18.06.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.28,1–44:  «Серце цього народу затовстіло, й вони вухами тяжко чули, і очі свої зажмурили»

Апостол Павло докоряє юдеям, що вони, хоч виховані у вірі в єдиного Бога і чекали приходу Месії, не були готовими побачити і зрозуміти, що це сталось. І для нас дуже важливо мати добрий «слух», мати серце чутливим до Господа, щоб не проґавити Його приходу в наше життя. 

Немає жодної миті, жодної життєвої ситуації, де б Бог не промовляв. Немає ні однієї обставини, де би Бог не намагався нам сказати щось. Бог завжди нам промовляє, навіть і через якусь нашу помилку, навіть через хворобу, через якийсь здобуток чи падіння. Розпізнаваймо Божу волю щодо нас, та щодо інших. Як матимемо бажання, а це найголовніше, поволі в цьому все більше і більше вправлятимемося.

* * *

Йо.21,15-25:  «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене більше, ніж оці?» 

Нехай нас не дивує, чому Христос кілька разів перепитує Петра, чи той Його любить. Господь зосереджує увагу на цьому, бо саме це є фундаментальним для наших стосунків з Ним. Бог є любов, і коли між нами існує любов, то поміж нами перебуває Бог. 

Коли маємо в собі любов, то маємо в собі Бога, який діє через нас. Дуже важливо питати себе, чи ми цю любов маємо. Що значить любов? Любов – це готовність найперше прийняти людину такою як вона є, готовність простити, довіряти людині, що б вона не чинила. Готовність бути відкритим, вслухатися в кожну людину, акцентувати увагу на кожній людині.

Коли Бог перебуває серед нас і є для нас основою життя, тоді все в нашому житті набирає справжнього смаку та цінності.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

18.06.2016р. Б. / Святого священномученика Доротея, єпископа Тирського

Святого священномученика Доротея, єпископа Тирського

Тропар, гл. 3: Божественними догматами завжди сяючи, як дар святий приніс ти себе царю безсмертному, постраждавши Доротеє, і перебуваєш нині у вишній митрополії первородних, завжди радуючись, отче преподобний, Христа Бога моли, щоб дарував нам велику милість. 

Кондак, гл. 5: Чеснотами сяючи і божественними повчаннями більш ніж сонце, стражданнями, блаженний, зблиснув єси і просвітив землю, Доротеє, відігнавши морок багатобожжя і люті єресі, тому й святкуємо світло пам’ять твою. 

Святий Доротей був 50 років єпископом Тиру. У часи мучителя Диоклетіяна він перетерпів тяжкі муки і довго переховувався, перш ніж міг спокійно повернутися до свого стада. Святий Доротей брав участь у Соборі в Нікеї. Але потім, за правління Юліяна Відступника, коли той окаянний почав гнобити Христову Церкву, старенький 107-літній пастир мусив утікати з Тиру. В місті Одисі, в Тракії, його схопили мучителі, які били й мучили старця доти, доки він у муках не передав свою праведну душу в руки небесного Отця. Був святий дуже вчений, він залишив по собі багато писань грецькою і латинською мовами. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

17.06.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.27,1–44:  «Чотирнадцятий день, як ви, ждучи, перебуваєте натще й не їсте нічого. Тому прошу вас щось з’їсти, бо йдеться тут про ваш рятунок»

 

Бачимо, що капітан корабля не послухався апостола Павла і пустився в таку небезпечну подорож. Почався шторм і море хвилювалось, корабель виглядав, немов би тріска у морі, і не було ніякої певності. Страх і відчай під час цього шторму опанували людьми. І тоді Павло звернувся до них, щоб вони покріпились. Звичайно, це покріплення виглядало людським, тілесним, а для нас покріплення під час труднощів і проблем – це наша зустріч з Христом. Це наше покріплення Тілом і Кров’ю Ісуса Христа, це покріплення у Євхаристії. Тому в наших труднощах, клопотах і бідах під час наших штормів, часто зустрічаймося і покріплюймось Богом у нашій молитві, а особливо приступаючи і споживаючи Тіло і Кров. Господь нам дає тоді силу і міць переходити через ці бурі та шторми нашого життя. 

* * *

Йо.17,18-26:  «Як послав єси мене у світ, так послав і я їх у світ»

 

Видається, що ми не часто задумуємося про сенс нашого буття. Це видно з того, що все, що маємо, сприймаємо як закономірне, ніби воно так мало бути й ми заслужили це. Але забуваємо, що наше життя – не набір випадковостей. Ким я є і що виконую – усе це від Господа. Саме Бог хотів, щоб я народився в цій нації, у цьому історичному періоді, саме в таких політичних обставинах, з таким рівнем достатку, з такими, а не іншими дарами й талантами. 

З одного боку, це засвідчує Божу впевненість у тому, що я зможу функціонувати в цьому періоді і в цій ситуації. Він довіряє мені, і саме в цих обставинах. Маємо ж розуміти, що цей Божий план щодо нашого життя є для нас великим даром, і тільки реалізуючи його, можемо бути справді щасливими. 

Чи ми перебуваємо в такій довірі до Бога, яку Він має до кожного з нас. Чи приймаємо все як дар, чи хочемо сповнити Божий план у своєму житті?

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

17.06.2016р. Б. / Святого Митрофана, патріярха Царгородського

Во святих отця нашого Митрофана, патріярха Царгородського

Тропар, гл. 1: Велике таїнство Тройці проповідуючи, спасительний задум у Христі поширив єси і як пастир пастви словесної відігнав ти вовків мисленних і напади їх, від тлінної погуби спасаючи тих, які взивають: слава Тому, який дав тобі силу, слава Тому, який возніс тебе, слава Тому, який утверджує тобою віру православну. 

Кондак, гл. 2: Віру Христову ясно проповідував єси і її зберігаючи, багато зростив єси воістину вірне стадо твоє, тому з ангелами, Митрофане, радуєшся, молячись Христові неустанно за всіх нас. 

Святий Митрофан походив з дуже славної, з імператорами порідненої родини. Народився він у Римі. Його батько називався Дометій, а старший брат – Проб. Коли ж батько разом зі своїми двома синами прийняв святе хрещення, він перебрався з Риму до Візантії. 

З часом його син Митрофан став єпископом Візантії. Коли святий Костянтин Великий зайняв східну частину держави, він мав до святого Митрофана, тоді вже старого літами, велику пошану. У владики Митрофана був помічник, єпископ святий Олександр, який представляв його на Першому Вселенському соборі в Нікеї. На цьому Соборі, на прохання імператора, за єпископом Візантії, а відтепер це місто мало називатися Царгород, було визнано патріяршу гідність. Коли Отці Собору у Візантії посвячували підвалини Нового Риму, тобто Царгорода, імператор у супроводі святого Олександра, патріярха Олександрійського, його диякона святого Атанасія та інших відвідав тоді уже дуже хворого святого Митрофана, і той сказав: “Через десять днів я вмру, а моїм спадкоємцем стане мій єпископ-помічник Олександр, а після нього – чтець Павло” (який мав тоді лиш 12 років). А звертаючись до святого Олександра, патріярха Олександрійського, святий Митрофан сказав так: “Диякон твій Атанасій, хоробрий воїн Христовий, він буде твоїм наступником, і з моїм спадкоємцем, Олександром, і зі спадкоємцем мого наступника, Павлом, вони багато попрацюють на благо Христової Церкви”. Усе це сповнилося. Святий Митрофан помер 4 червня 326 р. у глибокій старості, на 117 р. життя. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

16.06.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.25,13–19:  «Первосвященики й старші юдейські зробили скаргу, домагаючись його засуду»

Дивно, здавалося б, Павло, який не мав ані впливу в середовищі, не мав ані кадрів, ані структури, був такою великою загрозою для первосвящеників, для старших юдейських. Чому ж вони так боялись його? Якщо б первосвященики мали віру в Господа й довіру Нього, вони б не злякалися, бо зрозуміли б, якщо Павло щось проповідує недобре, воно і так мине. 

Так і в нашому житті буває. Ми можемо боятись когось чи чогось, бо забуваємо: Боже буде завжди тривати, воно незнищенне! Бачимо через усю історію Церкви, як багато разів вона була переслідувана, знищена, але знову воскресала. Чому? Бо люди боролися з Богом, а Бога неможливо перемогти. Як людина не могла знищити Бога колись, коли розпинала Його на хресті, так і людина не може знищити Господа тепер, який перебуває у Церкві. Тому коли ми з Богом, ніколи не біймося!

* * *

Йо.16,23-33:  «Чого б ви тільки попросили в Отця, Він дасть вам в моє ім’я»

Бачимо, що Христос не ставить нам жодної умови. Не каже, щоб ми були гідні, досконалі чи маємо щось заслужити. Навіть не питає, чи ми цього потребуємо чи не потребуємо. 

Наш Господь заохочує просити й вірити, що для Бога це можливо. Тому, коли приходимо до Бога з якимось проханням, мусимо найперше самі себе запитати, чи ми віримо, що Бог може це зробити. Коли звертаємося до Бога, спитаймо себе: чи ми довіряємо Богові, чи впевнені, що це можливо для Нього. Бо ж каже Господь, що все, що попросимо, дасться. 

Звичайно, як люблячий Батько, Він не хоче давати нам того, що для нас некорисне чи навіть шкідливе. Але Христос дає нам цю обітницю, аби ми впевнилися: у Бога немає неможливих речей і все можливе для того, хто з вірою просить. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

16.06.2016р. Б. / Святого мученика Лукиліяна і тих, що з ним, та святого мученика Лукіяна Тарсянина

Святого мученика Лукиліяна і тих, що з ним, та святого мученика Лукіяна Тарсянина

 

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи* у страданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів зухвальства безсильні.* Їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, гл. 1: До вогню наблизившись, жодним чином не опалився ти, Лукиліане, страждальче мужній, росу бо придбав єси Божу, яка охолоджує, тому радуючись звершив єси подвиги надприродні з младенцями святими, з якими і нас поминай. 

Святий Лукиліян жив у Никомидії за імператора Авреліяна. Був він поганським жерцем, та, пізнавши віру Христа Спасителя, навернувся, прийняв хрещення і став навертати інших. Святий не злякався навіть тоді, коли стали переслідувати християн. Мучителі схопили його і привели на суд до старости Силвана. Той намагався намовити Лукиліяна до відступництва, та коли вмовляння не допомогли, наказав жорстоко побити мученика, а потім підвісити стрімголов і піддавати всяким тортурам. Під кінець велів кинути слугу Божого до в’язниці, де сиділи чотири юнаки-християни: Клавдій, Іпатій, Павло і Діонисій. Святий Лукиліян перебував з ними у молитві, скріплюючи їхню віру і серця, так, що вони були готові прийняти найтяжчі муки за Христа Спасителя. 

В Никомидії тоді жила одна благочестива дівиця на ім’я Павла, котра своє дівицтво посвятила Богу, маєток роздала вбогим, а сама відвідувала ув’язнених за віру християн, обмивала їх рани, підтримувала на дусі і ховала тіла замучених. Через кілька днів Силван велів привести Лукиліяна і чотирьох юнаків до себе, а вони йшли, голосно славлячи Христа Спасителя. Староста наказав кинути їх у розпалену піч. Однак сила Божа більша, ніж влада мучителя; Господь опустив росу небесну і вогонь погас, а святі, неушкоджені, прославляли Ім’я Боже. Тоді розлючений староста засудив їх на смерть і наказав доставити до Візантії, щоб там виконати присуд. Дорогою їм товаришувала свята Павла, а коли чотирьох юнаків – Клавдія, Іпатія, Павла і Діонисія – стяли мечем, а святий Лукиліян помер на хресті, до якого його прибили цвяхами, тоді свята Павла поховала чесно їх тіла і повернулася до Никомидії. 

Та невдовзі і вона сама стала перед судом Силвана. Її жорстоко бичували, а коли свята у муках славила Христа Спасителя, за це олов’яними кулями їй вибили зуби. Мучитель наказав кинути мученицю до розпаленої печі, але Господь Бог знову погасив вогонь. Врешті-решт Силван наказав доправити святу Павлу до Візантії і на тому ж місці, де було розіп’ято святого Лукиліяна, святу дівицю стяли мечем. Сталося це близько 278 р. 

У цей день також вшановуємо пам’ять святого Лукіяна Тарсянина. Про його життя майже нічого не відомо, лиш те, що він був замучений за Христову віру. Коли, де і як це сталося, ми не знаємо, та знаємо те, що нема більшої заслуги, як душу свою віддати за святу віру. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

15.06.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.23,1–11:  «Бадьорся! Як ти свідчив про мене в Єрусалимі, так свідчитимеш і в Римі»

Павло, апостол народів, проповідував про Бога всім, починаючи від первосвященика і до фарисеїв, садукеїв, усіх книжників, усіх тих, які траплялися на його дорозі. Це свідчення не було простим. Його переслідували, били, зневажали, але він усвідомлював те, що Бог хоче, щоб він всюди свідчив про Нього, де б він не був і щоб не ставалося у його житті. 

Це важливо пам’ятати кожному з нас. Обставини – такі, як є, а ми не завжди маємо вплив на них. Але важливо усвідомлювати, що саме в цих обставинах, з тими людьми, Бог очікує від нас свідчення про Нього. Бог очікує, щоб саме в цих обставинах ми промовляли про Нього, щоб ми були Його свідками. Тож вміймо прийняти обставини нашого життя і людей, яких Бог нам дає, як і місце, де Бог хоче, щоб ми свідчили про Нього. 

* * *

Йо.16,15-23:  «Журба жінці, коли вона народжує, бо година її вибула. А вродить дитятко – з радощів, що людина на світ народилася, вже й пам’яті про болі нема!»

Не раз і не два у своєму житті ми маємо претензії до людей, до обставин. Але дуже часто дивимося короткозоро. Все більше маємо усвідомлювати, що ці труднощі дав нам Бог, що ці складні ситуації послані нам від Нього й однозначно для нашого добра. З часом почнемо розуміти, якою доброю наукою був для нас навіть прикрий випадок у нашому житті. 

«Тим, хто любить Бога, усе співдіє на добро» – звичайно, нелегко про це пам’ятати в скрутні часи. Скажімо, коли важко працюємо, то в цей момент складно тішитися майбутнім результатом, можливо, навіть складно продовжувати, але коли все виконаємо, то радіємо, що досягнули чогось доброго. 

Дуже часто ситуація завдає болю саме тому, що ми занадто переймаємося нею. Уміймо дистанціюватися від цього болю, від проблеми, яку маємо. Уміймо не загострювати своєї уваги лише на нещасті чи несправедливості, уміймо знести це. Часто ми сильно зосереджуємося на своїй проблемі чи своєму болі. Але ж коли ввечері темніє, то ми усвідомлюємо, що після ночі настане ранок. Так і після будь-якого болю, труднощів, скорбот Бог посилає нам радість!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

15.06.2016р. Б. / Святого Никифора, патріярха Царгородського, ісповідника

Во святих отця нашого Никифора, патріярха Царгородського, ісповідника

 

Тропар, гл. 8: Слів твоїх розумних благодать і навчань таїнственних висота, божественного сходження драбиною є для нас, духовну бо придбав єси трубу, якою повчання божественні проповідував єси, тому й оселився ти на місці багатому, звіра відігнав пращею словес твоїх, Никифоре блаженний, моли Христа Бога, щоб відпущення гріхів подав тим, які почитають всечесну пам’ять твою. 

Кондак, гл. 4: Вінець перемоги, Никифоре, з небес істинно прийнявши від Бога, спасай, тих, які вірою почитають тебе, як священноначальника Христового і учителя. 

Святий Никифор народився в Царгороді близько 758 р. Його батько Теодор був високим урядником при дворі імператора Костянтина Копронима. А коли той злощасний цар став жорстоко переслідувати всіх вірних за почитання святих ікон, то батько Никифора був одним з перших, хто потерпів за Христову віру. Його тортурували, бичували і кинули до в’язниці в місті Молині, а потім заслали до Нікеї, де він шість літ страждав у вигнанні і там помер як справжній ісповідник віри. Дружина його, і мати Никифора на ім’я Євдокія, ділила всі страждання свого чоловіка, а після його смерти повернулася до Царгорода. Никифор закінчив найвищі школи і дивував усіх своєю мудрістю, глибоким знанням наук, красномовністю, великим даром до музики, та насамперед глибокими чеснотами, благочестям і чистотою. Інакше й не могло бути, у добрих і побожних батьків дитина завжди буде мила Богу і людям. Мати святого Никифора, коли син став патріярхом, пішла в монастир і там у благочесті померла, щаслива з того, що чоловік її прийняв смерть ісповідника, а син у найвищому духовному достоїнстві сяяв усіма чеснотами як вірний пастир довіреного йому стада. 

Та повернімося до святого Никифора. Молодий літами, за правління імператора Лева IV, сина Копронима, він став царським дорадником. Святий Никифор був присутній на Сьомому Вселенському соборі в Нікеї (787 р.) як секретар імператора Костянтина й Ірини, і хоч він ще не прийняв таїнства священства, його глибоке знання Святого Письма і богослов’я дивувала всіх Отців Собору. Пізніше, не бажаючи перебувати в середовищі грішного двірського життя, він відмовився від усіх почестей і подався до Тракії, де став мешкати в печері, біля якої побудував монастирець і церкву, та весь віддався молитві, постам і читанню святих книг. Таке життя Никифор провадив аж до смерти святого патріярха Тарасія. Коли цей великий світильник Христової Церкви помер, тоді, за волею тодішнього імператора Никифора (802-811) та духовенства, святого Никифора було обрано (806 р.) патріярхом. Він прийняв чин священства і єпископство й перебрав патріярший престол як спадкоємець святого Тарасія і як ревний, дбайливий Христовий пастир та оборонець святої віри. 

Першим його ділом було своїми науками спонукати народ до благочестивого життя, бо внаслідок численних єресей ослабла попередня святість і чистота звичаїв. На це він витратив перші роки свого душпастирства, аж до 813 р., коли на царському престолі сів Лев Вірменин і почав переслідувати Христову Церкву за почитання ікон. Знайшлися лжеєпископи і лжесвященики, що підтримали безбожного імператора. Патріярх Никифор сміливо виступив в обороні святої віри. Він призвав до себе пастирів, що ревно відстоювали Христову віру: Еміліяна з Кизика, Євтимія з Сарди, Йосифа з Солуня, Євдоксія, єпископа Амореї, Теофілакта з Никомидії, а також багатьох ігуменів, зокрема Теодора Студита, і всі вирішили безстрашно відстоювати правдиву віру. Увечері вони пішли до переповненої народом церкви, щоб відслужити всенічну, яка в ті часи і справді тривала цілу ніч. Імператор послав до церкви своїх посланців, щоб патріярх вранці з’явився в його палаті як звинувачений у тому, що бунтує народ проти царської волі. Вранці, після богослуження, патріярх Никифор промовив до народу, закликав усіх до витривання у Христовій вірі і після цього, разом з усіма єпископами, став перед імператором. Святий Никифор сказав, що радше всі загинуть, а не дадуть зневажити віри. Таж іконоборську єресь засудили й викляли Отці Сьомого Вселенського собору, і горе тому, хто запроваджує цю єресь серед вірних. Розлючений імператор став називати почитання святих ікон ідолопоклонством, та єпископи, присутні при цьому, сміливо довели йому, що вірні православні не є ідолопоклонниками, це він – єретик. Тоді цар наказав усіх їх ув’язнити і заслати у вигнання, і лиш святого Никифора відвести до його палати, однак поставити біля нього сторожу. 

Але й після цього святий патріярх не припиняв закликати вірних до витривання у Христовій вірі, тож імператор скликав до Царгорода зборище своїх прихильників-єретиків, а ті скинули святого Никифора з патріяршого престолу. Імператор засудив його на вигнання. Святий Никифор був такий слабкий, що сам не в змозі був підвестися з ложа, відтак воїни, вдершись опівночі до палати, на руках його винесли надвір, посадили на віз і повезли до моря, звідси кораблем доправили його на острів Проконис, у монастир святого Теодора. Сталося це 13 березня 815 р., на дев’ятому році його патріяршого правління. Безбожний Лев поставив на його місце патріярхом єретика Теодота. Коли 820 р., в саме навечір’я Різдва Христового, Лева убили, причому у церкві, імператором став Михаїл ІІ. Святий Никифор написав до нового імператора послання, в якому благав його стати в обороні правдивої віри, та Михаїл зовсім не дбав про добро Христової Церкви. У вигнанні святий Никифор прожив 13 років. За той час він написав багато повчальних послань. У нестатках, у хворобах, та в повному посвяченні Богові, 2 червня 828 р. святий ісповідник помер. Його останні слова були: “Благословен Господь, що нас не видав на здобич їм у зуби. Душа наша спаслась, як пташка з сильця птахоловів; сильце порвалось, і ми спаслися” (Пс. 124(123), 6-7). 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

14.06.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.21,26–32:  «Ось той, що всіх навчає всюди проти нашого народу, проти закону й проти цього місця!»

 

Напевно, кожен із нас спостерігає за собою – що довше він живе, то більше виробляються певні звички, певні традиційні погляди, стереотипи, підходи. Це – добре, бо допомагає нам у житті легше функціонувати, діяти. Але одночасно також і заважає, особливо в наших взаєминах із Богом. Чому? Тому що Бога ми ніколи не можемо поставити в рамки, піддати алгоритмові. Бог у кожній ситуації завжди діє по-новому по-іншому. 

Часто бачимо, як людям не просто було прийняти проповідь Ісуса Христа. Він порушував ті традиції, які тоді існували, Він безпосередньо вказував своїм життям і своїми словами на Господа. Так і ми вміймо поза всіма речами, які ми виконуємо звично, традиційно в нашому житті, у всьому і повсякчас почути голос Божий, який промовляє через незвичних осіб і події, як тоді промовляв через Павла. 

 

* * *

Йо.16,2-13:  «Багато ще я маю вам повідати, та не перенесли б ви нині»

 

У кожній ситуації нашого життя Бог щось до нас промовляє, наш Творець постійно з нами говорить, бо ж Він завжди присутній у нашому житті. Але ми або не здатні, або не готові, або й не спроможні побачити Господа за всім, що діється в нашому житті. 

Ми часто дивимося по-людськи на інших осіб і на обставини, бачимо, здавалось би, реальні речі, реальні події і часто не вміємо розпізнати й почути в цьому всьому Бога. Найперше потрібно просити Господа, щоб відкрив наші духовні очі, і робити для цього все, що в наших силах. 

Учімося цієї здатності розпізнавати Бога у своєму житті, розпізнавати Його присутність, замислюватися, чому відбувається те чи інше, чому на нашій життєвій дорозі трапляються саме такі люди. Працюймо над собою, щоб Господь міг провадити нас, міг завжди промовляти до кожного з нас! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

13.06.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.21,8–14:  «Таж я готовий не тільки бути зв’язаний, але й життя своє покласти в Єрусалимі за ім’я Господа Ісуса»

 

Коли виникають різні труднощі та проблеми, випробування, хвороби, ми хочемо якомога швидше цього позбутися, уникнути, хочемо, щоб трудні ситуації найскоріше вирішились. Бачимо, що в Христових учнів, а в конкретному випадку в апостола Павла, було інакше. Вони не тільки не уникали терпінь і страждань, які на них очікували, але й були готові постраждати, були готові своє життя віддати за Христа. Вони розуміли, що через своє терпіння і страждання вони уподібнюються до Ісуса Христа, який також потерпів, а сам був невинний. 

Тому не маймо страху, коли в життя трапляються ті чи ті страждання і турботи, бо це нагода солідаризуватися з Ісусом Христом, це нагода бути причетним до тієї місії, яку Він вчинив. А ще більше – бути ближчим до Спасителя, бо хто з Христом терпить і страждає, той з Христом і воскресає! 

 

* * *

Йо.14,27–15,7:  «Я – Виноградина, ви – гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, – той плід приносить щедро»

 

Сучасний світ пропонує багато різних вказівок, курсів, книг і правил, як людина має поводитись у різноманітних ситуаціях, з різними людьми, реагувати на ті чи інші події. 

Однак кожна ситуація в нашому житті неповторна й наповнена подіями та відчуттями, яких ніколи не було і які ніколи не повторяться. Ми нічого не можемо до кінця передбачити, а тим більше досконало підготуватись. Часто виникають такі обставини, коли не знаємо, як реагувати. 

У цьому Євангелії Господь говорить нам, що Він є Виноградина, а ми – виноградні гілки. Якщо ми живемо в Христі, з’єднані з Богом, то можемо приносити добрі плоди, куди б Творець нас не поставив. Коли ми з Господом, то немає страху, які б обставини чи люди не були навколо нас. Господь завжди дасть розуміння, як маємо поводитися. Саме це буття в Бозі дає нам певність перебувати в мирі та спокої в будь-яких обставинах, перед будь-якими людьми, серед будь-яких подій! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

13.06.2016р. Б. / Святого апостола Єрмія та Святого мученика Єрмея

Святого апостола Єрмія

 

Тропар, гл. 3: Апостоле святий, Єрміє, моли милостивого Бога,* щоб відпущення прогрішень подав душам нашим. 

Кондак, гл. 3: Як зоря возсіяв єси вселенній, світлом Сонця – всесвітлого Павла, світу кінці просвітившого – просіявши, блаженний. Тому й почитаємо тебе, Єрміє. 

Про життя святого знаємо, що він був одним з 70 учнів. Святий апостол Павло згадує його у своєму Посланні до римлян. Святий Єрмій був єпископом в Далматії. Не слід його плутати з іншим святим Єрмієм, також одним з 70 учнів, пам’ять якого споминаємо 8 квітня. 

У той самий день

Святого мученика Єрмея

 

Тропар, глас 4: Мученик Твій, Господи, Єрмей,* у страданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак, гл. 6: За Христом усильно подвизавшись, у сивині шляхетній мужність хоробрих придбав єси, мучениче Єрмеє, беззаконних зловмисли силою Христа низложив, від напоїв ворожбитських неуражений явився єси, взиваючи: Бог зі мною і ніхто проти мене! 

Святий Єрмей був старим, заслуженим воїном. Жив він у Кападокії, в місті Комани. Постраждав від мучителя Севастіяна, в часи правління Антоніна. Важко описати ті муки, які переніс святий мученик. Його били в груди тяжким камінням, поламали щоки і вибили зуби, з лиця здерли шкіру. Найсильніша отрута, за волею Божою, не нашкодила йому. Кат, що готував ту отруту, побачивши, що вона не діє, повірив у Христа Спасителя і був за це стятий мечем.

Святого Єрмея дали на нові муки: кинули його в котел з киплячою олією, а купіль та лиш охолодила святого. Його пояли оцтом і жовчю, а він прославляв Господа, бо жовч та була йому солодка як мед. Святому викололи очі і повісили його стрімголов на три дні, а він молився Богу і славив Його Ім’я святе. Під кінець, після всіх тих мук, його стяли мечем. Сталося це близько 166 р. Мощі святого Господь прославив численними чудами. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    Воїни Христа Царя

12.06.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.20,16–18, 28-36:  «Більше щастя давати, ніж брати»

 

Для нас дуже мило і приємно, коли про нас пам’ятають інші, телефонують і турбуються. Нам приємно отримувати подарунки, нам важливо, щоб інші не забували про нас. І нам боляче, коли цього немає. Але, напевно, ми не раз досвідчували, коли щось отримуємо, ця радість триває якийсь час, коли ми це посідаємо, а це декілька хвилин чи годин. Потім зауважуємо, що воно не приносить нам цієї радості, на яку ми сподівались, коли ще прагнули цього.

У житті кожний із нас мав більший чи менший досвід того, коли ми не тільки щось отримали, а й комусь іншому давали. Звичайно, нам непросто це робити, бо ми не навчені цього належно зробити. Однак добре пам’ятаємо як відчували тоді радість і приємність, коли когось чимось обдаровували, коли комусь щось давали. Тож вміймо завжди і повсякчас не стільки очікувати й шукати від когось іншого, шукати різних нагород і дарів, а вміймо дарувати. Що більше будемо дарувати, розпоряджуватись тими добрами, які маємо, то більше Бог нас нагороджуватиме цими добрами, щоб ми і далі могли обдаровувати інших, давати іншим. 

 

* * *

Йо.17,1-13:  «Отче святий! Заради імени Твого бережи їх, тих, що їх Ти мені передав»

 

Хоча ми знаємо, що Христос об’явив правду про Бога – про Отця, Бог явив нам Сина, але й знаємо також, що людина завжди схильна дивитися на правду суб’єктивно, зі своєї «дзвіниці». І тому це об’явлення про Христа люди починали час від часу трактувати по-своєму, з’являлися єресі, що є і дотепер. 

Отці Першого Вселенського собору, яким присвячена сьогоднішня неділя, проголосили певні догми – Символ віри, зокрема його першу частину, щоб окреслити нашу віру: що ми віримо в Бога, в Сина Божого Ісуса Христа, що маємо ту віру, яку Христос нам передав. 

Стараймося цю нашу віру пізнавати, щоб могти передавати наступним поколінням Добру Новину, яку явив нам Христос, цю віру, яку досвідчили апостоли й передали іншим учням, а ті – іншим поколінням. Маємо нашу віру знати, щоб її у чистоті передати іншим!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

12.06.2016р. Б. / Преподобного отця нашого Ісаакія, ігумена обителі Далматської

Житіє преподобного отця нашого Ісаакія, ігумена обителі Далматської

 

Тропар, гл. 8: В Тобі, отче, дбайливо зберігся образ,* бо, прийнявши хрест, Ти пішов слідом за Христом* і ділом навчав Ти погорджувати тілом, бо воно проминає,* а дбати про душу – єство безсмертне.* Тим-то з ангелами разом радується,* преподобний Ісаакіє, дух твій. 

Кондак, гл. 8: Як угодник Божий вірний, розпалився єси ревністю за Церкву Христову, вудила Валентові вдержавши, пророчо йому смерть пагубну за закриття церкви передрік єси, преподобний, тому моли за нас, які пам’ять твою, Ісаакіє преподобний, почитають. 

 

Було це в часи імператора Валента, закаменілого єретика-аріянина. За його наказом замкнено всі православні церкви, прогнано владик, мучено й ув’язнено священиків. Тоді серед інших пустельників свою самотню келію покинув і преподобний Ісаакій та поспішив до Царгорода, щоби боронити святу віру. Коли Валент вибирався на війну проти ґотів, святий заступив йому дорогу і сказав: “Царю, якщо хочеш перемогти, то накажи віддати православним їх церкви, бо інакше загинеш!” Валент не зважав на його слова. Наступного дня слуга Божий знову заступив дорогу цареві і сказав те саме. Розлючений імператор наказав його кинути в глибоку болотисту дебру. Та Бог уберіг святого від неминучої смерти, а на третій день він знову появився перед царем, схопив за поводи його коня і перестерігав, щоб покорився Божій волі, бо інакше буде спалений живцем. Імператор наказав двом вельможам, Сатурнину і Віктору, закувати святого Ісаакія в кайдани і кинути до в’язниці, аж до його повернення. 

Але лютий цар уже не повернувся. Над Дунаєм вороги вщент розбили військо Валента. А сам імператор, утікаючи, сховався в одній стодолі. Вороги ж спалили ту будівлю, навіть не знаючи, що там переховувався сам імператор. 

На престолі сів благочестивий Теодосій Великий. Він упокорив ворогів держави й у славі в’їхав до Царгорода. Тут він став побожно просити у преподобного Ісаакія благословення для себе, своєї родини й усієї держави. Святий поблагословив його радо, бо імператор відібрав церкви в аріян й утвердив православну віру. Преподобний Ісаакій хотів повернутися в пустелю, та Сатурнин і Віктор впросили його, щоб він залишився в Царгороді. Для нього побудували монастир, де під мудрим проводом святого зібралося багато монахів. Проживши святе й ангельське життя, святий Ісаакій помер 383 р. 

Поховав святого патріярх Нектарій. Тіло, посеред великого плачу численного народу, було внесено до церкви святої Ірини, а опісля до призначеної гробниці. А коли було побудовано церкву святого первомученика Стефана, мощі преподобного Ісаакія перенесли туди. Ігуменом монастиря після смерти святого Ісаакія став Далмат, якого призначив сам преподобний, звідси й пішла назва монастиря “Далматський”. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР