ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
– довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

Показ дописів із міткою Митрополит. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Митрополит. Показати всі дописи

четвер, 24 травня 2012 р.

24.05.2012р. Б. / 24 травня 2012 року Вознесіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

Коротка історія

Празник Господнього Вознесіння завжди припадає у четвер 40-го дня по Христовому Воскресінні. Це один з великих Господських празників і має 9-денне попразденство. Він звеличує подію Христового Вознесіння на небо та підкреслює її значення для Христа і для нас. Св. Іван Золотоустий у своїй проповіді на Вознесіння каже: „Сьогодні людський рід совершенно примирений з Богом. Зникла давня боротьба й ворожнеча. Ми, що були недостойні жити й на землі, - вознесені на небо. Сьогодні стаємо наслідниками небесного царства, ми, що не вартуємо й земного, виходимо на небо й успадковуємо престол Царя і Господа. А людська природа, перед якою херувим боронив рай, піднесена тепер понад усякого херувима”.

Джерела трьох перших сторіч нічого не говорять про цей празник. Не згадує про нього й письменник Оріген (+ к.251), який вичисляє християнські празники в 8-ій книзі свого твору „Проти Цельсія”. Знавці обряду є тієї думки, що в перших трьох віках цей празник святкували разом з празником Зшестя Св. Духа. Сильвія Аквітанська не називає цей празник Вознесінням, а тільки „сороковим днем після Пасхи”.

В IV столітті празник Господнього Вознесіння стає загально знаним. Історик Сократ (+ к.440) називає його „всенароднім празником” (Історія Церкви, 7, 26).

Празник Вознесіння звеличили своїми проповідями св. Іван Золотоустий, св. Григорій Ніський, св. Епіфан Кипрський, Лев Великий й інші. В IV ст. цариця Олена поставила храм у честь цього празника на місці Христового Вознесіння.
 
Про ікону

„Вознесіння” — ікона христологічна, точніше еклезіологічна. Возніс­шись на небо, Христос залишається жити на землі у Церкві. Церква представлена апостолами, розташованими двома групами: одна група перебуває в русі і є символом діяльності, друга, статичніша, є символом споглядання: творять ніби два крила, що їх має птах для того, аби злетіти у вишину. Церква видимо залишається на кам'янистій землі Оливної Гори. Однак її діла, символізовані на деяких іконах „Возне­сіння” оливковими деревами, плодоносять на небі, і вона сама у невидимий спосіб теж є небом на землі.

Для Апостолів і для вірних Христове Вознесіння – це одночасно і сумне прощання, і багатонадійне очікування. Апостоли бачать відхід на небо свого улюбленого Учителя й Спасителя світу. Однак Апостолам з'являються два ангели і нагадують, що Христос вернеться з неба у славі, як тепер возноситься на небо (Лк. 24, 50-53; Ді. 1, 9-11).

Сам же Христос запевнював їх, а також і нас, що Він відходить приготувати місце для нас (Йо. 14, 2) та що в таїнственний спосіб Він буде з нами до кінця ві­ку (Мт. 28, 20). Невдов­зі, казав Христос, Отець Небесний зішле на Церк­ву Христову іншого Утішителя – Святого Духа (Ді. 1, 8).

Христос сидить на райдузі, у блиску небес­ної мандорли, що нагадує сцену з книги Одкровен­ня про кінець цього світу (4, 3). Слава Його бо­жественності промінює з Його особи. Хоч ангели оточують і немовби під­тримують небесний круг, як це описано у Старому Завіті про з'яву Господа Саваота (Єз. 1, 4-25), Христос возноситься на небо своєю власною силою. Адже Він – „Той, що є”, Сущий, Божий Син, - вертається до Своєї відвічної небесної слави з Богом Отцем (Йо. 17, 24).

В руці Христа – сувій Закону, бо Він – новий Законодавець. Завершивши Свою місію на землі, Він передає дальшу працю Апостолам і Церкві, яка має підкорятися Святому Духові й черпати силу від Нього.

Посеред Апостолів стоїть Богородиця. Постать Богоматері, у порівнянні з різнобарвними одежами апос­толів, дуже проста, але витончена, вирізнена іконописцем, який мав за мету у центрі помістити Божий народ, що молиться. Тому Вона зображена у молитовній позі. Предметом її молитви є прохання зіслання Святого Духа, безперервна епіклеза , і водночас у Ній лунає голос Нареченої, яка говорить: „...Прийди, Господи Ісусе!” (Од. 22, 20), виражаючи благословенну надію в очікуванні другого приходу Господа нашого Ісуса Христа.

Апостоли дещо збентежені та стривожені, бо вони в той час ще не були підкріплені особливою силою Святого Духа, який зійшов у день П'ятидесятниці. Св. Павло історично не був присутній при цій події, але він фігурує на цій іконі, представляючи всіх віруючих, які вірують, не бувши свідками цієї події. Згадаймо: коли Тома, торкнувшись Христових ран, переконався в тому, що Він воскрес, Христос зауважив, що „щасливі ті, які, не бачивши, увірували” (Йо. 20, 29).

Століттями людство споглядає небо, вважаючи його осідком абсолюту і всякої краси. Ангели радять робити протилежне: „Чого стоїте, дивлячись на небо?” (Ді. 1, 11). Ви відкриєте невидиме, але справжнє небо у простій подобі Господньої Слугині. Барвиста одежа апостолів, розміщених як дві міцні піраміди, що є опорою Божої споруди, символізує на іконі багатство всіх видимих харизм Церкви.
 
Тропар та кондак

Тропар, глас 4: Вознісся ти у славі, Христе Боже наш, радість сотворивши ученикам обітуванням Святого Духа, утвердивши їх благословенням, бо ти єси Син Божий, ізбавитель світу.

Кондак, глас 6: Сповнивши промисел щодо нас і те, що на землі, з'єднавши з небесним, вознісся ти у славі, Христе Боже наш, ніяк не відлучаючись, але невідступно перебуваючи, ти кличеш до тих, що люблять тебе: Я з вами і ніхто проти вас.
 
Діяння святих апостолів 1, 1-12

Перше ото слово я написав, о Теофіле, про все, що Ісус почав і творити й учити, аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких вибрав. Перед ними ж і показав Себе живим після Своїх страстей, в багатьох істинних знаменнях, з'являючися їм сорок днів і говорячи про царство Боже.Ївши також з ними, звелів їм не відлучатися від Єрусалиму, але ждати обітниці Отця, що її ви чули від мене. Бо Іван ото христив водою, а ви маєте христитися Духом Святим по небагатьох цих днях. Вони ж отже, зійшовшися, питали його, кажучи: Господи, чи в цей час знову установиш царство Ізраїлеве? Він відповів їм: Не вам знати час і пору, що Отець призначив у своїй владі. Та ви приймете силу Духа Святого, що на вас зійде, і будете мені свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії і аж до краю землі.
 
Євангеліє від Луки 24, 36-53

В той час Ісус, воскресши з мертвих, став посеред учеників своїх і сказав: Мир вам! А вони, налякані і перестрашені, думали, що бачать духа. Та Він сказав їм: Чого ви стривожилися, і пощо помисли входять у серця ваші? Погляньте на руки Мої і на ноги Мої, що Сам Я є. Діткніться Мене і глядіть, що дух тіла й костей не має, так як видите, що Я маю. І сказавши це, показав їм руки і ноги. Коли ж вони з радости іще не вірили й дивувалися, Він сказав їм: Чи маєте тут щось їсти? Вони ж подали Йому частину печеної риби і бджолиного солоду. І взявши, їв перед ними. І сказав їм: Це ті слова, що Я говорив до вас, бувши іще з вами, що треба, щоб сповнилось усе написане про Мене в законі Мойсея, і в пророків, і в псальмах. Тоді розкрив їм ум розуміти Писання. І сказав їм, що так написано є, і так треба було постраждати Христові, і воскреснути з мертвих у третій день, і щоб у Його ім'я проповідувалося покаяння і відпущенння гріхів між усіма народами, почавши від Єрусалиму. А ви є свідки цьому. І ось Я пішлю обітницю Отця Мого на вас, ви ж сидіть в місті Єрусалимі, поки зодягнетеся силою з висот. І вивів їх ген до Витанії і, знявши руки Свої, благословив їх. І сталося, як Він їх благословляв, відступив від них і возносився на небо. А вони поклонилися Йому і вернулися в Єрусалим з радістю великою. І перебували весь час у храмі, славлячи і благословляючи Бога. Амінь.
 
Проповідь

Ісус Христос, після свого воскресіння, багато разів приходив до апостолів, розмовляв з ними, давав настанови, утверджував у вірі, розповідав про Боже Царство. Вони не перебували в захоплені від цього, а жили своїм життям. Їх цікавили свої клопоти та вирішення, на їхню думку, важливіших питань. Учням дуже лежала на серці справа свого краю. Запитували його: «Господи, чи цього часу знову відбудуєш Ізраїлеві царство?» (Ді 1,6), а Спаситель говорив їм про Святого Духа, якого вони незабаром приймуть як рушійну силу, що буде успішно допомагати учням ставати свідками Сина Божого по усій землі. Господь закликав їх до думання про небесне, а вони міцно трималися землі. Можливо тому, що людина з пороху і їй легше мислити про те, що у неї під ногами, що вона бачить і здобуває, ніж про небесні дари, яких не можна доторкнутися руками, не можна побачити, тощо. Любов, в якій перебуває Господь, не можна побачити, але, коли людина живе побожно, носить у собі чисте серце далеке від гріховного бруду, тоді вона підсвідомо відчуває внутрішню радість, спокій, мир, що її наповнює, інший небесний світ. Це зацікавлює особу більше як посідання, а не тільки здобування матеріальних статків та дорогоцінних діамантів, коштовностей чи авторитету в людей. Так, Ісус прямував з апостолами,  заглиблюючи їх у роздумування про інший світ, а вийшовши на Оливну гору став підноситися на їхніх очах вгору. Вони ж довго стояли задивлені з піднятими високо головами у небо, хоч залишилася тільки хмара. Ангели ж пригадали їм про повторний прихід Спасителя, заохочуючи, щоб не стояли, а діяли й готували себе та світ до прибуття Христа.

В житті людини трапляється так, що хмари земних потреб закривають їй Бога, думання про нього та його потребу в гідному християнському житті. Христос відійшов з людським тілом у небо, але це не означає, що він забув про людину, що відсторонився від неї чи не знає про її життєві потреби. Він не осиротив людини (пор. Ів 14,18), сам бо говорив: «Ліпше для вас, щоб я відійшов. Бо коли не відійду, то Утішитель до вас не зійде. Якщо ж відійду, - пришлю його до вас» (Ів 16,7). Господь турбується людьми в усьому, він завжди біля нас, з нами і в нас. Однак, зовнішнім способом з тілесним Христом ми не зустрічаємося так, як це було колись. Апостол Павло пригадує: «Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина...» (Гл 2,20). Правдива віра відчиняє нам дорогу до глибокого життя з Христом. І нам потрібно християнського свідчення про нашу віру добрими ділами, а не лише обіцяними словами. Словесного свідчення не вистачить до освячення нашої душі та її спасіння. Навіть, наші ближні не повірять нам, коли ми будемо говорити одне, а чинити безглузді діла, тобто жити по-іншому від того як навчаємо чи просто говоримо нашими устами.

Після вознесіння, апостоли, отримавши благословення Господнє, уклонившись йому, радісно поверталися в Єрусалим. Усі перебували в храмі на молитві прославляючи Сина Божого, його Отця та Святого Духа. Вони мали перед собою певне й важливе завдання, яке залишив їм Христос – проповідувати слово Боже, навчати народи про Нього, його Божество та повторний прихід на землю для оцінки життя людей. Нам потрібно вчитися того життя, яке проповідував та свідчив Христос. Наше наближення та подібність до Нього повинні бути внутрішніми. Необхідно рішучо відкинути й залишити усі шкідливі прив'язання, що затримують нас у прямуванні до єднання з Богом. В чистого Христа не можна зодягнутися тоді, коли наш дух забруднений. Неможливо зодягатися у нього так, як ми одягаємо по-порядку на себе наш щоденний одяг. Ні! Коли серце чисте, тоді одяг Господній огортає нас. І, в міру практики християнського життя, духовний одяг християнина вдосконалюється, перемінюється з бронзового на срібний, золотий, платиновий та діамантовий. На землі можна і варто творити в нашій душі небо, де замешкає Бог. Ми не можемо бути уже піднесені до неба, тому що не готові і маємо певні завдання та час, щоб чинити землю нашого серця родючою на праведні діла.

Святий єпископ Ігнатій, мученик, що був засуджений цісарем Траяном на розтерзання диким звірам, закінчив своє життя у Римі мученицькою смертю близько 107 року. Коли його везли кораблем із Антіохії до Риму, він, по можливості, на зупинках проповідував слово Боже, давав мужнє свідчення праведного життя учня Христового. Хоч їхав на смерть - не був сумний. По дорозі написав чотири листи до церковних громад. Радів, що прославить Бога жертвою свого життя. Його називають «Богоносцем», тому що він носив Господа у своєму серці, бо в усьому свідчив про життя для Бога. Піднесімо нашого духа до Бога, який мешкає у нашому серці, бо в такому випадку й там знаходиться небо. Живімо внутрішнім життям з Триєдиним Богом! Зійдімо духом у наше серце, відчинімо його ворота і просімо Господа, що воно стало нашим небом, в якому він замешкує. Небо зливається із розумінням Бога, бо де Бог – там небо, а де небо – там Бог! Хай Пресвята Богородиця допоможе нам розуміти потребу Бога у нашому житті так, щоб ми вистояли біля хреста нашого життя у мирі з ним до кінця!

Владика Ігор (Возьняк)
м. Львів, 02.06.2011

Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.

А також ікону Вознесіння ГНІХ.


Джерела: www.ugcc.org.ua

Воїни Христа Царя

середа, 4 квітня 2012 р.

04.04.2012р. Б. / Великоднє послання Митрополита Львівського


Великоднє послання Митрополита Львівського

 
Всесвітлішим та Всечеснішим отцям, Високопреподобним і Преподобним отцям, ченцям та черницям, Дорогим та достойним мирянам Львівської Архиєпархії

Мир усім Вам у Господі та Боже благословення!

Святий апостол і євангеліст Матей в історії воскресіння Христа описує, між іншим, таку подію: «І ось великий зчинився землетрус, - ангел бо Господній зійшов із неба, приступив, відкотив камінь і сів на ньому» (Мт 28,2). Цього ангела бачила сторожа, яка стояла біля гробу, цей же ангел заговорив до жінок, що прийшли до гробу й заспокоював їх, щоб не боялися та не шукали в гробі Ісуса Христа, тому що він порожній, а Син Божий - воскрес. Звичайно, що великому землетрусові повинна слідувати велика руїна й зміна навколишнього середовища до руйнівного стану, а тим часом про це ніхто не пише й ніде в історії не згадується, щоб із воскресінням Христа, у Єрусалимі попадали будинки, покотилося каміння, були вирвані дерева із землі та загинуло багато людей. Ні! Цього не було. Так, землетрус й ангел навели великий страх на безсилу сторожу, але й з них ніхто не був, навіть, найменшим способом покалічений. Зовсім інакше відбуваються усі інші землетруси, які не були пов'язані з історією Христового воскресіння, ті приносять великий розвал та знищення, а причиною бунту природи - людські гріхи. Ще свіже нам у пам'яті минулорічний цунамі в Японії та великі жертви людей, об'ємне руйнування усього того, що вода зустрічала на своєму шляху. Затряслася земля у морських глибинах від людського беззаконня та виштовхнула із берегів моря дуже багато води, яка ніщо та нікого не щадила, навпаки, усе обертала в румовище. А землетрус, що зчинився з Христовим воскресінням, неймовірно відрізнявся від усіх руйнівних землетрусів: усе було спокійно, не було руїн, не було жодних жертв. Прийшов ангел та відкотив камінь від гробу, а Спаситель так воскрес, що його ніхто й не побачив, хіба що залишив велике полотнище у гробниці, в яке було загорнуте його тіло й хустка, що була в Христа на голові, знайшлася згорнена збоку (пор. Ів 20,6-7). Взагалі, землетруси несуть зі собою нещастя й смерть, а цей землетрус приніс велике щастя, життя й воскресіння Господнє! За цим окривається й воскресіння усіх людей, що коли-небудь появилися на землі, навіть, ненароджених. Подібно було із отриманням апостолами Святого Духа: роздався з неба шум, неначе подув буйного вітру, над кожним із них з'явилися язики, мов вогонь, але і шум був спокійний, і від виду вогняних язиків ніхто не постраждав, навпаки, апостоли сповнилися Святим Духом (пор. Ді 2,2-4). Щось подібного й неприродного було із старозавітнім Гедеоном, якому Господь пропонував рятувати Ізраїль. Хоробрий Гедеон бажав переконатися, що Бог буде з ним, тому просив, щоб вся земля була суха, а на руні, простертому ним, щоб була роса. Іншим разом навпаки, його бажанням було, щоб навколо була роса, а руно - сухе (пор. Суд 6,37-40). Так і сталося. З цієї історії розуміємо, що, коли всемогутній Господь захоче, тоді й лад природи змінюється. Богові потрібно вірити, необхідно проганяти геть усі сумніви, що можуть поставати у серці людини. Це - велике щастя для людини, щоб вийти назовні з гробу своєї обмеженості, недовіри, суєти та беззаконня.
 
Доконечний духовний землетрус, щоб людина схаменулася і побачила білі речі білими, а чорні - чорними. Цьому допомагає Божа благодать, яку людина приймає у своє життя та свою душу через щире каяття та примирення з Богом. Слід звільнитися від гріховних сітей, які паралізують людину, навіть дуже грамотну й вчену, коли вона дружить із нечестивими затіями. Вченість не означає мудрості й праведності людини, а неправдою набуті багатства, також не принесуть духовної радості, поки людина не оберне їх в діла милосердя.

Не так давно наш Блаженніший Святослав, Отець і Глава УГКЦ звернувся до уряду про заборону абортів і відомо, як, зокрема певні жінки, також із вченими титулами й без них стали говорити про те, що їх обмежують у вільному виборі. Підписали, теж, декларацію до уряду, щоб такого питання не виносити на обговорення депутатів Верховної Ради. А хто ж захистить невинних ненароджених дітей? Хто стане у їхній обороні? Хто змилосердиться над ними, коли рідна мати вирішує злочинно розправлятися із немовлям, вбиваючи його у своєму лоні? Вбивство варто перестерігати, це великий злочин перед людством та Богом! Доволі діється різних злочинів, чому про убієнних дітей має існувати німа мовчанка?! Голос захисту, заступництво за ненароджених дітей, повинно стати обов'язком кожної мудрої людини! Тому Церква має право й обов'язок боронити життя кожного! Багато уже опинилося у вічності тих, хто протестували проти справедливого голосу Церкви. Де ці особи? Який стан їхніх душ? Чи вони покаялися та прийняли спасіння, або осудили себе на вічний докір й терпіння? Невідомо, нічого тепер про це не знаємо.

Любі моєму серцю молільники, прямуймо до вічного життя з воскреслим Христом та дорожімо нашим життям й буттям наших ближніх. Молімося за усіх тих, хто винний в убивстві, щоб Господь прощав жорстоким людям, а це беззаконня та гріх, щоб не ширилося у нашому народі. Це - гріх, що кличе про помсту до неба! Ось, чому наше з вами життя виглядає так жалюгідно. Чуємо тільки про політичні баталії, словесні реформи, про обіцяне краще життя, «а віз і нині там». Жодних зрушень вперед, навпаки, людям живеться все гірше й гірше! А ми самі відповідальні за покращення нашого життя, бо необхідно за це боротися й на ділі боронити своїх прав. Необхідно мудрого голосу, розумних рішень, простору праці, щоб були скеровані на благо людей. Говоріння уряду триває уже 20 років й від голосних обіцянок ми котимося назад, жодного руху вперед. Вартує запросити Бога у наше життя, благати його усім «миром», щоб прийшло до нас духовне й матеріальне воскресіння. Для цього необхідне духовне потрясіння! Без щирої віри в Господа, жодних благ ми не досягнемо, хіба продовжуватимемо будувати «вавилонську вежу».

Апостолам також здавалося, що усе поховане, усе пропало, що слова Ісуса Христа про його воскресіння третього дня були сказані марно, але пам'ятаємо, що «... ні одна йота, ні одна риска з закону не перейде, поки все не здійсниться», - переконливо стверджував Господь (Мт 5,18). І він, Христос, воскрес, як обіцяв! Просімо Бога про спасенний землетрус для наших душ, щоб спосіб нашого життя змінився на краще! Молімось за добру владу на усіх рівнях в нашій Україні, за працю для народу, за повернення нашого люду з-за кордону додому, за гідне духовне життя! Хай світло воскреслого Христа освітить усіх наших людей в Україні і за її межами, вдома і на праці, у війську й на інших службах, у в'язницях та лікарнях! Хай воно освітить дітей, дорослих та осіб поважного віку! Усіх вітаю від щирого серця зі святами Воскресіння Христового, бажаю усім духовної сили, щоб гідно верстати дорогу праведного життя та хай добре здоров'я послужить вам у цьому!

Дякую усім за спільне моління у нашому соборі, теж і тим, хто підтримували нас молитовно біля екранів телебачення! Щиру подяку керую працівникам телевізійної мережі, які жертвують своїм часом у цей світлий святковий день, щоб транслювати Службу Божу! Хай Господь усіх благословить своїми рясними дарами!
 
Христос воскрес! Воістину воскрес!

Благословення Господнє на Вас!
+ ІГОР


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

вівторок, 13 березня 2012 р.

13.03.2012р. Б. / «Час Великого посту - сприятливий, щоб переосмислювати своє життя»

"Час Великого посту - сприятливий, щоб переосмислювати своє життя"

Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського
на 2-гу неділю Великого Посту

Євр 1,10-2,3; Мр 2,1-12.
Не можемо ніколи забувати про те, що усе написане у Святому Писанні, здійснено під натхненням Святого Духа. Очевидно, що деякі тексти дуже прості, але вони надзвичайно цінні, бо розповідають нам про далеку давнину та створення світу Богом, про давню історію людства, яке було тісно пов’язане із своїм Творцем. Господь не потребував творити світу, але його велика любов, що перебуває у Пресвятій Трійці наклонила до того, щоб покликати до життя ангелів у небі та людей на землі. Чи можливо, є ще якісь твори, покликані Господом до життя у надзвичайно широкій Вселеній, якоїне обіймають потужні телескопи? - Нам не відомо, бо Церква залишає це для вирішення науковцям. Хай вони досліджують та скажуть правду про те, що довідаються. Є різні версії про якихось інопланетян, що залітають на землю на різних тарілках, але поважні вчені про це зовсім не бажають стверджувати. Церква, натомість, не заперечує існування ще якогось життя у вселенських просторах, лише очікує на обґрунтоване наукове твердження, якого до цього часу ніхто поважно не вчинив.
 
Знаємо, що є другий світ, до якого ми з вами невмолимо спішимо. Бо кожен Новий рік, кожен наш ювілей дають сигнал про скорочення нашого життя на землі, про його все ближчий та ближчий кінець. Нам відомо про ангелів, які перебувають на служінні Всевишнього Бога та про нечистих духів, які терплять кару й спокушують людей до зла із-за великої заздрості, бо кволіші за злих духів люди осягають вічну нагороду в Господа, а ті – втратили її навіки. У читанні до євреїв знову пригадується про те, що Бог оснував землю та небеса, також, що вони загинуть, а Творець не зміниться ніколи. Знову, в посланні говориться про службових духів, ангелів, які мають завдання допомагати людям, щоб отримати спасіння. Отже, ми не самі, з нами ангели, наші хоронителі, які уболівають за наше достойне християнське життя. Звичайно, кожен ангел радіє з доброго життя християн і навпаки, сумує, коли особа віддаляється від гідного духовного життя. Коли  людина не слухає його й не відповідає на гідну пораду доброго ангела, а йде за волею Адама та Єви, вибираючи підступну та згубну намову диявола, тоді наражає себе на гірку небезпеку зневаги Бога та можливо, втрати вічного щасливого життя. Хто не приймає волі Бога, така особа живе за власною волею, прислуговуючи злому духові. Тому спостерігаємо дуже багато у світі різного розбрату й дивуємося, але це не стається спонтанно, бо воно діється внаслідок заперечення Господніх законів. Адам за непослух був вигнаний із раю, проти нього збунтувалася земля й природа, подібно стається і тепер, коли чуємо та бачимо дії цунамі, вулканів, землетрусів, штормових вітрів, смерчів, появляються різного роду невиліковні хвороби тощо. Між іншим, сьогодні якраз річниця, як цунамі у Японії забрав життя багатьом людям та зробив величезну руїну із усього побудованого, що обчислюється мільярдами доларів. А, коли ще заглянути в історію, тоді пригадаємо, що терористичний акт вчинений в США, теж стався одинадцятого числа, тільки у вересні 2001 року. Такі явища не стаються тому, що просто насувається одна частина землі на іншу чи просідає земля в морях та океанах й дає поштовхи; або від того, що дують шалені вітри від зустрічі різних перепадів температур в атмосфері; чи відбувається вулканічні викиди від неймовірних температур тощо. Цього, мабуть не було б, коли б люди святкували Боже ім’я, не гнівили Господа, покинули свою зухвалість, зверталися до нього за допомогою, як це робив праведний Авраам, який бажав врятувати два міста від сірчаного вогню. І Творець прислухався до слів святця й був готовий помилувати міста Содом та Гомору, але там не знайшлося праведних людей, які служили б Всевишньому Богу, тому й випав сірчаний дощ, щоб знищити беззаконня, а разом і усіх тих, хто був його причиною (пор. Бут 19,24-25). Люди віддалилися від Бога, не спішили йому служити, забули про нього, зневажали його, не зважали на припис Святого Писання, де говориться: «… хто до нього прибігає покараний не буде» (Пс 34,23). А ці до Бога не прибігали, подібно, як і Адам.
 
Автор послання до євреїв турбується й напоумляє, щоби «вважати дуже пильно», бо злий дух може звести, також, добру людину з гідної дороги. Переймаючись доброю долею людини, автор наголошує те, що закони Бога не тільки для проголошення, але найперше - для виконання. Він пригадує, що слова, які звіщали ангели були дуже зобов’язуючі для народу і про це читаємо в багатьох місцях Святого Писання. Тоді, що скажемо про слова й закони, які проголосив Господь та прищепив до нашого сумління, якого не можна позбутися і, яке буде свідком у вічності разом із ангелом на суді перед Богом про всю історію нашого життя?  Ангел Божий жалівся на ізраїльтян, яких вивів із дому неволі, що вони не послухали його голосу й укладали союз з мешканцями обіцяної землі та не понищили їхні жертовники. Промовив Господь, що не прожене через їхню неслухняність тих народів, що стали їхніми ворогами, а їхні боги, тобто ворогів, будуть сильцем для вибраного народу (пор. Суд 2,1-4). Неслухняність ангелу стала великою перешкодою допомоги Божої вибраному народові.
 
Достойні молільники, любі наші парафіяни та прихожани, нам потрібно прийняти й гідно виконувати волю Господню, незважаючи на тягарі, що утискають нас та невигоду, як ми часто думаємо. Господь посилає нам свого ангела, який дбає про нас й трудиться, щоб нам допомогти вистояти і тяжких труднощах життя. Бруно Ферреро у своїй легенді «Два ослики» пише про двох ослів, що прибули до Вифлиємської печери. Очевидно, вони тяжко працювали, а тут могли помолитися та просити помочі від Дитяти Ісус. Знову навантажені тягарем рушили в дорогу. Один із них скаржився іншому, що він просив Месію, щоб звільнив його від тяжкої праці, а так зовсім не сталося, - змушений продовжувати важкий труд. Другий повідомив, що він просив в Ісуса сили носити тягарі й енергійно рухався вперед (див. «Б. Ферреро «Життя – це все, що ми маємо», легенда: «Два ослики»). Тягарі необхідно нести з Божою допомогою, бо їх ніколи не уникнемо!
 
Час Великого посту - сприятливий, щоб переосмислювати своє життя й направляти його увесь час на добру християнську дорогу. Користаймо із часу, який нам пропонує Господь, щоб щиро покаявшись та примирившись із Богом ми удостоювалися звання почтивих борців за вічне щасливе життя. Вкінці помолімося молитвою ірмоса із Утрені цієї неділі: «Темні і скверні помисли охоплювали мене, коли я, блудний, далеко відійшов від тебе, Спасе; нині ж взиваю до тебе: згрішив я, згрішив, спаси мене, що усердно вдаюся до твого милосердя» (Утр. 2-ої нед. Вел. Посту, п.3). Милостивий Господи, будь нам спасінням й милосердям! Божа Мати, відкрий нам вуха, щоб слухати й виконувати Божі повеління!

+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський

11 березня 2012 р.Б. Архикатедральний Собор Святого Юра


Джерела: www.ugcc.lviv.ua

Мандрівники Христа Царя

середа, 11 січня 2012 р.

11.01.2012р. Б. / Митрополит Львівський: наше життя повинно бути націлене на те, щоб вчитися гідного спілкування з Богом

Слово Високопреосвященного Архиєпископа і Митрополита Львівського владики Ігоря
на Архиєрейській Божественній Літургії із капеланами пенітенціарної служби

Мр. 10, 2-13.

Достойні учасники моління, приємно й важно те, що ми зібралися на молитву, священики стали навколо престолу, інші моляться спільно у церкві, щоб прославляти Бога та дякувати йому за його велике милосердя до усіх нас. Переживаємо недалекий час після Різдва Христового і розуміємо, що наше життя, як віруючих осіб, повинно бути націлене на те, щоб вчитися гідного спілкування з Богом. Людина, яка далека від Бога, яка виключає Господа із свого життя, спосібна дуже помилятися, а за такими помилками можуть скриватися глибокі порушення Божого Закону. Навіть у короткому читанні, що ми почули від апостола Марка, описано про встановлений Богом нерозривний подружній зв'язок. Фарисеї, спокушуючи Ісуса Христа запитували про відпускну грамоту, яку надавав Мойсей та дозволяв чоловікові відпустити жінку. А Господь не дуже підтримував такий спосіб вирішення проблеми і вказав, що те діялося тільки тому, що люди тривали у своєму завзятті одні проти одних, практикуючи запеклість серця. І Мойсей, щоб вирішити цю проблему, щоб не доходило до гірших наслідків, знаючи людську неміч та бажання тривати у ній, дозволив на розлучення. Пізніше Христос вказав, що Господь встановив чоловіка для жінки, а жінку для чоловіка так, що, коли вони зійдуться, щоб не розлучалися, а були одним цілим і то, через усе своє життя.

Нам відома велика проблема життя у подружжі, яке часто закінчується розлученням, коли молоді люди стають на дорогу спільного життя, щоб творити сім’ю. Жаль, що стається так, коли після певного періоду буття разом, подруги звинувачують одне одного й розходяться. І тут відбувається не тільки порушення закону Божого та Церкви, але за тим, часто слідують різні фізичні надуживання, звинувачування, взаємне побиття - чи в односторонньому порядку, може теж доходити і до вбивства.  В нашому випадку зібралися особи, що задіяні в духовному обслуговуванні тих, хто знаходиться у в’язницях за порушення державних законів. Ті, хто порушує закони й виявлені спеціальними службами, а потім засуджені до різних мір й термінів покарання, надалі залишаються людьми. Багато із них жаліють за скоєння негідних вчинків, каються і мають на це право та обов’язок, щоб найперше миритися з Богом. Це дуже добре, коли особа обдумує свій попередній злочинний спосіб вирішення питань, кається й бажає стати на добру дорогу. Мабуть, найлегше примиритися з Богом, який дає шанс кожній людині і то без осудження у в’язниці. Звичайно, хто помирає без покаяння, а за такою особою числяться духовні злочини, справедливість Божа вимагає, щоб віддати людині згідно її способу життя.

Спосіб служіння в’язням це – дуже відповідальна послуга, не проста й нелегка, бо там, часто знаходяться особливі люди, до яких потрібен винятковий спосіб підходу та пізнання особи. Тому варто було б, щоб частіше капеланам цієї сфери служіння влаштовувати зустрічі з психіатрами та психологами, які б більш фахово розповідали про таких осіб та легший спосіб спілкування з ними. Священики також, повинні старатися, щоб певним особам запропонувати психіатричну послугу. За скоєним злочином криється гріх, який має негативний вплив на особу. З іншого боку, особа, що вчинила зло, навіть сповідаючись, може не мати довіри до сповідника й думати, що він десь виявить правду про скоєний негідний вчинок. Особливо це відноситься до щойно навернених осіб, або не зовсім утверджених у вірі. Від священика, який сповідає осіб, що знаходяться у в’язницях, вимагається великої уваги та авторитету, щоб йому щиро довіряли ті, хто потрапив за ґрати. Із Святого Писання нам відомо про несправедливі звинувачування певних осіб. Не будемо говорити про несправедливий суд проти Сина Божого, але, наприклад, згадаємо несправедливе осудження Йосифа єгипетського, сина Якова (пор. Бут. 39,7-23). Знане теж інше несправедливе звинувачення та вирок проти невинної Сусанни, яка боронила своєї честі проти гидкого зазіхання двох суддів (пор. Дан. 13). І таких несправедливих вироків та звинувачень не бракує до сьогоднішнього дня по усьому світі. А часто стається, що судді можуть помилятися й вважати, що вони вирішують справедливо справу, при тому заведені у блуд ходом досудового слідства. Не згадуємо про різні несправедливі й кроваві засудження, що видавалися над тими людьми, хто вірно служив Богові та не відрікався від нього в ім’я несправедливих законів чи поклонінню видуманим божкам. У посланні до євреїв читаємо такі слова про тих, кого світ несправедливо засудив ради імені Господнього: «Ще інші зазнали наруги та ран, а також кайданів і в'язниць. Були побиті камінням, були перерізані, вмерли, зарубані мечем, тинялися в овечих і в козячих шкурах - збідовані, знедолені, покривджені» (Євр. 11,36-37).


Заохочую вас, достойні отці та брати що послуговуєте у в’язницях, щоб ваше служіння було духовно легким, відважним та охочим допомогти тим, хто потребує вашої помочі, бажає каятися й з допомогою Бога змінити життя на дорогу доброго християнства. Дякую вам за вашу нелегку й відважну послугу! Хай Господь буде у вас та благословить своїми щедрими дарами!


+ Ігор
Митрополит Львівський УГКЦ,

Львівська Духовна Семінарія Святого Духа, 10 січня 2012 р.Б.


Джерело: www.ugcc.lviv.ua