу Терні, з нагоди 130-річчя заснування цього великого промислового комплексу. У своїй промові Папа говорив про необхідність забезпечити для всіх гідну працю: щоб вийти з економічної кризи, потрібні креативність і солідарність, зауважив Святіший Отець. Понтифік зазначив, що першорядне значення праці полягає в її добрі для людської особистості, оскільки вона реалізує її як таку, з її здібностями, з її інтелектуальними, творчими і фізичними дарами. Папа закликав ніколи не переставати сподіватися на краще майбутнє, боротися за нього і не піддаватися песимізму.

Коментуючи під час ранкової Святої Меси в каплиці ватиканської резиденції «Дім святої Марти» у п’ятницю, 21 березня 2014 р., євангельську притчу про нечесних виноградарів, Папа Франциск поділився думками про те, як не «вбити» у своєму серці Боже слово. Щоб «не вбивати Боже слово», щоб не «ув’язнювати Святого Духа» Папа Франциск запропонував дві речі: молитву та покору. «Ті, які хотіли вбити Ісуса, не молилися, бо почувалися безпечними, сильними. Коли ж будемо покірними та молитимемось, то з нами не станеться, як з тими людьми і тоді «не вбиватимемо», захищаючи слово, яке тільки вважатимемо Божим, у той час, як мова йтиме про слово, «нами повністю спотворене», - зазначив Святіший Отець.

21 березня ввечері Папа Франциск Папа взяв участь у молитовному чуванні у парафії св. Григорія VII. Воно відбулося напередодні дня пам'яті про жертви мафії, що відзначається з 1996 року в Італії з ініціативи заснованого 1995 року о. Луїджі Чьотті товариства «Libera». У богослужінні взяли участь, зокрема, колишній генеральний секретар італійського єпископату, нинішній єпископ Латина-Террачина-Сецце-Пріверно, Маріано Кроціата. У своїй промові Святіший Отець подякував за можливість взяти участь у цій зустрічі. Він висловив сподівання, що почуття відповідальності візьме верх над корупцією, щоб зцілити поведінку і соціальні відносини, додавши, що з серця може народитися справедливість. Він запевнив про своє повне єднання з учасниками чування а також про свою молитву за жертви мафії та їхні сім’ї.

22 березня 2014 року Понтифік зустрівся з представниками асоціації "Corallo", до якої входять багато італійських теле- і радіо компаній. Папа закликав представників ЗМІ бути "ловцями людей" за прикладом апостолів, даючи можливість кожному почути голос Господа, відчути, що Бог завжди поруч. Франциск попросив уникати порожньої "сенсаційності" і приділяти увагу питанням, дійсно важливим для життя людини, сім'ї, суспільства.

22 березня 2014 року Святіший Отець заснував Папську комісію з захисту неповнолітніх. До складу цієї нової ватиканської структури увійшли 5 мирян та 3 представника духовенства.

Перед традиційною недільною молитвою "Ангел Господній" на площі св. Петра 23 березня 2014. Папа Франциск застановився над євангельським уривком про зустріч Ісуса з самарянкою, який закликає і нас звернутися до Христа з проханням про воду, напившись якої не матимемо спраги ніколи. Ісус не стільки жадав води, скільки зустрічі зі спраглою  душею. Ісус потребував  зустрічі з самарянкою, щоб відкрити їй серце: Він попросив у неї пити, щоб показати спрагу, яка була в ній самій. Жінка була зворушена цією зустріччю: вона скерувала до Ісуса ті глибокі питання, які ми всі маємо всередині, але часто ігноруємо. Також і ми маємо багато питань, але не маємо сміливості скерувати їх до Ісуса! Великий піст -  це сприятлива нагода, щоб заглянути всередину себе, виявити свої справжні духовні потреби і попросити допомоги у Господа в молитві. Приклад самарянки, закликає нас говорити так: "Дай мені води, від якої не матиму спраги ніколи", зазначив Понтифік. Папа закликав відкрити важливість і сенс нашого християнського життя, яке почалося з хрещенням і, як самарянка, свідчити перед нашими братами про радість зустрічі з Ісусом, свідчити як кожна зустріч з Ісусом змінює життя і наповнює радістю, яка виходить зсередини.

 Радимо також прочитати:
Рубрика "Важкі питання". Як проходить звичайний день Папи Франциска?
У День Примирення Папа Франциск сповідатиме у соборі Святого Петра
Японська фірма допоможе Ватиканській бібліотеці

Джерело:   Воїни Христа Царя

24.03.2014р. Б. / Три гріхи медіа: дезінформація, очорнення, знеславлення

Найбільші гріхи медіа — це ті, що йдуть дорогою брехні, і їх є три: дезінформація, очорнення та знеславлення. А найважчий із них — це дезінформація. Про це говорив Папа Франциск, зустрічаючись у суботу, 22 березня, із членами асоціації «Corallo», яка об’єднує католицькі тілівізійні та радіофонічні медіа Італії.

 

Святіший Отець закликав медійників завжди шукати правду. На цій дорозі,наголосив Папа, потрібно бути уважним до небезпек, щоб не стати інтелектуалом без інтелекту чи моралістом без добра, або, шукаючи прекрасне, можна натрапити на штучну красу, плід макіяжу, яка насправді не існує. Завдання медіа — шукати «істину, красу і добро такими, якими вони походять від Бога та перебувають в людині». 

Папа підкреслив, що у Церкві немає ні малого, ні великого, а «кожен має своє завдання». Тому й засоби комунікації християнського спрямування чи великі, чи найменші, беруть участь у тому самому покликанні «служіння в Церкві». «Ніхто, – підкреслив він, – не повинен почуватися малим, надто малим порівняно з іншим, надто великим. Всі ми, у християнському смиренні, перед Богом малі, але всі ми маємо своє завдання. Всі!.. Ось запитаю: хто є найважливішим у Церкві? Папа чи ота бабуся, яка щодня молиться у храмі розарій? Бог на це відповість, я не можу сказати цього. Але важливим у цій гармонії є кожен, тому що Церква – це гармонія відмінностей». 

У цьому контексті Святіший Отець перестеріг мирян перед спокусою клерикалізації, наголошуючи на тому, що мирянин також має відповідну гідність та сили, які походять з Хрещення. Помилкою є вважати, що священик чи диякон важливіші від мирянина. 

Особливу увагу Понтифік звернув на гріхи медіа. Найбільші з них — це ті, що йдуть дорогою брехні, і їх є три: дезінформація, очорнення та знеславлення. 

Святіший Отець закликав уникати цих гріхів. Адже «тоді той, хто дивиться телевізор чи слухає радіо, не може зробити правильні судження, тому що не має необхідних елементів», — сказав Папа. 

Найважчим з усіх цих гріхів Папа вважає дезінформацію. Тому що два інших, на його думку, не такі небезпечні. Очорнення і знеславлення — це смертні гріхи, сказав Папа Франциск, але в цьому випадку критичні глядачі і слухачі ще можуть розпізнати, що їм кажуть неправду. А дезінформація — це, коли подається лише та інформація, яка комусь вигідна. І тут глядачі чи слухачі вже не зможуть зробити правильні висновки, тому що не мають усіх складових. 

«Прошу вас, тримайтеся якнайдалі від цих гріхів: дезінформації, очорнення та знеславлення», — закликав Папа Франциск мовників. 

За матеріалами: wiara.pl / Радіо Ватикану 

Джерело:   КРЕДО 

23.03.2014р. Б. / Прагнення Бога і прагнення людини

Художник: Олександр Антонюк

Роздуми до Слова Божого на ІІІ Неділю Великого Посту, рік А

Шлях Ісуса веде через землі Самарії. Під час подорожі Він зустрічається з самарянкою. Місце, де відбуваються описані події, чітко визначене як самарянське місто Сихар біля криниці Якова, поряд із полем, що його Яків дав своєму синові Йосифові. Євангеліст згадує точний час описаної сцени — близько шостої години (близько полудня за нашим рахунком). У сьогоднішньому фрагменті Євангелія з’являються на сцені такі дійові особи: Ісус, самарянка, учні Ісуса і мешканці Самарії. Можемо також відзначити виразну послідовність назв (титулів), які стосуються Ісуса і щораз повніше об’являють Його особу: юдей, Господь (пан), більший за Якова, Пророк, Месія, Спаситель світу. Люди, які зустріли Ісуса з Назарета, поступово відкривають Його тотожність як Месії і Сина Божого. 

Зустрічаємося з Ісусом, котрий опівдні сидить біля криниці Якова. Він спраглий любові. Євангеліст повчає нас, як сильно Бог хоче заспокоїти найбільше прагнення людського життя. Прагнення Бога і прагнення людини зустрічаються у повному сяйві Дня. В усій своїй чутливості до потреб людини Бог хоче бути для неї джерелом вічного життя і щастя. У прагненні Бога видно стривожене лице Матері, яка бачить небезпеки, що чигають на її дитину. Можна побачити також обличчя милосердного Отця, який схиляється над слабкістю і гріхом людини та прагне її навернення. Зустріч прагнення Бога з прагненням людини приносить плоди радості й миру. Під час цієї зустрічі віруючий має свідомість, що він любить і є возлюбленим. Бог приходить до серця людини, як Возлюблений, Наречений. Віруючий настільки захоплений зустріччю зі своїм Нареченим, що своїм досвідом стає свідком у світі довколишніх людей. Його свідчення веде інших до Джерела Життя і Любові. Веде всі до Бога , відкриваючи перед ними найпрекраснішу книгу Одкровення Божественної Любові , якою є Біблія. 

Слово Боже провокує ставити фундаментальні питання і шукати відповідей. Яким є найглибше прагнення мого життя? Чи в молитві я можу висловити перед Богом свої прагнення? Чи Ісус є для мене джерелом живої води, з якої я черпаю віру, надію і любов? Чи вмію іншим передавати свій досвід зустріч з живим Богом? Чи моя віра веде мене на зустріч із моїм Спасителем і подателем щастя? 

Джерело:   КРЕДО