12.12.2015р. Б. / Про логотип святкувань Ювілейного року Божого милосердя - Богословський коментар логотипу

Милосердні, як Отець (уривок з Євангелія від Луки, 6, 36) – це запрошення виявляти милосердя за прикладом Отця, котрий просить не судити і не осуджувати, а ділитися любов’ю та безконечно прощати (пор. Лк. 6, 37-38). Логотип – твір о. Марка І. Рупніка, Т. І., – представляє короткий богословський підсумок теми милосердя. Автор покликається на дуже цінний для ранньої Церкви образ Сина, який бере на плечі загублену людину, що вказує на любов Христа, котрий веде до завершення таємницю свого Воплочення відкупленням.

Образ виконаний таким чином, щоб показати Доброго Пастиря, який з великою любов’ю торкається глибини серця людини, перемінюючи її життя. Ще одна деталь: Добрий Пастир у своєму великому милосерді бере на плечі людство, але Його погляд зустрічається з поглядом людини.

Христос дивиться очима Адама, Адам – очима Христа. Кожна людина, споглядаючи в Його погляді любов Отця, відкриває в Христі Нового Адама, а також власну людяність і майбутнє, яке на неї чекає. Образ уміщений у формі, що називається «мандорла» (з італ. – мигдалина). Ця форма дуже важлива для давньої та середньовічної іконографії, бо вказує на поєднання в Христі двох природ − божественної та людської. Три концентричні овали трьох відтінків, що світлішають у зовнішньому напрямку, відображають рух Христа, який витягує людину з темряви гріха і смерті. Водночас заглиблення темнішої барви означає незбагненність любові Отця, який усе прощає.

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ

11.12.2015р. Б. / Інтерв'ю Папи Франциска журналу «Credere»: «Я - прощений грішник»

Папа Франциск дав інтерв'ю щотижневому журналу «Credere», офіційному органу ювілею милосердя.

Яка була необхідність у проведенні Ювілею в умовах сьогоднішньої ситуації в Церкві та світі? На це питання Папа відповідає, що він відчув бажання продовжити традицію, започатковану Папами Павлом VI і Іваном Павлом II, які ставили особливий акцент на Божому милосерді. «Очевидно, що сучасний світ потребує милосердя,  співчуття – співчуття разом». Ми звикли до поганих новин, до жахливих звірств, до жорстокості, які ображають ім'я і життя Бога. Світу необхідно відкрити, що Бог - Батько, що Він є милосердя, що не можна йти шляхом жорстокості й осуду. Сама Церква, - зазначає Папа Франциск, - іноді йде  жорстким шляхом, впадаючи у спокусу суворості, підкреслюючи лише моральні норми і залишаючи багатьох за своїми межами». «Всі ми грішники, - сказав далі Папа, - всі ми несемо внутрішні тягарі. Я відчув, що Ісус бажає відкрити двері Свого серця». Майбутній Ювілей буде «роком прощення і роком примирення» в епоху «блюзнірства проти людства», яким є виробництво і торгівля зброєю, вбивства, знущання над людьми.

Папу запитали, в який момент свого власного життя він відчув милосердний погляд Господа. «Я грішник, - так Папа почав свою розповідь, - я - прощений чоловік. Бог милостиво споглянув на мене і пробачив. Донині я роблю помилки і гріхи і сповідаюся кожні 15-20 днів». Папа розповів про особливий момент зі свого життя: йому було 17 років, він був практикуючим католиком, але це виявлялося лише у відвідуванні недільної Меси. Одного разу юний Хорхе Бергольйо проходив повз парафіяльну церкву і відчув, що має увійти й висповідатися. Після розмови зі священиком щось в ньому змінилося, і він повернувся додому з впевненістю, яка  ніколи вже не залишала його, що повинен присвятити себе Богові. Священик, у якого Хорхе сповідався, незабаром помер від лейкемії, і хлопець відчув себе так, ніби Сам Бог його залишив. Саме тоді він і випробував на собі Боже милосердя, яке стало згодом його єпископським девізом: «Miserando atque eligendo». Папа пояснює, що цю фразу неможливо точно перекласти мовами, в яких немає герундія. Перше слово означає приблизно «омилосердив».

Як же отримане милосердя змінює наше ставлення до інших людей? Досвід милосердя призводить до терпимості, терпіння і ніжності, відповідає Папа і зупиняється на слові «ніжність». Про «революцію ніжності» - цей термін вже давно знайомий нам по багатьох висловленнях  Папи - він, виявляється, говорив ще задовго до понтифікату, а саме в 1994 році на Синоді Єпископів. Тоді, розповідає Папа, один дуже літній і шанований єрарх зробив йому зауваження, - мовляв, це недоречне словосполучення. «Але я, - каже Папа, - донині продовжую стверджувати, що революція повинна бути саме революцією ніжності, оскільки від неї витікають і справедливість, і все інше». Така революція, пояснює Святіший Отець, відбувається тоді, коли ми намагаємося увійти в становище іншої людини замість того, щоб думати про власні інтереси. Папа закликав віруючих повторювати: «Я нещасна людина, але Бог любить мене таким. Значить, і я повинен любити так само інших людей».

Один з жестів «революції ніжності» - це ласка, сказав далі Папа Франциск. «Ласка - це жест, який іноді витлумачують двозначно, але ж це - перший жест мами і тата до  щойно народженої дитини: щоб сказати «я люблю тебе», «я хочу, щоб у тебе все було добре».

Наприкінці Папу попросили поділитися своїми особистими планами на Ювілей Милосердя. Які жести сам він має намір здійснити як свідчення Божого милосердя? «Буде багато таких жестів, але одну п'ятницю кожного місяця я хочу присвятити особливому жесту».

Джерело:   Воїни Христа Царя

10.12.2015р. Б. / Українська ікона Двері Милосердя у Ватикані

«Коли Христова Церква прославляє в особливий спосіб якусь ікону, а особливо, коли покладає на цю ікону корону актом її коронування, вона неначе хоче підкреслити, що тут двері Божого милосердя є відкриті. Кожний, хто приходить і своєю молитвою стукає у ці двері, може бути торкнутий Богом, Бог зблизиться до цієї людини, оздоровить її, перемінить і у своєму милосерді дасть їй нове життя: дочасне і вічне», − сказав Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ, у проповіді під час Божественної Літургії у греко-католицькому соборі Преображення Господнього в м. Ярославі (Польща) 18 серпня 2011 року з нагоди 15-ліття коронування ікони «Милосердя Двері» папськими коронами.

Про цю чудотворну ікону вперше згадується, на основі свідчень істориків та мистецтвознавців,  в 30-40-х роках XVII століття і її написання умовно можна датувати 1631 роком. В 1747 році відбулося урочисте перенесення ікони до нової церкви Преображення в м. Ярославі. Протягом двох наступних століть відбувалися численні паломництва та особливі вшанування ікони, про що місцеві єпископи повідомляли Святійшого Отця. 8 березня 1779 року Папа Пій VI надав відпуст всім, хто з дотриманням визначених умов, вшановуватиме Богородицю на цій іконі: «Кожна Служба Божа за померлих, котрого-небуть дня відслужена, чи то єпархіяльним священиком, чи монахом виєднює для цієї душі повний відпуст».

21 листопада 1779 року було визнано ікону «чудотворною». У 1929 році відбулося святкування з нагоди 150-ліття апостольського листа «BREVE» Папи Пія VI, а також і посвячення нового престолу Пресвятої Богородиці.

З 1947 по 1989 роки, як звичайно було в ці непрості часи, було заборонено привселюдно вшановувати згадану ікону, тому що комуністи закрили греко-католицький храм у Ярославі, а ікону було передали до музею. А після різних старань ікону повернено храмові, а різні клопотання з боку нашої Церкви перед Апостольським Престолом призвели до того, 18 серпня 1996 року відбулась урочиста коронація Чудотворної Ікони Пресвятої Богородиці «Милосердя Двері», за участю кардинала Сільвестріні та великої кількості паломників. Коронацію було здійснено від імені Папи, нині Святого Івана Павла ІІ. А вже 18 серпня через 15 років,  до чудотворної ікони прибув Патріарх Святослав.

Дивним способом розвиваються події – саме цю ікону забажав мати у Ватикані Папа Франциск. І про це розказав Блаженніший Святослав на початку грудня: «Учора після обіду сталася унікальна подія… Учора почав свої передріздвяні реколекції Папа Франциск. Проповідує йому реколекції отець Раньєро Канталамесса – офіційний проповідник Папського дому ще з 1980 року. … А минулого тижня він проповідував реколекції для єпископів Синоду УГКЦ та для римо-католицьких єпископів України. На закінчення реколекцій я подарував йому копію ікони Богородиці з міста Ярослава, яка називається «Милосердя двері». Папа Франциск почув про ікону «Милосердя двері» від отця Раньєро і сказав, що хоче, аби оригінал цієї ікони був у Римі до вівторка, тобто на початок Року Божого милосердя. У понеділок до обіду вона має бути вже у Ватикані. І ось від вечора п'ятниці дипломати Польщі при Ватикані, польські урядовці та наші отці працюють над тим, як цю стародавню ікону доставити до Рима».

 «Що це означає для нашої Церкви, для нашого народу, годі збагнути. Адже ми так давно шукали способу, аби вся Католицька Церква молилася за Україну. Бо зараз на наші плечі лягають дуже тяжкі тягарі... І так виглядає, що Богородиця особисто бере на себе всі необхідні справи, аби промовити слово за Україну. І де? У Римі», – зауважив Глава УГКЦ.

І ось настав особливий момент – ми і цілий світ побачив ікону «МИЛОСЕРДЯ ДВЕРІ» у  базиліці Святого Петра на відкритті Ювілейного Року Милосердя.

Згадана ікона «Милосердя двері» у нашій Церкві також є офіційною іконою Року Божого милосердя. Вона буде виставлена для вшанування в усіх кафедральних соборах нашої Церкви.

о. Йосафат Бойко, ВС

Джерело:    Офіційний медіаресурс Івано-Франківської Архиєпархії

09.12.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Середа 28 тижня 

Євангеліє

Лк.20,1–8:  «То й Я вам не скажу, якою владою я це чиню»

 Бог через своє велике милосердя не перестає турбуватись про кожного з нас. Він різними способами хоче промовити до нас. Тому бачимо в сьогоднішній Євангелії, що Господь на запитання відповідає запитанням, бо це був той спосіб, в який люди могли б зрозуміти, що Іван Предтеча був тим, який вказував на Господа.

 Так само і ми в своєму житті: якщо будемо щирі зі собою, скажемо правду собі, то завжди зможемо прийняти Бога і Його волю, дати відповідь на запитання, чому щось відбувається так чи інакше, чому ситуація саме така, чому маємо якесь пережиття чи радість.

 Бо так як Бог послав Івана Предтечу перед Ісусом, так Він посилає до нас своїх людей, події, думки. Вміймо розпізнати у всьому Божу присутність і Божу дію!

---

Апостол

2Тим.4,9–22:  «Проте, Господь став при мені й підкріпив мене, щоб проповідь здійснилася через мене»

Ми часто говоримо про свої слабості, обмеження, свою гріховність, але для Бога це цілковито неважливо. Для Бога головне, щоб ми повірили в Нього і через нашу віру Бог може нас скріплювати, Бог може давати нам силу проповідувати.

Бог вірить в нас, в наші спроможності, бо саме Він дав їх нам. Бог переконаний в наших можливостях. Проблема є завжди з нашого боку, ми непевні, що зі своїми обмеженнями та слабостями ми здатні свідчити і проповідувати про Бога, а де вже там робити ті діла, які робив Христос, і більші від них!

Придивімося до себе. Які б ми не були, але Христос через своє Воскресіння визволив нас від неволі гріха і зробив нас спосібними до свідчення про Нього. Не занедбуймо тих дарів, які Він дає нам через Свого Святого Духа!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

08.12.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Вівторок 28 тижня 

Євангеліє

Лк.19,45–48:  «Дім Мій – дім молитви, а ви з нього зробили печеру розбишак»

 Господь каже: «Ви – храм Духа Святого»! Людина створена на образ Божий, Господь відбив, відобразив у ній Свій образ. Людина лише тоді почувається щасливою, коли вона є з Богом. Кожен з нас має досвід, коли він добре пережив молитву чи добре посповідався, свідомо прийняв тіло і кров Христа, тоді він відчуває Бога, відчуває повноту і нічого більше не потребує. Але ж коли ми цією свідомістю не живемо, то хочемо себе наповнити чимось іншим, але це «інше» ніколи нам не замінить Бога.

У нашій голові постійно щось «крутиться» – щось думаємо, щось плануємо. Навіть у храмі Божому можемо чимось іншим перейматися, аніж тим, щоб увійти у Божу присутність. І як Господь виганяв продавців з Єрусалимського храму, де було місце для поклоніння Єдиному Богу, так і ми маємо ввійти до храму своєї душі і придивитись, що там робиться і, звичайно, також виганяти звідти все, що нам перешкоджає поклонятися нашому Творцеві. Маємо мати свідомість, що це місце для Господа, що лише Бог може сповнити його так, щоб ми почувалися щасливими. Лише в Бозі людина може досвідчити радість, щастя і мир!   

---

Апостол

2Тим.3,16–4,4:  «Проповідуй слово, наполягай вчасно і невчасно»

Сьогодні апостол звертається до усіх нас, щоб ми проповідували Слово Боже, бо кожен з нас має цей обов'язок проповідувати. Згадаймо свій прихід до Христа – неважливо, чи ми народилися в християнській сім'ї, чи почули про Бога в зрілому віці, – це стало можливим лише тому, що нам хтось колись проповідував. Наші батьки чи наші друзі, знайомі, чи «випадкові» люди «показали» нам свою віру. Господь закликає нас так само передавати свою віру, ділитися нею, проповідувати, як Він закликав до цього своїх перших апостолів, обіцяючи, що кожен Його учень робитиме такі ж діла, як Він.

Апостол вживає, на перший погляд, незрозумілі для нас слова – «наполягай вчасно і невчасно». Вчасно – це тоді, коли люди хочуть почути цю проповідь, коли вони відкриті, готові до сприйняття. А невчасно – це тоді, коли люди, можливо, не хочуть чи неготові слухати Слово Боже, в цей же час наше християнське сумління не може мовчати на гріх.

Проповідувати про Христа всюди і повсякчас не означає моралізувати, повчати…  Даймо людям власний добрий приклад, розкажімо їм про Христа і Його обітниці, нагадаймо, що Христос зробив для нас на хресті. Люди завжди спраглі Слова Божого, і навіть коли це заперечують, завжди є шанс, що зерно Божого слова знайде в них хоч трохи родючого ґрунту і проросте! 

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

07.12.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок 28 тижня 

Євангеліє

Лк.19,37–44:  «Кажу вам: Коли оці замовчать, кричатиме каміння»

Не так давно, за комуністичних часів, влада хотіла, щоб Церква мовчала. І зовнішньо виглядало, що наша Церква була практично знищена, здавалося, що цій імперії ніхто не зможе ніщо зробити. Але бачимо, що сталося з Радянським Союзом.

Відтак знаємо, що Бог є сталий, і ніхто не може стати до війни з Богом, бо позаяк Бог незмінний, а все інше зміне. Саме Господь, без сумніву, берегтиме свою Церкву. І оскільки Бог прагне промовляти до серця кожної людини – чи в комуністичні часи, чи тепер – то Він робить усе, щоб людина почула.

Якщо треба, щоб ми почули, то може статися щось таке, про що Господь каже, що: «Каміння кричатиме». Як в нас народі кажуть: «Поки грім не загримить – чоловік не перехреститься». Бог хоче спасіння людини, хоче добра для кожної особи. Тому маємо бути свідомі, що Бог промовляє у нашому житті, і бути уважним до того, що Бог хоче нам сказати тією чи іншою подією. Бо Бог завжди говорить!

---

Апостол

2Тим.2,20–26:  «Слузі ж Господньому слід бути не сварливим, а до всіх привітним»

Знаємо, що до різних людей ми по-різному ставимось: з одними нам приємно бути з перших хвилин знайомства, інших – можемо уникати чи непривітно реагувати на їхню появу. На це впливає дуже багато чинників, свідомих та не свідомих. Апостол же нам вказує на важливу річ – бути привітними до всіх, до кожної людини, яку послав нам Господь.

Кожна людина без виключення очікує привітності, доброти, кожна людина цілковито інакшою стає, коли ми до неї ставимось з любов'ю, з миром. Спробуймо у своєму щоденному житті уникати стереотипів, які ми маємо щодо когось, а все більше стараймось бути відкритими на кожну людину.

Якщо кожну людину будемо готові прийняти, допомогти, усміхнутися, сказати добре слово, добре думати про неї, то ця привітність завжди повернеться до нас. Можливо, не усі і не відразу ставитимуться до нас так само, але Бог знає серце кожного, тому найголовніше те, що за наші старання нам буде нагорода на Небі!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

06.12.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

27 Неділя 

Євангеліє

Лк.14,16–24:  «Багато бо покликаних, а мало вибраних»

Сьогоднішній уривок показує нам, що Бог всіх кличе йти за Ним. Слово «багато» означає – всі. Це дійсно так. Покажіть мені ту людину, яку би Бог не кликав, якої б не хотів бачити у Своєму Царстві! Бог кожну людину створив для вічності з Ним. А хто є вибрані? Це ті, які самі себе вибрали, бо вирішили відповісти на цей Божий поклик.

Бачимо у Євангелії, як усі ці троє осіб в різний спосіб відмовляються, або, радше, знаходять оправдання, чому вони не можуть прийти на цей бенкет, не можуть відповісти на запрошення.

Погляньмо на наше життя: з одного боку – ми свідомі того, як би ми мали жити, як нам треба чинити в певних обставинах, бо знаємо Божі Заповіді. А з іншого боку, що в нас виходить натомість? Бачимо, як ми відповідаємо на той Божий поклик. Ми завжди знаходимо причини, чому ми так не живемо, завжди знаходимо причини, чому так не чинимо.

Якщо хтось хоче оправдатися, то завжди шукає причини, а хто хоче відповісти на запрошення Бога, то завжди знайде можливість.

---

Апостол

Еф.6,10–17:  «Кріпіться в Господі та в могутності його сили»

Щодня ми опиняємось в ситуаціях, коли наша обмеженість стає нам очевидною. Ми є свідками своїх падінь, своїх невдалих рішень, бачимо наскільки ми не спроможні дати собі раду з простими життєвими задачами.

Часто така безвихідь пригноблює нас, ми розчаровуємось і опускаємо руки. Апостол Павло нам каже, щоб ми кріпились у Господі та в Його могутності. Кожного Бог провадить своїми шляхами. У когось дорога, на перший погляд,  проста, а в когось вибоїста. Хтось може зберегти цю благодать через ціле своє життя, а хтось, як розбійник на хресті в останню мить покаятись.

Ми не знаємо, чому Бог допускає саме це, а не інакше у нашому житті, однак знаємо точно – ніщо з того, що відбувається, не відбувається даремно, все має Божу логіку, яка нам деколи стає зрозуміла лише пізніше. Тому будьмо витривалі в Господі, а Його план на наше життя є лише один, що б нас привести до небесного Царства!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя