15.04.2012р. Б. / Воскресіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

 

Коротка історія

Слово "пасха" походить з єврейського "песах", що значить "перехід". Тут мова про перехід Господнього ангела, який одної ночі вбив усіх єгипетських первенців, коли фараон не хотів відпус­тити ізраїльський народ, а перейшов повз доми ізраїльтян, одвірки домів яких були помазані кров'ю одно­річного ягняти. Слово "пасха" у жидів означало також ягня, якого заколювали на Пасху, а потім і сам день свята на згадку про визволення з Єгипту дістав назву Пасхи.

Для апостолів і перших християн Пасха-Перехід стала символом іншого переходу — подвійного переходу Ісуса Христа: від життя до смерти і від смерти до життя. Перший перехід дав основу для хресної, а другий для воскресної і радісної Пасхи. Апостоли й перші християни святкували разом із жидами свою християнську Пасху, але не радісну, а сумну і з постом, бо вона була для них річницею Христових мук і смерти.

Пасхальний агнець євреїв став для християн прообразом Ісуса Христа, Який, наче невинне ягня, приніс себе в жертву за гріхи цілого світу. Звідси в богослуженні його називають пасхальним агнцем або коротко Пасхою. "Бо Пасха наша, — каже святий апостол Павло, — Христос, принесений у жертву" (1 Кор. 5,7).

У II ст. разом із хресною Пасхою починає також входити в практику і радісна Пасха на честь Христового Воскресення, яку святкують у неділю після жидівської Пасхи. Собор у Нікеї (325) вирішив, що всі християни мають святкувати празник Пасхи того самого дня: що не можна йти за жидівським звичаєм, а треба празнувати Пасху в неділю, після першої повені місяця, після весняного рівнодення.

У ІV-V ст. святкування празника Пасхи продовжується з одно­го дня на цілий тиждень, який зветься "світлим тижнем" на про­тивагу до тижня перед Великоднем, що має назву "Великого", або "Страсного". В Єрусалимі най­більш урочисті були перші три дні Пасхи, що Східна Церква прак­тикує і сьогодні.

З богослужінь празника Христового Воскресення на особливу увагу заслуговує пасхальна утреня, яку можна б назвати величним гимном прослави Христа-Переможця. Її авторство приписують ве­ликому богослову Східної Церкви й великому митцеві слова – святому Йоану Дамаскину (к. 676 — к. 749). Ймовірно, що вона укладена на основі пасхальних проповідей святих Отців – Григорія Богослова, Григорія Ниського й Йоана Золотоустого. Зміст воскресної утрені глибоко-догматичний, форма високо-поетична, тон дуже радісний і переможний.

 

Про ікону

Ікона Воскресіння представляє Христа не в ту мить, як Він вихо­дить з гробу, а тоді, коли Він розбиває його. Христос виходить з гробу не як той, хто звільнився від смерті і тікає геть. Адже Господь переміг смерть не задля себе самого, як це могла б зробити надлюдина. Велич воскресіння Христа полягає в тому, що Він входить у царство князя темряви, який тримає в неволі Адама та його нащадків.

Воскреслий, сяючий Христос у динамічній позі є центром величавої й багатої змістом композиції Зішестя в Ад. Вся Його постать у повний зріст оточена небесним сяйвом мандорли продовгастої форми, бо де Христос – там небо. Світло випромінюється як з воскреслого Христа, так і з мандорли, адже небо вже не приховане – воно відкрите завдяки перемозі Христа над гріхом і смертю.

Христос зображений у білих з позолотою ризах. Він стоїть над розби­тими воротами аду – досі непоборимою в'язницею смерті. Під цими воротами в темному аді видно розторощені тепер символічні знаряддя тор­тур. Ад, алегорично персоніфікований, лежить зв'язаний, безсилий.

Із зображення на іконі не зрозуміло, чи Христос сходить в Ад, чи це вже мить Його повернення звідти. Він простягає руки Адамові та Єві, слідом за якими двома великими процесіями із землі виходять усі попередні покоління аж до Його пришестя. Зображено майже цілу дугу спасіння, яку проходить Господь. Сцена Зішестя в Ад – це величне святкування життя й очікування воскре­сіння, бо Христос не забув про тих, що в гробах, а пішов шукати за ними.

Ікона показує нам також дві сфери духовного життя. У царстві смерті, зруйнованому Христом, панує порок та лихі помисли, які спонукають людину служити цьому царству. Їх зображають у вигляді темних постатей у підземній печері. Друга сфера – це сфера Христа, який діє протилежним чином. Христос відкрито показує чесноту, до якої людина доходить, слухаючись духовних помислів і жертвуючи егоїзмом.

 

Тропар та кондак

Тропар: Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував.

Слава, і нині: Кондак, глас 8: Хоч і у гріб зійшов ти, Безсмертний, та адову зруйну­вав ти силу, і воскрес єси як переможець, Христе Боже, жінкам-мироносицям зві­стивши: Радуйтеся, і твоїм апостолам мир даруєш, падшим подаєш воскресення.

 

Діяння святих апостолів 1, 1-8

Перше ото слово я написав, о Теофіле, про все, що Ісус почав і творити й учити, аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких вибрав. Перед ними ж і показав Себе живим після Своїх страстей, в багатьох істинних знаменнях, з'являючися їм сорок днів і говорячи про царство Боже. Ївши також з ними, звелів їм не відлучатися від Єрусалиму, але ждати обітниці Отця, що її ви чули від мене. Бо Іван ото христив водою, а ви маєте христитися Духом Святим по небагатьох цих днях. Вони ж отже, зійшовшися, питали його, кажучи: Господи, чи в цей час знову установиш царство Ізраїлеве? Він відповів їм: Не вам знати час і пору, що Отець призначив у своїй владі. Та ви приймете силу Духа Святого, що на вас зійде, і будете мені свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії і аж до краю землі.

 

Євангеліє від Івана 1, 1-17

В началі було Слово, і Слово було в Бога, і Слово Було Бог. Воно було споконвіку в Бога. Все через Нього сталося, і без Нього ніщо не сталося, що повстало. У Ньому було життя, і життя було світло людям. І Світло в тьмі світить, і тьма Його не обняла. Був чоловік, посланий від Бога, ім'я йому Іван. Він прийшов на свічення, щоб свідчити про Світло, щоб усі повірили через Нього. Не був він Світло, але щоб свідчити про Світло. Був Світло істинне Той, Хто просвічує колену людину, що приходить на світ. У світі був, і світ через Нього стався, і світ Його не пізнав. До свого прийшов, і свої Його не прийняли. А котрі прийняли Його, дав їм власть дітьми Божими стати, віруючим в ім'я Його. Що не з крови, ні з похоті тіла, ні з похоті мужа, а від Бога родилися. І Слово тілом стало, і вселилося в нас, і ми виділи славу Його, славу як Єдинородного від Отця, повне благодаті й істини. Іван свідчить про Нього і кликав, кажучи: Це був Той, про кого я говорив, Той, що по мені гряде, передо мною був, бо перше мене був. І з повноти Його всі ми прийняли, і благодать за благодать. Бо закон Мойсеєм був даний, благодать же й істина через Ісуса Христа сталася.

 

Проповідь

Дорогі у Христі брати і сестри, вітаю вас сердечно із нинішнім величним празником Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа! Справді празник над празниками і торжество всіх торжеств! Ми до нього готувалися, як до найголовнішого, найважливішого свята у цілому літургійному році.

Період приготування до нинішнього свята тривав досить довго. Перед Великим Постом був ряд неділь, коли Свята Церква пояснювала нам суть і завдання Посту. Неділя Закхея пригадала нам, що суть Посту полягає на особистій зустрічі з Ісусом Христом, зустрічі, яка приносить спасіння, докорінну переміну людського життя. Пізніше була Неділя блудного сина, коли ми бачили, як Отець Небесний, не зважаючи на наші великі гріхи, очікує нас з відкритими раменами і не докоряє нам за наші провини, а пригортає до свого серця і повертає нам втрачену гідність дітей Божих. Потім була неділя м’ясопусна, коли Церква нам пригадувала, що тілесний піст без діл милосердя не принесе нам жодного духовного пожитку, бо аскетичні зусилля – відмова від певних страв чи розваг – не є самоціллю християнського посту, а мають служити любові, - щоб ми мали більше часу і засобів, щоб послужити нашим ближнім. Спасає лише віра, чинна любов’ю, - каже св. Павло (пор. Гал 5, 6). Нарешті Неділя сиропусна напередодні Великого посту пригадувала нам про взаємне прощення як необхідну передумову отримання прощення від Бога.

Відтак перед нами відчинилися «двері покаяння» – почався благодатний час Чотиридесятниці, коли ми намагалися щирим каяттям, ділами милосердя, ревнішою і молитвою, увінчаною Таїнством Покаяння очистити нашу душу від гріховної отрути, просвітитися чеснотами, наповнитися благодаттю Святого Духа.

Останнім етапом до пасхальної радості був Великий, або Страсний Тиждень, коли ми особливо близько співпереживали усі події останніх днів земного життя нашого Спасителя. Ми переживали усі ці події дуже близько, бо усвідомлювали, що вони стосуються кожного з нас особисто, ми не є сторонніми спостерігачами, але одними з головних дійових осіб історії спасіння. Адже Син Божий «задля нас людей і задля нашого спасіння зійшов з небес, … і був розп’ятий за нас за Понтія Пилата і страждав і був похований» (Символ віри). З думкою про нас Син Божий зійшов на землю, з думкою про нас витерпів жахливі муки і розп’яття, з любови до нас прийняв хресну смерть, щоб своєю Божественною любов’ю здолати наш гріх, диявола і пекло.

І ось сьогодні ми, як ті жінки-мироносиці,  прибігли з самого ранку до храму, який символізує гріб Господній. І що ж ми бачимо? – Отой храм не є темний, не є понурий, зовсім навпаки, – він залитий світлом, прикрашений квітами, наповнений Божественною благодаттю. І в цьому храмі Свята Церква устами своїх священнослужителів, як той Пасхальний ангел, проголошує нам радісну новину, що її почули жінки-мироносиці: «Ви шукаєте Ісуса розіп'ятого. Нема його тут, бо він воскрес, як ото сам прорік. Ходіть, гляньте на місце, де він лежав. Та біжіть притьмом, скажіть його учням, що він воскрес із мертвих» (пор. Мт. 28.6-7).

І ось сьогодні ми переживаємо оцю радісну пасхальну благовість: Христос воістину воскрес, Христос переміг смерть, Його любов восторжествувала над людським злом, Його спасенна присутність у світі кличе все створіння до нового, переображеного життя. Тепер, дорогі в Христі, перед нами 50 днів пасхального періоду, 50 днів, коли ми будемо святкувати Пасху Христову. Але чи тільки 50 днів? – Ні, дорогі в Христі, бо Воскресіння Христове змінило ціле наше життя, змінило історію людства і саме тому Пасха Христова, Воскресіння Господнє є щось, що ми повинні святкувати кожного дня, впродовж цілого нашого життя. Каже преподобний Теодор Студит: «Кожного дня, наслідуючи Господа, ми святкуємо воскресіння чеснот через смерть пристрастей, ми покликані кожного дня разом з Христом вмирати для наших гріхів і воскресати для нового чеснотливого Божественного життя».

Силою пасхального тріумфу Христа над гріхом і над смертю ми долаємо у самих собі гріх і переходимо від смерти до життя. Разом з новим життям у Воскреслому Спасителеві ми отримуємо дар радості, якою нині наповнені наші серця. А ця радість наша не є якимсь емоційним станом, наша радість це – переможений смуток, перемінений смуток, подоланий смуток. Ми стверджуємо на воскресній утрені перемогу радості над смутком такими словами: «Це бо прийшла через хрест радість усьому світові». А у воскресному тропарі сьомого гласу Свята Церква ще докладніше пояснює цю дивну переміну: «Знищив ти хрестом Твоїм смерть, відчинив розбійникові рай, мироносицям плач на радість перемінив і апостолам повелів проповідувати, що воскрес Ти Христе, Боже, даючи світові велику милість». Дорогі в Христі, це я, це ми є тим розбійником, якому воскреслий Христос відчиняє нині рай. Це я, це ми є тими мироносицями, плач яких Господь сьогодні перемінює на радість. Усе життя людини на землі супроводжується плачем: від першого плачу, що супроводжує прихід на світ і до останньої сльози на ложі смерти, дорога людська встелена сльозами: сльозами з приводу втрати близької особи, сльозами з приводу хвороби чи нещастя, сльозами від безвиході, сльозами з приводу власного гріха і кривд, які нам завдає оточення, - невипадково земля, на якій ми живемо, називається «долиною сліз». І ось у цій долині сліз стається дивна переміна: у всій своїй силі проявляється Божа любов, яка висушує наші сльози як сонце – ранішню росу.  Від нині для того, хто вірує у Воскреслого Спасителя, не повинно бути місця для розпуки, пригноблення і смутку, бо Господь дарує всім нам дар надії і радості.

І ще щось, Господь наказує нам, так само як і тим жінкам мироносицям іти притьмом і проповідувати благовість про Його Воскресіння іншим людям, ділитися отою радістю і тим новим життям, які дає нам наш Спаситель. Погляньте, як жінки-мироносиці з поспіхом, з великою радістю бігли до апостолів, щоб їх звістити, що Христос воскрес. Як пізніше самі апостоли відважно, не зважаючи на переслідування, на утиски, проповідували правду про Воскресіння Христове світові. Ми, що називаємося і є учнями Христовими, маємо нині підхопити цю їхню місію, бо нинішній світ не менше, ніж дві тисячі років тому, потребує отої доброї новини, що зло є переможене любов’ю Божою, що смерть поглинута життям Божественним, що Христос переміг гріх кожної людини. Ми, християни, що маємо в своїх серцях небесну радість, не можемо проходити байдуже повз тих людей, які ще не пізнали і не зустріли Воскреслого Господа. Господь нас кличе і посилає нині занести благовість спасіння до кожної людини, яка живе у смутку, страху і безнадії.

Робити це треба словом проповіді, а ще більше – усім нашим життям, так щоб наші ближні відчули присутність Бога в нашому серці і в нашому житті. Розповідають такий випадок, що одного разу старший чоловік, який вважав себе атеїстом, прийшов до священика, дуже славного проповідника, на розмову. Приходить до парафіяльної канцелярії, але бачить, що священик вже має відвідувача і розмовляє з ним в своєму кабінеті. Священик теж побачив його крізь шибку в дверях, перепросив співрозмовника, швидко вийшов на коридор, виніс для нього крісло і попросив присісти та відпочити з дороги, поки він закінчить бесіду із попереднім гостем. За кілька хвилин вже сиділи разом в кабінеті і вели жваву розмову про віру: старий атеїст і священик, Христовий учень. Після розмови старенький визнає, що помилявся у своїх атеїстичних переконаннях і тепер хоче навернутися до Бога. Священик, вдячний Богові за це маленьке чудо, питається, який аргумент в його словах найбільше спричинився до зміни поглядів старого атеїста. Той відказав, що найбільше похитнули його атеїстичні переконання не так слова священика, як той жест доброти, уваги і зичливості, яким він його зустрів, вибігши з кабінету і запропонувавши сісти. «Це мене найбільше переконало, що Бог є з вами, що Він є Любов’ю, що Він дає Вам силу жити інакше, як люди, яких я дотепер стрічав у своєму житті».

Дорогі у Христі, ми сьогодні святкуємо Воскресіння Христове, торжество любові Божої, ми є повні радості і надії. Я бажаю всім нам, щоб ми, вийшовши з храму, хотіли ділитися отою доброю новиною про Воскресіння Христове з усіма людьми, яких зустрінемо на дорозі, ділитися не тільки нашими словами, але в першу чергу нашим життям, нашими добрими ділами. Бажаю усім нам жити як люди пасхальні, як люди, які живуть з Христом воскреслим і несуть його цілому світові. Радості вам, миру і благословення від воскреслого Господа. 

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

+Владика Богдан Дзюрах
Сівач, квітень 2012

Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;
Збірник проповідей "Сівач".
А також ікону Христового Воскресіння.


Джерела: Департамент інформації УГКЦ

Воїни Христа Царя

15.04.2012р. Б. / Святкуванню Великодня дуже зашкодила радянська влада

 

Напередодні Воскресіння Христового «Обозрєватєль» записав інтерв’ю зі священиком УГКЦ отцем Ігорем Яцівим. Нас цікавило таке. 

- Отче, чи погоджуєтесь Ви з тим, що Великдень – свого роду запозичення з іудейської обрядності, помножене на суто язичницькі традиції зустрічі весни і уславлення поганських богів, котрі «вмирають» восени і «воскресають» щовесни? (Принаймні сучасні рунвірівці люблять трактувати Великдень як алогічне нашарування багатьох культур).

- Якщо говорити про обрядову складову святкування Великодня, то до певної міри з вашим твердженням можна погодитися. Тут дійсно дещо взяте з іудейських традицій, дещо – з дохристиянських часів. І в цьому немає нічого дивного, бо кожен народ протягом своєї історії формує власний спосіб прославлення  Бога.

Але якщо говорити про дух, то, звичайно, Великдень є святом докорінно іншим. Дні, які передують Великодню і які у літургійному календарі називають Страсним тижнем, засвідчують одну важливу істину, котрої немає у Старому Завіті і яка не присутня у поганському способі богопочитання – це те, що Бог є любов.

Це важливий момент – те, що Бог потребує людини, а не тільки вона одна шукає за Господом… І задля того, щоби людина була з Ним, Господь готовий на таку жертву – Він готовий помирати на хресті – в ім’я того, аби витягнути людину з гріховного провалля, привести її до спасіння і до царства небесного. Це той ключовий момент, який вирізняє Великдень з-поміж інших свят.   

- Так звана «єврейська Пасха» залежить від місячного календаря. Православна – згідно Олександрійської Пасхалії – святкується після весняного рівнодення і після єврейського свята. Так у 325 році у Нікеї постановив Перший Вселенський собор. Католицький же Великдень визначений Григоріанською Пасхалією, введеною у 1582-му Папою Григорієм ХІІІ. Чи існує шлях, який дозволив би принаймні християнам (і східного, і західного обряду) відзначати цей день синхронно? І наскільки це питання є значимим на сьогоднішній день?

- Питання є значимим. Мені вже доводилось розмірковувати на тему, чи можливо зробити так, аби християни разом відзначали Великдень? Адже це актуально і щодо Різдва, яке ми святкуємо 7 січня, а католицький світ – 25 грудня. Але знаєте, який момент є ключовим для віруючої людини? Не «коли» святкувати, а «як»…

Ми можемо скільки завгодно дискутувати, досліджувати календарі та традиції, науковці можуть застановлятися над тим, яка дата є більш точною… Але для спасіння душі важливо не те, коли ми святкуємо Великдень, а те, як ми його переживаємо, наскільки він стає нашим святом, а не просто подією, котра колись сталася в історії людства.

Для того ж, щоб християни відзначали Великдень разом, у першу чергу потрібна добра воля. Якщо говорити про нашу державу, то тут важливо, аби вся Україна разом перейшла на новий календар, бо перехід окремої конфесії тільки створюватиме зайвий поділ між вірянами.

- Християнство прийшло на Русь лише у Х сторіччі нової ери. Чи могли б Ви розказати, коли та під впливом яких чинників відзначення Великодня в Україні набуло саме таких рис, які воно має зараз?

- Так, Великдень прийшов в Україну у Х сторіччі, але за ці десять віків свято вже зайняло належне йому місце. Великдень є святом над святами і праздником усіх праздників.

Важливим є і Різдво, і Успіння Богородиці, але Великдень у подібній «ієрархії» займає виключну позицію. Тож коли Україна приймала християнство, така позиція вже була певним чином сформована.

Якщо ж говорити про той чи інший спосіб святкування Великодня, то мені дещо тяжко зараз проаналізувати, як одна традиція додавалась до іншої тощо. Київська Церква Володимирового хрещення прийняла візантійський обряд – богослужіння було вже сформоване, тож літургійне служіння лишилось хіба що перекласти слов’янською мовою.

Суто українські ознаки Великодня – гаївки, наприклад – це, вже, радше, народні елементи свята, які гармонійно до нього увійшли. Так свого часу було і з колядками, які з поганських співів перетворювалися на елемент християнського обряду.

- Наскільки різним є відзначення Великодня у різних регіонах нашої країни? Наскільки тут далася взнаки окупація різних частин України різними державами – передусім православною Росією (центральна, північна та східна частини) і католицькими Польщею, Румунією (на заході)? Чи відчуваєте Ви як священнослужитель певне «великодне протистояння», якщо брати до уваги святкові традиції сходу та заходу України?

- Я думаю, що не стільки нашкодило святкуванню Великодня і розумінню його справжньої суті ситуація з минулих століть, скільки – останній – радянський період в нашій історії. Причому, де довше перебувала радянська влада, там довший слід і більше негативу вона і залишила. Галичина, приміром, кращим чином зберегла великодні традиції, ніж таж таки київська община.

Але люди скрізь прагнуть долучитися до святкування, хоча навіть така річ, як наповнення великоднього кошика, свідчить про їх неповне розуміння, що таке Воскресіння Христове. У кошик беруть і алкогольні напої, і апельсини, і навіть суші – різні страви, які люди просто хочуть споживати. Тоді як насправді освячувати треба паску, м’ясні та молочні страви, яйця – саме це є ті речі, над якими священик читає молитву.

Мене радує, що люди – хай навіть вони не були на всіх службах Божих упродовж Страсного тижня – йдуть на Великдень зі своїм кошиком до церкви. Мене радує їхнє прагнення пізнати суть цього свята, а не просто намагання відбути ряд обрядодій. І от тоді і приходить до них розуміння, що недостатньо освятити свої кошики, треба освятити свою душу через сповідь і прийняття євхаристії. 

- Ви вже фактично відповіли на моє наступне питання. Що Вам не імпонує у сучасному відзначенні Великодня?

- Мені не імпонує – якщо казати коротко – поверховість святкування. Подекуди віряни більше дбають про страви, про одяг, в якому вони йтимуть до церкви, більше дбають про чистоту оселі, ніж про чистоту своєї душі. Певна занедбаність цього питання мене якраз і турбує.

- В такому разі які добрі великодні традиції (можливо, характерні для західної України, звідки Ви родом) є, на Вашу думку, незаслужено забутими?

- Деякі з них ми якраз намагаємось відродити. Наприклад, в неділю на Софійському майдані наша молодь організовує гаївки. Це є ще один спосіб – позалітургійний – святкування Великодня – коли всі збираються разом і через спів долучаються до відзначення цього свята.

У нас зараз дуже багато втрачено (і на західній Україні зокрема) – і все це також дякуючи радянській владі. Пригадую, як за мого дитинства та юності вчителі пильнували біля брами церкви і записували, хто куди йде. Це також наклало певний відбиток на наше сьогодення. Втрачене потрібно повертати з забуття – а не просто заспівати одну пісеньку абощо. До відродження традицій ми запрошуємо наразі усю молодь, не лише греко-католиків… 

- Як морально (емоційно, духовно) налаштуватись на відзначення Великодня? Враховуючи і наш непростий час, і навіть те, що багато вірних працюватимуть саме на Великдень. Чи можна після свята, так би мовити, «пост фактум» знайти для своєї душі певну розраду?

- Безумовно, що «надолужувати» великоднє святкування певним чином складно. Так, є обставини, які змушують людей у цей день працювати. Кожен має виконувати свою місію – задля спільного блага. Але, врешті, все залежить від нашої настанови, нашого настрою. Навіть на робочому місці ми можемо долучитися до святкування – у віртуальний спосіб, через веб- чи телетрансляцію абощо.

…Стараймося слухати і чути, всотувати у себе той великодній настрій, а відтак – при нагоді – вже безпосередньо прийти до храму. Зрештою, сорок днів після Воскресіння Христового і до Вознесіння є великоднім часом.

Тобто це той час, щоб відчути себе гідно і пройнятися святковим настроєм. Та й кожна неділя є святом воскресіння, бо священик, коли чинить відпуст, говорить «Христос, що воскрес із мертвих», промовляючи майже ті самі словами, які від каже під час великоднього богослужіння – таким чином, кожна неділя є святом Воскресіння Христового.

- Власне, про обрядність «поствеликоднього» періоду зазвичай ніхто не говорить. Що б Ви відзначили у цьому контексті? Простіше кажучи: як поводити себе після великодніх свят, які обмеження тощо вводить церква тощо? І ще одне. Чи не шокують Вас традиції «обливального понеділка» у Львові та інших західноукраїнських містах? Певна річ, що вони мають певне коріння, проте чи не дисонують вони з християнських віроученням?

- Почну з кінця вашого запитання. Щодо обливального понеділка – підтримую вас цілком. Готовий повторити ті слова, які я казав вище – про те, що в інтерпретуванні великодніх традицій мені не подобається їхня поверховість. Та й обливаються найбільшою мірою ті, хто і у церкві не був в той день…

Люди, що були у храмі, мали зранку, чим зайнятись – вони збирались до церкви, святково вдягались, а відразу по службі Божій йшли додому снідати. Якщо вони й чинять обливання, то у такий спосіб, як це було у давнину – радше символічно, ніж буквально.

Та й обливали хлопці тих дівчат, до яких вони залицялись, а не всіх підряд. Бо інакше це вже є хуліганством, котре, звісно, нічого не має спільного з Великоднем. Дехто так і лишився неуком, який, на жаль, не розуміє того, що чинить. І цю тенденцію, безумовно, слід долати.

Наталія Лебідь


Джерела: obozrevatel.com

Воїни Христа Царя

14.04.2012р. Б. / Пряма трансляція Воскресного богослужіння за участю блаженнішого Святослава

 

Онлайн-трансляція на веб-потралі Василіянського Чину Святого Йосафата

 

На прохання представників української діаспори з Росії та інших колишніх республік радянського союзу а також українців, які живуть у країнах Європейського Союзу і прагнуть чути та бачити Великодні богослужіння рідною їм мовою, усі матимуть таку змогу на Василіянському веб-порталі (osbm.info) за посиланням – трансляція. 

У храмі Святого Василія Великого у м. Києві (Вознесенський узвіз, 7), розпочнеться Святкова Літургія о 00.00 год. за участю блаженнішого Святослава. Главі УГКЦ співслужитимуть: Владика Богдан Дзюрах, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, Владика Йосиф Мілян, Єпископ-помічник Київської архиєпархії, та духовенство парафій УГКЦ м. Києва.

Повтор Воскресного Богослужіння – 10.00 год. та 12.00 год.


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

13.04.2012р. Б. / Великоднє послання владики Степана Менька

 

 

Всесвітлішим і всечесним отцям, преподобним отцям, братам і сестрам у монашестві, дорогим братам і сестрам у Христі!

О Пасхо велика і найсвятіша, Христе! О Мудросте і Слово Боже й Сило! Подай нам з тобою справді участь брати у невечірнім дні Царства Твого.

(Дев’ята пісня Пасхальної Утрені)

Душа Ісуса у час смерті зійшла в підземне царство, і ад хотів ув’язнити її, але одразу відпустив. «Узяв людину, а на Бога натрапив. Узяв землю, а стрінув Небо. Взяв, що бачив, а впав через те, що не добачив. Де твоє, смерте, жало? Де твоя, аде, перемога? Воскрес Христос – і ти звалений. Воскрес Христос – і попадали демони. Воскрес Христос – радіють ангели. Воскрес Христос – і життя вільно пливе». Гарні слова потіхи для кожної християнської душі, яка прагне духовного корму і тужить за ним. Але не всі цього шукають. Багато людей є пригноблені ярмом щоденних труднощів, економічних негараздів і політичної нестабільності, тому не розуміють свого покликання до вічної радості. Є й такі, які не хочуть пізнавати Бога і Він заважає їм.

 

«Нечестивих, які відмовлялися пізнавати Тебе, Твоє сильне рамено карало, і на них спали небувалі дощі, градобій, зливи нестримні і пожер їх вогонь» (Муд. 17.16)

 

Дорогі брати і сестри! Пробудімось! Христос воскрес – радість вічна! Він кличе кожного з нас. Він воскрес для кожного з нас, щоб вивести з ярма гріху і ввести у Царство своє. Він помер з любові до нас і славно воскрес, і хоче, щоб ми воскресли у славі та обновленому тілі. Нової землі й нових Небес очікуємо. У невечірні дні Царства Божого, де не буде відліку часу і не буде розділення на день і ніч, і сам Агнець сидітиме на престолі слави своєї.

 

«Царство світу сталося царством Господа нашого і Христа його, і він царюватиме на віки вічні» (Од. 12.15).

 

«Почув я від престолу голос великий: Ось Божа оселя з людьми, і він поселиться з ними, і ті будуть його народом, і сам Бог буде з ними, їхній Бог; і обітре кожну сльозу з їхніх очей, і більше не буде смерті, ані скорботи, ані плачу, ані болю більше не буде, бо перше минулося» (Од. 21.3).

 

Пройдуть роки, і скільки їх ще нам відпустить Господь, щоб святкувати цей радісний і світлий празник Христового Воскресіння, не знаємо. Але стараймося у ці дні, якщо можемо, спільно, молитовно зібравшись у наших храмах, обтрусивши і обмивши в купелі покаяння наш гріховний бруд і нечистоту, світло стати на прославу Господа у день Воскресіння Його. Відчуваймо себе єдиною родиною у Христі. Молімось за всіх, а особливо за наших рідних і знайомих, за тих, які далекі від доріг праведності, щоб просвітив їх воскреслий Христос.

Христос Воскрес!
Воістину Воскрес!

Степан (Меньок)
Екзарх Донецько-Харківський
Дано 4 квітня 2012 р. Б. у Донецьку
при катедральному храмі Покрови Пресвятої Богородиці


Джерело: www.ugcc.dn.ua

12.04.2012р. Б. / Послання Блаженнішого Святослава до священнослужителів УГКЦ на Страсний четвер

 

Послання Блаженнішого Святослава
до священнослужителів Української Греко-Католицької Церкви
на Страсний четвер

Всесвітлішим, високопреподобним,
преподобним та всечеснішим
священнослужителям
Української Греко-Католицької Церкви

Дорогі у Христі брати в Христовому священстві!

З Божої благодаті наближаємося до великого празника Пасхи Господньої. Пасхальний шлях нашого Спасителя є дорогою від смерті до воскресіння. Основний момент цього шляху настав тоді, коли Господь наш Ісус Христос «дав себе як викуп за всіх» (1. Тим. 2, 6). У цій пасхальній жертві Син Божий відкрив нам можливість участі в житті Триєдиного Бога: зробив вічне життя доступним кожній людині, яка його прагне. А на Тайні вечері Ісус Христос вчинив своїх учнів причасниками Його Тіла і Крові – центрального таїнства життя Церкви, в якому реально здійснюється ця пасхальна участь у Божому житті. Однак для того щоб це Причастя було доступним не лише для вузького кола вибраних, а стало відкритим для всіх людей, наш Спаситель зробив цих поодиноких і вибраних учнів учасниками свого Божественного священства. Христове священство має своє джерело не в людині, а в божественній Особі та служінні самого Сина Божого. Воно кардинально відрізняється як від старозавітного левітського, так і від будь-якого іншого культового служіння, що його може здійснити людина. Силою святого таїнства, отриманого з рук святителя, ви стали учасниками цього Христового священства.

 

Святкуючи цього року цей великий День установлення святого таїнства Христового священства, яке ви дістали через дар Рукопокладення, роздумаймо разом над тим нашим спільним завданням: зробити усіх людей причасниками вічного життя.

 

На Тайній вечері Христос каже до своїх апостолів: «Я відходжу і до вас повернуся… я до Отця йду» (Ів. 14, 28). Господь, з одного боку, відходить, розпочинаючи свій пасхальний путь, і відкриває нам дорогу до Отця. Однак, з іншого – Спаситель у таїнстві Євхаристії приходить до своїх учнів, а навіть більше – входить у життя своїх апостолів та встановлює свій новий спосіб присутності у Церкві: «Отож я з вами по всі дні аж до кінця світу» (Мт. 28, 20)! Тайна вечеря, як перше євхаристійне Богослужіння, є для нас сьогодні таїнством Його присутності між нами. «Я не полишу вас сиротами; я прийду до вас» (Ів. 14, 18), – каже Господь. Прощаючись із учнями напередодні своїх страждань і смерті, тої миті, коли всі Його покинуть, коли сповняться слова «ударю пастиря і розбіжаться вівці стада» (Мт. 26, 31), сам Пастир цього стада не покинув. Він був, є і буде навіть з тими, що будуть розп’яті, зневажені, що переходитимуть через страждання і смерть. Він був, є і буде навіть з тими, які відкинули Його, вбили і розп’яли. Ось чому апостол Павло нагадує нам: «Христос учора й сьогодні той самий навіки» (Євр. 13, 8).

 

Споглядаючи сьогодні нашого Спасителя на Тайній вечері, ми можемо відкрити важливу рису того священства, причасниками якого ми стали: бути Христовим священиком – означає бути з людьми! Священик покликаний бути світлим промінням вічності в тимчасовому, живою іконою присутності Спасителя серед Божого люду, тої присутності, яка впродовж усієї історії Церкви була джерелом сили та непереможності віруючого українського народу. Митрополит Андрей, ставлячи своїм священикам за приклад служіння отця Маркіяна Шашкевича, підкреслював, що змістом його діяльності було «йти в народ». «Зворот Маркіяна до народу став для Галицької Русі, а передовсім для нашого духовенства, могучим голосом, на який ще й сьогодні дрож зворушення переходить в тілі: в Народ!» (Промова Митрополита Андрея на могилі о. М. Шашкевича 5 листопада 1911року // Пастирські листи. – Т. І. – С. 784).

 

Блаженний священномученик Омелян Ковч, якого наша Церква три роки тому проголосила покровителем духовенства, прагнув бути серед людей навіть у таборі смерті. Саме там, за його словами, він бачив небо. Для тисяч в’язнів, приречених на смерть, він був світлим знаком Життя – живої присутності нашого Спасителя там, де, здавалося б, саме пекло прийняло свій жахливий видимий образ на землі. Священик може виконати свою місію тільки за умови, що буде разом зі своїм народом завжди і всюди. Лише тоді він матиме можливість живити вірних своєю проповіддю Божого Слова, освітлюючи ним конкретні життєві обставин життя сучасної людини та наближаючи її до Святих Таїнств. Щоразу, коли ворог намагався забрати у нашого народу доступ до Джерела життя, хотів знищити його самобутність та позбавити гідності – він найперше намагався усунути з-посеред нього Христового священика, посіяти до останнього підозру та недовіру, вкрасти свідомість Божої присутності серед нашого люду.

 

Присутність нашого Спасителя у Його Церкві є живою і діяльною. Про такий вид своєї опіки над нами каже сам Христос словами: «Я – Добрий пастир і знаю своїх, а мої мене знають» (Iв. 10, 14).  «Знати своїх» тут означає поділяти з ними всі моменти їхнього життя, бути поруч з ними і супроводити їх життєвою дорогою. Саме пасхальний шлях зішестя в ад Ісуса Христа показує нам істину, що Він зазнав, а отже, пізнав досвідом власної людської природи все те, що пережили овечки Його стада. Він уподібнився до нас у всьому, окрім гріха. «Він мусів бути в усьому подібний до братів, щоб стати милосердним та вірним архиєреєм у справах Божих на спокутування гріхів народу» (Євр. 2, 17).

 

Знати своїх – це необхідна умова місії доброго пастиря. Якщо священик не знає своїх вірних, протиставляється їм чи достатком, чи гідністю власного сану, чи своєю «вченістю», то сумнівно, що він може бути, як пастир, справді добрим. Сучасна культура витворює нові способи відокремлення духовенства від наших вірних, щоб на хвилі агресивного зісвітчення викрасти з наших спільнот живу і діяльну присутність Доброго пастиря, віддалили їх від Бога. Ревний душпастир, наближаючись до людей, наближає їх до Христа, розділяє з ними радість і смуток, тягарі та перемоги. Його добровільна матеріальна скромність завжди буде ознакою духовного багатства та життя відповідно до високого покликання. Добрий духовний отець покутує за гріхи своїх духовний дітей та невпинно молиться за них, доповнюючи жертвою власного життя те, чого бракує його вірним. Лише так він може знати їх, а вони знатимуть його.

 

Дорогі отці, мої співбрати у Христовому священстві! У день встановлення цього великого Таїнства прагну всіх вас щиро привітати, поєднатися з вами в молитві та принаймні через це слово бути разом із вами. Щиро дякую вам за ревне служіння, яке ми спільно сповняємо, відкриваючи повіреному нам Божому людові двері вічного життя в нашому сьогоденні. Особливо пам’ятаю сьогодні про вас, що справді знаєте життя тих людей, спасіння яких Господь повірив вашій пастирській опіці. Хочу згадати як приклад тих священиків, котрі «пішли в народ», знають своїх овечок та дають за них своє життя, бо розділяють з ними всю глибину теперішніх соціальних та економічних негараздів. Тепер наші люди, можливо як ніколи перед тим, потребують вашої присутності, несеного вами Божого Слова та світла християнської надії. Нехай всемилостивий Господь дарує вам благодать чистого і бездоганного священичого служіння та силою Святого Духа допоможе жити відповідно до вашої високої гідності.

Благословення Господнє на вас!

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
дня 29 березня 2012 року Божого


Джерела: ugcc.org.ua

Мандрівники Христа Царя

12.04.2012р. Б. / Як правильно святкувати Великдень (частина перша)

 

Великий Четвер фактично розпочинає найближче духовне приготування до святкування Великодня – Світлого Празника Христового Воскресіння. За древнім християнським Переданням саме у цей день відбулася Тайна Вечеря, на якій Ісус Христос встановив Таїнство Пресвятої Євхаристії і Таїнство Священства.

 

Першу Службу Божу в історії людства відправив сам Христос у четвер ввечері у часі Його Пасхальної Вечері з учнями. Того дня розпочалось принесення Безкровної Христової Жертви за Спасіння всього світу. Тому Великий Четвер нічим не поступається у своєму значінні іншим великим святам християнської Церкви.

 

Великий Четвер – це велике свято, коли складаємо Богу подяку за Пресвяту Євхаристію, за Таїнство Священства. Тому цілком нормально і природно для католика було би у цей день бути присутнім на Літургії.

 

Вартує цього дня уникати тяжкої роботи, а більше звернути увагу на читання Святого Письма, на молитву і роздуми над Таїнством спасіння.

 

Гарно також є, коли у цей день миряни вітають своїх священників та єпископів. Адже тоді Сам Христос установив священство Свого Нового і Вічного Завіту. Що вартує християнська громада, позбавлена своїх законних пастирів? Хто би уділяв Святі Таїнства – хрестив, вінчав, сповідав? Без священства та законної єрархії, яка зберігає апостольське передання, яка дбає про чистоту віри, Христова Церква дуже скоро стала би подібною до протестантських сект, які дробляться до безконечно малих груп і постійно поборюються між собою. Христове священство є запорукою не лише церковної єдності, але й нашого спасіння. Старшому поколінню варто пригадати собі важкі часи Підпілля і розповідати про ці часи молодшому поколінню, яке не жило в цей геройський для нашої Церкви час.

 

Старий і, можливо, не зовсім правильний звичай нашої Церкви – відправа у Великий Четвер на вечір Утрені Христових страстей. Звісно, було б логічніше, колиб її відправляти в час, в який вона передбачена – у Велику П’ятницю зранку. Але це не заважає нам бути учасниками Богослужіння, в часі якого читають частини Євангелій, що звіщають нам про Муку та Смерть Христову. Тому навіть для пересічного християнина взяти участь в Утрені страстей є від великої користі.

 

Усе це є вже вступом до Великої П’ятниці – дня, коли християнська громада пригадує Христові Страсті, Його терпіння за спасіння світу і кожного з нас. Хто бачив фільм Мела Гібсона «Страсті Христові», той без великих труднощів собі може уявити те Терпіння, ту Муку, яка була цінною нашого спасіння. Хіба пригадавши собі ціну нашого Відкуплення можна взагалі задаватися питанням: «Чи можна працювати в цей день»?!

 

У цей день варто дотримуватися строго посту: не вживати продуктів тваринного походження, але не тільки це – адже можна купити велику кількість дорогих фруктів чи овочів і обжертися. Ні. Піст Великої П’ятниці – це наше символічне спів терпіння з Христом, вираз нашого смутку за наші гріхи і гріхи цілого світу. Тому їжа повинна бути якнайскромніша, якнайбідніша і, звісно, у невеликій кількості. Звільнені від цього тільки тяжко хворі, старі, малі діти та вагітні.

 

Приступаючи до Плащаниці необхідно дотримуватися скромності й порядку. Не варто пхатися, старатися приступити найскоріше. Не маєш часу, прийди вже після відправи. У тишині відай честь Тому, хто своє життя віддав за твоє спасіння. Вберися скромно, ти не йдеш на виставку моди. Жінки нехай уважають на пристойність. Бо, направду, немає більшого глуму, коли дівчата чи жінки у коротесеньких спідницях, чи то «набедрених» пов’язках починають бити поклони. Встид і ганьба перетворювати Велику П’ятницю на виставку моди чи й навіть гірше від того – виставку власного оголеного тіла чи майтків.

 

Субота – день активнішого приготування до самого Великодня. Не слід за домашніми клопотами забути взяти участь у Святій Літургії, щоб краще підготуватися до святкування Світлого Празника Христового Воскресіння.

Далі буде…
 
о.Орест-Дмитро Вільчинський


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

10.04.2012р. Б. / Великоднє послання Блаженнішого Святослава

 

Великоднє послання Блаженнішого Святослава

Високопреосвященним і Преосвященним Владикам,
всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям,
преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі мирянам
Української Греко-Католицької Церкви

Христос воскрес!

«Небеса достойно нехай веселяться, земля ж нехай радіє,
нехай же святкує увесь видимий світ і невидимий,
Христос бо воскрес – радість вічна!»

Воскресна Утреня, Канон Пасхи

 

У цей урочистий день Воскресіння Христового Його Церква, сповнена небесним світлом, оспівує Господа, який переможно виходить із запечатаного гробу. «Світло світить у темряві, і не пойняла його темрява», – проголошує у цю пасхальну ніч євангелист Іван (Ів. 1, 5). Як темрява не може зупинити чи обмежити світла, так само смерть і гріб не змогли втримати Джерело життя – нашого Спасителя, який наповняє сьогодні Всесвіт своїм світлом і своєю благодаттю.

 

«Небеса достойно нехай веселяться, земля ж нехай радіє!»

 

Сьогодні радість і веселість об’єднує небо і землю в єдину пасхальну Літургію, в якій звучать і наші великодні піснеспіви. У своєму воскресінні Спаситель, який перемагає смерть, повертає єдність душі й тіла людській істоті, а разом із цим збирає воєдино все видиме і невидиме створіння, що було відчужене між собою через гріх людини. Гріх є найбільшим нещастям людини, бо позбавляє її приязні з Богом, вносить поділ і розбрат у суспільство, завдає страждань всьому створеному. Про це свідчить святий Павло, коли в Посланні до римлян каже: «Очікуючи визволення від рабства тління, на свободу слави дітей Божих… усе створіння понині стогне і разом страждає у тяжких муках» (пор. Рим. 8, 21–22). Воскреслий Христос сьогодні приносить дітям Божим довгоочікувану свободу, а разом з ними єднає в одне ціле весь Усесвіт. Ось чому цього дня небеса та земля разом достойно радіють і веселяться! Своїм переможним виходом із гробу Господь усуває всі перепони до єдності Всесвіту зі своїм Творцем. Виходячи з Аду, він ламає ворота смерті – те, що відділяло людину від Джерела життя, її Творця, і сповнює її безсмертям.

 

Сьогодні з нами «нехай же святкує увесь видимий світ і невидимий»!

 

Змістом і глибинною основою пасхальних святкувань є спільне переживання єдності всього світу в Христі. У цьогорічному святкуванні Пасхи Господньої ми, вірні Української Греко-Католицької Церкви, покликані ще і ще раз відкрити для себе воскреслого Христа як непорушного каменя єдності нашого народу. Святкуючи сьогодні перемогу нашого Спасителя над смертю, зруйнуймо світлом Його воскресіння всі поділи і ворожнечі, видимі й невидимі, які розбивають наше суспільство в його громадському та церковному житті. Божественний Спаситель попереджає нас: «Кожне царство, розділене в собі, запустіє» (Мт. 12, 25). Воскреслий Христос у своєму тілі подолав протистояння, незгоди і суперечності, які загрожують людині, окремим народам і всьому людству. Він і нашому українському народові прагне принести мир і поєднання. Однак ми мусимо відкрити свої руки, щоб прийняти цей дар із рук воскреслого Спасителя. Відкрити руки означає: позбутися власних амбіцій, самолюбства, користолюбства; поставити добро народу понад власні інтереси чи інтереси політичних партій; бути готовим вийти назустріч ближньому там, де йдеться про загальне благо. Осяяна світлом Христового воскресіння віруюча людина не може дивитися на іншу людину через призму ненависті чи помсти, вона готова пробачити навіть ворогові і примиритися з ним. Хто не здатний до прощення, той не зрозумів того великого послання, яке приносить нам Спаситель із гробу – послання єдності та миру. Увесь видимий і невидимий світ сьогодні навчає нас, що неможливо пережити всю повноту великодньої радості, живучи в полоні власної відокремленості: особистої, національної чи навіть політичної. Вповні святкувати Пасху Господню та відчути всеохопну радість зустрічі з Воскреслим ми можемо лише разом, зруйнувавши силою Спасителя все, що нас роз’єднує. Про це пише апостол Павло: «Він – наш мир, він, що зробив із двох одне, зруйнувавши стіну, яка було перегородою, тобто ворожнечу, своїм тілом… щоб із двох зробити в собі одну нову людину, вчинивши мир між нами» (Еф. 2, 14 – 15). Наше пасхальне побажання – щоб як у єдності й мирі Христовому святкує сьогодні все видиме й невидиме, так само щоб у мирі та єдності скріпився сьогодні благодаттю та життям Воскреслого весь український світ!

 

«Христос бо воскрес – радість вічна!»

 

Цьогорічний Великдень ми переживаємо, вдивляючись у невмирущу постать слуги Божого Патріарха Йосифа (Сліпого). Він, як незламний етнарх – батько нашого народу, не пішов на компроміс із злом і тому об’єднав у своїй постаті різні середовища українського світу: в’язнів сталінських концтаборів, вірних переслідуваної «мовчазної» Церкви та всіх українців «у розсіянні сущих», які, за дивним Божим промислом, принесли нашу Церкву в різні континенти Земної кулі. Його визволення із ув’язнення близько півстоліття тому, подібно до переможного виходу воскреслого Христа із гробової темниці, промінням пасхальної радості освітило, пробудило і зібрало воєдино весь український світ. У його особі ми сьогодні бачимо, що жодні людські перепони та військові кордони не здатні стримати всеохопну та об’єднавчу могутність вічної радості Христа, якою живе і зростає Його воскресла Церква.

 

Дорогі у Христі! У цей світлий празник Воскресіння Христового хочу завітати із пасхальним привітом до оселі кожного з вас. Нехай слова найдавнішої апостольської проповіді «Христос воскрес!» залунають сьогодні всюди, де б’ється українське серце, та покличуть його до радості та єдності із своїм братом і сестрою. Поділімося нині свяченим з усіма, хто потребує, та донесімо цю радість до кожного, хто сумує. Нехай світло Христа, який переможно виходить із гробу, просвітить кожного з нас, дасть силу та впевненість, зміцнить у вірі, надії, любові та дарує свій мир.

Христос воскрес!

+ СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
в день Благовіщення Пресвятої Богородиці, 7 квітня 2012 року Божого


Джерела: www.ugcc.org.ua

Мандрівники Христа Царя

04.04.2012р. Б. / Великоднє послання Митрополита Львівського

Великоднє послання Митрополита Львівського

 

Всесвітлішим та Всечеснішим отцям, Високопреподобним і Преподобним отцям, ченцям та черницям, Дорогим та достойним мирянам Львівської Архиєпархії

Мир усім Вам у Господі та Боже благословення!

Святий апостол і євангеліст Матей в історії воскресіння Христа описує, між іншим, таку подію: «І ось великий зчинився землетрус, - ангел бо Господній зійшов із неба, приступив, відкотив камінь і сів на ньому» (Мт 28,2). Цього ангела бачила сторожа, яка стояла біля гробу, цей же ангел заговорив до жінок, що прийшли до гробу й заспокоював їх, щоб не боялися та не шукали в гробі Ісуса Христа, тому що він порожній, а Син Божий - воскрес. Звичайно, що великому землетрусові повинна слідувати велика руїна й зміна навколишнього середовища до руйнівного стану, а тим часом про це ніхто не пише й ніде в історії не згадується, щоб із воскресінням Христа, у Єрусалимі попадали будинки, покотилося каміння, були вирвані дерева із землі та загинуло багато людей. Ні! Цього не було. Так, землетрус й ангел навели великий страх на безсилу сторожу, але й з них ніхто не був, навіть, найменшим способом покалічений. Зовсім інакше відбуваються усі інші землетруси, які не були пов'язані з історією Христового воскресіння, ті приносять великий розвал та знищення, а причиною бунту природи - людські гріхи. Ще свіже нам у пам'яті минулорічний цунамі в Японії та великі жертви людей, об'ємне руйнування усього того, що вода зустрічала на своєму шляху. Затряслася земля у морських глибинах від людського беззаконня та виштовхнула із берегів моря дуже багато води, яка ніщо та нікого не щадила, навпаки, усе обертала в румовище. А землетрус, що зчинився з Христовим воскресінням, неймовірно відрізнявся від усіх руйнівних землетрусів: усе було спокійно, не було руїн, не було жодних жертв. Прийшов ангел та відкотив камінь від гробу, а Спаситель так воскрес, що його ніхто й не побачив, хіба що залишив велике полотнище у гробниці, в яке було загорнуте його тіло й хустка, що була в Христа на голові, знайшлася згорнена збоку (пор. Ів 20,6-7). Взагалі, землетруси несуть зі собою нещастя й смерть, а цей землетрус приніс велике щастя, життя й воскресіння Господнє! За цим окривається й воскресіння усіх людей, що коли-небудь появилися на землі, навіть, ненароджених. Подібно було із отриманням апостолами Святого Духа: роздався з неба шум, неначе подув буйного вітру, над кожним із них з'явилися язики, мов вогонь, але і шум був спокійний, і від виду вогняних язиків ніхто не постраждав, навпаки, апостоли сповнилися Святим Духом (пор. Ді 2,2-4). Щось подібного й неприродного було із старозавітнім Гедеоном, якому Господь пропонував рятувати Ізраїль. Хоробрий Гедеон бажав переконатися, що Бог буде з ним, тому просив, щоб вся земля була суха, а на руні, простертому ним, щоб була роса. Іншим разом навпаки, його бажанням було, щоб навколо була роса, а руно - сухе (пор. Суд 6,37-40). Так і сталося. З цієї історії розуміємо, що, коли всемогутній Господь захоче, тоді й лад природи змінюється. Богові потрібно вірити, необхідно проганяти геть усі сумніви, що можуть поставати у серці людини. Це - велике щастя для людини, щоб вийти назовні з гробу своєї обмеженості, недовіри, суєти та беззаконня.

 

Доконечний духовний землетрус, щоб людина схаменулася і побачила білі речі білими, а чорні - чорними. Цьому допомагає Божа благодать, яку людина приймає у своє життя та свою душу через щире каяття та примирення з Богом. Слід звільнитися від гріховних сітей, які паралізують людину, навіть дуже грамотну й вчену, коли вона дружить із нечестивими затіями. Вченість не означає мудрості й праведності людини, а неправдою набуті багатства, також не принесуть духовної радості, поки людина не оберне їх в діла милосердя.

Не так давно наш Блаженніший Святослав, Отець і Глава УГКЦ звернувся до уряду про заборону абортів і відомо, як, зокрема певні жінки, також із вченими титулами й без них стали говорити про те, що їх обмежують у вільному виборі. Підписали, теж, декларацію до уряду, щоб такого питання не виносити на обговорення депутатів Верховної Ради. А хто ж захистить невинних ненароджених дітей? Хто стане у їхній обороні? Хто змилосердиться над ними, коли рідна мати вирішує злочинно розправлятися із немовлям, вбиваючи його у своєму лоні? Вбивство варто перестерігати, це великий злочин перед людством та Богом! Доволі діється різних злочинів, чому про убієнних дітей має існувати німа мовчанка?! Голос захисту, заступництво за ненароджених дітей, повинно стати обов'язком кожної мудрої людини! Тому Церква має право й обов'язок боронити життя кожного! Багато уже опинилося у вічності тих, хто протестували проти справедливого голосу Церкви. Де ці особи? Який стан їхніх душ? Чи вони покаялися та прийняли спасіння, або осудили себе на вічний докір й терпіння? Невідомо, нічого тепер про це не знаємо.

Любі моєму серцю молільники, прямуймо до вічного життя з воскреслим Христом та дорожімо нашим життям й буттям наших ближніх. Молімося за усіх тих, хто винний в убивстві, щоб Господь прощав жорстоким людям, а це беззаконня та гріх, щоб не ширилося у нашому народі. Це - гріх, що кличе про помсту до неба! Ось, чому наше з вами життя виглядає так жалюгідно. Чуємо тільки про політичні баталії, словесні реформи, про обіцяне краще життя, «а віз і нині там». Жодних зрушень вперед, навпаки, людям живеться все гірше й гірше! А ми самі відповідальні за покращення нашого життя, бо необхідно за це боротися й на ділі боронити своїх прав. Необхідно мудрого голосу, розумних рішень, простору праці, щоб були скеровані на благо людей. Говоріння уряду триває уже 20 років й від голосних обіцянок ми котимося назад, жодного руху вперед. Вартує запросити Бога у наше життя, благати його усім «миром», щоб прийшло до нас духовне й матеріальне воскресіння. Для цього необхідне духовне потрясіння! Без щирої віри в Господа, жодних благ ми не досягнемо, хіба продовжуватимемо будувати «вавилонську вежу».

Апостолам також здавалося, що усе поховане, усе пропало, що слова Ісуса Христа про його воскресіння третього дня були сказані марно, але пам'ятаємо, що «... ні одна йота, ні одна риска з закону не перейде, поки все не здійсниться», - переконливо стверджував Господь (Мт 5,18). І він, Христос, воскрес, як обіцяв! Просімо Бога про спасенний землетрус для наших душ, щоб спосіб нашого життя змінився на краще! Молімось за добру владу на усіх рівнях в нашій Україні, за працю для народу, за повернення нашого люду з-за кордону додому, за гідне духовне життя! Хай світло воскреслого Христа освітить усіх наших людей в Україні і за її межами, вдома і на праці, у війську й на інших службах, у в'язницях та лікарнях! Хай воно освітить дітей, дорослих та осіб поважного віку! Усіх вітаю від щирого серця зі святами Воскресіння Христового, бажаю усім духовної сили, щоб гідно верстати дорогу праведного життя та хай добре здоров'я послужить вам у цьому!

Дякую усім за спільне моління у нашому соборі, теж і тим, хто підтримували нас молитовно біля екранів телебачення! Щиру подяку керую працівникам телевізійної мережі, які жертвують своїм часом у цей світлий святковий день, щоб транслювати Службу Божу! Хай Господь усіх благословить своїми рясними дарами!
 

Христос воскрес! Воістину воскрес!

Благословення Господнє на Вас!
+ ІГОР


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

14.03.2012р. Б. / Німеччина: католики і православні закликають до спільної дати Великодня

 

Католики і православні Німеччини закликають до спільної дати святкування Великодня, повідомляє Радіо Ватикану. Заклик міститься у спільному документі німецького єпископату та Конференції Православних Єпископів країни, в якому підкреслюється спільна віра у воскреслого Христа і описуються відмінності у святкуванні Великодня.

Це вже другий документ, виданий Спільною Комісією обох єпископатів. Темою першого була неділя, як центральне свято християн. На думку католицьких та православних єпископів, логічним продовженням цього є спільне святкування найважливішого свята, яким є Пасха.

Документ, що містить майже 30 сторінок, написаний насамперед для вірних, які мають можливість порівняти у чому полягає різниця та якими є спільні моменти у відзначенні Великого Посту, Страсного Тижня, Пасхального Тридення, Великоднього періоду та Зіслання Святого Духа.

 

Глава екуменічної комісії німецького єпископату єпископ Герхард Людвіг Мюллер сподівається, що ця брошура сприятиме тому, у чому, на його думку, власне полягає екуменізм: спільному проголошенню християнської віри у секуляризованому світі. Глава Єпископської конференції православних єпископів митрополит Августінос висловив надію на швидке порозуміння у справі  спыльноъ дати Пасхи: спільна дата святкування Великодня була б виразною ознакою єдності християн для всього світу.

Нагадаємо, що східні християни визначають дату Пасхи за юліанським календарем, а  Римо-католицька Церква – за григоріанським календарем. Наступного разу ці дати свята збігаються у 2014 році.

Джерело:  Мандрівники Христа Царя