17.05.2014р. Б. / Жінко, яке твоє місце в Церкві?

Могло би здаватися, що Церква не пропонує жінці нічого спеціального. Нібито самі чоловіки найважливіші, а жінки заповнюють церковні лавки, та й по всьому. Але чи так це насправді?

 

Жінка для допомоги

 

Ну бо жінка має родити дітей, чекати з обідом на втомленого чоловіка або й просто сидіти цілими днями вдома. Ніби нічого особливого. Кожен день виглядає так само. Не раз недооцінена, без таких прав, як чоловік, принижувана з огляду на свою стать чи зведена до ролі прислужниці. Чи потрібно шукати винного в такому стані справ? 

Так. У цьому винні… жінка і чоловік. Вона і він провинилися. Бог не помилився у раю, даючи чоловікові допомогу (пор. Бут 2, 18). Не для того щоб її використовувати чи нею зловживати, але щоб вони взаємно одне одного доповнювали. Бог створив людину як жінку і чоловіка, отож чому одне має домінувати над іншим? 

Святий Йоан Павло ІІ казав, що «жінка є доповненням чоловіка, так як чоловік є доповненням жінки: жінка і чоловік комплементарні». Лише коли про цей принцип забуто, виникають крайнощі, які не раз призводять до взаємного нищення і звинувачень. У жінку вписано принцип допоміжності, однак не для того, щоби служити в одному напрямку, однонаправлено, а щоби служити одне одному взаємно. Центральною точкою оцієї «допомоги» є насамперед буття, а не тільки діяння. 

Жінко, будь помічена

 

Християнство — одна з небагатьох релігій, у яких помічена гідність і особистість жінки. Вона не мусить молитися в окремій залі храму або бути однією з кількох дружин. Вона немовби виведена з шеренги, щоб показати свою суть і важливість. 

Папа Павло VI сказав: «Очевидне, що жінка має брати участь у живій і активній структурі християнства у такий спосіб, аби видобути ті її можливості, які ще не були проявлені». Тому можна зазначити, що християнство сприяє покликанню жінки, яке реалізується численними способами. Християнство належно оцінило жінку.

" Християнство — одна з небагатьох релігій, у яких помічена гідність і особистість жінки. Вона не мусить молитися в окремій залі храму або бути однією з кількох дружин.

Для декого це спокуса. Достатньо згадати біблійну сцену, де до Ісуса привели жінку-перелюбницю, аби випробувати Його знання Закону. Те ж саме було з жінкою, яка намастила Ісусові стопи олією і витирала їх волоссям. Ісус дивився крізь призму любові, а не пожадання, як робили і роблять це багато чоловіків, а що найважливіше — Його не цікавило, «що скажуть люди». Інколи чуєш, що Церква це «свята грішниця». Це має обґрунтування у тому, що Бог любить кожного грішника і дозволяє йому брати участь у своїй святій Тайні, ну бо ж ми всі грішники. Земна Церква напевно не є місцем для святих — вони давно уже в Небі «алілуя» співають. 

Жінка, яка служить

 

«Ось я слугиня Господня» — це вираження повної реалізації Божого поклику з раю. Тепер мало хто хоче служити. Служіння асоціюється з кимось гіршим, кого можна утискати. Служіння це «вмирання» задля іншого. Однак, на щастя, Бог дивиться не так, як людина. Марія у своїй вільності бажала служити Богові і прийняти Його план у своє життя. Хоча й поняття не мала, які наслідки матиме Її рішення. 

Цікаво, що Вона не відповіла ангелові «ось Я помічниця Господня», якщо про жінку-помічницю Бог сказав у раю. Бог не потребує допомоги, бо Він сам на сто відсотків собі вистачає. Не потребує доповнення, бо сам себе доповнює. Він виходить поза принцип комплементарності, оскільки сам його створив. То людина потребує служіння у Бога, аби навертатися. 

Марія як жінка жертвувала Богові своє лоно, аби стати матір’ю самого Сина Божого. А сьогодні? Жінка ставиться до свого живота як до своєї власності, й то вона вирішує, чи бажає бути плідною. Жінка боїться зміни свого життя, яка пов’язана з появою на світ дитини. Марія зробила щось принципово інше. Навіть більше, маючи свідомість того, що на Неї може чекати каменування, Вона не змінила думки. 

Історія Марії не є біблійною фікцією. Ми маємо справу з жінкою, яка зазнавала незручностей, болю, страхів, але назавжди залишилася підкореною Богові. То була жінка, в чиїх жилах пливла кров, а не свячена вода, як дехто вважає. Апокаліпсис говорить про Неї як про Ту, що подолала Звіра. Замало того, що слухняна, Вона ще й бойова.

" То була жінка, в чиїх жилах пливла кров, а не свячена вода, як дехто вважає. 

Серед вас є святі

 

Є так багато жінок, які для своїх дітей зроблять з любові геть усе. Вони витрачають своє життя, аби нагодувати дитя, яке плаче вночі, а потім ходять невиспані. Як багато є жінок, які борються зі своєю буденністю, аби уповні реалізувати те, що довгі роки назад обіцяли своєму чоловікові перед Богом. Жінка, попри те, що слабша, спроможна боротися за те, що для неї важливе. 

Скільки ж то разів Церква виносила на вівтарі жінок, які віддали свої життя? Святі Перпетуя і Феліцита, свята Жанна д’Арк, свята Джанна Беретта-Молла. Вони напевно не належали до тих, хто тихо сидить у куточку церкви. То були жінки толкові, відважні, сильні Богом — і смиренні. Кожна з них була «слугинею Господньою», бо для них важливим було одне: справжні стосунки з Богом і життя вічне. Вони увірували, що Бог передбачив для них дійсність набагато повнішу, аніж ця на землі. 

Так багато жінок, хоч нічим і не вирізняючись, освячуються через щоденність. На думку мені спадає згадка про одну матір вісьмох дітей. Кожний її день виглядає фактично так само. Зібрати дітей до школи, попрощатися з чоловіком перед роботою, чекати на його повернення, зайнятися молодшими, прати, готувати… Нудьга. Могло би видаватися, що це не має сенсу, і можна тільки впасти у депресію. «Навіщо ти це робиш? Зрештою, ти ж могла організувати життя інакше. Навіщо весь цей труд?» Вона відповіла: «Я знаю, що світ пропонує щось інше. Але бачу, що саме цей шлях для мене добрий. То саме завдяки дітям, завдяки чоловікові я можу навертатися. Можливо, якби я мала тільки одну дитину, то не було би мого подружжя або того ж самого чоловіка». Таких жінок у Церкві багато, але про них мало говориться. 

Ти прекрасна, подруго моя

 

Можна бути християнкою «з плоті й крові» і виглядати як жінка. Не виглядати як «щось» у розтягненому светрі й абиякій спідниці. Існують у Церкві групи, які, могло би здаватися, відбирають у дівчат їхню жіночність. Бо ж можна скромніше вдягатися, а виглядати як богині. Жінка зовсім не потребує багато чого, аби показати свою красу, але навіщо стримуватися від того, що може її видобути? Тут ідеться не про впадання у фізичну марноту, а про підкреслення факту, що Бог створив людину досконало. 

Євхаристійний вівтар не потребує прикрас, але люди роблять це, аби підкреслити важливість і святість цього місця. Отож чому жінка не має права у скромності підкреслювати своє красу? Особливо якщо її тіло — це також храм Святого Духа? Достатньо поїхати на Схід, аби захопитися, як же там гарно прикрашають храми. Чи ж не приємніше слухати когось, хто не тільки проголошує Христа Воскреслого, а й сам не виглядає як затюканий фанатик, залишаючись нормальною людиною сьогоднішнього суспільства?

"Можна бути християнкою «з плоті й крові» і виглядати як жінка. Не виглядати як «щось» у розтягненому светрі й абиякій спідниці.

Для мене тривожними є спогади про моїх катехеток. Усі вдягнуті за однією схемою: довгий светр, штани… не дай Боже спідничка, ну а що вже про манікюр говорити! Звідкіля це береться? Їм ніхто не сказав, що це негарно? Але ж це таке природне — хотіти подобатися іншим. 

Згадувана вище Джанна Беретта-Молла могла би не одну дівчину навчити, як це робиться. Її агіографи згадують, що вона дуже дбала про свій зовнішній вигляд, фарбувалася, докладала увагу до того, як виглядає, але це не провадило її до марноти. Ну добре, але ж книга Приповідок каже: «Краса — річ оманлива, врода — марна; жінка що Господа боїться, — така хвали достойна!» (Прип 31, 30). Так; внутрішнє визначає зовнішнє. Але автор мав на увазі красу, яка слугує для використання когось чи чогось для своєї мети. А чим поганим є жінка, яка красива і живе Богом? Отець Йоахим Бадені писав, що «жінка носить у собі божу тайну і спроможна діяти привабливістю — подібно як Господь Бог — сильно й несподівано». 

Лоретанська літанія, повна компліментів

 

«О, якби ти знала дар Божий» (Йн 4, 10), жінко! Його пізнання лежить на відстані простягненої руки. Через дурницю, якою видається оповідання про порожній гріб і воскресіння Христа, можуть статися речі насправді великі. Бог із кожної смерті виводить життя, із кожного браку — надмір, із кожної рани — довіру. 

Марія повірила, що здійсняться слова, сказані Їй від Бога. Не без причини Її називають Матір’ю Церкви. Лоретанська літанія навіть говорить про Неї як про «вежу Давида». Це означає, що в Ній вбачають оздобу, один із найпрекрасніших елементів Єрусалима, крізь браму якого можна увійти у Святе Місто; ця вежа є протиставленням вежі вавилонській — знакові пихи та падіння. Марію називають «вежею зі слонової кості», матеріалу цінного, шляхетного, чистого, яким жінки прикрашали своє тіло. 

Богу подяка, що Він у своєму плані спасіння вмістив жінку і народився з її лона. Те, що колись Єва відкинула через невіру, Марія прийняла вірою. А отже «як через непослух діви людина впала, так через діву, яка була слухняна Слову Божому, людина заново ожила і прийняла життя» (св. Іриней).

 
Дорота Вуйтовіч, deon.pl 

Джерело:   КРЕДО

16.05.2014р. Б. / Папа: мир і торгівля зброєю — несумісні

Мир і торгівля зброєю — несумісні речі, сказав Папа Франциск, приймаючи у Ватикані вірчі грамоти від нових послів Швейцарії, Ліберії, Ефіопії, Судану, Ямайки, Південно-Африканської Республіки та Індії.

 

Святіший Отець зазначив, що слово «мир» включає у себе всіляке добро, до якого прагне кожна людина і всі суспільства. Мир у людській родині, який звершується через розвиток і справедливість, також є центром дипломатичний стосунків: метою, якої ніколи не осягають уповні, якої потрібно шукати постійно заново у кожному поколінні, виходячи назустріч викликам епохи. У наш час це, зокрема, торгівля зброєю та примусові міграції. 

— Всі говорять про мир, усі декларують, що прагнуть його, але, на жаль, поширення різного роду зброї провадить в іншому напрямку. Торгівля зброєю небезпечна наслідками, ускладненням конфліктів та віддаленням можливості їх розв’язати, тим більше що вона значною мірою розвивається і здійснюється поза законом, — зазначив Папа. Він закликав міжнародну спільноту вчинити відважні зусилля у боротьбі зі зростанням озброєнь заради їх зменшення. 

Іншим закликом до миру, який у деяких регіонах світу набирає характеру «справжньої людської трагедії», є примусові міграції. Папа Франциск вказав, що тут не можна обмежуватися заспокоєнням поточних потреб, але потрібно серйозно та відповідально противитися на політичній площині глобального, континентального, регіонального рівнів, у міждержавних стосунках, аж по рівень окремих країн і місцевостей. 

— Можемо тут побачити суперечливий досвід. З одного боку, дивовижна історія людяності, зустрічей і прийняття; особи і родини, які зуміли вийти з нелюдської дійсності та здобули гідність, свободу і безпеку. З іншого боку, на жаль, є історії, які викликають плач і сором: люди, наші брати і сестри, діти Божі, підштовхувані прагненням життя і праці в мирі, вирушають у виснажливі подорожі й зазнають шантажу, тортур, різноманітних зловживань, аби часто закінчити смертю в пустелі чи на дні моря, — сказав Папа. 

Явище примусової міграції, зазначив Святіший Отець, тісно пов’язане з конфліктами та війнами, а також із проблемою розповсюдження зброї. 

— Було би абсурдною суперечністю говорити про мир, і водночас підтримувати торгівлю зброєю або ж дозволяти її, — сказав Франциск. Таким само чином позицією, «у певному сенсі цинічною», було би проголошення прав людини за одночасного ігнорування або відсутності турботи про людей, які змушені покидати свою землю, вмираючи за неї або не дістаючи солідарного прийому. 

Папа запевнив послів та їхні уряди у рішучій волі Апостольського Престолу до співпраці заради вчинення кроків «на цих фронтах і на всіх шляхах, які провадять до справедливості й миру на підставі прав людини».

 
За матеріалами: wiara.pl

Джерело:   КРЕДО

16.05.2014р. Б. / Розпочався Національний Тиждень Подружжя

 

Вже вчетверте українці відзначають Національний Тиждень Подружжя, який триватиме до 22 травня.

 

Національний Тиждень Подружжя за традицією розпочинається в Міжнародний День Сім’ї – 15 травня – та включає святкування Дня Матері. 

Святкування щороку об’єднує десятки міст та тисячі українців навколо цінностей традиційної сім’ї та шлюбу. Минулого року Тиждень Подружжя пройшов у 25 містах України – від Заходу до Сходу, від Івано-Франківьска до Донецька. Цьогоріч організатори Тижня Подружжя продовжують традицію і запрошують до святкування родини по всій країні. 

«Цінність сім’ї залишається незмінною в усі часи. Саме у найважчих життєвих обставинах сім’я – це те, що нас об’єднує, дає сили та підтримку, коли ми цього найбільше потребуємо. Тиждень Подружжя – це не просто свято, а привід зробити щось особливе для сімей в Україні, дати можливість подружнім парам і родинам радіти один одному і зрости разом, об’єднати суспільство навколо вічних цінностей», – переконана Олена Шабуніна, комунікаційний директор Тижня Подружжя в Україні. 

«Згідно з даними європейської статистики розлучень, Україна  – лідер серед європейських країн. На 1000 жителів України припадає 5,3 розлучення. Змінити таку сумну статистику можна, якщо об’єднати зусилля громадських організацій, церкви, журналістів, місцевої влади і просто всіх небайдужих людей, щоб разом проговорити до суспільства про цінність здорової сім’ї. Головна ідея руху – не залишившись байдужим, зробити те, що в наших силах, щоб підняти авторитет сім’ї в суспільстві, – розповідає Олена Шабуніна, –  Міцні родини в Україні – це справа кожного». 

Тиждень Подружжя – це міжнародних рух, створений з метою поширення авторитету сім’ї в суспільстві та утвердження цінності родини та шлюбу як найбільш значимого суспільного інституту. Вперше Тиждень Подружжя відбувся у Великобританії в 1997 році.

В 2011 році до міжнародного руху долучилась Україна, ставши однією з 20 країн світу, які відзначають Тиждень Подружжя. 

Мета Тижня Подружжя – кожного року протягом одного тижня зробити подружжя та шлюб головними темами в країні, об’єднавши для цього зусилля громадських організацій, державних та недержавних інституцій, медіа та журналістів, християнських церков, бізнесу та всіх небайдужих людей.

Джерело:   КРЕДО 

15.05.2014р. Б. / Вийшли друком видання, які допоможуть пройти всіма зупинками Декади місійності

Як раніше повідомлялося, від Вознесіння Господнього до Зіслання Святого Духа (П’ятдесятниці) в УГКЦ відбудеться Декада місійності, проведення якої має на меті звернути увагу всієї Церкви на спільне покликання бути «місійними».

Для того щоб пройти всіма зупинками Декади з визначеною щоденною програмою, варто користуватися «Путівником Декади місійності», який вже вийшов друком. На початку видання пояснюється значення цього періоду в житті Церкви, а далі - дні Декади з відповідним Божим Словом, роздумами, молитвою, завданням, читанням Діяння апостолів. Додамо, цю книжечку кожен вірний зможете придбати у своїй парафії. Тексти до видання підготували о. Йосафат Мощич і Рада євангелізації при Главі УГКЦ.

Також вийшла окремим виданням Інструкція для священиків щодо Декади місійності. У цій Інструкції наголошується, що головною дійовою особою Декади місійності є Святий Дух, який «діє потужно, торкаючись і навертаючи людські серця». Отже, священик є знаряддям в Божих руках. У виданні подані рекомендації до проповідей  в ці дня, різні додатки, а також Молитва «Живої парафії». Над цим виданням попрацювали о. Йосафат Мощич (Рада євангелізації при Главі УГКЦ) та о. Андрій Онуферко (Робоча група щодо реалізації Стратегії розвитку УГКЦ на період до 2020 року).

Департамент інформації УГКЦ

Воїни Христа Царя

15.05.2014р. Б. / Колізей погасне, аби збудити совість

Римські юдеї беруть участь у захисті переслідуваних християн. То саме з ініціативи юдейської спільноти Вічного Міста та Спільноти св. Егідія сьогодні, 15 травня 2014 р., увечері Колізей погасне, а довкола нього зберуться римляни зі свічками в руках.

 

— У такий спосіб ми прагнемо пробудити совість громадської думки, а насамперед урядів в усьому світі, які не можуть удавати, ніби нічого не знають, — каже голова юдейської спільноти Рима Рікардо Пачіфічі. Він підкреслює, що до такої акції їх підштовхує також і власна юдейська історія. Замало самого обов’язку пам’яті про Шоа; сьогодні треба також робити висновки із сучасних трагедій, які не стосуються нас безпосередньо, сказав Пачіфічі.

 
За матеріалами: Radiо Watykańskie

Джерело:   КРЕДО

14.05.2014р. Б. / Вже були спроби підкупити Церкву під час президентських перегонів (+video)

Один із кандидатів у Президенти України зробив спробу підкупу наших священиків на Львівщині. Про це розповів владика Богдан (Дзюрах), адміністратор Патріаршої курії УГКЦ.

 

«Ми отримали тривожний сигнал про те, що один із кандидатів у Президенти України вже робив спробу підкупу наших священиків на Львівщині. Проте наші душпастирі рішуче відкинули цю корупційну пропозицію», – повідомив владика Богдан (Дзюрах).

 

Продовжуючи свою думку, єпископ підкреслив, що така сумна інформація підтверджує актуальність Інструкції про поведінку священнослужителів УГКЦ під час політичних виборчих кампаній, що затверджена 63-ю сесією Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства 4 квітня 2014 року. 

Владика Богдан звернув увагу на те, що часто під час виборчих перегонів «різко зростає» релігійність як кандидатів, так і певних політичних сил. Часто вони починають фінансувати різні паломництва. 

«У цих зовнішніх побожних явищах прихована спроба маніпуляції авторитетом Церкви. Щоб уникнути цього, ми повинні пам’ятати, що організація молитовних заходів у передвиборчий період є прерогативою Церкви», – наголошує він, підкреслюючи, що священики з цього приводу  отримують вказівки від Глави УГКЦ і свого єпископа. 

Проте, за його словами, не можна заборонити політикам, які переважно є віруючими людьми, просити про молитву за них чи брати участь у богослужіннях. Однак це потрібно робити в природний спосіб, щоб люди не відчували піару: «Ми закликаємо наших священиків не приймати прохання про окремі богослужіння (тільки за якогось кандидата чи політичну силу). Натомість у нас існує практика молитви за багатьох людей, до якої можна включити й ім’я певного кандидата». 

За матеріалами: Живе ТБ / Департамент інформації УГКЦ 

Джерело:   КРЕДО 

14.05.2014р. Б. / Звернення Блаженнішого Святослава до вірних Української Греко-Католицької Церкви з нагоди Декади місійності

Дорогі та улюблені в Христі! 

Сьогодні звертаюся до всіх вас, парафіяни Української Греко-Католицької Церкви на чолі зі священиками та єпископами, і запрошую кожного зокрема пуститися цими днями разом зі мною в одне незвичайне паломництво, що триватиме десять днів, від Вознесіння Господнього до Зіслання Святого Духа (П’ятдесятниці). Це паломництво ми назвали Декадою місійності, щоб звернути увагу всієї нашої Церкви на спільне покликання бути «місійними», тобто бути спільнотою, яка готова ділитися Божим Словом спасіння з іншими людьми.

Етапи цього паломництва, проведені на основі читань Діянь святих апостолів впродовж десяти днів для нашого спільного зростання, окреслені такими темами: 

1) Дар Хрещення і Боже усиновлення: щоб ми не забували, чиї ми діти і що маємо «небесне громадянство»; 

2) Боже Слово:щоб пригадали собі, що Бог дав себе пізнати людському родові й далі говорить до нас; 

3) Наставники віри: щоб пам’ятали про тих, які передали нам дар віри і які сьогодні ведуть нас у вірі; 

4) Дар богопосвяченого життя: щоб цінували превеликий дар монаших і релігійних спільнот у Церкві та супроводжували покликаних своїми молитвами; 

5) Бути Христовим учнем: щоб ми відчули, що Господь кличе кожного з нас - МЕНЕ - іти за Ним та жити згідно з Його наукою; 

6) Відповідальність за дар віри: щоб усвідомили собі, що цей дар все-таки вимагає нашої відповіді та нашого зусилля; 

7) Готовність свідчити – служити: щоб свідчили про великі діла Божі та служили Богові й ближньому так, як це нам Господь показав; 

8) Власний хрест: щоб ми не боялися життєвих труднощів і викликів, а несли їх відважно Христа ради; 

9) Сповнитися місійним духом:аби відчули, що бути з Христом– це невимовна радість, якою треба ділитися з усіма; 

10) Дар Святого Духа: щоб ми постійно були відкритими до прийняття дарів Святого Духа, який уже перебуває в нас і наставляє на добро.

Колись святий Йосиф і Пресвята Богородиця,маючи намір здійснити паломництво, узяли за руку дванадцятирічного Ісуса і йшли пішки три дні до Єрусалима, терпеливо зносили труднощі та невигоди подорожі, щоб зустріти Бога в храмі Господньому. У Неділю самарянки ми чули про Єрусалим такі Господні слова: «Та надійде час, ба, вже й тепер він, -що справжні поклонники Отцеві кланятимуться. А таких поклонників і шукає собі Отець» (Ів.4, 23). Наше паломництво, одначе, не так пов’язане з місцем, як із духовним станом. Важливо налаштуватися на слухання, осмислення Слова Божого і слів-настанов Церкви-матері, що їх нам передають наші душпастирі, священики та єпископи. Із кожним днем нашого паломництва в нас хай зростає дар Божої любові і втіхи від спільного подорожування. А на десятий день – на свято П’ятдесятниці – ми всі разом усильно просімо Святого Духа, щоб відновив у кожному з нас радість життя в Христі, щоб оновив наше обличчя Христових учнів, оживотворив наші парафіяльні спільноти, підняв і воскресив нашу рідну Україну.

Щоб розпочати разом паломництво, всією парафіяльною спільнотою, як народ Божий, зійдімося 29 травня, у день Вознесіння Господнього, у своїх парафіяльних храмах. А щоб не загубитися і пройти всіма нашими зупинками одночасно та згідно з визначеною щоденною програмою, прошу вас взяти із собою «Путівник Декади місійності», - путівник нашого паломництва. Цю книжечку ви зможете придбати для своєї родини у вашій парафії, відповідно до неї ваші душпастирі провадитимуть вас від Вознесіння Господнього до Зіслання Святого Духа. Якщо хтось не зможете щодня приходити до храму на Богослужіння, то хай проводить це духовне паломництво вдома разом зі своєю сім’єю.

Сьогодні, у День матері, особливо бажаю привітати всіх наших матерів і подякувати їм за народження, виховання та передавання дару віри своїм дітям і внукам. Нині молюся за вас до нашого Господа, щоб Він знову додавав вам, дорогі матері, сили й благодаті і в цей час брати за руку й вести своїх дітей та всю сім’ю до храму, щоб ми разом пройшли і здійснили це місійне паломництво, щоб зросли до рівня Христових учнів, які готові ділилися з іншими вірою в нашого Господа.

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Святого великомученика, побідоносця і чудотворця Юрія,
6 травня 2014 року Божого

Джерела: http://news.ugcc.org.ua

Воїни Христа Царя

14.05.2014р. Б. / Прем’єра Акафісту до Теребовлянської ікони Божої Матері

У неділю, 18 травня 2014 року, в Архикатедральному соборі Святого Юра, з благословення Високопреосвященного владики Ігоря, Архиєпископа і Митрополита Львівського, відбудеться прем’єра “Акафісту до Теребовлянської ікони Божої Матері”. Текст написав о. Назарій Заторський, а музику відомий львівський композитор Мирослав Волинський.

18 травня – день уродин святого Івана Павла ІІ, який 25 червня 2001 року, перебуваючи в Україні з пастирським візитом, особисто урочисто зложив золоту корону на голови зображених на іконі Ісуса Христа і Пресвятої Богородиці в  Архикатедральному соборі Святого Юра у Львові, де зараз і знаходиться Теребовлянська чудотворна ікона Божої Матері.

Прем'єрне виконання Акафісту підготувала лауреат національної премії України ім. Тараса Шевченка, заслужена академічна капела України «Трембіта» під батутою Миколи Кулика.

Проєкт реалізовано у серії “Духовна музика України” Фундації “Андрей”. Автор і продюсер проєкту – Михайло Перун.

Запрошуємо усіх охочих до собору Святого Юра о 17.00 годині на спільну молитву.

Джерело: www.ugcc.lviv.ua

13.05.2014р. Б. / Тижневий огляд: Папа і Апостольський престіл (05.05 - 11.05)

Замислитися над тим, чи слідуємо за Христом з любові, чи може – з корисливих мотивів, заохотив вірних Папа Франциск, проповідуючи під час Святої Меси в каплиці ватиканської резиденції «Дім святої Марти» у понеділок, 5 травня 2014 року. Спонукою для цих роздумів став євангельський уривок, в якому розповідається, як Ісус докоряє слухачам за те, що вони пішли за Ним лише тому, що споживали хліби та рибу, які в чудесний спосіб Він помножив. Святіший Отець зауважив, що оскільки «всі ми є грішниками», то завжди існує щось такого, над чим потрібно працювати, «щоб іти за Ісусом з любові». Папа закликав просити у Господа благодаті, щоб дав нам Святого Духа, щоб ми йшли за Ним з чесним наміром: шукаючи лише Його. Без марнославства, властолюбства та грошолюбства.

Цього ж дня папа Франциск прийняв на аудієнції новобранців Папської швейцарської гвардії і членів їх сімей з нагоди урочистої присяги на вірність Святішому Отцю. Звертаючись до гвардійців папа підкреслив, що змінюються соціальний і церковний контекст, але серце людини, її здатність бути вірним і хоробрим залишилися завжди тими самим. Біля папи гвардійці, через своє "своєрідне служіння, покликані давати спокійне і радісне християнське свідчення тим, хто прибуває до Ватикану", - зазначив Понтифік.

5 травня 2014 р. Папа Франциск прийняв на аудієнції в рамках візиту "ad limina Apostolorum"  єпископів з африканської Бурунді. Він закликав бурундійських єпископів настирливо впроваджувати Євангеліє - єдине, що може надихнути людей до братньої любові і прощення. Крім того Церква, на його думку, повинна робити все можливе в соціальній і політичній сферах, щоб сприяти примиренню. У посланні, яке передав єрархам, Святіший Отець звернув особливу увагу на виховання кандидатів у священики. "Якщо війна вчила ненавидіти, то мир може повернутися тільки, якщо хтось почне сіяти братство".

Християнин, який не дає свідчення, стає безплідним. На це, коментуючи біблійну розповідь про мучеництво святого Стефана, звернув увагу Папа Франциск, проповідуючи під час ранкової Святої Меси у вівторок, 6 травня 2014 року. Він зазначив, що Церква не є «школою релігії», але Божим людом, який йде за Ісусом. «Martirio-мучеництво, – пояснив Папа, – це грецьке слово, яке означає свідчення. Такими чином, можемо сказати, що дорога християнина веде слідами цього свідчення, слідами Ісуса, щоб свідчити про Нього, і нерідко це свідчення закінчується жертвуванням власного життя.» Папа зауважив, що святий Стефан був сповнений Святим Духом, тому що «без присутності в нас Святого Духа неможливо давати свідчення». У цьому контексті Святіший Отець заохотив, щоб у важкі хвилини, коли треба приймати рішення, молитися до Святого Духа.

У середу 7 травня 2014р. під час генеральної аудієнції на площі Святого Петра папа Франциск говорив про дар ради, його значення у духовному розвитку. Зокрема він зазначив, що Святий Дух, коли Його приймаємо в наших серцях робить нас вразливими на Свій голос і скеровує наші думки, почуття і наміри згідно Божого Серця. Святий Дух робить нас здатними зробити конкретний вибір у єдності з Богом, згідно логіки Ісуса і його Євангелія. Як і всі інші дари Святого Духа дар ради є скарбом цілої спільноти Церкви. Папа зазначив що Господь промовляє не лише у тиші серця, також через голос і свідчення наших братів і тому великим даром є можливість зустріти людей віри, які допомагають просвітити наші серця і розпізнати волю Бога в особливо важких і важливих моментах нашого життя.

«Люди покликані у Церкві до звершення таїнств повинні залишити місце для Божої благодаті і не ставити перешкод «бюрократичного» характеру», – наголосив Папа під час ранкової Святої Меси у каплиці дому св. Марти у четвер 8 травня 2014 р. Він зазначив, що євангелізує Господь і застеріг від надмірної бюрократії в Церкві, яка може іноді ускладнювати доступ людей до Бога. Текстом для розважання став приклад служіння апостола Филипа (Ді 8, 26-40). Папа розкрив три характерні риси християнина, котрі можна побачити в його постаті: послух Святому Духові, діалог і довіра Божій благодаті.

Цього ж дня Папа Франциск прийняв на аудієнції Верховного Патріарха і Католикоса всіх вірмен Гарегіна II, який перебував з візитом в Римі. Після приватної зустрічі Святіший Отець звернувся до єрарха з промовою. Франциск подякував Гарегіну II за його діяльність на благо розвитку екуменічного діалогу і закликав підтримувати один одного молитовно. Після зустрічі її учасники попрямували до каплиці "Redemptoris Mater", розташованої в Апостольському палаці, на спільну молитву.

У п’ятницю, 9 травня 2014 р. Папа Франциск прийняв Генерального Секретаря ООН та виконавчих директорів агентств та програм ООН. Святіший Отець подякував за зусилля, спрямовані на користь миру та пошани до людської гідності, на захист бідних та найслабших, на користь гармонійного економічного та суспільного розвитку. Святіший Отець зазначив, що економічний та соціальний поступ можна осягнути лише поєднуючи науковий та технологічний потенціал із постійним дбанням про солідарність, супроводжуваним великодушною та безкорисливою щедрістю на всіх рівнях.

Святі не є героями, але грішними людьми, які наслідують Ісуса на шляху покори та хреста і, таким чином, дозволяють Йому їх освячувати. Про це 9 травня 2014 р. проповідував Папа Франциск у каплиці ватиканської резиденції «Дім Святої Марти». Натхненням до цих роздумів Святішого Отця стало літургійне читання того дня, де розповідалося про апостола Павла, який спершу був запеклим гонителем християн, ворогом первісної християнської громади, а згодом став святим. Вселенський Архиєрей зазначив, що Господь обирає у Церкві деяких осіб, щоб на їхньому прикладі краще показати, що таке святість, щоб вказати, що це Він є Тим, Хто освячує, а не особа освячує саму себе. Не має навчального курсу, по закінченні якого людина стає святою. «Святість є даром Ісуса Христа для Своєї Церкви», – підкреслив Єпископ Риму.

Цього ж дня Святіший Отець Франциск прийняв кардинала Анджело Амато, Префекта Конгрегації в справах святих. Під час цієї аудієнції він затвердив декрети цієї Конгрегації, що стосуються канонізаційних процесів.

Пополудні 10 травня 2014 р. понад 300 000 учнів, вчителів, вихователів, батьків, сімей з усієї Італії зустрілися з Папою Франциском на площі святого Петра у Ватикані. На це свято італійських шкіл, організоване Єпископською Конференцією Італії, зібрались не тільки католицькі, але й приватні та державні школи. Учасники з величезним ентузіазмом зустріли Святішого Отця, який проїхав відкритим «папамобілем», вітаючи та благословляючи присутніх.

Четверта Неділя Пасхи у Церкві латинського обряду називається неділею Доброго Пастиря. З ініціативи Слуги Божого Папи Павла VI, починаючи від 1964 року, в цей день відзначається Всесвітній день молитви за покликання. З цієї нагоди Святіший Отець написав окреме послання, а в неділю, 11 травня 2014 р., очолив Євхаристійне богослуження у Ватиканській базиліці Святого Петра, під час якого уділив пресвітерське рукоположення 13-ом дияконам.

Молитися за те, щоб і в наш час молодь могла почути голос покликання, якому часто загрожує небезпека бути приглушеним іншими голосами, закликав вірних Папа Франциск перед проказуванням молитви «Царице Неба» в неділю, 11 травня 2014 р., промовляючи з вікна робочого кабінету в Апостольському палаці. Коментуючи уривок з Євангелії від святого Івана, в якому Ісус називає Себе «Добрим Пастирем», Наступник святого Петра зауважив, що завдяки цим словам ми можемо зрозуміти, «якого характеру стосунки панували між Ісусом та Його учнями». Він також наголосив, що в наші дні, як і в часах Христа, багато-хто пропонує себе, як «пастиря», але «лише Воскреслий є справжнім пастирем, Який дає життя у повноті».

Радимо також прочитати:

Послання папи Франциска на 51 Всесвітній День Молитви за Покликання

Папа підтримав канадський «Марш за життя»

Ватикан закликає британських єпископів публічно захистити життя

Перше засідання Папської комісії з захисту неповнолітніх

Представник України на Національній асамблеї Італійської католицької акції в Римі

Християн Святої Землі об’єднають екуменічні молитви перед візитом Папи Римського

Представники юдаїзму та ісламу в супроводі Папи під час паломництва до Святої Землі

Представлений гімн подорож Папи в Святу Землю

Апостольська Столиця представила близько 1000 книг на міжнародній виставці

Ватиканська обсерваторія проведе курси для молоді

Ватикан співпрацюватиме у міжрелігійних питаннях з Управлінням у справах релігій Туреччини

Захоплення ідеями нью-ейджу ставить монахинь поза Церквою і здоровою християнською вірою

Джерело:   Воїни Христа Царя

12.05.2014р. Б. / 15 цитат Папи Франциска про війну і мир

Добірка висловлювань Святішого Отця про війну та мир:

Починає здаватися, що загиблі – це рядова частина щоденної звітності. Ми звикли читати про це! І якби ми набралися терпіння перерахувати всі війни, які зараз відбуваються у світі, – я впевнений, – ми списали би не одну сторінку. Здається, ми стали одержимі духом війни. Проходять ініціативи в пам’ять століття Першої світової війни, коли загинули багато мільйонів, всі обурюються, – але ж і сьогодні відбувається те ж саме! На місці великої війни всюди палають маленькі війни, розколюються народи… В ім’я власних інтересів люди вбивають один одного. (Літургія 25 лютого 2014р.).

Звідки війни та сварки між вами? Війни, ненависть, ворожнечу не купують на ринку – вони тут, у серці. Але сьогодні багато мільйонів людей гинуть в братовбивчих війнах, і ми звикли до цього, нас це вже не вражає! Багато хто з них вмирає за шматок землі, через амбіції, ненависть, расове неприйняття. Однак часто перед лицем конфлікту ми опиняємося в дивній ситуації: для його вирішення люди воліють обрати сварку, мову війни, а зовсім не мову миру! Що ж відбувається в наших серцях? Нехай допоможе нам Господь зрозуміти все це, і так визволить Він нас від небезпеки звикання до військових новин. (Літургія 25 лютого 2014р.).

Війна – це самогубство людства, бо вона вбиває серце, вбиває саме те, в чому живе послання Господа: вона вбиває любов! Бо війна виникає з ненависті, заздрості, прагнення до влади, так, у тому числі – скільки разів ми це бачимо – з цього прагнення влади. І також в історії, скільки разів ми бачили, що сильні світу цього бажають вирішувати місцеві проблеми, проблеми економіки, економічні кризи за допомогою воєн: Чому? Тому що гроші для них важливіше від людей! А війна і є саме це: вираз віри в гроші, в ідоли, в ідоли ненависті, віри в ідола, який веде тебе до вбивства брата, до вбивства любові. Мені згадалося слово нашого Бога Отця, з яким Він звернувся до Каїна, який убив із заздрості свого брата: Каїне, де брат твій? Сьогодні ми можемо чути цей голос: це плаче наш Бог Отець, Він оплакує наше безумство, Він каже всім нам ‘Де твій брат?’; Він каже всім можновладцям землі: ‘Де ваш брат? Що ви творите? (Літургія 2 червня 2013).

Війна – це завжди гріх : гріх ідолопоклонства, гріх принесення людей на вівтар влади, принесення людей в жертву. (Літургія 2 червня 2013).

Насильство ніколи не приводило до миру. Війна веде до війни, насильство веде до насильства! Я наполегливо прошу сторони конфлікту прислухатися до голосу своєї совісті, не замикатися в своїх інтересах, побачити в іншому брата, і, подолавши сліпе протистояння, встати з мужністю і рішучістю на шлях зустрічі і переговорів. Не культура зіткнення, не культура конфлікту творить співіснування народів, та серед народів, а культура зустрічі, культура діалогу: це єдиний шлях до миру. (Ангел Господній 1 вересня 2013).

Ми покликані не закривати очі на насильство і несправедливість, які чиняться в багатьох частинах світу, і не залишатися до них байдужими і нерухомими: потрібне загальне зусилля, щоб побудувати воістину більш справедливе і гуманне суспільство. Що відбувається в серці людини… яка дійшла до того, щоб робити все це? Що відбувається в серці людства? Час зупинитися! Господь нехай допоможе всім нам йти більш твердо шляхом справедливості і миру. І давайте почнемо з нашого дому! Справедливість і мир у себе вдома, між нами. Починають з дому, а потім вже – все людство. Але ми повинні почати з дому. Нехай Святий Дух діє в серцях, розплавить їх замки і броню, і дарує нам розчулитися перед слабкістю Дитятка Ісуса, бо світ вимагає сили лагідності, ненасильницької сили істини і любові. (Ангел Господній 1 січня 2014).

Братерство – основа миру і шлях до нього. В основі братерства лежить переконання, що всі ми – діти нашого Небесного Отця, що всі ми належимо до однієї людської сім’ї, і нас об’єднує спільна доля. Це передбачає для кожної людини відповідальність діяти так, щоб світ став спільнотою братів, які поважають один одного, приймають відмінності, властиві іншому, і піклуються одне про одного. У руки Марії, Матері Відкупителя, ми вкладаємо з синівським сподіванням наші надії. Їй, Матері всіх людей, ми ввіряємо крик про мир для народів, пригноблених війнами і насильством, щоб мужність діалогу і примирення запанувала над спокусами помсти, зарозумілості, корупції. Ми просимо Її, щоб Євангеліє братерства, яке проголошується й засвідчується Церквою, могло говорити до совісті кожної людини і руйнувати стіни, які не дозволяють ворогам визнати один одного братами. (Ангел Господній 1 січня 2014).

Істинний мир, як ми знаємо, полягає не в збереженні відносної рівноваги між протиборчими силами. Це зовсім не красивий “фасад”, за яким ховаються контрасти і поділи. Мир – це праця, якою потрібно продовжувати займатися день у день, виходячи з дару Божого, з Його благодаті, дарованої нам в Ісусі Христі. Христе, Князю миру, наверни всюди серця жорстоких, щоб вони склали зброю і встали на шлях діалогу. Бог є мир: попросимо Його допомогти нам бачити цей мир щодня, – в нашому житті, в наших сім’ях, в наших містах і країнах, в усьому світі. (Urbi et Orbi 25 грудня 2014).

Нехай мир, дар Ісуса, зможе назавжди оселитися в наших серцях і підтримувати пропозиції та дії керівників націй і всіх людей доброї волі. Всі ми докладаємо зусиль для того, щоб заохотити старання, спрямовані на дипломатичне і політичне подолання вогнищ війни, які досі нас турбують. (Загальна Аудієнція 18 вересня 2013).

Є глибша війна, яку повинні вести ми всі! Це тверде і мужнє рішення відкинути зло і його спокуси, і обрати добро, будучи готовими платити за це особисто: ось що означає слідувати за Ісусом, ось що означає взяти свій хрест! Ця глибока війна проти зла: для чого вести всю цю безліч воєн, якщо ми не здатні оголосити цю глибоку війну проти зла? Ні для чого! Марно… Крім того, ця війна проти зла дає нам можливість сказати «ні» братовбивчій ненависті і брехні, яку вона використовує; сказати «ні» насильству у всіх його формах; сказати «ні» розповсюдженню зброї та незаконній торгівлі нею. (Ангел Господній 8 вересня 2013).

Я  хотів би приєднати свій голос до крику, який виходить з усіх куточків землі, від кожного народу, з серця кожної людини, з великої єдиної родини, якою є людство, зі зростаючою тривогою: це крик про мир! Крик, який наполегливо говорить: ми бажаємо жити в мирі, бажаємо бути мирними людьми, ми бажаємо, щоб у нашому суспільстві, що роздирається розколами і конфліктами, вибухнув мир, а не війна; щоб більше ніколи не було війни! Мир є настільки цінним даром, що його слід зміцнювати і берегти. Нехай крик про мир звучить голосно, щоб досягти серця кожної людини, і щоб всі склали зброю і керувалися спрагою миру. (Ангел Господній 1 вересня 2013).

Нехай ланцюг зусиль на захист миру об’єднає всіх чоловіків і жінок доброї волі! Мир – це благо, яке вище від всіх бар’єрів, тому що воно є благом всього людства. Попросимо Марію допомогти нам відповісти на насильство, на конфлікт і війну силою діалогу, примирення і любові. Вона наша Матір: нехай Вона допоможе нам знайти мир. Ми всі Її діти. Допоможи нам, Маріє, подолати і цей важкий момент, і зобов’язатися бачити щодня і всюди справжню культуру зустрічі та миру. Маріє, Царице Миру, молися за нас! (Ангел Господній 1 вересня 2013)

Не зіткнення дають перспективу вирішення проблем, але здатність зустрічатися і вести діалог. (Ангел Господній 25 серпня 2013).

І попросимо воскреслого Ісуса, який перетворив смерть в життя, обернути ненависть на любов, помсту в прощення, війну в мир. Так, Христос є наш мир, і через Нього ми молимо за мир для всього світу. Мир в усьому світі, який як і раніше роздирають жадібністю ті, що шукають легкої наживи, який поранений егоїзмом, що загрожує людському життю і сім’ї, егоїзмом, який у двадцять першому столітті продовжує торгівлю людьми, найпоширенішу форму рабства. Миру в усьому світі, який терзають насильством, пов’язаним з торгівлею наркотиками і з нещадною експлуатацією природних ресурсів! Миру нашій Землі! (Urbi et Orbi 31 березня 2013).

Я знаю, нелегко залікувати рани і співпрацювати з вчорашнім ворогом, щоб разом творити завтрашній день, – але це єдиний шлях, який дає надію на майбутнє, надію на розвиток і на мир. (Urbi et Orbi 31 березня 2013)

Джерела: http://popefrancis.org.ua/

Воїни Христа Царя

12.05.2014р. Б. / Папа утворив Митрополію УГКЦ в Бразилії

Святіший Отець Франциск підніс дотеперішню Єпархію святого Івана Христителя УГКЦ в Бразилії з осідком у Куритибі до статусу архиєпархії та митрополичого осідку. Першим архиєпископом-митрополитом призначено дотеперішнього єпарха владику Володимира Ковбича, ЧСВВ.

Одночасно Папа Франциск створив Єпархію Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці УГКЦ з осідком у Прудентополі, виокремивши її територію з новоствореної архиєпархії святого Івана Христителя та підпорядкувавши її цьому митрополичому осідку. Першим єпархом новоствореної Єпархії призначено владику Мирона Мазура, ЧСВВ, дотеперішнього єпископа-помічника Куритибської єпархії УГКЦ. 

Історія УГКЦ в Бразилії розпочалася з прибуттям до цієї країни отців-василіян, які приїхали слідом за мігрантами, які понад 120 років тому вирушили за океан у пошуках кращої долі. Невдовзі приїхали також Сестри Служебниці. Апостольський Екзархат для вірних візантійського обряду в Бразилії 1962 року створив святий Папа Йоан ХХІІІ, а через 9 років його піднесено до гідності єпархії. 

Першим єпископом був владика Йосиф Мартинець, ЧСВВ. Після нього, впродовж майже 30 років, від 1978 до 2006, єпархію очолював владика Єфрем Кривий, ЧСВВ, а від 2006 року правлячим єпископом став владика Володимир Ковбич, ЧСВВ, три роки раніше призначений єпископом- коадютором. У грудні 2005 року повідомлено про призначення владики Мирона Мазура, ЧСВВ, єпископом-помічником Куритибської єпархії. 

За матеріалами: Радіо Ватикану 

Джерело:   КРЕДО