ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 6 червня 2015 р.

06.06.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Субота 1-го тижня після П’ятдесятниці 

Євангеліє
Мт.42–48: «Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий»

Нас часто непокоять гріхи, які ми робимо, ми йдем тоді до сповіді, стараємось пильнувати молитву, ходити до храму. Але дуже рідко ми в своєму серці носимо бажання досконалості, святості. А цей наказ ми отримали від самого Господа – “Будьте досконалі”. Христос не каже бажано, щоб ви були досконалі, не зле, щоб були досконалі, але дає нам пряму вказівку бути досконалими. Через наші невдачі і падіння ми розчаровуємось в тому, що можемо бути досконалими, але Господь певний в нашій спроможності і можливості досконалості. Тому вдумаймось в ці слова звернені до кожного з нас. Будьте досконалі.



Апостол
Рим.1,7–12: «Віра ваша славиться у всьому світі»

Хто є християнин? Це той, який повірив у проповідь Христа, той, який повірив у Воскресіння Христове, той, який своєю вірою ділиться з іншими. Не досить щось десь чути про Бога. Ми багато чули всяких теорій. Але чи ми віруємо в Ісуса Христа і ту Добру Новину яку він приніс? Ми багато знаємо що інші говорять про це, але чи ми віруємо в це?

Наше життя завжди показує наскільки наша віра міцна, наскільки ми її реалізовуємо, наскільки наша віра завжди виявляється у наших вчинках. Саме власною вірою, та власним життям ми стаємось свідками Христа для всього світу і для кожної людини, яку стрічаємо. 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

пʼятниця, 5 червня 2015 р.

05.06.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Пятниця 1-го тижня після П’ятдесятниці 

Євангеліє
Мт. 5,33–41: «А я кажу вам не клястися зовсім: ні небом, бо це престол Бога; ні землею, бо це підніжок стіп його; ні Єрусалимом, бо це місто великого царя.»

  Дуже часто людина бере на себе багато обіцянок, постанов, рішень. Часто бачимо, як не можна потім їх дотримувати. Буває захопленість і потягнення емоціями, пережиттями, чи під впливом якоїсь книжки чи передачі яку подивилась. Тому Господь каже не клястися, тому, що ми не можемо бути категоричні, певні в тому чи іншому. Але завжди маємо найперше мати добрий намір. Навіть коли хочемо щось досягнути, щось хочемо мати виріше в майбутньому, завжди краще будувати це  на своїх намірах. Бажаю досягнути цього чи того.

Часто ж коли робимо категоричні рішення і постанови, а потім цього не дотримуємось, то потім це нас знеохочує. Деколи диявол підсуває нам заохочення зробити певні наміри, рішення, а коли ми цього не робимо тоді вже підсуває знеохоту, а то і депресію. Маємо завжди носити в собі бажання, стремління досягнути чогось великого. Коли маємо в собі ці наміри, то з часом вони можуть стати реальністю.



Апостол
Рим. 2, 14–29: «Через вас ім’я Боже зневажається між поганами»

Часто невоцерковлені люди згіршуються негідними вчинками християн, оскільки сприймають їх як тих людей, які б мали жити чесно, справедливо, досконало. Всі хочуть мати взірець, щоб повірити, що життя в святості реальне, а виявляється, що і християни можуть поводитись гірше ненавернених. Тоді постає у них сумнів щодо суті християнства як такого, якщо християни знають, як треба робити, вчать цього інших, а самі так не живуть.

Напевно, найбільша трудність сучасного християнства, що ми, християни говоримо правильні слова, але наше життя не таке. Бачимо, що сила і міць апостолів, учнів і перших християн була в тому, що їхні слова збігалися з вчинками. У народі не даремно кажуть, що слово промовляє, а вчинок потягає. Саме їхні вчинки були взірцем для інших. Їхнє життя навертало людей. Живімо згідно з тим, в що ми віруємо, що проповідуємо, інакше не лише інших, яких мали привести до Нього, відштовхнемо своїм лицемірством, а й самі можемо не зможемо потрапити до Божого Царства!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

четвер, 4 червня 2015 р.

04.06.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Четвер 1-го тижня після Пятдесятниці 

Євангеліє
Мт.5,27–37: «І коли твоє праве око тебе спокушає, вирви його й кинь геть від себе.»

З однієї сторони неможливо так радикально виконувати слова, які Христос вимагає – вирвати око, відрубати правицю. Але ж чому потрібна така радикальність, чому такий підхід?

Щоб показати нам, наскільки маємо бути категоричні. Це те, що нам бракує, вірності в малому. Бо ж як не раз в нас є – це не страшний гріх, то невелика провина, це всі так роблять. Не забуваймо, що саме з цих малих речей, незначних речей, стаються великі проблеми, великий біль і великі гріхи. Саме ця категоричність потрібна для того, щоб в малому і незначному ми були вірні Богу. Вміймо категорично відкидати недобрі думки, недобрі наміри, недобрі бажання. Будьмо категоричні і принципові у тому, щоб бути вірним Богу. Цією категоричністю в малих ділах будується велике праведне і святе життя.



Апостол
Рим.1,28–2,9: «Бог видав їх ледачому розумові чинити негодяще»

Часто ми кажемо, що згрішили   неочікувано для себе, зробили вчинок, якого не планували, що сталося щось випадково. Однак немає випадкового гріха, бо будь-який наш недобрий вчинок завжди починається з якоїсь думки. І це правда, що ми скоріше зауважуємо вже сам вчинок, аніж ту думку, те рішення згрішити, з якої наш гріх почався. А вже коли свідомо і часто грішимо цим гріхом – з’являється звичка, пристрасть грішити. Тоді такі пристрасті вже керують людиною, яка не може над ними запанувати, бо не до кінця гидує тим гріхом, щоб його повністю відкинути зі свого життя.

Знаємо з життя святих, що вони найбільшу боротьбу мали зі собою, з своїми думками і пристрастями. Вони розуміли, що гріх починається з внутрішньої згоди прийняти цю спокусу, тому головне – вчасно відкинути всі думки, зробити чітку постанову їм не піддатися. Тоді ми стаємо відкритішим на Господа, на Його допомогу, бо лише тоді Бог може підтримати людину в спокусі, коли вона того прагне. Задумаймось над своїм життям: наскільки рішуче я відкидаю спокуси і гріховні думки, наскільки я даю Богові можливість вести мене, наскільки сам хочу не грішити. 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

середа, 3 червня 2015 р.

03.06.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Середа 1 тижня після Пятдесятниці 

Євангеліє
Мт.5, 20–26: «Мирися з твоїм противником швидко, коли ти ще з ним у дорозі.»

Цей противник – це наша совість. Маємо жити в мирі з нашою совістю. Наша совість, наше сумління – це голос Божий. Це те, через що Бог промовляє до нас, що хоче сказати. Тож вслухаймося, будьмо уважні. Бог не кладе на нашу совість невимовних тягарів, неможливих до виконання. Бог через совість делікатно і спокійно промовляє, що ми здатні і що можливо зробити. Чим більше будемо вслухатися в голос Божий, а значить в совість, тим більше будемо чутливі, здатні цей голос Божий розрізняти. А чим більше будемо йти всупереч своїй совісті, тим більше вона буде грубша і черствіша. І ми не зможемо вслухатися в цей Божий голос, який говорить безпосередньо до кожного з нас. Тож завжди вслухаймося в наше сумління і живім у мирі з ним.



Апостол
Рим.1,18–27: «Бо гнів Божий відкривається з неба на всяку безбожність і несправедливість людей»

Для нас може видатися дивним, що Бог, який є Любов’ю, може ненавидіти. Бог, що віддав своє життя за всіх, навіть за тих, які були ще грішниками, водночас ненавидить грішних людей. Звичайно, коли апостол вживає слово «ненавидить», він має на увазі, що Бог не сприймає такої постави людини, яка відкривається на гріх замість відкритися на добро.

Бог не змушує нас любити Його, жити свято і праведно, не кличе на силу до Неба, і як ми хочемо, так і живемо. Але водночас Бог ніколи не годиться на наш гріх, і Йому боляче коли ми грішимо не лише тому, що гріх Його ображає, а тому, що віддаляє нас від Бога. Адже Господь зі Своєї любові до нас віддав Своє життя, Він хоче нашого освячення і спасіння як найбільшого можливого добра для кожної душі! 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

вівторок, 2 червня 2015 р.

02.06.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Вівторок 1-го тижня після Пятдесятниці  

Євангеліє
Мт.4,25–5,13: «Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради. Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі.»

Сьогодні перед нами Євангеліє відкриває блаженства. Шануючи авторитет Божий ми приймаємо те, що говорить Господь. Але як нам важко сприйняти слова, що блаженні ті, що голодні та спраглі, блаженні переслідувані, блаженні коли вас будуть зневажати. В реальності нашого життя кожен з нас уникає терпінь, страждань, незручностей. Але саме це деколи Бог дає нам, щоб нас провадити до себе. Божі шляхи несповідимі, незрозумілі, Бог кожного провадить своїми дорогами. Всі дороги і всі щляхи в Божому промислі є важливі і цінні. Дуже важливо, щоб за цими проблемами, труднощами, клопотами, які приходять в наше життя, ми побачили Господа, який провадить нас. Провадить з ціллю, щоб освятити і спасти. Провадить, щоб нас наблизити до себе, щоб нас перемінити. Вміймо приймати ці труднощі, як добру нагоду наблизитись до Нього. Трудність, біда, проблеми з однієї сторони нас можуть віддалити від Бога, коли ми будемо їх не сприймати і нарікати. А з іншої сторони можуть бути доброю нагодою до нашої переміни. Вміймо всім, що стається в нашому житті, користатись як нагодою наблизитись до Господа, ставатись учасниками Царства Божого.



Апостол
Рим.1,1–7,13–17: «Бо я не соромлюся Євангелії: вона бо сила Божа на спасіння кожному»

Маємо кожен раз більше вчитися, читаючи Святе Письмо, Євангеліє, Послання апостолів, і сприймати, як слово Боже, яким Господь промовляє особисто до мене. Так, Він промовив до своїх учеників, апостолів, так, апостоли промовляли до інших людей і для їхніх сучасників, але Бог також промовляє через Своє записане слово і до кожного з нас.

Переважно, що більше ми читаємо Євангеліє, то більше сповнюємось тією силою, яка провадить нас до спасіння, чіткіше чуємо голос Божий, який повсякчас наполегливо промовляє до нас. Стараймося, щоб Євангеліє щодня було в наших руках, щоб наш спосіб думання і поступування формувався відповідно до Божого.

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

02.06.2015р. Б. / "Жити спілкуванням з Богом і між собою - на зразок Пресвятої Трійці"

Під час молитви "Ангел Господній" у неділю, 31 травня 2015 року, Папа Франциск говорив про спілкування Божих Осіб, місійний мандат церкви та будування церковних спліьнот, які віддзеркалюють блиск Пресвятої Трійці.

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Сьогодні відзначаємо урочистість Пресвятої Трійці, яка нагадує нам про таємницю Бога у трьох особах: Отця, Сина і Святого Духа. Трійця – це спілкування Божих Осіб, які є одна з одною, одна для одної, одна в одній: це спілкування є життям Бога, таємницею любові живого Бога. Хто ж нам відкрив цю таємницю? – Ісус. Він нам говорив про Бога як Отця; говорив нам про Святого Духа; і говорив про Себе самого як Божого Сина. А коли Воскреслий розіслав своїх учнів, аби євангелізували людей, сказав їм, щоб хрестили «в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа» (Мт 28,19). Христос завжди довіряє цей наказ Церкві, яка від апостолів успадкувала місійний мандат. Він скеровує його також до кожного з нас, адже силою Хрещення ми є частиною його спільноти.

Тому сьогоднішня літургійна урочистість, даючи змогу споглядати прекрасну таємницю, з якої походимо і до якої прямуємо, відновлює нашу місію, аби жити спілкуванням з Богом і між собою ‒ на зразок Пресвятої Трійці. Ми покликані не на те, щоб жити одні без одних, вивищуючись над іншими чи бути проти інших ‒ але одні з одними, для інших і в інших. Це означає прийняти і згідно свідчити про красу Євангелія; життя у взаємній любові, що скерована до всіх; ділячи радості і страждання, навчаючись перепрошувати і пробачати, оцінивши різні харизмати під керівництвом пастирів. Одним словом, нам довірено завдання будування церковних спільнот, які все більше б ставали родиною, здатних віддзеркалювати блиск Пресвятої Трійці і євангелізації не лише словами, але також з силою любові Бога, яка є в нас.

Пресвята Трійця, як я вже згадував, є також остаточною метою, до якої спрямоване наше земне паломництво. Дорога християнського життя дійсно є дорогою принципово «тринітарною»: Святий Дух веде нас до повного пізнання навчання Христа, Його Євангелія, а також нагадує нам те, чого навчав нас Ісус. Ісус, у свою чергу, прийшов у світ, аби уможливити нам пізнання Отця, аби нас до Нього привести, аби нас з Ним примирити. Все християнське життя обертається навколо таємниці Трійці, i завершується в союзі з цією нескінченною таємницею. Тому намагаймося утримувати високий «тон» нашого життя, завжди пам’ятаючи, для якої мети, для якої слави існуємо, працюємо, змагаємось, страждаємо; і до якої великої нагороди ми покликані. Ця таємниця огортає ціле наше життя і цілу нашу християнську екзистенцію. Пригадуймо про це, наприклад, кожного разу, коли робимо знак хреста: в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. А тепер прошу вас, аби ми всі, голосно промовляючи ці слова, зробили знак хреста. Всі разом! В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

У цей останній день травня, марійного місяця, довіряємось Діві Марії. Та, Яка більше ніж будь-яке створіння пізнала, адорувала і полюбила таємницю Пресвятої Трійці веде нас за руку; хай нам допоможе помітити у світових подіях знаки Божої присутності: Отця, і Сина, і Святого Духа; хай нам випрошує, аби ми любили Господа Ісуса цілим серцем, аби ми прямували до бачення Пресвятої Трійці, прекрасної мети, до якої прямує наше життя. Просімо Її також, аби допомагала Церкві, таємниці єдності, аби завжди була гостинною спільнотою, де кожна особа, особливо убога і змаргіналізована, могла би знайти визнання і відчути себе Божою дитиною, бажаною і коханою.

понеділок, 1 червня 2015 р.

01.06.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок 1-го тижня після Пятдесятниці 

Євангеліє
Мт.18,10–20: «Коли хтось має сто овець і одна з них заблудить, - чи він не кине дев’ятдесят дев’ять у горах і не піде шукати ту, що заблукала?»

  На перший погляд нам може видатись, що для Господа не є так важливі 99 овець, як та одна вівця. Однак для Бога немає більш важливих чи менш важливих людей, для Бога всі однаково важливі, всі цінні. Але ця розповідь з Євангеліє, ця притча показує іншу річ. Богу важлива кожна людина, для Бога важливе навернення кожної людини, отже, Богу важливий кожен з нас. Можливо зі сторони людей ми не чуємо своєї важливості, уваги, цінності, але не так є зі сторони Бога. Люди нас забувають, не звертають на нас уваги, але для Бога ми завжди цінні і цінні навіть тоді, коли робимо зло чи гріх. А ще більш цінні , коли навертаємось, усвідомлюємо свій стан. Тож подумаймо, яку важливість і цінність ми маємо в очах Господа.



Апостол
Еф. 5, 9–19: «Проказуйте між собою вголос псалми й гимни та духовні пісні, співайте та прославляйте у серцях ваших Господа»

Ми створені на образ і подобу Божу. Цей образ Божий в нас перебуває, хоча й затьмарений первородним гріхом, як також маємо цю подібність до Господа в собі все більше розвивати. Апостол Павло вказує, що важливо промовляти псалми, гимни та пісні духовні, бо ми більше уподібнюємось до Господа, коли перебуваємо з Ним.

Погляньмо на наше життя. Скільки багато зусиль, часу, старань ми докладаємо до всього земного, що змінюється і зникає, а скільки часу ми приділяємо для Господа. Тож ніколи не жаліймо час, який відводимо на Бога. Бо тільки так ми проводимо час з користю для себе, тільки так можемо більше перемінюватись і уподібнитись до Господа.

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

неділя, 31 травня 2015 р.

31.05.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

П’ятдесятниця. Зіслання  Святого Духа

Євангеліє
Ів.7, 37–52; 8, 12: «Хто вірує в мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть!»

Наша віра дає нам злучність з Богом. І все те, що має, що посідає Господь починаємо мати і посідати ми, як діти свого Батька. Незважаючи на те, що кожен з нас в певних обставинах життя стикається з своєю обмеженістю і слабістю, може навіть впадати у відчай чи сумніви, Бог лишається незмінним і завжди ангажується в наші проблеми.

Коли наближаємось до Господа, то багато неможливих до здійснення речей стають можливі. І тоді відчуваємо на собі знамениті слова апостола Павла: «Все можу в тому, хто укріплює мене». Головне не переставати уповати на Нього, мати за свою кріпость і опору тільки Його.

Сьогодні святкуємо Зіслання Святого Духа, коли апостоли діяли не своєю силою, а Божою, оскільки Дух Святий сповнив їх. Діяти в Божій силі може кожен, хто отримав Таїнства Хрещення і Миропомазання, через які ми, смертні люди, стаємо спосібними до великих речей. Сьогоднішнє свято нам пригадує і наголошує два моменти: людина здатна до великих речей, коли дає Господові, Святому Духові діяти в собі. Це свято торжества, перемоги великої сили Божої, яка може виявитися лише тоді, коли ми цього забажаємо, коли ми цього спраглі; і Дух Святий, як зійшов тоді на апостолів, сходить і скріплює життя кожного з нас у кожній миті нашого життя.



Апостол
Ді. 2,  1–11: «Зійшлась велика юрба і хвилювалася, бо кожен чув, що вони говорили його мовою»

Через сходження Святого Духа апостоли стали здатні промовляти людям, кожному народові, і кожній конкретній людині так, щоб вона почула. Апостоли стають здатні нести Євангеліє до кожної особи, яку їм Господь посилає. І це важливий приклад для нас, християн, які через Хрещення сталися спорідненими з Христом, через Миропомазання сталися сповненими Дарами  Святого Духа, щоб ми могли зрозуміти, що коли Бог ставить нас в ситуацію з якоюсь людиною, то робить нас спроможними цій людині допомогти і промовити.

Важливо завжди мати переконаність і віру, що Бог нас не залишить без Своєї підтримки. Так, може, ми не завжди готові почути голос Божий, може, ми не завжди готові промовити кожній людині, але ми цю здатність завжди у собі посідаємо. Її треба більше в собі розвивати через молитву, через наше вслухання в Господа, бо дари Святого Духа ми отримали в Тайні Миропомазання, але маємо ці дари в собі розвивати і ними жити.

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

31.05.2015р. Б. / П'ятидесятниця. Зіслання Святого Духа

Світлий празник Пасхи завершується не менше світлим і великим празником Святої П’ятдесятниці. По Христовому Різдві і Воскресінні цей празник належить до найбільших празників нашого церковного року. Зіслання Святого Духа це - наче вінець і печать на ділі спасіння людського роду, що його доконав Божий Син. В дні св. П’ятдесятниці сам Святий Дух помазує апостолів на проповідників Христового Благовістя. В дні Зіслання Святого Духа родиться і починає діяти Христова Церква. Святий Дух її провадить, просвічує, освячує і зберігає на дорозі правди.

Старозавітня П’ятдесятниця

Євреї у давнину щорічно святкували три великі празники: празник Пасхи, празник П’ятдесятниці і празник Кучок. Свою назву празник має від того, що це був 50-тий день після празника Пасхи, а також 50-тий день від початку жнив. Первісно 50-ця це було свято жнив і подяки. Того дня за приписом закону приходили до Єрусалиму великі маси євреїв з усіх усюдів, навіть з далеких країв, щоб подякувати Богові за земні плоди та зложити з них у храмі свою жертву. В пізніших часах до празника 50-ці, як свята жнив, долучився ще й історичний мотив: річниця надання Божого Закону на горі Синай 50-го дня після виходу з Єгипту.

Християнська П’ятдесятниця

Апостоли й перші християни як празник Пасхи, так і празник 50-ці перейняли від Старого Завіту й задержали його назву, бо і для них це був 50-ий день після Пасхи, але надали йому цілком іншого змісту і значення. Головний мотив святкування 50-ці для новозавітньої Церкви це подія приходу Святого Духа на апостолів. Звідси цей празник має ще назви, День Зіслання Святого Духа або День Святої Тройці.

В понеділок після празника 50-ці святкує наша Церква празник Святого Духа. А це тому, що Східна Церква з давен-давна має звичай, щоб наступного дня по великім празнику віддавати честь тим особам, що виконували головну роль в дні празника. День св. П’ятдесятниці святкує саму подію зіслання Святого Духа на апостолів, а понеділок призначений на віддання особливої чести Святому Духові, як третій Божій Особі.

На осібну увагу заслуговує вечірня понеділка, яка звичайно правиться не в неділю вечором, але зараз по Св. Літургії коло полудня в сам день 50-ці. Поєднання вечірні з Літургією пояснює о. Дольницький тим, щоб усі присутні на Літургії могли взяти участь у коліноприклонних молитвах. Ця вечірня відзначається тим, що крім інших молитов має три довші покутного змісту молитви, що їх мав написати св. Василій Великий (+ 379).

Про ікону

У празнику Зіслання Святого Духа сповняється обіцянка Христа, що після Його відходу на небо Отець пішле учням і Церкві іншого Утішителя, Святого Духа, який дасть повне навчання всього, що Христос об'явив (Йо. 14, 26). Оскільки учні не змогли зразу прийняти все, а Христос казав, що має ще "багато" що їм оповісти, то зробити це мав Святий Дух: "Дух істини... наведе вас на всю правду" (Йо. 16, 13).

Великі майстри східної ікони воліли зосередити свою увагу на найважливішому: на народженні Церкви. Як не дивно, але тут нема постаті Богородиці. Проте не забуваймо, що апостоли сидять на кріслах, як учасники Вселенського Собору. Посеред них бачимо порожнє, але освітлене місце: це невидимий, але завжди присутній Христос, Глава свого містичного Тіла.

Іконографічна композиція цього празника має вгорі традиційний півкруг неба, який символізує Божу присутність. З неба спливають світлі промені дарів і ласк Святого Духа. Звичайно зображені Апостоли, які сидять півколом. Півколо – це символ об'єднання Церкви. Над усіма Апостолами є вогненні язички, якими проявилася присутність Святого Духа (Ді. 2, 3). Другий прояв – шум вітру – неможливо зобразити візуально, але його можна відчути посередньо – у виразах збудження та схвильованості Апостолів, бо вони, крім цього, почали говорити різними мовами (Ді. 2, 4). Вогненні язички саме й нагадують про цей дар мови. Крім того, вогонь очищує та гріє, отже, вогненні язики – це вияв нового, теплого відношення любові між Богом та людьми. Як колись Бог об'явився Мойсеєві у горіючому кущі, так і тепер – у вогненних язиках.

Колись, при будівництві вавилонської вежі, Бог покарав гордість будівничих тим, що замішав їх язики-мови, бо це був бунт проти Бога. Тепер же Святий Дух дає Церкві новий дар язиків-мов, щоб таким способом сповнилася місія поширення Божої правди. Св. Йоан Предтеча пророкував, що Христос буде христити водою і вогнем (Мт. 2, 11). Це сповнилося у Христовому хрищенні та у Зісланні Святого Духа.

Св. Павло, який історично не був присутній при цій події, як і при Вознесінні, тим не менше зображений на іконі. Він символізує всіх неприсутніх, в тому числі й нас, яких у Церкві Христовій надихає та навчає Святий Дух.

У нижній частині композиції, в темноті, часто зображена алегорична людська постать. Це Космос, тобто всесвіт, який, обтяжений гріхами Адама та людства, чекає у темряві на просвічення та очищення. В прос­тертих руках він тримає рушник, щоб прийняти Божі ласки.

Архітектура й стіни символізують Христову Церкву, яка є видимою спільнотою всіх віруючих. Хто шукає правди, той може знайти Христа й наглядно бачити Його у навчанні Церкви та у відданому житті вірних.

Тропар та кондак

Тропар, глас 8: Благословен єси, Христе Боже наш, що премудрими рибаків явив, зіславши їм Духа Святого, і ними уловив вселенну. Чоловіколюбче, слава тобі.

Кондак, глас 8: Коли ти, зійшовши, язики змішав, розділив ти народи, Всевишній. Коли ж вогненні язики ти роздавав, у з'єднання всіх ти призвав. І одноголосно славимо Пресвятого Духа.

Діяння святих апостолів 2, 1-11

В ті дні, коли настав день Пятдесятниці, всі апостоли були однодушно вкупі. Аж ось зненацька залунав із неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи. і з'явились їм поділені, мов вогонь, язики, і сіли на кожному з них. Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм говорити. Були ж у Єрусалимі між юдеями побожні люди з усіх народів, що під небом. І як зчинився той шум, зійшлася сила народу і збентежилася, бо кожний чув, що вони говорили його мовою. І дивувалися всі, і чудувалися кажучи один до одного: Хіба ось всі, що говорять, це не галилеяни? Як же воно, що кожний з нас чує нашу рідну мову: партяни, мідяни, еламії і мешканці Месопотамії, Юдеї й Кападокії, Понту й Азії, Фригії й Памфілії, Єгипту й околиць Лівії, що біля Кирени, римляни, що прибули, юдеї і проселіти, крітяни й араби, як ми їх чуємо, як вони нашими мовами проголошують величні діла Божі!?

Євангеліє від Івана 7, 37-52; 8, 12

Останнього великого дня свята стояв Ісус і кликав на весь голос: Коли хто спраглий, нехай прийде до Мене і п'є! Хто вірує в Мене, як каже Писання: Ріки води живої потечуть із нутра його. Так Він говорив про Духа, що мали прийняти ті, які увірували в Нього. Бо не прийшов був ще Дух Святий, тому що Ісус не був ще прославлений. Деякі з народу, чуючи ті слова, казали: Він справді пророк. Інші говорили: Він - Христос. Ще інші мовили: Чи Христос прийде з Галилеї? Хіба не сказано в Писанні, що Христос має прийти з роду Давида, з села Вифлеєму, звідки був Давид? І виник роздор через Нього серед народу. Деякі хотіли Його схопити, та ніхто не наклав на Нього рук. Вернулись слуги до первосвящеників та фарисеїв, і ті їх питають: Чому ви Його не привели? Слуги відповіли: Ніколи чоловік не говорив так, як Цей чоловік говорить. Фарисеї казали: Чи й ви дали себе звести? Невже хто зі старшини або фарисеїв увірував у Нього? Та проклятий народ, що не знає закону! Озвавсь до них Никодим, що приходив до Нього вночі, один із них: Хіба закон наш судить чоловіка, не вислухавши його спершу і не довідавшись, що він робить? Ті йому у відповідь сказали: Чи й ти з Галилеї? Розсліди і побачиш: з Галилеї пророки не приходять. І знову говорив до них Ісус, кажучи: Я - світло світу. Хто йде за Мною, не буде ходити в темряві, а матиме світло життя.

Отець Церкви про празник

Святий Дух невпинно повіває чудовим запахом - приємним, солодким і незрозумілим для людського роду. Але хто пізнав цю втіху Духа та Його насолоди, крім тих, що удостоїлись, аби Він вселився в них? Святий Дух вселяється в душі, які каються не інакше, як після багатьох трудів. Чимало подібного бачимо і в світі. Дорогоцінні камені, наприклад, не здобуваються інакше, як тільки з великим трудом. Шукаючи того Духа, святі знайшли Його, і Він є правдивою многоцінною перлиною, про яку згадує Євангеліє (Мт. 13:45-46) в притчі про купця, що шукав справжню коштовність, а знайшовши, пішов, продав усе й купив її. Присутність Духа засвідчує й інша притча про скарб, захований в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає те, що має, і купує те поле (Мт. 13:44). Нікого так не випробовують спокуси, як тих, що отримали Святого Духа. І наш Господь, коли на Нього після хрещення зійшов Святий Дух у вигляді голуба, був ведений Духом у пустиню, де диявол спокушував Його усіма своїми спокусами, але нічого не зміг Йому вдіяти, як і пишеться про це в Євангелії від Луки: "І закінчивши всі спокуси, диявол відійшов від Нього до якогось часу" (Лк. 4:13). Господь же Ісус повернувся до Галилеї в силі Духа. Так і всіх, хто прийняв Духа і хто бореться та перемагає, Святий Дух скріплює й подає силу перемагати кожну спокусу.

Серафим, якого бачив пророк Єзекиїл (Єз. 1:4-9), є образом вірних душ, що намагаються досягнути досконалості. Він мав шість крил, всіяних очима. Мав також чотири обличчя, які дивилися на чотири боки: одне обличчя подібне до обличчя людини, друге обличчя подібне до тельця, третє - до лева, четверте - до орла. Перше обличчя Серафима (з людським обличчям) означає вірних, які, живучи у світі, зберігають заповіді, на них покладені. Якщо хтось з них вступить до монашества, то він стає подібним до обличчя тельця, тому що несе важкі труди у виконуванні монаших правил та здійснює більші тілесні подвиги. Хто, удосконалившись в приписах спільного життя, переходить до усамітнення і вступає у боротьбу з невидимими демонами, той уподібнюється до вигляду лева - царя диких звірів. Коли ж переможе він невидимих ворогів, опанує пристрасті й підкорить їх собі, тоді буде підхоплений вгору Святим Духом і побачить Божі видіння. Тут уподібниться до обличчя орла: його розум тоді буде бачити все, що може статися з ним із шістьох сторін, тим самим нагадуючи шестикрилого Серафима з численними очима. Так він цілковито стане духовним Серафимом й успадкує вічне блаженство.

Чистота, безперервний і незмінний спокій, повне милосердя та інші прекрасні чесноти, котрі вінчаються благословенням, є заповідями Божими. Намагайтесь сповнити ці веління Духа, якими оживляються ваші душі і за посередництвом яких приймете ви Господа: вони ж є безпечним шляхом...

Із творів Св. Антонія Великого