18.08.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.1,26–29:  «Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних»

Погляньмо на наше життя. Скільки разів у різних обставинах і ситуаціях ми чуємось безсилими, слабкими й немічними. Апостол також каже про це, що дух сильний, а тіло немічне. Часто наше тіло, наша психофізична частина буття дає нам це почуття неможливости щось змінити в собі чи навколо себе. Але якщо пам’ятаємо, що ще перед нашим народженням Господь віддав своє життя за нас, бо вірив, що ми можемо зробити багато доброго і великого.

Тому річ не в тому, як ми почуваємось, а в тому, що в Бозі все є можливо. Маємо все більше довіряти Богові. Бог вірить в нас, Він знає про наші здатності та спроможності. Лиш ми маємо все більше зростати в цій довірі та покладатися на Господа.

***

Мт.20,29-34:  «А коли почули, що Ісус переходить мимо, закричали, кажучи: “Господи, Сину Давидів, змилуйся над нами!“»

Зазвичай ще з дитячих чи юнацьких років ми звикли, що молитися – це промовляти або прочитувати ті чи інші тексти або, як ми кажемо, ті чи інші молитви. Натомість ми досить рідко згадуємо, що молитва – це зустріч двох осіб: мене і Господа. Тому важливо розуміти, що в молитві я зустрічаюся з Богом. Коли я промовляю до Бога як до особи, це подібно до того, як я спілкуюся з кимось із ближніх.

Цей же епізод показує ще більше: сліпці не тільки промовляли, а кричали, волали. Коли їх зупинили, вони ще більше почали кричати, бо усвідомили, що мають єдину нагоду, щоб отримати Божу допомогу. Сліпці «заробляли» собі на життя тим, що просили, але почувши, що йде Ісус Христос, який може дати їм щось інше, боялися проґавити свій шанс, тому кричали перед Богом у своїй потребі.

Для нас так само важливо не боятися, може, не лише «кричати», а волати всередині свого серця – і Бог завжди почує. Тож запитаймо себе, коли молимося перед Господом: чи справді стоїмо перед Ним як перед особою і чи справді з усього серця «волаємо» і криком душі виражаємо Богові те, чого потребуємо? Євангеліє показує, що сліпці були почуті. Так само й ми, якщо заволаємо, завжди будемо почуті Господом.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

18.08.2018р. Б. / Передпр. Преображення ГНІХ; Св. муч. Євсигнія

Передпразденство Преображення Господа нашого Ісуса Христа

Тропар Передсвяття, глас 4: Ідімо назустріч Христовому перебраженню,* світло торжествуючи, вірні, це передпразденство,* і кличмо:Надійшов день Божої радости,* восходить на гору Таворську Владика,* щоб засяяти красою Свого божества. 

Кондак Передсвяття, глас 4: Днесь божественним переображенням уся людська істота божественно сіяє,* радісно кличе:* Переображується Христос,* спасаючи усе. 

Христова Церква приготовляє нас до завтрашнього торжества. Ми повинні гідно зустріти празник Преображення Господа нашого Ісуса Христа. Пригляньмося до своєї душі і поспитаймо себе, чи гідні ми ввійти у дім Божий і воздати славу нашому Господу? Бо якщо ми сповнені гріха, то спішімо до церкви, щоб вимолити собі дар покаяння і приступити до сповіді. Пам’ятаймо, що лиш той може оглядати Христа прославленого, хто має чисте серце і хто з грішного чоловіка преобразився у праведного. 

__________

У той самий день

Святого мученика Євсигнія

Тропар, глас 4: Мученик Твій, Господи, Євсигній,* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 4: Мученика Євсигнія возхвалімо,* бо він вчинив марною оману силою Христовою,* і віру прояснив,* перетерпівши муки за істину,* і викрив бездумність мучителів,* прийнявши вінець перемоги з Божої десниці. 

Упродовж 60 років святий Євсигній був воїном. Він служив у війську за імператора Диоклетіяна і Максиміяна, і за Костянтина Великого, бачив хрест, що об’явився усім воякам. Бачив, як Христова віра перемагала ворога і супостата та сонцем ясним засяяла для всього світу. Покинувши службу, Євсигній оселився в Антіохії. Та сів на трон Юліян Відступник, окаянний мучитель Христової Церкви, і почав переслідувати християн. Коли він прибув до Антіохії, то перший, кого погани поставили перед його судом, був святий Євсигній. Святий не злякався імператора, бо ж знав їх багатьох і за всіх проливав свою кров. Він прилюдно ганьбив Юліяна за його відступництво, згадав про святого імператора Костянтина, навіть у слід якого окаянний Юліян не гідний був вступити. За це імператор наказав стяти його мечем, і старий стодесятилітній воїн Христа Спасителя віддав Богу свою душу й отримав найбільшу нагороду – вінець мученика. Сталося це 362 р. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

17.08.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Кр.7,10–16:  «Бо смуток задля Бога чинить спасенне каяття, якого жалувати не треба; а смуток цього світу – смерть спричинює»

Що це є за смуток задля Бога і смуток, який чинить світ? Смуток задля Бога – це те, що когось, кого ми любимо, дорогу нам особу, ми образили й завдали болю. Це нас завжди засмучує, як ми могли так покривдити її, так відповісти на її любов до нас. Смуток задля світу це те, що людина засмучується, коли їй щось не вдається в цьому світі, і це приносить їй знеохочення і депресію.

Завжди стараймось ці два смутки між собою розрізняти й розуміти, хоч вони зовні можуть виглядати одинакові, подібні, але коріння вони мають інші. Тож завжди засмучуймось, коли ми скривдили Бога й образили. Але ніколи до серця не допускаймо того смутку, знеохоти, депресії, яка походить від світу. Та пам’ятаймо, що Бог нас повсякчас любить і вірить у нас.

*** 

Мр.2,18-22:  «Настане час, коли в них візьмуть жениха, й тоді вони поститимуть за тих днів»

Кожен з нас має різноманітні прив’язання, ті чи інші речі, справи, яким приділяє багато зусиль і часу. Маючи до чогось прив’язання, ми стаємо певною мірою залежними від тих речей. Не раз кажемо про узалежнення від наркотиків, алкоголю, куріння. Коли признатися собі, то всі ми є від чогось узалежнені.

Піст є доброю нагодою, щоб людина пробувала ставати все більше незалежною. Коли ми говоримо про піст у певні дні в році, коли одного дня щось можна їсти, а іншого – це гріх, то це для того, щоб людина навчилася плекати свою свободу. Щоб ті чи інші страви не керували нею, щоб людина вміла бути вільною. Адже лише той може прийти до Бога, хто має свободу.

Щоб віддати себе Богові, маємо бути вільними. Піст у церковній традиції є важливим саме для здобуття цієї свободи. Для нас піст, по суті, – це не лише питання їсти чи не їсти щось, а вміти відмовитися від того, від чого відчуваємо залежність. Без чого нам здається, що не можемо прожити. Саме тоді станемо вільними й зможемо набагато легше й простіше зустрічатися з Господом.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

17.08.2018р. Б. / Пам. 7-х св. отроків, що в Ефесі; Св. препмучц. Євдокії

Пам’ять сімох святих отроків, що в Ефесі

Тропар, глас 4: О велике чудо віри,* в печері, як у світлиці царській, святі сім отроків перебували,* і умерли без зотління;* і через довгий час устали, немов зі сну,* запевняючи воскресіння всіх людей.* Їх молитвами, Христе Боже, помилуй нас. 

Кондак, глас 4: Відкинувши тлінне цього світу,* і прийнявши нетлінні дари,* умерли, перебуваючи нетлінними.* Тому й воскресли через багато літ,* поховавши все невірство лютих.* Вас у піснях нині вихваляючи, вірні, Христа прославмо. 

Відбувалося це в часи одного з найбільших мучителів християн, імператора-кровопивці Деція (249-251). Потоками лилася християнська кров, у страшних муках гинули тисячі вірних, не згасали вогні, на яких їх спалювали живцем, і не зменшувалося число тих, хто сміливо і радісно йшов на смерть заради свого Бога і Спасителя. 

Лютий Децій прибув до міста Ефесу. Серед багатьох інших привели до нього на суд сімох юнаків із найзнаменитіших родин міста – Максиміліяна, Діонисія, Ямвлиха, Мартина, Антонина, Йоана і Маркела. Вони сміливо визнали, що є християнами і що готові прийняти найтяжчі муки та смерть задля Імени Христа Спасителя. Децій, дарма що лютий звір, дав їм час подумати до свого повернення, він на кілька днів вирушав у дорогу і велів їх поки що відпустити на свободу. Усі семеро юнаків сховалися в печері на горі. Тут вони гаряче молилися до Господа Бога і готувалися до мученицької смерти. Через кілька днів послали Ямвлиха купити хліба. Той, прийшовши з міста, сказав їм, що Децій уже повернувся і наказав привести їх усіх. Вони стали ще ревніше молитися до Бога, а після молитви знеможені заснули. 

Децій довідався, що юнаки переховуються в печері, і наказав вхід до печери закидати каміннями, щоб святих мучеників заморити голодом. Двоє слуг імператора, на ім’я Теодор і Руфин, що були християнами, за тодішнім звичаєм потай записали на табличці з олова житія, імена і день смерти святих мучеників, і кинули ту табличку всередину печери, перш ніж її замурували.

Минуло близько двісті років. Хрест Христовий переміг поганство, свята віра вийшла з катакомб;на місцях, де стояли поганські божниці, тепер возносилися прекрасні святині. На престолі Царгорода сидів імператор Теодосій II. 

Однак Христова Церква завжди змушена була вести боротьбу. Замість поганства постали єресі;так, з аріянської єресі виникла інша, що відкидала правду про воскресення мертвих. У 425 р. єпископом в Ефесі був Мемнон. Гора, в якій було замуровано отроків, належала тоді одному міщанину на ім’я Адолій. Він хотів коло гори поставити муровану кошару для овець, і велів рубати камінь з гори. А робітники під час праці відвалили вхід до печери, в якій спало семеро святих братів. Брати прокинулися і стали до молитви, переконані, що спали одну ніч. А помолившись, стали радитися, що їм робити, і вирішили скріпити себе молитвою, а потім добровільно стати перед Децієм і прийняти вінок мучеників. Та спочатку послали Ямвлиха купити хліба і звідати, що діється в місті. 

Іде він й очам не вірить. При дорозі стоять хрести;люди, що ідуть назустріч, якось дивно вдягнені, й усі голосно вітають його словами:“Слава Ісусу Христу!” І місто не те, що було:інші доми, інші вулиці, видно церкви. Що сталося? Чи Бог чудесним способом переніс їх за ніч в іншу землю, де вільно визнавати Христову віру? Узяв буханець хліба, заплатив срібним грошем, а торговці оглядають гріш і дивуються, бо ж гріш той старий, ще з давніх-давен. Збіглися люди, оглядають юнака, дивно одягненого й нікому невідомого;дивується й він, бо ж ще вчора знав майже кожну дитину, а нині не видно ні брата, ні батька, ні кого знайомого – скрізь чужі люди. Повели юнака до старости міста, дали знати і єпископові. Питає староста юнака, хто він і звідки має старі гроші? А той відповідає, що він з Ефесу, а гроші має від свого батька, і називає його ім’я. Та про такого чоловіка тут ніхто не чув. Одні почали думати, що він не при тямі, інші бачили тут щось підозріле, і вже хотіли взяти святого юнака на муки, щоб дізнатися правду. Тоді Ямвлих запитав:“Скажіть мені, чи живе ще імператор Декій?” І розповів їм свою і тих, що були з ним у печері, історію. Єпископ перший зрозумів, що Бог чудесним способом показує і стверджує тайну воскресіння мертвих;усі поспішили до печери, і там застали шістьох юнаків, що славили Господа, а ще знайшли табличку, яку написали Теодор і Руфин. 

Послали зразу листа до імператора, а той хутко прибув подивляти силу Божу і поклонився святим мученикам, яких Бог через стільки років пробудив до життя. А вони, ті юнаки, не припиняли молитися і через кілька днів – здається, що через сім, – 22 жовтня (тому Христова Церква вшановує їх пам’ять також і в цей день) заснули вічним сном. Імператор наказав зробити сім срібних домовин і в них покласти тіла святих. Він хотів забрати їх до Царгорода, та уві сні вони явилися йому і попросили лишити їх у печері. Так і зробили.

Святих сімох отроків почитали як на Сході, так і на Заході: багато церковних письменників згадують про це докладно. Західні письменники згадують, що бачили нетлінні мощі святих сімох юнаків, одягнених у тонкі шовкові і полотняні одежі. У підніжжя гори Пріон, поблизу Ефесу, і сьогодні показують печеру сімоx сплячих святих. 

__________
У той самий день

Святої преподобномучениці Євдокії

Свята Євдокія, що була родом з Риму, потрапила в полон до персів в часи перського царя Саворія. Її відправили до Персії, де вона навернула дуже багато поганських жінок. За це, після суду, її віддали на муки. Святу мученицю жорстоко бичували воловими жилами і кинули до в’язниці, де вона страждала два місяці. Потім, після ще одного жорстокого бичування, її зв’язали поміж двох дерев’яних брусів так міцно, що почавили всі кості. Під кінець її стяли мечем. Разом з нею загинуло дев’ять тисяч мучеників. Сталося це близько 362 р. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

16.08.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Кр.7,1–10:  «Велике довір’я маю до вас, вельми пишаюся вами»

У нашому людському житті дуже важливою є довіра, коли нам хтось довіряє, ми ніби сповнюємось тоді силою і бажанням робити добро. Однак ми ж часто в нашому житті не довіряємо людям, є дуже мало осіб, яких ми вважаємо повністю вартими довіри. Бачимо, що Господь через свою смерть і воскресення повірив у нашу досконалість, помер за нас, коли ми ще були грішниками. 

Ця довіра, яку має до нас Ісус, завжди нам дає це натхнення приходити до Бога. Так само має бути в наших стосунках з іншими людьми. Не біймося довіряти, не біймося, що нашою довірою хтось скористається. Бо навіть якщо й так, то знайдуться й ті, кого вона окрилить, будьмо певні, що наша довіра дасть іншим наснагу ставати кращими!

*** 

Мр.1,29-35:  «Вийшов і пішов на самоту й там молився»

У Євангелії сказано, що Христос після зцілення Симонової тещі та недужих і біснуватих іде на молитву. Нам людським розумом тяжко усвідомити, для чого Христові була молитва, адже Він перебував у сталій єдності з Отцем. Однак це пізнавати й розуміти – справа тих, хто живе глибшим духовним життям. Богослови можуть дискутувати на цю тему, а для нас же це дуже важливий практичний приклад. 

Життя постійно ставить перед нами різноманітні ситуації, труднощі, тож завжди маємо певні успіхи або невдачі. Бачимо, наскільки ми, люди, стаємо нездатними, неспроможними самотужки все подолати, дати собі раду. Молитва є місцем, де ми зустрічаємося з Богом, сповнюючись усім тим, чим володіє Господь. Так само, як, маючи з кимось справу, стаємо подібні до нього, так і коли ми близькі до Бога, то уподібнюємося до Нього. Тому дуже важливою є молитва – зустріч із Господом, сповнення Божою силою, для того щоб прямувати через різноманітні обставини життя. 

Людина дуже крихка, слабка; кожен з нас це бачить і пізнав на власному досвіді. Лише божественною силою можемо йти по життю, а цю божественну силу найбільше черпаємо в нашій молитві – у нашій зустрічі з Богом.

 +ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

16.08.2018р. Б. / Преподобних Ісаакія, Далмата і Фавста

Преподобних Ісаакія, Далмата і Фавста

Тропар, глас 4: Боже отців наших,* що чиниш завжди з нами по Твоїй лагідності,* не віддали милости Твоєї від нас,* але молитвами їх у мирі направ життя наше.

Кондак, глас 2: Тих, що постом засяяли як світила* і вірою єресі зруйнували,* прославмо в піснях Ісаакія, Далмата й Фавста, як Христових угодників,* Якого молять вони за всіх нас. 

Житіє преподобного Ісаакія, ісповідника і посника, ми подали 30 травня, бо в цей день Христова Церква почитає його окремою службою. Святий Далмат за імператора Теодосія Великого був воїном. Він покинув службу і пішов (близько 381 р.) у монастир преподобного Ісаакія. Далматові доручили роздавати милостиню всім бідним, що приходили до монастиря, а що вони завжди зустрічалися тут зі святим Далматом, то й назвали монастир обителлю Далмата. Разом з ним прийняв постриг і його син Фавст. Вони обидва були ясними світилами монашого життя;преподобний Далмат у строгих постах осягнув нечувану досконалість, він упродовж 40 днів обходився без їжі. Помираючи, святий Ісаакій у 383 р. призначив Далмата своїм наступником на ігуменстві, а патріярх Аттик висвятив його на священика. 

Та настали для Христової Церкви тяжкі часи;лукавий Несторій, ставши патріярхом, почав поширювати свою єресь і хулити Пресвяту Богородицю. Вже тоді, коли він вступав на престол, преподобний Далмат побачив у ньому вовка в овечій шкірі і перестерігав монахів. А коли в Ефесі було скликано Третій Вселенський собор (431), на якому Отці Собору засудили й викляли Несторія, то його впливові прихильники не допустили до імператора Теодосія Молодшого послів Собору і збунтували народ проти соборових рішень. Тоді один з учасників Собору, перебравшись на діда, пробрався до преподобного Далмата і приніс йому листа з описом усього, що сталося. Святий Далмат уже близько п’ятдесят літ не виходив за поріг свого монастиря. 

Але тепер він зібрав усе духовенство, всіх монахів, до них долучилося велике число народу, і так хресним ходом, зі співами псалмів, пішли вони до царської палати. Преподобний передав імператорові рішення Собору і повідомив його про те, що в Царгороді, під боком царя, прихильники Несторія зважилися виступити проти Собору, а імператор пообіцяв, що покарає злобу. З царської палати хресний хід зі співами вирушив до церкви святого Мокія. Тут преподобний Далмат публічно оголосив, що Собор кинув клятву на Несторія. Отці Собору за це настановили його архимандритом, тобто наставником усіх царгородських монастирів.

Закінчив своє благочестиве життя преподобний Далмат близько 440 р. Його син Фавст провадив таке ж досконале життя, що після смерти також удостоївся того, що Церква зачислила його до лику святих. З мощей преподобного Далмата, похованих у монастирській церкві, витікало благовонне і помічне у хворобах миро. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

15.08.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Кр.6,11–16:  «Яка бо спільність праведності з беззаконням? Що спільного між світлом та темрявою?»

Господь ставить категорично праведність на противагу беззаконню, світло проти темряви. Він вказує, що не можемо жити одночасно і в добрі, і в злі, і з Ним, і проти Нього. Можемо жити або з Богом, або без Бога, або з правдою або без правди. 

Погляньмо на наше життя і вміймо все більше іти за правдою, за істиною, за справедливістю. Ніколи не дозволяти собі тих чи тих недоліків чи вад. Бо ж не можемо двом панам служити. Маємо себе запитати, на чиєму ми є боці. Хай Бог дасть відвагу в тій рішучості слідувати за Богом.

***

Мр.1,23-28:  «Що нам, та й Тобі, Ісусе Назарянине? Прийшов єси нас погубити!»

У цьому епізоді не можемо зауважити, що Ісус Христос хоче оздоровити цього чоловіка, не бачимо навіть, що Він зацікавлюється ним. Тут ситуація зворотна: опанований нечистим духом сам дає про себе знати в присутності Спасителя. Цей епізод важливий, коли говоримо про євангелізацію, про катехизацію. У цьому випадку Христос не проповідував словами Доброї Новини – Євангелія. Він сам своєю особою являв її. 

Так само було зі святими: де вони з’являлися в Церкві, чи це були папи, чи патріархи, єпископи, священики, монахи, миряни – всюди вони «реформували Церкву» своїм святим життям. Вони не робили якихось спеціальних реформ, але давали Богові змогу реформувати через себе. 

Важливо пам’ятати ці слова отців: «Здобудь мир – і навколо тисячі спасуться; спасайся – і навколо тебе тисячі спасуться». Найперше, змінюючи себе, маємо ставати ближче до Бога й давати Йому перебувати в нас. Тоді вже сам Бог діє через нас. 

Так само, як радіоактивний метал випромінює частинки сам по собі, так і ми, коли маємо в серці Бога, просто випромінюємо Його, промовляємо не тільки своїми словами, а й «передаємо» Його, спеціально нічого, здавалось би, не роблячи. 

У Церкві завжди було і є важливим особисте навернення, особисте пізнання Христа. Саме тому наше життя буде найкращим свідченням про Бога, найкращою місією, найкращою євангелізацією.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

15.08.2018р. Б. / Перенес. мощ. св. первомуч. й архид. Стефана; Св. свмуч. Стефана, папи Римського, і тих, що з ним

Перенесення мощей святого первомученика й архидиякона Стефана

Тропaр, глaс 4: Цaрським вінцeм увінчaлася голова твоя через страждaння, які перетерпів єси за Христа Бога, серед мyчеників первостраждaльче Стефaне. Ти бо закам’янілість вождів їудeйських викрив, видів єси Твого Спaса праворуч Отця. Його ж моли за душі нaші.

Кондaк, глaс 6: Пeрший на землі був ти засіяний сіячем небeсним, всехвaльний Стефaне, пeрший на земли за Христа кров пролив єси, блажeнний, пeрший від Нього вінцем перемоги увінчаний був на небі, страдників начaло, вінценосче, первостраждaльний серед мучеників. 

Пам’ять святого первомученика Стефана вшановуємо 27 грудня. У цей день Христова Церква величає того, хто перший після Христа Спасителя пролив свою кров за віру, кого за проповідь Христа каменували;хто в останню хвилину свого життя сказав:“Ось бачу відкрите небо і Сина Чоловічого, який стоїть по правиці Бога” (Ді. 7, 56). Того, хто з останнім подихом молився Богу за своїх мучителів:“Господи, не постав їм цього за гріх!” (Ді. 7, 60). Мученицька смерть Стефана докладно описана 27 грудня, а сьогодні розповімо про віднайдення його мощей і їх перенесення – про події, пам’ять яких Христова Церква вшановує сьогодні. 

Святе Письмо дуже коротко повідомляє:“Побожні люди поховали Стефана і зчинили великий плач по ньому” (Ді. 8, 2). Натомість передання залишило нам набагато більше відомостей. Жиди, які каменували святого Стефана, залишили його тіло на поживу воронам. Та хиже, дике і кровожерливе сотворіння уміло віддати шану тілу невинно убитого, ворон не наважився навіть сісти на мощі святого. Вірні спочатку боялися вийти зі своїх криївок, бо розлючені фарисейські прибічники погрожували смертю кожному, хто буде визнавати Христа і Його науку. 

Та знайшовся муж, який уже тоді в душі своїй схилявся до Христової віри, муж старий віком і славний своєю вченістю, найбільший знавець закону. Він називався Гамалиїл. Коли фарисеї після першого чуда, яке публічно вчинив святий Петро, зціливши кривого, апостолам заборонили проповідувати Христа Спасителя, а за непослух наказали їх ув’язнити і на своїй нечестивій раді “задумали їх убити” (Ді. 5, 33), “Тоді один фарисей, на ім’я Гамалиїл, законовчитель, поважаний усім народом, устав серед синедріону, повелів вивести на хвилину людей, і сказав до них:«Мужі ізраїльські! Зважайте на те, що маєте робити цим людям. Останніми цими днями встав був Тевда і казав, що він хтось великий;до нього пристало яких чотириста чоловіка;його вбито, й усі, що за ним тягнули, розпорошилися і зійшли нінащо. А після цього, під час перепису, устав був Юда галилейський і потягнув народ за собою, але й він загинув, і всі ті, що за ним тягнули, були розігнані. Отож, я нині кажу вам:Зоставте тих людей, лишіть їх, бо коли від людей цей задум чи ця справа, вона сама собою розпадеться. Коли ж від Бога, ви не здолієте звести їх зі світу, – щоб ви часом не стали противниками Бога». Послухалися вони його ради” (Ді. 5, 34-39). 

Та невдовзі ненависть жидів узяла гору і пролилася кров святого первомученика Стефана. Тоді Гамалиїл, імовірно, вже був християнином. Він разом з іншими взяв тіло святого Стефана і поховав його урочисто у своєму селі Кафаргамала, а вірні “зчинили великий плач по ньому”. 

Був муж, учений в законі, багатий маєтками, на ім’я Никодим. Він тайно визнавав Христа, а Святе Письмо розповідає про нього, що прийшов “Никодим, який раніше приходив уночі до нього” (Йо. 19, 39), разом з Йосифом з Ариматеї зняли з хреста Тіло Христа Спасителя, а Никодим приніс “мішанину з смирни та алое, мірок зі сто” (там само) і поховали Христа Спасителя в новому гробі. З тої хвилини Никодим був уже не тайним, а явним учнем Ісуса Христа;він уже не приховував своєї віри, і вголос славословив свого Учителя, до якого раніше приходив ночами шукати правди і розради. 

Жиди намагалися вбити Никодима, усе його майно відібрали і ніби передали на храм. Никодим став убогий, без даху, жив у постійній небезпеці. Тоді Гамалиїл прийняв його у свій дім, і тут Никодим прожив до кінця своїх днів. Коли він помер, Гамалиїл поховав його тіло в тій самій печері, де було поховано тіло святого Стефана. Невдовзі помер син Гамалиїла на ім’я Авив, а потім, останній зі всіх, помер і праведний Гамалиїл. Тіла їх поховано також у тій самій печері.

Минули віки. Від Єрусалиму, міста, що каменем убивало пророків, залишилася руїна, минулася гордість фарисеїв, хрест заволодів світом. Про печеру, де спочивали мощі святого Стефана і трьох Божих угодників, Гамалиїла, Никодима і Авива, всі забули. Аж ось однієї п’ятниці, а було це (згідно з переданням) 3 грудня 415 р., священикові села Кафармагала Лукіянові явився уві сні старець, зодягнений у світлі одежі, й наказав йому повідомити Єрусалимського єпископа Йоана, що на полі, яке називається “Делагаври”, тобто поле Божих мужів, є вхід у печеру, в якій спочивають мощі святого Стефана та інших Божих слуг. Старець, який явився священикові, був святий Гамалиїл. Видіння це повторювалося тричі, до того ж святий Гамалиїл точно вказав Лукіянові, в якому гробі спочивають святі мощі.

А коли Лукіян і єпископ стали шукати печеру, копаючи землю у вказаному місці, знайшли камінь з написом єврейською мовою – “Хеліїл”, тобто слуги Божі. Під тим каменем був вхід до печери, де знайшли мощі Божих слуг, докладно так, як це описав у видінні святий Гамалиїл. Коли ж єпископи Єрусалиму, Єрихону і Севастії в присутності великого числа священиків відкрили гріб святого Стефана, то пречудесний аромат наповнила всю печеру, а сімдесят три хворих, серед яких було багато сліпих і кривих від народження, враз стали здорові. На тому місці звели величну церкву, в якій склали мощі святих Гамалиїла, Никодима та Авива, а мощі святого первомученика Стефана перенесли до Єрусалиму і поховали у церкві на горі Сіон. Саме перенесення мощей було увінчане новим чудом;коли мощі святого Стефана внесли до міста, то зразу ж випав рясний дощ на втіху народу, який дуже терпів від тривалої посухи. Частина мощей первомученика Стефана була розділена і передана у різні церкви, зокрема до Царгорода (428), за правління імператора Теодосія Молодшого і його сестри святої Пульхерії, і до Риму, в час понтифікату папи Пелагія І (555-560), у церкву святого Лаврентія. Коли пізніше венеціанці захопили Царгород, то перенесли частину мощей до Венеції і склали їх у монастирі святого Георгія. Частина мощей була передана владичій церкві в Іппонії, а святий Августин, єпископ і великий почитатель святого первомученика Стефана, розповідав, що з мощей святого витікало благовонне миро, і тричі повторилося велике чудо – воскресли померлі, яких помазали тим миром. 

__________

У той самий день

Святого священномученика Стефана, папи Римського, і тих, що з ним

Святий Стефан був з роду римлянином. Цілковито посвятившись служінню Богові, спочатку він став архидияконом і сповнював це служіння за папи Корнелія (251-252) і папи Лукія I (252-253). А коли цього останньому папу вели на муки, він заповів священству, щоб його наступником вибрали Стефана. І 13 травня 253 р. він обійняв престол святого Петра. Це св. Стефан вирішив спір, чи єретиків, що були охрещені в єресі і навертаються до Христової віри, треба другий раз хрестити;папа Стефан визнав їх хрещення важним, якщо були дотримані всі умови уділення цього таїнства. Бо, як він писав:“Не треба нічого нового заводити, а слід триматися того, що вже є усталене Церквою”. 

А були це часи жорсткого переслідування християн за імператора Валеріяна. Християни переховувалися в підземних катакомбах, туди сходилися на молитву, однак навіть там вони не почувалися в безпеці. Той, хто викривав християнина, отримував весь його маєток, а таких, що ціною крови здобували собі почесть і вічну загибель, було багато. У ті страшні часи святий Стефан день і ніч укріплював вірниx у вірі, не зважав на небезпеки, постійно був готовий до смерти, аби лиш подати поміч християнському стаду. За його наукою Христову віру прийняла сліпа дочка полковника Немезія, на ім’я Люцилла. Коли вона прийняла хрещення, Бог своїм чудом дав їй прозріти. Батько її, побачивши це, також навернувся, і вони обоє прийняли мученицьку смерть. Слуга Немезія Симфроній навернув суддю Олімпія, його жінку Ексуперію і сина Теодула – і всі вони прийняли смерть за Христову віру. У той же час від меча загинули святі мученики Фавст, Мавр, Примит, Колюмній, Йоан, Ексуперант, Кирило, Гоноратій, Теодосій, Василій, Кастал, Донат – всі вони були клириками і постраждали за Христову віру. 

Тіла замучених, про яких ми згадали, поховав Тертулій, слуга святого Олімпія. Коли ж і його привели на суд до імператора Валеріяна, а той запитав, де Олімпій заховав свої гроші, Тертулій відповів:“Прийми, царю, Христову віру, і всі скарби Олімпія пізнаєш і станеш багатший за цілий світ, бо матимеш життя вічне”. Від тяжких мук загинув і цей святий мученик. 

Під кінець привели на суд і папу Стефана. 

“То це ти зводиш інших?” – запитав імператор. 

“Ні, я не зводжу нікого, а лишень приводжу до правди і життя вічного”, – відповів святий. 

Валеріян наказав завести його до поганської божниці і там стяти його мечем. Але коли святого вели, враз земля захиталася, божниця завалилася, а кати втекли, залишивши святого Стефана самого. Папа подався до катакомб, де біля гробу святої Люцилли вірні зібралися на молитву. Наступного дня, під час Божественної літургії, в катакомби вдерлися воїни і вбили його мечами. Разом з ним загинув диякон святий Фарсік. Мощі святих мучеників поховано в катакомбах, а згодом на честь святого Стефана папи було зведено церкву, в якій його мощі спочивають донині. Мученицьку смерть він прийняв 2 серпня 257 р. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР