ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

четвер, 4 червня 2015 р.

04.06.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Четвер 1-го тижня після Пятдесятниці 

Євангеліє
Мт.5,27–37: «І коли твоє праве око тебе спокушає, вирви його й кинь геть від себе.»

З однієї сторони неможливо так радикально виконувати слова, які Христос вимагає – вирвати око, відрубати правицю. Але ж чому потрібна така радикальність, чому такий підхід?

Щоб показати нам, наскільки маємо бути категоричні. Це те, що нам бракує, вірності в малому. Бо ж як не раз в нас є – це не страшний гріх, то невелика провина, це всі так роблять. Не забуваймо, що саме з цих малих речей, незначних речей, стаються великі проблеми, великий біль і великі гріхи. Саме ця категоричність потрібна для того, щоб в малому і незначному ми були вірні Богу. Вміймо категорично відкидати недобрі думки, недобрі наміри, недобрі бажання. Будьмо категоричні і принципові у тому, щоб бути вірним Богу. Цією категоричністю в малих ділах будується велике праведне і святе життя.



Апостол
Рим.1,28–2,9: «Бог видав їх ледачому розумові чинити негодяще»

Часто ми кажемо, що згрішили   неочікувано для себе, зробили вчинок, якого не планували, що сталося щось випадково. Однак немає випадкового гріха, бо будь-який наш недобрий вчинок завжди починається з якоїсь думки. І це правда, що ми скоріше зауважуємо вже сам вчинок, аніж ту думку, те рішення згрішити, з якої наш гріх почався. А вже коли свідомо і часто грішимо цим гріхом – з’являється звичка, пристрасть грішити. Тоді такі пристрасті вже керують людиною, яка не може над ними запанувати, бо не до кінця гидує тим гріхом, щоб його повністю відкинути зі свого життя.

Знаємо з життя святих, що вони найбільшу боротьбу мали зі собою, з своїми думками і пристрастями. Вони розуміли, що гріх починається з внутрішньої згоди прийняти цю спокусу, тому головне – вчасно відкинути всі думки, зробити чітку постанову їм не піддатися. Тоді ми стаємо відкритішим на Господа, на Його допомогу, бо лише тоді Бог може підтримати людину в спокусі, коли вона того прагне. Задумаймось над своїм життям: наскільки рішуче я відкидаю спокуси і гріховні думки, наскільки я даю Богові можливість вести мене, наскільки сам хочу не грішити. 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар