18.02.2012р. Б. / «Уся моя діяльність є служінням для українців, як на Батьківщині, так і поза її межами», - Глава УГКЦ

 

16 лютого Блаженніший Святослав у рамках офіційного візиту до Німеччини відвідав Посольство України в Берліні. За словами Глави УГКЦ, відвідини Посольства є знаком ввічливості і пошани до дипломатичної служби України. «Вони (працівники. – Ред.) зуміли  досягти великого поступу, щоб бути для громадян, яких доля закинула в чужі країни, підтримкою та опорою», - відзначив Блаженніший Святослав.

 

Предстоятель подякував працівникам Посольства за співпрацю із душпастирями, які турбуються про те, щоб «кожному нашому співвітчизнику була надана необхідна допомога і захист, які йому гарантовані правом». Разом із тим він сказав, що «цей візит і вся діяльність є служінням для українців, як на Батьківщині, так і поза її межами.

 

Водночас Глава УГКЦ закликав співрозмовників до активної участі в побудові відповідної інформативної мережі, щоб кожен громадянин України міг у доступний спосіб дізнатися про свої права за кордоном. Зі свого боку українські дипломати подякували Блаженнішому Святославу та Апостольському екзарху Петрові (Крику) за працю греко-католицького духовенства в Німеччині, яке опікуються українцями в усій країні.

 

Того самого дня Верховний Архиєпископ УГКЦ зустрівся з Владикою Матіасом Гайнріхом, Єпископом-помічником Архиєпархії Берліна. Владика Матіас, вітаючи Главу УГКЦ, передав йому вітання від Архиєпископа Райнера Маріа Воелкі, який тепер перебуває в Римі, де братиме участь у Консисторії.

 

Під час розмови архиєреї обмінялись інформацією про стан душпастирської діяльності в Церквах і обговорили можливі шляхи співпраці.

 

На завершення зустрічі Владика Гайнріх згадав про діяльність блаженного Петра (Вергуна), діяльність якого стала невід’ємною частиною загального душпастирства Берліна, і подякував Предстоятелю УГКЦ за співпрацю в ділянці нової євангелізації.

Департамент інформації УГКЦ

18.02.2012р. Б. / Ювілей архиєрейського служіння владики Ігоря (Возьняка)

 

Вчора, 17 лютого сповнилося 10 років від часу єпископської хіротонії високопреосвященного Архиєпископа і Митрополита Львівського владики Ігоря (Возьняка). Єпископські свячення владики Ігоря відбулися 17 лютого 2002 року в Архикатедральному соборі Святого Юра. За рішенням Синоду Єпископів та благословенням Святішого Отця, після хіротонії владика Ігор став тоді Єпископом-помічником Львівської архиєпархії.

 

Під час Архиєрейської Божественної Літургії, яка служилась вчора вранці в Митрополичому соборі Святого Юрія владику Ігоря від імені парафіян та прихожан цього храму з цією пам’ятною датою привітав митрофорний протоієрей Роман Кравчик.

 

По закінченні Богослуження Митрополит Львівський отримав привітання від хорової капели «Трембіта», які у своєму репертуарі виконали українські духовні та народні пісні. Опісля владику з ювілеєм привітали працівники Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ та ректорат Львівської Духовної Семінарії Святого Духа.

 

Прес-служба Львівської Архиєпархії УГКЦ

Довідка:

Після перенесення осідку Глави УГКЦ зі Львова до Києва 29 серпня 2005 року Блаженніший Любомир згідно з кан. 220 п.3 ККСЦ своїм декретом іменував протосинкела Львівської архиєпархії Преосвященного Владику Ігоря (Возьняка) Адміністратором Львівської архиєпархії УГКЦ. А згідно із рішенням Синоду Єпископів УГКЦ, який проходив 5-12 жовтня 2004 року, Владика Ігор був обраний Архиєпископом Львівської архиєпархії.
10 листопада 2005 року, під час Архиєрейської Божественної Літургії, яку очолив Блаженніший Любомир (Гузар), Верховний Архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ, відбувся чин введення на престол нового правлячого єпископа Львівської архиєпархії – Високопреосвященного Владики Ігоря (Возьняка).
29 листопада 2011 року в день апостола та євангелиста Матея, в Архикатедральному соборі св. Юрія у м. Львові, відбулося урочисте проголошення Львівської Митрополії та введення на митрополичий престіл владики Ігоря (Возьняка). Від цього часу владика Ігор (Возьняк) носить титул  високопреосвященний Архиєпископ і Митрополит Львівський.

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

17.02.2012р. Б. / “Присутність Церкви в школі веде до інтелектуального та духовно-морального розвитку”, - митрополит УГКЦ Василій Семенюк

 

Про це сказав високопреосвященний Архиєпископ і Митрополит Тернопільсько-Зборівський 16 лютого під час Літургії у храмі св. Воломира і Ольги з нагоди дня Тернопільського навчально-виховного комплексу "Школа-колегіум Патріарха Йосифа Сліпого". Архиєрей підкреслив важливість впливу та присутності духовенства у навчально-виховному процесі, як важливої передумови уникнення морального занепаду суспільства.

 

За словами Архиєпископа Василія, душпастирі УГКЦ здійснили подвижницьку місію на Галичині під проводом Митрополита Андрея Шептицького та Патріарха Йосифа Сліпого. “Саме під їх проводом духовенство стало вогнищем релігійного і національно-культурного відродження України. В ті часи Церква була активно присутня в шкільництві, що допомогло сформувати міцні фундаменти для християнської сім'ї і дати надійні духовно-моральні орієнтири у житті кожного віруючого християнина”.

 

Архиєпископ привітав педагогічний колектив та учнів із святом їхнього закладу і закликав роздумувати над життям Патріарха Йосифа та черпати приклад із його віри, життя та науки, як безцінної духовної спадщини українського народу.

 

Після Літургії Архиєрей спільно із деканом Тернопільським о. Романом Цюпкою, настоятелем храму св. Йосафата о. Володимиром Ковалковським відвідали школу-колегіум. Митрополит у присутності духівника закладу о. Володимира Демчука та директора Марії Гуцал очолив молитву у каплиці школи та благословив музей ім. Йосифа Сліпого. Виставку облаштовано з нагоди 120-річниці від дня народження Патріарха Йосифа за сприянням фундації “Справа Патріарха Йосифа”, влади та керівництва школи. У церемонії взяли участь міський голова Сергій Надал та начальник управління освіти Тернопільської міської ради Ольга Похиляк.

 

Вкінці відбувся урочистий концерт.

 

Подія входить у число заходів архиєпархії з нагоди Року пам'яті Блаженнішого Йосифа Сліпого, які приурочені 120-ій річниці від дня його народження.

прес-служба архиєпархії


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

17.02.2012р. Б. / «Бути багатим – благо чи тягар?» зустріч з Любомиром Гузаром, Архієпископом-емеритом УГКЦ

 

Дискусійний клуб «Бізнес-Credo» намагається налагодити активний діалог між бізнесом і суспільством, тому на свої зустрічі запрошує провідних мислителів і лідерів суспільної думки, митців і власників бізнесу.

 

Чергову зустріч клубу присвячено непростому питанню «Багатство – благо чи тягар?»

 

Гість клубу Любомир Гузар -Архієпископ-емерит УГКЦ, магістр філософії і доктор богослов’я, вважає, що бути багатим – не тільки мати блага, але й вміти використовувати їх для духовного зростання.

 

Серед питань зустрічі:

- Чи є гріхом бути багатим?
- Який зв’язок між економічним добробутом та людською гідністю?
- Які моральні принципи співіснування багатих і бідних?
- Чи є в Україні приклади відповідального багатства?
- Якою має бути благодійність?

ЧИТАТИ ДЕТАЛЬНІШЕ

Джерела: betv.com.ua

Мандрівники Христа Царя

16.02.2012р. Б. / «Україна сподівається на велику підтримку з боку її духовної родини – Католицької Церкви», - Глава УГКЦ

 

У рамках офіційного візиту до Німеччини, 15 лютого, Глава УГКЦ Блаженніший Святослав зустрівся із Головою Німецької Єпископської Конференції Владикою Робертом Цолічем, Архиєпископом Фрайбурґа. На зустрічі був представник благодійної організації «Реновабіс» п. Альберт, Єпископ-помічник Верле Гельмут Візманн та о. Іван Мачужак.

 

Отець Іван Мачужак розповідає: «Візит Блаженнішого Святослава викликав велике зацікавлення в німецьких церковних колах. Церковні лідери цікавилися ситуацією Церкви в Україні, її проблемами та успіхами. Блаженніший Святослав подякував Архиєпископові Фрайбурґа за «велику поміч для потерпілих від морозів (Фрайбурзька архиєпархія виділила для організації «Карітас-Україна» значну суму для потерпілих від погодних умов в Україні)».

 

Крім того, під час зустрічі Предстоятель УГКЦ наголосив на ролі Церкви в «складній суспільній ситуації, в якій перебуває Українська держава» і відзначив, що «Церква – єдиний незалежний від ідеологій і партійних напрямків гарант правди і довір’я в суспільстві». Зі свого боку німецькі єпископи запевнили Главу УГКЦ у «підтримці на складному, але такому важливому шляху».

 

На завершення зустрічі Блаженніший Святослав передав через Голову Єпископської Конференції Роберта Цоліча подяку всім єпископам Німеччини за підтримку Української Греко-Католицької Церкви. «Це не тільки матеріальна допомога, яка є дуже важливою, а й політична, суспільна і, особливо, духовна підтримка. Під час побудови такої будівлі, як Європа, українці також повинні зробити свій внесок, незважаючи на політичні проблеми в країні. Від Європи Україна сподівається на велику підтримку з боку своєї духовної родини – Католицької Церкви», – відзначив Глава УГКЦ.

Департамент інформації УГКЦ

16.02.2012р. Б. / Церква служить через виховування громадян, - Предстоятель УГКЦ

 

«Дияконія – це невід’ємна частина служіння Церкви. Але цей вид служіння не є вичерпний, тому, що Церква служить також, через виховування громадян, а саме, щоб були свідомі права і справедливості, політичної відповідальності за суспільство і його процеси розвитку», - сказав Блаженніший Святослав, відвідуючи Центральний Офіс Карітасу Німеччини в м. Фрайбурґ, - повідомив о. Іван Мачужак.

 

За словами, Глави УГКЦ, «на прикладі Карітас Німеччини можна побачити широку сферу впливу та служіння Церкви. Блаженніший подякував за допомогу Карітас Німеччини в розбудові структур в Карітас України. Крім того, Предстоятель УГКЦ, представив стратегію розвитку УГКЦ до 2020 року і наголосив на «особливій ролі Карітас в житті парафії – як живого органу і клітини Церкви». Відтак закликав Карітас Німеччини «підтримати цей процес та внести вклад в реалізацію планів Церкви.

 

В свою чергу Президент Карітасу Німеччини о. прелат Негер висловив вдячність за візит Глави Церкви, бо це «вияв цінування праці, яку проводить Карітас в Україні».

 

Слід відзначити, що у розмові взяв участь п. Андрій Васькович – голова Карітас України. В ході розмови обговорили питання опіку над мігрантами та захисту їхніх прав в країнах західної Європи. Особливо увагу учасники розмови звернули на діяльність Апостольської екзархії та її душпастирів, які повинні подбати за покращення умов життя для мігрантів-співвітчизників в Німеччині.

 

На завершення зустрічі Глава УГКЦ подарував ікону Президенту Карітасу Німеччини і висловив надію на подальшу співпрацю.

 

Крім того, 15 лютого, Блаженніший Святослав відслужив Архиєрейську Божественну Літургію в парафії Святого Климентія в Франкфурті.

 

Департамент інформації УГКЦ

15.02.2012р. Б. / Фотомиті перебування Глави УГКЦ у Мюнхені

 

У неділю, 12 лютого, Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук), в рамках свого візиту до Німеччини відвідав громаду УГКЦ в Мюнхені. Предстоятеля УГКЦ зустрічали близько 15 священиків, які прибули майже з усієї Південної Німеччини, чотири архиєреї, представники української громади та громадських організацій м. Мюнхен. На Архиєрейській Божественній Літургії в Катедральному соборі Покрови Пресвятої Богородиці та Святого апостола Андрія Первозванного, яку очолив Блаженніший Святослав, були присутні представники УАПЦ, Грецької Православної Церкви, громадських і церковних установ Мюнхена, а також численні українські та німецькі гості з різних куточків Баварії.

 

12 лютого Блаженніший Святослав у Мюнхені зустрівся з двома кардиналами: Райнгардом кардиналом Марксом, Архиєпископом Мюнхену і Фрайсінґу, та його попередником на цьому посту Фрідріхом кардиналом Веттером.

 

 

У понеділок, 13 лютого, Блаженніший Святослав зустрівся з Міністром освіти Баварії п. д-ром Людвігом Шпенле. Були обговорені питання підтримки змагань УГКЦ у справі оновлення освітньої системи в Україні. «Церква – єдина незалежна інстанція, де можлива якісна освіта без ідеологій та політики. Майбутнє покоління повинно бути свідоме відповідальності за себе, країну, навколишній світ. Етика і мораль, інтернет-комуніукація – це нові завдання і потрібен новий адекватний підхід в освіті. Католицька традиція – це творення шкіл для того, щоб нове бачення світу було можливе», – тези, які обговорювали співрозмовники.

 

 

В рамка візиту Блаженніший Святослав відвідав Ратушу Баварської столиці – м. Мюнхен. Його попросили залишити запис в Книзі почесних гостей. У своєму записі він подякував за гостинність цього міста для нашої Церкви, громади і українських організацій. «Київ і Мюнхен – міста партнери. У Мюнхені жили відомі українці – Бандера, Стецько. Тут є Апостольська екзархія УГКЦ, Український вільний університет, різні політичні, релігійні, суспільні та гуманітарні організації. Дякую і молюся за подальшу співпрацю наших народів», – зазначив Глава УГКЦ.

Департамент інформації УГКЦ

15.02.2012р. Б. / Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

 

Коротка історія

Празник Стрітення засновується на події з життя нашого Спасителя, яку записав святий євангелист Лука (2, 22-40). Закон Мойсея приписував, щоб кожна жінка після народження дитини 40 днів не сміла входити до храму, бо в той час вона вважалася нечистою. Ці 40 днів називалися днями очищення. Після закін чення цих днів мати новонародженої дитини приходила до храму і приносила жертву очищення. Багатша жінка жертвувала однолітнє ягня на всепалення та молодого голуба або горлицю, а вбога повинна була принести пару голубів або пару горлиць. Пречиста Діва Марія, як Божа Мати, не була зобов'язана до обряду очищення, бо освятилася Христовим Різдвом, як каже кондак празника: "Утробу Дівичу освятив Ти різдвом Твоїм". Та все-таки вона в покорі виконує припис закону і приносить у жертву дві горлиці.

 

Празник Господнього Стрітення започатковано в Єрусалимі в другій половині IV ст. Першу згадку про нього подає паломниця С. Етерія у своєму щоденнику, де називає його "40 днем після Богоявлення". Його святкування описує так: "Сороковий день після Богоявлення святкується дійсно з найбільшою урочистістю. Цього дня йде процесія до храму Воскресення, де всі збираються на Літургію. Правиться за приписаним порядком з найбільшою урочистістю, наче на Пасху. Усі священики проповідують і також єпископ. Усі вони пояснюють текст Євангелія, де говориться, що 40 дня Йосиф і Марія принесли Господа до храму" (Гл. 26).

 

З Єрусалима празник поширився на увесь Схід, але лише в VI ст. за цісаря Юстиніяна (527-565) він набирає особливого значення. Цісар Юстиніян наказав уважати Господнє Стрітення за великий празник і святкувати його в цілому цісарстві. Через це в богослуженнях цього празника Церква кілька разів молиться за імператора.

Празник Стрітення на Заході первісно був Господським і щойно набагато пізніше став вважатися Богородичним та називатися Очищення Пречистої Діви Марії, або Пожертвування Ісуса у святині. Нові приписи латинської Церкви з Другого Ватиканського Собору знову поставили Стрітення серед Господських празників. У Східній Церкві Стрітення належить до Богородичних празників і подекуди має також назву Стрітення Пресвятої Богородиці.

 

Дух богослужби Стрітення є той самий, що й дух Христового Різдва і Богоявлення: прославити Богоявлення на землі, звеличити Христове божество та віддати честь Пречистій Діві Марії, як Богоматері. Стихири вечірні і сідални, канон та стихири утрені — це один величний гимн слави в честь Христового Богоявлення, у честь предвічного воплочення Бога-Слова та в честь Пресвятої Богородиці. Ця мала Дитина, що її сьогодні батьки принесли до храму, це Бог предвічний, що дав закон Мойсеєві на горі Синай: "Сьогодні Той, — співаємо на стихирах литії, — що колись був дав закон Мойсеєві на Синаю, повинується задля нас приписам закону, бо змилосердився над нами... Сьогодні Симеон бере на руки Господа слави, що його спершу Мойсей у темряві бачив, як на Синайській горі давав йому таблиці... Творець неба й землі сьогодні носиться на руках старцем Симеоном".

 

Про ікону

Іконографія цього празника зображає Дитятко Ісуса, Богородицю, праведника Симеона, пророчицю Анну та св. Йосифа. Дитятко Ісус зображений у білому одязі, як у мить Його Преображення на горі Тавор, адже Він приносить Духа всьому, що було земне. На іконі "Стрітення" саме Старий Завіт поспішає одержати своє власне значення в особі Ісуса. Тому священик обнімає Дитя надзвичайно приязно, прийнявши Його з рук Богородиці, яка простягає Його широким, сповненим покори жестом. Праведник Симеон з великою пошаною й почитанням тримає на руках Спасителя Ісуса, зображений з традиційним німбом і написом ό Ων. На більшості іконах "Стрітення" зображений престіл: і обряди, і Письмо потребували нового духа.

 

За старовинним звичаєм руки Симеона покриті — з пошани до царського маєстату Ісуса. Симеон немов говорить до Дитятка Ісуса. Святе Євангеліє описує, що він під натхненням Святого Духа висловив чудний гімн: «Нині; Владико, можеш відпустити слугу свого... бо мої очі бачили твоє спасіння...» (Лк. 2, 29-32).

 

Богородиця та Йосиф здивовані подією (Лк. 2, 33), бо Симеон заявив, що довкола Христа будуть вестися великі спори, а Його мати зазнає великого болю, немов меч прошиє її душу (Лк. 3, 34-35). Пророчиця Анна однією з перших сповняє роль проповідування Христа серед народу. Вона оповідає про Ісуса всім, які чекали Спасителя, щоб визволив їх (Лк. 2, 38). Св. Йосиф зображений із жертвоприношенням, яке було приписане при обрізанні хлоп'ят — з двома голубами (Лев. 12, 8). Це була жертва, приписана для вбогих.

 

Уся сцена зображена на тлі символічної архітектури єрусалимського храму. Однак Бог став доступний людям вже не тільки у храмі, а й в особі Ісуса Христа. Тому вся увага звернена на новонародженого Спасителя, який тепер став Божим храмом серед людей (Мт. 12, 6; Йо. 2, 19-21).

 

Тропар та кондак

Тропар, глас 1: Радуйся, благодатна Богородице Діво, бо з тебе засяло Сонце правди — Христос Бог наш, що просвічує тих, що в темряві. Веселися й ти, старче праведний, ти прийняв в обійми визволителя душ наших, що дарує нам воскресення.

Слава, і нині: Кондак, глас 1: Утробу дівичу освятив ти різдвом твоїм і руки Симеонові благословив ти, як годилось, ти випередив і нині спас нас, Христе Боже, але утихомир у брані люд твій і укріпи народ, що його возлюбив ти, єдиний Чоловіколюбче.

 

Послання святого апостола Павла до Євреїв 7, 7-17

Браття, не може бути сумніву, що нижчий благословляється вищим. І тут десятину беруть люди, що вмирають; а там - Той, Який має свідоцтво, що живе. І, так би мовити, навіть Леві, який тепер збирає десятини, дав був десятину через Авраама, бо він ще був у бедрах свого прабатька, коли Мелхиседек вийшов йому назустріч. Якби, отже, досконалість була через левітське священство, під яким народ одержав закон, то яка була б іще потреба являтись іншому священикові, по чину Мелхиседека, священикові, що не звався б по чину Арона? Бо, як міняється священство, мусить конечно мінятися й закон. Бо Той, про кого це говориться, був з іншого покоління, з якого ніхто не служив при жертовнику. Відомо бо, що наш Господь походить від покоління Юди, про яке Мойсей нічого не згадав, як про священиків. Це стає ще яснішим, коли на подобу Мелхиседека постає інший священик, який став ним не по закону тілесної заповіді, а силою життя нетлінного, бо Він прийняв таке свідоцтво: Ти священик повіки по чину Мелхиседека.

 

Коментар апостольського читання

«Ти – священик повіки за чином Мелхіседека». Мелхіседек з‘являється у Святому Письмі як покровитель Авраама і є праобразом Христа. Він був священиком і царем Салему (Бут. 14, 18).

В цивілізованих народів, які навколо оточували Ізраїль, священиче служіння часто звершувалося царем. Царю допомагало духовенство, яке мало свою ієрархію і як правило передавалося по наслідству, створюючи тим самим окрему касту. В часи монархії на царя були покладені деякі священичі обов‘язки, як наприклад у сусідніх народів (1Цар. 13, 9; 2Цар. 6, 13-17), цар приносив жертви і благословляв народ (2Цар. 6, 18). Але все ж цар був більше покровителем священства, як членом священної касти. Із зруйнуванням царства у 587 році до Христа відбувається і завершення опіки священства – царем. Священство стає релігійним правлінням народу.

 

У древній релігії жрець був служителем культу, охоронцем священного передання та віщуном. А в ізраїльській релігії священство виконувало два головні служіння: а) служіння культу; б) служіння слова.

В Новому Завіті свята Церква вважає, що духовні цінності Старого Завіту набирають своєї повноти лише в Ісусі Христі, який стає «єдиним священиком». Сам Ісус ніколи не називав себе священиком, бо завдання Христа полягало в іншому, більш ширшому та творчому контексті. Ісус називає себе Сином Чоловічим і тим самим чітко показує свою місію і завдання, користуючись священичою термінологією (Мр. 10, 45; Іс. 53). Апостол Павло порівнює Христа з Пасхальним ягням (1Кор. 5, 7; Рим. 2, 6-11). Смерть Ісуса Христа для Павла – це найвищий вияв свободи, священство, яке потягає за собою жертву принесену Ним Самим.

Христос кличе до священства дванадцятьох, які несуть відповідальність за Свою Церкву. Надає їм деякі повноваження (Мт. 10, 8; 40; 18, 18), зокрема доручає їм Святу Євхаристію (Лк. 22, 19). Для продовження своєї діяльності, ті у свою чергу наставляють відповідальних людей (Дії. 14, 23; 20, 17). Це рукоположене служіння, або «службове священство» (ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція) слугує хрещальному священству. Воно є запевненням, що в святих таїнствах діє Христос через Святого Духа для Церкви. Місія спасіння Ісуса була передана апостолам, а через них їхнім наступникам. Вони отримують Святого Духа від Ісуса, щоб діяти в Його імені і в Його Особі. У такий спосіб рукоположене служіння є сакраментальним зв‘язком, який поєднує літургійну дію з тим, що говорили і чинили апостоли, а через них – із тим, що говорив і чинив Христос.

о. Іван Колтун

 

Євангеліє від Луки 2, 23-39

В той час принесли родителі дитя Ісуса в Єрусалим поставити Його перед Господом, як написано в Господньому законі: Кожний хлопець первородний буде посвячений Господеві. І дати жертву по сказаному в Законі Господнім: Дві горлиці або двоє голуб'ят. І ось був чоловік у Єрусалимі, якому ім'я Симеон. І чоловік цей, праведний і благочестивий, очікував потіхи Ізраїлевої; і Дух Святий був у ньому. І було йому обіцяно Духом Святим не видіти смерти перше, доки не побачить Христа Господнього. І прийшов Духом у храм; і коли родителі ввели дитя Ісуса, щоб їм довершити за Нього по законному звичаю, — а той, прийнявши Його на свої руки, і благословив Бога і сказав: Нині відпускаєш раба Твого, Владико, по глаголу Твоєму з миром: бо виділи очі Мої спасення Твоє, яке Ти уготовив перед лицем усіх людей: Світло на одкровення поганам, і на славу людей Твоїх Ізраїля. А Йосиф і мати Його чудувалися сказаному про Нього. І благословив їх Симеон і сказав до Марії, матері Його: Ось лежить цей на падіння і на востання багатьом в Ізраїлі, та на знамення протиріччя. І тобі ж самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки многих сердець. І була Анна, пророчиця, дочка Фануїлова, з коліна Асирового. Вона постарілась у днях багатьох, живши з мужем сім років від дівоцтва свого. І вона вдова, літ яких вісімдесят і чотири, яка не відходила від церкви, постом і молитвами служачи день і ніч. І вона, в той час підійшовши, прославляла Господа й оповідала про Нього всім, що чекали ізбавління в Єрусалимі. І як скінчилося все по Закону Господньому, вернулись у Галилею в місто своє Назарет. А дитя росло і кріпилося духом, сповняючись премудрістю; і благодать Божа була на Ньому.

 

Проповідь

Згідно з приписом закону Мойсея, кожна мати, що привела на світ дитину, на протязі 40-ка днів не могла приходити в синагогу в єрусалимський храм, їй не дозволено було доторкатися до будь-яких речей присвячених Богу. В 40-й день мати повинна була прийти в Єрусалимський храм і принести в жертву Богові однорічне ягня, а коли була дуже вбога, то пару голубів або горличат і над нею повинен був здійснитися встановлений Мойсеєм обряд очищення, який знову відкривав для неї вхід у храм, чи в синагогу.

Якщо першим народжувався хлопець, то з вдячності, що колись в Єгипті Господь пощадив первінців Ізраїля, хоч на хлопчиків першородних послав смерть, він на все життя віддавався матір’ю Богові для служіння в Скинії Завіту. Пізніше, коли Ізраїльтяни вже в обіцяній землі дуже розмножилися і їхніх первінців для служіння Богові в Єрусалимському храмі стало забагато, Господь вибрав собі для служіння в храмі лиш одне покоління Левія, а всіх інших найстарших хлопчиків із 11-тьох поколінь Ізраїля слід було певною сумою грошей в Бога неначе відкупляти.

Ось для того приходить сьогодні в Єрусалимський храм Преблагословенна Діва Марія з маленьким Ісусом на руках. Вона не підвладна була законові про очищення, бо була свята і непорочна. Але робить це з найглибшої покори. Так як Господь наш Ісус Христос впродовж всього свого земного життя підкорявся приписам старозавітного закону – «Я не прийшов зруйнувати закон чи пророків, а лиш його доповнити» (Мт. 5.17) – так і Пречиста Діва Марія приходить нині в храм, щоб виконати старозавітній закон про очищення і щоб пожертвувати свого Сина небесному Отцеві. В цей день, керований Духом Святим, в храм Єрусалимський приходить і благочестивий старець-священик Симеон. Він був настільки древній, що ніхто з людей не знав про його вік, збився з ліку рокам, мабуть, і він сам. Колись у сивій давнині він в числі 72 знавців древньоєврейської і грецької мови з наказу Єгипетського царя Пталомея Філадельфа перекладав Святе Письмо для Олександрійської бібліотеки. Йому випало перекладати книгу пророка Ісаї і, коли він дійшов до пророчих слів (Ісая 7.14) «Ось діва зачне у лоні і породить сина і йому дадуть ім’я Ємануїл, що в перекладі означає «з нами Бог», то став вагатися, ніяк не розуміючи, як можна народити дитятко і не втратити дівства. Думаючи, що в цьому місці Святого Письма з вини якогось переписувача вкралася помилка, він хотів закреслити слово «діва» і написати слово «жінка». Та тут явився йому Ангел Божий, притримав його руку і сказав, що він буде жити так довго, аж поки на власні очі не побачить здійснення цього пророцтва.

І ось сьогодні праведний Симеон побачив в храмі Діву невимовної краси, що тримала на своїх руках такої ж невимовної краси дитятко, побачив і відразу впізнав в цьому дитяті обіцяного через пророків Спасителя світу, взяв його на руки і в духовному піднесенні прорік: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, по слову Твоєму в мирі, бо побачили очі мої спасіння Твоє, котре Ти приготував перед усіма народами…».

Дорогі брати і сестри, в храмі знайшов праведний Симеон відповідь і розв’язку для своїх сумнівів і вагань відносно однієї з найголовніших Таїн нашого спасіння – народження Месії Христа від непорочної Діви. Урок знаменний для нас християн, особливо для тих людей, які сумніваються в тих чи інших – правдах християнської віри. В наш час є багато людей, які керовані власною гординею і честолюбством намагаються своїм обмеженим розумом залізти на небо і там робити собі безглузді відкриття. Про таких "розумних" наш народ каже, що в них «ум за розум заходить». До таких псевдо науковців, любителів дешевих сенсацій та позаземних цивілізацій, хочеться сказати: «Панове, куди ви пхаєтесь. Хіба на землі мало місця для діяльності справжнього вченого». Це про вас, напевно, писав наш народний геній Т.Г.Шевченко: «Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя. А то залізете на небо і ми не ми, і я не я. І все те бачив й усе те знаю. Нема ні пекла, ані раю. Нема нічого тільки я, та куций німець вузлуватий…»

Декілька років тому в Англії вийшла книга під назвою «Антологія людського невігластва». В цій книзі переконливо доказано, що все те, що ми знаємо тут на землі, в порівнянні з тим, чого ми не знаємо і, мабуть, ніколи не будемо знати, все одно, що невеликий острівець серед безмежного океану. Вся мудрість і всі знання, до яких на протязі тисячоліть свого існування прийшло людство, не йдуть в жодні порівняння навіть з мудрістю, що закладена в невеличкому пшеничному зернятку.

Прославивши Бога величною піснею: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико», праведний Симеон звернувся до Пречистої Діви із словами пророцтва: «Ось цей лежить на повстання і на падіння багатьох в Ізраїлі, і на знак сперечання. А тобі самій меч прошиє душу».

Ні, не могла Пречиста Діва проникнути в страшну таємницю слів богомудрого старця. Слова ці до певного часу залишались для неї священною загадкою. День скорботний і страшний, але разом з тим жаданий і спасительний, день розп’яття її Сина розкриє перед нею таємницю пророцтва старця Симеона. Терня Ісусового вінця, цвяхи, що пробили Його руки і ноги, спис, що вп’явся в Його ребра, Його незліченні рани, Його передсмертний крик, Його згасаючий погляд – ось меч, котрим Твоє материнське серце було пробите настільки глибоко, настільки великою була Твоя материнська любов, наскільки незрівнянною була Твоя непорочність.

Дорогі брати і сестри, Господь прийшов на світ для всіх людей. Всім показав Він шлях до спасіння, всім подав засіб, як звільнитись із неволі гріха, але Спасителем став не для всіх. Для багатьох Його поява у світі стала осудженням, згубою, падінням. «Коли б Я був до них не прийшов і до них не промовляв, гріха не мали б вони; тепер же оправдання не мають вони за гріх свій» (Ів. 15.22).

Бачимо, що і нині, на превеликий жаль, для багатьох Спаситель є причиною падіння. Дух гордовитого спротиву, що ним засліплені були колись євреї, книжники і фарисеї, дух безбожності і холоду, дух Іродів і Пилатів вирує і нині серед людей.

О, коли б то Симеон являвся в кожному віці, в кожній країні, в кожному місті, в кожному селі, в кожній святині і в кожній хатині скрізь і всюди вказуючи рукою на Ісуса, голосно кликав, як і дві тисячі років тому: «Ось Цей лежить для падіння і повстання багатьох…»

Дорогі брати і сестри, з безмежної любові до людей прийшов Христос на світ. Він взяв на себе наші гріхи, наші провини і в страшних муках вмер за нас на Голгофськім хресті. Нам Він раз і назавжди показав шлях, що веде до щастя в земному житті й блаженства у вічному. Кожен повинен цю дорогу віднайти й, хоч би якою вона не була вузькою і тернистою, по ній завжди ступати. Не в одному охрещенні полягає християнство, не тільки в молитвах і постах, але в постійному самовідреченні і завзятій боротьбі. Треба відректися самого себе, своїх порочних нахилів, свої гордості та егоїзму. Треба щоденно і вдень, і вночі всі свої вчинки, слова, думки і бажання пристосовувати до Христової Євангельської науки. Треба, щоб було як і в апостола Павла: «Вже не я живу, а живе в мені Христос».

Тоді, як праведний старець Симеон, знайдемо спокій. Тоді в добру і лиху годину, в здоров’ї і в недузі, в молодості і в старості, будемо впевнено, навіть з радістю, дивитися вперед і навкруг себе, бо з нами завжди буде, скрізь і всюди, наш найдорожчий Спаситель. Амінь.

о. Петро Якимець

"Сівач", лютий 2011 Ч. 2 (137) рік 13

 

Для створення сторінки використано такі видання:

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;
Збірник проповідей "Сівач".

 

Джерело: Департамент інформації УГКЦ

14.02.2012р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (5 -11 лютого)

 

До вашої уваги головні події з життя УГКЦ, які відбулися протягом тижня, що минув.

У неділю Митаря і фарисея, 5 лютого 2012 року:

Блаженніший Святослав (Шевчук) відслужив Божественну Літургію в монастирі Святої Софії Премудрості Божої Згромадження сестер служебниць Непорочної Діви Марії, що в Києві, де напередодні він освятив престол для монастирської каплиці.

 

На запрошення о. Володимира Підлуського відбувся душпастирський візит Преосвященного Владики Діонісія (Ляховича) до громад УГКЦ у мм. Салерно та Баттіпалія. Це вже третій візит Апостольського Візитатора до м. Салерно та другий до м. Баттіпалія.

 

В Архикатедральному Соборі Святого Юра відбулася презентація аудіо-диску «Вечірня та Утреня Святої і Великої Чотиридесятниці».

У реколекційно-відпочинковому центрі Львівської Архиєпархії (Львів-Брюховичі) 5-7 лютого 2012 року відбувся семінар для катехитів на тему: «Святі Таїнства – таїнства життя та любові». Організаторами семінару виступили  Патріарша Катехитична Комісія УГКЦ та Катехитично педагогічний інститут УКУ

 

6 лютого 2012 року у м. Києві відбулася зустріч працівників Департаменту Патріаршої Курії Української Греко- Католицької Церкви у справах душпастирства силових структур України. Владика Михаїл (Колтун), керівник Департаменту благословив працівників Патріаршої Курії на плідну працю, після чого відбулось засідання.

 

6-7 лютого священики двадцяти деканатів Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ провели розколяду разом із Правлячим Архієреєм Миколаєм (Сімкайлом).

Понад двісті священиків єпархії впродовж двох днів прославляли народженого Ісуса Христа спільною колядою, обмінювалися взаємними привітаннями та ділилися душпастирськими справами.

 

У вівторок, 7 лютого Львівську Духовну Семінарію Святого Духа відвідав Його Ексцеленція Архиєпископ Томас Едвард Ґалліксон, Апостольський Нунцій в Україні.

 

8 лютого розпочалися зустрічі,  на яких священики Тернопільсько-Зборівської архиєпархії обговорюють та дискутують над концепцією стратегії розвитку УГКЦ до 2020: «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом».

 

В цей день католицькі єпископи України в соборі Святого Юра, що у Львові, вшанували пам’ять Патріарха Йосифа (Сліпого). У цьому Богослужінні, що його очолив Глава УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук), взяли участь єпископи РКЦ та УГКЦ, які перед тим провели традиційну спільну зустріч.

 

А також відбулася зустріч пароха Душпастирства Брюсселя УГКЦ ієрмонаха Олега Зимака,ЧНІ, з єпископом Роттердама (Королівство Нідерланди) монс. Й. Ван ден Генде, генеральним вікарієм цього єпископства монс. А. Вербакелем і архимандритом Й. Меєром,ЧНІ. За дорученням Апостольського екзарха для українців Франції, Бенілюксу та Швейцарії Владики Михайла (Гринчишина), український редемпторист має започаткувати парафію УГКЦ у Роттердамі.

 

8 - 9 лютого 2012 року в Реколекційно-відпочинковому центрі Львівської архиєпархії УГКЦ у Брюховичах (поблизу Львова) відбулася П’ятдесят шоста сесія Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства Української Греко-Католицької Церкви. На синодальних засіданнях були всі єпископи Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ, які мають обов’язок брати в ньому участь, а також Преосвященний Владика Мілан (Шашік), Єпарх Мукачівський.

 

Рік тому, 10 лютого 2011 року, на прес-конференції в Києві Блаженніший Любомир (Гузар) повідомив про те, що цього дня Папа Венедикт XVI прийняв його зречення з уряду Верховного Архиєпископа Української Греко-Католицької Церкви. Відповідне прохання до Святішого Отця Глава УГКЦ подав, коли йому виповнилося 75 років.

 

А також:

Митрополит Філадельфійський УГКЦ закликав вірних протистояти несправедливим законам

ПАСТИРСЬКЕ ПОСЛАННЯ Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви до вірних з нагоди 120-літнього ювілею Патріарха Йосифа (Сліпого)

Послання митрополита Василія Семенюка з нагоди 120-ї річниці від дня народження Патріарха Йосифа Сліпого

Глава УГКЦ поділився думками щодо здоров'я митрополита Володимира (УПЦ) та ситуації навколо Почаївської та Києво-Печерської лавр.

 

Анонс:

25-26 лютого 2012 року у м. Києві (храм Св. Василія Великого, Вознесенський узвіз, 7; Львівська площа) відбудеться дводенний курс "ЕМАУС" Школи Євангелізації Святого Апостола Андрія. Співорганізатори курсу - Комісія євангелізації Київської архиєпархії УГКЦ та спільнота "Калео", за підтримки  Школи Євангелізації Святого Апостола Андрія , яка діє в Україні.

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

Важкі питання. Вона - католичка, він – розлучений православний. Чи можливий шлюб?

 

ПИТАННЯ: «Як бути молодим людям, які закохані, але є нюанси: вона - практикуюча католичка і у шлюбі не перебувала, він хрещений у Православній Церкві, був одружений, але за законом розлучений, має двох дітей. Шлюб тривав близько десяти років і був розірваний через зраду дружини. Як бути, якщо вони хочуть одружитися, але він був вінчаний? У Православній Церкві є обряд розвінчання. Чи можливо для них отримати шлюб в Католицькій Церкві і які треба для цього виконати умови? ».

 

ВІДПОВІДЬ: Ми припускаємо, що з цим питанням до нас звернулася католицька сторона, тому, звичайно, розглянемо його з точки зору католицького вчення про Таїнство Шлюбу. Але, перш за все, нам хотілося б відзначити, на основі знайдених нами православних матеріалів, що все ж ніякого «обряду розвінчання» в Православній Церкві не існує. Розлучений не проходить ніякої процедури розірвання попереднього шлюбу, а лише отримує благословення на укладення другого або навіть третього шлюбу. Процитуємо, наприклад, портал «Православ'я та сучасність": «Церква не дає «благословення подружжю розлучатися ». Церква, по поблажливості до людської немочі, у разі, якщо шлюб розпався з вини одного з подружжя, визнає факт розпаду цього шлюбу і благословляє невинній стороні повторне вінчання тоді, коли у людини є бажання вступити в другий шлюб. У сучасній практиці при вирішенні подібних питань церква керується положеннями документа «Основи соціальної концепції Російської Православної Церкви». У 1918 році Помісний Собор Російської Православної Церкви в «Визначенні про підстави до розірвання шлюбного союзу, освяченого Церквою», визнав як такі, крім перелюбу і вступу однієї зі сторін в новий шлюб, також відхід чоловіка або дружини від Православ'я, протиприродні вади, нездатність до шлюбного співжиття, що настала до шлюбу чи стала наслідком навмисного самоскалічення, захворювання проказою або сифілісом, тривала відсутність безвісті, засудження до покарання разом з позбавленням всіх прав і майна, посягання на життя чи здоров'я дружини або дітей, кровозмішення,  невиліковна тяжка душевна хвороба і зловмисне покинення одного з подружжя іншим. В даний час цей перелік підстав до розірвання шлюбу доповнюється такими причинами, як захворювання на СНІД, медично засвідчені хронічний алкоголізм чи наркоманія.

Церковні таїнства не мають зворотної сили, тому, за канонами Церкви, ніяких «розвінчань» не передбачається. Церква може тільки зі скорботою констатувати той факт, що шлюб розпався через, наприклад, невірність одного з подружжя. У разі, якщо одна зі сторін невинна, їй дозволяється повторний церковний шлюб. Православна Церква, допускаючи повторні шлюби, сходить до людської немочі, тому в чині вінчання «другошлюбних» читаються особливі покаянні молитви ».

Отже, це - з православної точки зору. Але, зрозуміло, католицька сторона не може керуватися цими принципами. По-перше, згідно канону 1085 Кодексу канонічного права, «недійсно намагається вступити в шлюб той, кого утримує зв’язок попереднього шлюбу». Католик може укласти шлюб тільки з людиною, яка ніколи не укладала дійсного Таїнства Шлюбу. Але Таїнство Подружжя може бути визнане недійсним, і у таких випадках нове вінчання можливе. Що ж означає визнання шлюбу недійсним? Це - не анулювання дійсного Таїнства, а визнання того, що Таїнства в принципі не було, оскільки для його дійсного укладення були відсутні якісь необхідні умови. Зокрема, перед вступом у шлюб майбутнє подружжя повинно прийняти ціль і певні конститутивні елементи шлюбу, а саме: продовження роду, вірність і нерозривність. Якщо перед вступом у шлюб хтось із подружжя виключає одну з цих характеристик, то шлюб може бути визнано недійсним. Наприклад, якщо, вступаючи в шлюб, подружжя свідомо не виключають можливість його розірвання або мають намір відмовитися від дітонародження, це може стати причиною до визнання його недійсним, але тільки після ретельного аналізу ситуації. Мова йде не про те, що сталося вже після вінчання, а про те, як було налаштоване подружжя саме в момент укладення шлюбу. Таким чином, католицький церковний суд може визнати попередній шлюб православного недійсним відповідно до законів Католицької Церкви.

Якщо католичка бажає вийти заміж за розлученого православного, то вона повинна дочекатися визнання його шлюбу недійсним відповідно до законів, які існують в Католицькій Церкві. Для цього необхідно звернутися в церковний суд. Католицька Церква в жодному разі не допускає розлучення, і благословення на укладення шлюбу з боку православного архиєрея не може визнаватися для неї дійсним. І якщо католичка все ж укладе шлюб з розведеним православним згідно законів Православної Церкви, то для Католицької Церкви її шлюб буде недійсним і, як наслідок, вона втратить можливість приймати Причастя в Католицькій Церкві і, звичайно, у Православній Церкві у неї також не буде такої можливості .

Крім Кодексу канонічного права, ми можемо привести документи, в яких розглядається саме така ситуація: укладення Таїнства шлюбу між католицькою і православною сторонами, одна з яких зв'язана попереднім шлюбом. Зокрема, існує Декрет про канонічне одруження, виданий Італійською єпископською конференцією. Він ясно говорить: «Католики не можуть бути допущені до укладення шлюбу з хрещеними некатоликами, а також з нехрещеними, зв'язаними попередніми узами з іншою особою, яка не є католиком, навіть якщо попередній зв’язок було розірвано якою-небудь некатолицькою релігійною  чи цивільною владою».

Верховний суд Апостольської сигнатури видав в 2006 році Декларацію про правову цінність рішень Румунської Православної Церкви з приводу розірвання шлюбу. У документі, по-перше, підкреслюється, що Таїнство Подружжя, що здійснюється в Православній Церкві, розглядається Католицькою Церквою як дійсне. І у випадку, якщо б церковний трибунал Православної Церкви оголосив про недійсність укладеного в ній шлюбу, Католицька Церква, після необхідного аналізу, могла б визнати рішення православного трибуналу. Але проблема в тому, що Православна Церква не проводить процесів щодо визнання шлюбу недійсним, а лише дає благословення на наступний шлюб, розриваючи попередній (мова йде про практику розірвання шлюбу в Румунській Церкві). І практику допущення архиєреєм до нового шлюбу ні в якому разі не можна прирівнювати до довгого і ретельного процесу, що передує рішенню католицького трибуналу про визнання шлюбу недійсним.

Отже, що можна конкретно порадити дівчині, яка бажає вступити в шлюб з розлученим православним? Насамперед їй слід звернутися в церковний трибунал її єпархії та викласти суть справи. Цілком ймовірно, що знайдуться підстави для того, щоб католицький трибунал зміг визнати попередній шлюб православної сторони недійсним - те, що зазвичай називають «анулюванням». При будь-якому ж рішенні церковного суду віруюча людина покликана покладатися на Господа, молитися і приступати до Таїнств Покаяння та Євхаристії, у всіх своїх вчинках і рішеннях ставлячи на перше місце дружбу з Богом, яку розриває гріх, і пам'ятаючи про те, що без Бога ми не зможемо побудувати міцного дому. «Якщо Господь не будує дому, даремно працюють його будівничі» - говорить 126 Псалом.

А всім нашим читачам побажаємо розсудливості: адже любов, навіть та, яка приходить, як кажуть, з першого погляду, не виростає відразу: ми будуємо її в своєму серці і розумі. І коли ми дізнаємося, що наш обранець (наша обраниця) пов'язані колись дійсним шлюбом, мало того, від цього союзу у нього(неї) є діти, - напевно, потрібно все-таки задатися питанням: а чи варто плекати цю любов у серці, надіятися, чи все ж краще бути розважливим і зробити вибір на користь внутрішнього миру і духовного благополуччя? Людина слабка, але віруючий у Христа має надійну опору, завдяки якій йому вдасться подолати все, що вносить сум'яття в його життя у Христі.

За матеріалами radiovaticana.org

Читайте також:
Важкі питання.Чи бачить диявол наші думки?
Важкі питання. Від кого походять люди?
Важкі питання. Протестанти і апостольське спадкоємство
Важкі питання. Як Бог може бути єдиним і в той же час Трійцею?
Важкі питання.Чи нормально для християнина боятися смерті?
Важкі питання. Чому не можуть приступати до Причастя розлучені, котрі вступили в новий шлюб?
Важкі питання. Чи правда, що Бог любить мене?
Важкі запитання: Звідки взялася дружина у сина Адама і Єви?
Важкі питання: Як прийняти Таїнство Хрещення у дорослому віці?
Важкі питання: Чи правда, що євреї досі очікують прихід Месії?


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

13.02.2012р. Б. / Піст – час повернення до первозданної гармонії

 

Перебуваючи в періоді, який, з однієї сторони, ще вважається різдвяним, а з іншої – починає нас вже помаленьку готувати до початку Великого Посту, ми в черговий раз помічаємо, яким скороминучим є час, в якому живемо! Це відчуття швидкоплинності може кидати нас в холодний піт, особливо, коли наше сумління закидає нам, що в цьому шаленому світі ми беззмістовно проживаємо наше життя.

 

І справді, ще зовсім недавно, ми веселими колядками прославляли Творця Всесвіту, Який прийшов із небес, щоб спасти весь наш Світ. А вже зараз починаємо готуватись до кульмінаційної події в житті кожного, хто вважає Господа не лише своїм Творцем, але також і особистим Спасителем, Який не тільки сотворив нас, але і віддав своє життя, щоб ми повноцінно та гармонійно жили в сотвореному Ним світі. В час, коли Церква починає безпосередньо готувати нас до «духовних пригод – великої мандрівки» Великим постом, мабуть кожен з нас починає задавати собі запитання на кшталт: а як я можу гарно приготуватись, розпочати і якісно провести, цей благодатний, Богом дарований час і навчитись гармонійно та радісно жити, не пропускаючи найважливішого в моєму житті? Кожен, хто роздумує про те як може покращити своє духовне життя, з метою, щоб якісніше жити та діяти, надіється, що йому в майбутньому це вдасться! Так, всім нам притаманно мріяти про щасливіше та краще майбутнє, але часто-густо воно безпосередньо залежить від кожного з нас індивідуально та колективно.

 

2012 року пророкують стати завершальним роком в історії Людства. І хтозна, чи людство не прирікає себе на долю передбачену псевдо пророками, і чи не погубить себе в найближчому майбутньому, продовжуючи безвідповідально та нахабно ставитись до Богом дарованого світу! З кожним роком ця нависаюча над всім живим загроза стає все більш і більш реальнішою. Говорячи про реальність небезпеки для життя на нашій планеті, дослідники та науковці вдаються до конкретних часових періодів, які вимірюються вже не сотнями років, а десятиліттями; іншими словами, багато, з вже народжених, має «шанс» ще за свого життя відчути катастрофічні наслідки глобальної екологічної кризи.

 

Нам, котрі живемо в цьому історичному Богом дарованому часі слід зрозуміти та прийняти, що ми у ньому не випадково, і «бути чи не бути» майбутньому нашої планети, яка є спільною спадщиною усіх на ній живучих, у великій мірі залежить від кожного з нас. Так, цей час для нас! Зуміймо лише покірно відчитати у ньому «знаки» як поводитись у ньому і як відповідально діяти.

 

Не бажаючи забирати ні в кого душевний спокій, наважусь сказати лише, що якщо всі наші зусилля будуть спрямовані на те, щоб дбати виключно про власне спасіння та про особисте краще майбутнє, відірвано від піклування про спільне краще прийдешнє та цілісне спасіння всього створіння, то всі ці наші зусилля зводяться нанівець; ба більше того, ці егоїстичні зусилля та намагання можуть осудити нас в присутності Творця.

 

Що все ж таки можемо зробити, щоб належно підготуватись, гарно провести час посту і розпочати нове, гармонійне, мирне та радісне життя? Мабуть потрібно спробувати подивитись на всю Богом створену реальність очами самого Творця! Все, що нам потрібно для доброго життя та для спасіння Він вже нам дав, лише для того, щоб зрозуміти та прийняти це, нам необхідно віддалитись від споживацького світу, до якого вже так звикли і піти у пошуках правдивої поживи в глибину нашого єства, яке, якщо не заповнене правдивим Кормом – самим Христом, перетворюється у велику пустелю, яка поширюється в пропорційній залежності від нашого віддалення від нашого Творця і Спасителя, витісняючи родючість нашої духовної ниви.

 

Навіть якщо ми вже настільки спраглі, зголоднілі і обезсилені життєвими клопотами та турботами, і відчуваємо, що наші душі подібні до безплідної Сахари – не впадаймо у відчай і не біймось розпочати цей благодатний та спасенний час посту! Повірмо в його спасенну дію!

 

Погляньмо навкруги нас, на Богом створений світ і відчуймо, що ми у цілому Всесвіті є унікальною частинкою і ніщо не може нас у ньому замінити. Насолоджуймося досконалим природним довкіллям! Нехай воно пробудить в глибині наших душ непереборне бажання відновити гармонію у нашому житті.

 

Проводьмо час посту, розважаючи про Боже створіння і нехай воно приведе нас до відчуття, що Бог створив його добрим, досконалим і хоче, щоб ми це створіння таким Йому повернули.

 

Мандруймо часом Великого посту, прикладаючи усіх зусиль для того, щоб через святу Тайну Покаяння нам вдалось відновити первозданну гармонію, до якої покликав нас Творець! Перепросімо Найсправедливішого Суддю за наші занедбані обов’язки та за всі гріхи, які вносять деструктивний безлад у світ і з радістю та миром у серці готуймося до цієї епохальної трепетної зустрічі з Спасителем, щоб зустрівши Його ми могли на весь всесвіт заспівати разом з усім створінням: «Христос Воскрес»!

Джерела: ecoburougcc.org.ua


Мандрівники Христа Царя

13.02.2012р. Б. / У світі сьогодні працює понад 120 000 церковних лікарень та медичних центрів

 

У світі сьогодні працює понад 120 000 церковних лікарень та медичних центрів. Їх наявність вказує на те, що Церква завжди опікувалася хворими.

Це саме з її ініціативи були створені перші лікарні, – каже Архиєпископ Зигмунт Зімовскі з нагоди 20-го Всесвітнього Дня Хворого. Голова Папської Ради у справах душпастирства хворих і Служби здоров'я вказує на важливість цьогорічного повідомлення Папи Бенедикта XVI на цей день. Воно присвячене сакраментальній опіці хворими. У контексті сьогоднішньої культури людині важко зрозуміти сакраментальні події і тому вони є на маргінесі або навіть повністю ігноруються. Проте саме це таїнство дає хворому зцілення, вписує дії Бога в реальність людського життя, в його тілесність – наголошує Архиєпископ Зімовскі, повідомляє wiara.pl.

 

Цьогорічний Всесвітній День Хворого відзначається на місцевому рівні, тобто в єпархіях та парафіях. Урочистості в римській єпархії мав очолити Папи Бенедикт XVI, але сталося інакше, тому що у зв’язку з погіршенням погодніх умов скасували Літургію в лютеранській базиліці.

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

12.02.2012р. Б. / Празник трьох Святителів

12 лютого 2012 року

Празник трьох Святителів.

• Коротка історія свята
• Тропар та кондак
• Празничний Апостол
• Коментар апостольського читання
• Євангеліє
• Проповідь

Коротка історія

Празник Трьох Святителів належить до найновіших празників грецької Церкви. Поштовхом до встановлення цього празника була велика суперечка у другій половині XI ст. про те, хто з них трьох є більш цінний для Церкви. Одні вище ставили святого Василія Великого, другі святого Григорія Богослова, а ще инші святого Йоана Золотоустого. Прихильники святого Василія звались василіяни, святого Григорія — григоріяни, а святого Йоана — йоаніти. Цей спір розв'язали самі Святителі. Вони спочатку кожен зокрема, а потім усі троє з'явилися Йоанові — єпископові міста Евхаїти, який відзначався мудрістю, знанням, чеснотами, і сказали: "Ми, як бачиш, одне в Бога й нічого нема в нас противного чи спірного, а кожний з нас у своєму часі окремо натхнений Божим Духом навчав, що було потрібно для спасення людей. Тож нема між нами ні першого, ні другого, але як назвеш одного, то за ним ідуть два инші. Встань, отже, і накажи тим, що через нас сваряться, щоб не ділилися, бо як за життя, так і після смерти нашим намаганням є всі сторони світу зводити до миру і єдности. Установи, отже, святкування нашої пам'яти в одному дні так, як ми одне в Бога, а ми будемо помагати до спасення тим, що святкуватимуть нашу пам'ять". 

Єпископ Йоан зробив, як йому доручили Святителі. А через те, що свята Церква вже святкувала в січні пам'ять кожного з них зокрема, то він 1076 року призначив їхній спільний празник на 30 січня (за юліянським стилем — 12 лютого). Крім того, він на їхню честь склав проповідь, уклав тропарі, канони і стихири. Наші літописи 1076 року згадують про встановлення цього празника в Греції. 

Богослужба празника оспівує і прославляє трьох Святителів за їхню гарячу любов до Бога і ближнього, непохитну віру, значення для святої Церкви, світлі чесноти, Божу мудрість та заступництво. "Василій — божественний ум, — співаємо на стиховні малої вечірні, — Григорій — божественний голос, Йоан — прегарний світильник. Хай будуть прославлені три визначні угодники і служителі Тройці". У стихирі на стиховні вечірні сказано: "Духа органи, грому божественного труби, блискавки проповідництва, світильники всесвітлі, золоті і світоносні в Бозі, преблаженний Василію, Григорію всемудрий, всезолотий і всечесний Йоане". 

Наводячи як приклад їхню велич, заслуги та значення для Бога, свята Церква закликає вірних до належної прослави Трьох Святителів: "Любителі празника, — співаємо на литії, — зійшовшись, славімо пісенними похвалами Христових Святителів, Отців славу, колони віри і вірних учителів і хоронителів, кажучи: Радуйся, церковне світло, Василію премудрий, і стовпе непорушний. Радуйся, уме небесний, архиєрею преславний, Григорію Богослове. Радуйся, Золотослове, всезолотий Йоане, покаяння ясний проповіднику. Тож, Отці пребагаті, не переставайте завжди молитися до Христа за тих, які вірою і любов'ю празнують ваше священне і божественне торжество".

 

Тропар та кондак

Тропар, глас 4: До апостолів подібні і вселенної вчителі, Владику всіх моліте, щоб мир вселенній дарував і душам нашим велику милість. 

Слава: Кондак, глас 2: Священних і боговісних проповідників, найвищих учителів, Господи, прийняв ти в насолоду дібр твоїх і упокій, труди бо їх і смерть прийняв ти вище всяких плодів, єдиний, що прославляєш святих твоїх. 

І нині: Богородичний, глас 2: В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання гріб і умертвіння не втримали. Бо як Матір Життя до життя переставив той, хто вселився в утробу приснодівственну.

 

Послання святого апостола Павла до Євреїв 13, 7-16

Браття, пам'ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і, дивлячись на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру. Ісус Христос вчора і сьогодні той самий і повіки. Не піддавайтеся різним чужим наукам; воно бо добре укріпити серце ласкою, а не стравами, які не принесли ніякої користи тим, що ними займалися. У нас є жертовник, з якого не мають права їсти ті, що служать при наметі. Бо м'ясо тих звірят, яких кров архиєрей заносить у святиню за гріхи, спалюється за табором. Тому й Ісус, щоб освятити народ своєю кров'ю, страждав поза містом. Тож виходьмо до Нього за табір, несучи його наругу, бо ми не маємо тут постійного міста, але майбутнього шукаємо. Тому, отже, через Нього приносім завжди Богові жертву хвали, тобто плід уст, які визнають Його ім'я. Не забувайте добродійства взаємної допомоги, такі бо жертви є милі Богові.

 

Коментар апостольського читання

Мученик в перекладі з грецької означає свідок в будь якій галузі: правовій, історичній чи релігійній. У християнстві «мученик» відноситься виключно до тих, хто свідчить своєю кров‘ю. це ми зустрічаємо вже у Новому Завіті (Дії. 22, 20; Об. 2, 3; 6, 9). Мученик – це той, хто жертвує своїм життям і так засвідчує свою вірність Ісусові (Дії. 7, 55-60). На мучеництві заснована Церква Христова. В Старому Завіті ми знаємо мучеництво братів Маковеїв (2Мак. 6-7). У християнській Церкві мучеництво набирає нового змісту відкритого самим Ісусом. Це цілковите наслідування Христа, повна участь у Його свідченні та спасенному ділі (Ів. 15, 20). Насіння принесе плід тільки тоді, коли завмре (Ів. 12, 24). Одкровення апостола Івана – це книга мучеників: «Свідок вірний і правдивий» (Об. 3, 14), давши Церкві і світу свідоцтво крові. 

Мучеництво є найвищим свідченням істинності віри, це свідчення аж до смерті – Він приймає смерть через акт внутрішньої сили. А святий Ігнатій Антіохійський висловлюється так: «Нехай я стану кормом для тварин. Через них бо дано мені буде прийти до Бога». 

«Вельми прославлені мученики. Ви мудрістю своєю засоромили ворогів, які насильно намагалися відвести вас від Бога. Праведно і терпеливо пострадавши, сплели ви собі вінки перемоги і тепер молитесь за душі наші» (Молебень до Блаженних мучеників о. М. Конрада і дяка В. Прийми, Львів-Страдч 2003р.).

о. Іван Колтун

Євангеліє від Матея 5, 14-19

Сказав Господь своїм учням: Ви є світло світу. Не може укритися місто, що стоїть на верху гори. І не засвічують світильника і не ставлять його під посуду, але на свічнику, і світить усім, хто є в храмині. Так нехай просвітиться світло ваше перед людьми, щоб виділи ваші добрі діла і прославили Отця вашого, що на небесах. Не думайте, що Я прийшов розорити закон або пророків; Я не прийшов розорити, а доповнити. Істинно кажу вам: Поки перейде небо і земля, йота єдина або єдина риска не перейде з закону, доки все буде. Якщо хто розорить одну із заповідей цих малих і навчить так людей, той меншим назветься у Царстві Небеснім; а хто творитиме і навчить, той великим назветься у Царстві Небеснім.

 

Проповідь

«Віра народжується із слухання» (Рим. 10.17)

Віра - це дар Божий. Дар, який потрібно отримати. Отриму-вання цього дару можливе через слухання. Ми слухаємо розу¬мом і слухаємо серцем. Дар віри опирається на знання, пізнання і зберігається у серці людини.

Слухати, сприймати, звертати увагу, цікавитися, не пере-чити, бути уважним - це слова, які допомагають нам почати шлях віри. На цьому шляху є той, хто говорить і той, хто слухає. Всі ми добре знаємо, наскільки важливе слухання, сприймання. Бо це початок, від якого буде залежати те, що буде наступним.

Якщо добре не почуємо деталі з розмови, тоді як можемо про¬довжити її? А що ж говорити про повне розуміння розмови, коли щось було пропущено? Щось опустив з розмови і вже не знаєш всіх деталей, не знаєш як пов'язати одне із другим.

Не раз ми ображаємось на тих, хто нас не слухає, хто не уваж¬ний до всього, що йому говоримо. Деколи кажемо: «Те, що не до¬чув, то сам придумав» і цим показуємо неправдивість інформації і недовіру до особи.

Не дивно, що Церква закликає нас часто бути уважними, тобто уважно сприймати все, що Бог хоче нам виявити. Адже через неуважність можемо пропустити те, що є важливе для на¬шого життя. Через неуважність ми не маємо повного розуміння і тому виникають сумніви та непорозуміння.

Ознака доброго християнина - це вміння слухати. У мо-настирях обов'язковим правилом є час тиші - це час слухання. Спочатку - це незручний час. Адже у теперішньому часі хочеть¬ся заповнити кожну пустоту. Чути шум і гамір на дворі, квар¬тири і дома наповнюються різними звуками техніки, молодь не розлучається із плеєрами. Слухати тишу вже відвиклося. Коли навчишся слухати тишу, то зможеш почути ті звуки, які при шумі і гаморі не чути.

Тому віруючі особи виділяють кожного дня час на тишу. У цій тиші можна почути свої думки, це буде пізнання свого внутрішнього світу. Далі відкриється спокійний шепіт Божого голосу, який буде промовляти через твоє сумління. У цьому діалозі народжується, утверджується і зростає віра. Хто не слухає Бога, той має проблеми із вірою.

Слухати розуміється також як «послухати». Послух - це на-ступний крок на шляху віри, духовного життя. У послусі є дія, це зовнішній вияв внутрішньої віри. Слухати можемо всіх, але послухати і виконати, тобто зробити послух - можемо тільки тому, кому довіряємо, кому віримо. Тому Христос часто наголошує: «Хто слухає і виконує мої слова, той мене достой- ний\» Апостол Яків продовжує свою науку: «Віра без діл є мерт¬вою». Сотник римлянин був поганином, але мав велике почуття послуху. Справжні керівники - це ті, що навчились самі слухати і виконувати. А тобі легко вірити?

Усі святі навчилися, тому і стали святими, що навчилися слу¬хати і чути Бога. Подумай: чи ти умієш слухати і чи можеш послухати Бога? Амінь.

о. Віталій Тарасенко

"Сівач", лютий 2012, Ч. 2 (149) рік 14

 
Для створення сторінки використано:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Збірник проповідей "Сівач".
А також ікону трьох Святителів.

Джерело:  Департамент інформації УГКЦ

12.02.2012р. Б. / Сповідь – не трибунал, а духовна лікарня

 

Коли люди вірять, що Бог прощає їм гріхи (навіть якщо вони помилково розуміють гріх) і що їхній зв’язок із Богом тепер поправлено, то вони можуть із більшою відвагою поглянути на власне життя і його «темні» сторони. Вони це можуть – бо в них живе надія, що вони з цими темними сторонами не залишаться сам-на-сам.

 

Почнімо від очевидної справи: сповідь – річ важка. Її складність виникає не тільки з того, що одна людина себе винуватить, а інша її оцінює, перш ніж уділити розгрішення. Сповідь – це виклик, оскільки лише одна сторона довіряє іншій свої секрети. Якщо ми зізнаємося другові у своїх серйозних провинах, то це тому, що ми впевнені в його доброму до нас ставленні. А ще тому, що і його ми добре знаємо: знаємо його рани і слабкості. Отож цей обмін взаємний, кожен для іншого відкритий, а рівність у цьому діалозі робить спілкування можливим.

 

Сповідь же – не те ж саме, і найчастіше саме на цьому етапі стаються різні неприємності у конфесіоналі. Тим, що каяники найчастіше сприймають як кривду, є критика (моралізування), приниження, відкинення, виключення або й ігнорування сповідником. Коли таке діється, завдана образа викликає в людини травми, які є психічними ранами, а ті, своєю чергою, провадять до почуття безсилля й несправедливості, відтак – втрати безпеки. Це справжній «ляпас для душі».

 

Про це здавна пам’ятали «випробувані» сповідники. Послухаймо порад одного з них – капуцина Якуба де Корелло, бо у світлі сучасних знань із теорії комунікації він був воістину «психологом душі» у конфесіоналі, хоча й жив у XVII столітті. Він писав: «Нехай сповідник не ставиться до каяника суворо. Нехай не показує йому заклопотаного обличчя й не промовляє до нього жорсткими словами. Оскільки грішник зазвичай паралізований страхом, то сповідник має додавати йому відваги, як батько, і підтримувати, як пастир. Якщо ж до страхів та опору, які мучать каяника, він додасть терпкі слова, сувору міну й вимогливу поведінку, якщо всупереч порадам Святого Духа засмутить серце бідного грішника, (…)це точно знеохотить його визнати свої провини! (…) Сповідник має бути прихильний і доброзичливий, охочий і ласкавий, аби витягнути з нещастя того, хто впав. Нехай [сповідник] буде готовий узяти гнітючий тягар душі на власні плечі, як це зробив Божественний Пастир із загубленою овечкою. Нехай своїми запитаннями він допоможе пенітентові краще викласти провину. Нехай подасть йому солодкі ліки делікатного докору. Нехай потішить його душу, приймаючи її з любов’ю. І навіть якщо бачить його, прибитого тягарем дуже сильних хвороб, нехай не жахається сам і не жахає каяника. Навпаки, нехай обіцяє йому безсумнівну надію, вміщену у величезній скарбниці доброти нашого наймилостивішого Христа Господа».

 

Таких свідчень, заохочень і застережень ми знайдемо дуже багато в історії християнської теології. Ніхто тоді ще й не відав, що розкриття інтимної сторони нашого життя під час сповіді може вплинути на наше здоров’я, а не тільки на духовний стан чи емоційне самопочуття. Простіше кажучи – що визнавання глибоких думок, почуттів і страхів впливає на імунну систему організму, а отже, і сповідь має терапевтичну дію.

 

Аби не допустити поранень каяника, замало того, щоби священик узяв собі до серця ці вказівки. І той, і той мусять насамперед вірувати у «Боже відпущення гріхів». А це означає зміну перспективи, до якої ми призвичаєні. Західна християнська традиція завжди була більш легітимістською (точно дотримуватися букви закону) і моралізаторською в розумінні гріха, порівняно з християнським Сходом. Для пересічного католика гріх є синонімом зла, а отже, грішити для нього – це «робити зло». Проте такого погляду замало. Це підкреслює Катехізис Католицької Церкви, стверджуючи, що таїнство примирення є таїнством зцілення (пор. ККЦ 1421). На жаль, оздоровчий аспект цього таїнства часто забувається, ба навіть повністю ігнорується. В нас існує схильність підкреслювати насамперед відпущення гріхів, а забуваємо ми те, що ще папа Павло VI назвав «зціленням рани, завданої гріхом».

 

У світі, позначеному падінням і гріхом людини, «надзвичайно важливим проявом нашої особистісності є потреба покаяння, прощення та отримання прощення, яку ми відчуваємо».

 

Сповідник має пам’ятати, що каяник приносить Христові не список брудних гріхів, а себе самого; не тільки свої вчинки, а й глибшу зраненість себе як людини. Таїнство примирення має стати у житті пенітента нагодою для того, щоб зустріти й «пережити» Бога, Який зцілює його повністю, всю його особу.

 

Лише тоді питання про образи, завдані в конфесіоналі, про те, як їм запобігати і як їх лікувати, знайде належне йому місце. До образ у сповідальниці справа доходить тоді, коли втрачено правильну перспективу сприйняття цієї сакраментальної зустрічі, і сповідник або зловживає своїм становищем, яке випливає з влади здійснення таїнства, і таким способом контролює сумління каяника, або змушує пенітента виражати сокрушення, помилково оцінює рівень особистої свободи й відповідальності за скоєне, чи ж то під виглядом «допомоги душам» шукає задоволення власних потреб. Так само й каяник, коли сам є людиною, яка бореться з різноманітними проблемами, має сильну потребу залежності, плутає покуту з прагненням покарати себе або шукає, менш чи більш свідомо, сповіді як терапевтичного заходу, – наражається на образи у сповідальниці. Треба про все це пам’ятати, бо сповідь – не кушетка психоаналітика, це «послуга» зцілення зовсім інакшого характеру.

 

Коли люди вірять, що Бог прощає їм гріхи (навіть якщо вони помилково сприймають гріх) і що їхній зв’язок із Богом тепер виправлено, то вони можуть із більшою відвагою поглянути на власне життя і на його «темні» сторони. Вони це можуть – бо в них живе надія, що вони з цими темними сторонами не залишаться сам-на-сам. Цього не може психотерапія. Справжнє зцілення полягає не в тому, що рана, яку ми в собі носимо, зникне – а разом із нею зникнуть і наші проблеми. Ним є досвід цілющої любові Бога, коли людина усвідомлює, що вона гідна любові (зцілення образу себе самого), що вона здатна любити і прощати (зцілення стосунків) або ж що вона може співвіднести якусь подію з минулого зі своїм теперішнім (зцілення пам’яті).

 

Це благодать; але це також і наша відповідальність одне за одного. Діяння Бога в людині проявляється у спільноті Церкви, яка – казав св.Йоан Золотоустий – є «духовним шпиталем». Церкві дано таїнства – «ліки, які лікують душу й тіло кожного віруючого. Свідоме їх використовування відкриває доступ до великої міці Бога, завдяки якій уже тут, по цей бік життя, ми можемо отримувати духовне зцілення і спасіння».

Jacek Prusak SJ, Życie Duchowe / Deon.pl




Джерела: CREDO

Мандрівники Христа Царя