09.09.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.4,1–5:  «Тож не судіть нічого перед часом, поки Господь не прийде й не освітить те, що скрите в темряві»

Завжди, хай навіть на підсвідомому рівні, ми оцінюємо людей, вішаємо на них етикетки: друзі–недруги, близькі–далекі, цікаві–нецікаві, корисні–некорисні… і так до безконечності. Але ж ми не знаємо, якою буде ця людина завтра, можливо, кращою або гіршою для нас та для інших. 

Коли ми судимо когось, то не знаємо до кінця мотивації його поведінки. Відтак будьмо певні, що яким би точним наш засуд нам не виглядав, правдиві мотиви особи знає тільки Бог. Спробуймо сприймати людей такими, які вони є, і намагаймося не судити, а віддати суд Богові, бо він належить тільки Йому.

*** 

Мт.23,1-12:  «Хто себе вивищить, той буде принижений»

Ми дуже часто хочемо чогось досягти, кимось бути, але зазвичай перебуваємо між двома полюсами: з одного боку – почуття своєї маловартісності, а з іншого – почуття особливої значимості. А причиною першого й другого відчуття є нерозуміння того, що наша вартість є в Господі, який нас створив і відкупив. 

У цьому євангельському уривку, коли Господь каже про те, щоб не називати Його ні учителем, ні отцем, ні наставником, то звертає увагу, що учительство, отцівство та наставництво не є самодостатніми, а мають походити від Бога. 

Ми є наставниками на землі лише тоді, коли Господь наставляє когось через нас. Священнослужителів називають отцями не як подавців і джерело батьківства, а як тих, що черпають батьківство від Бога і передають це божественне життя. 

І ось Господь каже, що хто себе вивищить, той буде принижений, а хто принизить себе, той буде вивищений. Наше вивищення – це те, що ми через себе даємо вивищитися Богові, через наше життя належить слава Богові. Важливо давати Богові можливість вільно діяти через нас. Святі не були суперменами, «над людьми», але через них явилася божественна сила, божественна благодать, божественна міць. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

09.09.2017р. Б. / Преподобного Пімена

Преподобного отця нашого Пімена

Тропар, глас 8: Потоками сліз твоїх Ти неродючу пустиню управив, * і з глибини зітханнями Ти в трудах приніс стократні плоди, * і був Ти світильником вселенної, сіяючи чудесами, Пімене, отче наш. * Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 4: Світлих подвигів твоїх, преподобний отче, днесь пам’ять свята настала і веселить душі благочестивих, богомудрий Пімене, преподобний отче наш. 

Великий у подвигах своїх слуга Божий Пімен народився в Єгипті близько 340 р. З молодих літ він посвятив себе служінню Господу Богу. Коли йому виповнилося п’ятнадцять років, він разом зі своїми двома братами, старшим Анувієм і молодшим, імени якого не знаємо, вступив до пустельної лаври, поблизу Діокла. Тривалий час їх мати не знала, де поділися сини, а коли довідалася, то поспішила до монастиря і стала просити, щоб сини вийшли до неї. Але святий Пімен лиш через замкнені двері говорив з нею і просив, щоб залишила їх у мирі, а колись у небі вони всі разом зустрінуться. З тим вона і пішла, а сини її залишилися. 

Невдовзі слава про чесноти преподобного Пімена поширилася по всій околиці, і люди стали горнутися до лаври, щоб його побачити, але святий ні до кого не виходив, навіть правителя тих країв не прийняв, бо у своєму глибокому смиренні вважав себе за звичайного, грішного чоловіка, який може легко впасти у гордість. Тоді правитель замкнув у в’язниці сина сестри святого Пімена і сказав, що не випустить його доти, доки преподобний Пімен сам не прийде за нього просити. Мати юнака молила святого, щоб ішов до князя, але той навіть чути про це не хотів, та на її слізні прохання написав листа до правителя, в якому просив лиш по совісті дослідити справу ув’язненого. І якщо він винен, нехай за законом понесе кару, але якщо не винен, нехай буде звільнений. Правителя здивувала безсторонність святого Пімена і він звільнив його племінника. 

Науки і поради, які він давав монахам, свідчать, що преподобний Пімен був мужем досконалих чеснот і великої мудрости. Так, один монах запитав його, як оберігатися від диявольських спокус. На це святий відповів: “Якщо вода у горщику кипить, то ані муха, ані жодна інша нечисть не сяде на неї, та коли вода холодна, тоді п’ють її всі. Так і з нами: якщо серце наше палає, кипить любов’ю до Господа Бога, то ворог душі навіть не сміє нас чіпати, але коли серце наше холодне, тоді диявол його поневолює”. Іншого разу якийсь монах сказав, що чув про свого брата багато злого. На це святий відповів йому: “Не вір тим словам, бо чоловік, який обмовляє ближнього, не заслуговує на довіру. І не бійся, що Бог осудить тебе за те, що ти не схиляєш брата свого до виправлення, бо сміливо можеш сказати, що ти не вірив у чужі слова, бо ж сам Бог велить спочатку витягнути колоду з власного ока, а вже потім скалку з ока брата свого”. Преподобний Пімен часто навчав, що грішного і злого можна виправити добрим словом і терпеливістю.

 “Крапля, що тихо, та постійно скрапує, точить камінь, а м’яке Боже слово, сповнене любови, чинить вразливим закаменіле серце”, – казав він.

“Отче, – запитав його один монах, – що робити, коли нечисті думки нападуть на мене?”

“Що робити? – перепитав святий Пімен. – Сокира сама не піднесеться вгору і пила не буде різати, якщо не прикладеш до неї своїх рук. Так само і злі думки, якщо не шукатимеш у них уподобання, то вони тобі нічим не зашкодять”.

“Як треба жити, щоб подобатися Богові?” – питали його монахи. “Живіть так, як жив пророк Даниїл, якого в нічому іншому не могли оскаржити, як тільки в тому, що він служить правдивому Богу!” “Що ліпше, говорити чи мовчати?” На це святий відповів: “Добре є заради Бога говорити і добре є заради Бога мовчати. Є люди, які мовчать, та в душі осуджують своїх братів, таких хоч не чути голосу, однак вони вічно говорять. Є інші, що багато говорять, та, однак, вони мовчать, бо не осуджують свого брата. Монах повинен бути як дерев’яний ідол: гани його, він не гнівається, а хвали його, він тим не чваниться. Злоба ніколи не прожене злоби, та якщо тобі хтось зробив щось злого, ти зроби йому добре, і твоє добро переможе його злобу”. Ось так навчав преподобний Пімен тих, що питали його поради. Сам він при цьому постійно жив у пості й молитві і сягнув такої досконалости, що Бог дав йому ласку творити чуда й проганяти злих духів. 

Преподобний Пімен помер близько 440 р., проживши сто років. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

08.09.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Гл.2,6–10:  «Бог не дивиться на обличчя людини»

У нашому людському житті ми по-різному ставимось до людей. Часто навіть до тих самих людей ми змінюємо ставлення на різних етапах нашого життя. Іноді стається діаметрально протилежно: колишні друзі стають ворогами, а колишні вороги – друзями. Однак Бог завжди ставиться до нас однаково: завжди дивиться на нас, як на тих, за котрих віддав своє життя, як на тих, на чий образ і подобу ми є сотворені. Ми повсякчас є цінні в очах Господніх. 

А ми ж скоріше у своєму житті часто шукаємо цінності в очах інших людей. Натомість, важливо усвідомити, що є Той, для кого ми завжди цінні. Чи ми робимо добро чи зло, Бог ніколи не перестане нас цінувати. Так і ми намагаймося дивитись на інших людей, не зважаючи на їхні вчинки, бо ж всі вони завжди цінні в очах Божих. А отже, мають бути цінними і для нас.

*** 

Мр.5,22-24; 35–6,1:  «Не бійся! Тільки віруй»

«Не бійтеся!» – саме такими словами розпочав свій понтифікат святий Іван Павло ІІ. 

Хоча ми називаємо себе християнами, ходимо до храму, але часто бачимо, що в нашому житті маємо мало відваги повністю довіряти Богові. Правду кажучи, і мусимо собі в цьому признатися щиро та відверто, ми любимо все контролювати, усе планувати, усе передбачати. І тому дуже часто, коли приходять якісь біди чи клопоти, вони вибивають нас із колії, бо вони нам непідвладні, ми не можемо їх контролювати. 

Коли опиняємось у ситуації, на яку не можемо вплинути і якої не можемо змінити, то саме для нас лунають слова: «Не бійся! Тільки віруй». Бачимо, що чоловік, старшина синагоги, до якого Ісус звернувся з цими словами, справді сам не міг нічого змінити, бо його дочка вже померла. 

Христові слова для нас завжди є фундаментом і заохоченням: не боятися, мати відвагу, стояти непохитно у вірі. Або, як каже наше богослужіння, «ще й ще…» довіряти Богові, покладатися й уповати на Нього. А довіряти Богові – найпевніша річ. Бог єдиний, хто ніколи нікого не підвів і не підведе.

Саме тому, щоб ми перемогли свої страхи й покладалися на Нього, Господь звертається до кожного з нас: «Не бійся! Тільки віруй». 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

08.09.2017р. Б. / Святих мучеників Андріяна і Наталії

Святих мучеників Андріяна і Наталії

Тропар, глас 3: Багатство невичерпне придбав єси - віру спасенну, триблаженний, покинувши нечестя вітцівське і Владики стопами крокуючи, Божественними дарами збагатився єси, Адріяне славний; Христа Бога моли, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 4: Жінки Богомудрої слова божественні в серце вложивши, Адріяне, мученику Христовий, на муки швидко пішов єси, із дружиною вінець прийнявши. 

Діялося це в місті Никомидії, за імператора-мучителя Максиміяна. Коли він дізнався, що в печерах і в скелястих хащах переховуються християни, видав указ, щоб кожному, хто видасть християнина, виплачувати винагороду, а того, хто переховує ісповідника Христової віри, жорстоко карати. 

Якось погани донесли владі, що в одній з печер за містом переховуються християни і цілими ночами там моляться Богу. Негайно послали військо і, справді, воїни схопили двадцяти трьох мужів-християн. Коли їх в оковах вели до міста, натрапили на самого імператора, який таки на дорозі наказав святих мучеників жорстоко побити, а потім завести їх до уряду, щоб там записали їх імена, кинути до в’язниці і тримати там аж до дня страти. Царський наказ ретельно виконали. Серед урядників у суді був двадцятивосьмилітній чоловік на ім’я Андріян. Він став розпитувати ув’язнених про християнську віру, а мірою того, як вони йому пояснювали головні правди, серце його запалало любов’ю до Христа Спасителя і, пізнавши правду, він голосно сказав: “Запишіть і моє ім’я поряд з іменами цих ув’язнених, бо і я з цієї хвилі є християнином!” Ці слова для поган – наче грім серед ясного неба; вони негайно дали знати імператорові, а той покликав Андріяна до себе: 

“Чи ти здурів?” – запитав він святого мученика.

“Ні, не здурів я, а прийшов до розуму і пізнав, що Христова віра – єдина, свята і правдива”.

“Не мели дурниць, – крикнув імператор, – зречися Христа і проси у мене прощення, бо інакше чекає тебе люта смерть”.

“Віднині я буду просити лиш одного Бога, щоб простив мені всі мої гріхи, якими я Його зневажив, коли був поганином”. 

Так відповів святий мученик. Тоді імператор наказав його закувати в кайдани і разом з іншими кинути до в’язниці. Андріян мав молоду жінку, на ім’я Наталія. Коли їй дали знати про те, що її чоловік став християнином і що його кинули до в’язниці, вона стала голосно прославляти Господа, бо й сама вже віддавна була християнкою. Наталія чимшвидше побігла до в’язниці, поцілувала окови свого чоловіка і просила його бути витривалим у Христовій вірі і стати гідним прийняти смерть за Нього, а Бог дасть йому вічну нагороду в небі. Через кілька днів Андріян підкупив сторожу в’язниці, щоб дозволила йому на кілька годин піти додому, а потім він сам повернеться. Сторожа повірила його словам, бо погани знали, що слово християнина – святе. Коли Наталія побачила, що чоловік повертається, дуже налякалася, бо гадала, що він зрікся віри і за це його випустили на свободу. Вона закрила двері і не хотіла Адріяна, що, гадала, злякався дочасної муки і запродав Христа, впустити у дім. Зате якою великою була її радість, коли вона дізналася правду. Наталія провела свого чоловіка до в’язниці і перебула там разом з іншими жінками впродовж семи днів; вона втішала святих мучеників і заохочувала їх до витривалости, підносила їх думкою до неба, де всіх чекала вічна нагорода. Через сім днів усіх двадцяти чотирьох мучеників поставили перед судом. Усі вони, крім Андріяна, були так знесилені попередніми муками, що імператор велів не брати їх на нові випроби, а натомість наказав з усією жорстокістю лупцювати святого Андріяна, а до неба лиш підносилась благальна молитва мученика. А там, серед людей, стояла його дружина Наталія і вголос благала Господа, щоб подав її чоловікові вінок мученицької смерти. Ледь живого, святого Андріяна віднесли до в’язниці, а свята Наталія пішла за ним вслід. А коли імператор заборонив пускати жінку до в’язниці, вона обстригла волосся, одягнула на себе чоловічий одяг і до кінця перебувала біля свого чоловіка.

Хто опише, яке було прощання святого мужа зі святою жінкою? Вони не плакали, вони тішилися, що бодай один з них іде по вічну нагороду. Свята Наталія просила чоловіка, щоб вимолив перед престолом Божим і їй якнайшвидше удостоїтися вічного щастя в небі. Так святі мученики прийняли смерть за Христову віру. Їхні тіла імператор велів спалити, але християни викупили їх і вночі перевезли до Візантії, де гідно поховали.

Через кілька днів після цього один багатий поганин послав сватів до Наталії. Тоді вона, боячись, щоб імператор силоміць не видав її заміж, вночі утекла до Візантії, де дні і ночі молилася біля гробу свого чоловіка. І коли одного разу вона, втомлена, заснула, то побачила ві сні свого чоловіка, святого Андріяна, він сказав їй, що Бог невдовзі покличе її до себе. Втішена цією вісткою, свята Наталія розповіла християнам свій сон і через кілька днів у молитві, тихо і спокійно, віддала свою душу в руки небесного Творця. Сталося це 304 р. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

07.09.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Гл.1,1–10,20–2,5:  «Павло, апостол – не від людей і не через посередництво чоловіка, а через Ісуса Христа і Бога Отця»

Коли ми вчитаємось у ці слова, бачимо, як відважно апостол Павло говорить, що він покликаний Господом на служіння. Знаємо, що Господь дорогою до Дамаска його зупинив, і Павло був глибоко свідомий цього покликання, яке отримав тоді від Господа. 

У житті кожного з нас щодня не стаються такі незвичайні речі, як стались з Павлом. Але однаково маємо розуміти, що наша зустріч відбулася з Господом через наше хрещення і миропомазання. Як також ми стали покликані Господом до цього життя, до свідчення про Бога тут на землі. І це маємо повсякчас пам’ятати. Бог нас покликав до буття, щоб ми несли цю Добру новину всім людям. Господь надіється на кожного з нас, щоб ми людям принесли цю добру новину про нашого Спасителя.

*** 

Мр.5,1-20:  «Побачивши здалеку Ісуса, він прибіг, уклонився Йому»

У Євангелії спостерігаємо дуже дивну подію: один чоловік має нечистого духа, який нелюдською силою все трощить і якого ніхто не може вгамувати, однак коли поблизу проходить Ісус Христос, то він сам, як каже Євангеліє, біжить до Нього. Господь не зачіпає першим цього чоловіка, але біснуватий сам дає про себе знати, бо злий дух, що є в ньому, об’являє себе словами: «Не муч мене». 

Ця частина Євангелія добре ілюструє ситуацію, яку маємо в сучасному світі. Часто через свою гріховність і неморальність, цей світ хоче дистанціюватися від усіх християнських цінностей. Чому? Тому що вони самим своїм існуванням докоряють йому, мучать його. 

Бачимо, що Церква часто навіть не втручається в суспільні події, які є безбожними, неморальними, або не зачіпає тих осіб, які живуть грішним життям, та вони першими дають про себе знати, виявляючи до Церкви агресію. Тому наше покликання – жити досконалим християнським життям. І таке життя буде найкращою нашою місією, воно буде, образно кажучи, «виганянням злих духів», «екзорцизмом» для цілого світу. Із життя святих відомо, що не тільки їхні тіла переображувалися, а й місця, де вони жили, освячувалися. Тому наше покликання – насамперед бути з Богом, тоді наше життя буде вказувати іншим на те, як їм варто змінити власне життя.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

07.09.2017р. Б. / Повернення мощей святого апостола Вартоломея; Святого апостола Тита; Святого Мина, патріярха Царгородського

Повернення мощей святого апостола Вартоломея

Тропар, глас 3: Апостоли святі,* моліть милостивого Бога,* щоб відпущення прогрішень подав душам нашим. 

Кондак, глас 4: Ти явився сонцем Церкви, яке просвічує світлістю науки та страшними чудами тих, які тебе прославляють, Вартоломеє, Господній апостоле. 

Деякі письменники вважають Натанаїла і Вартоломея однією і тією ж особою. Однак насправді це різні особи. Та через плутанину імен ми не можемо з певністю сказати, кого привів святий Филип до Ісуса: Натанаїла, як стверджують святий Августин та святий Йоан Золотоустий, одного з 70 апостолів, чи апостола Вартоломея. Так само не можемо з певністю стверджувати, чи в Єраполі зі святим Филипом (його пам’ять вшановуємо 14 листопада) трудився апостол Вартоломей, чи це був Натанаїл, син Толомея. Тому цю частину подвигу подамо в житії святого Филипа, а з житія святого Вартоломея подаємо те, що з певністю приписується саме йому. 

Після зіслання Святого Духа святий Вартоломей трудився в південній Аравії та в Етіопії, де залишив Євангеліє від Матея гебрейською мовою. Його знайшов Пантеній, засновник і вчитель школи катехитів в Олександрії, що згодом проповідував Боже слово в південній Аравії (близько 190 р.).

Чи проповідував Вартоломей Христову науку і в індійських землях, доказу цього нема, бо, як слушно пише святий Йоан Золотоустий, про життя апостола Вартоломея ми знаємо дуже мало. Всі письменники сходяться на тому, що святий апостол постраждав за Христову віру у великій Вірменії, в місті, що звалося Еровандашет (Арванополь). Мощі святого Вартоломея спочивали в Нефергерді, а за імператора Анастасія І (491-518) були перенесені до міста Дара (обидва міста лежать у Месопотамії). Коли перський король Хозрой здобув Дару і пограбував місто, то, згідно з переданням, мощі святого Вартоломея і ще чотирьох інших мучеників у домовинах викинули в море. Всі домовини, осяяні ясним світлом, попливли ген аж до берегів Італії та Сицилії і прибилися до острова Липари, де домовина святого Вартоломея зупинилася, а інші поплили далі. 

Єпископ того краю Агатон, за Божим об’явленням, знав, чиї це мощі прибило до берега. Хресним ходом весь народ вийшов на берег і поховав мощі святого, при цьому сталося багато чуд. Святі мощі тут спочивали аж до 838 р. Сарацини, захопивши острів, забрали дорогоцінну домовину, а святі мощі розкидали, однак їх знайшов, зібрав і склав у нову домовину один монах. У 839 р. їх перевезено було до Беневенту, а 983 р. – до Риму. Пам’ять перенесення святих мощей з Липари до міста Беневенту Христова Церква вшановує 25 серпня. 

__________
У той самий день

Святого апостола Тита

Тропар, глас 3: Апостоли святі,* моліть милостивого Бога,* щоб відпущення прогрішень подав душам нашим. 

Кондак, глас 2: Приятелем Павла явився єси, апостоле, з ним проголосив ти нам слово Божественної благодаті, проповіднику тайн, Тите всепамятний, тому й кличемо: не переставай молитися за нас усіх. 

Святий Тит народився на острові Крит, походив він з багатої і славної родини, тому змалку навчався всякої поганської мудрости, та з часом в його руки потрапили книги Святого Письма Старого Завіту, зокрема пророка Ісаї. Вже тоді, читаючи ці книги, він зрозумів, що поганство не може заспокоїти потреб його серця, що має бути інша, затаєна від нього правда, якої він не знає. І ось на Криті поширилася вістка, що в Єрусалимі, в юдейській землі, явився Пророк і Учитель, що навчає, як треба жити, аби спасти душу, і називає себе Ісусом Христом, Сином Бога живого. Тит подався до Єрусалиму і там слухав науки Христа Спасителя, бачив Його чуда, перебуваючи серед апостолів аж до воскресення і вознесення Ісуса Христа. Коли після Зішестя Святого Духа апостоли стали говорити різними мовами, тоді Тит дуже здивувався, почувши і свою критську говірку з їх уст.

Зі Святого Письма знаємо, що Тит був найвірнішим учнем святого Павла, він товаришував апостолові у його подорожах, ділив з ним усі труднощі і переслідування. 

Тит, зачислений до сімдесяти апостолів, цілковито посвятив себе проповідуванню святого Євангелія. Коли він познайомився з апостолом Павлом, цього не знаємо. З Послання святого Павла до галатів (див. Гал. 2, 1-3) відомо, що Тит супроводжував Павла до Єрусалиму на перший Собор апостолів. Знаємо також, що Павло двічі посилав Тита до Коринту, щоб там на місці з’ясував деякі спірні питання і навів порядок у тамтешній громаді (див. 2 Кор. 8, 6. 16. 22-23; 12, 18). 

Після першого ув’язнення в римській в’язниці святий Павло разом зі святим Титом прибув на острів Крит, і тут настановив його єпископом. Передання оповідає, що правителем Криту тоді був чоловік сестри Тита, Рустил, сина якого воскресив святий Павло. Після цього чуда Рустил зі своїми рідними і багатьма міщанами прийняв хрещення. Тут Павло і Тит розлучилися: апостол пішов далі проповідувати науку Христа Спасителя, а Тит залишився на Криті. 

З Нікополя апостол Павло написав своє Послання до Тита, в якому дав своєму учневі багато добрих порад. Бо нелегко було святому Титові навчати своїх краян, які мали не найліпшу славу. Святий Павло пише, що їх власний пророк назвав їх брехунами, злою худобою і обжирниками – “Свідоцтво це правдиве” (Тит. 1, 13). І тому апостол Павло так навчає святого Тита: “Ти ж говори, що личить здоровому вченню: Старі щоб були тверезі, поважні, помірковані, здорові у вірі, любові, терпеливості. Старі жінки так само нехай поводяться, як освяченим личить: щоб не були злоріки, ані віддані пияцтву, щоб добра навчали, щоб молодих навчали любити своїх чоловіків та дітей, щоб були стримані, чисті, хазяйновиті, добрі, підвладні власним чоловікам, – щоб слово Боже не ганьбилося. Так само і юнаків умовляй, щоб були помірковані, даючи самі себе на зразок добрих діл: повноти в ученні, поважности, здорового та бездоганного навчання; щоб супротивник осоромився, неспроможний нічого злого проти нас сказати” (Тит. 2, 1-8). Крім того, Павло просить, щоб Тит, коли прийде по нього посланець, прийшов до Нікополя, бо задумав там перезимувати (див. Тит. 3, 12). 

Апостол Павло дуже любив його і називав “щирим сином” (Тит. 1, 4); до коринтян він пише, що “я не мав спокою для свого духа, бо не знайшов там Тита, брата мого” (2 Кор. 2, 13); а в іншому місці: “Та Бог, що втішає принижених, утішив нас приходом Тита” (2 Кор. 7, 6). 

Після другого ув’язнення у Римі, святий Павло у Другому посланні до Тимотея пише, що святий Тит пішов у Далматію (2 Тим. 4, 10). Передання оповідає, що після ув’язнення апостола Павла Тит поспішив до Риму і що у Римі він був свідком смерти святого Павла. Потім він повернувся до свого стада й утверджував Христову віру на Криті та на сусідніх островах. Спочив у Бозі в глибокій старості, у віці 95 літ, повний радости, бо в хвилю смерти бачив ангелів, які прийшли забрати його душу. 

Мощі святого Тита спочили в церкві в Гортині. Коли 823 р. сарацини захопили і спустошили острів, то з мощей св. Тита залишилася лиш голова, яку й нині зберігають на Криті. 

__________
У той самий день

Святого Мина, патріярха Царгородського

Святий Мина був священиком і настоятелем гостинниці святого Самсона. Патріярхом Царгорода, після усунення єретика Антима (536 р.), настановив його папа святий Агапіт. Упродовж свого правління він постійно змушений був боротися з єрессю євтихіян. Патріярх Мина провістив, що святий Євтихій, його наступник, буде великим світилом Церкви. Помер 553 р. у глибокій старості. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

06.09.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Кр.13,3–13:  «Випробовуйте самих себе. Хіба не знаєте самі по собі, що Ісус Христос у вас перебуває?»

Коли дивитися в історію людства, історію Церкви, то найбільше закарбовується в пам’яті людей все негативне: війни, протистояння, конфлікти. Подібно і в нашому житті. Коли у нас все добре, ми на це не звертаємо особливої уваги. Ми здебільшого пам’ятаємо невдачі, падіння і помилки які пережили у житті. Часто навіть думаючи про себе, оцінюємо насамперед свої негативні риси, міряємо себе нашими гріхами. 

Але варто пам’ятати, що в кожному з нас є образ Божий, який маємо розпізнавати все краще й допомагати йому все більше в собі розвиватися і виявлятися. Щоб цей образ щораз більше ставав явним у нашому житті та вів нас до святости. Бо святі – це ті, які розпізнали образ Божий у собі, й дали засіяти цьому образу Божому в них.

*** 

Мр.4,35-41:  «І затих вітер, і залягла велика тиша»

Марко дуже докладний у своєму Євангелії, так і тут він детально оповідає про те, як Христос і апостоли подорожували човном по Галилейському морі й почалася буря. Учні почали панікувати, бо не могли нічого вдіяти, з’явилася загроза їхньому життю. 

У цей час Ісус Христос спокійно спав. Вони, перелякані й повні емоцій, немовби кажуть Господеві, хоч вголос цього і не промовляють: «Якщо нічим не можеш зарадити, то хоч будь з нами солідарний, щось роби: черпай воду, думай, що можна було б вчинити в цій ситуації. Чому Ти не підтримуєш товариства в біді?» І коли Христос прокидається, бо Його розбудили, то зразу втихомирює бурю. Євангеліє каже, що залягла велика тиша. 

Часто так само буває в нашому житті, коли з’являються різні проблематичні ситуації. Коли ми емоційно на них реагуємо, тоді вони переходять немовби всередину нас, забираючи мир і приносячи неспокій. 

Ця буря принесла неспокій апостолам – і вони впустили цю бурю, цей неспокій до свого серця. Христос же, Той, Який має мир, немовби виливає цей Свій мир назовні – і буря заспокоюється. 

Бог закликає нас не давати зовнішнім обставинам керувати нами й приносити неспокій до нашого серця, а вміти в будь-якій ситуації зберігати Божий мир. 

Під час Божественної Літургії ми дуже часто молимося за мир. Перші три прохання саме про це: в мирі Господеві помолімся, за мир з висот.., за мир всього світу… Дуже часто повторюємо: «Мир вам». Маємо зберегти цей мир, бо якщо він буде в нас, то й виливатиметься назовні. Як кажуть святі отці: «Здобудь мир – і навколо тебе тисячі спасуться».

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

06.09.2017р. Б. / Святого священномученика Євтихія, учня святого Йоана Богослова

Святого священномученика Євтихія, учня святого Йоана Богослова

Тропар, гл. 4: I обичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти, * знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння. * Задля того слово істини справляючи, * і задля віри пострадав Ти аж до крови, священномученику Євтихіє, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 3: Апостолів сопрестольник і святителів окрасю бувши, Євтихіє, як мученик прославився єси, просіяв, як сонце, просвічуючи всіх, і розорив єси глибоку ніч безбожжя, тому й почитаємо тебе, як воістину Божественного священнотаїнника Христового. 

Святий Євтихій був родом з Севастії, в Палестині. Прийнявши Христову віру, він став учнем святого євангелиста Йоана, а також товаришував апостолові Павлові в його подорожах, і був поставлений єпископом. Проповідуючи в багатьох краях святе Євангеліє, він багато терпів за віру. Його ув’язнювали, морили голодом, живцем шматували і палили його тіло, та Господь Бог своєю ласкою визволяв його з рук мучителів. Одного разу, згідно з переданням, коли святого у в’язниці морили голодом, Господь чудесним способом нагодував його, через свого ангела пославши йому хліба. 

Святий Євтихій, вірогідно, помер природною смертю в Севастії, за іншими джерелами – був убитий мечем. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

05.09.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Кр.12,20–13,2:  «Щоб не було між вами суперечок, заздрощів, гніву, сварок, обмов, нашептів, зарозумілості, безладдя»

Християнам має бути притаманний мир, радість, порозуміння. І коли в наші стосунки закрадаються протистояння, гнів, заздрощі, маємо бути свідомими, що це не Божий Дух. Утікаймо від цього й не дозволяймо, щоб у нас зростала зарозумілість, обмова. Такий стан нашої душі свідчить, що ми далекі від християнського життя і християнського розуміння стосунків. 

Є дуже просте правило – дивитися перше на себе, досліджувати власні вчинки і думки, а не шукати в усьому цьому вини ближнього. Стараймося засівати любов, порозуміння, прощення, доброзичливість. Бути носіями того, що миле Богові!

*** 

Мр.4,24-34:  «Чи спить він, чи встає, чи вночі, чи вдень – насіння те кільчиться і росте»

Коли хочемо досягти чогось у матеріальному житті, усвідомлюємо, що для того потрібно докладати чимало зусиль, старання й часу. Адже просто так не можемо мати нічого. Знаємо, що людина, яка хоче придбати житло, авто та інше, має багато для цього потрудитися. Тому все й одразу, в одну мить у неї не з’являється, а збирається усе життя, цеглинка до цеглинки. 

Так само відбувається і з нашим духовним життям. Ми, звичайно, хотіли б змінити себе в одну мить, але часто забуваємо, що зміни, яких ми прагнемо, відбуваються крок за кроком. Ніхто не стає в один момент ні грішником, ні праведником. 

Цей уривок з Євангелія вказує саме на те, що Царство Небесне починається з малих речей. Кожна мить нашого життя, кожний наш вчинок, кожне слово, навіть кожна думка – це або наближення до Бога, або віддалення. Немає в житті справ нейтральних, як ми дуже часто собі думаємо. Кожна справа, навіть, здавалось би, найменш значна, є або кроком до Господа і Царства Небесного, або кроком у протилежному напрямку. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

05.09.2017р. Б. / Святого мученика Луппа; Святого священномученика Іринея; Святого Каленика, патріярха Царгородського

Святого мученика Луппа

 

Тропар, гл. 4: Мученик Твій, Господи, Луп,* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 1: Стражданням просвітившись як золото в печі, зблиснув єси, мудрий, зорею зцілень і благодаттю відігнав єси тьму демонів, тому всесвяту пам’ять твою святкуємо, богоблаженний Лупе, похвало мучеників. 

Не знаємо, де постраждав святий Лупп, бо навіть найдавніші джерела не згадують цього. Натомість знаємо, що мученицьку смерть він прийняв у часи цісаря Авреліяна, у 275 р. Лупп був невільником, хоч він і визнавав Христову віру, та святе хрещення ще не прийняв. Коли стали переслідувати вірних, погани хотіли його ув’язнити, та Бог чудесним способом врятував його з рук переслідувачів, і Лупп прийняв хрещення. Потім він з власної волі став перед судом, бо боявся, щоб не покарали воїнів, з чиїх рук звільнив його Господь Бог. Не допомогли вмовляння й обіцянки, святий мученик вперто визнавав Христову віру. Тоді його жорстоко побили жилами, а під кінець, за наказом мучителя, стяли мечем. Бог прославив його мощі численними чудами.

__________
У той самий день

Святого священномученика Іринея

 

Одним з великих світил Христової Церкви, учителем і гарячим поборником Христової віри був святий Іриней, єпископ Ліону (нинішня Франція). Народився святий Іриней близько 120 р., одні джерела стверджують, що походив він з міста Смирни, в Азії, а інші – що з Греції. Він був учнем святого Полікарпа, а той був учнем святого Йоана Євангелиста. Святий Іриней пильно слухав науку святого Полікарпа. Ось що він пише: “За Божою ласкою, ту науку я слухав дуже уважно, і слова, і діла його записував я не на папері, а в глибині свого серця. І слова ті постійно стоять живі передо мною і я, за допустом Господа, завжди повторюю їх у своєму серці”. Крім того, не забував він і про світські науки і зростав у них дуже пильно. Пізніше це йому допомагало легко розвінчувати блуди єретиків і поганських філософів, а його послання, як свідчить святий Єронім, сповнені мудрости і краси. 

Згодом святий Полікарп послав його до Галії, де в місті Лугдуні єпископом був інший учень святого Полікарпа, святий Фотина. З часом він висвятив Іринея на священика. Тут чесноти святого Іринея засяяли так яскраво, що вірні в одному з листів до папи Елевтерія (177-190) писали: “Ми просили нашого співбрата і земляка Іринея передати тобі це послання, а сам він є чоловіком, що ревно дбає про славу Божу”. Обидва святі мужі, Фотина й Іриней, виплекали в Лугдуні й у Вієні та в інших місцевостях Галії ту ниву Христової віри, яку засіяли ще перші проповідники Божого слова – св. апостол Лука і Крискентій, учень св. Павла. Тому погани ополчилися проти них з усією своєю затятістю і в 177 р. почалося страшне, нечуване переслідування вірних. В одному з послань, яке приписують святому Іринею, читаємо таке: “Пером не можна описати і словом не вдасться висловити усієї злоби розшалілих поган, ані мук, які перенесли вірні”. 

Тоді погани схопили дев’яностолітнього єпископа святого Фотину, а оскільки через свою старість він уже не міг іти сам, то вони на руках принесли його до мучителя. Суддя запитав святого старця: “Хто такий християнський Бог?”. 

На це єпископ відповів: “Дізнаєшся тоді, коли будеш цього гідний!” 

Тоді натовп поган накинувся на сивоголового старця і став його жорстоко бити, а потім ледь живого кинули до в’язниці, де святий мученик наступного дня помер. Та ні муки, ані смерть не залякали вірних християн. У посланні до вірних з Лугдуну, яке приписують святому Іринею, говориться так: “Тодішні християни так ревно наслідували Христа, що хоч сягнули великої слави, бо не раз вони ісповідали Ісуса та носили на собі знаки й сліди страждань і мук за віру, та не вважали себе гідними, щоб їх називали мучениками. Вони були дуже чутливі до цього. «Ісусу Христу, – говорили вони, – належить ця назва, бо Він є Первенцем із мертвих і Начальником життя. Мучениками можна назвати тих, подвиг яких Христос прославив ласкою мученицької смерти, а ми є лиш слабкими і покірними ісповідниками». Вони обмивали сльозами наші руки і просили нас молитися за них, щоб могли гідно закінчити свій подвиг. Та на ділі вони довели, що вповні є гідні того звання, доказали це стражданням, смиренням і непохитним духом. Вони віддали себе під кріпку руку Всевишнього і та рука вознесла їх понад усім земним. У їхніх серцях панувала любов, поряд зі смиренномудрієм. Любов спонукала їх захищати пригноблених і бути милосердними до грішних. Вони всіх захищали і нікого не судили, вони прощали ворогам і молилися за своїх мучителів, так, як молився за них святий первомученик Стефан. Вони не вивищували себе над тими, хто впав, а подавали їм руку і скріплювали у вірі, любили їх, як лагідна і милосердна мати любить своїх дітей, і молилися за них до Отця небесного, щоб Він простив їм. Вони полюбили понад усе мир, і в мирі відійшли до небесного Отця, залишивши по собі мир, однодушність та любов”. 

Після мученицької смерти святого Фотини Іриней став єпископом Лугдуна. Його проповіді навертали багатьох до Христової віри, а послання впокоряли єретиків. Бог благословив Церкву і прославив її науку багатьма чудами, які, за словами св. Іринея, творили вірні Христові слуги: “Одні з них, – пише святий, – проганяють дияволів, і то не про чуже око, а насправді, так, що злий дух уже не повертається до того, з кого вийшов. Завдяки цим чудам багато навертаються до Христової віри, і Церква приймає їх під свій покров. Інших Господь Бог наділив даром пророцтва, ще інші повертають хворим здоров’я лишень покладанням на них рук. Є й такі, що воскрешають померлих, і ті живуть ще роки. Ніхто не є в змозі перелічити всіх дарів і ласк, якими Господь наділяє свою Церкву. А Церква, в Ім’я Ісуса Христа, що постраждав за Понтійського Пилата, уділяє ті ласки поганам усього світу, без найменшої користи для себе”. 

Провідною зорею Христової Церкви була любов, готова допомогти навіть найбільшим єретикам. “Ми завжди готові, – пише святий Іриней, – скільки є сил, допомогти заблуканим і подати їм руку, щоб витягнути з прірви, в яку вони впали”. 

Послання святого Іринея сповнені такої любови і Божого духа, що для Христвої Церкви вони є неоціненним скарбом. Коли між Східною і Західною Церквами зайшов спір про те, коли слід святкувати Великдень, тоді святий Іриней своїм авторитетом вплинув на папу Віктора I (190-202), і той спір припинився. У 202 р., за Септимія Севера, почалося нове, ще жорстокіше переслідування християн. Тоді “вулицями Лугдуна (за словами Григорія Турського) плили ріки християнської крови і стільки християн було замучено, що я не міг зібрати ані їх імен, ані їх кількости”. Згідно з переданням, загинуло тоді 19000 вірних, а серед них, після довгих і тяжких мук, закінчив свій земний подвиг і святий Іриней. Він загинув від меча. 

__________
У той самий день

Святого Каленика, патріярха Царгородського

 

Святий Каленик служив священиком у Влахернській церкві Пресвятої Богородиці в Царгороді. Після смерти патріярха Павла, у 693 р. його наступником став святий Каленик. У Царгороді тоді правив безбожний імператор Юстиніян II (685-711), налаштований вороже до патріярха, бо той часто погрожував йому Божим гнівом. Якось імператор вирішив вибудувати собі нову палату, та на заваді стояла йому одна церковця. Він без вагань дав би наказ її зруйнувати, але боявся народу. Тому послав до святого Каленика своїх підручних з наказом, щоб патріярх відчитав молитву на зруйнування церкви, аби перед народом міг сказати, що робить це з дозволу патріярха. Святий Каленик сказав, що Христова Церква знає молитви лиш на будування і благословення храму, але на зруйнування Божого дому молитви немає. Тоді підручні імператора стали погрожувати патріярхові розправою, на що той відповів: “Господь Бог довготерпеливий і Йому нехай буде слава завжди, нині і повсякчас і на віки віків. Амінь”. 

Підручні імператора прийняли ці слова за благословення і церкву зруйнували. 

Та не довго мешкав у новій палаті безбожний цар. Начальник його війська Леонтій, якого він позбавив уряду і наказав ув’язнити, звільнився з в’язниці і став на чолі збунтованого народу. У 695 р. він схопив Юстиніяна, наказав йому відрізати ніс і заслав до Херсонесу, у Крим, на вигнання. Відтоді Юстиніяна стали звати Ринотмет, тобто “з відтятим носом”. Імператором став Леонтій і правив три роки. Та проти нього збунтувалося військо і вибрало царем (698 р.) Апсимара, що сів на престолі як Тиверій III. Він замкнув Леонтія, обрізавши йому ніс, в Далматському монастирі. Та через сім років Юстиніян, заручившись підтримкою болгарського царя Тервелія, пішов на Царгород з великим військом. Тиверій утік, та міщани хотіли захищати місто. Тоді Юстиніян присягнув перед патріярхом Калеником на Євангелії, що не вчинить нікому жодного зла. З цією умовою 705 р. він удруге сів на царському престолі. Однак безбожник не дотримав присяги. Схопивши Леонтія і Тиверія, обох, після тяжких мук, наказав стяти мечем, а патріярха Каленика велів осліпити і в кайданах гнати до Риму, де святого мученика було замуровано у пивниці. Через 40 днів святого Каленика знайшли ще живим, та через три дні він помер (705 р.). Папою тоді був Йоан VI (701-705). Ві сні йому явилися святі верховні апостоли Петро і Павло і веліли поховати тіло святого мученика у храмі, названому на їх честь. І так було зроблено. 

Юстиніян загинув 711 р. на березі Чорного моря. Проти нього збунтувалося військо й убило його. Яке життя, така і смерть. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР 

04.09.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Кр.12,10–19:  «Бо коли я немічний, тоді я міцний»

Апостол Павло вказує, що йому були милі його немочі, погорди, нестатки, переслідування. У нашому ж щоденному житті важко одразу пізнати, хто є віруючий, а хто невіруючий. Але саме життя, сповнене непростих життєвих ситуацій, показує, ким ми є, бо саме тоді засвідчується наша віра. Так само апостол Павло вказує на те, що коли він немічний, тоді він сильний, сильний в Ісусі Христі. 

Напевно кожен із нас має досвід того, як він бореться зі своїми недоліками і хибами, слабкостями і гріхами. Дуже часто не можемо дати собі ради. І це велика правда: ми не можемо дати собі ради самі. І коли почуваємось безпомічними й немічними, це нормальний стан для людини. Бо лише тоді, коли ми це собі усвідомимо, Господь може діяти, прийти та дати нам свою благодать і силу. А коли ми самі намагаємось вирішити свої проблеми, то ж тоді практично не потребуємо Господа. Тому часто наше відчуття немічности та слабкости – це нагода зрозуміти, що Господь здатний зробити все для того, хто покладається на Нього і довіряє Йому.

*** 

Мр.4,10-23:  «Немає бо нічого схованого, що не має стати явним»

Коли проаналізувати наше життя, то можемо спостерегти, як у різних ситуаціях ми граємо різні ролі. По-різному поводимося в тих чи інших середовищах, інакшою є наша поведінка з різними людьми. Буває, що деколи, неочікувано навіть для нас, наша поведінка стає незвичною, особливо в складних ситуаціях. Якраз тоді, коли маємо якісь біди чи проблеми, можемо побачити справжнє наше внутрішнє «я» – чим ми насправді живемо. 

І такі випадки, про які кажемо: «Я від себе того не очікував», чи коли хтось інший може про нас сказати: «Як він міг таке зробити?», ілюструють ці слова з Євангелія: те, що було тайним, вийшло на яв. 

Тому складні ситуації Бог дає саме для того, щоб ми побачили, хто ми є насправді. Проблеми і труднощі в нашому житті Господь допускає для того, щоб ми немовби побачили себе в дзеркалі. Ті чи інші обставини і людей Бог нам посилає для того, щоб усе, що в нас сховане, вийшло на яв.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

04.09.2017р. Б. / Святого мученика Агатоніка і тих, що з ним: Зотика, Теопрепія, Акиндина і Северіяна

Святого мученика Агатоніка і тих, що з ним: Зотика, Теопрепія, Акиндина і Северіяна

Тропар, гл. 4: Мученик Твій, Господи, Агатонік,* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 1: Покликання благе придбав ти, Богомудрий, відвернувся ти від зловір’я мужів лукавих, не злякався єси мук, Агатоніку славний, тому благ був ти наслідником і прийняв із співстраждальцями твоїми вінки достойні. 

Імператор Максиміян, кровожерливий мучитель, послав у Понтійський край старосту Евтолмія, щоб той переслідував християн. В місті Карпин староста ув’язнив св. Зотика та його учнів. Учнів він засудив на хресну смерть, а святого Зотика забрав з собою до Никомидії. Невдовзі Евтолмій ув’язнив ще св. Принкипа, Агатоніка, Теопрепія, Акиндина і Северіяна, і всіх їх, разом зі святим Зотиком, узяв з собою до Фракії, щоб поставити їх перед судом самого імператора. Дорогою воїни так знущалися з мучеників, що в місті Потамі святі Зотик, Акиндин і Теопрепій геть-чисто підупали на силах і не могли йти далі. Тоді жорстокий мучитель наказав їх усіх убити. Решту святих слуг Христових погани погнали далі. Поблизу Халкедону замучили святого Северіяна.

 Мучеників, що вижили в дорозі, у Візантії віддали в руки катів. Після тяжких мук їх відправили до Селимврії, у місцевість Аммус, де за наказом імператора святих Агатоніка, Принкипа і тих, що були з ними, стяли мечем. Так святі мученики удостоїлися вічної нагороди в небі. Сталося це близько 296 р. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

03.09.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.16,13–24:  «Чувайте, стійте у вірі, будьте мужні, кріпіться. Нехай усе у вас діється в любові»

Апостол повчає коринтян, якими вони мають бути християнами, звертає увагу на те, щоб вони були обачними, вказує, щоб вони стояли і були тверді у своїй вірі, були мужніми, витривалими, кріпкими, але поряд із тим завершує це повчання словами: «Нехай все у вас діється в любові». Звичайно, можна перегнути палку в обачності, можна, декларуючи свою віру, причиняти прикрість іншим, наша мужність також може завдати комусь болю. Тому потрібно пам’ятати, що підставою усіх стосунків є любов. 

Як сказав святий Августин, коли людина любить, то вона може робити будь-що, бо ж любов – це є Господь. Усе має діятись з любові до інших. І тому на збудування будь-яких наших стосунків з іншими є завжди один фундамент – любов.

*** 

Мт.21,33-42:  «Послав він слуг своїх до виноградарів, щоб узяти від них плоди, йому належні»

Бачимо, що чоловік, який має виноградник і все приготував, щоб з того виноградника отримувати вино, винаймає його іншим особам. Коли ж настає час винозбору, очікує, щоб вони йому принесли плоди. Ці особи дуже жорстоко ставляться до слуг, яких господар посилає: одних б’ють, інших каменують. Урешті-решт вони вбивають сина, якого він послав. 

Наше життя дане нам Господом, «винайняте» нам Богом, щоб ми його правильно вживали і використовували. Якби ми не мали життя, то все інше не мало б якоїсь цінності чи вартості. Лише в контексті нашого життя все інше може мати якусь вартість. Якщо Бог подарував нам життя, то Він очікує, щоб ми правильно його використовували й приносили Йому плоди в тих чи інших життєвих станах. Господь дав життя, а краще сказати, позичив – вручив. Воно остаточно не є нашою власністю, ми лише використовуємо його й колись станемо перед Богом, щоб принести з нього плоди. 

Це подібно до того, коли хтось має скарб, гроші й старається найкраще вкласти їх, щоб справа приносила прибуток, – або в якийсь банк, або в бізнес. Так і наше життя – це величезний скарб. І питання в тому, куди ми його вкладаємо. А ми неминуче кудись його вкладаємо. Якщо ми вкладаємо його правильно, то потім у вічності будемо мати відсотки з цього, прибутки. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

03.09.2017р. Б. / Святого апостола Тадея; Святої мучениці Васси та її дітей: Теогнія, Агапія і Піста

Святого апостола Тадея

 

Тропар, глас 2: Днесь Едеса град веселиться, бо прийняв через тебе купіль хрещення, і Авгар, від страстей відійшовши, твою пам’ять славить. З ним же і ми співаємо: радості духовної сповни життя наше і пристрасті зціли, Тадеє апостоле, молитвами твоїми. 

Кондак, глас 4: Як зорю пресвітлу Церква придбала тебе апостоле Тадеє, чудесами твоїми просвіщається завжди, спаси тих, які з вірою почитають пам’ять твою. 

Святого Тадея, пам’ять якого нині вшановуємо, треба відрізнити від святого апостола Тадея, одного з дванадцяти апостолів. Святий Тадей, пам’ять якого святкуємо нині, був юдеєм, родом з Едеси. Він слухав науки святого Йоана Хрестителя і прийняв з його рук хрещення. Згодом Ісус Христос вибрав Тадея як одного з сімдесяти своїх учнів. Після Зішестя Святого Духа Тадей пішов до Едеси і охрестив царя Авгара та його двір, а також багато мешканців того міста, зокрема й поганських жерців. Святий Тадей утвердив Христову віру в Едесі, настановив єпископа та священиків і пішов проповідувати слово Боже в Месопотамії, а потім у Фінікію, де у місті Вирит у 44 р. після Р. Хр. помер природною смертю. Згідно з іншим переданням, апостол Тадей прийняв мученицьку смерть у Вірменії. Уже за життя Господь прославив його силою творити чуда, про що згадував цар Авгар у своєму листі до царя Асирії Нарзеса. 

__________

У той самий день

Святої мучениці Васси та її дітей: Теогнія, Агапія і Піста

 

Тропар, глас 4: Агниця Твоя, Ісусе, Агафія,* кличе великим голосом:* Тебе, жениху мій, люблю і, Тебе шукаючи, страдаю,* і разом з Тобою розпинаюся, і погребуюся хрещенням Твоїм,* і терплю ради Тебе, щоб і царствувати в Тобі,* і вмираю за Тебе, щоб і жити з Тобою,* та як жертву непорочну прийми мене, що з любов’ю пожертвувалася Тобі.* її молитвами як милостивий спаси душі наші. 

Кондак, глас 1: Мук вогонь Духа росою погасила єси, чесна, і до світла божественного і неоречевленого переставилась єси і після смерті блаженної виточуєш краплі зцілень, втихомирюючи розпалення похотей силою духовною. 

У Македонії, в місті Едесі, жив поганський жрець на ім’я Валерій. Він мав жінку Вассу і трьох синів: Теогнія, Агапія і Піста. Жінка і сини сповідували Христову віру. Коли імператор Максиміян почав жорстоко переслідувати християн, то Валерій, дізнавшись, що його жінка і сини є християнами, сам оскаржив їх перед старостою Викарієм (інші джерела старосту називають Клавдій, а ще – Филипом). Так, за доносом жорстокого батька, на його таки очах, усі три сини прийняли мученицьку смерть. Свята Васса перенесла найтяжчі муки, які лиш поганська злоба могла видумати, та не зреклася Христа Спасителя. Мучитель водив її за собою по всій Македонії; всюди піддавав слугу Божу найтяжчим мукам, та Божа сила у видимий спосіб охороняла Вассу.

 Під кінець її кинули до в’язниці, але самі погани потай випустили святу мученицю, і вона подалася на один з островів у Пропонтиді (Мармуровому морі). Острів той називався Алон. Тут християни прийняли до себе святу Вассу, але Викарій доніс на неї старості того краю, і той велів стяти мученицю мечем. Сталося це близько 295 р. У 450 р. в Халкедоні була церква на честь св. Васси.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР