23.11.2013р. Б. / Звернення Блаженнішого Святослава до вірних УГКЦ з приводу 80-ї річниці Голодомору 1932−1933 років

Дорогі в Христі! Цими днями ми спогадуємо 80-ту річницю великого злочину проти нашого народу – Голодомору 1932−1933 років. Українські хлібороби, які століттями плекали любов до своєї годувальниці-землі та працею рук годували цілі народи, враз самі були позбавлені хліба. В один із урожайних років, коли Господь щедро обдарував українців плодами рідної землі, цей хліб було насильно конфісковано та продано, а селян, занесених цілими селами на так звані «чорні дошки», приречено на повільну і жахливу голодну смерть.

Штучно спричинений голод нa землях житниці Європи 80 років тому визнаний як геноцид українців у багатьох країнах, а спомин про нього донині є відгомоном болю в серцях мільйонів людей усього світу. Ми, діти українського народу, на рідних землях і на поселеннях сущі, відчуваємо цей біль особливо гостро, адже жахливою смертю загинули мільйони наших єдинокровних братів і сестер, яких сталінський режим позбавив права на життя, а відтак комуністична влада впродовж десятиліть системно та безпощадно позбавляла права на пам'ять. У годину смерті вони залишалися самотніми, до гробу їх не супроводжувала жалобна процесія, а на їхніх могилах ніхто не заспівав «Вічная пам'ять».

Усе ж посеред мовчазної байдужості зовнішнього світу було чути рішучий голос Церкви, яка через своїх владик взивала до міжнародної спільноти, проголошуючи, що «Україна в передсмертних судорогах», та протестуючи проти злочину, «на вид якого німіє людська природа і кров стинаєтсья у жилах». Митрополит Андрей спільно з усім єпископатом нашої Церкви в липні 1933 року закликав усіх вірних, «щоби молитвами, постами, всенародною жалобою, жертвами і всіми можливими добрими ділами християнського життя випрошували з неба помочі» для братів і сестер, які вмирали на Великій Україні.

Сьогодні голос заморених голодом мільйонів жінок і чоловіків, дітей і старців кличе з української землі до сумління наших сучасників, кличе про пам’ять, кличе про справедливість, милосердя та любов. Цей голос повинні почути як нащадки жертв, так і нащадки тих, хто продавав і купував відібраний у них хліб, а разом із тим – їхнє життя. Почути цей голос – означає молитися і покутувати за них. Християнський гімн «Вічная пам’ять» є визнанням віри, що Господь є Той, хто пам’ятає. Він чинить ту пам’ять вічною – Його пам’ять про кожну людину є запорукою її вічного життя.

Вічна пам’ять і страждання самого Творця, що в Христі-Ісусі взяв на себе болі і сльози зневаженої та вбитої голодом людини, кличе нас, християн, у ці жалобні дні до пам’яті й молитви. Ми спогадуємо жертв Голодомору, щоб оздоровити нашу пам’ять, загоїти рани минулого, запобігти повторенню подібних злочинів у майбутньому та визволити сучасну людину від небезпеки людиноненависницьких ідеологій.

Десять років тому нині блаженний Іван Павло ІІ у листі, адресованому Предстоятелю УГКЦ та Голові Єпископської Конференції Римо-Католицької Церкви в Україні, з нагоди відзначення 70-х роковин Голодомору підкреслював вагу живої пам’яті про цей злочин не лише для українського народу, а й для всього людства: «Спогад про драматичні події народу, крім того, що сам по собі є необхідним, як ніколи виявляється корисним для пробудження в нових поколінь бажання у будь-яких обставинах ставати пильними вартовими пошани гідності кожної людини. Молитва за упокій померлих, випливаючи з такого спогаду, стає для вірних тим бальзамом, який пом’якшує біль і робить дієвою молитву до Бога, котрий є Господом усього живого, щоб Він дарував вічний упокій усім тим, хто був несправедливо позбавлений блага життя. Належна пам'ять про минуле набуває, урешті, здатності, яка переходить кордони однієї нації, доходячи до інших народів, що також були жертвами згубних подій і які, поділяючи горе, можуть дістати розраду».

Ця Божа вічна пам'ять, що її прикликаємо в поминальних молитвах, нехай виявиться і в нашій живій національній пам’яті про ці трагічні сторінки в історії рідного народу. А конкретними знаками цієї пам’яті нехай стануть: щира молитва за упокій невинно убієнних, запалена «свічка пам’яті» у вікні кожної української родини, а понад усе – готовність усіх українців захищати вбогого і знедоленого, боронити гідність кожної людини, будувати на фундаменті Божого життєдайного закону більш справедливе суспільство.  Лише за таких умов спогад про минулі трагічні події може стати, за висловом блаженного Івана Павла ІІ, «джерелом натхнення для теперішнього і майбутнього поколінь» (Лист з приводу відзначення 70-ї річниці Голодомору).

Із цими думками, єднаючись у молитві й скорботі в ці поминальні дні з кожною українською душею, доручаю всім душпастирям відслужити поминальні богослужіння: в суботу, 23 листопада, – Божественну Літургію, а в неділю, 24 листопада, – Панахиду за упокій невинно убієнних Голодомором. Рівно ж закликаю всіх вірних Української Греко-Католицької Церкви запалити ввечері 23 листопада у своїх домівках «свічку пам’яті» та взяти участь у поминальних службах і відповідних громадських заходах.

Нехай усемилостивий Господь, що є єдиним Дателем життя, прийме у свої вітцівські обійми душі невинно убієнних братів і сестер наших, а нам усім зішле своє небесне благословення!

+ СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
18 листопада 2013 року

Джерела: Департамент інформації УГКЦ

БАНДЕРІВЕЦЬ

22.11.2013р. Б. / У Римі почався тиждень вшанування жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні

В італійській столиці почалися заходи в рамках вшанування пам’яті загиблих під час Голодомору 1932–1933 років в Україні.

 

Римський тиждень пам’яті розпочався з виставки «Страчені голодом: невідомий геноцид українців». У палаці Валентіні представлено кілька десятків постерів із документальними архівами та свідченнями очевидців, які пережили голод 1930-х років. Експозиція діятиме до 27 листопада. 

На вівторок заплановано презентацію книжки «Українські зошити» італійського художника Ігорта (Ігоря Тувері). Це збірка графічних малюнків-коміксів про життя в Україні часів комунізму і, зокрема, у період Голодомору. Автор називає свою книжку «репортаж у малюнках», що його він створив на підставі спілкування з очевидцями, побувавши в Україні кілька років тому. 

Одна з найпомітніших подій римського тижня пам’яті — наукова конференція за участі українських та італійських дослідників: із доповідями виступатимуть професори Оксана Пахльoвська, Володимир Сергійчук, Джованна Броджі, Джулія Ламі та інші. 

23 листопада, у День пам’яті жертв голодоморів, у греко-католицькому соборі св. Софії відбудеться літургія, яку очолить глава УГКЦ Святослав Шевчук. Там само відбудеться панахида за загиблими. 

Наступного ранку, в неділю 24 листопада, представники української громади в Італії візьмуть участь у богослужінні на площі св. Петра. Спільно з Папою Римським Франциском вони молитимуться за жертв голодоморів під час традиційної молитви «Ангел Господній».

 
За матеріалами: Радіо Свобода

Джерело:   КРЕДО 

21.11.2013р. Б. / Прощення, дароване Богом, має церковний вимір

Служіння, що його священик здійснює як служитель, уповноважений Богом відпускати гріхи, є дуже делікатним, і вимагає, щоб його серце було сповнене миру.

 

На це звернув увагу Папа Франциск під час останньої у Році віри загальної аудієнції, що відбулась у середу, 20 листопада 2013 р., на площі св. Петра у Ватикані. Після попередньої зустрічі, присвяченої вірі у відпущення гріхів через хрещення, цього разу Святіший Отець говорив про відпущення гріхів стосовно так званої «влади ключів», яка є «біблійним символом місії, яку Ісус доручив апостолам». 

Папа нагадав, що головним діячем відпущення гріхів є Святий Дух. Ісус, уперше об’явившись учням після воскресіння, дихнув на них і сказав: «Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи, тому відпустяться». Спаситель, у прославленому тілі, передає апостолам пасхальні дари, які є плодом Його смерті та воскресіння, а це мир, радість, відпущення гріхів, місія та Святий Дух, який є джерелом усього того. «Але перед тим, як дихнути й дарувати Святого Духа, Ісус показує свої рани», — зауважив Святіший Отець, додаючи, що вони є «ціною нашого спасіння», а Святий Дух приносить нам Боже прощення, проходячи крізь ці рани — «рани, які Він побажав зберегти». Таким чином, сказав Папа, «Ісус віддав своє життя заради нашого миру, нашої радості, заради благодаті в нашій душі, заради того, щоб наші гріхи були прощені. Й це прекрасно — дивитися на Ісуса саме так!» 

Далі Наступник святого Петра згадав, що Ісус передав учням владу відпускати гріхи, і нам це нелегко зрозуміти: як людина може відпускати гріхи? «Бог прощає кожній людині у своєму найбільшому милосерді, але Він сам постановив, аби ті, які належать до Христа і Його Церкви, отримували прощення через служителів спільноти», — пояснив Папа, підкреслюючи, що Ісус, таким чином, заохочує нас переживати прощення також і в церковному та спільнотному вимірі. «Церква, — додав він, — яка є святою і водночас такою, що потребує покаяння, супроводжує наш шлях навернення протягом цілого нашого. Життя. Церква не є володаркою влади ключів, вона не власниця, а слугиня служіння милосердя, і втішається щоразу, коли має змогу передавати цей Божий дар». 

«Чимало людей, певно, не розуміють церковного виміру прощення, — сказав Папа Франциск, — оскільки постійно домінує індивідуалізм, суб’єктивізм, і навіть ми, християни, відчуваємо це. Звичайно, Бог прощає кожного розкаяного грішника, особисто, але християнин пов’язаний із Христос, а Христос пов’язаний із Церквою. Для нас, християн, є ще один дар, є ще одне зобов’язання: смиренно проходити через церковне служіння. І ми маємо цінувати його! Це дар, а також турбота, захист і впевненість у тому, що Бог мене простив. Я йду до брата-священика і кажу: отче, я згрішив… І він відповідає: я прощаю тебе; Бог тебе прощає. Я маю впевненість тієї миті, що Бог мене простив! І це прекрасно! Це означає бути впевненим у тому, що Бог завжди прощає нас! Він ніколи не втомлюється прощати! І ми не повинні втомлюватися йти і просити прощення. Можна соромитися розповідати свої гріхи, але наші мами й бабусі казали, що краще один раз почервоніти, аніж постійно ходити з зеленим обличчям. Доведеться почервоніти всього один раз, Він прощає нам гріхи, і ми йдемо вперед».

Далі Святіший Отець перейшов до наступного аспекту цієї теми, а саме священика як Божого знаряддя відпущення гріхів. «Прощення, дане нам у Церкві, передається через служіння нашого брата, священика», — зазначив він, додаючи, що також сповідник є людиною і потребує прощення, як потребують цього і єпископи, і Папа. «Всі ми грішники, — наголосив він. — Папа також сповідається кожних 15 днів, тому що і Папа також є грішником. І сповідник вислуховує, що я йому розповідаю, дає мені поради і прощає, бо всі ми потребуємо цього прощення». 

«Іноді, нам доводиться почути декого, хто твердить, що сповідається безпосередньо перед Богом…» — вів далі Наступник святого Петра. Так, сказав він, справді, Бог завжди вислуховує, але «у Святій Тайні Покаяння посилає брата, щоб принести прощення в ім’я Церкви». 

«Служіння, яке священик здійснює як служитель, уповноважений Богом відпускати гріхи, — зауважив Папа, — є дуже делікатним. Це дуже делікатне служіння, яке вимагає, щоб його серце перебувало в мирі, щоб серце священика було в мирі, щоб він не ставився погано до вірних, але був лагідний, доброзичливий та милосердний, щоб умів сіяти надію в серцях, а насамперед, усвідомлював, що брат чи сестра, які приступають до Таїнства Примирення, шукають прощення, як ті численні люди, що приступали до Ісуса, аби Він їх зцілив». Священик, який не має такого наставлення духа, за словами Святішого Отця, не повинен сідати до сповідальниці, поки не виправиться, тому що «всі вірні мають право знайти у священиках служителів Божого прощення». 

«Любі брати і сестри, — сказав Папа на завершення катехизи, — чи усвідомлюємо ми, як члени Церкви, цей дар, пропонований нам самим Богом? Чи відчуваємо ми радість від цієї турботи, цієї материнської уваги, яку виявляє до нас Церква? Чи вміємо ми її цінувати з простотою та старанністю? Не забуваймо і про те, що Бог ніколи не втомлюється прощати нас; через служіння священика Він бере нас у нові обійми, які нас відроджують і дають змогу підвестися і знову вирушити в путь. Тому що це і є наше життя: постійно підводитися і поновлювати свій шлях». 

За матеріалами: Радіо Ватикану

Джерело:   КРЕДО 

21.11.2013р. Б. / Про значення ангелів у житті кожної людини розповідає о. Василь Рудейко (video)

Джерело:   КІРІОС

20.11.2013р. Б. / Християнським товариством українців Італії створено сайт до 80-ти річчя Голодомору

Сьогодні, в рамках Тижня Пам’яті Голодомору в Римі, розпочав роботу сайт присвячений 80-річчю Голодомору, італійською мовою,- повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на УНН.

На сайті викладені матеріали про геноцид українців, фотографії та відеорепортажі, програми заходів Тижня Пам’яті, електронна італомовна версія виставки Міжнародного благодійного фонду "Україна 3000" "Страчені голодом: невідомий геноцид українців", надана Громадським комітетом з вшанування пам'яті жертв Голодомору Геноциду (куратор - Олеся Стасюк).

Сайт створений Християнським товариством українців Італії у співпраці з міжнародним правозахистним центром "Феміда."

Нагадаємо, цього року Україна відзначить 80-ті роковини Голодомору.

Зазначимо, що заходи з вшанування пам’яті жертв Голодомору відбудуться у 47 державах світу. Це засвідчить увагу міжнародної спільноти до трагічних подій 1932-1933 рр. в Україні. Зокрема, заходи пройдуть у Вашингтоні, Берліні, Москві, Оттаві та інших світових столицях.

Читайте також:

• Землетрус в Італії зруйнував багато церков
• У Римі злодії намагалися вкрасти церковний дах
• Папа Римський прийме фіналістів Кубка Італії перед матчем
• В Парижі єпископи УГКЦ Європи провели нараду
• Архієпископ Челлі: присутність католиків в соціальних мережах не може бути "формальністю"

Джерело:   КІРІОС

20.11.2013р. Б. / Глобальний форум у Відні започаткував нову міжнародну ініціативу з міжрелігійного діалогу

В австрійській столиці 18-19 листопада 2013 року відбувся Глобальний Форум KAICIID, який зібрав у готелі «Хілтон» біля 500 представників різних конфесій зі всього світу, провідних експертів, політичних діячів та аналітиків.

Захід був присвячений міжрелігійному діалогу під гаслом «Образ іншого» і включав низку пленарних сесій, тематичних сесій та дискусій у робочих групах, повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на ІРС.

Під час пленарної дискусії, яка розпочалась у понеділок, вчені від п'яти світових релігій обговорили «Образ іншого» у своїх традиціях.

Наступне пленарне засідання відбулося 19 листопада за участі міністрів освіти різних держав було присвячене «Образу іншого» у сфері міжкультурної освіти. У цій дискусії взяли участь міністри Пакистану, Лівану, Саудівської Аравії, Ефіопії, Іспанії, Австрії та німецької федеральної землі Баден-Вюртемберг.

Читайте також:

• Основні поняття про екуменічний рух
• Окреслення екуменізму
• Види екуменізму
• Румунська і Єрусалимська Православні Церкви відновили євхаристійну єдність
• Результати X зустрічі Міжнародної Комісії з діалогу між Католицькою і Православними Церквами

Джерело:   КІРІОС

19.11.2013р. Б. / Папа: не ходіть за фальшивими месіями!

Спротив, який зустрічаємо з огляду на віру, є нагодою для свідчення та не повинен віддаляти нас від Господа Бога. На цьому наголосив Папа Франциск, промовляючи до десятків тисяч римлян та гостей Вічного Міста, які заповнили площу св. Петра у Ватикані в неділю, 17 листопада 2013 р., щоб разом із Наступником Святого Петра проказати молитву «Ангел Господній».

 

Святіший Отець коментував євангельський уривок, який розповідає про те, як Ісус передвіщає «останні часи». Ці слова Спаситель сказав у Єрусалимі, спонукуваний тим, як люди говорили про святиню та її красу. А Ісус сказав, що «прийде час, коли від того, що бачите, не залишиться камінь на камені». Відразу прозвучали запитання про те, коли і як це станеться, але Христос переміщує увагу із другорядних на два суттєвих аспекти: слід не дати себе звести фальшивим пророкам, і не можна дозволити, щоб нас сковував страх, а час очікування треба переживати як час свідчення та витривалості. 

«Це Ісусове слово завжди актуальне, також і для нас, що живемо у ХХІ сторіччі», — сказав Святіший Отець, наголошуючи на Христових словах: «Пильнуйте, щоб не дати себе звести. Багато-бо прийдуть у Моє ім’я». «Це, — пояснив він, — заохочення до розпізнавання, до цієї християнської чесноти розуміти, де є Господній дух і де — лукавий. Також і сьогодні, насправді, існують фальшиві “спасителі”, які пробують заступити Ісуса: лідери цього світу, фальшиві святі, також і маги, особи, які намагаються притягнути до себе серця та уми, особливо, молодих». Й Ісус застерігає, щоб не йти за ними, а також допомагає нам долати страх, звільняє нас перед лицем війн і природних катаклізмів від фаталістичних та апокаліптичних наставлень. 

«Другий аспект, — вів далі Папа,  заторкує нас, саме як християн і як Церкву: Ісус передвіщає болісні випробування та переслідування, яких зазнають Його учні задля Нього. Але Він також запевняє: “Навіть волосок із голови вашої не пропаде”. Він нагадує нам, що ми повністю в Божих руках! Спротив, який зустрічаємо з огляду на нашу віру та прийняття Євангелія, є нагодою для свідчення; це не повинно віддаляти нас від Господа, але має спонукати ще більше ввірятися Йому, силі Його духа та благодаті». 

У цьому контексті Святіший Отець скерував думки присутніх до «братів і сестер-християн, які зазнають переслідувань за віру». «Їх — багато. Можливо, — сказав він, — набагато більше, ніж у перші століття. Ісус є з ними. Але також і ми єднаємося з ними через молитву на любов. Ми також захоплюємося їхньою сміливістю та свідченням». 

Врешті, Ісус дає обітницю, яка є запорукою перемоги: «Вашою витривалістю спасете життя ваші». «Скільки-то надії у цих словах! Вони є пригадкою про надію та терпеливість, заохоченням вміти почекати на надійні плоди спасіння», — сказав Папа, додаючи, що «випробування й труднощі є частиною більшого задуму», і незважаючи на трагедії і біди світу, «задум Божого милосердя та доброти здійсниться». 

«Це Ісусове послання, — підсумував Святіший Отець, — спонукає нас задуматися над нашим теперішнім і додає сили для того, щоб відважно та з надією виходити йому назустріч, у супроводі Богородиці, яка завжди прямує вперед поруч із нами».

 
За матеріалами: Радіо Ватикану 

Джерело:   КРЕДО 

18.11.2013р. Б. / Синод Єпископів УГКЦ проголосив в усіх парафіях Декаду місійності

ПАСТИРСЬКЕ ПОСЛАННЯ

Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви
до вірних та всіх людей доброї волі

Ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде,
і будете моїми свідками в Єрусалимі,
у всій Юдеї та Самарії і аж до краю землі (Ді. 1, 8).

Дорогі в Христі!

Від 11 до 18 серпня цього року в Києві проходив Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви. На нього прибули єпископи УГКЦ з України та поселень, а також відповідальні за наших вірних у Росії, Казахстані, Греції та Білорусі. Під час нарад і молитовних застанов ми відчули, що сьогодні Святий Дух кличе нашу Церкву з новою силою проповідувати Слово Боже, як тим, хто вже є вірним нашої Церкви, так і тим, хто ще очікує на Хрещення в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Господь кличе нас, навчаючи кожну сучасну людину, берегти все те, що наш Божественний Учитель нам заповідав (пор. Мт. 28, 19−20).

Це апостольське служіння, свідомість того, що ми послані Христом ділитися нашою вірою, є завданням усіх охрещених в ім’я Пресвятої Тройці. Нинівсім дітям нашої Церкви потрібно розпалити в собі вогонь Духа, за словами Христа: «Вогонь прийшов Я кинути на землю, і одного хочу – щоб він розгорівся» (Лк. 12, 49). Апостол же Павло застерігає: «Духа не гасіте!» (1 Сол. 5, 19).

Святий Дух зійшов на апостолів у день П’ятидесятниці. Сповнившись Духом, вони вже більше не боялися бути свідками Христа. Кожен віруючий християнин,отримавши того самого Святого Духа у таїнстві Миропомазання, покликаний не затримувати цього дару тільки для себе (щоб не загасити його),а щоразу сильніше розпалювати світильник особистої віри в Бога, поширюючи її на інших: роздмухуючи вогонь Святого Духа в серцях тих, хто зрікся своєї віри або віддалився від Христової Церкви;даруючи цей вогонь тому, хто його ще не має; зігріваючи і просвічуючи серце того, хто терпить холод і порожнечу та блукає в темряві незнання люблячого Бога-Отця.

Цими днями підсумовуємо Рік віри, який ми, як діти Христової Церкви, пережили, відповідаючи на заклик Святішого Отця − Папи Римського, а водночас завершуємо і ювілейні святкування Хрещення Русі-України. Святкуючи ці знакові події, ми наново усвідомлюємо собі, що віра для нас, українців, завжди була нашою спільною підвалиною, –непорушною Божою силою, яка 1025 років тому завдяки провидінному та богоугодному рішенню св. рівноапостольного князя Володимира вчинила нас соборним народом, невід’ємною частиною єдиної, святої, соборної і апостольської Церкви. Віра була рівно ж тією силою, яка дозволила нашому народові вистояти у важких випробуваннях, так що за святим Іваном Богословом можемо з вдячністю визнати: «І оце перемога, яка перемогла світ: віра наша» (1 Ів. 5, 4).

Наша Українська Церква завершує цей рік особливої Божої благодаті в Римі, святкуючи золотий ювілей перенесення мощів нашого великого святого – священномученика Йосафата Кунцевича – до базиліки Святого апостола Петра. Дивлячись на приклад цього великого святого й інших новомучеників та ісповідників віри ХХ століття, ми вчимося від них цінувати,як великий скарб, дар святої віри та нашу приналежність до святої Вселенської Церкви, що їїнаш Божественний Спаситель збудував на скеліПетрі, як рівно ж – свідчити про нашу віру всучасному світі, передаючи її дітям та ділячись нею з усіма, хто шукає і потребує спасенної Божественної благодаті.

То ж сьогодні, стоячи при гробі святого Йосафата в базиліці Святого Петра в Римі і духовно єднаючись з усією повнотою нашої Церкви, ми «єдиним серцем і устами» заносимо подячні молитви до престолу Всевишнього, дякуючи Йому за всі благодаті, що їх отримала наша Церква впродовж століть її історії, а зокрема – за ласку вірності Христові у важких десятиліттях переслідувань минулого століття. Те, що наша Церква зуміла вистояти в тих надзвичайно важких обставинах, було не нашою людською заслугою, а, передовсім, даром Господа Бога, Який не допустив, щоб ворота пекельні здолали Його Церкву (пор. Мт. 16, 18). Цю силу Божої благодаті добре розуміли самі ісповідники віри. Невипадково першою молитвою, яку промовив блаженний священномученик Миколай Чарнецький, повернувшись із заслання до Львова, була пісня прослави Господа «Тебе, Бога, хвалимо!». Нехай же буде прославлений Господь не тільки в численних мучениках таісповідниках віри минулого століття, – нехай Він буде прославлений у житті кожного віруючого сьогодні, нехай буде прославлений і в сучасній історії нашого українського християнського народу!

Щоб віра в нашому народі не погасла, ми, християни, маємо зберігати її живою в наших серцях, родинах і парафіяльних спільнотах, так щоб вона, як те світло, поставлене на свічнику (пор. Мт. 5, 15), показувала шлях до Бога іншим людям. Якщо людина по-справжньому глибоко вірує, то вона відчуває внутрішню потребу ділитися своєю вірою, передавати її іншим. Слова молитви перед причастям неможливо розділити: «Вірую, Господи, йісповідую…». Віра завжди пов’язана з ісповіддю – визнанням своєї віри перед іншими людьми. Христос навчає: «Хто вірує в мене, як каже Писання, то ріки води живої з його нутра потечуть» (Ів. 7, 38). Людина, яка вірою поєднана з Богом – джерелом живої води Духа Святого, має природну потребу, бажання поєднати всіх людей із Богом. Як неможливо стримати бистрої ріки, так само неможливо стримати свідчення віри, місійного запалу християнина і його особистої потреби ділитися своєю вірою з ближніми.

На цій дорозі свідчення віри можуть траплятися перешкоди і загрози, як це показує історія Церкви. Сьогодні, у часизадекларованої релігійної свободи, небезпечним явищем, яке приводить до відречення від віри в Христа, є переконання, що бути християнином можна лише на особистому рівні. Віру в Бога часто хочуть представити як приватну справулюдини, –справу, яка нікого іншого, окрім неї особисто, не повинна стосуватися. За такого розуміння віруючому можуть відмовляти в праві публічно визнавати свою віру. Проте коли і сама віруюча людина, під тиском зовнішніх обставин чи зі страху перед можливими насмішками з боку світу, соромиться виявляти те, що вона є християнином, не має відваги свідчити своєї віри ні словом, ні ділом, тоді вона неминуче наражається на небезпеку її втратити. Бо хто не ділиться своєю вірою, той поступовоїї зрікається. Каже Христос: «Хто, отже, буде соромитися мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того посоромиться і Син Чоловічий, коли прийде у славі Отця свого зі святими ангелами» (Мр. 8, 38). Тому ми, будучи свідомі цієї заповіді Христової, прагнемо й бажаємо, щоб у житті кожного сина і дочки УГКЦ розгорівся вогонь живої віриі щоб цей вогонь почав передаватися через наших віруючих іншим людям у місіонерському пориві.

Подібно як Святий Дух у день П’ятидесятниці укріпив апостолів і послав їх проповідувати Євангеліє, Вінсьогодні і нас посилає до людей, −посилає до нехрещених, далеких від Бога і Церкви, даруючи нам місію іти і зробити Христовими учнями всі народи. Христос неначе підкреслює незвичайність цієї місії: «Ось посилаю вас, немов овець поміж вовків» (Мт. 10, 16), – і водночас заспокоює: «Не бійсь, маленьке стадо, бо вашому Отцеві вподобалося дати вам Царство» (Лк. 12, 32). Виконуючи цю місію, нам, подібно до апостолів, потрібно «вийти назовні» і піти назустріч іншим, – вийти за межі своєї конфесії, народу, сім’ї, щоб зустрітися з людьми іншої віри, дітьми інших народів і культур, урешті-решт, із нашими сусідами. Якщо ми, сповнені місійного духу, почнемо це робити, то зі здивуванням з’ясуємо, що ті «інші» вже давно на нас чекають. Адже слово віри має особливу вагу там, де в словах зневірилися, а діяльна любов оживляє те, що завмерло від байдужості й без нас не оживе.

Наші місійні кроки мають бути скеровані не тільки до людей, далеких від Христа і Його Церкви, а й до «своїх», охрещених, але непрактикуючих своєї віри. Їх теж ми маємо привести до Христа. Наше свідчення віри духовно підкріпить наших охрещених братів і сестер, нагадає їм про їхнє християнські коріння, допоможе зрости у вірі завдяки нашому свідченню справжнього християнського життя.

Однак першим і найважливішим місцем, де маємо вірно зберігати, плекатий передавати скарб святої віри, є наші сім’ї та родини. Хочемо особливо підкреслити, що першими вчителями віри для дітей є їхні батьки. Ніхто: ані священик, ані сестра-монахиня, ані катехит−не може замінити батьків у виконанні цього священного обов’язку, який вони взяли на себе в день Хрещення своєї дитини − виховати її на зрілого християнина, здатного жити євангельськими заповідями у своєму житті, згідно з напутніми словами, що їхпромовив священнослужитель, передаючи запалену свічку хресним родичам: «Прийми оцю горіючу свічку і старайся у всьому житті твоєму просвічуватися світлом віри і добрих діл, щоб, коли прийде Господь, ти міг світло вийти йому назустріч його зі всіма святими й увійти беззаборонно у чертог небесної слави його і царювати з ним в безконечні віки». То ж нагадуємо батькам і матерям, дідусям і бабусям, що найцінніший дар, який вони можуть і повинні дати своїм дітям та внукам на дорогу в доросле життя, є дар живої віри. Цей дар важко переоцінити, адже від нього залежить і дочасне життя, і вічне спасіння ваших дітей і внуків. «Бо, – скажемо словами слуги Божого митрополита Андрея, – що ж варте таке життя, яке не веде до спасення?! Направду кажу вам: ліпше цей короткий вік на цьому світі пережити у нужді та терпінні, а після смерти доступити вічного щастя, ніж тих кілька літ на цьому світі пережити хоч би й в найбільших багатствах, щасті та силі, а після смерти бути виключеним від усякого блаженства тай засудженим на вічний плач! «Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу?» (Мт. 16, 26)».

Щоб допомогти кожному вірному нашої Церкви ділитися своєю вірою, розпалити в собі місійний дух, Синод Єпископів нашої Церкви постановив проголосити в усіх наших парафіях Декаду місійності, до активної участі в якій закликаємовсіх дітей Української Греко-Католицької Церкви – душпастирів, ченців та черниць і вас, улюблені в Христі миряни. Вона проводитиметься щороку впродовж десяти днів між святами Вознесіння Господнього і Зіслання Святого Духа. Подібно як апостоли в ті дні перебували в молитві, щоб «зодягнутися силою з висоти» в день П’ятидесятниці, так і ми в молитві відкриватимемося на «силу з висоти», якою звершуватимемо ті місійні діяння, що на них надихне Святий Дух і благословить Церква.

Закінчується Рік віри, проголошений Вселенською і нашою помісною Церквою. Але продовжується наше життя вірою. Нехай же всемилостивий Господь благословить кожного з нас, щоб наша віра не маліла, але щоб ми, живучи вБожій благодаті, могли і наших братів утверджувати у вірі (пор. Лк. 22, 32). Нехай нашою Провідницею на дорогах віри буде Пресвята Богородиця та всі святі йправедники українського народу!

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога-Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами!

Від імені Синоду Єпископів
Української Греко-Католицької Церкви

+ СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,

при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
14 листопада 2013 року Божого,
у день Святих чудотворців і безсрібниківКосми й Дам’яна

Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Пастирське послання після кожної Божественної Літургії у неділю, 24 листопада цього року.

Джерело:   КІРІОС

17.11.2013р. Б. / Притча про сіяча. Коментар Святих Отців

Притча про сіяча

 

У двадцять першу неділю по Зісланні Святого Духа читається Євангеліє від Луки у якому Христос розповідає притчу про сіяча (Лк 8,5-15).

Пропонуємо коментар деяких Святих Отців Церкви та давньохристиянських письменників на даний євангельський уривок.

Сівачем є Ісус

Ісус направду є Сівачем всього того, що є добре, а ми є Його землею. Весь урожай духовних плодів є від Нього і завдяки Йому. Він навчив нас цього, коли сказав: «Без мене ж ви нічого чинити не можете» (Йо 15,5).

Кирило Олександрійський, Пояснення на Луку, бесіда 41.

Єдиний доглядач землі

Є тільки один доглядач землі, яка є в людях, – Той, Хто від початку, від заснування світу, сіє зерна, які можуть зростати; Той, Хто у слушний час посилає дощ Слова Господнього; часи і місця, коли ця земля, що в людях, отримує Божі зерна зрошені дощем Божого Слова, бувають різними.

Климентій Олександрійський, Стромати 1,7,2.

Зерно, яке росте, мусить спершу померти

Возлюблені, зауважмо, як Господь постійно показує нам майбутнє воскресіння, подаючи нам, як первоплід цього, Господа Ісуса Христа, воскрешаючи Його з мертвих. Возлюблені, ми спостерігаємо воскресіння, яке відбувається час від часу. День і ніч показують нам воскресіння: минає ніч і настає день, відходить день і приходить ніч. Погляньмо на плоди. В який спосіб і де проростає насіння? Вийшов сіяч і кинув в землю насіння; вони, потрапивши сухі і голі у землю, зітлівають. Потім велич Господнього Промислу їх відроджує, з одного виростають багато та приносять плід.

Климент Римський, Лист до Коринтян 24.

Посіяно в Ісусі, Дорога

Якщо ми слухаємо слово і від цього слухання наша земля видає рослину, але ця рослина, перше ніж достигне і принесе плід, висихає, то наша земля буде зватися кам’янистою; якщо натомість сказані слова закорінюються глибше в нашому серці, щоб принести плід діл та мати в собі зерна майбутніх плодів, то тоді справді земля кожного з нас приносить плід згідно зі своїми можливостями: якась сто, якась шістдесят, якась тридцять з одного. Однак видається нам правильним та необхідним також застерегти, щоб наш плід не мав в у собі бадилля, тобто бур’яну, щоб не був при дорозі (пор. Лк 8,5), але щоб був посіяним на самій дорозі, на Тій, Яка каже: «Я – дорога» (Йо 14,6), для того, щоб птахи небесні не поїдали наших плодів і наш виноградник.

Ориген, Бесіди на Буття 1,4.

Вуха відносяться до внутрішньої людини

Що сказати відносно цього: «Хто має вуха слухати, нехай слухає?» Очевидно, що деякі мають кращі вуха, якими можуть краще чути Божі слова. Що ж Він каже до тих, які не мають тих вух? «Слухайте, глухі! Глядіть, сліпі, дивіться!» (Іс 42,18). Всі ці вислови вжиті по відношенні до внутрішньої людини.

Василій Великий, Бесіди на Псалми 33,13.

Таємниці об’явлені віруючим

Слово Спасителя, так би мовити, постійно приховане. Блаженний псалмопівець поставив це перед нами, кажучи: «Уста мої для приповісток я відкрию» (Пс 77,2). Зауваж, як те, що він колись давно сказав, сповнилося: «Зібралася навколо Нього сила народу з усієї Юдеї і Він говорив до них у притчах». Оскільки вони не були достойні зрозуміти таємниць Царства Небесного, то для них Він огорнув слово неясністю.

Знання таємниць Царства Небесного було запевнене не для них, а для нас, що є більш готовими прийняти віру. Він дав це нам, оскільки досконалою є мудрість, здатність розуміння притч і незрозумілих слів, слова мудрих та їхні загадки (пор. Прип 1,6). Притчі, можемо сказати, є образами предметів не видимих, а духовних та тих, яких можна пізнати розумом. Притча представляє очам нашого ума те, що неможливо побачити тілесними очима. Вона гарно показує нам тонкість розумових речей за допомогою того, що відноситься до почуттів і є відчутним на дотик.

Кирило Олександрійський, Пояснення до Луки, бесіда 41.

Диявол вириває добре зерно край дороги

Зерно це Слово Боже. Ті, що край дороги, це ті, що слухають, але потім приходить диявол і вириває геть з їх серця слово, щоб вони не увірували і не спаслися. У якійсь момент бачимо, як твердість ґрунту спричинює те, що зерно край дороги забирають геть. Дорога є завжди твердою та необробленою, адже по ній всі ступають своїми ногами; не приймає в себе жодного насіння, і воно лежить на поверхні, стає доступне всім пташкам, які хочуть забрати його. Всі ті, які мають ум затверділий, безплідний та, так би мовити, спресований, не отримують божественного зерна. Божественна і свята пересторога не доходить до них; вони не сприймають слів, які б виробили в них страх Божий та завдяки яким вони могли б принести як плід славу чесноти. Вони зробили зі себе стежку второвану і втоптану нечистими демонами, самим Сатаною, а тому ніколи не можуть принести святий плід. Ви, що чуваєте, що маєте безплідне серце і не приносите плоду, відкрийте ваш ум і прийміть святе зерно, будьте родючим і добре обробленим ґрунтом, принесіть Богові плоди, які піднесуть вас до життя нетлінного.

Кирило Олександрійський, Пояснення до Луки, бесіда 41.

Диявол віддалює слово Божої науки

Коли приходите до Церкви, не розсіюйтесь пустими і непотрібними справами, адже в такому випадку диявол прийде і знайде вас перейнятими ними, немов би ворон, який негайно знаходить в ріллі зерно пшениці ще перед тим, як його прикриють землею, і, схопивши його, летить геть; так само диявол забирає пам’ять про слова науки Божої від ваших сердець, і ви залишаєтеся порожніми та позбавлені корисних повчань.

Симеон Новий Богослов, Повчання 30,12-22.

Невдячність душі – це відкрита дорога до зла

«Одне впало край дороги» (Лк 8,5). Це образ душі невдячної, як тієї, що, отримавши лише один талант, зневажила доброту Того, Який їй його дав (пор. Мт 25,24-30). Оскільки ґрунт був повільним до прийняття його насіння, то він стає прохідним місцем для всякого зла. Як наслідок, не було місця на тій землі для Вчителя, щоб Він міг зайнятися нею як землевласник, розбити її твердість та засіяти на ній насіння. Господь описав лукавого, використовуючи образ птаха, який викрадає зерно та несе його геть; в такий спосіб дає зрозуміти, що насильно диявол не вириває з серця йому ввірене повчання. В образах притчі Він об’явив голос Євангелія, голос, який стоїть біля дверей наших вух як пшеничне зерно на поверхні землі, яка не заховала в своєму лоні насіння, що впало на неї. Птахам не було б дозволено проникнути в землю в пошуках насіння, що його земля приховувала під своїми крилами.

Єфрем Сирійський, Пояснення до Діатесарону 11,13.

Переслідування стають причиною збентеження і втрати віри

Звернімо увагу на інших, про яких Христос сказав: «Ті ж, що на камені, це тії, що, почувши, з радістю приймають слово, але не маючи коріння, вірують дочасу й під час спокуси відпадають» (Лк 8,13). Є люди, віра яких не випробувана. Вони спираються тільки на слова і не докладають зусиль свого ума, щоб поглибити таїнство. Їхня побожність – тендітна і незакорінена. Коли входять до церкви, то часто отримують задоволення, дивлячись на численно зібраних людей, радісно отримують настанови в таїнствах від того, який має завдання навчати, і обдаровують його похвалами. Коли виходять з церкви, то одразу ж забувають святі правди і їхнє життя повертається до звичайного бігу, бо  вони нічого не прийняли для свого майбутнього добра. Якщо для християн справи йдуть мирно і нема випробувань, які б їх турбували, то тоді вони просто підтримують свою віру, так би мовити, в певному стані збентеження та коливання. Однак, коли їх турбують переслідування і неприятелі істини атакують церкви Спасителя, то їхнє серце не любить боротьби, а їхній ум відкидає щит та втікає.

Кирило Олександрійський, Пояснення до Луки, бесіда 41.

Тверде слово не знаходить місця на твердій землі

«Те впало на скелясту землю» (Лк 8,6). Господь об’явив своє милосердя: навіть якщо твердість ґрунту не була пом’якшена працею, Він не позбавив його свого насіння. Цей ґрунт представляє тих, які віддаляються від Його настанов як тих, які кажуть: «Жорстока ця мова! Хто може її слухати?» (Йо 6,60). Вони немов Юда, який слухав Його слова і жив серед Його знаків (чудес), однак залишився безплідним в часі випробування.

Єфрем Сирійський, Пояснення до Діатесарону 11,14.

Речі світу цього придушують насіння

«А те, що впало між тернину, це ті, що вислухавши, ідуть, та клопоти, багатства і життєві розкоші їх душать, і вони не дають плоду» (Лк 8,14). Господь розсипає насіння, яке здобуло тверду основу в ґрунті, який його прийняв. Воно вже почало підростати та стало видимим, коли турботи світу придушили його і воно висохло, будучи виснажене пустими справами. Пророк Єремія сказав: «На їхньому стеблі нема колосся, муки воно не вродить» (Ос 8,7). В цих справах ми мусимо бути як досвідчені землевласники, що терпеливо зривають тернину та викорчовують все, що шкідливе, і потім розсіюють насіння у чисті борозни. Можна сміливо сказати, що ті, які не сумніваються, повертаються додому раді, несучи снопи з собою (пор. Пс 126,6). Якщо якась людина кидає насіння на землю тернисту, зарослу кущами і густо покриту непридатною стернею, то зазнає подвійної втрати. По-перше, вона тратить своє насіння, а по-друге – свою працю. Щоб божественне насіння могло добре в нас проростати, відкидаймо геть з нашого ума думки світу і ті тривоги, які ні до чого не приводять та змушують нас прагнути бути багатими.

Кирило Олександрійський, Пояснення до Луки, бесіда 41.

Милостиня і віра замість багатства

Милостиня і віра нехай тебе не залишають. Пам’ятай, що кожного дня смерть є близько, і, ніби вже закритий в гробі, не турбуйся ні про що з цього віку. Турбота про цей світ та прагнення багатства –  це та тернина, від якої в Євангелії Господь казав нам стерегтися, оскільки вона придушує добре насіння.

Паскасій Думійський, Питання і відповіді грецьких Отців 43,2.

Добре насіння приносить плоди в багато разів

Це добре насіння гідне захоплення. Багата та родюча земля приносить плід в стократному розмірі, так що це є добрим знаком кожного родючого та плодотворного поля. Один з святих пророків устами Божими сказав: «Усі народи щасливими вас будуть називати, бо будете країною втіхи» (Мал 3,12). Коли Слово Боже падає в чистий ум, здатний звільнитися від усього шкідливого, то воно глибоко запускає своє коріння і виростає як кукурудзяне стебло. Доводить свій плід до зрілості, будучи сильним в листках і гарним цвітінням.

Кирило Олександрійський, Пояснення до Луки, бесіда 41.

Джерело:   Воїни Христа Царя