4 Радуйтеся завжди у Господі; знову кажу: Радуйтеся! 5 Хай ваша доброзичливість буде всім людям відома. Господь близько! 6 Ні про що не журіться, але в усьому появляйте Богові ваші прохання молитвою і благанням з подякою. 7 І мир Божий, що вищий від усякого уявлення, берегтиме серця й думки ваші у Христі Ісусі. 8
Наостанку, брати, усе, що лиш правдиве, що чесне, що справедливе, що
чисте, що любе, що шанобливе, коли якась чеснота чи щобудь похвальне, -
про те думайте! 9 Чого ви навчилися, що прийняли, що почули та бачили в мені - те чиніте, і Бог миру буде з вами.
Контекст
Місто Филипи, назване на честь батька Олександра Македонського, в І
ст. після Христа було невеликим, всього 10-15 тис. населення,
розміщалося в провінції Македонії (сучасна Греція) на Віа Ігнаціа –
дорозі, яка єднала Рим зі Сходом – і на відстані 15-20 км від порту
Неаполь (не плутати з сучасним портовим містом в Італії). З 42 р. до
Христа воно було перетворене на римську колонію, де оселилися ветерани
римського війська. Статус колонії звільняв жителів від сплати податку,
тому багато займались торгівлею. До 40 відсотків населення були
римськими громадянами. Юдеїв-чоловіків у місті було менше десяти, бо не
мали своєї синагоги. Але було кілька жінок, скоріш за все прозеліток,
які вірили в Бога Ізраїля і збиралися на молитву біля річки.
Про заснування християнської громади Павлом, Силою і Тимотеєм в часі
другої місійної подорожі (49-50 рр.) ми дізнаємося з 16-го розділу Діянь
апостолів. Оскільки в Діяннях розповідь ведеться від першої особи
множитни, то екзегети роблять висновок, що з ними був і Лука.
Послання Павла до Филип’ян належить до листів з ув’язнення: судячи з
тексту, апостол перебуває під арештом і йому загрожує смертна кара.
Традиційно вважалося, що це ув’язнення в Римі (60-62 рр.) або Кесарії.
Тепер же більшість екзегетів схиляється, що це відбулося в Ефесі, в часі
трирічного служіння там апостола (бл. 52-55 рр.). Хоч книга Діянь
нічого про це не говорить, все ж з окремих натяків 1 і 2 послань до
Коринтян можемо здогадуватися, що таке перебування в тюрмі було.
Послання апостола Павла до Филип’ян вирізняється з поміж інших
особливою невимушеністю, фамільярністю. Дехто навіть назвав його «листом
додому». Справді, між Павлом і християнською громадою у Филипах
склалися особливі стосунки любові та довіри. Ці християни ніколи не
завдавали апостолу прикростей. Більше того, тільки від них Павло
дозволяв собі брати фінансову підтримку, в той час, як в інших громадах
самостійно заробляв гроші на прожиток, щоб ніхто не міг йому дорікнути,
що він проповідує Євангеліє для власного матеріального зиску.
Дізнавшись про скрутне становище апостола, филип’яни не тільки
висилають кошти, але й Епафродита, який би прислуговував Павлу. Та той
захворів. Після оздоровлення, Павло вирішує відправити його додому в
Филипи, а при такій нагоді передати листа.
На відміну від багатьох інших листів, тут немає поділу на догматично-теоретичну та морально-практичну частину.
Пишучи до добрих друзів, Павло не турбується про послідовність чи план послання:
розповідає про себе та роздумує про своє становище (1,19-26; 3,4-14; 4,11-13);
підбадьорює християн в утисках (1,27-30);
закликає до стійкості та радості (1,27-28; 2,18; 3,1; 4,1.4);
закликає до єдності та лагідності (1,27; 2,1-4; 2,14-16; 3,15; 4,2-3);
закликає до покори, подаючи за приклад Христа (2,6-13);
готує спільноту до приходу Тимотея (2,19-23);
дякує їм за допомогу (2,25-30; 4,10-20);
застерігає перед різними баламутами – юдаїзуючими християнами (3,2-3; 3,18-19).
Таке різноманіття тем спонукало деяких екзегетів припустити, що це
коротке послання може бути компіляцією кількох ще коротших листів до
филип’ян, написаних в різний час та при різних нагодах: 1) 1,1–3,1;
4,2-9; 2) 4,10-20; 3) 3,2–4,1. Все ж більшість відзначує певну
послідовність в переході з теми на тему та пізнішим поверненням до них.
Уривок, який подає Церква до читання в Квітну неділю, є завершальними
настановами Павла до филип’ян, оскільки закінчує свій лист він подякою
за допомогу (4,10-20). Це заклик до радості та миру в будь-яких
обставинах.
Читання тексту
4. Радуйтеся завжди у Господі; знову кажу: Радуйтеся!
Від прохань апостол раптово переходить до наказів. Павло неоразово
говорив про свою власну радість (див. 1,4; 1,18; 2,2; 2,17) і закликав
филип'ян радіти разом з ним (див. 1,25; 2,18; 2,28-29; 3,1). Але тут цей
заклик звучить наполегливо, як заповідь, ще й повторюється двічі.
Активна форма теперішнього часу дієслова «радіти» (χαίρετε – хайрете)
вказує на постійність цього почуття. Це не веселість, яка виникає від
почутого анекдоту, перегляду комедії, вживання алкоголю чи наркотиків.
Це постійна духовна якість життя християнина, яка є плодом Духа Святого
(пор. Гал. 5,22), основою якої є Сам Господь.
Радуйтеся завжди…
Пригадаймо, що Павло пише своє послання з ув’язнення, коли над ним
нависла небезпека смертної кари, а у Филипах християнська громада
терпить утиски ззовні та протистоїть небезпекам зсередини. І посеред
терпінь, незважаючи на зовнішні обставини, апостол пише, що радіє і
наказує радіти іншим. Бо ця радість виникає не від довколишніх обставин,
а від стосунків з Господом!
5. Хай ваша доброзичливість буде всім людям відома.
Грецьке слово επιεικεια (епіейкея) перекладається милість, доброзичливість, доброта, лагідність. В Септуагінті воно означає те відношення, з яким Бог терпить наші недоліки (напр. «Бо ти, о Господи, добрий і ласкавий (επιεικης), і повний милосердя до всіх, що Тебе прикликають»
(Пс.86:5); в пастирських посланнях (1 Тим. 3,3; Тит. 3,2) вжито, як
прикмету, протилежну до сварливості; а в книзі Мудрості вказує на рису
лагідної терпеливості, яку безбожники випробовують у праведника (Випробуймо його зневагою й мукою, щоб ми пізнали його лагідність (επιεικειαν), і випробуймо його терпеливість
(Мудр. 2,9) Цю ж рису відмічає Павло в Кор. 10,1 у Христа (пор. 1 Пт.
2,18). То що ж має бути відомим всім? Про яку ж якість ідеться? Це
незлобливість, поблажливість, терпеливість і лагідність, як
протилежність до самоутвердження, самовивищення і домагання своїх прав.
Іван Золотоустий так пояснює: «А оскільки було вірогідно, що
(филип'яни) віднесуться недоброзичливо до злих (людей), то (апостол) і
перестерігає, щоб вони, не маючи нічого спільного з такими, в той же час
з великою лагідністю поводилися б не тільки з братами, але навіть з
ворогами і недоброзичливцями» (Гомілії на Послання до Филип’ян, 14,1).
Господь близько!
«Ходи зо мною і будь бездоганний! (Бт. 17,1)», - такою була
заповідь Бога Аврааму. Такою вона залишається і для нас – жити в Божій
присутності, постійно перебувати з Богом. Водночас – радісно очікувати
другий і славний прихід Ісуса Христа.
6. Ні про що не журіться, але в усьому появляйте Богові ваші прохання молитвою і благанням з подякою.
В час, коли апостол писав листа, ще не було системних і організованих
переслідувань християн. Та вже тоді, стаючи християнином, людина
починала відрізнятися від інших своєю моральною поведінкою, зміною своїх
звичок, неучастю у ідольських жертвоприношеннях та язичницьких
святкуваннях. Відповідно, вчорашні друзі уникали спілкування з такими
«диваками», знімали їх з державних посад, не вели з ними торгівлю, а
часом влаштовували повні бойкоти. Тому християни терпіли утиски навіть
без переслідувань. Також виникали проблеми у сім’ях, де один з по другів
ставав християнином, а інший залишався поганином. І багато-багато
іншого… Це спричиняло журбу і неспокій про завтрашній день, про роботу,
про утримання сім’ї.
Апостол Павло пропонує лікарство від вбивчих турбот – молитва.
Поєднання молитви і подяки – це протиотрута від хвилювання і шлях до
отримання миру. У молитві занепокоєння замінюється повною довірою до
Бога. Все, що приносить тривогу, передається у руки люблячого Небесного
Батька, який тримає цілий світ. А в подяці тривоги гасяться добровільним
прийняттям всіх обставин, як чогось, що призначено мудрим, добрим і
Всевишнім Богом. Проблеми не стають меншими, але з’являється
усвідомлення, що Бог є більшим за ці проблеми. Перефразовуючи слова
апостола, можемо сказати: щоб не журитися ні про що, треба молитися і
дякувати за все.
7. І мир Божий, що вищий від усякого уявлення, берегтиме серця й думки ваші у Христі Ісусі.
Сполучник «і» на початку сьомого вірша дуже важливий, бо він вказує,
що все це що сказане далі є наслідком молитви з подякою. Мир (євр. шалом) – це не стан без війни чи без конфліктів, а повнота і цілісність Божого благословення.
Апостол використовує військовий термін φρουρεω (фройрео) – охороняти, захищати.
Филип’яни і всі інші жителі Римської імперії знали, що на захисті Pax
Romana (римського миру) по містах розміщені військові гарнізони. Павло ж
каже, сам Божий мир, тобто повнота благословення, стоятиме на сторожі
наших сердець і наших думок, щоб захистити від турбот, страхів, сварок,
розколів, щоб зберегти їх у Христі Ісусі.
8. Наостанку, брати, усе, що лиш правдиве, що чесне, що
справедливе, що чисте, що любе, що шанобливе, коли якась чеснота чи
щобудь похвальне, - про те думайте!
Апостол перераховує чесноти, які глибоко цінилися в грецькій
культурі. Тобто, Павло говорить на зрозумілій їм мові та пропонує не
відкинути все, а прийняти всі позитивні цінності, переоцінивши їх у
світлі Христа. Крім того, майже всі ці терміни знаходяться і в Біблії.
Бог присутній і діяльний не тільки в Церкві, але і в світі. Всяке добро,
яке є в світі, є плодом дії Божої. Водночас, не світ повинен диктувати
Церкві норми моралі, поведінки та цінностей, а саме Церква, ведена Духом
Святим, повинна правильно оцінити здобутки людської культури,
відкинувши все, що є гріхом, а прийнявши на служіння Богові та людям
все, що є добрим.
Про те думайте! Так влаштований людський мозок, що він не
може не думати. Але ми своєю волею можемо диктувати йому, про що думати,
заставити його не плисти за течією пристрастей, а скеровувати до
освячення, «плекати у нас ті самі думки, що у Христі Ісусі» (див. 2,5). Думки ж будуть керувати словами і діями.
9. Чого ви навчилися, що прийняли, що почули та бачили в мені - те чиніте, і Бог миру буде з вами.
Попередній список 8-го вірша тепер Павло пропонує переглянути на прикладі свого власного життя. «Навчилися, прийняли»: це стосується того, що апостол навчав у час свого першого візиту. Слово «прийняли»
(гр. παραλαμβανω – параламбано) є спеціальним терміном з юдаїзму та
раннього християнства, що означає детальне і чітке сприйняття
релігійного передання, яке апостол не видумав, а сам колись прийняв і
незмінним передав филип’янам.
«Що почули та бачили в мені» – це два нероздільні способи
навчання, або, краще сказати, єдиний спосіб у двох проявах: словом і
власним прикладом. Филип’яни чули, що Павло проповідував, і бачили, як
він жив, вони мали приклад до наслідування. Ми тепер, за дві тисячі
років християнства, маємо багато більше прикладів життя святих людей
давнини і сучасності. Всіх їх об’єднує одне: вони жили згідно віри,
згідно переконання, згідно того, що навчилися і прийняли. Саме це ми
маємо наслідувати.
І Бог миру буде з нами.
о. Захар Михасюта
