Пам’ять сімох святих отроків, що в Ефесі
Тропар, глас 4: О велике чудо віри,* в печері, як у
світлиці царській, святі сім отроків перебували,* і умерли без
зотління;* і через довгий час устали, немов зі сну,* запевняючи
воскресіння всіх людей.* Їх молитвами, Христе Боже, помилуй нас.
Кондак, глас 4: Відкинувши тлінне цього світу,* і
прийнявши нетлінні дари,* умерли, перебуваючи нетлінними.* Тому й
воскресли через багато літ,* поховавши все невірство лютих.* Вас у
піснях нині вихваляючи, вірні, Христа прославмо.
Відбувалося це в часи одного з найбільших мучителів християн,
імператора-кровопивці Деція (249-251). Потоками лилася християнська
кров, у страшних муках гинули тисячі вірних, не згасали вогні, на яких
їх спалювали живцем, і не зменшувалося число тих, хто сміливо і радісно
йшов на смерть заради свого Бога і Спасителя.
Лютий Децій прибув до міста Ефесу. Серед багатьох інших привели
до нього на суд сімох юнаків із найзнаменитіших родин міста –
Максиміліяна, Діонисія, Ямвлиха, Мартина, Антонина, Йоана і Маркела.
Вони сміливо визнали, що є християнами і що готові прийняти найтяжчі
муки та смерть задля Імени Христа Спасителя. Децій, дарма що лютий звір,
дав їм час подумати до свого повернення, він на кілька днів вирушав у
дорогу і велів їх поки що відпустити на свободу. Усі семеро юнаків
сховалися в печері на горі. Тут вони гаряче молилися до Господа Бога і
готувалися до мученицької смерти. Через кілька днів послали Ямвлиха
купити хліба. Той, прийшовши з міста, сказав їм, що Децій уже повернувся
і наказав привести їх усіх. Вони стали ще ревніше молитися до Бога, а
після молитви знеможені заснули.
Децій довідався, що юнаки переховуються в печері, і наказав вхід
до печери закидати каміннями, щоб святих мучеників заморити голодом.
Двоє слуг імператора, на ім’я Теодор і Руфин, що були християнами, за
тодішнім звичаєм потай записали на табличці з олова житія, імена і день
смерти святих мучеників, і кинули ту табличку всередину печери, перш ніж
її замурували.
Минуло близько двісті років. Хрест Христовий переміг поганство,
свята віра вийшла з катакомб;на місцях, де стояли поганські божниці,
тепер возносилися прекрасні святині. На престолі Царгорода сидів
імператор Теодосій II.
Однак Христова Церква завжди змушена була вести боротьбу. Замість
поганства постали єресі;так, з аріянської єресі виникла інша, що
відкидала правду про воскресення мертвих. У 425 р. єпископом в Ефесі був
Мемнон. Гора, в якій було замуровано отроків, належала тоді одному
міщанину на ім’я Адолій. Він хотів коло гори поставити муровану кошару
для овець, і велів рубати камінь з гори. А робітники під час праці
відвалили вхід до печери, в якій спало семеро святих братів. Брати
прокинулися і стали до молитви, переконані, що спали одну ніч. А
помолившись, стали радитися, що їм робити, і вирішили скріпити себе
молитвою, а потім добровільно стати перед Децієм і прийняти вінок
мучеників. Та спочатку послали Ямвлиха купити хліба і звідати, що
діється в місті.
Іде він й очам не вірить. При дорозі стоять хрести;люди, що ідуть
назустріч, якось дивно вдягнені, й усі голосно вітають його
словами:“Слава Ісусу Христу!” І місто не те, що було:інші доми, інші
вулиці, видно церкви. Що сталося? Чи Бог чудесним способом переніс їх за
ніч в іншу землю, де вільно визнавати Христову віру? Узяв буханець
хліба, заплатив срібним грошем, а торговці оглядають гріш і дивуються,
бо ж гріш той старий, ще з давніх-давен. Збіглися люди, оглядають юнака,
дивно одягненого й нікому невідомого;дивується й він, бо ж ще вчора
знав майже кожну дитину, а нині не видно ні брата, ні батька, ні кого
знайомого – скрізь чужі люди. Повели юнака до старости міста, дали знати
і єпископові. Питає староста юнака, хто він і звідки має старі гроші? А
той відповідає, що він з Ефесу, а гроші має від свого батька, і називає
його ім’я. Та про такого чоловіка тут ніхто не чув. Одні почали думати,
що він не при тямі, інші бачили тут щось підозріле, і вже хотіли взяти
святого юнака на муки, щоб дізнатися правду. Тоді Ямвлих
запитав:“Скажіть мені, чи живе ще імператор Декій?” І розповів їм свою і
тих, що були з ним у печері, історію. Єпископ перший зрозумів, що Бог
чудесним способом показує і стверджує тайну воскресіння мертвих;усі
поспішили до печери, і там застали шістьох юнаків, що славили Господа, а
ще знайшли табличку, яку написали Теодор і Руфин.
Послали зразу листа до імператора, а той хутко прибув подивляти
силу Божу і поклонився святим мученикам, яких Бог через стільки років
пробудив до життя. А вони, ті юнаки, не припиняли молитися і через
кілька днів – здається, що через сім, – 22 жовтня (тому Христова Церква
вшановує їх пам’ять також і в цей день) заснули вічним сном. Імператор
наказав зробити сім срібних домовин і в них покласти тіла святих. Він
хотів забрати їх до Царгорода, та уві сні вони явилися йому і попросили
лишити їх у печері. Так і зробили.
Святих сімох отроків почитали як на Сході, так і на Заході: багато
церковних письменників згадують про це докладно. Західні письменники
згадують, що бачили нетлінні мощі святих сімох юнаків, одягнених у тонкі
шовкові і полотняні одежі. У підніжжя гори Пріон, поблизу Ефесу, і
сьогодні показують печеру сімоx сплячих святих.
У той самий день
Святої преподобномучениці Євдокії
Свята Євдокія, що була родом з Риму, потрапила в полон до персів в
часи перського царя Саворія. Її відправили до Персії, де вона навернула
дуже багато поганських жінок. За це, після суду, її віддали на муки.
Святу мученицю жорстоко бичували воловими жилами і кинули до в’язниці,
де вона страждала два місяці. Потім, після ще одного жорстокого
бичування, її зв’язали поміж двох дерев’яних брусів так міцно, що
почавили всі кості. Під кінець її стяли мечем. Разом з нею загинуло
дев’ять тисяч мучеників. Сталося це близько 362 р.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська
Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів,
Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар