03.08.2013р. Б. / Оздоровлення розслабленого. Шоста неділя по Зісланні Святого Духа. Коментарі Святих Отців

Пропонуємо коментар деяких Святих Отців та давньохристиянських письменників на даний євангельський уривок.

9,1 І прибув у своє місто

Порівняння між євангелистами

Власним містом Ісуса євангелист Матей називає тут Капернаум. Містом, в якому Христос народився, є Вифлеєм; в якому виховувався – Назарет; а в якому постійно перебував – Капернаум. 

Розслаблений, про якого тут говорить євангелист Матей, не є тим самим, про якого говорить євангелист Йоан. Той лежав при єрусалимській купелі, тоді як цей знаходиться в Капернаумі. Той страждав тридцять вісім років, а про цього нічого подібного не сказано. Про того ніхто не дбав, а у цього були люди, які ним опікувалися, які й принесли його до Христа. Цьому Спаситель сказав: Бадьорися сину, твої гріхи відпускаються, – а тому, про якого говорить Йоан, каже: Бажаєш одужати (Йо 5,6)? Того зцілив у суботу, а цього не в суботу; інакше юдеї не опустили б нагоди звинуватити Його. При зціленні цього вони нічого не говорили, а за зцілення першого не переставали звинувачувати і осуджувати Його. На ці відмінності я вказав не даремно, але для того, щоб будь-хто, прийнявши обох розслаблених за одну особу, не подумав, що євангелисти розійшлися між собою.

Йоан Золотоустий, Проповіді на Євангеліє від Матея 29,1.

9,2 І от принесено до нього розслабленого

Віра тих, які принесли розслабленого

Принесли до Нього ж, як ми сказали вище, другого розслабленого, лежачого на постелі, тому що сам він не міг ходити. Ісус, побачивши їхню віру, не того, який був принесений, але тих, які принесли, сказав розслабленому: Бадьорися сину, твої гріхи відпускаються. О, дивне смирення! Він називає «сином» це мерзенне, нещасне створіння, безсилого і в усіх своїх суглобах розбитого чоловіка, якого навіть священики не удостоювали доторкання. Безсумнівно також і те, що Ісус називає Його «сином» саме тому, що йому відпускаються його гріхи. В той же самий час в алегоричному сенсі – це душа, яка лежить в своїм тілі, всі сили її членів розбиті, приноситься до досконалого Лікаря, щоб Він – Господь – її зцілив; і вона, стаючи здоровою, дякуючи Його милосердю, отримує стільки сил, що відразу сама несе своє ложе.

Єронім, Коментар на Євангеліє від Матея 1,9,2.

Ісус бачив їхню віру

Зауважте в цьому місці, браття, що Бог не вникає в наміри дурнів, не чекає віри від неосвічених людей, не досліджує немудрі бажання хворого, але приходить на допомогу (завдяки) вірі іншого, щоби з одної лише благодарности він (хворий) в усьому керувався божественною волею і не відкидав її. І справді, браття, коли то лікар запитує або досліджує бажання хворого, хіба хворий не схильний завжди мати різні бажання і вимоги?

Петро Хризолог, Зібрання проповідей 50, 4.

Прощаються тобі гріхи твої

Розслаблений представляє собою увесь поганський світ, який потребує зцілення, і слід розглянути те, якими словами було звершене це зцілення. Господь не сказав розслабленому: «Стань здоровим» або «Встань і ходи», – але промовив: Бадьорися сину, твої гріхи відпускаються! В одному (потомку) Адама відпускаються гріхи всім людям. І так він, будучи зціленим, показується ангелам, які йому служать, і називається сином, оскільки є першим творінням Божим, йому відпускаються гріхи душі і милостиво прощається первородний гріх. Ми незгідні з тим, що розслаблений в чому-небудь згрішив; і справді, в іншому місці Господь сказав, що сліпота від народження не була наслідком особистого або родового гріха.

Іларій з Пуатьє, Коментар на Євангеліє від Матея 8,5.

9,3-4: Та тут деякі з книжників заговорили між собою: «Він хулить». Ісус, знавши їхні думки, каже: «Чого лукаве думаєте в серцях ваших?»

 

Ісус бачить їхні помисли

У пророка Ісаї ми читаємо слова самого Бога: Я, я стираю твої провини (Іс 43,25). Таким чином, природно, що книжники, вважаючи Його людиною і чуючи при цьому від Нього Божі слова, звинувачують Його в богохульстві. Однак, Господь, бачачи їхні помисли, являє Себе Богом, Який Один здатний відати сокровенні тайни серця, і немовби у мовчанці говорить їм: «Тою ж самою величчю і могутністю, якою я споглядаю ваші помисли, я можу також і  відпускати людям їхні прогрішення; зрозумієте самі, що отримає розслаблений».

Єронім, Коментар на Євангеліє від Матея 1,9,3.

Господь відкриває їхні тайни

Також з інших місць Писання можна побачити, що лише Богові можливо знати тайні помисли. І так, бажаючи показати, що Він є Богом, рівним Тому, Який родив Його – Богу Отцю – те, про що книжники думали в собі (адже, боячись народу, вони не сміли виявити свої думки перед усіма), Він відкрив і явив, показуючи і тут велику лагідність. Чого, – говорить Він, – лукаве думаєте в серцях ваших? І якщо хтось і повинен був обурюватися, то лише хворий, як обманутий (в своїй надії). Він міг би сказати: «Я прийшов, щоб вилікувати тіло, а ти зцілив в мені іншу хворобу, звідки мені знати, що мені відпускаються гріхи?» Однак він нічого подібного не говорить, але передає себе цілковито в руки Лікаря. А книжники, навпаки, у своїй гордості і заздрості засуджують Його благодіяння, які Він виявляє іншим. Тому Господь і викриває їх, однак чинить це з лагідністю. «Якщо ви не вірите, – говорить Він, – першим моїм словам, що я можу відпускати гріхи, і вважаєте це марнославством, то ось я додаю до цього ще й інше: відкриваю ваші тайні помисли».

Йоан Золотоустий, Проповіді на Євангеліє від Матея 29,2.

9,5 Що легше сказати?

Встань і ходи

Між «сказати», а «зробити» є велика відстань. Чи дійсно відпущені гріхи розслабленому, знав тільки Той, Хто їх відпустив. А дію слів: Встань і ходи, – могли засвідчити як той, хто встав, так і ті, які бачили, як він встає. Так, тілесне чудо звершується для того, щоб було підтверджене чудо духовне, одна і та ж Сила відпускає і тілесні пороки, і духовні. Нам дається розуміння також того, що велика частина тілесних немочей виникає із-за гріхів. І тому, може бути, розслабленому спочатку відпускаються гріхи, щоби, завдяки усуненню причини немочі, було повернуто здоров’я.

Єронім, Коментар на Євангеліє від Матея 1,9,5.

9,6  Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати.

Візьми постіль твою та йди до свого дому

Поза тим, щоб вони могли зрозуміти, що Він, перебуваючи в тілі, є Той, Хто і душам відпускає гріхи, і тіла воскрешає, говорить: Та щоб знали, що Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати, – каже розслабленому: Встань, візьми твої ноші. Достатньо було сказати: Встань! – але, оскільки усяке звершене Ним діло потребувало роз’яснення, Господь добавив: Візьми твої ноші та й іди до свого дому. Спочатку Він подарував відпущення гріхів, потім явив силу воскресіння; спочатку словами про те, щоб взяв постіль, показав, що буде знищена слабість і болізнь тіла, потім словами, щоб повертався до свого дому, показав віруючим дорогу повернення до раю, звідки Адам, праотець всіх людей, віддалився заплямований гріхом.

Іларій з Пуатьє, Коментар на Євангеліє від Матея 8,7.

9,7-8 Народ же, бачивши це, настрахався і славив Бога.

Настрахалися і славили Бога

Бачиш, як Господь показує, що Він є Творцем душі і тіла? Він зціляє хворого від розслабленості одної і другої (фізичної і духовної) і виявляє невидиме (зцілення душі) за посередництвом видимого (зцілення тіла). Однак свідки цієї події все ще тягнуться до нижчого. Народ же, бачивши це, настрахався і славив Бога, – говорить євангелист, – що дав таку владу людям. На жаль, перед собою вони бачили лише тіло, в яке був зодягнутий Христос, і це не дозволяло їм визнати Його Богом, а тільки людиною. Тіло заважало їм вознестися до вищого. Однак Господь не дорікає їм за це, але продовжує своїми ділами пробуджувати їх зі сну і возносити їхній ум. Тоді вже було немаловажним і те, що вони вважали Його вищим за всіх людей, і те, що Він прийшов від Бога. Якщо би ця думка міцно утвердилася в їхньому умі, то поступово вони б визнали те, що Христос був Сином Божим. Однак вони не пізнали цього ясно, тому не змогли і прийти до Нього. Адже вони знову говорили: «Цей чоловік не від Бога (Йо 9,16), як Він може бути від Бога?» Вони (фарисеї) часто поверталися до цієї думки, щоб знайти в ній захист для своїх пристрастей. Так багато поводяться і нині. Видаючи себе за строгих ревнителів слави Божої, вони потурають власним пристрастям, тоді як належало б в усьому поступати з лагідністю.

Йоан Золотоустий, Проповіді на Євангеліє від Матея 29,2.

Народ боявся сили слів і діл Господніх

Такий вчинок Ісуса мав викликати здивування, а не страх, але навіть тепер залишається деяка частина тайни. До правди про теперішнє добавилось уявлення про майбутнє, тому народ боявся сили слів і діл Господніх. Адже великий страх викликає думка про смерть з не відпущеними Христом гріхами, оскільки повернення у вічне поселення неможливе, якщо людині не були милостиво прощені гріхи. Народ же, бачивши це, настрахався і славив Бога, що дав таку владу людям. Все завершується належним чином і після того, як страх відчаю припиняється, Богові воздається слава за те, що Він дав людям таку владу. Однак така слава належить лише Христові і воздавати почесті належало тільки Тому, Хто посідає спільну з Отцем сутність. Адже народ був здивований не від того, що Господь міг це вчинити (чи можна повірити, що Бог чогось не може?), але причиною принесення Богові хвали були влада та шлях, даровані людям Його Словом: влада відпущення гріхів, влада воскресіння мертвих та шлях повернення на небо.

Іларій з Пуатьє, Коментар на Євангеліє від Матея 8,8.

Джерела: http://www.ukr-parafia-roma.it

Воїни Христа Царя

02.08.2013р. Б. / Радість не залежить від пори року чи життєвих обставин

Десятий фестиваль редемптористської молоді відбувся 25-28 липня у Львові, в монастирі св. Альфонса конгрегації Найсвятішого Відкупителя.

 

У зустрічі взяли участь близько 350 представників із 16 молодіжних груп, що діють при парафіях і храмах, де служать редемптористи. Вперше у такому заході взяла участь молодіжна спільнота «Сіль» із греко-католицької парафії Матері Божої Неустанної Допомоги з Мінська (Білорусь). 

Темою фестивалю стали слова пророка Ісаї: «Ось я, Господи, пошли мене» (Іс 6, 8). Він був присвячений 100-річному ювілею служіння редемптористів візантійського обряду в Україні. 

Фестиваль, як належить, розпочався молитвою: учасники зібралися в церкві св. Йосафата на молебень до Пресвятої Богородиці. Тут вітальні слова до молоді звернув о. Ігор Колесник, протоігумен Львівської провінції редемптористів. На прикладі Марії та Єлизавети він пояснював, що радість не залежить від пори року або життєвих обставин, і закликав усіх взаємно ділитися радістю Божої присутності. «Сьогодні розпочинається час радості», – так о. Ігор завершив свої слова. 

Увечері відбулася презентація спільнот, а наступного дня відбулася творча інтелектуальна гра «Брейн-ринг», побудована на питаннях з історії редемптористів у світі та в Україні, а також на Катехизмі УГКЦ «Христос – наша Пасха». Одним із конкурсів гри було «Спільнота має талант»: хлопці зі «Світла Марії» вражаюче заспівали «Черемшину», були малюнки, що поставали просто на очах глядачів, декламація віршів, гуморески… А футбольні команди, які представляли свої спільноти, взяли участь у четвертому розіграші Кубка св. Альфонса. В упертій боротьбі перемогу здобула команда «Світлячки» спільноти «Світло Христа» зі Львова. Хлопці з Білорусі грали з командою із Кам’янця-Подільського. Спільнота "Світло Христа" станцювала банс для спільноти «УМХ» м. Новояворівська як знак примирення за непорозуміння, що виникли у фіналі Кубку св. Альфонса, чим приємно вразила присутніх та заслужила на оплески. 

Тема фестивалю «Ось я, Господи, пошли мене» стала також і темою творчих виступів, підготовлених усіма спільнотами. Кожен виступ надихав на роздуми, чи готові ми сказати Богові вже сьогодні: ось я, пошли мене! 

«Мені сподобався виступ білоруської спільноти, який показує, як християнин може оживлювати й навертати людей своїм прикладом, а ще виступ  спільноти «Кохавинські зірки». Ставитися до людей потрібно так, як хочеш, щоби ставилися до тебе. Так само важливо й не відвертатися від людей, навіть якщо в них є якісь недоліки, їм треба допомагати це подолати. Багато хто у світі потребує нашої допомоги. Тому треба допомагати іншим, і так знайдеш чимало справжніх братів», – поділився враженнями Максим Тимофєєв із Вінниці. 

27 липня колона учасників відправилася в невелике паломництво на Голосківські могилки, де поховані отці та брати редемптористи, й помолилися за померлих. Опісля розпочалася праця в групах, завданням якої було ближче ознайомитися з праведниками конгрегації: св. Альфонсом Марією Лігуорі, св. Герардом Маелем, св. Климентом Гофбауером, св. Йоаном Нойманом, блаж. Януарієм Сарнеллі, Миколаєм Чарнецьким та іншими. 

Вітаючи редемптористів із ювілеєм, молодь подарувала спільний букет із саморобних квіток, кожну з яких виготовила одна спільнота, зазначивши, що діти – це квіти життя, і справжнім букетом для духовних отців, які тут зібралися, є присутня тут молодь. У відповідь о. Ігор Колесник сказав, що це велике чудо: будучи монахом, мати стількох дітей. 

Щоби не поїхати з фестивалю, не залишивши «сліду в історії», на дорозі, спеціально для цього підготовленій, усі учасники залишили відбитки своїй долонь або ніг. 

о. Дмитрій Чарнель, Каталіцкі Веснік

 

 

 

Фото: Володимир Борейко, Редемптористи

Джерело:   КРЕДО 

01.08.2013р. Б. / У Греції православні монахи виступають проти екуменізму

Православні монахи, що повстали проти екуменічних контактів Константинополя з католиками, досі не хочуть покинути монастир Есфігмену. 29 липня група з близько 20 монахів забарикадувалася та виганяла камінням і пляшками із запальною сумішшю грецьких судових виконавців і міліціонерів, які стежили за виконанням рішення про виселення. Там мала би осісти нова монаша спільнота, послушна патріархові.

Маючи тисячу років, монастир Есфігмену є одним з 20 монастирів гори Афон, який належить до території Греції, але церковно підлягає патріархові Константинополя. Монахи з цього монастиря почали конфліктувати з ним 1967 року, коли до тодішнього патріарха Афінагора прибув з візитом Папа Павло VI. Вони звинуватили свого зверхника у зраді православ'я. Оскільки його наступники продовжували таку ж лінію діалогу з Ватиканом, ця думка не змінилася. У 2002 році патріарх Варфоломій визнав спільноту Есфігмену незаконною і наказав монахам покинути монастир. Вони, однак, незважаючи на підтримку грецьким урядом Екуменічного Патріархату, постійно чинять опір його вимогам.

За матеріалами: pl.radiovaticana.va

Джерело:   Воїни Христа Царя

31.07.2013р. Б. / Глава УГКЦ: Можна показувати себе як великого церковного мецената, а наступного дня – красти державні гроші

Блаженніший Святослав (Шевчук) розповів УНІАН, чому через 1025 років після Хрещення Русі в людей формується образ священика як функціонера-бюрократа, про небезпеки клерикалізації суспільства та про плани запустити греко-католицьке інтернет-телебачення.
 

Митрополит Андрей Шептицький у своїй праці «Як будувати Рідну Хату…», написаній наприкінці 1941-го, висловлював думки щодо об`єднання всіх українських Церков у єдину помісну Церкву. Адже якщо ми хочемо «національної хати», то в усіх справах маємо йти до єдності. Прекрасним приводом продемонструвати християнське єднання (а також показати приклад політикам) могло б стати відзначення 1025-ліття Хрещення України-Руси. Чому цього не сталося, і наскільки актуальні слова Шептицького у наш час?

Ви намалювали дуже гарну перспективу... Але повернімося до слів митрополита Андрея Шептицького. Його слова звучали як голос пророка у час, коли все падало і руйнувалося. Можна було сказати, що то був трохи чи не апокаліптичний час. Творилися інші бачення про майбутнє, адже то був час Другої світової війни. Тоді справді ніхто не знав, що буде через два чи через три роки в Європі і взагалі у світі. А митрополит Андрей Шептицький, під натхненням Духа Святого, міг подивитись крізь призму тих подій у корінь різних, зокрема українських, питань.

Я думаю, що мова про об’єднання в той час комусь могла видаватися абсурдною, бо багато хто міг сказати, що для цього, потрібно мати насамперед мир, спокій у суспільстві. А митрополит говорить цілком навпаки, що саме духовний фундамент має послужити основою, підвалиною для будівництва побудови «рідної хати». Питання державно-церковних стосунків у світлі такого бачення, на мою думку, є дуже актуальним для сьогодення. Чому?

Митрополит бачив, що коли рушаться державні надбудови, рушаться можливо, навіть оті механізми, які десь маніпулювали Церквою, тоді церкви дістають свободу, щоби об’єднуватися. Бо для єднання потрібна свобода. Свобода з одного боку, яка походить від Духа Святого, а з іншого боку - свобода від якогось державного апарату, який маніпулює, використовує церкву у своїх державних інтересах.

Цікаво, що саме тоді, коли сталінська ідеологічна машина хотіла знову ж таки використати Російську православну церкву в сенсі отакої державної ідеологічної структури, митрополит говорив про необхідність свободи для церкви, необхідність звільнитися від прагнення бути комусь державною церквою.

Тому я думаю така позиція і слово митрополита Андрея є дуже важливими. Для того, щоб нам збудувати єдину помісну церкву в Україні, нам сьогодні необхідно уникнути спокуси надмірної клерикалізації суспільства.

Наведу такий приклад. Учора я відвідував Мистецький Арсенал. Я мав нагоду просто подивитися, як культурне суспільство, митці реагують на перебіг святкувань 1025-річчя Хрещення Русі-України. І що я відчув? Я відчув, що сьогодні справді українське суспільство має велику небезпеку клерикалізації. Ця небезпека виникає з одного боку внаслідок, можливо, дещо незграбного втручання державних чинників у церковні справи, а з іншого – через намагання тої чи іншої церкви стати державною.

А в результаті у суспільстві (що я побачив,зокрема, на прикладі тих же митців, які дуже чутливі до таких тенденцій) витворюється образ священнослужителя як такого собі бюрократа від релігії – державного функціонера, що опікується релігійними почуттями віруючих.

Що заважає робити зараз якісь рухи до єдиної помісної християнської Церкви? Може, нещодавні обійми глави УПЦ КП Філарета і УПЦ МП Володимира – перший рух до зближення?

Я думаю, що нам не так потрібно робити якихось таких публічних жестів, якоїсь такої награності для гарної картинки по телебаченню. Нам потрібно справді шукати спільного фундаменту. Це рух, екуменічний рух, якраз розпочався 50 років тому в контексті Другого Ватиканського Собору. І тому Католицька церква є сьогодні промотором цього об’єднавчого руху, а митрополит Андрей Шептицький став предтечею Другого Ватиканського Собору, і як пророк, випередив час.

Що заважає об’єднанню? Я би сказав, є кілька факторів, які нам стоять сьогодні на перешкоді. По-перше, це певні історичні рани, які тяжать і сьогодні. Перша рана – рана розколу, який стався ще у 1054 році. В Україні ця рана відкрилася з новою силою після так званого Берестейського єднання. Бо єдина Київська церква опинилася тоді наче у двох різних конфесійних вимірах. Пізніше її почали використовувати з політичною метою. Зокрема, коли Україна потрапила в орбіту Московського царства. Чому? Бо православ’я було державною релігією, а наша церква стала переслідуваною і крок за кроком була знищена. Пізніше, в новітньому часі, ті рани знову посилилися з більшою силою вже у рамках, совєтської ідеології.

Ще один крок був зроблений уже при розпаді Радянського Союзу, ми знаємо, що радянські спецслужби хотіли не дати нашій церкві вийти з підпілля. (До речі, наступного року будемо згадувати 25 років легалізації нашої церкви.). І таким чином творилися штучні перепони для того, щоб наша церква не могла знову-таки увійти у суспільний дискурс уже незалежної України. Це – історичні рани, які я згадав.

Існує ще багато інших ран, наприклад, упередження між церквами на побутовому ґрунті через незнання. Є певні упередження, які підсилюються неосвіченим духовенством. Втім, я нікого не звинувачую. От дуже промовистими є в тому сенсі слова Предстоятеля УПЦ МП Володимира (Сабодана), який сказав під час нашої останньої зустрічі, що ми втратили 20 років у незалежній Україні. Чому? Бо ми не писали книжки і не вчили людей про необхідність всецерковного єднання. Як на мене, це є дуже глибокі слова, які випереджають час і заслуговують на дуже серйозну увагу.

Митрополит Володимир говорить про те, що і я – дуже часто ті упередження є на рівні неосвіченості і незнання. І тому слово «екуменізм» набуває такого негативного дискурсу сьогодні в багатьох церковних контекстах не через те, що сама по собі ідея є грішна, а є певне упередження і незнання, яке потім передається як притча во язицех замість чіткого розуміння, про що саме ми говоримо.

Які іще чинники стоять на перешкоді до об’єднання українських християнських Церков?

Я би сказав, навіть економічні (чи матеріальні) чинники. Вам, напевно, відомо, що сьогодні усі церкви відчувають себе покривдженими державою, яка не до кінця виконала свої обіцянки щодо церковного майна. Деколи це питання використовувалося як інструмент для того, аби розпалювати міжконфесійну ворожнечу, деколи навмисно з боку держави. Ось пригадаймо протистояння, які було в роках дев’яностих між різними конфесіями за храми…

Богу дякувати, що ми з того вив’язалися.

Деякі конфесії говорять: «От як ви нам віддасте оцей храм, отоді ми будемо з вами миритися». Мені це нагадує фразу з мультфільму «Троє з Простоквашино». Пригадуєте, був такий персонаж, поштар Пєчкін. Одного разу з його вуст така фраза пролунала: «Это почему я раньше такой злой был? Потому что у меня велосипеда не было. А вот тепер я сразу же добреть начну». Чому маємо перешкоди для єднання? «Тому що я не маю цього храму. Як отримаю, то відразу перепона зникне». Це певне дитяче відношення, але воно має своє підґрунтя.

Ми завжди, з нашого боку, казали, що поділ між християнами є гріхом, за який потрібно каятися. Цей гріх потрібно надолужувати – це означає: потрібно його ділами заліковувати. Тому я думаю, коли ми будемо свідомі тих багатьох сьогоднішніх перешкод, ми шукатимемо найкращих елементів, щоби це заліковувати. Але знову ж таки, якщо ми впадемо в гріх клерикалізації, це завжди буде на користь одної конфесії. І це завжди створюватиме нові перешкоди і нові причини для розколів і поділів.

Але якщо ми справді сьогодні кожен у своїй конфесії візьмемося до цієї справи духовної революції, яку Русь-Україна пережила за сприянням рівноапостольного князя Володимира, то ми не тільки зможемо показати істинне обличчя Христової церкви. Ми зможемо насправді показати, що набагато більше є того, що нас єднає, ніж те, що роз’єднує...

Українське суспільство потребує євангелізації, тобто – наново відкрити для себе, що таке християнство, що означає бути християнином. І, я думаю, що сьогодні ми, як християни, святкуючи 1025-ліття Хрещення Русі-України, потребуємо не так низки заходів, не запровадження державної релігії в Україні – гадаю, нам більше потрібно говорити про наслідки, які мало Хрещення рівноапостольного князя Володимира для нашого суспільства.

Хрещення Руси-України було стартом дуже потужної і духовної, і суспільної, і культурної трансформації. Наслідком такої трансформації було те, що розрізнені племена стали єдиним християнським народом, одним із найкультурніших народів Європи того часу.

Як нам потрібної сьогодні ось такої хрещальної трансформації, якщо хочете – духовної революції українського суспільства!

І хто ж її міг би здійснити?

Це є завдання церкви, яке я окреслив словом «євангелізація». Бо, на жаль, потрібно теж зважати на певний негативний спадок, який існує в пострадянському просторі. Дуже часто все те, що спускається нам з боку влади, воно лишається на рівні зовнішньої формальності. І тому, для нас, християн, сьогодні потрібно шукати нової парадигми державно-церковних стосунків. Такої парадигми, яка би, з одного боку, дозволила нам мати свободу для здійснення своєї місії у суспільстві, а, з іншого, щоби з боку влади була забезпечена паритетність чи партнерство.

Що Ви маєте на увазі під партнерством?

Згідно з соціальною доктриною католицької церкви, кожен член суспільства має свої обов’язки, свій вид служіння для людей. Влада має одні обов’язки, церква – інші. Але в певних моментах вони повинні бути партнерами, щоби вирішити цілу низку питань для суспільства. Бо дехто взагалі ставить питання: «Чи потрібні державно-церковні стосунки як такі?».

Я думаю, безперечно, потрібні. Потрібні правильні засади їхнього будівництва. І ось партнерство з державою, трактування церкви не як свого підлеглого, а як партнера може забезпечити необхідну платформу, щоби вибудовувати правильно оці державно-церковні стосунки. І тому я кажу, що нам сьогодні вкрай обережно потрібно трактувати спокусу клерикалізації суспільства.

У сучасній постмодерній культурі ми спостерігаємо два процеси, про які я би хотів згадати. З одного боку, релігія чи все те, що стосується пошуку людиною красивого, вічного, досконалого, істинного, є глибоко особистою справою. І коли хтось ззовні, можливо, не дуже виважено втручається в цю сферу, це тут же створює відразу сучасної людини до тої структури, яка втручається в сферу її особистого життя, особистого релігійного життя. Цей феномен культурний, суспільний, котрий може мати як позитивний наслідок, так і негативний. Тому що релігійне життя не є лише приватною справою, ми повинні бути християнами не тільки у себе вдома за зачиненими дверима. Ми повинні бути християнами і в суспільстві.

А чи розглядаєте Ви в якості партнерства з владою, наприклад, висування священика у депутати будь-якого рівня?

Ми публічно заявляли, що політика – це не є роль священика. Якщо священик відчуває, що він хоче бути депутатом, то це означає, що він не розуміє, в чому полягає його місія. Більше скажу, чому сьогодні є з боку держави така увага до церкви? Гадаю, це є намагання, до певної міри, знайти собі державну церкву. Бо сьогодні в Україні є криза влади, ми це бачимо.

Якщо порівняти рівень довіри, який існує до владних механізмів, і рівень довіри, який існує до церкви, то побачимо, що це – неспіввимірні величини. Тому держава хоче, шукає державної церкви суто, я би сказав, з корисливою метою. І тому церква повинна не датися, має зберегти свою свободу, інакше вона буде так само дискредитована, як сьогодні дискредитовані структури влади.

Але церква має дати сенс, новий сенс для служіння влади. І тільки тоді ці державні структури можуть пережити свій ренесанс. Не тоді, коли вони підкорять собі церкву, ні. А коли вони її послухають. Коли той, хто іде до влади, розумітиме, що його метою є не зберегти свій капітал, чи створити якийсь окремий суперзахист для свого бізнесу, ні. Має бути, аби людина, ідучи до влади, хотіла послужити комусь, пожертвувати чимось для свого ближнього. Бо сьогодні стереотип чи поняття влади, є абсолютно радянським. Начебто владу здобувають для того, щоб панувати з усіма наслідками аж до репресивного механізму використання. І тому я думаю, що це потрібно міняти, трансформувати у світлі прикладу князя Володимира.

Інколи доводиться чути: можна бути доброю людиною, громадянином і допомагати ближньому, і при цьому не потрібно ходити до церкви, вистоювати служби і бити поклони. Що б ви сказали на це?

Бачите, це є один із дуже таких частих закидів щодо церкви. Чи взагалі потрібне якесь релігійне життя? Більше того, чи потрібно мені шукати однодумців для того, щоб жити по істині? Чи може кожен із нас жити по істині приватно, окремо?..

Кожен – за своїм розумінням істини…

І так воно є, на жаль. Дуже часто кожен сьогодні створює свою приватну істину, свою приватну релігію, свою приватну побожність І це зветься постмодерною культурою… На мою думку, це виглядає, як розбите дзеркало, де кожен бачить своє відображення, але у своєму клаптику загального дзеркала.

Ось тут і релігійне життя сприймається як така частина свого особистого життя, про яке часом навіть не дуже є коректно, культурно говорити назовні.

Так, вважається невихованим запитати, чи ходиш ти до Церкви і до якої саме…

Людина за своєю суттю є істотою соціальною, суспільною. Якщо, наприклад, людина є релігійною лише у своєму внутрішньому житті, а не має жодної можливості або навіть відваги виявити, ким вона є насправді назовні, тоді вона є приречена на дволикість. І це теж сьогодні спостерігається у житті охрещених людей. Можна, скажімо, стояти близько глави церкви на святкуванні 1025-ліття Хрещення і показувати себе як дуже великого церковного мецената, а наступного дня – красти державні гроші. І це є, я би сказав, певна трагедія християн у сучасному світі.

Так виглядає, що кожен із нас сьогодні є у стані такої собі племінної роздробленості, в якій існувала Київська Русь у часи Володимира. Глибока інтуїція рівноапостольного князя Володимира підказала йому шукати духовні фундаменти для того, щоб із розрізнених племен вчинити єдиний народ божий нових людей, як він молився про це у своїй молитві на Дніпрі, коли бачив, як кияни хрестяться.

Отож тому я кажу: нам потрібна духовна трасформація українського суспільства. Коли через ту силу, яка випливає з Хрещення, ми можемо наново відчути себе єдиним народом. Не територією, де живуть люди, поділені на різні регіони і на конфесії, але справді єдиним народом, який має єдину віру, вірить в єдиного Бога і визнає єдине Хрещення. Це є три основи, які лягають в основу екуменічного руху католицької церкви.

У суспільстві зараз багато говорять про загальний занепад моральності, всеохопну байдужість, жорстокість. ЗМІ постійно повідомляють про жахливі нелюдські злочини… Як Церква може допомогти змінити цей стан?

Мораль чи християнська мораль – це лише вияв, часом суспільний вияв, духовного життя. Бути морально доброю людиною, опираючись лише на суто людські зусилля, емоції, ресурси людські, є неможливо. Тому-то ми кажемо, що мораль має релігійну основу. Християнин має силу бути морально добрим. Чому? Бо християнин як віруюча особа черпає цю силу у Бога. Неможливо виконати заповіді Божі, не черпаючи для цього силу від самого Бога. Коли хтось каже, що він є добрий, морально правильний і не потребує якоїсь сторонньої допомоги, дуже часто він поступає як добрий фарисей, в якого є гарно відпрацьована система самовиправдання. Тому така суто людська мораль – вона завжди схильна до злого. Завжди схильна зло виправдовувати, шукати певні причини, але ніколи не дасть певних засобів, як справді можна зло вилікувати.

Бог є Спаситель, той самий, який дав заповідь «не убий» чи «не вкради», він є той, який дає тобі силу, можливість, щоб такого не чинити. В тому полягає, я вважаю, сила прикладу князя Володимира, бо він знайшов того, хто зробив його святим, хто поміг йому бути праведним володарем.

Він розумів, що його людські сили щодо об`єднання народу зазнали невдачі. І тоді він звернувся до сили Божої. Він знайшов, пізнав єдиного Бога, і тому він охрестився. Це є дорога до християнської віри князя Володимира. Я думаю, що тією дорогою сьогодні повинен пройти кожен українець. Більше того, кожен охрещений, бо ми деколи навіть не знаємо, що з нами сталося в хрещенні, не знаємо, що ми можемо отримати у храмі. І тому не приходимо…

Якось я чув таке порівняння теперішнього Папи Франциска (тоді він був іще кардинал Бергольйо), коли він говорив про тих людей, які хочуть жити праведно, але не хочуть ходити до церкви, не користати з тої допомоги, які вони у храмі отримують. Отож він казав «Ви собі уявіть людину, у якої складні фінансові проблеми. Їй кажуть: «Ось, наприклад, у неділю, туди-то прибуде кредитор, який надасть тобі безкоштовний кредит, який ти не мусиш повертати. Чи можете ви знайти таку людину, як не піде, щоб від того кредитора не прийняти?». Очевидно, що коло того кредитора була би велика маса народу, і всі хотіли би нього доступитися й отримати чим побільше. А це те, що діється під час кожної божественної Літургії у храмі. Тобто приходить Спаситель, у якому є вирішення усіх наших проблем. І ми мусимо правильно зрозуміти це і можливо, я би сказав по-християнському дозріти, що всяке добре даяння і всякі добрі звершення «свише есть». «Походить від тебе, Отця світла», - ці слова ми чуємо на кожній Службі Божій, правда?

Можливо, ми не до кінця усвідомлюємо, у чому полягає ота глибина змісту того Христового Таїнства, яке рівноапостольний Князь Володимир передав нам як великий спадок віри. Тому я кажу, що наше суспільство потребує євангелізації, оцієї духовної революції й оновлення, яке стало першим наслідком Хрещення Русі-України.

Ви говорили, що багато стереотипів, зокрема щодо УГКЦ, постає через елементарне людське незнання. Можливо, потрібно більше піару?

Нашій церкві, на жаль, сьогодні не приділяється належної уваги. Коли якась подія відбувається у православній церкві, вона притягає увагу мас-медіа. Коли подія якась в УГКЦ, хтось зумисне чи незумисне не хоче про це говорити або чути. Тому було би дуже добре, якби усі мас-медіа України ставилися однаково до всіх конфесій. В той ж час ми вимагаємо це від держави, чи від президента, чи від когось іншого.

Я би хотів, щоби так само й ось наші мас-медіа, зокрема незалежні (а такі ще є в Україні), просто однаково об’єктивно ставитися до всіх конфесій, в тому числі і до нашої церкви. І тоді матимуть набагато більше свободи і можливості саме усувати ті стереотипи, ламати ті мури, які чиясь ідеологія колись на якусь церкву накладала.

А як УГКЦ допоможете ламати стереотипи? Яким чином у вас будується співпраця зі ЗМІ?

Я думаю, що і мас-медіа потребують євангелізації, адже вони – теж є частина суспільства. Бо інколи журналісти не до кінця розуміють певної церковної ідеології, значення церковних символів і тому їм важко інтерпретувати певні події, які відбуваються. Треба допомогти ліквідувати релігійну безграмотність, яка сьогодні панує в Україні.

У нас є кілька методів роботи зі ЗМІ. Наприклад, наш Український католицький університет у Львові відкрив свій факультет журналістики, який не тільки проводить семінари, а має програму вишколу журналістів, які, з одного боку, відповідають усім вимогам сучасної нецерковної мас-медійної журналістики, але, з іншого боку, вони трохи краще ознайомлені з церковним життям, термінологією, незалежно від конфесій.

Ми намагаємося мати періодичні зустрічі з пресою. Крім того, на часі відкриття нашого інтернет-телебачення. І таким чином ми намагатимемося бути присутніми в інформаційному просторі і теж працювати зі світською пресою.

Я особисто намагаюся спілкуватися з журналістами, бо справді відчуваю: таке спілкування важливе як для мене як для глави церкви. Бо тоді я краще розумію, чим живе наше суспільство, тому що я вважаю, що журналістика – це мистецтво А справжній журналіст – це той, хто професійно і чесно виконує свої обов’язки, а не працює на чиєсь ідеологічне замовлення.

Розмовляла Ярослава Парака.

Джерело:   Воїни Христа Царя

30.07.2013р. Б. / "Прихиліть своє вухо до голосу Марії. Давайте послухаємо її тихий, але рішучий заклик"

Актуальне звернення «Марія та місто» Папи Бенедикта XVI

«Місто, дорогі брати і сестри, всі ми місто!» Ці слова є лише невеличким фрагментом промови, що Папа Бенедикт XVI висловив під час традиційної церемонії 8 грудня, присвяченої вшануванню свята Непорочного Зачаття Діви Марії біля підніжжя статуї, що на площі Іспанії в місті Римі. 

«Я хочу публічно віддати належне всім тим, хто мовчки, не словами, а справами, прагнуть практикувати євангельський закон любові, який управляє світом». Понтифік також зазначає та вказує на нові стимули в нашій праці для міста.

Промова Папи Бенедикта XV 

на Площі Іспанії – Рим, 8 грудня 2009

                                     

Дорогі брати і сестри!

У самому серці християнського міста , Марія являє собою солодку і довірливу присутність. Своїм стриманим стилем подає всім мир і надію у щасливі та сумні моменти нашого життя. У церквах, каплицях, на стінах палаців: живопис, мозаїки, статуї все це нам пригадує присутність Матері, яка постійно спостерігає за своїми дітьми та опікується ними. Навіть тут, на площі Іспанії, Пресвята Богородиця знаходиться на вершині, щоб завжди бачити це місто та охороняти його жителів.

Що каже Марія місту? Що пригадує всім своєю присутністю? Пригадує нам, що «де збільшився гріх, там перевищила благодать» (Рим. 5:20) – як пише святий апостол Павло. Вона є Непорочною Матір’ю, котра звертається до людей нашого часу: Не бійтеся, Ісус переміг зло, Він це зло переміг повністю, і тим звільнив нас від його панування.

Ми маємо потребу у гарних новинах! Кожного дня, через газети, телебачення, радіо, ми чуємо розповіді про зло, яке коїться у світі; ці погані новини повторюються, посилюються і ми звикаємо до найжахливіших речей, саме вони роблять нас нечутливими і, в певному сенсі перевантажують наш мозок, оскільки ці негативні явища, які ми спостерігаємо, не зменшуються, а навпаки – день у день накопичуються. Внаслідок такого постійного плину негативних подій, – твердішає наше серце і думки стають похмурими. З цієї причини місто потребує Марію, котра своєю присутністю говорить про Бога, нагадує нам про перемогу благодаті над гріхом і закликає сподіватися на краще навіть у найважчих ситуаціях.

У місті живуть – і навіть переживають всіх – «невидимі особи», котрі час від часу провокують і ворушать історією та життям міста, таким чином, щоб з’явитися на першій сторінці газет чи на телебаченні. Вони сигналізують до останнього, поки картинка тієї чи іншої новини не приверне уваги. Це хибний механізм, якому, на жаль, важко чинити опір. Місто спочатку приховує щось, але потім це виставляє на публіку, без жодного помилування чи жалю. Проте, крім цього, в кожній людині є бажання бути прийнятою як особа, котрій приналежна певного роду сакраментальна реальність, тому що кожна людська історія це відблиск історії спасіння, і потребує як найбільшої поваги.

Місто, дорогі брати і сестри, є всі ми! Кожен робить свій внесок у його життя та моральний клімат, на благо чи на зло. У серці кожного з нас є своєрідна межа між добром і злом, і ніхто з нас не повинен відчувати себе вправі судити інших, а кожен з нас повинен відчувати внутрішню потребу вдосконалювати себе! Засоби масової інформації, як правило, змушують нас відчувати себе, «глядачами», якщо десь присутнім є зло, то автоматично його прив’язувати до вини інших, мислячи, що деякі погані чи трагічні події, ніколи не зможуть трапитись з нами. Проте, всі ми є «акторами» а не «глядачами», і кожен з нас має свою роль як у поганих так і добрих подіях, а наша поведінка має вплив на інших.

Часто ми скаржимось на забруднення повітря, що в деяких місцях у місті неможливо дихати. Так, це правда: але потрібно спільне зусилля всіх жителів міста, на всіх рівнях, для того, щоб навести порядок у місті. Є ще одне забруднення, можливо, менш відчутне фізіологічними органами сприйняття людини, але за своїм характером та масштабами є не менш безпечною за попереднє. Це забруднення духу яке стирає усмішку з наших облич, людина менше посміхається, ходить похмурою, і такий стан речей призводить нас до того, що люди не вітають один одного, щоб не дивитися один одному в обличчя... Власне, місто і складається з облич тих осіб, проте, на жаль, колективна динаміка може змусити нас втратити сприйняття глибини та особливості цих облич. Люди стають тілами, і ці тіла втрачають свою душу, вони стають неначе речі, предмети без обличчя, які придатні лише для обміну і споживання.

Непорочна Діва Марія допоможе нам знову віднайти і захистити глибинну сутність людей, тому що в ній ми бачимо досконале поєднання душі і тіла. Чистота, яка віддзеркалюється в її обличчі, проявляється у повній відповідності в цьому досконалому єднанні духа, душі і тіла, з волею Божою. Богородиця вчить нас відкривати себе до дії Бога, бачити інших, так як Він спостерігає за ними: виходячи від серця. Дивитись на людей з милістю, з любовʼю, з нескінченною ніжністю, особливо на тих, хто самотній та зневажений. «Де рясніший гріх там заясніла благодать».

Я хочу публічно віддати належне всім тим, хто мовчки, не словами, а справами, прагнуть практикувати євангельський закон любові, який управляє світом. Є багато тих, навіть тут, у Римі, котрі рідко фігурують у новинах. Чоловіки і жінки різного віку, котрі зрозуміли, що не варто засуджувати, скаржитись, звинувачувати інших у бідах, але краще відповідати на зло добром. Це призводить до зміни речей, а точніше, змінює людей а, отже, і покращує суспільство.

Дорогі Друзі, римляни, і всі, хто живе в цьому місті! У той час як ми заклопотані нашою повсякденною діяльностю, прихиліть своє вухо до голосу Марії. Давайте послухаємо її тихий, але рішучий заклик. Вона каже, що для кожного з нас, без винятку стосується цей Євангельський клич, який запевняє нас, що там де збільшився гріх, зарясніла і помножилась благодать, і кожен це може досвідчити виходячи зі свого серця та життя! І слідуючи цьому місто красивішатиме, ставатиме більш християнським та гуманнішим.

Дякуємо, Пресвята Богородице, за твоє послання надії. Дякуємо за твою тиху, але красномовну присутність в самому центрі нашого міста. Непорочна Діво Марія, молися за нас!

Інформаційна служба Комісії УГКЦ Справедливість і Мир

Джерело:   Воїни Христа Царя

30.07.2013р. Б. / Прощальна промова Папи Франциска у Ріо

Пані Президент, вельмишановні представники загальнодержавної влади, влади у штатах і на місцях, дорогий архієпископе Архідієцезії Сан-Себастьян-до-Ріо-де-Жанейро, дорогі кардинали та брати у єпископстві, дорогі друзі!

Незабаром я залишу вашу країну й вирушу назад до Рима. Я відлітаю з багатьма щасливими спогадами, які, я знаю, будуть підживлювати мої молитви. Я вже починаю сумувати за Бразилією, за цим чудовим народом, який виказав мені стільки любові та дружби. Мені бракуватиме цих щирих і теплих усмішок, що їх я бачив на багатьох обличчях, і того запалу, який продемонстрували волонтери. Я сумуватиму за сповненими надією поглядами молодих людей із Лікарні святого Франциска. Мені бракуватиме віри й радості, що їх показали мешканці Варжинії посеред своїх нестатків. Я знаю, що Христос дійсно присутній у житті безлічі молодих людей та у житті багатьох, кого я зустрів протягом цього незабутнього тижня. Дякую вам за теплу гостинність і дружбу, які я тут зустрів. Цього мені також бракуватиме.

Я би хотів особливо подякувати пані Президент за висловлення теплих почуттів від імені всього бразильського народу до наступника Петра. Я висловлюю сердечну подяку моїм братам-єпископам та багатьом їхнім співпрацівникам за те, що перетворили цей тиждень на пречудове святкування багатства і радості нашої віри в Ісуса Христа. Дякую всім тим, хто брав участь у звершенні Євхаристії та в інших заходах. Спасибі всім, хто доклався до їхньої організації, і тим, хто транслював їх у медіа. Нарешті, я хочу подякувати всім, хто так чи інакше допоміг вирішити питання з поселенням та організацією великої кількості молоді. Нітрохи не менше я вдячний тим багатьом людям, які молилися, часто тихо й простосердечно, аби цей Всесвітній день молоді став справжнім досвідченням зростання у вірі. Нехай Бог винагородить усіх вас якомога щедріше!

Висловлюючи подяку й прощаючись, я звертаюся своїми думками до тих, хто перебуває в центрі цього святкування – до молоді! Нехай Бог благословить вас за чудове свідчення вашим життям та за вашу активну й радісну участь протягом цих останніх днів. Багато з вас прибули сюди учнями; я не сумніваюся, що всі ви повернетеся додому місіонерами.

Допомагайте будувати цивілізацію любові своїми радісними свідченнями та служінням. Показуйте своїм життям, що варто використовувати свій час і таланти задля досягнення високих ідеалів; варто визнавати гідність кожної людини та варто йти на ризик заради Христа і Його Євангелія. Ми приїхали шукати саме Його, тому що Він першим вирушив на пошуки нас. Саме Він запалив наші серця бажанням нести Добру Новину у великі міста та малі спільноти, у села та у всі куточки цієї великої планети.

Я завжди покладатиму сподівання на молодь Бразилії та на молодь по всьому світі: з їхньою допомогою Христос готує настання нової весни на всій землі. Я побачив перші її плоди і знаю, що інші з радістю зберуть достиглий врожай.

Наостанку я хочу звернутися думками до Матері Божої Апаресідської, з якою також прощаюся. У цьому улюбленому санктуарії я стояв на колінах у молитві за всю людську родину та особливо за всіх бразильців. Я благав Марію зміцнити вас у християнській вірі, яка є складовою шляхетної душі бразильського народу, як і багатьох інших народів; ця віра є скарбом вашої культури та слугує заохоченням і підтримкою у завданні розбудови оновленого людства у злагоді та солідарності.

Від’їжджаючи, Папа каже всім вам із любов’ю: «до зустрічі незабаром». Він просить вас не забувати молитися за нього. Папа потребує молитви кожного з вас. Із любов’ю залучаю вас у свої обійми. Нехай благословить вас Бог!

Переклад Наталії Лисак, Католицький Медіа-Центр і «Телебачення Віковічного Слова» (EWTN)

Джерело:   Воїни Христа Царя

30.07.2013р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (22 - 28 липня)

Блаженніший Святослав Шевчук, Глава УГКЦ,  відвідав учасників духовно-формаційного семінару для підвищення кваліфікації місіонерів - священиків, монахів і монахинь із-за кордону, що проходили цими днями в Княжичах. Глава Церкви 23 липня відслужив Вечірню в каплиці Київської Трьохсвятительської духовної семінарії, а потім поспілкувався з учасниками курсів.

З ініціативи Посольства України при Святому Престолі та за підтримки УГКЦ в Італії, українська громада Риму молитовно приєдналася до святкувань 1025-річчя Хрищення України-Русі. У п’ятницю, 26 липня 2013 р., у ватиканській базиліці Святого Петра, Преосвященніший владика Діонісій Ляхович, ЧСВВ, Апостольський Візитатор для українців греко-католиків в Італії та Іспанії, очолив при престолі святого Еразма відправу Молебню до святого Володимира. Саме в цьому місці у головному храмі католицької Церкви у 1988 році, з нагоди Ювілею 1000-річчя Хрищення, стараннями владики Василя Лостена, тодішнього Єпарха Стемфордського, були встановленні мозаїчні зображення святих рівноапостольських Володимира та Ольги.

Також у цей день на пл. Липневій (м.Львів) відслужили панахиду за вбитим бездомним чоловіком. Панахиду не далеко від місця вбивства організувала Спільнота Святого Егідія у Львові. Відслужив панахиду владика Венедикт Алексійчук Єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ, Йому співслужили о. Іван Курілець та о. Андрій Стасів. На панахиді разом із членами Спільноти Святого Егідія молилися десятки бездомних львів’ян. 

28 липня, в Українській Греко-Католицькій Церкві соборно відзначили день пам’яті рівноапостольного князя Володимира.

Божественну Архиєрейську Літургію у Патріаршому Соборі Воскресіння у Києві очолив Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав Шевчук. Главі УГКЦ на Літургії співслужили: владика Ігор Возьняк, Архиєпископ і Митрополит Львівський, владика Володимир Війтишин, Архиєпископ і Митрополит Івано-Франківський, владика Василій Семенюк, Архиєпископ і Митрополит Тернопільсько-Зборівський, а також владика Михаїл Колтун, Єпарх Сокальсько-Жовківський, владика Димитрій Григорак, Єпарх Бучацький, владика Степан Меньок, Екзарх Донецько-Харківський, владика Йосафат Говера, Екзарх Луцький, владика Богдан Дзюрах, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ та владика Йосиф Мілян, Єпископ-помічник Київської архиєпархії.

«Сьогодні тут, у підніжжі Патріаршого собору Воскресіння Христового, який готується до посвячення, хочу подякувати Господу Богу за дар віри через життя, служіння і подвиг рівноапостольного великого князя Володимира», – сказав до вірних Блаженніший Святослав під час проповіді.

 Преосвященний владика Венедикт, Єпископ-помічник Львівський, відвідав з нагоди храмового празника парафію Святих Володимира і Ольги (м. Львів, вул. Симоненка,5-а).Владика Венедикт очолив Архиєрейську Божественну Літургію та виголосив проповідь. 

Українська греко-католицька громада Святого Миколая в Афінах  відзначила 1025-річчя Хрещення Русі-України. У неділю, на празник Святого рівноапостольного Володимира Великого, князя Київського, Божественну Літургію в катедальному соборі Пресвятої Трійці звершив владика Димитрій (Салахас), Апостольський екзарх для греко-католиків у Греції. 

Звернення Блаженнішого Святослава про освячення Патріаршого Собору (ВІДЕО)

Блаженніший Святослав: «УГКЦ зберегла давню Київську традицію відзначення свята Володимирового Хрещення»

Анонси:

3-4 серпня 2013 року Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ, візьме участь у II Всеукраїнській Патріаршій прощі до Галицької чудотворної ікони Матері Божої, що  в с. Крилос, на Івано-Франківщині, на місці давньої столиці галицьких князів. Таке всеукраїнське  паломництво присвячене Року віри та ювілею 1025-річчя Хрещення Русі-України.

Як ми повідомляли, 17-18 серпня 2013 року з нагоди 1025-ліття Хрещення України-Русі відбудеться Міжнародна всецерковна проща та освячення Патріаршого собору Воскресіння Христового у Києві.

Програма прощі до Патріаршого собору Воскресіння Христового УГКЦ

Джерело:   Воїни Христа Царя

29.07.2013р. Б. / Уже є сторінка, присвячена наступному Дню молоді

За електронною адресою krakow2016.com молоді люди з усього світу знайдуть інформацію про місто Йоана Павла ІІ.

 

Інтернет-сторінка, присвячена майбутньому Всесвітньому дню молоді у Кракові, має шість версій: польську, англійську, іспанську, французьку, італійську та німецьку. Тут можна знайти головну інформацію про зв’язки Йоана Павла ІІ з Краковом, про два найбільші санктуарії – Божого Милосердя і Папи-поляка, а також дані про Краківську архидієцезію. На сторінці вміщено також мультимедійні матеріали: споти, які представляють Краків, та невеличкі відео про першу реакцію молодих поляків на звістку про те, що наступного разу краків’яни прийматимуть гостей з усього світу.

Перші користувачі сторінки вже можуть почути послання кардинала Дзівіша до молоді всього світу. Його Високопреосвященство запевняє у гостинності міста Йоана Павла ІІ і сердечно запрошує до участі у ВДМ-2016. Краківський митрополит  також висловив сповідання, що там молодь зможе ушанувати блаж. Йоана Павла ІІ на його рідній землі вже як святого. «Цей Всесвітній день молоді також буде великим днем святого Йоана Павла ІІ, подякою за цю людину, за його любов до молоді, і за все, що він нам залишив – великий спадок, яким ми живемо надалі, бо він надалі надихає молодих людей, і не тільки молодих, до життя чесного, у близькості з Христом, у близькості з Його Матір’ю, Пресвятою Дівою Марією», – сказав кардинал Дзівіш. 

Сайт ВДМ у Кракові також містить посилання на офіційні профілі цієї події у соціальних мережах: Facebook Twitter, Youtube, Google+, Flickr, Ask. 

Сторінка має стартовий характер, а меню буде постійно розбудовуватися так, щоби кожен зацікавлений знайшов за адресою krakow2016.com всю потрібну йому інформацію. 

За матеріалами: wiara.pl

Джерело:   КРЕДО 

29.07.2013р. Б. / Проповідь Папи на закриття ВДМ 2013 в Ріо (повний текст)

Дорогі брати у єпископстві та священстві, дорогі юні друзі!

«Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи». З цими словами Ісус звертається до кожного з нас, кажучи: «Як чудово було брати участь у Всесвітньому дні молоді, жити вірою разом із молодими людьми з усіх чотирьох сторін світу. Однак тепер ви повинні йти й передавати цей досвід іншим». Ісус кличе вас бути учнями з певною місією! Що сьогодні говорить нам Господь у світлі Слова Божого, яке ми почули? Він каже три прості принципи: ідіть, не бійтеся та служіть.

1.Ідіть. Протягом цих днів у Ріо ви мали змогу зануритися в прекрасний досвід зустрічі з Ісусом, зустрічати Його разом із іншими та відчути радість віри. Однак досвід від цієї зустрічі не повинен обмежуватися вашим життям чи зупинятися на вашій малій парафіяльній групі, вашому русі чи спільноті. Це було б все одно, що викачати кисень із полум’я, яке щойно розгорілося. Віра є тим полум’ям, що розгорається ще дужче мірою того, як нею діляться з іншими та передають далі, аби кожен міг пізнати, полюбити та сповідувати Ісуса Христа, Володаря життя й історії (пор. Рим 10, 9).

Однак увага! Ісус не сказав: «якщо ви забажаєте» чи «якщо матимете час». Натомість Він мовив: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи». Ділитися досвідом віри, бути свідками віри, проголошувати Євангеліє – це наказ, який Бог дав цілій Церкві, включно з вами; проте це наказ, що походить не з бажання панувати чи владарювати, а з сили любові, з того факту, що Ісус перший прийшов до нас та дав нам не частину себе, а всього себе: Він віддав своє життя, щоби спасти нас та показати нам любов і милосердя Божі. Ісус ставиться до нас не як до рабів, а як до вільних людей, як до друзів, до братів і сестер; і Він не лише посилає нас у світ, а й супроводжує нас, Він завжди поряд із нами, коли ми здійснюємо свою місію любові.

Куди посилає нас Ісус? Немає кордонів, меж не існує: Він посилає нас до кожної людини. Євангеліє – для всіх, а не лише для обраних. Воно не лише для тих, хто здається ближчим до нас, хто більш готовий його прийняти і більш прихильно до нас налаштований. Воно для всіх. Не бійтеся йти й нести Христа в кожну ділянку життя, на маргінеси суспільства, навіть до тих, які здаються найбільш далекими та байдужими. Господь шукає всіх, Він хоче, аби кожен відчув теплоту Його милосердя й любові.

Особливо я бажаю, щоби наказ Христа: «Ідіть», - знайшов відгук серед вас, молоді люди, які представляєте Церкву Латинської Америки, що залучена в континентальну місію, до якої заохочують єпископи. Бразиліє, Латинська Америко, увесь світ потребує Христа! Святий Павло каже: «… горе мені, коли б я не проповідував Євангелії» (1 Кор 9, 16). Цей континент прийняв проголошуване Євангеліє, що вплинуло на хід його історії та принесло численні плоди. Тепер же це проголошення довірене також і вам, щоби воно могло зазвучати зі свіжою силою. Церква потребує вас, ваш запал, вашу творчість та радість, що притаманні вам великою мірою. Великий апостол Бразилії, блаженний Жозе ді Анш'єта, вирушив на місію, коли йому було всього лише дев’ятнадцять років. А чи знаєте ви, яким є найкраще знаряддя для євангелізації молодої людини? Інша молода людина. Ось цим шляхом ми маємо йти!

2.Не бійтеся. Дехто може подумати: «У мене немає спеціальної підготовки, як же мені йти й проголошувати Євангеліє?» Мій дорогий друже, твій страх небагато чим відрізняється від страху Єремії, який був таким же молодим, як і ти, коли Бог покликав його стати пророком. Щойно ми почули його слова: «Ой Господи! Я не вмію говорити, бо я дитина». І Господь відповідає тобі те саме, що сказав Єремії: «Не страхайсь…, бо я з тобою, щоб тебе врятувати» (Єр 1, 7-8). Він із нами!

«Не бійтеся!» Коли ми йдемо проголошувати Христа, то Він сам іде попереду нас та скеровує наші кроки. Коли Він посилав своїх учнів із місією, то пообіцяв: «Я з вами по всі дні» (Мт 28, 20). Це також справджується щодо нас! Ісус не залишає нас самих, Він ніколи вас не полишить! Він завжди поряд із вами.

Крім того, Ісус не сказав: «Хай іде один із вас!» Натомість: «Ви всі йдіть!» Тобто Він посилає нас разом. Дорогі юні друзі, будьте свідомі того, що в цій місії вас супроводжує вся Церква та сопричастя святих. Коли ми разом постаємо перед викликами, тоді ми сильні та відкриваємо в собі ресурси, про які раніше й не здогадувалися. Ісус не покликав апостолів для того, щоби вони жили в ізоляції. Він покликав їх, аби вони створили групу, спільноту. Хочу звернутися до вас, дорогі священики, які співслужите мені на цій Євхаристії: ви приїхали сюди, супроводжуючи вашу молодь, і це просто чудово – поділитися з ними цим досвідом віри! Проте це лиш етап у подорожі. Продовжуйте супроводжувати їх із великодушністю й радістю, допомагайте їм активно залучатися до життя Церкви та ніколи не дозволяйте їм почуватися самотніми!

3. Останнє слово: служіть. Вступні слова псалма, який ми чули сьогодні, є такими: «Співайте Господеві нову пісню» (Пс 96, 1). Що ж це за нова пісня? Вона складається не зі слів, це не мелодія – це пісня нашого життя, що дозволяє ототожнювати його з життям Ісуса, поділяти Його почуття, думки і дії. І життя Ісуса – це життя для інших. Це життя служіння.

У нашому сьогоднішньому Другому читанні святий Павло каже: «… я став усім слугою, щоб ще більше їх придбати» (1 Кор 9, 19). Для звеличення Ісуса сам Павло «став усім слугою».

Євангелізувати – означає давати особисте свідчення про любов Божу, це означає долати свій егоїзм та служити своїм братам, омиваючи їм ноги, як робив це Ісус.

Ідіть, не бійтеся і служіть. Якщо ви будете дотримуватися цих трьох принципів, то побачите, як євангелізується сам євангелізатор, як той, хто передає радість віри, сам її отримує. Дорогі юні друзі, коли ви повернетеся до ваших домівок, не бійтеся ділитися Христом і давати свідчення про Його Євангеліє. У Першому читанні, коли Бог посилає пророка Єремію, то дає йому владу, «щоб [він] викорінював і руйнував, вигублював і валив, будував і насаджував» (1, 10). Те саме стосується й вас. Нести Євангеліє – це нести Божу владу задля викорінення та вигублення зла й насильства, руйнування і повалення бар’єрів егоїзму, нетолерантності й ненависті, аби зробити цей світ кращим. Ісус Христос розраховує на вас! Церква розраховує на вас! Папа розраховує на вас! Нехай Марія, Мати Ісуса і наша Мати, завжди супроводжує вас своєю ніжністю: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи». Амінь.

Переклала Наталія Лисак

Джерела: www.catholic-media.org

Воїни Христа Царя

28.07.2013р. Б. / В УГКЦ соборно відзначили день пам’яті рівноапостольного князя Володимира

28 липня, в Українській Греко-Католицькій Церкві соборно відзначили день пам’яті рівноапостольного князя Володимира. Божественну Архиєрейську Літургію у Патріаршому Соборі Воскресіння у Києві очолив Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав Шевчук. Главі УГКЦ на Літургії співслужили: владика Ігор Возьняк, Архиєпископ і Митрополит Львівський, владика Володимир Війтишин, Архиєпископ і Митрополит Івано-Франківський, владика Василій Семенюк, Архиєпископ і Митрополит Тернопільсько-Зборівський, а також владика Михаїл Колтун, Єпарх Сокальсько-Жовківський, владика Димитрій Григорак, Єпарх Бучацький, владика Степан Меньок, Екзарх Донецько-Харківський, владика Йосафат Говера, Екзарх Луцький, владика Богдан Дзюрах, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ та владика Йосиф Мілян, Єпископ-помічник Київської архиєпархії.

«Сьогодні тут, у підніжжі Патріаршого собору Воскресіння Христового, який готується до посвячення, хочу подякувати Господу Богу за дар віри через життя, служіння і подвиг рівноапостольного великого князя Володимира», – сказав до вірних Блаженніший Святослав під час проповіді.

Він зауважив, що кожен християнський народ має отого першого – апостола чи рівноапостольного проповідника, який приніс світло Христової віри цьому народові і цій землі. «Ми українці маємо свого рівноапостольного князя Володимира, пам'ять якого сьогодні хочемо урочисто вшанувати, зокрема цією урочистою соборною Архиєрейською святою Літургією», – додав Предстоятель Церкви.

Проповідник нагадав вірним, яким був князь Володимир. «Князь Володимир, як поганин, ісповідував культ сили. Цей культ, як зміст поганської релігії, і панував на цих землях. Культ сили природи, часом навіть темних, які уособлювали божків тих чи інших слов’янських племен. Культ сили меча, яким свого часу Володимир хотів об’єднати Київську Русь, доказати силу князя своїм сусідам. Цей культ сили навіть проявився тоді, коли він силою хотів завоювати жінку, вимагаючи в дружину сестру константинопольського імператора. Він думав, що сила, часом брутальна, є тим божеством, якому вартує поклонятися. Можливо, на піку здобуття цієї сили він враз зрозумів своє безсилля там, перед стінами Херсонесу. Тоді він пізнав іншого Бога, якому поклоняються християни. Того Бога, який є Любов’ю. І він – могутній володар свого часу відмовився від сили, сили людської для того, щоби любити. І увірив у силу Божественної любові і тою вірою в Бога, який є любов поділився зі своїм людом», – розповів Блаженніший.

Тоді, за його словами, сталося щось, що по-людськи важко зрозуміти, – саме сила любові обновила цей народ. «Саме божественна любов окрилила людський дух його людей і піднесла до вершин культури, мистецтва, просвітництва. Таким чином вивела на вершини європейської цивілізації. Саме сила любові й поклоніння цьому Богові, який є любов, з різних племен створила наймогутнішу державу на Сході Європи того часу. Саме сила любові стала духовною революцією, переображенням його людей і відкрила їм дорогу до Царства Небесного», – сказав Глава Церкви.

Він звертає увагу на те, що й сьогодні ми часто бачимо на тих самих пагорбах Володимирового града поклоніння культу сили. «Хтось думає, що брутальна, часом навіть фізична сила може бути засобом вирішення суспільних проблем, що силою можна добитися єдності нашого народу й нашої держави чи завоювати повагу своїх сусідів. Хтось думає, що силою можна розв’язати свої сімейні проблеми, тому так часто насилля процвітає в українських родинах», – резюмує очільник греко-католиків.

Він закликає, що кожен, «слідом за князем Володимиром, має в собі перемогти поганина, відмовитися від темного культу, який часом тишком-нишком маємо спокусу наслідувати, і разом з князем Володимиром обновити свою віру в Бога, який є любов».

Блаженніший Святослав також закликав просити, щоб князь Володимир, який стоїть перед Божественним Престолом, молився за нашу Україну, за нашу державу, за наше суспільство, за нашу церкву. «Просімо, щоб приклад рівноапостольного князя Володимира став прикладом для наслідування справжніх християн в Україні сьогодні. Тоді ми зможемо з вами пережити цю духовну революцію, переображення суспільства, яке свого часу пережив князь Володимир і його країна», – наголосив Глава Церкви.

У день пам’яті князя Володимира у Церкві вірні традиційно обновляють присягу, яку складають у Тайні Хрещення – хресні обіти, в яких обіцяють "жити згідно заповідей Божих. «Це той духовний спосіб, в який ми святкуємо свято Володимира», – нагадав Блаженніший Святослав. Тому після Літургії відбувся Чин відновлення хресних обітів.

На завершення урочистостей Блаженніший Святослав подякував усім вірним, що прибули на Літургію в цю полуденну гарячу погоду. Він привітав тих, хто носить ім’я Володимир та Володимира. Зокрема Глава Церкви привітав митрополита Володимира (Війтишина). «Вам, владико, і всім сьогоднішнім іменинникам хай Господь Бог створить многая і благая літа».

Пригадуємо, що з нагоди ювілею Тисячодвадцятип’ятиріччя Хрещення Русі-України Блаженніший Святослав видав Послання до вірних Української Греко-Католицької Церкви та всіх людей доброї волі.

Департамент інформації УГКЦ

Воїни Христа Царя