11.09.2012р. Б. / Усікновення чесної голови св. Івана Христителя

Тропар та кондак

Тропар, глас 2: Пам'ять праведного з похвалами, і тобі вистачає свідчення Господнє, предтече, бо ти показався воістину і від пророків чесніший, бо у струях сподобився хрестити Проповіданого. Тому за істину пострадав ти, радуючися, благовістив ти і тим, що в аді, Бога, явленого в тілі, що взяв гріх світу і подає нам велику милість.

Слава: Кондак, глас 5: Предтечі славне усікновення було якось божественним задумом, щоб і тим, що в аді, проповів Спасове пришестя. Нехай, отже, ридає Іродія, що випросила беззаконне вбивство, бо возлюбила не закон божий, ні живий вік, але — лукавий і дочасний.

І нині: Богородичний, глас 5: Радуйся, двері Господні непроходимі, радуйся, стіно і покрове тих, що прибігають до тебе, радуйся, пристане, бурями не навіщувана і подружжям незаймана, що родила плоттю Творця твого і Бога. Молитись не переставай за тих, що оспівують і поклоня­ються різдву твоєму.

 

Діяння святих апостолів 13, 25-33

В тих днях, сповнивши свій шлях, Іван мовив: Я не той, за кого ви мене вважаєте; он іде за мною той, якому я не гідний розв'язати взуття його. Мужі брати, сини роду Авраама, і ті між вами, що бояться Бога! Вам послане слово цього спасіння. Та мешканці Єрусалиму і князі їхні не визнали Його, і засудивши Його, сповнили слова пророків, які читаються щосуботи. І не знайшовши в Ньому ніякої смертельної вини, вимагали у Пилата вбити Його. А коли виконали все, що було написано про Нього, зняли Його з хреста і поклали до гробу Та Бог воскресив Його з мертвих, і Він багато днів являвся тим, що прийшли з Ним з Галилеї в Єрусалим, які й тепер є Його свідками перед народом. І ми звіщаємо вам ту обітницю, що була дана батькам нашим. Бог її здійснив нам, їхнім дітям, воскресивши Ісуса.

 

Євангеліє від Марка 6, 14-30

В той час почув Ірод цар слухи про Ісуса Христа, бо явне стало ім'я Його, і сказав, що Іван Хреститель встав із мертвих, і тим-то сили діються через нього. Інші го ворили, що то Ілія, а інші казали, що то пророк є або як один з пророків. Почувши ж, Ірод сказав, — це Іван, якому я відтяв голову, він встав з мертвих. Той бо Ірод, пославши, схопив Івана і зв'язав у в'язниці задля Іродіяди, жінки Фи-липа, брата свого, тому що оженився з нею. Бо Іван говорив Іродові: Не годиться тобі мати жінку Филипа, брата твого. Іродіяда же гнівалася на нього і хотіла його вбити, та не могла. Бо Ірод боявся Івана, знаючи його як чоловіка праведного і святого, і беріг його; і слухавши його, багато чинив, а слухав його залюбки. І як настав пригожий день, коли Ірод на свої уродини справляв вечерю своїм князям і тисячникам та старшим галилейським, і як увійшла дочка тієї Іродіяди і танцювала, і угодила Іродові й возлежащим з ним, сказав цар дівчині: Проси в мене, чого тільки хочеш, і дам тобі, хоч би й половину мого царства. Вона ж, вийшовши, сказала матері своїй: Чого просити? А ця сказала: Голову Івана Хрестителя. І зараз, ввійшовши з поспіхом до царя, просила, кажучи: Хочу, щоб ти негайно дав мені на блюді голову Івана Хрестителя. І прескорбний був цар, та ради клятви і задля возлежащих з ним не хотів їй відмовити. І зараз післав цар прибічника і звелів принести голову його. А він пішов і усікнув його в в'язниці. І приніс голову його на блюді і дав її дівчині, а дівчина дала її матері своїй. А ученики його, почувши, прийшли і взяли тіло його й положили його у гробі. І зібрались апостоли до Ісуса і сповістили Йому все, що робили і чого навчали.

 

Проповідь

«Величаємо тебе, Христителю Спасів, Іване,

і спогадуємо твоєї святої голови усікновення»

(Величання свята)

Слава Ісусу Христу! Дня 11 вересня, свята Христова Церква врочисто і молитовно кличе до своїх вірних: «Прославмо посередника між Законом і Благодаттю! Бо він нам покаяння проповідував і, відважно та явно докоривши Іродові, голову свою віддав на усікновення. Тож нині, перебуваючи з ангелами, молиться Христу, щоб ми спаслися». «Вшануймо піснями пророка, що появився нам з неплідного лона і засяяв промінним світильником для вселенної – Христового Христителя та переможного мученика, Івана Предтечу, який молиться Господеві, щоб Він помилував душі наші» (сідальний на Утрені).

Святий Іван Хреститель, син Захарії і Єлисавети, вихований у пустині, покликаний Богом, проповідував і христив людей на Йордані. Сподобився тої ласки, що охристив Божого Сина. Після Хрещення Ісуса Христа святий Іван Хреститель проповідував дальше, закликаючи до покаяння, і грозив Божим гнівом тим, хто не принесе гідного покаяння. Чутка про нього рознеслася по всій околиці. Багато вірили, що він – Месія, інші говорили, що він Ілля, який повернувся на землю.

Коли, Ісус Христос, після сорокаденного посту, вийшов на проповідь, святий Іван Хреститель не переставав свідчити, що Спаситель вже є серед вибраного народу. Слухаючи це, старшина юдейська посилає до святого Івана Хреститель післанців, довідатися, хто він є. І він дає таку відповідь. Читаємо Святе Письмо (від Іван 1.19-33): «Ось Іванове свідчення, коли то юдеї були до нього послали з Єрусалиму євреїв та левітів спитати його: «Хто ти? А він зізнався, не заперечив; зізнався: «Я – не Христос». То вони спитали його: «Що ж – Ілля ти?» – «Ні», – мовив він. «Пророк ти?» – «Ні» – відказав він. Тоді вони йому: «То хто ж ти такий – щоб відповісти тим, які нас вислали, що сам про себе кажеш?» Промовив: «Я – голос вопіющого в пустині: Вирівняйте путь Господню, – як ото пророк Ісая сказав». Були ж посланці з фарисеїв. Отож, спитали його, мовивши до нього: «Чого ж бо ти Хрестиш, коли ти ні Христос, ані Ілля, ані пророк?» Йоан же їм у відповідь: «Водою я хрещу. Той же стоїть серед вас, якого ви не знаєте; він наступить після мене, а я йому не гідний розв’язати й ремінця сандалі». Сталося те у Витанії, по той бік Йордану, де Іван Хрестив.

Тож наступного дня бачить він Ісуса, що йде до нього, та й каже: «Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає». Це той, що про нього повідався: За мною наступить муж, Сущий передо мною, був бо раніш за мене. І не знав я його. Та я на те прийшов, водою Христивши, щоб Ізраїлеві об’явлений був «він». І свідчив Іван, промовляючи: Бачив я Духа, що сходив, як голуб, із неба, та зоставався на Ньому І я бачив і засвідчив; Він – Син Божий, який буде Христити Вас Святим Духом».

Так оповідає нам Святе Євангеліє про свідоцтво, яке святий Іван Предтеча дав Ісусові вже після Його Хрещення. І навчав він аж до тої хвилини, поки злоба людська не вкинула його до темниці. Ось як це сталося: «Тодішній правитель Ірод Антипа, син Ірода Великого, мав брата що звався Филип. Той Филип мав жінку Іродіяду. Ірод Антипа оженився з дочкою короля Арети, але не жив з нею, а прогнавши свою жінку, жив на віру з Іродіядою, жінкою свого брата Филипа. Євреї нарікали на те, но ніхто не смів явно виступити, бо боялися гніву Ірода. Та не злякався його святий Іван Предтеча. «Іван же казав Іродові: «Не личить тобі мати жінку брата». Іродіяда ж лютилася на нього й убити його бажала, та не могла, бо Ірод боявся Івана, знаючи, що чоловік він був справедливий і святий, тож і беріг його. Слухаючи його, непокоївся він дуже, однак слухав його охоче» (Мк. 6.17-20).

Перебуваючи у в’язниці, святий Іван Хреститель не замовк, він навчав всіх, хто приходив до нього, а особливо своїх учнів. І коли ширилася слава про Ісуса, що Він навчає, оздоровляє хворих, очищає прокажених, робить чуда, учні святого Івана Хрестителя не могли з тим змиритися, що їх учитель тільки Предтеча Спасителя, бо вважали його за Месію. Святий Іван Хреститель, щоби переконати їх, висилає двох своїх учнів до Ісуса. Коли вони відходили Ісус Христос дав свідчення про нього: «Істинно кажу вам, що між народженими від жінок не було більшого від Івана Хрестителя» (Мт. 11.11).

Тим часом Іродіяда, лиш чекала нагоди, щоби помститися святому Іванові Хрестителю. І нагода така прийшла. «Настав сприятливий день, коли то Ірод на день своїх народин споряджав бенкет… увійшла дочка тієї  Іродіяди, танцювала й догодила Іродові та гостям. Цар сказав дівчині: «Проси в мене, чого бажаєш, – я дам тобі!» Ще й присягнув їй: «Чого б ти тільки в мене просила, – дам тобі, хоч би й половину мого царства». Вийшла вона та й до своєї матері каже: «Чого маю просити?» Вона ж відповіла: «Голову Івана Хрестителя!» І негайно, увійшовши притьмом до царя, попросила дівчина: «Хочу, щоб ти мені дав зараз же на полумиску голову Івана Хрестителя». Вельми засмутився цар, та ради присяги та з огляду на гостей не хотів їй відмовити. Тож послав цар відразу прибічника, наказавши йому принести голову Івана. Пішов той, стяв його у в’язниці, приніс його голову на полумиску й подав її дівчині, а дівчина дала її матері своїй» (Мк. 8.21-28).

«До якого злочину доводить грішна пристрасть, – говорить святий Амвросій, – а саме пристрасть грішної любові. Голова найбільшого з народжених жінками стає заплатою безстидної танцівниці і забавкою плюгавої негідниці, а святий Іван стає через свою мученицьку смерть жертвою, принесеною за правду і чистоту. Горе тим, котрі піддалися цій скверній пристрасті. Бо вона заведе їх до того, що вони не лише втратять світло віри, але і розум і чекає їх вічна погибель, яку отримали Ірод, безстидна Іродіяда і їх пропаща дочка».

А кара Божа не дала себе довго чекати. Ірод і Іродіяда втратили все і були вигнані на чужину (нинішню Францію), де в недостатках і в неволі загинули обоє. А дочка Іродіяди Соломія, як оповідає передання, одного разу йшла через замерзлу річку, лід проломився і вона по шию пірнула під воду. Крига стиснула їй шию так, що відтяла голову, а тіло поплило. На льоду лишилася голова Соломії, так, як колись голова святого Івана на полумиску лежала перед нею. Дивні діла твої Господи.

На завершення можемо сказати, що святий Іван Хреститель, стоїть на захисті святості і єдності подружжя. Він стоїть на захисті Божої заповіді «Не чини перелюбу». За це святий Іван Хреститель віддає своє покутницьке життя.

Сьогоднішнє свято кличе нас поглянути на своє життя і, поглянувши на нього, сказати: «Я перебуватиму у святості і непорочності. Тобі це, Господи» прирікаю, щоби бути в єдності у подружжі і святості та чистоті подружжя. Амінь. Богу слава навіки.

о. Василь Дубецький
"Сівач", вересень 2011
Для створення сторінки використано такі видання:
Календар "Місіонаря" 2003. - Львів: Місіонар, 2003;
Збірник проповідей "Сівач".
А також ікону Усікновення чесної голови святого Івана Христителя.

Джерела: www.ugcc.org.ua

Воїни Христа Царя

19.08.2012р. Б. / Святе Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

 

Коротка історія

Святкування цього празника сягає IV ст. В цьому часі св. Єлена, мати цісаря Костянтина Великого, збудувала храм на горі Тавор у честь Господнього Преображення. Від VI ст. цей празник урочисто святкується у Східній Церкві під назвою „Господнього Преображення”. В Західній Сирії у VIII столітті він називався „Празником Тавору”.

Первісно празник Преображення святковано в місяці лютому. Одначе тому, що цей радісний празник звичайно випадав у часі Великого Посту, а це було незгідне з духом посту й покути, то його перенесено на день 6 серпня. Чому якраз на цей день? Історик Євсевій і св. Іван Дамаскин є тієї думки, що Господнє Преображення відбулося 40 днів перед Христовою смертю. Тож св. Церква йдучи за цією думкою, перенесла цей празник з місяця лютого на 6 серпня тому, бо 40 днів пізніше, це є 14 вересня, випадає празник Воздвиження Чесного Хреста — пам'ять Христових мук і смерті.

Празник Преображення належить до 12 великих празників нашої Церкви. Він має один день перед і сім днів попразденства. Стихири й канони празника уложили св. Іван Дамаскин і Косма Маюмський.

Цей празник припадає у тому часі, коли доспівають плоди землі. І від найдавніших часів у Східній Церкві того дня на подяку Богові буває благословення первістків земних плодів. Цей звичай перейняла християнська Церква від Старого Завіту, який приписував приносити первістки плодів до Господнього Храму. Звичай благословити в церкві первоплоди вже приписують Апостольські правила з кінця III ст.

 

Про ікону

Була колись на горі Афон школа сакрального живопису. Курс навчання включав не лише формальні та художні техніки, але й вивчення богослов'я та літургії, поєднане з практикою молитви. Наприкінці навчання учень повинен був скласти певного роду іспит зрілості, написавши ікону. Тема була постійною: Преображення на горі Тавор. Чому саме ця тема? Причина цього очевидна. Те, що апостоли побачили на горі, було, згідно з поясненням Отців Церкви, провіщенням майбутнього світу після воскресіння з мертвих, візія преображеного світу, який досяг своєї остаточної досконалості. Зображаючи цю тайну, священний іконописець повинен був довести, що він теж здатен побачити всесвіт вже не тілесними очима, а очима віри, поглядом, просвітленим Божою благодаттю в духовному спогляданні.

У цій іконографічній композиції зображено проблиск неба на землі. Сам Христос заявив, що деякі учні не зазнають смерті, поки це не побачать (Мр. 9, 1; Мт. 16, 28). На горі Тавор Христос об'явив Свій божественний стан, Божу природу, яка, на очах у трьох Апостолів, цілком переобразила Його людську природу. В небесному сяйві мандорли, у блиску світла, видно Христа Вседержителя: «Обличчя Його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло» (Мт. 17, 2). На іконі Христос тримає сувій Нового Закону, і це символічно, адже суттю цього закону є любов, яку Бог виявив світові і яку люди мають наслідувати (Йо. 13, 34). Правою рукою Христос благословить світ, що його Він прийшов спасти (Йо. 3, 17).

На деяких іконах „Преображення” біле світло Христа, що осяє цілий світ, передає свою білизну також каменям гори. Таким чином ціла видима природа стає об'єктом „споглядання природи”, „школою душ”, дозволяючи краще пізнати Творця. З цієї нагоди варто згадати думку Оригена, який у саме такому містичному сенсі інтерпретує текст Святого Письма: „підведіть очі ваші та й погляньте на ниви, — вони вже для жнив доспіли” (Йо. 4, 35).

Якщо інтерпретувати її саме так, то ікона „Преображення” становить контемплятивну програму християнського життя: намагання побачити світ у світлі віри, очима Бога. „Таворське бачення” було для афонських ченців метою їх молитви. Вони були переконані, що у ньому не лише світ постає преображеним, це бачення преображає й нас. У божественному житті Син народжується, споглядаючи Отця, а в людському житті споглядання Христа становить необхідний елемент для нашого духовного народження як усиновлених дітей Божих.

Цією величною подією Христос хотів просвітити Апостолів про те, що Його страсті та смерть — добровільні та що після того настане славне воскресіння. Про це й говорив Христос Апостолам, коли вони сходили з гори Тавор (Мр. 9, 9-13; Мт. 17, 9-13). Небесна слава Преображення також нагадує нам, що Христос вдруге прийде у славі при кінці цього віку, щоб вповні завершити Боже Царство. Тоді «праведні засяють, як сонце, в Царстві Отця свого» (Мт. 13, 43), а природа, за словами Йоана, буде перетворена: «Побачив я небо нове і землю нову» (Од. 21, 1). Сам же Христос каже: «От, нове творю все» (Од. 21, 5).

 

Тропар та кондак

Тропар, глас 7: Преобразився ти на горі, Христе Боже, показавши ученикам твоїм славу твою, скільки змогли. Нехай засіяє і нам, грішним, світло твоє повсякчасне, молитвами Богородиці, Світлодавче, слава тобі.

Слава, і нині: Кондак, глас 7: На горі преобразився ти і, скільки змогли, ученики твої славу твою, Христе Боже, виділи, щоб, коли побачать, як тебе розпинають, страдання зрозуміли добровільне, а світові проповідять, що ти єси воістину Отче сяяння.

 

Друге соборне послання ап. Петра 1, 10-19

Улюблені, старайтеся утвердити ваше покликання і вибрання; бо, те роблячи, ніколи не згрішите. Таким бо чином відкриється вам вільний вхід до вічного Царства Господа нашого і Спаса Ісуса Христа. Ось чому я ніколи не перестану пригадувати вам ці речі, хоч ви їх знаєте і утверджені в теперішній правді. Вважаю бо справедливим, доки я в цім тілі, розбуджувати вас цими напоумленнями, знаючи, що незабаром треба буде мені покинути це моє тіло, як і Господь Ісус Христос мені це об'явив. Буду, однак, старатися, щоб ви завжди, навіть і після мого відходу, тримали в пам'яті ці речі. Не йдучи за хитро вигаданими байками, ми об'явили вам силу й прихід Господа нашого Ісуса Христа, але ми власними очима бачили Його велич. Він бо прийняв від Бога Отця честь і славу, коли до Нього прийшов такий голос від величної слави: Це мій Син улюблений, Якого Я вподобав. І цей голос ми чули, як сходив із неба, коли ми були з Ним на святій горі. А при тому ми маємо ще сильніше пророче слово. Ви добре робите, звертаючись до Нього як до світильника, Який світить у темному місці, аж поки не почне розвиднятися, і рання зоря не зійде в ваших серцях.

 

Євангеліє від Матея 17, 1-9

В той час узяв Ісус Петра, і Якова, й Івана, брата його, і возвів їх одних на гору високу. І переобразився перед ними: і просвітилося лице Його, як сонце, а ризи Його стали білі, як світло. І ось з'явились їм Мойсей і Ілля, розмовляючи з Ним. І озвавшись, Петро сказав Ісуса: Господи, добре нам тут бути! Як хочеш, зробимо тут три намети: Тобі один, Мойсеєві один, і один Іллі. І як він іще говорив, ось хмара світла осінила їх. І ото голос зі хмари, що казав: Цей є Син Мій возлюблений, що в Ньому моє благовоління; Його слухайте. І як почули учні, впали лицем до землі й вельми налякались. І приступивши, Ісус доторкнувся їх і сказав: Встаньте і не бійтеся. Коли ж вони підвели очі свої, нікого не бачили, тільки Ісуса єдиного. І як вони сходили з гори, заповів їм Ісус, кажучи: Нікому не розповідайте про це видіння, аж поки Син Людський не воскресне з мертвих.

 

Проповідь

Сьогоднішній світ дуже вразливий на різні події та добре поінформований про них. Часто, відомо про деталі подій, їхня історія та підґрунтя. Люди звертають велику увагу на щось особливого, навіть, очікують якоїсь зміни чи видимого втручання Бога в їхнє особисте чи ближніх життя. Чуємо то тут, то там про мироточення ікон, появу хрестів або лику Спасителя тощо. Недавно у телевізії показали, що у Хмельницькій області на стовбурі дерева, де відламалася гіляка - видний лик Спасителя. І правда, це можна було спостерегти та вималювати в уяві певні риси. Було показано, що люди приносили туди хліб, фрукти, цукор, мед тощо, складали на стіл та молилися разом зі священиком. Сам священик, теж говорив журналістам про чудо. Це добре, що люди збиралися на молитву немалою кількістю з навколишніх сіл та околиці. Запитуємо: чому ці люди не приходять кожної неділі та свята на молитву в церкву, не розкаюються у своїх гріхах та не змінюють свого способу життя на краще, у духовному розумінні слова. Так, тільки деякі з них моляться, відвідують щонеділі церкву, дотримуються установлених постів і т.д. А ось особливі явища притягають людей, промовляють до їхнього сумління, наводять спасенний страх про те, що їх чекає у вічності. Люди забувають, що вони відкуплені дорогою ціною: кров'ю, що її пролив Ісус Христос ради нашого спасіння. Кожна Служба Божа, це - безкровна жертва за людей, молитва Сина Божого до Небесного Отця за наше освячення та спасіння.

 

Свято Преображення ГНІХ ставить нам перед очі велику подію, що сталася на горі Тавор з Ісусом Христом, який взяв зі собою трьох учнів, Не потрібно було брати усіх, вистарчало трьох свідків, щоб пізніше це стало явним та проголошеним. Святий Іван євангеліст, свідок цього, чомусь не описав цієї події у своїх євангельських розповідях? Коли Спаситель цього разу вийшов на гору, апостоли побачили дивну зміну, що відбулася не тільки на обличчі Ісуса, яке «засяяло наче сонце», але його одежа, також, світилася неймовірним світлом. Не від хімічних елементів вона заблищала й побіліла, але від величної сили Божества і то тільки, як прояв до певної міри. У Господі події стаються по-іншому як у людей. Люди обмежені, а Він - Творець, Всевишній Бог, Володар світу та усяких змін. Апостоли побачили невидиме Божество видимим у плоті на Таворській горі осяяним й цим були дуже у страху здивовані (пор. Утр. свята, ірмос 7-ої пісні). На горі з'явилися два старозавітні пророки, про яких знали учні, але вони їх ніколи не бачили. Осяяний пророк Мойсей та вогняний Ілля дуже давно відійшли до вічності перед появою на світ учнів Христових на землі. Невідомо звідки учні знали, що це були ці пророки. Можливо із розмови, що чули, яка відбувалася поміж Спасителем, а пророками? А може бути, що Ісус Христос пізніше сказав їм про цих учасників спілкування? З цієї події виходить, що учні не брали участі в розмові? Євангелист Лука навіть пише, що учні поснули; мабуть розмова тривала довго (пор. Лк 9,32)? Не знаємо способу постави пророків та Спасителя під час розмови? Чи вони були підняті у повітрі усі троє, як часто зображується цю подію на іконах, чи стояли на землі? Хоч це не так важливо, як спілкувалися дані персонажі, однак, хочеться знати про їхню поставу та спосіб спілкування. Відомо, що розмовляли про терпіння, які очікували Ісуса Христа. І це був видимий знак важності терпіння Спасителя, а разом з тим показ Його божественної та людської природи. Навкруги цієї події сталися дивні знаки: переміна й блискучий вигляд обличчя Христа та світло його одежі; поява пророків із другого світу; хмара, що огорнула присутніх й виразний голос із неба: «Це - мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте» (Мт. 17,5).

 

Три постаті неба і три особи землі зустрілися на горі. Учні припали до землі, як земляни, що лякаються й дивуються усякій незвичайній зміні. Інша постава пророків, що вільно себе поводили під час розмови зі Спасителем. Особи неба почувають себе безпечно, вільно, перебуваючи у великій любові з Ісусом Христом, своїм Богом. Особи землі, учні Христові, - липнуть до землі, припадають до неї, не можуть відірватися та покинути земських думок та потреб. Петро проголосив, що вони бажали б залишитися тут назавжди, будуючи тільки три намети для пророків та Христа. Зрівняв, однак невдало. Сина Божого з людьми, хоч пророками, що стали уже учасниками вічної слави у небі. Це - апостол, що не бажає терпіння Спасителя, не розуміє важливості та потреби викупу людського роду від поранення гріхом. Він докоряв Христові: «Пожалій себе, Господи! Це хай не станеться з тобою!» (Мт. 16,22). Петро боїться терпіння Ісуса, а цей прийшов на землю, щоб показати в такий спосіб велику любов Бога до грішного люду, немічної людини. Петро думав про себе і своє задоволення з товариства, якого став учасником. Сам був готовий перебувати під відкритим небом, палючим сонцем, вітрами та дощем. Це - велика зміна, велике захоплення тих осіб, хто уже на землі торкнувся небесних вершин, або намагається це гідно розуміти і йти шляхом освячення й спасіння. Святий Іван Золотоустий роздумує, що явлене у цій 'події було лише поблажливістю, але не точним представленням предмету Преображення. Він навчає, що для оглядання нетлінних тіл та їхньої слави потрібні нетлінні й безсмертні очі. Людські очі не витримали б цього небесного світла та слави, якою огорнуті постаті неба, а тим більше Господь (пор. св. Ів. Золотоустий  «До святого Теодора» п. 11).

 

Сьогоднішнє свято навчає й закликає нас до переміни нашого життя. У цій переміні перше місце повинен зайняти Христос, який сам здібний змінити людину на краще, якщо вона дозволить йому це вчинити. Сама людина безсила довершити позитивні зміни у собі - потрібне Господнє втручання. Ми маємо дуже великий дар та велике чудо переміни хліба та вина під час святої Літургії у Тіло та Кров Спасителя. Часте споживання та участь у цих Дарах, допомагають нам вносити переміну нашого духовного життя, освячувати його. Колись Спаситель відзивався до учнів: «Пустіть дітей, нехай ідуть до мене; не бороніть їм: таких бо Царство Боже» (Лк. 18,16). Ми Його діти, тому ніхто й ніщо не може нам заборонити, щоб приходити до Бога й здобувати Небесне Царство. Апостоли побачили маленьку славу й були готові залишатися там у складних умовах, щоб тільки бачити й перебувати разом у цьому захоплені, яке дав їм бачити Господь. З неба пролунав голос Отця, який засвідчив про Божество його Сина, Ісуса Христа та вказав нам, щоб Його слухати. А слухати його, означає прийняти вповні науку Ісуса Христа до свого серця та жити нею. Не потрібно лежати й припадати до землі, хіба що у молитві. Потрібно слухати голосу Спасителя, духовно вставати, не лякатися, але мати довіру до Бога, отрясатися з наших духовних падінь і йти вперед. Хай Господь благословить нам у наших змаганнях за небо, за вічну щасливість.

 

Звернемося нашою молитвою до Господа молитвою ірмоса сьогоднішнього свята: «Привів ти, Спасе, мене любов'ю і перемінив ти Божественним твоїм бажанням; але спали вогнем духовним гріхи мої і сподоби насититися твоєю споживою, щоб, подвійно радіючи, я величав благий, твою велич» (Утр. ірм. п.9)

 

+ Ігор

Архиєпископ і Митрополит Львівський, УГКЦ

Архикатедральний Собор Св. Юра, м. Львів, 19.08.2011 р.Б.

Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 1979;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.
А також ікону Преображення ГНІХ.

Джерела: www.ugcc.org.ua

Воїни Христа Царя

19 серпня - Запрошуємо всіх на наше храмове свято ПРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДНЬОГО

 

"Бог бо так полюбив світ,
що Сина свого
Єдинородного дав, щоб
кожен хто вірує в нього,  не
вмер а жив життям  
вічним" (Ів. 3,16)

19 серпня о 12:00  год.  Відбудеться  святкова  Служба  Божа  з  нагоди  храмового свята  Преображення  Господнього  (Спаса).  

Після  служби освячення води та фруктів.
 

ЗАПРОШУЄМО ТЕБЕ 

О  16:00   год.  на духовний концерт, присвячений святкуванню свята Преображення Господнього (Спаса)

Запрошуємо усіх, вхід вільний.
Адреса: пр.Комсомольський, 1-А (район готелю «Зоря»,  маршрут № 25,
трамвай №1, територія будівництва храму Преображення Господнього УГКЦ)

07.07.2012р. Б. / Слово Митрополита Львівського на різдво Івана Предтечі

 

Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського
на празник Різдва пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Івана
Рм 13,11-14,4; Лк 1,5-25.

 

Мужнього, безстрашного, простого, цілковито відданого Богові, великого любителя простолюддя, святого Івана Хрестителя, як гідний образ  життя людини, представляє нам сьогодні наша Церква. Святий апостол Лука широко описує історію перед та під час народження цього великого праведника. Причому, поєднує це оповідання із Благовіщеням пресвятої Богородиці, у своєму першому розділі Євангелії. Це – велика поезія, чудова звістка про прихід на землю Спасителя, а перед ним його Предтечі Івана. Послухаймо, якими чудовими словами оспіваний святий Предтеча у молитві на Утрені: «Ластівко прекрасна, чесний соловію, голубе предобрий, пустинелюбна горлице, Господній хрестителю, пустинна рослино!...» (Утреня 1 гол., вівт., канон, ірм., п.9).

 

Автор порівнює пророка із різними птахами, які прекрасно літають у небі, чудово співають, які вірні своєму місцю та стережуть свого гнізда від ворожих нападів. А батьки довго  вимолювали його, Йоана святого, навіть, вже не сподівалися на потомка, але неможливе у людей, стається можливим у Бога (пор. Мр 10,27). Батьки терпеливо очікували на волю Бога і сталося, що аж ангел Господній прийшов повідомити Захарію, священика, який молився у святилищі храму, що його дружина Єлизавета буде матір’ю. Вона була особою старшого віку, але віддалася повністю в руки Бога і промовила: «Так учинив мені Господь у ці дні, коли зглянувся…» (Лк 1,25). Ця подія, народження дитини особою старшого віку, які вже звичайно, не родять, приближала іншу подію, що Спаситель народиться із чистої Діви, без чоловічого втручання. Єлизавета повірила, прийняла волю Господа, можливо ще більше їй посприяло це, що Захарія онімів, бо домагався від ангела знаку. Він прийшов додому і не міг говорити, тільки знаками чи на письмі міг порозумітися з нею та іншими. Такі дивні обставини сталися під час приходу ангела та сповіщення ним гарної новини для Захарії, а той уповав на свій досвід, на свою волю, покладався на свій поважний вік більше, як на всемогутнього Господа. Програв священик, переміг Господь та його всемогутня рука!

 

Сусіди дуже дивувалися вагітності Єлизавети, вони теж, давно викреслили її з-поміж тих, хто стане матір’ю. Як правило, люди судять на своєму рівні, їм буває трудно піднятися вище, довіритися Богу так, як це вчинив праведний Авраам, який був готовий принести в жертву свого сина, якщо була така Божа воля і не завагався ані на мить. Ось, яка сила віра, що не знає жодних коливань, яка міць довіри до Бога, що не піддається жодним зовнішнім впливам! Недовіра священика принесла шкоду тільки йому самому, бо Захарія не міг певний час говорити; але ця обставина допомогла йому від цього часу змінити спосіб мислення  і це глибоко вплинуло на його духовне життя. Коли народився хлопчик, який став радістю не тільки батьків, але й сусідів, Захарія написав його ім’я таким, як велів йому ангел. Тут вже не вагався, хоч родина та сусіди не погоджувалися з таким іменем, однак, за мить перед самим обрізанням, Захарія з гідністю начеркав на табличці: «Йоан – його ім’я». І в цю ж мить розв’язалися його уста, що було великою несподіванкою, навіть страхом та особливим знаком для усіх присутніх, і предметом обговорення людьми цієї околиці. Як багато дивних речей творилося навколо цієї дитини перед її народженням, а також, в часі народження і продовж життя, як зрілого печерника. Це – великий святий, на якого Церква увесь час звертає увагу. Святий Учитель Церкви, роздумуючи про життя великих мужів навчає, щоби ми «… налаштовували себе до наслідування їх, щоб не були безпечні за чесноту, але уникали гріха і чинили усе, щоб не явитися негідними невимовних тих благ, які отримаємо благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа…» (св. Ів. Золот., Бесіда XII на Бут п. 5). Мабуть, здавна був звичай виховувати особливих дітей у пустині, на що надихав батьків Святий Дух, бо про св. Макарія Єгипетського говориться, що його п’ятилітнім принесли в пустиню, у якій він виховався («Повне зібрання творінь святителя Івана Золотоустого» Київ 2009, Т.1, Кн. 1, стр.41). Про життя святого Івана Хрестителя не написано багато у Святому Писані, але те, що ми довідуємося аж занадто вистарчає, щоб пізнати його дух та велич особи, бо він до кінця був відданий Господу. Дивні знаки, що творилися під час його уродин не полегшували йому послідовного життя, навпаки, він полюбив пустиню, у якій в трудах прожив певний час, здавалося був строго вихований, але не замахувався на авторитет. Коли учні Івана говорили про Ісуса Христа, що він хрестить й усі йдуть до нього, він радів із цього, сказавши, що Христос повинен рости, а він буде задоволений тим, що буде маліти в Ісусових та людських очах (пор. Ів 3,30). Задумаймося глибше над життям святого Предтечі та пізнаймо, що він не закликав людей іти в пустиню, залишати доми, строго постити, не дбати про одежу та харчі. Ні! Коли його запитували люди, що їм робити, бо були під враженням від його проповідування. Він твердив, щоб ділилися одежею й харчами, а митникам та військовим, велів нікого на кривдити, а бути чесними у виконанні своїх обов’язків (пор. Лк 3,10-14). Святий Іван докладно знав кволість людської природи, тому пропонував людям щось простіше та легше у виконанні: «Покайтесь, бо наблизилось Небесне Царство» (Мт 3,2). Ось заповіт найбільшого святого, як про нього говорив сам Ісус Христос (пор. Мт 11,11). Ми вдячні святому жителю пустині, Івану, що вказав усім людям найпростіший та найлегший шлях до неба через щире покаяння. Це можливе кожній людині, це під силу кволим і хворим, простим і вченим, молодшим та людям похилого віку – одним словом усім! Тут не вимагається надзвичайних зусиль, лише трохи доброї волі та щирої довіри до Господа Бога. Прислухаймося до поради досвідченого мужа, святого Пустинника і часто виконуймо його пропозицію! Хай покаяння духа охопить цілу нашу істоту – так здобудемо Царство Небесне! Візьмімо глибоко до серця слова ірмосу Утрені: «Ось голос Предтечі став перед неплідними і пустими серцями, взиваючи: приготуйте нині путь Христу, бо він гряде у славі, підкорімось йому і величаймо» (Утр. свята, ірм. п.9). Святий пророче, предтече і хрестителю Господній, Іване, молися до Пресвятої Тройці за спасіння наших душ! 

+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ
7 липня 2012 р.Б. Шевченківський Гай, м. Львів 07.07.2012

Джерела: www.ugcc.lviv.ua

Воїни Христа Царя

15.06.2012р. Б. / З нагоди святкувань 400-ліття Крехівської обителі Отці Василіяни презентують віртуальний тур: «Крехівська обитель»

 

З нагоди святкувань 400-ліття Крехівської обителі, Отці Василіяни прагнуть представити усім бажаючим, як давні, так і теперішні сторінки історії життя Василіянської обителі у новому проекті «Віртуальні мандрівки по василіянським святиням». Підготовлено тур за участі команди www.3dplus.com.ua.

Нещодавно, до дня міста Лева та Євро – 2012 було презентовано віртуальну мандрівку храмом Святого Андрія Первозванного. Наступні представлення василіянських святинь відбудуться:

18.06 – монастир Вознесіння Господнього та храм Святого Миколая (м. Золочів, Львівська обл.)
22.06 – монастир Різдва Христового та церква Пресвятого Серця Христового (м. Жовква, Львівська обл.)
25.06 – монастир та церква Святого Онуфрія (м. Львів)
7.07 – монастир Різдва Божої Матері (с. Улашківці, Тернопільська обл.).

Віртуально побувати у Крехівській обителі Отців Василіян можна за цим посиланням: «віртуальна мандрівка» (http://osbm.info/flashK/Tour_andr.html)

 

Додаток

Перша історична згадка про поселення Крехів датується 1456 роком. Монастир, за народними переказами, заснували Йоіл і Сильвестр наприкінці XVI ст. Вони оселилися у лісовій печері, а на верхів’ї скали збудували дві каплиці: Покрови і св. апостолів Петра і Павла. У першій половині XVII ст. цей монастир перенесли на місце, де знаходиться сучасний Свято-Миколаївський монастир ЧСВВ. Тут збудували церкву Пресвятої Тройці, дзвіницю св. Миколая, великий храм Преображення Господнього, допоміжні споруди, звели навколо монастиря муровані укріплення, викопали й наповнили водою глибокий рів, насипали вал. У цей період монастир мав свою друкарню, велику бібліотеку стародруків, іконописні й ремісничі майстерні. 1627 р. укладено для братії Устав монастирського життя, а 1628 р. Константинопольський патріярх Кирило І Лукаріс подарував монастирю св. Миколая грамоту на ставропігію.

Існує передання, що у вересні 1672 року, під час війни Польщі і Туреччини в монастирі розмістився загін козаків під проводом Івана Мазепи. Під час облоги монастиря один з оборонців влучив у татарського воєначальника, племінника хана Селіма Гірея. Вбачаючи в цьому злий знак, татари покинули мури монастиря. Та, щоб усмирити гнів хана й забезпечитися від нових нападів, монастир мусив сплатити немалий викуп.

У 1721-1737 роках замінено дерев’яні монастирські споруди на муровані.

Наприкінці XIX ст. з Добромиля до Крехова було перенесено новіціят, тому упродовж 1898-1902 років до монастиря добудували ще один корпус.

Крехів в кінці XIX ст. – на початку XX ст. був великим відпустовим центром. Тут відбувалися великі прощі на Благовіщення, Петра і Павла, Покрови, згодом і на св. Пасива, 11-літнього мученика IV ст., мощі якого подарував папа Лев XIII 1887 року. Та найвелелюднішими прощі були на празник Перенесення мощів святителя Миколая 22 травня.

1949 року радянська влада ліквідувала монастир. Крехівська обитель до 1990 року була і військовим штабом, і піонерським табором, і школою для осіб з особливими потребами. Лише 29 серпня 1990 року до Крехова повернулися отці-василіяни. Поволі Крехівська обитель знову повертає славу одного з прочанських, культурних і просвітницьких центрів Галичини.

Неподалік від монастиря серед лісу є джерело Божої Матері. За переказами, на цьому місці з’явилася Богородиця одній благочестивій жінці. Згідно зі свідченнями, вода має властивість не псуватися і дивним чином оздоровлює. Над джерелом споруджено капличку із фігурою Богородиці.

повідомив о.Йоаким Ковальчук, ЧСВВ

Джерело:   Воїни Христа Царя

03.06.2012р. Б. / 3 червня 2012 року - Зіслання Святого Духа. П'ятидесятниця.

 

Коротка історія

Світлий празник Пасхи завершується не менше світлим і великим празником Святої П’ятдесятниці. По Христовому Різдві і Воскресінні цей празник належить до найбільших празників нашого церковного року. Зіслання Святого Духа це - наче вінець і печать на ділі спасіння людського роду, що його доконав Божий Син. В дні св. П’ятдесятниці сам Святий Дух помазує апостолів на проповідників Христового Благовістя. В дні Зіслання Святого Духа родиться і починає діяти Христова Церква. Святий Дух її провадить, просвічує, освячує і зберігає на дорозі правди.

СТАРОЗАВІТНЯ П’ЯТДЕСЯТНИЦЯ

Євреї у давнину щорічно святкували три великі празники: празник Пасхи, празник П’ятдесятниці і празник Кучок. Свою назву празник має від того, що це був 50-тий день після празника Пасхи, а також 50-тий день від початку жнив. Первісно 50-ця це було свято жнив і подяки. Того дня за приписом закону приходили до Єрусалиму великі маси євреїв з усіх усюдів, навіть з далеких країв, щоб подякувати Богові за земні плоди та зложити з них у храмі свою жертву. В пізніших часах до празника 50-ці, як свята жнив, долучився ще й історичний мотив: річниця надання Божого Закону на горі Синай 50-го дня після виходу з Єгипту.

ХРИСТИЯНСЬКА П’ЯТДЕСЯТНИЦЯ

Апостоли й перші християни як празник Пасхи, так і празник 50-ці перейняли від Старого Завіту й задержали його назву, бо і для них це був 50-ий день після Пасхи, але надали йому цілком іншого змісту і значення. Головний мотив святкування 50-ці для новозавітньої Церкви це подія приходу Святого Духа на апостолів. Звідси цей празник має ще назви, День Зіслання Святого Духа або День Святої Тройці.

В понеділок після празника 50-ці святкує наша Церква празник Святого Духа. А це тому, що Східна Церква з давен-давна має звичай, щоб наступного дня по великім празнику віддавати честь тим особам, що виконували головну роль в дні празника. День св. П’ятдесятниці святкує саму подію зіслання Святого Духа на апостолів, а понеділок призначений на віддання особливої чести Святому Духові, як третій Божій Особі.

На осібну увагу заслуговує вечірня понеділка, яка звичайно правиться не в неділю вечором, але зараз по Св. Літургії коло полудня в сам день 50-ці. Поєднання вечірні з Літургією пояснює о. Дольницький тим, щоб усі присутні на Літургії могли взяти участь у коліноприклонних молитвах. Ця вечірня відзначається тим, що крім інших молитов має три довші покутного змісту молитви, що їх мав написати св. Василій Великий (+ 379).

Про ікону

У празнику Зіслання Святого Духа сповняється обіцянка Христа, що після Його відходу на небо Отець пішле учням і Церкві іншого Утішителя, Святого Духа, який дасть повне навчання всього, що Христос об'явив (Йо. 14, 26). Оскільки учні не змогли зразу прийняти все, а Христос казав, що має ще „багато” що їм оповісти, то зробити це мав Святий Дух: „Дух істини... наведе вас на всю правду” (Йо. 16, 13).

Великі майстри східної ікони воліли зосередити свою увагу на найважливішому: на народженні Церкви. Як не дивно, але тут нема постаті Богородиці. Проте не забуваймо, що апостоли сидять на кріслах, як учасники Вселенського Собору. Посеред них бачимо порожнє, але освітлене місце: це невидимий, але завжди присутній Христос, Глава свого містичного Тіла.

Іконографічна композиція цього празника має вгорі традиційний півкруг неба, який символізує Божу присутність. З неба спливають світлі промені дарів і ласк Святого Ду­ха. Звичайно зображені Апостоли, які сидять півколом. Півколо – це символ об'єднання Церкви. Над усіма Апостолами є вогненні язички, якими проявилася присутність Святого Духа (Ді. 2, 3). Другий прояв – шум вітру – неможливо зобразити візуально, але його можна відчути посеред­ньо – у виразах збудження та схвильованості Апостолів, бо во­ни, крім цього, почали говорити різними мовами (Ді. 2, 4). Вог­ненні язички саме й нагадують про цей дар мови. Крім того, во­гонь очищує та гріє, отже, вог­ненні язики – це вияв нового, теплого відношення любові між Богом та людьми. Як колись Бог об'я­вився Мойсеєві у горіючому кущі, так і тепер – у вогненних язиках.

Колись, при будівництві вавилонської вежі, Бог покарав гордість будівничих тим, що замішав їх язики-мови, бо це був бунт проти Бога. Тепер же Святий Дух дає Церкві новий дар язиків-мов, щоб таким способом сповнилася місія поширення Божої правди. Св. Йоан Предтеча пророкував, що Христос буде христити водою і вогнем (Мт. 2, 11). Це сповнилося у Христовому хрищенні та у Зісланні Святого Духа.

Св. Павло, який історично не був присутній при цій події, як і при Вознесінні, тим не менше зображений на іконі. Він символізує всіх неприсутніх, в тому числі й нас, яких у Церкві Христовій надихає та навчає Святий Дух.

У нижній частині композиції, в темноті, часто зображена алегорична людська постать. Це Космос, тобто всесвіт, який, обтяжений гріхами Адама та людства, чекає у темряві на просвічення та очищення. В прос­тертих руках він тримає рушник, щоб прийняти Божі ласки.

Архітектура й стіни символізують Христову Церкву, яка є видимою спільнотою всіх віруючих. Хто шукає правди, той може знайти Христа й наглядно бачити Його у навчанні Церкви та у відданому житті вірних.

Тропар та кондак

Тропар, глас 8: Благословен єси, Христе Боже наш, що премудрими рибаків явив, зіславши їм Духа Святого, і ними уловив вселенну. Чоловіколюбче, слава тобі.

Кондак, глас 8: Коли ти, зійшовши, язики змішав, розділив ти народи, Всевишній. Коли ж вогненні язики ти роздавав, у з'єднання всіх ти призвав. І одноголосно славимо Пресвятого Духа.

Діяння святих апостолів 2, 1-11

В ті дні, коли настав день Пятдесятниці, всі апостоли були однодушно вкупі. Аж ось зненацька залунав із неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи. і з'явились їм поділені, мов вогонь, язики, і сіли на кожному з них. Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм говорити. Були ж у Єрусалимі між юдеями побожні люди з усіх народів, що під небом. І як зчинився той шум, зійшлася сила народу і збентежилася, бо кожний чув, що вони говорили його мовою. І дивувалися всі, і чудувалися кажучи один до одного: Хіба ось всі, що говорять, це не галилеяни? Як же воно, що кожний з нас чує нашу рідну мову: партяни, мідяни, еламії і мешканці Месопотамії, Юдеї й Кападокії, Понту й Азії, Фригії й Памфілії, Єгипту й околиць Лівії, що біля Кирени, римляни, що прибули, юдеї і проселіти, крітяни й араби, як ми їх чуємо, як вони нашими мовами проголошують величні діла Божі!?

Євангеліє від Івана 7, 37-52; 8, 12

Останнього великого дня свята стояв Ісус і кликав на весь голос: Коли хто спраглий, нехай прийде до Мене і п'є! Хто вірує в Мене, як каже Писання: Ріки води живої потечуть із нутра його. Так Він говорив про Духа, що мали прийняти ті, які увірували в Нього. Бо не прийшов був ще Дух Святий, тому що Ісус не був ще прославлений. Деякі з народу, чуючи ті слова, казали: Він справді пророк. Інші говорили: Він — Христос. Ще інші мовили: Чи Христос прийде з Галилеї? Хіба не сказано в Писанні, що Христос має прийти з роду Давида, з села Вифлеєму, звідки був Давид? І виник роздор через Нього серед народу. Деякі хотіли Його схопити, та ніхто не наклав на Нього рук. Вернулись слуги до первосвящеників та фарисеїв, і ті їх питають: Чому ви Його не привели? Слуги відповіли: Ніколи чоловік не говорив так, як Цей чоловік говорить. Фарисеї казали: Чи й ви дали себе звести? Невже хто зі старшини або фарисеїв увірував у Нього? Та проклятий народ, що не знає закону! Озвавсь до них Никодим, що приходив до Нього вночі, один із них: Хіба закон наш судить чоловіка, не вислухавши його спершу і не довідавшись, що він робить? Ті йому у відповідь сказали: Чи й ти з Галилеї? Розсліди і побачиш: з Галилеї пророки не приходять. І знову говорив до них Ісус, кажучи: Я — світло світу. Хто йде за Мною, не буде ходити в темряві, а матиме світло життя.

Проповідь

У світі постійно відбуваються зміни. Про усе, що відбувається ми не можемо знати. Нам відомо тільки про певні речі та зміни, що знаходяться близько нас. Такі зміни зауважуємо у наших ближніх, в природі та у собі. Ми міняємо наш життєвий стан, коли одружуємося чи виходимо заміж, міняємо також місце праці. Відбуваються внутрішні зміни моральних якостей людини, зміни у природі, тощо. І навіть те, що змінюється близько нас ми не завжди вміємо зауважити.

У своїх розмовах та навчаннях Ісус Христос неодноразово обіцяв апостолам послати Святого Духа, що мав навчити їх багатьох справ, а найбільше Божої справи – побожного життя. Апостоли залишалися у світі, щоб, керовані Святим Духом, трудилися над освяченням та спасінням людського роду. Їхнє завдання - проповідувати слово Боже, яке, знайшовши місце у душі людини, змінює її на краще. Людина своїми стараннями та силами не здібна самостійно змінити свого духовного життя на краще. А Господь завжди очікує можливості діяти у людині через Святого Духа, щоб вчинити її своїм помешканням (пор. І Кр 6,19). Спаситель прийшов у світ спасати й відшукати те, що загинуло через гріх, щоб своїм світлом та силою вчинити людину здібною жити праведно й, таким способом увійти, у мешкання Небесного Царства. Життя у цьому світі нінащо не пригодиться людині, коли вона розминеться і не здобуде вічного щастя. Тому нам потрібно навчатися жити так, як цього бажає Святий Дух, якого Ісус Христос послав апостолам і Він не перестає діяти до сьогодні у святій Церкві, тобто, в людях, що співпрацюють з ним. «А Утішитель Святий Дух, якого Отець в ім'я моє зішле, той навчить вас усього і все вам нагадає, що я сказав вам» (Ів. 14,26).

Святий Дух нагадує нам та промовляє до нашого духа, щоб уникати всього того, що оскверняє людину. В іншому разі Він, Господь, не може залишатися у людині, коли вона дозволяє приходити злу до її серця. Бог – ревнивий і не терпить жодного бруду. «Не можете ви служити Господеві і чужим богам, бо Він - Святий Бог, Бог ревнивий... Як покинете Господа й служитимете богам чужоземним – він відвернеться від вас, і після того, як був до вас добрий, наведе на вас лихо й вигубить вас» (Іс. Н 24,19-20). Ісус Христос попереджав, що не можна одночасно служити Богові та мамоні. Такого служіння не існує. Це людина може себе потішати й думати, що вона служить Богові, коли ніби молиться до Нього, складаючи руки, а разом з тим поповнює грішні вчинки. За кожною людиною стоїть вибір: служити Господеві, через любов, або божкам – вчиняючи гріхи., Господь опускає, особу що прихиляється до гріхів, і тільки через щире покаяння, простивши людині прогрішення, він знову повернеться до чистого серця та чистої душі. Коли людина намагається прозрівати, тобто, наладнати своє життя із Богом, це означає, що вона дозволяє Святому Духові діяти у ній. В іншому випадку, Господь не буде втручатися у життя людини, що віддалася в руки ворога Божого і служить противникові.

Святий Дух старається показати людині її безглузде життя, але вибір покинути його та перепросити Бога завжди залишається за дією людини. Слід пам'ятати, що Господь відчиняє нам духовні очі та пропонує поєднання з ним. Праведний Симеон не знав про прихід Спасителя та зустріч з ним, лише: «Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерті перш, ніж побачить Христа Господа» (Лк 2,26). Святий Дух усилено трудиться над тим, щоб допомагати нам в освячені та спасінні нашої душі.

Апостоли з Матір'ю Божою зібралися на молитву й однодушно тривали у ній так, як їм вказав сам Христос. У вказаний день почули шум, неначе подув буйного вітру, та побачили ніби вогняні язики над собою. Вони не злякалися, але відчули у собі велику зміну, про яку самі не сподівалися, хоч були свідомі що отримають Духа з висоти. Стали говорити різними мовами, не вивчаючи їх. В одну мить Святий Дух дав їм такий дар. Вийшли мужньо зі свого укриття й стали безстрашно проповідувати слово Господнє, навчаючи, зокрема, про Ісуса Христа, як Божого Сина. Зник страх в учнів Христа, а чужоземці почули звернення до них у їхній рідній мові. Їм проповідувалося діло спасіння, в якому вони почули про розп'ятого Господа, що віддав з любові до них своє життя, відчиняючи ворота Небесного Царства. Сталася велика зміна в боязливих та непевних учнях Господніх.

Людина боїться зміни. А в цьому випадку, коли Святий Дух наповнив апостолів, як ми дізналися із читання Діянь, відбулося щось неймовірного: шум, ніби віяння вітру та язики, немов вогонь. Святий Дух приносить зміну до людини, бо випалює усе негідне, гидке та грішне у її душі. Святий вітер трощить усе, що йому не подобається, розкидає та ламає усякі грішні прив'язання, очищує душу, вчиняє її світлою, прозорою та здібною спілкуватися з Богом. Особа спілкується з Ним зі страхом, але це така боязнь, що обертається для людини премудрістю, освяченням та спасінням. Мудрець потверджує: «Страх Господній – то ненависть до зла» (Прип 8,13); «Страх Господній – то слава й честь, веселощі й вінок раювання» (Сир 1,11).

Любімо нашого Бога-Творця, Любов та Світло. Він усюди є, усе наповнює добром, любов'ю, миром та спокоєм. Прислуховуймося до Святого Духа, який промовляє до нас через Святе Писання, внутрішні натхнення та побожні повчання святої Церкви: «Бо ніколи пророцтво не було проголошене з волі людини, лише, ведені Святим Духом, промовляли святі люди від Бога» (2 Пт 1,21). Прийди до нас, Святий Душе! Повій у наше серце та загрій нашого холодного духа святим вогнем Своєї любові. Амінь.

+Владика Ігор (Возьняк)

12.06.2011

Отець Церкви про празник

Святий Дух невпинно повіває чудовим запахом — приємним, солодким і незрозумілим для людського роду. Але хто пізнав цю втіху Духа та Його насолоди, крім тих, що удостоїлись, аби Він вселився в них? Святий Дух вселяється в душі, які каються не інакше, як після багатьох трудів. Чимало подібного бачимо і в світі. Дорогоцінні камені, наприклад, не здобуваються інакше, як тільки з великим трудом. Шукаючи того Духа, святі знайшли Його, і Він є правдивою многоцінною перлиною, про яку згадує Євангеліє (Мт. 13:45-46) в притчі про купця, що шукав справжню коштовність, а знайшовши, пішов, продав усе й купив її. Присутність Духа засвідчує й інша притча про скарб, захований в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає те, що має, і купує те поле (Мт. 13:44). Нікого так не випробовують спокуси, як тих, що отримали Святого Духа. І наш Господь, коли на Нього після хрещення зійшов Святий Дух у вигляді голуба, був ведений Духом у пустиню, де диявол спокушував Його усіма своїми спокусами, але нічого не зміг Йому вдіяти, як і пишеться про це в Євангелії від Луки: "І закінчивши всі спокуси, диявол відійшов від Нього до якогось часу" (Лк. 4:13). Господь же Ісус повернувся до Галилеї в силі Духа. Так і всіх, хто прийняв Духа і хто бореться та перемагає, Святий Дух скріплює й подає силу перемагати кожну спокусу.

Серафим, якого бачив пророк Єзекиїл (Єз. 1:4-9), є образом вірних душ, що намагаються досягнути досконалості. Він мав шість крил, всіяних очима. Мав також чотири обличчя, які дивилися на чотири боки: одне обличчя подібне до обличчя людини, друге обличчя подібне до тельця, третє — до лева, четверте — до орла. Перше обличчя Серафима (з людським обличчям) означає вірних, які, живучи у світі, зберігають заповіді, на них покладені. Якщо хтось з них вступить до монашества, то він стає подібним до обличчя тельця, тому що несе важкі труди у виконуванні монаших правил та здійснює більші тілесні подвиги. Хто, удосконалившись в приписах спільного життя, переходить до усамітнення і вступає у боротьбу з невидимими демонами, той уподібнюється до вигляду лева — царя диких звірів. Коли ж переможе він невидимих ворогів, опанує пристрасті й підкорить їх собі, тоді буде підхоплений вгору Святим Духом і побачить Божі видіння. Тут уподібниться до обличчя орла: його розум тоді буде бачити все, що може статися з ним із шістьох сторін, тим самим нагадуючи шестикрилого Серафима з численними очима. Так він цілковито стане духовним Серафимом й успадкує вічне блаженство.

Чистота, безперервний і незмінний спокій, повне милосердя та інші прекрасні чесноти, котрі вінчаються благословенням, є заповідями Божими. Намагайтесь сповнити ці веління Духа, якими оживляються ваші душі і за посередництвом яких приймете ви Господа: вони ж є безпечним шляхом...

Із творів Св. Антонія Великого

Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.
А також ікону Зіслання Св. Духа.

Джерела: www.ugcc.org.ua

Воїни Христа Царя

24.05.2012р. Б. / 24 травня 2012 року Вознесіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

 

Коротка історія

Празник Господнього Вознесіння завжди припадає у четвер 40-го дня по Христовому Воскресінні. Це один з великих Господських празників і має 9-денне попразденство. Він звеличує подію Христового Вознесіння на небо та підкреслює її значення для Христа і для нас. Св. Іван Золотоустий у своїй проповіді на Вознесіння каже: „Сьогодні людський рід совершенно примирений з Богом. Зникла давня боротьба й ворожнеча. Ми, що були недостойні жити й на землі, - вознесені на небо. Сьогодні стаємо наслідниками небесного царства, ми, що не вартуємо й земного, виходимо на небо й успадковуємо престол Царя і Господа. А людська природа, перед якою херувим боронив рай, піднесена тепер понад усякого херувима”.

Джерела трьох перших сторіч нічого не говорять про цей празник. Не згадує про нього й письменник Оріген (+ к.251), який вичисляє християнські празники в 8-ій книзі свого твору „Проти Цельсія”. Знавці обряду є тієї думки, що в перших трьох віках цей празник святкували разом з празником Зшестя Св. Духа. Сильвія Аквітанська не називає цей празник Вознесінням, а тільки „сороковим днем після Пасхи”.

В IV столітті празник Господнього Вознесіння стає загально знаним. Історик Сократ (+ к.440) називає його „всенароднім празником” (Історія Церкви, 7, 26).

Празник Вознесіння звеличили своїми проповідями св. Іван Золотоустий, св. Григорій Ніський, св. Епіфан Кипрський, Лев Великий й інші. В IV ст. цариця Олена поставила храм у честь цього празника на місці Христового Вознесіння.

 

Про ікону

„Вознесіння” — ікона христологічна, точніше еклезіологічна. Возніс­шись на небо, Христос залишається жити на землі у Церкві. Церква представлена апостолами, розташованими двома групами: одна група перебуває в русі і є символом діяльності, друга, статичніша, є символом споглядання: творять ніби два крила, що їх має птах для того, аби злетіти у вишину. Церква видимо залишається на кам'янистій землі Оливної Гори. Однак її діла, символізовані на деяких іконах „Возне­сіння” оливковими деревами, плодоносять на небі, і вона сама у невидимий спосіб теж є небом на землі.

Для Апостолів і для вірних Христове Вознесіння – це одночасно і сумне прощання, і багатонадійне очікування. Апостоли бачать відхід на небо свого улюбленого Учителя й Спасителя світу. Однак Апостолам з'являються два ангели і нагадують, що Христос вернеться з неба у славі, як тепер возноситься на небо (Лк. 24, 50-53; Ді. 1, 9-11).

Сам же Христос запевнював їх, а також і нас, що Він відходить приготувати місце для нас (Йо. 14, 2) та що в таїнственний спосіб Він буде з нами до кінця ві­ку (Мт. 28, 20). Невдов­зі, казав Христос, Отець Небесний зішле на Церк­ву Христову іншого Утішителя – Святого Духа (Ді. 1, 8).

Христос сидить на райдузі, у блиску небес­ної мандорли, що нагадує сцену з книги Одкровен­ня про кінець цього світу (4, 3). Слава Його бо­жественності промінює з Його особи. Хоч ангели оточують і немовби під­тримують небесний круг, як це описано у Старому Завіті про з'яву Господа Саваота (Єз. 1, 4-25), Христос возноситься на небо своєю власною силою. Адже Він – „Той, що є”, Сущий, Божий Син, - вертається до Своєї відвічної небесної слави з Богом Отцем (Йо. 17, 24).

В руці Христа – сувій Закону, бо Він – новий Законодавець. Завершивши Свою місію на землі, Він передає дальшу працю Апостолам і Церкві, яка має підкорятися Святому Духові й черпати силу від Нього.

Посеред Апостолів стоїть Богородиця. Постать Богоматері, у порівнянні з різнобарвними одежами апос­толів, дуже проста, але витончена, вирізнена іконописцем, який мав за мету у центрі помістити Божий народ, що молиться. Тому Вона зображена у молитовній позі. Предметом її молитви є прохання зіслання Святого Духа, безперервна епіклеза , і водночас у Ній лунає голос Нареченої, яка говорить: „...Прийди, Господи Ісусе!” (Од. 22, 20), виражаючи благословенну надію в очікуванні другого приходу Господа нашого Ісуса Христа.

Апостоли дещо збентежені та стривожені, бо вони в той час ще не були підкріплені особливою силою Святого Духа, який зійшов у день П'ятидесятниці. Св. Павло історично не був присутній при цій події, але він фігурує на цій іконі, представляючи всіх віруючих, які вірують, не бувши свідками цієї події. Згадаймо: коли Тома, торкнувшись Христових ран, переконався в тому, що Він воскрес, Христос зауважив, що „щасливі ті, які, не бачивши, увірували” (Йо. 20, 29).

Століттями людство споглядає небо, вважаючи його осідком абсолюту і всякої краси. Ангели радять робити протилежне: „Чого стоїте, дивлячись на небо?” (Ді. 1, 11). Ви відкриєте невидиме, але справжнє небо у простій подобі Господньої Слугині. Барвиста одежа апостолів, розміщених як дві міцні піраміди, що є опорою Божої споруди, символізує на іконі багатство всіх видимих харизм Церкви.

 

Тропар та кондак

Тропар, глас 4: Вознісся ти у славі, Христе Боже наш, радість сотворивши ученикам обітуванням Святого Духа, утвердивши їх благословенням, бо ти єси Син Божий, ізбавитель світу.

Кондак, глас 6: Сповнивши промисел щодо нас і те, що на землі, з'єднавши з небесним, вознісся ти у славі, Христе Боже наш, ніяк не відлучаючись, але невідступно перебуваючи, ти кличеш до тих, що люблять тебе: Я з вами і ніхто проти вас.

 

Діяння святих апостолів 1, 1-12

Перше ото слово я написав, о Теофіле, про все, що Ісус почав і творити й учити, аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких вибрав. Перед ними ж і показав Себе живим після Своїх страстей, в багатьох істинних знаменнях, з'являючися їм сорок днів і говорячи про царство Боже.Ївши також з ними, звелів їм не відлучатися від Єрусалиму, але ждати обітниці Отця, що її ви чули від мене. Бо Іван ото христив водою, а ви маєте христитися Духом Святим по небагатьох цих днях. Вони ж отже, зійшовшися, питали його, кажучи: Господи, чи в цей час знову установиш царство Ізраїлеве? Він відповів їм: Не вам знати час і пору, що Отець призначив у своїй владі. Та ви приймете силу Духа Святого, що на вас зійде, і будете мені свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії і аж до краю землі.

 

Євангеліє від Луки 24, 36-53

В той час Ісус, воскресши з мертвих, став посеред учеників своїх і сказав: Мир вам! А вони, налякані і перестрашені, думали, що бачать духа. Та Він сказав їм: Чого ви стривожилися, і пощо помисли входять у серця ваші? Погляньте на руки Мої і на ноги Мої, що Сам Я є. Діткніться Мене і глядіть, що дух тіла й костей не має, так як видите, що Я маю. І сказавши це, показав їм руки і ноги. Коли ж вони з радости іще не вірили й дивувалися, Він сказав їм: Чи маєте тут щось їсти? Вони ж подали Йому частину печеної риби і бджолиного солоду. І взявши, їв перед ними. І сказав їм: Це ті слова, що Я говорив до вас, бувши іще з вами, що треба, щоб сповнилось усе написане про Мене в законі Мойсея, і в пророків, і в псальмах. Тоді розкрив їм ум розуміти Писання. І сказав їм, що так написано є, і так треба було постраждати Христові, і воскреснути з мертвих у третій день, і щоб у Його ім'я проповідувалося покаяння і відпущенння гріхів між усіма народами, почавши від Єрусалиму. А ви є свідки цьому. І ось Я пішлю обітницю Отця Мого на вас, ви ж сидіть в місті Єрусалимі, поки зодягнетеся силою з висот. І вивів їх ген до Витанії і, знявши руки Свої, благословив їх. І сталося, як Він їх благословляв, відступив від них і возносився на небо. А вони поклонилися Йому і вернулися в Єрусалим з радістю великою. І перебували весь час у храмі, славлячи і благословляючи Бога. Амінь.

 

Проповідь

Ісус Христос, після свого воскресіння, багато разів приходив до апостолів, розмовляв з ними, давав настанови, утверджував у вірі, розповідав про Боже Царство. Вони не перебували в захоплені від цього, а жили своїм життям. Їх цікавили свої клопоти та вирішення, на їхню думку, важливіших питань. Учням дуже лежала на серці справа свого краю. Запитували його: «Господи, чи цього часу знову відбудуєш Ізраїлеві царство?» (Ді 1,6), а Спаситель говорив їм про Святого Духа, якого вони незабаром приймуть як рушійну силу, що буде успішно допомагати учням ставати свідками Сина Божого по усій землі. Господь закликав їх до думання про небесне, а вони міцно трималися землі. Можливо тому, що людина з пороху і їй легше мислити про те, що у неї під ногами, що вона бачить і здобуває, ніж про небесні дари, яких не можна доторкнутися руками, не можна побачити, тощо. Любов, в якій перебуває Господь, не можна побачити, але, коли людина живе побожно, носить у собі чисте серце далеке від гріховного бруду, тоді вона підсвідомо відчуває внутрішню радість, спокій, мир, що її наповнює, інший небесний світ. Це зацікавлює особу більше як посідання, а не тільки здобування матеріальних статків та дорогоцінних діамантів, коштовностей чи авторитету в людей. Так, Ісус прямував з апостолами,  заглиблюючи їх у роздумування про інший світ, а вийшовши на Оливну гору став підноситися на їхніх очах вгору. Вони ж довго стояли задивлені з піднятими високо головами у небо, хоч залишилася тільки хмара. Ангели ж пригадали їм про повторний прихід Спасителя, заохочуючи, щоб не стояли, а діяли й готували себе та світ до прибуття Христа.

В житті людини трапляється так, що хмари земних потреб закривають їй Бога, думання про нього та його потребу в гідному християнському житті. Христос відійшов з людським тілом у небо, але це не означає, що він забув про людину, що відсторонився від неї чи не знає про її життєві потреби. Він не осиротив людини (пор. Ів 14,18), сам бо говорив: «Ліпше для вас, щоб я відійшов. Бо коли не відійду, то Утішитель до вас не зійде. Якщо ж відійду, - пришлю його до вас» (Ів 16,7). Господь турбується людьми в усьому, він завжди біля нас, з нами і в нас. Однак, зовнішнім способом з тілесним Христом ми не зустрічаємося так, як це було колись. Апостол Павло пригадує: «Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина...» (Гл 2,20). Правдива віра відчиняє нам дорогу до глибокого життя з Христом. І нам потрібно християнського свідчення про нашу віру добрими ділами, а не лише обіцяними словами. Словесного свідчення не вистачить до освячення нашої душі та її спасіння. Навіть, наші ближні не повірять нам, коли ми будемо говорити одне, а чинити безглузді діла, тобто жити по-іншому від того як навчаємо чи просто говоримо нашими устами.

Після вознесіння, апостоли, отримавши благословення Господнє, уклонившись йому, радісно поверталися в Єрусалим. Усі перебували в храмі на молитві прославляючи Сина Божого, його Отця та Святого Духа. Вони мали перед собою певне й важливе завдання, яке залишив їм Христос – проповідувати слово Боже, навчати народи про Нього, його Божество та повторний прихід на землю для оцінки життя людей. Нам потрібно вчитися того життя, яке проповідував та свідчив Христос. Наше наближення та подібність до Нього повинні бути внутрішніми. Необхідно рішучо відкинути й залишити усі шкідливі прив'язання, що затримують нас у прямуванні до єднання з Богом. В чистого Христа не можна зодягнутися тоді, коли наш дух забруднений. Неможливо зодягатися у нього так, як ми одягаємо по-порядку на себе наш щоденний одяг. Ні! Коли серце чисте, тоді одяг Господній огортає нас. І, в міру практики християнського життя, духовний одяг християнина вдосконалюється, перемінюється з бронзового на срібний, золотий, платиновий та діамантовий. На землі можна і варто творити в нашій душі небо, де замешкає Бог. Ми не можемо бути уже піднесені до неба, тому що не готові і маємо певні завдання та час, щоб чинити землю нашого серця родючою на праведні діла.

Святий єпископ Ігнатій, мученик, що був засуджений цісарем Траяном на розтерзання диким звірам, закінчив своє життя у Римі мученицькою смертю близько 107 року. Коли його везли кораблем із Антіохії до Риму, він, по можливості, на зупинках проповідував слово Боже, давав мужнє свідчення праведного життя учня Христового. Хоч їхав на смерть - не був сумний. По дорозі написав чотири листи до церковних громад. Радів, що прославить Бога жертвою свого життя. Його називають «Богоносцем», тому що він носив Господа у своєму серці, бо в усьому свідчив про життя для Бога. Піднесімо нашого духа до Бога, який мешкає у нашому серці, бо в такому випадку й там знаходиться небо. Живімо внутрішнім життям з Триєдиним Богом! Зійдімо духом у наше серце, відчинімо його ворота і просімо Господа, що воно стало нашим небом, в якому він замешкує. Небо зливається із розумінням Бога, бо де Бог – там небо, а де небо – там Бог! Хай Пресвята Богородиця допоможе нам розуміти потребу Бога у нашому житті так, щоб ми вистояли біля хреста нашого життя у мирі з ним до кінця!

Владика Ігор (Возьняк)
м. Львів, 02.06.2011

Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.
А також ікону Вознесіння ГНІХ.


Джерела: www.ugcc.org.ua

Воїни Христа Царя

20.05.2012р. Б. / «LifeDay 2012»: свято Народного руху за життя в неділю 20 травня у Ватикані

 

Більше 60 автобусів доставлять в Рим волонтерів з Народного руху за життя з найбільш віддалених регіонів Італії, які приєдналися до тисяч інших, що прибули в італійську столицю поїздами і на автомобілях.

Всі вони, спільно із запрошеними гостями з різних католицьких асоціацій та рухів, зберуться в Залі Павла VI у Ватикані для святкування Дня Життя «LifeDay 2012», який пройде в цю неділю 20 травня з 10.00 до 13.30.

«В цьому році, - говориться в новинах Народного руху за життя, - зустріч приурочена до кількох подій: до річниці прийняття закону 194 про аборти, в результаті якого до цього дня були знищені 5,5 мільйона невинних людських життів, ще один привід - нагородження переможців XXV навчального європейського конкурсу, в якому за останні роки взяли участь більше мільйона студентів, і, нарешті, відкриття нової європейської ініціативи під назвою "Один з нас", метою якої є визнання прав людини починаючи з моменту зачаття».

Захід транслюватиметься в телеефірі з площі Святого Петра. Серед виступаючих будуть, зокрема, президент Форуму асоціацій сімей Франческо Беллетті, президент католицької організації «Retinopera» Франко Паскуалі, а також президент асоціації «Наука і Життя» Лучіо Романо. На закінчення зустрічі виступить кардинал Енніо Антонеллі, президент Папської ради у справах сім'ї. Більш детальну інформацію можна знайти за адресою: www.lifeday.mpv.org.

За матеріалами radiovaticana.org

Джерело:  Воїни Христа Царя

12.04.2012р. Б. / Як правильно святкувати Великдень (частина перша)

 

Великий Четвер фактично розпочинає найближче духовне приготування до святкування Великодня – Світлого Празника Христового Воскресіння. За древнім християнським Переданням саме у цей день відбулася Тайна Вечеря, на якій Ісус Христос встановив Таїнство Пресвятої Євхаристії і Таїнство Священства.

 

Першу Службу Божу в історії людства відправив сам Христос у четвер ввечері у часі Його Пасхальної Вечері з учнями. Того дня розпочалось принесення Безкровної Христової Жертви за Спасіння всього світу. Тому Великий Четвер нічим не поступається у своєму значінні іншим великим святам християнської Церкви.

 

Великий Четвер – це велике свято, коли складаємо Богу подяку за Пресвяту Євхаристію, за Таїнство Священства. Тому цілком нормально і природно для католика було би у цей день бути присутнім на Літургії.

 

Вартує цього дня уникати тяжкої роботи, а більше звернути увагу на читання Святого Письма, на молитву і роздуми над Таїнством спасіння.

 

Гарно також є, коли у цей день миряни вітають своїх священників та єпископів. Адже тоді Сам Христос установив священство Свого Нового і Вічного Завіту. Що вартує християнська громада, позбавлена своїх законних пастирів? Хто би уділяв Святі Таїнства – хрестив, вінчав, сповідав? Без священства та законної єрархії, яка зберігає апостольське передання, яка дбає про чистоту віри, Христова Церква дуже скоро стала би подібною до протестантських сект, які дробляться до безконечно малих груп і постійно поборюються між собою. Христове священство є запорукою не лише церковної єдності, але й нашого спасіння. Старшому поколінню варто пригадати собі важкі часи Підпілля і розповідати про ці часи молодшому поколінню, яке не жило в цей геройський для нашої Церкви час.

 

Старий і, можливо, не зовсім правильний звичай нашої Церкви – відправа у Великий Четвер на вечір Утрені Христових страстей. Звісно, було б логічніше, колиб її відправляти в час, в який вона передбачена – у Велику П’ятницю зранку. Але це не заважає нам бути учасниками Богослужіння, в часі якого читають частини Євангелій, що звіщають нам про Муку та Смерть Христову. Тому навіть для пересічного християнина взяти участь в Утрені страстей є від великої користі.

 

Усе це є вже вступом до Великої П’ятниці – дня, коли християнська громада пригадує Христові Страсті, Його терпіння за спасіння світу і кожного з нас. Хто бачив фільм Мела Гібсона «Страсті Христові», той без великих труднощів собі може уявити те Терпіння, ту Муку, яка була цінною нашого спасіння. Хіба пригадавши собі ціну нашого Відкуплення можна взагалі задаватися питанням: «Чи можна працювати в цей день»?!

 

У цей день варто дотримуватися строго посту: не вживати продуктів тваринного походження, але не тільки це – адже можна купити велику кількість дорогих фруктів чи овочів і обжертися. Ні. Піст Великої П’ятниці – це наше символічне спів терпіння з Христом, вираз нашого смутку за наші гріхи і гріхи цілого світу. Тому їжа повинна бути якнайскромніша, якнайбідніша і, звісно, у невеликій кількості. Звільнені від цього тільки тяжко хворі, старі, малі діти та вагітні.

 

Приступаючи до Плащаниці необхідно дотримуватися скромності й порядку. Не варто пхатися, старатися приступити найскоріше. Не маєш часу, прийди вже після відправи. У тишині відай честь Тому, хто своє життя віддав за твоє спасіння. Вберися скромно, ти не йдеш на виставку моди. Жінки нехай уважають на пристойність. Бо, направду, немає більшого глуму, коли дівчата чи жінки у коротесеньких спідницях, чи то «набедрених» пов’язках починають бити поклони. Встид і ганьба перетворювати Велику П’ятницю на виставку моди чи й навіть гірше від того – виставку власного оголеного тіла чи майтків.

 

Субота – день активнішого приготування до самого Великодня. Не слід за домашніми клопотами забути взяти участь у Святій Літургії, щоб краще підготуватися до святкування Світлого Празника Христового Воскресіння.

Далі буде…
 
о.Орест-Дмитро Вільчинський


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

08.04.2012р. Б. / 8 квітня 2012 року - Неділя Квітна. Вхід Господній у Єрусалим

Вхід Господній у Єрусалим

Коротка історія

Празник торжественного в'їзду Ісуса Христа до Єрусалима належить до найдавніших празників у Східній Церкві. Свідчення про його святкування сягають III століття. Святкування цього празника почалося в Єрусалимі і невдовзі стало празником усієї Східної Церкви.

 

Сильвія Аквітанська у щоденнику свого паломництва святими місцями детально описує, як відбувався цей празник у Єрусалимі в IV столітті. Там читаємо, що вірні Єрусалима щорічно намагалися наново переживати подію Христового в'їзду до Єрусалима так, як вона відбулася перший раз. У Квітну неділю, після ранішніх відправ у храмі Божого Гробу, вірні збиралися близько першої години пополудні на Оливній Горі коло церкви Христового Вознесення. Сюди приходив єпископ з дияконами, і коли збирався народ, співа­ли різні гімни і псалми та читали зі святого Євангелія про подію Христового в'їзду до Єрусалима. Приблизно через дві години, коли вже всі зійшлися, починався величавий похід-процесія в сторону Єруса­лима. Під час процесії і старші, й діти, несучи пальмові чи оливкові галузки співали гімни і псалми, що закінчувалися окликами: "Благословен, хто йде в ім'я Господнє". Похід замикав єпископ із своїми поміч­никами. І він, подібно як Христос, їхав на осляті. Процесія ішла через місто аж до храму Божого Гробу. Торжество закінчувалося відправою вечірні.

 

У VII сторіччі різні церковні письменники, наприклад, Андрій Критський, Косма Маюмський, Йоан Дамаскин, Теодор і Йосиф Студити, уклали стихири й канони на цей празник. Квітна неділя, хоча належить до великих Господських празників, не має ані перед­- ані попразденства в церковній службі, бо її святкують у часі посту.

 

У VI-VІІ століттях цей празник перейшов до Західної Церкви під назвою Пальмової неділі. У цей день на Заході практикували організовувати процесії з пальмовими віттями. Посвячені пальми зберігають аж до Попільної середи наступного року. Тоді їх спа­люють і попелом посипають в середу голови на знак покути.

 

Квітна неділя в наших богослужбових книгах має такі назви: "неділя Ваїй", Цвітна, Цвітоносна і Цвітоносія", а в народі ще: "неділя Шуткова, Вербна чи Вербниця". Усі ті назви пов'язані із звичаєм благословляти й роздавати того дня в церкві пальмові чи оливкові галузки. Через брак пальмового чи оливкового віття в нашій країні ми маємо прадавній звичай використовувати гілки лози чи верби, бо вони навесні найшвидше розвиваються.

 

Про ікону

Тріумфальний в'їзд Ісуса Христа в Єрусалим — це велике торжество, в якому народ виявляє спонтанну радість і прославляє Господа Бога. Христові учні та народ вітали Христа з нагоди Його божественної перемоги над смертю — воскресіння Лазаря (Йо. 12, 17). Вони славили Бога також за всі бачені ними Його чуда (Лк. 19, 39). .

 

У цей урочистий момент, всіма оспівуваний та прославлюваний, Христос тримається скромно: так Він поводився завжди і цього навчав інших (Мт. 11, 27-30). Він їде на скромному осляті, як це про­рокував пророк Захарія (9, 9).

 

Ікона передає зворушення народу, який стрічає Христа з пальмами та оспівує Його. Де­які стелять перед Ним, як вияв пошани, свою верхню одежу, інші зрізають пальмові гілки, щоб простелити їх перед Христом (Мт. 21, 8). Часом, щоб не розбивати композицію, люди на деревах та біля Христа зображуються дуже зменшеними.

 

Урочистість цієї процесії досягнула вершини, коли народ оспівував Христа як царя Ізраїля і сина Давида, який приходить в ім'я Боже. Вони вигукували «Осанна на висоті» (Мр. 11, 8-10; Мт. 21, 8-9). Це було явним ви­знанням Христа як обіцяного Божого Месії і обурило фарисеїв. Вони наказували Йому стримати ці вигуки. На це Христос відповів, що коли замовкнуть люди, то кричатиме каміння (Лк. 19, 40), тобто що це — незрушима Божа воля.

 

Був і сумний момент в цій урочистій процесії: Христос затримався й заплакав над Єрусалимом. Він бачив, яка руїна чекає його за те, що не зрозумів і не прийняв Божого Месії (Лк. 19, 44).

 

Тропар та кондак

Тропар, глас 1: Спільне воскресення перед твоїми страстями запевняючи, з мертвих воздвигнув ти Лазаря, Христе Боже; тим-то й ми, як отроки, знамена перемоги носячи, тобі, переможцеві смерти, воскликуємо: Осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім'я Господнє.

 

Слава: Тропар, глас 4: Погребавши себе разом з тобою через хрещення, Христе Боже наш, сподобилися ми безсмертної жизні через твоє воскресення і, заспіву­ючи, кличемо: Осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім'я Господнє.

 

І нині: Кондак, глас 6: На престолі на небі, на жереб'яті на землі тебе носять, Христе Боже; ангелів хваління і дітей оспівування прийняв ти; вони кликали до тебе: Благословенний ти, що йдеш Адама призвати.

 

Послання святого апостола Павла до Филип'ян 4, 4-9

Браття, радуйтеся завжди в Господі, і ще раз кажу, радуйтеся. Лагідність ваша нехай буде знана всім людям. Господь близько. Ні про що не журіться, але в усьому молитвою і молінням з благодаренням висказуйте ваші прохання до Бога. І мир Божий, що перевищає всякий ум, нехай збереже серця ваші і розуміння ваші у Христі Ісусі. А наостанку, брати мої, все, що є істинне, що чесне, що праведне, що пречисте, що любе, що доброхвальне, коли яка чеснота, коли яка похвала, це роздумуйте. Чого і навчилися, і прийняли, і почули, і виділи в мені, те творіть, і Бог миру буде з вами.

 

Євангеліє від Івана 12, 1-18

Перед шістьма днями до Пасхи прийшов Ісус у Витанію, де був Лазар умерлий, що його воскресив з мертвих. Справили Йому там вечерю, і Марта служила, і Лазар був один з тих, що возлежали з Ним. Марія ж, узявши літру мира нардового, чистого, дорогоцінного, помазала ноги Ісусові й обтерла своїм волоссям ноги Його. Храмина ж наповнилася запахом масти пахучої. Сказав же тоді один з Його учнів, Юда Іскаріотський, що хотів Його видати: Чому мира цього не було продано за триста динаріїв і не роздано бідним? Сказав же він це не тому, що журився вбогими, але тому, що був злодій і мав калитку і носив те, що вкидали. Сказав же Ісус: Лишіть її, вона зберегла це миро на день Мого похорону. Бо бідних завжди маєте з собою, а Мене не завжди маєте. І довідалося багато народу з юдеїв, що Він там, прийшли не тільки ради Ісуса, але щоб і Лазаря побачити, що його воскресив з мертвих. Архиєреї ж врадили, щоб і Лазаря вбити, бо многі його ради відходили від юдеїв й вірували в Ісуса. А на завтрашній день багато народу, що прийшли на празник, почувши, що Ісус іде в Єрусалим, прийняли пальмове віття і вийшли Йому назустріч, і кликали, кажучи: Осанна, благословен хто йде в ім'я Господнє, цар Ізраїлів! Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано: Не бійся, дочко Сіонська, ось цар твій іде верхи, сидячи на молодім ослі. Цього ж спершу не зрозуміли Його ученики, але, коли Ісус прославився, тоді згадали, що це було писано про Нього і що це вчинили Йому. Свідчив же народ, що був передше з Ним, коли Він Лазаря викликав з гробу і воскресив Його з мертвих. Того ради і зустрів Його народ, бо чули, що Він вчинив це чудо.

 

Проповідь

Сьогодні є один з найбільших празників церковного року. Церква, як добра матір, показує Ісуса, який їде на осляті в Єрусалим. Це місто у Біблії має багато символічних значень. Одним з них, є значення майбутнього стану людства, де буде «сто сорок чотири тисячі вибраних» (Одкр. 7.4). Євреї, вітають Ісуса не тому, що бачать в Ньому Спасителя світу. Він їм «потрібний» для реалізації меркантильних політичних планів, адже Він воскресив Лазаря (Ів. 11.1-45). Ісус з Назарету – це людина, яка «повинна» зробити все, що Йому скажуть єврейські первосвященики. Такого вони очікували Месію. А цей на осляті – якийсь дивний. Він говорить про любов, душу, загробне життя. Він не цікавиться політикою. Його найперше турбують питання вічності, мудрості.

 

А хто для мене є Ісус Христос? Чи не дивлюся я на Господа, як на «золоту рибку», яка повинна сповнити всі мої забаганки? Входження Христа в Єрусалим є пропозиція Бога Його входження у наше повсякденне щоденне життя. Господь нам показує, що Він хоче нас провадити до вічності, Господь прагне нашого серця щоб у ньому засісти як Цар. Ісус «проситься» прийняти Його повністю у наше життя. Тому ми маємо совість, сумління, яку можна або розвинути, або знищити. Ми маємо два способи існування: або життя у Христі, або гниття. Від нашого вибору залежить хто буде нашим пріоритетом – чи ми самі, чи Господь?

 

Коли Господь в’їжджає у Єрусалим, Він не радіє. Господь плаче. Його очі дивляться не тільки на місто, на галузки, які стелили Йому діти. Він дивиться у історію – минулу та майбутню. Ісус Христос бачив падіння християнських імперій, розкол католиків та православних у 1054 р., захоплення західними християнами Константинополя, дві нищівні світові війни, де загинули мільйони (!) людей, геноцид Сталіна для українців, братовбивчі війни українців та поляків, нарешті розбрат та ненависть між самими українцями і т.д.. У Його погляді є аборти світу, вбивства ненароджених українців, зради, насильства. Ісус у цю мить Своїми святими очима подивився на кожного з нас.

 

І заплакав! Заплакав, бо знав, що ми будемо провадити подвійне життя. Знав, що будемо багато обіцяти – а нічого не робити. Знав, що будемо боятися довіритися Богові. Будемо слухати всіх і все – тільки не Бога.  Ісус плаче, бо Він є безсилий, щоб відвернути нас від гріха. Безсилий, бо ми свідомо вибираємо не Його. А власною свободою, даною Богом, кажемо свідомо та добровільно «так» гріхові, брехні, лицемірству, фарисейству, п’янству, розпусті, агресії, абортам, корупції, хабарництву, підлабузництву. Отакі з нас християни. Усе це бачив Христос і плакав!

 

Ісус мав повне право, як Бог, розвернутися на ослику, і відмовитися їхати далі, бо знав, що Його чекає. Однак, Він їде добровільно на страждання, за кожного з нас. Вже в середу Юда піде зраджувати Господа, а в п’ятницю – Ісус буде розп’ятий.

 

Сьогодні Христос їде і до тебе, крокує до твого серця. Що ми Йому постелимо під ноги? Пальмове віття наших добрих вчинків, чи одягнемо терновий вінець наших гріхів? Вибір за нами, як прийняти Христа. Але як Його приймемо до свого серця, таким і буде наше життя.

 

Образ добровільного в’їзду Христа у Єрусалим є образом нашого християнського життя, наповненого несінням страждань та труднощів. Якщо хочемо до Неба – треба найперше співрозп’ястися з Христом на Голготі. Потрібно віддати все, що можемо, вкладаючи у кожен день життя душу та серце. Ісус не віддав за нас якусь частину свого тіла, вважаючи, що це буде достатнім для нашого спасіння. Христос за нас жертвував все Своє святе і безгрішне тіло, а на Свою душу поклав всі наші гріхи. Подібно і ми задля спасіння душі повинні жертвувати себе повністю, не очікуючи похвали від людей. Нашою ціллю є Воскресіння душі, за яку вже Христос заплатив своїми стражданнями. Амінь.

о. Андрій Кащук
"Сівач", квітень 2012

Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;
Збірник проповідей "Сівач".
А також ікону тріумфального в'їзду Ісуса Христа в Єрусалим


Джерела: www.ugcc.org.ua

Мандрівники Христа Царя