ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

суботу, 19 січня 2013 р.

19.01.2013р. Б. / Святе Богоявлення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа


Коротка історія

Свята Церква перед празником Господнього Богоявлення у богослуженнях звертається до своїх вірних: "Вифлеєм залишивши, преславне чудо, спішімо до Йордану душею гарячою і там побачимо страшне таїнство" (Світилен утрені з 3 січня). Це таїнство Господнього Богоявлення, це Хрещення Господа нашого Ісуса Христа в ріці Йордані. У цьому таїнстві Ісус Христос об'являє себе як Месію і Спасителя. Про Його Боже післанництво свідчить при Хрещенні сам Отець Небесний голосом із неба: "Ти єси Син мій любий, у тобі — моє уподобання" (Мр. 1, 11); свідчить Святий Дух, що у вигляді голуба сходить на Нього; свідчить і святий Йоан Хреститель, вказуючи на Нього: "Ось Агнець Божий, який гріхи світу забирає" (Йо. 1, 29).

Празник Господнього Богоявлення у перших віках християнства вважався збірним, бо стосувався кількох подій із життя Ісуса Христа, які свідчили про Його божественність, а саме: його Різдва, поклону мудреців, Хрещення, чуда в Кані Галилейській і чудесного розмноження хліба. Тому й нашу назву "Богоявлення" треба розуміти у множині, бо вона означає празник святих Богоявлінь.

Празник Господнього Богоявлення, крім празника Пасхи і Зіслання Святого Духа, належить у Східній Церкві до найдавніших. Його почали святкувати в кінці II або на початку III ст. Про нього згадує у своїх творах святий Климент Олександрійський (+ 215). В Апостольських постановах, творі IV століття, про цей празник сказано: "Нехай празнують празник Богоявлення, бо того дня явилося Христове божество, про яке свідчить Отець при хрещенні і Святий Дух у виді голубині, вказуючи на Христа". Про подію Богоявлення у III столітті говорять у богослуженнях святий Іпполит Римський (+ к. 235) і святий Григорій, Неокесарійський Чудотворець (+ 270), а в IV ст. в дні цього празника святий Григорій Богослов, святий Йоан Золотоустий, святий Григорій Ниський, святий Августин та инші Отці Церкви мали гарні духовні науки.

Празник Господнього Хрещення показує нам одну з найбільших і найглибших правд нашої святої віри — таїнство Пресвятої Тройці. При Христовім Хрещенні об'явилася Пресвята Тройця, яка посвідчила про Його божество. На третьому часі в навечір'я празника читаємо: "Тройця, Бог наш, себе сьогодні нероздільно явила, бо Отець об'явленим свідоцтвом заявив споріднення. Дух же у голубиному виді зійшов із небес, Син свою пречисту голову склонив Предтечі і хрестившись, визволив людей із неволі, бо Він чоловіколюбець".

Про ікону

На цій іконі зображений Христос, частково або й повністю занурений у воду. Щоб це унагляднити, ріку Йордан деколи зображають нереалістично глибокою. Своєю присутністю Христос, творче Слово Боже, втілене в людську природу, освячує воду, яка в давнину вважалася стихійним, хаотичним елементом. Отже, вода не тільки перестає бути грізним елементом, а стає освяченою та освячуючою для світу. Тому й ми в хрищенні саме водою очищуємося від гріха й нечистоти та освячуємося силою Христа, таким чином беручи таїнственну участь у Його смерті й воскресінні (Кол. 2, 12). Христос обнажений, бо Він — другий Адам, який відкупив першого Адама і всіх його нащадків (1 Кор. 15, 45). Перший Адам закрив нам небо, а другий нам його відкриває.

Йоан Хреститель з похиленою головою приймає благословення Христа та виконує те, що йому велить Христос, щоб сповнити всяку правду й справедливість (Мт. З, 15). Його лик виражає здивування покорою Господа Ісуса. Одною рукою Йоан христить Ісуса, а другою — вказує на Нього як на Агнця Божого і разом з тим виявляє молитовну поставу.

На іконі зображено дерево із сокирою при корені, що є алюзією на проповідь Йоана: «Покайтеся, робіть добрі плоди, бо прийшов очікуваний Месія, і рішучий час настав» (Мт. 3, 7-12).

Бог Отець з небесного півкруга рукою благословить Сина: «Це Син мій любий, що його я вподобав» (Мт. 3, 17). Як на горі Синай Бог об'явив Закон, тут Отець вказує на нового Законодавця — Ісуса, який є уособленням нового Божого закону любові.
Як і в Різдві Христовому, ангели здивовані новим виявом Христової покори. Їх руки прикриті — вони готові служити Спасителеві.

Ця велична подія — найбільш явне й промовисте об'явлення Святої Трійці, отже це — Богоявлення. Після гріхопадіння херувим вартував при зачинених воротах раю. Таїнственне об'явлення над рікою Йордан показало нам, що небо знову відкрите.

Освятивши воду, Христос рівночасно освячує весь матеріальний світ. Він підносить й немов просвітлює все сотворіння Своєю участю в людській, матеріальній природі. (Пізніше, сповнюючи Свою місію, Він знову поборюватиме хаотичні хвилі й бурю на Галилейському озері (Мр. 4, 39).

У воді деколи зображено невелику алегоричну людську постать. Ця людина — символ Йордану, що було затримав свою течію, вжахнувшись і принишкнувши, коли через нього перевозили кивот Завіту (І.Н. З, 14-17). Дещо рідше у воді зображено дві подібні фіґури. Друга — це алегоричний символ Червого Моря.

Тропар та кондак

Тропар, глас 1: Коли в Йордані хрестився ти, Господи, Троїчне явилося поклоніння: бо Родителя голос свідчив тобі, возлюбленим Сином тебе називаючи; і Дух у виді голубинім засвідчив твердість слова. Явився ти, Христе Боже, і світ просвітив, слава тобі.

Слава, і нині: Кондак, глас 4: Явився єси днесь вселенній і світло твоє, Господи, знаменувалося на нас, що зі зрозумінням оспівуємо тебе: Прийшов єси і явився єси — Світло неприступне.

Послання святого апостола Павла до Тита 2, 11-14; 3, 4-7

Сину Тите, Божа благодать з'явилася спасенна всім людям і навчає нас, щоб ми зреклися нечестя та грішних бажань цього світу, жили тверезо, праведно і благочестиво в нинішньому віці, чекаючи блаженної надії і славної появи великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, який віддав Себе Самого, щоб викупити нас від усякого беззаконня, та щоб очистити собі народ, що був би Його власний, ревний до добрих діл. Та коли з'явилася доброта й любов до людей Спаса нашого Бога, Він спас нас не ради діл справедливости, які ми були зробили, але заради свого милосердя, купіллю відродження і відновлення Святого Духа, якого вилив на нас щедро через Ісуса Христа, нашого Спасителя, щоб ми, оправдані Його благодаттю, стали, згідно з надією, спадкоємцями життя вічного.

Євангеліє від Матея 3, 13-17

В той час Ісус прибув із Галилеї на Йордан до Івана, щоб хреститися від нього, але Іван противився Йому, кажучи: Мені треба хреститися в Тебе, а Ти приходиш до мене? Ісус у відповідь сказав до нього: Лиши це тепер, так бо годиться здійснити всяку правду. І він лишив Його. А охрестившись, Ісус зараз же вийшов з води. І ось розкрилось небо, і Він побачив Духа Божого, який сходив, як голуб, і зійшов на Нього. І голос пролунав з неба: Це Син Мій возлюблений, в Ньому Моє благовоління.

Проповідь

Євангельська розповідь про хрещення Ісуса Христа – надзвичайно коротка. В ній згадується про двох дійових осіб: святого Івана Хрестителя, котрий хрестив людей та Ісуса Христа, що прийшов хреститися у нього. Предтеча боронився перед Ісусом, щоб його хрестити. Він дуже виразно і навіть менше не вмів сказати, що негідний розв’язати ремінців взуття Спасителя. Не знаємо, де стояв Іван: у воді чи на березі. Люди підходили до нього не тільки хреститися, але запитували, що мають робити? Як їм жити, щоб уникнути гніву, який приходить? Той вказував, щоб провадили життя гідне людини: виконували чесно свої обов’язки, допомагали ближнім, не чинили кривди, не були фальшивими, а митники, щоб були задоволені своєю платнею. Люди високо цінили цього праведника. З його строгого життя народ навіть пробував здогадуватися, що він - Месія. Хреститель не взяв на себе такої відповідальності, не бажав, щоб так про нього думали, навіть на мить не присвоював собі слова похвали, що лунали в його сторону. Не для того він жив на пустині, щоб через строге життя втрачати надбаний духовний скарб, приліплюючись до людських похвал. Бездоганний праведник вказав, що він хрестить лише водою. Він хрестить, закликаючи покаятися у гріхах. За ним гряде незрівнянно сильніший, котрий «хреститиме Святим Духом і вогнем».
 
Коли Ісус підійшов до Івана, той пробував перечити, щоб хрестити Спасителя, але Гість із неба був невблаганний, кажучи, що правду потрібно здійснювати всім. Всі виходили з води спокійно, без усяких видимих наслідків. Тільки, похрестившись, молився Ісус і в цей час відкрилося небо, Святий Дух зійшов на нього немов голуб, а потім пролунав голос: «Це Син мій любий, що я його вподобав» (Мт. 3,17). Хреститель говорив, що йому потрібно прийняти хрещення в Того, Хто приходить хреститися, Ісуса, а небо згодом потвердило, що Ісус – Месія.
 
Як швидко люди забули слова Небесного Отця! Як не вважали на цей чудесний знак! Після проведеного часу на пустині Христос проповідував слова благої вістки, слова про Небесне Царство. Його відразу почали переслідувати. Звичайно не усі, але провідники народу, правляча верхівка юдейська, старалася позбутися його. Задумували вбивство. А він – Син Божий, той, кого уподобав собі Небесний Отець, що свідчив про нього. Приходить Христос, а Іван спішиться зробити йому місце, дає дорогу; людина уступає Богові. Він – голос, а тут приходить Джерело голосу. Він – тінь, бо появилося світло – Христос.
 
Дорогі та любі моєму серцю богомольці! Радію вами, коли можу разом молитися, роздумувати про Бога, про вічні правди та закликати вас до покаяння, хоч не таким вопіющим голосом, як Іван. Але приємно чути й бачити ваше покаяння, ваше щире християнське старання у боротьбі за небо, перемагаючи зло. Як приємно думати, що незабаром, а роки проходять дуже швидко, ми зустрінемося у небесній Батьківщині, спасенні, радісні, святі, щасливі. Дякую вам за ваші старання, за ваші молитви, за діла милосердя, за любов до Бога, до своєї Церкви, віри та народу! Важливі справи потрібно цінити. Кажуть, що Людвіг IΧ, король Франції, найважливішим місцем в своєму житті, уважав церкву, в котрій отримав Таїнство Хрещення. Зауважмо, що на перше місце не поставив палацу, де був коронований; не трон, на якому засів, але церкву, де був охрещений. А ми з вами чи не повинні з радістю й трепетом згадувати про місце нашого хрещення, церкву, священика, який охрестив нас, осіб, котрі стали нашими хресними батьками. Чи пам’ятаємо про це? З цією найважливішою подією нашого життя зв’язано дуже багато. Ми стали християнами, отримали приписку в небі. Небесний паспорт - так можемо назвати наше хрещення. А люди легковажать собі ці великі правди!? Будьмо гордими - наш з вами вибір правильний та праведний! Його потрібно підтвердити нашим гідним християнським життям так, як Отець Небесний підтвердив синівство Спасителя. У святому Хрещенні ми отримали на душі стверджуючий та нестертий знак Пресвятої Тройці: Отця, Сина і Святого Духа. Будьмо гідні цього привілею! Пильнуймо нашого духа, щоб він був завжди живим для Бога. Він помирає тоді, коли християнин дозволяє дияволові накрити свою душу смертним гріхом. Тоді Боже світло не проникає в душу, коли особа поховає себе у беззаконному гробовому мешканні. Що ж доброго тепер говорить про нас Небесний Отець? Чи повторяє, що ми улюблені сини та дочки? Яке це щастя, коли ми з вами почуваємося такими! Велике було б нещастя, коли б таких слів у нашу сторону не лунало. Але не забуваймо, поки живемо, поки кров тече у наших жилах, усе можливо змінити. Як? Не можемо хреститися другий раз, але можемо «відродитися з води й Духа», щоб не переставати бути дітьми Небесного Царства (пор. Ів. 3,5). Не потрібно, як мислив Никодим, входити повторно в утробу матері, але маємо нагоду завше наше покаяння злучити з Божим милосердям. Сповідаймося та каймося і в той  спосіб залишимося назавжди улюбленими синами-дочками Небесного Отця.
 
Радіймо закликом ранішньої молитви: «Зберігаємося, вірні, благодаттю і печаттю, бо як утікали євреї від кривавого мучителя, так і для нас буде банею нового народження це Божественне пришестя; звідсіля побачимо і Тройці світло незахідне» (Утреня Богоявлення ГНІХ, Канон п. 9).

Владика Ігор (Возьняк)
Собор св. Юра 19.01.2009

Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.


Джерела: www.ugcc.org.ua

Воїни Христа Царя

пʼятницю, 18 січня 2013 р.

18.01.2013р. Б. / «Те, чого Господь від нас вимагає». Тиждень молінь за єдність християн (18-25 січня 2013)

Під гаслом “Те, чого Господь від нас вимагає” (Мих 6,6-8), взятим з 6-го розділу старозавітньої книги пророка Михея, 18 січня 2013 р., в переважній більшості країн північної півкулі розпочнеться традиційний Тиждень, а точніше вісім днів, молінь за єдність християн, який закінчиться 25 січня відправою вечірні, яку Святіший Отець Бенедикт XVI очолить в римській базиліці святого апостола Павла. На це урочисте богослуження запрошені представники інших християнських Церков та церковних спільнот.
 
Південна півкуля звичайно відзначає цей Тиждень перед або після празника Зіслання Святого Духа.
 
З року в рік зростає кількість віруючих, які єднаються в молитві, щоб подолати віковий розбрат між християнами і щоб, за бажанням Ісуса Христа, усі «були одно». А у третьому тисячоріччі християнства тема єдності набирає особливої важливості. Очевидно, шукання єдності християн не може обмежувати тільки до одного тижня в році і завжди треба шукати відповідних нагод до спільної молитви, щоб вимолити у Господа Бога тієї повної єдності, якої бажає Ісус Христос.
 
Моління за єдність християн започаткував 1908 року Пол Вотсон, американський пастор англіканського віровизнання, 150-річчя з дня народження якого відзначається цього року. Цей добрий звичай почав прийматись серед інших християн, бо так, як особиста молитва є осередком і джерелом християнського життя, так спільна молитва християн є джерелом їхньої єдності. Однак, варто згадати, що ще 1894 року Папа Лев ХІІІ заохочував до проведення у великодньому часі молінь за єдність християн.
 
У 30-их роках минулого сторіччя у французькому місті Ліоні о. Поль Кутюр’є надав Тижневі молінь за єдність християн нового спрямування. До французьких католиків приєднались протестанти, англіканці та православні.
 
Починаючи від 1968 року, у співзвучності з духом ІІ Ватиканського Собору, відзначення Тижня молінь за єдність розпочала вся католицька Церква, підтримуючи екуменічний шлях та діалог силою і дієвістю спільної молитви. Щороку Папська Рада сприяння єдності християн та Комісія Всесвітньої Ради Церков доручають розробити тему цього Тижня.
 
2013 року матеріали для Тижня молінь за єдність християн приготували християни Індії, зокрема, Християнський студентський рух, що відзначає своє 100-річчя, та Загальноіндійська католицька федерація університетів. Вони звернули окрему увагу на величезну суспільну несправедливість в своїй батьківщині. 80% індійських християн становлять парії, яких називають також даліти, тобто нижча каста так званих «недоторканих», повсюдно стають жертвами суспільної та політичної дискримінації, а часто і прямого насилля.
 
Пророк Міхей, що жив у 6-7 сторіччях перед Христом, покровитель цьогорічного Тижня за єдність християн, ревно викривав несправедливість та гноблення, захищаючи бідних і знедолених, та, одночасно, був вісником надії на прихід Месії, закликаючи до справедливості й миру.
 
Католицька Церква завжди виступала проти кастових поділів, зокрема блаженний Іван Павло ІІ писав: «Будь-який кастовий поділ суперечить людській солідарності і несумісний із справжньою духовністю та стоїть на перешкоді місії Церкви, якою є звіщення Євангелія».

Протягом восьми днів учасники Тижня молінь за єдність християн зосередять роздумування на важливості діалогу та спілкування для подолання поділів, які відділяють та відчужують Божих дітей одні від одних, на солідарності та справедливості.
 
Пригадаємо, що Всесвітня Рада Церков об’єднує 349 протестантських, англіканських та православних Церков. Католицька Церква не є членом цієї Ради, але має при ній своїх представників.
 
У рамки Тижня молінь за входять екуменічні відправи спільно з православними та протестантськими Церквами, а також відправи в інших обрядах. Ось так, наприклад, у Римі, в церкві Пречистої Діви Марії ін Віа Лата кожного дня відправляється Свята Літургія в іншому обряді, як от латинському та численних східних обрядах – вірменському, сирійсько-малабарському, маронітському, грецькому, візантійсько-румунському тощо. 24 січня буде відправлятись Свята Літургія в українсько-візантійському обряді, а співатимуть отці та брати-студенти римської Василіянської обителі.

Джерела: Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

четвер, 17 січня 2013 р.

17.01.2013р. Б. / «Отець з гітарою» у Венеції


Венеція – Дев’ятий рік служить священиком у Венеції Олексій Саранчук з Івано-Франківська. Він пройшов шлях від атеїзму до віри, обравши для себе целібат. Його парафіяни – українські заробітчани. Отець Олексій несе їм не лише слово Боже, а й пісню, бо має гарний голос, схильність до композиторства. В Італії його називають «отцем з гітарою».
 
Венеція – місто каналів, численних палаців і храмів, карнавалів і туристів – для українських заробітчан є просто місцем праці. Дехто з них за 5–8 років жодного разу не був на площі Святого Марка, не те що в Палаці дожів чи музеї «Академія», каже отець-душпастир Олексій Саранчук.

Особливим місцем, де збираються заробітчани, щоб відчути дух батьківщини, куди можуть прийти за порадою чи підтримкою у біді, стають українські церкви.

«Перші моменти зустрічі з українською спільнотою – це 10–15 людей, які приходили на службу. Пізніше ми оголошення розвішували по цілій Венеції. І тому збільшувалася кількість. Я був шокований, коли уже першого року, у 2002-му, побачив на Паску понад 2,5 тисячі українців. Це було просто море, ріка людей. Я побачив, що тут є місце для того, щоб сіяти це слово, допомагати людям», – каже отець Олексій.
 
До служби у Венеції було навчання в Івано-Франківській духовній семінарії та папському університеті Антоніано у Римі.
 
Ще до того – навчання в Івано-Франківському технікумі радянської торгівлі і служба в армії. Вже тоді Олексій Саранчук співав. А на одному з концертів у технікумі 22 роки тому відзначився тим, що без дозволу заспівав власну пісню про Україну, при цьому вставивши слова про заборонений тоді навіть для згадування тризуб.

Ще не вмерла слава України,
І тризуб засяє в небесах,
Віра в справедливість не загине,
Бо козацький дух в наших серцях.

Для рідних несподіваним стало рішення Олексія піти в священики і обрати целібат (безшлюбність), згадує сестра Ольга, яка зараз теж у Венеції, працює у сеньйори і допомагає братові по господарству.

«Важко навіть до цих пір. Якось не усвідомлюю того, – каже вона. – Все здається: а може, ще одружиться. Хоча розумію, що тепер це вже неможливо. Але коли бачу, як багато біля нього людей, друзів (бо все чомусь думала, що він самотній), коли побачила, скільки їх навколо – він не сам, не один».

Ольга додає, що лише у Венеції, слухаючи проповіді отця Олексія, почала сприймати його не лише як брата, а і як священика.

Ще одній прихожанці, пані Емілії, яка приїхала до Італії з Львівщини, ці проповіді допомогли позбутися образ на долю і на конкретних людей.

«Якось вони почали відходити – всі мої проблеми. Мій час заповнився роздумами. Я не ставлю гроші на перше місце. Я вже тут зрозуміла, що, певно, Бог вів мене сюди», – розповідає жінка.
 
Пісня, як і молитва, об’єднує людей

В Італії кілька десятків храмів Української греко-католицької церкви. При багатьох із них діють недільні школи, є церковні хори. Збираються на свята, основне з яких – День матері у Римі.

Тоді отець Олексій бере в руки гітару і співає українські народні пісні та власні духовні. Його в Італії так і називають – «отець з гітарою».

Олексій Саранчук каже, що пісня теж об’єднує людей, які далеко від дому.

«Мені подобається не просто виконувати, а співати з усіма людьми разом. Тому що коли береш гітару і стаєш до мікрофону, люди підхоплюють тебе. І ти вже разом з ними зливаєшся в одному співі одним серцем, одними устами. Подібний стан, як після щирої молитви», – зазначає священик.

Під час останнього приїзду до Івано-Франківська Олексій Саранчук записав диск своїх пісень на релігійну тематику.

За рік-другий його служіння у Венеції закінчується. І він готовий їхати на нове місце служби – куди потрібно.

Галина Добош


Джерела: www.radiosvoboda.org

Воїни Христа Царя

середу, 16 січня 2013 р.

16.01.2013р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (07.01 – 13.01.)


 
Різдво Христове 2013 року урочисто відзначили у Катедральному храмі свв. апп. Петра і Павла в м. Сокалі. Єпархіальний єпископ, місцеве духовенство та сокальчани взяли участь у Євхаристійній молитві та співом коляди прославили прихід Спасителя на землю. В часі Різдвяного богослужіння єпископ Михайло був одягнений в солом’яну мітру та панагію, а на ризах були вишиті зі соломи наплечний образ та зірки.
 
Вже стало традицією Служити Різдвяну Літургію в м.Хабаровську (Росія). На Далекому Сході вона служиться всього 1 раз на рік, тому для греко-католиків у Хабаровську особливе свято.

Це свято доповнилося ще й тим, що похрестилася одна доросла людина і одне подружжя прийняли Таїнство шлюбу.

На наступний день 8 січня вперше на Різдво відслужилася Св. Літургія в м.Владивостоці. 
 
Також традиційно в парафії УГКЦ Трьох святителів м. Мегіон Ханти-Мансійського автономного округу Росії відбулося святкування Різдва Христового. У день цього великого свята підлітки та дошкільнята потішили своїх рідних і всю парафіяльну спільноту вертепним дійством. 
 
 
 
 
У Стрийській єпархії було вперше презентовано священичий вертеп, учасниками якого є 10 священиків та дочка священика, яка грала роль Марії. Слова до вертепу були написані сестрами Згромадження Воплоченого Слова. Перший виступ вертепу відбувся для преосвященного владики Тараса Сеньківа, Апостольського Адміністратора Стрийської єпархії. Владика Тарас благословив на виступ і перед духовенством Стрийської єпархії на спільній просфорі, яка відбувалася у приміщенні ВПУ-34 м. Стрия 11 січня 2013 року.
 
12 січня 2013 року:

 Владика Іван відомий тим, що прагнув об'єднання Мукачівської єпархії (Церкви свого права) та УГКЦ. За активну участь в житті свого краю він заслужив титул «народний єпископ». Цьогоріч виповнюється 10 років із дня смерті владики.
 
 

 Концерт відбувся за участю народного артиста України Григорія Шумейка. Розпочалося дійство в суботу у Будинку органної та камерної музики м. Львова (вул. С. Бандери). (ВІДЕО)
 
Також до вашої уваги:


 


 
 
Анонс:

Вже стало доброю традицією, коли християни різних Церков і деномінацій об’єднуються у спільній молитві.

Так і цього року на запрошення Блаженнішого Святослава вірні УГКЦ приєднаються до Тижня молитов за єдність християн, який традиційно триває в усьому світі з 18 до 25 січня.

Головною темою розважання і гаслом цього екуменічного Тижня стали слова з книги пророка Міхея (6: 6-8) «Чого очікує від нас Господь?» (What does God require of us? (eng.); Que nous demande le Seigneur? (fr.))


Джерело:   Воїни Христа Царя

16.01.2013р. Б. / Тижневий огляд: Папа і Апостольський Престіл (07.01 – 13.01.)


Понеділок. 7 січня Бенедикт XVI зустрівся з представниками дипломатичного корпусу, акредитованого при Святому Престолі. Такі зустрічі відбуваються щороку після свят Різдва Христового та Нового року. Лейтмотивом цьогорічного послання став заклик до сприяння миру на планеті. Понтифік торкнувся великого спектру актуальних тем, а саме: траждання людей в гарячих точках, презирство до фундаментальних людських прав та їх неправильне розуміння, необхідність інвестування в освіту, особливо народів бідних країн. Особливу увагу Папа звернув на необхідність сприяння примиренню в Сирії та надання гуманітарної допомоги сирійському народові. Іншою темою, на яку звернув увагу Понтифік, стала необхідність захисту фундаментальних прав людини, в першу чергу права на життя на всіх його етапах.
 
Посли Швеції, Австралії і Філіпін при Святому Престолі висловили свої думки щодо звернення Папи до дипломатичного корпусу. Представники держав погодилися із закликом Папи про необхідність формування правильного розуміння прав людини, більшої поваги до релігійної свободи, необхідності інвестувати більше коштів в освіту. Особливу увагу учасники дискусії звернули на важливість мирного співіснування між людьми і народами. Одним з результатів дискусії стала згода послів щодо існування фундаментальної потреби в уважному слуханні слів Понтифіка, що стосуються відповідальності за народи, що переживають труднощі.
 
2012 став для Святого Престолу роком укладання важливих дипломатичних угод, що стосуються різних етапів співробітництва з країнами: від встановлення дипломатичних відносин до поглиблення співпраці. На сьогоднішній день Святий Престол підтримує дипломатичні відносини з 179 країнами, крім того з Європейським Союзом, Суверенним Мальтійським Орденом і Організацією звільнення Палестини. Крім того, Святий Престол представлений в ряді міжнародних та міжурядових організацій серед яких: ООН, ОБСЄ, МАГАТЕ та інші.
 
7 січня Святійший Отець через "Твіттер" звернувся до віруючих з проханням про молитву за мир у Сирії. Понтифік поділився своїм болем за терпіння сирійського народу і закликав сприяти захисту свободи совісті.
 
Вівторок. Папа надіслав відеопослання учасникам конгресу в Камбоджі, присвяченого II Ватиканському Собору. Бенедикт XVI підкреслив винятковість події і підтримав «із задоволенням» ініціативу проведення форуму, на якому будуть представлені перші в історії переклади на камбоджійську мову соборних документів і Катехизму Католицької Церкви, що «дозволить краще зрозуміти вчення Церкви».
 
Середа. На загальній аудієнції, в середу 9 січня, Святіший Отець говорив про те, що таїнство Воплочення є «нечуваним реалізмом Божої любові». «Цей спосіб Божого діяння є також стимулом призадуматися над реалізмом нашої віри, яка не повинна обмежуватися виключно сферою почуттів, емоцій, але повинна входити в конкретний вимір нашого існування», – наголосив Бенедикт XVI. Іншим аспектом, на який звернув увагу Папа, є звичай обмінюватися на Різдво подарунками. Іноді це може бути просто звичний жест, але часто він є вираженням почуттів, знаком любові. Концепція дарування присутня в самій літургії Різдва і пригадує нам про «первісний різдвяний подарунок», тобто про те, що Бог, ставши тілом, бажав стати дарунком для людей, дав нам Себе Самого. «Дорогі друзі, – сказав на завершення Бенедикт XVI, – у цьому періоді роздумуймо над великим та чудесним багатством таїнства Воплочення, дозволяючи на те, щоб «Господь нас просвітлював та дедалі більше перемінював згідно з образом Свого Сина, Який став людиною задля нас».
 
Після більш ніж семи років понтифікату, Бенедикт XVI завершив першу серію особистих зустрічей зі своїми співробітниками. За час після вступу на Престол св. Петра в квітні 2005 року він прийняв всі єпископські групи з цілого світу для особистої бесіди про «ситуації на місцях». Останньою в листопаді стала делегація французької єпископської конференції, повідомив секретар Конгрегації у справах єпископів, архиєпископ Лоренцо Балдісера. Навесні з представників 227 італійських єпархій почнеться друга серія зустрічей.
 
Спроби повернути Братство св. Пія X до повної єдності  з Католицькою Церквою зайшли в глухий кут. Отець Федеріко Ломбарді відхилив заяву єпископа-лефевриста Бернара Феле, який закликав вважати юдеїв «ворогами Церкви». Голова Прес-центру Святого Престолу висловив «глибоку прихильність Церкви до діалогу з юдаїзмом». Це сталося також і тому, що єпископ Феле не погоджується підписати Преамбулу, одним з пунктів якої є визнання з боку лефевристів навчання II Ватиканського Собору.
 
Четвер. 10 січня Бенедикт XVI прийняв на аудієнції першу групу італійських єпископів, які прибули до Ватикану в рамках візиту «ad limina Apostolorum». Святіший Отець зустрівся з єпископами регіону Лаціо на чолі з Вікарієм  Римської єпархії, кардиналом Агостіно Валліні.
 
Субота. В суботу у Ватикані повідомлено про те, що Папа Бенедикт XVI призначив Преосвященного владику Даниїла Козлінського, Апостольського Адміністратора вакантного осідку української греко-католицької Єпархії Покрова Пресвятої Богородиці в Буенос-Айресі (Аргентина), Апостольським візитатором для українців візантійського обряду, що проживають в Уругваї, Парагваї, Чилі та Венесуелі.
 
З приводу Всесвітнього дня мігранта та біженця, який відзначатиметься 13 січня, кардинал Антоніо Марія Вельйо, голова Папської ради душпастирства мігрантів і подорожуючих, засудив драматичну ситуацію в Сирії. Також кардинал Вельйо розповів про проблеми міграції в глобальному масштабі. За його словами, сьома частина населення планети, близько 1 млрд. чоловік, мала міграційний досвід. У зв'язку з цим він закликав суспільство сприяти кращій інтеграції мігрантів і біженців, бути більш гостинними і відкритими.
 
Неділя. 13 січня у Сикстинській каплиці Ватиканського палацу Папа Бенедикт XVI очолив Літургію, на якій охрестив немовлят, які народилися в сім’ях ватиканських працівників. За словами Папи, євангельська розповідь про Хрищення Ісуса в Йордані показує «шлях пониження та упокорення, який Божий Син вільно обрав, щоб сповнити задум Отця». Ісус, не маючи гріха став серед грішників для того, щоб засвідчити людям, що Бог є «солідарним з нами, з нашими зусиллями навернутися, відкинути егоїзм, зректися своїх гріхів», а це для того, щоб сказати нам, що «якщо приймемо Його до свого життя, Він здатний піднести нас та привести до висот Бога Отця». «Дорогі батьки, – звернувся Бенедикт XVI, – просячи Хрищенння для своїх дітей, ви виявляєте та свідчите вашу віру, радість з буття християнами та з приналежності до Церкви. Це радість, що випливає з усвідомлення отримання великого дару від Бога – віри, дару, якого ніхто з нас не міг заслужити, але який даний нам безкорисливо, і на який ми відповіли своїм: так». Звертаючись до хресних батьків, Святіший Отець пригадав про їхнє відповідальне завдання підтримувати батьків у вихованні дітей, допомагаючи їм передавати істини віри та свідчити євангельські цінності.
 
«Дорогі брати і сестри - вітав віруючих Папа перед молитвою «Ангел Господній». - У цю неділю, після урочистості Богоявлення, завершується літургійний період Різдва: час світла, світла Христа, що як нове сонце з'явився на горизонті людства, розсіює темряву зла і невігластва. Сьогодні ми відзначаємо свято Хрещення Господнього. Сенс цього вчинку Божого приниження можна виразити одним словом: любов, яка є ім'ям самого Бога.» Євангелист Лука розповідає, що коли Ісус, прийнявши хрещення, "молився, розкрилося небо, і Дух Святий в тілесному вигляді, як голуб, зійшов на Нього, і голос із неба залунав: «Ти Син Мій Улюблений, Тебе уподобав Я» (3,21-22). Цей Ісус є Сином Божим, який повністю занурився у волю любові Отця. Цей Ісус є тим, який помре на хресті і воскресне силою того ж Духа, який зараз сходить на Нього, і Його освячує. Цей Ісус це нова людина, яка хоче жити як Син Бога, значить в любові; людина, яка викриває зло у світі, обирає шлях смирення і відповідальності, вирішила применшити себе саму, але віддати своє життя заради правди і справедливості. Бути християнином означає так жити, але таке життя пов'язане з відродженням: відродитися з висот, через Бога, через благодать. «Нехай кожен християнин, в цьому Році Віри, відкриє заново красу того, що він народився з висот, завдяки любові Бога, і живе так, як Його справжнє дитя», - на кінець побажав Папа.
 
 


Джерело:    Воїни Христа Царя

вівторок, 15 січня 2013 р.

15.01.2013р. Б. / Патріарх УГКЦ відслужив Літургію у Зарваниці та привітав Митрополита Василя з іменинами


14 січня, на празник Святого Василія Великого, Блаженніший Святослав Шевчук, Глава УГКЦ, очолив Архиєрейську Літургію в соборі Зарваницької Божої Матері, що на Тернопільщині. З Блаженнішим Святославом співслужили: Владика Василь Семенюк, Архиєпископ і Митрополит Тернопільсько-Зборівський, Владика Володимир Війтишин, Архиєпископ і Митрополит Івано-Франківський, Владика Дмитро Григорак, Єпарх Бучацький, та численне духовенство.
 
Під час проповіді Патріарх Церкви сказав про те, що першого дня нового року за юліанським календарем митрополити разом із єпископами прибули до Зарваниці,  щоб молитися за Україну. «Саме тут на початку нового періоду нашого життєвого шляху ми хочемо просити нашу Небесну Неньку,  щоб Вона молилися за наш народ, який є Божим спадкоємством», - зазначив промовець. Крім того, Блаженніший Святослав сказав, що Церква цієї днини святкує кілька подій: Найменування Господа Бога нашого Ісуса Христа і пам’ять великого отця та учителя Церкви - святого Василія Великого, Архиєпископа Кесарії Кападокійської.
 
«Ці події висвітлюють особливе Боже Слово до нас сьогодні. Оскільки віра Авраама, якою горів святий Василій Великий, передається кожному із нас,  ми повинні її перейняти від своїх батьків і нею горіти та бути з’єднаними з Богом; ми повинні відчути себе новими людьми у Христі і зрозуміти, що немає у світі іншого імені, яким би спасалася людина, як ім’я Ісус», - наголосив Першоієрарх Церкви. Наостанок Блаженніший Святослав побажав усім  прожити цей рік як час оновлення віри  нашого народу,  відчути величезний спадок, який ми отримали від наших попередників. І як у часи святого Володимира, щоб «Хрещення стало глибокою духовною революцією на наших землях».
 
Наприкінці Літургії Владика Василь Семенюк, Архиєпископ і Митрополит Тернопільсько-Зборівський, подякував Патріарху і Отцю УГКЦ за візит «цього святочного дня до Зарваниці, щоб нас поблагословити». Вітаючи Митрополита Тернопільського з нагоди його іменин, Глава Церкви подякував йому: «Коли хтось хоче побачити новоявленого Василія Великого, який горить  вірою, нехай погляне на постать Владики Василя, вогонь віри якого видно далеко за межі Тернопільщини і Зарваниці».

Департамент інформації УГКЦ

15.01.2013р. Б. / Бенедикт XVI закликав працівників поліції свідчити про Божу любов


14 січня Бенедикт XVI зустрівся з співробітниками відділення італійської поліції, яка слідкує за порядком на площі св. Петра, території навколо Ватикану і організовує безпеку Папи під час його подорожей по Італії.
 
Візит поліцейських, а також членів їх сімей до Святішого Отця після свята Різдва Христового, є давньою традицією. Під час таких зустрічей Папа дякує охоронцям порядку за вірну службу, а також пропонує кілька роздумів про значення віри в праці та особистому житті.
 
Сьогоднішня аудієнція не стала винятком. Бенедикт XVI відзначив високий професіоналізм, з яким працівники поліції виконують свої обов'язки, особливо "під час маніфестацій віруючих і паломників, що прибувають з усього світу, щоб зустрітися з Наступником св. Петра і відвідати могилу Святого Петра, а також, щоб помолитися біля могил інших пап, в першу чергу бл. Івана Павла II. Папа підкреслив, що зразкова служба поліцейських свідчить про "добрі  відносини, які існують між Італією і Святим Престолом".

"Від усього серця бажаю, щоб ваша робота, яка іноді пов'язана з жертовністю і ризиком, завжди надихалася сильною християнською вірою, яка, без сумніву, є найціннішим духовним скарбом, що був переданий вам у ваших родинах і який ви покликані передати своїм дітям. Рік віри, яку переживає вся Церква, є можливістю також і для вас звернутися до послання Євангелія і дозволити йому глибоко увійти у вашу совість та повсякденне життя, з відвагою даючи свідчення про Божу любов у всіх колах, також і на вашій роботі", - сказав Папа.

Бенедикт XVI також побажав, щоб робота поліцейських була гарантією порядку і спокою, які є фундаментальними для мирного і наповненого соціального життя. Спокій і порядок, згідно Папи, крім того, що є плодом євангельського послання, також є символом істинної цивілізованості.

За матеріалами http://be.radiovaticana.va

Джерело:   Воїни Христа Царя

понеділок, 14 січня 2013 р.

Вітаю з Днем Ангела!


Вітаю всіх своїх, друзів на ім'я ВАСИЛЬ - з Днем Ангела і їх Небесного покровителя, Святого Василія Великого!

Бажаю вам наснаги у боротьбі за УССД, щоб ви, як правдиві воїни Світла, змагаючись за волю своєї земної, української України проти сил злоби піднебесної та її носіїв - осягнули перемогу і Небесну Батьківщину, а також витривалості у терпіннях, в'язничних поневіряннях та носінні щоденних хрестів у твердому поступі вслід за Спасителем!


З повагою і благословенням р.Б. Леонід.

14.01.2013р. Б. / «Владика Іван Маргітич – символ єдності Мукачівської єпархії ГКЦ та УГКЦ», – Патріарх УГКЦ на Закарпатті


12 січня 2013 року Блаженніший Святослав Шевчук, Патріарх УГКЦ, відслужив Панахиду на могилі Владики Івана Маргітича, Єпископа Мукачівської єпархії ГКЦ, в с. Боржавське, що на Закарпатті.
 
Владика Іван відомий тим, що прагнув об'єднання Мукачівської єпархії (Церкви свого права) та УГКЦ. За активну участь в житті свого краю він заслужив титул «народний єпископ». Цьогоріч виповнюється 10 років із дня смерті владики.
 
«Сьогодні хочемо згадати тих, які плекали зв'язок єдності між Мукачівською єпархією ГКЦ та УГКЦ. Символом цієї єдності була постать Владики Івана, який був членом Синоду Єпископів УГКЦ», – промовив Патріарх УГКЦ після Панахиди. Патріарх Церкви також подякував всім, хто плекає пам’ять про владику, а також популяризує його ідеї, думки та справи: «Східна Католицька Церква має особливу місію – плекати єдність між християнами. Сьогодні ми хочемо засвідчити свою повагу до тих, хто на Закарпатті відчуває себе українцями. Адже Мукачівська єпархія об’єднує людей різних національностей».
 
Як сказав промовець, український народ є неподільним і якраз Церква є запорукою єдності нашого народу. «Нехай світла пам’ять про Владику Івана надихає вас на думки про те, як втілити в життя те, що він нам заповідав», – додав наостанок Патріарх УГКЦ.
 
Напередодні, Патріарх УГКЦ взяв участь у єпископській хіротонії Владики Ніла Лущака, Єпископа-помічника Мукачівської греко-католицької єпархії, яка відбулася в ужгородському греко-католицькому Хрестовоздвиженському катедральному соборі.
 
 
 
Довідка
 
Владика Іван народився 4 лютого 1921 року в сім’ї Антона Маргітича та Терезії Костак у с. Велика Чингава (у 1946 році перейменовано в с. Боржавське) Виноградівського р-ну. Здобув початкову освіту в рідному селі, а в 1932 році продовжив навчання у Севлюшській горожанській школі. Середню освіту з відмінним свідоцтвом здобув 1941 року в Хустській державній руській гімназії.

Після закінчення гімназії протягом п’яти років здобував теологічну освіту і вже після війни, у 1946 році, закінчив Ужгородську духовну академію. 18 серпня 1946 року у неодруженому стані був висвячений Владикою Теодором (Ромжею) на ієрея. Після висвячення о. Іван свою душпастирську роботу розпочав сотрудником у Севлюші (1946 році перейменовано на м. Виноградів). 21 жовтня 1946 року влада заарештовує у Рахові пароха о. д-ра Стефана Уйгелі і на цю вільну парафію єпископ Теодор (Ромжа) у листопаді 1946 року призначає о. Івана Маргітича. Його священицька праця у Рахові тривала у більш-менш нормальному ритмі до початку 1949 року, коли органи місцевої влади за активної підтримки КДБ розпочали наступ на Греко-Католицьку Церкву.

Отець Іван повернувся додому у с. Боржавське, але й тут працівники КДБ не залишали його у спокої. Невдовзі до о. Івана приєднався о. Петро Орос з Білок, о. Іван Ченгері з Олешника, о. Іван Горінецький і о. Іван Роман. Незважаючи на заборону й будучи вірними своєму покликанню, вони розпочали підпільне обслуговування вірних Греко-Католицької Церкви. 5 березня 1951 року підкуплений властями учитель Василь Рішко звернувся через посередників до священиків-підпільників, щоб уділили йому Таїнство подружжя. Доля розпорядилася так, що виконувати цей обряд випало о. Івану Маргітичу та о. Івану Роману. Під час вінчання у с. Боржавське працівники міліції і КДБ, ввірвавшись у хату, заарештували обох священиків. Після арешту їх одразу ж було відправлено в обласне управління КДБ, де сам начальник цього закладу намагався кожного окремо вмовити на відступництво і співпрацю з місцевою владою та КДБ. Коли священики категорично відмовилися, проти них почали фабрикувати судові справи.

18 вересня 1951 року судова колегія з кримінальних справ Закарпатського обласного суду на підставі ст. 54-10 ч. 2 і КК УРСР засудила о. Івана Маргітича на 25 років позбавлення волі з обмеженням прав терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна. Після суду через горезвісну Львівську тюрму-розподільник о. Іван Маргітич був відправлений у табори ГУЛАГу, розташовані поблизу Омська. Зі смертю Сталіна у березні 1953 року прийшла відлига у політичному житті країни, а згодом й довгоочікуване визволення політичних в’язнів. 6 вересня 1955 року о. Іван Маргітич був звільнений з табору й отримав можливість повернутися у рідне село.

Отець Іван Маргітич, виконуючи душпастирську роботу в підпіллі, завжди підтримував контакти зі священиками і єпископами Мукачівської, Львівської та Івано-Франківської єпархій. У 80-і роки бере активну участь у боротьбі за легалізацію і реабілітацію Греко-Католицької Церкви, будучи членом комітету її захисту. Як член комітету, у 1987 році був учасником першої делегації УГКЦ у Москві.

Пам’ятним для о. Івана Маргітича став день 10 вересня 1987 року, коли у Львові єпископ Івано-Франківської єпархії Софрон (Дмитерко) таємно висвятив його у сан єпископа. Після легалізації Греко-Католицької Церкви 20 листопада 1989 року Владика Іван як єпископ-помічник бере активну участь у відродженні греко-католицьких громад і парафій Мукачівської єпархії. У червні 1990 року єпископ Іван (Маргітич) разом з єпископами Іваном (Семедієм) та Йосифом (Головачем) брав участь у Синоді ієрархів УГКЦ у Римі, де 24 червня Папа Іван Павло ІІ мав зустріч з владиками з України. Святіший Отець своєю буллою від 5 січня 1991 року призначив Івану Маргітичу титулярну єпископську столицю Скопеленську в Емімонті та іменував єпископом-помічником Владики Івана (Семедія).

Згідно зі ст. 1 Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 року Генеральна прокуратура України реабілітувала його 29 січня 1992 року.

7 вересня 2003 року, на вісімдесят третьому році життя Владика Іван (Маргітич) помер. Це сталося під час Архиєрейської Божественної Літургії, яку він розпочав у с. Пелипець Міжгірського району. Владика прибув до села для того, щоб освятити новий престол.


Джерела:   Воїни Христа Царя

14.01.2013р. Б. / Обрізання Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Св. Василія Великого


Коротка історія свята Обрізання ГНІХ

Найближчою важливою подією із життя Ісуса Христа, що наступає після празника Христового Різдва, є Господнє Обрізання і надання імени. Святе Євангеліє про це так говорить: "Як сповнились вісім днів, коли мали обрізати хлоп'ятко, назвали Його Ісус — ім'я, що надав був ангел, перше, ніж Він почався у лоні" (Лк. 2, 21). Ісус Христос, як Бог і Законодавець, не був зобов'язаний виконувати релігійні приписи ізраїльського народу, та все таки Він їм добровільно підкорився і їх зберігав. З тієї причини Він восьмого дня після народження піддався обряду обрізання. Цю подію святкуємо першого січня.

Звичай обрізувати дітей чоловічої статі є дуже старою практикою багатьох народів Сходу. Обрізання звичайно відбувалося у віці дозрівання хлопців і вважалося символом їхньої зрілости.

В ізраїльському народі обрізання стало законом від Авраама. Воно мало для жидів велике значення тому, що було символом їхнього союзу з Богом, у книзі Буття про це читаємо: "Сказав Бог до Авраама: "Ти берегтимеш союз мій, ти і твої потомки, в їхніх поколіннях. Ось мій союз, що його маєте берегти між мною і вами, і між потомками по тобі: кожного чоловіка серед вас обрізати. Ви обріжете тіло на передній вашій шкірці, і це буде знаком союзу між мною і вами. На восьмім дні життя мусить бути обрізане в вас кожне хлоп'я, у ваших поколіннях" (17, 9-12).

Празник Обрізання зародився і розвинувся спочатку в Західній Церкві, а потім перейшов до Східної. Латинська Церква первісно називала цей празник Господньою октавою, бо це був восьмий день після Різдва, що випадав якраз на Новий рік.

На Сході празник Обрізання став загальним десь у VІІІ-ІХ сторіччі, бо щойно з того часу візантійські календарі подають першого січня празник Обрізання і празник Василія Великого. Святий Андрій Критський (VIII ст.) має проповідь на празник Обрізання і святого Василія Великого.
 
Про св. Василія Великого

Першого січня, на початку року, наша Церква святкує пам'ять смерті одного з найбільших і найвизначніших Отців Церкви, учителів віри й монаших законодавців, святого Отця Василія Великого, архиєпископа Кесарії Кападокійської в Малій Азії (329-379). Його особа з будь-якої точки зору незвичайна, велична, світла та гідна подиву. Він не тільки аристократ за походженням, а й аристократ духу, характеру, науки і святости. Печать його глибокої віри, героїчної любови до Бога і ближнього, науки і святости спочиває на цілій Христовій Церкві, на монашому житті Сходу й нашого народу.

Знаменна прикмета святого Василія як архипастиря — це безстрашність у визнаванні й обороні святої віри. В його часи єретики-аріяни люто переслідували правдивих визнавців Христа. Цісар Валент (364-379), охрещений аріянським єпископом, став завзятим апостолом аріянізму. Серед нелюдських і жорстоких гонінь єпископів і вірних лише Василій зважився стати перед самим цісарем. Історики описали зустріч святого Василія з Модестом, префектом Преторії. Він, як Валент, запеклий аріянин наказав спалити разом з кораблем 88 священиків. Модест кличе святого Василія до себе і приймає його гордо й зухвало. Він навіть не звертається до нього як до єпископа. Кричить на святого Василія і погрожує йому вигнанням, конфіскацією майна, муками і смертю. На всі ті страшні погрози святий Василій спокійно відповідає: "Грози мені чим іншим, бо ніяка з тих кар мене не зворушує". Модест відтак, звітуючи цісареві Валентові про свою розмову з Василієм, сказав: "Пане, єпископ нас переміг. Він вищий понад усякі погрози і стійкий перед усякими переконуваннями". І цісар залишив святого Василія у спокої.

Святий Василій ревний апостол живого слова-бесіди. Проповідь у його часи була дуже важливим, могутнім і майже єдиним чинником у навчанні святої віри. Святий Василій — це проповідник і бесідник з Божої ласки, його слово палке, вогненне, поривисте. Оповідає святий Єфрем Сирин, який прийшов до Кесарії відвідати святого Василія і зайшов до церкви, де якраз той проповідував, і побачив білого голуба на рамені святого Василія. І тоді святий Єфрем вигукнув: "Великий Ти, Боже, у своїй правді. Василій — це вогненний стовп і його устами говорить Святий Дух". Вогненний стовп — це символ його геройської любови до Бога і ближнього. Він став символом і його духовних синів у Василіянському Чині.

Святий Василій Великий — митець і апостол пера. Небагато прожив, але багато написав, його велика духовна спадщина — це твори догматичні, моральні, аскетичні, полемічні, пояснення Святого Письма і 366 листів.
 
Тропар та кондак

Тропар празника, глас 1: На престолі вогневиднім у вишніх сидиш з Отцем безначальним і божественним твоїм Духом. Благоізволив ти родитися на землі з Дівиці, що не знала мужа — твоєї матері, Ісусе. Того ради й обрізання довершено на тобі, людині восьмиденній. Слава преблагому твоєму задумові, слава промислові твоєму, слава низходженню твоєму, єдиний Чоловіколюбче.

І святому, глас 1: На всю землю вийшло вістування твоє, прийняла бо вона слово твоє, що ним боголіпно навчив ти; природу того, що існує, пояснив ти, звичаї людські прикрасив ти — царське священство, отче преподобний Василіє. Моли Христа Бога за спасення душ наших.

Слава: Кондак святому, глас 4: Явився єси основою непохитною Церкви, подаючи всім людям владицтво неукрадне, запечатавши твоїми веліннями, небоявленний Василіє преподобний.

І нині: Кондак празника, глас 3: Всіх Господь обрізання терпить і людські прогрішення як благий обрізує, дає спасення світові; і радується в вишніх і Творця єрарх, і світлоносний, і божественний таїнник Христовий — Василій.
 
Послання святого апостола Павла Колосян 2, 8-12

Браття, вважайте, щоб ніхто не звів вас підступною філософією та пустим обманом за людським переданням та за первнями світу, а не за Христом. У Ньому бо живе вся повнота божества тілесно, і ви причасні тій Його повноті. Він бо голова всякого начала і власти. У Ньому ви були обрізані обрізанням нерукотворним, коли ви скинули з себе це смертне тіло обрізанням Христовим. Поховані з Ним у хрищенні, ви разом із Ним також воскресли, вірою в силу Бога, Який воскресив Його з мертвих.
 
Євангеліє від Луки 2, 20-21; 40-52

В той час вернулись пастирі, славлячи і хвалячи Бога за все, що чули і виділи, як ото сказано було до них. І як сповнилися вісім днів, щоб обрізати Його, то назвали ім'я Його Ісус, назване ангелом перше, поки не зачався в утробі. Дитя ж росло і кріпилося духом, сповняючись премудрістю, і благодать Божа була на Ньому. І ходили родителі Його щороку в Єрусалим на празник Пасхи. І як був літ дванадцяти, коли вони возходили в Єрусалим по звичаю празника, і скінчились дні, і вони верталися, остався отрок Ісус в Єрусалимі. І не завважили Йосиф і мати Його. А гадаючи, що Він є в гурті, пройшли день дороги і шукали Його між рідними і знайомими. І не знайшовши Його, вернулися в Єрусалим, шукаючи Його. І сталося по трьох днях, що знайшли Його в синагозі, як Він сидів серед учителів, і слухав їх і питав їх. І зжахнулися всі, що слухали Його, задля розуму і відповідей Його. І побачивши Його, дивувалися, і сказала до Нього мати Його: Дитино, що Ти вчинив нам? Ось батько Твій і Я, боліючи, шукали Тебе. І сказав до них: Чого ви шукали Мене, чи ви не знали, що в тому, що Отця Мого, належить Мені бути? Та вони не зрозуміли слово, що Він сказав їм. І зійшов з ними і прийшов у Назарет; і повинувався їм. І мати Його зберігала всі ті слова в серці своїм. А Ісус успівав премудрістю і ростом, і благодаттю в Бога і в людей.
 
Проповідь

Сьогодні церква звертає увагу на подію, що зв’язана з найменуванням Ісуса Христа, при якому відбувався обряд обрізання часточки крайнього переднього тіла осіб чоловічої статі. Звідки це взялося, що потрібно було віддавати маленьке немовля на таке випробовування? А такий припис знаходимо як союз, між Господом  Богом й Авраамом, а потім його нащадками у книзі Буття. Авраамові було дев’яносто дев’ять років, коли Господь обіцяв для нього потомка і дав союз, котрий повинні були зберігати  потомки Авраама: «… кожного чоловіка серед вас обрізати» (Бут 17,10). І було вказано Господом, щоб хлоп’я було обрізане восьмого дня (пор. Бут 17,12). Чому відбувалося  обрізання восьмого дня? Тому що воно легше переноситься у  такому немовлячому віці (пор. Бесіда 39 на Бут, св. І. Золотоустий). Чому Творець дав таку заповідь? Тому, щоб це стало знаком вибраного народу і, щоб вони не змішалися з іншими народами. Обрізання відрізняло їх від інших народів. Цей закон  був такий строгий, що, коли б хтось уникнув його, таку особу наказував Господь викорінити з-поміж свого народу (пор. Бут 17,14). Що ще важливого було у цьому? Що цей договір був покладений тоді, коли 90-то літня жінка Авраама Сара, в свої роки ще не родила. І вона повинна була зачати дитя, на ім’я Ісаак. Теж, обрізання, означало знак панування над пристрастями, щоб не йти в ногу з чисельними ганебними звичаями різних народів та не служити ідолам чи тілу. Скажу, - цей обряд не мав нічого спільного з даром свободи душі, а просто, стояв видимим знаком перед очима, щоб постійно не пригадувати усно чи якимись спеціальними знаками цьому легковажному народові про потребу вірно служити єдиному Богові. А, коли було установлено Ісусом Христом таїнство святого Хрещення, що дає Божу благодать і світло, тоді потреба в обрізанні перестала існувати. І подібно, як обрізання відрізняло необрізаних, так св. Хрещення відрізняє охрещених від нехрещених.

Про Авраама можна говорити, як про людину бездоганну, котрий ходив перед Богом великою вірою. Очевидно, Всевишній є вільним у виборі людей для спеціального служіння, але йому сподобався цей чеснотливий чоловік, як вибранець, між усіма іншими, щоб з ним заключити союз. Тут подивляймо й наслідуймо віру Авраама, котрий повірив Господеві, що в сто років він отримає сина. Святе Писання говорить, що він почувши такі слова від Творця: «Припав … на лице своє і засміявся…» (Бут 17,17). А це «засміявся», не означає недовіри до Господа, але довіру та Боже благословення, котрі відчув обранець Божий й зрадів.

А Марія та святий Йосиф знали про існуючий припис, бо були потомками Авраама, тому «як сповнилося вісім днів, коли мали обрізати хлоп’ятко, назвали його Ісус – ім’я, що надав був ангел» (Лк 2,21). Тут попробуємо трохи затриматися, щоб пояснити інше ім’я, згадане у святому Писанні: «Ось, діва матиме в утробі й породить сина, і дадуть йому ім’я Еммануїл, що значить: З нами Бог» (Мт 1,23). Отже, ім’я Еммануїл, означає, що «Бога побачать з людьми» і ще – сама подія, і люди окреслять близькість Бога до народів, хоч Господь завжди був з народом, але не так близько як це сталося при народжені (пор. Бесіда 5 на Мт, св. І. Золотоустий). З усього цього випливає, що ім’я Еммануїл, означає назву, котру дають люди народженому і означає близькість Господа до людини. А до Йосифа у сні звернувся Творець через ангела, щоб він назвав народженого Марією ім’ям Ісус (пор. Мт 1,21). Це ім’я означало, щось інше: спасіння від гріхів, Спаситель. Восьмого дня отримало народжене немовля від Марії та св. Йосифа ім’я Ісус.

Коротенько скажемо про надавання імен народженим. Надавання імен новонародженим мало велике значення, часто, навіть невірні давали ім’я дитині, котре означало майбутні зміни та пророцтва. Наприклад ім’я Ной, означало спокій, мир, упокій. І дійсно, коли люди грішили прийшов потоп, що вигубив усіх людей, тим самим, припинивши чинення всякого зла та беззаконня, очистив землю, а мешканців упокоїв, бо святе Писання називає смерть «людині спокій» (Бесіда 39 на Бут, св. І. Золотоустий). Або Аврам, означало переселенець і так було з цим чоловіком, що він кочував з місця на місце. А потім Господь додав одну букву до його імені і він став називатися Авраам, тобто, батьком багатьох народів, що і вчинив Творець із праведником (св. І. Золотоус., там же), - він став батьком для багатьох народів. З іменами зв’язані великі завдання, котрі планує здійснити Господь через певних людей та їхніх потомків. Потрібно пам’ятати, що Господь нічого не говорить й не чинить без причини, і без наміру. Едем означає земля, а Адам – земний, народжений із пороху землі і в цьому імені пізнаємо велику правду: створення Адама із землі. Ім’я Савло було змінене на Павло, що став Христовим апостолом, а зміна імені не наступила дуже швидко, а це зайняло певний час після навернення Савла. Очевидно, що тут була дія Святого Духа, котрий перемінив йому ім’я для того, щоб той пізнав над собою нову владу. Назва імен означає знак влади, тобто, підтверджує владу (Бесіда, до дорікавших за обширність вступу…, Дія 9,4; св. І. Золотустий). Коли вавилонський цар взяв у полон Ананію, Азарію та Мисаїла, перемінив їхні імена на Седрах, Мисах і Авденаго, як знак влади царя над молодими людьми. Симон став Петром, що означає скеля, твердість. «Так, Петра Господь назвав цим іменем по його цнотливості, бажаючи в його імені заключити доказ твердості його віри, щоби у своєму імені Петро мав постійного вчителя цієї твердості. А Івана та Якова назвав (Господь) синами грому, по гучноголосих їхніх проповідях (Бесіда, що вміщала догану тим, хто не був у церкві… 1Кор 1,1; св. І. Золотоустий). Ось, так коротко про значення та надавання імен.

А восьмого дня народжене Марією немовля отримало у святині ім’я Ісус, що означає Спаситель, котрий став Спасителем усіх людей від гріхів їхніх. І це не була тільки назва чи просте надання імені – Ісус. Але в тому крилася велика правда, що почала здійснюватися з приходом Ісуса Христа на землю й довершилася його смертю на хресті, та воскресінням з гробу. І ми сьогодні вдячні нашому Богові, котрий врятував нас від смерті вічної загибелі. З його приходом все змінилося та наповнилося радістю. Хай радість з приходу Ісуса на землю та його близькість до нас буде нам натхненням й запорукою провадити праведне християнське життя. А ти, святий Василіє Великий архієпископе Кесарії Кападокійської, котрого пам'ять світло святкуємо, заступайся перед Господом за нас, грішників.

+Ігор (Возьняк)
2007 рік


Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004.
А також ікону Господнього найменування та святого Василія Великого.

Джерела: www.ugcc.org.ua

Воїни Христа Царя

неділю, 13 січня 2013 р.

13.01.2013р. Б. / Бенедикт XVI: Бог прийшов, щоб вчинити нас вільними


Просячи Хрищення для своїх дітей, батьки виявляють і свідчать свою віру, радість бути християнами та приналежати до Церкви. На це звернув увагу Папа Бенедикт XVI у своїй проповіді, виголошеній під час Служби Божої, яку він очолив у неділю, 13 січня 2013 р., в Сикстинській каплиці Ватиканського палацу. У неділю після Богоявлення Церква латинського обряду святкує свято Господнього Хрищення. Згідно з установленим звичаєм, цього дня Святіший Отець охрищує немовлят, які народилися в сім’ях ватиканських працівників.
 
За словами Папи, євангельська розповідь про Хрищення Ісуса в Йордані показує «шлях пониження та упокорення, який Божий Син вільно обрав, щоб сповнити задум Отця». На початку свого прилюдного служіння Ісус приходить на Йордан, щоб отримати від Івана хрищення покаяння та навернення, що, на перший погляд, виглядає парадоксальним. «Однак, той, Який без гріха, стає між грішниками, щоб бути охрищеним», – зазначив Бенедикт XVI, пояснюючи, що Ісус стає на сторону грішників, висловлюючи Божу близькість, показує Себе «солідарним з нами, з нашими зусиллями навернутися, відкинути егоїзм, зректися своїх гріхів», а це для того, щоб сказати нам, що «якщо приймемо Його до свого життя, Він здатний піднести нас та привести до висот Бога Отця». І ця солідарність, як наголосив Святіший Отець, не є лише на словах, адже Ісус дійсно зодягнувся у наш людський стан.
 
Перед обличчям цього Ісусового смирення відкрилися небеса, під виглядом голуба зійшов Святий Дух, а голос з висот підтвердив уподобання Отця. Так об’явилася Пресвята Тройця. Папа зазначив, що в момент Хрищення стається, що людина «глибоко й назавжди єднається з Ісусом», відроджується, як Божа дитина, а увійшовши в дитинні взаємини з Отцем та звільнившись від первородного гріха, стає живим членом єдиного містичного тіла Церкви, стає здатною здійснити своє покликання до святості. «Дорогі батьки, – звернувся Бенедикт XVI, – просячи Хрищенння для своїх дітей, ви виявляєте та свідчите вашу віру, радість з буття християнами та з приналежності до Церкви. Це радість, що випливає з усвідомлення отримання великого дару від Бога – віри, дару, якого ніхто з нас не міг заслужити, але який даний нам безкорисливо, і на який ми відповіли своїм: так». Ця радість випливає з усвідомлення себе дітьми Бога, відкриття того, що ми в Його руках.
 
Звертаючись до хресних батьків, Святіший Отець пригадав про їхнє відповідальне завдання підтримувати батьків у вихованні дітей, допомагаючи їм передавати істини віри та свідчити євангельські цінності. «Завжди умійте давати їм свій добрий приклад через здійснення християнських чеснот», – закликав Папа, додаючи, що відкрито і безкомпромісно свідчити віру не є легко, особливо в контексті, в якому живемо. Дуже часто Бога бачать як того, Який обмежує нашу свободу, і слід позбутися цього обмеження, щоб людина могла бути собою. «Але це не так!», – наголосив Бенедикт XVI, пояснюючи, що таке наставлення свідчить про нерозуміннятого, чим є взаємини з Богом, адже «лише тоді, коли крок-за-кроком простувати шляхом віри, можна зрозуміти, як Ісус здійснює в нас визволяючу дію Божої любові, яка виводить нас з нашого егоїзму, із зацикленості на собі, щоб привести до життя у повноті».

Джерела: Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя